Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ В УКРАЇНІБУКОВИНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
 
Кафедра
Кримінально-правових
дисциплін
 
Курсова робота
На тему
Поняття та підстави звільнення від відбуванняпокарання
Виконав: Студент гр. П-33
Скрипкар А.М.
Науковий керівник:
Кандидат юридичних наук
Янош К.Ф.
Чернівці-2006

Зміст
 
Вступ
Розділ І. Поняття звільнення від покарання
Розділ ІІ. 1. Звільнення від покаркння у звязку з втратою особоюсуспільної небезпечності
2. Звільнення від відбування покарання з випробовуванням
3.  Звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітнихжінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
4. Звільнення від відбування покарання у звязку із закінченнямстроків давності виконання обвинувального вироку
5.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
6. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, якімають дітей віком до трьох років
8. Звільнення від відбування покарання за хворобою
Розділ ІІІ. Амністія і помилування
Висновок
Список використаних джерел та літератури
 

Вступ
 
Актуальність дослідження теми — особливим видомзвільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття новогозакону, що виключає або пом'як­шує призначене особі покарання.Конститу­ціяУкраїни та КК встановлюють принцип, згідно зяким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі,коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би. Дія такого законупоширюється з моменту набрання ним чин­ності також на діяння, вчинені до йоговидання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, алемають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засудженийвідбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкціюзноввиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цимзаконом.
Звільнення від покарання можливе лише в тихвипадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня,в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим ібезцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконанняобвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриваєпринципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, вононе в змозі  досягти мети, що стоїть перед ним.
Мета дослідження – дослідити прияких умовах,  і які особи можуть звільнюватися від подальшого відбуванняпокарання. Адже не всі особи можуть бути звільненні від подальшого відбуванняпокарання. Також метою дослідження є види відбування покарання, тобто якщоособа може звільненятися від подальшого відбування покарання, то які видизвільнення від відбування покарання до неї можуть застосовуватись, а які ні.
Також метою дослідження є – розкрити сутьамністії і помилування, в яких випадках особи звільняються від подальшого відбуванняпокарання у звязку з актом про амністію, або помилуванням, до яких осіб можназастосувати амністію, а до яких помилювання. Як часто видаються акти проамністію, тощо.
Обектомданного дослідження є –  підстави звільнення від подальшого відбуванняпокарання, а також особи щодо  яких ці підстави можна застосувати. КК Українивиділяє такі підстави звільнення від подальшого відбування покарання: звільнення відпокаркння у звязку з втратою особою суспільної небезпечності; звільненнявід відбування покарання з випробовуванням; звільненнявід відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які маютьдітей віком до семи років; звільнення відвідбування покарання у звязку із закінченням строків давності виконання обвинувальноговироку; умовно-дострокове звільнення відвідбування покарання; заміна невідбутоїчастини покарання більш мяким; звільнення відвідбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьохроків; звільнення від відбування покарання захворобою; а також у звязку з прийнятям закону амністії або помилування.

Розділ І. Поняттязвільненнявід покарання.
За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні зло­чинуособа може бути повністю або частково звільнена від покаран­ня за вчинене. Ваналізованому інституті кримінального права най­більшою мірою знайшли своєвідображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу,покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального правазокрема. На від­міну від звільнення від кримінальної відповідальностізвільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен­нявід покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання напідставі закону України про амністію чи акта про по­милування. [ 2 ч. 1 Cт. 74]
Звільнення від покарання можливе лише в тихвипадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня,в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим ібезцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконанняобвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриваєпринципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, вононе в змозі  досягти мети, що стоїть перед ним.
КК передбачає різні види звільнення відпокарання. Їх часті­ше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне ізвільнен­ня умовне.
При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудьвимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язанез пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягомпевного іспитового строку. Їх порушення тягне за собою скасування застосованогосудом звільнення від покарання.
До умовного звільнення від покарання належать: звільнення відвідбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення відвідбування покарання, звіль­нення від відбування покарання вагітних жінок іжінок, які мають дітей віком до трьох років; до безумовних — звільнення відпокарання на умовах, звільнення у зв'язку із скінченням строків давностівиконання обвинувального вироку, заміна невідбутої частини покарання більшм'яким, звільнення від покарання за хворобою.[3. ст.246]
Особливим видом звільнення від покарання єзвільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'як­шуєпризначене особі покарання [2. ч. 2, 3 Cт. 74]. Конститу­ціяУкраїни та КК встановлюють принцип, згідно зяким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі,коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би. Дія такого законупоширюється з моменту набрання ним чин­ності також на діяння, вчинені до йоговидання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, алемають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засудженийвідбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкціюзноввиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цимзаконом.[3. cт. 342]

