МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„ВІДКРИТИЙМІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”
КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХДИСЦИПЛІН
КУРСОВАРОБОТА
з дисципліниГосподарське право
на тему: "Виконання господарських договорів та способи його забезпечення"
Виконала:
Студентка V курсу
групиЗПЗ №14
Бондар ОлесяВасилівна
Заліковакнижка № 1407
Перевірив:
кандидатюридичних наук,
доцент ЛебеденкоВ.І.
Київ — 2006
ЗМІСТ
1.ВСТУП
2. Господарські договори
3. Порядок укладання господарськихдоговорів
4. Забезпечення виконаннягосподарських зобов’язань
— Неустойка
— Порука
— Гарантія
— Застава
— Притримання
— Публічнігарантії виконання зобов’язань
5. Господарські правопорушення
6. ВИСНОВОК
7.Література
1.ВСТУП
Термін«зобов'язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадкахпід ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших — обов'язок, боргпевної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальнеправо», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюютьсуспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг,відшкодування шкоди. Норми зобов'язального права — найзначніша частинацивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням. Водночас загальніположення про господарські зобов'язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі— ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правоверегулювання господарських зобов'язань.
Отже,є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов'язального права —інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.
Основнимивидами господарських зобов'язань вважаються майново-господарські зобов'язаннята організаційно-господарські зобов'язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГКсформульовано поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК),публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-договірнихзобов'язань (ст. 179 ГК).
Різновидоммайново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні зобов'язання.Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначенапідстава виникнення таких зобов'язань — господарський договір. Відповідно дост. 179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктамигосподарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами– юридичними особами на підставі господарських договорів, єгосподарсько-договірними зобов'язаннями.
Виконаннязобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов’язальнихправовідносин, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб'єктивні права.Головну роль у виконанні зобов'язання відіграє боржник (зобов'язана сторона),проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання зобов'язання,здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов'язанняполягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов'язання.Виконання зобов'язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій.Виконанням зобов'язання досягається його мета, і зобов'язання припиняється.Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повиннівиконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповіднодо вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
Данаробота буде присвячена саме господарським договорам, а головне способам їхзабезпечення. Звернемо також увагу на правопорушення і санкції якізастосовуються у сфері господарювання за порушення зобов'язання.
2.Господарські договори
Основноюпідставою виникнення цосподарсько-договірних зобов'язань є господарськийдоговір. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договоріввизначене в гл. 20 ГК.
Міжтим самого поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина визначаєгосподарський договір як майнову угоду суб'єкта господарювання з контрагентом,яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської(комерційної) діяльності під час виробництва і реалізації продукції, виконанняробіт, надання послуг[1].
Крімтого, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст.180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою навстановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погодженихсторонами, так і тих, що беруться ними як обов'язкові умови договорувідповідно до законодавства.При цьому треба мати на увазі, що хоч господарськідоговори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, установленихЦК, безпосереднє укладання господарських договорів повинно здійснюватисьнасамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими,актами щодо окремих видів договорів.
Такийспецифічний порядок укладання господарських договорів дозволяє вести мову продеякі характерні особливості, що уможливлюють відмежування господарськихдоговорів від цивільно-правових.
По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськимидоговорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так,якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборіконтрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору єобов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконанняякого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбаченихзаконом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладеннядоговору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державноївпади або органів місцевого самоврядування.
По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправівідступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, аії?вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб'єкти господарювання,що належать до державного сектору економіки і виконують зобов'язання,фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за коштидержавного кредиту).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою йогосторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарськихзобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов'язковіумови договору відповідно до законодавства.
Укладаючигосподарські договори, сторони можуть визначати зміст договору на підставі:
1)вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсудбудь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
2)зразкового договору, рекомендованого органом управління суб'єктамгосподарювання для використання за укладення ними договорів, коли сторони маютьправо за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковимдоговором, або доповнювати його зміст;
3)типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках,передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можутьвідступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати йогоумови;
4)договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливихсуб'єктів, коли ці суб'єкти в разі вступу в договір не мають права наполягатина зміні його змісту.
Господарськийдоговір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядкута формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови,визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а такожумови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.Укладаючи господарський договір, сторони зобов'язані в будь-якому разіпогодити предмет, ціну та строк дії договору.Строком чинностігосподарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язаннясторін, що виникли на підставі цього договору. Закінчення строку чинностігосподарського договору не звільняє сторони від відповідальності за йогопорушення, що трапилось під час дії договору.
3.Порядок укладаннягосподарських договорів
Загальнийпорядок укладання господарських договорів визначається ст. 181 ГК і є доситьзаформалізованим (порівняно з порядком укладання цивільно-правових договорів),а також установлює завеликий строк для врегулювання можливих розбіжностей міжсторонами.
