Цивільні правовідносини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАКІЇВСЬКИЙЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРАГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
 
Дозахисту допустити
Керівник:                   ______________________________                                                                         _______________________________                    „____”______________________2007 року

КУРСОВАРОБОТА
З___________________________
 
ТЕМА:_______________________________

Студента:_________________
___курсу,групи___
____________форминавчання

Оцінка:„____”(__________________)
Датазахисту: „___”_______2007 року
Керівник:_______________/_________/

Макіївка2007

ВСТУП
 
Актуальність обраної теми. На сучасномуетапі розвитку Україна стоїть на дорозі до створення правової демократичноїдержави. А цивільні правовідносини – це основний шлях рішення проблем удемократичній державі.
Хоча цій темі було присвячено значну кількість досліджень,але можна розглядати її кожен раз з різного боку. Визначення поняття  цивільнихправовідносин – це теоретичне питання, але створення класифікації має крімтеоретичного велике практичне значення, тому що це може допомогти юристам-практикамточніше та скоріше шукати потрібні норми права.
Ступінь розробленості проблеми.  Проблемою визначеннякласифікації цивільних правовідносин вже досліджували в науці цивільного праваУкраїни і досліджують зараз. Аналізом деяких аспектів цієї проблеми займалися Ємельянов В.П., Бірюков І.А., Шевченко Я.М. Проблемудії цивільного закону висвітлювали у своїх роботах ЗнаменськийГ., Харитонов Є.О. та інші. Але на сучасномуетапі розвитку України недостатньо розроблено в наукових дослідженнях визначеннямісця юридичних фактів у цивільних правовідносинах, тому вважається доцільнимосвітити цю проблему у цієї роботі.
Об’єктом дослідження є цивільніправовідносини.
Предметдослідження– визначення поняття цивільних правовідносин, а також класифікація цивільнихправовідносин.
Метою цієї роботи є визначенняпоняття цивільних правовідносин, аналіз та створення класифікації цивільнихправовідносин.
Гіпотеза цієї роботи полягає в тому,що треба створити класифікацію цивільних правовідносин. Хоча це вже й робилось,але треба узагальнити інформацію й створити нову класифікацію.
У процесівиконання курсової роботи були використані такі методи:
— вивчення й аналіз наукової літератури при створеннікласифікації та визначенні поняття цивільних правовідносин та юридичних фактів;
— аналіз різних аспектів і особливостей цивільнихправовідносин;
— порівняннярізних класифікацій юридичних фактів та цивільних правовідносин.
 

Розділ 1:Загальна характеристика цивільних правовідносин
У результаті регулювання нормами цивільного правасуспіль­них відносин за участю громадян та організацій вони набувають правовоїформи і стають цивільними правовідносинами. Ци­вільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульоване нормами цивільногоправа. Йому притаманні риси будь-якого суспільного відношення. А оскільки ці правовідносини врегульо­вані саме нормами цивільного права, то для ньогохарактерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові відносини з-понадусіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поши­реним ізагальновживаним. Але є й інше визначення правовідносин, що дещо відрізняється від описаного вище та більшевідповідає суті приватноправового характеру цих відносин1. Так, надумку його авторів, цивільні правовідносини єлише юридич­ною формою суспільних відносин, що регулюються нормами цивільногоправа. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичноїсторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося.Завданням юрис­пруденції є не створення нових відносин, а саме надання відповід­ноїформи існуючим, що збігається із суттю обох позицій, які на­справді невідрізняються одна від одної[1, c.26].
Предметом цивільного права є майнові та особистінемайнові відносини. Відповідно, внаслідок застосування норм права виника­ютьмайнові або особисті немайнові правовідносини.
У першу чергу цивільне право регулює майновівідносини — це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але таке правоверегулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса поля­гає в тому, що правовідносин є зв'язком між надбудовою у ви­гляді норм права тасуспільними відносинами, що є економічною ос­новою суспільства.

1.1.    Поняттяй ознаки цивільних правовідносин. Підстави
виникненняцивільних правовідносин
 
