--PAGE_BREAK--Відзначено, що радянська історіографія умовно пройшла чотири етапи становлення, починаючи з кінця 50-х – і до кінця 80-х рр. Особливість публікацій цих періодів полягала в тому, що, по-перше, вони, як правило, приурочувалися до певних подій, пов’язаних із роковинами міліції, а в центрі уваги – “керівна і спрямовуюча” роль Компартії; по-друге, всі вони базувалися на марксистсько-ленінській методології; по-третє, мають однобокий “позитивний” характер, хоча й дають уявлення про основні напрями діяльності міліції та ОВС загалом. Серед дослідників 50-х – 60-х рр. слід відзначити публікації А. Акоп’яна, Н. Піндюріна, С. Біленка, В. Сурова, А. Рогожина, В. Прокопенка, В. Романова, М. Кіссіса, М. Паніна та інших.
Першою капітальною працею з історії міліції України наукового характеру вважається колективна монографія викладачів Київської вищої школи МОГП) “Из истории милиции Советской Украины” (1965) за загальною редакцією доктора юридичних наук, професора, полковника міліції П.Михайленка, в якій було закладено структурно-ідеологічний каркас, що і став відправною точкою для подальших досліджень. Серед монографічних та дисертаційних праць, присвячених різновекторній діяльності міліції в умовах різних часових періодів, слід відзначити напрацювання В. Костіна, В. Гусака, С. Маслова, А. Тимченка, І. Біласа, В. Золотрубова, Л. Павленка, М. Лагоша, А. Пантелєєва, А. Альохіна, А. Клюшниченка, Р. Мулукаєва, Л. Околовича, О. Серьогіна, В. Рєзвих та ін. З нагоди ювілею міліції України в 1989 р. було проведено першу науково-практичну конференцію, матеріали якої увійшли до збірника “Міліції Радянської України – 70 років”, які за змістом не відходять від загальноприйнятої на той час методології. Відзначення ювілеїв на всесоюзному і республіканському рівнях започаткувало також і написання перших праць з історії міліції окремих регіонів України, зокрема міста Києва.
Таким чином, розпочате наприкінці 50-х рр. дослідження з історії органів міліції до кінця 80-х рр. нагромадило значний масив монографічної літератури, колективних праць, наукових статей та дисертаційних досліджень, характерною особливістю яких є їх надмірна ідеологічна заангажованість, що було властиво для наукових досліджень радянської доби. Водночас вони містять значний фактологічний матеріал, що дає можливість простежити етапи розвитку, форми й методи діяльності органів міліції на різних етапах – від часу виникнення і до розпаду СРСР.
В умовах державності України відхід від ідеологічних догм, а також доступ до значного масиву раніше недоступного для широкого кола дослідників архівного матеріалу дали можливість пошуку нових концептуальних підходів для об’єктивного висвітлення історії міліції України радянської доби. Особливість цього періоду й у тому, що з’явилася низка праць, присвячених діяльності міліції на регіональному та обласних рівнях, які відступають від концептуальних принципів загальнотеоретичного характеру і базуються на конкретно-фактологічному матеріалі, не оминаючи при цьому раніше заборонені теми. Серед них слід відзначити праці І. Андрухіва, І. Біласа, Л. Бородича, В. Вєдєнєєва, М. Войцехівського, П. Гарчева, В. Довбні, А. Кентія, Ю.Кравченка, П. Михайленка, О. Олійника, М. Поліковського, А. Француза, Б. Яроша та ін. Крім того, з’явилася низка збірників статей, спогадів, документів, художньо-документальних оповідей, нарисів з історії функціонування окремих служб міліції на теренах Дніпропетровщини, Закарпаття, Буковини, Волині.
Серед сучасних російських дослідників слід відзначити праці Ю. Антоняна, М. Семиряги, В. Жембровського та інших, в яких дається і аналіз діяльності органів міліції з ліквідації збройних формувань, а також висвітлюється становлення та функціонування кадрових апаратів радянської міліції в 1917 – 1991 рр.
