Виникнення українського козацтва та заснування Запорізької Січі

Національний аграрний університет
Ніжинський агротехнічний інститут
Кафедра історії України
Реферат на тему : „ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ“
Виконав: студент групи БМ – 041
Ю. В. Радченко
Перевірив: викладач
В. Ю. Коновальчук
Ніжин 2004
Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стали Га­личина й Волинь. Проте на кінець 16 ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров’я, яке протягом тривалого часу лишалося малозаселеним. На широких просторах, котрі тоді називали Україною, тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу, з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками, посилювана затятим протистоянням християнства та іс­ламу. Гніт, що поширився у заселених західних районах, породжував численних утікачів, які нада­вали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється но­вий стан – козацтво, що селилося на порубіжних землях .
Слово „ козак“ прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які від­бували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за ва­жких природних умов. Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „ вільна озброєна людина “.
Спочатку козаки ставили собі за мету від­бивати напади татар, сприяючи в такий спосіб осво­єнню окраїн. Але в міру того як козаки вдос­коналювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи щораз переконливіші пере­моги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими турками, українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від націо­нально – релігійного та суспільно економічного гноблення польської шляхти. Поступово вихо­дячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань українського життя, на кілька на­ступних століть забезпечивши українське суспільство тим проводом, який воно втратило внаслідок полонізації української знаті.
Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись у глиб степів, вони звичайно селилися по­над Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від су­часного Дніпропетровська, до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорозькими.
У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів. Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає. „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна приказка.
Козаки заводили оранку, займалися „ уходництвом “: мисливством, рибальством, бджільницт­вом. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо .
Перші відомості про походи українських козаків датуються 80 – ми роками 15 ст. У 1489 р., пи­сав польський хроніст Марцін Бєльський, син Казимира 6 Ян Альбрехт пішов на Брацлавщину проти татар. Польське військо успішно просувалося на південь в подільських степах, бо його про­водирями були місцеві козаки, добре обізнані з умовами краю. В російських документах під цим же роком є згадка про козаків, які, очолювані „ ватагами “- отаманами Богданом, Голубцем і Жилою, билися з татарами біля Таванської переправи на Дніпрі.Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверсь­кий Донець, де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські ко­заки і донці здійснили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля Дніпра. Кримське ханство змушене було звести на Дніпрі та перекопі фортеці. Однак козаки нападали навіть на турецькі фор­теці. В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію ; у 1523 р. ходили в Крим та спалили Очаків, захопивши при цьому велику кількість коней та овець. У 1545 р. велике козацьке військо на кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його .
На нових землях, де поселялися козаки, як їм здавалося, вже ніколи не з’являться державні уря­довці, не виникне кріпосна неволя. В дійсності ж серед козацтва на „ волості “ зростала й поглиб­лювалась соціальна нерівність. Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків, службою в найманих загонах при замках, „ добичництвом “. Чимало козаків вели власне господарство. Виділялася і вельми заможна верхівка ( „ дуки “ ), що володіла хуторами, угіддями, табунами коней тощо .
Особливу групу становилиміські козаки , складаючи значну частку населення міст Подніпров’я: Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас. Їх ще звали „ непослушними “, оскільки вони, займаючись торгівлею та промислами, не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей. Склад козаків – городян поповнювався за рахунок „ покозачення “ міщан. Добре обізнані з військовою справою, маючи зброю, вони брали активну участь у народних виступах проти сваволі старост і воєвод .
Польський уряд намагався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймі певну його частину. В 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних коза­ків на чолі з польським шляхтичем Бадовським, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоч цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом: уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верс­тву, що аналогічно іншим мала право на самоврядування.
Друга, більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король встановив плату шести сотням козаків і до­зволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь ; за це козаки погоджувалися ви­знати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „ самочинних нападів на татар “, що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно внесених до реєстру (реєстрових) козаків полягало в охороні кордонів і, що не менш важливо, в контролі за нереєстровими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були вихідці з місцевих мешканців, що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність. Так, заповіт реєстрового козака на ім.’я Тишко Волович включав будинок у Чигирині, два маєтки зі став­ками для риби, ліси й пасовиська, 120 вуликів, 3 тис. золотих злитків ( із них тисяча в позичці під великі проценти ).
Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше, ніж прості селяни. Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 – 50 тис. нереє­стрових козаків часто досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності не перешкоджали си­нам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити собі багацтва .
На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об’єднувалися у громади і всі важ­ливі питання обговорювали та розв’язували на радах. Тут же обирали старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полю­вати на звіра. Однак влада в громадах поступово зосереджувалася в руках заможних козаків .
Поява козацтва на „ кресах “Польсько – Литовської держави непокоїла уряд, адже внаслідок втеч панство втрачало своїх підданих. Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині приваблювали панів – магнатів. Острозькі, Вишневецькі, Ружинські, Лянцкоронські, Претвичі отримували від великих князів грамоти на „ окраїнні “ землі, будували там свої замки – двори. Чи­мало таких земель було віддано князям – магнатам „ у державу “ з наданням, за службу великому князеві, права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою ко­ристь. На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати „ державцям “ мед, хутра, сплачувати сім грошей „ з диму “. На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам – князям „ по­клін “ – копу грошей, решта платила старостам „ колядку “ – по шість грошей, косила сіно. Побори з козаків брав і київський воєвода .
