Іпотека сільськогосподарських земель.Визначення кредитоспроможності позичальників
План
1. Іпотека сільськогосподарських земель
2. Світова практика визначення кредитоспроможностіпозичальників: існуючі моделі та їх особливості
Списоквикористаних джерел інформації
1. Іпотека сільськогосподарських земель
Іпотечне кредитування під заставу землі набуло поширення ще уХІХ столітті і стало джерелом капіталу. Воно також базується на консервативнихоцінках розміру врожаю та ціни на нього. Під іпотекою здебільшого розуміютьзаставу землі, зокрема й сільськогосподарського призначення, іншого нерухомогомайна, що становить предмет застави, яка залишається у володінні заставодавця.Для цього виду фінансування характерні короткостроковість, низькеспіввідношення розміру кредиту до оціночної вартості предмета застави, високікредити та політичні ризики.
Проте, варто враховувати, що іпотека є необхідною ланкою всистемі організаційного функціонування аграрного сектора ринкової економіки,яка одночасно виступає обов'язковою умовою здійснення процесу земельногореформування. Тобто, головною особливістю іпотечного механізму є наявністьсформованої системи аграрного ринку з розвиненою інфраструктурою в якісному ікількісному аспектах та відповідною правовою базою. Органічний взаємозв'язоккредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення з іншимиінституційними елементами систем економічних відносин в аграрній сфері зумовлюєпотребу в комплексному підході до практичної реалізації та широкогозапровадження аграрної іпотеки як чинника економічного і соціального розвиткукраїни.
Іпотечні відносини по-різному сприймаються при розглядіземельних і кредитних питань, а тому їх механізм повинен адекватно враховуватиправа, особливості та можливості сторін, що беруть в них участь. Будь-якерішення щодо іпотеки повинно ґрунтуватися на аналізі економічних показників, щохарактеризують фінансові, соціальні, земельні та підприємницькі відносини.
В Україні програма іпотечного кредитування активно почаларозвиватися з 2000 року. Останнім часом спостерігається підвищений інтересбанків до іпотечного кредитування, які у сучасних мінливих умовах намагаютьсясамостійно або у співпраці з рієлторами посісти перспективне місце на ринку.Також відбувається активізація ринку нерухомості, а, відповідно, й збільшеннякількості потенційних покупців.
Нині ринок земель перебуває у зародковому стані, щопояснюється умовами мораторію іпотеки на землі сільськогосподарськогопризначення. У жовтні 2002 року Кабінет Міністрів подав на розгляд ВерховноїРади України проекти законів «Про іпотеку», «Про іпотечні цінніпапери», «Про довірче управління майном». Відповідно до положеньУказу Президента «Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні»,урядові структури намагаються активізувати роботу з розробки законодавчої танормативно-правової бази земельної іпотеки [1, 2, 3]. Передбачається створення системигарантій та прозорих умов діяльності учасників іпотечного ринку, визначеннявидів іпотечних цінних паперів і здійснення контролю за їх обігом, створенняспеціалізованих іпотечних банків і філій комерційних банків України дляіпотечного кредитування. Однак в умовах мораторію на продаж земель ці закониматимуть лише теоретичне, а не практичне значення.
Саме тому уряд має намір запровадити якнайшвидше в Українііпотеку сільськогосподарських земель. Пояснюється це, перш за все, турботою проселян, тобто бажанням надати сільгоспвиробникам можливість отримувати довгостроковікредити (до 10 і більше років), оскільки лише «довгі» позикидопоможуть селянам модернізувати й розширити вкрай застарілу за останні рокисільськогосподарську техніку.
Враховуючи об'єктивні й суб'єктивні чинники, можнапрогнозувати, що через 3-5 років в Україні функціонуватиме цілком цивілізованийринок іпотечного кредитування. Стримуючим елементом для цього можуть бутиполітичні та макроекономічні фактори. Для реального запровадження іпотечнихвідносин необхідно використати й досвід іноземних держав.
АПК Російської Федерації починає поступово виходити зглибокої системної кризи, яка триває з початку 90-х років минулого століття.Хоча необхідно ще багато чого зробити для подальшого підвищення ефективностіцієї галузі, оскільки потреба в позикових коштах постійно зростає. За оцінкамифахівців, вона становить понад 2 трлн. російських рублів. Значні фінансовівливання потрібні, перш за все, на впровадження в галузі високих технологій,які дадуть змогу істотно підвищити її конкурентоспроможність. Протягом останніх15 років вибуття сільськогосподарської техніки набагато випереджало їїнадходження. Частково ця проблема вирішується за рахунок постачаннясільськогосподарської техніки на умовах лізингу.
Россільгоспбанк реалізує спеціальну банківську програму «Кредитпід заставу техніки», що набуває великого поширення. Механізм реалізаціїпрограми дуже простий. Позичальник сплачує п'яту частину вартості техніки, щокупується за рахунок власних коштів, а решту — за рахунок кредиту банку. Прицьому техніка автоматично стає об'єктом застави. Слід зазначити, що селянивиявили велику зацікавленість в оновленні та поповненні машинно-тракторногопарку з використанням цієї кредитної програми. Тим більше, що субсидії навідшкодування частині витрат на сплату процентної ставки по них бере на себедержава.
