Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Віруцька С.В.
 
Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Зміст
І. Вступ
Розділ І. Трансформація влади в Росіїв 1917 році
1.1.           ПередумовиЖовтневих подій
1.2.           Альтернативирозвитку Росії після Лютневої революції 1917 року
1.3.           Причинизахоплення влади більшовиками
Розділ ІІ. Жовтень 1917 року:проблеми і оцінки
         2.1. Міжформаційнасоціалістична революція        
         2.2. Робітничо-селянськадемократична революція
         2.3. Військовий переворот
         2.4. Змова Жовтня
         2.5. Анархічний бунт
Розділ ІІІ. Історичне значення Жовтня1917 року
         3.1. Альтернативи післяЖовтня
         3.2. Доля демократії в Росіїпісля Жовтневих подій
         3.3. Жовтень і світовареволюція
ІV. Висновок
V.  Список використаної літератури
VI. Додатки

Вступ
Уважениек минувшему – вот черта, отличающая образованность от дикости.
А.С. Пушкин
Ніколи раніше проблеми вивчення історичного досвіду, його значення вжитті людей не стояли так гостро, як в Росії в кінці ХХ століття. Вони хвилюютьне тільки вчених, алей й простих громадян. Роздуми про природу історичногозначення настільки ж старі, як сама історія. Люди завжди цікавилися своїмминулим, задавали питання про важливість цих знань. В.О. Ключевський писав:«без знання історії ми повинні визнати себе випадковостями, не знаючими, як інавіщо ми прийшли в світ, як і для чого в ньому живемо, як і до чого повинніпрагнути, механічними ляльками, які не родяться, а виготовляються, не вмираютьпо законам природи, життя, а ламаються за чиєюсь дитячою забаганкою...»[1].
Історія не знає зворотного ходу, не признає випадковостей, будь-якаподія, яка сталася раніше не може змінити ні своєї суті, ні ролі, в ряду подійі фактів, які разом складають живу тканину історії. Навпаки, чим значніша вісторії та чи інша подія, тим більше дискусій викликає вона як у сучасників,так і у наступних поколінь.
Яскравий приклад цьому Жовтневі події 1917 року. Подібно іншим епохальнимподіям в світовій історії революція в Росії була, і як видно надовго залишитьсяцентром притягнення суспільної уваги, предметом гострих дискусій і різнодумств[2].
Напевно, не потребує будь-яких аргументів і положення про те, що 1917 ріккардинально вплинув на долю країни (світу), явився тим поворотним рубежем, якийокреслив новий історичний шлях для Росії. Безумовно, 1917 рік – це датареволюції. Революційний процес, початком якого стало падіння самодержавства влютому 1917 року, складний, багатогранний і включає в себе різні етапи. Тут ісильні стихійні рухи, і боротьба за владу, таємні інтриги і перевороти, вдалі іневдалі[3].
Але, що ж насправді сталося в ті жовтневі дні? Процес вивчення минулогоРосії переживає поворотний момент. Протягом багатьох років дискусії щодо цьогопитання засновувалися на розходженні між тими, хто захищав і підносив перемогубільшовиків, з однієї сторони, і тими, хто її сприймав, з іншої. Відома нам здитинства інтерпретація подій належала переможцям. Зараз, коли комуністичноїсистеми влади і власності не існує, стереотипи комуністичної доктрини непанують в умах переважної частини населення. Це все дає можливість відійти відрадянської концепції історії і без упереджень та емоцій розібратися вкалейдоскопі революційних подій. Об’єктивність може гарантувати тільки відмовавід комуністичного або антикомуністичного підходу в їх висвітленні. [16; 84]
Процес вивчення минулого Росії переживає поворотний момент. Кожендослідник має свою власну точку зору, на дане питання. Але як відомо, саме узіткненні думок народжується істина. [27; 9]
Актуальність теми дослідження. Доцільність наукового дослідженняреволюційного процесу початку ХХ століття в історичному минулому Російськогосуспільства обумовлена сучасним станом суспільної думки, соціальної організаціїсуспільства в цілому, його демократизації та гуманізації.
Однак, зростаючий інтерес до низки проблем, пов’язаних з Жовтнем 1917року, його сприйняттям та оцінками, пошук способів вирішення цього питаннянаштовхує на відсутність історичного досвіду, певних систематичних знань,наукової інформації, цілісних досліджень, які б об’єктивно відтворювали б роль,значення та характер Жовтня 1917 року в історії Росії. Це зумовлює необхідністьнаукового пошуку, нового осмислення цього періоду в історії.
Вивчення революційного процесу 1917 року, а саме Жовтня в тогочаснійісторії Російської держави, і висвітлення подій з сучасних літературних точокзору, сприятиме усвідомленню глибинних зв’язків між минулим і сьогоденням.
Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням усуспільних науках одностороннього, радянського погляду на дану подію Такетлумачення обмежує самі наукові дослідження, подає неповну та однобічну картинуісторичної реальності, негативно впливає на формування історичної свідомості.Тому в наукових дослідженнях має панувати об’єктивне осмислення подій Жовтня, та,зокрема повинні бути розглянуті різні точки зору на те, що ж насправді сталосяв ті жовтневі дні, які причини і що їм передувало.
Об’єктом курсового дослідження є висвітлення Жовтневих подій 1917року в сучасній літературі.
Предметом курсового дослідження є об’єктивна оцінка подій і передумовЖовтневої революції 1917 року; розгляд альтернатив розвитку до і після,революції, проблеми і оцінки Жовтня 1917 року; історичне значення цієї події.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтуванняЖовтневих подій 1917 року в сучасній літературі. Розгляд точок зору на ціподії, та доцільність їх виділення.
Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі визначені наступні завдання:
-         аналізсуспільних та політичних передумов Жовтневих подій 1917 року в Росії;
-         датицільове уявлення про історичний шлях країни від лютого до жовтня 1917 року;
-         висвітленняальтернатив суспільного розвитку на різних етапах історії країни, розкриттяборотьби довкола проблеми історичного вибору і причини перемоги більшовиків вданий момент історії;
-         розглянутиосновні проблеми і оцінки Жовтня 1917 року;
-         висвітлитиісторичне значення Жовтневих подій 1917 року, його уроки.
Також, в даній роботі хотілося б звернути увагу на деякі теоретико-методологічніаспекти, на необхідність змінити, ставший вже давно традиційним, підхід до давновідомих проблем.
Хронологічні рамки роботи охоплюють 1917 рік. Нижня хронологічна метадослідження – це кінець лютого 1917 року, коли революційна ситуація вимагалавід уряду широких демократичних перетворень в політичному секторі, відбулосяскинення царизму. Верхня хронологічна мета – жовтень 1917 року, коли проходитьЖовтнева революція.
Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в комплексномудослідженні найбільш розповсюджених точок зору на Жовтень 1917 року, зокрема,наведено оцінки поглядів сучасників на цю проблему. Розглянемо сам революційнийпроцес з об’єктивної точки зору.
Ступінь наукової розробки. Історія Жовтневих подій 1917 року ХХ століттяне була по-справжньому об’єктом спеціальних досліджень учених, хоча, звичайно,не можна сказати про неї як про «білу пляму» минулого. Розробкою даної проблемизаймалися такі радянські історики, як А.П. Ненароков,  Мінц, Волобуєв П.В таінші.
Наприклад, у своїй праці «Великий Октябрь» А.П. Ненароков наводитькоротку передісторію Жовтневих подій, конкретні факти історії Жовтня, розглядаєдокументи і фотографії, що стосуються цього періоду.
В книзі «Страницыистории советского общества: люди, проблемы, факты» під загальною редакцією А.Т.Кинкулькінарозглядаються статті в основному основані на тексті першопочаткових журнальнихпублікацій. В дану книгу включена стаття П.В. Волобуєва «Обращаясь к великомуопыту» в якій автор намагається дати відповіді на питання, що стосуються Жовтняі безпосередньо розглядає передумови, альтернативи і значення цих подій.
В радянській історіографії із зрозумілих причин дана тема була висвітленаоднобічно і упереджено, але, ця подія продовжує привертати увагу дослідників ісьогодні. Абсолютно нові політичні умови, дозволяють історикам по-новомуоцінити дану проблему. Жодна стаття з політичними перемінами не обходиться беззгадування Жовтня. Хоча навіть до сьогоднішнього часу не видано об’єктивної іцілісної праці по цій темі.
Е. Ектон у своїй статті «Новый взгляд на Русскую революцию» бачить ціль –роздивитися вплив, який політичні і інтелектуальні зміни впливають на вивченняреволюції. М. Рейман «Заметки по интерпретации 1917 года» він розглядає різніточки зору на дискусійні питання, що безпосередньо стосуються Жовтня:передумови, альтернативи, партію більшовиків тощо.
І недаремно, те, що історія Жовтневих подій 1917 року привертала іпривертає увагу зарубіжних істориків і політологів. В останні десятиліття рядвчених відійшли від традиційного висвітлення Жовтневої революції К.М. Первухінав своїй статті «ИсторияОктябрьской революции в англоязычной литературе» ставить своєю метою висвітлититрактування ряду основних проблем Жовтня істориками цього нового напрямку.
Це роботи Д. Кенкер, Д. Мандела, Р. Суні, У. Розенберга. А. И.Семенникова в праці «Россияв мировом сообществе цивилизаций»конкретно розглядає найбільш поширені оцінки того, як називати події, які відбулися вЖовтні 1917 року (переворот, бунт, революція, змова і т.д.).
У Ень-Юань в статті «Октябрьская революция: неизбежность и историческоезначение» викладає свій погляд на Жовтневу революцію, яку він вважає найбільшоюнадією ХХ століття, яка здійснила великий вплив на світовий історичний процес іт.д.
Основу джерельної бази дослідження складають праці відомихвчених-дослідників з проблем революційної історії.
Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичноїпреси України і Росії.
Структура роботи визначаються метою і завданнями дослідження і вонапобудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу,основної частини, яка містить три розділи (поділені на параграфи), висновків,списку використаних джерел і літератури та додатків.
Практичне значення одержаних результатів полягає втому, що фактичний матеріал курсової роботи, узагальнення, висновки,дослідження можуть бути використані при проведенні спецкурсів і спецсемінарів зісторії Росії, а також при подальшому і ґрунтовнішому дослідженні даної теми.

Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році.
 «Трагедия Росси – это прежде всего –
трагедиявласти»
                                                                                    Н.В.Устрялов
 
1.1. Події від Лютого до Жовтня.
Проблеми суспільного розвитку в ХХ столітті піднімалися особливо гостро,світова війна загострила розвиток в країні внутрішніх протирічь. Таким чином, вРосійській імперії був локалізований процес демократизації революційногопіднесення, який знайшов свій вихід в революційних подіях в Лютому 1917 року.Явище абсолютної монархії для Європи ХХ століття давно стало анахронізмом. Це,звичайно, привело до подій, які стали закономірною ланкою розвитку європейськихнародів, в їх рухові до побудови демократичного суспільства.
Зростаюча революційна криза, яка закінчилася повстаннями в Петрограді вЛютому 1917 року, мала в своїй основі гідні причини. Розрив в темпахекономічного розвитку між динамічно зростаючою промисловістю і уповільнений рухаграрного сектора приводив до порушення балансу соціальних сил, породжуючинайгостріші соціально-політичні конфлікти, підсилені до того ж участю Росії увійні. Вирішення цих протиріч лежало в політичній сфері – або з допомогою наступнихреформ, які буде проводити сама держава, або, у випадку відмови останньої –революційним шляхом. Неспроможність влади зрозуміти цю дилему зробила неминучоюЛютневу революцію, яка поклала початок довгому революційному процесу, якийрозтягнувся на цілих чотири роки. [6;   ]
Стихійне повстання в Петрограді завершилося 2 березня 1917 року відреченнямімператора Миколи ІІ, і стало кінцем самодержавного ладу в Росії. [39;   ]
Тим самим, почалася ліквідація і всієї старої державної системиуправління.
Якщо ж безпосередньо розглядати події Лютневої революції, то існує тринайбільш розповсюджені версії подій початку 1917 року. Перші бачили в них, якправило, «німецько-єврейську-масонську змову», затіяну вічними ворогами Росії,ліберали – «Велику безкровну» народну революцію, яка скинула «прогнившу»російську монархію, більшовики ж завжди підкреслювали буржуазний характер цьогоперевороту і бачили в Лютневих подіях лише перший етап всесвітньоїпролетарської революції. [35; 10]
Вміле маніпулювання спогадами і іншими джерелами очевидців дозволяє ізараз прихильникам тієї чи іншої версії доказувати свою правоту. Але вже в ходівуличних бійок виникає організація нових органів влади. Практично одночасновиникають два революційних органи – Тимчасовий уряд, який сформувався на основічленів Державної думи, і Петроградська Рада із представників радикальних партій– соціал-демократів і есерів. [13;   ]
Але, неможливо вести розгляд подальших подій, без визначення настроївідеології класів та партій після Лютневої революції.
Отже, буржуазія, поміщики, значна частина заможної інтелігенції спиралисяна економічну міць, освіченість, досвід участі в політичному житті і управліннідержавними установами. Вони намагалися відвернути майбутній розвиток революції,стабілізувати суспільно-політичну ситуацію і зміцнити свою власність. [12; 322]
Що ж до робітничого класу (18 млн. чоловік, то він в основному складавсяіз міських і сільських робітників. Відчувши свою політичну силу вони булинастроєні до революційної агітації і готові зі зброєю захищати свої права.Робітники боролися за введення 8-годинного робочого дня, гарантію зайнятості,підвищення заробітної плати. В містах стихійно виникали фабрично-заводськікомітети для встановлення робітничого контролю над виробництвом і вирішенняспірних питань з підприємцями. [26; 23]
Стоячи на захисті своїх прав селяни (130 млн. чоловік) вимагали знищеннявеликої приватновласницької земельної власності і передачі землі тим, хто їїобробляє. В селах створювалися місцеві земельні комітети і селянські зібрання,які приймали рішення про переділ землі. Відносини між селянами і поміщикамибули вкрай напружені. [12; 322]
Особливою політичною силою стала армія (15 млн. чоловік), солдативиступили за закінчення війни і широку демократизацію військових інститутів.Вони активно підтримували вимоги робочих і селян, являлися головною збройноюсилою революції. Крайні праві *монархісти, чорносотенці) після Лютневоїреволюції потерпіли повний крах. Історичної перспективи не мали октябристи, якібезумовно підтримували промисловців в робітничому питанні, і виступали зазбереження поміщицького землеволодіння. Всі вони орієнтувалися на подавленняреволюції, слугували опорою контрреволюційних змов. [12; 322]
Кадети із опозиційної партії стали керуючими, початково зайнявши за часиТимчасового уряду ключові посади. Вони відстоювали те, що Росія повиннаперетворитися в парламентську республіку. В аграрному питанні вони як і ранішевиступали за викуп державою і селянами поміщицьких земель. Кадети видвинулилозунг збереження вірності союзникам і ведення війни «до переможного кінця». [26; 46-49]
Есери, найбільш масова партія після революції пропонували перетворитиРосію в Федеративну республіку вільних націй, ліквідувати поміщицькіземлеволодіння і розділити землю між селянами «по зрівнюючій нормі». Вонипрагнули зупинити війну шляхом заключення демократичного миру без анексій іконтрибуцій, але в той же час рахували необхідним захищати революцію віднімецького мілітаризму. Згодом в партії есерів виділилося ліве крило, яке протестувалопроти співпраці з Тимчасовим урядом і наполягало на негайному вирішенніаграрного питання. Восени ліві есери оформилися в самостійну політичнуорганізацію.
Меншовики – друга за чисельністю і впливом партія – виступила застворення демократичної республіки, право націй на самовизначення, конфіскаціюпоміщицьких земель і передачу їх в розпорядження органів місцевогосамоврядування. У зовнішній політиці, вони як і есери, зайняли позицію«революційного оборонництва». [26; 49]
Отже, кадети і меншовики відкладали реалізацію своїх програмних положеньдо закінчення війни і скликання Установчих зборів. Есери і меншовики діяли вєдиному політичному блоці, користувалися великим авторитетом в Радах, профсоюзах,і інших суспільних організаціях, більшовики зайняли крайні ліві позиції. Вберезні керівництво партії було готове співпрацювати з іншими соціалістичнимисилами, надавати умовну підтримку Тимчасовому уряду. Вони сприйняли ідею«революційної оборони».
Однак, після повернення В.І. Леніна із еміграції була прийнята йогопрограма («Квітневі тези»). Вони передбачали перехід відбуржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Політичним стержнем булаідея установлення республіки Рад робітників і найбідніших селян і в зв’язку зцим відмова від підтримки Тимчасового уряду. В економічній сфері помічаласяконфіскація поміщицької і націоналізація всієї землі: перехід до контролю Радза виробництвом і розпреділенням продуктів; націоналізація банківської системи.Більшовики виступали за негайний вихід Росії із імперіалістичної війни. Їхпрограма виключала співпрацю з «поміркованими» соціалістами і в принципі буланацілена на захоплення політичної влади. [12; 333]
Отож, носіями двох основних тенденцій в розвитку революційного процесувиступав Тимчасовий уряд і Ради.
Узагальнюючи досвід і уроки перших двох російських революцій, В.І. Ленінвідзначав, що в період найвищого підйому революції, народ застосовує особливіметоди історичної творчості, які не є характерними для інших періодів життясуспільства. Одним із таких методів і форм боротьби, в яких особливо яскравовиявилася творча енергія мас, було створення і укріплення «вільнихорганізацій». [36; 89]
Отже, скинувши в лютому 1917 року царизм, народ, зосередив свою енергіюсаме на створенні таких організацій. І на першому місці виявилися Ради – самамасова форма організації робітників, а в майбутньому, як здавалося, державнаформа робітничої диктатури в Росії.
