РЕФЕРАТ
на тему:У КИЄВІ
Об'єкт: православний собор
Рікпобудови: 1862-82
Архітектурнийстиль: візантійський, староруський
Розташування: поруч зі старим ботанічним садом ім. І.О.Фоміна
Сучасневикористання: перший православний собор УкраїнськоїПравославної Церкви Українського Патріархату
1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ЗВЕДЕННЯ
ВОЛОДИМИРСЬКОГО СОБОРУ У КИЄВІ
Коли над Дніпромзводився монумент князеві Володимиру – хрестителю Русі, побожні киянидивувалися: Володимир, мовляв, ідолів скинув, а сам нині як ідол постає. Тож1852 року почалося збирання пожертв на будівництво на честь рівноапостольногокнязя. Тридцятирічний петербуржець іван Штром – архітектор, який збудував уКиєві Кадетський корпус на сучасному Повітрофлотському проспекті, — отримав замовленняна розробку проекту. Він запропонував вирішити собор у величних візантійськихформах, як за часів Володимира. За його думкою, майбутній собор мали увінчуватиаж тринадцять бань. Креслення Штрома затвердив імператор Микола І.
Однак масштабні задуми вперлися утрадиційно нездоланну обставину: бракувало коштів, що надходили шляхом збиранняпожертв. Архітекторові Київської єпархії Павлу Спарро наказали якось узгодитикошторис із реаліями, і він з тринадцяти запропонованих бань залишив сім.Київський митрополит Арсеній був засмучений: надто вже непоказним здавався йомумайбутній храм. Духовне керівництво звернулося по допомогу до зодчогоОлександра Беретті. Переробляючи проект, Беретті запропонував практично за ті жгроші збільшити лінійний масштаб споруди у півтора рази, завдяки чому об‘ємзростав утричі. Його авторитетові повірили. 1862 року, на свято Володимира,відбулося закладення собору.
Якийсь час справапросувалася успішно. Аж раптом восени 1864 року деякі арки не витримали вагигорішнього ярусу й розсунулися. Архітектор звинуватив в усьому підрядчиків тамулярів. Про всяк випадок вирішили зменшити висоту бань. Але 1866 року тріщинив арках збільшилися. Беретті відчайдушно відбивався від критиків, та врятуватирепутацію йому не вдалося, бо для виявлення причин аварії був відряджений доКиєва… Іван Штром.
Зрештою, Береттівідсунули від будівництва. Роботи припинилися, бо жоден із фахівців ненаважувався взяти на себе відповідальність за їхнє продовження. А стіни вжеледь трималися і їх довелося захистити від падіння металевими конструкціями. Цясумна тяганина припинилася лише 1875 року, коли імператор Олександр ІІ,прибувши до Києва, побачив руїни недобудованого собору. Миттєво знайшлисядодаткові кошти, і до міста приїхав фахівець зі світовим ім‘ям –учений-будівник із Петербурга Рудольф Бернгард. Його розрахунки стали основоюподальшого будівництва. Стіни собору захистили від падіння особливимиприбудовами – контрфорсами. Що ж до відповідального будівника, то Бернгардрекомендував свого учня, 28-річного Володимира Ніколаєва, який тільки-нообійняв посаду київського єпархіального архітектора. Молодий зодчий чудововпорався зі складними обов‘язками. 1882 року будівництво практично завершилося.Лишалося прикрасити внутрішні стіни собору.
Відомий фахівець змистецтвознавства й археології професор Адріан Прахов перейнявся мрієюперетворити храм Володимира на скарбницю сучасного релігійного живопису. Майжевсі сприйняли це як утопію. Але Прахов, використовуючи петербурзькі зв‘язки,1885 року спромігся обійняти посаду керівника опорядження Володимирськогособору. Він запросив до роботи кращих спеціалістів: Віктора Васнєцова таМихайла Нестерова, братів Олександра та Павла Свєдомських та ВільгельмаКотарбінського, Михайла Врубеля, українських художників Миколу Пиманенка таСергія Костенко. І сталося неможливе. Незважаючи на хронічний дефіцит коштів,нарікання через ніби-то надмірну сміливу творчість митців та задовгий термінрозпису (аж 11 років), задум Прахова був здійснений. Живопис собору завдякивисокій майстерності виконання, надзвичайному емоційному напруженню, достеменноісторичноо антуражу став визначним твором монументального мистецтва кінця ХІХстоліття.
20 серпня (1 вересня)1896 року важкі двері храму відчинилися. І коли тривала урочиста церемонія, людине знали, куди спершу дивитися. Хотілося бачити митрополита Іонникія, якийпроводив чин освячення, або царя Миколу ІІ, котрий був при цьому присутній. Алепогляд мимоволі притягували дивовижні розписи.Хронологічні сходинки зведення собору
1852 рік
Розпочався збір пожертв для побудови у Києві собору начесть святого Рівноапостольного Великого князя Володимира. Першим вніс 7000рублів, київський митрополіт Філарет. Після цього він звернувся до усієїправославної Русі із закликом зробити внески на будівництво — «храму-пам'ятникасвятому просвітителю руської землі».