У Росії існують декілька форм ведення сільськогогосподарства: особисте селянське, індивідуальне фермерське і велике. Реалізаціяпріоритетного національного проекту «Розвиток АПК» дала поштовх длястановлення всіх форм господарювання. Наприклад, за напрямом «Прискоренийрозвиток тваринництва» Россільгоспбанком виданий за період реалізаціїнаціонального проекту 80 млрд. рублів кредитних ресурсів, а на розвиток малихформ господарювання — 63 млрд. рублів. Тобто, агрохолдингам і великимпідприємствам виділено більшу суму коштів.
Безумовно, це виправдано, оскільки рівень господарювання увеликих агропідприємствах вищий, ніж у сфері малого агробізнесу. Але це неозначає, що малі форми знаходяться не в рівному становищі з іншими товаровиробниками.Всі форми господарювання мають рівні можливості, тому важливо підвищуватирівень виробництва як у товарних підприємствах, так і в малому агробізнесі.
Так, в РФ запровадили спеціальну банківську програму «Сільськеподвір'я», на основі якої почалося кредитування селян, які бажаютьрозвивати свої особисті селянські господарства.
На початку 2006 року почалася реалізація зазначеногопріоритетного національного проекту «Розвиток АПК», де кредитуваннямалих форм господарювання було виділено як самостійний напрям. У межах цьогопроекту в 2006-2007 роках російським громадянам, які ведуть особисте селянськегосподарство, було надано кредитів, які майже в шість разів перевищилипередбачені суми.
При цьому був зменшений практично наполовину перелік документів,необхідних для одержання позик. Також скасовані ряд обмежень, знижені вимоги дорозміру застави. Працівники Россільгоспбанку тепер надають позичальникамдопомогу в оформленні документів, необхідних для одержання субсидій.
Кредитну підтримку, потрібну селянам, банк надає не тільки навиробничі цілі, враховуючи, що село відроджується, збільшуються обсягикредитування і в таких напрямах, як будівництво житла, газифікація сільськихпоселень тощо.
На думку експертів, останніми роками ситуація в російськомусільському господарстві нарешті розвивається у правильному напрямі. У галузьнадходять значні інвестиції. За таких умов дуже важливо продовжувати нарощуватиобсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Россільгоспбанк робить всеможливе для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників необхідними дляцих цілей фінансовими ресурсами.
Землі сільськогосподарського призначення вже два роки як єоб'єктом застави. За іпотечним земельним кредитуванням — велике майбутнє.Однак, слід відзначити, що земельна іпотека поки що залишається найбільшскладним банківським продуктом, що викликає масу питань у позичальників. Однієюз головних перешкод у бажанні власника ділянки оформити землю в заставу є надтовисока вартість цієї процедури.
Проте, ситуація виправляється. Ряд інших банків тежпропонують позикові кошти на тривалий термін під заставу земельних ділянок.Таким чином, вільний оборот землі в Росії — справа майбутнього.
Нині в Росії гостро стоїть проблема швидкого зростання цін напродовольчі товари. Але це не приводить до збагачення селян, оскільки значнісуми прибутку залишаються у посередників, а частина — у переробників.Наприклад, у разі підвищення цін на молочні продукти селянин отримає тільки 10%доходів.
На першій план виходить завдання підвищити рівеньконкурентоспроможності, тоді обсяги виробництва будуть зростати, а ціни,навпаки, знижуватимуться.
Взагалі, в Росії іпотека може виникати на підставі договорута федерального закону з моменту його укладення. Крім нотаріальногопосвідчення, договір про іпотеку підлягає державній реєстрації. Недотриманнявимог щодо реєстрації та посвідчення тягне за собою недійсність договору.Майно, заставлене за договором іпотеки, може бути відчужене заставодавцем іншійособі за згоди заставоутримувача, якщо інше не передбачене договором проіпотеку. Заставодавцем може бути боржник за зобов'язанням, забезпечениміпотекою, та особа, яка не бере участі в цьому (третя особа).
У США іпотека розглядається як спосіб забезпеченнязобов'язання майном без його фактичної передачі кредитору. Кваліфікуючоюознакою даного способу є не вид майна, а те, що майно залишається у володінніборжника. За законодавством більшості штатів, право власності на майно,передане в іпотеку, залишається у боржника [4].
Підставою для виникнення іпотеки є окремий договір абоположення про іпотеку. Письмова форма договору є обов'язковою. Реєстрація жіпотечного договору встановлена для захисту прав третіх осіб. Але відсутністьреєстрації не призводить до недійсності договору, вона є необхідною для того,щоб повідомити іпотечного кредитора про права на заставлене майно, щознаходиться у володінні іпотечного боржника. Реєстрація договору провстановлення іпотеки здійснюється спеціальним органом штату, де знаходитьсямайно.
