У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію – бути дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами їчньої духовності.
Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість – одна з характерних рис українців. Грамотність широких кілукраїнського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створенної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам’ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.
Розкриваються шляхиреалізації Закону України «Про Національну програму інформатизації», питаннярозробки і прийняттядержавної програми «Електронна бібліотека». Намічені підходи до вирішення питань збереженнябібліотечних фондів, розглянутий вплив Міністерства культури і мистецтв України на підтримку престижу бібліотек в суспільстві.
Сучасне суспільство характеризується стрімким зростанням інформаційних систем та розвитком їх мереж, що безпосередньо впливає на політичне мислення представників законодавчої і виконавчої влади. В Україні характерним виявом визнання важливості цих процесів, створенням умов для задоволення інформаційних потреб населення стало прийняття у 1998 році Закону “Про Національну програму інформатизації”. Він визначає загальні принципи державної політики у сфері інформатизації суспільства, а також пріоритети розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, освіти, культури.
Законом покладається на державу регулювання процесів інформатизації суспільства, забезпечення системності, комплексності і узгодженості їх розвитку в країні.
Прийняття Закону обумовило визначення основного пріоритету у стратегії розвитку бібліотек — розробку і затвердження Державної програми “Електронна бібліотека” як підпрограми вищеназваної національної.
Проект програми розглядався Національним агентством з питань інформатизації, пройшов експертизу і визнаний як такий, то відповідає вимогам і потребам суспільства. Він готувався піл керівництвом Міністерства культури і мистецтв, міжвідомчою робочою групою з представників національних бібліотек, бібліотек загальнодержавного рівня, органів державного управління і висвітлює різні аспекти створення національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу.
Свідченням визнання державою за бібліотеками пріоритету у питаннях інформатизації серед усієї галузі культури є постанова Кабінету Міністрів України № 431 від 22 березня “Про затвердження державних замовників Національної програми інформатизації на 1999 рік”, в якій передбачається фінансування бібліотек окремою позицією і обумовлюються державні замовники.
Що це дає бібліотекам України? Перш за все — гарантоване державне фінансування програми, якщо не сьогочасне, то, принаймні, у найближчій перспективі. Друге — визнання місця бібліотек в інформатизації суспільства. Крім того, такий підхід до ролі бібліотек на національному рівні є Прикладом при розробці регіональних програм, в яких бібліотеки також мають стати одним з лідерів у інформатизації регіонів.
Державна програма “Електронна бібліотека” включає по суті традиційні завдання, типові для усього світу: створення центру корпоративної каталогізації, формування баз даних національної бібліографії України; максимально повне забезпечення доступу користувачів до інформаційних ресурсів тощо. З низкою законодавчо-нормативних документів цього напряму можна ознайомитись на стенді “Бібліотечна Україна”.
Безумовно, у сучасних умовах темпи просування бібліотек нашої держави у світове інформаційне суспільство бажають бути кращими. Але як би там не було, практично в усіх бібліотеках загальнодержавного і регіонального рівня відбуваються певні зрушення: збільшується кількість користувачів Інтернет, поліпшуються умови їх роботи; при бібліотеках створюються Інтернет-класи; зростає кількість звернень до існуючих WеЬ-сторінок, що належать окремим бібліотекам.
Сукупний обсяг записів у базах даних регіональних бібліотек дорівнює більш ніж двом мільйонам одиниць, що вдвічі більше, ніж у минулому році. Але існує багато проблем, розв’язання яких вимагає тривалого часу, державної підтримки та додаткових зусиль фахівців з бібліотек різних систем і відомств.
Найгостріша з них — проблема лінгвістичного забезпечення. Адже без вирішення цієї проблеми неможливо організувати пошук інформації у електронних потоках як на національному, так і на регіональному рівнях, тим більше — увійти у глобальні світові мережі.
