Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст контрольної роботи
1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації,огляд міжнародного досвіду
2. Організаційні засадифункціонування Європейського Центрального банку
Література
1. Операції репо: сутність, зміст,техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду
У зв'язку з розбудовою фондового ринкудержавних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуваннікомерційних банків новий фінансовий інструмент — операції репо.
З 1997р. рефінансування комерційних банків активноздійснювалося за допомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, щоНаціональний банк купує у комерційного банку облігації внутрішньої державноїпозики на певний період за умови, що комерційний банк у визначений строквикупить у нього ці цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банккупує цінні папери, а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційногобанку за користування коштами Національного банку.
Операції репо, крім функції рефінансуваннякомерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком. Цеоперації зворотного репо, коли Національний банк продає комерційним банкам зісвого портфеля державні цінні папери із зобов'язанням викупити їх укомерційного банку через відповідний період.
Облік, переміщення та зберігання державнихцінних паперів, які є предметом договору операції репо, здійснюютьсяДепозитарієм державних цінних паперів Національного банку України. Інколиоперації репо називають операціями відкритого ринку.
Операції репо найбільш ефективно можнавикористовувати за наявності розвинутого фондового ринку державних ціннихпаперів, а в період його занепаду — це інструмент, який може бути використано вбудь-який час при необхідності.
З метою впорядкування проведення Національнимбанком України з комерційними банками операцій з купівлі-продажу державнихцінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУвід 29.05.2001 р. № 204 затверджено Положення про порядок здійсненняНаціональним банком України з банками операцій репо.
Відповідно до цього Положення датою купівліцінних паперів є дата здійснення операції репо, зазначеної в договорі, за якимдержавні цінні папери, що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуютьсяна відповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Датузворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на якуцінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу заціною зворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.
Операцією репо називають операцію з ціннимипаперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладаєтьсядоговір між учасниками ринку — Національним банком і комерційними банками — пропродаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язаннямизворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.
При цьому розрізняють:
1)«пряме» репо — договір про купівлюНаціональним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку зподальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленоюціною на обумовлену дату та 2)«зворотне» репо — договір про продажНаціональним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночаснимзобов'язанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною наобумовлену дату.
Операції репо є інструментом оперативногоуправління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової масив обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.
Учасниками операцій репо можуть бути банки, щомають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвілНаціонального банку:
на операції за дорученням клієнтів або відсвого імені;
на депозитарну діяльність і діяльність зведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк у межах, визначених навідповідний період, основних монетарних показників для регулювання ліквідностібанківської системи може проводити з банками операції «прямого» та«зворотного» репо на визначену суму та на відповідний строк.
Банки, які потребують підтримки своєїкороткострокової ліквідності, можуть звертатися до Національного банку щодоздійснення операції «прямого» репо.
При рефінансуванні комерційних банків заоперацією «прямого» репо ціною купівлі Національним банком державнихцінних паперів із портфеля банків є ринкова або балансова (у разі відсутностіактивного фондового ринку) вартість державних цінних паперів.
Ціна зворотного продажу Національним банкомдержавних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку діїоперацій репо, ставки рефінансування Національного банку, яка діяла увідповідний період, відсоткових ставок за кредитами та депозитами наміжбанківському ринку.
Доходи, отримані Національним банком заопераціями «прямого» репо, належать до складу процентних доходів, авитрати за операціями «зворотного» репо — до складу процентнихвитрат. Процентним доходом за операціями репо є дохід, що отримує покупецьдержавних цінних паперів у разі здійснення операції репо і який визначається якрізниця між ціною зворотного продажу (викупу) цінних паперів та ціною їхкупівлі. Процентні витрати — це витрати продавця державних цінних паперів уразі здійснення операції репо, які визначаються як різниця між ціною зворотноїкупівлі цінних паперів і ціною їх продажу.
У разі накопичення надлишкової ліквідності вбанківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніжпередбачалося монетарною програмою, Національний банк може продавати з власногопортфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо навідповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі вустановлений строк.
Ціною продажу Національним банком державнихцінних паперів зі свого портфеля за операцією «зворотного» репо єринкова або балансова їх вартість. Ціна зворотного викупу комерційними банкамидержавних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банкомкоштів, строку дії операції репо, відсоткових ставок за борговимизобов'язаннями (депозитними сертифікатами) Національного банку.
Операції «прямого» репо, якіздійснюються між Національним банком і комерційними банками, обліковуються як уНаціональному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерськогообліку кредитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національногобанку.
Операції «зворотного» репо, якіздійснюються між Національним банком і банками, обліковуються як уНаціональному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерськогообліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національногобанку.
Національний банк України залежно від потребиоперативної підтримки ліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошовоїмаси в обігу може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажудержавних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так ішляхом проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо.
