РІВНЕНСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
КАФЕДРАУКРАЇНОЗНАВСТВА
Рефератнатему:
Пилип Орлик і КозацькаКонституція1710 року
Виконала:
студентка ЕФ-Iк. ОА-15 гр.Лавренчук ЛюдмилаВікторівна
Перевірив:Поровчук Олег Гнатович
Рівне –2002
План
Вступ
1. Пилип Орлик, гетьман у вигнанні
2. Козацька Конституція Пилипа Орлика
Висновки
Використаналітература
Вступ
Тема “Пилип Орлик та Козацька Конституція 1710 року” маєважливе значення в історії українського народу, тому що в ній буде зробленаспроба певним чином підвести підсумок політичній філософії та правничійідеології українського республіканізму й демократизму у тому вигляді, в якомувін склався в результаті майже столітніх змагань за державну незалежність,людську волю і гідність, моральну свободу на християнських засадах тапріоритеті права на свавілля. Усі зазначені аспекти знаходили свій вияв увеликій кількості документів, маніфестів, трактатів, якими так багатаукраїнська історія XVII ст. і якізасвідчують інтелектуальну спроможність народу і його еліти.
Прийняття “Конституції прав і свобод Запорозького Війська”є одним з важливіших політичних актів, значення якого не втратило ваги й у нашідні. Саме тоді, 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу вісторії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства,конституцію держави. Нехай ніхто не сумнівається, що у словах “прав і свободЗапорозького Війська” саме під словом “Військо” і малася на увазі наша тодішняненька Україна. Саме у Конституції Пилипа Орлика виразно проступає національнаідея в її політичному, правовому й філософському сенсі.
Появу цього документа варто розглядати в широкому контекстірозвитку європейської правосвідомості, котра в теоретичних працях випереджаласвій час і швидше прояснювала перспективу, ніж дійсність. За таких обставинКонституція Пилипа Орлика – це втілена в мову правових норм філософія йідеологія “суспільного договору”. Саме поява козацького стану у XVI cт. викликала потребу законодавчого вирішенняпов’язаних з ним правових питань. Були сили, які прагнулипорозуміння на законодавчій, чи як тоді говорили, на конституційній основі. Цебула козацька старшина, що вимагала легітимації свого становища, і корольпольський, Стефан Баторій, який поклав початок так званому реєстру, тобтоузаконенню козацтва на певних умовах.
Звичайно, не тільки реєстр став формою “суспільногодоговору”, подставоютого конституціоналізму, котрий набуде своєї довершеності впроекті Пилипа Орлика. Появу цього документу неможливо збагнути без великоїкількості Універсалів, які виконували роль своєрідних “конституційних законів”у Козацькій республіці і на яких грунтувалася державність Б. Хмельницького, атакож його наступників.
Таким чином, основа для появи документу узагальненого типу,яким і стала Конституція Пилипа Орлика, склалася, можна сказати, ходомісторичних подій.
1 Пилип Орлик, гетьман у вигнанні
«Докоряти українцеві, що він ідеалізує своїх козаків, — це однаково, що докоряти християнинові, що він ідеалізує своїх апостолів.
Як народ може не ідеалізувати лицарства воїнського ордену, який воснові своїй постає відтворенням лицарства самого народу ?»
Богдан Сушинський
ПИЛИП ОРЛИК, гетьман України в еміграції
В особі Пилипа Орлика ( 1672 – 1742 ) українське козацтво,всі патріотичні сили України, що обстоювали засади незалежності й державності,мали сподвижника і продовжували справи гетьмана Івана Мазепи. І в цьому буласвоя логіка, ажде П. Орлик, відданий генеральний писар військової канцеляріїгетьмана, став чи не є єдиним, кому Мазепа звірявся з найпотаємнішим, комубезмежно вірив і на кого цілковито покладався.
Походив Пилип Орлик з чесько – польського шляхетськогороду, предки якого – по батьківській лінії – опинились у Литві ще за часівгуситських воєн. Батько його, офіцер польської армії, загинув 1673 року в битвіпід Хотином.
Освіту Орлик здобував у Києво – Могилянський колегії (згодом набула титулу академії ). Там ним опікувався професор філософії СтепанЯворський, що вважав цього учня чи не найздібнішим з усіз і, можливо,сподівався бачити згодом викладачем академії, своїм спадкоємцем. Саме завдякипротекції Яворського, Орлик став писарем Київської митрополії.