Проблема створення нормативних файлів є надзвичайно актуальною для бібліотек України, оскільки по суті розробки здійснюються різними бібліотеками самостійно, а при застосуванні існуючих в світі словників предметних рубрик виникає ряд проблем через термінологічну неузгодженість. Тому в Україні минулий рік пройшов в активних пошуках шляхів створення національного файлу предметних рубрик, який би відповідав загальним принципам предметизації, прийнятим у світі. Цю роботу ведуть Національна парламентська бібліотека та Національна бібліотека ім. В.Вернадського, дотримуючись основоположних функцій словника: комунікативної, веріфікаційної, енциклопедичної і прототипної. Саме остання — прототипна функція — дозволить будь-якій бібліотеці України використовувати словник для створення власного файлу предметних рубрик, що при корпоративній каталогізації забезпечить уніфікацію предметного пошуку.
Важливим пріоритетом політики Міністерства культури і мистецтв України у забезпеченні стратегії розвитку бібліотек є і збереження бібліотечних фондів.
Міністерством культури і мистецтв спільно з представниками архівів, бібліотек з різних систем і відомств розроблено проект державної Програми збереження бібліотечних і архівних фондів, який поданий на розгляд Уряду України. Ця програма визначає основи державної політики в галузі збереження бібліотек і архівних фондів України і являє собою комплекс взаємопов’язаних проектів.
Основними завданнями програми є: координація дій установ і організацій по обліку, реставрації, консервації, репрографії бібліотечних і архівних фондів; концентрація фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів для розвитку цього напряму діяльності; залучення наукового потенціалу держави для дослідження проблем бібліотек і архівів; створення єдиної системи консервації і репрографії шляхом організації відповідних державних міжвідомчих центрів на базі п’яти найбільших бібліотек України та регіональних служб репрографії і ремонтно-палітурних робіт на базі обласних універсальних наукових бібліотек.
Реалізацію Програми, фінансування якої має бути закладено у державний бюджет, передбачається розпочати в наступному році і завершити перший етап в 2005 році. Управління нею буде здійснюватись координаційною радою при державному замовнику — Міністерстві культури і мистецтв України, яка на конкурсній основі визначатиме виконавців окремих проектів, забезпечуватиме керівництво і контроль за виконанням робіт.
Програма не обмежена часовими рамками і закладає основи державної політики у сфері збереження інформації. Ця робота має постійний характер, мова йде про розробку послідовної політики, яка б інтегрувала українські процеси збереження інформації і її носіїв у відповідні міжнародні програми.
Таким чином, перший крок у майбутнє цього напряму роботи уже зроблено, його послідовність і реалізація завдань буде залежити від зусиль працівників бібліотек і архівів, органів управління, а також від стабільного фінансування, на то ми сподіваємось.
Сьогодні, в умовах обмеженого бюджетного фінансування бібліотек, надзвичайно актуальною є проблема поповнення фондів. Для більшості публічних бібліотек це питання особливо гостре, оскільки за останні роки кошти на придбання нової літератури практично не виділяються.
Однак, попри усі труднощі держави, у цьому році, Міністерство культури і мистецтв профінансувало “Українську бібліотечну серію”, і у І кварталі для усіх державних бібліотек було закуплено біля 100 тис. творів друку.
Таким чином до бібліотек України відправлено понад 40 назв видань. Ця робота буде продовжуватися і надалі, оскільки для районних, сільських бібліотек “Українська бібліотечна серія” -не, фактично, єдине джерело нових надходжень.
Відбулася ще одна подія, яка позитивно вплине на поповнення фондів вітчизняною літературою і формування повноцінного Державного фонду України — Верховна Рада прийняла Закон про обов’язковий примірник документів. До цього часу діяла низка постанов Уряду, які зобов’язували видавців надсилати свої видання до бібліотек, але прийняття Закону дозволить впорядкувати цей процес. Зараз готується проект постанови Кабінету Міністрів, яка визначить порядок доставки, кількість і види документів, а також перелік бібліотек, що будуть їх отримувати.
На наш погляд, вирішення більшості проблемних питань, які порушуються бібліотеками чи органами управління, залежить від престижу бібліотек у суспільстві. Мабуть, і питання фінансування, і багато інших, змогли б вирішуватися більш результативно, якби саме суспільство, бібліотекарі, органи місцевого самоврядування чітко усвідомлювали значення бібліотечної сфери.