В історіографії української діаспори досліджувана проблема частково висвітлена у працях С. Хмеля, Л. Шанковського, П. Ісаїва, В. Яшана та ін. Їх основний недолік полягає в тому, що події 40 – 50-х рр. на території Станіславщини висвітлюються в основному на основі пережитого, без використання архівних документів, а тому певною мірою в них присутня тенденційність та упередженість, особливо щодо участі органів міліції в придушенні національно-визвольного руху та репресіях. Окремо слід відзначити праці канадського дослідника Б. Боцюрківа, в яких на основі архівних матеріалів висвітлюється комплекс суспільно-політичних подій на теренах західних областей та роль і місце у них органів НКВС (МВС).
У дисертації використано також вітчизняні енциклопедичні й довідкові видання, словники, матеріали періодичної преси, які певною мірою торкаються досліджуваної проблеми.
Джерельну базу роботи складають матеріали центральних, обласних та відомчих архівів, збірники документів і матеріалів, статистично-довідкові матеріали, спогади учасників тих подій.
У Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ) виявлено низку документів, які дозволили відтворити політику партії та уряду в правоохоронній сфері, проведенні радянізації на теренах області та організації діяльності міліції. Головну увагу приділялось опрацюванню неопублікованих документів, зокрема постанов ЦК ВКП(б) та КП(б)У, засідань політбюро, довідково-інформаційних матеріалів, відомчих партійних зборів, регіональних та обласних нарад радянсько-партійного активу і представників силових структур, виступів керівників партії та НКВС-МВС, поміщених у фонді 1 (Центральний комітет Комуністичної партії України), описи: 1, 16, 23, 24). Виявлені документи дали можливість реконструювати суспільно-політичну ситуацію на території Станіславщини в умовах радянської влади в 1939 – 1941 та 1944 – 1946 рр. та діяльність органів міліції. Так, у стенограмі пленуму ЦК КП(б)У від 22 – 24 листопада 1944 р. (оп. 1, спр. 666, оп.1) у виступі секретаря обкому М.Слоня дається аналіз ситуації та допущених радянсько-партійними органами помилок під час першої радянізації краю в 1939 – 1941 рр. Зокрема, наголошується, що не було враховано національний менталітет місцевого населення, особливості укладу життя, звичаїв і традицій, впливу релігії, сформованих в умовах австро-угорського та польського режимів. Відповідно це і призвело до труднощів та перегинів у проведенні радянізації. Крім того, дається аналіз ситуації на теренах області в умовах фашистського окупаційного режиму та в перші місяці після її звільнення, а також форм і методів боротьби з ліквідації збройного опору ОУН та УПА.
Чимало цінної інформації виявлено в справах 928, 929, 1368,1370, 2405, 2410, 2411, 2417, 2432, 2440, 3663, 4974, 4998 та ін. (ф.1, оп. 23), що дало можливість: реконструювати події у перші два повоєнні роки на території області; розкрити механізми й технологію відновлення та особливості діяльності органів міліції і її кадрового забезпечення; проаналізувати заходи з підвищення професійної, фізичної та військово-бойової підготовки й політико-виховної роботи особового складу; виявити причини порушення законності й зловживання службовим становищем окремими працівниками міліції; здійснити порівняльний аналіз соціально-матеріального забезпечення працівників міліції та інших силових структур; показати форми й методи діяльності міліції при виконанні завдань із забезпечення громадського порядку, боротьби з кримінальною злочинністю, збройними формуваннями ОУН та УПА, а також взаємовідносини з місцевим населенням та інші питання, що вперше висвітлюються в дисертації. Встановлено, що як у перший (1939 – 1941 рр.), так і в другий (1944 – 1946 рр.) періоди діяльності при залученні до органів міліції вихідців із місцевого населення мали місце надмірні підозри і недовіра, вважаючи ледь не в кожному “ворожий елемент” чи націоналіста. Відсутність тісного зв’язку міліції з місцевим населенням, по-перше, ускладнювало виконання службових завдань, а, по-друге, жорсткі дії влади та правоохоронних структур зумовлювали сприйняття їх як окупантів.
У Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) проаналізовано низку документів із фондів П-1 (Станіславський обком партії), Р-295 (Обласний виконавчий комітет), Р-584 (Обласна прокуратура), Р-785 (Обласний військкомісаріат), а також райкомів та райвиконкомів окремих районів Станіславської області. Вони в основному стосуються ролі місцевих партійно-радянських органів влади в ідейно-політичному спрямуванні та контролю за виконанням органами міліції своїх правоохоронних завдань; налагодженню тісної взаємодії між ними та місцевим населенням; створенню в населених пунктах груп охорони порядку, бригад сприяння міліції, винищувальних батальйонів; здійснення політико-виховної роботи серед особового складу органів міліції.
