Кафедра конституційного права
На тему: «Прийняття нової конституції україни- завершення правового оформлення самостійної держави»
З М І С Т
Вступ
1. Конституційний процес в Україні.
2. Питання реалізації Конституції України.
3. Конституція України в дії.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Основою правової системи нашої держави є Конституція України. Це означає, що норми усіх галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі «правова система держави» — дуже широке поняття. До її складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних і громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства — це відповідний його розріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.
Конституції держави притаманна велика об"єднуюча сила щодо охоплення всіх верств населення, всіх політичних сил процесом досягнення порозуміння у суспільстві, якщо й не з усіх, то з переважної більшості спірних питань.
Конституція — Основний Закон нашої держави. Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільний і державний лад України.
Прийняття Конституції є актом історичної відповідальності її авторів, депутатів Верховної Ради, які проголосували за неї, перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.
Це виважений і свідомий поступ, який обрав наш народ.
1. Конституційний процес в Україні.
В аспекті державотворення досить непростим в останні роки був конституційний процес в Україні. На нього суттєво впливали притаманні перехідному періоду розвитку суспільства протиріччя між високою динамічністю політичних процесів і необхідністю збереження стабільності політичної системи, законності, правопорядку, між завданнями побудови демократичної держави, цивілізованого громадянського суспільства і необхідністю подолання антидемократичної спадщини, між новими демократичними інститутами, широкими політичними правами і свободами громадян і формами їх реалізації у політичній практиці.
Прийняття Конституції України стало вагомим фактором зняття можливих державно-правових конфліктів, активізації державотворчого процесу. Ідеологія державотворення найбільш чітко втілена в конституційних приписах, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; що її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; що людина, її життя і здоров«я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Ці світові конституційно-правові цінності, які закріплені в Конституції України, визначають філософію і ідеологію державотворення. Разом з тим це — і ті цінності, заради яких владні структури повинні співпрацювати в режимі консенсусу, а не конфронтації.
Президент України Л. Кучма в доповіді з нагоди 5-ї річниці незалежності України підкреслиів необхідність усвідомлення нової Конституції як гарантії незалежності України, реформаторської розбудови держави, суспільного договору, механізму конструктивної взаємодії усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України, як фундаментального правового регулятора, засобу утвердження України у світі, створення сприятливого інвестиційного клімату для всього нашого господарського комплексу.
В характеристиці значення Конституції для державотворчого процесу вважаємо необхідним звернути увагу на положення, що Конституцію слід оцінювати і як механізм конструктивної взаємодії усіх гілок влади. Вважаєсо, що новий Основний Закон в цілому закріпив такий механізм взаємодії, чітко визначивши компетенцію різних гілок влади, а також зафіксувавши, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Разом з тим при обговоренні проекту Конституції України обгрунтовувалась пропозиція про необхідність на конституційному рівні закріпити не тільки поділ влад, а й вимогу взаємодії владних структур. Законодавцем вона не була сприйнята, що, однак, не свідчить про хибкість цієї ідеї. До речі, ст. 6 Конституції Республіки Молдова 1994 р., ст. 6 Конституції Республіки Бєларусь 1994 р. встановили обов»язок владних структур взаємодіяти між собою. Закріплення такої вимоги в Основному Законі мало б суттєве значення для вирішення конституційних конфліктів, недоведення ситуації в країні до жорсткої конфронтації між владними структурами.
Оскільки таке положення не дістало закріплення в Основному Законі, то необжідні інші механізми забезпечення взаємодії Президента, парламенту, Уряду України. Це може бути: Уповноважений Президента у Верховній Раді; систематична присутність Президента, Прим"єр-Міністра на засіданнях парламенту (така практика досить поширена в багатьох країнах світу); спеціальні парламентські процедури розв«язання конфліктів, утворення відповідних погоджувальних комісій, комітетів; ефективна діяльність Конституційного Суду по забезпеченню конституційної законності, тлумачення Основного Закону тощо. Такі механізми необхідно знаходити і втілювати на практиці з метою забезпечення соціальної злагоди, ефективності функціонування органів державної влади.
Разом з цим в умовах соціально-економічної стабільності конфлікти можливі між центром і місцями, насамперед з питань бюджету, його розподілу. Конституція посилила повноваження Президента України і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що дає можливість виконавчій владі ефективно впливати на процеси, що розвиваються на місцях. Так, голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Причому голови місцевих держадміністрацій при реалізації своєї компетенції відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, тобто глава райдержадміністрації підзвітний і підкконтрольний главі обласної державної адміністрації. Рішення голів місцквих держадміністрацій, які суперечать Конституції і законам України, іншим законодавчим актам України, можуть бути згідно із законом скасовані Президентом України або головою держадміністрації вищого рівня.