Господарськийдоговір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа,підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладаннягосподарських договорів у спрощений спосіб, тобто через обмін листами,факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також способом підтвердженнявзяття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимогидо форми та порядку укладання даного виду договорів.Проект договору може бутизапропонований будь-якою зі сторін. У разі якщо проект договору викладено якєдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона,яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір іповертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист,факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявностізаперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору,складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та удвадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколурозбіжностей разом з підписаним договором.Сторона, яка одержала протоколрозбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, вцей самий строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороноюта включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилисьневрегульованими, передати в цей самий строк до суду, якщо на це є згода другоїсторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов,зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена вписьмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами,телетайпограмами тощо).
Якщосторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого надержавному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін напідставі закону, або сторона—виконавець за договором, що в установленому порядкувизнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержалапротокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до судурозбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторонивважаються прийнятими.
Уразі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарськогодоговору, такий договір вважається неукладеним. (таким, що не відбувся).
Певнірізновиди господарських договорів мають свої особливості укладання (спрощенийспосіб укладання договору, обов'язковість укладання договору, відповідальністьза неукладення договору, незастосування загального порядку укладання договорувзагалі тощо). ГК установлює особливості укладання таких договорів: попередніхдоговорів (ст. 182 ГК), договорів, що укладаються на підставі державногозамовлення (ст. 183 ГК), договорів, що укладаються на основі вільноговолевиявлення сторін, зразкових і типових договорів (ст. 184 ГК),господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах(ст. 185 ГК), організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК), договорів,що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).
· Попереднійдоговір
За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але непізніше одного року з моменту укладання попереднього договору, укласти основнийгосподарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначитипредмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладанняпопередніх договорів не застосовується загальний порядок укладаннягосподарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір,одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладання основногодоговору, друга сторона має право вимагати укладання такого договору в судовомупорядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднімдоговором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укластиосновний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другійстороні.
Відносинищодо укладання попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України зурахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Угодасторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договоромі не породжує юридичних наслідків.
· Особливостіукладання господарських договорів за державним замовленням
Договори за державним замовленням укладаються між визначеними закономсуб'єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та державнимизамовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державніконтракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін тарегулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державногозамовлення.
Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом зазобов'язаннями державних замовників. Укладання сторонами договору за державним замовленням(державного контракту) здійснюється в загальному порядку укладаннягосподарських договорів (передбаченому статтею 181 Господарського кодексуУкраїни) з урахуванням особливостей, передбачених законодавством державнихконтрактів. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиногодокумента.
Ухиляння від укладання договору за державним замовленням є порушеннямгосподарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарськимкодексом України та іншими законами. Спори, пов'язані з укладанням договору задержавним замовленням, в тому числі при ухилянні від укладання договору однієїабо обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладаннядержавного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разівизнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.
· Особливостіукладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін,примірних і типових договорів
Приукладанні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторінпроект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі сторін устроки, погоджені самими сторонами. Укладання Договору на основі вільноговолевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиногодокумента з додержанням загального порядку укладання договорів (встановленогостаттею 181 Господарського кодексу України).
Укладаннягосподарських договорів на основі примірних і типових договорів повинноздійснюватися з додержанням загальних умов укладання договорів, що породжуютьгосподарські зобов’язання (передбачених ст.197ГК України), не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиногодокумента, оформленого згідно з вимогами загального порядку укладаннягосподарських договорів (передбаченими у ст.181 ГК України) та відповідно доправил, становлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірногоабо типового договору.
· Особливостіукладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах
До укладання господарських договорів на біржах, оптових ярмарках,публічних торгах застосовуються загальні правила укладання договорів на основі вільноговолевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюєтьсядіяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Укладання організаційно-господарських договорів Договірне оформленняорганізаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасникамигосподарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основіпримірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідниминормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладанняорганізаційно-господарських договорів не допускається.
Укладання господарських договорів за рішенням суду Спори, що виникають приукладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів,укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках,встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можутьбути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщосторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставіукладеного між ними попереднього договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодопереддоговірного спору, вважається днем укладання відповідного господарськогодоговору, якщорішенням суду не визначено інше. Порядок зміни та розірвання господарськихдоговорів Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньомупорядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір,повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторонадоговору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, удвадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону прорезультати її розгляду.
Уразі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разінеодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовимрішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим аборозірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набраннячинності не встановлено за рішенням суду.
· Укладаннягосподарських договорів за рішенням суду
Спори,що виникають під час укладання господарських договорів за державнимзамовленням або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону тав інших випадках, установлених, законом, розглядаються судом. Інші переддоговірніспори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбачено угодоюсторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір напідставі укладеного між ними попереднього договору.
Деньнабрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірногоспору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщорішенням суду не визначено інше.
4. Забезпечення виконаннягосподарських зобов'язань
Підзабезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходимайнового характеру, які встановлюються законом або договором з метоюзабезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання абоненалежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання впримусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державногопримусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завданіненалежним виконанням.
Відповіднодо ст. 199 ГК виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захиступрав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК таіншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбаченізаконом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконаннязобов'язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.
Узгаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення виконаннязобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідніположення ЦК.
УЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл. 49, в якій зазначено,що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією,заставою, притриманням, завдатком.
· Неустойка
Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передатикредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Штраф —неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежновиконаного зобов'язання.
Пеня —неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаногогрошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зауважимо,що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухомемайно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпеченнявиконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом господарськоївідповідальності.
· Порука
Порукамає похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Договір порукиукладається між кредитором за основним зобов'язанням і поручителем длязабезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бутивиявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконаннязобов'язання боржником.
Задоговором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанняним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушеннязобов'язання боржником частково або в повному обсязі.
Уразі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник іпоручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договоромпоруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручительвідповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючисплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо іншене встановлено договором поруки.
· Гарантія
Відповіднодо ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація(гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником(принципалом) свого обов'язку.
Водночасгарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язань визначається також і ст.200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконаннягосподарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійноголиста) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківськагарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошовоїсуми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язанасторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть іншіумови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Гарантіядіє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо вній не встановлено інше. Крім того, гарантія не може бути відкликана гарантом,якщо в ній не встановлено інше.
Уразі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарантзобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
· Застава
Відносинизастави як способу забезпечення виконання зобов'язань регулюються § 6 гл. 49ЦК, Законом України «Про заставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.
Напідставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконанняборжником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержатизадоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторамицього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застававиникає на підставі договору, закону або рішення суду. Виокремлюють такі видизастав: іпотека і заклад.
Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця аботретьої особи.
Заклад —застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або зайого наказом— у володіння третій особі.
Предметомзастави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), щоможе бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить післявиникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Разомз тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичніцінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягаютьзанесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини, а такожвимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких забороненазаконом.
· Притримання
Новимвидом забезпечення виконання зобов'язань є притримання. Притримання надаєправо кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржниковіабо особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язаннящодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат таінших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання.
Отже,особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи зарахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповіднодо правил, установлених стосовно застави.
· Загальногосподарські(публічні) гарантії виконання зобов'язань
Відповіднодо ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічнихзлочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків,страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, якізалучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частинусвоїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.
5.Господарські правопорушення
Якзазначається в ч.1 ст.126 ГК учасники господарських відносин несутьгосподарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання череззастосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку,передбачених законами. Дуже влучно визначила господарську відповідальність А.Шпомер. Господарська відповідальність – це настання несприятливих майновихнаслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правилфункціонування господарського механізму, які встановлюються державними органамив інтересах держави або сторонами в договорі.[2]
Господарськавідповідальність відрізняється сукупністю певних ознак – на думку Д.Липницькогота А.Болотова.[3]:
1)суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурніпідрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідніоргани державної влади;
2)у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіннянесприятливих наслідків економічеоно характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямованане на саму особу суб’єкта господарювання, а найого майнову базу та організацію діяльності);
3)застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої ігосподарським законодавством, і укладеними договорами, і локальниминормативними актами суб’єктів господарювання;
4)застосовується тільки в разі правопорушення;
5)на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності,передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від виниправопорушника;
6)з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою впливпотерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарськихвідносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника(суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду,суду загальної юрисдикції або третейського суду.
Гсподарсько-правовавідповідальність базується на принципах, згідно з якими:
· потерпіласторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи єзастереження про це в договорі;
· передбаченазаконом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукціїзастосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
· сплаташтрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника беззгоди другої сторони від виконання взятих зобов’язань у натурі;
· угосподарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеженнявідповідальності виробника (продавця) продукції.
Нинівиділяють кілька основних функцій господарської відповідальності:компенсаційно-відовлювальну, стимулюючу, попереджувальну, превентивну (запобіжну),контрольно-інформаційну, сигналізаційну, регулюючу (адміністративну).[4]
Підставоюгосподарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносинправопорушення у сфері господарювання.
Господарськеправопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарських відносин, яка невідповідає вимогам норм
господарськогоправа, не узгоджується з юридичними обов’язками
зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника
відносинабо третіх осіб. Так, згідно з ч.2 ст.193 ГК порушення зобов’язань є підставою для застосуваннягосподарських санкцій.
