Міністерствоосвіти та науки України
Дніпропетровськийнаціональний університет
Роботувиконано на кафедрі
масовоїта міжнародної комунікації
Курсоваробота
натему:
«Дзеркалотижня» як суспільно-політичний щотижневик»
Виконала
студентка групи ЗЖ-06
Романюк Оксана Ігорівна
Перевірила
К.ф.н., доц.
Гусак Н.А.
Дніпропетровськ2007
Зміст роботи
Вступ
Частина І. Історія розвитку суспільно-політичногощотижневика:
а) Щотижневик, його історичнийрозвиток та поява у ньому політичної спрямованості.
б) Історія взаємовідносин влади і політичнихвидань у суспільстві.
в) Роль суспільно-політичних видань удемократичному суспільстві та становленні громадянської думки.
3. Частина ІІ. Загальні відомості просуспільно-політичний щотижневик
«Дзеркало тижня». Демократичність і«свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність видання до вимогсуспільно-політичного щотижневика.
Висновки.
Вступ
Із здобуттям Україною незалежності відбулись докорінні зміни в усіхсферах суспільного життя, зокрема і в засобах масової інформації. Причому, тутелементи демократії проявились чи не найбільш виразно і суперечливо. Іпояснюється це, головним чином, наступним:
• потреба демократизму в ЗМІ важлива не лише сама по собі, як в одній ізскладових суспільного життя, а ще й тому, що демократизм в ЗМІ прямо впливає нарозвиток демократії в усіх інших сферах життя;
• журналістська праця за своєю сутністю є працею творчою, вільною, просякнутоюсвободою думки — ще є важливою ознакою демократії;
• прояви демократії в журналістиці по-різному були сприйняті різнимиколами суспільства, не всім вони були до вподоби, а, отже, зустріли й спротив.Структура засобів масової інформації змінилась і кількісно, і за способамиінформування.
Збільшилась кількість видань. У республіканському масштабі, крім газет,що продовжили існування (іноді під іншими назвами), з'явились нові: «ГолосУкраїни», «Урядовий кур'єр», «Дзеркало тижня»,«Факти», «Сегодня» та ін. Збільшилась кількість видань,особливо спеціалізованих, в яких зацікавлені певні групи населення. Певний сенсу структурі видань має статус видання у зв’язку з територією, на якій вонопоширюється. За радянських часів територіальна прив’язка була непорушною, а всучасних умовах будь-яка газета, зареєстрована державним комітетом України зпитань інформаційної політики, може вважатись обласною чи республіканською.Структурні перетворення означають реальне входження демократії в ЗМІ: аджезавдяки їм краще задовольняється попит реципієнтів інформації на новини, йдепоглиблення знань про світ, посилюється аналіз суспільних явищ. Однак іідеалізувати ці процеси не можна. В сучасній структурі ЗМІ помітні і деякімінуси в проявах демократії:
• знизилась періодичність виходу багатьох газет: щоденні в минуломувиходять тричі, а то й раз на тиждень — а, значить, споживач інформації неотримує оперативних новин. Ччерез брак коштів у населення далеко не всі маютьможливість дивитись телевізор, слухати радіо, а значить, при всьому розмаїттіЗМІ можливості отримати широку інформацію обмежені. Також не всі засобиінформації однаково доступні для всіх (опозиційні видання, в силу різного родуперепон — менш доступні, Інтернет — мало доступний для більшості громадян) ітому вилив на маси реципієнтів справляють переважно офіційні, багатотиражованівидання, яким бракує демократизму.
Зміни початку 1990-х років, які проходили під лозунгами демократії таринкових реформ, викликали зміни у друкованій та електронній пресіпострадянських республік, зокрема в Україні. Видавнича діяльність припинилабути партійно-державною монополіює і почала здійснюватись в умовах ринковогосередовища. Тепер на сторінках газет зявляються заборонені теми, користуючисьможливістю висловлювати будь-які думки, деякі видання переходять на критикуючийзміст. Звичайно, найбільші зміни відбулися у сфері суспільно-політичної преси,яка звільнилась від контролю влади і увійшла в новий етап демократичногорозвитку. Висвітлення політики перестало носити одно векторний характер,подається в руслі обговорення, співставлення думок. Своєрідною стає тематикаЗМІ в ході політичної кампанії. Продовжуючи представляти розмаїття тем, вонизосереджують увагу на проблемі, якій присвячується кампанія. В це руслопотрапляють і такі факти, події, які й не мають безпосереднього відношення докампанії, але вони «прив'язуються» до високої політики. Наочнопідтвердила це положення президентська кампанія 2004 р. На сторінках газетпублікувались не лише матеріали, що висвітлювали програми, дії кандидатів упрезиденти, а й інші події, зокрема — хід слідства по фактах переслідуваньжурналістів, заяви та діяльність опозиції, реагування правоохоронних органів нарізного роду злочини і т.ін.; причому все це — під кутом зору президентськоїкампанії.
