Організація процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ „Аваль”
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками
1.1 Сутність кредиту та принципи кредитування
1.2 Поняття кредитного ризику та кредитного процесу
1.3. Нормативне-правове забезпечення з теми дослідження
Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ «Аваль».
2.1 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи
2.2 Умови кредитної угоди
2.3 Процес кредитування клієнтів банку
2.4 Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку
Розділ 3. Менеджмент кредитного портфеля Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
3.1 Способи захисту від кредитного ризику
3.2 Методи управління проблемними кредитами в Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль”
3.3 Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами 74
Висновок 0
Список використаної літератури 4
Додатки 0 Вступ
Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.
Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.
У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.
Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку — з ризиком банкрутства.
Актуальність теми дипломної роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день — це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.
Актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, необхідність розробки напрямків подальшого розвитку методів і умов банківського кредитування господарських суб'єктів і обумовили вибір теми дипломної роботи.
Метою дипломної роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому напрямку.
Для досягнення мети в роботі ставляться наступні завдання:
розкрити механізм здійснення кредитування та сутність принципів кредитування;
проаналізувати діючу практику кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ “Аваль”
напрацювати рекомендації щодо оптимізації процесу кредитування в аналізованій банківській установі.
Предметом дипломної роботи є економічні відносини, які виникають в ході організації кредитного процесу в комерційних банках
В якості об’єкта дипломної роботи виступає кредитний процес в Коростенському відділенні №1 АППБ “Аваль”.
Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.
В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі банківську діяльність в Україні.
Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії і практики банківської справи в Україні; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
Практична значимість дослідження полягає в тому, що в роботі зроблена спроба розкрити певні проблемні аспекти організації кредитного процесу в комерційних банках.
Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та додатків. В першому розділі дипломної роботи викладені теоретичні аспекти кредитування та методів надання позик.
В другому розділі проведено аналіз діючої практики кредитних взаємовідносин аналізованої банківської установи
Третій розділ роботи висвітлює питання менеджменту кредитного портфелю.
Розділ 1. Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками
1.1 Сутність кредиту та принципи кредитування
Кредитна система — це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи — банківську. Інша ж її складова — сукупність кредитних відносин, здійснюваних банками та небанківськими кредитними організаціями, — перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний. Центральний і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.--PAGE_BREAK--
Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання дипломної роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.
Кредит як кредитні відносини — економічна категорія, закони його існування — об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.
Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів розглядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону «Про банківський кредит» подано таке його визначення:
«Банківський кредит — грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить Закону України „Про власність“, чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: „Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном… Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону...“ [2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.
Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше — її терміном, по-друге — умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.
Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України „Про банки і банківську діяльність“: „Банківський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми“ [1].
Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі „Про оподаткування прибутку підприємств“ чи в проекті Закону „Про банківський кредит“), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.
Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії — кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.
Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування: 1) повернення (поворотність) кредиту, 2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту), 3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту), 4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту), 5) забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).
Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обґрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування.
Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності (так його названо в підручнику „Финансы, денежное обращение, кредит“ за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ „Про кредитування“). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що „виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником...“[92, с.130]. У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати — про повернення (чи поворотність) чого йдеться — позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка — одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит — це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз „повернення кредиту“ виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення… економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність — суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у
випадку фінансування).
Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле — позичка має бути повернена. Інша річ — коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі — необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.
Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.
Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей круговороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті (»Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.
Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.
Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.
Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття «диференційований характер кредиту» не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс.
На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ «Про кредитування», ні в проекті Закону «Про банківський кредит».
Ще одна важлива засада організації кредитування — принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ «Про кредитування» зазначено: «Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника» [8]. У проекті Закону «Про банківський кредит» читаємо: «Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором...» [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В підручнику «Финансы, денежное обращение, кредит» принцип забезпеченості кредиту трактується так: «Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності...» [90, с.120].
Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування — обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.
На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:
Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.
Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.
Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають.власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.
Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком
Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.
Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів. 1.2 Поняття кредитного ризику та кредитного процесу
Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи — про ймовірність збитків в результаті кредитної операції
Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики. продолжение
--PAGE_BREAK--
Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, як показано на рис. 1.1.
0100090000037800000002001c00000000000400000003010800050000000b0200000000050000000c025d017d02040000002e0118001c000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d00017d020000e8c7110072edc630a0301b000c0200007d020000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440001254696d6573204e657720526f6d616e0000000000000000000000000000000000040000002d010100050000000902000000020d000000320a0e00000001000400000000007c025c0120210700040000002d010000030000000000
Рис. 1.1 Суперпозиція кредитних ризиків
Кредитний ризик щодо позичальника — це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.
Кредитний ризик щодо кредитної угоди — об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.
Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди — це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].
До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:
диверсифікацію капіталу;
оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;
регулювання обсягів кредитних вкладів;
використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;
створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].
Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.
До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.
Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення — задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.
Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.
Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.
Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.
Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]
Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.
До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відносяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.
Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.
Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.
Кредитна інструкція, — це опис послідовних дій з реалізації конкретної редитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній кредитній
процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.
Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]
Технологія кредитування — це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].
Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.
Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій.кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.2.
0100090000037800000002001c00000000000400000003010800050000000b0200000000050000000c025d017d02040000002e0118001c000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d00017d020000e8c7110072edc630a0301b000c0200007d020000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440001254696d6573204e657720526f6d616e0000000000000000000000000000000000040000002d010100050000000902000000020d000000320a0e00000001000400000000007c025c0120210700040000002d010000030000000000
Рис. 1.2. Процедура отримання позики
На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти
йому. [53, с.74].
Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.
Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.
На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.
Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:
1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.
2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.
3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності — висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.
4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.
5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.
6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).
Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність
фінансового стану позичальника.
Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.
Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів. продолжение
--PAGE_BREAK--
До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]
Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.3.
0100090000037800000002001c00000000000400000003010800050000000b0200000000050000000c025d017d02040000002e0118001c000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d00017d020000e8c7110072edc630a0301b000c0200007d020000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440001254696d6573204e657720526f6d616e0000000000000000000000000000000000040000002d010100050000000902000000020d000000320a0e00000001000400000000007c025c0120210700040000002d010000030000000000
Рис. 1.3 Схема оцінки кредитоспроможності
Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду
можливості і доцільності надання йому позики і визначає ймовірність
своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.
Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.
Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:
загальне уявлення про клієнта;
аналіз фінансового стану клієнта;
аналіз ефективності угоди, що кредитується.
Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.
Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування повернення позики.
Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком -
кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:
вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;
здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;
проаналізувати техніко-економічне обґрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;
визначити ступінь ризику кредитної операції;
визначити умови кредитування: розмір позики, порядок її надання, строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;
здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.
Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:
перевірити достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;
вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;
перевіряють надійність партнерів позичальника, які причетні до кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;
перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;
здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;
у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.
Фахівці юридичного відділу:
розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції;
розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).
Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.
На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку
засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]
Важливою умовою кредитування та стадією процедури отримання позички є четвертий етап, що пов'язаний з визначенням умов забезпечення повернення позички. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. [53, с.148]
Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.
Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка дебіторської заборгованості тощо).
Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.
На п'ятому етапі кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання позики, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної
операції. [53, с.151].
Шостою стадією кредитного процесу є систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі фінансового менеджменту [53, с. 152].
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням позички, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків за нею.
Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. [25, с. 118]
У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.
Сьомий етап кредитування включає повернення позичальником суми боргу з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення обумовлюється в тексті кредитного договору. Порядок погашення позички визначається кредитним договором. Погашення може здійснюватись одноразово (передбачає повернення позики в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк) чи в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг та інших доходів).
Банк має право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.
В випадку якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).
У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за позичкою або її частині, а також суми відсотків за користування коштами банку. [22, с.94]
Позичальник не звільняється від погашення боргу за позичкою, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.
У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.
