Спадкування за законом

Приватнийвищий навчальний заклад
Кіровоградськийінститут регіонального управління та економіки
Юридичнийфакультет
Кафедрацивільного та господарського права
(кафедраісторії та права)
КУРСОВАРОБОТА
ЗЦивільного права України
Натему: Спадкування за законом
Виконала:
Студенткакурсу
ГрупиПР21…
Науковийкерівник:
Завідувачкафедри
Історіїта права …
Кіровоград

ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ I
Загальні положення про спадкування
1.1 Поняття та значення спадкування і спадкового права
РОЗДІЛ II
Особливості спадкування за законом
2.1 Черговість
2.2 Спадкування за правом представництва
РОЗДІЛ III
Здійснення права на спадкування
3.1 Прийняття спадщини
3.2 Відмова від прийняття спадщини
3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України проспадкування за законом
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

ВСТУП
Спадкове право надаєможливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті,визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захистособистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належнеїм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтересичленів сім’ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів)сприяючи цим зміцненню сім’ї. До складу спадщини входять не тільки майновіправа спадкодавця, а й деякі немайнові права.Спадкрємство здійснюєтьсяза законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно незмінено заповітом.
При спадкуванні зазаконом порядок та умови переходу прав та обов’язків спадкодавця вказані всамому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами,зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю.Немають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні якихвони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на моментвідкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись відвиконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця,якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
Актуальністьтеми. З прийняттям Конституції Українивідбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян,побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідженнята аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб’єктівспадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядокспадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадковогоправа ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах,які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.Постанова Пленуму ВерховногоСуду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих нормправа спадкування за законом.Конституція України передбачає право приватноївласності громадян. Важливим є також питання охорони інтересівспадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскількиостаннім часом цьому питанню приділяється незначна увага.
Проблемамспадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А,Харитонова Є. О., О.В. Дзери,, Ю.О. Заіки, Т.П., Я.М. Шевченко, Шевчук Л.В.,Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні непроводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектамспадкового права.
Метаі завдання дослідження. Основною метою цьогодослідження є Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення доцивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони правспадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеноїмети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:
— проаналізувативсі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до розуміння спадковихправовідносин з метою об’єктивного їх розгляду та вивчення;
— на підставіузагальнення та аналізу нотаріальної і судової практики встановити нотаріальнута судову процедуру охорони і захисту прав спадкоємців;
Об'єктомдослідження є спадкові правовідносини, яківиникають у процесі правомірної реалізації спадкових прав в нотаріальномупроцесі, а також у зв'язку з правопорушеннями, що розглядаються в цивільномупроцесі.
Структурадослідження та її обсяг. У відповідності домети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається звступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, трьохдодатків. Загальний обсяг дисертації становить сторінок друкованого тексту.
 