У тих штатах, де за договором іпотеки право власності напредмет іпотеки залишається у боржника-заставоутримувача, право розпорядженнязаставленим майном має іпотечний боржник. За законодавством одних штатів цеправо реалізується у спрощеному порядку, за законодавством інших — в судовомупорядку. Обов'язок сплачувати всі податки та збори на майно покладаєтсья найого фактичного власника.
Для Великої Британії характерна іпотечна застава наданнямайна для забезпечення боргу. При цьому титул на заставлене майно переходить дозаставодержателя, який, таким чином, стає його власником, хоча й не в повномуобсязі. Право власності заставодержателя стає абсолютним у разі несплати боргуу встановлений термін. Іпотечна застава виникає на підставі договору. Іпотеказемлі або право на неї може бути здійснена у письмовій формі. Посвідченняіпотечного договору є обов'язковим. Оскільки механізм іпотечної заставиґрунтується на умовній передачі іпотечному кредитору права власності,заставодавець позбавляється права розпоряджатися предметом іпотеки. Навіть якщообтяжене майно залишається у заставодавця, він стає орендарем. Іпотечна заставаможе бути двох видів: заснована на загальному праві та на праві справедливості[5].
У Німеччині суть іпотеки полягає у праві застави, відповіднодо якого кредитору надається право використання земельної ділянки, з метоюзадоволення своєї вимоги. Це досягається шляхом примусового продажу землі зторгів або шляхом встановлення примусового управління. Іпотечні правовідносинивиникають з моменту передачі кредитору іпотечного свідоцтва або реєстрації вземельній книзі. Іпотечні свідоцтва видаються дільничними суддями. Приреєстрації вказуються такі відомості: кредитор, грошова сума вимоги тавідсоткова ставка, а також наявність інших додаткових зобов'язань та їхвартість у грошовому виразі. Якщо право власності, після внесення запису доземельної книги, перейшло в порядку правонаступництва до іншої особи, то коженвласник повинен припинити іпотеку. Перехід права власності на предмет іпотекидо третьої особи не припиняє право іпотечного кредитора. Розрізняють два видиіпотеки: оборотну та забезпечувальну (книжну). Перша встановлюється шляхомфактичної передачі кредитору іпотечного свідоцтва. Передача ж забезпечувальноїіпотеки потребує відповідної реєстрації у земельній книзі.
У Польщі підставою іпотеки є договори та інші юридичні акти,передбачені законом. Для встановлення іпотеки поряд з договором необхіднийзапис у земельній книзі. При цьому запис має зворотну силу, й іпотеку слідвважати встановленою з дня подачі заяви про запис. Примусова іпотекавстановлюється за бажанням кредитора, вимога якої визнана такою, що підлягаєзадоволенню рішенням суду або адміністративного органу. Земельна книга, крімінших відомостей про об'єкт, містить записи стосовно іпотек, а саме: детальні описсум, вимог, забезпечених іпотекою, вид іпотеки, строк виконання зобов'язань.При переході права власності на предмет іпотеки до третьої особи іпотеказберігається. Одна й та сама нерухомість може забезпечувати кілька грошовихзобов'язань.
В Угорщині під виразом "іпотека" розуміють заставунерухомого майна, зареєстрованого як самостійна одиниця за місцем йогознаходження. Така іпотека може виникнути відповідно до договору, закону тарішення компетентного органу. Реєстрацію іпотечного права здійснює загальнодержавнаколегія нотаріусів. При реєстрації зазначаються сума зобов'язання, забезпеченаіпотекою та обсяг витрат, на які поширюється іпотека. Будь-яка особа можеознайомитися з даним реєстром і зробити з нього витяг. Цивільний кодексзакріплює можливість укладення сторонами іпотечного договору угоди про те, щокредитор має право контролювати господарську діяльність боржника.
У Чехії іпотека є різновидом застави як способу забезпеченнязобов'язання, предметом якого виступає нерухомість. Підставами є письмовийдоговір, завірена спадкова угода та закон. Підставою для права застави можебути іпотечне заставне свідоцтво, номінал якого повністю покриває вимоги заіпотечними кредитами. Іпотечні заставні свідоцтва видаються лише Іпотечнимбанком. Така іпотека виникає після її реєстрації на підставі заяви особи, якавидала іпотечне заставне зобов'язання, та власника нерухомості. Реєстраціяздійснюється компетентними державними органами. Запис, внесений до кадастру,тягне за собою виникнення, зміну та припинення права. Іпотечнийзаставодержатель при реалізації права застави може продати з публічних торгівзаставлену нерухомість, своєчасно повідомивши про це заставодавця. Стягнення напредмет іпотеки може бути здійснене лише на підставі судового рішення. Вимоги,забезпечені іпотекою, при виконанні рішень мають перевагу над іншими вимогами.Вимоги задовольняються в такій послідовності: витрати держави на проведенняторгів, вимоги призначені для покриття номіналу іпотечних заставних свідоцтв,вимоги основного кредитора, вимоги з оплати коштів на утримання нерухомості,вимоги зі сплати податків та інших обов'язкових платежів тощо.
