Політична система США

Реферат:

Політична система США

План

Вступ

1. Політична система США

Висновок

Література

Вступ

Сполучені Штати Америки є найбільшими і найбільш розвиненою країною в світовій спільноті. Відповідно її політична система є складною і разнопорядковое соціальна освіта. Важливою історичною особливістю політичної системи США є те, що вона формувалася під дією і на основі старої конституції естраны, що діяла. Це епридает політичній системі США, її інститутам небувалу стійкість, стабільність і соціальну могутність.

Держава США - ядро політичної системи американського суспільства. Державне владарювання є основною системною якістю держави, як елементу політичної системи. Саме у функції владарювання виявляється провідна роль американської держави, формується стійкість, стабільність всіх інших інститутів суспільства. Подібна роль держави забезпечується, по-перше, шляхом видання законів і інших нормативно-правових актів, що встановлюють загальнообовязкові правила поведінки; по-друге, повсякденною оперативно-старанній діяльністю спеціального апарату по управлінню суспільством; по-третє, здійсненням правосуддя, контролю і нагляду за виконання правових розпоряджень; по-четверте, шляхом вживання на законній підставі державного примусу; по-пяте, підтримкою і захистом американських засад суспільства, демократичних традицій, прав і свобод людини і громадянина. Державний механізм в США впродовж двох століть функціонує стійко, без яких-небудь кардинальних потрясінь.

Політичні партії в США утворилися в XIX столітті: Демократична - в 1828 р.. Республіканська - в 1854 р. Демократична партія була заснована в південних штатах прихильниками збереження плантаторських господарств із застосуванням рабської праці. Республіканська партія, спираючись на прихильників в се вірних штатах, виступала за ліквідацію рабства і підневільної праці. З відміною рабства (1865 р.) істотні відмінності між демократами і республіканцями поступово згладжуються. Нині їх партійні платформи відрізняються незначними розбіжностями. Демократична партія і її лідер президент Б.Клінтон виступають за проведення кардинальних соціальних програм усередині країни і надання ширшої допомоги країнам, що розвиваються. Але оскільки ці заходи вимагають значних фінансових коштів, то багато американських платників податків виражають незадоволеність політикою Б.Клінтона. Республіканці виступають за режим економії, проти надмірних витрат на соціальні програми (освіту, медицину, посібники з безробіття), за скорочення податків на підприємців, проти обширної фінансової допомоги іноземним державам. На проміжних виборах (листопад 1994 р.) республіканці вперше за останніх 40 років завоювали більшість місць в обох палатах Конгресу.

1. Політична система США

Республіканська і Демократична партії мають найбільш широку підтримку виборців. Вони поперемінно приходять до влади. Одна партія біля влади, інша - в опозиції. Результат будь-яких виборів не викликає ніяких побоювань: президент, віце-президент, конгресмени, губернатори штатів обовязково будуть представниками Республіканською або Демократичному партій. Подібну партійну систему можна віднести до двопартійної. Вона забезпечує стабільність і стійкість державного ладу США.

Вельми специфічна організаційна структура Республіканської і Демократичної партій. Вони не мають постійних політичних програм, постійного членства і партійних квитків, членські внески не стягуються. Тільки у 1974 р. демократи вперше прийняли статут своєї партії. Формально членами партій визнаються ті виборці, які на виборах проголосували за кандидатів даної партії. До президентських виборів партії приймають лише передвиборні платформи. Стабільність існування і активність діяльності Республіканської і Демократичної партій забезпечують професійний, постійно діючий партійний апарат. Він побудований відповідно до виборчої географії і адміністративно-територіального ділення. Низовим партійним організаційним осередком є комітет виборчої ділянки на чолі з "капітаном ділянки", вищестоящим партійним, що призначається органом. Далі партійні структури включають комітети районів крупних міст, комітети графств, міст і штатів. Найвищими органами партій є національні конвенти (зїзди), що проводяться один раз в чотири роки (у рік президентських виборів), на яких обираються національні партійні комітети, що функціонують між зїздами.

У штатах існують дрібні політичні партії, діяльність яких не поширюється на всю країну. У 1919 р. утворилася Комуністична партія США. Вона не змогла сформуватися в масову партію. Кандидатів на виборні посади Комуністична партія висувала лише в деяких штатах. Жоден комуніст не обирався в Конгрес США. Не маючи міцної соціальної бази в американському суспільстві, компартію постійно розєднували фракційні внутріпартійні конфлікти. Після ліквідації КПРС, Комуністичну партію США втратило фінансової підтримки і нині переродилася в невелику секту прихильників ідеології марксизму-ленінізму.