В Україні в останні роки дуже часто використовується поняття«демократія», яке далеко не всім зрозуміле до кінця. За неї ми «боремося», наїї честь співаємо пісні. Кожне поважаюче себе видання претендує на посадунайдемократичнішого та найобєктивнішого. Але всі ці високі поняття повинніпідтверджуватись практичними діями, зокрема повагою до реципієнта інформації,залучення його до участі у випуску.
Одне із найпопулярніших політичних видань в Україні єсуспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня», яке і стало об’єктом моїхдосліджень. На його прикладі я намагатимусь визначити відповідність політичнихвидань сучасності до основних вимог демократичного видання. «Дзеркало тижня» недаремно стало основою моєї праці, адже цей щотижневик випускається в Українівже протягом 12 років і на його прикладі можна прослідкувати ті структурнізміни, які відбулися у політичній пресі України за час її незалежності. До тогож, актуальним є питання політичної преси, адже після виборів президента 2004року, політика стала гіперпопулярною серед населення, де чималу роль зігралисаме політичні видання.
На прикладі щотижневика «Дзеркало тижня» у цій роботі я спробуюпрослідити принципи збору та подання інформації у політичних виданнях, їх рольу формуванні політичних пріоритетів людства, демократичність та об’єктивністьподаній у них інформації. Моя праця присвячена перегляду та аналізу рівнядемократичності політичних видань, їх основні функції у сучасному суспільстві,структуру роботи на прикладі конкретного щотижневика, а також історію розвиткусамого поняття «щотижневик» та його функції у ЗМІ. Спираючись на наукові книжкита практичний аналіз видання, я сформулюю принцип роботи редакції, метувидання, її вікову категорію та передбачену аудиторію.
Частина І
«Історія розвитку суспільно-політичного щотижневика»
а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичноїспрямованості
Щотижневик у словарі — «періодичне видання, яке виходить один раз натиждень». З часом та розвитком соціуму тематична направленість та популярністьщотижневика змінювалась. Наприклад, на 1913 рік майже третина системижурналістики була саме тонким щомісячником – компромісним типом журнальноговидання, яке у великій мірі відповідало задачам преси у складний період війн тареволюцій. Тонкий щотижневик об’єднував у собі риси щоденної газети та товстогощомісячника. Щотижневий вихід дозволяв швидше ніж журнал «звичайного типу»відгукуватись на події. В той же час більший ніж у газети об’єм, а такожможливість довше готувати та продумувати матеріал давала щотижневику саме туздатність до «узагальнюючого висвітлення», яким так пишались товсті видання. Розвитоктехнічних можливостей дозволило щотижневому журналу увести до складу номера якобов’язків компонент ілюстрації. Щотижневик як тип видання періодики читачіобирали для різноманітних цілей. Для системи нашої преси тип щотижневоговидання не був новим. Вони існували ще у 18 ст., розквіт їх прийшовся на50-60-і роки 19 століття. Але в 1900-1917 роках приблизно третина періодичнихвидань доводилась на щотижневики. У 19 столітті відділення газети від журналуще не було, а загальною особливістю щотижневиків була тільки періодичність.Поступово була відпрацьована форма такого видання: тонкий журнал у 50-60сторінок. Обов’язковими були ілюстрації, белетристика, обзори публікацій затиждень по всім суспільно-політичним питанням. Таким чином від товстого виданнязалишився відділ белетристики. Обзори подій також не перетворились на газетнуінформацію. У щотижневиках також була важливою достатньо невисока ціна, те, щовін виходив у певний день тижня, таким чином було створено не перебійнийжурнальний потік.
Тип щотижневиків, що був популярним у революційні періоди спочаткувідрізнявся від класичного. У першу чергу у 1905 році випускалисясуспільно-політичні щотижневики, аналогів яким до тих часів не було. Піонеромсеред таких видань став журнал «Полярная звезла» П.Б.Струве, навколо якоговиникла партія кадетів. Його тип був новим для політичного щотижневика, у якомувикористовувався досвід західноєвропейських політичних видань. Достатнюкількість щотижневиків видавали кадети. Вони використовували цей тип періодикидля відпрацьовки тактичних, стратегічних і навіть філософських програм. Ціжурнали за типом ще не були традиційними щотижневиками: в них не булоілюстрацій, але і час їх існування був стриманий. Під ударами цензури політичніщотижневики швидко зникли. Суспільно-політичні щотижневики знову сталипопулярними у періоди війн, коли вони мали велике значення, а тиражзбільшувався у декілька разів. Визначеність та правдивість направлення, якезалишається важливою характеристикою суспільно-політичного видання починає стиратисялише у 20 столітті: у одному органі періодики можуть не співпадатинаправленість різних частин, і навіть різних відділів. Крім того, у виданнях,що виходили по 30 і більше років, направлення часто змінювалось у зв’язку зполітичними подіями або з приходом нових працівників.