Ради виникали з яскраво вираженим соціальним забарвленням – як робітничі,селянські, солдатські, що докорінно відрізняло їх від вертикалізагальнодемократичних органів влади, що формувалися. Вони несли в собі рядознак: виступаючи як органи безпосередньо революційної дії, самостійновмішувалися у всі сфери управління, з легкістю переступаючи через правові норми;як самодіяльні суспільні органи орієнтувалися головним чином, на специфічнінаціональні, професійні, соціальні і інші інтереси; приймаючи на себе рядповноважень по вирішенню найбільш гострих питань, підмінюючи державні органи,але не маючи підготовлених кадрів технічного апарату, виступали головним чином,як сила деструктивна. І ще дуже важливою рисою, є те, що утворившись безтрадиції, культури, практики, Ради змушено формувалися як біля партійні органи,які забирали у активно діючих партій їх кадри, організаційні навики, методироботи в масах. [14; 159]
Повернувшись в Росію в квітні 1917 року, Ленін побачив в Радах їхможливий потенціал як інструментів боротьби за владу в ході поглибленняреволюції. В рамках цієї гіпотетичної моделі службову роль відіграв тезис продвовладдя, яке встановилося після Лютого. Положенням про двовладдя (хоча Ленінодночасно констатував, що Ради – ще «нерозвинуте», «слабке, зародкове»правління) штучно піднімалася значимість Рад, які фактично не являлися другоюсамостійною владою, а виконували хоча й важливу, але все-таки допоміжну роль взагальній системі демократичних органів влади. Згода, закріплена між Тимчасовимурядом і Петроградською радою 2 березня, допомогла кожній зі сторін закріпитисвоє місце в свідомості широких мас населення, як органів нової влади. [14;160] Однак, це було не рівноправне партнерство і не фактичний розподіл влади.Сам Ленін констатував, що ця «зародкова влада» керувала есерами і меншовиками,«сама і прямою згодою з буржуазним Тимчасовим урядом і рядом фактичних уступківздала і здає позиції буржуазії». Для Леніна в Радах найважливішою була сторона,пов’язана з характером соціального представництва. Слідуючи за класовимпринципом в трактуванні природи держави, Ленін принципово протиставивТимчасовий уряд, як владу буржуазно-поміщицьку, Радам, як владіробітничо-селянській. Відповідно концепція двох диктатур вимальовувала сценарійне соціального партнерства, а непримиримої класової боротьби.
Положення про двовладдя Радам видавався своєрідний аванс: вонипропагувалися на боротьбу за перші ролі, одночасно перегрупувалисяконфронтаційним духом (в боротьбі із Тимчасовим урядом, і в середині самих Радміж партіями за керівну роль). Активність Рад підігрівалася теоретично іісторично не доказаною тезою про те, що радянські органи влади являють собою«вищий тип демократичної держави», утопічним положенням про наступне відмираннядержави через ради як органи пролетарської диктатури. Тим самим заперечувавсяваріант можливого поступового втиснення» Рад в майбутню стабільну системудемократичних органів влади, самі Ради ставали полем гострої політичноїборотьби в ущерб іншим напрямкам діяльності.
З лютого по липень Ради розвивалися дуже протирічно. З однієї сторони,вони укріплювалися, набиралися практики діяльності. З іншої сторони, посиленняурядових структур відтісняло Ради на периферію керівного поля. Доля Рад,залежала від того, чи зможе Тимчасовий уряд вбити клин, відірвати від Радзростаючий опозиційний рух чи дозволить їм виступити єдиним фронтом під лозунгамипереростання в нову стадію (соціальну) і відповідної зміни характеру влади. (їїрадянізації). [14; 160-161]
Питанням про роль Рад робочих депутатів в період підготовки Жовтневоїреволюції являлося предметом дослідження зарубіжних істориків. Д.Кенкер в своїйстатті «Москва в 1917: взгляд снизу» відмічає, що робітники підтримували лозунг«Вся влада Радам!» з самої Лютневої революції. Правда, тоді вони складалименшість. Але в ході революції, зневірившись в можливостях Тимчасового урядувирішити основні проблеми – закінчення війни, виробничу кризу, розвал впромисловості, земельне питання – більшість народу стали прихильниками переходувлади до Рад. До даного висновку автор приходить на основі вивчення «всіхрезолюцій, прийнятих робітниками і надрукованих в Московській пресі в 1917році». [28; 225]
Отож, Ради фактично перетворилися в паралельний орган влади в країні.Більш того, як зазначає Воронін А.В. «...їх сила була настільки велика, що вонимогли взяти на себе керівництво країною, якщо б того забажали». Однак, до такоїідеї більшість представників Рад відносилися вкрай негативно. Виходячи ізпредставлень про Лютневу революцію, як революцію буржуазну, яка дає владубуржуазії, вони не вважали можливим створення соціалістичної державності. Дотого ж за їх думкою Росія ще не була підготовлена до соціалізму, вона повиннабула пройти до кінця шлях капіталістичний і тільки тоді прийти до соціалістичнихформ організації виробництва і управління. Накінець відмова переходу влади доРад пояснювалася і боязню вибуху громадянської війни в країні. Отже, саме ціустановки лягли в основу відношення Рад до Тимчасового уряду, який з однієїсторони потрібно підтримувати, оскільки він демократичний, а з іншоїконтролювати, оскільки він буржуазний, в цілях задоволення інтересів робітничихмас. Таким чином, виникла ситуація, яка отримала назву двовладдя. [6]
 «У вищіймірі прекрасна своєрідність нашої революції заключається в тому, що вонастворила двовладдя».
Якщо ж ближче розглядати роль Тимчасового уряду, то найкраще ця суть відображаєтьсяв листі міністра Пучкова до генерала Алексєєва, — «… він не має будь-якоїреальної влади, і його розпорядження виконуються лише в тих розмірах, якідозволяє Рада робочих і селянських депутатів, яка тримає найважливіші елементивлади, такі як війська, залізничні дороги, пошта і телеграф в своїх руках. [25;66]
Отже, якщо говорити про двовладдя, то найкраще словами голови уряду Г.Є.Львова: «Тимчасовий уряд – це влада без сили, а Рада – це сила без влади».Радянська історіографія минулого пояснювала двовладдя в основному якпаралельний розвиток процесів буржуазної і пролетарської революції. В рамкахіншої понятійної системи займалася і західна історіографія. К.М. Первухінавідзначає, що постановка цієї проблеми була дуже вузькою. Річ іде не тільки проте, що в революції сформувалися два керівних центра. Більш важливим було те, щорозрив між «верхами» і «низами» суспільства вилився в утворення двохпаралельних суспільних структур, двох систем суспільства однією пов’язаною зофіційною владою після Лютневої революції, з Тимчасовим урядом і його органами,з органами міського і регіонального управління, з політичними і професійнимиорганізаціями освічених і владних класів; з іншої, виникший на базі Рад, їхзагальнодержавних і регіональних об’єднань, і включаючих в себе всю суму міжполітичних партій і організацій, які були безпосередньо представлені в Радахабо орієнтувалися на них як на основу нового суспільно-державного устрою. [28; 200]
Двовладдя, головним чином, приховувало в собі глибокі протиріччя, якіповинні були привести до нових політичних криз, до нової боротьби за владу. [25; 67]
Отже, якщо звичайна буржуазно-правова система засновується нароздільності законодавчої, виконавчої і судової влади. Все це в умовахнезалежності суспільної думки складає механізм соціальної саморегуляції. Алереволюції, які перемагають, незалежно від виголошених цілей, авторитарні, бозатверджуються через ланку «старого» і «захоплення» народом нових політичнихсвобод. Революційні маси чекають не «самих ідеальних» програм виробленихкабінетами вчених, а всього ж найбільш суспільних принципів, які б не заважалиїм самим перебудовувати соціальне і економічне життя. Створена Лютневоюреволюцією влада могла б стати і демократичною і ефективною, якби Тимчасовийуряд став простим виконувачем волі Рад. Але це б означало кінець буржуазногохарактеру влади. Тимчасовий уряд провів серію законодавчих актів покликанихобмежити дії суспільства на місцях. Він запропонував для Росії в якості зразкаполітичну систему Франції періоду ІІІ Республіки: сильна централізована влада ідвопалатний парламент, відсутність місцевого самоуправління, при зовнішньомувираженні політичних свобод. [27; 33]
Проблему місцевого управління Тимчасовий уряд намагався вирішити шляхомпереміщення влади із рук губернаторів в руки засідателів губернських земськихуправ, а потім губернських комісарів, назначених «з верху», але «по згоді» зорганами самоуправління. На лице було підсилене протиріччя між бюрократичнимапаратом центру і народною ініціативою на місцях.
Двовладдя було на ділі дедалі складнішою конфігурацією, чим прийняторахувати. Звичайно, зрозуміло, що на місцях ситуація повторювала столичну.Радам протистояли «буржуазні» органи влади. Виконавчі комітети, які виникли в березнідемократично вибрані пізніше органи самоуправління мали коаліційний характер, вних входили представники Рад. На місцях в силу фактичної розмитості функційуправління і самоуправління, положення представлення і «прямої демократії»існувало не двовладдя, а свого роду «двох центр’я». З розвитком революції владаякби переходила від місцевих дум і земств до Рад. Це проявило себе в феноменітак званих республік (напр., Кронштадська), коли місцеві Ради перебиралиповноту влади в результаті вимоги мас, виходили із підкори уряду. Таким положеннямможна пояснити і той факт, що після перемоги Жовтня в Петрограді розпочавсятріумфальний рух Радянської влади всією країною, а громадянська війнапершопочатково набула «м’яких» форм». [27; 34]
Ради, що постали у багатьох містах контролювалися представниками двохпартій – соціалістів-революціонерів (есерів) і соціал-демократів меншовицькогоспрямування. Лідери обох соціалістичних партій прагнули забезпечити наступністьі легітимність влади. Тому вони підтримали Тимчасовий уряд, сформований в основномуз їхніх політичних противників, які були представлені в Державній Думі –кадетів (конституційних демократів) та октябристів. Есери та меншовики невідмовлялися від боротьби за владу, але намагалися провадити її цивілізованимизасобами, покладаючись на волевиявлення населення. [16; 85]
Саме в цей час більшовицька партія, яка вийшла з підпілля почала швидкозростати. Після повернення з еміграції В. Леніна соціал-демократибільшовицького спрямування зайняли іншу позицію. І вже вранці 4 квітня Ленінвиступив з доповіддю в Таврійському палаці перед більшовиками. 7 квітня текст10 тез доповіді під назвою «Про завдання пролетаріату в даній революції» бувопублікований в газеті «Правда» 20 квітня. І доповіді і тези, відомі в історіїяк «Квітневі тези» викликали гарячі дискусії у партійному середовищі. [3; 36] В«Квітневих тезах» ставилося питання відмовитися від підтримки Тимчасового урядуі витіснити з рад есерів і меншовиків. Висувалося гасло «Вся влада – Радам!».Перетворення класових організацій на органи державної влади віщуваловстановлення в країні диктаторського режиму. Більшовики вказували, що це будедиктатура пролетаріату. Проте, клас здійснювати диктатуру не може, для цьогопотрібна політична організація. Більшовики не крилися, що прагнуть здійснювати диктатуручерез опановані ними ради як «авангард» робітничого класу. Якщо есери таменшовики вважали ради тимчасовими органами революційного контролю за владою,то більшовики розглядали їх як державні інститути. В. Ленін робив висновок, щополітична ситуація після Лютневої революції характеризується так званим«двовладдям» — переплетенням буржуазної (Тимчасовий уряд) і пролетарської(ради) влад. [16; 86]
У «Квітневих тезах» В. Ленін стверджував, що потрібно переходити відпершого буржуазного етапу революції, після якого влада перейшла до рукбуржуазії, до другого, соціалістичного, який дасть владу пролетаріату. Отже, зліквідацією самодержавства і підготовкою демократичних виборів в Установчізбори питання про владу не вважалося розв’язаним. Більшовики заперечувалисуверенність народу – верховного носія влади, яку він мав делегувати своїмобранцям у парламенті. Не парламентарна республіка, а республіка радробітничих, солдатських і селянських депутатів по всій країні, знизу догори –так визначав Ленін головну мету своєї партії у революції. Влада малазосередитися в руках пролетаріату, а точніше рад, і зовсім вже точно – тієїпартії, яка вважала сама себе пролетарським авангардом. [16; 86]
Створена система не була надійною, через те, що її розвиток переривався постійнимикризами. Перша така криза склалася в квітні 1917 року. Проблема війни стала вцентр політичних дебатів. [25; 88]
Держави Антанти визнали Тимчасовий уряд майже негайно після йогоутворення. Проте союзники більше не розглядали Росію як рівноправного членакоаліції. Революційні події і особливо «Наказ №1» призвели до істотногопослаблення боєздатності російської армії. Послабилася, як доповідали своїмурядам посли Антанти, ефективність управління. Нарешті Росія все більшепотрапляла у фінансову залежність від союзників. [19; 47]
19 березня уряд Г.Львова у зверненні до населення сформулювавзовнішньополітичну програму в таких виразах: «Уряд вірить, що дух високогопатріотизму, який проявився в боротьбі народу зі старою владою, окрилив і нашихсолдат на полі бою. Уряд зі своєї сторони прикладе всі сили для забезпеченнянашої армії всім необхідним для того, щоб довести війну до переможного кінця.Уряд буде свято оберігати зв’язуючі нас з іншими державами союзи і неухильновиконає союзниками заключені договори». [19; 47] На цю декларацію мало хтозвернув увагу тільки тому, що головними подіями березня були докорінні змінивнутрішньополітичного становища, пов’язані з поваленням самодержавства. Однакпізніше виконком Петроради поставив перед урядом вимогу чітко заявити про те,що Росія прагне укласти мир без анексій і контрибуцій. Під його тиском урядвиступив з новою декларацією (9 квітня), в якій цю вимогу було враховано.
Другу урядову декларацію про зовнішньополітичну мету Росії помітили закордоном і вона викликала незадоволення. Виконуючи прохання союзниківпредставити офіційний текст декларацій від 9 квітня, міністр закордонних справП.Мілюков надіслав їм супровідну ноту, в якій запевняв про «всенароднепрагнення довести світову війну до вирішальної перемоги». [19; 47]
Ноту Мілюкова було відправлено союзникам без узгодження з виконкомомПетроради. Виник конфлікт, який став відомий за межами Таврійського палацу. Заспогадами одного з лідерів меншовиків І.Церетелі, які були опубліковані в 1963р. керівники блоку боялися відставки уряду.
Ноту Мілюкова було опубліковано в Петроградських газетах 3 травня. Цьогодня в центрі столиці відбулася стихійна демонстрація, яку під антивоєннимилозунгами організували робітники з околиць. Головнокомандувач Петроградськоговійськового округу генерал Л.Корнілов наказав військовим частинам вийти наплощу перед Зимовим палацом з артилерією. Щоб запобігти збройному конфлікту міжвійськовими підрозділами, виконком змушений був узяти на себе урядові функції інаказав генералу відвести війська в казарми. Корнілов підкорився, але подав увідставку. [19; 48]
Увечері 4 травня Петрорада обговорила роз’яснення уряду і визналаконфлікт вичерпаним. П.Мілюков і воєнний міністр О.Гучков подали у відставку.Було утворено перший коаліційний уряд, в який ввійшло 6 міністрів-соціалістів.Князь Львов залишився головою нової Ради міністрів. [3; 57]
Отже, своїм входженням в уряд партії революційної демократії взяли насебе важкі зобов’язання за стан справ у країні. Тепер вони не могли виступатиперед масами в ролі критиків уряду. Таку роль залишили за собою тількибільшовики. Після квітня їх чисельність зросла вдвічі. [19; 48]
Отже, в уряд ввійшли 10 міністрів – представників буржуазії і 6 міністрів– «соціалістів», 2 – меншовика, 2 — есери, 2 – народні соціалісти.
Цей уряд зробив нову заяву про початок переговорів: про мир, про розробкуаграрної реформи, контроль над державною реформою. В червні міністри соціалістидля того, щоб посилити свій вплив на уряд виступили з ініціативою про з’їздРад. [12; 338]         На з’їзд, який відкрився вПетрограді 3 червня приїхали посланці майже 400 рад і солдатських організацій.Їх делегати представляли всі політичні центри країни, всі армії фронту, всіприфронтові і тилові округи, всі флоти і флотилії. Основними питаннями з’їздубули два: ставлення до війни і Тимчасового уряду. [25; 84]
В ході з’їзду був створений Центральний Виконавчий комітет Рад із 256членів і 64 кандидатів. Серед них від есерів – 101 член і 18 кандидатів, відбільшовиків – 35 членів і 22 кандидати, від трудовиків і народних соціалістів –4 члени і 2 кандидата, від європейської соціалістичної партії – 1 член.
З’їзд завершив створення єдиної системи Рад в рамках всієї країни. З йоготрибуни більшовики висловили свої погляди по основними питанням революції.Разом з тим з’їзд продемонстрував наступне поглиблення розходжень між політикоюзгідницьких партій і прагненнями мас робітників, які яскраво проявилися в ходічервневої кризи. [26;121-126]
Під час роботи Всеросійського з’їзду Рад у Петрограді почалисязаворушення серед робітничого населення внаслідок голоду, дорожнечі,невдоволення політикою Тимчасового уряду. Намагаючись дати цьому руховіорганізованого характеру Центральний комітет більшовицької партії закликавробітників і солдатів Петрограду до мирної демонстрації 10 червня під лозунгом:«Вся влада Радам!». Меншовицько-есерівські лідери з метою зірвати цюдемонстрацію провели 9 червня на з’їзді Рад резолюцію про заборону будь-якихдемонстрацій протягом трьох днів. Свою демонстрацію вони призначили на 18червня, оголосивши свободу лозунгів, розраховуючи, що демонстрація відбудетьсяпід лозунгом довіри з’їздові і Тимчасовому урядові. Проте, вже 18 червня, 500тис. робітників і солдатів Петрограду вийшли на вулиці з плакатами, на якихбули накреслені лозунги більшовиків: «Вся влада Радам!», «Геть десятьміністрів-капіталістів!», «Проти політики наступу!». Демонстрації відбулися убагатьох промислових містах країни. Вони показали величезне піднесенняреволюційно настроєних мас і зростаюче згуртування їх навколо більшовицькоїпартії. Назрівала нова криза Тимчасового уряду, яка не вибухнула через наступна фронті. [3; 48-51]
У день демонстрації 18 червня, коли маси вимагали миру, російська арміяперейшла в наступ на Південно-Західному фронті. Щодо позиції більшовиків, товони роз’яснювали солдатам, що наступ затіяно на догоду імперіалістам Антанти,які хотіли ціною нових жертв з боку Росії полегшити собі перемогу надНімеччиною. А Тимчасовий уряд надівся, що успіх наступу зміцнить буржуазнийрежим і завдасть удару більшовизму. А у разі провалу наступу буржуазні лідеримали намір звалити вину на більшовиків, звинуватити їх у «розкладанні армії» йспрямувати на них репресії.