У разі проведення тендера щодо участі банків вопераціях репо Департамент монетарної політики Національного банку надсилаєбанківській системі відповідне повідомлення про проведення тендера іззазначенням умов його проведення та строку операції репо.
Банки подають до Департаменту монетарноїполітики за допомогою засобів програмного забезпечення «АРМ депо-тендер»заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціникупівлі/продажу державних цінних паперів.
Якщо Національний банк є покупцем державнихцінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби впідтримці їх ліквідності; якщо Національний банк є продавцем державних ціннихпаперів, то заявки банків задовольняються, виходячи з потреби вилученнявідповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.
Національний банк, проводячи тендер, відбираєдля задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для Національногобанку за ціновими параметрами (отримання більшого доходу в запропонованихзаявках або зменшення своїх витрат), або за потреби мати у своєму портфеліконкретні державні цінні папери.
Після розгляду заявок банків Департаментмонетарної політики Національного банку надсилає банкам, які за результатамитендера мають право або отримати кошти за куплені Національним банком державніцінні папери, або перерахувати кошти за продані Національним банком державніцінні папери, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір проздійснення операцій «прямого» або «зворотного» репо.
Якщо Національний банк здійснює операції«прямого» репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, товідповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банкувибирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають усвоєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операціїрепо на відповідний строк. У разі, якщо Національний банк здійснює операції«зворотного» репо, відбір заявок здійснюється між тими учасниками,які пропонують найнижчу ціну зворотної купівлі.
Залежно від строку Національний банк можездійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:
нічне репо (термін дії один день). Процентнийдохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;
відкрите репо (строк операції в договорі невизначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-якийчас, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору).Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того,скільки днів триває операція репо;
строкове репо (термін операції чітковизначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час їїпроведення.
У разі згоди на проведення операції репо міжїї учасниками укладається договір, який має містити такі необхідні умови:
термін дії договору;
суму купівлі/продажу державних цінних паперів;
обумовлення ціни купівлі/продажу державнихцінних паперів за операцією репо;
обумовлення ціни зворотного продажу/купівлідержавних цінних паперів за операцією репо;
перелік та ознаки державних цінних паперів заоперацією репо;
зобов'язання продати державні цінні папери зізворотним викупом має кореспондуватись із зобов'язанням викупити ці державніцінні папери зі зворотним продажем;
розмір та порядок установлення процентногодоходу (витрат);
порядок передавання державних цінних паперівдо кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов'язаньпід час проведення операції репо;
порядок здійснення Національним банкомдострокового викупу державних цінних паперів.
У договорі про здійснення операції репо міжНаціональним банком і комерційними банками має передбачатися блокуваннядержавних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо,на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії відповідно донормативно-правових актів Національного банку.
Після підписання договору про здійсненняоперації репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження додепозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до датизворотної купівлі). Банк-по-купець відповідно до договору перераховує коштибанку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно донормативно-правових актів Національного банку.
Після отримання від депозитарію довідки проблокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-облікуДепартамент монетарної політики Національного банку здійснює перерахуваннякоштів банку-позичальнику. На підставі довідки депозитарію про блокуваннядержавних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку банк-позичальникперераховує кошти Національному банку.
Після повернення банком коштів на підставідепо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокуваннядержавних цінних паперів.
Кількісний облік та обіг державних ціннихпаперів за операціями репо здійснюються засобами програмного забезпечення АРМдепо-облік відповідно до чинних нормативно-правових актів Національного банкущодо порядку депозитарного обліку цінних паперів. При цьому під депозитарнимобліком розуміють облік цінних паперів за рахунками власників (утримувачів)державних цінних паперів у зберігачів або облік за рахунками в цінних паперах,який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.
Функції депозитарію Національного банкуУкраїни виконують його структурні підрозділи, які проводять депозитарнудіяльність і можуть здійснювати кліринг і розрахунки за договорами щодооперацій з цінними паперами.
Відповідальність учасників операції реповизначається договором про здійснення операції репо.
У разі несвоєчасного виконання зобов'язаннящодо перерахування коштів за договором про здійснення операції репо виннасторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% від сумизобов'язання за кожний день прострочення, але не більше подвійної обліковоїставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконаннязобов'язання, та зобов'язана відшкодувати збитки, завдані простроченнямвиконання зобов'язання.
У разі несвоєчасного виконання зобов'язаннящодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійсненняоперації репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмірякого встановлюється сторонами в договорі, та зобов'язана відшкодувати збитки,завдані простроченням виконання зобов'язання.
У разі операції «прямого» репо вдоговорі має бути передбачено, що за умови несвоєчасного виконання банкомзобов'язання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів Національний банкможе застосувати переважне і безумовне право задовольнити свої вимоги шляхомсписання у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунказобов'язаної сторони в повному обсязі відповідно до норм статті 73 ЗаконуУкраїни «Про Національний банк України».