Отже, іпотека виконує такі функції: є інструментом залученняфінансових коштів в економіку; забезпечує повернення позичених коштів; стимулюєобіг нерухомості, коли інші способи (купівля, продаж тощо) економічнонедоцільні або юридично неможливі [6].
Таким чином, можна зробити висновок, що економічний змістіпотеки полягає у залученні кредитних ресурсів під заставу землі. Принедосягненні такої мети втрачається й економічна сутність іпотеки для суб'єктівгосподарської діяльності. Земельний кодекс України визначає, що предметоміпотеки є земельна ділянка, що знаходиться у приватній власності юридичної чифізичної особи, а також частка спільної власності. З 2005 року власникиземельних ділянок відповідно до положень чинного законодавства мають можливістьреалізувати своє право власності та скористатися іпотекою.
Важливою умовою для розвитку іпотечних відносин є створеннярозвинутої інфраструктури, яка повинна обслуговувати іпотечний ринок. Векономічній літературі висловлюються різноманітні думки фахівців з приводутого, які інституції здійснюватимуть кредитування під заставу землі.
На нашу думку, розвиток іпотечного кредитування на сучасномуетапі має бути пов'язаний із залученням до іпотечних операцій з землеюуніверсальних комерційних банків. У разі надання їм відповідної ліцензії вонимогли б здійснювати іпотечні операції, створивши окремі підрозділи(департаменти), з веденням відокремленого балансу. Отже, створенняінфраструктури іпотечного ринку дасть змогу активізувати запровадженняіпотечного кредитування в країні.
Як зазначалося, предметом іпотеки може бути земельна ділянка,яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи. Це означає, що оскількисільськогосподарські підприємства сформовані на орендній основі, вони практичноне мають об'єкта іпотеки з усіма випливаючими з цього наслідками.Сільськогосподарському підприємству, як юридичній особі, для одержанняіпотечних кредитів необхідно перетворити земельну ділянку фізичної особи воб'єкт іпотеки. Теоретично це можливо, практично (за нинішніх умов) — безперспективно, тому що, по-перше, і без того високі ризики кредитування всільському господарстві ще більше підвищуватимуться, по-друге — через підвищеніризики і складність відносин у таких випадках банки або взагалі не будутькредитувати сільськогосподарські підприємства або запропонують їм неприйнятніумови.
Саме тому, за результатами соціологічних досліджень,більшість керівників сільськогосподарських підприємств негативно ставляться доіпотеки землі, тоді як багато фермерів позитивно сприймають цей процес. Такимчином, у більшості сільськогосподарських підприємств використання в якостііпотеки земель сільськогосподарського призначення для залучення кредитнихресурсів при земельних відносинах та організаційних формах господарювання дужепроблематичне.
Дослідники пропонують різні шляхи виходу з цього становища.Наприклад, вони вважають, що ситуацію з іпотекою, яка склалася, можна виправитишляхом прискорення формування ринку земель сільськогосподарського призначення,для чого внести відповідні зміни у Земельний кодекс України. Передбачається, щоза рахунок цього можна сконцентрувати земельні ділянки у більші масиви, завдякичому підвищиться їх іпотечна привабливість. Крім того, вважається, що у разівключення землі у товарообіг, ціни на сільськогосподарські товари підвищаться.Для власників землі це буде позитивним результатом, адже забезпечить можливістьодержати додаткові прибутки. Окремі дослідники, вбачаючи більше негативнихмоментів, ніж позитивних при прискоренні формування ринку землісільськогосподарського призначення, вважають, що в сучасних умовах можнавпровадити в якості іпотеки право на оренду землі. Однак їх пропозиції, якправило, не розкривають ні економічний зміст поняття «права оренди землі вякості іпотеки», ні механізм його функціонування.
Отже, ні прискорення впровадження ринку землі, ні іпотекаправа оренди землі проблему іпотеки земель сільськогосподарського призначенняреально не вирішують, особливо в найближчій перспективі. Такі пропозиції можнарозглядати лише як прогноз на віддалену перспективу з певним ступенемвірогідності одержання позитивного результату. Довгострокові ж кредитисільськогосподарським товаровиробникам потрібні тепер.
У цих умовах, на наш погляд, є дві реальні можливості, дванапрями дій. Перший — це переорієнтація орендних форм господарювання, яких ниніабсолютна більшість і які не завжди створювалися зважаючи на економічнудоцільність в інші, сприятливіші до іпотеки сільськогосподарських земель. Такийшлях, навіть при визнанні його доцільним, теж потребує часу, якого в існуючихумовах обмаль. Враховуючи це, необхідно паралельно використовувати можливостііпотеки земель сільськогосподарського призначення в нинішньому їх статусі.Оскільки іпотека не самоціль, а засіб, кінцевою метою якого є залученнядодаткових кредитних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками,створення таких фінансових структур, які б могли і яким було б вигіднозайматися іпотекою сільськогосподарських земель у нинішньому їх стані.