Другу групу джерел становлять документи відомчих архівів – Державного архіву МВС (ДАМВС), Архіву Управління МВС України Івано-Франківської області (Архів УМВСУІФО). Основне джерело документів представляють накази НКВС (МВС) СРСР, НКВС (МВС) УРСР та накази УНКВС (МВС) Станіславської області, що стосуються різних напрямів діяльності органів міліції. Зокрема, особливу цінність становлять накази НКВС СРСР від 6 листопада 1939 р. “Про організацію органів НКВС Західної України” та “Про організацію територіальної і залізничної міліції Західної України і укомплектування кадрами”, з яких фактично й розпочалася історія міліції Станіславської області. Крім того, до маловідомих і особливо цінних документів можна, зокрема, віднести такі накази НКВС СРСР, НКВС УРСР та УНКВС Станіславської області, як “Про оперативно-чекістські заходи в Західній Україні” (21.09.1939), “Про запровадження єдиної системи оперативного обліку антирадянських елементів, яких виявляє агентурна розвідка” (11.10.1939), “Про проведення підготовчої роботи з паспортизації західних областей України” (29.01.1940), “Про організацію міських і районних органів НКВС в Українській РСР”(26.02.1940), “Про стан шкільно-курсової підготовки і перепідготовки начальницького складу РСМ і заходах покращення шкільно-курсової підготовки” (5.04.1940), “Про порядок заслання у віддалені північні райони СРСР членів сімей зрадників батьківщини, які здійснили втечу або переліт за кордон” (10.12.1940), “Дані про організації українських націоналістів УВО – ОУН – ОУНСД” (28.08.1944), “Про підвищення заробітної плати працівникам міліції” (18.09.1944), “Про заходи з посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідацією озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР” (9.10.1944), “Про подальші заходи боротьби з бандитизмом ОУН і УПА на території Станіславської області” (11.12.1944), “Про результати перевірки роботи відділень міліції міста Станіслава” (28.01.1946) та ін. Вони дали можливість по-новому поглянути на процеси становлення органів міліції, структурно-організаційну побудову районних та міських відділів і відділень; механізми та особливості комплектування кадрами та їх якісний склад; розкрити форми й методи організації підготовки кадрів у школах РСМ, курсах та на заняттях зі службової підготовки; простежити процес виконання завдань з охорони громадського порядку, проведення паспортизації, ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності, боротьби з кримінальною злочинністю, збройними формуваннями ОУН та УПА, а також участі міліції в репресіях проти “антирадянських елементів” та інші види діяльності.
Виявлено також документи, пов’язані з діяльністю Станіславської школи РСМ в 1940 – 1941 рр., яка готувала дільничних уповноважених, зокрема, списки начальницько-викладацького складу, курсантів першого набору, матеріали навчально-методичного забезпечення.
Важливу групу джерел становлять нормативно-правові акти, які стосуються діяльності органів міліції, поміщених у збірниках “Законів УРСР та СРСР”, а також збірниках наказів, директив, циркулярів Головного управління Робітничо-селянської міліції.
З опублікованих документів слід відзначити збірники документів і матеріалів, підготовлених науковцями П.П.Михайленком, Я.Ю. Кондратьєвим, І.Г. Біласом, В.І. Сергійчуком. Зокрема, у тритомній праці П.П. Михайленка та Я.Ю. Кондратьєва “Історія міліції України у документах і матеріалах” (1997 – 2000 рр.) широко показано процес становлення та діяльності органів міліції України від 1917 р. до 1990 р.
У збірниках документів і матеріалів, підготовлених В.І. Сергійчуком, висвітлюються події, пов’язані з українським національно-визвольним рухом, показано роль органів НКВС у його придушенні, в тому числі й частково на території Станіславської області.
У двотомній праці І.Г. Біласа органи НКВС та міліції показано як репресивно-каральну структуру, яка забезпечувала існування тоталітарного режиму.
Окрему групу джерел складають матеріали місцевої періодичної преси окупаційного та радянського періодів, а також спогади ветеранів МВС, записаних дисертантом шляхом інтерв’ю з ними.