Сотні комісарів Тимчасового уряду й тисячі агітаторів – меншовиків іесерів переконували солдат, що наступ потрібен нібито «в ім’я миру». Булистворені так звані «батальйони смерті», які мали показувати приклад ікулеметами гнати на смерть непокірних. Сам новий військовий міністр Керенськийбезперервно об’їжджав фронти.
Наступ у Галичині мав спочатку великі успіхи, але невдовзі перетворився втяжку поразку через погану підготовку, відсутність снарядів і продовольства,небажання солдатів воювати. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатівубитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордону.[25; 89]
Після провалу червневого наступу на фронті Тимчасовий уряд перейшов унаступ, але вже проти революційних сил. Почалося розформування кількох полківза непокору. Військові придушили страйки робітників. В країні виникло не менше20 військових і напіввійськових контрреволюційних організацій. А що ще булопотрібно для нового вибуху обурених мас, які стихійно вилилися на вулицю. [12;38] 2 липня стало відомо, що з складу Тимчасового уряду вийшли міністри-кадетиШаховський Д.І., Шінгарев А.І. і Мануйлов А.А. Здійснюючи цей крок, кадетирозраховували вирішити дві проблеми одним махом. З однієї сторони, вони нібитознімали з себе відповідальність за провал на фронті і повністю перекладали їїна есерів і меншовиків, які входили в склад коаліційного уряду. З другої жсторони, і в цьому суть всього політичного замислу – створення урядової кризи,через яку вони розраховували підштовхнути лідерів згідницьких партій до новоїзгоди на широке застосування репресивних мір проти збуджених і схвильованихмас. [25; 131-134]
Інакше, однак розсудили революційні маси. Вони рахували, що раз кадетивийшли з уряду, то він знову показав свою безпорадність і через це владаповинна повністю перейти в руки Рад.
Отже, наростала третя політична криза Тимчасового уряду. 3 липня солдати1-го кулеметного полку оголосили про свій виступ, до них приєдналися робітникизаводів, солдати.
Центральний Комітет партії вважав виступ мас несвоєчасним і спробувавйому запобігти. Військова організація більшовиків приєдналася до руху, щобзабезпечити керівництво. Але спинити рух було вже неможливо. Тоді ЦК разом зВійськовою організацією й Петроградським комітетом прийняли рішення очолитидемонстрацію й провести її під лозунгом «Вся влада Радам!» [3; 49]
4 липня близько 12 години дня в столиці почалася грандіозна 500-тисячнамирна демонстрація. Колони демонстрантів рухалися вулицями міста доТаврійського палацу, де був ЦВК Рад. Вони вимагали від Рад узяти всю владу зрук контрреволюційного Тимчасового уряду, укласти демократичний мир, передатиземлю селянам.
Незабаром бійки і навіть стрілянина спалахнули між повсталимидемонстрантами і полками, вірними ВЦВК, тими самими полками, які забезпечилиперемогу повсталих у лютому. (Павловський, Преображенський, Волинський).
Ці військові формування повірили інформації, поширюваній міністромюстиції Переверзєвим, згідно з якою Ленін не тільки отримав гроші відНімеччини, але й скоординував повстання з контрнаступом Гінденбурга. Зинов’євбезрезультатно намагався переконати ВЦВК в тому, що більшовики не закликалидемонстрантів до насильницьких дій і навіть в думках не допускали поваленнярежиму. Уряд, підтриманий ВЦВК висловився за найрішучіші дії. ГенералуПоловцеву було доручено керівництво репресивними заходами. Ленін сховався у Фінляндії,Троцький, Зинов’єв, Каменєв і інші керівники партії були арештовані. [20;54-55]
Таким чином, Тимчасовий уряд повів наступ на демократичні права народу.На фронті було відновлено смертну кару. Почали діяти військово-польові суди. Населі лютували каральні загони. Можна сказати, що після липневих подій меншовикий есери, які домінували в ЦВК Рад робітничих і селянських депутатів, фактичнопередали владу буржуазії, яка на цей час організувалась і зміцніла. Ради сталибезвладними. Двовладдя припинилося. Тимчасовий уряд одноосібно прийшов довлади. Ситуація загострилася літом. Мирна озброєнна демонстрація 3-4 липня вПетрограді організована більшовиками, яка привела до жертв, свідчила, щопротистояння двох влад може закінчитися приходом до влади екстремістськинастроєних сил, які виступали під лозунгами, які мали підтримку. Розуміючи цеприхильники західного вибору, перш за все кадети, прагнули, чого б це некоштувало закріпити керівні структури, які його представляли. Вони готові булипіти на встановлення військової диктатури для стабілізації ситуації в країні.Ставка була зроблена на генерала Л.Г.Корнілова, який став Верховнимголовнокомандуючим в липні 1917 р.
На нього покладали надії всі антирадянські сили: прихильники встановленнясамодержавства, прихильники конституційної монархії чи демократичної республікиз парламентом і президентом. [36; 362]
25 серпня Л.Г.Корнілов почав наступ на Петроград з ціллю встановленнявійськової диктатури. Ця загроза змусила А.Ф. Керенського звернутися запідтримкою до народу і навіть піти на співпрацю з більшовиками. Протикорніловщини виступили всі соціалістичні партії, Ради і підлеглі її частини Червоноїгвардії. [12; 335]
Наступ корніловських військ на Петроград провалився, 1 вересня булизаарештовані Л.Г.Корнілов і інші генерали ставки. [36; 363] У відповідь булазроблена спроба посилення вищої центральної влади для стабілізації ситуації. 30серпня створено новий уряд – «Директорія» на чолі з А.Ф.Керенським. Недочекавшись Установчих зборів, щоб заспокоїти суспільну думку, 1 вересня Росіябула оголошена республікою. [12; 335]
Кадет Маклаков писав, що «вся корніловщина – це натуральний продуктправової і політичної анархії цього моменту і зображати її зараз у виглядівійськової змови» проти установлюючого демократичного ладу не варто. Являєтьсядискусійним і питання про характер цього виступу. Що це було – змова протиТимчасового уряду, результат ряду «непорозумінь», чи порушення Керенськимраніше досягнутих згод? Але сам факт виступу генерала Корнілова не викликає сумнівів,як і не викликає сумніву те, що воно було підготовлене конкретними політичнимисилами. [9; 159]
14 вересня в Петрограді були скликані Всеросійські демократичні збори. Вних брали участь представники всіх політичних партій, земств і міських дум. Цільзібрання – підірвання впливу більшовизованих Рад. На зборах була створенаДемократична Рада Республіки (Передпарламент). Від його імені А.Ф. Керенський25 вересня сформував 3-ій коаліційний уряд на основі компромісу «уміренихсоціалістів» з кадетами. Уряд поступово втратив підтримку правих, якізвинувачували його в допомозі «революційній анархії, розвалі армії,безпорадності і політиканстві. Лідери Рад критикували А.Ф. Керенського за союзз кадетами. Все це означало, що революція вступила в нову фазу. Більшовики начолі з Леніним почали підготовку до захоплення політичної влади… [12; 336]
1.2. Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року.
В. Коваленко в своїй статі «Альтернативи в історичному розвитку»відмічав: «Трактування альтернатив як антитези дійсному породжує часом спроби представляти якальтернативний такий хід наступного розвитку, який має однозначно закономірнийхарактер. [30; 188]
Альтернативи – це не тільки ті можливості, які відбулися, але й упущені.Якщо розглядаючи їх тоді закономірності революції виглядатимуть не якабстрактні, безлюдні схеми, а як проявляються в життя через боротьбу класів іпартій за вибір і реалізацію відповідаючи їхнім інтересам можливостей.Альтернативи відображають конкретно історичну ситуацію з її неймовірноюскладністю, динамічністю і різкими поворотами, показують, що вона вміщаларізні, часто змінні можливості розвитку. [34; 46]
П.В. Волобуєв в своїй статті «Обращаюсь к великому опыту», альтернативи після Лютого зводить дотого, що – «Контрреволюційна буржуазія, яка дивилася не вперед, а назад, немаючи політичного досвіду не змогла направити розвиток Росії побуржуазно-демократичному шляху. Її інтересам відповідали встановленнявійськової генеральської диктатури і повернення до монархії.» [34; 46]
Дуже слабкі зусилля до того, щоб реформістським шляхом вийти з війни,розрухи і кризи, доклали партії малої буржуазії меншовики і есери. Вони вважалисвоїм ідеалом західноєвропейську модель капіталізму і буржуазної демократії.Але і вони обанкротилися, бо наштовхнулися на відмову буржуазії пожертвуватипоміщицьким землеволодінням і частиною своїх привілегій. Отож, Волобуєв П.В.підводить до висновку, що восени 1917 року маси шляхом подій були підведені доальтернативного вибору: або диктатура пролетаріату, або диктатураконтрреволюційної воєнщини. Загрозливо наростала і інша перспектива: російськийанархічний бунт, «бессмысленный и беспощадный» (А.Пушкін), більшість народу,поставлена перед таким вибором, повністю усвідомлено зробила його на користьвлади Рад, довіривши революційному пролетаріату і партії більшовиківкерівництво країною. Так була вирішена історична альтернатива: соціалізм чикапіталізм. [34; 47]
Отож, альтернативи розвитку після Лютого можна звести до чотирьохнайбільш поширених: перша з них, це буржуазно-демократичний розвиток країни;друга – військова диктатура генерала Корнілова; третя – створеннядемократично-соціального уряду до якого входили меншовики, есери. І нарештічетвертий, це ліберальний більшовицький шлях на чолі з партією ЛЛП, лідеромякої був Ленін. В результаті, як відомо, перемогла ліва ліберальна партія,тобто був вибраний четвертий шлях розвитку країни. Ще недавно ставилося питанняпро передчасність революції в Росії в 1917 р., а на даний час виникає питанняпро те, що Жовтневу революцію можливо було б не робити. Але можна з впевненістюсказати, що не тільки радянські, але й зарубіжні історики, в тому числі немарксисти, прийшли до висновку, що корені Жовтневої революції – в історіїдореволюційної Росії, в її протиріччях і конфліктах, в прірві між багатими ібідними, в неспроможності ліберально-буржуазних і не більшовицькихдемократичних сил справитися після Лютневої революції з склавшимися завданнямитого часу, знайти реформаторський вихід з кризи російського суспільства. Дотого ж, як відомо, що народи ніколи і нікого не питають, коли в нихзакінчується терпіння, робити їм революцію, чи ні, а якщо робити, то в якійформі (насильницькій, чи мирній). [27; 10]
Отож, якщо говорити про історичні передумови Жовтневої революції, то цепоняття потрібно розділити на основні його складові: соціальні, політичні,матеріальні, культурні і т.д.
Відносно соціально-економічних передумов, варто сказати, що в радянськійісторіографії була наглядною тенденція до підтягування рівня і типу капіталістичногорозвитку Росії до західноєвропейського зразка. Звичайно, що радянські історикиперебільшували рівень розвитку аграрного капіталізму. При цьому ігнорувалося,що формування соціальних класів буржуазного суспільства тоді не завершилося, атяжкість кріпосничих пережитків зросла. Якщо ж далі йти по дослідницькомушляху, то вийде, що Столипінська політика прискорення буржуазної еволюціїросійського села була близька до успіху. [34; 47]
Існує думка, що в передреволюційні роки, особливо передвоєнні, Росіязнаходилася на підйомі. Французький економіст Едмон Террі ще в 1914 роцізапевняв, що якщо б в Росії справи йшли так само як між 1900 і 1912 роком, тодо середини ХХ століття, вона стала б «домінувати в Європі, як в політичному,так і в економічному, фінансовому відношеннях.» До початку світової війни Росіяпосідала п’яте місце в світі по суспільному рівні виробництва промисловоїпродукції. І все ж Російський капіталізм не зміг вирішити завданняіндустріалізації країни, він лише заклав її основи. При цьому індустріальнийпроцес був досягнутий ціною розорення села. Велика держава не мала великогомашинного будівництва. З найбільш розвинених гілок була текстильнапромисловість. А в 1911 році, стала очевидною неврожайність, почався голод.Звичайно, це ж не сталінські масштаби, але… Експорт зернових здійснювався зарахунок недовикористання – «Самі будемо голодні, але вивеземо» — такою булаустановка творців економічної політики того часу. Як бачимо, не має основ дляідеалізації дореволюційної Росії. [27; 66]
Всі в той час надіялися на реформістські методи, хоча російська буржуазіябоялася буржуазно-демократичної революції. Правда, були спроби дещо змінити: востанній час в науковій літературі з’явилася точка зору, згідно якої в країнііснувала можливість для проведення «зеленої революції». Це мало на метірозвиток капіталістичного фермерства, і здійснення на цій основі інтенсифікаціїсільського господарства, що вивело б Росію на шлях розвитку. Однак, «Червонареволюція» більшовиків перервала цей процес. Під «зеленою революцією»розуміються аграрні реформи П.А.Столипіна. Прем’єр міністр Столипін, ідучиназустріч бажанням багатої частини селян стати власниками землі і розвиватикапіталістичні відносини, направив свої аграрні реформи на поваленнятрадиційної структури суспільства, на прискорення переходу землі в приватнувласність і т.д. Радянські історики довго оцінювали ці реформи як «реакційні».Але, вцілому, столипінська реформа не закінчилася успіхом. Її ціль будуваласяна захисті царизму, підготовці відданих царю фермерів, і через це вона незачіпала основ самодержавства, інтересів поміщиків. Селяни – бідняки не змоглискористатися реформою і отримати землю. Вони знаходилися в край тяжкомустановищі. Неухильно зростало число селянських виступів. Отже, теза про те, щоякщо б не було «Червоної революції», то розвивалася б революція «зелена» не маєпід собою реальної основи. [38; 47-48]
І як треба було чекати, в роки Першої світової війни середньорозвинутасистема російського капіталізму не витримала військової напруги і вступила нашлях затяжної і гострої кризи. В 1917 році, почали розкладатися не тільки самікапіталістичні відносини виробничих сил і фінансів, а й функціонування всьогонародного господарства, як переконує Волобуєв: Росія йшла на зустріч національнійкатастрофі. [34; 47] А різниця між кризою і розпадом втому, що кризу можна подолати, а розпад – це кінець. Розпад господарськоїсистеми показав, що російський капіталізм себе історично вичерпав, і як писав в1884 році Г.В.Плеханов «відцвів, не встигши остаточно розквітнути». Тодівиникає питання, якщо Російський капіталізм був таким насправді, то праві ті,хто рахує, що Росія не була підготовленою до соціалізму і внутрішніх умов дляйого перемоги не було. На це питання можна дати відповідь з точки зору«класичного» марксизму. Дійсно, для здійснення соціалістичної революції іпереходу до соціалізму необхідний високий рівень виробничих сил. Але в цьомурозумінні Жовтнева революція відбулася не «по Марксу», а по «Леніну», якийскорегував у цьому питанні марксизм. По суті, він відкинув постулат про прямузалежність між готовністю окремо взятої капіталістичної країни до соціалізму івисоким рівнем розвитку виробничих сил. Не варто забувати, що В.І.Ленін, як іМаркс підходив до оцінки готовності країни до соціалізму увсесвітньо-історичному контексті. Соціалістична революція в Росії розглядаласяяк початок і складова частина світової революції, оскільки вся капіталістичнасистема до початку ХХ століття була готова до переходу до соціалізму. [29; 68]
Отож, якщо розглядати долю соціалізму в Росії, то Перша Світова війна івідносна слабкість, відсталість країни забезпечили його революційний штурм. Ітак Росія першою здійснила соціалістичну революцію, але не завдяки висоті свогокапіталістичного розвитку, а якраз навпаки «наша відсталість» — підкреслювавЛенін – «підштовхнула нас вперед». [34; 48] Поляков В., підкреслюючи цейфакт, говорить, що в країні за 12 років сталося три революції, хіба ж це можебути простим збігом обставин. Як запевняв Волобуєв П.В.: — «революція для нашоїкраїни, не національна катастрофа, а спроба її попередження, спроба введеннянової політичної основи для всестороннього розвитку країни. [29; 86]
Варто згадати і те, що після Лютневої революції історичні альтернативибули такі: соціалізм чи капіталізм. Річ могла йти лише про різні формивирішення обох альтернатив: мирним, революційним шляхом до соціалізму. Лютневареволюція скинула царизм, але не вирішила основних суспільно-демократичних інаціональних завдань, а конкретно: про мир, землю, робітниче і національнепитання. Правда, зміст соціалістичного вибору маси усвідомили пізніше, а вЖовтні 1917 року, вони боролися за укріплення демократії, за утвердженнянародовладдя. [29; 87]
Переворот у Жовтні мав всі ознаки народної революції. Проте, він даввладу більшовикам, що обернулося в перспективі фактичним запереченнямреволюційного процесу. [27; 7]

1.3. Причини захоплення влади більшовиками.
Жовтневі події 1917 року – напевно, одна із самих дискусійних тем у всійвітчизняній історіографії. Однак, на жаль, ці спори часто мають на меті нестільки вирішення істини, скільки доказ правильності чи неправильностівибраного в результаті Жовтня шляху. Перетворення теми в актуальне політичнепитання; її використання в ідеологічному протистоянні сприяло міфологізаціїпроблеми.
