План. Стр.
Вступ. …………………………………………………………………………………………2
Розділ 1. Підстави виникнення правовихвідносин між батьками та дітьми.
1.1. Народження та реєстрація дитини…………………………………………..5
1.2. Встановлення походженнядітей………………………………………………11
Розділ 2. Особисті немайнові права та обов’язки батьків ідітей
2.1. Загальна характеристика та особливостіособистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини)……………………………..16
2.2.Взаємні права іобов'язки батьків і дітей…………………………………………21 Розділ 3. Майнові права та обов’язки батьків та дітей
3.1. Види майнових прав і обов`язків подружжя.Правовий режим майна подружжя……………………………………………………………………………27
3.2. Права батьків і дітей на майно однеодного…………………………………32
3.3. Аліментні зобов`язання батьків по утриманнюнеповнолітніх дітей (умови, розмір, порядок і підстави зміни розміруаліментів)………………………34Розділ 4. Позбавлення батьківських прав……………………………………….40Висновок……………………………………………………………………………………44Список літератури……………………………………………………………………..46Вступ
На Україні проживає значна кількість дітей,близько 25 відсотків населення країни. Природним середовищем їхньогожиттєзабезпечення була і залишається сім’я. В даний час у сім’ях виховується99,7 відсотка всіх неповнолітніх. При цьому майже кожна третя дитина є вбатьків єдиною. Так свідчить статистика. У той же час 20 відсотків усіх дітей(тобто кожний п'ятий) росте в сім’ї із трьома і більше дітьми, що у сучаснихумовах можна вважати багатодітними. Близько 47% дітей виховується в двухдітнихродинах. Найважливішою характеристикою сім’ї є її повнота, під якою розумієтьсянаявність у дітей обох батьків. На жаль, на Україні велика кількість родин єнеповними, тобто по різних причинах діти в них виховуються тільки одним ізбатьків, як правило, матір'ю.
Вважається, що в минулому XX столітті виниклопринципово інше відношення до правовідносин дітей і батьків, загалом, булистворені умови неповнолітнім дітям, які заслуговують кращих умов існування,турботи і всебічного захисту з боку будь-якої держави. Однак дійсність невиправдала цих надій, особливо на Україні. У 1924 році Ліга націй прийняла такназвану Женевську декларацію, що призиває чоловіків і жінок усього світустворювати для дитини умови для її нормального духовного, фізичного розвитку.
Змінилося положення правовідносин дітей ібатьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства.
По-перше, обрана тема — на погляд автора, — центральний інститут сімейного права, що заслуговує самого детального розгляду.Це та частина сімейного права, у якій розглядаються права й обов'язки батьків,права дітей.
По-друге, на даний час стали складатися новіправовідносини між дітьми і батьками, що вимагає переосмислення та новогопогляду. Так зміст нового сімейного законодавства – було збагачено нормамиспочатку Кодексом про шлюб та сім’ю, Проектом Цивільного кодесу України,Проектом Сімейного кодексу України, Конституцією, положеннями Конвенції ООН проправа дитини і іншими міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною.
Саме тому дослідження підстав виникненнябатьківських прав та обов’язків, прав дітей є актуальним напрямком сучасноїправової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір темидослідження.
Основна мета курсової роботи полягає у аналізі та дослідження підставвиникнення прав та обов’язківбатьків та дітей, їх характеристиці.
Обрана тема дуже об’ємна, що включає в себенаступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення;добровільне встановлення батьківства; встановлення батьківства в судовомупорядку; права неповнолітніх дітей; немайнові та майнові права дітей; захистправ дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, інше.Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання такихзавдань:
- дослідитиджерела правового регулювання відносин дітей і батьків, дати їхню загальнухарактеристику;
- розглянути правовий статус батьків ;
- дослідити права неповнолітніх дітей, дати їхнюкласифікацію і розкрити зміст;
- проаналізувати законодавство України та внестирекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення здійснення батьками тадітьми своїх прав та обов’язків..
Об’єктом дослідження є права та обов’язки батьків та дітей, їх характерні риси.
Предмет курсової роботи складає система прав та обов’язків батьків та дітей.
Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічногоаналізу суспільних явищ політико-правового характеру. В основу методологіїдослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначенняправ та обов’язків батьків та дітей, підстави їх виникнення, проблематика.
З цією метою використовується рядзагальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу,індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
У процесі розроблення проблемивикористовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системногопідходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії,порівняльно-правовий та інші методи дослідження.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ,чотири розділи, висновки та список використаних джерел.
Розділ 1. Підстави виникнення правовихвідносин між батьками та дітьми.
1.1. Народження та реєстрація дитини.
Народженнялюдини – це подія, що має не тільки емоційний зміст. З появою дитини на світ вкраїні стає одним громадянином більше. А в чоловіка і жінки виникає моральнийобов’язок батька і матері стосовно своєї дитини, навіть якщо його батьки разомне живуть разом, не уклали шлюб, підтримували короткочасний несімейний зв'язок.З правової точки зору народження дитини є факт, що породжує визначені правові наслідки:права й обов'язки батьків, передбачені сімейним законодавством. Однак цевідбувається при одній істотній умові – якщо вони одружені. Дане положеннязакріплене в Кодексі про шлюб та сім’ю України.
Згідно ст.121 проекту Сімейного кодексуУкраїни, права та обов’язки матерi, батька i дитини ґрунтуються на походженнiдитини вiд них. Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківськихправовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часуїх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки увипадках, передбачених законом.(3)
За неналежне виконання, або невиконаннябатьківських прав і обов'язків, допускається позбавлення батьківських прав(ст.70 КпШС), а також обмеження їх здійснення (ст.7б КпШС).(2)
До особистих прав і обов'язків батьківвідносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвищедитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, призначати місцепроживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їхутримують. Право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.
Підставою виникнення прав і обов'язків батьківі дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Такезасвідчення юридичне оформляється наступним чином:
1) шляхом реєстраціїнародження дитини в органах РАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою узареєстрованому шлюбі;
2) добровільневизнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'юдитини;
3) встановленнябатьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько(мати) заперечує своє батьківство (материнство).
Згідно до статті 62 КпШС України, якщо батькимають спільне прізвище, це прізвище присвоюється й дітям. При різних прізвищахдитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а у разівідсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування.
Розірвання шлюбу або визнання його недійснимне тягне зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина лишилася житипісля припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своєпрізвище, органи опіки та піклування можуть дозволити зміну прізвищанеповнолітньої дитини, виходячи з інтересів дитини.
У такому ж порядку вирішується питання прозміну прізвища неповнолітнього, в запис акта про народження якого відомості пробатька було внесено згідно з рішенням суду або за спільною заявою матері ібатька дитини чи за заявою батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі міжсобою.
Той з батьків, прізвище якого носить дитина,повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини, і йогодумка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування привирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересівдитини.
Згоди неповнолітньої дитини на зміну їйпрізвища закон не передбачає, однак у всіх випадках це питання вирішується зурахуванням її інтересів.
Вибір імені дитини — це особисте правобатьків, яке здійснюється за їх взаємною згодою. У разі відсутності згодибатьків відносно імені дитини, спір вирішується органами опіки і піклування.
По батькові дитині присвоюється в усіхвипадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Цією особою може бути:чоловік матері дитини, особа, яка добровільно визнала батьківство, особа,визнана батьком за рішенням суду, особа, чиє ім'я та по батькові записане завказівкою матері, яка не перебуває у шлюбі.(10)
По батькові неповнолітньої дитини може бутизмінені пише у випадку усиновлення її особою чоловічої статі.
Відповідно до Закону України “Про громадянствоУкраїни” від 8 жовтня 1991 року громадянство дітей визначається громадянствомїх батьків. Це питання вирішується в цілому, виходячи з конкретної ситуації.