Може, посада писаря не дуже й імпонувала схильному дофілософії та літератури П.Орлика, але треба ж було з чогось починати. Тим паче,що, зоставшись без чоловіка, мати не могла забезпечити синові більш – меншгідного існування, отож слід було заробляти на хліб. Можливо, не без допомогиЯворського він незабаром потрапив і до генеральної військової канцелярії.
Порівняно з попереднім місцем, тут перспективи булинабагато ліпші. Хоч Пилип Орлик був попервах лише молодшим писарем, але діставзмогу ввійти до зовсім іншого товариства, познайомився з багатьма вищимиофіцерами мазепи, що згодом неабияк сприяло зростанню його авторитету. Ще ширшіобрії розгорнулися перед 26 – річним канцеляристом, коли в 1698 році вінодружився з донькою полковника полтавського Павла Герцика красунею Ганною.
Павло Герцик був євреєм за національністю – на той частільки два євреє, Герцик і Крижанівський, — дослужилися до полковників. Хочсеред козацького офіцерства їх служило чимало, — але він щиро підтримувавМазепу, і до України був настроєний патріотично. Спираючись на підтримкувпливового тестя, П.Орлик поступово наближався до кола гельманськихсподвижників. Та й сам Мазепа помітив його ще звідтоді, як Орлик склав доситьвдатного панегірника на честь гетьмана ( 1695 р. ). Мазепа, який і сам був небез гріха в літературній творчості, сприйняв витвір свого канцеляриста зприхильністю і подумав, що цього хлопця треба мати на увазі.
Ще надійніше вони зблизилися, коли гетьман погодився статихрещеним батьком сина Пилипа – Григорія. Навіть за наших часів інституткумівства в Україні вважають мало не святим. А за доби Орлика він справді бувосячений і релігійними, і світськими традиціями. Тож нема нічого дивного втому, що, коли постало питання про посаду генерального писаря, Мазепа призначивна неї ( 1706 рік ) Пилипа Орлика.
Посада виявилась набагато відповідальнішою, ніж міг уявитисобі досвідчений військовий канцелярист. Уже хоч би тому, що працюватидоводилося з гетьманом Мазепою, чоловіком непростої вдачі і не цілкомзрозумілих намірів, який повсякдень балансує між беззастережною вірністюросійському цареві та прихильністю до польського та шведського королів, і повсякчасперебуває у якихось таємних зносинах; а на домір йсього ще й досі, незважаючина солідний вік, потрапляє у складні амурні ситуації.
Не встиг Орлик звикнути до свого нового крісла, як гетьманпосилає його до Москви. За гінця і дипломата. Але тільки дуже вузьке колоприбічників Мазепи знає, що найважливіше його завдання – переконати оточенняПетра І, що всі доноси, якими засипають його канцелярію Кочубей, Іскра та іншінедоброзичливці, — підлий наклеп. Як він цього досягав – то вже справа хисту,але знаємо, що аж до остаточного приєднання Мазепи до Карла ХІІ в московськихколах вірили, що Мазепа їхній союзник.
І в цьому була заслуга дипломата П. Орлика. Не раз він виступав і посередником ( чи, краще сказати, зв'’зковим ) між гетьманом і княгинею Дольською.
Після трагедії під Полтавою Орлик не відсахнувсь одгетьмана, зберіг йому вірність до кінця. В обозі відступаючих військ перебувалисім’я генписаря та родина Герциків.
Вже на підході до Бугу козацьку армію запосіла скрута: нестало харчів, людей мучила спрага. Знайшлися призвідці, що збили групу длянападу а гельманський обоз. Пішла навіть чутка, що вона збирається захопитигетьмана і, повернувшись до Дніпра, видати його Петрові І. Змову з допомогою“своїх” людей викрив Пилип Орлик. І потрапив спокійно, без крові та зайвихконфліктів залагодити справу, та й узяти ситуацію під контроль. Він узагалівражав усіх своєю поміркованістю, виваженістю слів і дій.