Цивільні правовідносини — цеправовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичнорівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків.
З'ясування властивостей і характеру цивільних правовідносин відносятьсядо числа найбільш складних питань теорії цивільного права.
Разом з тим, значна частина аспекту цієї проблеми(наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, установлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами,визначення можливості впливу права насуспільні відносини і т.п.) відноситься досфери не тільки цивільного права, але маєтакож і загальнотеоретичний характер[2, c.55].
Головні ознаки цивільного правовідносини можуть бути виведені вжеіз самого його визначення.
До їхнього числа, зокрема, відносяться:
1)  особливості суб'єктного складу.Учасники цивільних правовідносин у цихвідносинах виступають як юридично рівні суб'єкти, що в організаційно-правовомуі майновому змісті відділений друг від друга;
2) цивільні правовідносини — цеправовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що представляють інтерес для окремого (частки) особи;
3)  відносини сторін, урегульовані на основах ініціативи учасників, їхнього вільного розсуду,заснованого на уполномочивающем характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення в тім, що головною підставоювиникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільнихвідносин є їхній договір, що, вдобавок, може виступати і як норма цивільного законодавства;
4) учасники даного виду правовідносин виступають як носії цивільних прав іобов'язків.
5)  захист суб'єктивних прав і спонукання довиконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходіввпливу й у спеціальному (як правило, позовному) порядку;
6)  підстави виникнення, припинення ітрансформації цивільних правовідносинґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших областях права по видах, змістом іхарактером правових наслідків. Зокрема,цивільні права й обов'язки виникають (припиняються, змінюються і т.п.) нетільки по підставах, передбаченим актами цивільногозаконодавства, але також унаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, що, виходячи з загальних основ цивільного права (законодавства), породжуютьвідповідні цивільні права й обов'язки[2, c.57].
Цивільне правове відношення являє собою складну правову категорію, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єкта,3) змісту.
Таким чином, цивільні правовідносини- це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичнорівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. Апідставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти –  цевиникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.
1.2.    Складцивільних правовідносин
Елементами цивільних правовідносин вважаютьсуб'єктів і об'єктів, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивіль­нийобов'язок.
У цивільних правовідносинах завжди беруть участьдві і більше особи — учасники відносин, яких називають суб'єктами.
Суб'єктом цивільних правовідносинвизнається особа, що бере участь у вре­гульованому правовими нормамивідношенні, поведінка яких трак­тується правом як юридично можлива абонеобхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних таюридич­них осіб, державу, а також Автономну Республіку Крим та тери­торіальнігромади.
Фізичні особи є учасниками цивільнихправовідносин у випадку, якщо вони мають обсяг повної право-дієздатності.
Цивільна правоздатність — це здатністьмати цивільні права і обов'язки. Вона виникає у момент народження таприпиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настанняправоздатності може встановлюватися законом залежно від досяг­нення особоюпевного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг правоздат­ності є однаковим длявсіх фізичних осіб.
Дієздатність — це здатність своїмидіями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснюватрі, а такожздатність свої­ми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їхви­конувати та відповідати у випадку їх невиконання. Обсяг дієздат­ностіфізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи.Обсяг повної цивільної дієздатності наступає за за­гальним правилом у 18 років[4,c.70].
Правосуб'єктність — здатність суб'єктаправа бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністюправо­здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності.Дієздатність включає в себе поняття деліктоздатності — здатності нестисамостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій..
Юридичніособи як приватного, так і публічного права у цивіль­но-правових відносинах єрівноправними як між собою, так і у сто­сунках з іншими суб'єктами цивільногоправа —- фізичними особа­ми та державою.
Як і інші учасники цивільних правовідносин,юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну відфізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, асаме в момент державної реєстрації і припиняються також одночас­но — в моментліквідації юридичної особи та виключення її з дер­жавного реєстру.
Правоздатність юридичної особи можебути як універсальною, так і спеціальною. При універсальнійправоздатності юридична осо­ба не обмежується у своїх правах — вона може братиучасть у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальнаправо­здатність передбачає участь юридичної особи лише у певних пра­вовідносинах,коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються черезте, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і неможе самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські ор­ганізаціїобмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальнаправоздатність є негативним фактором, оскіль­ки обмежує мобільність у змінівидів діяльності підприємства, ос­новною метою якого є отримання прибутку, щоможливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальнапра­воздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким но­вим видомдіяльності юридичній особі необхідно здійснити держав­ну реєстрацію змін доустановчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок уперед у цьомунапрямі, оскільки надав юри­дичним особам можливість укладати будь-які угоди,не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність[4, c.78].
Держава як суб'єкт цивільних правовідносинвизначається у ви­гляді органів державної влади, органів влади Автономної Рес­публікиКрим та органів місцевого самоврядування.
Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальніта нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ностісуб'єктів цивільного права. Питання визначення та система­тизації об'єктівцивільних прав є одним із найменш розроблених у цивільному праві, оскільки самезагальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різнимикутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, по­слугитощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділахдоговірного права.
Загальним для всіх об'єктів суб'єктивнихцивільних прав є їх призначення для єдиної мети — здатності задовольнятизаконні інтереси суб'єктів приватних прав.
Різні об'єкти цивільних прав можуть задовольнятирізноманітні інтереси (майнові або немайнові), але саме призначення об'єктівможе бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних,природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у виглядіексплуатації соціальних якостей об'єкта, а саме шляхом реалізації його обмінноївартості.
До матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносинмож­на віднести речі, а також результати роботи або послуг, що маютьматеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьо­му значенніможе бути не тільки якась річ, але й результати діяль­ності, причому необов'язково ті, що мають матеріальний результат (наприклад, надання послуг зізберігання або перевезення). Всі ці об'єкти за єдністю економічної природи іскладають групу, що нази­вається товаром.
Крім товарів, розрізняють інші чужі дії,наприклад, внесок у банку, частка в майні товариства. Це не речі, а можливості вимогипевної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єкта­ми цивільнихправовідносин.
До нематеріальних благ належать результатитворчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи тощо і деякі інші об'єктріза своєю природою інші, але схожі — товарний знак, фірмове наймену­вання тощо,а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом(наприклад, об'єкти виключних прав).
Таким чином, до об'єктів цивільних правовідносиннале­жать:
— речі (в тому числі гроші й цінні папери);
— інше майно, в тому числі майнові права;
— результати робіт, послуги;
— результати інтелектуальної діяльності;
— інформація;
— інші матеріальні та нематеріальні блага (ст.160 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, йогоне потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття інше майно,інші матеріальні та нематеріальні блага, ре­зультати інтелектуальноїдіяльності. Крім того, суспільство роз­вивається настільки швидко, що передбачити,які саме об'єкти цивільних прав у розвитку згаданих вище понять з'являться най­ближчимчасом, неможливо[5, c.44].
Серед перелічених категорій об'єктів цивільнихправ можна виділити такі:
—  речі — класичний об'єкт, створений людськоюпрацею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності абоінші речові права; — майно — будь-які предмети матеріального світу, що неможуть бути віднесені до інших груп об'єктів цивільного права;
—  результати інтелектуальної власності — об'єктивиключних прав;
— нематеріальні блага — як правило, об'єктиособистих прав;
Суб'єктивне цивільне право — це мірадозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості,що надані йому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.
Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьохправомочностей:
1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має правосамостійно здійснювати фактичні та юридичні дії.
2. Правомочність вимагати — це можливістьвимагати від зо­бов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.
3. Правомочність на захист, яка полягає уможливості викорис­тання механізму державного примусу у випадках порушеннясуб'єктивного права[6, c.31].
Класичним прикладом суб'єктивного права, щооб'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має правовимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися віддій, може звертатися до використання державного механізму при­мусу для захистусвоїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснюватибудь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — можеволодіти, користувати­ся і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.
Суб'єктивний обов'язок — це міраналежної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт маєвиконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом,або ж утримуватися від них.
У цивільних правовідносинах існує два видиобов'язку — актив­ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, борж­ник— він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досяг­нення конкретногорезультату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певніюридичні дії на користь або в інтере­сах кредитора за договором доручення).Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку[6,c.35].
Слід зазначити, що суб'єкти цивільногоправовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль,оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин мають комплекс­нийхарактер). Можна навести лише деякі приклади цивільно-пра­вових відносин, деіснують лише активні і лише пасивні суб'єкти: в договорі позики позичальник маєлише суб'єктивний обов'язок, по­зикодавець — лише суб'єктивне право[7, c.140].
Отже,  до складу цивільних правовідносинтреба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивнецивільне право тасуб'єктивнийобов'язок.
Суб’єкт – цеучасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність,правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристикиможуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є вінфізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільнихправовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.
Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їхстворення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.
Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єктповинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи,навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.
Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеноїповедінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що наданійому нормами права.

