--PAGE_BREAK--Схема 1.2
Гадається, що термін «повідомлення» представляється в даному разі'' неправомірним. Доцільніше замінити його на термін «мовленнєвий акт». 3. Хойзінгер пропонує наступну схему [14, 10] (див. схему.1.3).
Схема 1.3
У даній моделі текст розглядається як результат свого кодування адресантом. Стосовно адресата він є об'єктом, який необхідно декодувати і домогтися його розуміння [14, 10]. Таким чином, текст є одним з найважливіших компонентів мовної комунікації, мовленнєві акти здійснюються в тексті і за допомогою тексту. Тому поняття «текст» представляється одним із центральних концептів прагматики. Це підтверджується наступними фактами: відношення «людина — знак» трактується як прагматичне; вивчення прагматичного відношення мовного знака призвело до того, що не тільки слово чи афікс розглядаються як мовний знак, але й речення і навіть текст. Розуміння тексту як мовного знака ґрунтується на тому, що мовні впливи рідко породжуються лише лексемою, словом чи словосполученням, а інтенціональність та ситуативність відносяться до текстової продукції і випливають з текст}'.
Таким чином, прагматичний аспект мовного знаку тісно пов'язаний з текстом, а відношення «людина — знак» повинне сприйматися як відношення «людина — текст» [14, 6]. З цим згодна О.С. Азнаурова, яка стверджує, що прагматика будь-якого тексту є однією з його органічних ознак. Саме уявлення про текст як про знак, тобто одиницю, що потребує наявність інтерпретатора і розрахована на інтерпретацію і через неї — на поведінкову реакцію, органічно включає і прагматичний аспект [16, 3]. В. Дресслер виділяє наступні ознаки тексту, частину яких цілком правомірно кваліфікувати як прагматичні:
а) наявність наміру (реалізується через зв'язність і співвідноситься задресатом);
б)прийнятність (адекватність сприйняття адресатом когезії і зв'язності); в)інформативність;
г)ситуативність.
Вони розглядаються як констатуючі принципи особливого типу мовленнєвої поведінки — текстової комунікації, а їхня наявність дозволяє розглядати текст як одиницю комунікації [17, 4].
Як зазначає В.В. Богданов, у цілому прагматику тексту можна розглядати як контекст для семантики. Семантика тексту — це відображення певного світу, дійсного або можливого. Прагматика завдає персональні, темпорально-локальні, скриптивно-ілокутивні, регулятивні та інші рамки для семантики, причому ці рамки перш за все характеризують взаємодію між творцем тексту і його адресатом. Семантика і прагматика — це дві невід'ємні сторони тексту. Семантика без прагматики позбавлена визначеності, як позбавлене визначеності поза контекстне слово. Прагматика без семантики безпредметна. Семантика відповідає на питання «Що?», прагматика — на питання «Як?» [18, 57].
З огляду на все перераховане вище, прагматичний статус речення може бути встановлений лише в тексті, компонентом якого воно є. Виходячи з цього, представляється необхідним розглянути поняття «текст» докладніше.
1.2 Текст і дискурс
Протягом тривалого часу головним об'єктом дослідження в синтаксисі було речення, що розглядалося як основна і як вища синтаксична одиниця. Однак останнім часом увагу вчених усе сильніше привертає до себе вивчення більш великих, понад фразових утворень, до складу яких речення входить лише як компонент. За той порівняно короткий час, протягом якого ведеться їхнє дослідження, звичайно, не могли бути вирішені всі пов'язані з ними питання. Тому дана проблема є і зараз однієї з найбільш актуальних у лінгвістиці. В даний час немає більш багатозначного і суперечливого поняття, ніж поняття «текст». Уявлення про сутність тексту, очевидно, повинне будуватися на основі певного інваріанта, що створюється в результаті співвіднесення цілої низки концепцій тексту. Розглянуті нижче концепції виступають як проміжний етап у процесі пошуку такого інваріанта.
Однією з проблем у розумінні тексту, що викликає суперечки лінгвістів, є ствердження його письмового характеру. Так, деякі вчені вважають, що текст — це продукт письмового варіанта мови, що завжди має графічне втілення. «Текст, — пише І.Г. Гальперін, — це повідомлення, об'єктивоване у виді письмового документа» [19, 73].
X. Брінкман протиставляє поняття «текст» і «мовлення»: перший, на його думку, передбачає письмову форму, а друга — усну [20, 183].
В.В. Богданов відзначає, що текст являє собою складне мовне утворення, яке виникає у результаті інтелектуальної діяльності людини, відображає той чи інший фрагмент реальної дійсності або дійсності в уявленні і фіксується за допомогою певного коду на матеріальному носії [18, 63].
Г.В. Колшанський докладно спростовує доводи про письмовий характер текстів: «Незважаючи на укорінені асоціації, пов'язані з категорією тексту як мовленнєвого продукту письмового характеру, необхідно все ж таки повернутися до початкового поняття мовлення як усної форми спілкування людини, а отже і до поняття такої дискретності мови, що властива усному мовленню в процесі його реального використання в комунікації. Будь-яка частина, уривок, сегмент спілкування, що має інформаційну повноцінність, а, значить, структурно маркірований, являє собою таку одиницю мовлення, насамперед усного, котра містить у собі всі ознаки оформленості, закінченості і цілісності. Навряд чи є підстави думати, що письмова фіксація усного мовлення (що виникла історично досить пізно) створила такі нові структурні властивості мовлення, характерні саме для письмової форми, що дозволили б вважати текст одиницею тільки письмового мовлення. Природно, що детальна обробка письмової форми мовлення створює більш наочне уявлення про упорядкованість письмового тексту в порівнянні з його усною формою. Однак це, власне кажучи, тільки поверхнева картина — більш сувора стилістична і логічна коректність тексту не торкається його основних властивостей, що виявляються в первинній — усній — сутності мовлення, і не дає підстав відносити текст як категорію мовлення тільки до письма. Ілюзія самостійності письмового мовлення породжена частково технічними обставинами матеріального бачення тексту, а не його сутністю» [21,91].
Л.Р. Зіндер говорить про те, що письмова форма мови є фікцією, оскільки вона завжди передбачає усну і спирається на неї. Поки мова зафіксована в оптичних знаках і не сприймається людиною, вона залишається мертвою матерією. Справжньою мовою вона стає лише тоді, коли має місце акт комунікації, коли текст читається, тобто коли він хоча б подумки озвучується [22, 21].
Дослідження фактичного матеріалу дає підстави вважати, що особливості, які відрізняють письмовий текст від усного, не торкаються головних релевантних ознак тексту як такого. Тому останній, на наш погляд, може існувати в двох варіантах — усному і письмовому.
Наступний суперечливий момент полягає в тому, чи є текст одиницею мови або все ж таки одиницею мовлення. У багатьох визначеннях тексту центральне місце займає його функціональна сторона — він визначається як вища комунікативна одиниця. Інші автори підкреслюють, що текст має свої постійні, як вони говорять, мовні ознаки, що утворюють його структуру. У цілому виділяється чотири основні концепції тексту за даним критерієм:
а) перша концепція акцентує результативно-статичні властивості тексту (текст як інформація, відчужена від свого носія і зафіксована у виді послідовності висловлювань, об'єднаних значеннєвим зв'язком; текст як єдина форма, у якій мова є доступною спостереженню дослідника) [23, 14];
б) інші концепції підкреслюють процесуальність тексту і розглядають свій об'єкт у двох аспектах: у відношенні до реального виробника (текст як реалізація мовленнєвої здатності індивідуума); у відношенні до мовної системи (текст як вживання мови, приведення в дію мовного механізму);
Той і інший підхід ніби синтезовані у формулюванні Е. Бенвеніста: «Висловлювання і є приведення мови в дію за допомогою індивідуального акта її використання» [24, 312];
в)деякі концепції висувають на перший план каузуючий елемент, реальне джерело тексту (текст як продукт мовленнєвої діяльності людини) [25, 147; 26, 97];
г) і, нарешті, стратифікаційна концепція розглядає текст як найвищий рівень мовної системи, що виконує особливу роль у комунікативному процесі. Прихильники такого підходу підкреслюють доцільність розмежовувати, з одного боку, «текст-реалізацію», з іншого боку, — текст як абстрактно-теоретичну категорію(Text
in
potentia
,
Text
in
abstracto
), аналогічно тому, як робить лінгвістика зі всіма іншими утвореннями до текстового рівня [27, 155].
Перша концепція представляє природу тексту у відриві від його живого джерела, від його реального виробника — людини. Друга теорія ігнорує мовні ознаки тексту. Третя концепція є занадто психологізованою. Четверта концепція представляється найбільш вдалою, оскільки розглядає текст як на рівні мови, так і на рівні мовлення, враховує багатосторонність його ознак. Таким чином, необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (абстрактно-теоретична категорія) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. На наш погляд, було б неправомірним вживати один і той самий термін в обох випадках. На даному етапі варто розглянути проблему дискурсу.
Термін «дискурс» знаходить широке розповсюдження в гуманітарних науках у 60-70-ті рр. XXст. у лінгвістиці — пізніше, а саме в нинішній час. Дискурс — багатозначний термін лінгвістики тексту, який вживається різними авторами у значеннях майже омонімічних. Найважливіші з них:
а)зв'язний текст, тобто група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом;
б)усно-розмовна форма тексту;
в)діалог;
г)мовленнєвий витвір як даність — письмова чи усна;
д)мовлення, занурене в життя, тобто, власне кажучи, другий членсоссюровської пари «мова — мовлення» [28, 467].
Так, дискурсом називають зв'язний текст І. Беллерт [29, 172], Р. Барт [ЗО, 443], Ц. Тодоров [31, 459], А. Ребоул і Ж. Моешлер [32, 285]. За ствердженням А. Ребоул і Ж. Моешлера, дискурс — недовільна (тобто зв'язна) послідовність висловлювань [32, 285]. І. Беллерт пише, що дискурс — це така послідовність висловлювань Sh
..., Sn
, у який семантична інтерпретація кожного висловлювання Si
(при 2 і залежить від інтерпретації висловлювань у послідовності Sh
..., St
.
\… Іншими словами, адекватна інтерпретація висловлювання, що виступає в дискурсі, вимагає знання попереднього контексту. Таке визначення стосується як конверсаційного дискурсу, так і лекції, а також літературних і наукових текстів [29, 172]. В. Кох говорить про те, що будь-який текст (чи частини тексту), що містить прояви одного й того ж самого конкретного мотиву, буде вважатися дискурсивним текстом [33, 163]. Дане визначення дискурсу представляється нам досить ілюзорним, розпливчастим і, нарешті, неправомірним. Якщо дискурс — це зв'язний текст, то існують незв'язні тексти, які потрібно позначити безпосередньо терміном «текст». Але зв'язність є невід'ємною ознакою тексту. Таким чином, наявною є невідповідність.
