Зміст
Вступ
Історія створення та бойові дії
Структура
Тактика та акції
Діяльність УПА
Присяга вояка УПА
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Аргументи противниківвизнання подвигу упівців на офіційному рівні зводяться до посилань на працірадянських „істориків” та деяких „об”єктивних науковців” сучасності, переважно- російських. Попри всі „за” і „проти”, очевидним є те, що радянськаісторіографія у плані дослідження проблеми українського визвольного руху40-50-х років (це називали тоді „бандерівщиною”) виконувала конкретне політичнезамовлення. Воно полягало у замовчуванні правди про діяльність Української ПовстанськоїАрмії, створення ряду легенд та міфів про „хлопців із лісу”. Одним з такихміфів, який насаджувала радянська історіографія про УПА, був міф про її нібитомахровий націоналізм, який доходив до ненависті до всіх неукраїців. Офіційнихісториків не цікавило, що це абсолютно не відповідало тим програмнимположенням, які було розроблено УПА і покладено в основу її політики повідношенню до представників інших націй – національної політики.
Розберемо, що собою являла Українська ПовстанськаяАрмія, її склад, основні завдання та значення діяльності.
Українськаповстанська армія
Роки існування 1942— 1954
Країна Україна
Приналежність Україна
Рід військ партизанськаармія
Організаційно-штатнаструктура найбільше 40 000 (1944)
Девіз Слава Україні —Героям Слава!
Війни/битви ДругаСвітова війна, Війна з СРСР
Визначні командири РоманШухевич
Українська повстанськаармія (УПА) — підпільна збройно — політична формація, створена на ЗаходіУкраїни у червні 1941 року представниками Уряду Української Народної Республікив екзилі; у жовтні 1942 року назву перейнято ОУН(б). Головне завдання УПА:оборона та звільнення українського населення як і від німецької, так і відрадянської окупації.
УПА діяла по 1953 рік,коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал РоманШухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.
Ставлення доісторії УПА у українському суспільстві впродовж років незалежності коливаєтсяміж позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти):сама оцінка часто опирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питанняпро офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язанез цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декільказахідних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаютьсяневирішеними. Але з 2005року в Україні офіційно стяткуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, ДеньПокрова).
Історія створення табойові дії
Перші загони під назвоюУПА—«Поліська Січ» створив з вибухом Другої Світової війни отаманТарас Бульба-Боровець в районі поліського села Олевського для боротьби збільшовиками, які декілька років раніш, разом з німцями, окупували Польщу. Цізагони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. Ізкінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА—«Поліську Січ»,після чого він перейшов у підпілля з частиною своїх — і створив новуповстанську формацію для боротьби проти німців і радянських партизанів, спершупід подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія(УНРА).Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української НародноїРеспубліки в екзилі З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А.Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем'янеччини таВолодимирщини.
Відейно-політичній боротьбі проти обох окупантів України УПА звертає особливуувагу на пропаганду визвольної боротьби серед інших народів, поневоленихМосквою чи Німеччиною.
Зокрема,ставилося завдання приєднати їх до національно-визвольної боротьби українськогонароду. З цією метою широко пропагувалася політична концепція ОУН боротьби занаціональні держави («Свобода народам і людині»). Важливе значення у зв’язку зцим надавалося відповідному поводженню відділів УПА під час постою вчужонаціональних селах. Так, в інструкції для організаторів виховної роботисеред воїнів УПА (датованій червнем 1943 року), наголошувалося: «не сміє бутишовіністичної поведінки” (Центральний державний архів вищих органів влади тауправління України — ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.95.-Арк.2.)
У ворожих арміяхбуло достатньо елементу, потенційно прихильного до українців та їх визвольноїборотьби. Абстрагуючись від цього, націоналісти почали готувати сприятливий грунтдля залучення представників решти націй до участі у спільному фронті. Найбільшприхильними, як виявилося, були представники тих народів, що у 1917-1921пройшли схожий з Україною шлях від національного відновлення до, зрештою,поневолення з боку московських більшовиків. Перш за все це – грузини, горціКавказу, азербайджанці, вірмени, народи Середньої Азії. А тим паче – народиБалтії, ще зовсім недавно – незалежної, а нині втягнутої в боротьбу інтересівнацистів та більшовиків. Прихильно ставилося до українськогонаціонально-визвольного руху і чеське населення Волині. При облозі Іваничіввоно добровільно постачало харчі для українських повстанців. Багаточехів-поліцейських залишали свої становища в окупаційній адміністрації йпереходили до УПА. У вересні 1943 року, наприклад, таке вчинили 4 шуцмани вПорицькому районі Волинської області. (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.118.-Арк.44)
Найбільш простимта ефективним методом залучення репрезентантів інших націй було поширеннялистівок у військових частинах, до яких такі репрезентанти входили. Листівкидрукувалися підпільно, переважно в друкарнях Одеси, де діяло оунівськепідпілля. Для представників кавказьких народів, зокрема для грузинів і вірмен,листівки випускалися на рідних ним мовах.