Не домагався Орлик і гетьманської булави. По смерті Мазепи– у вересні 1709 року – він ладен був поступитися нею племінникові гетьманаАндрію Войнаровському. Але Войнаровський такої честі зрікся, вважаючи що бутигетьманом у вигнанні не варто клопоту. Єдине, що його по – справжньомуцікавило, — це гроші гетьмана, оті скарби, що їх Мазепі пощастило вивезти зсобою, і що мали, за уявленнями Орлика, піти на спільну українську справу.
Ми не зупинятимемось на конфлікті Орлик – Войнааровський зприводу гетьманської спадщини – річ бо грішна і марудна. Для нас важливо, що 5квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, на гетьмана Україниобрали Пилипа Орлика. Це сталося вже по ому, як спеціальна комісія, яку створивкороль Швеції, визнала спадкоємцем майна Мазепи його племінникаА.Войнаровського. Отже, всі козаки, що прибули з гетьманом, серед них і ПилипОрлик з родиною, по суті, зосталися без засобів до існування.
Одначе це не завадило П.Орлику створити своєрідний уряд увигнанні. Були призначені всі належні, за існування гетьмана, чиновники:генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осовул. Нового гетьманаактивно підтримував кошовий отаман Кость Гордієнко, що теж опинився веміграції.
У пору “коронації” гетьмана стався ще один дуже важливийполітичний акт, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Козацька радасхвалила написану особисто П.Орликом “Конституцію прав ісвобод Запорозького Війська”. Тоді 5 квітня 1710 року, перед усім світом булопроголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, вісторії людства, конституцію держави.
Про те, що це була саме конституція України, а не лишеЗапорозького Війська, свідчить чимало статей, в яких, зокрема, окреслено засадинепідлеглості Української держави Росії та Польщі, визначено кордони, щовідповідали кордонам України часів Б.Хмельницького; окреслено своєрідний козацікийпарламент, в якому мали засідати представники полку. Цей парламент (Старшинськарада ) повинен був збиратися на в свої засідання тричі на рік і розв’язувати чималосправ, які колись перебували у віданні тільки гетьмана. Тобто Українатрактувалася як гетьмансько – парламентська республіка.
Надзвичайно важливим для міжнародної опінії став і той факт, що король Швеції Карл ХІІ, складаючи протекцію новоствореному урядові йпарламенту, визнав і гетьмана Орлика, і проголошену конституцію. Цим актом віннадав українському урядові в еміграції першого міжнародного визнання. Такапідтримка короля Швеції дала змогу П.Орлику негайно розпочати переговори зпредставниками турецького султана, короля Франції, з послом кримського ханаДевлет – Гірея.
Незаперечним успіхом цієї дипломатії було вкладення в січні1711 року українсько – татарського союзу, за умовами якого хан визнавав Українунезалежною державою і зобов’язувався не вкладати жодних договорів із Росією беззгоди на те уряду гетьмана. Тоді ж таки до Бахчисарая відряджено постійногопредставника гетьмана Орлика в Криму, його посла. І ще одна цікава деталь:згідно з цим договором, донські козаки переходили в підпорядкування гетьманаУкраїни. І це було цілком природним. Адже за тих часів і українці, і татарисприймали донське козацтво як одне з відгалужень українського, бо засновникамийого були таки українські козаки.
Дещо складнішим виявилося стосунки з польським урядом, — короля С.Лещинського. Тут виникали проблеми контролю над ПравобережноюУкраїною. Та все ж Орлик не стачав надії залагодить і цей пункт українсько –польських відносин.
Безпосереднім наслідком дипломатичних зусиль гетьмана сталаспільна військова операція українців, шведів, поляків і татар проти російськихвійськ та їхніх польських союзників, що вистпали проти Лещинського. Наприкінцісічня запоріжці під командою К.Гордієнка і П.Орлика приєдналися до польськихвійськ і незабаром увійшли в межі Правобережної України. Козаків було дужемало. Поляків теж. Разом з ними рушила в похід і незначна частина шведів.Єдиною справді потужною була військова сила буджацьких татар, що діяла підорудою султана Мегмет – Гірея, сина кримського хана. На жаль, саме ця силавиявилась ненадійною.