Розвиток революційного процесу в лютому-жовтні 1917 року з закономірністюпідводив країну до вибору між анархічним саморозваленням суспільства іжорстокою диктатурою, незалежно від того, які саме лозунги будуть написані наїї знаменах. Невдача створення правої диктатури Корніловим багато в чомупопередила наступне намагання встановлення лівої диктатури розпочатоїбільшовиками. Розстановка соціальних і політичних сил восени 1917 року якразсприяла радикальним тенденціям. Тимчасовий уряд і активно підтримуючі йогопартії соціалістів до цього часу повністю втратили колишню популярність вмасах, які втратили всяке терпіння від довгого чекання обіцяного покращенняжиття. Не викликала їх діяльність ентузіазму і в правих колах, до того ж послабленихпоразкою корніловського перевороту. Це, звичайно, не означало перехід більшостінаселення на сторону більшовиків, значна частина його, перш за все, селянство,залишалася зовсім індиферентна по відношенню практично до всіх політичнихпартій.
Однак, вже сама відсутність підтримки у противника, який ще й бувроз’єднаний протиріччями і розколотий, робила шанси більшовиків на успіхпорівняно високими.
Хоча, і серед більшовиків не було абсолютної згоди стосовно необхідностівзяття влади самостійно. [6]
10 жовтня було прийнято резолюцію про збройне повстання. Проти ньоговиступила одна група на чолі з Кашеневим і Зінов’євим, вони спиралися на догмиМаркса і Енгельса, і вважали, що Росія ще не визріла для соціалізму і повиннабути буржуазною республікою поки в ній не розвинеться промисловість і нез’явиться сильний пролетаріат. За думкою цієї групи, більшовики повинні булизалишитися опозиційною партією. Передчасне захоплення влади, говорили вони,може скомпрометувати і знищити партію. [29] Головну мету партії вбачалив боротьбі за збільшення впливу більшовиків в майбутніх установчих зборах. [12; 336]
Іншої думки були Ленін, Троцький та інші. Вони вважали, що під впливомдовгої війни, революційна ситуація в Росії і в усьому світі настількисприятлива для крайніх соціалістичних партій, що потрібно ризикнути захопитивладу. Авторитет і наполегливість Леніна взяли верх, і в середині жовтня буловирішено захопити владу. [35; 279]
12 жовтня при Петроградській Раді був сформований військово-революційнийкомітет (ВРК). Керуючим став лівий есер П.Е.Лазімір, а фактичним керівником –Л.Д.Троцький. ВРК створювалась для захисту Рад від військового путча іПетрограду і від можливого німецького нападу. На практиці ж він став центромпідготовки повстання. 16 жовтня ЦК РСДРП (б) створив більшовицькийвійськово-революційний центр (ВРЦ). Він влився в ВРК і став керувати йогодіяльністю.
Тимчасовий уряд намагався протидіяти більшовикам, але його авторитетнастільки впав, що він не отримав ніякої підтримки. Петроградський гарнізонперейшов на сторону ВРК. 24 жовтня солдати і матроси, робітники –червоногвардійці почали займати ключові місця в місті (мости, вокзали,телеграф, і електростанцію). До вечора 24 жовтня уряд був блокований в Зимовомупалаці. А.Ф.Керенський ще в день покинув Петроград і відправився за допомогоюна Північний фронт. Вранці 25 жовтня був опублікований призив ВРК «До громадян Росії».В ньому оголошувалося про незложення Тимчасового уряду і переході влади доПетроградського ВРК. В ніч з 25 на 26 жовтня були заарештовані в Зимовомупалаці, міністри Тимчасового уряду. [12; 336]
Тимчасовий уряд був настільки бездіяльним, що перехід влади добільшовиків на всій території Росії відбувся дуже спокійно і без перешкод.Тільки в Петрограді і в Москві було вчинено деяку протидію. В Москві військовіучилища і невелике число студентів зайняли Кремль, телеграф і намагалисяпротидіяти біля тижня там відбувалися вуличні бійки, перш ніж більшовики взяливерх. В Петрограді військові училища недовго обороняли Зимовий палац. Тимчасовийуряд проіснував менше восьми місяців. Ленін в результаті говорив, що тоді владав Росії лежала на землі і більшовикам потрібно було тільки підняти її. [22]
ІІ з’їзд Рад. Ввечері 25 жовтня відкрився ІІ Всеросійський з’їзд Рад.Більше половини його депутатів складали більшовики, 100 мандатів було у лівихесерів. З’їзд прийняв з 25 на 26 жовтня заклик «Робітникам, солдатам, селянам!»і проголосив встановлення радянської влади. Меншовики і праві есери засудилидії більшовиків і в знак протесту покинули з’їзд. Через це всі декрети ІІз’їзду були пронизані ідеями більшовиків і лівих есерів.
На з’їзді було створено однопартійний більшовицький уряд – Рад народнихкомісарів. В Раднарком ввійшли великі діячі більшовицької партії: А.І. Риков-нарком внутрішніх справ, А.В. Луначарський – нарком освіти, Л.Д. Троцький –нарком закордонних справ, І.В. Сталін – нарком по справах національностей, Л.Є.Дибенко, Н.В Криленко і В.А. Антонов-Овсієнко стали комісарами з військових іморських справ.
Очолив перший радянський уряд В.І. Ленін. Захоплення більшовиками влади вПетрограді не було підтримане іншими соціалістичними партіями і їх лідерами,західні держави не признали новий уряд в Росії. [12; 337]
Хоча для багатьох політиків того часу Жовтневий переворот здававсявипадковим і малозначним епізодом: дуже слабкими здавалися сили більшовиків. Якраз укріпленню їх положення повинні були сприяти найважливіші рішення ІІ з’їзду– декрети про мир і землю. Декрет про мир, звичайно, не припиняв війни (навітьза більшовицькою концепцією, світова війна повинна була перерости вгромадянську), а декрет про землю – не давав реальної землі. Однак, більшовикамважливо було довести свою спроможність швидко вирішувати проблеми, які стоялиперед суспільством, і тим самим, завоювати на свою сторону підтримку мас, якімогли забезпечити їм утримання влади. Їм не дуже важливо було, що кроки, яківони робили не дуже відповідали їх основним ідеям, що в тому ж декреті «Проземлю» була використана програма есерівської партії – якщо вони співпадають з настроямимас, вони повинні бути прийняті. Через це, навіть, якщо виходити з ідей, якимикерувалися більшовики, реальні початкові їх дії не дають основ дляхарактеристики Жовтневих подій, як соціальної революції. З іншої сторони, привсьому політичному практицизмі більшовики дійсно вірили в свою спроможністьзмінити життя суспільства до кращого, за допомогою побудови соціалізму.
Успіх більшовиків в жовтні 1917 року не тільки завершив, але й навпаки,посилив боротьбу за владу в країні.
Отож, після всього вище сказаного варто розглянути питання причин приходудо влади більшовиків.
Відповідаючи на питання, чому більшовики в 1917 році, прийшли до влади,Р.Суні в статті «Революция 1917 г. в свете новых источников», запевняє, щобільшовики прийшли до влади не тому, що вони були чудовими маніпуляторами, атому, що їх політика, сформульована Леніним в квітні і вимальована подіяминаступних місяців, «поставила їх на чолі народного руху». [28; 221]
Маси пішли за більшовиками тому, що їх політика представляла «єдинужиттєспроможну реальну альтернативу» заявляє Суні. Радикалізація народних мас в1917 році, відмічає далі, «виникла з того, що надії на Тимчасовий уряд, якоплот інтересів простого народу не здійснилися. Влада проявила себе як захисникінтересів владних класів, системи експлуатації і мілітаризації». [28; 221]
Р. Суні і Рабінович приходять до висновку, що перемога більшовиків булазакономірною, так як вони відображали настрої робітників, солдат і селян, тобтобільшість народу. Більшовики з квітня 1917 року виступили за «уряд із нижчихкласів, із провалом коаліції і її соціалістичних прихильників», «партія Ленінаі Троцького взяла владу при малій противазі і мовчазній згоді більшості народуПетрограду». А.Рабінович переконує, що «політичний курс, визначений наКвітневій конференції, зробив більшовиків головними виразниками самих глибокихполітичних прагнень мас, і частково, борцями за «народну владу», здійснюванувибраними народом багатопартійними Радами». [28; 222]
С.А.Сміт також рахує, що головну роль в перемозі більшовиків зігралимаси. Їх підтримка зростала не тільки як реакція на політичні події, але й всилу економічних причин.
Історики нового напряму прийшли до висновку, що ще однією причиноюперемоги більшовиків можна виділити таку, як перевага партії більшовиків передіншими соціалістичними партіями. Д Кенкер рахує, що більшовики прийшли до владизакономірно і законно, так як вони краще, ніж інші соціалістичні партії,розуміли «реалії соціальної революції 1917 року», «проповідували класовуборотьбу і говорили робітникам, що вони можуть керувати самі, тоді як меншовикипереконували робочих, що вони ще не знають, як управляти країною». Більшовикине підтримували Тимчасовий уряд, але приймали участь в низових організаціяхтаких як, продовольчі комітети, місцеві Ради, «можливо, таким чином,демонструючи свою пригідність до управління». Д. Кенкер переконує, що«гнучкість низових партійних активістів допомогла більшовикам краще, ніж іншимпартіям, реагувати на місцеві особливості революції», вони звертали великуувагу на «організацію сил», і не чекали коли революція прийде до них. [28; 223]
В даному контексті не можливо не сказати про революційну програмубільшовиків. І тоді, постає питання, чи відбивала ця програма інтереси народнихмас? Зважуючи всі «за» і «проти» відповідь буде негативною. Готуючись доЖовтневої революції, більшовики відмовилися від власної програми і взяли наозброєння народні вимоги. Сталося це в серпні 1917 року. [17; 55]
Одним з головних гасел Лютневої революції було припинення трирічної війниз країнами німецького блоку. Однак, від початку воєнних дій більшовики вимагалиперетворити війну імперіалістичну на громадянську. [16; 87] Вони розуміли, що завоювати владу можуть лише таким чином.Перспектива громадянської війни їх не лякала, хоча вони і передбачали їїнаслідки. «Всяка велика революція, а соціалістична особливо – писав В. Ленін, — навіть як би не було війни зовнішньої, не можлива без війни внутрішньої, тобтогромадянської війни...» Але йти на завоювання влади з таким гаслом булонеможливо. [17; 54] Ще у липні 1917 року В.Ленінприлюдно заявив, що відкидає сепаратний мир з Німеччиною. А через місяць йогопартія почала пропагувати курс на негайний вихід із війни шляхом переговорів зНімецьким блоком. Не менш популярним було гасло: «Землю – селянам!». Селянивимагали зрівняльно поділити землю між тими, хто на ній працює. Більшовики,навпаки, вимагали створювати на селі велике виробництво у формі радянськихгосподарств (радгоспів) на базі поміщицьких маєтків, а також колективнихгосподарств (колгоспів) на базі селянських засобів виробництва. У червні 1917року партія есерів включила зрівняльний поділ землі до своєї програми. А черездва місяці більшовики привласнили есерівський лозунг. [17; 55]
Комуністична програма вимагала ліквідації всієї приватної власності –великої й дрібної. Однак, на першому етапі йшлося про ліквідацію тільки великихвласників – поміщиків і капіталістів. Більшовики мали можливість спрямуватиудар по великих власниках у союзі з робітниками і селянами. Селяни охочеприйняли більшовицьке гасло націоналізації землі. Їх хвилювала проблемаземлекористування, а не землеволодіння. Їм не безпідставно здавалося, щонаціоналізація стане найкоротшим шляхом до ліквідації поміщиків. Та вони немогли збагнути, що націоналізація фактично означала перехід основного всільському господарстві засобу виробництва у власність держави. Держава, яка заїхньою допомогою покінчила з поміщицькими маєтками, могла так само ліквідуватий селянські господарства. Стихійний екстремізм селян на іншому історичномуетапі обернувся проти них самих. Промислові робітники, які брали участь уреволюції під гаслом «Фабрики-робітникам!» теж бажали ліквідувати великихвласників-капіталістів. Своє гасло вони розуміли як перехід фабрик у їхнєрозпорядження. Партія більшовиків за допомогою народу зміцнилася при владі, алепотім заявила, що фабрики повинні перейти в управління держави. Робітничіорганізації дістали на виробництві багато повноважень, але держава сталавласником – монополістом і почала експлуатувати робітників інтенсивніше, ніжколишні капіталісти. [16; 87-88]
В.Ленін пропагував пропагував переваги централізованої держави, «Ми,себто більшовики, — казав він, — не підтримуємо сепаратистських тенденцій, миведемо агітацію не за відділення, а тільки за право на відділення». Починаючи зсерпня 1917 року, в його промовах залунало гасло федералізації Росії,перетворення її на союз вільних республік. [17; 55]
Звичайно, нічого поганого у зміні гасел нема. Майбутнє будь-якоїполітичної партії забезпечене, якщо її програма збігається з прагненняминародних мас. Однак, винищувальна громадянська війна – все-таки факт. Радгоспита колгоспи теж були створені і т.д. Зміна гасел була не остаточною. В різнийчас, більшовики поверталися до продиктованих комуністичною доктриною цілей.Гасла Жовтневої революції були потрібні для взяття влади. Отже, основнимипричинами успіху більшовиків були: війна, яка загострила економічну, політичнукризу, викликала незадоволення мас; різке послаблення центральної владивнаслідок скинення самодержавства і виникнення двовладдя; слабкість ірозрідненість демократичного табору; неспроможність російської буржуазіїспрямувати Росію на буржуазно-демократичний шлях; невирішеність селянськогопитання, що сприяло розповсюдженню серед селян революційних ідей; і звичайно,вміння більшовиків висувати популістські гасла.
Розділ ІІ. Жовтень 1917 року: проблеми і оцінки.
                                               Мы к Октябрю сквозь время подошли,
                                               Иясно нам, его путем идущим,
                                               Чтоэто философия Земли,
                                               Сегодняи тем более в грядущем.
                                                                                     К.Ваншенкин
2.1. Міжформаційна соціалістичнареволюція.
Неможливо заперечити той факт, що для розуміння історії країни і світу заостанні 100-150 років, ключовою подією являється – революція 1917 року в Росії.Але не дивлячись на те, що протягом багатьох років ця тема була пріоритетноюдля істориків, вони не взмозі були зрозуміло сформувати, що ж сталося тоді зРосією. Їхня увага перш за все була звернена на події, пов’язані з приходом довлади більшовиків, які охоплювалися одним визначенням – Жовтнева революція.Оцінок багато, вони, звичайно, є різними, і часто навіть протилежними однаодній. А отже, варто розглянути найбільш поширені з оцінок. Першою, варторозглянути ту точку зору, що проголошує, що в жовтні 1917 року відбуласяміжформаційна соціалістична революція. Ще недавно ця оцінка революції маладержавно затверджений характер, і, звичайно, не могла бути не тількипрокритикована, але навіть в будь-якій мірі піддана сумнівам. В даний час їїмонополія в значній мірі повалена, але вона залишається переважаючою, особливов масовому усвідомленні середнього і старшого покоління. Це зрозуміло, адже всясистема гуманітарної освіти – від дитячого садка до аспірантури – булапобудована на такій оцінці революції як ключової для розуміння сучасного світу.Звичайно, перебудувати, це важко, а для частини суспільства – може бути інеможливо.
Цей підхід заснований на тому, що події 1917 року також як і попередні інаступні, розглядалися виключно через призму діяльності більшовиків, їїлідерів, а перш за все В.І.Леніна, партійної доктрини, яка спиралася на ідеїмарксистського робітничого соціалізму. [33; 343-344]
Отже, перш ніж розглядати питання про те, чи був Жовтень 1917 рокуміжформаційною соціалістичною революцією, потрібно визначити саме поняттяреволюція. «Революція» (від лат. Revolutio – розгортання, переворот). 1. Докорінна якісна зміна, різкийстрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого донового в розвитку явищ природи, суспільства чи пізнання. 2. Революція соціальна– докорінний переворот в соціально-економічному і політичному життісуспільства, спосіб переходу від одного якісного устрою суспільства до іншого,який забезпечує його поступальний розвиток, зміна віджилого суспільного ладу нановий прогресивний. Революція є наслідком поглиблення й загостреннянерозв’язаних суперечностей між соціально-економічними і політичними потребамисоціальних груп (окремих класів, соціальних прошарків) та віджилими формами їхзадоволення державою. У вузькому розумінні головною умовою Революції єантагонізм між різко зростаючими продуктивними силами суспільства і застарілоюформою виробничих сил, що стримують їхній розвиток. Рушійною силою Революції єкласи та соціальні прошарки, які за своїм становищем у системісоціально-політичних відносин зацікавлені в поваленні існуючого суспільноголаду та зміні політичної влади. Революція як правило є насильницькою, вонапов’язана з примусом і збройною боротьбою, іноді відбувається у формі мирногопроцесу. Характер соціальних революцій, обсяг знань, розв’язуваних ними, їхрушійні сили, форми й методи боротьби, наслідки і значення досить різноманітні.Вони зумовлені як ступенем розвитку суспільства в якому відбувається революція,так і специфічним станом кожної країни. За соціальним змістом розрізняютьбуржуазну революцію; буржуазно-демократичну революцію, антиімперіалістичнуреволюцію, соціалістичну революцію. [11; 322]
Соціалістична революція – за марксистською теорією найвищий типсоціальної революції, внаслідок якої здійснюється перехід від капіталізму досоціалізму і комунізму. Соціалістична революція передбачає завоювання владиробітничим класом (встановлення диктатури пролетаріату), злам старогодержавного апарату, скасування приватної власності та утвердження суспільноївласності на засоби виробництва, створення системи свідомого управлінняекономічними й соціальними процесами, ліквідацію визиску людини людиною,класових і національних суперечностей. Досягається насильницькою класовоюборотьбою робітничого класу під керівництвом пролетарської партії або відносномирним шляхом. [11; 332]
Якщо ж говорити про революційну перестройку, то потрібно враховувативідому близкість цих процесів. Оскільки вона заключається в тому, що якщоЖовтнева революція являла собою велику міжформаційну революцію, то перебудова,якщо народу це вдається здійснити повинна стати внутрішньоформаційноюреволюцією, і тоді вона виведе країну на шлях обновленого соціалістичногорозвитку [30; 12]
В традиційній радянській соціології характер революції визначавсязазвичай її рушійними силами. Наприклад, в Лютневій і Жовтневій 1917 року – цебули робітники і селяни. Однак, першу характеризують як буржуазно-демократичну,а останню як соціалістичну. Другою, зазвичай використовуваною категорією – єкатегорія – по об’єктивним завданням революції. Але як визначити останнє? Так,восени 1917 року П.Н.Мілюков рахував об’єктивним завданням революціївстановлення конституційної монархії, А.Ф.Керенський – парламентськоїреспубліки, а В.І.Ленін – республіки Рад.