РОЗДІЛ I
Загальні положення про спадкування
 
1.1 Поняття та значенняспадкування і спадкового права
Післясмерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайновіправа переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особиабо до інших осіб нази-вається спадкуванням. Умови та порядок спадкуваннярегламентуються рядом ци-вільно-правових норм, що в своїй сукупності складаютьокре-мий цивільно-правовий інститут — спадкове право.
Виходячи звищесказаного, спадкове право— це сукупністьцивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідокпере-ходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб. Норми, що регламентують умови та порядокспадкування, містяться в Цивільному кодексі України[1]. Окремі норми спадкового права мизнаходимо і в інших розді-лах ЦК України, а також у нормативних ак-тах, якірегулюють діяльність державних нотаріальних контор.
КонституціяУкраїни передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове правозабезпечує родині померлого мож-ливість зберегти та використати його майно,заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померло-го,зміцненню власності громадян.
Спадковеправо надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадоксмерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване наза-хист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейденалежне їм майно після їх смерті.
Водночасспадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливонеповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.
Юридичнігарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючимиспадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України «Провласність», «Про нотаріат», в Кодексі про шлюб та сім’ю України, в іншихзаконах та підзаконних актах.
Спадкодавцем визнається особа, після смерті якої здійснюєтьсяспадкове правонаступництво. Спадкодавцем може бути любий громадянин України, в томучислі недієздатний, чи обмежено дієздатний, а також іноземні громадяни та особибез громадянства, які постійно проживали на території України, або мали вУкраїні будівлі (ст. 570 ЦК України). З 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільнийкодекс України, прийняттяякого не могло не вплинути на центральний інститут цивільного права — прававласності і, відповідно, на інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України„Спадкове право” чітко систематизовані в семи главах: „Загальні положення проспадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, Здійснення права на спадкування”,„Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщину”, „Спадковий договір”. Спадкове право забезпечує родиніпомерлого можливість зберегти та використати його майно. Заощадження, чимсприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власностігромадян.Охорона і захист прав всіхсуб΄єктів спадкових правовідносинзумовлює необхідність їх визначення і конкретизації з метою забезпечення ігарантування їх реалізації.  Обґрунтовано, що заповідачем єдієздатна особа, яка у визначеному законом порядку склала заповіт і таким чиномвизначила хто має бути спадкоємцем і на яких умовах має прийматися спадщина. Заповіт — юридичний акт, який включає в себе одностороннє розпорядження фізичної особи,зроблене у встановленій законом формі, про те, що має бути зроблене після їїсмерті і, головним чином, по відношенню передання її майна на користь певних осіб та виконання спадкоємцями встановлених заповідачем обов’язків. При цьому,хибною є позиція деяких авторів стосовно відсутності юридичного значеннязаповіту при житті заповідача. За Законом України „Про нотаріат” заповітунавіть при житті заповідача надано особливу охорону від поширення відомостейпро його зміст і факт посвідчення.
Сукупністьобов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.
Необхіднозазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити доінших осіб у спадщину. Так не переходять до спадкоємців майнові права таобов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходятьдо спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення. Проте цене стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцемвнаслідок вико-наного доручення (наприклад, права на одержання обумовленоївинагороди за виконання доручення).Не переходять до спадкоємців праваспадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодуваннязавданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншійгромадській організації, оскільки всі ці права тісно по-в'язані з особоюспадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловоюплощею, яке мав спадкода-вець на підставі договору житлового найму.До складуспадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку заумови, що вкладник безпосередньо цим кредитним устано-вам зробив розпорядженнявідносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядженнящодо вкладу зроблено в заповіті.В тих випадках, коли вкладник не зробиврозпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє взаповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з закономмають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить доспадкоємців померлого на загальних підставах.За певних умов до складуспадкового майна не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах задоговорами добровільного особистого страхування ( СТ.1229).Якщо такий договірстрахування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальникому страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальникав період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьомувипадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.До складу спадщинивходять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так,деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування.Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодоможливості видання твору та деякі інші особисті права автора. [2]
На відміну від ЦК УРСР в книзі шостій ЦК України відповідно до принципудиспозитивності цивільно-правового регулювання на перше місце поставленоспадкування за заповітом, а на друге – спадкування за законом. У новомуспадковому законодавстві знайшла відображення правонаступність принципівспадкового права і конкретних норм законодавства, що діяло раніше, назаконодавчому рівні сформульовано окремі положення, що раніше мали лишедоктринальний характер, з'явилися і абсолютно нові норми. Норми спадковогозаконодавства стали більш детальними, більш регламентованими. Якщо ранішепитання, які виникали в нотаріальній і судовій практиці, необхідно булорозв'язувати за допомогою керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду, виходитиіз загальних положень закону, то тепер відповіді на багато питань можна знайти безпосередньо в новому Кодексі. Певні положення перспективногоспадкового законодавства розглядалися деякими науковцями в ході обговоренняпроекту ЦК. У той самий час редакція окремих статей нового ЦК України істотновідрізняється від новел проекту ЦК, зміст низки понять залишився остаточно нез'ясований, відсутність практики застосування нового фундаментального закону,який вносить принципові зміни в один із головних розділів цивільного права–спадкове право, створює певні труднощі в розумінні та застосуванні окремихзаконодавчих положень. Незважаючи на те, що при визначенні підстав спадкуваннязаконодавець віддає пріоритет спадкуванню за заповітом, в Україні, як свідчитьнотаріальна практика, найпоширенішим є спадкування за законом. При спадкуванні за законом законодавецьповинен дати відповідь на два важливі запитання: кого необхідно вважатиспадкоємцем за законом і в якому порядку спадкоємці за законом закликаються доспадщини? Законодавецьу ЦК України зберіг черговість закликання до спадщини спадкоємців за законом, в той самий часоднією із головних і найрадикальніших новел ЦК є значне розширення кола можливихспадкоємців за законом.Про таке розширення висловлювалися окремі науковці ще в 30-х роках XX ст. Цюсаму позицію поділяли деякі фахівці і при обговоренні нових цивільних кодексівсоюзних республік на початку 60-х років, які пропонували віднести доспадкоємців за законом тітку і дядька спадкодавця.У новому ЦК України ще більше спадкоємців, які можутьзакликатися до спадщини.За новим спадковим законодавством до спадкування можутьзакликатися родичішостого ступеня спорідненості включно.  Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римськогоприватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право визнавало виключнодві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом.Спадкового договору римське право взагалі не допускало у спадщині: вонооголошувало недійсними будь-які договори, якими обмежувалася б воля заповідача,і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися[3]. Римський закон допускав, правда, якособливий вид договору — дарування на випадок смерті, однак такий договір невважався обов'язковим для дарувальника і останній у будь-який час до відкриття спадщиниміг взяти його назад. В Стародавньому Римі, як свідчать джерела, інодізустрічалися договори про спадкування — pacta de successione futura, однак вонивсе ж не мали там юридичної сили. Так, в одній з своїх конституцій імператориДіоклетіан і Максиміан з перших слів оголосили нікчемними договори пропризначення спадкоємця. Аналогічної точки зору римське право притримувалося істосовно договорів про відмову від права спадкування. Таким чином, а ні договірпро призначення спадкоємця, а ні договір про відмову від права спадкування незнайшли свого визнання за стародавнім римським правом. Причина такогонегативного ставлення до цих договорів міститься у першоджерелах римськогоправа. Так, за виразом відомого римського юриста Ульпіана такий договірвважався contra bonos mores, що пояснювалося намаганням законодавця попередити вбивства, яківиникали у Стародавньому Римі в гонитві за спадщиною. «Нам, всі такі договориуявляються ненависними і повними самих небезпечних і сумних наслідків. З оглядуна це, відповідно до стародавніх правил ми звеліли у всякому випадку невизнавати цих договорів, як таких, що містять в собі противні добрим вдачамумови», — вказував імператор Юстиніан. Наріжний камінь цієї проблеми криється,однак не в побуті і вдачі тогочасного римського суспільства, а в самій сутностівсієї системи стародавнього римського спадкового права. Не маючи потреби ретельно зупинятися наспецифіці римського порядку спадкування (детальніше про це див.: «Римськеспадкове право на тлі права сучасного» [4]),зазначу, що насправді ця причина криється в наступних його особливостях.По-перше, в публічному характері спадкового права того часу, з огляду на що немогло йтися про можливість встановлення чи скасування права спадкування вприватному порядку на підставі спадкового договору. По-друге, останнійпозбавляв або обмежував сакральне право спадкодавця на здійснення заповітів.По-третє, через те, що в Стародавньому Римі вважалося за ганебне обумовлюватисянаперед стосовно чужої спадщини за життя її власника. З перебігом часу,ставлення до цієї Інституції в поглядах римського законодавця зазнало певноїтрансформації, і в пізніші часи окремі види договорів про право спадкуваннявідкрито визнавалися чинними (наприклад, за правління імператора Лева Філософавизнавалися договори про спадкування віддалених дітей з близькими в рівнихчастках). Але це було вже, власне говорячи, не римське, а візантійське право, іконституція Лева Філософа не була рецепійована у Західній Європі в якостічинного права, куди проникли лише постанови суто римського класичного права.Рецепійоване право було принципово проти договорів про спадкування і невизнавало жодних винятків з загального правила.
Як зазначавВ.Нікольський, закликання до спадкування через спадковий договір є власнезапровадженням народів германського походження[5].Сам інститут спадкового договору зобов'язаний своїм походженням тій добі, колисуспільство базувалося на засадах феодального поземельного права і коли питання,пов'язані з переходом нерухомості, мали величезне значення для існування тих чиінших середньовічних організацій .[6]
Перші підвалини для визнання юридичногозначення за спадковими договорами були закладені ще глоссаторами такоментаторами римського права. Ті й інші, дотримуючись традиційної точки зоруримського класичного права, в принципі не визнавали самостійного правовогозначення за спадковими договорами. Однак, заглиблюючись в постанови римськогоправа та адекватно реагуючи на запити оточуючої їх дійсності, вони змоглирозширити коло виключень з загальних правил, встановлених класичним правом.Зазначена необхідність коренилася в умовах бурхливого розвитку середньовічногоцивільного обігу, в якому значного поширення набули випадки практичного застосуванняспадкових договірних відносин.
 