Якщо обидва з батьків до часу народженнядитини були громадянами України, то дитина набуває громадянства України,незалежно від того, де вона народилася — на території України чи за її межами.
При різному громадянстві батьків, із яких одиндо моменту народження дитини знаходився в громадянстві України якщо в цей часобидва батьки проживали за межами України, визначається за письмовою згодоюбатьків.
Якщо один з батьків до моменту народженнядитини був громадянином України, а інший був особою без громадянства або бувневідомий, дитина вважається громадянином України, незалежно від місця їїнародження.
У випадку встановлення батьківства дитини,мати якої є особою без громадянства, а батько є громадянин України дитина, якане досягла 14 років, стає громадянином Україні незалежно від місця їїнародження.
Дитина, яка народилася на території Українивід осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, єгромадянином України.
Якщо батьки дитини невідомі і дитиназнаходиться на території України, то ця дитина вважається громадянине України.
При зміні громадянства батьків, внаслідокякого вони стають громадянами України або виходять з громадянства України,змінюється відповідно громадянство їх дітей, які недотягли 14 років. Якщовідомий один з батьків дитини, то в разі зміни громадянства цього батькавідповідно змінюється Громадянство дитини, яка не досягла 14 років.
Бувають випадки, коли обидва або один ізбатьків дитини яка проживає на території України, виходить з громадянстваУкраїни і при цьому не приймає участь у вихованні дитини, над якоювстановлюється опіка чи піклування громадян України, то в такому разі дитина заклопотання; батьків, опікуна чи піклувальника зберігає громадянство України.
Якщо громадянином України стає один ізбатьків, а інший.залишається іноземним громадянином, то дитина може набутигромадянство України по клопотанню про це того із батьків, який набуваєгромадянство України, і згодою іншого з батьків, в тому разі, коли громадяниномУкраїни стає один із.батьків, а інший залишається особою без громадянства, тодитина, яка проживає на території України стає громадянином України.
Коли із громадянства України виходить один ізбатьків, а інший залишається громадянином України, дитина зберігав громадянствоУкраїни.
Обов'язковуреєстрацію народження дитини здійснюють відділи (бюро) ЗАГСу виконавчогокомітету районної міської ради народних депутатів або виконавчі комітетиселищної, сільської ради народних депутатів. Реєстрація народження дітей, якінародилися в експедиції, на судні, полярній станції та в інших віддалених чивідособлених місцях, де немає органів реєстрації актів громадянського стану,провадиться за місцем проживання батьків або одного з них не пізніше трьохмісяців від дня їх повернення. Виходячи зі змісту ст.201 КпШС України,зазначимо, що реєстрація народження дітей громадян України, які проживають позамежами України, провадиться в консульських установах України. Реєстраціянародження провадиться за місцем проживання дитини або за місцем проживання їїбатьків чи одного з них. У тому випадку, коли батьки не перебувать у шлюбі міжсобою, народження може бути зареєстроване за місцем проживання особи, якавизнала себе батьком дитини, якщо водночас із заявою про народження подаєтьсязаява про визнання батьківства. Заява про реєстрацію народження дитини повиннабути подана батьками чи одним з них в усій або письмовій формі не пізніше трьохмісяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини — не пізнішетрьох діб.
Реєстрація народження дитини провадиться при пред'явленні:
а) довідки лікувального закладу про народження дитини. За певнихобставин, скажімо, при народженні дитини вдома без подання медичної допомогифакт і час народження повинні бути підтверджені підписами двох свідків іззазначенням їх призвища, імені, по батькові та міся проживання;
б) документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків);
в) документа, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини(свідоцтво про одруження, заява матері, спільна заява матері та батька аборішення суду про встановлення батьківства). Реєстрація народження дитини,зачатої в шлюбі, але народженої після розірвання шлюбу або визнання шлюбунедійсним, якщо з дня розірвання шлюбу чи визнання його недійсним до днянародження дитини минуло не більше 10 місяців, провадиться в тому порядку, що йреєстрація народження дитини, батьки якої перебувають у шлюбі (ст.168 КпШСУкраїни). Орган реєстрації актів громадянського стану на прохання громадянвносить до їхніх паспортів відомості про дітей, які у них народилися: прізвище,ім'я, по батькові і рік народження.
Походження дитини від матері(материнство) встановлюється не медичними показаннями, а органом запису актів громадського стану на підставі довідки чи іншого документа, виданоготим медичним закладом, у стінах якого народилася дитина. При цьому варто матина увазі, що підміна дитини розглядається як злочин. Якщо дитина народилася нев пологовому будинку, а в іншому місці, походженні дитини підтверджується напідставі:
· медичних документів, якщо на допомогу буввикликаний лікар;
· показань свідків, осіб, що були присутні припологах;
· інших доказів, що підтверджують, що саме ця дитинанароджена саме цією жінкою.
Наявність шлюбу між батьками дитинидає підстави вважати, що його батьком є чоловік матері. Така діюча на цейрахунок презумпція (припущення) зрозуміла. Тим більше, що особа, записанабатьком дитини на підставі свідоцтва про шлюб, може заперечити запис, щовідбувся, у судовому порядку.
Сiм’я єпервинним та основним осередком суспiльства, сiм’ю складають особи, якi спiльнопроживають, пов’язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов’язки.Подружжя вважається сiм’єю i тодi, коли дружина та чоловiк у зв’язку знавчанням, роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми та зiнших поважних причин не проживають спiльно. Дитина належить до сiм’ї своїх батькiвi тодi, коли спiльно з ними не проживає.
1.2. Встановлення походження дітей.
Народження дитини одруженою жінкою створюєпрезумпцію, що її чоловік — батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтвопро шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає зфакту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС України).
Походження дитини від батьків, які неперебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заявибатьком та матір'ю дитини до органів РАГСу.
Якщо один з батьків зповажної причини не може особисто з'явитися до РАГСу для реєстраціїбатьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений увстановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена якодночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку дляреєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народженнядитини.(11)
В заяві відображається лише побажання батькана встановлення правових відносин з дитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиноюперебуває з моменту народження. У заяві вона дає лише згоду на визнаннябатьківства. Крім заяви, поданої до РАГСу батьками дитини, ніяких іншихдокументів не вимагається, і тому не вірно чинять деякі органи РАГСу, якінаполягають на наданні довідки з місця роботи характеристики та іншихдокументів від особи, яка висловила намір визнати дитину.
У разі смерті матері, визнанні матерінедієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливостівстановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявоюбатька.
Визнання батьківства, висловлене у спільнійзаяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитинивід вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком уоднобічному порядку.
Добровільне визнаннябатьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з їїматір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.
Визнання батьківства у добровільному порядку єостаточним актом.
Визнання батьківства удобровільному порядку може мати місце щодо позашлюбних дітей, які народилися якдо, так і після вступу в силу Основ законодавства Союзу РСР та союзнихреспублік про шлюб та сім'ю, тобто 1 жовтня 1968 року. Визнання батьківстващодо осіб, які досягли повноліття, можливо тільки за їх згодою.
Факт визнання батьківства або факт батьківствавстановлюється з метою отримання пенсії на дитину у разі втрати годувальника,спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги тав свідоцтво про народження дитини.
Встановлення у судовому порядку батьківстваможе мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАГСу від осіб,які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутисьодин з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні якихзнаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.
При встановленні батьківства суд приймає доуваги наступні обставини (умови): спільне проживання та ведення спільногогосподарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільневиховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджуютьвизнання відповідачем батьківства.
Наявність спільного проживання та веденняспільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини.Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може податисуду докази, які виключають його батьківство.
Спільне виховання батьками дитини можевиявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. Прицьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство.Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однаксистематично відвідує її та доглядає за нею; дає поради по її вихованню,виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. Приспільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на їїутримання.