Латиноамериканцем К.Л.Майданіком було запропоновано взяти за критерійхарактеру революції тип кризи, породженням якої вона являлась.
Також критерієм визначення сутності революції може слугувати об’єктивнийісторичний результат революції: тип (соціальний, політичний, економічний лад) постреволюційного суспільства, його вклад в національний і суспільний прогрес. (Але,як відомо, соціалістичні режими змогли утвердитися на довший термін лише всуспільствах зрілого капіталістичного розвитку). [33; 153]
Звичайно, є і конкретно історичні аргументи в підтвердження того, що цебула міжформаційна соціалістична революція. В результаті збройного повстання вжовтні 1917 року до влади прийшла партія більшовиків, яка вірила в перемогусвітової пролетарської революції, виробляла програми переходу до соціалізму,намагалася їх реалізувати, стимулювала революційні процеси у всьому світі всімаможливими засобами, включаючи військові. [33; 344]
Основним елементом аргументації радянської історіографії на користьсоціалістичної тенденції революції 1917 року була та специфічна роль, яку в нійзіграли більшовики. Їх перемога в жовтні 1917 року і наступні радикальніпереміни всього ладу соціально-економічних відносин здавалися достатнімпідтвердженням таких подій. Навіть якщо говорити словами Леніна, то «Лютневареволюція була буржуазною, завдяки якій до влади прийшов пролетаріат, а тількипізніше, з літа 1917 року ця революція набула за його думкою, соціалістичногохарактеру». [29; 6]
Але, як відомо, більшовики в 1917 році не дуже прибігали до висуненнявимог, які рахувалися за тодішніми мірками соціалістичними. Соціалістичнийхарактер революції вони пов'язували, головним чином, з образом і фактом їїзавоювання «робітничим класом». Необхідно пам’ятати відомий вислів К.Маркса проте, що про революціонерів не можна судити по їх свідомості. Це в повній мірівідноситься до більшовиків. Дуже важливим при цьому залишається питання просоціальну сутність більшовизму. Це питання існує в двоякому вигляді: з однієїсторони, він постає як питання про те, наскільки можна виділяти робітників увсієї сукупності суспільних «низів» характеризувати їх як носіїв особливоголаду, котрий йде на зміну капіталізму, наскільки можливо також виділятибільшовиків від плебейського класу як цілого, а більшовицький варіант марксизмувиділяти у всієї суми тодішніх плебейських ідеологій, підведених як ціле,сильному впливу соціалізму. [29; 6]
Але чи є підстави називати Російську революцію соціалістичною? Це,звичайно, залежить від того, як розуміти сам термін.
У 1917 році соціалізм був надзвичайно популярним терміном. Провідніреволюційні партії есерів та соціал-демократів (як меншовиків, так ібільшовиків) називали себе соціалістичними. Але соціалізм більшовиків не мавабсолютно нічого спільного із соціалізмом їхніх політичних опонентів.Західноєвропейські соціал-демократи і російські есери та меншовики вважалиприватну власність запорукою стабільного стану суспільства. Вони лише бажали,щоб держава, залишаючись осторонь від підприємництва, перерозподіляла частинуодержуваного підприємцями прибутку на користь усього суспільства (соціум,звідси й термін – соціалізм).
Навпаки, більшовики бажали ліквідувати приватну власність і покласти всюпідприємницьку діяльність на державу. Вони не визначали за підприємцями жодноїтворчої функції, вважаючи їх тільки експлуататорами. Термін «соціалізм» партіяЛеніна включила до свого пропагандистського арсеналу через його популярність.Щоб він «працював» на комуністичну доктрину, вона оголосила соціалізм першоюфазою комунізму. [16; 88]
Під впливом проведених більшовиками соціально-економічних перетвореньсоціалізм став у буденній свідомості ототожнюватися з комунізмом. Отже,спрацювала нав’язана більшовиками підміна понять. Лише в державах з давнімитрадиціями соціалістичного руху (напр., в Іспанії чи у Франції) термін«соціалізм» зберіг первинний зміст. А інші країни з високорозвинутою ринковоюекономікою, де здійснюється глибокий перерозподіл національного доходу накористь слабозахищених членів суспільства (напр., ФРН або Канада), не називаютьсебе соціалістичними. [16; 88]
Після жовтневого перевороту, тобто на завершальному етапі Російськоїреволюції відбулося поєднання стихійного екстремізму народних мас із доктриннимекстремізмом більшовиків. Воно призвело до ліквідації класу великих власників.У Росії переміг соціалізм у більшовицькому розумінні слова. [16; 88]
Як відомо, сьогодні на сторінках научного друку і, особливо, впубліцистиці широко обговорюється питання про соціалістичний вибір. Між тим,складну проблему не можливо пояснювати спрощено, не поринувши в механізм цьоговибору. Соціалістичний вибір був дійсно здійсненний більшістю робітників вжовтні 1917 року – лютому 1918 року, причому здійсненний ними усвідомлено ідобровільно, після того, як робітники на власному досвіді переконалися, щотільки перехід влади до Рад, очолюваних більшовиками відповідає їхнімінтересам. Всенародне прийняття більшовицького лозунгу «Вся влада Радам!» в тихконкретно-історичних умовах і означав соціалістичний вибір. Варто згадати, щовосени 1917 року, напередодні жовтня в країні, по суті, відбувся всеросійськийреферендум на користь влади Рад. Разом з тим, було б великим спрощенням думати.Що селяни, підтримували владу Рад, продумували про соціалізм як про свій ідеал.Вони і поняття не мали про нього, хоча розуміюча меншість: селяни-фронтовикинамагалися зрозуміти соціалістичні ідеї. Через це для більшої маси робітниківсоціалістичний вибір першопочатково був вибором на користь народовладдя,соціальної справедливості, проти буржуазної контрреволюції. Таким був на ділімеханізм соціалістичного вибору в ті далекі роки. [27; 10]
Отже, «Міжформаційна соціалістична революція». По логіці, цю оцінкупотрібно розуміти так: 1) було багато жовтневих революцій, але не всі вони булисоціалістичними; 2) було багато соціалістичних революцій, але не всі вони булижовтневими; 3) на перехресті двох понять виводиться третє, те, що тільки цюреволюцію можна назвати ще й міжформаційною.
Це був глибоко продуманий термін в тому розумінні, що по-перше, невказувалася країна, де відбулася революція, через те, що її ареною задумувавсявесь світ, по-друге, очікувалося багато соціалістичних революцій, в тому числіі Жовтневих. Але творці цього терміну марно рахували історію своєю служницею,вона пішла «іншим шляхом» і з’явилася проблема назви події. [2]
Однак подібна оцінка революції неминуче піде в минуле, разом з епохою,яка її породила. Життя складне і багатогранне, і воно, звичайно, не зводитьсядо діяльності партії більшовиків. Ця партія, як і будь-яка інша, не володілаістиною в цій інстанції. Важливим є і наступне: неможливість зміститисімдесятирічний шлях нашої країни навіть з марксистським класовим, робітничимсоціалізмом, не говорячи вже про соціалізм як гуманістичний ідеал. [33; 344]
Досвід Жовтневої революції 1917 року в Росії показав, що соціалістичнареволюція була соціальною утопією. Замість втілення в життя проголошених гаселвона встановила диктатуру партії більшовиків, яка силою пов’язала радянськувладу на території колишньої Російської імперії, розв’язала нечуваний геноцидпроти власного народу. Тоталітарний режим у СРСР, створений внаслідок цього, невитримав випробування часом, і виявив свою неспроможність. [11; 332]
Соціалізм як реальне суспільство неможливий, як неможливий рай на землі.Соціалістична ідея – це суспільний ідеал, породжений конфліктами і протиріччямисильної і жорстокої реальності, яка відіграє важливу роль в соціалізації,гуманізації людського суспільства і розвивається разом з суспільством. [33; 344]
2.2. Робітничо-селянська демократична революція.
Існує і така точка зору, що в жовтні 1917 року відбуласяробітничо-селянська, демократична революція. Таку оцінку пропонує та частинасуспільствознавців, яких прийнято називати шістдесятниками, наприкладА.П.Бутенко, П.В.Волобуєв. Одухотворені ідеями ХХ з’їзду КПСС, в 60-ті, інавіть в 70-ті роки вони підривали ідеологічне благополуччя брєжнєвської епохи,розбиваючи партійні догми, які затверджувалися в науці. Ця діяльність для свогочасу була повістині революційною. На даний час ця позиція виглядає уміреною,фактично вона близька до першої, відсікає лише самі очевидні протиріччя. Вонитакож розглядають революцію з категорії теорії формації і більшовицькоїдоктрини. [33; 345]
Величезний прогрес демократії в Росії після Лютого був на лице, в країніне тільки склався механізм представницької демократії, він і окремі йогоелементи поступово поступалися місцем різним формам організацій – політичних,професійних, національних тощо. Але ж, термін демократія, означає народовладдя– і нічого більше. Ніяких конкретно-державно-правових форм, вона не передбачає,більш того по суті своїй протистоїть абсолютизації тих з них, які були відомііншим народам. Чим більш масовим являється революційний рух, тим більш різніформи демократії вона спроможна виявити, тим більш складними будуть шляхиполітичного самоутвердження народу. Але разом з тим, революція вибирає пряміформи демократії, в зв’язку з цим заслуговує уваги точка зору одного зрадянських істориків. Демократія в Російській революції, пише Розенберг, далеконе зводилася до представницької політики і громадянських свобод, а означалабезпосередню участь мас у вирішенні деяких питань. Але, як така демократія, читочніше процес демократизації, передбачав контроль над усіма сторонамисуспільного і громадянського управління з допомогою нових створених масамиінститутів. [28; 227]
Прихильники цієї точки зору, відмовляючись характеризувати революцію якпрямо соціалістичну, вони тим, не менш рахують, що вона відкрила шлях переходув майбутньому до соціалізму в Росії. Завдання після революції заключалося втому, щоб формувати передумови для цього переходу. Однак, більшовики, яктвердиться, не зразу це зрозуміли, і стали форсувати перехід до соціалізму.Вони рахують, що зараз, можна виправити помилки більшовиків і перейти від казарменногосоціалізму до справжнього. [33; 345]
Як твердить Волобуєв: «Відсталість і слабкість капіталізму забезпечилийого революційний штурм. Частково тим, що пролетарська революція протибуржуазії з’єдналася з селянською революцією проти поміщиків. [27; 70]
Умови в світі ускладнилися, а особливо це було виражено в передумовахЖовтня. Нових рис набрала політика, змінилося уявлення про суспільство іперспективи його розвитку. Все це поклало свій слід на характер суспільних«низів», на їх склад, їх соціальну характеристику, орієнтацію і на ідеологію,сприйняття ними соціальних і політичних інтересів. Крім того, нові економічні іполітичні умови в світі, новий інструментарій державної влади, як і новіфункції іделогії, створити для робітничих класів нові можливості організації вструктурі державної влади. [29; 5]
Рабінович вказує на підтримку більшовиків зі сторони робітників і селянзразу після перемоги Жовтня. «Потік резолюцій присланих заводами, робітничимиорганізаціями, частинами столичного гарнізону, говорив про те, що на хвилі цихперших перемог над контрреволюцією підтримка радянської влади серед робітників,солдат і матросів Петрограду посилилася як ніколи раніше і рівно як і ворожістьдо всього, що нагадувало співпрацю з буржуазією. В умовах коли праве крило іцентр есерівської і меншовицької партії вже не були представлені в Радах (аесери очолювали збройне протидіяння Радянській владі), коли ліві есеритимчасово відмовилися ввійти в ленінський уряд, коли на кінець, більшовики здійснюваликонтроль над ЦЛК, виступили на захист Радянської влади, були в крайньомувипадку на деякий час, рівнозначні підтримці більшовицького режиму. [28;222-223]
Хоча робітники і не були перевіреною «соціальною опорою» більшовицькоїпартії, вони відіграли роль її тимчасового, хоча і незамінного трампліна призахопленні влади. І ті ж робітники, не дивлячись на те, що у переважній своїйбільшості вони вийшли із селян, не були простою субкатегорією селянства, чиєповодження в політиці можна прирівнювати до російського «бунту» чи анархічномусільському повстанню. Міський заводський досвід надав поведінці цих робітниківсправжню самобутність, наділивши їх підвищеною спроможністю до організації івідкривши для них ідеологію соціалізму, — вчення чуже селянству. Військовівсе-таки зіграли велику роль, оскільки вони не просто викликали селянськийбунт, але обдумано підняли рух проти державної влади. Але і самі селяни не булитією статистичною масою, якою їх зображують, але суспільством в процесіеволюції, спроможним на розраховані дії, які використовував у власнихінтересах. [23; 183]
Західні історики відмічали видатну роль партії більшовиків у перемозіЖовтневої революції, а також розглядали дії робітничих організацій, дії народу.У відповідь на традиційне переконання радянських істориків, в тому, щобільшовики маніпулювали масами для захоплення влади, заперечуючи це Смітдоводить, «що не більшовики створили народне незадоволення і революційнусвідомість. Вони зросли із власного досвіду мас в результаті економічних ісоціальних здвигів, політичних подій». Сміт переконує, що сам робітничий класявився могутнім фактором політичних подій 1917 року. Він надає велике значенняорганізаціям, створеним самими робітниками, бачить в них «зародок новогосоціального порядку, називає не тільки Ради «створені спочатку робітниками ісолдатами, а пізніше селянами, і також фабричні комітети, профсоюзи, робітничуміліцію, Червону гвардію, кооперативи, культурні організації». Своїм тіснимзв’язком з народом – більшовики прийшли до влади навіть раніше Тимчасовогоуряду. [28; 223-224] Дані пояснення є основоположними в розумінні визначенняоцінки подій, як робітничо-селянської демократичної революції. Отже, на протязібагатьох років радянська історія переписувалася особливо на рівніметаісторичних «великих проблем». В результаті Жовтень зробився істиннопролетарською революцією викликаною в життя «поляризацією» класів робітників ікапіталістів, цю тезу відстоювали Леопольд Хеймсон, Уільям Розенберг і багатоінших дослідників. Партія, якою вона була в 1917 році уявлялася ниминедисциплінованою, плюралістичною, а звідси демократичною, на чому особливонаголошували О.Рабінович і Рональд Суні. [23; 180]
Питання про демократизм в Жовтневій революції, як і вцілому до долідемократії в СССР, після неї, відноситься до числа самих гострих. Зарубіжніісторики переконують, що наступ на демократію розпочався вже в перші дні післяперемоги збройного повстання і почалося це з розвитку Установчих зборів. Вякості аргументу наводиться лист Ради Люксембургу, в якому вона засуджує цейфакт. Хоча з упевненістю можна сказати, про завищення демократизму Установчихзборів під знаком якого об’єдналися всі контрреволюційні сили. [30; 257]
Але постає звичне і логічне запитання, чи можна рахувати цю революціюдемократичною, якщо вона не тільки не встановила демократії, але й заклала вРосії основи тоталітарного ладу. [29; 5]
Але поворот Леніна до терору і до повальної націоналізації в роки«військового комунізму (1918-1921рр.) трактувався як тимчасові затримки,викликані громадянською війною, істинним наслідком оголошувалася «змішанаекономіка» належна новій економічній політиці 20х рр. єдиним ж законодавчимнаслідником Леніна оголошувався Микола Бухарін. Самими визначними прихильникамицих поглядів були М.Левін і Стівен Коен. Ленінізм не був тоталітарним, а Сталінне вписувався в колони історії більшовизму. [23; 180] Так, по крайній мірі,трактує це основна течія ревізіонізму, основним же його положенням можнарахувати повне відділення Леніна і Жовтня від Сталіна.
Таким чином, в ієрархії більшовицьких цінностей ранг революції настількизнижений, вона за даною оцінкою не соціалістична, а демократична. Рушійнимисилами рахується не тільки пролетаріат і найбідніше селянство, але й всеселянство вцілому. Отже, не пролетарська, а народна. При цьому соціалізмпризнається кінцевою ціллю розвитку суспільства, хоча в історичній перспективі.І в результаті, фактично, одержується перша позиція, але злегка осучаснена зурахуванням реалій. Ця оцінка навряд чи надовго затримається в історичнійнауці. [33; 345]
2.3. Військовий переворот
Поширеною, особливо в публіцистиці являється характеристика революції яквійськового перевороту, здійсненого більшовиками з опорою на революційнучастину армії і флоту. Така оцінка з’явилася давно. Вперше вона була проголошеназразу ж після повстання більшовиків, в тому числі марксистами. Відомий вминулому діяч більшовицької партії А.Богданов (Маліновський) назвав в листі доА.Луначарського збройне повстання «солдатським повстанням», «здачою соціалізмусолдатчині». [33; 345]
Але щоб досліджувати дане питання потрібно перш за все визначити, що жтаке переворот, і які його риси. А отже, переворот – це спеціальна формазахоплення влади певним угрупуванням, що передбачає корінні зміни уперсональному складі правлячої еліти. [11; 321]
Якщо ж конкретно розглядати поняття «військовий переворот», то можназробити логічний висновок, що це організоване, сплановане, а не стихійнезахоплення політичної влади невеликою групкою військових. Його наслідком єшвидке захоплення центрів представницької влади (напр., міністерств), апаратуподавлення і засобів зв’язку (комунікація і транспорт) [15; 51]
Дана позиція спирається на реальні факти: роль армії і флоту в моментвзяття влади більшовиками була велика. [33; 345] Навіть, цю оцінку можнапідтвердити словами Троцького, де він відкрито заявляв, що «на всіх зібранняхяк робітничих так і солдатських, питання стояло однобічно. А конкретно, що 25жовтня збереться ІІ Всеросійський з’їзд Рад; петроградський пролетаріат ігарнізон вимагатимуть від з’їзду, щоб він на перше питання поставив, питанняпро владу, і вирішив його з тієї точки зору, що з даного часу влада належатимеВсеросійському з’їздові, а у випадку, коли уряд Керенського намагатиметьсярозігнати з’їзд – так проголошували численні резолюції – петроградськийгарнізон скаже своє останнє слово.