На сучасному ж етапі розвитку нашого соціуму, суспільно-політичнийщотижневик має досить широкий спектр завдань, адже з поширенням демократіїзбільшується і кількість вимог, що їх ставить читач перед політичним виданням. Саметаке видання повинне мати великий вплив на читача, його думку, а отже надатитаку інформацію, що не тільки зацікавить, а й переконає. Вагомість впливуполітичних видань залежить від декількох факторів: по-перше, від позиціївидання (споживач інформації піддається найбільшому впливу шанованого нимвидання), по-друге, від авторитету журналіста, адже він своєю майстерністю,позицією утверджує у реципієнта певні погляди, що стають громадською думкою. Цевимагає від видання забезпечення не просто кваліфікованими кадрами, ажурналістами, що мають глибокі знання у сфері політики, а також аналітичнийсклад розуму. І по-третє, вагомість впливу залежить від тиражу видання (чим вінбільший, тим на більшу кількість людей поширюється його вплив. Але, щодоостаннього, то цей фактор більш важливий в умовах універсального видання, що ждо політики, то вона зацікавить лише певну аудиторію.
Змінилось у політично спрямованих та інших виданнях багато факторів, аледалеко не всі вони позитивні. Наприклад, зменшилось або і зовсім зниклозалучення до участі у підготовці матеріалу та обговоренні того чи іншогопитання позаштатних авторів. Раніше газети регулярно друкували добірки і навіть сторінкилистів читачів. При редакціях діяли позаштатні відділи, громадські приймальні,корпункти та інші форми громадських засад. Проводились заняття в школах тауніверситетах робсількорів.
Партійні комітети регулярно слухали звіти редакцій про роботу з листами.Навіть гонорарна політика спрямовувалась на увагу до громадськихкореспондентів: 60 відсотків належало віддати їм, 40 — штатним працівникам.
А зараз? Умови, в яких перебувають журналісти — інші, а, отже, ірезультати — інші. Немає цілеспрямованого партійного контролю, немає пропорції60 х 40, і журналісти отримали змогу більше писати і самі отримувати гонорар. Іза навчання ніхто не питає. Більш того, відмежовування від авторів з народуздобуло своєрідне обґрунтування, багато газет друкують такі ремарки:«Листування з читачами не ведемо», «Матеріали неповертаємо». Звичайно ж, аж ніяк не слід ідеалізувати масову роботу редакційв минулому. Багато в ній було показного, заформалізованого, мовляв, ось вонаяка — народна преса. Листи перероблялись в угоду комуністичним ідеалам, а то йписались журналістами. Яка вже тут громадська думка?
Мова йде не про механічне відтворення того, що було. Мова йде про потребу на новійоснові, враховуючи сучасні реалії, повернутись обличчям до реципієнтаінформації і зробити його ключовою фігурою сучасної журналістики. Відрадно, що проявів уваги до думки,до матеріалів позаштатних авторів стає в сучасній українській журналістицідедалі більше. Адже звернення читачів до газет – свідчення їх довіри довагомого слова преси, яка нерідко стає більш впливовою силою, ніж офіційніоргани влади.
б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві
Починаючи зстародавніх часів, коли виникла преса у своїх початкових формах, влада прагнулапідпорядкувати її своїм інтересам, всіляко придушуючи вольнодумство, критику насвою адресу. Буржуазія,піднімаючись наборотьбу з феодалізмом, підкріплюючи економічну владу владою політичною,проголосила на своїх знаменах лозунги: «свобода, рівність,братерство» — тобто лозунги демократії. На цій демократичній хвилі вбуржуазних країнах створювалася широка сітка преси. Так, у Франції за 4 рокиВеликої Французької революції виникло близько тисячі центральних та місцевихгазет і журналів. До 1917 р., в умовах самодержавства, преса в Росії не булавільною. Безперешкодно виходили лише ті газети та журнали, що підтримувалицарський режим. Більшовицькі газети друкувались і поширювались підпільно. Врезультаті Лютневої революції 1917р… що поклала початок демократичнимперетворенням в країні, преса отримала свободу. Поряд з буржуазними виходилименшовицькі, більшовицькі, есерівські газети. Обмеження свободи преси почалисьпісля того, як вийшов Декрет про пресу, підписаний Леніним в перші дніЖовтневої революції. Його головна ідея: «Нова влада перебуває в процесістановлення і тому не можна залишати пресу в руках буржуазії: в її руках пресане менш небезпечна, ніж «бомби та кулемети» і, як тільки новий ладзміцниться, — буде повна свобода преси.» «Тимчасовий» декрет діяв72роки і був скасований лише в 1990 році прийняттям ще в умовах горбачовськоїперебудови «Декрету про пресу та інші засоби масової інформації». Алей цей декрет носив половинчатий характер: проголошувалась і гласність,політичний плюралізм, однак — у межах «соціалістичного вибору».