3. Хойзінгер визначає дискурс як кооперативний процес розвитку теми, обміну інтенціями і спонтанності, яка спостерігається особливо в повсякденних діалогах. При цьому 3. Хойзінгер вважає, що етимологія даного терміна така: від італ. discorso
— «безцільно бігати туди-сюди» [14, 52]. На наш погляд, етимологія терміна простежена в даному випадку невірно, оскільки італійське слово, що має сему «безцільність», не може відбивати цілеспрямований процес комунікації. Термін «дискурс» походить від англ. discourse
і фр. discours
— «мовлення».
Н.Д. Арутюнова й О.В. Падучева вважають, що дискурс відбиває суб'єктивну психологію людини і, отже, на відміну від теоретичного міркування він не може бути відчужений від мовця [2, 23]. їхня позиція основана на теорії Е. Бенвеніста, що розмежовує план оповідання і план дискурсу — мови, «яка привласнюється людиною, що говорить» [24, 276]. Е. Бенвеніст розуміє дискурс як усяке висловлювання, що передбачає адресанта й адресата і намір першого певним чином впливати на другого. Виходячи з цього, слід вважати, що теоретичне міркування може бути відчужене від адресанта, а оповідання не носить комунікативного характеру, тобто не припускає наявності адресанта / адресата і їхньої взаємодії. З цим не можна погодитися.
Деякі дослідники розрізняють суб'єктний і безсуб'єктний дискурси:
а) суб'єктний дискурс — дискурс, де є присутнім суб'єкт — хазяїн мовлення, айого присутність описується й аналізується через систему слідів;
б) безсуб'єктний дискурс — дискурс, де відбувається відокремлення мовця, і виробника акта висловлювання (тобто мовець може вимовляти чуже висловлювання) [34, 47].
М.Фуко відзначає, що безсуб'єктний дискурс — це свого роду вітальний об'єкт, «мовне тіло», що саме себе живе [35, 111]. Згідно з М.Фуко, індивідуум зникає за дискурсом [цит. за: 36, 232]. О.Г. Ревзіна вважає, що дискурс подібного типу не мислиться в парі «мова — мовлення» як другий її член, про що можна говорити у випадку із суб'єктним дискурсом. Дискурс безсуб'єктний сам займає місце мови. У безсуб'єктному дискурсі не є присутньою ні свідомість суб'єкта, що говорить, ні ситуація позамовної дійсності, а тільки зовнішня форма — не ідеальна, а матеріальна, котра, у свою чергу, існує в полі висловлювань. Такий дискурс — це система висловлювань, тобто сукупностей знаків. Стосовно одних висловлювань і дискурсів (такими є, наприклад, релігійні, юридичні тексти) основою згрупування стає коментар, стосовно інших — автор (не як індивідуум, який вимовив чи написав текст, але як центр зв'язності насамперед літературних дискурсів), у третіх — т. зв. принцип дисципліни, представлений насамперед у науковому дискурсі; суть принципу дисципліни полягає в постійній реактуалізації правил. Так поле дискурсу починає «проріджуватися», розпадатися на окремі дискурсивні серії. Виникає грандіозна картина дискурсивного всесвіту, який складається з різноманітних дискурсивних співтовариств, серій і утрупувань, зі звуку і матеріальності грандіозного, нескінченного і неприборканого бурління безсуб'єктного дискурсу, що, однак, має цілком очевидну реальність [37, 29]. Поняття безсуб'єктного дискурсу представляється нам штучним. Фактично, мова йде про локутивний акт. матеріальну оболонку мовленнєвого акта. Крім того, допускається груба помилка у ствердженні розриву між дискурсом і мовцем, між дискурсом і ситуацією спілкування. На наш погляд, навіть якщо мовець, цитує чиїсь слова, він робить це свідомо, з визначеною мeтою — що-небудь підтвердити або спpостувати, висловити згодом свою згоду чи незгодyз висловлюваннями, що цитуються.
Визначення дискурсу як мови, що використовується у певних видах усного мовлення і письма [38, 383], фактично ототожнює це поняття з поняттям «функціональний стиль». Таким чином, виникає закономірне питання: навіщо вводити два терміни для одного й того ж самого поняття? Тому ми вважаємо таке визначення теж неправомірним. Схожу помилку ми також знаходимо в концепції Г. Брюннер і Г. Граефен, на думку яких дискурс являє собою сукупність інтеракцій між членами певних соціальних груп або ж інтеракцій в умовах певної суспільної області [4, 7]. У словнику "LinguistischeGrundbegriffe" дискурс визначється як бесіда між комунікантами зі зміною мовця [5, 43], тобто як діалог. Таким чином, ми знову стикаємося із зайвим та неправомірним введенням двох термінів для одного поняття.
Тепер перейдемо до найбільш прийнятних і обґрунтованих визначень дискурсу. «Дискурс — зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними -прагматичними, соціокультурними й іншими факторами; текст, узятий у аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Дискурс включає паралінгвістичний супровід мови (міміку, жести) і вивчається разом з відповідними формами життя (репортаж, інструктаж, світська бесіда тощо)» [39, 137]. Це визначення дискурсу представляється найбільш детальним з існуючих.
На думку О.С. Кубрякової і О.В. Александрової, дискурс слід розуміти саме як когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовотворенням, створенням мовленнєвого витвору, а текст є кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається у визначену закінчену (і зафіксовану) форму. Текст може трактуватися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і потрапляє у поточну свідомість сприймаючої його людини [40, 19].
Як указує М.К. Бісімалієва, поняття «дискурс» пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як процесу з урахуванням учасників цієї події, їхнього знання ситуації спілкування, що склалася; поняття «текст» пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як продукту, і тут увага звертається головним чином на формальні засоби зв'язку його частин [41, 82].
На наш погляд, дискурс — це прагматизована форма тексту. Таким чином, ми пропонуємо наступні дефініції:
а) текст на мовному, докомунікативному рівні, як абстрактна категорія —»текст;
б)текст на мовленнєвому, комунікативному рівні —» дискурс.
Отже, дискурс — це текст у дії, засіб, що дозволяє здійснювати мовну комунікацію у певному соціальному і предметному контексті.
Дана дефініція розкриває поняття «дискурс» у вузькому розумінні. Крім цього існує повністю правомірне визначення дискурсу у широкому розумінні, представлене в концепції Ю.С. Степанова. Як стверджує цей дослідник, дискурс -це мова в мові, але представлена у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує насамперед і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, — нарешті — особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Це -можливий (альтернативний) світ, у повному розумінні цього логіко-філософського терміна. Кожен дискурс — це один з можливих світів. Фрагменти історії світу, що носять характер закритих систем — це і є аналог дискурсу, те, що описується дискурсом [42, 45]. Тобто існує об'єктивна реальність, що сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ ми називаємо дискурсом у широкому розумінні. У кожної людини своє особливе розуміння, сприйняття об'єктивного світу, свій особливий світогляд, а, значить, кожна людина носій особливого дискурсу. Тобто існує певний простір адресанта і певний простір адресата. Для успішної комунікації необхідне максимальне перехрещення цих сфер або наявність засобів їх співвіднесення.У нашому подальшому дослідженні ми будемо використовувати вузьке розуміння дискурсу. Однак на даному етапі нам представляється необхідним встановити статус причинних відносин і в дискурсі широкого плану.
Причини — це не події, а факти, корелятивні не всьому універсуму мови, а щоразу якому-небудь фрагменту («підмові»), обмеженому певними логіко-лінгвістичними умовами, — дискурсом. Причини, що є не подіями, а фактами, -констатації — у рамках дискурсу — того, що відбувається у фрагменті світу, який носить характер закритої системи [42, 71]. Як відзначає 3. Вендлер, причини — це факти, а не просто пропозиції1. Відмінність факту і пропозиції полягає в наступному: факти референційно прозорі (тобто ясно, до яких речей і положень справ вони відносяться), тоді як пропозиції референційно непрозорі. Проілюструємо це на прикладі трагедії Софокла. «Едип оженився на Іокастi
і »Едип оженився на своїй матері — це дві різні пропозиції, але один факт. Перше речення відноситься до дискурсу Едипа, що описує світ цього персонажу; друге — до дискурсу Софокла (глядача, читача, критика тощо). У дискурсі Едипа друге твердження позбавлене сенсу, вірніше, не є осмисленим [43, 276]. Таким чином, причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.
Те, що поняття «дискурс» у вузькому розумінні (далі «дискурс») тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям «функціональний стиль»2. Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю". Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
!Пропозиція — це «твердження, висловлене реченням» [42,69].
— Про такой зв'язок правомірно говорити і у разі широкого розуміння дискурсу, адже різні функціональні стилі являють собою різні засоби пізнання оточуючого світу, що відображають різні типи людського мислення. 3 Термінологія А.П. Ковапя [44, 7].
--PAGE_BREAK--Схема 2.1
da
=> адресант weil
=> дійсність denn
=> адресат
У результаті проведеного дослідження дискурсів трьох функціональних, стилів (художнього, газетно-публіцистичного та наукового) були отримані дан: -го вживаність складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
(див. табл. 1 А.4).
З огляду на співвідношення між кількістю складних речень з конекторами da, weil
,
denn
і кількістю рядків, можна зробити висновок про те, що ці причини речення найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані ш науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. У лис кліках усіх трьох стилів перевага віддається підрядному причинному зв'язку. У художньому стилі найбільш уживані складні речення з конектором denn
, найменш уживані складні речення з конектором weil
; у газетно-публіцистичному стаж найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil
, найбільш рідко -з конектором da
; у науковому стилі перевага віддається конектору weil
, найменш уживаний конектор da
. У цілому градація вживаності складних речень і розглянутими конекторами від більшого до меншого виглядає так:
а)з конектором denn
;
б)з конектором weil
;
в)з конектором da
.
П. Шлобінські наводить такі статистичні дані стосовно вживалося розглядаємих нами конекторів у розмовному стилі3 (див. табл. А.5) [49. 315].
Таким чином, у розмовному стилі з досліджуваних конекторів провідне місце з величезним відривом займає конектор weil
, а da
і denn
відіграють другорядну роль.
Як зазначає Ф. Айзенманн, сполучник da
, що вводить каузальні підрядні речення, є повністю відчуженим від вживання у розмовному стилі.
