Реферат натему:
«Антропологічнаконцепціярозвитку культури– зв’язку людиниз природою»
Антропологічнаконцепціярозвитку культури– зв’язку людиниз природою
Антропологічнуконцепціюрозвивавамериканськийетнограф д.Кребер, доповнившиїї теорієюстилів фундаментальнихформ культури.Вчений вважав, що стиль властивийвсім великимкультурам таїх основнимформам, поширюючипоняття стилюна науку, ідеологію, мораль і спосібжиття. Визначаютьстиль епохиабо цивілізації, на його думку, геніальніособи, які вносятьістотний вкладу розвиток тієїчи іншої галузікультури. Володіючизначним етнографічнимматеріалом, американськийвчений зробиввдалу спробуузагальнитирізні стилілокальнихкультур ісформулюватиконцепціюстилів загальнолюдськоїцивілізації.
Серед різнихконцепційкультури вагомемісце посідаєсоціологічна.Вона представленав працях багатьохвчених, зокремаП. Сорокіна(1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорно таін. Сутністьсоціологічноїконцепціїполягає в тому, що культурарозглядаєтьсяяк ціліснеутворення, складна ієрархічнасистема культурнихі соціальнихсистем. Так, відомий соціологкультури ПитиримСорокін (російськийвчений-емігрант, згодом — президентамериканськоїсоціологічноїасоціації)сформулювавтеорію суперсистемкультури. Вінвиділив триосновних типикультури, щолежать в основісуперсистеми.Серед них чуттєвийтип, для якоговластиве чуттєвесприйманнянавколишньогосвіту; ідеаціональнийтип, для якогохарактернийраціональнийпідхід до дійсності; та ідеалістичнийтип, що ґрунтуєтьсяна інтуїтивістськомуметоді пізнання.Кожна формакультурноїсуперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою першооснову, яка складаєматеріальней ідеальненачала. Самеці начала визначаютьтип культуриі відповідниййому світогляд.Культурнусистему П. Сорокінрозглядає яквихідний івирішальнийфактор соціальногорозвитку. «Самекультурнийфактор, — пишевін, — здійснюєвизначальнийвплив на появу,існування іструктурусоціальнихгруп (систем), а не навпаки...»
Сорокінвідкидає концепціюлокальногорозвитку культур, відстоюючипринцип історичногоколоворотусуперсистем.Культура одногонароду взаємозв'язаназ культуроюіншого. Контактиміж культурамибули завждиі стають тепербільш інтенсивними.Характеризуючисоціальну ікультурнудинаміку, Сорокінпише: «Зрозумезслів, що соціокультурніфеномени міняютьсвої позиціїяк у Дзичному, так і в соціальномупросторі. Вонинеперервномігрують, чРкулюють іпересуваютьсяз місця на місце, від однієїгрупи до юі, від одногокласу до другого, назад і вперед, згори вниз врізнотномустратифікованомусоціокультурномууніверсумі.Авто-І ленінськийкомунізм, безрукавки, короткі зачіски, ванни і радіо, джаз і губнапомада, теоріїреволюції ісимфонії Бетховена, захисні тарифиі теософія —всі ці практичнокультурніоб'єкти і цінностірухаються ізСполученихШтатів у Китай, з Відня в Сіднейі Калькутту, з Детройта вМоскву, відвищих класівдо нижчих, зміст до сіл, від аристократівдо пролетаріатуі навпаки».
Розвитокнауки, філософії, моралі, релігії, мистецтва, якправило, пов'язанийз досягненнямикультури минулого.Вся історіясоціокультурногосвіту, на думкуП. Сорокіна, проявляє себеяк завжди нова, невичерпнау своїй творчійздатності, різноманітності, перетворенняхі відмінностяху будь-якиймомент свогоіснування. Убудь-якій сферікультури частонова системазамінює віджилу.«Певні стиліу мистецтві, наприкладготична архітектура,— пише вчений,— виникли, розвивались, досягли повногорозквіту ітоді, вичерпавшисвої можливості, зупинялисьабо муміфікувалисьв епігонськихповтореннях, або гинули, давши простірновому стилю».Це саме властивей іншим сферамкультури, втому числі йекономічнійполітиці, соціальнійорганізаціїсуспільства, тощо.