Отже, наступним пріоритетом політики Міністерства щодо бібліотек є підвищення їх ролі і престижу в суспільстві.
Допомогу в цьому надав встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми Всеукраїнський день бібліотек. Це нове державне свято привернуло увагу і владних структур, і засобів масової інформації до бібліотек.
Воно поставило бібліотечну справу в цілому на вищий щабель у порівнянні з іншими галузями культури, надало бібліотекам можливість заявити про себе всьому суспільству, усій країні.
Перший Всеукраїнський день бібліотек відбувався ЗО вересня минулого року і, як державне свято, за участю депутатів Верховної Ради України членів Уряду, відомих вчених, книговидавців, письменників.
Вперше державний гімн України лунав на честь бібліотек, вперше Президент країни поздоровив бібліотекарів і вперше одна з бібліотекарів-жінок мала честь бути нагородженою орденом Княгині Ольги. Десять кращих бібліотечних працівників отримали звання “Заслужений працівник культури”.
Такого раніше бібліотекарі не знали.Святкування цього дня відбувалось скрізь — в областях, містах, районах, селах. Повсюдно до бібліотекарів прийшли голови або заступники голів обласних, міських, районних державних адміністрацій. У більшості бібліотечних закладів була ліквідована заборгованість по заробітній платі, були виділені, хоч і не в достатньому обсязі кошти на поповнення бібліотечних фондів. Бібліотекарі у цей день були відзначені як морально, так і матеріально.
Прес-конференція Міністерства культури і мистецтв допомогла засобам масової інформації широко висвітлити значення бібліотек у розбудові громадянського суспільства. Практично усі програми українського телебачення і 38 українських газет інформували населення про цю небуденну подію.
Готуючись до свята, бібліотеки намагалися якнайповніше розкрити перед громадськістю зміст своєї діяльності, свої можливості щодо надання інформаційних і інших послуг населенню. Вонидоводили що бібліотеки – саме ті заклади, які були створені для суспільства, діють у суспільстві, існують заради нього.
У останні рокив теорії і практиці бібліотечної і інформаційної діяльності став вживатисятермін «інформаційне суспільство». Періодично друкується спалахує полеміка по трактуванню даного поняття. Однак його суть завжди залишається незмінною інформаційне суспільство— це суспільство, в якому інформація має статус ресурсу, і існують комунікації, в яких інформація існує.
Процес формування інформаційного суспільстване минув і країни СНД. Інформація все більше придбаємежіресурсу, причому що дорого коштує і соціально значущого. Незважаючи на кризовіявища в економіці і соціальній сфері, національний інформаційний потік росте, зростає також частка іноземної інформації в формуванні національного інформаційного простору. У зв’язку з цим значно зростає роль повторногоінформаційного потоку — різних бібліографічних і реферативних баз даних (БД), які є, насамперед, засобом доступу до першоджерел інформації, не втрачаючи прицьому власне значення. Все більш поширеними стають так звані нетрадиційні форми інформації, такі як різноманітні фактографічніта повнотекстовіБД, експертні і лінгвістичні системи, програмне забезпечення. Ці форми існування інформації стають не менш популярними, ніж традиційні, а частовитісняють їх.--PAGE_BREAK--
У подібних умовах виключноважливу роль грає система комунікацій, в яких існує інформація: інститути, що створюють інформацію, канали її поширенняі передачі, інститути, що забезпечують збір, обробку, зберігання і використання (поширення) інформації. Однимзголовних звеньевцієї системи єбібліотека.
Інформаційне суспільствопред’являє до бібліотеки, як інформаційного інституту нові вимоги, не властиві традиційним бібліотекам:
забезпечення вільного доступу до національних і світових інформаційних ресурсів на рівні повторноїінформації;
організація гарантованої доставки першоджерел знаціональних, зарубіжних, міжнародних інформаційних центрів;
забезпечення доступу до найбільш цінноюпрофільною БД різних видів;
забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем;
забезпечення видаленогодоступу до інформаційних ресурсів бібліотеки і доставка копії або оригіналів першоджерел зфонду бібліотеки;
наданнякваліфікованою допомозі в розшуку і отриманні інформації в світовому інформаційному просторі.
