--PAGE_BREAK--Якщо за посвідченням правочину звертається юридична особа, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки документів, про які вже йшлось у попередній главі, — статуту, установчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіналом доручення і робить висновок про обсяг повноважень представника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіальний орган — витребується документ, що підтверджує його повноваження.
Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокрема, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.
Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевіривши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторонами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на прохання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.
Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підписання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учасниками угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридичних осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з'явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при особистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.
Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.
Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з'явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вказує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.
В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова заява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.
Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персонально (ШБ громадянина, назва юридичної особи) він погоджується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, строки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.
Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, яке відчужується чи заставляється, а чоловік або дружина особи, на ім'я якої це майно зареєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім'я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати заяву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з'явитися до нотаріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім'я якої це майно зареєстровано.
Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.
Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.
Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (форма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.
У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться напис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.
Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.
Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.
У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.
Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.
Разом з тим право власності на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).
Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності
Право спільної власності регулюється розділом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст. 355-367 ЦК України. П. 51 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає поняття спільної часткової власності як власності двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто можна зробити висновок, що спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами. Характерною ознакою спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкта. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок, придбанні у власність на підставі цивільно-правових угод та порядку спадкування земельної ділянки двома чи більше особами за рішенням суду. Саме множинність суб'єктів цих відносин зумовлює особливості правового регулювання розпорядження ними своїм правом для узгодження їхньої поведінки.
Учасники спільної часткової власності мають частку в праві власності на спільне майно, що означає не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку у праві на все майно (ідеальна частка). Розмір таких часток визначається з урахуванням багатьох обставин, зокрема вкладу співвласників у це майно, у його придбання, спорудження, виготовлення тощо. Якщо ж співвласники домовились про умови та порядок поділу спільного майна, може бути визначена реальна частка — частка в натурі, що закріплюється за конкретним власником.
Об'єктами спільної часткової власності можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.
Суб'єктами права спільної часткової власності (співвласниками) можуть бути юридичні та фізичні особи, територіальні громади, а також держава.
Особливістю здійснення права спільної часткової власності є право переважної купівлі — встановлене законом право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну часткову власність на земельну ділянку, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, або судовим рішенням у разі недосягнення згоди.
У разі якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, згідно із статтею 84 Закону України «Про нотаріат», або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.
Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).
Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.
При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.
При посвідченні договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила цього пункту не застосовуються.
Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна — протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі.
Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їхню адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину має свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.
Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтвердження цього має бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо). Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом строку, встановленого цим пунктом Інструкції, не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначеного місячного (десятиденного) терміну.
У разі посвідчення угоди купівлі-продажу частки спільного майна за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов, подання доказів повторного повідомлення учасників спільної часткової власності не вимагається.
Про відчуження частки майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлювальному документі.
У тексті договору про відчуження частки майна вказуються арифметичні (у простих дробах) частини.
У договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок володіння та користування конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного зі співвласників.
У договорі про відчуження одним з учасників спільної часткової власності належної йому частки майна порядок володіння та користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування майном або за їхньою письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конкретними його частинами).
Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа (при укладанні договору щодо порядку володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).
Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами.
При посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, яке підлягає обов'язковій реєстрації, вимагається пра-вовстановлювальний документ та, у встановлених чинним законодавством випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Право-встановлювальний документ після його огляду повертається власникові, а в тексті угоди зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала.
продолжение
--PAGE_BREAK--