Розділ ІІ.Підстави звільнення від відбування кримінального
покарання
 
 ІІ.1 Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою
суспільної небезпечності
Відповідно до КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бутиза вироком суду звільнена під покарання, якщо буде визнано, що з урахуваннямбездоганної понедінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгля­дусправи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таке звільнення особи відпокарання має місце при констатації судом того, що нона вже не є суспільно небезпечною,а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінкасудом особи винного відіграє тут вирішальну роль.[ 2. ч. 4 Ст. 74]
Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільнонебезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею зло­чину вона поводиласябездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це повинно мати місце протягомвідносно тривалого часу. Тільки в цьо­му разі можна говорити про формування вособи позитивних стійкихнавичок і установок, які б свідчили про їївиправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховуєтри обов'язкові обставини:
а) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяж­кості;
б) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сум­лінноставилася до праці;
в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільнонебезпечною.
Бездоганна поведінка означає, що особа нетільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконуваларізноманітні обов'язки, додержувалася загальновизнаних норм поведінки особи.Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад,дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи
Під сумлінним ставленням до праці розуміється відповідальнета позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня ікваліфікації в будь-якій сфері, тощо.
Слід звернути увагу на те, що на відміну від КК1960 р., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненніякого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою сус­пільноїнебезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв'язку з втратоюсуспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочининевеликої або середньої тяжкості [6. ст.132]
Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільноїнебезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирокі звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною увчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.
Звільнення від покарання є правом, а необов'язком суду, і носить безумовний характер. Осо­ба, яка звільнена відпокарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості [2. ч. З Cт. 88]
 