1.3. Нормативне-правове забезпечення з теми дослідження
Основними законодавчими актами, які регулюють питання кредитування, є:
Цивільний кодекс України;
Закон України “Про Національний банк України”;
Закон України “Про банки і банківську діяльність”;
Закон України “Про заставу”;
Положення НБУ “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246;
Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06 липня 2000 р. № 279; продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до ЦК України банківське кредитування здійснюється спеціальними суб’єктами – банками. У ст.382 ЦК говориться, що кредитування організацій проводиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок банками в порядку, встановленому законодавством. Умови і порядок кредитування в грошовій формі допускається лише у випадках встановлених законодавством.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000р. визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні, і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Відповідно до положень цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.
Національний банк України є центральним банком, емісійним центром, який провадить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, дає дозвіл на створення в Україні банків, видає останнім ліцензії на виконання банківських операцій, веде республіканську книгу реєстрації банків.
Згідно з ст. 2 Закону “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку його погашення, що надається в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання щодо сплати процентів та інших зборів з такої суми.
Законом обумовлено порядок здійснення кредитних операцій. За даним Законом:
Дозволяється банкам укладати угоди про консорціумне кредитування;
банки зобов’язані мати підрозділи, функціями яких є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитування;
банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних паперів;
банк зобов’язаний дотримуватися принципів кредитування;
банк має право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів – до них застосовують підвищену відсоткову ставку, надають надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах. Загальна сума таких кредитів не повинна перевищувати 10 % власного капіталу банку чи кредитної установи;
надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених Законом випадках;
банк не може надавати кредити під проценти, ставка яких нижча від облікової ставки НБУ, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах (виняток – якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збиток).
Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб’єктів кредитних правовідносин. Ними є кредитор і позичальник.
Кредитор– це суб’єкт кредитних відносин, які надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Позичальник– це суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Чинним законодавством також визначено і ряд інших понять, які використовуються у сфері кредитних відносин.
Кредитоспроможність– це здатність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
Кредитний ризик– ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Нормативно-правовим актом, що регулює відносини в сфері банківського кредитування є Положення НБУ “Про кредитування”, яке визначає правові основи надання, використання, повернення кредитів, регулює взаємовідносини між суб’єктами, що виникають в процесі кредитування, механізм контролю за діяльністю суб’єктів, відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди, умови, яким має відповідати кредитний договір, та порядок видачі кредитів. Вищезгадане Положення НБУ визначає різні класифікації кредитів. Суб’єктами господарської діяльності можуть використовуватися такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий консорціомний; фізичні особи – споживчий кредит.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України, а згідно з Указом Президента України від 06 листопада 1998р. “Про гербовий збір” здійснюється маркування усіх оригіналів договорів суб’єктів підприємницької діяльності.
Згідно Положення НБУ “Про кредитування” комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарювання незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових норм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення, форми забезпечення. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх його витрат;
репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяг експорту);
економічна кон’юктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам – юридичним та фізичним особам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.
Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам – резидентам, фізичним особам – резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам – нерезидентам – банківським установам.
Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.
Після отримання і вивчення отриманої інформації банк вирішує питання щодо забезпечення кредиту. Згідно із Законом України від 02 жовтня 1992 р. “Про заставу” предметом її може бути майно, яке відповідно до законодавства може відчужуватися заставодавцем, та яке стане власністю заставодавця після укладання договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби), якщо це передбачене договором.
Згідно із Законом “Про заставу” не можуть заставлятися національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
Застава майна охоплює його приналежність та невіддільні плоди (якщо іншого не передбачено законом чи договором). Вона здійснюється шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальній конторі чи банку. Майно, що перебуває у спільній власності, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Зміна предмета застави відбувається тільки за згодою заставодержателя. Недотримання умов щодо форми договору застави, його нотаріального посвідчення тягне недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України. Кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна.
Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Договір застави укладається в письмовій формі, а у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, він має бути нотаріально посвідчений. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем його знаходження, а договору застави транспортних засобів – за місцем їх реєстрації.
Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуватися кілька видів забезпечення використання зобов’язань у кредитних відносинах. Це – застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позички високо надійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.
