Активи комерційних банків

ЗМІСТ
 
Вступ
1. Сутність та види активнихоперацій комерційного банку
2. Характеристикакредитної діяльності банків України
3. Досвідзарубіжних банків щодо активних операцій
4. Перспективирозвитку активних операцій вітчизняних банків
Висновки та пропозиції
Перелік літературних джерел
Додатки

ВСТУП
Прийнятий 20 березня1991 р. Закон України “Про банки і банківську діяльність” визначив і закріпивпорядок утворення й основні принципи діяльності банків на Україні відповідно доДекларації про державний суверенітет України і Законом України «Про економічнусамостійність Української РСР». Банківська система України є дворівневою іскладається з Національного банку України і комерційних банків різних видів іформ власності.
Відповідно доЗакону України, банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктівгосподарської діяльності, а також громадян за рахунок залучення коштів підприємств,установ, організацій, населення й інших кредитних ресурсів, виконання нимикасо--во-розрахункового обслуговування народного господарства, валютних і іншихоперацій, передбачених Законом України « Про банки і банківську діяльність».
Банки є юридичнимиособами й економічно — самостійні. Вони проводять власну фінансову політикустосовно кожного конкретного клієнта, кінцевим результатом якої є одержанняприбутку, як основної мети в умовах ринкових відносин. Вони враховуютьперспективи розвитку даного позичальника і диференціюють режим фінансування взалежності від його кредитоспроможності. Економічна і правова відповідальністьза роботу банку з клієнтами цілком лежить на засновниках банку, а не надержаві, як було раніш.
Банки не відповідають позобов'язаннях держави і, навпаки, крім випадків, коли сторони беруть на себетаку відповідальність. Витрати комерційних банків по обслуговуванню державногоборгу, заборгованості по різниці в цінах, наданню пільгових державних кредитівздійснюється за рахунок держави.
Метою даної курсовоїроботи – є визначення видив активних операції комерційних банків України, їх сутьність, види активнихоперацій та досвід зарубіжних банків щодо проведення активних операцій.

1.Сутність та види активних операційкомерційного банку
 
Основноюметою комерційних банків, які стали створюватися в Україні з 1989 року, булооперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківськихпослуг (включаючи отримання кредитів), розв’язання засновниками за допомогоювласного банку своїх групових або індивідуальних проблем, отриманнямаксимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також власногорозвитку .
У сучасних умовахкомерційні банки – це основна ланка кредитної системи країни, до яких належатькредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїклієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують нелише свій власний, а й запозичений фінансовий капітал у вигляді векселів,депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел.
Сучаснікомерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різнихсекторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видамикредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарськоїдіяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодофінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх частоназивають «супермаркетами фінансового ринку».
Спостерігаютьсятенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метоюуніверсалізації їхньої роботи, підвищення ефективності банківської діяльностіта одержання прибутків.
Різноманітністьпослуг, що надаються комерційними банками, не означає, що всі вони виконуютьоднаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячиіз потреб клієнтури, яку він обслуговує. Проте існує ряд основних, базовихфункцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансовий інститутдо установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку,що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті,посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.
У широкомурозумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому рівнібанківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне дляукраїнської практики, в якій всі банки, крім універсальних, по суті,називаються комерційними.
У вузькомурозумінні комерційний банк — це банк, що виконує певний набір базових операційта єдиною метою якого є отримання максимального прибутку.
Комерційнібанки — це«банки для всіх». Вони мають справу з різними клієнтами — від дрібнихвкладників до великих фірм. Комерційний банк — юридична особа, яка на підставіліцензії НБУ має виняткове право здійснювати такі операції як: залучення увнески грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення цих коштів відсвого імені, на своїх умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківськихрахунків фізичних і юридичних осіб.
Комерційні банкине мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повиннівикористовуватися кошти підприємств, які зберігаються на рахунках у банку, набезвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися проценти за користуваннятакими коштами.
В умовахкомерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають розміщуватися знайбільшою вигодою для банку і позикоодержувачів за дотриманнязагальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинніспрямовуватися передусім на здійснення ефективних проектів, які за — безпечуютьрозвиток пріоритетних галузей і сфер економіки прискорення науково-технічногопрогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг,вирішення інших соціально важливих завдань. [6. ст..257.]

Види активнихоперацій комерційних банків
Відповідно достатті 49 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” комерційні банкиможуть здійснювати кредитні операції в межах кредитних ресурсів, що вониутворюють у процесі своєї діяльності. Вони також при необхідності можуть на договірних засадахпозичати ресурси друг у друга, залучати і розміщати кошти у формі депозитів, внесків,а при недоліку засобів можуть одержувати кредити в Нацбанкові України.
Комерційний банк може здійснюватибезготівкові платежі, надавати кредити й одержувати гроші наявними в межахзалишку засобів на своїх кореспондентських рахунках. Це також означає, що банкповинний забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами ікредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківськихактивів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Так, якщо банк залучає засобиголовним чином на короткі терміни, а вкладає їхній переважно в довгостроковіпозички, те його здатність без затримок розплачуватися за своїми обов'язками(тобто ліквідність) виявляється під погрозою.
Наявність в активах банкувеликої кількості позичок з підвищеним ризиком жадає від банку збільшенняпитомої ваги власних засобів у загальному обсязі його ресурсів. Хоча обсягактивних операцій не може бути обмежений адміністративними, вольовими методами,але для підтримки обов'язкових економічних нормативів Нацбанку України відповіднодо інструкції N 10 від 30.12.96 р. комерційні банки самі прагнуть знаходити новіформи збільшення своїх пасивів і сфери застосування своїх ресурсів.
До активних операційвідносяться:
· надання кредитіві позичок;
· придбання ціннихпаперів;
· вкладення засобіву комерційні проекти;
· лізингові,факторинговые й інші операції; тобто операції, призначені для використаннявласних і притягнутих ресурсів для забезпечення своєї діяльності.
По своїх задачах активніоперації можна підрозділити на операції, що мають метою підтримку на тім абоіншому рівні ліквідність банку, і операції, спрямовані на одержання прибутку.
Показник ліквідностіпоряд з мінімальним розміром статутного фонду, показником платоспроможності,максимальним розміром ризику на один позичальника, розміром обов'язкових резервів,розташовуваних у Нацбанкові України, є одним з найважливіших обов'язковихнормативів діяльності комерційних банків. Граничні значення даних нормативівзазначені в Інструкції N 10 від 31.12.97
Термін «ліквідність» у перекладіз латинського в буквальному значенні означає «рідкий, текучий». Коефіцієнтліквідності характеризує здатність банку перетворити свої активи в наявнізасоби для задоволення вимог вкладників і кредиторів банку.
До активів у даномувипадку відноситься каса, засоби на кореспондентському рахунку банку й в обов'язковихрезервах, засобу, вкладені в цінні папери, дебіторську заборгованість ікредити.Основною операцією обеспечивающей одержання доходу є кредитуваннякомпаній і фірм.
При кількісному аналізіструктури доходів банку в нормально працюючого банку питома вага доходів, одержуванихпо кредитах, переважає над іншими доходами.
Активи банку по ступеніїхньої ліквідності можна розділити на три групи;
Ліквідні засоби, що знаходятьсяв негайній готовності.
До них відноситься каса, засобина коррахунку, першокласні векселі і державні цінні папери.Ліквідні засоби в розпорядженнібанку, що можуть бути перетворені в грошові кошти. Це кредити й інші платежі накористь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів.
Неліквідні активи — це прострочені кредити і ненадійніборги, будинки і спорудження, що належать банку і відносяться до основнихфондів.
На ликвидность банку впливаєструктура його активів: чим більше частка першокласних ліквідних засобів узагальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Крім того, ліквідністьзалежить від ступеня ризику окремих активних операцій; чим більше часткавысокорисковых активів, тим нижче його ліквідність.
Так, у сформованійпрактиці до надійних активів прийнято відносити наявні грошові кошти, а довысокорискових — довгострокові вкладення банків.