ІІ.2 Звільнення від відбування  покаранняз випробуванням
Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуваннямтрансформований новим КК в один із видів звільнення від відбунання покарання –звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. У КК зазначено, якщо судпри призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень длявійськовослужбов­ців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк небільше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставинисправи, дійде  висновку про можливість виправлення за­судженого без  відбуванняпокарання, він може прийняти рішення про звільненнявід відбування покарання з випробуванням. У цьо­му разі суд ухвалюєзвільнити засудженого від відбування призна­ченого покарання, якщо він протягомвизначеного судом іспитово­го строку не вчинить нового злочину і виконаєпокладені на нього.
КК 2001р. значно розширив порівняно з КК 1960 р.коло покарань., при призначенні яких можливо звільнення від відбуванняпокарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливо лише припризначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до КК звільнення відвідбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основнихпока­рань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослуж­бовців,обмеження волі або позбавлення волі, причому при засуд­женні до позбавленняволі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'ятироків. Що стосується додатко­вих покарань, то КК допускає можливість не тількипризна­чення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбав­ленняправа обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю та позбавленнявійськового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. [2.Cт.74]
Крім того, для звільнення з випробуваннямпотрібно встанови­ти достатню для цього підставу. КК описує цю підставу взагальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залеж­но відобставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випро­буванням може матимісце тоді, коли суд дійде висновку, що, вихо­дячи із тяжкості злочину, особивинного та інших обставин, виправ­лення засудженого можливе без відбуванняпокарання.
Тяжкість злочину визначається насамперед тим, доякої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість зло­чину потімповинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предметапосягання, характеру діяння, обстановки, засо­бу, місця і часу його вчинення,відсутності тяжких наслідків тощо.Ураховуються також, чи був злочин закінченимабо незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягаютьобов'яз­ковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. [2. Cт. 75]
Не менш важливе значення має врахування даних, щохаракте­ризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:
1) обставини, щохарактеризують поведінку винної особи до вчи­нення злочину: законослухняність,що передує вчиненню правопо­рушень, ставлення до праці або навчання, поведінкав побуті, заслуги
перед Батьківщиною тощо.
2) обставини,безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організаціязлочину, фактична роль у його вчи­ненні тощо.
3) обставини, щохарактеризують поведінку винної особи після
вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його
близьких тощо.
4) індивідуальнівластивості особи: стать, вік, стан здоров'я,
наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості
характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресив­
ність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживан­няспиртними напоями тощо.[8.ст. 156]
Далі підлягають урахуванню інші дані, що,зокрема, пом'якшу­ють покарання, наприклад, вчинення злочину під впливомпримусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності;незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслі­док збігутяжких особистих, сімейних або інших обставин, непов­нолітнім або жінкою встані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення абопрагнення добровільно усу­нути наслідки злочину або відшкодувати заподіянушкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організова­ноїгрупи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та інше.
Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдностіпідставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинніобов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїйсукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечи­тиобґрунтований висновок суду про можливість виправлення засуд­женого безреального відбування покарання.
Звільнення від відбування покарання звипробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, щоє невід'єм­ною його ознакою.
Іспитовий строк — це певний проміжок часу,протягом якого здій­снюється контроль за засудженим і останній під загрозоюреального відбування призначеного покарання зобов 'язаний виконувати покладені нанього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк міс­тить усобі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконуватиумови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покаранняі погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значенняіспитового строку поля­гає і в тому, що тільки протягом цього строку особавизнається суди­мою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконанняпокаран­ня. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його дододержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходитьвипробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення відвідбування призначеної основної міри покарання або реальнеїївідбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року дотрьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час,необхідний для того, щоб за­суджений довів своє виправлення без реальноговідбування основного покарання.Цей критерій необхідно визначати зурахуванням характе­ру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеногопокаран­ня, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін.Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не під­лягаєскороченню в заохочувальному порядку.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язаноз покладанням судом на такого засудженого певних обов'язкін, передбаченихзаконом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік тахихобов'язків:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України на постійне місце прожинання бездозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місцяпроживання, роботи або навчання;
4) періодично з'являтися для реєст­рації в ці органи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії абозахворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
 У разі необхідності суд може покласти на засудженого один абодекілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальнийвплив на засудженого і тим самим підвищує ефективністьзвільнення звипробуванням. [11. ст. 428]
Правові наслідки звільнення від відбування покарання звипробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку.Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.
Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбуванняпризначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі:1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покаранняі 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим про­тягоміспитового строку нового злочину.[10. ст. 243]
Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких єсприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначенного покарання.Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строкпройшов благополучно, засудженний  виконав покладені на нього обов'язки, невчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, законпередбачає пільгове погешения судимості. Воно випливає із попереднього наслідку– звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з нимудень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додатковогопокарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуттяцього додаткового покарання [2. п. 1 ст. 89.]
Несприятливі наслідки настають для засудженого вдвох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реаль­ноговідбування призначеної міри покарання через те, що він не ви­конав покладенихна нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собоюадміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язківсуд у кож­ному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другимнесприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспи­тового строкунового злочину. Відповідно до КК суд при­значає покарання за новий злочин, апотім приєднує до нього пов­ністю або частково покарання, раніше призначене призвільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначенняпокарання за сукупністю вироків, установлені КК. [13. ст. 211]
 
ІІ.3. Звільнення від відбування покарання звипробування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семироків
Це спеціальний вид звільнення від відбуванняпокарання і випробуванням, передбачений КК. Він за багатьма ознаками невідрізняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановленного вКК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лишевідносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Крімтого, таке звільнення можливе щодо жінок, які осуджені до обмеження волі абопозбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строкбільше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. [2. Ст. 74-75]
Серед умов, що  створюють підставу такогозвільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неїдітей віком до семи років.
Необхідно  також відзначити, що закон надає судуправо звільнити таку засудженну від відбування не тільки основного, а й додатковогопокаранняя у разі, якщо воно було призначено.
Тривалість  іспитового строку теж має своїособливості. Вона визначаєтьсявмежах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботив зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною  до досягнення неюсемирічного віку. [14.Ст179]
Мають свої особливості і правові наслідки такогозвільнення. Вони можуть бути сприятливими і несприятливими.
Сприятливі  наслідки полягають узвільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання іпогашенні судимості, якщо іспитовий строк минув успішно.
Несприятливі наслідки можуть бути двохвидів. Перший із них полягає в тому, що суд за поданням контролюючого органунаправляє засуджену особу  для відбування покарання згідно з вироком суду. Цеможе мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячийбудинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду занею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчинюєправопорушення,що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання статина шлях виправлення. Другийвид несприятливих наслідків — це вчиненняжінкою протяюм іспитового строку нового злочину. В цьому разі суд призначає їмпокарання за правилами, встановленими в КК.[2. Cт.71-72]
 