Якщо одна зі сторін договору не здійснюєзворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін черезвідсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери усвоїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.2. Організаційні засадифункціонування Європейського Центрального банку
У зв'язку зі створенням Європейськогомонетарного союзу (ЄМС), до складу якого ввійшли 11 країн Західної Європи, тазапровадженням з 1 січня 1999 р. спільної валюти євро, було створеноЄвропейський центральний банк (ЄЦБ), який розташувався у Франкфурті-на-Майні (Німеччина).Цей банк виконує функції єдиного емісійного центру, випускає євро та контролюєйого пропозицію, а також у межах зони євро здійснює функції, властивіцентральному банку.
Головним органом управління ЄЦБ є Радаправління. Управлінська структура Європейського центрального банку складається:
з виконавчого правління, яке координуєреалізацію монетарної політики в ЄМС;
управлінської ради у складі виконавчогоправління та управляючих національних центральних банків;
загальної ради, що відповідає за зв'язки міжєдиним валютним простором та іншими країнами — членами ЄС (рис.1).
Рада міністрів фінансів країн — членів ЄСвизначає основні напрями економічної політики Союзу, здійснює нагляд заполітикою різних гілок влади в аспекті її відповідності схваленим основнимнапрямам. Рада правління ЄЦБ, як колегіальний орган, підзвітна Європейськомупарламенту та Раді міністрів фінансів країн — членів ЄС. Грошово-кредитнаполітика, яку здійснює ЄЦБ, є важливим орієнтиром для визначення основнихнапрямків економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду йконтролю за їх реалізацією.
/>
Рис.1. Функціональна структура Європейськогоцентрального банку
На практиці взаємодія між різними гілкамивлади — монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлюєуряд) — здійснюється шляхом участі (без права голосу) члена або представникауряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальнимза прийняття рішень. Для участі в засіданнях центральних органів ЄЦБ такізапрошення надсилаються не лише президенту Ради міністрів фінансів ЄС, а йЄвропейської комісії.
Особливість діяльності ЄЦБ полягає в тому, щовін вимушений тісно взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, якімають різні бюджетні цілі. Тому як критерії конвергенції країн у ЄМС під егідоюЄЦБ і було запропоновано включити положення про те, що у всіх країнахдовгострокові ставки не повинні перевищувати 7,8%, інфляція — 2,7%, державнийборг — 60%, бюджетний дефіцит — 3% (від ВВП), а індекс споживчих цін — 2%.Тільки в разі перевищення цих показників ЄЦБ має можливість реагувати належнимчином.
На відміну від багатьох центральних банківокремих країн, що як головний орієнтир грошово-кредитної політики обрали певнігрошові агрегати (наприклад в СІЛА — це М2 і МЗ), ЄЦБ орієнтується не нагрошову масу, а на темпи інфляції та індекс споживчих цін.
Доцільність такого вибору зумовлена наявністюдостовірних даних і застосуванням у межах європростору єдиних стандартів длявиміру інфляції. Крім того, важливе значення має визначення впливу євро нашвидкість грошового обігу. Наприклад, Бундесбанк, використовуючи як проміжнийорієнтир грошову масу, виходить із того, що швидкість її обороту зменшується зарік на 1%. Фінансові нововведення, поширення яких прискорюється після створенняЄМС, можуть уповільнити швидкість обороту грошової маси, і в свою чергуспричинити її зростання. Такі зміни не обов'язково повинні вказувати нанеобхідність коригування монетарної політики. Хоч темпи зростання грошової масине будуть фігурувати як проміжний орієнтир у довгостроковій перспективі,Європейський центральний банк, з огляду на стабільний зв'язок грошової маси зінфляцією, все ж передбачає встановити контрольні межі темпів її приросту нарівні 4,5% на рік.
Вплив на динаміку цільового орієнтираздійснюється через операційну ціль. Чітке уявлення про те, якою є операційнаціль центрального банку, дає змогу учасникам ринку вести оперативніспостереження за його намірами.
Головною метою операційної діяльності ЄЦБ євідсоткова ставка грошового ринку «овернайт». У спектрі інструментівмонетарної політики основну роль відіграють операції відкритого ринку (ОВР).Передбачається регулярне проведення за встановленим графіком щотижневихаукціонів РЕПО з двотижневим строком погашення. Серед традиційних інструментівЄЦБ найчастіше використовує такі: депозити, за допомогою яких банки можутьрозміщувати свої надлишкові кошти «овернайт»; ломбардні кредити«овернайт», за допомогою яких банки можуть забезпечувати ліквідністьпроти відповідної застави. Відсоткові ставки за цими кредитами визначать верхнюй нижню межі коливання відсоткової ставки «овернайт». Усі операціїЄЦБ проводяться з використанням застави. Запроваджується також системамінімальних резервних вимог, відповідність яких місячній нормі визначається напідставі усереднення денних залишків коштів, зарезервованих комерційними банкамиу центральному банку.