Отже, назначивши з’їзд на 25 жовтня і поставивши першим і майже єдиним«пунктом» порядку для здійснення (не обговорення, а здійснення) переходу владидо Рад, тобто призначивши державний переворот на 25 жовтня, більшовикивідкрито, на очах суспільства і його влади готували військову силу для цьогоперевороту.
Якщо ж конкретно розглядати прихильників даної точки зору, то вартозгадати Річарда Пайнса. Він говорить, що «Жовтень був не пролетарською чибудь-якою іншою революцією, а істинно державним переворотом. Але як наслідок,переворот не був логічним розвитком історичного процесу в Росії, якхарактеризували його марксисти, а насильницьким перетворенням багатообіцяючогоруху цієї країни в сторону конституційної демократії. А диктатура партії Леніназ демократії. А диктатура партії Леніна з неминучістю вела до Сталінізму, зйого насильницькою колективізацією, прискореною індустріалізацією, узаконенимтерором. Система яка склалася в результаті цього всього була «тоталітарною» і зточки зору моралі ідентична нацизму і фашизму – такого погляду найбільш чіткодотримувалася Ханна Арендт. [23; 179]
І хоча Жовтень, був безумовно переворотом, такий переворот став можливимтільки в ситуації істинної суспільної революції, яку більшовики моглиексплуатувати чи використовувати, але яку самі б не могли б розв’язати чинавіть з легкістю провести у потрібному їм напрямі. Хоча військові і робітникине були перевіреною «спеціальною опорою» більшовицької партії вони відіграли рольїї тимчасового, хоча і незамінною трампліна при захопленні влади. [23; 183]
Безумовно, можна наводити ще безліч фактів, які будуть задовольняти дануточку зору, однак потрібно прислухатися до реалій сьогодення. Але фактзалишається фактом, що протриматися в 170-міліонній, мозаїчній країні на штикахбуло неможливо. Більшовики ж протрималися майже 75 років. Значить були і іншіфакти, які обумовили хід подій, які ця точка зору не враховує. [33; 345]
2.4. Змова Жовтня.
Без розгляду неможливо замінити і тону позицію, що: Жовтнева революція –це змова, захоплення влади групою більшовицьких лідерів, які нав’язували країнітрагічний шлях розвитку. Подібна точка зору широко розпросторована впубліцистиці, хоча вона з’явилася також зараз же після Жовтневих подій, булашироко поширена в зарубіжній історіографічній літературі і саме звідти прийшладо нас в час перебудови.
Подібне твердження можна знайти в книзі відомого американськогополітолога З.Бжезинского. «Саме через відсталість Росії, ні суспільствовцілому, ні відносно мало чисельний клас промислових робітників не рахувалисяпідготовленими до соціалізму. Історію потрібно було підкріпити за допомогоювоєнізованого «авангарду» відданих революціонерів, які точно знають в чому сутьнаказу історії і готові присвятити себе служінню історії. Розглядаючи цюпозицію слід відмітити, що Росія дійсно не була підготовлена до соціалізму, які будь-яка інша країна. Саме питання про передумови соціалізму не має значення.В.І.Ленін дійсно ретельно відбирав, готував, консолідував коло революціонерівпрофесіоналів, які повинні були взяти владу. Дійсно в час збройного повстанняелементи змови були на лице: розроблений план повстання, створені збройні силиіз революційних солдат, матросів і частин робітничої Червоної гвардії, розподіленісили і т.д. Але елементи змови є в будь-якій революції в момент взяття влади.Влада ніколи не падає в руки випадково, її беруть: збройним чи мирним шляхом –це вже інше питання. [33; 346]
В дусі встановлених традицій зарубіжні історики одночасно переконували,як це відмічає відомий англійський історик Р.Сервіс, що «більшовицька партіяманіпулювала неспокушеною суспільною думкою», що вона захопила державну владузасобом змови, що більшовики «були дисципліновані і централізовані і слугувалисвоєму вождю Леніну з сліпою відданістю і, що російські маси були підведені досприйняття Жовтня, як перевороту дуже маленькою і інтелектуальною елітою, якастраждала манією величі». [29]
Д.Кайзер в передмові до книги «Революція в Росії 1917 року», заявляє, щопереважаюча точка зору, яка видвинута політиками і вченими містить цілком вдаліі точні переконання про маленьку групу активістів, яка «контрабандою» захопилавладу в російській столиці «без згоди чи допомоги неусвідомлених мас». [29]    
Захоплення влади меншістю стало можливим тільки внаслідок серйознихпоразок в І світовій війні, які підірвали і без того хиткий політичний ісуспільний лад Росії. Ця змова була здійснена монолітною і дисциплінованоюбільшовицькою партією. [23; 179] В цій ситуації група ідеологів скористаласядовірливістю лібералів і незрілістю мас для того, що захопити владу в жовтні1917 року більшовиками, в першу чергу Леніним керувала безгранична жага влади івсепоглинаюча ненависть до всіх своїх противників із «буржуазного» лагеря. Вгромадянській війні, яка швидко розпочалася більшовики перейшли до «завоюванняРосії» в процесі якого вони перейняли на озброєння терористичний варіантстарого ладу, для того, щоб в наступному побудувати новий комуністичний лад.Вину за трагедію можна в рівній частині приписати державі, дикості мас іфанатизму інтелігенції. Вся ідея зводиться до того, щоб знайти винуватця, черезте, що Російську революцію не здійснили ні сили природи, ні анонімні маси, а вповній мірі конкретні люди, які керувалися власними інтересами, а через це вониможуть і повинні піддаватися оцінці. [23; 182]
Отже, заколот, путч – це збройний авантюрний виступ групи змовників, якіне мають опертя, підтримки в масах, з метою вчинення державного перевороту. [11; 321]
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лишев умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масовоїпідтримки. [33; 346] Після самого перевороту багатоговорили про захоплення влади групою змовників за спиною Рад і робітничогокласу. Але, ж розглядаючи цей факт потрібно пам’ятати, що більшовикипривселюдно оголошували про з’їзд Рад, і навіть називали точну дату і питання,які хотіли порушити. Незаперечним залишається і те, що, знаючи цю ситуацію всіговорили: «Що ось неозначено переворот», а коли Петроградська Рада відмовиласявивести свої полки – було сказано. «Це початок збройного повстання». А коли бувстворений військово-революційний комітет, всі констатували – це апаратзбройного повстання». Коли ж повстання все-таки сталося, всі проголосили «Купказмовників здійснила переворот за спиною робітничого класу». Якщо ж всі подіїпрослідкувалися наперед, то хіба можливо цю подію називати змовою?
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лишев умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масовоїпідтримки.
Можна не сумніватися, що спроба змови незалежно від ІІ з’їзду Рад іВійськово-Революційного комітету, могла б в той період тільки внести безлад вхід подій, навіть тимчасово зірвати переворот. Наприклад, гарнізон в складіякого були політична неоформлені полки, сприйняв би захоплення влади шляхомзмови, як щось йому чуже, і вороже, в той час як відмова виступити з Петроградуі рішення взяти на себе захист з’їзду Рад, якому належить стати владою вкраїні, був для тих же самих полків ділом зрозумілим.
На користь цього свідчить історичний досвід. В умовах нестабільностізмова приречена на поразку, так як змовники, не маючи міцної масової бази, незможуть забезпечити перехід до стабільності. Варто звернутися до історичнихприкладів. Змова з ціллю зміщення Хрущова Н.С. з посту першого секретаря ЦККПСС, який давав безмежну владу в країні в 1964 році була успішною. Системавлади була стабільна, перехід влади від однієї правлячої групи до іншої невикликав потрясіння, чи порушення рівноваги у суспільстві. Інакша ситуація булав серпні 1981 року ГКЧП. В умовах нестабільності і розпаду противаги не булозастосовано. Можна сперечатися, що вони нехороші змовники, будь-яке ділопровалять, можливо все було погано підготовлено. Але можна згадати й більшдалекоглядних змовників, які потерпіли поразку, не зробивши жодного вистрілу:змова генерала Корнілова Л.Г. в серпні 1917 року. Система влади тоді також буланестабільною, знаходилася в стадії розпаду і змова, не маючи масової підтримкипотерпіла поразки. Однак з більшовиками інакше – вони змогли стабілізуватиситуацію. Послідовно віддзеркалюючи певні реалії 1917 року, вцілому ця точказору не пояснює крутого повороту в долі країни. [33; 347]
2.5. Анархічний бунт
Що ж до ще однієї точки зору, то її суть заключається в тому, щореволюція 1917 року, по своїй суті являла собою анархічний бунт, революціюлюмпенів через яку вона носила руйнівний характер і відкинула країну далеконазад. Така оцінка зустрічається в радикальних західників. Дійсно, революція1917 року багато зруйнувала і активну участь в ній приймали люмпенськіелементи. Потрібно сказати, що в будь-якій країні в момент кризи революціїлюмпенізовані елементи відіграють активну роль, перш за все руйнуючу. Саме вонипершими розпочинають погроми, експропріації і т.д. [33; 347]
Що ж до прихильників цієї точки зору, то до них можна віднести Устрялова.Він приходить до висновку, що підтримка народними масами жовтневих подій ібільшовиків була не випадковою. В більшовицькій революції проявляється тасправжність і закономірність, яким може бути лише істинний і закономірнийнародний бунт. В статті «Русский бунт» він пише, що більшовики і їх діяння є нещо інше, як відбиток народного духу, прояв народної стихії і анархії.Більшовицька стадія російської революції – істинно народна, стихійна. Душібільшовиків рідні «російській душі» в цьому заключається небезпечність інепередбачуваність російської революції. «Вождь пролетаріату Ленін «братається»з мужиком, їх поєднує страсть до розрухи». Більшовизм, — приходить до висновкуУстрялов – породжений російською інтелігенцією і без усвідомлення підхопленийросійським народом. [31; 155]
Отже, на більшовицькому етапі в революцію вливаються широкі маси, і вонапроявляє свій справжній образ: народний, анархічний, бунтарський, розвалюючий.
Зрозуміло, що в час кризи люмпени намагаються знайти соціальний статус іблагополуччя за рахунок суспільства, без праці. Все це, звичайно, так, алеприписувати вирішальну роль люмпенам в долі 170-міліонної країни, яка являласявеликою державою, немає ніяких підстав. Люмпени в змозі зруйнувати, але не всилах щось створити. Однак після 1917 року іде зміна, і було створено дужеміцне і стійке суспільство. Якщо ж стати на дану точку зору, то необхідно пояснитизвідки в державі світового значення така кількість люмпенів, що вони не тількизмінили долю країни, але в значній мірі і світу? Ця позиція, — це той самийбільшовизм, але навпаки, намагання в який раз змахнути прах з своїх ніг і зновупочати з чистого аркуша. [33; 347]
Такі оцінки революції 1917 року найбільш часто зустрічаються. Якій з нихвіддати перевагу? Ні одна з них не викликає довіри. Але кожна людина для себесама повинна визначити позицію, яка їй найбільш близька. Отже, існує декількатеоретичних версій однієї історичної події, і не може, звичайно, такого бути,щоб всі вони були однаково правильними, і звідси є грунт для дискусій. У всіхоцінках яскраво проводиться присутній нашому суспільству синдром громадянськоївійни. Людину ставлять перед необхідністю вибору між білими і червоними. Такийвибір пропонує нову боротьбу на знищення. Наше минуле необхідно сприймати вйого важкій і трагічній цілісності. [33; 348]
Різні теоретичні версії суті і зміст Жовтневих подій 1917 рокузаснувалися, як правило, не на основі логічного руху однієї ідеї, тобто не позростаючій, а шляхом виявлення і виправлення логічних помилок і протирічпопередньої версії – а шляхом зміни чи модифікації ідеологічних основпопередньої версії. В результаті різні теоретичні версії однієї історичноїподії розміщуються одна поруч з іншою, як товари в деякій ідеологічній лавці:кожна версія приспособлена під свого покупця, під його смаки і розміриінтелекту, і вона не прийнятна для інших. Однак, таке паралельне існуваннярізних версій однієї історичної події можливе тільки при умові, що кожна зверсій віддзеркалює якусь особливу грань, особливість, аспект єдиноїреальності. [2]
Відповідно, всі версії оцінок російської революції необхідно роздивлятисяяк дещо ціле, як елемент однієї розсипаної мозаїки. Тоді з’являється можливістьлогічного руху по зростаючій: від критики однієї точки зору до іншої і т.д.Іншими словами, погляд на будь-який історичний феномен з середини епохи, якійвін належить, завжди при необхідності виявляється мозаїчним, розщепленим надекілька версій. А погляд на цей же феномен із іншої епохи, — наприклад, ізпопередньої чи наступної, — може і повинен бути єдиним в своїй основі, хочаможе відрізнятися в оціночних судженнях, які як відомо, недоведені. Звідси іпроблема, яка заключається в тому, щоб підійти до єдиної для існуючої епохиточки зору на феномен Жовтневих подій 1917 року. [2]

Розділ ІІІ. Жовтень 1917 року і його історичне значення
                                               За годом-год, завехой-веха,
                                               За полосою-полоса. Нелегокпуть
                                               Но ветер века – он в нашидует паруса
                                               Вступает правды власть святая
                                               В свои могучие права,
                                               Живет на свете облетая
                                               Материки и острова...
                                                                           О.Твардовский
3.1. Альтернативи після Жовтня 1917 року.
Альтернативи і можливість їх вибору, як відомо, закладені в самійісторичній реальності. При розгляді історичних подій, потрібно бачити весьспектр реальних можливостей, фіксувати увагу не тільки на здійснившихся, але іна втрачених можливостях, пояснюючи, в силу яких причин це відбулося. [34; 46]
Досліджуючи ситуацію, яка склалася в Росії, після Жовтневих подій 1917року, Р.Суні, наприклад, рахує, що було «чотири можливих вирішення проблеми,хто буде правити Росією». Перше рішення захищали меншовики-оборонці, правісоціалісти-революціонери. Воно, за думкою автора, заключалося в наступному:«продовження коаліційного управління, політика соціального єднання і класовоїспівпраці в цілях захисту Росії від зовнішніх ворогів і попередженнягромадянської війни. Але, далі Р. Суні, правильно зауважує, що подібне рішеннябуло приречене на провал в силу глибокої соціальної кризи і політичноїбезпорадності авторів цього рішення коаліційний уряд в ситуації антагоністичноїпротилежності інтересів ворогуючих класів викликало незадоволення зі сторони ітих, і інших. Тимчасовий уряд не зміг задовільнити ні вимог селян про землю, нізахистити права поміщиків на збереження їх власності на землю. [28; 221]
Друге рішення повинно було поставити у влади уряд тільки керівних класів,що означало б «диктатуру центру (вищих) і правих. Лідер кадетів Мілюков бажавутворити саме такий уряд в результаті революції, але доведено, що воно не малобази для підтримки в народі і остаточно потерпіло поразку. Дійсна влада була вруках Рад».
Ліберали і праві влітку 1917 року прийшли до висновку, що захопити владукерівні класи можуть тільки одним шляхом – встановленням військової диктатури.«Керенський і Корнілов зробили подібну спробу в серпні, але різнодумство попитаннях про кінцеву можливість розпоряджатися владою і спільні дії робітників,солдат і Рад завадили Корнілову.
З провалом військового перевороту залишалася можливість утворити уряд ізоднієї чи декількох радянських партій». Третє рішення питання про владу, яквважає Суні було найбільш бажане нижчими класами в міській Росії,представленими робітниками, солдатами і селянами. Розширений варіант цьогорішення включав нерадянські «демократичні елементи, такі, як муніципальні іурядові робітники, кооператори, малі торговці».
Якщо далі слідкувати за думкою Суні, то він згодний з тим, що робітники ісолдати, голосуючи за Радянську владу, висловилися за багатопартійний уряд злівих партій. Однак, це положення не здійснилося, так як між більшовиками іпоміркованими соціалістами були занадто серйозні протиріччя, що не дозволяло їмдовго залишатися в загально соціальній коаліції. Суні переконує, що колибільшовики прийшли від імені Рад до влади в Жовтні 1917 року, російський народ«замість Радянської влади і соціальної демократії отримав диктатурубільшовицької партії». Це було четверте можливе рішення питання про владу, хочаменш демократичне, ніж третє рішення. [28; 221] Говорячи проальтернативи, не можливо не згадати, про такі варіанти розвитку для Росії, якзахідний і східний. Витоки цього вибору сягають ще до того часу, коли відбулосяпадіння самодержавства, яке викликало взліт соціальних надій у більшості –найбільш обділеної частини суспільства. Робітники, солдати, багатонаціональноїкраїни чекали негайного задоволення своїх вимог. Ця трагічна невідповідністьміж очікування багатомільйонних мас і можливостями розореної війною країни, аголовне слабкість і вагання влади навіть в тих питаннях, які можливо буловирішити правовим шляхом, породжували пряму революційну дію. [33; 352]
Не обмежена ніякими рамками політична воля сприяла бурному формуваннюгромадянського суспільства. Всі класи були охоплені самодіяльнимиорганізаціями: Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, профсоюзи,солдатські комітети.