З інших невеликих політичних партій можна назвати Американську незалежну партію, Міжнародну партію зелених, Вільну партію, Соціал-демократичну партію, Соціалістичну трудову партію.

Показна демократія в США немислима без функціонування політичних партій. Вони формують волю народу, представляють його в показних органах. Конституція США не зачіпає правовий статус політичних партій. Проте процес правової институционализации політичних партій в США, як і в інших державах, протікає. Федеральний закон 1974 р. про фінансування федеральних виборчих кампаній регламентує питання фінансування політичних партій в період виборів. На федеральному рівні багато сторін діяльності політичних партій визначаються судовими прецедентами; лад проведення первинних виборів (праймериз), створення передвиборних партійних фондів, розміри фінансової підтримки партій приватними особами і деякі інші партійні питання. У США виборче право, в основному, регламентується законами штатів. Конституції і закони штатів визначають лад освіти і діяльності політичних партій, їх організаційно-структурні основи і деякі інші питання. Вся ця регламентація повязана з процедурою виборів.

Професійні союзи США охоплюють незначне число робітників і службовців, в 1991 р. членами профспілок було приблизно 16,6 млн. чоловік (16,1% робочої сили в цивільних галузях народного господарства), объединявшихся в 175 організацій, з яких 93 входили в найбільше профспілкове обєднання, - Американська федерація праці - Конгрес виробничих профспілок (АФТ - КПП). У 1991 р. в склад АФТ - КПП входило 15,5 млн. чоловік. Багато профспілок США включають не лише членів, що проживають в країні, але і в Канаді.

Конституція США не містить пояженій, що проголошують право на організацію профспілок і проведення страйків. Лише у 1935 р. закон Вагнера визнав право робітників на організацію своїх профспілок, укладення колективних договорів і на проведення страйків. Проте закон Тафта-хартлі (1947 р.) вніс деякі поправки до цього закону, обмеживши діяльність профспілок, зокрема, встановила заборона на їх політичну діяльність. У 1959 р. закон Лендрама-гріф-фіна зобовязав профспілки надавати в міністерство праці звіти про свою діяльність і про фінансові кошти.

Керівництво американських профспілок проводить політику соціального партнерства. У абсолютній більшості колективних договорів записані положення про відмову від страйків. Нині в США виявляється спад профспілкового руху і страйкової боротьби. Структурна перебудова економіки (перехід робочої сили в невиробничу сферу, скорочення потреби в некваліфікованій праці і тому подібне), впровадження новітніх технологій, робота по індивідуальних контрактах - все це знижує значення колективних договорів і їх ініціаторів - профспілок.

Підприємницькі союзи, як обєднання працедавців, грають важливу роль у визначенні внутрішньої і зовнішньої політики держави. У країні на різних рівнях їх існує більше 2,5 тис. Найбільшими з них є Національна асоціація промисловців (НАП) і Торгівельна палата. НАП була створена в 1895 р. Нині вона обєднує понад 25 тис. промислових фірм. Торгівельна палата утворена в 1912 р., в неї входить більше 3600 місцевих торгівельних палат. Так, НАП очолюється радою директорів (150-160 чіл.), під керівництвом якої діють постійні комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського господарства, трудових стосунків національної оборони. У цих комітетах народжуються проекти найважливіших законів, планів і програм, які реалізуються через органи держави.

Новою організацією американських підприємців є "круглий стіл бізнесу", що виник в 1972 р. Він обєднує близько 200 менеджерів найбільших фірм з метою розробки програм по економічних проблемах.

Підприємці, суспільні обєднання створили організації по всій країні з чисто політичними цілями: "комітети політичних дій". Вони зачали формуватися в 80-х роках для підтримки своїх кандидатів на виборах. Вони організовують збір фінансових коштів і надають їх своїм кандидатам для проведення виборчих кампаній.

Невідємним елементом американської політичної системи сталі групи тиску - лобісти. До лобістів відносяться представники фірм, банків, суспільних обєднань, направлених в Конгрес з метою роботи впливу на процес ухвалення законів на користь тих осіб, які їх містять. Групи лобістів створюють свої організації і фірми. У 1946 р. Конгрес прийняв закон "Про федеральне регулювання лоббиз-ма". Відповідно до нього лобісти зобовязані реєструватися, повідомляти, чиї інтереси вони представляють, хто їх фінансує і який їх гонорар. Звіти про витрачання фінансових коштів за календарний рік лобісти надають в Конгрес і зберігаються там два роки. Ці звіти доступні для всіх зацікавлених осіб.