Осінню 1942 року почали паралельностворюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою,що й також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943 роззброїлиУПА—«Поліська Січ» Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли донової УПА, яка, спираючися на мережу ОУН на північно-західних українськихземлях, набирала розмаху. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д.Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Клячківський(псевдонім Клим Савур), а шефом штабу — полковник УНР Леонід Ступницький(Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік.Місцем постою командування УПА стала Костопільщина.
В кінці 1941 р. іпротягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українськихнаціоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру булорозстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса ОленаТеліга. У липні 1942 р. була розгромлена київська рефернтура ОУН(б), а їїкерівник Дмитро Мирон (Орлик) загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 булоарештовано гестапо і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. булоарештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких членипроводу ОУН(б) Ярослав Старух і Іван Клімов, яких були розстріляні.[1]
УПА постала на Поліссі йВолині передусім як і для оборони населення перед німецьким терором, так і дляоборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942—43 наступали збілоруських лісів, грабували населення — та своїми акціями провокували щесильніші німецькі репресії (див. Радянські партизани на Україні в 1941—45 рр).Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії.Безперечно, силою УПА було те, що спиралася на розгалужену мережу ОрганізаціїУкраїнських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у їїстворенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій тадо неї вступали люди різних політичних переконань, як наприклад, як і члени ОУНА. Мельника, так і непартійні, — і вона могла виступати як загальнонаціональнасила.
З її ініціативи створеноУкраїнську Головну Визвольну Раду (УГВР) як верховний політичній центр, якомупідпорядкувалася УПА. Силою УПА являлася також і політична платформа: вонавключала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, задемократію, за рівні права меншин і за співпрацю з іншими поневоленими народамипроти нацизму і більшовизму. При УПА створено у 1943 окремі загони узбеків,азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полоненихабо мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА перейшла 1943 йчастина української поліції; замість неї німці створили польську поліцію, якаразом з німцями, вела каральні акції проти українського населення за підтримкуУПА. Це привело до виступів українських боївок проти ворожо наставлених доукраїнців польських колоністів та проти польських боївок. Подекуди загони УПАбрали участь у кривавих польсько-українських зударах, що їх з свого бокупровокували німці.
Німці робили спробизнищити УПА масовими акціями (найвідоміша з них — наступ генерала фон дем Баха)і засобами пропаганди: у німецьких листівках, скиданих з літаків на територіюконтрольованою УПА, названо УПА «спільниками Москви». У травні 1943 у засідціУПА загинув керівник «штурмових відділів» (СА) В. Лютце, а влітку 1943 відбувсяряд боїв і сутичок із німцями, як наприклад, успішний наскок УПА на містоКамінь-Каширський. З кінцем 1943 влада німців була обмежена — і місто залишенополяками, решту території контролювала УПА. Одночасно УПА частково очистила терениРівненської, Волинської та Житомирської областей від радянських партизанів, арейди УПА поширилися і на частини Київщини та Кам'янець-Подільщини. Зарадянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли і наЧернігівщині, і на Кіровоградщині.
У період з 15 березня по15 квітня 1943 р. в ряди УПА переходить більше 4000 членів українських«шуцманшафтів». У квітні розгортаються 5 куренів УПА. 27 березня 1943року сили УПА розбили німецьку в'язницю в Ковелі, звільнивши всіх політичних увязненихі військовополонених. До кінця березня 1943, силами УПА, були знищені німецьків'язниці в Кременці, Дубному, Ковелі, Луцьку і Горохові, а також концтабір вЛюбачевське. У звіті німців від 4 квітня, 1943 роки вказано, що райони в межахКременець — Ковель — Костопіль — Рівне захоплені силами українськихповстанців.[2] [3]
У липні-серпні1943 р. німці, з метою знищити загони УПА, силами 10 батальйонів мотопіхоти та10 000 німецьких і польських поліцейських під командуванням генерала Еріха фондем Бах-Залевські провели наступ на територію південної Волині. Проте наступ провалився. У липні буловідмічено 35 боїв, в серпні – 24, у вересні – 15. Німецькі війська втратилиблизько 3000 убитих і поранених, УПА – 1237 убитих і поранених[4][5].