ІІ.4. Звільненнявід відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконанняобвинувального вироку
Обвинувальний вирок з тих чи інших причин може своєчасно неприводитися у виконання. У цьому разі його наступне виконання може виявитися не­доцільнимз точки зору як спеціального, так і загального попереджен­ня. Засуджений за цейчас може виправитися, тому застосування до нього покарання, призначеного вминулому, може суперечити меті по­карання і виявитися зайвим. З огляду на цест. 80 КК передбачає звіль­нення від покарання у зв 'язку із закінченнямстроків давності виконан­ня обвинувального вироку.Під давністювиконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законістроків з дня на­брання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чимзасудже­ний звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. Прицьому суспільна небезпечність вчиненого не змінюється(якщо не змі­ниласяобстановка або сама санкція статті, у відповідності з якою особі призначенепокарання). Це пов'язано з тим, що суспільна небезпечність злочинувстановлюється судом на момент його вчинення, і закінчення будь-якого строкубез зміни обстановки або закону, що встановлює від­повідальність за злочин, неможе змінити цю оцінку.
За загальним правилом, перебіг строку давностівиконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком закон­ноїсили. Проте з різних причин (тривала хвороба засудженого, яка перешкоджаєвиконанню вироку, стихийне лихо, втрата криміналь­ної справи і таке інше) вирокможе не приводитися у виконання. З ураху­ванням цього в кримінальному законівстановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не бувперерваний, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Невчиненняним за цей період нового злочину свідчить про значну або повну втрату нимсуспільної небезпечності, а відтак, про недоціль­ність застосування до ньогопокарання, призначеного вироком суду. [2. Cт. 75]
Із КК України випливає, що існують три умовизастосування         давності обвинувального вироку:
1) закінчення зазначеного в законі строку;  
2) неухилення засудженого від відбуванняпокарання,
3) не-вчинення ним протягом встановленого закономстроку нового зло­чину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
КК України встановлює диференційовані строки, закін­ченняяких виключає виконання обвинувального вироку. Тривалість цих строків залежитьвід виду та тяжкості призначеного судом по­карання. Так, обвинувальний вирок неприводиться у виконання, якщо з дня набрання ним чинності минули такі строки:
1) два роки — у разі засудження до покарання меншсуворого, ніж обмеження волі;
2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмежен­няволі або позбавлення полі ча злочин невеликої тяжкості;
3) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавленняволі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення воліна сірок не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавленняволі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні допозбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавленняволі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.[ 2.Ст. 80]
Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку можезупинятися і перериватися.
Підставою для зупинення перебігу строкудавності виконання обвинувального вироку є ухилення засудженого відвідбування по­карання. Під ухиленням слід розуміти дії засудженого, спрямованіна те, щоб уникнути приведення обвинувального вироку у виконан­ня, наприклад,систематична зміна місця проживання, проживання за фальшивими документами,зміна місця роботи, зміна зовнішності, втеча з вииравно-трудової установи тощо.Перебіг строку давності відновлюєтьсяз дня з'явлення засудженого длявідбування покаран­им або здня його затримання. При цьому строкидавності в два, три і п'ять років подвоюються.
Підставою для перерви перебігу строкудавності є вчинення протягом цього строку нового злочину середньої тяжкості,тяжкого або особливо тяжкого. При перерві давності обчислення строку по­чинаєтьсяз дня вчинення нового злочину. Час, який минув до вчи­нення нового злочину, незараховується в строк давності.
У КК також вирішене питання про строки давності виконан­няобвинувального вироку, яким призначене додаткове покарання. Відновідно доКК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням,призначеним вироком суду Звільнення від покарання настає автоматично. Проте, якщоособа засуджена до довічного позбавлення волі, стосовно неї діє спеціальнеправило, закріплене в КК України, відповідно до якого законодавець надає судуправо вирішувати питання щодо того,  за­стосовувати чи не застосовуватидавність — залежно від ступеня су­спільної небезпечності вчиненого ранішезлочину і особи засудженого.  Якщо суд не вважає за можливе застосуватидавність, він зобов'язаний замінити довічне позбавлення волі просто позбавленнямволі. Водночас за наявності достатніх підстав суд може і застосувати давність. У цьому разі ухвалений ранішевирок не приводиться у виконання.
КК встановлює обмеження застосування давності виконання  обвинувального вироку. Так,відповідно до КК давність не застосовується у разі засудження особи за злочинипроти миру та безпеки людства, передбачені КК України. Ця норма цілкомвідповідає положенням Лондонського статуту Міжна­родного військового трибуналувід 8 серпня 1945 р., резолюціям Генеральної Асамблеї ООН, її конвенціям від 26листопада 1986 р., до яких приєдналася Україна.
 