На Правобережжі гетьмана Орлика вітали радо. Його військопочало швидко зростати коштом українських добровольців, які відчули, щонезалежність своєї Вітчизни треба боронити. В дні, коли Орлик постав передмурами Білої Церкви, військо його налічувало вже понад 16 тисяч шабель. Та, якне раз уже бувало, у найвідповідальніши момент облоги, коли надійшла звістка, що на допомогу обложеним підходить російське військо, татаризрадили Орлика кинулись грабувати населення і тікати з награбованим додому! Непідтримував походу і шведський корпус, що перебував у Померанії і мав черезПольщу пробитися в Україну. Як з’ясувалося згодом, вінгеть і з місця не зрушив.
Одне слово, вже у квітні гетьман П.Орлик та його зновуопинилися в еміграції – у Бендерах. Петро І кинувся йому навздогін і дійшов доПруту. Але тут його оточили турки, разом з поляками і казаками Орлика, і малоне захопили в полон. Врятувало царя тільки те, що він спромігся підкупититурецьке командування. А ще – підписав надзвичайно невігідний для Росіїдоговір, за яким до Туреччини відходить Азов, Тагаррог та багато інших міст.Вихід до південних морів для Росії закрився.
У березні 1712 року султан Туреччини теж мовив слово щодоукраїнської проблеми. Він видав указ, згідно з яким Орлика визнано гетьманомПравобережної України. А договором з Росією визнано її право на лівобережнучастину України. Це вельми збентежило гетьмана Орлика. Він сподівався, щосултан мовитиме про всю Україну. Але навіщо султанові єдина, незалежна і сильнаУкраїна? Звичайно, краще бачити її під боком розчленованою!
Невдовзі кошовий К.Гордієнко повернувся на Січ. Але сам Орликз поверненням не поспішав, — бачив, що йому бракує сили посправжньому опануватиситуацією. До того виник конфлікт із Гордієнком, який вважав, що гетьман нетак, як слід, дбає про інтереси України, а особливо запорозького козацтва, яке,на думку кошового, й надалі мало бути зі своєю Січчю “деравою в державі”, непідлягаючи гетьману чи якомусь іншому правителеві.
А ще порігшало становище гетьмана, коли Карл ХІІ повернувсядо Швеції. Орлик зі своєю родиною та нечисленними прибічниками теж мусив їхатитуди – іншої дорги не було. Перебуваючи то в Стокгольмі, то в Ганновері (Німеччина ), то в Польші, де йому допомагав барон фон Орлик, — родич, з якимвін несподівано познайомився у Вроцлаві, гетьман у вигнанні намагавсь ужитивсіх дипломатичних заходів, щоб іще раз створити антиросійську коаліцію і втакий спосіб визволити Україну. Проте доля від нього одвернулась. 1721 рокуШвеція підписала мир з Росією – треба було колись покласти край 20 – річномустанові війни. Польща теж підпала під вплив Росії, та вона ніколи й не буланадійною союзницею українцям. А до всього того російська таємна службарозпочала справжнє полювання на гетьмана, намагаючись або вбити, або схопити іпереправити до Росії.
З огляду на свою безпеку та з дипломатичних міркувань, гетьманіз Польщі виїхав. Перейшов на територію Туреччини. Спочатку прибув до Хотина,що був тоді турецькою фортецею, а згодом, за наказом султана, перебрався аж догрецьких Салонік, що теж підлягали Туреччині. Тут він, по суті, опинивсь усвоєрідному засланні, але з політичного обрію не зійшов. Приймав іноземнихконсулів і дипломатів, жваво листувався з європейськими володарями, прагнучизнову відродити інтерес до “української справи”, якій присвятив усе своє життя.Поступово до неї прилучався і його син, Григорій Орлик, який спочатку виконувавроль посланця гетьмана, а потім його прийняв на дипломатичну службу корольФранції.
1742 року гетьман, із дозволу султана, повернувся доБендер. Застав тут полковника Чалого, що мав із собою близько тисячі козаків,які сюди відступили після невдалого повстання на Правобережній Україні. Навколоцього полку поступово згуртувалися інші емігранти. Надійшла також певнаматеріальна допомога від Франції, що досить чуйно поставилась до долі України (може, тому що Франції служив син гетьмана ). Маючи таку підтримку, гетьманзвернувся до кримського хана з пропозицією про спільний виступ.
Одначе Туреччина й Крим його ідеї не підтримав. Іскінчилось усе на тому, що полк Чалого перейшов на службу до польського короля,а ще один полк, піший, повернувся в Україну – служити цареві. Треба ж булоцьому війську якось існувати.