Аналізуючидинаміку культури, П. Сорокін ставитьпитання: в якомунапрямку відбуваютьсязміни у ційсфері людськогобуття? На йогодумку, нинішняпануюча матеріальнасуперсистемапоступовозамінюєтьсярелігійним,ідеалістичнимтипом культури.Занепад сучасноїзахідної культуристворює можливістьпояви іншоїкультурноїсистеми. Прихіднової суперсистеми, зумовленоїдією «принципуіманентнихзмін», означатименародженнянової культури, що здатна виправити, якось оновити«ту системукультури», щодеградує. Циклкультурнихпроцесів відбуваєтьсяу власномуколі, проходить«у холостомурусі», відірвановід суспільноїпрактики. Вкінцевомупідсумку, надумку П. Сорокіна, одні ідеї породжуютьі замінюютьінші ідеї.
Увагу багатьохдослідниківпривертає кризасучасної західної; культури. Г.Маркузе, Т. Адорнота інші вченіпов'язуютьвиникненнякризи з такимисутніснимихарактеристикамикультури, якре-і пресивністьта раціональність.Руйнуваннятрадицій, раціоналізм, проникненнянаукових методівпізнання в усісфери знанняне лише! підірвали, на думку Г. Маркузе, основи діяльностіта емоційнийсвіїї людини, але й придушилиутопію, фантазію, спричиниликризу вірш Всеце привело допояви глибокихвнутрішніхсуперечностейу сфер культури.
Основноюсуперечністюкультури вважаєтьсясуперечливістьміж високою(елітарною) інизькою (масовою)культурами.Теоретичнообґрунтувативиникненняцієї суперечностіі розкрити їїсутність намагавсяіспанськийфілософ ХосеОртега-і-Гассет(1883—1955). У своїй книзі«Повстаннямас» він протиставивкультуру елітияк творця духовнихцінностей ікультуру масяк споживачакультури. Споясиваючидуховні цінності, народ перетворюєсправжню культурув «ширвжиток», що дістав назву«масова культура».Остання маєутилітарнепризначенняі є бездуховноюза своїм змістом.Вторгненнямасової культурив сферу елітарної, високої розцінюєтьсяяк наступ «варварствав культурі»або «контркультури».Аналізуючивнутрішньо-культурнісуперечності, вчений протиставляєнауку і культуру.Серед різноманітнихвидів духовноїдіяльностілюдей найбільшстабільноюі живучою виявиласьнаука, її істининезалежні відлюдини, вонив наш час набуливеликого значенняв усіх сферахдуховногожиття; значнозросли технічнізасоби поширеннядосягнень наукиі культури вцілому. Все це, на думку вченого, призводитьдо деградаціїгуманістичноїкультури. Погляди, що наука забезпечуєблага людству, а її прогресприноситькористь, єпроблематичнимив наш час длябагатьох вчених.Істини культуримають утилітарнепризначення.Вони мають сенсі сприймаютьсялюдьми лишетоді, коли стаютьчастиною їхжиттєдіяльності, сприяють задоволеннюпевних потреб.Світ, в якомуживе людина,— це не лишеприродне середовище, але й той «світлюдини», щостворений самоюлюдиною. Наукаі культурапротистоятьодна одній.