Розділ 2:Класифікація цивільних правовідносин
Класифікація цивільних правовідносин маєне тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точновизначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливістьчіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.
У цьому випадку класифікація цивільнихправовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначенняправ і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, щозастосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило,поділ, класифіка­ція явищ мають дещо штучний характер і далекі віддосконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, томущо крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботівикористовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сферіцивільного права.
 
2.1Види цивільних правовідносин
 
За характером взаємозв'язку між управомоченою тазобов'яза­ною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. Заоб'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволенняінтересу розрізняють речові та зо­бов'язальні правовідносини.
Абсолютні правовідношення мають місце тоді, колиуправомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від якихуправомо-чена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числіутримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Та­ким є правовласності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій,які порушували б його права власності. Відносні правовідношення мають місце тамі тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділенаправами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін управовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносиндосить широке, на відміну від абсолютних. Сюди на­лежать, перш за все,зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобівцивільно-правового захисту тощо[8].
Правовідносини майнового характеру мають своїмоб'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май­новихблаг певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цихмайнових благ (у силу заповіту тощо).
Усі правовідносини, які опосередковують,регулюють взаємосто­сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, якінтелекту­альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, іншінемайнові права, називаються особистими немайновими[8].
Речові правовідносини опосередковують статикумайнового по­ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають,закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість йоговпливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їмпротиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динамікумайнових стосунків суб'єктів цивільно-пра­вових відносин для передачі майна,виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальноївласності. У зо­бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со­бою,кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима­гати певної поведінкивід інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі ів примусовому порядку[9, c.56].
Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні маєпрактичне зна­чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуютьсячерез активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль­них — через виконанняобов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні —відносними.
Крім того, окремо вирізняють корпоративніправовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правовихпідприєм­ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підставивиникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство укооперативі, придбання акцій, участь в установчому до­говорі тощо.
Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь вуправлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю,формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративнихправовідносин не є абсолютно харак­терним для цивільного права, він міститькомплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевоюметою реа­лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль­тату,то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].
Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:
1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносиниподіляються на майнові і немайнові.
2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяютьсяна абсолютні і відносні.
3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляютьсяна речові та зобов'язальні.
4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільніправовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бутиподілені на прості та складні.
Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під­ставами.Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строковіі безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові,загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікаціїправовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бутиодночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­тіє майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, щовиникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними,регулятивними.
 