В той же час, до Жовтневих подій, органи влади діяли фактично позахідному політичному типу – по типу парламентської республіки (Тимчасовий урядвиник під егідою Державної думи, яка символізувала парламентаризм), хочаофіційно Росія була проголошена республікою лише 1 вересня 1917 року. Місцевесамоуправління отримало широкі права і вибиралося на основі всезагальноговиборчого права. Був проголошений лозунг Установчих зборів, яким належало статиповноцінним парламентом. Тимчасовий уряд функціонував на багатопартійнійоснові. [32; 20]
Отже, західний шлях розвитку мав привести до парламентської республіки зрозділенням влади, правової держави і громадянського суспільства, до ринку,який сприяв би функціонуванню економіки, а в результаті відбулася бсоціально-класова диференціація і розвивалася б приватна власність. Це,звичайно, не могло не приваблювати, але в основному освічену частинусуспільства. [33; 354]
Отож, кінцевий вибір шляху розвитку країни в умовах революції і відкритоїполітичної боротьби залежав від того, на чию сторону стане більшість народу. Ітут впевнено можна сказати, що західний тип розвитку після Жовтневих подій неміг стати результатом вибору знизу: соціальна база для цього була дуже вузькоюв великій і мозаїчній країні. Росія рушила з свого історичного місця, але всторону традиційну для Сходу.
3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій.
Подібно до Американської революції 1776 року, і Великої Французькоїреволюції 1789 року, Російська Жовтнева революція 1917 року, має своєвсесвітньо-історичне значення. Разом із тим вона якісно відрізняється від нихсвоїми наслідками, цінностями, ідеалами. Вона велика, але не велична. Переважначастина громадян багатьох країн, які потрапили в її силове поле, мають підставискаржитися на долю. У негативному ставленні до цінностей Російської революції збоку наступних поколінь важко сумніватися. Крім того, всі покоління американціві французів поважають цінності проголошені їхніми революціями. Не важкоздогадатися, що цінності були інші.
Американська Декларація незалежності у липні 1776 року проголосиланезнанні раніше твердження: «Люди народжуються рівними і від народження маютьрівні права». Французька Декларація прав людини і громадянина у серпні 1789року проголосила, що метою будь-якого політичного об’єднання має бути охоронаневід’ємних прав людини – на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.
Американська і Французька революції знаменували кінець суспільства,побудованого на ієрархії. Вони були націлені проти тиранії колоніального режимуабо станового ладу. Утверджуючи політичну свободу, рівність людей від дня народження,право кожного на приватну власність, ці революції несли з собою філософіюсуспільного договору. Вищим проявом демократично організованого суспільствастала вважатися повага до закону – певного договору, яким мали керуватися всі.Ті, хто ставив себе над законом, опинявся поза законом. Повага до законугарантувала особисту безпеку, попереджувала анархію натовпу і сваволю особи,забезпечувала контроль суспільства над державою. [16; 89]
Отже, виникає, цілком логічне запитання, якою була доля демократії післяЖовтневої революції 1917 року в Росії?
Необхідно визнати і той факт, що збройне повстання під керівництвомбільшовиків і проголошення Радянської влади були не вінцем революції, а лишеодним з її етапів. Так, більшовикам жовтневі події принесли перемогу, вивели їхна світову політичну арену. Однак, ті ж самі жовтневі події поставили російськесуспільство на небезпечну грань. Вибір шляхів розвитку, пошук громадянськоїзгоди став майже неможливим, більшовики, здавалося забезпечили успіхдемократичного вибору (нехай і в інтересах, як вони вважали, світовоїпролетарської революції), але на справді вони підштовхнули російську революціюдо поразки. Норми суспільної демократії були природними і органічними дляросійського (слов’янського) населення. Неслов’янські народи, які входили вколишню імперію, були прихильні до інших ідеалів суспільного устрою. І якнаслідок, — розпад країни (він фактично почався вже після лютневих подій, врезультаті послаблення держави, але йшов тоді не так інтенсивно) і відхід районів,які не сприймали радянський вибір, був неминучим. Більш того, оскільки за часіснування російської імперії в національних районах були створені русифікованіанклави, звичайно, відхід цих районів не міг відбутися без внутрішньої боротьбиі багаточисленних бід для народу. [32; 27]
Історичний досвід дає нам лиш приклад традиційних суспільств Сходу:общини (різного роду: кланові, кастові, родові і інші) об’єдналися міцноюдеспотичною державою, яка контролювала всі сторони суспільного життя(політичну, економічну, культурну, духовну), являлися власником засобіввиробництва і т.д. Росія поєднувала в своєму складі ті райони, які прагнули дочисто європейського шляху розвитку, і мавши змішаний євроазійський характер, ірайони, які розвивалися в традиціях Сходу. Перевести такий складний конгломератна східний тип розвитку було неможливо. Але використовуючи насилля, нав’язатитакі форми суспільної організації, як показало майбутнє реально. [32; 27]
Отже, скоро після Жовтневої революції розпад країни став фактом. Заявилипро свою незалежність і неприйняття радянського вибору Фінляндія, Польща,Литва, Латвія, Естонія. Бессарабія оголосила про свою незалежність, а в лютому1918 року приєдналася до Румунії. Не прийняв і радянський вибір Кавказ. ВТуркестані сильні мусульманські рухи, які віддзеркалювали інтереси корінногонаселення, виступили за розвиток краю в відповідності з традиціями ісламу і позаконам шаріату.
Здавалося б, слов’янське населення Білорусі і України повинно булопідтримати великоросів, оскільки так багато спільного в цих народів в культурі,в тому числі і в політичній. Дійсно, їх вибір був також радянським по суті, алев своїй національній формі Україна, наприклад, рішуче відмовилася визнати РадуНародних Комісарів і русифіковані Ради на місцях, де керували більшовики, алепідтримала свої національні Ради, які очолювали українські соціал-демократи іесери. Була утворена Центральна Рада, яка носила назву: Всеукраїнська Радаселянських, робітничих і солдатських депутатів. Не дивлячись на співпадіння демократичнихідеалів Україна і Білорусь прагнули уникнути сильного русифікаторського впливу,прагнули до незалежності. Розпад зачепив і власну територію Росії. Зруйнувалисязвичні зв’язки, виник конгломерат самокеруючихся, а фактично «самостійних»територій: трудові комуни, федерації трудових комун, карликові республіки іт.д. [32; 28]
В ході цих умов, коли здавалося, не можливо вже нічого з’єднати почалаоформлюватися система влади, яка докорінно відрізнялася від того ідеалу, якийпідтримало більшість народу в ході Жовтневої революції. Цю систему прийнятоназивати диктатурою пролетаріату. Оскільки, марксизм-ленінізм був єдиноютеоретичною основою, в категоріях якої дозволялося відображати реальність,іншого визначення і не могло бути, бо вибір був невеликий: або диктатурабуржуазії, або диктатура пролетаріату. Вихід за рамки цієї дилеми тягнув засобою тяжкі наслідки. На ділі ж це не була диктатура пролетаріату. На думкуСємєннікової Л.І. – це всього навсього теоретичний феномен, який існує в рамкахкабінетної конструкції класиків марксизму, і який не має відношення дореальності. [32; 28] Жорстоко централізованаантидемократична, з широким застосуванням диктаторських методів, вона носилаяскраво виражений не західний, некапіталістичний характер. Навпаки, вона буланаправлена проти класів, приватної власності, ринку всіх форм демократії,включаючи радянську. [32; 28]
В.І.Ленін не визнавав того, що встановлена більшовиками диктатура єдиктатурою більшовиків. Він завжди говорив про абстрактну диктатуру пролетаріату.Але природу самої диктатури безвідносно до її носія він визнавав відверто – якпротиставлення закону: «Наукове поняття диктатури означає ніщо інше, як нічимне обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу,що безпосередньо на насильство спирається». [16; 89]
Отже, однією із самих характерних рис суспільних відносин, які склалися вРосії в результаті Жовтневої революції явилася здатність визначеної груписуспільства, зайнятої в системі управління, реалізувати свої приватні прагнення,способом специфічної різновидності соціального егоїзму – тоталітарноїдиктатури. [10; 132]
Становлення жорсткої організації суспільства проходило на базі партіїбільшовиків. Вона стала основним хребтом системи влади. Чому саме РСДРП (б)?Справа не тільки в тому, що вона сформувала уряд, скільки в тому, що в умовахсуспільного розвалу вона зберегла всеросійську організацію – комірки нафабриках, заводах, в сільських округах, фракції в Радах, профсоюзах, і іншихмасових організаціях; більшовики мали роботоспроможні партійні структури навсіх рівнях. Партія була централізована і вихована в дусі дисципліни, мала всвоєму розпорядженні озброєних людей (революційні солдати, матроси, частиниЧервоної гвардії). Вже в перші місяці після революції Ради стали керованими(через більшовицькі фракції) придатком партії, центр прийняття рішень перейшовдо партійних органів. Яскравий приклад тому – епопея з заключенням Брестськогомиру в лютому – березні 1918 року. Спочатку рішення про укладення сепараційногомиру з Німеччиною прийняв ЦК більшовиків, потім – VII екстренний з’їзд партії, лише післяцього IV Надзвичайний Всеросійськийз’їзд Рад затвердив партійне рішення. [32; 29]
Націоналізація банків, великої і середньої промисловості, фактичнанаціоналізація землі – замість проголошеного соціалізму – неминуче означалоодне: ліквідацію економічної незалежності класів, знищення багатопартійності івсіх форм західного типу демократії. Швидко стала формальною і радянськадемократія. Вибірні радянські органи втратили будь-яке значення, а виконавчіоргани перетворилися в провідників партійної лінії, більшовиків. Розгорнулосятоталітарне одержавлення всіх сторін життя суспільства. Партія більшовиківперестала бути політичною організацією, елементом громадянського суспільства, вонаперетворилася в звичайну конструкцію для керівних структур. [32; 29]
Але, радянська влада, все-таки, могла видавати гуманні закони. Вони булизавоюванням Жовтневої революції, її політичним активом. Проте ця влада видавалай жахливі закони про депортації і концтабори, про «п’ять колосків» і розстрілдітей від 12 років за політичними мотивами. Це теж «завоювання Жовтневоїреволюції, її політичний пасив». [16; 89]
Росія з точки зору суспільної організації зрушила з свого історичногомісця, але в бік традиційний для Сходу. Окремі представники російськоїінтелігенції саме так і розцінювали різкий поворот країни. АкадемікС.Ф.Платонов в розмові з євразійцями в 1924 році зауважив: «Народжується якийсьновий тип російської людини, відбувається якесь переродження середньоїросійської людини; цей новий тип більш за все степового, східного характеру...»Росія стала східною країною, передвинулася на Схід...»
Цікаві і речення з листа І.П. Павлова в Раднарком СССР, написані в 1934році. «Я все більш буча схожість нашого життя, з життям давніх азіатськихдеспотій».
Таким чином, від демократичного вибору Жовтневої революції не залишилосянічого, крім радянської форми, вже до літа 1918 року. Це стало головнимфактором розвитку громадянської війни на території Росії. Прихильники західногошляху, прихильники самодержавного устрою були в стані громадянської війни зновою владою, з перших післяреволюційних днів. Але тоді вони не мали підтримкив народі, так як більшість була на стороні Рад. Зараз же, коли стало очевидним,що нова суспільна система далека від ідеалів революційного часу, значна частинаробітників, селян виступили на захист демократії, так як вони її розуміли. Невипадково таку широку підтримку в масах на протязі всіх років громадянськоївійни і зразу ж після неї мали лозунги «Ради без комуністів», «Влада Радам, ане партіям» і інше. Громадянська війна набула затяжного і всезагальногохарактеру. [32; 23]
Відсутність демократії призвела до того, що радянське суспільствонеминуче потрапило під владу однієї людини. Цією людиною виявився Сталін.Диктаторська влада не мала запобіжників, здатних перешкодити появі такоїлюдини. Жовтнева революція невіддільна від цього.
Лібералізація політичного режиму після Сталіна стала можливою з двохпричин. По-перше, сталінський державний терор викорінив будь-яку можливістьопору. Радянське суспільство позбулося партій або громадських об’єднань, якімогли б стати в опозицію до режиму. По-друге, і це найголовніше, було створенеадекватне політичному режимові соціально-економічне підгрунття. Кожний потрапивв економічну залежність від тоталітарної держави. [16; 89]
3.3. Жовтень і світова революція.
До «білих плям» відноситься і така проблема як Жовтень 1917 року ісвітова революція. Розглядаючи це питання потрібно пам’ятати, що поколіннятворців і захисників Жовтневої революції брало натхнення ідеями світовоїреволюції. Більшовики розглядали революцію в Росії, як перший і початковий етаптакої революції, як її могутній детонатор. В світовій революції, в політичній,матеріальній і технічній допомозі пролетаріату передових країн, вони бачилизасіб вирішення важких дилем, щодо будівництва соціалізму у відсталій країні.Плани у більшовиків були глобальними. [34; 55] В даному питанні варто згадатиамбіційні слова В.І.Леніна написані 10 квітня 1917 року, через п’ять днів післяповернення в Петроград з еміграції. У розвиток Квітневих тез: «А ми хочемоперебудувати світ..» Але це не означає, що думалося перебудувати світ силамиросійських більшовиків і народу. [30; 26]
Основи для таких планів були – в Європі склалася революційна ситуація іздавалося потрібна тільки іскра, щоб розгорілася революційна пожежа, яка малаохопити весь світ і дозволила б здійснити світову революцію. Цього не сталося,хоча російський приклад викликав міцну революційну хвилю, яка прокотилася в1918 – 1921 роках по всіх континентах і потряснула основи капіталізму. [34; 53]
За переконанням Бучина П.П., ідея світової революції була свого родустержнем, навколо якого, як прикуті, оберталися думки всіх учасників ісучасників Російської революції. Такого самоусвідомлення не було ні в якійіншій революції, і не може такого бути, щоб подібне самоусвідомленнявіддзеркалювало тільки оману. Але яку реальність воно відображало? Цікавовідмітити, що раз виникнувши, ідея світової революції не відсторонюваласянавіть її запереченням, бо завжди виявилося, що це та ж сама ідея але ззаперечним знаком. [2]
В даному питанні варто розглянути версії, які були висунуті стосовноросійської революції і її відношення до світової революції.
Версія В.І.Леніна, за нею, ідея світової революції не заперечується, аледоповнюється уточненням, згідно якому революція починається там, де гостріпротиріччя між класами, тобто не в передових країнах, а в відносно відсталих.При чому ключове слово тут «відносно», а не «відсталих», через те, що мова йдепро країни, які беруть участь в розділенні світу. Отже, версія В.І.Леніназатверджувала російську революцію, як початок світової революції. [2]
Версія Каутського: в жовтні 1917 року був переворот, який штучнопідштовхнув світову революцію в умовах, коли світ, ще не був підготовлений донеї. Через це успіх перевороту пояснюється збігом історичних обставин,випадковостей і терору. Більшовики здійснили вольове вторгнення в об’єктивнийісторичний процес, і через це більшовизм приречений, він не надовго. Тобто, цяверсія заперечувала жовтневі події, як початок світової революції. [2]
Версія Бердяєва Н.: більшовизм був народжений всім попереднім історичнимрозвитком Росії. При цьому ідея світової революції, ніби-то розподілялася нанегативну і позитивну форми. Негативна: якщо б більшовицька революція була «поМарксу», то вона була б світовою і розпочалася б в передових країнах, тобтовона не була світовою в марксистському розумінні. Позитивна російська революціябула світовою, але в релігійному розумінні, тобто Росія своєю жертвоюспокутувала все накопичене світове зло. Дана версія, виступає в захист того, щоРосійська революція не є початком світової революції, а самою світовоюреволюцією, не важливо в якому розумінні.
Версія Л.Троцького: теоретично революція повинна бути світовою, — цекритерій соціалістичної ревоюції. Якщо ж російська революція не відповідаєцьому критерію, то вона не була соціалістичною. Робітничий клас опинився вруках нової касти узурпаторів, нового керівного класу. Через це в ходінаступної світової революції пролетаріату Росії доведеться здійснити ще однуреволюцію, але вже не проти буржуазії, а проти нової чиновницької кастиузурпаторів. [2]
Перш за все, варто відмітити і те, що версія Троцького є одночасно ізапереченням уявлень про початок світової революції-початку не вийшло, невдалося революції в Росії «здетонувати» соціалістичну революцію. [2]
Варто розглянути і шосту версію, яка була висунута програмою КПСС. Згідноз нею, ідея світової революції – хибна по формі, але не по змісту. Світовареволюція – це не декілька років революцій і громадянських воєн, а довга епоха«переходу від капіталізму до соціалізму», поступове відпадання «слабких частин»від світової гілки імеріалізму і зросту «світової системи соціалізму». Отже,якщо ближче розглядати це поняття то виходить, те, що термін «світовареволюція» заміняється спочатку терміном «період переходу», а потім терміном«епоха переходу від капіталізму до соціалізму». В результаті виходить, щоВеликий Жовтень являється початком, але не світової революції, а епохи. В тойже час ця епоха в деякому «революційно-релігійному» розумінні і є світовареволюція розтягнута в часі. Але її дроблення на національні революціїзаперечує «Великий Жовтень» як світову революцію. Ось такою заплутаною є данаверсія. [2]
Якщо ж слідувати за точкою зору А.П.Бучина, то: — «ця революція не буласвітовою по своїй політичній формі, але вона була світовою революцією по своємусоціально-економічному змісту. Вона привела до народження нової теоріїнепередбачуваної, суспільно-економічної формації, яка мала в своїй основісвітовий ринок і розширене соціальне виробництво, — соціально-товарноїформації. [2]
Досліджень на тему про вплив Жовтневої революції на світовій революційнийрух вистачає – і в нас, і за кордоном. Але цю проблему не можна рахувативичерпаною. Всерівно залишається без відповіді питання про те, чому ж невідбулася світова революція? [34; 55] – Можливо «винні» не тільки «сырые русские поленья», як писавМ.Горький в 1918році в своїй праці «Несвоевременные мысли». [30; 27]
Можливотут спрацювалаісторична і доленосна закономірність: жоден суспільний лад не народжується замалий проміжок часу, і у всесвітньо-історичному масштабі. [30; 27]
Отже, Жовтнева революція не стала світовою, як розраховували ісподівалися більшовики в Росії. Пролетаріат Європи виявився ще не готовим доборотьби за соціалізм. Одинокість Жовтневої революції при відсталості країни йрозоренні її війною стала джерелом великих труднощів в долі Росії. Зробивши вигляд,ніби лозунгу світової революції не існувало, ніби не було в більшовицькомуарсеналі і ідеї революційної війни, деякі історики стали запевняти дещо інше.Вони переконували, що більшовицька партія прийшла до Жовтня вже з розробленоюконцепцією мирного існування, і ніби Декрет «Про мир» являвся її першимпроявом. Між тим лише Брестський мир послугував «холодним душем» дляглобалістичних революційних настроїв того часу. Можливо, саме з цього моментупотрібно вести відлік в розвитку ідеї мирного існування з капіталізмом. [34; 55]
По новому постає і така традиційна тема, як міжнародне значення Жовтневоїреволюції. Неможливо в наш час не погодитися з тим, що її вплив на світовийрозвиток, в тому числі на світовий революційний рух вже давно згас. [34; 56]
Говорячи про міжнародне значення Жовтня, Ш.Фітцпатрік, вдало підкреслює,що позитивна його роль головним чином, заключалася в тому, що для декількохпоколінь людей ця подія стала символом боротьби за гуманізм, раціональне ісоціальне звільнення. Разом з тим насилля над історичним процесом не могло немати зворотної сторони, і в кінцевому результаті, безумовно, переважило навагах історії позитивний ефект цієї революції. В якості головного негативногорезультату Ш.Фітцпатрік вказує на розкол світу на дві ворогуючі системи,«холодну війну», а також на те, що ідея соціалізму на багато років, в очахзначної частини людства стала поєднуватися з тоталітарною радянською моделлю. [10]
Жовтень 1917 року одна з головних подій ХХ століття чи соціальнатрагедія? Дане питання є дуже проблемним, оскільки воно ставить більшезапитань, чим можна знайти відповідей.