Осінню 1943 р. окупаційнавлада провела новий наступ на райони, «заражені націоналістичнимибандами», яким командував обенгрупенфюрер СС Г.Прюцман[6]. Ужовтні-листопаді зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боївмісцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з німцями. В результатібойових дій німці втратили близько 1500 солдатів, загони УПА – 414 бійців.[7]Хоча німецьким каральним військам і не удалося повністю знищити загони УПА, алеїм удалося істотно понизити антинімецькі акції УПА.[8][4]
Перші загони УПА почалистворюватися в Галичині в червні 1943 в Карпатах під назвою Українськоїнародної самооборони, коли туди прямували рейдом радянські партизани підпроводом С. Ковпака. Головне командування УПА розглядало ці терени як базу дляборотьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час поверненнябільшовиків. Крім того, з уваги на посилений натоді німецький терор протинаселення Галичини, як раніше на Поліссі й Волині: впровадження винятковогостану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посиленівивози до Німеччини — УПА виступила проти німців, зокрема проти здачіконтинґентів, вивозу молоді до Німеччини, та одночасно вела бої з радянськимипартизанами.
Впродовж осені1943 і в 1944 головне командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет якіз розміщеними на Україні частинами угорської армії, так і з румунами і з влютому 1944 з польським підпіллям (Армія Крайова), про взаємовизнання боротьбицих народів за незалежність.[Джерело?]
На переломі 1943—44 УПАбула найчисленнішою за весь час свого існування, об'єднуючи не менше 40 000осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Роком пізніше, після переходу фронту,вже в радянській дійсності, сили УПА зменшилися до 20—25 тисяч осіб.[Джерело?]
Структура
Територіально УПА ділиласяутроє: УПА-Північ (Волинська, Рівенська і частина Житомирської та Київськоїобластей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частиниЗакарпатської і Чернівецької областей), з окремою воєнною округою «Сян»(Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частини Вінницької іХмельницької областей). Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичнівідтинки. Спроби утворити четверту групу УПА-Схід не здійснилися.
Територіальні штаби УПА ідеяких куренів та загонів мали такі відділи: оперативний, розвідчий,вишкільний, політично-виховний, організаційно-персональний і тиловий. Дотилового відділу належали інтендантура й Український Червоний Хрест (голова К.Зарицька) з медичним персоналом, що, ясна річ, не був винятково українським. Командуваннязагонів мали таку структуру: командир, бунчужний, політітичний-вихователь,санітар (деколи лікар), начальник розвідки й польової жандармерії. У куреняхіноді були і капелани.
Комплектування загоніввідбувалося на добровільних засадах, проте на початку фахівців буломобілізовано. Щоб доповнити старшинські кадри, організовано вишкільні курси:існували старшинська школа «Дружинники» з шестимісячною програмою, курсисанітарів, медсестер, мінерів, політвихователів, адміністраторів.
Тактичною одиницею УПАбув загін — сотня або курінь. Бойовий стан сотні становив 150—200 вояків; протезвичайні сотні були неповні. Загони озброєно легкою піхотною зброєю, включаючиважкі скоростріли, ґранатомети й протипанцерні рушниці, а подекуди й малігармати. Уже за перших місяців радянської окупації було здійснено перехід додії меншими загонами, щоб збільшити маневренність й полегшити забезпеченняпровізією. Спершу в УПА існували лише функціональні ступені: курінний,сотенний, чотовий, ройовий. Згодом, ухвалою УГВР, введено підстаршинськіступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний; — і старшинські:хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал. Ступені генерала малиРоман Шухевич (Т. Чупринка) і шеф генерального штабу Д. Грицай (Перебийніс), ступеніполковника — їх наступники на цих постах: Василь Кук (Коваль) і О. Гасин(Лицар), а також командири УПА-Захід та УПА-Південь: В. Сидор (Шелест), ОмелянГрабець (Батько), перший головний командир УПА Д. Клячківський та інші.
Зброю та однострої УПА здобувалавід ворога або купувала на чорному ринку. В УПА існувала тільки піхота, завинятком початків УПА, коли були й кінні частини та гармати. У сотнях, якправило, були два машинні скоростріли і 8—10 автоматичних рушниць, звичайнірушниці та автоматичні пістолі. Зброя була німецького, радянського, угорського,польського, чеського і румунського виробу.