Лобісти організовують масовий потік листів виборців до своїх депутатів, виступають у пресі, по радіо і телебаченню, зустрічаються з депутатами з метою дії на конгресменів і посадових осіб, формують громадську думку в країні і тим самим повинні забезпечити рішення конкретного питання. Лобісти узагальнюють політичну і технічну інформацію, виступають з пропозиціями по законопроектах. У США професійний лобізм визнається престижним бізнесом. У 1994 р. в Конгресі було зареєстровано понад 7 тис. лобістів і близько 800 лобістських фірм. Система лобізму розширює гласність політичних процесів в країні. Легко встановлюється, в чиїх інтересах Конгрес ухвалює закони. З іншого боку, через офіційний лобізм владні структури виявляються під контролем громадськості:

у політиці стає менше таємниць. Нарешті, лобізм способствует залученню до політики не лише крупних корпорацій, але і дрібний бізнес, а також самих різних організацій цивільного суспільства.

Специфічним елементом американської політичної системи є релігійні общини. У США існує близько 260 християнських релігійних общин, безлічі конфесійних організацій і рухів (квакерський комітет, Братерство примирення, Обєднання віруючих жінок і так далі). І хоча в США немає конфесійних політичних партій, релігійні общини роблять певний вплив на політичну і правову культуру, соціальні групи, державні структури, положення людини в американському суспільстві.

У американському суспільстві існує розгалужена система різних інших суспільно-політичних обєднань:

жіночі, молодіжні, союзи споживачів, екологічні, пацифісти, культурні, екстремістські ("Суспільство Джона Берча", Американський легіон, ку-клукс-клан) і тому подібне.

Висновок

Як відомо, політична система цепенаправлена на управління суспільними процесами. Це досягається тим, що частки і елементи політичної системи впливають на людей, визначаючи відповідну спрямованість їх політичній діяльності, виробляючи політичні правила поведінки. Ефективність дії політичної системи на людей багато в чому залежить від рівня гласності і відвертості політичної інформації, поширюваної засобами масової інформації. Нині США вступили в епоху інформативності. Інформація стає основним соціальним і політичним продуктом і одній з головних цінностей американського суспільства.

Правове регулювання засобів масової інформації (ЗМІ) Б США здійснюється конституцією, Законом про комунікацію (1934 р.), Законом про свободу інформації (1974 р.), а також судовими прецедентами. Конституція США, проголошуючи свободу слова і друку (поправка I), гарантує вільне поширення політичної інформації в суспільстві.

У США функціонує потужна система засобів масової інформації (75 програм телебачення, більше 11 тыс, періодичних видань, мільйони відеозаписів і так далі). Причому мі державних, ні партійних телекомпаній і періодичних видань в США не існує. За допомогою потужних засобів масової інформації політична інформація поширюється на всю країну, охоплюючи кожну людину, забезпечуючи взаємодія між людьми і їх суспільними обєднаннями, між громадянами і державою. Політична інформація залучає широкі маси до вирішення державних і суспільних справ. Без сучасних ЗМІ політична система не змогла б ефективно залучати громадян до державної політики. За допомогою ЗМІ можна направити маси на певні соціальні орієнтири.

Для виявлення громадської думки проводяться опити населення. Інститут опитів громадської думки вперше зародився в США. В даний час в країні існує безліч фірм, організацій, що займаються суспільним опитом (найбільш відомі Дж. Геллапа, Л.Харріса). Закон вимагає, щоб результати опиту громадської думки протягом 72 годин були представлені в бібліотеку Конгресу США.

Опити громадської думки, як політичний інститут, виконують двояку роль. З одного боку, вони дозволяють органам держави виробити оптимальну позицію в стосунках з політичними партіями, суспільними обєднаннями, соціальними групами. Громадська думка виступає як індикатор процесів, що йдуть в суспільстві. З іншої - опити громадської думки створюють зворотний звязок громадян з державою. Громадська думка впливає на конгресменів, президента республіки і інші державні органи, вимушуючи їх своєчасно ухвалювати рішення, знаходити якнайкращі шляхи здійснення завдань, що стоять перед суспільством.

Література

1.Іноземне конституційне право/Черінь редакцією І67 проф. В.В. Маклакова. - М.: Юріст, 1996. - 512 з.