Суть спільногоутримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитиникошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавативідповідача батьком дитини.
Розміри, періоднадання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — всеце має велике значення для використання судом цього доказу.
Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з тогомоменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моментуподання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовноїдавності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу неминуло.
Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитиниу вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняттяутримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це їїдитина, і діяла як батько.
Докази, що здостовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства — це такі факти,які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свогобатьківства (хоча відповідач його заперечує).(3)
Ця умова є суб'єктивною обставиною ставленнявідповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншійформі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства. Визнаннясебе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і післянародження дитини.
Слід приймати до уваги свідчення близькихродичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що вінназивав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовитивідповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.
В останній час набуває поширення експертиза,що зветься “Генна дактилоскопія, висновок якої на 100% дає ствердну відповідь,чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.
Висновки по розділу.
На мій погляд, розробляючи новий Сімейнийкодекс від 10 січня 2002 року, Законодавець правильно підійшов до моментутрактування деякий проблемних питаннь сімейного права.Ст. 49 Сімейного кодексуУкраїни передбачає право на материнство, а саме зазначає, що дружина має правона материнство, небажання чоловiка мати дитину або нездатнiсть його до зачаттядитини може бути причиною розiрвання шлюбу.
Позбавлення жiнки можливостi народити дитину(репродуктивної функцiї) у зв’язку з виконанням нею конституцiйних, службових,трудових обов’язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо неї єпiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагiтнiй дружинiмають бути створенi у сiм’ї умови для збереження її здоров’я та народженняздорової дитини, а дружинi-матерi мають бути створенi у сiм’ї умови дляпоєднання материнства iз здiйсненням нею iнших прав та обов’язкiв. Законодавчообумовлено і право на батьківство, згідно до якого чоловiк має право набатькiвство, вiдмова дружини вiд народження дитини або нездатнiсть її донародження дитини може бути причиною розiрвання шлюбу. Я вважаю, що право бутиматір’ю чи батьком, яке законодавчо обумовлене, багатьом громадянам нашоїкраїни дасть можливість реалізувати себе в житті та з більшою повагою ставитисьдо своєї дружини та чоловіка.
Слід було вирішити дуже важливе питання: чиварто вміщувати в Кодекс підстави встановлення батьківства в судовому порядку,які передбачені в ч.З ст.53 КпШС і передбачені ст.125 Сімейного КодексуУкраїни, чи не простіше у кожному спірному випадку покладатись на висновокгенної дактилоскопії. Позов про встановлення батьківства може пред'явити йособа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажаєподати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАГСу про визнання нимбатьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записанийбатьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов прозаперечення цього батьківства та встановлення свого.
Аналогічновирішується питання при вступі батьків дитини в шлюб у встановленому закономпорядку.
Треба заначити,що саме народження дитини- юридичний факт, який породжує юридичні наслідкищодо виникнення обов’язків батьків та прав дітей, які з часом переходять ввзаємні права та обов’язки (по досягненню дітьми чи батьками певного віку,інш.).Розділ 2. Особисті немайнові права та обов’язки батьків ідітей
2.1. Загальна характеристика та особливостіособистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини).
Згідно ст.7 проекту Сімейного Кодексу України,жінка та чоловік мають рiвнi права i обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі тасім’ї.
Дитина має бути забезпечена можливістюздійснення її прав, якi встановлені Конституцією України, Конвенцією про правадитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.
Регулювання сімейних відносин маєздійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини,непрацездатних членів сім’ї. Сімейні відносини регулюються на засадахсправедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засадсуспільства.
При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України)надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємноюзгодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищемодного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний зподружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання провибір прізвища вирішується ними спільно. В разі виникнення суперечок з приводуспільного прізвища орган РАГСу залишає подружжю їхні дошлюбні прізвища.(2)
Шлюбно-сімейне законодавство України дозволяє приєднуватидо свого прізвища прізвище чоловіка чи дружини, тобто йменуватися подвійнимпрізвищем.
Таким чином, при реєстрації шлюбу один зподружжя має право прийняти об'єднане прізвище, а другий — залишити своєдошлюбне прізвище. При бажанні кожний з них може йменуватися подвійнимпрізвищем. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється.
Питання про вибір прізвища вирішуєтьсяособами, які вступають до шлюбу, тільки в момент реєстрації шлюбу.
Проведений в актовихкнигах запис про прізвище замінити неможливо, але це стане можливим зі вступомв силу Сімейного кодексу, а саме з 1 січня 2003 року, відповідно до ст.53передбачено право дружини та чоловіка на зміну прізвища.
У відповідності з Положенням про порядокрозгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імені та побатькові, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня1993 року № 233, зміна прізвищ, імен та по батькові громадянами Українидопускається по досягненню ними 16-річного віку.
Зміна прізвища, імені, по батькові проводитьсяз дозволу органу реєстрації актів громадянського стану.
Дозвіл на зміну прізвища, імені, по батьковівидається лише у тих випадках, коли для цього маються вагомі поважні причини(незвучність прізвища, імені, по батькові чи важкість їх вимови; бажання одногоз подружжя носити спільне з іншим прізвище або повернути своє дошлюбнепрізвище, якщо про це не було заявлено при реєстрації шлюбу чи при розлученні;бажання носити прізвище вітчима (мачухи), виховуючого заявника, або по батьковіпо імені вітчима, коли усиновлення не може бути оформлене, та таке інше).
Зміна прізвища батьками або одним з них нетягне за собою зміну прізвища їх повнолітніх дітей. Прізвище неповнолітніхдітей змінюється в разі зміни прізвища обома батьками. Якщо прізвище зміниводин з батьків, то питання про зміну прізвища неповнолітніх дітей вирішуєтьсяза згодою батьків, а в разі відсутності згоди — органом опіки та піклування.
При зміні імені батьком, по батькові йогонеповнолітніх дітей виправляється у відповідності із зміною імені батька. Побатькові повнолітніх дітей змінюється тільки за їхнім клопотанням на загальнихпідставах.
Розгляд клопотання прозміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячногостроку з дня подачі клопотання.
Зміна прізвища, імені,по батькові не допускається у таких випадках:
а) якщо заявникзнаходиться під слідством, судом або в нього є судимість;
б) якщо проти змінипрізвища, імені, по батькові маються заперечення з боку органів внутрішніхсправ.
До особистих прав подружжя відноситься правона спільне вирішення питань життя сім'ї, на вільний вибір занять, професій тамісця проживання (статті 20, 21 КпШС України). (2)
Всі питання сім'ївирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності тавиходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто.Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітноїжінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний зподружжя або двоє разом мають право звернутися за роз'ясненням суперечки дооргану опіки та піклування чи до суду.
Право подружжя вільнообирати заняття та професію закріплене статтею 49 Конституції України. Увідповідності з цим правом кожен з подружжя, керуючись своїми нахилами таінтересами, самостійно вибирає для себе заняття чи професію. Заперечення абозаборони іншого з подружжя, пов'язані з таким вибором, правового значення немають.
Кожному з подружжяналежить право вільного визначення свого місця проживання. А це означає, щозміна місця проживання одним з подружжя не тягне правового обов'язку іншого зподружжя слідувати за ним. Тому не може мати юридичної сили зобов'язання, якедала громадянка Н. чоловіку: поїхати разом з ним до місця служби до Шацького районуВолинської області.
До деяких іншихособистих прав подружжя відноситься право давати згоду на усиновлення дитини,право на розірвання шлюбу, на виховання дітей.
Ст. 61 КпШСпередбачає найважливіше право батьків — право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивнихсімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їхобов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися впротиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітейє їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітейнастільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюєтьсяімперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованнюдітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій.Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютнийхарактер захисту від усіх третіх осіб. Яквідзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язокдітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей.При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, незавжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхнімибатьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умовидля нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначеніпримусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаногоповодження. Однак ця сторона виховногопроцесу знаходиться за рамками права. Усіпримусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовийхарактер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалисяне в протиріччі з інтересами дітей.
