План

Вступ

1. Характерні особливості стилю бароко

2. Архітектура періоду українського або “козацького” бароко

3. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Висновки

Література

Вступ

Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв. Раніше цей стиль трактувався як відступ від етичних норм. Побутувала введена в обіг теоретиками класицизму думка, ніби доба бароко - це непорозуміння в мистецтві, півтора сторічне панування несмаку; начебто бароко підточило і врешті-решт зруйнувало культуру Відродження. Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII - першої половини XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово “бароко” стало терміном з відчутним негативним змістом: “дивний”, “чудернацький”, “химерний”. З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко називали не інакше як “занепадницький стиль”. Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.

Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й осміюванні раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців. У нібито недоладному нагромадженні прикрас, алегорій та емблем вчені й митці різних країн розгледіли струнку систему понять і значень, суголосним суспільним настроям і задумам художників тієї доби.

1. Характерні особливості стилю бароко

Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 - середини 18 ст. Виявився в архітектурі, живопису, літературі та музиці Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його варіантів. Специфічно риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури. Прийшовши на зміну художній культурі Відродження і маньєризму, бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.

Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у примхливих планах, великих контрастах обємів, перевантажених скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення.

Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед в Київській академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на Україні на межі 16 і 17 століть. Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 25

Для стилю бароко в музиці характерні величність, пишність, декоративність, драматизм, заглиблення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв (у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночас прагнення до відділення музики від слова (розвиток інструментальної музики).

Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії.

Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або пасивної споглядальності. Її герой - здебільшого яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках.

У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, “покинутості” людини напризволяще в поєднанні з постійним пошуком “втраченого раю”. У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, афектованість, патетика.

Бароко - це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії.

Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості.

2. Архітектура періоду українського або “козацького” бароко

Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з деревяної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. Рудницький О.П. Українське мистецтво у полі культурному просторі. - К, 2000. - С. 19

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. - К.: Україна, 2000. - С. 30.

Українське бароко 17 ст. нерідко називають “козацьким”. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори - все це не порожні слова. За ними - величезний духовний досвід 17 - 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у камяному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і повязаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У камяних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші памятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві. Макаров А. Світло українського барокко. - К., 1994. - С. 47

“Козацький собор” древніший за саме козацтво. Першу відому пятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого Макаров А. Світло українського барокко. - К., 1994. - С. 188..

Такі хрещаті деревяні храми - типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої деревяної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке камяне диво на Лівобережній Україні зявилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. Зявилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда зявилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

3. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруки, що відносяться до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу - другої половини XVII - XVIII століть - часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпровя та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, повязане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Набілиш парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу - неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.

Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини і вищого духовенства, їх прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про Україну тих часів.

Памятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись в посиленні емоційного звучання релігійних сцен, в конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їх художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їх орнаментики. Поступово предмети набувають все більш пишного декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільніші та пластичніше, майстрині намагаються передати перспективу та обємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відображення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття - граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів - І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Жолтовський П.М. Український живопис XVII-XVIII ст. - К., 1978. - С. 295. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозвязку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Висновки

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного.

Дух епохи бароко на Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури - архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають “козацьким”, тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку - європейського бароко, з другого - народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Література

1. Жолтовський П.М. Український живопис XVII-XVIII ст. - К., 1978. - С. 294- 299.

2. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. - К.: Україна, 2000. - 302 с.

3. Іваньо І.В Про українське літературне барокко / Радянське літературознавство. - 1970. - № 10. - С. 11-15.

4. Макаров А. Світло українського барокко. - К., 1994. - 247 с.

5. Рудницький О.П. Українське мистецтво у полікультурному просторі. - К, 2000. - 191 с.

6. Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. - К.: Наукова думка, 1991. - 254 с.