2.Характеристика кредитної діяльностібанків України
 
ЗаконодавствомУкраїни встановлено, що банки — це установи, функцією яких є кредитуваннясуб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштівпідприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касовета розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та іншихбанківських операцій, передбачених Законом України «Про банки і банківськудіяльність».
Кредит — це позичковий капітал банку в грошовійформі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості,повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Дане визначеннякредиту випливає із самої мети банківського бізнесу, тобто отримання зиску зарахунок умілого, раціонального вкладення банківського капіталу. Принципзабезпеченості надання кредиту означає наявність у банку права для захистувласних інтересів, недопущення збитків від можливого неповернення боргупозичальником через його неплатоспроможність. Принцип тимчасового користування,повернення та строковості має на увазі ті, що кредит винний бути повернутийбанку позичальником не пізніше обумовленого при наданні позики терміну. Принципплатності за кредит передбачає право банку справляти плату у вигляді відсотказа користування позикою, котра власне є основним джерелом традиційних доходівкомерційного банку й складає зміст банківського бізнесу. Принцип цільовоговикористання кредиту визначає вкладення позичкових коштів у конкретні цілі діяльностіпозичальника.[ 7.ст 350]
Кредит застосовується в таких формах:
1) банківський кредит — основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усіх формвласності на певний рядків, під забезпечення, з нарахуванням процентів закористування кредитом;
2) комерційний кредит — характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльностіщодо реалізації товарів та послуг з відстрочкою їх оплати. Банк приймає участь вданій угоді шляхом надання кредиту векселедержателю під акцептовані платникомвекселі;
3) лізинговий кредит — відносини, які виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту).Банк придбаває певне майно та згідно договору оренди передає його клієнту (зможливим наступним викупом клієнтом цього майна). Орендна плата складається здвох величин: вартості майна та комісійної винагороди банку за лізинговіпослуги, котра дорівнює відсотку за кредит;
4) іпотечний кредит — надається під заставу нерухомого майна;
5) споживчий кредит — його можуть отримати фізичні особи тільки в національній грошовій одиниці напридбання товарів тривалого користування та повертати банку в розстрочку;
6) бланковий кредит — винятковий вид кредиту, що надається особливо надійним позичальникам беззабезпечення кредиту під вищу процентну ставку;
7) консорціумнийкредит — надається кількома банками.
Якщо кредитором єкомерційний банк, можна виокремити наступні види економічних відносин,пов'язаних із кредитом:
1. Найпоширеніші — кредитні відносини між банком з одному боку та підприємствами, господарськимиорганізаціями і товариствами з іншого. Саме такі відносини найкращевідповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце вринковій економіці.
2. Кредитні відносини міжбанками та державою. У даний час комерційні банки беруть непряму частку в кредитуваннідержави, купуючи облігації державних позик у її генерального агента — Національного банку України, тобто шляхом інвестування капіталу в державніцінні папери.
3. Кредитні відносини міжбанком та населенням для придбання фізичними особами споживчих товарів тривалогокористування та послуг.
4. Міжбанківські кредитнівідносини. Зазвичай цей вид кредитних відносин використовується банками дляпідтримання необхідних нормативів та показників банківської діяльності, а такожнегайного виконання своїх зобов'язань перед іншими кредиторами.
Комерційні банки можутьнадавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхгалузевої належності, статусу, форм власності в разі наявності в них реальнихможливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту тасплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Комерційний банк узалежності від потреб та можливостей позичальника, а також інтересів самогобанку може надавати кредити на різних умовах. Тому на практиці існує поділбанківських позик за різноманітними ознаками та критеріями, тобто класифікаціякредитів для полегшення контролю та управління кредитним портфелем банку:
— за призначенням тахарактером використання позикових коштів;
— за наявністю та видом(характером) забезпечення кредиту;
— за методами надання таспособами повернення кредиту;
— за характером таспособом сплати відсотка;
— за числом кредиторів;
— за ступінню ризику тощо.
Кредитні операції єнайважливішим джерелом прибутку банку, проте в зв'язку зі збільшенням в останніроки випадків неповернення кредитів дані операції складають підвищену небезпекудля стійкості та стабільності банку в цілому. Прикладом щодо цього можутьслугувати долі ряду банків України, краху котрих сприяла ризикована кредитнаполітика.
Кредитні відносини міжкомерційними банками та позичальниками будуються на підставі кредитнихдоговорів (угод). У практиці діяльності банків розрізняється кредитування прямей опосередковане. При прямому кредитуванні договір на позичку укладаєтьсябезпосередньо між банком-кредитором і позичальником. Опосередкованекредитування відбувається при купівлі банком фінансових зобов'язань (якправило, векселів) позичальника.
Кредитний договір міжбанком та позичальником укладається тільки в письмовій формі, у якомувизначаються взаємні зобов'язання та відповідальність сторін. Договір може бутиукладений як шляхом складання одного документа, так і способом обміну листамита зверненнями. Відповідно до принципів кредитування кредитний договірпередбачає такі основні засади:
1. Визначення призначеннякредиту та його розмір.
2. Визначення строку користуванняпозичальником кредитом.
Датою надання кредитувважається дата виникнення заборгованості на позичковому рахунку позичальника.
3. Визначення форминадання кредиту та виду позичкового рахунку.
4. Визначення видузабезпечення кредиту.
5. Визначення плати(процентів) за користування кредитом.
6. Визначення порядкупогашання кредиту та процентів за надану позику.
7. Права івідповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту.
8. Контрольні та іншізаходи банку щодо повернення наданого кредиту.
У разі прийняття рішенняпро продовження співпраці з потенційним позичальником після укладаннякредитного договору йому надаються позичкові кошти залежно від обраного методукредитування.
Загалом методикредитування банками суб'єктів господарювання є складовою частиною кредитногомеханізму. Зворотній рух кредиту визначається такими факторами, якбезпосередній процес виробництва та обігу, а також зміна залишку забезпечення(наприклад, кредитованих цінностей чи витрат), котра є наслідком названогопроцесу. Вважаючи це до уваги, вирізняють методи кредитування за оборотом і зазалишком, а також оборотно-сальдовий метод. Дані особливості зворотнього руховікредиту проявляються через окремі елементи методів кредитування: видпозичкового рахунку, термін надання кредиту, способи його повернення таорганізація банківського контролю за дотриманням принципів кредитування, наведенихвище.
Власне зміст кредитнихоперацій комерційних банків полягає в укладенні та виконанні договорів щодонадання кредиту між банком та позичальником, які супроводжуються записами забанківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах контрагентівкредитного договору, тому значення вказаних елементів відіграє суттєву роль увизначенні та виборі банком методу кредитування суб'єкта.
Кредити надаютьсясуб'єктам господарської діяльності в безготівковій формі шляхом сплатиплатіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземнійвалюті в порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актамиНаціонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунокпозичальника .
На даному етапірозвитку банківської системи України при наданні позики банк може відкриватидля обліку кредиту такі види позичкових рахунків:
1. Простий позичковийрахунок.
2. Спеціальний позичковийрахунок.
3. Окремий позичковийрахунок.
4. Контокорент.
Отже, основними рисамисучасної структури кредитування є:
1. Кредитні операції здійснюютьсябанком у межах його кредитних ресурсів.
2. Діяльність банку залежитьвід обов'язкових економічних нормативів, встановлених Національним банкомУкраїни.
3. Базування кредитнихоперацій на договірній системі. Банк та клієнт укладають договір, у якомузазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторін. У разіневиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе відповідальність.
4. Перенесення акценту накредитування суб'єкта, а не об'єкта.
5. Перехід до таких формкредитування, котрі забезпечують повернення позик.
6. Значне місце займаютьміжбанківські позики для підтримання банками встановлених нормативів.
7. У даний а методикредитування єдині для всіх галузей.