У другому розділі (чотири підрозділи) – “Організаційне становлення та діяльність органів Робітничо-селянської міліції в 1939 – 1941 роках” – проаналізовано ситуацію на теренах області в умовах першої радянізації, показано процес утворення органів РСМ та їх структурну побудову, забезпечення кадрами, розкрито основні напрями діяльності.
Встановлено, що проходження процесу з утвердження радянської влади та ставлення до нього місцевого населення було складним і неоднозначним, оскільки радянську владу в західні області було принесено на багнетах Червоної армії, а місцеве населення, як відзначено у спільній постанові РНК УРСР та ЦК КП(б)У “Про створення при РНК УРСР Ради допомоги західним областям УРСР” (грудень 1944 р.), у вересні 1939 р. “отримало всі блага і права радянських громадян без особливої участі в боротьбі за їх завоювання” (ЦДАГОУ, ф.1, оп. 23, спр.791, арк.7).
Відзначено, що ядро майбутніх органів НКВС та міліції на території області склали члени оперативних груп, які прийшли в Західну Україну разом із Червоною армією згідно з таємною директивою НКВС СРСР № 720 “Про організацію роботи у звільнених районах західних областей України і Білорусії” від 15 вересня 1939 р. Офіційне створення органів НКВС та РСМ у західних областях відбулося на основі наказів наркома НКВС СРСР від 6 листопада 1939 р. Комплектування кадрами проводилося з числа членів опергруп, а також додатково направлених з резерву кадрів Наркоматів СРСР та УРСР, випускників спецшкіл та інших обласних управлінь. Такі масові кадрові ін’єкції здійснювалися впродовж усього першого періоду радянізації. Це часто мало негативні наслідки, оскільки недостатній освітньо-професійний рівень у більшості з приїжджих спеціалістів, нерозуміння менталітету місцевого населення, зверхнє ставлення до звичаїв, традицій, релігії, а також владолюбство, переконаність у власній непогрішності призводили до зловживань службовим становищем, порушення законності й аморальних діянь, що негативно позначалося як на їх авторитеті серед місцевого населення, так і на сприйнятті в їх особі радянської влади як окупаційної. Щодо залучення до органів міліції вихідців із місцевого населення, то цей процес ускладнювався жорсткими перевірками на предмет їх можливої приналежності до “антирадянських елементів” та націоналістичного підпілля.
Через певні об’єктивні та суб’єктивні причини (недостатність кадрового резерву, запровадження адміністративної реформи, поділ НКВС на два наркомати – НКВС та НКДБ) організаційне становлення обласного УНКВС та УРСМ завершилося на початку травня 1941 р. Станом на 6 травня 1941 р. функціонувало 2 міських та 10 районних відділів і 26 районних відділень НКВС, дві третини складу яких становили працівники міліції, а решта – інших служб (пожежна охорона, відділ боротьби з бандитизмом тощо). Загальна чисельність працівників обласного УНКВС становила 1462 працівники, із них 1018 – міліціонерів. Із початком війни майже увесь особовий склад УНКВС Станіславської області відступив із боями до Харкова, де наказом НКВС УРСР від 22 вересня обласне управління було розформовано. Частину працівників направлено в управління східних областей УРСР, дивізію НКВС імені Дзержинського, партизанські загони, а решта – звільнено з органів внутрішніх справ.
У дисертації проаналізовано якісний склад працівників міліції, які за функціональними обов’язками поділялися на працівників оперативно-службового та адміністративно-господарського складу. До першої групи належали особи, які безпосередньо несли патрульно-постову службу, виконували оперативну роботу з охорони правопорядку та громадської безпеки, проводили роботу з політичного виховання працівників міліції, а також начальницький склад. До другої – належали особи, які виконували роботу з адміністративного, медико-санітарного і господарського обслуговування органів міліції, а також педагогічний персонал навчальних закладів міліції. Працівники обох цих груп поділялися за займаними посадами на працівників вищого, середнього і молодшого начальницького та рядового складу. Більшість працівників оперативно-службового складу мала початкову і лише незначна частина – семирічну та спеціальну міліцейську освіту. Проаналізовано мережу спеціальних навчальних закладів із підготовки працівників органів міліції та умови прийому до них. Висвітлено структуру та навчально-виховний процес в однорічній Станіславській школі РСМ, яка готувала дільничних уповноважених міліції.
продолжение
--PAGE_BREAK--