ІІ.5. Умовно-достроковс звільнений відвідбування покарання
 
Умовно-дострокове звільнення відвідбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого відподальшого відбуван­ня призначеного йому покарання за умови, що він своєюсумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
КК України встановлює вичерпний перелік покарань,при відбуванні яких можливе умовно-достроковс звільнення. Загальним для них єте, що всі вони є строковими. Умовно-достроковс звіль­нення можливе лишестосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень длявійськовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, щовоно здійснюєть­ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якоїтягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, відякої особа була умовно-достроково звільнена. Пока­рання в цьому разі неанулюється (не скасовується), проте його реаль­не виконання припиняється. Тількипісля закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання,умонно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умомзвільнення, вважається таким, що відбув покарання. [5 ст. 81]
Застосуванняумовио-дострокового звільнення додатково  підтверджує принцип кримінального права,згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи іпопередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідністьумовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення метапокарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності вподальшому відбуванні нею покарання.
При умовно-достроковому звільненні, як зазначенов ККУкраїни,  засудженого можебути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання.Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додатковихпокарань, від яких може бути звільнений засуджений.
Підстави застосування умовно-достроковогозвільнення. Як такі підстави  кримінальний закон  називає:
1) доведеність виправленнязасудженого (матеріальна підстава);
2) фактичне відбуття ним не менше половини, двохтретин, трьох
чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізо­ванапідстава).
Засуджений може бути достроково звільнений судомтільки у разі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і став­леннямдо праці.
Сумлінна поведінка — це зразкове виконаннявимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявністьподяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеженняволі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальнезначення має саме активна діяльність за­судженого, який своєю поведінкоюдоводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення.Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються змотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причомувисновок суду про виправлення особи повинен базувати­ся на всебічномуврахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не зачас, що безпосередньо передував ви­рішенню питання про звільнення.
Під сумлінним ставленням до праці звичайнорозуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищенняділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.
Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося,с матері­альною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне від­буттязазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.
Умовно-дострокове звільнення від покарання можебути засто­соване після фактичного відбуття засудженим:
1)не менше половини строку покарання,призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;
2)не менше двох третин строку покарання,призначеного судом
за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,
а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбав­лення воліза умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбав­лення волі;
3)не менше трьох чвертей строку покарання,призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання,призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинилаумисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Таким чином, законодавець чітко визначаємінімальний строк покарання, після відбуття якого особа може бутиумовно-достроко­во звільнена від подальшого відбування покарання. Тому всудовій практиці питання про визначення мінімального строку, який пови­нен бутивідбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначенепокарання чи невідбута його частина скорочу­ється актом амністії абопомилування, а також у наглядовому поряд­ку постановою судових органів.
Якщо покарання було призначене за сукупністюзлочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімаль­нийстрок покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого,визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.
Іспитовий строк при умовно-достроковомузвільненні. Умов­ність цього виду звільнення від відбування покарання полягаєв тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнюєневідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинюватинового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспи­товим. Він завждидорівнює часу невідбутої частини покарання.
Отже, іспитовий строк — це певний проміжокчасу, рівний не­відбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-дост­роковозвільняється від подальшого його відбування. Початком іспи­тового строкувважається день винесення судом постанови про умов­но-дострокове звільнення, азакінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. Прицьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завждидорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точнозазна­чити цю частину строкупокарання у своїй постанові.[12. ст.222.]
На практиці виникає питання про обчислення іспитовогостро­ку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового пока­рання.Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достро­ково звільняється відподальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбутачастина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовийстрок дорів­нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по­караннябільш тривале, ніж невідбута частина основного покаран­ня, іспитовий строкдорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованихвипадках відбувається одночас­не умовне звільнення засудженого як відосновного, так і від додат­кового покарання і одночасно здійснюється перевіркаобґрунтова­ності такого звільнення.
Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-достроконогозвільнення, можна виділити два види його правових наслідків сприятливі танесприятливі.
Сприятливі наслідки настають тоді,коли протягом невідбутої ча­стини покарання особа не вчинила нового злочину. Вцьому разі вона визнаєтьсяповністю звільненою від призначеного вирокомсуду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дняумовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по­карання (основногоі додаткового). При умовно-достроковому звіль­ненні особи від основногопокарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашеннясудимості починається з дня відбуття додаткового покарання.
Несприятливінаслідки умовно-достроковогозвільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покараннявчинить новий злочин. У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть­ся іособі призначається покарання за правилами КК України.
 