Здавалося оцінка жовтневих подій 1917 року, як великої і соціалістичноїреволюції, як поворотної події у російській та світовій історії, отримала силуаксіоми і стала суспільно визнаною. Про такі критичні оцінки як «національнатрагедія» чи соціальна катастрофа, як більшовицький переворот  вчинений «купкоюфанатиків» революціонерів, зігравших на незадоволенні озлоблених мас. Вже неговориться про чорносотенську ідею «жидомасонської змови» як її причини, зналилише одиниці професійних істориків. І, то лише ті, які мали доступ доменшовицьких, есерівських, білогвардійських і емігрантських видань, які булизаховані «за сімома печатками» в спеціальних сховищах. [27; 9]
Дякуючи поверненню до надійного методологічного принципу марксизму –принципу історизму – вдалося хоча б в деяких рисах уявити Жовтневу революцію нетільки як одну з головних подій ХХ століття, і свято пригнічених іексплуатованих, перемогу їх вікових прагнень до свободи, демократії ісоціальної справедливості, але і як велику історичну драму народу, зіткану із протиріч,перемог одних класів і соціальних етапів, і поразку, трагедію інших, взлетлюдського духу і його падіння. [27; 15]        
Розчарування широких кіл суспільства, особливо молоді в соціалістичнихцінностях, ідеалах Жовтня з однієї сторони, і формування історичної свідомостінароду як результат його масової історичної безграмотності привели донаростання в суспільстві нігілістичного відношення до Жовтня. Як тут не згадатицитату О.С.Пушкіна «Уважение к минувшему – вот черта, отличающая образованностьот дикости». [27; 25]
Під час 60-річного ювілею радянські пропагандисти оголосили Жовтневуреволюцію головною надією ХХ століття. Вони були переконані, що за наступнідесятиліття не відбудеться нічого істотнішого. [16]
На даний час вже мало кого цікавить те, що сталося в Жовтневі днідекілька десятиліть тому, а лише реакція на цю подію з боку політичних силрізних країн. Зміну Тимчасового уряду Раднаркомом у Радянському союзі назвалиВеликою Жовтневою революцією. Ця подія розглядалася як головна у ХХ столітті.Зі свого боку антикомуністи заперечують значення цієї події, вбачають в нійполітичний переворот. Але чи можна взагалі відійти від площини, на якій відбуваютьсяці історико-ідеологічні суперечки? Процеси, що розгорнулися на початку століттявже завершилися. І варто підійти до них суто з наукових позицій, без будь-якоїідеологічної упередженості. [27; 7]
І лише зараз, ми можемо спробувати, з більшою вірогідністю визначитипорівняльну важливість історичних подій. Кульчицький С. відстоює точку зору, щоголовною слід вважати подію, яка тягне за собою довгий шлейф інших, і не лишедоленосних. Хтось може вважати головною з них крах започаткованого Жовтневоюреволюцією комунізму. Проте крах – це тільки крах. Потрібно розглядати події, врезультаті яких щось важливе народжується, а не зникає.
Тільки треба відмовитися від месіанського підходу до інтерпретаціїросійської історії в контексті світової і визначити глобальну подію, на фоні ів безпосередньому зв’язку з якою відбулася Жовтнева революція. Довго шукати недоведеться: це світова війна 1914-1918 років. [16; 84]
З цього підходу Перша світова війна справді була головною подією ХХстоліття. Оскільки, вона викликала революції, в ході яких розвалилися чотириімперії – Російська, Німецька, Австро-Угорська і Оттоманська. На гребенівикликаних війною та її наслідками масових народних рухів у ряді країн прийшлидо влади екстремістські політичні течії – комунізм, фашизм, і нацизм. [4; 84]
Отже, якщо йти за суто цією концепцією, тобто з такої сторони дивитися нажовтневі події, то звичайно, Жовтень в порівнянні з Першою світовою війною неможна назвати головною подією ХХ століття.
Але якщо спробувати розглянути Жовтневі події 1917 року за іншою схемою,а конкретно за наслідковим зв’язком, як пропонує А.Робінович. За ним, Жовтневареволюція по своїй суті є головною подією, оскільки вона стала не тількиповоротним пунктом в історії самої Росії, але й здійснила в цьому століттівеликий вплив, як позитивний так і негативний на долю Європи. Як сказавН.Бердяєв – «Малыйапокалипсис истории» характеризуючи Жовтень 1917 року;
Що ж стосується другої частини питання чи був Жовтень трагедією, то йоготакож можна трактувати двохсторонньо. Трагедія, запевняє А.Рабінович не в самійреволюції, а в тому, що за нею послідувало – громадянська війна, сталінськізлочини. Все це, звичайно, справило свій вплив на маси. З однієї сторонизагибель людей, голод, розруха, з іншої – утвердження в керівництвібільшовицької партії думки про те, що всі питання можна вирішити силою,наказом… [27; 178] Отже, Жовтень 1917 року – це подія, яка ввійшла в історію,хоча і в дуже різних та суперечливих оцінках.

Висновки
Розгляд минулого, потрібен для того, щоб краще зрозуміти сучасне, іпобачити контури майбутнього. Жовтневі події 1917 року в Росії, якщо дивитися вминуле, визначили її долю, через те, що в минулому ніхто нічого змінити неможе. Але історія, ще не закінчена і діяльність людей може суттєво змінитиконтури майбутнього, усвідомивши і зробивши висновок на основі помилокминулого. [2]
Ще декілька років назад обговорення даної теми, не могло бутирізностороннім і об’єктивним. А сьогодні дискусії про історичне значенняЖовтневих подій 1917 року, а конкретно: альтернативи розвитку Росії післяЖовтня, Жовтень 1917 року і світова революція, міжнародне значення Жовтня, долядемократичної революції в Росії і конкретно чим же була по своїй суті Жовтневареволюція – головною подією ХХ століття чи трагічною помилкою, набуває більшширокого характеру. Кожен дослідник має свою власну точку зору на дане питання.Але, як відомо: у зіткненні думок народжується істина.
Але народжений гласністю вибух масового інтересу до вітчизняної історії,а перш за все до радянського періоду, владно ввійшов у володіння істориків, іісторична публіцистика сміливо взялася за ліквідацію «білих» і «чорних» плямнашої історії.
Під дією критичних публікацій рухнула офіційна концепція Жовтневоїреволюції. Рішуче були відсторонені насаджений десятиліттями «благий» образЖовтня і його канонізація. Міфи і легенди, які прикрашали історію буливідкинуті. [27; 15]
Яскрава і трагічна історична подія, якою стала Жовтнева революція 1917року, отримала відображення у вітчизняній і зарубіжній літературі. В науковихдослідженнях, збірках документів, мемуарах охарактеризовані хід революції поголовним регіонам країни, діяльність загальноросійських і місцевих партій іорганізацій, поводження керівних класів і багаточисельних соціальних груп,керівників і мас. З ходом часу були висинуті на розгляд різні, деколи зовсімпротилежні підходи до трактування революції. Кожний ідеологічний напрямпропонував своє розуміння «правди», об’єктивності, повноти відображення подій.І тим не менш кожний історіографічний етап вносив свій вклад в розуміннявиключно складної, багатопланової, динамічної події, якою стала Жовтневареволюція. Десятиліття, які минули після неї висвітлювали все нові і нові гранів контексті єдиної безперервної вітчизняної і світової історії. [14; 146]
Вже відійшли ті часи, коли в суспільстві існувало одне розумінняісторичного процесу, але все ж існують положення, які повинні прийматисябільшістю, оскільки вони слугують основою для громадянської згоди і світу. Доїх числа відноситься оцінка подій 1917 року. Необхідно дивитися на всі подіїбез упередженості, відкинути ідеалізовані, політизовані схеми, які відбиваютьборотьбу інтересів. [32; 16]
Ще декілька десятиліть назад формула «Велика Жовтнева соціалістичнареволюція» не могла бути не тільки піддана критиці, але навіть в будь-якій міріпіддана сумніву чи коригуванню. Вона мала партійно-державний характер і неюкерувалися загальні відомства і масове усвідомлення. На даний час, ця монополіяв значній мірі зруйнована. В ході тем визначення: військовий переворот, змоважовтня, анархічний бунт, робітничо-селянська, демократична революція,міжформаційна соціалістична революція і т.д. Однак, не дивлячись на радикалізмполемічних оцінок, потрібно визнати, що ми ще не в змозі зрозумілосформулювати, що ж сталося з Росією в 1917 році. [33; 348]
Отже, версій, які оцінюють події Жовтня 1917 року вистачає. З них можнавиділити п’ять найбільш поширених: Перша з них відстоює ту точку зору, що вЖовтні відбулася міжформаційна соціалістична революція, яка відкрила епохупереходу від капіталізму до соціалізму, а потім до комунізму. Цю точку зорупідтримували і захищали такі радянські історики як Ненароков А.П., І.Б. Берхін,Ю.А.Поляков та багато інших.
Але згодом, у 80-тих роках ХХ століття, думка була змінена, з’явиласянова оцінка, згідно з якою у Жовтневі дні 1917 року відбуласяробітничо-селянська, демократична революція. Ідеологами даної точки зорувиступають частина суспільствознавців, яких прийнято називати шістдесятниками,це А.П.Бутенко, П.В.Волобуєв і т.д.
Третя оцінка виникла вкінці перебудови, і розпаду Радянського Союзу.Згідно якої, — це суто військовий переворот, який був здійсненний більшовикамиз опорою на частину армії і флоту.
Четверта точка зору, хоча й з’явилася зразу ж після Жовтневих подій, булашироко поширена в зарубіжній історіографічній літературі, і саме звідти прийшладо нас в час перебудови. Жовтневі події – це змова, твердять З.Бжезинський,Р.Сервіс, Д.Кайзер, та ін. – це захоплення влади купкою більшовицьких лідерів,які нав’язали країні комунізм.
І, нарешті, п’ята точка зору – це був анархічний бунт, тобто революціялюмпенів.
Отже, логічним є те, що точок зору, багато, але яка з них є вірною? Жодназ них повної довіри не викликає. Ми самі повинні обрати свою оцінку, бо ніхтонам її не нав’язує, а тільки пропонує.
Але як охарактеризувати Жовтневі події 1917 року і реакцію на них всуспільстві вцілому? Зрозумілим є те, що Жовтень не можна рахувати буржуазноюреволюцією, оскільки він не тільки не вів до встановлення буржуазного ладу, анавпаки зруйнував і знищив його дореволюційні елементи і початки, повністюліквідував буржуазні класи населення. Жовтень також не можна рахуватиреволюцією демократичною, оскільки він не тільки не встановив демократії, азаклав в Росії основи тоталітарного ладу, більш жорстокішого, ніж минулеросійське самодержавство. Понятійну дилему не вирішують і нові спробихарактеризувати Жовтень 1917 року, як «більшовицький путч» чи як «більшовицькуконтрреволюцію». Вирішенням цієї дилеми може бути, очевидно, лише новий розгляддуалізму революційного процесу 1917 року, який віддзеркалював багатоплановийхарактер російської реальності. [29; 200]
Роблячи висновок не можна не сказати, про ставлення до Жовтневих подійправославної церкви, яка від лиця Помісного собору та новообраного патріархаТихона (Белавіна), з осудом прийняла революцію і прихід до влади більшовиків начолі з Леніним, як акцію братовбивства, як таку, що по своєму характерупротилежна всім нормам православної віри і моралі. Та коли більшовикиорганізувалися вже, як законна влада, прийнята народом, то православна церкваприйняла її на засадах законності і підчинялася як владі, допущенній Богом.[39]
Чи можливо в нашій історії знайти другу подію, яка викликала б стількидискусій і різнобічних оцінок, і була б настільки міфологізована як Жовтневареволюція. Нерозуміння історичного значення Жовтневої революції робитьнеможливим розуміння всієї історії ХХ століття. Очевидно, і те, що ця подіятакого масштабу по своїй природі не може бути зведена до дії випадковостей. [24; 54]

Список використаних джерел та літератури:
 
1.        АксеновВ. 1917 год в художественном восприятии современников» // Отечественная история 2002 г. №1 – с. 96-100
2.        Бучин А.П. Семьверсий одной революции//Вопросы истории.
3.        Великий Октябрь:краткий историко-революционный справочник. М.: Политиздат. 1987.
4.        Верт Н. Історія Радянської держави1900-1991 рр. – Рівне. Вертекс. 2001.
5.        Волков В. Красныйсемнадцатый год//Родина. №2. – 2007. с.10
6.        Воронин А.В.История Российской Государственности. Мурманский институт.
7.        Волобуев П.В.Октябрьская революция: путь к демократии или диктатуре//Россия в ХХ веке:историки мира спорят. – с.147-152
8.        Эктон Э. Новыйвзгляд на Русскую революцию//Отечественная история 1997. №5 – с.68.
9.        Егоров А.Н.Кадеты и выступление генерала Л.Г.Корнилова: дискуссионные проблемыисториографии//Вопросы истории. 2005. — №8. с.157-165
10.        Зайнетдинов Ш.Р.Революция, прогрес//Отечественная история. – 1995.
11.         Історична наука:термінологічний і поняттєвий довідник. – 2002. К.: Вища школа. 321 с.
12.      История России//под. ред. А.С.Орлова,В.А.Георгиева. М.: Проспект. – 2006. – 336 с
13.         История Россииот древнейших времен до начала ХХ века//под. ред. И.Я.Фроянова.
14.         История РоссииХХ век//под. ред. В.П.Дмитренка. – М.: Аст. – 2001.
15.         Казаков Л.А.,М.Л. Гловин Великий Октябрь и буржуазная «социология революции». – М.: Наука. –1987.
16.         Кульчицький С.Велика Російськареволюція//Сучасність. – 1998. січень № 1. 84 С
17.         КульчицькийС. Новий погляд на Російську революцію 1917 року: чуті гасла більшовицькогоперевороту//Історія в школах України
18.         КульчицькийС. Новий погляд на Російську революцію 1917 року: утворення Тимчасовогоуряду//Історія в школах України. – 2004. №3. с. 45-46.
19.         КульчицькийС. Новий погляд на Російську революцію 1917 року: Квітнева криза//Історія вшколах України.
20.         КульчицькийС. Новий погляд на Російську революцію 1917 року: Липнева криза//Історія вшколах України.
21.         КульчицькийС. Що сталося в Росії 7 листопада 1917 року//Урядовий кур’єр. – 1998.
22.         Краткаяистория России и Советского Союза (американский взгляд).
23.         Маша М.В поисках истинного Октября//Отечественная история. – 1992.
24.         Могильныцкий Б.Г. Бердяев Н.А. О Русскойреволюции//Новая и новейшая история. – 1995. №6. — с. 54.
25.         Ненароков А.П.Великий Октябрь: краткая история, документы, фотографии. М.: Политиздат. –1976.
26.         Октябрьскаяреволюция: вопросы и ответы. – М.: Политиздат. – 1987.
27.         Октябрь 1917:величайшие события века или социальная катастрофа? – М.: Политиздат. – 1991.
28.         Первухина К.М.История Октябрьской революции в англоязычной литературе конца 70-80годов//Отечественная история. – 1991.
29.         Рейман М.Заметки по интерпретации 1917 года//Отечественная история. – 1994.
30.         Россия 1917 год:выбор исторического пути. – М. – 1989.
31.         РомановскийВ.К., Устряков Н.В. О русской революции // Вопросы истории. – 2005. №1
32.        Семенникова Л.И.Что же мы празднуем 7-го ноября?//Наука и жизнь. – 1992. № 11. – с. 16
33.          Семенникова Л.И.Россия в мировом сообществе цивилизаций. – Брянск. Курсив. – 1995.
34.         Страницы историисоветского общества: люди, проблемы, факты//под. ред. А.Кинкульнена. – М.:Политиздат. – 1989.
35.        100 великихзаговоров и переворотов. – М.: Вече. – 2002.
36.         Томпкинс С.Р.Триумф большевизма: Революция или реакция?//Отечественная история. – 1995. №5.с.152.
37.         Троцкий Л.Октябрьская революция.
38.         У Энь-юань.Октябрьская революция: неизбежность и историческое значение//ВестникМосковского университета. – История. – 2000. №5. с. 44.
39.         Цыпин В. ИсторияРусской церкви 1917 – 1997гг. – М. 1994.