3.Досвід зарубіжних банків щодоактивних операцій
Кредитуваннятрадиційно вважається основним видом активних банківських операцій, під якимирозуміються операції по розміщен­ню їх ресурсів. Аналіз структури активівкомерційних банків деяких розвинених країн (табл. 3.1) засвідчує, що різні видипозик, починаючи з міжбанківських і закінчуючи споживчими, дійсно ста­новлятьпереважну частину активних вкладень — від 60 до 80%.Види активів США Велика Британія ФРН у млрд дол у відсо­тках у млрд ф ст у відсо­тках У млрд євро у відсо­тках Готівка у касі та кошти у центра­льному банку 369,8 5,93 9,4 0,3 54,8 0,91 Позики 3752,1 60,14 2524,3 80,46 4340,3 72,23 Цінні папери та інвестиції 1662,0 26,64 483,9 15,42 1170,3 19,67 Інші активи 454,8 7,29 119,8 3,82 444,1 7,39 Разом активів 6238,7 100 3137,4 100 6003,5 100 Статті доходів банку 2002 рік 2005 рік млрд дол % млрд дол % Процентні доходи по кредитах 277 52,3 333 52,4 Процентні доходи по цінних папе­рах та інвестиціях 81 15,3 101 15,9 Комісійні та інші операційні доходи 172 32,4 201 31,7 Разом 530 100 635 100 /> />
Кредитнадіяльність є основоположною не тільки з точки зору
визначеннясутності банку як фінансового посередника, а і з точки зору частки доходів відкредитування у загальній сумі доходів бан­ківської установи — у різних банківкраїн світу вона становить від 40 до 70%, про що свідчать, наприклад.( данітаблиці 3.2)
З цього випливає важливезначення досконало організованого процесу кредитування, який би враховувавособливості стратегії банку, його клієнтури, конкурентного середовища, наявніризики тощо. Кожний комерційний банк повинен мати чітку і детально опрацьованупрограму здійснення і розвитку кредитних операцій, що знаходить відображення урозробці його кредитної політики.
Класик теорії управліннябанківськими фінансами Дж. Ф. Сінкі-мол. визначив сутність кредитної політикитаким чином: «Кредитна політика — документально оформлена схемаорганізації і контролю кредитної діяльності банку. Як правило, цей документвисвітлює такі компоненти кредитної політики:
1) загальні правиланадання кредитів;
2) класифікація кредитів;
3) конкретні напрямикредитної політики;
4) контроль якості;
5) кредитні комітети.
При розробці кредитноїполітики першочерговим моментом для банків є чітке розуміння загальнихтенденцій суспільного розвитку та своєї ролі (місії) у цьому розвитку, тобто дочого банк поклика­ний і може здійснити за період свого існування, що, зрештою,ви­значає обличчя банку і його відмінність від інших кредитно-фінансовихінститутів. На основі сформульованої місії визначають­ся цілі і завдання банку,здійснюється вибір банківської стратегії як засобу їх реалізації. Отже,кредитна політика комерційного банку є частиною загальної стратегії йогорозвитку.
При формуванні кредитноїполітики банк повинен враховувати ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, якіумовно можна поділи­ти на макроекономічні, регіональні і внутрішньобанківські.До мак-роекономічних відносяться загальний стан економіки країни, гро­шово-кредитнаполітика центрального банку, фінансова політика уряду тощо. Не менш важливими єекономічна ситуація у регіонах та галузях, які обслуговує банк, склад іфінансове становище його клієнтури, наявність банків-конкурентів.
До внутрішньобанківськихфакторів можна віднести розмір вла­сного капіталу та залучених ресурсівкомерційного банку, структу­ру його пасивів, у тому числі по строках залучення,організаційну побудову, досвід та кваліфікацію персоналу.
Крім того, при визначеннікредитної політики необхідно вихо­дити з двох принципових характеристикдіяльності банку: те, що він є підприємством, яке функціонує в умовахневизначеності і то­му наражається на різноманітні ризики, і те, що його метоює одер­жання прибутку. Саме проблема взаємообумовленості ризикованості таприбутковості повинна бути у центрі уваги на кожному етапі розробки кредитноїполітики банку.
Кредитна політикаоформляється документально, як правило, цей документ, яким керуються у своїйдіяльності всі працівники банку, має назву меморандум про кредитну політику, щозатвер­джується Радою директорів. Його практичне призначення — забез­печенняпевної послідовності дій і дотримання надійності і чіткості у процесікредитування. Основні елементи, що повинні знайти ві­дображення у меморандумі,подано у таблиці 3.3.
 
Таблиця 3.3.
Основні елементикредитної політики комерційного банку
Етапи процесу кре­дитування
Параметри і процедури, що встановлюються 1. Робота, що передує наданню кредитів
-              склад майбутніх позичальників
-              види кредитів
-              кількісні межі кредитування
-              методики оцінки кредитоспроможності позича­льників
-              стандарти оцінки позик
-              відсоткові ставки
-              методи забезпечення повернення кредитів
-              контроль за додержанням процедур підготовки надання кредитів 2. Оформлення кредиту
-              форми документів
-              технологічна процедура видачі кредитів контроль за правильністю видачі кредиту 3. Управління кредитом
-              порядок управління кредитним портфелем
-              контроль за виконанням кредитних договорів
-              умови пролонгації кредитів
-              порядок покриття збитків
-              контроль за управлінням кредитною діяльністю
Загальна мета кредитноїполітики може бути визначена як надання надійних і рентабельних кредитів. Прицьому, як правило, вказується, видачу яких кредитів і яким позичальникам банквважає доцільною і бажаною, а від надання яких рекомендує утриматися.Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткострокових комерційних по­зикна поповнення робочого капіталу діловим фірмам, персональних позик під заставубудинків, кредитів по платіжних картках приватним осбам. У той же час можуть нерекомендуватися довгострокові інве­стиційні позики, надання міжбанківськихпозик тощо і навіть заборо­нятися позики на проекти, що, наприклад, наносятьшкоду навколи­шньому середовищу — як це зробив ще у 1995 році Оеиізспе Вапк.
Про певний вплив розмірукомерційного банку на цільові установ­ки кредитної політики свідчать діаграми,зображені на рис. 5.1.1, при цьому малими банками там вважаються банки зрозміром активів до 1,0 млрд дол, відповідно, великими — з активами 1,0 млрддол і більше.
Рис.3.1 Структура кредитного портфеля комерційних банків СІЛА(2001 рік)
/> 
Малі банки
/>
Великі банки
 