Базою для визначення суми резервних вимог єдепозити банків (строком до 2 років), боргові цінні папери та цінні паперигрошового ринку. Нині діє норма резервних вимог 2%. Передбачається звільненнявід резервування активів на суму до 100 тис. євро. На відміну від Бундес-банкуЄвропейський центральний банк сплачує відсотки за залишками обов'язковихрезервів за ставкою РЕПО. Ці інструменти є основою грошово-кредитної політикиЄвропейського центрального банку. Серед додаткових можливостей — операціїточної настройки, які, власне, є тендерами. Щоб їх виконувати, центральний банкзбирає заявки щодо надання або вилучення коштів в інтервалі між регулярнимитендерами. Крім того, передбачається рефінансування на довший строк — нащомісячних аукціонах купуватимуть і продаватимуть цінні папери з терміномпогашення три місяці. Плануються також операції з валютними свопами.
Добір інструментів грошово-кредитної політикиЄЦБ відображає орієнтацію на використання самостабілізаційних якостей ринковоїсистеми з тим, щоб ринок власними силами стримував коливання рівнів ліквідностіта відсоткових ставок. Не передбачається активного втручання ЄЦБ (передусімпрямого впливу на ставку) на міжбанківському грошовому ринку. Ставкавстановлюється за результатами операцій між учасниками ринку. Через операціїрефінансування на довший термін спрямовуватиметься лише незначна часткагрошових ресурсів, які надає ЄЦБ, підкреслюючи цим важливу роль щотижневихаукціонів як основного інструменту операцій з ліквідністю, а також те, що ЄЦБне має наміру формувати ціни на ринку грошових ресурсів.
Грошово-кредитна політика Європейськогоцентрального банку та організація його роботи на міжнародних фінансових ринкахна сьогоднішній день не має аналогів, оскільки банк змушений починати всезаново, накопичувати свій власний досвід. Тому для нас так важливий досвідформування організаційно-правових засад діяльності ЄЦБ та його роботи з новимиінструментами грошово-кредитної політики.
Європейська система центральних банків (ЄСЦБ)складається з Європейського центрального банку та національних центральнихбанків країн — учасниць ЄС1. Діяльність ЄСЦБ провадиться згідно з Угодою прозаснування Європейського Співтовариства (далі — Угода) та Статутом Європейськоїсистеми центральних банків та Європейського центрального банку (далі — СтатутЄСЦБ). Керівництво Європейською системою центральних банків здійснюютьдирективні органи ЄЦБ. Щодо цього, Рада керуючих ЄЦБ відповідає за формулюваннямонетарної політики, а Виконавчий Комітет уповноважений здійснювати монетарнуполітику згідно з рішеннями та директивами, затвердженими Радою керуючих. Вмежах можливості та відповідності, а також з метою забезпечення операційноїефективності ЄЦБ звертається за допомогою до національних центральних банків стосовновиконання операцій, які становлять частину завдань Євросистеми. Операції зреалізації монетарної політики Євросистеми виконуються на єдиних умовах в усіхкраїнах-учасницях. Терміни «національні центральні банки», і «країна-учасниця»застосовуються до банків і країн, які прийняли єдину валюту згідно з Угодою.
Найважливішою метою Євросистеми, яквизначається у ст.105 Угоди, є підтримання цінової стабільності. Не завдаючишкоди головній цілі підтримки цінової стабільності, Євросистема повиннапідтримувати загальну економічну політику Європейського Співтовариства. Упроцесі досягнення своїх цілей Євросистема повинна діяти згідно з принципамивідкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективномурозміщенню ресурсів.
Література
1. Вешкин, Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций /Ю.Г. Вешкин, Г.Л. Авагян. — М.: Экономистъ, 2006. — 400 с.
2. Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський.- К.: Дакор, 2007. — 528 с.
3. Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е.Ф. Жуков. — 2-еизд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 600 с.
4. Іванов, В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курслекцій / В.М. Іванов, І.Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.
5. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст]:навчальний посібник / В.В. Коваленко; УАБС НБУ. — К.: Знання України, 2006. — 332с.
6. Лисенков, Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]:навчальний посібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля,2005. — 118 с.
7. Оспіщев, В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / В.І. Оспіщев,О.П. Близнюк, В, В. Кривошей. — К.: Знання, 2006. — 335 с.
8. Шамова, І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності«Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник длясамост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.:КНЕУ, 2007. — 160 с.
9. Шаров, О. Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] /О. Шаров // Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C.18-29