Кредит без забезпечення (бланковий кредит) посідає незначне місце в структурі короткострокових кредитних вкладень.
Згідно чинного законодавства при наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (так званого “великого” кредиту), комерційний банк повинен повідомити про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів, процедура створення яких регламентується Положенням НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затвердженим постановою Правління НБУ від 06 липня 2000 р. № 279. Згідно з цим положенням комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті його кредитної діяльності. Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам, суб’єктом господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.
Не здійснює нарахування резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.
Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику. Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ «Аваль». продолжение
--PAGE_BREAK--2.1 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи
Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль” є підрозділом акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль”.
Банк Аваль входить до банківської холдингової групи Райффайзен Інтернешнл Бенк-Холдинг АГ (на сьогодні ця група володіє 93,5 % акцій банку). Аваль є одним із найбільших банків у нашій країні. Він посідає перше місце серед усіх банків України за розміром статутного капіталу, а також займає провідні позиції на ринку фінансових послуг.
Загальнонаціональна мережа Банку Аваль включає 1400 структурних підрозділів, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування та окремих селах у всіх регіонах України. Переважна більшість із них є повнофункціональними відділеннями, що надають приватним та корпоративним клієнтам повний перелік стандартних та новітніх банківських послуг на найвищому рівні.
Одним з приоритетних напрямків активних операцій АППБ „Аваль” є кредитна діяльність, яка направлена на розвиток підприємств середнього та малого бізнесу. Кредити надаються як в національній так і в іноземній валюті. Банківська установа проводить кредитування як фізичних осіб на поточні потреби, так і юридичних осіб для здійснення господарської діяльності на умовах забезпеченості повернення кредиту. При отриманні кредиту, забезпеченням може виступити як майно самого позичальника, так і майно особи, яка надасть за нього поруку. Також вигідним забезпеченням з позиції збереження грошей є надання в заставу грошового вкладу розміщеного в банківській установі. Грошовий вклад є надійним забезпеченням, а тому надання кредиту здійснюється на більш вигідних умовах. За рахунок отримання відсотків за вкладом можна здійснити сплату відсотків за користування кредитом та частину коштів за кредитом.
Результати діяльності Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” представлено в додатках 1, 2 до даної дипломної роботи (баланс та звіт про прибутки та збитки). За цими даними проведемо горизонтальний та вертикальний аналіз діяльності банківської установи.
Аналіз активів банківської установи наведено у таблиці 2.1 та 2.2 та додатку 3.
Таблиця 2.1
Активи Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
Сума активів на 01.01.04 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.05 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.06 (тис. грн.)
Кредити
152 251
241 093
296 612
Міжбанківські кредити та депозити
30 403
40 357
24 934
Каса та коррахунки в НБУ
31 300
37 866
56 727
Коррахунки в інших банках
4 454
8 016
12 865
Вкладення в цінні папери
6 232
20 455
15 290
Основні засоби та нематеріальні активи
13 245
22 076
25 564
Інші активи
5 033
1 135
2 973
Резерви під кредитні ризики
— 4 413
— 4 452
— 5 481
Усього активів
238 505
366 546
429 484
Проведемо порівняльний аналіз структури активів (таблиця 2.2).
