Поняття літературної мови
Українська мова – слов’янська мова. Вона єнаціональною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
— у вищій формі загальнонародної мови –сучасній українській літературній мові;
— у нижчих формах загальнонародної мови –її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормованаформа загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговуєкультурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мовадержавного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальнійсферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній іписемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної,політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна формаобслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потребисуспільства.
Сучасна українська літературна мовасформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремідіалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови бувІ.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використавнародно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної українськоїлітературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше «своєютворчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньоїкультури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та іншихстилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображеннянароднопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». ТрадиціїШевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчостіІ.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.
Жодне суспільство, на якому б рівні воно неперебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, вонавиконує цілу низку функцій, життєво важливих як для самого суспільства, так ідля самої мови.
Критерії класифікації документів
Основною класифікаційною ознакоюконкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньомуінформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чиадресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами (див. попереднійрозділ) за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:Ознаки класифікації Групи За найменуванням (назвою)1
Автобіографія, акт, довідка,
доручення, заява, інструкція, лист, протокол та ін. За змістом і спеціалізацією
Загальні;
з адміністративних питань;
з питань планування оперативної
діяльності;
із питань підготовки та розподілу кадрів;
спеціалізовані: з фінансово-розрахункових
і комерційних питань, бухгалтерського
обліку, постачально-збутові, зовнішньоторговельної
та кредитної діяльності та ін. за призначенням
Щодо особового складу: організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактні;
довідково-інформаційні; господарсько-договірні;
обліково-фінансові, господарсько-претензійні, зовнішньоекономічні За походженням
Службові (офіційні) – укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу
це робити, для вирішення службових питань
Особисті (приватні) – укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань За місцем укладання
Внутрішні, що мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено
Зовнішні, що є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами За напрямом (і прямуванням)
Вхідні, що надходять до закладу, підприємства, фірми
Вихідні, що адресовані за межі установи, організації За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації й регламентації Стандартні, типові – укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо)
Ці документи мають відповідну позначкувгорі праворуч, а користування ними попередньо обумовлюється угодою, розпискоютощо про міру відповідальності в разі розголошення їхнього змісту.
У свою чергу, документи поділяються запризначенням та за найменуванням. Останні можуть називатися однаково, алевиконувати різні функції.Призначення (спеціалізація) Назва (найменування) Документи в управлінській діяльності Організаційні документи
Положення
Статут
Інструкція
Правила
Постанова
Ухвала
Розпорядження
Накази та витяги з наказу
Вказівки Розпорядчі документи Довідково-інформаційні документи
Акти
Відгуки
Висновки
Довідки
Доповіді
Службові, доповідні та пояснювальні
записки
Запрошення (повідомлення)
Пропозиції
Звіти
Огляди
Плани робіт
Оголошення
Протоколи та витяги з протоколу
Службові листи (офіційна кореспонденція)
Телеграми
Факси
Телефонограми Документи з кадрово-контрактових питань
Автобіографії
Заяви
Контракти
Особові листки (анкети)
Угоди Особисті офіційні документи
Характеристики
Доручення
Заповіти
Заяви
Посвідчення
Розписки
Списки. Переліки Спеціалізована документація Документи з господарсько-договірної діяльності
Договір на постачання
Договір підряду Документи з посередницької діяльності
Договір на матеріальну відповідальність
Договір на спільну діяльність
Договори оренди обладнання, транспорту, приміщення
Договори щодо створення нових форм господарювання Господарські договори в науковій діяльності
Договори про взаємовідносини підприємств і банку
Договори про надання посередницьких послуг Документи з господарсько-претензійної діяльності
Договір про інформаційне обслуговування
Протоколи розбіжностей до договорів
Комерційні акти
Претензійні листи
Позовні заяви Документи в банківській діяльності
Договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування
Договір на депозитний вклад
Кредитний договір
Договір про спільну діяльність
Договір лізингу (лізингова угода) Договір про пайовий внесок Обліково-фінансові документи
Акт
Відмова від акцепту
Відомість
Гарантійний лист
Заява-зобов' язання
Заявка
Квитанція
Накладна
Оформлення відкриття рахунка
в банку
Заява
Картка зі зразками підписів
Чекові книжки (чеки)
Реєстр чеків
Платіжне доручення Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності
Контракти
Додаток (до контракту)
Запис бесіди
Протокол намірів
Договір
Статут Документи в рекламній діяльності
Договір
Угода
Правила оформлення резюме
1. Резюме повинно мати яскраво вираженуструктуру і просту мову викладу.
2. Резюме повинно бути правильнооформленим.
3. Резюме має бути коротким. Оптимальнийоб'єм -1 сторінка.
