Середня школа № 17
Письмове повідомлення
на тему
Життя і творчість М.П.Старицького
Підготувала
учениця 10-Г класу
Смирнова Марина
Полтава 2005
Життя ітворчий шлях Михайла Петровича Старицького
В історіївітчизняної культури серед постатей, які викликають подив і шану розмаїттям таланту— як на неосяжному художньому полі, так і в інших сферах діяльності, неминучезгадується Михайло Старицький — поет і драматург, прозаїк і перекладач,організатор театральної справи — режисер, актор, керівник театральних груп,активний громадський діяч.
Михайло ПетровичСтарицький народився 2 (14) грудня 1840 року на Полтавщині в селі Клішенцях удворянській дрібнопоміщицькій родині. Батько — відставний уланський ротмістрПетро Іванович помер, коли Іванові йшов п'ятий рік, а невдовзі, 1852 р., нестало й матері — Настасії Захарівни, що походила з родини Лисенків. Раноосиротілий Михайло виховувався в сім'ї Віталія Лисенка — батька майбутньогокомпозитора. Після закінчення Полтавської гімназії М. Старицький 1858 р. разомз Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860 р. друзіпереходять до Київського, змінивши фізико-математичний факультет на юридичний.Через рік, досягши повноліття, Старицький перериває навчання, їде наПолтавщину, щоб вступити у володіння спадщиною, одружується з сестрою Миколи —Софією Віталіївною і, влаштувавши господарські справи, повертається до Києва.Після закінчення університету в 1864 році працює в Київському історичномуархіві. 1868 р. Старицький з родиною перебирається на Поділля, в придбаний у с.Карпівці невеликий маєток, але невдовзі, 1871 року, повертається до Києва.
Світогляд йестетичні погляди Старицького формувалися в 60—70-ті роки. Полум'я селянських«бунтів», скасування «згори» кріпацтва й «голоднаволя», пореформена реакція, розгортання другого, «різночинського»періоду в країні, «валуєвський» циркуляр (1863), а згодом Емський акт(1876), спрямовані на посилення національного гноблення, придушення українськоїмови й прогресивної культури, поляризація революційно-демократичних і буржуазно-націоналістичнихтенденцій в суспільстві,— неминуче позначилися на розвитку й діяльності М.Старицького.
Саме прагненнябути корисним народній справі спонукувало Старицького до різнобічноїдіяльності, а велика обдарованість забезпечувала плідність усіх його починань.
Студентом вінвідвідує збори і мітинги, займається просвітительством, працюючи в недільнихшколах, народних бібліотеках, різних гуртках. Згодом бере участь у роботікиївської Громади, Південно-західного відділу Російського географічноготовариства, стає одним з фундаторів Всеросійського театрального товариства,організатором і діяльним членом Київського літературно-артистичного товариства.Театральна справа завдячує Старицькому і як драматургу, і як ініціатору такерівникові відомих театральних труп, для утримання яких йому навіть довелосяпозбутися свого маєтку.
В коло однодумцівСтарицького в різний час входили Марко Кропивницький і Панас Саксаганський,Іван Карпенко-Карий і Марія Заньковецька, Микола Садовський і Ганна Затиркевичта багато інших акторів. Географія гастролей обіймала, крім України, широкіпростори Російської імперії — від Петербурга і Москви до Кишинева іРостова-на-Дону, Одеси, Тифліса і Мінська, Нижнього Новгорода і Астрахані,сягала Вільна і Варшави. Все це разом можна по праву назвати ТеатромСтарицького.
Великі заслугиСтарицького й у видавничій справі. Крім публікації власних творів, він післяневдачі в організації літературно-художнього журналу в тяжких цензурних умовахздійснює видання двох випусків альманаху «Рада» (1883, 1884), про якийІ. Франко сказав: «Се був мов перший весняний грім по довгих місяцяхморозів, сльоти та занепаду.» Ще до видання «Ради» за йогодопомогою та участю з'явився збірник «Луна» (1881).
До останньогоподиху Старицький не випускав із рук пера. Помер він у Києві 14 (27) квітня1904 року й похований на Байковому кладовищі.
Старицький якпоет
Характеристикутворчості письменника доречно почати з його поезії. Віршувати Старицький почавще в гімназії, де захоплювався Пушкіним й Лермонтовим, читав заборонені віршіШевченка. Схиляння Старицького перед Шевченком, пронесене через усе життя,позначилося на проблематиці й спрямуванні його поезій, визначило місце доробкупоета в сучасному літературному процесі.