Саметому правопорушення залежно від юридичної підстави можуть бути договірні (належневиконання господарського зобов’язання)та позадоговірні (порушення правил здійснення господарськоїдіяльності, всановлених компетентними державними органами).
Договірні, своєю чергою, поділяються на правопорушення [5]:
· на стадіївиникнення договорів;
· пов’язані з порушенням строків виконання;
· пов’язаніз порушенням зобов’язань щодо якості;
· пов’язані з порушенням державноїдисципліни цін;
· пов’язані з порушеннями у сфері кредитнихі розрахункових відносин;
· пов’язані з порушенням господарськихзобов’язань щодо перевезення вантажів.
Учасникгосподарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконаннягосподарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарськоїдіяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів длянедопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбаченозаконом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарськогозобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, щоналежне виконання зобов’язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборноїсили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійсненнягосподарської діяльності.
Сторонизобов’язання можуть передбачитипевні обставини, через які
надзвичайнийхарактер цих обставин є підставою для звільнення їх від
господарськоївідповідальності в разі порушення зобов’язання через
даніобставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Усфері господарювання застсовуються такі види господарських санкцій:
· відшкодуваннязбитків;
· штрафнісанкції;
· оперативно-господарськісанкції;
Крімзазначених до суб’єктів господарювання запорушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуютьсяадміністративно-господарські санкції.
6. ВИСНОВОК
За загальнимправилом договір створює права та обов’язки для контрагентів, які його уклали. Кожна сторона повинна вжити всіхзаходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другоїсторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаютьсяодностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконанняабо відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконаноналежним чином.
Перехіддо ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише заумови, що основна маса товаровиробників — підприємств, громадян — має свободугосподарської діяльності та підприємства. Результати цієї діяльностіреалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринкусупроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майновівідносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарськихзв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насампереддоговорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян уматеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка,контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо).
Світовийдосвід показує, що можна значно мінімізувати підприємницький економічний ризикшляхом аналізу та планування майбутньої господарської діяльності тапопереднього визначення з постачальниками необхідних в майбутньому ресурсів(фінансових, трудових, матеріальних тощо) та з покупцями продукції та послуг щопланується їм виробляти та реалізовувати в майбутньому — асортименту, обсягів,цін та строків поставок. Якщо після аналізу запланованої діяльності на основіпопередніх домовленостей (щодо асортименту, цін, обсягів, строків та умов) єбажаний економічний ефект (в майбутньому), то одночасно заключаються контракти(договори) як з постачальниками ресурсів, так і з покупцями майбутньоготовару. В такі контракти обов'язково включають штрафні санкції за невиконаннядомовленостей — як гарантію компенсації можливих збитків від недотримання умовконтракту.
Таким чином, підприємціотримують взаємовигідні гарантовані ціни, обсяги та строки постачання ресурсів,а також реалізації власних товарів заздалегідь до початку господарськоїдіяльності та вкладання капіталу у виробництво товарів (продукції чи послуг) іне залежить від змін цін та поведінки конкурентів і покупців на ринку. Векономічно розвинених країнах такі контракти складають до 90% від усіхгсподарських взаємовідносин.
Література
Основна література:
1. Господарський кодекс України: 16січня 2003 року.
2. Цивільний кодекс України:
3. Богатих Е.А. Гражданское иторговое право. – М., 1996.
4. Вінник О. Господарськітовариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. – К.:Знання, 1998.
5. Вінник О.М. Інвестиційнеправо: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.
6. Господарське законодавствоУкраїни: Зб.нормативних актів/Уклад. В.С.Щербина, О.В. Щербина. – К.: Атіка,2001.
7. Зобов’язальне право: теорія іпрактика: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О.В.Дзери. – К., 1998.
8. Луць В.В. Контракти упідприємницькій діяльності: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
Додаткова література:
1. Про підприємництво: Закон Українивід 7 лютого 1991р. / ІЗВР, 1991 р. №14.
2. Про підприємства в Україні: ЗаконУкраїни від 27 березня 1991р. // ВВР.-1991. — №14.
3. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовкабізнес-плану. Практикум.— ЦУЛ, 2001. — 158 с.
4. Барроу К., Бізнес-план.Практ. посібн. для ВНЗ, 2001.—285с.
5. Богуцький О.А., Кулаева Г.І.,Дієперов В.С. та ін. Мотивація праці та формування ринку робочої сили. / Заред. П.Т.Саблука, О.А. Бугупського. — К.: Урожай, 1993.
6. Даниленко О. Власна справа.Навч. посібн.— ЦУЛ, 2002.— 144 с.
7. Гайдуцький П.І. Організаціяакціонерних і пайових товариств. — К.: вид-во УСГА, 1992.