РОЗДІЛII
Особливостіспадкування за законом
Приспадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавецьназиває як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється міжособами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільногокодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або коломспадкоємців за законом.
Незавжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якійзаповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови,за яких спадкоємець усувається від спадщини. Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права статиспадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життяспадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя.Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це, спадкодавець все жпризначив їх своїми спадкоємцямиза заповітом.
Спадкоємцямиза законом не мають права стати :
1) батькипісля дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не булипоновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;
2) батьки інеповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силузакону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені всудовому порядку, а також за інших обставин зазначених у Ст.1224 ЦКУ. Зазначеніправила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуютьсяі до права на заповідальний відказ. (Ст.1237ЦКУкраїни)[7]
Відповіднодо статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити абоскасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповітскасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Спадковемайно -- це сукупність прав та обов'язківспадко-давця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначенняцього поняття застосо вуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса».Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців,насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.
Спадкуванняза законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець узаповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто.
Такимчином, спадкування за законом має місце, якщо: 1.Спадкодавець не залишив заповітучи заповіт визнано недійсним повністю або частково; 2.Спадкоємці за заповітомусунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців зазаконом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість,шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за закономодержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців зазаконом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньоїчерги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови віднеї. Наприклад, коли єспадкоємці першої черги — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.
Спадкоємцівдругої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємціпершої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всіспадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будутьзакликані спадкоємці другої черги. Слід підкреслити, що правила про черговістьодержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути зміненінотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною післявідкриття спадщини. Алетака угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, атакож спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку.
Крім того, зарішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержатиправо на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогуспадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був безпорадним.
 