Зважаючи на систему цільового призначення земельних ділянок,якщо у заставу передаються землі сільськогосподарського призначення, томожливість дій щодо задоволення прав іпотекоутримувача знижується. Отже,створюється несприятлива для банків і банківської діяльності ситуація, за якоїбанки фактично не можуть за законодавством набувати права власності на земельніділянки сільськогосподарського призначення. Отже, оскільки вони не можуть бутивласниками таких ділянок, то й кошти під це не виділятимуться. Вважаємо, щомораторій на продаж земель не можна зняти, доки не буде прийнято відповідногозакону, який регулює продаж землі.
Для виходу із ситуації, що склалася, необхідно якомога швидшеприйняти Закон «Про ринок земель», яким передбачити порядок продажуземельних ділянок сільськогосподарського призначення з аукціонів. Це дастьзмогу здійснювати практичну реалізацію земельних ділянок сільськогосподарськогопризначення банками.
Враховуючи вищевикладене можна сформулювати деякі висновки.
Здійснення ринкових земельних відносин створює можливостіподальшого розвитку ринку земель за рахунок впровадження іпотеки земель.Оскільки механізм застави земельних ділянок сільськогосподарського призначенняє новим у господарському механізмі країни, то виникає необхідність розробки йосвоєння багатьох елементів, зокрема законодавчого та організаційногозабезпечення функціонування іпотечного ринку, формування відповідноїінфраструктури цього ринку, впровадження на ринку земель цінних паперівзаставних та іпотечних листів.
Однією з передумов стабільного економічного зростання єрозвиток іпотечних відносин. Застава нерухомості, зокрема діляноксільськогосподарського призначення, емісія й обіг іпотечних цінних паперівдозволять в значних масштабах мобілізувати фінансові кошти для інвестуванняаграрного сектору.
Іпотечне кредитування може здійснюватись значно активніше уразі випуску й запровадження земельних цінних паперів — заставних листів. Появаїх на фондовому ринку може сприяти як пожвавленню цього ринку, так і підвищеннюінтересу потенційних інвесторів до вкладень капіталу в аграрну сферу економікиУкраїни.
Іпотечне кредитування земель сільськогосподарськогопризначення у зв'язку з законодавчою неврегульованістю поки що (принаймні, увизначеному в законі порядку) не діятиме через виникнення правової колізії.Постала невідкладна потреба прийняття Закону України «Про ринокземель» та низку підзаконних нормативно — правових актів, якими будепередбачено чіткий порядок продажу банками на аукціонах земельних ділянок.
2. Світова практика визначення кредитоспроможностіпозичальників: існуючі моделі та їх особливості
Світові стандарти банківського ринку нині не визначаютькредитний ризик як першочерговий і найважливіший. Проте, вітчизняні комерційнібанки та іноземні з порівняно незначним обсягом активів продовжуютьзосереджувати основну увагу саме на кон'юнктурі зміни кредитоспроможностіклієнтів. У світовій практиці існують різноманітні моделі визначення кредитоспроможностіпозичальників, проте притаманні їм недоліки зумовлюють необхідність розробкинових й більш ефективних.
В умовах інтеграції до світової банківської системинадзвичайно актуальним стає питання мінімізації кредитного ризику, зокремачерез удосконалення методик визначення кредитоспроможності позичальників.Висвітленню даного питання присвячені роботи як багатьох вітчизняних, так ізакордонних вчених, серед них З.М. Васильченко, О.І. Лаврушин, Роуз Питер, В.Т.Сусіденко, Р.І. Шевченко та ін. Проте, універсальної моделі, яка б надаваламожливість суттєво знизити ризик неповернення кредитів банківським установампоки не сформовано.
З огляду на вищевикладене, метою статті є узагальненняосновних моделей визначення кредитоспроможності позичальників, виявлення їхособливостей та формування напрямів розвитку вітчизняної банківської системи зогляду на наукові та практичні надбання банківських установ різних країн.
Аналізуючи доцільність кредитних відносин, працівники банкузобов'язані визначити джерела покриття збитків у разі непроведення своєчаснихрозрахунків за одержаним кредитом позичальником. У міжнародній практицівиділяють три основні джерела покриття заборгованості за банківським кредитом.По-перше, це доход позичальника (первинне джерело повернення кредиту), по-друге- наявність ліквідних активів, достатніх для погашення кредиту, а по-третє — доступ до зовнішніх джерел погашення кредиту (вторинні джерела перерахуваннякоштів) [1, с. 244; 2, с. 15]. За відсутності резервів покриття зобов' язанькредитні відносини з позичальником не встановлюються.