За перші роки радянськоїокупації УПА провела кілька великих політичних і збройних акцій, спрямованихпроти примусової мобілізації до радянської армії, переслідуванняГреко-Католицької Церкви, вивозу населення. У лютому 1946 була проведенаантивиборча акція, а згодом протидія примусовій колективізації. У цих акціяхУПА нападала на станиці НКВС, звільняла політичних в'язнів, вбивалаколаборантів. Було поширено підпільну літературу, влаштовувано пропагандивнізбори населення. У 1947 здійснено, частинний розпуск загонів УПА і включено їху збройне підпілля, іншим доручено «леґалізуватися». Оперативними одиницямиУПА, замість сотень і куренів, стали рої й чоти.
Тактика та акції
За весь час свогоіснування УПА застосовувала тактику постійних маршів, несподіваних атак наворога та намагалася оминати великих боїв. Під час засідки УПА був важкопоранений у квітні 1944 генерал М. Ватутін. УПА користувалася допомогою населення,харчами, одягом та розвідкою. По мірі того, як більшовики опановували терен,вояки УПА й підпільники перебували зимові місяці у підготовлених бункерах.
Особливоюоперативно-тактичною формою дії УПА були рейди: деякі мали бойовий характер(репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважнопропагандивні. Вони провадилися у 1943—44 з головної бази УПА на Волині, а у1944—46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжі, Буковині, Закарпатті, азгодом з Засяння на Підляшшя та навіть на Словаччину.
Для знищення УПАбільшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, уквітні 1944 триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000вояків та зимою 1944—45у Карпатах. Для поборювання УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізійвійськ НКВС. Узимку 1945—46 в Карпатах було влаштовано велику блокаду зрозташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити до допомоги населеннязагонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевогонаселення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методипровокації: створення фальшивих загонів УПА, поширення затруєних ліків йінфекційних недуг та інше. Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися ззакликом до вояків УПА складати зброю («з новиною») за ціну помилування. Тих,хто погоджувався, НКВД включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їхсудили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє здатою 30 грудня 1949. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями,повідомляла радянська преса до середини 1950 — их років.
Трагічною датою історіїУПА стала смерть головного командира Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5березня 1950. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до їїостаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривалищонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956. Останнім часомз'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Беришин залишався у підпіллі до 1991 р.
Особливу роль у 1944—47відігравали частини УПА Посяння, Холмщини та Лемківщини на кордонах Польщі:спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М.Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їхзавданням було протистояти польським коммуністичним органам та шовіністичнимелементам польського суспільства, які тероризували українське населення, тапротидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польськийуряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двохдивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА втерені та систему бункерів, не дали бажаних наслідків. У березні 1947 загинувпід час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Свєрчевський, анаступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» підкомандуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні,складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри ічастин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився зурядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентрованочисленні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещопонад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населенняблизько 4 000 осіб.
Операція «Вісла» почалася28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947. За чей час майже все українськенаселення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важкихбагато-місячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати,або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонськийкрай; одні подалися в УРСР, інші до Західної Німеччини й Австрії, де булидобиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустіломуЗакерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953.
В УПА були різнінеперіодичні видання. У 1944—46 з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПАпоширювала звернення до українців, військових, а також до представників іншихнаціональностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавахУПА працювали відомі підпільні публіцисти: Д. Маївський (П. Дума), Й.Позичанюк, П. Полтава, О. Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В.Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; мистці Н. Хасевич і М. Черешньовський.Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література»(Філадельфія 1952).
Діяльність УПА
Діяльність УПА наКубані
ОУН відстоювало ідеюУкраїнської Самостійної Соборної держави, яка повинна б включати і українськіетнічні землі Кубані. Мережа ОУН була створена на Кубані на базі одного з роїв«Північної походної групи», яку очолював Спиридон Ткаченко («Голуб»). 20 жовтня1942 року він став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тісні з'язки буливстановлені з оунівцями Маріуполя. Від квітня 1942 року існував канал старшинта підстаршин УПА, які були уповноважені Проводом ОУН створити КозачуПовстанську Армію Кубані. У початків даної армії стояли: сотник Василь Плетень(«Шум», «Зорян», «Беркут»), колишній лейтенант Червоної Армії, уроженецьЧернігівщини, лейтенант Дмитро Гречух («Днипро»), а також ДмитроКоваленко-(«Мить») з Приамур'я. В осені 1944 року на Кубані діяло двіповстанськи сотні — «Шума» (85 люд.) і «Гомона» (125 люд.), а також окремірозвідуальні рої по 10 бійців у кожній. Повстанська армія на Кубані проіснуваладо 1950 року.[Джерело?]
Діяльність УПА вЗакерзонні
Присяга вояка УПА
(затверджена УГBP івведена наказом ГВШ ч.7, з 19. VII. 1944.)