Для сполучника weil
даний дослідник вказує такі тенденції вжитку у розмовному стилі:
а) за тендерним6 показником — weil
частіше вживається чоловіками, ніжжінками;
б) за віковим показником — weil
частіше вживається молоддю, ніж людьмисереднього та похилого віку;
в) майже завжди (у 98 випадках зі ста) weil
вживається як каузальнийсполучник; інша можливість ужитку, що реалізується дуже незначною мірою, -темпоральна.
Каузальне denn
у розмовному стилі має піднесене звучання і піднесене стилістичне забарвлення. Його вживаність у цьому функціональному стилі складає приблизно 0, 15% серед всіх сполучників. Жінки використовують цей сполучник рідше, ніж чоловіки (0, 19% всіх сполучників — у чоловіків; 0, 06% всіх сполучників -ужінок) [55, 106/143/268-269].
2.2 Модифікації каузальності та прагматична корекція в дискурсі
Спираючись на теорію М.В. Ляпон, ми вивчили і дослідили модифікації каузальності і можливості прагматичної корекції у вищевказаних дискурсах [56, 193]. У результаті були отримані такі дані.
Перший напрямок модифікації каузальності — корекція причинного статусу. За допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину: її одиничність (неодиничність), важливість (неважливість), першорядність (другорядність) чи «обговорює» взагалі обґрунтовуючі потенції даного фрагмента інформації, його пояснюючу силу.
Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil
. Його можуть супроводжує ати:
а) модальні конкретизатори (vielleicht
,
wahrscheinlich
,
etwa
,
vermutlich
,
wohl
),що фіксують стадію пошуку справжньої причини: адресант гарантує тільки вірогідність того, що повідомляється, але сумнівається в тім, чи має повідомляти факт статус справжньої причини, наприклад:
(3) Das hцrt' ich nicht; vielleicht, weil er gerade durchgeht; die Spьlimg ist zu stark. /T. Storm/
(4) Ja, Elke, das hob ich freilich auch gefragt, den, der allein es wissen kann; aber du weiЯt ja auch, der Allmдchtige gibt den Menschen keine Antwort
—
vielleicht, weil wir sie nicht begreifen wьrden. IT. Storm/
б)акцептанти одиничності причини (
blo
Я,
nur
), наприклад:
(5)Da koche ich ьber vor Wut. Dass das nicht in den Kopf der Leute reingeht, dass
55
Banken nicht so blцd sein kцnnen, meinem Mann
5,5
Milliarden Mark Kredit zu geben,nur weil er so schцne blaue Augen hat. /«Stern» — 2000/
Одиничність причини може бути показана особливим способом, а саме:
(6)Ich habe mich seiner ein wenig angenommen, weil er eine groЯe Kundschaft desAdvokaten ist, aus keinem andern Grund. /F. Kafka/
в) актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини (vor allem,besonders), наприклад:
(7) Nach Auskunft der Дrzte wird er ьberleben, vor allem, weil er als Fackel nicht schrie./"'Stern" -1999/
(8) Aber weiterhin wurde es schwierig, besonders weil er so ungemein breit war. /F. Kafka,'
г) модифікатор gerade
, за допомогою якого адресант акцентує думку про те, що з ряду потенційних мотивацій саме дана має статус справжньої причини, наприклад:
(9) Und gerade weil alles so klein und ьberschaubar ist, fьhlen sich dieChemiestudenten sowohl in Jena. /«Stern» — 1999
д) релятив schon: обґрунтування, що обговорюється, не вичерпує мотивації; запропонований мінімум, який при всій своїй поверхневості або другорядності (адресант передбачає сумніви адресата) володіє достатньою аргументуючою силою, наприклад:
(10)Mit Lust erzдhlen wir diesen mцglichen Fall, wie es mit unserem Grafen Karleinmal gehen kцnnte, der auch mit einer Schar Studenten fussreissend ausgezogen war,aber ganz paЯt es schon darum nicht, weil dem Grafen nicht notwendig war, wenn erheiraten wollte, sich dem Joche fremder Dienste zu unterziehen. F. Kafka/
є) прагматичні коректори auch, auЯerdem, які є неоднозначними; серед їхніх функцій:
1) запропонована одна з причин у низці інших, які опускаються через їхню неактуальність у даному контексті;
2) аргумент, що фігурував у попередньому тексті, але не в каузальній функції;
3) аргумент, якому адресант надає принципового значення, але риторично «маскує» його під другорядний.
Для диференціації цих змістів мінімальний контекст недостатній, наприклад:
(11) Das soll Sie nicht abschrecken, denn selbst wenn Sie nicht jede biochemische Finesse begreifen, werden Sie das Buch verstehen. Auch weil Angier Beispiele bringt. /«Psychologie heute» — 1998/
(12) Das alles ist Psychologie
—
und die ignoriert Malik systematisch, auch weil er sie bestдndig mit den Sprechen der Pop-Eso-Psycho-Szene verwechselt. /«Psychologie heute» — 1998/
є) коректор nicht
...,
sondern
: первинна причина протиставлена іншій, що відкидається, але також вербалізується у даному висловлюванні, наприклад:
Релятив — це загальне поняття для означення сполучників та прнйменників, які несуть у собі перш за все синтаксичну, але також і невелику семантичну інформацію [5,151].
(13) Natьrlich wird Lьding nicht angezapft, weil er beobachtet werden muЯ, sondern weil die Gefahr besteht, dass er
—
etwa von Erpressern, Polit-Gangstern etc.
-
angerufen wird. /H. Bцll/
ж) коректор teils..., teils: мотивація складена із сукупності окремихрівнозначних аргументів, наприклад:
(14) Wir mьssen ihr kьrzlich nacherzдhlen, teils weil die Geschichte uns erlustigt, teils weil sie zu den beiden Pflegetьchtern in naher Beziehung steht /F. Kafka/
з) альтернативний релятив entweder
...,
oder
, за допомогою якого адресант«виносить на обговорення» два (чи більше) аргументи, що в однаковій мірі претендують на статус причини, наприклад:
(15) Wagen wir differenzierte Stellungnahmen, blockieren die meisten Journalisten: Die wenigsten Medienmacher wollen es ,,genau" wissen. Entweder weil sie selbst nicht mehr zuhцren kцnnen
—
oder aber meinen, ihr auf schnelle Fakten und leichtes edu- oder informationell getrimmtes Publikum wдre mit einigen Sдtzen mehr schon geistig ьberfordert. /«Psychologie heute» — 1998/
Прагматичний коректор може контактувати із сполучником weil
не безпосередньо, а через корелят, наприклад:
(16)Wenn wir ihn in RuЯland auflehmen, dann nur deshalb, weil er uns frьher wertvolles Material geliefert hat. /H.G. Konsalik/
(17)Es war natьrlich kein Grund, sich deshalb zu дngstigen, er erhielt die Niederlage nur deshalb, weil er den Kampf aufsuchte. /F. Kafka1'
Прагматичний коректор залишає вільним місце для інших коректорів, наприклад:
(18) Nicht etwa nur aus Nдchstenliebe, sondern auЯerdem deshalb, weil auch Sie mir helfen kцnnen. /F. Kafka/
Прагматичні коректори, що мають аналітичну форму, відрізняються такою особливістю: з однією складовою частиною може бути вжите підрядне речення із сполучником weil, а з іншою — його замінник (словосполучення, інфінітивний зворот тощо), наприклад:
(19) Warum hat euch Katharina II. nach RuЯland gelockt? Nicht, weil sie einedeutsche Prinzessin war, sondern um euch die Dreckarbeit machen zu lassen./H.G. Konsalik/
Конектор da
може контактувати з прагматичними коректорами besonders
(див. вище) і erst
(показник одиничності причини), наприклад:
(20) Die Entschuldigung, um die Sie bitten, gebe ich Ihnen gern, besonders da ichkeine Spur einer Unordnung finden kann. /F. Kafka'
(21) Erst da er gegen die blendenden Strahlen seine Augen mit der Handbeschattete, konnte er es nicht verkennen. /T. Storm/
Конектор denn
не контактує з прагматичними коректорами, однак має таку особливість на прагматичному рівні: речення, що вводиться сполучником denn
. часто може являти собою, у свою чергу, складнопідрядне речення, при цьому конектор denn
безпосередньо контактує з іншими конекторами (у тому числі з da
), наприклад:
(22) Das mцchte man doch gern wissen, denn da den meisten Menschenzuverlдssige telepathische Verbindungen versagt sind, greifen sie doch zum Telefon, dasihnen zuverlдssiger erscheint. /H. Bцll/
Розглянутий напрямок модифікації ілюструє:
а) ієрархічний принцип механізму оцінної ситуації: безпосередній кваліфікатор каузальності залишає відкритим місце для додаткової оцінки за допомогою спеціального коректора; у структурі оцінної ситуації саме ця корекція є«кінцевою інстанцією», що визначає остаточний прагматичний ефект того, що повідомляється;
б) модальну «непроникність» причинного релятива: коректори модальноготипу, що підключаються до сполучника, стосуються тільки причинного статусу інформації, але не торкаються її достовірності.