Смерть Пилипа Орлика у різних літературних джерелахзазначена по різному. В одному з опрацьованих джерел Пилип Орлик помер навигнанні у 1739 році. В іншому — у травні 1742 року в Яссах (нині Румунія ),цілком самотнім – без сім’ї, без прибічників і, по суті,без засобів до існування. Як зазначає історик, “разом із ним на довго зійшла вмогилу ідея незалежної української держави”.
Отака вона, доля гетьмана в еміграції, творця першого всвіті конституції, яка мала б стати конституцією незалежної України.
На відміну від багатьох своїх попередників, гетьман Орликіз розумінням ставився до того, що державний діяч мусить залишити по собі якісьдокументи, твори, спогади. 1989 року в Гарвардському університеті в США з’явився друком “Щоденник Пилипа Орлика”, що його гетьман вів упродовжмайже 13 років ( з 1720 по 1732 рік ). Цей твір – надзвичайно цінний документдоби, важливе джерело інформації для всіх дослідників, які намагаються збагнутисуть подій за часів Мазепи й Орлика. Ще один – “Алкід російський” – Орликцілком присвятив Мазепі. Значний інтерес для сучасних дипломатів та істориківстановлять і його праці “маніфест до європейських урядів” та “Вивід правУкраїни”. Існує думка, що гетьман залишив по собі і невну поетичну спадщину.
2. Козацька КонституціяПилипа Орлика
Користуючись тлумачним словником, ми можемо знайти слідуючевизначення конституції. Слово “конституція” походить від латинського словаconstitutio, яке означає устрій, установлення. Отже, конституція – це основнийзакон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення,принципи організації і діяльності державних органів, виборчу систему, а такожосновні права та обов'язки громадян.
Для появи такого документа в історії української політичноїта правової свідомості було достатньо підстав.
Згадаємо, що сама поява козацькогос тану у ХVІ ст. викликала потребу законодавчоговирішення пов’язаних з ним правових питань. Ніякихпрецедентних норм для цього не існувало навіть в досить ліберальній, як на тічаси, конституційній монархії Речі Посполитої. Норми Литовського Статуту, що втретій редакції стали чинними й на території Польщі, цієї, як її називали,“шляхетської конституції”, на козацький стан не поширювалися. Ба більше,шляхта намаглася будь-що повернути козаків у підлеглий стан, закабаливши їхобов’язками, що й стало приводом до серйозного соціального конфлікту.
За формою Конституція Пилипа Орлика – це договір міжгенеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообранимгетьманом – з іншого боку, що цілком, як ми бачимо, відповідає національнійправничій традиції.
За змістом же – це документ, який в належних поняттях ітермінах тодішнього права обгрунтовує державний устрій України.
Конституція складається із 16 пунктів.
У першому пункті Конституції йдеться про захистправославної віри східного обряду, про обов'язки гетьманатвердо стояти в обороні митрополичного престолу київського:
“Для кращого управління духовних справ, має той такиясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського ігасправити в апостольскій константинопольскій столиці первісну екзаршу владу”.
Йдеться про повернення київській митрополії їїавтокефальних прав, тобто унезалежнення від московської патріархії, поверненняїїв традиційне константинопольське підпорядкування. Нагадаємо, що цю більш якпівтисячолітню тридицію було порушено за гетьмана Самойловича та митрополитаКиївського Святополка – Четвертинського у 1686 році.
З сучасної точки зору, в першому пцнкті Конституції є такожмісця, які не відповідають нинішнім уявленням про віротерпимість і релігійнутолерантність. Але то були інші часи, коли православна віра й українська церкваперебували у важкому становищі й потребували державного захисту й підтримки.
Другий пункт Конституції трактує проблему державнихкордонів України та її цілісності, тобто неподільності на Правобережну іЛівобережну. Гарантом територіальної цілісності та недоторканості кордонів уданій Конституції виступає король шведський. З цього приводу навітьпредбачалося надання спеціальним законом чи, як сказано в тексті, “трактатом”,права шведському королю титулуватися “постійним протектором України”. ТекстКонституції проголошує:
“Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактамивід Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: яківідійшли по ріку Случ за гетьманом, славної пам’яті, Богдана Хмельницького буливідступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської вгетьманську область, не були насильно змінені й порушені”.