1862 рік
15 червня 1862 року, в день святкування пам'яті князяВолодимира, був закладений Володимирський собор у Києві
1885 рік
Художники почали розписувати Володимирський собор.
1896 рік 20 серпня
1896 року відбулися відкриття таосвячення храму Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира, цього, якгоді писали: «храму, єдиного по щирості релігійного почуття, по багатствухудожнього задуму та виконання». Вони стали непересічною подією для всієїдержави. Були присутні, цар з царицею у супроводі придворних, велика кількістьзнаті, видатних людей, а також немало простого люду. ГОЛОВНА ІДЕЯ Головна ідеявнутрішнього убранства, в тім ліку і розписів Свято-Володимирського собору уКиєві — це почуття радісності виконання синовнього обов'язку і легкості тягараХристового. У Володимирському соборі ми можемо бачити тлумачення мученичествата подвижництва як вільної та радісної синовньої довіри до волі Отця, як одогоіз способів пошуку істини та приєднання до неї.
2. ТЕМИ ЗОБРАЖЕНЬ
ВНУТРІШНЬОГО УБРАНСТВА СОБОРУ
Згідно з ухваленим ПравославнимСинодом проектом розписів Володимирського собору, були відображені такі теми:біблійна історія Старого Заповіту: Дні Творення світу, Адам і Єва, пророки;біблійна історія Нового Заповіту: Земний шлях Ісуса Христа, апостоли; церковнаісторія: святителі Вселенської церкви, святителі Руської церкви; «Діла спасіннянашого». ХУДОЖНИКИ
Для розписівВолодимирського собору були запрошені найкращі майстри релігійного живопису,того часу. Всі вони зарекомендували себе талановитими митцями, непересічнимиособистостями. Кожен із них вистраждав свій шлях у мистецтві, завоював моральнеправо приймати участь у розписах Володимирського собору.А.В.Прахов
Керівником робіт пооздобленню Володимирського собору був призначений професор мистецтв АдріанВікторович Прахов, який показав себе видатним майстром своєї справи. АдріянВікторович Прахов народився 1846 року в містечку Мстиславль у Білорусії.
ПрофесорПрахов " автор досліджень з історії мистецтва Київської Русі, авторитет здавніх пам'яток церковної архітектури. Ще до розписів Володимирського соборуА-В.Прахов поєднав своє ім'я з Києвом. Це він відкрив фрески 12 ст. уКирилівській церкві, для відновлення яких запросив М.Врубеля. Цікавивсяпрофесор А.В.Прахов українською культурою, українознавством. Так, зокрема, А.В.Прахов — автор однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Т.Шевченка. В.М.Васнєцов
В.М Васнєцов бувводночас і художником, і священником. Він народився 1848 року в родині бідногосільського священника. Вчився у семінарії, малював. Його талант не залишивсянепомітним і йому порадили пройти навчання у Петербурзькій Академії Художеств.
У своїй творчостіхудожник Васнєцов звертався до минулого свого народу, історичних та билиннихтем. Його картини «Витязь на розпутті», «Битва скіфів», «Після побоїща ІгоряСвятославича з половцями», «Альонушка», «Три царівни підземного царства» таінші роботи виявляли силу художньої експрессії, оригінальність задуму, сміливуфантазію митця. Тому запрошення В.М.Васнєцова розписувати Володимирський соборне було випадковим. Він готувався до цієї роботи всім своїм попереднім життям.Робота по оздобленню Свято-Володимирського собору стала новим етапом утворчоссті художника. З 1885 року, коли художник був запрошений у Київ, вінвіддався своїй справі з такою самою щиросердністю, з таким же неслабІючимнатхненням, з яким зображувані ним святителі і подвижники служили Богові.