Пріоритетність надання кредитів визначається зіставленнямобсягу очікуваного кредитором прибутку й величиною кредитного ризику. Приймаючирішення щодо доцільності видачі кредиту, відповідальний працівник банкукерується фінансовими показниками позичальника за попередні періоди тавизначенням його кредитоспроможності, що характеризує ймовірність своєчасноговиконання клієнтом зобов'язань перед банком.
Таким чином, кредитоспроможність — це один із показників визначеннястану банківського ризику, який включає оцінку фінансового стану, репутації тапрогнозу розвитку позичальника, якість запропонованого забезпечення, ринковийризик тощо.
У світовій практиці використовують різні моделі визначеннякредитоспроможності позичальника, які можна поділити на чотири групи [3, с.2425]. Перша група базується на проведенні аналізу фінансової звітності. Другагрупа доповнюється ще й іншими характеристиками позичальника щодо виконаннякредитних зобов'язань за попередні періоди діяльності. Моделі третьої групивизначають кредитоспроможність за методами актуарної математики. Остання групабазується на визначенні ринкової вартості позичальника. Однак достатньорозвинений ринок облігацій існує лише в США [3, с. 28], натомість, як фондовийринок України лише зароджується, що свідчить про недоцільність запровадженнязазначеної моделі вітчизняними комерційними банками.
Проаналізуємо декілька методик, що набули найбільш широкогорозповсюдження у світовій практиці. Зокрема, це методика, що включає такікоефіцієнти [4, с. 166-167]:
- коефіцієнтиліквідності — поточна ліквідність, яка свідчить про спроможність позичальникарозрахуватися за короткостроковими борговими зобов'язаннями;
- миттєваліквідність — спроможність вивільнити достатню суму коштів для розрахунків;
- коефіцієнтиефективності, що дають змогу доповнити оцінку фінансової стійкості клієнта;
- коефіцієнтфінансового левериджу, що характеризує можливий ефект залежно від обсягу тавартості залучених джерел;
- коефіцієнтиприбутковості, що характеризують рівень дохідності та рентабельності;
- коефіцієнтиобслуговування боргу — поділяються на коефіцієнти покриття відсотків іфінансових платежів, що відповідно характеризують здатність погаситизаборгованість за нарахованими відсотками й основною сумою боргу.
Зазвичай, кожен банк самостійно визначає методи оцінкикредитоспроможності позичальника. В англомовних країнах до сьогодні найбільшпоширеним був принцип „три — с" [5, с. 26-27]. Відповідно до цього підходувраховують такі характеристики, як репутація (character): компетентність,порядність позичальника, аналізують погашення заборгованості за ранішеодержаними кредитами; здатність (погашення зобов'язань) (capability): беруть доуваги досвід, кваліфікацію, компетентність менеджерів, джерело погашеннякредиту; капітал (capital): розглядається вартість активів, забезпечення таринкова вартість майна позичальника, що є підставою для визначення спроможностіпозичальника розрахуватися за кредит у разі погіршення фінансового стану.
За сучасних умов ця система доповнилася ще трьома критеріями:(collateral) можливість забезпечення майном, (conditions) умови кон'юнктуриринку, на якому клієнт змінює свою економічну діяльність, (control)відповідність кредитної заяви клієнта як внутрішнім, так і чинним державнимнормативам [6, с. 110].
Також застосовується так званий метод CAMPARI [5, с. 28]:
- клієнт(customer) та можливість (ability) — розглядається компетентність, кредитнаісторія та порядність позичальника;
- кошти /маржа (means) — відображає банківський ризик та загальний рівень відсотковоїставки;
- цілі(purpose) та розмір кредиту (amount) — цілі, на які видається кредит, повиннівідповідати розмірам потреби;
- погашення(repayment) — аналіз можливості клієнта вчасно розрахуватися за наданий кредитта відсотками за його використання;
- страхування(insurance) / забезпечення — вартість забезпечення має відповідати сумікредиту.
Недосконалість існуючих методів є поштовхом до створеннянових, одним з яких є MEMO-RISK, що передбачає два етапи [5, с. 29-30]. Першийетап — MEMO: менеджмент (management), досвід (experience), ринок (market),функціонування бізнесу (operations). Основна увага на цьому етапі приділяєтьсякомпетенції та кваліфікованості керівника, стану й перспективам розвитку ринку,системі розподілу товарів, послуг, загальній діяльності підприємства. Надругому етапі — RISK увага звертається на здатність проведення розрахунків зурахуванням змін на ринку чи підвищення відсоткових ставок, вартостізабезпечення та рівень контролю.
Американським комерційним банкам притаманне застосуваннячотирьох груп показників для визначення кредитоспроможності клієнта:ліквідності, оборотності капіталу, залучення коштів, прибутковості [4, с. 171].Крім того, в США та Канаді, наприклад, інформація щодо кредитоспроможності фірмпублікується в загальнонаціональних та регіональних довідниках [7, с. 32].