Ч.2 ст.61 КпШСустановлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, щобатьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я,нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхіднихсуспільству. Поняття інтересів дитиниохоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнанняіснування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїхпотреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленніпоняття “інтерес дитини” і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильністьдитини до одному з батьків, іншим членам родини.
Ч.3, ст.61 КпШС передбачає, що при неналежномувиконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживаннібатьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав іінтересів в органи опіки і піклування.
Батьки маютьправо і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей.Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками ідітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьмиповноліття або набуття дітьми повної дієздатності.
Права й обов'язкибатьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчаннядітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України«Про освіту» є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком нетільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки іпіклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свійобов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітейза наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.
Батьки мають рівні права й обов'язки увідношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємнійзгоді.
2.2.Взаємні права іобов'язки батьків і дітей.
Проектом Сімейного кодексу Українипередбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особистевиховання дитини… Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб,передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають правообирати форми та методи виховання, крім тих, якi суперечать закону, моральнимзасадам суспільства.(3)
Право дитини на належне батьківське вихованнязабезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина маєправо противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї.
Дитина має право звернутися за захистом своїхправ та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади,органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїхправ та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст.153 проекту Сімейного кодексуУкраїни передбачені права батькiв та дитини на спiлкування. Мати, батько тадитина мають право на безперешкодне спiлкування, зокрема якщо хтось iз нихперебуває у надзвичайнiй ситуацiї (лiкарнi, мiсцi затримання та позбавленняволi тощо). Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолiтнiх дочки тасина. Батьки мають право звертатися до суду, органiв державної влади, органiвмiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй за захистом прав таiнтересiв дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законнi представникибез спецiальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистомправ та iнтересiв дiтей i тодi, коли вiдповiдно до закону вони самi мають правозвернутися за таким захистом.
Здiйснення батькiвських прав та виконаннябатькiвських обов’язкiв мають ґрунтуватися на повазi до прав дитини та їїлюдської гiдностi. Батькiвськi права не можуть здiйснюватися всуперечiнтересам дитини. Вiдмова батькiв вiд дитини є неправозгiдною, суперечитьморальним засадам суспiльства. Ухилення батькiв вiд виконання батькiвськихобов’язкiв є пiдставою для покладення на них вiдповiдальностi, встановленоїзаконом. Неповнолiтнi батьки мають такi ж права та обов’язки щодо дитини, як iповнолiтнi батьки, i можуть їх здiйснювати самостiйно.
Питання виховання дитини вирiшується батькамиспiльно. Той iз батькiв, хто проживає окремо вiд дитини, зобов’язаний братиучасть у її вихованнi i має право на особисте спiлкування з нею… Той iзбатькiв, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батькiв, хтопроживає окремо, спiлкуватися з дитиною та брати участь у її вихованнi, якщотаке спiлкування не перешкоджає нормальному розвитковi дитини. 4. Батьки маютьправо укласти договiр щодо здiйснення батькiвських прав та виконання обов’язкiвтим з них, хто проживає окремо вiд дитини.
Той з батькiв, хто проживає з дитиною, у разiйого ухилення вiд виконання договору зобов’язаний вiдшкодувати матерiальну таморальну шкоду, завдану другому з батькiв.
Вирiшення органом опiки та пiклування спорущодо участi у вихованнi дитини того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.
За заявою матерi, батька дитини орган опiкита пiклування визначає способи участi у вихованнi дитини та спiлкуваннi з неютого з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.(3)
Якщо той iз батькiв, з ким проживає дитина,чинить перешкоди тому з батькiв, хто проживає окремо, у спiлкуваннi з дитиноюта у її вихованнi, зокрема якщо вiн ухиляється вiд виконання рiшення органуопiки та пiклування, другий iз батькiв має право звернутися до суду з позовомпро усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участi одного з батькiву вихованнi дитини (перiодичнi чи систематичнi побачення, можливiсть спiльноговiдпочинку, вiдвiдування дитиною мiсця його проживання тощо), мiсце та часїхнього спiлкування, з урахуванням вiку, стану здоров’я дитини, поведiнкибатькiв, а також iнших обставин, що мають iстотне значення.
В окремих випадках, якщо це викликаноiнтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутнiстю iншоїособи.
За заявою заiнтересованої сторони суд можезупинити виконання рiшення органу опiки та пiклування до вирiшення спору. Уразi ухилення вiд виконання рiшення суду особою, з якою проживає дитина, суд зазаявою того з батькiв, хто проживає окремо, може передати дитину для проживанняз ним. Особа, яка ухиляється вiд виконання рiшення суду, зобов’язанавiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому з батькiв, хтопроживає окремо вiд дитини. Мiсце проживання дитини, яка не досягла десятирокiв, визначається за згодою батькiв.
Мiсце проживання дитини, яка досягла десятирокiв, визначається за спiльною згодою батькiв та самої дитини. Якщо батькипроживають окремо, мiсце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти рокiв,визначається нею самою. Якщо мати та батько, якi проживають окремо, не дiйшлизгоди щодо того, з ким iз них буде проживати малолiтня дитина, спiр мiж нимиможе вирiшуватися судом. При вирiшеннi спору щодо мiсця проживання дитини судбере до уваги ставлення батькiв до виконання своїх батькiвських обов’язкiв,особисту прихильнiсть дитини до кожного з них, вiк дитини, стан її здоров’я таiншi обставини, що мають iстотне значення. Суд не може передати дитину дляпроживання з тим iз батькiв, хто не має самостiйного доходу, зловживаєспиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведiнкоюзашкодити розвитковi дитини.
Якщо один з батькiв або iнша особа самочинно,без згоди другого з батькiв чи iнших осiб, з якими на пiдставi закону аборiшення суду проживала малолiтня дитина, змiнить її мiсце проживання, у томучислi способом її викрадення, суд за позовом заiнтересованої особи має правонегайно постановити рiшення про вiдiбрання дитини i повернення її тому, з кимвона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тодi, колизалишення її за попереднiм мiсцем проживання створюватиме реальну небезпеку дляїї життя та здоров’я.
Особа, яка самочинно змiнила мiсце проживаннямалолiтньої дитини, зобов’язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду,завдану тому, з ким вона проживала.
Батьки мають переважне право перед iншимиособами на те, щоб малолiтня дитина проживала з ними. Батьки мають правовимагати вiдiбрання малолiтньої дитини вiд будь-якої особи, яка тримає її усебе не на пiдставi закону або рiшення суду. Суд може вiдмовити у вiдiбраннiмалолiтньої дитини i переданнi її батькам або одному з них, якщо будевстановлено, що це суперечить її iнтересам.
Згідно ст. 56 нинідіючого кодексу про шлюб та сім’ю «Батьки і діти зобов'язані робитивзаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.»
Підставою виникнення правовідносин міжбатьками і дітьми є засвідчене у встановленому законом порядку походження дітейвід даних батьків. Правовідносини між батьками і дітьми можуть бути особистимиі майновими. Для правовідносин між батьками і дітьми, як і для будь-яких іншихвідносин, регульованих сімейним правом, характерно, що визначальними є особистіправовідносини.