4. Резюме повинно бути продуманим. Йогозміст має повністю відповідати напрямку роботи.
5. Резюме повинне бути доказовим.
6. Резюме повинно бути точним.
7. Резюме повинно бути акуратним.
8. Резюме повинне бути зовні привабливим.Використуеться якісний папір, бажано білий або кремовий. Шрифт повинен бутидобре читабельним, як правило, в діапазоні від 12 до 14 пунктів.
9. Резюме повинно бути простим.
10. Резюме повинне бути енергійним.
11. Резюме повинно бути коректним.
12. Резюме повинно бути бездоганним.
13. Резюме повинне бути читабельним.
14. Резюме повинно бути офіційним. Неперевантажене даними особистого характеру, а саме: відомостями про родичів,вагу, зростання, здоров'я. Ні в якому разі, до резюме не додаеться фотографія(окрім тих випадків, коли це вимагає роботодавець).
15. Резюме повинно бути закінченим.
Провідміняти прізвища: Макаренко СтепанМиколайович, Сидорова Надія Іллівна
Н. Макаренко Степан Миколайович
Р. Макаренка Степана Миколайовича
Д. Макаренку Степану Миколайовичу
З. Макаренка Степана Миколайовича
О. Макаренком Степаном Миколайовичем
М. Макаренко Степане Миколайовичу
К. Макаренко Степане Миколайовичу
Н. Сидорова Надія Іллівна
Р. Сидорової Надії Іллівні
Д. Сидоровій Надії Іллівні
З. Сидорову Надію Іллівну
О. Сидоровою Надією Іллівною
М. Сидоровій Надії Іллівні
К. Сидорова Надіє Іллівна
Скласти розписку
Розписка — це документ, який підтверджуєпередачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо відустанови чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними йслужбовими та повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити таківідомості:
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю)того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказуєтьсяназва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю)того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, щопідтверджує його особу, та його вихідні дані).
Конкретні дані (найменування, кількість,стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартістьвказуються цифрами й словами.
Засвідчення підпису особи, яка даєрозписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вонапрацює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
У тексті службової розписки вказуютьсяпосади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якогорозпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
При необхідності в розписці вказуютьсяпрізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.
Розписка
Я, Медведєва Тамара Олексіївна, отрималавід Юзв’яка Івана Зиновійовича гроші в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гривень.Зобов’язуюсь повернути всю суму одноразово до 1 лютого 2010 р.
Домашня адреса: м. Алушта, вул. Лісна, 31,кв. 8.
Паспорт серія ЕЕ № 630085, виданийКарлівським РУ МУ МВД України в Криму 24 листопада 1998 р.
23 грудня 2009 р.
Т.О.Медвєдєва
Перекласти текст (економічний) з українськоїмови на російську
НЕОБХІДНІСТЬ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ ЦІН
Ціна є одним з найбільш важливихінструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплюєбагато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковуєтьсясуспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюютьзниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягненьнауково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Усі ці регулюючі функції ціна можевиконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді,коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує,що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобамирегулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов іцілей соціально-економічного розвитку країни.
По-перше, стимулюючий вплив вільних цін наекономіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку,в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій,ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільнеціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіннявиробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можутьреагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення уплатоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а такожсоціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки длясуспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засадідержавного регулювання цін.
Світова практика підтверджує, що державнерегулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і формидержавного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічногорозвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежуєтьсятільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільногоціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава муситьбезпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючинездатність ринку утворювати рівноважні ціни.
Державне цінове регулювання в Українірегламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни іціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету МіністрівУкраїни «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчихорганів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузіціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін вкраїні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, правата обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Дляпрактичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуютьсяспеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.
НЕОБХІДНІСТЬ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ ЦІН
Ціна є одним з найбільш важливихінструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплюєбагато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковуєтьсясуспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюютьзниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягненьнауково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Усі ці регулюючі функції ціна можевиконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді,коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує,що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобамирегулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов іцілей соціально-економічного розвитку країни.
По-перше, стимулюючий вплив вільних цін наекономіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку,в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій,ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільнеціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіннявиробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можутьреагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення уплатоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а такожсоціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки длясуспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засадідержавного регулювання цін.
Світова практика підтверджує, що державнерегулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і формидержавного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічногорозвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежуєтьсятільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільногоціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава муситьбезпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючинездатність ринку утворювати рівноважні ціни.
Державне цінове регулювання в Українірегламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни іціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету МіністрівУкраїни «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчихорганів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузіціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін вкраїні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, правата обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Дляпрактичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуютьсяспеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.