Отже, у процесі історичного розвитку, преса, як галузьсуспільно-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можнапредставити так:
Перший щабель. Виникнувши в першій половині XVII століття з інформаційних потребсуспільства й будучи первісно спрямована на їх забезпечення41,журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, якізрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю йуправляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім іутримувати її. Другий щабель. У XIX столітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики спричинилисядо захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою.Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася зпубліцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журналдекларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добрезорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачати наперед, яку позицію займете чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, кудивходила більша частина українських земель, апогей політичної журналістикиприпав на XX століття, коли журналістика булаперетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політикикомуністичної партії. Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькомурежимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світовоїспільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресійпроти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини вповоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первіснимифункціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнахколишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейськихтеренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошуєне пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні фактидійсності і на підставі цього формування громадської думки. Незважаючи назатяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашогоінформаційного простору все ж виразно намітилисяознаки третьогоперіоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявнівони і в інших країнах світу, але вони явно програють на іформаційному ринкуконкурентну боротьбу загальним газетам і журналам.
Саме до них схилилися читацькі симпатії, їх обрав сам народ,
41 Див. про це у праці: Михайлин 1. Л. Історія української журналістики. Книга перша: Підручник. — X.: ХІФТ. 2000. — С. 4-15.
проголосувавши за них частинкою своєї праці, матеріалізованою в гривнях,які він сплачує за право читати улюблене періодичне видання. Концепціяагітаційної газети сьогодні виявляється цілком витісненою концепцієюінформаційного періодичного видання. Службова журналістика замінюється на таку,що має самодостатнє значення й функції. Вона перестає бути засобом масовоїінформації. Нові можливості для демократизації засобів масової інформаціївідкрились в Україні після здобуття нею незалежності. Влада, що проголосилакурс на демократію, змушена була заявити про демократизацію ЗМІ. Фактори, що цеобумовлювали:
-демократичні ЗМІ — визначальна ознака загальної демократії саме вониздатні переконати і вітчизняну і світову громадську думку, в тому, що Українастала на шлях демократизації;
— демократичні ЗМІ дозволяють мати найширшу інформацію про події, процесив суспільстві, без чого влада неї може діяти зважено;
— демократичні ЗМІ сприяють залученню громадян до активної політичноїдіяльності, до участі в самоврядуванні, що є складовою процесу державотворення,чим стали займатись владні органи. У Радянському Союзі такі репресії набулимасового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитихгромадян. На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси відзасновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'язаною із загрозоюдля життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягаєрозв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві. Україна,у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціальновідповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який ужерозпочався, стимулюватиме появу купівельно спроможного читача, а відтак ізростання накладів газет, що уможливить їх незалежне існування і опанування тимрівнем свободи, яким володіють журналісти суспільно-політичних виданьрозвинених держав світу.
в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві тастановленні громадянської думки
“Громадянськесуспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів,практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристикта параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і єсамо-організованою. Це –комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає всебе наявність та розвиненість:
· соціальнихінститутів (незалежнімедіа; громадська думка; добровільніасоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівностігромадян перед законом та в реальному доступі громадян до правовоїсправедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системизовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентськікомісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисніорганізації – “сторожові собаки суспільства”),
· соціальнихпрактик (суспільнаактивність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи;ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почастинеформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань;поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правовакультура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльністьнезалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимихініціатив)
· суспільних цінностейта чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільнихінститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага,ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).
Дослідникивідзначають такі наріжні принципи громадянського суспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повагадо прав особистості. Характерноюособливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблемаформування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливезначення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичнівидання, виступають тиммедіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою тасуспільством. Незалежнівидання втілюють тарепрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада”здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої тасудової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також встворенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни,яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевихінтересів.
Громадськадумка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, — це не лишепевні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певнихвчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цієюпозицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація,пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цимвлада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує(повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідкоспрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати такерувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду іможе призвести до неочікуваних наслідків.
Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важеліввпливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:
Перший важіль — професійно-журналістський
Готуючипубліцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавитьсясудженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (ітак воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автормайбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навітьрізних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості:необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи,звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самимпоширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.