2.2. Майнові та особисті немайновіправовідносини
Суспільнівідносини, що регулюються цивільним правом, складають його предмет. До нихвідносяться дві основні групи відносин.
По-перше, цемайнові відносини, що являють собою відносини, що виникають із приводу майна — матеріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особистінемайнові відносини, зв'язані з майновими, а в деяких випадках і не зв'язані зними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що засновано на рівності,автономії волі і майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридичнорівними і незалежними друг від друга суб'єктами, що мають власне майно. Інакшекажучи, це приватні відносини, що вникають між суб'єктами приватного права.Майнові, а також і немайнові відносини, що не відносить зазначеним ознакам, невідносяться до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами.Колись це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному абоіншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, зокрема податкових іфінансових відносин, ділянки яких не є юридично рівними суб'єктами. З цієїпричини зі сфери дії цивільного права виключаються відносини по керуваннюдержавним і іншим публічним майном, що виникають між державними органами[10].
Майновівідносини, що входять у предмет цивільного права, у свою чергу розділяються навідносини, зв'язані з приналежністю майна визначеним особам  з керуванням їм абоз переходом майна від одних осіб до інших. Юридично це розходження оформляєтьсяза допомогою категорій речових, корпоративних і зобов'язальних відносин.
Особистінемайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання такожпідрозділяються на відносини, що зв'язуються з майновими, і відносини, незв'язані з такими. Перша з зазначених груп відносин звичайно статі сподіваєтьсяцивільно-правове оформлення за допомогою категорії виключних прав. Друга групавідносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особистості, увизначених випадку підметів цивільно-правовому захистові[11, c.98].
Майнові відносинискладають основну, переважну частину предмета цивільного права. Вонискладаються з приводу конкретного майна — матеріальних благ товарного характеру.
До таких благвідносяться не тільки фізично відчутні речі, але і деякі права, які ще вримському праві були названі як «res incorporales» — «нетілесніречі» (наприклад, банківський вклад, що представляє собою не гроші, аправо вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводурезультатів робіт і надання послуг, у тому числі не що обов'язково втілюються вречовинному результаті (наприклад, перевезення, збереження, послугикультурно-видовищного характеру), оскільки такі результати також мають товарнуформу[12, c.16].
Майнові відносинине є юридичною категорією. Це — фактичні, економічні по своїй соціальнійприроді відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню,упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організаціяекономіки. При цьому вони відображають як статику цього господарства — відносини приналежності, матеріальних благ, що складають передумову і результаттоварообміну, так і його динамікові — відносини переходу матеріальних благ,тобто власне процес обміну товарами (речами, роботами, послугами). Зрозуміло,що обидві ці сторони тісно зв'язані і взаємообумовлені: товарообмін неможливийбез присвоєння учасниками його об'єктів, а присвоєння в більшості випадків єрезультатом товарообміну. Майнові відносини, що складають предметцивільно-правового регулювання, відрізняються деякими загальними ознаками[12,c.17].
По-перше, вонихарактеризуються майновою відособленістю учасників, що дозволяє їм самостійнорозпоряджатися майном і разом з тим нести самостійну майнову відповідальністьза результати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони носятьеквівалентний характер, властивий нормальному товарообмінові, вартіснимекономічним відносинам. Можливі, звичайно, і безоплатні майнові відносини(наприклад, дарування, безоплатна позика, безплатне користування чужим майном іт.д.). Вони, однак, вторинні, производны від возмездных майнових відносин і неє звичайною формою товарообміну. По-третє, учасники розглянутих відносинрівноправні і незалежні друг від друга і не знаходяться в станіадміністративної або іншої владної підпорядкованості, оскільки є самостійнимитоваровласниками.
Неважко бачити,що всі перераховані ознаки обумовлені товарно-грошовим характером майновихвідносин, що входять у предмет цивільного права[13, c.19]. Майнові відносини,що мають іншу (нетоварну) природу і, отже, що відповідають зазначеним ознакам(наприклад, податкові, бюджетні й інші фінансові відносини; відносини повикористанню інших природних ресурсів, що знаходяться в державній власності, іт.п.), не входять у предмет цивільного права і не можуть регулюватися ім.
Відносини статикитоварного господарства, тобто приналежності присвоенности матеріальних благ,оформляють володіння речами (конкретним майном) тим або іншому учасникові майновихвідносин. Вони мають двоїстий характер, представляючи собою, по-перше,відношення власника до приналежній йому речі і, по-друге, відносини між ним івсіма іншим особами з приводу даної речі[14, c.25].
Юридично майновівідносини по приналежності матеріальних благ оформляються як речовіправовідносини. Ці останні розділяються на відносини власності і відносиниінших (обмежених) речових прав. Відносини власності закріплюють приналежністьречі власникові, що має максимальні законні можливості по її використання. Іншіречові права регламентують правовий режим майна власника, що поряд з ним вправіодночасно використовувати й інші особи. Наприклад, у житловому будинкугромадянина-власника вправі разом з ним проживати члени його родини. Ясно, щоїхні можливості завжди є більш вузькими в порівнянні з можливостями власника.Тому вони носять обмежених і похідний від прав власника характер[14, c.26].
Відносинидинаміки товарного господарства, тобто переходу матеріальних благ від однихвласників до іншим, звичайно зв'язані з відчуженням і придбанням учасникамивизначеного майна. Юридично вони оформляються за допомогою категоріїзобов'язань (зобов'язальних відносин). Такі відносини завжди виникають міжконкретними учасниками товарно-грошових зв'язків — відособленими товаровласниками,а тому мають відносний характер.
Найчастішезобов'язальні відносини виникають у силу оголошенні товаровласників провідчуження і (або) придбанні товарів (речей, результатів робіт або послуг,реалізації або передачі прав), тобто на підставі договорів. Зобов'язання можутьвиникати і при відсутності угоди учасників, наприклад Наслідок заподіяння одноюособою іншому майнової шкоди (делікту) або в результаті безпідставногозбагачення (придбання чужого майна або заощадження власного майна без достатніхзаконних основ). Таким чином, зобов'язання як юридична форма економічнихвідносин товарообміну підрозділяються на договірні і позадоговірні(правоохоронні).