Таблиця 2.2
Порівняльний аналіз активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
2003 рік
2005 рік
Темп приросту, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Кредити
152 251
63,84
296 612
69,06
94,82
Міжбанківські кредити та депозити
30 403
12,75
24 934
5,81
-17,99
Каса та коррахунки в НБУ
31 300
13,12
56 727
13,21
81,23
Коррахунки в інших банках
4 454
1,87
12 865
3,00
188,84
Вкладення в цінні папери
6 232
2,61
15 290
3,56
145,34
Основні засоби та нематеріальні активи
13 245
5,55
25 564
5,95
93,01
Інші активи
5 033
2,11
2 973
0,69
-40,93
Резерви під кредитні ризики
— 4 413
-1,85
— 5 481
— 1,28
24,2
Усього активів
238 505
100,0
429 484
100,0
80,07
В загальній сумі активів переважають кредити, а отже, банківська установа в політиці управління активними операціями надає перевагу кредитуванню. За останні два роки кредитна діяльність виросла майже у два рази, а все тому що банк при рішенні питань стосовно кредитування максимально враховував потреби клієнтів, в основному вітчизняних товаровиробників. Процентні ставки по кредитам встановлювались індивідуально по кожному проекту, враховуючи досвід співробітництва банка та клієнта, на основі конюктури ринка. У процесі аналізу і відбору кредитних проектів Кредитним комітетом банка комплексно вивчався фінансовий стан всіх потенційних позичальників, а також цільове використання кредиту. На практиці реалізовувалися вимоги високої якості і ліквідності застави, які надавалися на забезпечення кредиту. Активи банку зросли на 80,07 % за останні два роки. Зростання відбулося за рахунок росту кредитного портфеля. Високоліквідні активи (кошти в касі, на кореспондентському рахунку в НБУ, в інших банках) та робочі активи (кошти на коррахунках, в касі, вклади в майно, цінні папери, розміщені в інших банках, надані в кредит тощо) набули також певного росту. Ці дані свідчать про те, що в банку проводиться активна політика по зміцненню ліквідності та платоспроможності, підвищенню дохідності банку. Динаміка росту активів наведена в додатку 4. продолжение
--PAGE_BREAK--
В таблицях 2.3, 2.4 і додатку 5 наведено аналіз пасивів банку.
Таблиця 2.3
Пасиви Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
Сума активів на 01.01.04 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.05 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.06 (тис. грн.)
Статутний капітал
13 544
13 544
29 358
Вклади населення
55 748
87 444
144 974
Депозити юридичних осіб
13 658
60 914
69 871
Кошти клієнтів
49 795
74 456
113 710
Міжбанківські кредити та депозити
52 497
73 847
17 866
Коррахунки інших банків
2 538
3 226
3 614
Нерозподілений прибуток
14 480
20 199
15 662
Загальні резерви
3 930
4 608
6 505
Інші пасиви
32 315
28 308
27 924
Всього пасивів
238 505
366 546
429 484
Проведемо аналіз структури пасивів банківської установи (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Аналіз структури пасивівКоростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
2003 рік
2005 рік
Темп приросту, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Статутний капітал
13 544
5,68
29 358
6,84
116,76
Вклади населення
55 748
23,37
144 974
33,76
160,05
Депозити юридичних осіб
13 658
5,73
69 871
16,27
411,57
Кошти клієнтів
49 795
20,88
113 710
26,47
128,35
Міжбанківські кредити та депозити
52 497
22,01
17 866
4,16
-65,96
Коррахунки інших банків
2 538
1,06
3 614
0,84
42,39
Нерозподілений прибуток
14 480
6,07
15 662
3,65
8,16
Загальні резерви
3 930
1,65
6 505
1,51
65,52
Інші пасиви
32 315
13,59
27 924
6,5
-13,58
Всього пасивів
238 505
100,0
429 484
100,0
80,07
У пасиві всі основні складові частини грошових ресурсів збільшилися, крім міжбанківських кредитів та депозитів. Кошти на рахунках клієнтів збільшилися в 2,2 рази, депозити юридичних осіб – в 4,1 рази, вклади населення – 2,6 рази. Доля притягнутих коштів клієнтів в структурі пасиву становить 76,5 %. Це свідчить про довіру к банку клієнтів – як юридичних осіб, так і населення. Тому зменшилась потреба в міжбанківських кредитах та депозитах, які складають 17866 тис. грн. за 2005 р. (порівняно з 73847 тис. грн. у 2003 р.) та їх доля в загальній структурі становить 4,16 %. Значно зросли обсяги вкладів населення, коштів клієнтів та депозитів юридичних осіб, тому що покласти на рахунок грошові кошти під великі проценти та на вигідних умовах, та отримувати проценти кожного місяця – дуже зручно та вигідно для клієнтів банку. Динаміка росту структури пасивів банку наведена в додатку 6.