Розвиток світових інформаційних комунікацій і інтеграція національних інформаційних ресурсів в єдиний глобальний інформаційний простір на основі Internet покладаєна бібліотеку додаткові задачі по навігації по національних і світових інформаційних ресурсах.
Ці функції бібліотека повиннареалізовувати нарівні з традиційними, родовими. Традиційна бібліотека, основною задачею якою єзбереженнядокументів їх використання, не в змозі виконати перерахованівимоги. Для того, що б відповідати вимогам, що пред’являються до бібліотеки сучасним суспільством, необхідно піддати її трансформації в сучасну інформаційну установу, бібліотека повиннастати відкритою.
Відкрита бібліотека — це бібліотека, яка, з одного боку, забезпечує своїм користувачам вільний доступ до національних і світових інформаційних ресурсів, з іншого боку, що надаєсвої ресурси до вільного використання видаленимкористувачам, т. е. доступна через систему електронних комунікацій. Для здійснення подібної трансформації бібліотеці необхідно вирішити комплекси проблем організаційних і технологічних.
Перший передбачає рішення наступних задач:
реорганізація системи управліннябібліотекою;
перебудова функціональної структури бібліотеки;
перепідготовка і навчаннякадрів в бібліотеці;
навчаннякористувачів бібліотеки;
встановлення відносини з іноземними і національними партнерами;
вивчення світового інформаційного простору з метою розшуку і, по можливості, придбаннянайбільш ціннихінформаційних ресурсів;
зміна принципів комплектування колекції документів, ведення довідково-інформаційної роботи, обслуговування користувачів та інші.
Прирішеннікомплексу технологічних проблем необхідно вирішити наступніпитання:
автоматизувати процеси всередині бібліотеки;
забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки через автоматизовану систему (АС);
підключити АС бібліотеки до глобальної системи комп’ютерних комунікацій Internet;
забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки для видаленихкористувачів. Перший комплекс проблем вирішуєтьсяв індивідуальному порядку з урахуванням умов і можливостей конкретної бібліотеки і підходів до його рішенняможе бути дужебажано багато. Крімтого, рішенняцих задач не спричиняєза собою великих матеріальних витрат, що саме по собі важливе.
Життя, однак, змушуєїх, як і бібліотекарів, такожмати справу з електронним документом, і осьна світло з’являєтьсянеологізм на зразок незграбної “інформаційної речі” або зовсім сміхотворного “бездокументарного документа”, що став, проте, офіційнимпоняттям I ЦивільногоКодексу України.
Адепти “принциповонових теоретичних положень” дивним образомне помічають яких-небудь протиріч і невідповідностей у власних твердженнях.
Дійсно: ну допустимо, “публікація” краще за “документ”. Ну давайте на хвилину забудемо про те. що унікальну частинубібліотечного фонду складаютьякраз неопублікованні, а в їх числі документи типу манускриптів, що непублікуються або дисертацій. У цьому випадку “документалістична” концепція перетворюється в “публікаціоністскую”, але ніяк не в інформаційну. Погодимося, що половина запитів вже доводитьсяне на паперовий, а на електронний документ (Я.Л.Шрайберг, що затверджуєце, фахівецьавторитетний), адже на документ же (ну нехай на електронне видання, по Р.С.Гиляревському), а не на інформацію в чистому вигляді, тим більше, що, по думці того ж Я.Л.Шрайберга, більше трьох сторінок чоловік з екрана сприйняти не може, він робить в такому випадку принтернупаперову копію, тобто різновид документа (публікації, видання, книги).
Ті, хто визначає документи як носіїв первинної інформації, повиннівизнати, що принаймні газети підпадають під це визначення однозначно, і їх віднесення не до документів, а до деяких “інших джерел інформації” явно некоректно. З іншого боку, зведений звіт, хоч і міститьповторнуінформацію, залишається службовим документом. Про наївний “бездокументарний документ” уже і говорити не доводиться.