Об'єктом прагматичної корекції може виявитися не сполучник, а сам мотивуючий факт, при цьому каузальний статус того, що повідомляється (його мотивуюча сила), сумніву не піддається: такий вид корекції властивий усім трьом розглянутим видам складних речень, наприклад:
(23) Auf den Herrenbesuch angesprochen, wurde sie verlegen und sagte, da Katharina wohl darьber nichts gesagt habe, verweigere auch sie die Aussage. /H. Bцll)
(24) Wie erwдhnt, wurde ich in der Bank nicht zu ihm vorgelassen, weil er gerade mit einem Herrn verhandelte. /F. Kafka/
(25) Denkt der Tonbandabspieler, der natьrlich genau darauf achten muЯ ob hier nicht ein Anarchistencode verwendet worden ist, ob mit Palatschinken nicht etwa Handgranaten und bei Eis mit Erdbeeren Bomben gemeint sind — doch mцglicherweise: die haben Sorgen oder: die Sorgen mцchte ich haben, denn ihm ist mцglicherweise gerade die Tochter durchgebrannt oder der Sohn dem Hasch verfallen oder die Miete wiedermal erhцht worden, und das alles — diese Tonbandaufnahmen — nur, weil gegen Lьding einmal eine Bombendrohung ausgesprochen worden ist; so erfдhrt ein unschuldiger Beamter oder Angestellter endlich einmal, was Palatschinken mit Mohn sind, er, dem die schon als Hauptmahlzeit genьgen wьrden, wenn auch nur einer. /H. Bцll/
Другий напрямок модифікації фіксує стадію пошуку для протилежного фрагмента інформації: у подібних умовах каузальна частина не піддається корекції -її мотивуюча сила не обговорюється, а представлена як єдина, поза співвіднесенням з іншими, наприклад:
(26) Da der Fall der Katharina Blum angesichts der Haltung der Angeklagten und der sehr schwierigen Position ihres Verteidigers Dr. Blorna ohnehin mehr oder weniger fiktiv bleiben wird, sind vielleicht gewisse kleine, sehr menschliche Unkorrektheiten, wie Hach sie beging, nicht nur verstдndlich, auch verzeihlich. /H. Bцll'
(27) Sie habe nдmlich nicht zwei-, sondern dreimal mit dem Scheich Karl getanzt, weil sie frьer von Karl als Hertha von Gьn zum Tanz aufgefordert worden sei. H. Bцll
(28) In diesem Moment, als ich mit diesem Gцlten mich sozusagen verabredete, tanzte Claudia mit einem als Scheich verkleideten Mann neben mir, und sie mьssen wohl unser Gesprдch t haben, denn der Scheich, von dem ich spдter erfuhr, daЯ er Karl heiЯt, fragte sofort Claudia in so einer Art witzig gemeinter Demut, ob denn auf dieser Party nicht noch ein Plдzchen fьr ihn frei sei, er sei auch einsam und wisse nicht so recht, wohin. /H. Bцll/
Таким чином, усі три розглянуті види складних речень можуть підлягати модифікації другого напрямку.
2.3 Комунікативно-прагматичні типи каузальних таксисів
О.С. Діденко у своїй роботі «Система гіпотаксису німецької мови у семіотичному аспекті» виділяє п'ять прагматичних парадигм складнопідрядного речення:
а)темпоральну;
б)модальну;
в)нумерально-персональну;
г)негопозитивну;
д)комунікативної цілеустановки [52, 79].
Для нашого дослідження ми обрали останню з них. За категорією комунікативної цілеустановки прийнято розрізняти розповідні (констативи), питальні (квеситиви) та спонукальні (директиви) речення [11, 79]. Комбінації їх усередині складного речення складають дев'ятичленну комунікативну парадигму (див. схему 2.2).
Схема 2.2
В результаті проведеного дослідження були отримані такі статистичні дані (див. табл. Б.1, Б.2, Б.З).
Як і слід було очікувати, найбільш часто зустрічається у випадку зі всіма трьома конекторами парадигматичний варіант а), при якому і головне, і підрядне речення (або ж обидва прості речення, що входять до складу складносурядного) є розповідними, наприклад:
(29) Die Nebenquellen, einige von grцЯerer, andere von geringerer Bedeutung, brauchen hier nicht erwдhnt zu werden, da sich ihre Verstrickung, Verwicklung, BefaЯtheit, Befangenheit, Betroffenheit und Aussage aus dem Bericht selbst ergeben. /H. Bцll/
(30) Er ist nur Deichgraf, weil sein Vater und GroЯvater es gewesen sind, und wegen seiner neunundzwanzig Fennen. /T. Storm/
(31) Damit hatte er aber auch die Herrschaft ьber sich erlangt und verstummte, denn nun konnte er den Prokuristen anhцren. /F. Kafka/
Або просте речення у складі складносурядного з конектором denn
,
яке не вводиться конектором denn
. 111Або просте речення у складі складносурядного з конектором denn
, яке вводиться конектором denn
.
Тобто у цьому випадку адресант стверджує, що певні події знаходяться у причинно-наслідкових відносинах одна з одною, і повідомляє цю інформацію адресату.
У складних реченнях з конектором da
не виявлені парадигматичні варіанти б), в), д), є), ж), з); з конектором weil
— варіанти б), в), є), ж), з); з конектором denn
-варіанти в), г), д), є), ж), з). Таким чином, варіанти в), є), ж), з) не зустрічаються в жодному з розглядаємих нами видів речень.
У результаті проведеного дослідження нами було виявлено чотири складних речення з конектором da
, які відповідають варіанту г): у цьому випадку адресант за допомогою головного речення запитує інформацію у адресата; за допомогою ж підрядного речення адресант обґрунтовує і доводить необхідність і правомірність такого запиту, тобто фактично адресант пояснює, що примушує його задати питання (як правило, конектор da
за таких умов і такого оточення на українську мову перекладається як «адже»), наприклад;
(32) Da wir in einem freien Land leben und frei und offen miteinander sprechen dьrfen, auch am Telefon, was kann da einer mцglicherweise sittsamen oder gar sittenstrengen Person — ganz gleich welchen Geschlechts
—
alles um die Ohren sausen oder vom Tonband entgegenflattern? /H. Bцll/
War er ein Tier, da ihn Musik so ergriff? /F. Kafka/
Варіант є) у випадку з конектором da
був знайдений два рази: за допомогою головного речення адресант спонукає адресата до яких-небудь дій; за допомогою підрядного речення адресант обґрунтовує і доводить необхідність такого спонукання, тобто фактично адресант пояснює, що примушує його спонукати адресата до чого-небудь, наприклад:
(34) EntschlieЯen wir uns, da der Nebel sich nicht zu lichten scheint, doch mit demZug zu fahren. /H. Bцll/
(35)STERN: Da wir gerade bei der aktuellen Politik sind...LE C.4RRE: ...lassen Sie uns davon aufhцren. /«Stera,' — 2000/Парадигматичний варіант г) був знайдений у складних реченнях з конектором weil 17 разів. У цьому випадку, як було встановлено, можливі два субваріанти. Перший з них такий: у головному' реченні, яке являє собою питальне речення з питальним словом (як правило, warum
?), адресант запитує інформацію про причину певної події; у підрядному реченні знаходиться відповідь на питання в головному реченні, тобто надається інформація про причину події, яка обговорюється (як правило, такий парадигматичний варіант зустрічається у діалогах, причому запитує інформацію, тобто є продуцентом головного речення, один комунікант, а відповідь на запит дає, тобто є продуцентом підрядного речення, інший комунікант), наприклад:
(36) »Darm werden wir hier jeden Abend sitzen und gemeinsam Deutsch lernen!
" -«Warum?» — «Weil ihr Deutsche seid!» brьllte Weberowsky. «Weil wir in die alteHeimat heimkehren!
» /H.G. Konsalik/
(37)«Wie kann ich so etwas verlassen? » — «Weil du mich liebst». /H.G. Konsalik/Інший субваріант трактується таким чином: адресант не сумнівається ні в
достовірності, ні в причинному статусі інформації, яку передає підрядне речення; однак він запитує адресата, чи є дана причина достатньою для реалізації наслідку (у цьому випадку питальне слово відсутнє), наприклад:
(38) Oder dьrfen auch die mazedonischen Tomaten-Anbauer hoffen, weil der Krieg im Kosovo ihre Exportwege zerstцrt hat? /«Stern» — 1999/
(39) Bekommen die Bulgaren eine Entschдdigung, weil die Donau durchausgelaufenes Цl kontaminiert worden sein soll? /«Stern» — 1999/
Варіант д) у випадку з конектором weil
зустрічається 12 разів: тут також слід виділити два субваріанти. Перший з них такий: головне речення передає питання про причину події, яка описується (при цьому є присутнім питальне слово); у підрядному реченні запропонований варіант відповіді, тобто можлива причина; однак комунікант, який є продуцентом підрядного речення, не впевнений в інформації, яку повідомляє, тому представляє її також у формі питання (без питального слова), наприклад:
(40) Warum wohl? Weil er kein «Opfer seines Berufes» war, sondern wahrscheinlicher das Opfer eines Eifersuchtsdramas? /H. Bцll/(41) Und warum weinte sie denn? Weil er nicht aufstand und den Prokuristen nicht hereinlieЯ, weil er in Gefahr war, den Posten zu verlieren, und weil dann der Chef dieEltern mit den alten Forderungen wieder verfolgen wьrde? /F. Kafka/
Інший субваріант полягає в слідуючому: адресант впевнений у достовірності інформації, яку передають головне та підрядне речення; однак він сумнівається в тому, чи пов'язані події, які в них описуються, причинно-наслідковими відносинами, тому складнопідрядне речення як єдиний комплекс виступає у питальній формі, тобто адресант питає, чи є дані події причиною та наслідком (питальне слово відсутнє), наприклад:
(42) Gab sie deshalb nicht an, den Ring von Gцtten bekommen zu haben, weil sie wuЯte, daЯ es ziemlich unglaubwьrdig gewesen wдre, aus Gцtten einen Kavalier dieses Schlags zu machen? /H. Bцll/
Schдmte sie sich etwa nur, weil sie ihren Ruf gefдhrdet sah? /H. Bцll/
У складнопідрядному реченні з конектором weil
варіант є) був знайдений три рази (трактовка аналогічна обгрунтуванню даного варіанту з конектором da
-див. вище), наприклад:
Bleib hier, weil du mich liebst. /H.G. Konsalik/
Schlдgt alles nieder, weil es fьr ihn keine Moral gibt! /H.G. Konsalik/
Два рази нами був виявлений парадигматичний варіант б) у випадку з конектором denn
, при якому просте речення, що вводиться даним сполучником виступає у питальній формі як з питальним словом, так і без нього, а інше просте речення, що входить до складу складносурядного, — у формі повідомлення, наприклад:
(46) Der Trost, der in diesen Worten verborgen war, mochte relativ sein, denn was heiЯt schon «nicht alle »? — aber immerhin waren es eben «nicht alle ». /H. Bцll/
(47) Eine Wanderung ins Ungewisse. Denn wo hatte man Platz und Arbeit im ohnehin schon ьbervцlkerten Deutschland? /H.G. Konsalik/
Парадигматичний варіант є) властивий також і складносурядним реченням з конектором denn, наприклад:(48) Va, Deichgraf; aber laЯt Euch das nicht krдnken
",
entgegnete der andere,«Denn im dritten Gliede soll der Familienverstand ja verschleiЯen; Euer GroЯvater, daswissen wir noch alle, war einer, der das Land geschьtzt hat!
» /T. Storm/
Отже, встановлені за категорією комунікативної цілеустановки парадигматичні варіанти (а також субваріанти) складних речень з конекторами da, weil, denn є відповідно комунікативно-прагматичними типами (субтипами) даних речень.