Значногопоширеннянабула марксистськаконцепціякультури. ЇЇ'основоположникамибули К. Маркс(1818—1883) і Ф. Енгельс(1820— 1895). Вона ґрунтуєтьсяна принципі, що визначальниму походженніі розвиткукультури єматеріально-перетворюючасуспільнадіяльністьлюдей, яка спрямованаперш за все назадоволенняматеріальнихпотреб, а такожна формуваннявисококультурноїлюдини як суспільногосуб'єкта діяльності.В системі культуримарксизм виділяєдва рівні: матеріальнуі духовну культури.Особливістюматеріальноїє те, що вонане рівнозначнавиробництвуі матеріально-перетворюючійДіяльностілюдей. Матеріальнакультура характеризуєдіяльністьлюдей з точкизору її впливуна розвитоклюдини, виявленнятого, в якщомірі ця діяльністьсприяє розвитковіобдаруваньі творчих здібностейособи, наскількивона реалізуєїї сутніснісили, сприяєвдосконаленнюлюдини. Духовнакультура спрямованана перетвореннядуховного світулюдини і йогосоціальногобуття, її цінностііснують колишев опредмеченій.формі, але й врізних видахдіяльності, що иван з процесомдуховноговиробництва(гра актора насцені або вкіно, лекціявикладача вузуабо урок вчителяв школі, діяльністьхудожника абописьменникаі т.д.). Для духовнихцінностейвластивадовговічністьіснування.Матеріальніцінності обумовленірівнем задоволенняпотреб (скажімо, потреба в їжі, одязі, побутовихумовах і т.ін.).В духовнійсфері, наприклад, насиченнязнаннями, естетичнимицінностямине знає ніякихмеж. Безмежністьспоживаннядуховних цінностейобумовленаперш за всепізнавальною, моральною, естетичною, творчою діяльністюлюдей. Першемісце в духовнійкультурі посідаєтворча діяльність.
Згідно змарксистськоюконцепцієюподіл культурина матеріальнуі духовну маєумовний характер, оскільки міжними існуєдіалектичнийвзаємозв'язок.Вони активновзаємодіютьміж собою; вепоху науково-технічноїреволюції їхінтеграціязначно посилилась.З одного боку, зросла рольматеріальноїкультури вдуховному життісуспільствав особі засобівмасової інформаціїі пропаганди, а з другого —через виробничуестетику, розвитоккультури виробництва, перетвореннянауки в безпосереднювиробничу силутощо. На межіматеріальноїі духовноїкультур виникаютьтакі соціальніявища (архітектура, дизайн, науковідослідження, виробниченавчання і т.ін.), які одночасноє матеріальнимиі духовними.Все це — свідченняцілісностій системностікультури.
Особливістюмарксистськоїконцепції єте, що вонаґрунтуєтьсяна принципіформаційногопідходу доаналізу культури.К. Маркс і Ф. Енгельсісторію суспільстваділили на тривеликі формації, яким, у своючергу, відповідали«три великіформи поневолення»: рабство, кріпосництвоі наймана праця.Ф. Енгельс усвоїй праці«Походженнясім'ї, приватноївласності ідержави» писав, що суперечностідокапіталістичногосуспільствабули прихованістановимрозшаруванням, релігійнимиі політичнимиілюзіями. К.Маркс підкреслював, що "історіякультури вцьому випадкуповністю являєтьсяісторією релігійі держави".Капіталістичнаепоха, якоюкерує нестримнепрагнення донаживи, розірваластарі зв'язкиміж людьми. «Укрижаній водіегоїстичногорозрахунку,— підкреслюєтьсяв „МаніфестіКомуністичноїпартії“, — втопилавона священнийтрепет релігійногоекстазу, рицарськогоентузіазму, міщанськоїсентиментальності».Подальше зростанняпродуктивнихсил суспільстванеминуче призвелодо того, що приватнавласність сталаперешкодоюдля розвиткусуспільноговиробництва.Вона «неминучепороджує варварствовсерединікапіталістичноїцивілізації».Вихід з такоїситуації класикимарксизмубачили у соціалістичнійреволюції, якаповинна знищитиприватну власністьна засобивиробництва, а отже — усунутиантагонізмкласів і побудуватиновий тип культури, створити «асоціацію»вільних громадян, себто «комунізм»— стрибок з«царства необхідностів царство свободи».Це якісно новесуспільство, справжня високацивілізаціяз відповіднорозвинутоюкультурою. Самез комунізму, на думку класиківмарксизму, розпочнетьсясправжня історіясуспільствата його культури.
Ця широкомасштабнаі захоплюючаідея переходулюдства довищого типукультури, царствасвободи булатеоретичнообґрунтованана основі критичногоаналізу антагоністичнихсуспільно-економічнихформацій, зокремакапіталізму.Як гадали творцімарксизму, цивілізаціядосягла високогорівня розвиткув середині XIXстоліття, апотім розпочаласьїї деградаціяі занепад, оскількиприватна власністьв існуючійформі гальмуваласуспільнийхарактер виробництва.Капіталізмповинен поступитисямісцем комуністичномусуспільству, яке у своїхпрацях К. Марксі Ф. Енгельсохарактеризувалилише в загальнихрисах, залишившидальшу розробкуцієї теоріїсвоїм послідовникам.