Французькими комерційними банками проводиться аналіз трьохблоків показників: діяльність підприємства та аналіз його балансу;кредитоспроможність клієнтів та застосування даних із картотеки Банку Франції[4, с. 171]. Крім визначення ймовірності повернення кредиту, ця методикаспрямована на розрахунок доходу, що отримає банк за вирахуванням кредитногоризику.
Методика CART (Classification and Regression Trees) полягає урозподілі підприємств на основі аналізу сукупності показників на стійкі йпотенційні до банкрутства.
Система PARTS: (purpose) мета залучення кредиту клієнтом,(amount) загальна сума кредиту, що вимагається, (repayment) умови поверненняпозики та її обслуговування, (term) термін використання залученого кредиту,(security) можливі форми забезпечення безпеки кредиту за рахунок йогострахування [6, с. 252].
На підставі аналізу методики визначення кредитоспроможностіпозичальника виділимо шість основних критеріїв [8, с. 182-186]:
- характерпозичальника (character): кредитор аналізує чітко обґрунтоване цільовеспрямування кредиту, відповідальність, порядність позичальника та намірипозичальника дійсно розрахуватися за отриманий кредит;
- здатністьпозичати кошти (capability): передбачає наявність прав клієнта позичати кошти,надавати відповідну заяву та підписувати кредитний договір;
- грошовікошти (cash): можливість позичальника отримати достатню суму доходу, якийдозволить розрахуватися з кредитором. Заборгованість може бути погашена зарахунок власних грошових потоків, продажу або ліквідації активів, абозалученням коштів шляхом випуску боргових зобов'язань чи цінних паперів.Кредитори надають перевагу грошовим потокам, що є одним із показників фінансовогостану позичальника. Також важливим є аналіз стабільності підприємства й обсягуреалізації;
- забезпечення(collateral): наявність достатнього капіталу та ліквідних активів длярозрахунку за кредитом;
- умови(conditions): аналіз діяльності позичальника та відповідної галузі, а також їхзалежність від ринкових змін. Для такого аналізу банки збирають усі відомостіпро наукові дослідження стану галузі та прогнози його зміни;
- контроль(control): аналізується вплив змін чинного законодавства на спроможністьрозрахуватися за кредит та інші зміни.
Оцінка кредитоспроможності показників у Російській Федераціїпроводиться за допомогою застосування методики Асоціації російських банків,відповідно до якої беруть до уваги: солідарність — відповідальність керівництвата його кредитна історія; здатності — конкурентоспроможність, виробництво тареалізація продукції; дохідність — переваги даного позичальника над іншими;реальність — досягнення результатів проекту; обґрунтованість — відповідністьобсягу потреби позичальника у кредиті; повернення — джерела погашення кредиту увипадку невиконання зобов'язань; забезпеченість — покриття кредиту юридичнимиправами позичальника.
Визначати кредитоспроможність можна також на основі аналізугрошових потоків позичальника, тобто шляхом порівняння надходжень івикористання грошових коштів за певний період [9, с. 64]. Фінансовий станпозичальника вважають стійким, якщо за останні три роки він мав постійнеперевищення надходжень над витратами. Якщо ж за цей період визначений чистийгрошовий потік значно змінювався, то зменшиться й рейтинг підприємства. Класкредитоспроможності визначається на підставі співвідношення обсягу грошовогопотоку та боргових зобов'язань.
Для визначення кредитоспроможності позичальника може такожвикористовуватися метод Монте-Карло, суть якого полягає в тому, що моделюютьвласні випадкові події за їх імовірністю та на підставі конкретних значеньобчислюють стан системи в цілому [10, с. 92]. Однак тут суттєвим недоліком єневрахування особливостей діяльності клієнта.
Дослідник Дж. Сінки запропонував такий показник визначенняімовірності погашення позики (d) [6, с. 70]:
d= d[i(Q,CF,NW,G],(1)
де I — якість інформації, її своєчасність і точність;
С — характер позичальника;
CF — рівень і стабільність потоку готівкових коштів;
NW — реальний рівень власного капіталу;
G — наявність гарантій.
У світовій практиці також застосовується Z-модель Альтманадля прогнозування банкрутства та модель нагляду за кредитами Чессера дляпрогнозування випадків невиконання позичальником умов кредитного договору [10,с. 95].
На основі якісної та повної статистичної інформації, що єосновою для дослідження кредитних ризиків працівниками відділу управління,застосовуючи метод дискримінантного аналізу, будуються класифікаційні моделі,які дають змогу прогнозувати виконання зобов'язань позичальником за кредитноюугодою [10, с. 4748].
Застосування методик залежить від переваг, які надаютькредитори. Визначення кредитоспроможності може ґрунтуватися як на розрахункупоказників, так і на визначенні рейтингу, який також може оцінюватися зазначеннями фінансових коефіцієнтів, бальною системою чи експертною оцінкою.