У документі можуть бутивизначені географічні райони, де ба­жана кредитна експансія банку. Залежно відвеличини та стратегіч­них цілей банку сфера його кредитної діяльності може бутиобме­жена містом або районом, а може охоплювати великі регіони власної країни,а також зарубіжні держави.
Важливою частиноюмеморандуму є визначення граничних сум кредитів (лімітів відповідальності),щодо яких можуть приймати самостійні рішення працівники різних посадових категорій- від кредитного інспектора до членів кредитного комітету і ради дирек­торів. Умеморандумі, як правило, відображаються і порядок та умови видачі кредитівзасновникам комерційного банку, його влас­ним працівникам, а також»великих кредитів", визначення яких на­дається у банківськомузаконодавстві відповідної країни.
Таким чином,практичне значення меморандуму про кредитну політику полягає у тому, що віндозволяє банківському персоналу, що задіяний у процесі кредитної діяльності,орієнтуватися на най­важливіші принципи розподілу обсягу капіталу,рентабельності, лі­квідності і безпеки.
Що стосується видівпозик, що надаються у зарубіжних комерцій­них банках, то в основу їхкласифікації можуть бути покладені різні критерії. Перш за все, в усіх країнаху тій чи іншій формі проводиться поділ позик на дві великі групи — персональніпозики фізичним особам для задоволення особистих потреб та ділові позики фірмамта підпри­ємцям для забезпечення комерційної та виробничої діяльності. Цейподіл має принципове значення, тому що для різних типів клієнтів за­стосовуютьсярізні форми кредитування, діють різні норми щодо вста­новлення строків,величини, вартості та забезпеченості позик.
Більш різноманітною єкласифікація позик не тільки з урахуван­ням типу позичальника, а і цілей їхнадання. З цієї точки зору, як правило, виділяються такі групи кредитів: позикипід заставу неру­хомості, комерційні позики, індивідуальні позики,сільськогоспо­дарські позики, інші позики у національних підрозділах, позики узакордонних підрозділах.
Позики під заставунерухомості є окремою групою класифікації, тому що по цих кредитах існуютьвласні правила регулювання та специфічні ризики. У свою чергу, вони поділяютьсяна багато видів:
· комерційніпозички під заставу нерухомості включають кредити на будівництво іреконструкцію виробничих об'єктів, розвиток земельних територій — будівництводоріг та інфраструктури, по­зики під заставу торговельних центрів або офіснихприміщень;
· багатосімейні таіндивідуальні позики на придбання та під заста­ву житлових будинків;
· позики на поточніпотреби («у власний сімейний капітал»);
· позики підзаставу землі сільськогосподарського призначення тощо.
Видів комерційних позиктак само багато, як і видів комерційних структур, у тому числі і фінансових.Вони надаються на короткі те­рміни для поповнення власного оборотного капіталукомпаній. Но­вими видами кредитів, що з'явилися останнім часом, є позики дляпочатку і розвитку підприємницької діяльності, позики на купівлю активів іншоїфірми тощо.
За термінами наданняпозики поділяються на короткострокові -до одного-двох років, середньострокові-2-5 років, довгострокові -до 15-30 років.
Кредити, як правилоподіляються і залежно від характеру їх за­безпечення, що є поряд з власнимикоштами позичальника потен­ційним додатковим джерелом погашення позики. Тутвиділяються незабезпечені, або бланкові кредити, які надаються тільки надійним,платоспроможним позичальникам, і позики з забезпеченням у будь-якій формі — нерухомості, цінних паперів, векселів, товарних запа­сів, страхових полісів,гарантій або поручництв третіх осіб тощо.
Взагалі, кредитнийпроцес — це серйозна робота банку по ство­ренню якісного та високодохідногокредитного портфеля. Світова банківська практика виробила своєрідний кодексправил, осново­положних умов, що спрямовані на забезпечення зваженості кредит­ноїполітики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичковихопераціях.
Принцип поверненняполягає у тому, що по закінченні строку кредитного договору позикові коштиповинні бути повернені креди­тору у повній сумі і з відсотками. Виходячи зпринципу строковості позика має бути повернена кредитору у заздалегідьобумовлений те­рмін. Недотримання цього принципу призводить до перетвореннякредитної заборгованості у прострочену, проблемну, що обмежує можливості банкупо розширенню кредитної діяльності.
Цільовий характеркредитування означає необхідність вкладення позичкових коштів, перш за все длясуб'єктів підприємництва, у кон­кретні господарські процеси, проекти, заходи.Принцип забезпечено­сті має захистити інтереси банку і спрямований нанедопущення зби­тків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможностіпозичальника. Принцип платності полягає у необхідності сплати по­зичальникомвідсотків за користування кредитними коштами.
У західнійпрактиці виділяється ще принцип диференційо­ваності, який передбачає наданняпозик на різних умовах зале­жно від типу позичальника, об'єкта кредитування,ступеня кредитного ризику та інших обставин.
Слід відзначити,що не існує універсальної для всіх комерційних банків моделі організаціїкредитної функції. Реалізація та управлін­ня кредитним процесом зосереджується,як правило, у ряді підрозділій банку, що мають свій рівень компетенції, своїфункції і за­вдання (див. табл. 3.4.)
Основна робота по кредитуваннюзосереджена у кредитному де­партаменті, при створенні якого великі банкивикористовують дво-або тримірну матричну модель організації. Це означає, щофункція кредитування спочатку, наприклад, поділяється на кредитування кор­порацій,кредитування малого та середнього бізнесу, фінансових установ, індивідуальнекредитування та кредитування нерезидентів. Кожен з цих підрозділів може бути, усвою чергу, сегментований: так, відділ кредитування корпорацій можна поділитипо регіонах (мі­сцевий і національний), за галузевою ознакою (енергетика,будівниц­тво, торгівля тощо). Така спеціалізація кредитних підрозділів надаєможливість співробітникам банку детальніше знати специфіку діяль­ності клієнта,його проблеми і перспективи розвитку. Кредитування може здійснюватися і черезмережу філій банку, отже, тут повинен враховуватися і географічний аспекторганізаційної структури.

Таблиця 3.4Функція та задання підрозділів банку по управлінню кредитним процесомНазва підрозділу банку Функції та завдання підрозділу Рада директорів Затверджує кредитну політику банку Кредитний комітет Визначає стратегічні та тактичні завдання розвитку кре­дитних операцій, ухвалює рішення про надання великих кредитів, визначає рівень відсоткових ставок тощо Фронт-офіс Продає кредитні послуги, проводить консультації, співбесіди з клієнтами, приймає від клієнтів пакет документів на видачу кредитів Кредитний департамент Здійснює кредитування клієнтів, контроль за за­безпеченням позик, діяльністю філій у сфері кре­дитування, проводить аналіз кредитних операцій, контролює стан кредитного портфеля Юридичний департа­мент Визначає відповідність кредитної документації діючому законодавству Департамент банківсь­кої безпеки Вивчає особистість та кредитну історію позичаль­ника Бек-офіс Відкриває позичкові рахунки клієнтів, здійснює ви­дачу та погашення кредитів, нарахування відсотків Департамент внутріш­нього контролю Перевіряє законність кредитних операцій, здійснює контроль за дотриманням встановлених процедур, функцій і повноважень при прийнятті рішень
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Менеджери зкредитування повинні бути продавцями послуг, тобто не тільки консультуватиклієнтів у приміщенні банку, а відвідувати їх, визначати їхні фінансові потребита активно пропонувати відповідні кредитні продукти. Мінімізація потенційних ризиківдосягається, у тому числі, і встановленням банківським працівникам певнихповноважень стосовно розмірів кредитів, по видачі яких кожен з них можесамостійно приймати рішення. Кожний спеціаліст, ж правило, веде справи обмеже­ногокола клієнтів, при цьому багато функцій повинно виконуватися особливимипідрозділами «підтримки» кредитної діяльності.
У відділі аналізукредитоспроможності позичальників прово­диться оцінка їх фінансового стану,економічного обгрунтування проекту, перспектив розвитку бізнесу з метоювизначення ступеня ризику, що притаманний даній кредитній операції.
У відділі заставнихоперацій або контролю за забезпеченістю кре­дитів відбувається оцінкаліквідності та вартості застави, що запро­понована клієнтом в якості додатковогозабезпечення повернення кредиту, оформлення відповідних договорів, а такожздійснюється постійний контроль за станом об'єктів, що прийняті у заставу тощо.
Збирання інформації промайбутнього позичальника, перш за все із зовнішніх джерел, відбувається у підрозділібанківської безпеки, який контактує з іншими банківськими установами, бюрокредитних історій (про які мова піде далі), органами, що контролюють підпри­ємницькудіяльність для перевірки та підтвердження даних, що надав про себе клієнт,з'ясування його попередньої кредитної історії тощо.
У відділі контролю застаном кредитного портфеля визначається сукупний розмір ризиків кредитноїдіяльності банку і, відповідно, надаються пропозиції по створенню банківськихрезервів для стра­хування цих ризиків, розробляються рекомендації щодооптимізації структури кредитного портфеля комерційного банку.
Завданням відділукредитного моніторингу є контроль за ходом погашення позик і своєчасневиявлення кредитів, ризик неповер­нення яких починає збільшуватися. Робота зтакими кредитами, які отримали назву проблемних, може бути зосереджена також вокре­мому підрозділі.
Звичайно, не в усіхбанках кредитна функція є настільки органі­заційно деталізованою, невеликікомерційні банки можуть створю­вати більш комплексні підрозділи, проте у нихповинно бути реалі­зовано виконання всіх вищезазначених завдань управлінняпроцесом кредитування.
 