Коротше кажучи, альтернатива “документу” відсутня. А отже, моваповиннайтине про заперечення “документалістикоюпарадигми бібліотеки”, а про розробку специфіки бібліотеки нового вигляду— бібліотеки електронної, тобто, що має електронний фонд, електронний каталог, електронну матеріально-технічну базу, але як і раніше реального бібліотекаря і користувача. Такі електронної-то така бібліотека єі буде не повністю. У ній зберігається традиційний фонд, причому він буде поповнюватисядоти, покив світі не припиниться книговидання(поки спостерігається тенденція до його зростання, а не скорочення), з’являєтьсяйого вельми своєрідна частинапід фонделектронних документів (локальних назвемоїх покитак типу CD-ROM, DVD; видалених, до яких забезпечується теледоступ). Задача фондовикавизначити в кожному випадку оптимальну частку машинолюдиносприймаемихдокументів, критерії відбору того або іншого їх вигляду, виходячи прицьому зкритеріїв повноти обслуговування (міри і оперативність задоволення запитів) і вартісних вимірників. Загальнаполітика формування фонду прицьому доповнюєтьсявимогою комфортності: одині той же документ одинчитач хоче мати в друкарському, а іншій в електронному вигляді, третій потрібна власна ксерокопія; бібліотека, отже, прагне до оптимального задоволення запиту не тільки на зміст, але і на форму документа. У цілому ж бібліотечне фондоведеннялише модернізується, але його принципи і закони продовжують діяти увсьому об’ємі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Особиста присутність користувача в бібліотеці стає все менш обов’язковою. З’явився“видаленийкористувач”. І чудово: в читальному залі бібліотеки все більше вивільняється вільних місць. Відвідуваннячитального залу перестає бути прикрою необхідністю, нарешті зал стає бажаним місцем для любителів аромату бібліотечних книг, особливої бібліотечної атмосфери, місцем спілкування духовно родиннихдуш. Він, як і аванзали, конференц-зали, повинензалишитися у високоавтоматизованноїбібліотеці.
Допускаю, що в ряді випадків бібліотекареві такожнема чого приходити в бібліотеку. Його робоче місце, так само. як і увсе більшого числа читачів, може знаходитисявдома— приумові, що він повністювиконує свої службові функції інфонавігатора, або лоцмана книжковихморів. Яка економія в службових приміщеннях, обладнанні, освітленні і т.д.! Яка економія часу і транспортних витрат для бібліотекаря! Приколишній або більш високій якості роботи. Яка зручність для осібз порушеннями опорно-рухового апарату, іншими фізичними дефектами! Бібліотечна роботачастково стане надомною? Ну і що ж, це усього лише незвичне, але нічого екстравагантного в цій ідеї немає.
Бібліотека нового типу зазнає, як бачимо, вельми помітних змін. Але це і природно, коливідбуваєтьсячергова документний революція.
До речі, окремі автори називаютьці революції інформаційними, це невірне, власне в інформації як такий ніяких революцій не відбувається. Всі революції так чи інакше пов’язанізіспособами, коштами, інструментами фіксування інформації на носії, або з самим носієм, який на перших етапах розвитку документа мав виключноприродне походження, а тепер ще (і все більш) штучне.
До речі, і самих документний революцій, а краще сказати етапів розвитку, було більше, ніж прийнято вважати. Перша відноситьсядо доісторичного етапу, коли був винайдений спосібзапису думок і почуттів на речовинному носії. Другий етап охоплює час від виникнення письменностідо “епохи Гутенберга” (середина XVI в.); третій є апофеозом друкарського документа (середина XVI XIX вв.), що продовжуєтьсядо цього часу. Але вже в XIX в. паралельно починаєтьсячетвертий етап: виникає документ як результат індустріальної культури перфокарта, фотографія (микрографія), телеграма, телефонограма, радіограма, фонограма, діафільм, рентгенокарта, кінофільм і т. п. Інимі словами, з’являютьсявиди документа, органічно пов’язані з технічними засобами їх виробництва, трансляції інформації зних на великі відстані і її фіксування на дочірніх носіях, документи, що створюють ілюзію рушення, зміщення часу і
У першій половині XX у. виникають і стрімко розвиваються телебачення і комп’ютери, з яких починаєтьсяще один, п’ятий етап в розвитку документа і документний комунікацій.