Другий важіль — використання матеріалів соціологічних досліджень.
Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральнимитак і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як нечерез ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюютьотримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило,коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.
Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях,залежить:
• від кількості респондентів, задіяних в опиті (чим більша кількість, тимбільше довіри у реципієнта інформації до результатів опитування — в бікпереважаючих результатів);
• від престижу соціологічної інституції (результати якої самедослідницької установи використовують, коментують ЗМІ — загальнодержавної чиприватної);
• від того, якевидання обнародує і коментує результати дослідження (якщо це поважане«Дзеркало тижня» — вплив більший, якщо вузькопартійне чи залежне відадміністрації — вилив інший; в другому випадку — на частину населенням.
Третій важіль — використання виступів позаштатних авторів, листівчитачів. Впливцієї категорії на формування громадської думки визначається такими факторами:
• позаштатний автор, будучи членом певного колективу, соціальної групи,політичної партії, виражає через друковане видання не лише свою особисту думку,але й громадську, суспільно значущу;
• їхні виступи можуть викликати у читача навіть більше довіри, ніжвиступи журналістів, тому що це виступи з одного з реципієнтом інформаціїсередовища;
• особливо посилюється вплив, якщо позаштатний автор знайома реципієнтугромадсько-політична постать — займає авторитетну в очах населення посаду.
Ці перевагикрасномовно засвідчують корисність і необхідність широкого залученняпозаштатних авторів до участі в газетах, тим паче, якщо вона намагаєтьсявплинути на думку громади. Низький ступінь довіри громадян до усіх ЗМІ, зокремасусільно-політичних, в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа упереважній своїй масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянськогосуспільства. Збереженнякритичного ставлення українських громадян до національних суспільно-політичних видань є, водночас, позитивним індикатором,адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного“громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони покищо не є в Україні – об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними,такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденціїпідвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр.були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне таоднобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а такожзагострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контекстіпарламентських виборів 2002 р.
Щеодна проблема політичних видань з демократичним підходом – це балансування міжвизнанням необхідності незалежної від держави преси і утвердженням думки пронеобхідність її підтримки Україною. В новітньому інформаційному просторі нашоїкраїни замість партійної преси в ході демократичної революції з’являютьсягазети Рад, які утворюють нову монополію. З одного боку, четверту владу тутнеобхідно зовсім відокремити від усіх гілок влади. Але з іншого боку, самедержавною підтримкою має заохочуватись виробництво та поширення інформаційноїпродукції в усіх сферах суспільно-політичного життя суспільства. Цю гостроактуальну проблему розв’язати дуже важко. Вихід треба шукати, мабуть, на шляхудосвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інформаційнийполітичний та суспільний ринок, слід не боятися слів «державна підтримка».
У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивоїінформації, (за допомогою чого вона формує громадську думку). Влада преси, такимчином, непряма влада. Політична преса не приймає ніяких рішень і не запроваджуєїх у життя. Але вона володіє більшим матеріальні скарбом: умами, свідомістюлюдей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї врозвинутих країнах залежать у кінцевому підсумку державні рішення, які приймаютьі здійснюють три перші гілки влади. У цивілізованих країнах існує розуміння того,що лише свобода преси забезпечує її функціонування як «четвертоївлади». Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на «четверту»владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття,контролю за суспільною рівновагою.
Суспільно-політичнівидання, немов дзеркало, відображають усі ті процеси, що відбуваються у державіта громадськості. Саме за рівнем політично спрямованої преси, її свободою тадемократичністю можна визначити ступінь розвитку демократії у тій чи іншійкраїні. Не можна забувати і про величезний вплив, що має така преса на суспільство,а отже інформація повинна бути достовірною, чіткою та перевіреною. В той жечас, суспільно-політична преса повинна охоплювати усі сфери суспільного життягромадян, висвітлювати не тільки політичні, а й культурні, спортивні, науковіаспекти життя. Тому така преса має разом із більшим впливом, більшу кількістьвимог до структури свого видання, а працівники подібних видань повинні вміти нелише висвітлити подію, а й проаналізувати її з усіх можливих сторін,обґрунтовуючи кожне своє слово.
Частина ІІ
Загальнівідомості про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня». Демократичністьі «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність до вимогсуспільно-політичного щотижневика
«Дзеркало тижня»- одне із найяскравіших видань сучасності, яке здобуло популярність та визнаннябагатьох тисяч читачів. Його статус – міжнародний суспільно-політичнийщотижневик, тираж якого становить 30 тисяч екземплярів. Об’єм видання – 24сторінки друкованого тексту, розміщеної на папері, формату А2. На відміну відглянцевих журналів та друкованих «розважальних» газет, на перший погляд, форматвидається досить незручним і дивним. Але цей фактор лише підкреслює серйозністьвидання, його віддаленість та невідповідність так званій «туалетній» чи«автобусній» пресі.