ІІ.6. Заміна невідбутої частини покараннябільш м'яким
Замінаневідбутої частини покарання більш  м 'яким передба­чає не скороченняневідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її замінуіншим, більш м'яким видом пока­рання, яке засуджений продовжує відбувати. Вцьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутоїчистини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений стан на шлях виправлення, і для закріпленнядосягнутих результатів бажано про­довжити виправний вплив на нього в інших,менш суворих умовах. Відповідно до КК України невідбута частина покарання може бутизамінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у видіобмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'я­ке покаранняпризначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даноговиду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання,призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шляхвиправлення.
Схожість цього інституту з умовно-достроковим звільненням с традиційною.В КК 1960 р. вони навіть регламентувалися однією і тою ж статтею,застосовувалися при відбуванні тих самих видів покарань і після відбуттязасудженим тих самих строків покарання. Але заміна невідбутого строку покараннябільш м'яким ніколи не розглядалася як різновид умовно-дострокового звільнення.Відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, умовно-достро­ковезвільнення застосовується під певною умовою, а заміна невідбу­того строкупокарання є безумовною. По-друге, при умовно-достроковому звільненні особаповністю звільняється від подальшого відбу­вання покарання; при заміні ж невідбутоїчастини покарання більш м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча йбільш м'яке. І, нарешті, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бутизастосована, коли особа тільки стала на шлях виправлення, а при умовно-достроковомузвільненні вже довела своє виправлення. [9. Ст. 51]
Більш м'яким вважається покарання, яке у системі покарань стоїтьвище, ніж те покарання, яке особа відбуває.
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосоуєтьсяпісля фактичного відбуття засудженим:
1)не менше третини строку покарання, призначеногосудом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкийзлочин;
2)не менше половини строку покарання, призначеного судом за умиснийтяжкій злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особараніше відбувала покаранняу у виді возбавлення волі за умисний злочин і допогашення або зняття судимості  знову вчинила умисний злочин, за який вона булазасуджена до позбавлення волі;
3)не менше двох третин строку покарання, призначеногосудом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ногоособі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила повторно умиснийзлочин протягом невідбутої частини покарання.
При заміні невідбутої частини покарання більшм'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково відвідбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посадиабо займатися певною діяльністю .
Відповідно до КК  Українидо осіб, яким покараннязамінене більш мяким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення заправилами, передбаченими України. [2. Ст. 81]
У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'якепокарання, повторного злочину, суд відповідно до правил КК України додає допо-карання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання.
ІІ.7. Звільнення від відбуванняпокараннявагітних жінок і жінок,
які мають дітей віком до трьох років
Підставами застосування звільненнявід відбування покарання таких  жінок КК України називає:
а) наявність вагітності, що повинна мати місцепід час відбування покарання або народження в цей же період дитини, крімзасуджених до позбавлення волі за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на строкне більше п'яти років;
б) осудження до обмеження волі або позбавлення волі;
д) недоцільність тримання таких засуджених умісцях позбавлен­ня волі у зв'язку з вагітністю або народженням дитини.
Умовами застосування є:
а) наявність у засудженої можливості самостійно забезпечитиналежні умови для виховання дитини або наявність сім'ї чи роди­чів поза місцямипозбавлення волі;
б) згода останніх на спільне проживання з засудженою.
Звільнений від відбування покарання вагітнихжінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є правом, а необов'язком суду. Рішення про це суд приймає з урахуванням названих вищепідстав і умов. Причому, крім заборони застосування такого звільнення у разі засудженняжінки до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливотяжкі злочини, інших обмежень у КК не міститься.
Відповідно до КК строк звільнення від відбуванняпокарання визначається судом у межах строку, на який згідно з за­коном жінкуможе бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягненнядитиною трирічного віку.
Умовність цього виду звільнення від покарання пов'язана з тим,що суд може за певних умов прийняти рішення про скасуван­ня звільнення відвідбування покарання. Це відбувається в тому разі, коли засуджена відмовляєтьсявід дитини, передала її в дитячий бу­динок, зникла з місця проживання абоухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинюєправопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажаннястати на шлях виправлення. У цьому разі суд за подан­ням контролюючого органу,яким є орган кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої,скасовує звільнення і приймає рішення про направлення засудженої у відповіднуустано­ву для відбування покарання, призначеного за вироком.
Перелік підстав, згідно з якими суд можескасувати звільнення, має вичерпний характер. Скасувати звільнення на підставі,не зазна­ченій в КК України, суд не може.
Закінчення строку звільнення від відбування покарання вагіт­них жінок іжінок, які мають дітей віком до трьох років, закон по­в'язує з двомаобставинами: досягненням дитиною трирічного віку або її смертю. Самі по собі ціобставини ще не означають автоматич­ного звільнення від невідбутої частинипокарання, навіть якщо остання закінчилася. Тільки суд з урахуванням поведінкизасудже­ної протягом встановленого строку звільнення від відбування по­каранняможе прийняти рішення про її звільнення від відбування покарання, або прозаміну його більш м'яким, або про направлен­ня засудженої у відповідну установудля відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд можеповністю або частково зарахувати в строк покарання час, протягом якогозасуджена не від­бувала покарання. [4. Ст. 3]
Відповідно до КК при вчиненні засудженою в періодзвільнення від відбування покарання нового злочину суд призначає їй покаранняза правилами, передбаченими у статтях КК України.
 ІІ.8. Звільнення від покаранняза хворобою
Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальнійвідповідальності за вчинені ними суспільно небезпечні діяння. Не підлягаютьпокаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судомвироку захворіли на психі­чну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлюватисвої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Разом з тим психічна хвороба може виникнути і підчас відбу-нання покарання. Це питання регулюється ст. 84 КК.
Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:
а)      у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покаранняна психічну хворобу (ч. 1);
б)      у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, щоперекоджає відбуванню покарання (ч. 2);
в)      у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених дослужбовихобмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатнимидо військової служби за станом здоров'я (ч. 3).
При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психіч­нухворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характерпсихічногозахворювання. Вичерпний перелік захворювань, які с підставою для направлення всуди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання,затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.
Обов'язковою умовою цього виду звільнення єтяжкість психіч­ного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлюва­нісвої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватисяпримусові заходи медичного характеру відповідно до статей КК України. [2.Ст.92-95]
Особа,яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічнохворої,усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймаєвиправно-трудовийвплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому,що тяжко хворий знач­ною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому євпевне­ність в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має наувазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуваннюпокарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджаєвідбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крімтого, такий вид звільненим від покарання застосовується лише в тих випадках,коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбуванняпокарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжкихнаслідків.
При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже­ногота інші обставини справи.
Відповідно до КК України, у разі одужання психічно хворих  а такожосіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені дляподальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності абовідсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягомякого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру,зараховується в строк покарання за правилами КК України, а один деньпозбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичногохарактеру
Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службо­вихобмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються відпокарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станомздоров'я.[7.Ст.14.]