2.1Черговість спадкуванняза законом
Спадкоємці зазаконом одержують право на спадкування почергово. Кожнанаступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разівідсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права наспадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крімвипадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.
Черговістьодержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованихспадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньомуучасті, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішеннямсуду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка маєправо на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріальнозабезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік,тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, таусиновлювач і його родичі – з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням.Усиновленийта його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого,інших його родичів за походженням по висхідній лінії.Батьки усиновленого таінші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за закономпісля смерті усиновленого та його нащадків.Якщо за рішенням суду проусиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом,братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда запоходженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а уразі смерті його брата, сестри за походженням – має право на спадкування якспадкоємець другої черги за законом.
Черговість:
- У першу чергу право на спадкуванняза законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця танароджені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. - У другу чергу право на спадкуванняза законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. - У третю чергу право на спадкуванняза законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. - У четверту чергу право на спадкуваннямають особи, які проживали зі спадкодавцем однієюсім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. - У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця дошостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеняспоріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеняспоріднення. Ступіньспоріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.У п'яту чергу правона спадкування за законом одержують утриманці[8]спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Надоказ факту перебування на утриманні можутьбути подані такі документи:
1.Довідка органусоціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку із втратоюгодувальника;
2.Копія рішеннясуду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повиннімістити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця.Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється за паспортом,свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я — запенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальноїекспертизи.
Департаментомнотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань проведено узагальнення стану розглядузвернень громадян Департаментом нотаріату і реєстрації адвокатських об’єднаньта Головним управлінням юстиції Міністерства Юстиції України в АвтономнійРеспубліці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві таСевастополі протягом 2006 року та першого півріччя 2007 року.
Відповідно довищезазначених Узагальнень визнано неправомірними та такими, що не відповідаютьвимогам ст.5 Закону України “Про нотаріат” та порушують вимоги статті 1258Цивільного кодексу України дії державних нотаріусів щодо видачі свідоцтва проправо на спадщину за законом спадкоємцям другої черги, чим порушено праваспадкоємців першої черги. Враховуючи допущене грубе порушеннязаконодавства та маючи на меті попередити вчинення такого порушення в роботінотаріусів Тернопільської області повідомляємо наступне:
Згідност. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкуванняпочергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкуванняу разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права наспадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. А також,згідно Цивільного кодексу України, черговість одержання спадкоємцями за закономправа на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договоромзаінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір неможе порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця,який має право на обов'язкову частку у спадщині[9].
Слідзауважити, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, можеза рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієїчерги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася,матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який черезпохилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Щостосується спадкування за законом усиновленими та усиновлювачами,то відповідно до ст.1260 Цивільного кодексу України усиновлений та йогонащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з другого, прирівнюютьсядо родичів за походженням. При цьому необхідно знати, що усиновлений та йогонащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших йогородичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичіза походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смертіусиновленого та його нащадків. Проте, якщо за рішенням суду про усиновленнязбережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом тасестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженнямусиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смертійого брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємецьдругої черги.2.2Спадкування за правом представлення
Спадкування за закономінколи ще називають спадкуванням проти заповіту.
Воно виникає занаявності будь-якої з таких обставин:
a.        відсутністьзаповіту;
b.        визнаннязаповіту недійсним;
c.        неприйняттяспадщини спадкоємцями за законом;
d.        відмовавід прийняття спадщини спадкоємцями за законом;
e.        неохопленнязаповітом усієї спадщини.
У свою чергу підставамизакликання до спадкування за законом є такі юридичні факти:
a.        родинністосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);
b.        шлюб;
c.        усиновлення;
d.        перебуванняна утримані спадкодавця не менше 5 років до моменту його смерті[10]
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.  Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Розмір частки у спадщині спадкоємців за закономЧастки у спадщині кожного із спадкоємцівза законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось ізних. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченоюнотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна аботранспортних засобів, можуть змінити розмір частки успадщині когось із них.