Перший номервидання побачив світ у жовтні 1994 року. З того часу, «Дзеркало тижня»тримається на перших позиціях серед лідерів, досить не чисельної, політичноїпреси України. 13 років – великий термін для друкованого видання, не кажучи вжепро суспільно-політичний щотижневик. Адже в умовах економічних криз, політичних«війн» та революцій важко втриматися на плаву і продовжувати своє існування,попри зміни у правлячій верхівці країни. Але найбільш вражаючим залишається тойфакт, що протягом всіх цих років «Дзеркало тижня» не перетворювалось на «ручне»видання того чи іншого політика, не ставало примітивною друкованою машинкою дляпропаганди політичної партії чи блоку, не прогиналось під могутнім тискомкеруючого бомонду.
Починаючи зперших років правління президента Леоніда Кучми, «Дзеркало тижня» починаєактивно пропагувати ідеї демократизму і свободи слова на сторінках своговидання. У 90-х роках, коли відбувався утиск та контроль всієї інформації, щовисвітлювали ЗМІ, «Дзеркало» продовжувало критику щодо правлячої верхівки.Звичайно, тодішня критика відрізнялась від сучасної, статті все ж були більшстриманими, але опозиційний настрій був відчутний у цьому виданні з моментуйого появи. В таких умовах залишається незрозумілим факт непереривногоіснування щотижневика, адже яким саме чином йому вдалося домовитися з владою ічому попри нищівні утиски видавництво «Дзеркала» не закрили і досі невідомо.Можливо, «Дзеркало тижня» залишалось протягом усіх цих років певною ширмою,демократичною завісою, якою прикривалась політична верхівка. Мовляв, ось вамопозиція, свобода слова, а отже і повна демократія в країні. У всякому разі,факт залишається фактом, а «Дзеркало тижня» вже більше 13 років залишається чине єдиним демократичним, здебільшого критичним, суспільно-політичнимщотижневиком.
Отже, одним ізголовних досягнень видання можна вважати відродження та розвиток опозиційності,а разом з нею бунтарства, незгоди та національної самосвідомості. Аджеукраїнський інформаційний простір, особливо у столиці, де і знаходитьсяредакція «Дзеркала», надзвичайно політизований. Це спричинюється розташуваннямтут центральних органів та правлячих партій, що призводить до того, що встолиці практично відсутні безпартійні політичні видання, а політичназалежність підкріплюється економічною. В таких умовах надзвичайно важкозберегти нейтральність і намагатися будувати демократичне видання. Ще однією зголовних рис щотижневика можна назвати патріотично настроєних журналістів, що йдосі залишається дикістю для сучасних ЗМІ України. Щотижневик виходить двомамовами: українською і російською, має також повноцінну Інтернет — версію дляділових людей. Цей факт ще раз підкреслює, що «Дзеркало тижня» намагаєтьсявідповідати вимогам різних людей з різними можливостями та уподобаннями.
«Дзеркало тижня»досить чітко відповідає вимогам суспільно-політичного видання, адже кількістьіснуючих розділів у газеті наближається до переліку тем, якими здебільшогоцікавиться суспільство. Газета поділяється на три великі розділи: влада, грошіта людина, які в свою чергу діляться на більш вузькі підрозділи. До розділу«Влада» належать Право, Внутрішня та Зовнішня політика. Розділ «Гроші»поділяється на Фінанси, Власність, Сільське господарство, Енергоринок, Нафтовийсегмент, Зарубіжну та місцеву економіку, Соціальний захист, Бізнес,Інформатизацію та зв’язок. Підрозділи, що належать до розділу «Людина» такі:Публіцистика, Наука, Історія, Освіта, Навколишнє середовище, Здоров’я.Культура, Література, Персоналії, сімейне коло, Туризм і спорт. Розмаїття тематики можна простежитипо конкретних номерах видання. Взяти хоча б один номер за червень 2004 р. (№22)газети «Дзеркало тижня». У ньому в різних за розміром і різних зажанром матеріалах представлено щонайменше три десятка тем: підготовка до виборівпрезидента, обговорення бюджетних проблем у парламенті, становище нанафторинку, стан галузевої науки, конфлікт, пов'язаний з виборами мера вМукачево, обмеження на демократичних телеканалах в Москві (заборона програми«Намедни»), діяльність правоохоронних органів у Чернігові, наслідкидепортації татар в Криму, перспективи приватизації «Укртелекому»,стаття до 100-річчя від дня народження композитора Михайла Глінки, можливості літньоговідпочинку і т.ін. Якщо узагальнити — тут і позитивний досвід, і критика, тут іполітика, і економіка, тут і події в Україні, і в інших державах, тут ісерйозні матеріали, і — розважальні. Це розмаїття тем і є однією з ознакдемократичності «Дзеркала». Адже демократизм якраз і полягає в тому, щореципієнту інформації подаються матеріали на всякий смак, кожний може взяти зномера те, що його цікавить.
