--PAGE_BREAK--6. Розкриваючи зміст наукового поняття, автор іноді приводить всі загальноприйняті його позначення.
«Залізний колчедан — один з найпоширеніших мінералів в земній корі. Він широко зустрічається і на рівнині, і в горах; його виблискуючі, золотисті кристали є майже в кожній колекції. Його наукова назва «пірит» походить від грецького слова «пюр» (вогонь) — чи тому, що він іскриться на сонці, або тому, що ударом стали об його шматок можна висікати яскраві іскри… У історії людства він має велике значення, оскільки містить до 50 відсотків сірі, чому нерідко його називають сірчаним колчеданом».
Важливо, щоб використання термінів було обгрунтованим і не утрудняло розуміння і сприйняття змісту. Останнє слово в рішенні цієї задачі за редактором.
Сучасний науково-популярний стиль не схильний до уніфікації і стереотипності. Специфіка популярної манери викладу зумовлює вираз індивідуально-авторського образу мислення.
«Редактор популярного твору про науку допомагає авторові знаходити слова яскраві поняття, що запам'ятовуються, точно виражаючі, уникати як трафаретів, так і штучною цветістості зображення, пам'ятаючи, що мова популярних книг про науку повинна володіти точністю мови літератури науковою, яскравістю літератури художньою і бути зрозумілим читачам, на яких розрахований твір»[1, с.79-89].
Морфологічний лад науково-популярної літератури має дієслівний характер, діалогичен, суб'ектівно-об'ектівен і в нім велика увага до дії, до його виробника, активніша роль автора і його взаємозв'язок з читачем, чим в науковому стилі. Редакторові важливо враховувати, що абстрактність мови, абстрагованість теоретичних висновків і формулювань несумісні з мовою і стилем науково-популярного видання. У нім слід уникати сухості мови, абстрактності подачі матеріалу, властивих науковій манері викладу, засобів, вказуючих на зв'язок попередньою і подальшої інформації («як указувалося», «як мовилося»), союзів, що відображають причинно-наслідкові зв'язки («отже», «у зв'язку з тим що», «тому»), слів, що позначають послідовність думок («спочатку звернемося», «заздалегідь розглянемо», «перш за все проаналізуємо»), вживати дієслова з ускладненим лексичним значенням («відбувається зниження», «знаходити застосування»).
Популярному викладу протипоказане згортання інформації. Тому небажане нанизування родових відмінків, використання абстрактних слів «проблема», «питання», «уявимо, що.», дієслів відособленої дії, безособових дієслів: «було продемонстроване», «вже сказане», пов'язаних з ними займенникових конструкцій 3-ої особи: «автор вважає потрібним сказати», «на погляд автора», лекційно-канцелярських оборотів «ми бачимо тепер», «ми вже встановили».
Різноманітність мовних і стилістичних засобів і їх роль в популяризації науки надають редакторові можливість широкого прояву своїх професійних і творчих здібностей.
Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності.
Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до.., звернемося до.., розглянемо, зупинимося на.., розглянувши, перейдемо до.., необхідно зупинитися на.., необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати).
Як засіб зв'язки можуть використовуватися займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.).
Не завжди такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, але вони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху. Читач відразу розуміє, що слова «дійсно» або «насправді» указують, що наступний за ними текст призначений служити доказом, слова «з іншого боку, навпроти» і «втім» готують читача до сприйняття зіставлення, «бо» — пояснення.
В деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають позначити переходи авторської думки, але і сприяють поліпшенню рубрикації тексту. Наприклад, слова «приступимо до розгляду» можуть замінити заголовок рубрики. Вони, граючи роль невиділених рубрик, роз'яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже корисні.
На рівні цілого тексту для наукової мови чи не основною ознакою є цілеспрямованість і прагматична установка. Звідси робиться зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в мові не грають особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що в нього включаються тільки точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів зведення і факти. Це обумовлює і точність їх словесного виразу, а отже, використання спеціальної термінології.
Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій і економній формі давати розгорнені визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.
Встановлено, що кількість термінів, вживаних в сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, що вживаються в літературно-художніх творах і розмовній мові.