У науковій праці Р. Паш ми знаходимо такі приклади з розмовного стилю німецької мови:
(49) Ich kann dir kein Geld leihen, denn greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche! [57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, denn hin ich Krцsus? [57, 252]
Ich will das Geld nicht, denn was soll ich damit? [57, 252]
(50) Ich kann dir kein Geld leihen, weil greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche! [57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, weil bin ich Krцsus? [57, 252]
Ich will das Geld nicht, weil was soll ich damit? [57, 252]
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розділ 3. ТАКСИСИ В ПРАГМАЕПІСТЕМІЧНОМУ АСПЕКТІ
3.1 Епістемічний світ та епістемічний стан мовця
Епістемологія як галузь науки, предметом якої є феномен знання, вбирає в себе напрацювання багатьох гуманітарних наук — філософії [59], логіки [60], психології [61] тощо. Не може обійти цю проблему й лінгвістика, для якої епістемологія — це насамперед знання суб'єкта мовлення про об'єкти мовлення [62, 33; 63, 323], які повстають в двох ракурсах — когнітивному та епістемічно-модальному.
Епістемологія має безпосереднє відношення до однієї з головних функцій мови — гносеологічної (акумулятивної), сутність якої полягає в накопиченні, збереженні та презентації знання. Епістемічний модус є ставленням мовця до того, чи відповідає його висловлювання істині (істинному знанню), а якщо відповідає, то в якій мірі. Він слугує свого роду фільтром, за допомогою якого перевіряється відповідність інформативного змісту висловлювання критеріям істинності або хибності з метою його подальшої передачі / непередачі до скарбниці людського досвіду, де категорія істинності виступає як феномен, що характеризується тільки відповідністю знання дійсності [61, 105].
Знання індивіда можна уявити собі наступним чином. Припустимо, що ми можемо скласти список усіх мислимих суджень (в цілому цей список буде нескінченним). Цей список відображається в системі знань кожного індивіда по-своєму, відображаючи його індивідуальну систему знань (епістемічний світ) про навколишню дійсність. У кожного суб'єкта свій власний епістемічний світ, який може співпадати, співпадати лише частково або не співпадати взагалі з епістемічним світом іншого індивіда. Частковим проявом епістемічного світу є епістемічний стан мовця — його ставлення до проблеми істинності щодо висловлюваної ним думки.
В людському спілкуванні епістемічний компонент виявляється дуже важливим чинником. Про це свідчить лише один той факт, що він може відтворюватись як невербальним (міміка, жести тощо), так і вербальним способами.
Епістемічний компонент знаходить своє втілення практично на всіх рівнях мовної системи — фонетичному, граматичному, лексичному, де він, в свою чергу, може набувати як експліцитного, так й імпліцитного вигляду. Як зазначає Н.К. Рябцева, надати висловлюванню необхідну епістемічну визначеність, певне епістемічне значення можна за допомогою ментальної лексики (експліцитно) або ментальної граматики (імпліцитно) [64, 51].
Розгалужена система засобів вираження епістемічної модальності -епістемічного стану мовця — дозволяє говорити про наявність в мовній системі досить чіткої градації, яку можна з певними обмеженнями охарактеризувати як епістемічну шкалу у вигляді «ЗНАЮ — ПРИПУСКАЮ — НЕ ЗНАЮ». Така, шкала, відображає, по-перше, обов'язкову наявність суб'єктивного моменту -фактору мовця («я»), а по-друге, в ній фіксується епістемічний стан мовця в момент мовлення — яке б знання не сигналізував мовець, воно практично зводиться до трьох епістемічних можливостей — достовірне знання, недостовірне знання, незнання.
Епістемічний світ і епістемічний стан мовця є категоріями, які характеризуються індивідуальністю і мінливістю в часі. Кожне висловлювання кваліфікується в системі знань окремого суб'єкта з точки зору тільки одного з трьох можливих епістемічних станів. Вельми вірогідно, що багато суджень будуть взагалі неактуалізованими в епістемічному світі того чи іншого індивіда, оскільки вони ним ніколи не формулювались і, можливо, формулюватись не будуть, а тому взагалі незрозумілі. Зокрема, в системі знань неосвіченої людини судження типу «Теорія гравітації Ньютона правильна» або «Теорія еволюції Дарвіна застаріла'' будуть фігурувати як неактуалізовані судження типу НЕ ЗНАЮ (невизначено), у той же час ці ж судження в епістемічному світі фізика або просто освіченої людини матимуть позначку ЗНАЮ. А висловлювання типу »Риба живе у водоймищі" буде актуалізованим судженням за типом ЗНАЮ як для зазначеного контингенту мовців, так, напевно, й для більшості представників мовного колективу, а судження «Коала — це, мабуть, різновид ведмедів» може свідчити про незадовільну обізнаність мовця в тваринному та рослинному світі (ПРИПУСКАЮ). Заглянувши в енциклопедію, той же мовець може тим самим перевести своє знання відносно поняття коала із сфери невизначеності в сферу визначеності (ЗНАЮ), зі всією впевненістю стверджуючи, що «Коала — ije
сумчастий ведмідь».
Отже, можна вважати аксіомою висновок про те, що кожна репліка, кожне природномовне висловлювання сигналізує про стан знань мовця в момент мовлення. Цілком зрозумілим є те, що індивідуальний епістемічний світ змінюється в часі, а отже й те, що одні й ті ж самі висловлювання можуть з часом переходити із однієї графи епістемічної шкали в іншу. Ці положення видаються вельми важливими для природних мов, оскільки окрім зазначеної в них мається досить складна шкала переходу від достовірного до недостовірного знання та серія досить таки невизначених градацій усередині самих сфер «достовірного» та «недостовірного». Розглянемо епістемічну шкалу більш докладно.
Достовірне знання віддзеркалює по меншій мірі три когнітивні настанови -істина, неправда, абсурд — і сигналізується в мові різними епістемічними показниками (маркерами), в першу чергу, власне епістемічними дієсловами kennen
та wissen
, до яких примикають дієслова denken
,
glauben
,
meinen
[65, 142] та близькі їм за своїм значенням sehen
, (
be
)
merken
,
verstehen
, а також епістемічними прислівниками evident
,
klar
,
nat
ь
rlich
,
offensichtlich
,
selbstverst
д
ndlich
з семантикою очевидності. «Наявність у знанні моментів очевидного в основному змісті за присутності також і неясного, невідрефлексованого характеризує знання як достовірне» [59, 123]. Для достовірного знання важливим видається питання про його джерело, у цьому відношенні воно може бути чуттєвим (емпіричним, фактологічним, досвідним), асерторичним, або вивідним («достовірний хід думки»), та смисловим («в цьому можна побачити певний сенс»), а за вихідною основою свого формування воно може бути суб'єктивно та об'єктивно визначеним (обґрунтованим). Суб'єктивно обґрунтована достовірність може бути охарактеризована як віра (glauben
) [66, 399] або впевненість (sicher
sein
, (
fest
) ь
berzeugt
sein
) [67, 107], а об'єктивно обґрунтована — як власне достовірність.
Якщо ознаки очевидності присутні в знанні непевно, проблематично, якщо вони не пов'язані із суттєвими моментами змісту, то подібні знання переходять у ранг недостовірних (припустимих, вірогідних, гіпотетичних, непевних). І хоч вважається, що більшість наших знань може бути охарактеризована як достовірна, саме недостовірне знання представлене в мові найбільш розгалуженою системою засобів свого відтворення з різним ступенем достовірності — від дуже низького (на межі достовірності) до дуже високого (на межі незнання). Таким чином, на відміну від достовірності, де визначальним видається джерело знання (надійний -ненадійний), недостовірність співвідноситься з якістю знання. Серед засобів відтворення недостовірного знання фігурують лексичні маркери — дієслова типу ahnen
, (
er
)
warten
,
hoffen
,
bef
ь
rchten
,
vermuten
,
annehmen
,
sch
д
tzen
, епістемічний статус яких базується на компоненті «вірогідність», ціла низка модальних слів, які отримали в спеціальній літературі назву «показників достовірності» [68, 116]: offenbar
,
sicher
,
m
ц
glicherweise
,
zweifellos
,
wahrscheinlich
,
eventuell
,
vielleicht
,
kaum
,
wirklich
, а також частки ja
,
doch
,
wohl
,
denn
[69, 105]. Крім того, спеціалізованими маркерами епістемічної недостовірності виступають як лексико-граматичні (конструкції «модальне дієслово + інфінітив», "scheinen
І
glauben
+ zu
+
Inf
' тощо), так і граматичні засоби (деякі види кон'юнктиву).
Феномен незнання виступає нульовим епістемічним станом мовця і є за своєю суттю актом визнання ним факту своєї некомпетентності або браку інформації («епістемічний провал» [62, 33]). Вважається, що незнання може також підлягати градуюванню за шкалою: невідомо, сумнівно, невизначено [70, 136]. Мовним еквівалентом незнання виступають вже зазначені дієслова в сполученні з запереченням (nicht
+
kennen
,
nicht
+ wissen
тощо).
У будь-якому випадку мова обмежує кількість прямих показників епістемічної модальності одним. Зокрема, епістемічні маркери не застосовуються при очевидних твердженнях (*Я знаю, що світить сонце або ^Безперечно, сонце світить). При цьому мова накладає заборону на застосування не тільки суперечливих показників епістемічного стану (*Ми знаємо /Ми не знаємо, що Петро,.мабуть, купив машину), де знати та мабуть не узгоджуються за ознакою достовірність / недостовірність інформації, але й на застосування його узгоджених показників (*Ми знаємо, щоПетро, безперечно, купив машину), де епістемічні маркери знати та безперечно стосуються достовірного знання.
Є підстави вважати, що епістемічно-модальні імпульси проходять через кожне без виключення висловлювання природної мови, а отже епістемічний стан мовця може сигналізуватись не тільки спеціальними лексико-граматичними маркерами, але й бути наявним в тих висловлюваннях, де не мається видимих епістемічних показників, тобто імпліцитно. В такому разі між певним епістемічним станом мовця та певним типом речення має бути пряме співідношення.
Для перевірки цієї гіпотези зосередимо наші зусилля на складному реченні з каузальним значенням. Отже, до кола завдань даного розділу входить з'ясування двох питань: по-перше, яким чином мовець сигналізує засобами каузальних таксисів про свій епістемічний стан; по-друге, яким чином епістемічний стан мовця може впливати на епістемічний світ слухача.