Привертають увагучитачів також різноманітні яскраві пародії, що прикрашають щотижневик. Це непросто смішні малюночки художника-початківця або комп’ютерна графіка.Карикатури сміливо можна назвати окремим розділом видання, складним і доситьзаплутаним. Адже далеко не кожний пересічний громадянин зможе зрозуміти тойглибокий задум, що його вклав майстер у своє творіння. Потрібно мати неабиякуфантазію і глибокі знання у новинах суспільно-політичного життя країни і світу.
Кожен журналістредакції «Дзеркало тижня» відповідає за окрему сферу соціального життя людства,не тільки відображаючи події чи подаючи окремі факти, але й аналізуючи їх. Адже«Дзеркало» — аналітичне видання, що допомагає освіченим людям знайти потрібнуточку зору або сформулювати свою особисту на засадах представленого аналізу.Головним редактором видання вже протягом багатьох років є Володимир Мостовий, айого першим заступником – дочка, Юлія Мостова. Це один із тих рідкіснихвипадків, коли дитина відповідає статусу батька і її журналістський талантдозволяє відкидати думки про «батьківське просунення» у кар’єрі, адже тематичненаповнення і якісний аналіз, що присутні в її статтях, дозволяють стверджуватипро її професійність і талант. Загалом, редакція газети складається із великоїкількості професіоналів та помічників різних рівнів, адже для отриманняглибокої та достовірної інформації, що міститься на сторінках «Дзеркала»потрібна плідна і наполеглива праця людей із абсолютно різних сфер суспільногожиття.
Говорячи просуспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня» здебільшого використовуютьепітети «поважне», «достовірне», «серйозне» видання, якому довіряють. За данимиопитування дослідної компанії TNS Ukraine, до трійки лідерів усеукраїнськогорейтингу тижневих громадсько-політичних газет увійшли «Аргументы и факты —Украина» (розрахована компанією аудиторія одного номера — 1,5 млн. осіб),«Московский комсомолец» в Украине» (330 тис. осіб) і «Дзеркало тижня» (165 тис.осіб). Це означає, що кожен примірник газети «Дзеркало тижня» потрапляє до рукчотирьох українців. Якщо ж звернутися до рейтингу всеукраїнської ділової преси,то «Дзеркало тижня» займає тут почесне друге місце. Саме цей рейтинг дивує,адже статус ділової преси дозволяє говорити про видання, як про серйознийдовідник для ділових сучасних людей. Саме ж такою і є аудиторіясуспільно-політичного щотижневика «Дзеркало тижня». Адже більшість читачів – цекваліфіковані спеціалісти, керівники різних підрозділів, бізнесмени,підприємці, здебільшого люди з гарною освітою. Середній вік читачів – 39 років.Аудиторія видання на дві третини складається з чоловіків, і лише одна третина –жінки.
«Дзеркалотижня» майже не купляють у роздрібному вуличному продажу, а кілька років томуце було майже зовсім неможливо. Здебільшого керівники компаній чи організацій,які цікавляться і залежать від суспільно-політичної ситуації в країні,передплачують цю газету протягом багатьох років. Тексти статей загалом важкі тазаплутані для звичайного читача, тому щотижневик користується попитом уобізнаних в політиці та економіці людей, які люблять і вміють аналізуватипрочитане, а не поглинати подану на тарілочці «простеньку» інформацію. Поважноставляться до «Дзеркала тижня» і сучасні політики, навіть керуюча влада.Президент країни, Віктор Андрійович Ющенко, будучи ще Прем’єр-міністром країни,у своїх привітаннях до першого випуску газети українською мовою відмітив, що «газетіпритаманний високий професійний та інтелектуальний рівень журналістики.Публікації в тижневику — навіть найгостріші і найкритичніші — віддзеркалюютьполітичні, економічні, соціально-культурні події в Україні».
Багатовідомих політиків, науковців, спеціалістів у всіх сферах суспільного життявисловлювали прихильність до «Дзеркала тижня». Володимир Здоровега, професор Львiвського нацiонального унiверситету, відмітив: «Коли хтось умайбутньому захоче укласти хрестоматію української аналітики кінця 90-х —початку 2000-го років, то на першому місці там будуть кращі публіцисти «Дзеркалатижня». Ці висловлювання ще раз підкреслюють той величезний вплив, що має цейсуспільно-політичний щотижневик на громадську думку освічених людей.