Правовідносини між батьками і дітьми і дітьминосять двосторонній характер. Вони, як є відносними, тому що тут маютьсявизначені суб'єкти прав і обов'язків — діти і батьки, але вони мають абсолютнийхарактер захисту від порушень з боку всіх інших осіб. Для прав батьків, як ідля ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерним є те, що права батьківстосовно дітей є одночасно їх обов'язком перед дітьми. Батьки не можутьздійснювати батьківські.права в протиріччі з інтересами дитини. Дляправовідносин між батьками і дітьми також характерно те, що вони носятьтерміновий характер, тому що існують тільки до досягнення дітьми повноліття абопридбання неповнолітніми повної дієздатності. Для правовідносин між батьками ідітьми характерно й те, що вони виникають із закону на підставі факту походженнядітей від даних батьків. Між дорослими дітьми і батьками можуть також виникатиправовідносини (наприклад, аліментні правовідносини). Однак для виникнення цихправовідносин необхідні додаткові юридичні факти.
При належномуоформленні батьківства правовідносини між батьками і дітьми виникають незалежновід того, народилася дитина від зареєстрованого чи незареєстрованного шлюбу.Висновки до розділу
Особисті немайнові права таобов’язки батьків і дітей мають неабияке значення в науці сімейного права.
У науці довгий час, аж до б0-х років минулогостоліття, сім'ю вважали за первісну, найдавнішу форму стародавньогосуспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава:
В першу чергусімейні правовідносини — це особисті немайнові і лише в другу чергу вони ємайновими. Майнові правовідносини випливають з особистих. Є родинність, є шлюб— є майнові відносини. А в цивільному праві 99,9% взаємовідносин — це майновівідносини.
Сімейні права та сімейні обов'язки не можнавідчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тількиособисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержанняаліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майновівідносини легко передаються. Наприклад, право на одержання спадщини.
Сімейні правовідносини регулюються окремимКодексом про шлюб та сім'ю України, що був перший прийнятий в нашій країні,прийняття проекту Сімейного кодексу України має також велике значення. Вінзначно конкретизував особисті немайнові відносини між батьками та дітьми.
Процес розглядусімейних справ відрізняється від цивільних справ, та й виконання рішень такожсуттєво відрізняється. По справах про передачу дитини на виховання другому зподружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання годинника…Сімейно-шлюбні взаємовідносини в Україні в багатьох випадках регулюютьсянормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки длясімейного права.
Все це дає підставирозглядати особисті немайнові відносини батьків та дітей, як специфічну,самостійну ланку інститу сімейного права, яка виникає на грунті укладання шлюбута народженні дитини.Розділ 3. Майнові права та обов’язки батьків та дітей
3.1. Види майнових прав і обов`язків подружжя.Правовий режим майна подружжя.
При регулюваннівідносин подружжя із приводуприналежного їм майна можуть застосовуватися два правовихрежими: законний і договірний. Законнийправовий режим регулювання відносин подружжяіз приводу їхнього майна застосовується в тих випадках, коли він незмінений шлюбним контрактом, треба зазначити, що проект Сімейного кодексуУкраїни суттєво розширив аспект правового регулювання шлюбного контракту.Відповідно до законного правового режиму все майноподружжя можна розділити на загальне і роздільне.
У відповідностізі ст.22 КпШС майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх загальною спільноювласністю.
У літературі немає єдиної точки зору про поняття загального майнаподружжя. Одні авторивважають, що до складу загального майна чоловіків входять тільки речі. Подружжя мають на внесок іншого не правовласності, а зобов'язальне право. Приведена точка зорутакож не відповідає змісту ч.2 п.9 Постанови Пленуму Верховного суду Українивід 12 червня 1998 р. “Про застосування судами деяких норм КпШС України”, дероз'яснено, що до складу спільного майна подружжя можуть входити не тількиречі, але і права, право на внески в кредитні установи, паї нагромадження вЖБК, ДСК, гаражно-будівельних кооперативах, право на страхові суми, страховівідшкодування, грошові суми імайно, що належить дружинам по іншим зобов'язальним правовідносинам. Крім того, дружинам можуть спільно належати права по акціях і іншихцінних паперах.
Для загальногомайна подружжя характерно також те, що не має значення на ім'я кого з подружжяпридбано в період шлюбу майно.Тому що випливає зі змісту ч.З п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 р. “Пропрактику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадянна житловий будинок”, для виникнення права загальної власності подружжя напобудований житловий будинок не має значення, на ім'я кого з чоловіківоформлений житловий будинок.Відповідно до діючого законодавства дружинам на праві власності можуть належатине тільки предмети споживання, але і засобу виробництва (ст. 13 Закону України“Про власність”). У тих випадках, коли майно належить дружинам на праві спільноївласності, виникає спільна сумісна власність подружжя.
Як випливає зіст.22 КпШС, для виникнення спільного майна подружжя необхідно, щоб воно булопридбано під час шлюбу. Ця жвимога випливає зі ст. 16 Закону України “Про власність”. Восіб, що не перебувають в зареєстрованому шлюбі, також може виникнути правоспільної сумісної власності на деякі речі, наприклад, при спільному створенніречі (будинку). Однак у цьомувипадку немає презумпції рівності часток, не враховується принцип взаємноїматеріальної підтримки. УПостанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. “Прозастосування судами деяких норм КпШС України” (п. 12 ч.1) сказано, що правиласт ст.22, 28, 29 КпШС не застосовуються до спорів про розділ майна осіб, щоживуть однією родиною, але не одружені. Як випливає з ч.2ст.13 КпШС, права й обов'язки подружжя породжує тільки зареєстрований шлюб. Однак для виникнення спільностімайна подружжя недостатньо, щоб майно було придбано в період зареєстрованогошлюбу. Потрібно також, щоб подружжяспільно проживали, господарювали, тобто наявність спільної праці подружжя.Необхідність спільної праці подружжя для виникнення спільності їхнього майнавипливає з ч.2 ст.28 КпШС, що передбачає, що суд може визнати майно, нажитекожним з подружжя під час їхнього роздільного проживання, при фактичномуприпиненні шлюбу, власністю кожного з них.У даному випадку є один з елементів юридичного складу, необхідного длявиникнення спільного майна подружжя — зареєстрований шлюб, але відсутній іншийфакт — спільна праця, тому що подружжя фактично припинило ведення спільногогосподарства. Таким чином, обов'язковими елементами юридичного складу,необхідного для виникнення спільності майна подружжя, є придбання майна під часзареєстрованого шлюбу й у результаті спільної праці. Сукупність елементів юридичного складу,необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає і початковиймомент виникнення спільності їхнього майна. З огляду на, що до складу загального майначоловіків входять не тільки право власності, але і зобов'язальні права; прицьому можливі три рішення цього питання:
1) майно стає спільним, коли зароблено, тобто коли на нього виниклоправо;
2) коли майно отримане;
3) коли майно внесене одним з чоловіків у дім, у родину.
Початковиммоментом виникнення спільності майна подружжя варто вважати момент, коли водного з подружжя виникло на нього право.
Подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядженняспільним майном. При цьому подружжя користується рівнимиправами на майно й у тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденнямдомашнього господарства, доглядом за дітьми чи по інших поважних причинах немав самостійного заробітку. Дане положеннявідповідає принципу рівноправності подружжя, закріпленому в ст.51 Конституції йу ст.4 КпШС. Це положення ст.22 КпШС охороняє інтереси жінки, найчастішеінтереси жінки-матері, а також непрацездатного чоловіка. До поважних причин, по яких інший з подружжя не мав самостійногозаробітку, можуть бути також віднесена непрацездатність дружини, навчання й ін. Приведене положення відповідає принципу взаємноїматеріальної підтримки подружжя.