Однак кожній з наведених моделей притаманні похибки, якізумовлюють створення нових підходів. Нині стрімкого розвитку в застосуванні якфінансовими корпораціями, так і комерційними банками світу набуває новостворенасистема управління ризиками (Enterprise Risk Management), за допомогою якоїнадають загальну оцінку існуючого портфеля ризиків у цілому [11, с. 60]. Такийпідхід дозволяє ефективно здійснювати ризик-менеджмент, уникаючи зайвих втрат.Нині кредитний ризик, як основний фактор, у розвинених країнах оцінюється лишеневеликими банками, натомість, як гіганти, розмір активів яких перевищує 150млн. дол. США за умов жорсткої конкуренції не в змозі витрачати значнукількість часу на визначення платоспроможності кожного клієнта, зацікавлені воцінці всіх спектрів існуючих ризиків [11, с. 63].
Із запровадженням у практику Базельської угоди-2 щодо оцінкикредитного ризику вітчизняні комерційні банки зазнають певних труднощів.Зокрема, це пов'язано з відсутністю кваліфікованого персоналу, необхідноготехнічного забезпечення, придбання якого потребує додаткових витрат,нерозвиненістю банківської інфраструктури [12, с. 67]. Проте, об'єктивноюреальністю є необхідність інтеграції вітчизняних комерційних банків до світовоїбанківської системи.
Підсумовуючи вищевикладене, констатуємо наявність різнихметодик оцінки ризику втрати кредитоспроможності позичальника як у світовій практиці,так і в Україні. Нині Національний банк України (НБУ) не пропонуєуніверсального підходу, а лише визначає напрямок оцінки, що надає можливістькредиторам запроваджувати власні розробки. На наш погляд, такий підхід має якпозитивні, так і негативні аспекти. Зокрема, надаючи можливість власного виборута розвитку, НБУ сприяє запровадженню нових моделей ризик-менеджменту. Протеіснує висока ймовірність неврахування кредиторами попереджувальних ознакпогіршення фінансового стану позичальників, або навпаки, це може бути приводомпомилкової відмови потенційному клієнту.
Таким чином, розвиток моделей визначення кредитоспроможностідоцільно здійснювати шляхом аналізу та взаємної співпраці вітчизнянихкредиторів з врахуванням надбань світової практики. Для вітчизняного, відноснопочаткового становлення банківського ринку, варто знайти універсальну модель зурахуванням національних особливостей, чому слугує досвід розвинених країн.Такий підхід зумовлений необхідністю становлення стабільної банківської системи,а не лише окремого банку, що в процесі розвитку економіки забезпечить фінансовезміцнення усіх суб'єктів господарювання.
Список використаних джерел інформації
1. ЗаконУкраїни «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII // ВідомостіВерховної Ради. — 1992. — №47. — Ст. 642.
2. ЗаконУкраїни «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-IV // ВідомостіВерховної Ради. — 2003.
— №38. — Ст. 313.
3. ЗаконУкраїни «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечнимборгом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року №979-IV //Відомості Верховної Ради. — 2004. — №1.
— Ст. 1.
4. КручокС.І. Іпотечне кредитування: європейська практика та перспективи розвитку вУкраїні. — К.: Урожай, 2003. — 208 с.
5. Томсон П.Кому належить земля в Великобританії // Пропозиція. — 1997. — №5. — С. 8.
6. ПаламарчукЛ.В. Деякі аспекти організації іпотеки землі за кордоном // Землевпорядкування.- 2003. — №1. — С. 54-57.
7. ВасильченкоЗ.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація: Монографія. — К.:Кондор, 2004. — 528 с.
8. ШевченкоР.І. Кредитування і контроль: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ,2002. — 183 с.
9. КовалевП. Модели кредитной безопасности // Банковская практика за рубежом. — 2006. — №6. — С. 24-30.
10. КочетковВ.М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах:Монографія. — К.: Вид. Європ. ун-ту, 2003. — 300 с.
11. Коммерческийкредит и контроль. — К., Б/г. — 48 с.
12. СусіденкоВ. Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних банків. — К.:КДТЕУ, 1998. — 348 с.
13. КовалевА. Банковское дело без опасности // Банковская практика за рубежом. — 2006. — №8. — С. 28-43.
14. РоузПитер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. — М.: Дело Лтд, 1995.- 768 с.
15. Анализ ^кономическойдеятельности клиентов банка: Учеб. пособ. для банковских шк. и колледжей,ведущих подготовку специалистов по спец. «Банковское дело» / О.И.Лаврушин (ред.). — М.: ИНФРА-М, 1996. — 80 с.
16. ВітлінськийВ.В., Пернарівський О.В., Наконечний Я.С., Великоіваненко Г.І. Кредитний ризиккомерційного банку: Навч. посіб. / В.В. Вітлінський (ред.). — К.: Знання, 2000.- 251 с.
17. КраеваяА. Вьісокотехнологичньїй риск-менеджмент // Банковская практика за рубежом. — 2006. — №1. — С. 60-64.
18. КовалевА.П. Оценка кредитних рисков в Базельском соглашении-2 // Банковская практиказа рубежом. — 2006. — № 3. — С. 62-67.