Етапи процесукредитування. Механізм формування відсоткової ставки за позиками
 
Зважаючи на кількість тарізноманітність завдань, що викону­ються різними працівниками банку у процесікредитування, його на поділити на декілька етапів, коженз яких вносить свій вклад. забезпечення якісних характеристик позики івизначає ступінь її надійності і прибутковості для банку. Існують різніваріанти пері-г.изації кредитного процесу, проте рубіжною подією є саме надан­някредиту: до цього моменту реалізується процедура прийняття шшення про наданняпозики, після нього — моніторинг обслугову­вання кредиту та контроль зафінансовим станом позичальника.
Переговори про кредитможуть бути започатковані як клієнтом, так і самим банком, причому длярозвинутих ринкових відносин більш типовою є друга ситуація. Менеджери банкушукають клієн­та, пропонують йому банківські продукти, у тому числі і кредити зрізною цільовою спрямованістю та умовами.
Формальним початкомроботи по наданню кредиту є звернення до банку клієнта із заявкою, яка міститьзагальні відомості про по­зику — ціль, розмір кредиту, вид і строк позики,можливе забезпе­чення, бажаний розмір відсоткової ставки, коротку інформаціюпро діяльність компанії, якщо мова йде про кредитування юридичних осіб.
До заявки додаютьсядокументи і фінансові звіти, які є обґрун­туванням прохання про надання позикиі пояснюють причини звер­тання до банку. Це може бути бухгалтерська звітність,копії дого­ворів, звіт про прибутки та збитки, інформація про грошові потоки,стан дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Ретельний аналіз цихдокументів здійснюється після того, як банківський пра­цівник проведе попереднюбесіду із заявником і зробить висновок про перспективність подальшої роботи надугодою.
Комерційні банкианалізують власні ризики ще на стадії звер­нення клієнта до банку. Саме упроцесі попередніх переговорів від­бувається так звана преселекція (англ. ргезеїесїіоп- попередній відбір) ризиків, тобто визначення їх наявності та масштабу. На да­номуетапі важливо з'ясувати, наскільки кредитування даного по­зичальника вписуєтьсяу загальну кредитну політику банку, якою є дійсна мета кредитування, чи володієпотенційний позичальник ре­альними джерелами .
В організаційномувідношенні метою даного етапу є роз'яснення клієнту основних вимог і стандартівкредитування, консультування його щодо оформлення документації, які необхіднопредставити.
Після проведенняспівбесіди менеджер банку приймає рішення стосовно того, чи продовжувати роботуз кредитною заявкою, чи відповісти клієнту відмовою. Причому рішення повинно базуватися нетільки на положеннях нормативних документів, а і на практич­ному досвіді іпрофесійній інтуїції банківського працівника. Якщо він вирішує продовжитироботу з клієнтом, то готує відповідний висновок, в якому визначає вид іхарактеристики кредитного про­дукту, що найбільшою мірою відповідає потребамклієнта, формує кредитне досьє і передає всі документи у відділ по аналізукредито­спроможності позичальників.
Таким чином, наступниметапом процесу кредитування є оцінка кредитоспроможності потенційногопозичальника і ризику, що пов'язаний з наданням позики. Від правильностіоцінок, зрештою, залежить життєздатність банку. Неправильна оцінка кредитоспро­можностіможе призвести до неповернення кредитів, порушення лі­квідності, навітьбанкрутства кредитної організації. Тому комер­ційні банки надають великезначення розробці сучасної методологічної бази оцінки кредитоспроможностіклієнтів, підви­щенню кваліфікації кредитних аналітиків, а також вдосконаленнюсистеми контролю і оцінки кредитних ризиків.
Під кредитоспроможністюрозуміється здатність позичальника своєчасно погасити кредит і сплатитивідсотки. Вона характеризу­ється його акуратністю по розрахунках за ранішеотриманими кре­дитами, його поточним фінансовим станом і перспективами змін,здатністю у разі необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.
Оцінка позичальника, якправило, здійснюється на основі ком­плексної рейтингової оцінки кредитнихзаявок. Зарубіжна банків­ська практика визначає декілька ключових позицій, заякими проводиться аналіз надійності потенційного позичальника. Так, у СШАшироко застосовується так зване правило п'яти «сі», яке включаєнаступні характеристики:
Характер ( character)- особистість позичальника, йогорепутація у діловому світі, відповідальність і готовність виконати взяті насебе зобов'язання, його взаємовідносини з банком;
фінансові можливості( capacity) — спроможність повернути взятупозику за рахунок поточних грошових надходжень або коштів від продажу активів;
майно(capital) — розмір і структура акціонерного капіталу ком­панії,особистий достаток ключових акціонерів компанії або під­приємця;
забезпечення(collateral)- види і вартість активів, щозапропоно­вані як додаткове забезпечення позики;
загальні умови(conditions) — стан економічної кон'юнктури таінші зовнішні чинники, що можуть вплинути на фінансове ста­новище позичальника.
В англійських банках системаоцінки кредитоспроможності клі­єнта одержала назву CAMPARI:
репутація позичальника(charakcter) — характеризується відповіда­льністюі компетентністю керівництва, своєчасністю розрахунків по раніше отримуванихкредитах, якість наданих звітів тощо;
спроможність(ability) — оцінка бізнесу позичальника, його здат­ністьвиготовляти конкурентоспроможну продукцію;
кошти, доходи(means) — банк оцінює розмір прибутку, що отри­муєпозичальник, з точки зору можливості сплати відсотків при здійсненні нормальноїфінансової діяльності;
ціль(purpose) — мета використання кредитних ресурсів;
сума(amount) — обгрунтування суми позики виходячи з аналізубалансу позичальника та сутності проекту, що кредитується;
погашення(repayment)- спроможність позичальникагенерувати грошові потоки для погашення кредиту;
страхування (insurance)- способи додаткового забезпеченнякре­дитного ризику банку.
Вищезазначені методики єдостатньо відомими і нерідко згаду­ються в українській літературі побанківських проблемах. Значно менш відомим є так зване «правило п'яти»сі" поганих кредитів", яке визначає, чого треба уникати прикредитному аналізі для попе­редження виникнення проблем:
- самозаспокоєність -припущення,що якщо у ми­нулому все було добре, то і в майбутньому все буде так само;
- недобросовісність — недостатньо обгрунтовані ви­сновки внаслідок відсутності необхідної інформаціїу кредитно­му досьє;
- порушення комунікацій — відсутність інформування працівників про проблеми, що виникають по іс­нуючихкредитах;
- непередбачувані обставини — тенденція ігнору­вання обставин, за яких кредит може стати проблемним;
- конкуренція — іноді змушує працівниківне дотри­муватися внутрішньобанківських стандартів, а просто робити теж саме,що й інші банки.
Доцільністьвидачі кредиту потенційному позичальнику необ­хідно розглядати не тільки підкутом зору тривалості ділових сто­сунків банку з клієнтом, а перш за все зпозиції конкурентоспромо­жності та маркетингових переваг бізнес-проекту.Висновки кредитних експертів повинні базуватися на стальному аналізі фі­нансовихдокументів позичальника, розрахунку відповідних показ­ників його діяльності, щопотім порівнюються з нормативними. За­хідні спеціалісти відмічають, що одним знайважливіших аспектів кредитування є визначення бажання клієнта повернути позику,хоч його практично неможливо виміряти кількісно.
Всіаналітичні та інформаційні матеріали по кредитній заявці формуються у кредитнедосьє, на підставі якого кредитний експерт готує свій письмовий висновок поможливості надання кредиту та оцінці потенційних ризиків. При цьому, безумовно,враховуються висновки й інших банківських підрозділів — юридичного, безпеки,заставного тощо.
Взагалівисновок відділу аналізу кредитоспроможності може не збігатися з висновкомпідрозділу по продажу послуг. Це результат реалізації так званого «правилачотирьох очей», коли кредитна за­явка вивчається двома людьми, непов'язаними один з одним в управлінській ієрархії. У такій ситуаціїбанківськими спеціалістами клієнту можуть бути запропоновані заходи, щополіпшать показни­ки його діяльності та перспективи повернення кредиту, абоприйн­яття рішення по видачі кредиту передається на більш високий рі­венькомпетенції (начальнику кредитного департаменту, кредитному комітету тощо).
Уразі, якщо відділ аналізу кредитоспроможності надав позитивний висновок щодоможливості надання кредиту потенційному позичаль­нику, банк починає розроблятиумови кредитного договору. У західній практиці даний етап називається структуруваннямпозики. На цьому етапі у процесі переговорів з клієнтом визначаютьсявид кредиту, його сума, строк, вартість позики — відсоткова ставка табанківські комісії, додаткове забезпечення, графік погашення кредиту та іншіумови.
Остаточнийваріант кредитного договору оформляється згідно з законодавством відповідноїкраїни та підписується уповноважени­ми особами банку та компанії-позичальника.