Перехідматеріальних благ від одних осіб до інших можливий не тільки у формізобов'язань, але і при спадкуванні имуществ померлих громадян, а також приреорганізації і ліквідації юридичних осіб. У цьому випадку перехід матеріальнихблаг до нових власників обумовлений смертю або припиненням діяльності їхньогоколишнього власника (власників), тобто вибуттям, зникненням учасника майновихвідносин. Ускладнення майнових відносин у результаті розвитку товарообмінувикликало до життя поява ще одного їхнього різновиду — відносин по керуваннючастками имуществами корпорацій (компаній). Вони складаються при керуваннігосподарчими товариствами і товариствами, а також похідними кооперативами[15,c.8]. Зазначені Організації спеціально створюються суб'єктами майнових відносиндля постійного, професиольного участі в майновому обороті. Вони будуються назасадах самоврядування і строго фіксованого членства учасників. Останні,керуючи діяльністю і майном створеної ними організації, власне кажучи,визначають її виступ у ролі особливого, самостійного суб'єкта майновихвідносин.
Відносиниучасників корпорації носять майновий характер і засновані на внесенні нимивизначеного майнового внеску в її капітал. Зміст таких відносин зводиться донадання членам (учасникам) організації, що вони створили шляхом передачі їйчастини свого майна, можливості в тій або іншій формі керувати її справами(голосувати на загальних зборах при прийнятті відповідних рішень, брати участьв органах її керування, одержувати інформацію про стан її справ і т.д.) і братиучасть у майнових результатах її діяльності (у розподілі прибутків і збитків, залишкумайна при ліквідації організації і т.п.)[15, c.9].
Юридичною формоюрозглянутого різновиду майнових відносин є корпоративні правовідносини.Корпоративні відносини близькі до зобов'язальних, оскільки теж мають відноснийхарактер (оформляючи взаємозв'язку кожного члена корпорації з усією корпорацієюв цілому). Але вони виникають тільки між учасниками конкретної організації,тобто закриті для інших суб'єктів майнового обороту. У ряді випадків вони наперший погляд стосуються не безпосереднього використання корпоративного майна,а тільки організації взаємин учасників, членів корпорацій (що в найбільшій мерівиявляється в некомерційних організаціях). У дійсності усі вони мають чіткумайнову спрямованість, обумовлену самим характером діяльності створеної організаціїяк юридичної особи. Усім цим корпоративні відносини відрізняються відзобов'язальних. Разом з тим очевидна близькість даних відносин дала можливістьзаконодавцеві кваліфікувати корпоративні відносини як різновид зобов'язальних (абз. 2 п. 2 ст. 48 ГК).
 У предметцивільного права входять особисті немайнові відносини, связащпае змайновими. Це відносини по созданиюи головним чином використанню результатівинтелектуального творчості (добутків науки, літератури і искуства, винаходів,промислових зразків, програм для ЕОМ т.д.), а також кошт індивідуалізаціїтоварів і їхніх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань і т.п.).Особливості даної групи суспільних відносин визначаються нематеріальної(нематеріальної) природою їхніх об'єктів, що представляють собою ідеї, образи,символи, хоча і виражені в якій-небудь матеріальній формі. Вони, як правило,тісно, нерозривно зв'язані зі своїми творцями або носіями (тому що ідея,наприклад, винаходу, алгоритму або роману назавжди залишається в голові в їхньоготворця і не може бути безповоротно відчужена іншим особам навіть при йогожейании). Тим не мение дані об'єкти можуть використовуватися як товари, атакого їхнього використання, що складаються по приводу, відносини здобуваютьтоварну форму, стають майновими. Деякі з них, наприклад промислові зразки абокошти оформлення індивідуалізації товарів або їхніх виробників, узагалі неможуть існувати в не товарного обороту[8]. У цьому й укладається взаємозв'язокрозглянутих немайнових відносин з майновими.
Але таківідносини звичайно не втрачають і своєї основної, немайнової природи, тому щобільшість з них може існувати і поза рамками товарообміну, без прямого зв'язкуз майновою формою. Так, відносини авторства на добутки науки літератури імистецтва або на винахід виникають поза залежністю від можливості використаннявідповідних об'єктів Як товари в майновому обороті. Усі вони, однак ґрунтуютьсяна публічному, державному визнанні создателеи або носіїв відповіднихнематеріальних об'єктів їхніми авторами або власниками й охорони їхніхінтересів від усяких зазіхань, тобто носять абсолютний характер. Більш того,майнова сторона цих відносин завжди виступає як залежна, похідна від їхньоїнемайнової природи тому що завжди визначається наявністю цієї останньої. Разомз тим саме їхній зв'язок з майновими відносинами визначає можливість їхньогоцивільно-правового регулювання[15,c.11].
Дані відносинибідують, отже, в особливому правовому оформленні. Воно досягається за допомогоювизнання за творцями або носіями відповідних нематеріальних об'єктів особливих,виключних прав, по своїй правовій природі у відомій мері близьких до речовихправ. Оформлення і реалізація цих прав регулюється авторським і патентнимправом (іноді охоплюваним умовним поняттям "інтелектуальної власності"),а також інститутом так називаної промислової власності (визначальним правовийрежим кошт індивідуалізації товарів і їхніх виробників).
До предметацивільно-правового регулювання відноситься також захист невідчужуваних прав іволь людини й інших нематеріальних благ. Мова йде про такі блага, як життя іздоров'я людини, достоїнство особистості, її честь і добре ім'я, діловарепутація (остання може стосуватися і юридичних осіб, у ряді випадків маючитакож майновий аспект), особиста і сімейна таємниця, право на ім'я,недоторканність приватного життя і т.д. Із приводу названих об'єктів можутьскладатися лише чисто особисті, немайнові відносини, тому що вони не можу статипредметом товарообміну. Дані блага невіддільні (невідчужувані) від людськоїособистості і не можуть ні передаватися іншим особам, ні припинятися пояких-небудь підставах[10].
Цивільне правозахищає такого роду нематеріальні блага властивими йому коштами, наприкладнадаючи них про ладателям можливості пред'явлення судових позовів про припиненьдій, що порушують їхні права й інтереси, у тому числі про спростування зведень,що ганьблять, про майнову компенсацію моральної шкоди й ін. Однак застосуванняцивільно-правових кошт захисту ще не свідчить про те, що такі відносини можутьповною мірою регулюватися цивільне право"
 У теоретичнійлітературі було висловлене обґрунтування думка про те, що особисті немайновівідносини, не зв'язані з майновими, лише охороняються і захищаються, але нерегулюються цивільним правом. Правда, ця думка піддалася не менш переконливійкритиці. Зокрема, отмечалос що захист прав є одна з форм правового регулювання,а також що власник такого невідчужуваного блага має і деякі можливостірозпорядження їм, наприклад вправі дозволити використовувати дані про своюособистість у засобах масової інформації. Саме ж право на захист є звичайнимцивільним правом — елементом механізму цивільно-правового регулювання[15,c.11].
Таким чином, майнові та особистінемайнові права – це ядро цивільного права, а відносини, які виникають нагрунті цих прав – це та ось, навколо якої обертається цивільне право.
Майновівідносини — це фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаютьсяправовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарнегосподарство, ринкова організація економіки.
Особисті  немайнові  права  можна  визначити  як  права  специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного  змісту,
немають грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.Індивідуалізація  особистості  —  ще  одна  важлива  ознака  особистихнемайнових  прав.