Слід твердо пам'ятати, що науковий термін не просто слово, а вираз суті даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також вживати замість прийнятих в даній науці термінів профессионалізми. Профессионалнзми — це не позначення наукових понять, а умовні, надзвичайно диференційовані найменування реалій, використовувані в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду їх жаргон. У основі такого жаргону лежить побутове уявлення про наукове поняття [11, с.107].
1.2. Фразеологічні особливості
Фразеологія науково-популярної прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами вислову (такі, наприклад, стійкі поєднання, як «привести результати», «як показав аналіз», «на підставі отриманих даних», «резюмуючи сказане», «звідси витікає, що» і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті справи, термінами (такі, наприклад, обороти фразеологізмів і складні терміни, як «струм високої напруги», «державне право», «коробка передач» і т.п.).
1.3. Граматичні особливості
З погляду морфології слід зазначити в науково-популярному виданні наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.п.).
У науково-популярній прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять.
Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Тому в науковому тексті при необхідності використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам порівняльного і чудового ступеня.
Для утворення чудового ступеня найчастіше використовуються слова «найбільш», «найменше». Не уживається порівняльний ступінь прикметника з приставкою «по» (наприклад, «вище», «швидше»), а також чудовий ступінь прикметника з суфіксами -айш-, -ейш-, за винятком деяких термінологічних виразів, наприклад, «найдрібніші частинки речовини».
Особливістю мови науково-популярної прози є факт відсутності експресії. Звідси домінуюча форма оцінки — констатація ознак, властивих визначуваному слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники уживаються в ролі займенників. Так, прикметник «наступні» замінює займенник «такі» і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей і ознак.
Дієслово і дієслівні форми в тексті наукових робіт несуть особливе інформаційне навантаження. Автори робіт зазвичай пишуть «дана проблема», а не «розглянута проблема». Ці дієслівні форми служать для виразу постійної властивості предмету (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони уживаються також при описі ходу дослідження, докази, в описі пристрою приладів і машин.
Основне місце в науковій прозі займають форми недосконалого виду дієслова і форми теперішнього часу, оскільки вони не виражають відношення описуваної дії до моменту вислову.
Часто уживається дійсний спосіб дієслова, рідко — умовний нахил, і майже зовсім не уживається наказовий нахил. Широко використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлене необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад: «У даній статті розглядаються...», «Намічено виділити додаткові кредити...»).
У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, але і виражають логічні зв'язки між частинами вислову (наприклад: «Ці дані служать достатньою підставою для висновку...»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через невизначеність їх значення в тексті наукових робіт не використовуються [17, с.31].
1.4. Синтаксичні особливості
Зупинимося тепер на синтаксисі науково-популярної мови. Оскільки така мова характеризується строгою логічною послідовністю, тут окремі пропозиції і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості і складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен подальший витікає з попереднього або є наступною ланкою в оповіданні або міркуванні. Тому для тексту роботи, що вимагає складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових відносин, характерні складні пропозиції різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Переважають складні союзні пропозиції. Звідси багатство складених підрядних союзів «завдяки тому що», «тоді як», «оскільки», «замість того щоб», «зважаючи на те що», «тому що», «унаслідок того що», «після того, як», «тоді як» і ін. Особливо споживані похідні отименниє приводи «в течію», «у відповідності с...», «в результаті», «на відміну від...», «наряду с...», «в зв'язку с...» і т.п.
У науково-популярному тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, а не складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підрядні конструкції виражають причинні, тимчасові, умовні, слідчі і тому подібні відносини, а також тим, що окремі частини в складнопідрядному реченні тісніше зв'язані між собою, чим в складносурядному. Частини ж складносурядного речення як би нанизуються один на одного, утворюючи своєрідний ланцюжок, окремі ланки якого зберігають відому незалежність і легко піддаються перегруповуванню.
Безособові, невизначено-особисті пропозиції в тексті наукових робіт використовуються при описі фактів, явищ і процесів. Номінатівниє пропозиції застосовуються в назвах розділів, розділів і параграфів, в підписах до малюнків, діаграм, ілюстрацій.