Кредит,як правило, може надаватися двома способами: в одно­разовому порядку (англ.зрої Іоап) та у вигляді кредитної лінії, або зобов'язання банку надати кредитпротягом певного періоду.У першому варіанті позичальник отримує і використовуєвсю суму позики одночасно, у другому — протягом обумовленого періоду можеодержувати певні суми у ме­жах встановленого у договорі ліміту.
Післявидачі кредиту банк повинен здійснювати постійний конт­роль за виконанням умов,закріплених у кредитному договорі, — по­внотою та своєчасністю повернення сумиосновного боргу, спла­тою відсотків, станом заставленого майна тощо. Цей етапмає назву кредитного моніторингу. Спостереженняза кредитом спрямоване на добір інформації про позичальника протягом усьоготерміну кредитування, на встановлення контролю за погіршенням тих пока­зників,які були покладені в основу первісної оцінки кредитоспро­можності позичальника.
Банківськапрактика виокремила декілька сигнальних моментів, які допомагають у процесікредитного моніторингу виявити потен­ційні проблемні кредити. Серед них:порушення у періодичності надання позичальником звітних даних; відхиленняпоказників гос­подарсько-фінансової діяльності компанії від планових або очіку­ваних,відхилення у системі обліку і контролю позичальника, про­хання про переглядумов кредитування тощо.
Уразі виявлення проблемних кредитів банк розробляє програму дій, спрямовану наїх погашення. У більшості випадків позичальник ще не втрачає спроможностівідповідати за своїми зобов'язаннями, тому банк розглядає питання про змінуумов кредитної угоди — зміни графіка погашення, пролонгації його строку. Банкможе взяти на себе роль консультанта у процесі прийняття фірмою управлінськихрішень.
Якщо у позичальникавичерпалися всі можливості для погашен­ня позики, то банк вимушений вдаватисядо реалізації забезпечен­ня, звернення про захист своїх прав кредитора до суду,ініціювання процедури банкрутства позичальника тощо.
Однією з основних функційкредитного процесу є оцінка вартос­ті кредитів, тобто визначення відсотковоїставки за позиками, що має неабиякий вплив на формування кредитного портфелябанків. Кредитори зацікавлені у подорожчанні позикового капіталу, пози­чальники- у здешевленні. Разом з тим, завжди існує граничний рі­вень відсотковоїставки, перевищення якого не вигідне і банкам, оскільки воно викликає зниженняпопиту на позикові кошти та ско­рочення обсягу операцій, як наслідок — зменшення доходів креди­торів.
У загальноекономічномуплані норма відсотка регулюється спів­відношенням попиту та пропозиціїпозичкового капіталу на грошо­вому ринку, проте сам механізм формуваннявідсоткових ставок сьогодні став складнішим, ніж раніше, оскільки на ньоговпливає багато факторів:
1. ступінь розвиткукредитної системи і обсяг грошових заоща­джень населення;
2. стан економічногорозвитку та фаза економічного циклу. В умо­вах зростання виробництвапідвищується попит на кредитні ре­сурси, внаслідок чого підвищується відсоток;
3. збільшеннятемпів інфляції викликає зростання рівня відсотко­вих ставок, у тому числівнаслідок збільшення облікової ставки центрального банку як елементаантиінфляційної політики;
4. розмір бюджетногодефіциту впливає на обсяг державних запо­зичень, які оформляються ціннимипаперами; дохідність остан­ніх позначається на процентній політиці;
5. вид та строккредиту, репутація та економічне становище пози­чальника є факторами, щовпливають на розмір відсоткової став­ки на мікрорівні; першокласні позичальники- великі компанії, надійність яких не викликає сумнівів, завжди отримують креди­типід найнижчий відсоток.
При визначеннівідсоткової ставки комерційному банку необхід­но враховувати, що обсягреального платоспроможного попиту на кредити, коли позичальник є дійсно кредитоспроможним,завжди обмежений. І чим більше банк вимушений конкурувати за клієнтів, тимбільше при визначенні ціни кредиту він повинен орієнтуватися на маркетинговуінформацію, що одержана по інших фінансових установах.
Найпростіша модельвстановлення ставки за кредитами — «вар­тість плюс». Вона враховуєвартість залучених банком коштів, операційні витрати по наданню позики(заробітна плата співробіт­ників, вартість обладнання і матеріалів тощо),надбавку за рівень ризику невиконання позичальником зобов'язань та нормальнурен­табельність банківської діяльності. Кожен компонент розрахову­ється у формірічних відсотків по відношенню до суми кредиту.
Наприклад, для наданнякредиту позичальнику у сумі 2 млн до­ларів на три місяці банк на умовах«репо» продає державні облігації за ставкою 6% річних. Операційнівитрати по цьому кредиту оціне­ні за ставкою 2%, надбавка за ризик становитьтеж 2%, величину прибутку банк встановлює у розмірі 3%. Таким чином, загальнаве­личина відсоткової ставки складе для цього позичальника 13% річ­них.
Однією зі складнощіввикористання цієї моделі є припущення, що банк може точно визначити, якийресурс був залучений під той чи інший кредит. На практиці це майже неможливо,тому значного поширення набула інша модель — встановлення плати за кредитвиходячи з розміру певної уніфікованої ставки.
У США за базову ставкуприймається так звана ставка «прайм -рент», тобто ставка, за якоюнадаються коротко­строкові позики крупним корпораціям з відмінною фінансовою ре­путацією- першокласним позичальникам. Ставки прайм-рейт, що публікуються, є найнижчимиставками, тому що зазначені угоди характеризуються найнижчим рівнем ризику, ібанк-кредитор несе менше витрат по аналізу кредитоспроможності клієнта та поконт­ролю за станом забезпечення позики. Вони можуть не змінюватися протягомтижнів і навіть місяців.
За цією методикою платаза кредит розраховується таким чином: базова ставка плюс надбавка за ризикневиконання зобов'язань, що сплачується непершокласними позичальниками, плюспремія за ри­зик, що сплачується по довгострокових кредитах, оскільки довгостроковекредитування є більш ризикованим порівняно з коротко­строковим. Звичайно, ціставки є плаваючими, оскільки розмір ба­зової ставки час від часу змінюється.
Модель на основі базовоїставки передбачає певну уніфікацію категорій ризику та їх відображення урозмірі відсоткової ставки, що було запропоновано американським фінансистом Т.Коуплендом: Категорія ризику
Премія за ризик, п.п.
Відсутність ризику      0,00
Мінімальний ризик      0,25
Стандартний ризик     0,50
Особливий ризик         1,50
Ризик, що вищийстандартного     2,50
Ризик, що пов'язаний ізсумнівним кредитом 5,00
У зв'язку з існуючою нинітенденцією зменшення відсоткової маржі, банки намагаються реально одержатинавіть від першоклас­них позичальників більше, ніж офіційно оголошені ставки.Це до­сягається за рахунок висування вимоги по резервуванню певногокомпенсаційного залишку на депозитному рахунку без нарахування відсотків.Наприклад, якщо застосовується вимога 5-відсоткового компенсаційного балансу покредиту у сумі 1 млн доларів під 8% річних, то фактично позичальниккористується сумою у 950,0 тис. доларів, сплачуючи 8,42 % річних.
Разом з тим, в умовахстрімкого розвитку фінансового ринку та інтернаціоналізації банківської системипідходи до визначення ба­зової ставки змінюються. В якості бази почализастосовуватися міжбанківські ставки пропозиції кредитних ресурсів і, перш завсе, ставка ЬІВОК, а у США — ставка купівлі ресурсів на ринку федера­льнихфондів, що є меншими за прайм-рейт. Таким чином, великі корпоративні клієнти,які можуть мати безпосередній доступ до фі­нансових ринків, сьогодні, якправило, сплачують ставки, нижчі за прайм-рейт і банки вимушені на цепогоджуватися.
Монополізація банківськоїсфери породила новий напрям у про­центній політиці — політику ціновоголідерства. Сутність її у то­му, що великі банки встановлюють відсоткову ставкувиходячи з власних цілей, а всі інші банки до неї пристосовуються. Модифіка­цієюцієї моделі, що з'явилася у 80-90-х роках XX ст., є визначення максимальноївідсоткової ставки «кеп» — узгодженої верхньої межі ставки покредитах, незважаючи на майбутню динаміку процентних ставок на грошових ринках. У цьому разі будь-яка плаваючапроце­нтна ставка не може бути підвищена більше, ніж до рівня «кеп».
Останнім часом банки длязбільшення своїх доходів все актив­ніше використовують встановлення комісій покредитних угодах, з яких основними є три. Перша має назву комісії за можливістьоде­ржання кредиту, вона може становити від 1/8 до 1/2 відсотка зага­льногорозміру кредиту і не залежить від розміру фактично одер­жаного кредиту.
Комісія за зобов'язаннямає аналогічний економічний зміст, але розраховується виходячи з розміруневикористаного ліміту кредит­ної лінії. І нарешті, комісія за перетворення(або конвертацію) за­стосовується у разі трансформації кредитної лінії устроковий кре­дит — вона становить до 0,5% від суми позики, що трансформується,і сплачується позичальником у момент конверта­ції.
1. Застосування цих комісій можна проілюструвати прикладом, в якомувсі вони становлять 0,25% при сумі угоди про відкриття кре­дитної лінії в 1 млндоларів СІЛА. Якщо сума боргу позичальника становить 800,0 тис. доларів, то вінсплатить вищезазначені комісії у таких сумах: 2500 доларів, 500 доларів та 2000доларів США. [ 9. ст97- 105]