Розділ 3: Підстави виникнення, зміни та припиненняцивільних
правовідносин
 
Юридичні факти —це обставини, з якими норми права пов'язу­ють настання правових наслідків —встановлення, зміну, припи­нення або інші трансформації правовідносин.
Щодо цивільногоправа, з урахуванням особливостей предмета та методу останнього це загальневизначення може виглядати та­ким чином.
Юридичні факти уцивільному праві — це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну,припинення або інші тран­сформації цивільних прав і обов'язків (цивільнихправовідносин).[16]
Від юридичнихфактів відрізняють так звані юридичні умови -обставини, що мають юридичнезначення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, ачерез проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою цивільно-правовоївідпові­дальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальнимправилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди,вина порушника, причинний зв'язок між протип­равними діями І шкодою, щонастала.
Для настанняюридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.
Однак у реальнійдійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:
— групу юридичнихфактів. Це — декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або можевикликати один і той же наслі­док,
— юридичну(фактичну) сукупність (рос. «юридический сос­тав»). Це — системаюридичних фактів, пов'язаних між собою та­ким чином, що правові наслідкинастають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності.
Як правило, групаюридичних фактів закріплюється в одній нор­мі і являє собою явища одногопорядку. Наприклад, ст.ст.229-231 ЦК передбачають, що правочин може бутивизнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом помилки, обману, насильствато­що. У цьому разі маємо справу з групою юридичних фактів, кожен з яких окремоспричиняє визнання правочину недійсним.
Юридична(фактична) сукупність містить взаємопов'язані еле­менти, що окремо можутьвзагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнулисуб'єкти права.
Наприклад, длявиникнення права на жиле приміщення у бу­динках державного або громадськогофонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла,видача ордера, укладення договору найму жилого приміщення. Взяті окремо, вка­заніобставини не породжують правовідносин користування жит­лом, а є лише етапом нашляху до їх виникнення.
Серед різнихвидів юридичної сукупності особливе місце посі­дають так звані юридичні стани,тобто обставини, що характеризу­ються відносною стабільністю і тривалістютерміну існування, про­тягом якого вони можуть неодноразово (у поєднанні зіншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, пе­ребуванняу шлюбі, встановлення опіки тощо.
Стаття 49 ЦКвизначає акти цивільного стану як події та дії, які нерозривно пов'язані зфізичною особою, започатковують, зміню­ють, доповнюють або припиняють їїможливість бути суб'єктом ци­вільних прав та обов'язків. Зазначеними актами єнародження фі­зичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства,вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, наданняповної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієз­датності, визнанняособи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені,інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державнійреєстрації: народження фі­зичної особи та її походження, громадянство, шлюб,розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.
Завершуючизагальну характеристику юридичних фактів у ци­вільних правовідносинах, слідзвернути увагу на принципово важ­ливе положення ЦК, закріплене у ст.11, згідноз яким цивільні пра­ва та обов'язки виникають як з дій, передбачених актами цивільногозаконодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими ак­тами, але зааналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч.2ст.11 ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникненняцивільних прав і обов'яз­ків і наголошується, що останні виникають не тільки запрямо вка­заних обставин, а й з інших юридичних фактів.
Таке рішенняхарактерне для приватного права і має за основу його принцип: «Можна все,що не заборонено законом».
Класифікаціяюридичних фактів
Акти цивільногозаконодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактівза тими чи іншими ознака­ми. Не вказані в них і критерії для такихкласифікацій.
Натомість, ч.2ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичнихфактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акцентидещо зміщені і на­голошується на тому, що підставами виникнення цивільних правта обов'язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створен­ня літературних,художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчоїдіяльності; 3) заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди Іншійособі; 4) інші юридичні факти
При цьому поняття"інші юридичні факти" охоплює різні кате­горії — як правомірні(оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні(безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати наувазі, що пере­лік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієн­товнимі доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ,безпідставне збагачення тощо). Крім то­го, підставами виникнення цивільних праві обов'язків можуть бу­ти юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.
Водночас у теоріїприватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різнимипідставами. Далі розгляне­мо ті з них, що становлять найбільший інтерес зтеоретичної і практичної точок зору.
1. Залежно відхарактеру наслідків вони можуть поділятися на:
1) такі, щовстановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;
2) такі, щозмінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вжеіснують;
3) такі, щоприпиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припиненняправовідносин, що вже існують.
4) такі, щоперешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність якихзумовлює правову неможли­вість виникнення, зміни, припинення тощоправовідносин. На­приклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виник­ненняу неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій.
5) такі, щопоновлюють право. До них належать обставини, на­явність яких спричиняєпоновлення прав, що існували раніше
Наприклад, у разіпояви особи, оголошеної померлою, суд скасо­вує відповідне рішення, і фізичнаособа може вимагати від інших осіб повернення майна, що їй належить (ст.48 ЦК).У цьому випад­ку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1)появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішен­ня про оголошенняособи померлою. [16]