Нинішній етап, шостий по рахунку, являє собою природне слідствовсі попередніх. Його відмітна особливість — поєднання, симбіоз або інтеграція всіх відомих досівидів документів (мультимедіадокумент), телетехнологійїх виробництва, доставки, переробки змістуі зберігання. З настаннямкожного нового етапу всі колишні вила документа і документний технології зберігаються. Сучасна людина, як і його далекий печерний попередник, не геть надряпати на стіні “Тут був Ваня”, як і генетичний предок, він використовує природний довговічний стаціонарний носій камінь, щоб увічнити на ньому ім’я і дати життя своїх вмерлихбатьків. Поява письменностіне відміниланаскальний (тепер настінних) розписів і фресок, книгодрукування не відмінилорукописнихконспектівабо листів, і т. д. Точно так само електронний документ спокійно уживається з друкарським, і попередній тисячолітній досвід підказує, що тенденція збереженнявсіх видів документний цивілізацій буде продовжена і в невизначеному майбутньому.
У зв’язку з цим виключноважливозазначити, що бібліотеки завжди були гостинні до будь-яких видів і форм документів. У них і по цю пору відмінносусідствували папірус і мікрофільм, книжковийкодекс і CD-ROM. Протягом віківпід впливом нових видів документів мінялася бібліотечна технологія, але зберігалася суть бібліотечного процесу. Ця закономірність виявляласебе протягом декількохтисячоліть, і, треба вважати, бібліотека спокійно переживе сучасний бум електронних документний технологій і буде чекати настаннянаступногоетапу в розвитку документний комунікацій. Але для забезпечення цього спокою, нашим сучасникам, звичайно, треба багато попрацювати, що вони. на щастя, і роблять.
Будемо, пам’ятати, що точно такий же, як унас, психологічний шок перед напливом нових видів документів випробовувалиі середньовічні ченців скрипторіяхперед друкарською машиною, і американські бібліотекарі середини йдучого віку, що обізвали Френсиса Райдера, що упершевстановив в 1954 р. комп’ютер в бібліотеці, “руйнівником бібліотечної справи”.
… Давно відомо: немаєпророка в своїй вітчизні. Пошлюся тому для більшої переконливості на фахівців, чий авторитет може виявитися для моїх читачів вище мого.
Тих, хто висловлює песимістичні твердженняпро майбуття бібліотек бібліотекар Конгресу США Джеймс Біллінгтон характеризує як футуристів і утопістів, які “взагалі про багато що думають, і коли вони стараються діяти вони роблять великі помилки”. “Центральною частиноюбібліотеки” він вважаєбібліотекарів, їх роль. з його слів, “під час електронної ери, яка розвивається так швидко,.… важливіше, ніж коли-або.… треба мати комп’ютери і всі ці інформаційні ресурси всередині бібліотеки і як можна більше”, але без традиційних книг ми будемо створювати новий тип людини, який поступово стане extension of the computer продовженням, складовою частиноюкомп’ютера.
“Дуже важливо, щоб існувала можливість мати одночасно і книги, і нові бази даних, знань, інформації і т. д. В майбутньому, по-моєму, виникне розподіл праці між книгами і комп’ютерами… І останнє, саме головне, звичайно, це збереженняпрофесії бібліотекарів саме в зв’язку з повінню інформації через Інтернет.”
Осьця позиція зважена, ця позиція професіонально грамотна. Бібліотеки не будуть муміфіковані, вони як і раніше залишаться для суспільствакорисними, але не копалинами. А бібліотечний фонд частиноюкумулірованний, частиноющо розосередився, частиноюкнижковий, частиноюелектронний, буде як і раніше складатися з документів. Альтернатива документам відсутня.