4.Перспективи розвитку активнихоперацій вітчизняних банків
Вітчизнянікомерційні банки тільки розпочинають освоювати сферу банківських послуг. Нинішироко надаються розрахунково-касові довірчі, консультаційні та інші послуги.Повільне запровадження ринку банківських послуг викликане неспроможністю банківнадавати весь спектр послуг та низьким попитом клієнтів на них.
Для вітчизняногобанківського сектору актуальним є використання в процесі організації кредитноїдіяльності провідних методів діагностики кредитного ризику на основі світовогодосвіду його оцінки.
У сучасних умовахдосить могутнього впливу негативних зовнішніх і внутрішніх факторів лишеобмежена кількість банків розробляє свою ризикову стратегію управліннякредитними ризиками з обов'яз-ковою наявністю концептуальної складової.
Комерційнібанки —кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції дляпідприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів,залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють надоговірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківськеобслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вкладисвоїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувативсі або деякі з таких операцій:
* фінансуваннякапітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, щоінвестуються;
* випускплатіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів,акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
* купівля, продажі зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
* видачадоручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їхвиконання у грошовій формі;
* касовевиконання державного бюджету;
* придбання прававимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання такихвимог та їх інкасування (факторинг);
* купівля упідприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
* купівля іпродаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоціннихкаменів, а також виробів з них;
* довірчіоперації (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) задорученням клієнтів;
* наданняконсультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційноюі господарською діяльністю.
Комерційнимбанкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріальноговиробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіхвидів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та іншіоб'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківськихпослуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеженняконкуренції у банківській справі.
Комерційнібанки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційноюформою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що нимивиконуються, та сектором ринку, де вони функціонують. За формою власностікомерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.
В Україніфункціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фондицих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ.
Іншівітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності.
Залежно відорганізаційної форми комерційні банки з колективною формою власностіпредставлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого ізакритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю(пайові банки).
Акціонерні банкивідкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банківУкраїни) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталівзасновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку.Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери,як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Томуакціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшістькомерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшимакціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальноїкількості) є Промінвестбанк.
Пайові банкиформують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутнийфонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його часткукапіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банкиорганізовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тутвідповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капіталбанку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю вУкраїні становлять близько 16% від загальної їх кількості.
Залежно відрозміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. Набанківському ринку України більшість банків — середні (активи понад млн. грн.).У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк,Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майжеполовина активів банківської системи України, що свідчить про високуконцентрацію банківського капіталу.
Залежно віднаявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні,малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. Добагатофілійних банків відносять Промінвестбанк (понад 500 одиниць), «Аваль»(понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизнянихбанків є мало- і безфілійними.
За спеціалізацієюбанки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими(кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад50% його активів є активами одного типу.
Універсальнібанки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїмклієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними,бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіхбанківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
Кооперативнібанки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві тацентральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (умежах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасникамицентрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
У країнах зрозвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференціація банківзалежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема,функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур;страхові — страхових інституцій; кооперативні — кооперативів тощо. Навітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтськоюспеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк «Альянс»та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористанимрезервом розвитку системи комерційних банків України.
Банки ізгалузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб умежах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банківзначною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостейгосподарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані ізсезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевоюспеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра»,Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.
Функціональнаспеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузькеколо спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні,ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливаєна характер діяльності банку, визначає особливості формування активів іпасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізаціякомерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдинийбанк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первісткомукраїнських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створенняінвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.
Відомимипредставниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. Упасиві Ощадбанку близько 90% — це кошти фізичних осіб, а активні операції восновному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічнудіяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їмвиконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.
Діяльністькомерційних банків за ринкових умов є різноманітною. Банки, передовсім, єсамостійними суб'єктами господарювання, що функціонують на засадах комерційногорозрахунку, виробляють і продають свій власний продукт з метою отриманняприбутку. Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, щопродуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду послугзавдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій,а з іншого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою єрезультатом тих самих операцій .
У системікомерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількістьбанків, створених з участю іноземного капіталу на початок 2000 р., досягла 18%від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі100-процентним іноземним капіталом.
Активні операціїполягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку.Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на користьклієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування й розміщенняресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта з його розпорядженняабо здійснення інших операцій, які не пов'язані безпосередньо з рухом грошей, — так званих збалансованих послуг.Банківські операції відображаються в балансівідповідно в активній і пасивній його частинах.
Баланс банку даєзмогу отримати загальні дані про стан коштів банку, про розміщення цих коштів(актив), а також про джерела їх утворення(пасив).
Власні ресурсикомерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштівінших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власнікошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або звідрахувань від поточного прибутку. У.банківському балансі власні коштиобліковуються в різних фондах банку.
Статутний фондформується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватнепідприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій(якщо це акціонерне товариство)
Резервний фондутворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір якихвизначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервногокапіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльностібанку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.
Нерозподіленийприбуток це частина прибутку, І залишається у розпорядженні банку після сплатиподатків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. Зкошт нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фонд розвитку банку — розширення його матеріально-технічної баз матеріального стимулювання персоналу,вирішення соціальні питань та ін.
Власнийкапітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну.Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатоюкомпенсацій у разі виникнення збитків, або банкрутства банку, її значенняпов'язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрозивиникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основидіяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій.Регулювальна функція пов'язана зі встановленням центральним банком длякомерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метоюгарантування нормального функціонування банків.
Головним джереломресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлятьдепозити. Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання уфінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, щорегулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основнівиди: до запитання, строкові та ощадні. Депозити до запитання можуть бутивилучені власниками на першу вимогу. Строкові депозити мають чітко визначенийтермін зберігання. На них сплачують фіксований процент і, як правило, обмежуютьможливість їх дострокового вилучення.
Часто внесеннякоштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнтові депозитногосертифікату письмового свідоцтва банку про депонування коштів і право вкладникана отримання депозиту й належних процентів.
Ощадні депозитипризначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане зпевними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені вощадні депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лишезаощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента. Активніоперації комерційних банків — це діяльність, пов'язана з розміщенням власних ізалучених ресурсів з метою отримання прибутку.
Активикомерційного банку поділяються на такі основні види:
банківськікредити;
банківськіінвестиції;
касова готівка тазасоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та інші активи.
Кредитні операціїпередбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надаютьпозичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента закористування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частинуїхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.
Інвестиційніоперації комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів уприватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отриманняприбутку.
Сукупністьбанківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфельбанку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політикибанку.
Структураінвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином,щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери.
Основним способомзниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеляміж різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути типцінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.Крім інвестиційних операцій, що їх банк виконує власним коштом, банки можутьздійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових.