Подружжя,здійснюючи правомочності у відношенні приналежного їм спільного майна, можуть укладати угоди як один з одним, так і з третіми особами. Подружжя, як було сказано, мають рівні правана приналежне їм спільне майно. Тому ч.1 ст.23 КпШС установлює, що подружжя розпоряджаються спільним майном за спільною згодою. Подружжя в повсякденному житті укладають угодипо відношенню спільного майна майжещодня, наприклад, дрібні побутовіугоди по придбанню предметівспоживання. Вимога про надання одним з подружжя згоди іншого з подружжяна здійснення таких угод привело б донадзвичайного ускладнення цивільногообороту. Тому закон, виходячи з припущенняпро єдність інтересів подружжя,установлює презумпцію згоди одного з подружжя при здійсненні угод ізспільним майном іншим з подружжя. Ця презумпціяне поширюється на угоди по відчуженню спільного майна, що вимагаютьобов'язкового нотаріального посвідчення. Для здійснення цих угод одним зподружжя необхідно прямо виражена згода іншого з подружжя в письмовій формі. Проект ЦК України передбачає, що для здійсненняодним з подружжя будь-яких договорів, що повинні бути нотаріально оформлені, атакож договорів щодо коштовного майна, згода іншого подружжя повинна бутиписьмовою (п.З ст. 1302 проекту ЦК України). Якщо угода з приводуспільного майна укладена одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, то воназа вимогою цього з подружжя може бути визнана недійсної. Для задоволення такогопозову повинна бути доведена несумлінність іншої сторони по угоді. Якщоконтрагент по угоді був сумлінним, тобто не знав і не повинний був знати провідсутність згоди на здійснення угоди іншим з подружжя, то така угода не можебути визнана недійсної, за винятком угод, для здійснення яких закон вимагаєпрямо вираженої згоди іншого з подружжя.
Укладаючи шлюб, подружжя залишаються самостійними суб'єктами права, томузакон передбачає право кожного з подружжя укладати угоди як із третіми особами(див. коментар до ст.23 КпШС), так і між собою.
Найчастіше подружжя між собою укладають договори дарування.
Подружжя можуть такожукладати договори про розділ спільногомайна або про об'єднання їх роздільногомайна в спільне.
Особливим різновидом угод між подружжям є шлюбний контракт.
Угоди міжподружжям є різновидомцивільно-правових угод і повинні відповідати усім вимогам, пропонованим до угод. Положення ст.27 КпШС про недійсність угод між подружжям, спрямованих на обмеження майнових прав дружини, чи дітей, вартотлумачити обмежно в тому розумінні, що недійснимиє угоди, спрямовані на обмеженнямайнових прав дружини чи чоловіка, або дітей, що випливають з фактуперебування в шлюбі чи спорідненні.Недійсним, наприклад, є угода міжподружжям, укладена під час перебуванняв шлюбі, відповідно до якого нажите ними в шлюбі майно не буде їхньою спільною власністю. Це положення можна передбачитив шлюбному контракті.
3.2. Права батьків і дітей на майно одне одного.
Згідно до статті 77 КпШС України за життябатьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права імайно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати,дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можутьтакож позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбаченихстаттею 535 ЦК України, — обов'язкова частки у спадщині).
Разом з тим батьки не набувають прав на майнодітей. Роздільність майна батьків та дітей обумовлює їх особистувідповідальність по своїх боргах: батьки не відповідають по зобов’язаннях своїхдітей, незалежно від віку останніх, за винятком заподіяної шкоди неповнолітнім,коли його батьки зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.
У неповнолітніх дітей може виникнути правовласності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отриманняспадщини, дарування, а також створення його власною працею.
Батьки є законними представниками інтересівсвоїх неповнолітніх дітей, і одною з функцій такого представництва є управлінняїх майном. У зв'язку з цим батьки самостійно вирішують всі питання, пов'язані зволодінням та розпорядженням майном неповнолітніх дітей, тобто фактичновиконують права та обов'язки власників майна, діючи в інтересах дітей.
Однак вони не можуть передавати належненеповнолітнім дітям майно у дарунок іншим особам, навіть родичам дитини,заповідати майно дітей, відмовляючись від нього від імені дітей. Управліннямайном дітей здійснюється батьками без спеціального на те повноваження, але їхдії щодо володіння, користування та розпорядження майном дітей контролюються горганами опіки та піклування Ці ж органи розглядають спори між батьками щодопитань управління майном дітей.
Батьки управляють майном дітей до досягненняними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки повідношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітейможливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.
Крім роздільностівласності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність,наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільнавласність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини зприводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новимзаконодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї можевиникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність (ст. 17 ЗаконуУкраїни “Про власність).
3.3. Аліментні зобов`язання батьків по утриманнюнеповнолітніх дітей (умови, розмір, порядок і підстави зміни розміруаліментів).
У відповідності до закону батьки зобов'язаніутримувати своїх неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги(стаття 80 КпШС України).(2)
Обов'язок по утриманню своїх неповнолітніхдітей здійснюється батьками у більшості випадків добровільно. Якщо ж батькиухиляються від цього обов'язку та не надають коштів на утримання дітейдобровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у виглядіаліментів.
Обов'язок по утриманню дітей покладається наобох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментівпред'являється до батька. На дітей, які виковуються батьком, аліментистягуються з їх матері. Якщо дитина проживає у інших осіб (діда, бабусі,дядька, тітки та ін.), ці особи можуть стягувати аліменти з обох батьків.
У силу статті 92 КпШС України аліменти можутьвиплачуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язанасплачувати аліменти, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем їїроботи, одержання нею пенсії, стипендії.
Підставою для утримання та переводу аліментівв добровільному порядку є письмова заява громадянина, що подана за місцемроботи, яку бухгалтерія реєструє як виконавчий документ.
Особа, яка виявила бажання добровільносплачувати аліменти, має право у будь-який час збільшити розмір або припинитивиплату аліментів, подавши про це письмову заяву до бухгалтерії за місцемроботи, яка зобов'язана негайно повідомити стягувача аліментів про надходженнявід громадянина такої заяви.
Власник або уповноважений ним органпідприємства, установи, організації щомісячно переводить аліменти особі, яказазначена в заяві, в триденний строк з дня, встановленого для виплатизаробітної плати.
Якщо громадянин, з якого утримуються аліментиза його заявою, змінює місце роботи, навчання або одержання пенсії, стягненняаліментів припиняється. Про це негайно повідомляється стягувач. Утриманняаліментів може бути поновлено на підставі знову поданої громадянином заяви.
Такий добровільний порядок сплати аліментів невиключає права стягувача в будь-який час звернутися до суду з позовом простягнення аліментів.
При виїздігромадянина, який зобов'язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місцепроживання в держави, з якими Україна не має договорів про надання правовоїдопомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, визначеному КабінетомМіністрів України.
Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьківстягуються в розмірі: на одну дитину — одна чверть, на двох — одна третина, натрьох — не більше половини заробітку (прибутку) батьків, але не менше 1/2неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину (стаття 82 КпШС України).Однак у окремих випадках встановлення розміру аліментів такому порядку викликаєпевні труднощі. Наприклад, письменники, композитори, художники та іншіпрацівники творчих професій, як правило, не мають постійного заробітку іотримують авторський гонорар за створені ними твори. Тому стягнення з нихаліментів у частковому відношенні носило б нерегулярний характер. Саме тому всилу статті 85 КпШС України аліменти за проханням особи, яка вимагає їх, можутьбути встановлені судом у твердій грошовій сумі, яка підлягає виплаті щомісячно.
Аліменти в твердій грошовій сумі стягуються іу тих випадках, коли діти знаходяться у кожного з батьків. У таких випадкахаліменти стягуються на користь менш забезпеченого з батьків, в залежності відматеріального сімейного стану сторін у межах, встановлених для стягуванняаліментів.
У разі стягнення аліментів з батьків нанепрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментіввизначається в частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріальногота сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, та особи, яка одержуєїх.
У силу частини 2 статті 89 КпШС України розміраліментів У цих випадках не може перевищувати відповідний розмір аліментів, якісплачуються на неповнолітніх дітей, тобто однієї чверті заробітку на однудитину, однієї третини — на двох дітей та половини заробітку (доходу) — натрьох чи більше дітей і не може бути меншим 1/2 неоподатковуваного мінімумудоходу громадян на кожну дитину.