Я, воїн УкраїнськоїПовстанської Армії, взявши в pyки збpoю, урочисто клянусь своєю честю і совістюперед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, передпролитою кpoв'ю ycix Найкращих Синів України тa перед Найвищим ПолітичнимПроводом Народу Українського:
Боротись зa повневизволення всіх українських земель і українського народу від загарбників тaздобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій бopoтьбi не пожалію нiкpoви нi життя і буду битись дo останнього віддиху і остаточної перемоги надусіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим y бою тa нещадним дoворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильнимвоїном. Буду виконувати вci накази зверхників. Суворо зберігагиму військову ідержавну таємницю. Буду гідним побратимом y бою тa в бойовому життю вciм своїмтоваришам пo збpoї. Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, тo хай менепокарає суворий закон Української Національної Революції і спаде нa менезневага Українського Народу.
Висновок
Бойові діїзасвідчили: військові формування з неукраїнців виявилися не менш боєздатними,аніж власне українські, що пояснювалося по-перше, високою військовоюпідготовкою вояків — неукраїнців, які її проходили у складі Вермахту абоЧервоної Армії, а по-друге – психологічним фактором: грузини, узбеки, литовці,білоруси та інші боролися в складі УПА і за інтереси своїх націй, своєїбатьківщини. Українським націоналістам вдалося переконати представників іншихнародів, що єдино правильною стороною у війні є сторона УПА, а не сторонанацистської Німеччини чи СРСР. Адже тільки в лавах УПА поневолені народи малиможливість боротися за свою незалежність.
Наявність збройнихформувань не українців загалом за період Другої Світової війни перекреслюєхибні уявлення про те, що українські націоналісти спиралися лише власне наукраїнський народ і не залучали представників інших народів. Фактично,націоналісти свідомо пішли на відкидання формування мононаціональних військовихчастин, а перейшли до полі національної армії, в якій, однак, не українці малиб свої окремі частини, так звані легіони. Фактично, ми маємо унікальний всвітовій історії приклад існування так званого „націоналістичного інтернаціоналу”,суть якого виходила з того, що народи СРСР та Східної Європи включаються успільну боротьбу проти поневолювачів за свої власні незалежні держави,існування яких обумовлювалося б правом кожного народу жити у своїй власнійнаціональній державі, а не в „імперії”, „союзі” чи „рейху”.
Успішний досвідспільної боротьби поневолених націй під стягами УПА зробив можливим оформленняспільного координаційного, в першу чергу – політичного центру, що ставив замету об’єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського таінших поневолених народів у війні. Саме Перша Конференція поневолених народівСхідної Європи та Азії дала поштовх утворенню такого міжнаціональногокоординаційного політичного органу як Антибільшовицький Блок Народів.
Та самим основнимвиокремлю те, що приклад спільної боротьби різних народів Європи та Азії підпрапорами Української Повстанської Армії за свої власні національні держави, засвої власні національні та соціальні інтереси, а не за інтереси німецькихнацистських чи червоних російських імперіалістів був практично єдиним іунікальним по своїй суті в історії Другої Світової війни.
Під час збройноїборотьби проти двох диктатур, двох імперіалізмів і двох окупаційних армій заволю і самостійність українського народу загинуло приблизно 20000 вояків УПА ічленів збройного підпілля.
У другій половині1950-х років збройна боротьба в Україні припинилася.
Але змагання заті самі цілі — за нашу національну і соціальну свободу, за право українськоїнації на життя і свобідний розвиток, за Українську Самостійну Соборну Державу — не припинялися. Боротьба продовжувалася і продовжується в інших обставинахіншими методами.
Список використаноїлітератури
1. Історія України: Посібник / Г. Д. Темко, Л. С.Тупчієнко, Н. В. Бем, В. Д. Боєчко. — К.: Академія, 2001.
2. Герчанівський Д. Вигнати окупанта. – Мюнхен:Видавництво Крайової Управи Братства колишніх Вояків 1 – ої Української ДивізіїУНА в Німеччині, 1963. С.48.
3. Вишнівський О. Базар. Голгота 359 – ти. – К.:Незборима нація, 1997. – Ч. 17 (130). С.3.
4. Сторінки історії України ХХ століття”, К.: Освіта1992 р. стор. 170 – 194, Маковійчук І. М., Пилявець Н. Г.
5. Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головнийpедактор Володимир 6. Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
7. Лебедь М. Українська ПовстанськаАрмія. — Мюнхен, 1946.
8. Літопис Української ПовстанськоїАрмії. В 5 т. — Торонто 1976—1981.