3.2 Прагмаепістемічні особливості складних речень з каузативними конекторами
d
а, weil
, denn
Відомо, що в своїй повсякденній діяльності людина дуже часто вдається до розширення свого епістемічного світу шляхом отримання нових знань емпіричним способом або виведення нових знань із знань, які вона набула раніше завдяки своєму досвіду. У другому випадку із отриманих та перевірених на практиці положень ми виводимо нові положення на основі так званих опорних правил. Опорні правила маються у кожного комуніканта, вони дозволяють йому робити умовиводи, пов'язуючи два (і більше) судження відносинами взаємозалежності. Спираючись на міркування Г. Фреге, можна вважати, що каузальні конструкції типу Q
, тому що Р складаються із компонентів Q
, Р та правила Якщо Р, то Q
. Зокрема, в висловлюванні (А) Weil
das
Eis
spezifisch
leichter
als
Wasser
ist
,
schwimmt
es
auf
dem
Wasser
Г. Фреге вбачає три складові: (А-1) Das
Eis
ist
spezifisch
leichter
als
Wasser
.(A-2) Das Eis schwimmt auf dem Wasser, (A-3) Wenn etwas spezifisch leichter als Wasser ist, schwimmt es auf dem Wasser [71, 61]. Отже, висловлювання (A-3) можна вважати опорним для (А).
Слід зазначити, що опорне правило спирається на особистий досвід мовця, а тому знання, отримане за його допомогою, є суб'єктивним і не завжди може відповідати істині: не обов'язково, що полопані труби — наслідок морозу (54), що почервоніння обличчя є ознакою жару (55), що світло у вікні свідчить про пізню роботу Петера (56). Виходить, що мовець може й помилятись — симптом хвороби ще не є сама хвороба. Отже, вивідне знання — це суб'єктивно достовірне знання. Суб'єктивність свого судження мовець може сприймати (54а, 55а, 56а), а може й не сприймати (55, 56, 57).
(55)
Es gab Frost, denn die Rцhre sind geplatzt. » (55a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher gab es Frost, denn die Rцhre sind geplatzt.
(56)
Du hast Fieber, denn du bist ganz rot. « (56a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher hast du Fieber, denn du bist ganz rot.
(57)
Peter arbeitet noch, denn es ist Licht im Zimmer.™ (57a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher arbeitet Peter noch, denn im Fenster ist Licht.
Об'єктивно достовірним знанням в каузальній конструкції може бути лише її фактологічна частина (консеквент) — труби полопались (55), обличчя червоне (56), світло в вікні (57). Консеквент — це абсолютно достовірна подія, яка не підлягає жодному сумніву, він є об'єктивно достовірним знанням, отриманим емпіричним шляхом. Ось чому консеквентна частина конструкції не може підлягати жодній епістемічно-модусній корекції (*55b, *56b, *57b).
(55b) *Es gab Frost, denn die Rцhre sind vielleicht geplatzt.
(56b) *Du hast Fieber, denn du bist vermutlich ganz rot.
(57b) *Peter arbeitet noch, denn im Fenster ist wahrscheinlich Licht.
Видається, що показником (маркером) вивідного знання виступає саме сурядний сполучник denn, який має смисл 'судячи з того, що', 'це видно із того, що'. Застосування іншої каузальної форми для вербалізації суб'єктивно-достовірного знання призводить до спотворення епістемічного стану «вивідне знання» — такі конструкції будуть виглядати або граматично незграбними ('55d, '56d, «57d), або взагалі безглуздими (*55с, *56с, *57с):
(55с) *Da die Rцhre geplatzt sind, gab es Frost. — (55d) ?Es gab Frost, weil die Rцhre geplatzt sind.
(56c) *Da du ganz rot bist, hast du Fieber. — (56d) Du hast Fieber, weil du ganz rot bist.
(57c) *Da im Fenster Licht ist, arbeitet Peter noch. — (57d) ?Peter arbeitet noch, weil, im Fenster Licht ist.
Це пояснюється тим, що каузальні паратаксиси з da сигналізують відсилку до фонду знань слухача, тобто передбачають співпадіння в певній точці епістемічних світів мовця і слухача, і мають епістемічне значення „досвідно-достовірне знання“. А каузальні конструкції з weil
передбачають фактологічне, а тому абсолютно достовірне знання мовця і мають епістемічне значення „об'єктивно-достовірне (емпіричне) знання“.
Однак новітні дослідження показують, що в німецькому синтаксисі останніх десятиліть намітилась тенденція до конкурування сполучників denn
та weil
[72. 15; 73, 93; 74, 261], що дає підставу деяким германістам говорити про „деграматикалізацію“ синтаксису, „боротьбу сполучників“ [75, 3] та навіть про weil
як про „зозуляче яйце в гнізді denn
“ [57, 252]. Гадається, що конкуренція сполучників denn
та weil
в сучасній німецькій мові має епістемічне підґрунтя.
Сполучник weil
поряд зі „старим“ (вищевказаним) значенням набуває нового. В лінгвістичній літературі розгорілась дуже жвава дискусія відносно цього: П. Шлобінські називає нове weil
симптоматичним [49, 316], Й. Грабарек — »weil
, яке вводить інформацію про причину-симптом" [76, 358], С. Гюнтер дискурсопрагматичним [77, 37], а Р. Келлер — епістемічним [78, 219]. Найбільш вдалим для нового weil
ми вважаємо термін «симптоматичне weit
(у протилежність старому weil
— фактологічному).
Упорядкована теорія нового weil
запропонована у роботах Р. Келлера, який вважає, що weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці — це не варварство, а прихований раціоналізм та певна стратегія адресанта. Сполучник weil
з новою конструкцією — це не просто структурне спрощення, а збагачення комунікативних можливостей. Підрядне речення, яке вводиться фактичним weil
, відповідає на питання „Чому це так?“, наприклад:
(58)Er ist nach Hause gegangen, weil er Kopfweh hatte. [78, 229]
Підрядне речення, що вводиться епістемічним weil, дає відповідь на питання „Звідки ти це знаєш?“, наприклад:
(59) Er ist nach Hause gegangen, weil er hatte Kopfweh. = (59a) Ich bestдtige es(dass er nach Hause gegangen ist), weil er hatte Kopfweh. [78, 229]
Епістемічних значень існує велика кількість — не тільки знання, але і впевненість, припущення, бажання, надія тощо, тому в певних випадках питання „Звідки ти це знаєш?“ правомірно замінити на питання „Як ти до цього прийшов?“. Тобто we/7-речення обґрунтовують епістемічний стан мовця, надаючи інформацію про те, як мовець опинився у тому епістемічному стані, який відображений головним реченням. Отож, фактологічне weil
репрезентує причину відповідного стану речей, а „нове“ weil
обґрунтовує епістемічний стан мовця, наприклад:
(60)Ich vermute, dass er nach Hause gegangen ist, weil er Kopfweh hatte. [78, 229]
(61)Ich vermute, dass er nach Hause gegangen ist, weil er hatte Kopfweh. [78, 229]У прикладі (60) припущення відноситься до всього складнопідрядного речення із значенням причини, у прикладі (61) воно співвідноситься лише з головним реченням у цьому складнопідрядному. Тобто речення є не частиною припущення, а обгрунтуванням цього припущення.
Якщо перетворення речень з denn
в речення зі „старим“ weil
видаються вельми проблематичними з точки зору їх семантичної коректності (?55d, 56d, 57d), то перетворення тих же речень у конструкції з „новим“ будуть цілком правильними (55е, 56е, 57е):
(5 5є) Es gab Frost, weil die Rцhre sind geplatzt.
(56e) Du hast Fieber, weil du bist ganz rot.
(57e) Peter arbeitet noch, weil im Fenster ist Licht.
Це свідчить про певного роду семантичну близькість паратаксисів з denn
та гіпотаксисів з „новим“ weil
.
У той же час тут вимальовуються й певні розбіжності: якщо речення з denn
традиційно сигналізує епістемічний стан „вивідне знання“, то конструкція з новим weilсигналізує більш ускладнений епістемічний стан — »вивідне знання" плюс «емпіричне знання». Така своєрідна дифузія двох епістемічних станів в одній синтаксичній формі не повинна дивувати на фоні тієї інформаційної революції, яка відбувається в суспільстві в останні десятиріччя. Виходить, що мова жваво відреагувала на потреби сьогодення, створивши конструкцію, яка поєднує в собі і фактологічне, і вивідне знання, його емпірику та його джерело.
Як було показано вище, конотативні каузальні таксиси спричиняють такий вплив на епістемічний стан слухача, який би призвів до певної зміни цього стану у бік розширення горизонтів його індивідуального епістемічного світу. Таким чином, можна вважати, що каузальні таксиси як констатив не переслідують мети глобального впливу на епістемічний світ слухача. їх прагмаепістемічний потенціал зводиться до інтенції мовця «Доводжу до фонду твоїх знань, що О, тому що Р. А розпорядитись цим знанням ти маєш за власним розсудом».
продолжение
--PAGE_BREAK--3.3 Фактологічне і симптоматичне
weil
та проблема рамкової конструкції
За останній час в германістиці загострилась проблема епістемічної кваліфікації висловлювань з каузальними конекторами, особливо це стосується weil
, в зв”язку з яким виникла ціла низка наукових дискусій. їх суть зводиться до вирішення наступних питань. Чи всі weil-речення з розташуванням дієслова-присудка на другому місці є симптоматичними? І чи у всіх weil-реченнях з симптоматичним значенням дієслово-присудок має розташовуватись на другому місці?