В.М. Васнєцов — талановитий митець, освічений священник, своєю творчістю зіграв першу скрипку воркестрі. Він задав тон усьому внутрішньому убранству собору, визначив рівеньйого оздоблення — мистецьки талановитий і канонічне беззаперечний. У розписахВаснєцовим збережені найважливіші візантійські традиції, такі, як: деякаумовність техніки, композиції і самих образів. На його іконах людина дещостилізована, але, водночас, це реалізм, який дає живих людей. При цьомухудожник більш за все шукає внутрішньої правди цих людей, сенсу та значеннятієї духовної ідеї, яку вони несуть. Талант, майстерність та глибою йрізнобічні знання зіграли тут свою роль — фігури в його зображенні водночас істилізовані, і реалістичні. Вони намальовані так, що ми зразу скажемо, що цепостаті святих, але водночас вони реалістичні: можна розпізнати риси живихлюдей. Пензлю В.М.Васнєцова належать найввдатніші і найбільші роботи вСвято-Володимирському соборі. Це ікони в іконостасі, запрестольний образБогородиці, зображення святих і святителів: апостоли Андрій Первозваний іПавло, князь Володимир, княгиня Ольга, Нестор Літописець, Аліпій, князі Борис іГліб — усього 15 картин та ЗО окремих фігур, а крім того, медальйони таорнаменти. Загалом за 11 років напруженої праці він розписав у соборі близько2000 м кв. М.В.Нестеров
Михайло ВасильовичНестеров закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури іПетербургську Академію Мистецтв. Його приваблювала духовна тематика, на якубули написані такі картини: «Видіння отрокові Варфоломею», «Великий постриг»,та інші. М.В.Нестеров виявив себе видатним портертистом, зокрема його пензлюналежать портрети артистки М.К.Заньковецької, художника М.Ярошенка. Дуже ніжноі тонко художник Нестеров з його витончено-стилізованими зображеннями святих іправедників виконав: «Різдво Христове», «Богоявлення», «Воскресіння Христове»,«св.Кирил», «св.Мефодій», «св. Великомучениця Варвара», та Інші, загальнимліком, -19. В.А.Котарбтський
Художник ВільгельмОлександрович Котарбінський народився 1849 року в польському місті Неборуві.Навчався у Варшавській художній школі. Римській академії св.Луки, потім уПетербурзькій Академії Мистецтв, де згодом був обраний її академІком- НензлюВ.А.Котарбінського належать картини у плафонах Володимирського собору:«Четвертий день творення», «П'ятий день творення», композиції: «ПреображенняГосподнє», «Вознесіння Господнє», «св. Микита», «св. Варлаам» — 9 сюжетів.Сведомські Над розписами собору працювали брати-художники Сведомські. ПавлоОлександрович Сведомський народився 1849 року в Петербурзі. Живописніймайстерності навчався в дюссельдорфській Академії Мистецтв, та в Мюнхені. Вінблизько 5 років працював над розписами Володимирського собору в Києві.Допомагав йому його брат Олександр Олександрович Сведомський, який народився1848 року в Петербурзі. Він також навчався в Дюссельдорфській Академіі Мистецтвта в Мюнхені, після чого з 1875 року працював у Римі. Періодично віін бравучасть у розписах Володимирського собору. П.А. та 0.0- Сведомські виконали такіроботи, як «Перший день творення», «Другий день творення», «Вхід Господень вІєрусалим», «Вознесіння Господнє», «св.Микита» — загалом, 9 робіт.
Іконописнамайстерня О.І.Мурашка та Київська рисувальна школа М.Ї.Мурашка
Участь у розписахсобору брали українські живописці. Ми назвемо лише кілька імен. Микола ІвановичМурашко — український живописець і педагог, що народився 1844 року в містіГлухові і у 1863 — 68 роках навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв. В 1875році він заснував приватну художню школу — Київську рисувальну школу, учні якоїприймали участь у створенні внутрішнього убранства Володимирського собору.Працювали у соборі і художники іконописної майстерні Олександра ІвановичаМурашка, серед яких був і його син — український живописець ОлександрОлександрович Мурашко, що перші художні навики здобув у іконописній майстернісвого батька, а потім у Київській рисувальній школі М.І.Мурашка. Участь урозписах брав український живописець Сергій Петрович Костенко, який тежспочатку навчався в рисувальній школі М.Мурашка. Приймав участь у розписахколишній учень Київської рисувальної школи, який потім навчався у ПетербурзькійАкадемії Мистецтв, український художник М.К. Пимоненко. Микола КорниловичПимоненко народився 1862 року в Києві. Те, що він малював портрети, тонкопочував природу, надавало його розписам особливого колориту. У документах,пов'язаних із розписами собору згадуються також імена таких київськиххудожників, як Науменка, Костенка, Замирайла та деяких інших, що виконувалипідмальовку та інші художні роботи в соборі. Українські майстри привнесли свій стиль,свої особливості манери розпису. Якщо ми уважніше придивимось до багатохорнаментів у соборі, то можемо побачити, що вони дуже нагадують візерунки настінах української хати, які пройшли з народом через тисячоліття, щоб бутинамальованими до свята руками дбайливої господині-чепурухи, але виконані такіорнаменти в соборі вправною рукою професійного художника. Так, це були різнілюди. Вони пройшли різний творчий шлях, мали неоднаковий життєвий досвід,відмінні погляди на навколишній світ. Але кожен із них всім своїм попереднімжиттям, усім творчим доробком, знаннями та вмінням був підготований до цієїроботи. Комітет по будівництву собору, як вмілий і чутливий диригент, підібравмитців кожного зі своєю пристрастю, зі своєю яскравістю, і дав змогу кожномумалювати своє, — вистраждане, вимріяне, так чи інакше обумовлене особистимжиттям, попереднім творчим шляхом, іншими невипадковими факторами. Усіххудожників, які тоді працювали над розписами Володимирського собору об'єднувалонайголовніше, — щире бажання служити Богові та людям своїм талантом,мистецтвом, умінням, знаннями. Так художники починали працю у соборі і так,після багаторічної напруженої творчої праці закінчили, створивши височайшийзліт творчого духу, людського інтелекту, виконавши справжню симфонію почуттівта думок відображених у кольорах та відтінках фарб.