Тапопри всі переваги, що має цей щотижневик, інколи і в ньому просліджуютьсяелементи однобокості та суб’єктивності, чим завжди апелюють його противники.«Дзеркало тижня» звинувачують у проамериканській політиці, Європейськомунапрямку суспільного життя, а також в надмірному вживанні особистої думкижурналістів. Деякі з цих факторів неможливо не підтвердити, адже виданнявідкрито пропагує такі ідеї. Але, на мою думку, європейські стандарти доситьвдалі, щоб намагатися їх досягти, а суб’єктивний аналіз автора, тим пачепрофесійний, не змушує копіювати думки, а лише дозволяє використати висновкидля створення та формування особистої точки зору читача. Адже об’єктивності учистому вигляді зовсім не існує, бо люди завжди якимось чином намагаютьсявисловити особисту думку, може, навіть у прихованому вигляді. Об’єктивність,насправді, — це кропітка праця, коли людина поглинає велику кількістьінформації, і, лише проаналізувавши різносторонні погляди, формує свою точкузору. Отже, досягнути об’єктивності можна лише шляхом всебічного інформуваннята зацікавленості в інформації з абсолютно різних джерел.
Проаналізувавшивелику кількість випусків суспільно-політичного щотижневика «Деркало тижня», атакож виділивши той статус, що його має видання у колі освічених людей, я можузробити висновок, що це видання дійсно можна назвати досить близьким до ідеалусуспільно-політичної преси демократичної країни. Це газета, яка відображає усіті зміни та події, що відбуваються у суспільстві, а також аналізує їх та робитьсвої висновки. Така преса відзначається правдивою та достовірною інформацією,має на меті розвиток країни, зокрема демократичного суспільства. Її стосунки ізвладою вражають, адже попри критичні зауваження у бік політиків, що містятьсяна сторінках цього видання, воно користується популярність та повагою середусієї політичної верхівки. «Дзеркало тижня» здобувало визнання протягомбагатьох років плідною працею, правдивістю висловлювань та глибоким аналізомпредставлених статей.
Намою думку, назву цей суспільно-політичний щотижневик отримав не даремно. Аджевін дійсно є дзеркалом нашого суспільства і усіх змін, що в ньому відбуваються.Але його не можна назвати популярною пресою, адже це спеціальне видання дляобізнаних, освічених людей, які цікавляться не тільки своїм життям, а йситуацією в країні і світі. «Дзеркало тижня» відродило і продовжує розвивати всуспільстві опозиційні настрої, бажання жити у цивілізованому суспільстві тапишатися своєю країною. Саме така преса потрібна Україні на сучасному етапірозвитку, адже журналістика – найвпливовіший важіль, який може регулюватиформування тієї чи іншої громадської думки.
Висновок
Суспільно-політичнапреса кожної країни відображає сутність тих перетворень, що відбуваютьсявсередині соціуму, а отже є реальним показником розвитку економіки тадемократії в державі. Саме така преса має величезний вплив на свідомість таформування громадянської думки населення, адже їй довіряють, як серйозному тадостовірному виданню. Не дивно, що саме політична преса завжди була підконтролем правлячої верхівки, адже це результативна зброя у боротьбі зопозиційними настроями громадян.
В ційроботі я простежила основні задачі та вимоги до суспільно-політичного виданняна прикладі міжнародного щотижневика «Дзеркало тижня». Перший розділ повідомляєпро актуальність та головні проблеми, що розкриваються у ході моєї роботи.Другий розділ – теоретичний. В ньому розкривається сутність понять щотижневик,суспільно-політична преса, її відносини з владою та роль у побудовідемократичного суспільства. У третьому розділі на прикладі газети «Дзеркалотижня» я простежила аспекти, висвітлені у теоретичній частині, а такожіндивідуальні особливості видання. Я прийшла до висновку, що такі засоби масовоїінформації дозволяють людині вийти за вузький горизонт безпосередньогоособистого досвіду, роблять зрозумілим світ політики. «Дзеркало тижня» не лишевідповідає більшості вимог до суспільно-політичної преси, але й на дивозалишається у добрих стосунках із владою вже протягом 13 років. За весь періодсвого існування видання жодного разу не ставало «пресою на замовлення» чим іздобуло повагу та довіру багатьох тисяч освічених людей України. Моя робота щераз підкреслює інформативність, правдивість та глибину висвітлення проблем ущотижневику «Дзеркало тижня», яке сміливо можна назвати демократичнимсуспільно-політичним виданням, що пробуджує опозиційні настрої та формуєнаціональну свідомість наших громадян.