   Розділ ІІІ. Амністія і помилування
Звільнення від відбування покараннязастосовується виключ­но судом. Винятки становлять випадки звільнення відпокарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування.
У статтях КК України визначаєтьсяможливість звільнення осо­би від покарання чи пом'якшення призначеногопокарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, іпомилування здійснюється  не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої івиконав­чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніжкримінально-правового інституту.
Відповідно до Конституції України, Закону України«Про застосування амністії в Україні» (зі змінами і доповненнями) амні­стіяоголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється ВерховноюРадою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної КонституціїУкраїни укази про амністію видавав  Президент України (наприклад, указиПрезидента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєннихконфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з пагоди 50-ї річ­ниціПеремоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятоїрічниці незалежності України» 1996 р. та ін.).[1 Ст. 92]
Амністій являє собою повне або частковезвільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категоріїосіб, винних у вчиненні чючинів. Отже, чинність закону про амністіюпоширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки наза­суджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще небули предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по­лягати у звільненнівід покарання (основного і додаткового), скоро­ченні строку покарання,звільненні від додаткового покарання.
Як правило, акт амністії видається з приводузнаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією,виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуваннямяких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самимактом амністії.
Закон розрізняє три види амністії: повну, колипередбачається певне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальностічи від відбування покарання; часткову — при частковому звільнені зазначениху законі осіб від відбування призначеного судом покарання; та умовну, яказастосовується у виключних випад­ках, і метою припинення суспільно небезпечнихгрупових проявів, і поширимться на діяння, вчинені до певної дати післяоголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачениху законі про амністію. [12. ст.231]
Особи, наяких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного,так і додаткового покарання.
Закон про амністію може передбачати замінузасудженому покаран­ня його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодуватишкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішеннямсуду.
Дія закону про амністію поширюється на злочини,вчинені до дня набраним ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають,або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняттязакону про амністію.
Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання пропогашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію,вирішується відповідно до положень КК України, ви­ходячи із виду і строкуфактично відбутого винним покарання.
Закони про амністію, за винятком   законівпро умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягомкалендарного року. Особи, які відповідно до закону про амністіюпідлягаютьзвільнен­ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються непізніше трьох місяців після опублікування відповідногозакону.
Особи, щодо яких відповідно до закону про амністіюзастосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно проінформованіпро нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­ранняпротягом місяця після опублікування закону про амністію.
Не допускається застосування амністії:
а) до осіб, яким смертну кару в порядкупомилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено додовічного позбавлення волі;  
б) до осіб, які мають дві і більше судимостей завчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів;
в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечнізлочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисноготяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен­ше половини призначеноговироком суду основного покарання.
Законом про амністію можуть бути встановлені йінші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які ранішезвільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника­ми режимувідбування покарання тощо.).
Виходячи із принципу гуманізації суспільнихвідносин, Кон­ституція України, а за нею КК зазначають, що Президент Україниздійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи. [1.п.27 ст. 106]
Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кількаосіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неїзастосовується більш м 'яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Порядокздійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуальновизначеної особи, іа значеної в акті про помилування. [11.ст.312.]
Помилування засуджених здійснюється у виді:
а) заміни довіч­ного позбавлення волі на позбавлення волі на строкне менш двадця­ти п'яти років
б) повного або часткового звільнення від відбування як основного,так і додаткового покарання;
в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'якимпокаранням;
г) зняття судимості. Згідно КК  України в результатіпомилування осо­ба може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.
Акт помилування не має нормативного характеру,оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випад­ку— стосовно конкретного засудженого.
Право на клопотання про помилування має особа, яка:
а)      засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
б)      засуджена судом іноземної держави і передана длявідбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;
в)      засуджена в Україні і передана для відбування покаранняіно­земній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати івиконати прийняте в Україні рішення про помилування;
г)       відбула покарання в Україні.
Крім того, право на подання клопотання пропомилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законнийпред­ставник засудженого, громадські організації тощо.
Помилування не ставиться в залежність ні відступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненогоним зло­чину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про поми­луванняможуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного поз­бавлення волі. Прицьому, якщо особа була засуджена за вчинення тя­жкого  (і особливо тяжкого)злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про їїпомилування може бути пода­но тільки після фактичноговідбуття нею неменше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічногопозбавлення волі — ліше після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.[13. c 452.]
Прохання про помилування засуджених попередньорозглядаєть­ся Комісією з питаньпомилування, яка утворюється при Президен­тові України. У разі відмови взадоволенні прохання про помилуван­ня особи, засудженої за тяжкий або особливотяжкий злочин, за від­сутності нових обставин, що заслуговують на увагу, данаособа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж че­резрік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців зчасу відмови в задоволенні прохання.