Стягнення аліментів у твердій грошовій суміпровадиться тільки у вищезгаданих випадках, і вимоги про зміну цього порядкузаконом не передбачені.
Позови про стягненняаліментів на користь повнолітніх непрацездатних дітей можуть подавати самі ціособи або їх опікуни (піклувальники).
Бувають випадки, коли з однієї особистягуються аліменти на дітей від двох і більше різних матерів, що в ціломуперевищує розмір аліментів, який передбачений законом. У таких випадках особа,яка сплачує аліменти, має право пред'являти позов до будь-якої особи, на користьякої згідно з судовим рішенням стягнуті аліменти, про їх зниження.
Розмір аліментів, які стягуються з батьків нанеповнолітніх дітей, може бути зменшений лише у випадках, прямо зазначених взаконі (частина 2 статті 82 КпШС України).
Одним з таких випадків є наявність у платникааліментів інших неповнолітніх дітей, які при стягуванні аліментів увстановленому законом розмірі, опинилися б менш матеріально забезпеченими, ніждіти, які отримують аліменти.
Якщо аліменти булиприсуджені у частках до заробітку (доходу) відповідача, розмір платежів призадоволенні позову про зниження аліментів повинен бути визначений в частках, ане в твердій грошовій сумі. Однак судом повинна бути визначена мінімальнагрошова сума аліментів, яка підлягає виплаті на кожну дитину.
Умовою зменшення розміру аліментів нанеповнолітніх дітей є також обставина, коли той з батьків, з якого стягуютьсяаліменти, є інвалідом І або II групи. Особи, які втратили працездатність,змушені витрачати більше коштів на своє утримання, ніж здорові громадяни.Інваліди І групи, інваліди, як правило, потребують стороннього догляду, що всвою чергу тягне додаткові витрати. Отож, інваліди при стягненні з нихаліментів у встановленому законом розмірі можуть залишатися у тяжкомуматеріальному стані, тому суд, враховуючи необхідність особливих витрат,пов’язаних з інвалідністю, вправі знизити розмір аліментів, які з ньогостягуються, і їх мінімальний розмір.
Інваліди III групи не мають права вимагатизменшення міру присуджених в них аліментів.
Суд має право такожзменшити розмір аліментів у тих випадках, коли діти працюють та мають достатнійзаробіток, з інших поважних причин.
За загальними правилами трудове повноліттянастає в зв'язку досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках 15-ти,14-річні підлітки можуть бути прийняті на роботу. У працюючого неповнолітньогозаробіток може перевищувати доход того з батьків, який сплачує аліменти, ітакий неповнолітній сам може себе утримувати. Це є підставою для зменшеннярозміру аліментів, які сплачує один з батьків.
Суд також може зменшити розмір аліментів, щостягуються на користь неповнолітніх дітей, коли неповнолітній не працює, алемає суттєві кошти на своє утримання (наприклад, отримання спадщини).
Суд має право нетільки зменшити розмір аліментів, але й повністю звільнити батьків від сплати,якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.
Частина 3 статті 82КпШС України не містить перелік випадків, коли батьки можуть бути повністю абочастково звільнені від сплати аліментів. Судам надані широкі можливості увирішенні цих питань залежно від конкретних обставин справи та матеріальногоположення батьків.
Висновки дорозділу.
Варто відзначити, що в Проекті збереженопереважну частину норм чинного КпШС. Водночас пропонуються новели. Зокрема,передбачається зниження шлюбного віку для жінок з 17 до 16 років, розширюєтьсяколо доказів для встановлення батьківства, встановлюються норми спрямовані назахист не лише материнства, але і батьківства. Так чи інакше, найближчим часомочікуються досить істотні зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин.
Говорячи про сімейне право, як про самостійнугалузь права, та виходячи з аналізу даного розділу ми все-таки не можемо непомітити, що сімейне право має зв'язок з інститутами цивільного права.
Особливо із спадковим, де основним видомспадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить до осіб,пов'язаних між собою відносинами подружжя, родинності. І хоча особа має правоза заповітом позбавити свою родину спадщини, ст.535 Цивільного кодексу Українивстановлює правило обов'язковості долі в спадщині (неповнолітні абонепрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки). Звідси можна говорити, щоспадкування, в основному, носить сімейний характер.
У деякій мірі сімейне право пов'язане зжитловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житловогонайму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття члена сім'ї посімейному праву і житловому не збігаються, оскільки в сімейному праві привизначенні члена сім'ї ми виходимо з родства, шлюбу (або усиновлення), то вжитловому праві має значення ще й спільне проживання.
Можна зробити висновок, що сімейно-шлюбнівідносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.
Принципом сімейного права є принцип повноїрівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначаютьст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.З КпШС України.
Принцип моральності і матеріальної підтримкинужденних членів сім'ї освітлюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їхповноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатнихбатьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного навипадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребуєматеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого зподружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і післярозірвання шлюбу.
Розділ 4. Позбавлення батьківських прав.
Підстави, за яких батьки або один з них можуть бути позбавленібатьківських прав, чітко визначені в законі. Виходячи зі змісту ст.70 Кодексупро шлюб і сім'ю (КпШС) України, такими є:
· ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повихованню дітей;
· зловживання батьківськими правами, жорстокеповодження з дітьми, шкідливий вплив на дітей своєю аморальною, антигромадськоюповедінкою;
· обставини, за яких батьки є хронічними алкоголікамиабо наркоманами.
При цьому, необхіднодовести, що ухилення батьків від виконання обов'язків по вихованню своїх дітейє навмисним. Батьки або один з них за таких обставин повинні (повинен) повністюрозуміти наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківськихправ особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевноїхвороби, недоумства, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого збатьків, юз яким проживає дитина. Позбавлення батьківських прав можепровадитися за наявності однієї або кількох передбачених законом підстав ітільки в судовому порядку. Ніякий інший орган не вправі позбавити людину їїбатьківських прав. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються зазаявою державних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна (піклувальника)дитини, а також за позовом прокурора. Інші зацікавлені особи із заявою пропозбавлення батьківських прав повинні звертатися до органів опіки та піклуванняабо до прокурора.
Орган опіки тапіклування при підготовці справ до розгляду зобов'язаний вивчити умови життя івиховання дитини, поведінку батьків, їхні взаємовідносини з дітьми та ставленнядо своїх батьківських обов'язків. За матеріалами перевірки органи опіки іпіклування складаються письмовий висновок, який додається до матеріалів судовогорозгляду. Орган опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право, ай зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи, незалежно від того,хто є позивачем. Рішення суду про позбавлення батьківських прав стосується лишетих дітей, щодо яких поведінка батьків була неправомірною. Відносно іншихдітей, у тому числі тих, які народженні пізніше, батьківські правазберігаються. Позбавлення батьківських прав допускається тільки відносно дітей,які не досягли 18 років. Батьки втрачають всі права, засновані на фактіродинності з дитиною, які належать їм та здійснюються ними до досягненнядитиною повноліття. Передусім, це немайнові права: право виховувати дитину,представляти її інтереси, визначати місце проживання, вимагати повернення дитинивід будь-якої особи, яка утримує її не на підставі закону чи судового рішення,давати чи не давати згоду на усиновлення (удочеріння) дитини. А також майнові:право на отримання в майбутньому від дітей аліментів у випадку своєїнепрацездатності. Відповідно до ст.528 Цивільного Кодексу (ЦК) України, батькине мають права стати спадкоємцями за законом дітей, у відношенні яких вони булипозбавлені батьківських прав і не були поновленні у цих правах на моментвідкриття спадщини.