Розвиток демократичних процесів на місцях має принципове значення для побудови в Україні соціальної, правової держави. Виходячи з цього, Конституція встановлює, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам в частині повноважень, делегованим їм відповідними районними або обласними радами. Обласна, районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої держадміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої адміністрації (ст. 118 Конституції). Таким чином, ця конституційна норма закріплює можливості впливу органів самоврядування на місцеві виконавчі структури. Разом з тим слід врахувати й те, що в сучасних економічних і політичних умовах, багатоманітності думок щодо напрямів реформування суспільних відносин набрати дві третини голосів депутатського корпусу досить непросто.
Згідно з Основним Законом місцеві держадміністрації повинні забезпечувати виконання Конституції і законів України, актів президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, виконання державних і регіональних програм соціально- економічного і культурного розвитку, ппрограм охорони навколишнього серидовища, підготовку і виконання обласних і районних бюджетів. Відповідно між держадміністрацією і органами місцевого самоврядування районного і обласного рівня можуть виникати конфлікти з питань бюджету, соціально-економічного розвитку території, приватизації державного майна. Суттєве значення має положення п. 6 ст. 119 Конституції, що місцеві держадміністрації повинні взаємодіяти з органами місцевого самоврядування. Дана конституційна вимога є досить грунтовною, що не була реалізована в ст. 6 Конституції щодо взаємодії законодавчої, виконавчої та судової влади. Конфлікти між владними і самоврядними структурами на місцях впливають і на взаємовідносини між законодавчою, виконавчою гілками влади, Президентом.
2. Питання реалізації Конституції України.
Питання практичної реалізації принципів та норм Конституції України, втілення їх у повсякденне життя суспільства і держави, забезпечення орієнтації на них кожного громадянина нашої країни — це питання не менш важливе і складне, ніж прийняття самої конституції. Безумовно, Конституція України вже зараз діє, діє повністю, без будь-яких обмежень з часу свого офіційного прийняття 28 червня 1996 року. Але не менш зрозуміло й те, що впровадження принципів та норм Конституції у життя, їх втілення безпосередньо у соціальну практику — процес достатньо довгий. Авжеж слід прийняти відповідні, передбачені у самій Конституції конституційні закони, за допомогою яких визначаються, наприклад, плрядок створення, статус та форми діяльності відповідних державних та самоврядних інституцій, вирішуються питання пов»язані з правами та обов«язками громадян України, іноземців та осіб без громадянства, регулюються питання мовної політики держави тощо. Але перед усім слід забезпечити існування, сворити відповідні матеріальні, організаційні, пов»язані зі свідомістю людей передумови вирішення усіх наведених та багатьох інших різнопланових вимог успішного розвитку конституційного процесу. При цьому слід ураховувати, що переважна більшість цих проблем вирішується з великими труднощами. Візьмемо, наприклад, питання мовної політики держави. В Конституції України це питання вирішується на принципово демократичних засадах, з однією непорушною умовою — українська мова, яку Конституція визначає як державну мову, повинна набувати все більшого поширення, вивчення та застосування. На практиці, проте, це зовсім не так. Білш того, у деяких регіонах, користуючись тим, що новий, передбачений ст. 10 Конституції України закон про мови ще не прийнятий, видають нормативні акти, які практично обмежують використання української мови у державному та суспільному житті.
Слід спенціально наголосити на тому, що зазначена й усяка подібна практика ігнорування норм Конституції України, відсутність відповідних законів є безпідставними і не можуть мати місця передусім ще й тому, що згідно ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і повинні виконуватися безпосередньо, не чекаючи, коли у відповідному законі, на основі конституційного принципу про державний статус української мови, будуть розписані організаційні заходи щодо забезпечення реалізації положень ст. 10 Конституції України.--PAGE_BREAK--
Говорячи про втілення норм і положень Конституції України у життя, перш за все слід звернути увагу на практичне здійснення конституційних, як й усіх інших, прав і свобод людини і громадянина.
Питання прав і свобод людини і громадянина є виразом у правовій формі та забезпеченням практичного здійснення послідовно гуманістичного принципу, визнаного світовою спільнотою і закріпленого у нашій Конституції, принципу, згідно з яким «людина, її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Слід згадати, що в Україні одержала свій розвиток українська концепція прав людини і правової держави, засновниками якої були професори Олександр Федорович та Богдан Олександрович Кістяківські, Сергій Олександрович Котляревський, Микола Іванович Палієнко, Володимир Іванович Сливицький ита інші відомі правознавці. Саме права людини, забезпечення їх практичного здійснення та захист вважали вони найважливішою рисою, самою суттю правової держави.