Теорія Р. Келлера (див. 3.2) дійсно є дуже упорядкованою та раціональною. Однак, на наш погляд, у даній концепції не можна нічого безапеляційно стверджувати; можна лише говорити про тенденцію, яка у випадку перетворення в норму розширить можливості ментальної граматики у комунікативному процесі. На нашу думку, не у всіх weil-реченнях з симптоматичним значенням дієслово-присудок розташовується на другому місці. Так, Р. Паш теж говорить про симптоматичне weil
(тобто підрядне речення є обгрунтуванням думки, що висловлена адресантом у головному реченні), однак з її точки зору дієслово у цьому випадку може стояти і на другому місці, і у кінці підрядного weil-речення, наприклад:
(62) Lisa ist nicht zu Hause, weil kein Licht bei ihr ist/ weil es ist kein Licht bei ihr. [57, 258]
Крім того, не всі weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці є симптоматичними. Так, у роботі Р. Паш ми знаходимо докази цього. Дослідниця стверджує, що у розмовному стилі існують випадки, коли не можуть бути вжиті речення з традиційною конструкцією, а лише weil-речення, в яких дієслово-присудок займає перше або друге місце. До таких випадків відносяться наступні:
а) речення, яке виражає причину, співвідноситься не з цілим реченням, а з одним членом речення й обґрунтовує вибір саме такого слова абословосполучення14, наприклад:
(64) Wer des Pfдlzischen einigermaЯen kьndig ist, merkt natьrlich sofort, dass dasWort Kддrschdel ein Diminutiv, also eine Verkleinerung ist, was darauf schlieЯen lдЯt,dass das Handwerkzeug — weil um ein solches geht es hier
—
nicht allzu groЯ ist. [57,268]15;
б)речення, яке виражає причину, є спонукальним або питальним, наприклад:
(65) Ich kann dir kein Geld leihen, weil greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche! [57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, weil bin ich Krцsus? [57, 252]
Ich will das Geld nicht, weil was soll ich damit? [57, 252]
K. Кюпер також говорить про здатність weii-речень з ненормативним порядком слів обґрунтовувати не пропозицію головного речення, а вживання певного виразу в ньому, наприклад: (63) Papa
,
du
sollst
nicht
so
viel
fressen
. —
Ichfresse
nicht
,
weil
ich
bin
kein
Tier
. [72, 17]
Крім цих випадків, будь-яке інше weil-речення з нормативною конструкцією може бути замінене на weil-речення з ненормативною конструкцією, якщо є дотриманими такі умови:
а)підрядне речення виступає у постпозиції;
б)підрядне речення рематичне;
в) те, що повідомляється підрядним реченням, не повинно бути очевидним для слухача [57, 253].
У вищевказаних випадках, як ми бачимо, weil-речення з ненормативним розташуванням дієслова не є симптоматичними.
Згідно з дослідженнями П. Шлобінські, у розмовному стилі одна п'ята усіх речень має конструкцію з дієсловом на другому місці, і, на думку даного автора, основна мета використання у weil-реченнях конструкції з дієсловом на другому місці — зменшення напруження слухача при декодуванні [49, 336]. Таким чином, П. Шлобінські не бачить ніякого глибокого смислу за змінами у структурі weil-речення, він взагалі не приписує новому weil
якого-небудь значення, а причиною появи інновації вважає намагання спростити конструкцію речення для полегшення комунікації.
Ф. Айзенманн зазначає, що з кожних трьох weil
у розмовному стилі два вживаються з нормативною конструкцією (присудок у кінцевій позиції) і один — з ненормативною конструкцією (присудок на другому місці).
Позиція Р. Келлера зазнала різкої критики з боку К. Віллемса: на його думку, Р. Келлер намагається врятувати честь конструкції weil
з дієсловом на другому місці, яка має погану репутацію. К. Віллемс стверджує, що проблема конструкції weil
з дієсловом-присудком на другому місці — це зовсім не проблема самого сполучника weil
, це проблема розташування дієслова-присудка на другому місці у підрядному реченні взагалі. Значення втілене не в сполучнику, а в самому підрядному і навіть цілому складнопідрядному реченні, тобто проблема полягає не в сполучнику, а в порядку слів після цього сполучника [74, 276]. Ми не можемо повністю погодитися з К. Віллемсом, який зводить стіну між сполучником та реченням, яке цей сполучник вводить. Проблема дійсно полягає в порядку слів, однак він зумовлюється саме сполучником. Крім того, сам сполучник має багато значень, наприклад, якщо ми говоримо про weil
як рематичний сполучник, ми маємо на увазі, що він вводить речення з новою, рематичною, незгаданою раніше інформацією. Таким чином, приписуючи сполучнику певне значення, ми маємо на увазі, що таким значенням буде володіти інформація, яка ним вводиться. Отже, значення сполучника буде зумовлювати його вибір відповідно до контексту, характеру інформації, яка вводиться. А. Реддер навіть вважає сполучник оперативним знаком з трьома необхідними компонентами: формою (фонологічною матрицею), значенням (вказівкою на які-небудь відносини) та денотатом (мовленнєвими операціями, що спираються на цю вказівку) [53, 87].
К. Віллемс стверджує, що невірно вважати, нібито weil
з дієсловом-присудком на другому місці може виражати щось, чого не в змозі виразити weil
з кінцевою позицією дієслова-присудка [74, 276]. З цією тезою К. Віллемса ми згодні, але лише частково. Згодні тому, що симптоматичне значення може виражатися як weil
-реченням з дієсловом-присудком на другому місці, так і weil-реченням з дієсловом-присудком у кінці. Частково, оскільки, як довела Р. Паш, є випадки, коли можуть вживатися лише weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці.
Отже, конектор weil
може мати симптоматичне значення у дискурсі. При цьому дієслово-присудок може виступати і на другому місці, і у кінцевій позиції. Однак в останній час вимальовується раціональна тенденція до вживання дієслова-присудка на другому місці у weil-реченнях з симптоматичним значенням, що дозволить відрізняти їх від weil-реченьз фактологічним значенням, де дієслово-присудок виступає у кінцевій позиції.
На даний момент проблема вживання дієслова-присудка у кінці підрядного н'ег7-речення або на другому місці у ньому може бути вирішена таким чином: два види we/7-речень, які вказала Р. Паш (див. вище), не можуть мати дієслово у кінці, у цих випадках можлива лише конструкція з дієсловом-присудком на другому місці. Та ж сама Р. Паш встановила три умови, недотримання яких призводить до того, що можливою є тільки нормативна конструкція з дієсловом-присудком у кінцевій позиції. У тих weil-реченнях, які не відносяться до двух вищевказаних видів і відповідають трьом вимогам, може вживатися як нормативна (дієслово-присудок у кінці), так і ненормативна (дієслово-присудок на другому місці) конструкції.
Усі вищевказані висновки засновані на дослідженнях усного мовлення, на матеріалі розмовного стилю німецької мови. Ми вивчили письмові джерела (дискурси художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів) на предмет вживання підрядних weil-речень з ненормативною конструкцією, а також наявності зв'язку між симптоматичим значенням weil-речення та порядком слів у ньому. Такий зв'язок нами виявлений не був. Ми знайшли weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці чотири рази в одній з наукових статей. Дані weil-речення були висловлюваннями учасників наукового експерименту про їх психологічні проблеми, тобто відносились до відображення усного повсякденного мовлення й імітували розмовний стиль:
(68) Sonst wьrden sie's nicht erfahren (lacht) weil ich ьberleg mir dann schon wemich was sag. /«Psychologie heute» -1999/
(69)Ist ja klar ihm Aber Sie haben da ja positive Erfahrungen gemacht, also
-
E: Gott sei Dank, weil sonst weil
ich mit Sicherheit heut net hier, /«Psychologieeute» — 1999/
Слід пам'ятати, що порушення рамкової конструкції у підрядному реченні не обов'язково передбачає розміщення дієслова-присудка на другому місці, але і розташування після дієслова-присудка інших членів речення, їх винесення за рамки. П. Браун, який досліджує тенденції сучасної німецької мови, вказує на порушення рамкової конструкції як на одну з них [79, 104]. Заслуга рамкової форми німецького речення полягає в тому, що його елементи зібрані в одну змістовну єдність. Однак є недолік: адресат повинний утримувати в пам'яті все сказане написане до кінця речення. М. Твен говорив: «Якщо німецький письменник занурюється в речення, його не буде видно дуже довгий час, поки він не зрине на іншій стороні свого океану зі своїм дієсловом» [цит. за: 79, 127]. На думку П. Брауна, тенденція порушення рамкової конструкції має три основних напрямки розвитку:
а) порушення рамок стає граматичною нормою;
б)порушення рамок стилістично мотивоване, воно використовується для досягнення певного стилістичного ефекту;
в)тенденція порушення рамкової конструкції тим більше, чим більший обсяг має речення [79, 129].
На основі фактичного матеріалу ми вивчили прояв цієї тенденції в підрядних weil-реченнях як компонентах дискурсу. Дана тенденція має місце у цих реченнях. Таким чином, буде доцільно розрізняти weil-речення з непорушеною рамковою конструкцією і weil-речення з порушеною рамковою конструкцією.
Не можна сказати, що порушення рамок стало граматичною нормою для розглянутих речень, тому що weil-2-речення зустрічаються досить рідко. З досліджених художніх творів конектор weil
-2 зустрічається лише в творах Г. Бьолля (одна одиниця) і Г.Г. Консаліка (чотири одиниці). У дослідженому публіцистичному матеріалі даний конектор має місце п'ять разів, у науковому — два.
Вживання weil-речень стилістично мотивоване. Так, наявність даного виду речень у художній літературі має місце лише в діалогах, тобто відображеннях розмовного мовлення, а, значить, розмовного стилю, наприклад:
(67) «Fragen Sie nicht wieder von Ihren dunklen Hintermдnnern an!
» — «Ich muЯ, weil Sie offensichtlich ein dummer Mensch sind bei all Ihrem Genie!
» /H.G. Konsalik
(70) «Ich mцchte wissen, warum
». — «Vielleicht, weil es dort Menschen gibt wieSie, Kusma Borisowitsch… »/H.G. Konsalik/
Використання даного виду речень може бути мотивоване прагненням адресанта досягти певного стилістичного ефекту: винесена за рамки частина речення акцентується, їй надається особливе значення, особлива вага, наприклад:
(71) Die Kasachen sind gegen die Russen, jetzt brechen alle Feindschaften wieder hervor, und alle Feindschaften sind gegen euch RuЯlanddeutsche, weil Stalin euch hierher abgeschoben hat und ihr die schцnsten Dцrfer habt, Kulturzentren, deutsche Schulen, deutsche Theatervereine… alles und immer deutsch! /H.G. Konsalik/
(72) Nein, ich will aus Ihrem Mund nur hцren, daЯ ich kein Deutscher bin, weil es mir in Kasachstan gutgeht, ich nicht jeden Tag ein Volkslied singe, meine Sцhne eine sowjetische Schule besucht haben und besser russisch sprechen als deutsch. /H.G. Konsalik/
Третій напрямок розвитку тенденції порушення рамок також має місце, наприклад:
(73) Gerade weil offensichtlich nichts so interessant ist wie eine neue, abweichendeund provokante psychologische Theorie oder These, sollten wir unser Augenmerk daraufrichten, dass nichts so praktisch ist wie eine gute psychologische Theorie. /«Psychologieheute» — 1998/
Дуже часто weil-2-речення мають місце, якщо підрядне речення із сполучником weil
є в той же час головним для пов'язаного з ним іншого підрядного. У цьому випадку за рамки виноситься той член речення із сполучником weil
, з яким безпосередньо пов'язане наступне інше підрядне речення, наприклад:
(74) Aber die Kurden drьcken ihre Verzweiflung und ihre Wut aus. Weil Europaebenso verantwortlich ist fьr das, was passiert ist. /«Stern» — 1999/
Таким чином, адресант робить інформацію в цьому випадку більш доступною для розуміння і сприйняття, що дозволяє досягти більш ефективної реалізації комунікативної інтенції.