Висновок
 
Отже при розгляді цієї важливої теми я дійшов до висновку, щона від­міну від звільнення від кримінальної відповідальностізвільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен­нявід покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання напідставі закону України про амністію чи акта про по­милування.
Звільнення від покарання можливе лише в тихвипадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня,в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим ібезцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконанняобвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриваєпринципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, вононе в змозі  досягти мети, що стоїть перед ним.
При дослідженні данної теми я зрозумів на яких підставах особаможе бути звільненна від подальшого відбування покарання. При цьому слідвизначити такі підстави:
1.        звільненнявід покарання у звязку з втратою особою суспільної небезпечності;
2.        звільненнявід відбування покарання з випробовуванням;
3.        звільненнявід відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які маютьдітей віком до семи років;
4.        звільненнявід покарання у звязку із закінченням строків давності виконання вироку;
5.        умовно-достроковезвільнення від відбування покарання;
6.        заміна невідбутоїчастини покарання більш мяким
7.        звільнення від відбування покарання вагітних жінок іжінок, які мають дітей віком до трьох років
8.        Звільнення від покарання за хворобою
Також, при дослідженні дангної теми автор зрозумів, що звільненняособи від подальшого відбування покарання можливе і в тих випадках колиВерховна Рада України приймає закон про амністію, згідно з яким особа якапідпадає під цеей закон звільняється від відбування покарання. Якщо ж булонаписано прохання  до президента України, про помилування певної особи, іпрезидент розглянувши задовільнив це прохання, то особа також  звільняється відвідбування покарання у звязку з помилуванням.