РОЗДІЛ III
ЗДІЙСНЕННЯПРАВА НА СПАДКУВАННЯ
 
3.1 Прийняття спадщини
Спадкоємецьза заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, якийпостійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаєтьсятаким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цьогоКодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена,вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинамидругою четветою статті 1273 Цивільного Кодексу. Незалежновід часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Поданнязаяви про прийняття спадщини
Спадкоємець, який бажаєприйняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем,має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заявапроприйняття спадщини подається спадкоємцем особисто.Особа,яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини беззгоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняттяспадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки(усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняттяспадщини, може відкликати її протягом строку,встановленогодляприйняттяспадщини.[11] 
Строки дляприйняття спадщини
Для прийняттяспадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часувідкриття спадщини. Якщовиникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини абовідмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюєтьсяу три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови відїї прийняття.
Якщострок, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців
Прийняття заповідального відказу
Якщопротягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовивсявід заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.
Наслідкипропущення строку для прийняття спадщини
Якщоспадкоємець протягом строку, встновленого в Цивільному кодексі, не подав заявупро прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовоюзгодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк дляприйняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної конториза місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, якийпропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йомудодатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
 
3.2 Право на відмову відприйняття спадщини
Спадкоємецьза заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягомстроку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява[12] про відмову від прийняття спадщиниподається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщиниза згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа вікомвід чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщиниза згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки(усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належноїмалолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відмовавід прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщиниможе бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Право навідмову від прийняття спадщини на користь іншої особи
Спадкоємецьза заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншогоспадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися відприйняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно відчерги.
Спадкоємецьмає право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився відспадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначивспадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщинилише на користь особи, яка є під призначеним спадкоємцем.
Правовінаслідки відмови від прийняття спадщини
Якщо відприйняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка успадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців зазаповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за закономз тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав правоприйняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги ірозподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщоспадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, атакож коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом,який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ,обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців зазаповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляєйого права на спадкування за законом.
 
3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України проспадкування за законом
 
Перехід права на прийняття спадщини
Якщоспадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і невстиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім правана прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців(спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщиниу цьому випадку здійснюється назагальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьохмісяців.
Відумерлість спадщини
Уразі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від правана спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття судвизнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядуванняза місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщинивідумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнанасудом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцемвідкриття спадщини. Територіальна громада, якастала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, Спадщина,не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 Цивільного Кодексу. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавецьу заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право навиділ його частки в натурі.
Переважнеправо окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі
Спадкоємці,які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разоміз спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями навиділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірічастки успадщині, яка їм належить.Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, маютьпереважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, умежах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців,що мають істотне значення.
Перерозподіл спадщини
Якщопісля спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її міжспадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, абосплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло яквідумерле до територіальноїгромади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. Уразі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Пред'явленнякредитором спадкодавця вимог до спадкоємців
Спадкоємцізобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їмвідомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяціввід дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явитисвої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настаннястроку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини,він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягомодного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця,який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинамидругою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Обов'язокспадкоємців задовольнити вимоги  кредитора
Спадкоємці зобов'язанізадовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаногоу спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто,у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язанізадовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями такредитором інше не встановлено.
У разі відмовивід одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Охоронаспадкового майна
Охорона спадкового майназдійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачівта кредиторів спадкодавця з метою збереженняйого до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцемвідкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органимісцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємціввживають заходів щодо охорони спадкового майна.
Охорона спадкового майнатриває до закінчення строку, встановленогодля прийняття спадщини. Витрати на охорону спадковогомайна відшкодовуються спадкоємцями відповіднодо їхньої частки у спадщині.
Охоронаспадкового майна виконавцем заповіту
Якщоспадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавецьзаповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієїспадщини.
Спадкоємціза законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охороничастини спадщини, що спадкується за законом.
Управління спадщиною
Якщоу складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення іншихфактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, ав населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевогосамоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладаютьдоговір на управління спадщиною з іншою особою. Особа,яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняттяспадщини.
Особа, яка управляєспадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