До фондовихоперацій належать:
1) емісійніоперації, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів серед інвесторівта посередників;
2) операціїкупівлі-продажу цінних паперів на ринку з доручення і а за рахунок клієнтів(брокерські операції);
3) операціїзберігання й управління цінними паперами (операції депо);
4) операціїнадання кредиту під заставу цінних паперів.
Первиннірезерви — цевкладення банку у високоліквідні активи, які можуть бути негайно використані якзасіб платежу. До них належать кошти" на кореспондентському рахунку вцентральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливістьбезперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки вкасі банку для готівкових платежів.
  Групу вториннихрезервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засобиз мінімальною затримкою, -це, як правило, інвестиції у короткострокові державніцінні папери або боргові зобов'язання інших банків, що дають невеликий дохід,але мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джереломпоповнення коштів первинних резервів.

Висновок
Сучасна система кредитуваннябазується на ресурсах банку. Обсяг наданих кредитiв повнiстю залежить вiдвласних та залучених засобiв. Це зачiпає обсяги кредитних операцiй та пiдвищуєвимоги до них, а, отже, й розмiр прибутку, на який може сподiватися банк.
У перiод становлення тарозвитку банкiвської системи України зазнали суттєвих змiн принципи та методикредитування, значно зрiс перелiк кредитних послуг банкiв. Разом iз тим економiчнасфера, в якiй банки займають мiсце фiнансових посередникiв, знаходиться наетапi переходу до ринкових вiдносин. Зважаючи на цi обставини, для банкiв як суб'єктiвекономiки є вельми важливим визначення ризикового середовища в їх активнiйдiяльностi. Головним тут є кредитний ризик, позаяк кредитування є основноюактивною операцiєю комерцiйних банкiв.
Для українських банків уданий час є найбільш актуальною проблема контролю якості кредитного портфеля,що визначає необхідність першочергового вирішення наступних питань:
аналіз кредитного ринку ірозробка заходів із залучення та відбору найбільш вигіднх для банку кредитнихзаявок;
аналіз фінансового станупозичальників;
аналіз застав та іншихвидів забезпечення повернення позик, організація роботи з управління таліквідації предметів застави і засобів забезпечення;
дотримання принципівкредитування (цільової спрямованості, забезпеченості, строковості, платності таповернення);
періодичне тестуваннянаданого у користування кредиту на предмет його повернення: моніторинг станупозичальника, цільових ринків, економічної ситуації і т.д.;
аналіз структурикредитного портфеля, розрахунок та інтерпретація результатів, показників,розробка та виконання заходів з реструктуризації кредитного портфеля;
виявлення проблемнихкредитів і вжиття заходів щодо ліквідації заборгованості;
кредитування в умовахризику, пов’язаного з економічною кризою.

Переліклітературних джерел
1. Про Національний банк України: [закон України: офіц. текст за станом на 20.05. 1999 р.] — К., Мін-во Фінансів України, 1999. — 42 с.
2. Про банки і банківську діяльність: [закон України(зі змінами і доповненнями): офіц. текст за станом на 07.12. 2000 р] – К., Мін-во Фінансів України,2000. – 40 с.
3. Гриньова В.М., Колодізєв О.М. Проблеми таперспективи структурної перебудови банківської системи України / В.М. Гриньова,О.М. Колодізєв // Фінанси України. — 2006. — № 1. -C.94-101.
4. Гроші такредит: Підручник / А.І. Щетинін. – К.: ЦНЛ, 2006. – 432с.
5. ДенисенкоМ.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник. – К.: Алерта, 2004.– 478 с.
6. Михайленко, В.С. Гроші та кредит: Навч. посібник для дистанційного навчання/ За наук. ред.А.А. Чухна. –К.: Вид-во «Університет „україна“,2006 – 372 с
7. Мороза, А.М. Банківські операції: Підручник /Під ред… А.М. Мороза. – К.: КНЕУ,2002. – 476 с.
8. Міщенка, В.І. Банківські операції: Підручник / Під ред… В.І. Міщенка, і Н.Г.Словянської. – К.: Знання, 2006. –722 с.
9. ЄгороваС.Б.Організація діяльності банків у зарубіжних країнах: Навч. посібник. — К.:Центр учбової літератури, 2007 — 208 с.
10. Славука, М.І. Гроші та кредит [Текст]: Підручник. — 4-те вид., перероб. І доп. / За аг. Ред… М.І. Савлука.– К.: Знання, КНЕУ, 2006. – 740 с.
11. ШамоваІ.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,2001. – 195 с.