2. Залежно віднаявності і характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме цякласифікація є найбільш популярною) роз­різняють насамперед дві великі групиюридичних фактів:
1) дії —обставини, факти, що залежать від волі людини;
2) події —обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольніїй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільногозаконодавства або до­говорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки.До по­дій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревійтощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.
У свою чергу, діїподіляються на:
1) правомірні,тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не забороненінормами права.
2) неправомірні(правопорушення, делікти).
Зокрема,деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі.Внаслідок заподіяння шкоди виника­ють зобов'язання, змістом яких є правопотерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи,що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).
Неправомірні дії(правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, щоможуть бути лише та­кими, які створюють правовідносини; у деяких випадках —таки­ми, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникнен­нюправовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиня­ють правовідносини, аботакими, що поновлюють права і обо­в'язки.
Правомірні діїможуть бути поділені на:
1) юридичні акти;
2) юридичнівчинки.
Юридичні актихарактеризуються здійсненням дій, що спеці­ально спрямовані на встановлення,зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.
Залежно відхарактеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юри­дичні акти можуть бути поділеніна:
а) акти суб'єктівприватного права (правочини). Правочин (різ­новидом якого є договір) — основнийвид правомірних дій суб'єк­тів приватного права. Це — волевиявлення особи,безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію ци­вільнихправ і обов'язків;
б) акти суб'єктівпублічного права (акти цивільного законодавс­тва, адміністративні акти, судовіакти — рішення, постанови, ухва­ли тощо).
Актами цивільногозаконодавства є нормативні акти, зазначені у ст.4 ЦК. Прикладом такого юридичногофакту можуть бути по­ложення ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смертьспадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місцесукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільногозаконодавства) і смерть особи. Але вирішальним юри­дичним фактом можна визнатиположення акта цивільного законо­давства.
Специфічним видомправомірних дій, що породжують цивіль­ні права і обов'язки, є адміністративніакти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування,які діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління по­роджуєадміністративні правовідносини між органом, що його ви­дав, і особами, яким цейакт адресований. Цивільні відносини, зас­новані на цьому акті, виникають між особами,яким останній ад­ресований. Так, розпорядження відповідного державного органупро передачу державного майна іншій організації породжує цивіль­ніправовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про ре­організаціюдержавного органу викликають цивільно-правові нас­лідки (передачу, поділ майнаоргану, що ліквідується) на основі ад­міністративного акта без договору.
У випадках,встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язкиможуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бутирішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст.43 ЦК), оголошення їїпо­мерлою (ст.46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлю­ючим (визнанняправа власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним),правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення),правозабороняючим (рі­шення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим(скасування рішення про визнання особи недієздатною).
Юридичні вчинки —це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, алепороджують такі в резуль­таті припису закону [17].
Характеризуючиюридичні вчинки, слід мати на увазі, що вони можуть бути диференційованізалежно від «питомої ваги» в них во­льового елемента.
Так, в деякихвипадках наявність волі суб'єкта (а отже і наяв­ність у нього дієздатності)абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правовінаслідки, навіть якщо він знайдений недієздатною або малолітньою особою). Вінших ви­падках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздат­ностіособи. Наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без дорученнянеобхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною.
Водночас дії,вчинені без доручення, не є правочином, оскіль­ки, як правило, не спрямованіспеціально на встановлення цивіль­них правовідносин, їх мета — зробити послугу,захистити інтереси відсутнього господаря. Таким чином, хоча волевиявленняособи, яка веде чужі справи, має тут місце, але спрямоване воно не навстановлення цивільних правовідносин.
Ці правовідносиниможуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення «господарем»діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), такі незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням учужі справи, тощо).
З урахуваннямвказаних відмінностей у характеристиці юридич­них вчинків їх можна поділити навольові (цілеспрямовані) і невольові.
Створеннялітературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної,творчої діяльності також є вольовими юридичними вчинками, які породжуютьцивільно-правові наслід­ки, незалежно від наміру особи створити своїми діямицивільні права і обов'язки. Цивільні права та обов'язки щодо відкриттів, ви­находів,промислових зразків тощо виникають за умови їх належ­ного оформлення увідповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжуєцивільні правовідносини вже внас­лідок їх існування і надання доступної длясприйняття форми. У додаткових діях з оформлення вказаних творів з метою наданняїм правового значення (легітимації) тут потреби немає.
Таким чином, юридичний факт — цеобставина, що пов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (нормацивільного права) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливезастосування правових норм. Юридичний факт — основна умова, завдяки якійвиникають, змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьомувипадку цивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичнийвчинок — це дія, що спеціально не спрямована на встановлення юридичнихнаслідків, але породжує такі в резуль­таті припису закону[17].