Державці руйнували козацьку громаду: змушували заможних козаків відбувати за власний кошт службу при замках ( щоправда, звільняючи їх при цьому від чиншу ). Ці козаки ставали старостинськими служебниками. Пани – магнати набирали козаків у власні „ надвірні корогви “. Так, князь К. Острозький набрав полк надвірних козаків — „ людей правдиво от борних “ – на чолі із „ старшим “ – Шахом. Такі ж корогви набирали Лянцкоронський, Шашкевич, Ружинський, Виш­невецький .
Однією з головних форм визиску козацької голоти як на „ уходах “, так і під час походів на татар і турків була кабала. Старости, магнати, заможні козаки давали голоті зброю, харчі, одяг, заби­раючи за це половину продуктів „ уходництва “ та військової здобичі. На козацьких походах особ­ливо наживалися прикордонні старости ( канівський і черкаський ), які не рідко самі організовували й очолювали ці походи, привласнюючи „ што льпшее “ з військової здобичі .
Чимало козаків не бажало коритися старостам і панам – магнатам і йшло далі на південь – до дніпровських порогів і за пороги. Постійна загроза напажів ординців спонукувала козаків до ство­рення надійної системи укріплень. Основу їй становили січі . Дослідники пов’язують походження слова січ із засіками – укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташу­вання січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за більш давніх часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своє­рідна столиця запорозьких козаків.
Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3 – 10 метровим валом і ровом. Вал змі­цнювався частоколом із баштами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із пра­вославною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені , де жили січовики, а та­кож оселі старшини, канцелярія. Трохи далі – склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові ла­вки.
Відомо 8 дніпрових січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця ( нині на території міста Запоріжжя ). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким й слугувала опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р. запорозька фортеця була зруйнована ордою кримського хана.
Від 60 – х років 16 ст. по 1593 рр. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, 1593 – 1638 рр. – на острові Базавлук, 1638 – 1652 рр. – на Микитиному Розі, 1652 – 1709 рр. –на річ ці Чо­ртом лик, 1709 – 1711 рр. – на річці Кам’янка, 1711 – 1734 рр. – в Олешках, 1734 – 1775 рр. – на рі­чці Підпільна .
Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька Січ навіть після смерті свого засно­вника продовжувала процвітати. Протягом 16 – 18 ст. вона набуває ознак держави: вона контролює величезну територію степової України, має свій уряд, військово – адміністративний устрій, влас­ний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами. --PAGE_BREAK--
Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Кожен христия­нин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова – фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони бу­дуть зайвими. Відмовляючись визнати авторитет будь – якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала.
На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків – гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь ( це слово згодом стали вживати як назву військової одиниці, що жила в курені ) обирав аналогічну групу вищих офіцерів, або стар­шину. В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою.
Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміуса в Надазов’ї на сході. На півночі її межа проходила по річках Орелі ( на Лівобережжі ) та верхів’ях Інгулу й Інгульця ( на Правобережжі ).
Взагалі запорожців налічувалося 5 – 6 тис., з яких 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Січове господарство пе­реважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Замість феодального примусу, якій ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, у ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим то­вариством.
Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігравала також торгівля. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною та рядовими козаками ( черню ) поступово виникли соціально – економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у заворушення.
Основну частину козацького війська становила піхота, кіннота ж була нечисленною. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєній рушницею ( мушкетом ), пістолем, шаблею, ножем, списом, келепом ; використовувалися також лук і стріли. Січовики славилися як добрі гармаші, влучні стрільці, вправні рубаки.
Січ мала свій флот з великих човнів – чайок . Основу чайки – цього, по суті, корабля ( 20 м. за­вдовжки, 3-4 м. завширшки, осадка 2,5 м, швидкість до 15 км на годину ) – становило днище з ли­пового дерева, на яке набивалися бортові дошки ; він був оснащений однією – трьома щоглами з ві­трилами, веслами, двома кермами і ніс на борту чотири – шість гармат. Число гребців досягало 20 -30 чоловік, бойовий екіпаж складався з 50 – 70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Ко­рогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полот­нищі.
Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р. З початку 16 ст. козаки „ з волості “ та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину. У 1510 р. розлютований хан наказав навіть „ замкнути “ Дніпро залізним ланцюгом. У походи вирушали до 80, а в 20 – х роках 17 ст.- понад 100 – 150 чайок. Наскочивши на турецькі галери, козаки сміливо нападали на них і дуже ча­сто перемагали в бою .
Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму, з 80 – 90 – х років 16 ст. запорожці почали брати активну участь у народних повстаннях на „ волості “, як правило, очолюючи їх .
Таким чином, на початок 17 ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду, запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу .
Козацтво на Україні – явище самобутнє, національне, суто народне. Воно виникло і сформува­лося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно – релі­гійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права .
Козацька християнська республіка Запорозька Січ – відіграла винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у його національно – визвольній боротьбі, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України .
Список літератури
1. Субтельний Орест Україна: історія ∕ Пер. З англ… Ю. І. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К .: Либідь, 1993. 720 с.: іл..
2. Історія України Курс лекцій у двох книгах. Книга 1 Від найдавніших часів до кінця 19 ст. Київ „ Либідь “ 1991
3. Уривалкін О. М., Конончук І. М. Історія України від стародавніх часів до сьогодення .- К.: Т-во „ Знання “ Україна 2001. – 240 стр., 22 карти.
4. Гайдуков Л. Ф., Крушинський В. Ю. Історія України: Посібник для старшокласників та абіту­рієнтів. К.: Либідь, 1999. – 272 с.
ПЛАН
Виникнення та еволюція козацтва на території України .
Створення Запорозької Січі .
Політико – соціальний та військовий устрій Січі .
Роль Запорозької Січі в історії українського народу .
ььььььььььСПИСОК ЛІТНРАТУРИ
ББББББ








Національний аграрний університет
Ніжинський агротехнічний інститут












Кафедра української мови




Реферат на тему:


„ Гетьманат “ на Україні у квітні – грудні 1918 р.










Виконав:
студент групи БМ – 041
Ю. В. Радченко
Перевірив: викладач
В. І. Хомич


























Ніжин 2004