У таблиці 2.5 наведено аналіз доходів та витрат банку.
Таблиця 2.5
Аналіз доходів та витратКоростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Види доходів
2004 рік
2003 рік
Відхилення (+, –)
Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Абсолютна величина, тис. грн. продолжение
--PAGE_BREAK--
У % до підсумку
Процентний дохід
49 858
72,98
63 985
71,94
14127
68,49
Комісійний дохід
16 412
24,03
20 694
23,27
4282
20,75
Чистий торгівельний дохід
1 924
2,81
3 551
3,99
1627
7,87
Інший операційний дохід
103
0,15
708
0,8
605
2,93
Непередбачені доходи
15
0,02
-
-
— 15
— 0,04
Разом доходів
68 312
100,0
88 938
100,0
20626
100,0
Величина доходів значно зросла (на 20626 тис. грн.). це відбулося, в першу чергу, за рахунок росту процентних доходів, а зростанню останніх посприяло збільшення обсягів кредитування банківською установою, зросли також розміри комісійних надходжень. Банк активізував роботу щодо одержання процентних доходів шляхом зростання оборотів за кредитами. Крім того банк збільшив процентні доходи за рахунок розширення послуг по розміщенню коштів, що дало змогу підвищити процентні доходи на 14127 тис. грн. Серед непроцентних доходів переважають комісійні, тобто банк надає широкий спектр послуг, за рахунок яких одержує додатковий дохід (комісійні збори за грошові перекази, за консультаційні послуги тощо).
Важливим показником діяльності банків є прибуток, тобто різниця між отриманими доходами і зробленими витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банк був достатньо прибутковим. Прибуток стимулює діяльність банківської установи щодо розширення й поліпшення якості банківських послуг, забезпечення резервів та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або витрат.
У прибутковості банку заінтересовані також акціонери і клієнти. З одного боку, акціонери банків заінтересовані у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого – акціонери як інвестори бажають якнайменшого ризику в процесі інвестування. Позичальники також заінтересовані у прибутковості банку, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру й структури його капіталу. А тому, вибираючи банк, що в нього клієнт інвестуватиме кошти, він мусить аналізувати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Фінансовий стан банку – це поняття, яке характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів, фінансову стабільність, платоспроможність і ліквідність банку. Відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність” із метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановив для всіх комерційних банків обов’язкові економічні нормативи регулювання їх діяльності, а саме:
норматив платоспроможності– це співвідношення капіталу банку до активів, зважених на коефіцієнт ризику:
Н3 = К/Ар * 100 %.
Капітал (К) банку склав 63917 тис. грн., а сумарний обсяг активів, зважених з урахуванням ризику (Ар), — 326407 тис. грн., отже
Н3 = 63917/326407 = 19,59 %.
Ураховуючи, що нормативне значення даного нормативу не може бути нижчим 8 %, можна констатувати, що банк дотримується цього нормативу, тобто має достатньо капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків;
норматив достатності капіталу– це співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшений на відповідно створені резерви:
Н4 = К/За * 100 %.
Нормативне значення повинно бути не менше 4 %. За даними балансу банку загальна сума загальних активів дорівнює 429484 тис. грн., а капітал банку – 63917 тис. грн… Згідно з цим даними фактичний рівень
Н4 = 63917/429484 * 100 % = 14,89 %
значно перевищує його нормативне значення, що підтверджує достатність капіталу для здійснення діяльності банку;
норматив миттєвої ліквідності– це співвідношення суми коштів на коррахунку та в касі до поточних рахунків:
Н5 = ККР / ПР * 100%.
Н5 = (56727 + 12865) * 100 % = 21,15 %.
Нормативне значення повинно бути не менше 20 %. Перевищення фактичним рівнем Н5 його нормативного значення свідчить про те, що банк має можливість миттєво погашати свої зобов’язання;
норматив загальної ліквідності– співвідношення загальних активів до загальних зобов’язань банку:
Н6 = А / З * 100 %.