ВИСНОВОК
Підсумовуючикурсову роботу ми можемо зробити наступні висновки-Інститут спадкового права всистемі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правовоїсистеми України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одногобоку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якогостановлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу заспадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування — це один зіспособів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Томуінститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільногоправа нашої країни — один із найважливіших. Значення цього інституту зумовленотакож тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те,що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якомупорядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до нашихднів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців ідослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніхінтересів. Усі питання, пов’язаніз переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цихправ, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо міжзацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до йогоспадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.
Державні нотаріальніконтори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно вінтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів. Для цьогомайно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннімособам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються доспадкування, і визначає частку померлого з них у спадковому майні. Свідоцтвопро право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячногостроку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строкуможе бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадшину.Правовийаналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинствазумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторівта інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженнізосереджено увагу на вирішенні основнихзавдань. Також спадкове правовсіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх танепрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

ЛІТЕРАТУРА
 
1.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України.Загальна час тина. Навч. посіб. – К.: Наук. думка, 2000.- 304 с.
2.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне право.Частина перша: Курс лекцій. – К.: НАВСУ, 2001. – 196 с.
3.Васильченко В.В. Визначення поняття спадкового права воб’єктивному значенні / Юридичний вісник. – 2003.- № 3.- С. 114-120.
4.Васильченко В.В. Римськеспадкове право на тлі права сучасного. —Запоріжжя, 1999. — 135 с.
5.Гримм Д.Д. Лекции по догмеримскаго права. — Петроград. 1916. — С. 409; Дорн Л.Б. Догма римскаго права. —Казань. 1881. — С. 599—600; Ефимов
6.Заіка Ю.О. Становлення ірозвиток спадкового права в Україні: Монографія / МВС України НАВСУ.- К.,2004.- 279 с.
7.Заіка Ю.О. Деякі проблеми спадкового права // Вісник НАВСУ. –2003. — №3.- С. 149-153.
8.Заіка Ю.О. Зміна черговості при спадкуванні за законом // Підприємництво,господарство і право. – 2004.- №7.- С. 12-14.
9.Заіка Ю.О. Про пріоритети спадкового права в новому ЦК України// Вісник прокуратури. – 2003.- №7.- С. 78-82.
10.Заіка Ю.О. Спадкування за законом за новим ЦК України // Вісникпрокуратури. – 2003.- №7.- С. 15-17.
11.Заіка Ю.О. Усунення від спадщини за проектом нового ЦК України// Вісник НАВСУ.- 2000.- №4.- С.24-28.
12.Победоносцев К. Курсгражданского права. Ч. II. Права семейственные, наследственные и завещательные.— СПб. 1896. — С. 278. 13.Підопригора О.А.Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Вентурі, 1997.- 36 с.
14.Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 1993.- № 39.- Ст. 383.
15.Синайский В.И. Основыгражданского права. Выпуск II. — Рига, 1926. — С. 6.- 464 с.
16.Фурса Є. Основні терміни спадкового права // Підприємництво,господарство і право. – 2003. -№3.- С. 40-43.  17.Фурса С.Я, Фурса Є.І.Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. – К: Атіка, 2002 – 496с.
18.Цивільне право України: Академічний курс: Підручн.: У 2 томах /За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Ін Юре, 2003.- 620с.
19.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В.Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.:Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 2.- 640 с.
20.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В.Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид.,допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2.- 640 с.
21.Цивільне право України / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О.Заіки. –К.: Істина, 2004.-224 с.
22.Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В.Лозінська, С.Д. Русу та ін. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент,2004. -448 с
23.Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова.– К.: Істина, 2004. – 776 с.
24.Цивільний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн„Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. -472 с.
24.Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційне видання. – К.:Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.- 208 с.
26.Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу. – ВісникЧернівецького ун-ту. Вип. 48 – 1999.- С.48-51.