Виходячи саме з цього критерію, ми, на жаль, не можемо ще нашу молоду, дійсно суверенну і незалежну Україну у повному розумінні правовою державою. «Демократична, соціальна, правова держава» — це той конституційний принцип державотворення, який ми наполегливо, поступово, недивлячись на існуючі труднощі та перешкоди, реалізуватимемо у практичному житті.
У цьому плані одним з найважливіших завдань сьогодення є практичне забезпечення здійснення у нашому суспільстві принципу верховенства права. При цьому під правом у даному разі ми розуміємо не зібрані до купи постанови та акти, видані різними державними органами, а перш за все узагальнену міру свободи, рівності та справедливості у суспільстві, яка повинна становити найглибшу сутність кожного закону, кожного нормативного акта, який видається у державі.
Проте слід урахувати й те, що вирішення соціального і правового статусів людини і громадянина, формування демократичної, соціальної, правової держави, практичне здійснення принципу верховенства права, як і розв«язання інших першочерговихпитань державотворення, напрямки пов»язані із виходом України з того тяжкого соціально-економічного становища, в якому вона сьогодні знаходиться.
Тільки за умови об"єднання зусиль усього суспільства, усіх політичних спрямувань, що в ньому існують, можна вирішити питання успішного розвитку нашої держави, досягнення Україною цивілізованого рівня свого існування. Велику об"єднуючу роль у цьому плані повинна відігравати сучасна українська національна ідея, основи подальшого розвитку та здійснення якої закладені у Конституції України.
Дехто може сказати, що формування загальної національної ідеї суперечить принципу ідеологічного плюралізму, основи якого закладені у статті 15 Конституції України, але це не зовсім так, про це свідчить і світовий досвід. Адже у тих же США, Японії, Німеччині, Франції, Швеції та інших розвинутих країнах існує безліч політичних та інших громадських угруповань. І поряд з їх політичними цілями та програмами живе та вдосконалюється відповідно до умов суспільного розвитку об"єднуюча усе суспільство етнополітична національна ідея. У США — це «американська мрія», яка за своїм змістом охоплює такі цінності, як свобода, повага до індивіда, добробут, прагнення до успіху та самоствердження, визнання всесвітньої місії США тощо. Для Німеччини у післявоєнний період національна ідея була пов«язана з відновленням країни, поверненням до демократичних ідеалів, об»єднанням країни тощо. Для Швеції з цієї точки зору найважливішими національними цінностями є збереження своєї етнічної особливості, що взагалі притаманне невеликим націям, захист позаблокового існування, увага до питань соціального захисту населення та інші як загальновизнані, так і етнічні цінності.
Своя національна ідея була споконвіку притаманна й українському народові. Основний її зміст — це визнання своєї національної особливості, національна самоповага, боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави, відданість таким суспільним цінностям, як соборність, хрістіянські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо. Безумовно, національна ідея за своїм конкретним змістом не залишається незмінною. Зберігаючи своє основне, суттєве національне коріння, вона завжди повинна відповідати, давати відповідь на основні питання, які стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі його розвитку, повинна розвиватись разом із розвитком суспільства і держави. До того ж слід додати, що у наш час, коли так зміцніли зв«язки між державами, повсякденно, по різним напрямкам поширюються міждержавні стосунки, міжнародне співтовариство стало реалією наших днів, кожна національна ідея, у тому числі й українська, повинна бути зорієнтована не тільки на суто українські, а й визнані міжнародною спільністю ідеали. Відповідно до змісту сучасної української національної ідеї мова повинна йти про збереження та розвиток у сучасних умовах ідеалів та культурних цінностей, притаманних українській нації, розвиток державної мови, а також задоволення відповідних потреб представників усіх національностей, що мешкають в Україні; про створення необхідних умов щодо всебічного розвитку людини, захист та ефективне здійснення її прав і свобод; про формування в Україні громадянського суспільства, плюралізм та державну підтримку різних форм власності, аби вони гарантували справжню свободу і благополуччя особистості; про розвиток і плідне використання загальновизнаних форм демократії, місцевого самоврядування, забезпечення порозуміння та спільної праці у керівництві державою. Особливо слід підкреслити, що любов і терпіння, повага та взаємодопомога, чесність та відкритість повинні стати моральними підвалинами виховання молодого покоління в нашому українському суспільстві.