Пункт третій стосувався питання про союзницькі відносини зкримською державою, в чому автор Конституції вбачав гарантію спокою і миру дляУкраїни. Це писалося за рік до походу Орлика на Україну, в якому татари, яксоюзники гетьмана, брали участь. Але, як ми бачили, союз цей виявивсянетривким, бо татари зрадили гетьманським сподіванням. А взагалі цей пунктцікавий тим, що українська держава мала намір жити із своїми сусідами не лише взлагоді, але й у приязні. В цьому пункті говориться, що гетьман, коли осяде всвоїй резиденції, повинен бути “зобов’язаний посадою свого уряду, аби ні в чомуприязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажнілюди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згодута приязнь, але й мирні союзи”.
У четвертому пункті йшлося про стосунки Запорозької Січі таМосковської держави. Побудувавши без дозволу запорожців у другій половині ХVІІ ст. кілька фортецьна січових землях,Московська держава, як сказано в тексті, “створила праволомство і пригнічення”.З цього прводу гетьману робився наказ:
“Щоб Дніпро від городків і фортець московських, так ігрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної областіЗапорозького війська повернено”.
У наступному п’ятому пункті такожйдеться про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізькоговійська і нікого іншого.
З цього можемо зробити висновок, що Запорізької Січі згідноз проектом даної Конституції, маючи певну адміністративну автономію, перебувалапід особливою протекцією гетьмана України.
Пункт шостий трактує принципово важливе для державногоустрою України питання: самодежавство чи республіканський лад. Обмірковуючи цеделікатне питання ( бо ж тоді в Європі існувало лише абсолюьні чи конституційнімонархії ), автор Конституції доходить такого висновку :
“ А чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такийдобрий порядок, який був либонь у Запорозькому війську при гетьманах перед симнеодмінно, згідно давніх прав та вольностей? Самодержавство невластивегетьманському урядуванню…”.
Приставивши таким чином на “гетьманське урядування”Конституція встановлює політичну систему державної влади, згідно з якою гетьманне є неподільним розпорядником влади. Його прерогативи обмежені з боку“генеральної ради”, склад якої формувався б із генеральної та полковоїстаршини, досвідчених радників, з якими гетьман мав радитися, а також іншихверств:
“Про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякипублічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєювладою”.
Козацька Рада, цей традиційний для українськогосуспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часахнародних вічових зібрань, стає фактично парламентом, котрий збирається тричі нарік на свої сесії. Дати їх проведення прив’язувалися довеликих релігійних свят: Різдва Христового, Воскресіння Христового і ПокровиПресвятої Богородиці.
У разі якихось надзвичайних подій, які б не дозволилизібратися Генеральній раді, вся повнота влади переходила до руг гетьмана:
“А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральноїстаршини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкогоуправління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу таволю, з апорадою генеральної старшини, такі ділауправляти й відправляти своєюгетьманською повагою”.
У сьомосу й восьмому пунктахговориться про етику, правові та функціональні обов’язкигенеральної старшини.
Дев’ятий пункт Конституції трактуєпитання обрання генерального підскарбія із “людини значної і заслуженої”.Привертає увагу той факт, що йдеться не про “Призначення”, як це було втрадиціях самодержавної влади, а про “вибори” – необхідний компонентдемократії. Далі говориться про те, що майно і скарб державні мають бутивідокремлені від особистого майна гетьмана, чого не було раніше, включно доІ.Мазепи. Те ж саме стосувалося й полкового скарбу.
У десятому пункту говориться про обмеження експлуатації утакій спосіб:
“ Щоб пани полковники, сотники і всілякі військові іпосполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватнихгосподарських казаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду неналежать і не є під їхньою персональною державою”.
Окрім цього говориться також про виборність як військових,так і посполитих урядників. Це стосується також і полковників, котрих післяобрання гетьмана мав лише затвердити. Аналогічним чином полковникизатверджували сотенних урядників.
Спеціально обумовлювалися права жінок козаків, тих, якіовдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах, — щоб не притягнати довсіляких повинностей і податків. Це зміст одинадцятого пункту, а вдванадцятому говориться про необхідність ревізії земельної власності йуладнання справ з повинностями, які несли посполиті до всякого роду так заваних“державців”. Як відомо, в майбутньому це питання вирішуватиметься гетьманомДанилом Апостолом, що свідчить про неабияку вагу цієї проблеми для України.Взагалі йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей переддержавою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичногоспрямування конституції в соціальні питання.