Водночас, позбавленнябатьківських прав не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей (ч.2ст.74 КпШС України). Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьківчи опікуна (піклувальника), при якому дитина перебуває на утриманні, абоорганізації, де дитина перебуває на вихованні. Позовна заява подається дорайонного суду за місцем проживання в письмовій формі. Позовна заява маємістити (згідно ст.137 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України):
· назву суду, до якого подається заява;
· точну назву позивача і відповідача, їх місцепроживання або знаходження, назву представника, коли заява подаєтьсяпредставником;
· зміст позивних вимог;
· виклад обставин, якими позивач обґрунтовує позовнівимоги;
· зазначення доказів, що стверджують позов;
· зазначення ціни позову (якщо позов у грошовійоцінці);
· підпис позивача або його представника з зазначеннямчасу подання заяви.
До позовної заявиподаються письмові докази, а якщо заява подається представником – такождовіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Відповідно дост.138 ЦПК, позивач повинен подати позовну заяву з копіями відповідно докількості відповідачів. До заяви додається документ про сплату державного мита.Розмір державного мита встановлено Декретом КМУ “Про державне мито”, і з позовнихзаяв немайнового характеру складає 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян, тобто 8грн. 50коп.
Серед документів, яківідіграватимуть роль доказів у справі про позбавлення батьківських прав,провідну роль виграє висновок органів опіки і піклування. Однак, до заяви слідтакож додати документи, що підтверджують факт перебування в шлюбі, факт йогоприпинення, відомості про дитину (свідоцтво про народження, умови виховання тапроживання тощо).
Відповідно до того, щозміст позовних вимог становитиме вимога про позбавлення батьківських прав,викладаючи обставини, якими обґрунтовується така вимога, слід послідовнонавести факти, якими можна буде довести навмисність ухилення винного з батьківвід виконання обов'язків по вихованню своїх дітей (дитини), визначити колоосіб, які можуть бути викликані свідками для дачі пояснень з цих фактів.
До того, обов'язково взаяві слід зробити посилання на законодавство, що дає право на звернення досуду із вимогою про позбавлення батьківських прав:
· ст.70, 71, 74 КпШС щодо права на звернення до судуіз вимогою про позбавлення батьківських прав;
· ст.51 Конституції України щодо обов'язку батьків поутриманню дітей до повноліття;
· ст.52 Конституції України у випадку насильства наддитиною;
· ст.55 Конституції України щодо права звернення засудовим захистом.
Висновок дорозділу
Позбавлення батьківських прав- санкція до батьків, які порушують свій обов'язокщодо виховання неповнолітніх дітей. Застосовується вона не тільки у сімейному ай у кримінальному праві. У кримінальному праві позбавлення батьківських правпризначається як додаткова міра покарання. Як основна міра покараннядопускається лише тоді, коли суд встановив зловживання цими правами з бокувинного. Найчастіше застосовується як міра сімейно-правової відповідальності.Значення позбавлення батьківських прав під собою містить контроль з бокудержави щодо належного виконання обов’язків шодо неповнолітніх дітей, якийпередбачений не тільки Сімейним Кодексом України, а й міжнародними правовимиактами.
Висновок
У висновку хотілося б відзначити деякі важливіаспекти, пов’язані з підставами виникнення прав та обов’язків батьків тадітей, з правами неповнолітніх дітей, визначити, правовідносин дітей ібатьків у цілому.
В останні роки в нашій країні намітилисятенденції спрямовані на те, щоб, по-перше, цілком відродити розуміння сім’ї, якнеминущої цінності, по-друге, у корені змінити сформоване століттямипатріархальне представлення про підлегле положення неповнолітнього в сім’ї.
Закріплення законодавчо право неповнолітніхдітей, сасо по собі передбачило закріплення відповідних обов'язків у батьків.Так, наприклад, турбота про дітей, їхнє виховання — рівне право й обов'язокбатьків. Отже, мова йде не тільки про моральний борг кожного батька, але і пройого конституційні права й обов'язки. Причому їхнє існування не зв'язується з наявністю чи відсутністю шлюбу батьків. Наділення батьків правами у відношенніїхніх неповнолітніх дітей означає, що їм дається можливість робити схвалювані,бажані з погляду держави дії і вчинки, спрямовані на благо дитини. Правамбатьків відповідають і певні обов'язки. Причому батьки мають рівні права йобов'язки. Їхня рівноправність забезпечується сімейно-правовими нормами, щомають конкретний зміст.
Зміст прав дитини складають: Право дитини житиі виховуватися в родині, що включає в себе: право жити і виховуватися в родині;право, наскільки це можливо, знати своїх батьків; право на турботу з бокубатьків; право на спільне проживання зі своїми батьками; право на вихованнясвоїми батьками; право на забезпечення інтересів; право дитини на спілкування збатьками й іншими родичами; право дитини на захист; право дитини виражати своядумку; Право дитини на ім'я, по батькові, прізвище; майнові права дитини, щовключають у себе: право власності; право самостійне розпоряджатися своїммайном.
Включення в текст Сімейного кодексу Українинорм про майнові права дитини має великий сенс. Воно означає розширення колавідносин, регульованих сімейним законодавством, оскільки сюди входять майновіправа неповнолітніх як у сім’ї, так і за її межами. Стосовно прав батьків, тона даний момент вони мають широке коло прав, які забезпечують повагу долюдської честі та гідності- особисті немайнові права та передбачений правовийрежим майна подружжя, який захищає інститут права власності громадянина,передбачений Конституцією нашої держави.
Як би н мінялося відношення держави до сім’їта батьків, дитина завжди мала право на одержання утримання за їхній рахунок.На обов'язок матеріально забезпечувати неповнолітніх, а також непрацездатнихнужденних повнолітніх дітей можна подивитися і як на право дитини на турботу збоку своїх батьків. Це один з найбільш типових прикладів злиття особистих імайнових прав дитини в родині. При відсутності такої турботи Сімейний кодексдозволяє вдаватися до допомоги правових норм, що передбачають аліментнізобов'язання.
Треба ще раз відзначити, що законодавецьговорить тільки про права неповнолітніх дітей, що ж стосується обов'язківдитини в сім’ї, то вони визначаються тільки нормами моральності, оскількиспонукати його до їх виконання за допомогою закону неможливо.
Хочеться також відмітити, що в нашій державідуже гуманне та цивілізоване сімейне законодавство, сформована гарна базаосновами якої послужили міжнародні конвенці, особливо з прийняттям проектусімейного кодексу України, на мою думку, всі необхідні правові питанняврегульовані, для того, щоб кожна сім’я могла бути щасливою.
Список літератури:
1. Конституція України, Київ, Відомості Верховної Ради України, 1996 р.
2. Кодекс про шлюб та сім’ю,. Київ, Юрінком Інтер, 1998 р.
3. Проект Сімейного кодексу України, Київ, Юрінком Інтер, 2001 р.
4. Цивільний кодекс України, Харків, Одісей, 2000 р.
5. Загальна декларація прав людини (прийнята на третій сесії ГенеральноїАсамблеї ООН 10 грудня 1948 р.) // Бібліотечка Російської газети", випуск№22-23, 1999 р.
6. Міжнародний Пакт про цивільні і політичні права (Нью-Йорк, 19 грудня1966 р.) // Бібліотечка Російської газети, випуск №22-23, 1999 р.
7. Конвенція ООН «ПРО права дитини» // Відомості З'їздународних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР, 1990, №45.
8. Сорокін С. Майнові права дитини в родині // Російська юстиція, 2000,№2.
9. . Нечаєва А.М., Сімейне право. Курс лекцій. – М.: Юристь, 1998.-336с.(144-221с.)
10. Казанцева А.Е., Обов'язку і права батьків повихованню дітей і відповідальність за їхнє порушення. Томськ, 1987.
11. Сорокін С. Конвенція ООН «ПРО правадитини» // Російська юстиція, 1999, №6.
12. Тарусина Н.Н. Сімейне право. Навчальний посібник– М.: Проспект, 2001.