Висновки
 
Розглянувши проблемні аспекти курсової роботи можемо зробити такі висновки:
1.                цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. А підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти –  це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.
2.            до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивне цивільне право тасуб'єктивнийобов'язок.Суб’єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.
3.                Класифікація можлива за різними підставами:
— Залежно від економічного змісту цивільні правовідносиниподіляються на майнові і немайнові.
— За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються наабсолютні і відносні.
— За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляютьсяна речові та зобов'язальні.
— Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільніправовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
— 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бутиподілені на прості та складні.
Класифікація цивільних правовідносин можлива і за іншими під­ставами.Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строковіі безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові,загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікаціїправовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бутиодночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­тіє майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, щовиникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними,регулятивними.
 4.  Майновіта особисті немайнові права – це основа цивільного права, а відносини, яківиникають на грунті цих прав – це та ось, навколо якої обертається цивільнеправо.
Майновівідносини — це фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаютьсяправовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарнегосподарство, ринкова організація економіки.
Особисті  немайнові  права  можна  визначити  як  права  специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного  змісту,
немають грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.Індивідуалізація  особистості  —  ще  одна  важлива  ознака  особистихнемайнових  прав.
5.  Юридичний факт — це обставина, щопов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (норма цивільногоправа) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливе застосуванняправових норм. Юридичний факт — основна умова, завдяки якій виникають,змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьому випадкуцивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичний вчинок — це дія, що спеціально неспрямована на встановлення юридичних наслідків, але породжує такі в резуль­татіприпису закону.

Список посилань:
 
1.         Дзера О.В. Цивільне Право України – К: Юрінком Інтер, 2002р.
2.         Шевченко Я.М. Цивільне Право України – К: Ін Юре, 2003р.
3.         Бірюков І.А. Цивільне Право України – К: Наукова думка, 2000р.
4.         Ємельянов В.П. Цивільне Право України – Х: Консул, 2000р.
5.         Підопригора О.А. Цивільне Право – К: Вентурі, 1999р.
6.         Слипченко С.А. Цивільне Право України – Х: Еспада, 1999р.
7.         Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному  праві  –К: Науковий світ, 2001р.
8.         Красавчикова Л.О. Личная жизнь  под  охраной  закона  –  М:  Юрид.  Лит.,1983р.
9.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.
10.       Цивільний  кодекс  України.  Коментар  (науково  –  практичний)  Харків, 2004р.
11.       Дудин А.П. Объект правоотношения: Вопросы теории. — Саратов, 1980.
12.      Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения // Акту­альныепроблемы гражданского права // Сб. статей / Под. ред. проф. М. И. Брагинского.— М., 1999.