Пункт тринадцятий підтверджував права та привілеї, колисьнадані Києву та іншим українським містам. Мовиться в першу чергу про привілейна Магдебурзьке право.
Чотирнадцятий пункт регулював складні соціальні відносини,що виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і біднихкозаків – численні напруги, зловживання, паразитування тощо. Конституція щодоцього застерігає, щоб “жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана,переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, ане військовими, підвід,кормів, нопоїв, поклонів та провідників, бо через те гордовим розорення, абідним людям наноситься знищення”.
У попередні часи українське суспільство, в першу чергу,звичайно, посполитий люд, несли великі збитки на утриманні всіляких військовихформувань, як от: поліцейських полків, гетьманської гвардії тощо. Пилип Орлик,як автор, чітко усвідомлює це, і тому в разі закінчення вйни за визволенняУкраїни пропонує провести реформу:
“А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьманмає тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугахвійськових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова”.
Про це йдеться у п’ятнадцятому пункті.
І, нарешті, останній пункт Конституції, шістнадцятий,містить у собізаконодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема,ярмаркових справ, у яких чинилося багато надуживань, здирства тощо, так щоб“виїздні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогихлюдей”.
А крім цього ту же говориться як гетьмана і верховногогаранта прав, бо ж “йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрогооправлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони.Договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зволитьпотвердити не тільки підписом своєї руки, але і фомально присягою і тисненнямвійськової печатки”.
Закінчується Конституція текстом присяги гетьмана Орлика, вякій він зобов’язується незмінно виконувати всі пункти,зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових,зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на “артикулахправних”, справедливість.
Таким є основний зміст “екзильної конституції”, яка ніколине набрала чинності і залишилася “як покажчик того рівня політичної думки,якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика.
Як бачимо, цей рівень був не просто дастатнім чи належним упорівнянні з недемократичним і неліберальним духом часу. Якщо порівняти ідеї,висловлені в орликовій конституції, з тими ідеями, які превалювали в сусідніхдержавах, тоді ми можемо належно оцінити всю вагу цього документу. Україна, якодинокий острів, перебувала в океані західних і східних монархій, імперії,деспотів, де політична еліта в кращому випадку схилялася до ідеї “освідченогоабсолютизму”. Лише Англія, Нідерланди та Швейцарія на той час втілювалипринципи конституціоналізму в політичну й апрвову практику. Тому українськадержавність виявилась сильною передусім своїми ідеалами, які випередили настоліття загальний суспільно-політичний розвиток у східно-європейськомурегіоні.
Висновки
Створив Пилип Орлик 1710 рокущось вроді української конституції, що її начальною точкою була теза пронезалежність України обох боків Дніпра від чужого панування. На чолі тоїнезалежної, української держави, мав станути гетьман, узалежнений відГенеральної Ради, зложеної з генеральної старшини, полковників і військовихдепутатів. Тричі в рік мав радити сейм, зложений з полкової й сотенної старшинита послів і представників запоріжського війська. Позатим Орликова конституціяпередбачала цілу низу реформ у ділянці верховної й виконавчої влади та в межахгромадського устрою, прав та обов’язків козацької, міщанської та селянськоїсуспільности. Взагалі вся конституція була пройнята широким демократизмом, щовідбивав дуже різко на тлі політично-громадських умо життя тогочасної, східноїЄвропи. Нажаль, як і гетьманство Орлика, була його конституція паперова,теоретична. Війти в життя не довелося ій так само, якіОрликові не вдалосясправді засісти на гетьманському столі. Її вартість для історії чисто моральноїнатури – вона є тільки незреалізованим етапом розвитку української політичної думки.
Використана література
1.Велика історія України.- К. Глобус, 1993р.
2.Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т.2.- — с.158
3.Перша Конституція України гетьмана ПилипаОрлика 1710р. – К., 1994
4.Сушинський Б. Козацькі вожді України. — Одеса,1998, с. 538 – 544
5.Угода та Конституція Пилипа Орлика //Розбудова держави. — № 5, 1992. – с.6
6.Яковенко Н. Нарис історії України. – К., 1997,с. 236 – 239