Серед культурологічнихтеорій помітнемісце посідаютьтеологічніконцепціїкультури. Основнасуть цих концепційзводиться дорозгляду релігіїяк базовоїоснови розвиткукультури. Так, на думку німецькогобогослова С.Пуфендорфа, культура — цепроміжна ланкаміж Богом ілюдиною, їїрозвиток відбуваєтьсяпо волі Всевишнього.Будучи залежноювід Бога, культуравпливає наприроду людиниі визначає їїдіяльність.
Концептуальніоснови технологічногорозуміннякультури булизапочаткованіще основоположникамиі провіднимибогословамихристиянства.Так, АврелійАвгустин (354—430)у своїх працях«Сповідь» і«Про град Божий»зробив спробуаналізуватидинаміку всесвітньоїісторії і культурилюдства. Історіюлюдства вінрозділив наДва етапи: «ГрадБожий», що заснованийна любові доБога і «презирствілюдини до себе», та «Град земний», що грунтуєтьсяна «любовілюдини до себе»і на «презирствідо Бога». Першийетап найбільшовно уособлюєцерква, яка єзразком гармоніїсоціальнихвзаємовідин, другий етаппредставленийдержавою, щоє уособленнямзла за гріховністьлюдини. ТількиБожа благодать, на думку Автина, здатна вивестилюдину з гріховногостану і забезпечитиЇЇ спасіння.
Подібнийметодологічнийпідхід властивиймайже для всіхсучасеологічнихконцепційкультури. Розглядаючикультуру як«дар Божий»,"іскру Божу"в людині, сучаснібогослови всідосягненнядуховної культурирозглядаютьяк похідні відрелігії, а культурнийрозвиток людстватрактують якпроцес пошукубожественноїпершооснови.Наприклад, католицькакультурологіяґрунтуєтьсяна принципі, що культурає наслідкомбожественногоодкровення, етапи культурногопрогресу людства— не що інше якнаближеннядо пізнаннямудрості Творцяі його волі.«Людям сьогоднішньогодня, — пишефранцузькийфілософ ЖакМарітен, — призначенопідготуватипрояв йогомудрості вкультурі». Укнизі «Християнствоі цивілізація»католицькийсоціолог Е.Вінтер пише, що саме релігійнемислення єдомінуючимв усій історіїкультури. Упастирськійконституції, прийнятійдругим Ватиканськимсобором (1962—1965рр.) підкреслено, що християнськевіровченняоновлює духовнукультуру, опромінюєїї з серединиі дає животворніпаростки влюдське серце.
Православнакультурологіяґрунтуєтьсяна принципі, що культуравиникла з релігійногокульту. На думкуМ. Бердяєва, культура зв'язаназ культом предків, обрядами, міфами, традиціями.Всі складовікультури, зокремафілософськадумка, поезія, живопис, музика, архітектураі т. ін., в органічнійцілісностіперебуваютьв церковному, культі. Диференціаціяформ і видівкультури, надумку філософа,І приводитьдо втратисакрального, розкладу релігійнихі духовних основ. Православнийфілософ і богословП. Флоренськийдоводив, що 'саме релігійнийкульт визначаєестетичнуспрямованість, пізнавальнезначення тавиховну рольдуховних цінностей.Л. Карсавін усвоїй: книзі«Восток, Западй русская идея»підкреслював, що саме релігійністьскладає змісткультурно-історичногопроцесу — бовона забезпечуєвирішення«основногозавдання культури».(Завдання ж цеполягає у здобуттіперемоги надзабуттям ічасом, над минулимі майбутнім, над смертю.)Оскільки західнакультура підвпливом матеріалістичногосоціалізмудеградує, тоїї можна врятуватилише шляхомрозвиткурелігійності.В цьому аспекті, вважав Карсавін, завдання православноїабо російськоїкультури єуніверсальнимі водночасіндивідуально-національним.