Висновки
Прагматика — це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах комунікації. Отже, вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. На наш погляд, найбільш прийнятною теорією мовної комунікації є теорія мовленнєвих актів. Відповідно до цієї точки зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т.зв. субактів:
а)локутивний акт (прагматично релевантні структурні компоненти);
б)пропозиціональний акт (прагматично релевантні семантичні компоненти);
в)і локутивний акт (наявність певного наміру, певної мети);
г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта).
На основі теорії мовної комунікації можна побудувати модель мовної комунікації (див. схему 1.3), в якій центральне місце відведене поняттю текст. Речення є компонентом тексту. Саме у тексті і лише у тексті може бути встановлений прагматичний статус речення.
Текст може існувати в двох варіантах — усному і письмовому.
Необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (як абстрактно-теоретичну категорію) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. У першому випадку слід вживати безпосередньо термін «Текст», у другому випадку — «дискурс» у вузькому розумінні.
Крім того, існує широке розуміння дискурсу: об'єктивна реальність сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ і є диcкурсом у широкому розумінні. Причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.
Те, що поняття «дискурс» у вузькому розумінні (далі «дискурс») тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям «функціональний стиль».Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю. Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
В результаті проведеного дослідження дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів були отримані дані про вживаність складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
. Ці каузальні таксиси найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані в науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. В дискурсах усіх трьох стилів перевага віддається формі підрядного речення. В художньому стилі найбільш уживані паратаксиси з конектором denn
(66%), найменш уживані гіпотаксиси з конектором weil
(25%); в газетно-публіцистичному стилі найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil
(57%), найбільш рідко — з конектором da
(6%); в науковому стилі перевага віддається конектору weil
(40%), найменш уживаним є конектор da
(27%). В цілому розподіл вживаності таксисів з цими конекторами від більшого до меншого виглядає так:
а)таксиси з denn
;
б)таксиси з weil
;в)таксиси з da
.
В розмовному стилі провідне місце серед досліджуваних конекторів з величезним відривом посідає конектор weil
(98%), а da
(1%) і denn
(1%) відіграють другорядну роль.
Підрядні речення причини із сполучником da
відносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають, які прагматично виконують допоміжну роль. На них у дискурсі не робиться особливий акцент. Тому конектор da
слід вживати, якщо наслідок важливіший за причину.
Підрядні речення причини із сполучником weil
відносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень, які відрізняється значною автономністю по відношенню до головного. На них у дискурсі робиться особливий акцент. Тому конектор weil
слід вживати, якщо причина важливіша за наслідок.У складному реченні з denn
причинний зв'язок, взаємозалежність частин відчувається значно слабкіше, зате значеннєва й емоційна вага окремого речення зростає.
Denn
орієнтований на те, щоб перетворити нерозуміння адресата у розуміння та уникнути непорозумінь між комунікантами у подальшому дискурсі. Тому даний конектор є адресатоорієнтованим. Da
, навпаки, є адресантоорієнтованим конектором, оскільки у цьому випадку мовець використовує інформацію, відому як йому, так і слухачу, щоб у плані змісту сформувати комунікативний ланцюжок висновків, оцінок, рішень. Weil
орієнтується на дійсність, сприяє одержанню знання і перетворенню незнання у знання.
На основі фактичного матеріалу ми вивчили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у складних реченнях. Перший напрямок модифікації каузальності — корекція причинного статусу: за допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину. Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil
. Його можуть супроводжувати акцептанти одиничності причини {blo
Я,
nur
), актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини {vor
allem
,
besonders
) та багато інших прагматичних коректорів. Конектор da
може контактувати з прагматичними коректорами besonders
і erst
. Конектор denn
не контактує з прагматичними коректорами.
Об'єктом прагматичної корекції може виявитися не сполучник, а сам мотивуючий факт, при цьому каузальний статус того, що повідомляється (його мотивуюча сила), сумніву не піддається: такий вид корекції властивий усім трьом розглянутим видам складних речень.
Другий напрямок модифікації фіксує стадію пошуку для протилежного фрагмента інформації — наслідку, тому прагматичні коректори фігурують у головному реченні, а каузальна частина корекції не піддається, її мотивуюча сила не обговорюється. Усі три розглянуті види складних речень можуть підлягати модифікації другого напрямку.У результаті проведених досліджень ми встановили комунікативно-прагматичні типи складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
. Для гіпотатксисів з конектором da
це є:
а) константи в у головному реченні — констатив у підрядному реченні;
г) квеситив у головному реченні — констатив у підрядному реченні;
є) директив у головному реченні — констатив у підрядному реченні.
Для конектора weil
:
а)констатив у головному реченні — констатив у підрядному реченні;
б)констатив у головному реченні — квеситив у підрядному реченні;
в)констатив у головному реченні — директив у підрядному реченні;
г)квеситив у головному реченні — констатив у підрядному реченні;
д)квеситив у головному реченні — квеситив у підрядному реченні;є) директив у головному реченні — констатив у підрядному реченні, де варіанти б) і в) характерні для усного мовлення.
Для конектора denn
:
а) констатив у реченні, що не вводиться denn
(далі «без denn
»)
— констатив уреченні, що вводиться denn
(далі «з denn
»);
б)констатив у реченні без denn
— квеситив у реченні з denn
;
в)констатив у реченні без denn
— директив у реченні з denn
;є) директив у реченні без denn
— констатив у реченні з denn
,де варіант в) властивий лише розмовному стилю.
У результаті дослідження прагмаепістемічних особливостей каузальних таксисів з конекторами da
,
weil
,
denn
було встановлено, що сурядний сполучник denn
виступає показником (маркером) вивідного знання, каузальні паратаксиси з da
мають епістемічне значення «досвідно-достовірне знання», а каузальні конструкції з weil
передбачають фактологічне, а тому абсолютно достовірне знання мовця і мають епістемічне значення «об'єктивно-достовірне (емпіричне) знання».
Однак поряд з вищевказаним значенням сполучник weil
набуває нового -симптоматичного. Підрядне речення, яке вводиться фактологічним weil
, відповідає на питання «Чому це так?». Підрядне речення, що вводиться симптоматичним weil
,дає відповідь на питання «Звідки ти це знаєш?» або «Як ти до цього прийшов?». Тобто фактологічне weil
репрезентує причину відповідного стану речей, а симптоматичне weil
обґрунтовує епістемічний стан мовця.
Паратаксиси з denn
і гіпотаксиси з новим (симптоматичним) weil
конкурують між собою, але якщо речення з denn
традиційно сигналізує епістемічний стан «вивідне знання», то конструкція з новим weil
сигналізує більш ускладнений епістемічний стан — «вивідне знання» плюс «емпіричне знання». Контамінація двох епістемічних станів в одній синтаксичній формі є цілком закономірним явищем на фоні інформаційної революції, що відбувається в сучасному суспільстві: жива повсякденна мова жваво відреагувала на потреби сьогодення, створивши конструкцію, яка поєднує в собі і фактологічне, і вивідне знання.
У цілому ж можна вважати, що каузальні таксиси як констатив не переслідують мети глобального впливу на епістемічний світ слухача. їх прагмаепістемічний потенціал зводиться до інтенції мовця «Доводжу до фонду твоїх знань, що Q
, тому що Р. А розпорядитись цим знанням ти маєш за власним розсудом».
Отже, конектор weil
може мати симптоматичне значення у дискурсі. При цьому дієслово-присудок може виступати і на другому місці, і у кінцевій позиції. Однак в останній час вимальовується раціональна тенденція до вживання у weil
-реченнях з симптоматичним значенням дієслова-присудка на другому місці, що дозволить відрізняти їх від weil-речень з фактологічним значенням, де дієслово-присудок виступає у кінцевій позиції.
На даний момент проблема вживання дієслова-присудка у кінці підрядного weil-речення або на другому місці у ньому може бути вирішена таким чином: два види weil-речень не можуть мати дієслово-присудок у кінці, у цих випадках можлива лише конструкція з дієсловом-присудком на другому місці:
а) речення, яке виражає причину, співвідноситься не з цілим реченням, а з одним членом речення й обґрунтовує вибір саме такого слова або словосполучення;
б)речення, яке виражає причину, є спонукальним або питальним. продолжение
--PAGE_BREAK---
r
Встановлені три умови, недотримання яких призводить до того, що можливою є тільки нормативна конструкція з дієсловом-присудком у кінцевій позиції:
а)підрядне речення виступає у постпозиції;
б)підрядне речення рематичне;
в)те, що повідомляється підрядним реченням, не повинно бути очевидним для слухача.
У тих weіl-реченнях, які не відносяться до двух вищевказаних видів і відповідають трьом вимогам, може вживатися як нормативна (дієслово-присудок у кінці), так і ненормативна (дієслово-присудок на другому місці) конструкції, при цьому ненормативна конструкція має за мету зменшення напруги адресата при декодуванні отриманої інформації.
Але ці дані відносяться до розмовного стилю, побудовані на матеріалі усного мовлення. Після вивчення письмових джерел (дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів), ми з'ясували, що weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці тут — велика рідкість (чотири одиниці на весь досліджений фактичний матеріал (тобто ~1%), у той час коли для розмовного стилю дослідники називають такі цифри як 1/3 або 20% усіх weil-речень). Однак слід пам'ятати, що порушення рамкової конструкції у підрядному реченні не обов'язково передбачає розміщення дієслова-присудка на другому місці, але і розташування після дієслова інших членів речення, їх винесення за рамки. Буде доцільно розрізняти weil-речення з непорушеною рамковою конструкцією і weil-речення з порушеною рамковою конструкцією. Порушення рамок не стало граматичною нормою для розглянутих речень, тому що weil-речення зустрічаються досить рідко (~3% усіх weil-речень). Порушення рамок стилістично мотивоване, воно використовується для досягнення певного стилістичного ефекту (для імітації розмовного стилю; для акцентуації винесеної за рамки частини речення, надання їй особливої ваги тощо). Тенденція порушення рамкової конструкції тим більше, чим більший обсяг має речення. Тобто адресант робить інформацію в цьому випадку більш доступною для розуміння і сприйняття, що дозволяє досягти більш ефективної реалізації комунікативної інтенції.
--PAGE_BREAK--