Літературнудіяльність Старицький почав переважно з перекладів видатних російських поетів.Особливо часто він звертався до творчості М. Некрасова. І саме муза Шевченка ІНекрасова насамперед живили поетичне натхнення Старицького. У своїх віршах вінчасто закликає до боротьби проти поневолювачів, їх наруги і визиску. Багатотакож було написано про справжню працю поета, його покликання. Наприклад, увірші «Поету» (1882) письменник виголошує своєрідну декларацію прозавдання митця, якому належить не схилятися перед «силою сліпою», незамикати
… серце потаймиру
Й наладнувати всебе ліру
Для власник мук,для власних сліз,
Для потайних лишепогріз,—
а «середбуяння в світі зла» розважити словами брата, «що й не виходить іззаліз», піснею навіювати одвагу «душі замученій, слабій», зсвятим вогнем линути туди, де панують скрута, туга та віковічна біда.
Також провідноютемою віршів Михайла Петровича є народ, його важке життя. З душевною теплотою інеприхованою симпатією малює поет образи трудівників. Слід згадати лише всімвідомий вірш «Швачка», а також «Ждання», «В садку»,«На озері».
Особливо важливатема підіймається у вірші «До слов'ян». Поет закликає народи дооб'єднання задля боротьби проти гнобителів:
До згоди ж, догурту, до купи, слов'яне,
Забудьмостарезнії чвари!
Вгамуймо,братове, розладдя погане:
Встають-бо назаході хмари!..
.............................................................
Подаймо ж ми рукина вічне кохання
І крикнім набенкеті згоди:
«Ми ціломусвіту бажаєм — братання,
Поради, освіти йсвободи!»
ПоезіяСтарицького неповторна. Письменник писав не так, як усі. Він часто вдавався донеологізмів, використовував безліч епітетів, порівнянь і метафор, ширококористувався образами-символами революційної народної поезії. Багато невідомихслів вражали читача, але зараз вже нікого не бентежать такі слова й вирази, якнестяма, страдниця, бездольці, недбальці, дурманити, приємність, дочасовий, ініхто вже не пам'ятає, що на основі глибокого знання народної мови вони булистворені Старицьким.
старицькийписьменник театральний драматургія
Старицький ітеатр
Українськийреалістичний театр другої половини ХІХ ст. в своєму розвитку багато чимзавдячує Старицькому — і як керівнику і режисеру однієї з перших труп, і якдраматургу. «В Старицькому,— підкреслював І. Франко,— давно признаноодного з батьків нового українського театру». І, справді, до появи п'єс М.Кропивницького, М. Старицького й І. Карпенка-Карого була досить бідною. Отже,поставало питання поновити репертуар, який відповідав би духові і стандартамчасу і надавав театральному процесу поштовху на шляхах народності й реалізму,відгукнувся на пекучі проблеми сучасності.
Цю вимогу добиодним із перших відчув саме Старицький — один з організаторів і керівниківаматорського драматичного гуртка, який 1873 р. діяв у Києві. Брак репертуарувимагав створення нових п'єс, отже, Старицький перекладає «Гамлета»,пише лібретто «Гаркуша» за однойменною п'єсою О. Стороженка.
Драматичнудіяльність Старицький фактично розпочав інсценізаціями творів Гоголя — оперета«Різдвяна ніч» (музика Лисенка) та п'єса «Сорочинський ярмарок».
І все ж такиголовну роль у розвитку українського реалістичного народного театру відігралинасамперед його оригінальні драматичні твори. Їх серед 30 п'єс Старицькогоналічується майже третина — від водевілю «Як ковбаса та чарка, то минетьсяй сварка (1872) і до драми „Крест жизни“ (1901). Драматична йтеатральна діяльність Старицького надихалася розумінням важливості цієї справи,її громадського значення в тогочасних умовах. Важливими темами творівписьменника були історія рідного народу (історична драма „ОборонаБуші“, драма „Остання ніч“), його важке життя.
Драматургія іорганізаційно-режисерська діяльність Старицького дійсно стали визначнимфактором театрального прогресу в Україні, адже на сцені показувалося справжнєжиття народу з його невичерпним етнографічно-фольклорним багатством.
МихайлоСтарицький і в поезії, і в драматургії, і в прозі виступив як новатор, що нановому етапі творчо розвинув традиції Тараса Шевченка й Марка Вовчка, ставгідним соратником Івана Франка й Лесі Українки. З перших своїх кроків вінпоставив собі за мету служити народові рідної Вкраїни. Цей намір він несхибноздійснював протягом усього життя. І за це йому довічна шана і почесне місце увітчизняній літературі.
Використаналітература
1. Зубков С.Д. Михайло Старицький \\Михайло Старицький. Поетичні твори. Драматичні твори.— К.: Наукова думка,1987.— С.5-28.
2. Хропко П. Українська література:Підручник для 10 кл. середніх шкіл.— К.: Освіта, 1998. — С. 88-100