Для протестантськоїкультурологіїхарактернийпринцип: лишив Бозі і черезБога необхіднорозглядатипершоосновивиникнення! та розвиткукультури. Релігіярозглядаєтьсяяк субстанціядуховної діяльностілюдини, формаосмисленняі правильногосприйняттякультурнихцінностей.Подібні ідеїрозвиваєпротестантськийтеолоп П. Тілліх(1886—1965), який вважаєтьсяодним з основоположників«теологіїкультури». Все, що називаєтьсякультурою, писав учений1пронизаневідношеннямлюдини до творця, отже, міститьрелігійнийдосвід. Філософськийаналіз цьогодосвіду і єтеологієюкультури. Усучасних умовах, з точки зоруТілліха, релігіяі культурапротистоятьодна одній. Цеобумовленотим,, що в умовахземної історіїабо релігіяпідпорядковуєсобі культуру, або культурастає автономноювід релігії, втративши прицьому смисловіоснови. Обидвікрайнощі шкідливі, оскільки в нихвиявляєтьсядеструктивненачало. Завданнятеології, підкреслюєфілософ, — відновитивтраченийсинтез християнствата культури, дати відповідіна ключовіпитання людськогобуття. ШукатиБога необхідноне в потойбічномусвіті, а в «глибинілюдськогобуття». Сучаснацивілізаціясприяє відчуженнюлюдини відБога, від світуі самої себе.Як ідеал історіїТілліх висуваєпринцип гармонії«теономної»і секулярноїкультури, подоланнявідчуження.Носієм «новогобуття» на думкуфілософа, єІсус Христос— не Бог, що ставлюдиною, а людина, якою вона повиннабути, і в цьомурозумінні«образ Божий»втілений улюдині. На ційоснові субстанція(релігія) і форма(культура) постійноспрямованідо синтезу ізбереженнятворчої напругиісторії. ІдеїТілліха сталиосновою екуменічногоруху, спрямованогона подоланнярелігійнихвідмінностейцерков на засадаххристиянства.
Німецькийсоціолог Р.Демоль пише, що культура— це прагненнядо розвиткуі підвищеннюсвоїх здібностей, найблагороднішийкульт душі, несення службиБога в нас.Розглядаючирелігію якоснову розвиткукультури, вінвисуває принципвідповідностівсієї творчоїдіяльностілюдини нормамрелігійноїетики.
Активно внаш час розвиваєтьсяісламськакультурологія, яка вирішальнуроль у розвиткукультури, науки, етики відводитьКорану. В 1980 р.іслам бувпроголошений«цивілізаторськоюрелігією». Прицьому підкреслювалось, що мусульманськийсвіт зобов'язанийсаме ісламубудівництвомміст як осередківпоклонінняБогу, центріврозвитку знань, науки і культури.
Характернимдля теологічнихконцепцій єпротиставленнядуховної Іматеріальноїкультури. Надумку богословів, духовна культурадосягає високогорозвитку лишена основі релігії, оскільки вонапро-Іизанасвітлом божественногорозуму. Що стосуєтьсялюдської діяльностіІ матеріальноїкультури, товони враженісекуляризмомі атем, що є причиноюзанепаду життясуспільстваі гальмом культурногопрогресу людства.
Весомий вкладу розвитокконцепційкультурно-історичногопроесли українськівчені, їхнясуспільно-політичнаі філософськадумка булатісно пов'язаназ науковиминадбаннямиЗаходу і Сходу.Вони створилиряд оригінальнихконцепційкультури, основноютезою яких булаідея самоцінностінаціональноїкультури і їївзаємозв'язкуз культурамиінших народів.
Належнийвклад у розробкуфеномена культуризробила українськакультурологічнадумка в XVI ст. Укозацькихлітописах тапрацях К. Саковичабуло висунутооригінальнутеорію розвиткукультури, якагрунтуваласяна виділеннііманентнихрис українців(героїзм, волелюбство, товариськість, лицарськавірність, почуттягідності), щонібито булиуспадковані«козацькимнародом» відмогутньогоплемені сарматівта хозар.