У сучасних умовах для всіх країн, а для України після чорнобильської катастрофи тим більше, складовою національної ідеї повинна стати вимога активної охорони довкілля.
3. Конституція України в дії.
Минув рік дії нової Конституції України. Її застосування позитивно вплинуло на вирішення цілого комплексу державно-правових проблем.
Разом з тим, як свідчить практика, у законодавчої і виконавчої гілок влади є різні тлумачення конституційних норм, висловлюються пропозиції щодо зміни деяких норм Основного Закону. Так, ставиться питання про необхідність змінити ст. 147 Конституції і надати право тлумачити Конституцію не Конституційному Судові, а Верховній Раді. Пропонується розширити коло суб»єктів законодавчої ініціативи, включивши до них Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд, Центральну виборчу комісію тощо.
Значні розбіжності між гілками влади, а також у кожній з них не дає можливості більш активно реформувати суспільні відносини. Це стосується, зокрема, затягнення процесу прийняття державного бюджету України, нового закону про вибори народних депутатів України, Закону про політичні партії тощо.Для забезпечення демократичних законотворчого і в цілому нормотворчого процесів у нашій державі велике значення має ст. 15 Конституції, яка встановлює, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Виходячи з цього, різні політичні угруповання, різні гілки влади на легітимній основі в межах законодавчої процедури представляють альтернативні варіанти концепцій законопроектів і самих проектів законів, які базуються іноді на діаметрально різних концептуальних засадах і підходах. З одного боку — це добре і є чітким вираженням демократичності законотворчого процесу і втіленням у ньому положень політичної та ідеологічної багатоманітності як важливого політико-правового принципу основ конституційного ладу України, а з іншого, — це іноді суттєво гальмує законотворчий процес. Тому на сьогодні важливо забезпечити не тільки законодавчу багатоманітність, а й законодавчу узгодженість. А це значною мірою залежить від владних структур, від різних політичних угруповань, толерантності їх взаємовідносин, бажанням пошуків вирішення проблем на консенсуальній основі.
Неузгодженість дій і позицій різних гілок влади, а іноді і конфротаційний стиль взаємовідносин між ними зумовлені, на нашу думку, значною мірою відсутністю чіткої концепції реформування суспільства, невизначеністю до кінця внутрішніх і зовнішніх пріоритетів у державотворенні, хаотичністю реформування правової системи України. Конституція — вагоме підгрунтя вирішення всіх цих проблем. Але не завжди є політична воля вирішувати їх у консесуальному режимі. На сьогодні це актуально, оскільки без згоди у владних структурах не буде злагоди і в суспільстві.
Основою плідної співпраці, законодавчої і виконавчої гілок влади, інших владних структур є основоположна і досить гостра для нашої країни проблема — забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Це головне задля чого приймалася Конституція України, інші жорсткі дебати по кожній її статті. Конституційні положення можуть ефективно втілюватися на практиці за умови злагодженого функціонування різних гілок влади.
Конституція — об"єднуючий, а не роз"єднуючий документ. Важливо, щоб це повною мірою усвідомлювалося владними структурами на всіх рівнях. Конституція не вирішила і не могла вирішити всіх проблем державотворення. Конституційний процес триває на якісно новій основі, оскільки Конституція визначила демократичний вектор розвитку соціальних процесів у нашій країні, встановила, що людина, її життя і здоров«я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов»язком держави. Це зобов«язує державні органи вирішувати навіть найскладніші питання в узгоджувальному, консенсуальному, а не в конфронтаційному режимі, має основоположне значення для забезпечення стабільності конституційного ладу України, суспільних перетворень на демократичних засадах, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
В И С Н О В О К
Прийняття п»ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.
Великого значення у суспільстві й державі набуває конституція тому, що прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається на Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Ці історичні передумови прийняття Конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значення як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст Конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.
Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.
Список використаної літератури
1. Конституція незалежної України / Під заг. ред. С. Головатого. — К. Право Укр. Правнича Фундація. 1995 р.
2. Конституція — Основний Закон України в запитаннях і відповідях. Навчальний посібник з основних положень Конституції України. Львів. Кальварія і Абрис. 1996 р.
3. Нова Конституція України. Текст Основного Закону. Огляд і коментарі. К.: Накова думка. 1996 р.
4. Коментарі до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. Ред. А.І. Осауленко. — К., 1996 р.
5. Копейчиков В., Гусарєв С. Питання реалізації Конституції України. Вісник Академії правових наук України. № 3, 1997 р.
6. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології. Право України, 1997р., № 8
7. Реалізація судами норм Конституції. Право України, 1997 р., № 8.