1.5. Стилістичні особливості
У письмової наукової мови є і чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу — основна стильова межа такої мови, яка витікає із специфіки наукового пізнання, прагнучого встановити наукову істину. Звідси наявність в тексті наукових робіт ввідних слів і словосполучень, вказуючих на міру достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той або інший факт можна представити як цілком достовірний (звичайно, зрозуміло, дійсно), як передбачуваний (мабуть, мабуть), як можливий (можливо, ймовірно).
Обов'язковою умовою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на те, яке джерело повідомлення, ким висловлена та або інша думка, кому конкретно належить те або інший вираз. У тексті цю умову можна реалізувати, використовуючи спеціальні ввідні слова і словосполучення (по повідомленню, за відомостями, на думку, по даним, на нашу думку і ін.).
Суто діловий і конкретний характер описів явищ, що вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає індивідуальні особливості складу, емоційність і зображальність. В даний час в науковій мові вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладу матеріалу. Так, опис експериментів робиться зазвичай за допомогою коротких пасивних дієприкметників. Наприклад: «Отриманий окисел магнію з домішкою сірі», «Було виділено 15 структур...».
Використання подібних синтаксичних конструкцій дозволяє сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається непозначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах є необов'язковим.
Опис дії машин і механізмів в технічних роботах найчастіше робиться за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудок виражається дієсловом в пасивно-поворотній формі. Наприклад: «Флюс до місця подається автоматично». У тих випадках, коли виключається застосування автоматики або спеціальної техніки, тобто коли дія машини або приладу здійснюється уручну, присудок уживається у формі третьої особи множини теперішнього або минулого часу. Наприклад: «Засипку вугілля в топку в цьому випадку проводять уручну».
У наукових роботах з технологічної тематики вказівки по обслуговуванню машин і механізмів або при описі інших дій, що вимагають точного або обов'язкового виконання, прийнято давати за допомогою інфінітивних пропозицій, які підкреслюють категоричність вислову. Наприклад: «Забезпечити чистоту експерименту можна лише в тому випадку, якщо: 1. Заздалегідь звільнити зразок від механічних домішок; 2. Розігріти його не нижче 550°С; 3. Виключити при цьому проникнення забрудненого атмосферного повітря».
Стиль письмової наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, оскільки увага зосереджена на утриманні і логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єктові. Порівняно рідко уживається форма першого і абсолютно не уживається форма другої особи займенників однини. Авторське «я» як би відступає на другий план.
Зараз стало неписаним правилом, коли автор роботи виступає в множині і замість «я» вживає «ми», вважаючи, що вираз авторства як формального колективу додає більший об'єктивізм викладу.
Дійсно, вираз авторства через «ми» дозволяє відобразити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. І це цілком з'ясовно, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник «ми» і його похідні як не можна краще передають і відтіняють ці тенденції.
Ставши фактом наукової мови, займенник «ми» зумовило цілий ряд нових значень і похідних від них оборотів, зокрема, з присвійним займенником типу «на нашу думку».
Проте нагнітання в тексті займенника «ми» справляє малоприємне враження. Тому автори наукових робіт прагнуть вдаватися до конструкцій, що виключають вживання цього займенника. Такими конструкціями є невизначено-особисті пропозиції (наприклад: «Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами тиглів...»). Уживається також форма викладу від третьої особи (наприклад: «Автор вважає...»). Аналогічну функцію виконують пропозиції з пасивним станом (наприклад: «Розроблений комплексний підхід до дослідження...»). Таку заставу усуває необхідність у фіксації суб'єкта дії і тим самим позбавляє від необхідності вводити в текст наукової роботи особисті займенники [6, с. 265].
Якостями, що визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність — одна з головних умов, що забезпечують наукову і практичну цінність увязненої в тексті наукової роботи інформації. Дійсно, неправильно вибране слово може істотно перекрутити зміст написаного, дати можливість двоякого тлумачення тієї або іншої фрази, додати всьому тексту небажану тональність.
продолжение
--PAGE_BREAK--