Н6 = 429484 / 365568 * 100 % = 117,49 %
Фактичний рівень Н6 значно перевищує його нормативне значення (не менше 100 %), отже банк може забезпечити погашення всіх своїх грошових зобов’язань.
2.2 Умови кредитної угоди
Коростенське відділення №1 АППБ «Аваль» активно надає кредити своїм клієнтам, як юридичним так і фізичним особам. Кредити надаються на конкретні цілі з обов’язковим обґрунтуванням можливості своєчасної сплати відсотків та погашення позики.
Умови одержання кредиту:
надання всіх необхідних документів згідно переліку наданого кредитним працівником;
застава майна оціночна вартість якого в два рази перевищує суму кредиту (якщо це нерухомість) в 3–4 рази (якщо це товари в обігу і т.і.);
нотаріальне посвідчення договору застави (якщо застава нерухомість, автотранспорт та ін.);
страхування предмету застави.
Строк розгляду заявки на кредит рахується з моменту виконання умов видачі та складає не більш як 4 робочих дня.
Банк суворо дотримується залежності суми кредиту до вартості застави, в першу чергу, тому що, піклується про інтереси своїх вкладників. Але слід підкреслити, що банк цікавить своєчасне виконання зобов’язань по кредитному договору, а не примусова реалізація заставленого майна.
Строк кредитного договору може становити від одного місяця до одного року. Плата за кредит встановлюється по домовленості сторін. Велику увагу банк приділяє особистим якостям позичальника: репутація, особистий матеріальний стан, освіта, досвід. Ретельно вивчається мета одержання кредиту та можливість його погашення. Банк не заперечує проти дострокового погашення кредиту; в цьому випадку плата за кредит сплачується лише за фактичний строк користування грошима.
Кредитна комісія Коростенського відділення №1 АППБ «Аваль» жорстоко підходить до питання надання кредитів, що пов’язані з врахуванням інтересів всіх клієнтів банку, його акціонерів. Результатом такого підходу є відсутність проблем з кредитами виданими останнім часом. До кредитної комісії цього банку входять директор, головних бухгалтер та начальники кредитних відділів. Вони проводять засідання два ризи на тиждень з питань надання кредиту позичальникам. На засіданні кредитної комісії банку ведеться протокол, в якому зазначається хто був присутній, які справи розглядали (заяви на кредит), вивчали фінансові документи позичальника та приймали остаточне рішення про надання кредиту.
Кредит надається за такими методами:
одноразове видання (строковий кредит);
кредитна лінія;
овердрафт.
Строковий кредит – це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
При застосуванні кредитної лінії оформлюється договір між банком і клієнтом про надання останньому кредитів протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини – ліміту кредитування. спосіб надання кредиту на основі кредитної лінії дозволяє задовольнити потреби позичальників в обігових коштах. Для позичальників такий спосіб отримання позики є економічно вигідним, адже відсотки сплачуються у цьому разі не з усього кредитного ліміту, а лише за ту суму, яку фактично використав клієнт.
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між позичальником та банком. Протягом строку дії кредитної лінії позичальник може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити позичальнику у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають позичальники зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією.
Банк практикує надання овердрафтних кредитів. Такі кредити використовують для розрахунково-касового обслуговування клієнта банка при недостатності його власних оборотних коштів. Кредит у формі овердрафта надається виключно фінансово стійким позичальникам, які не допустили випадків прострочення термінів повернення кредитів та своєчасної сплати відсотків, господарська діяльність яких характеризується швидким обігом коштів, стабільними місячними надходженнями на поточний рахунок, які мають постійні замовлення на виробництво і реалізацію продукції. Договір кредиту по овердрафту заключається на строк до одного року. Строк повернення кожного траншу не більше 10-14 днів. При укладанні договору кредитування за овердрафтом підприємство самостійно, без попереднього погодження з банком суми та дати планової видаткової операції, може здійснювати платежі на суму, більшу за залишок на поточному рахунку, але не більше визначеного в договорі ліміту заборгованості. продолжение
--PAGE_BREAK--
При кредитуванні фізичних осіб під заставу нерухомості не береться в заставу житло в якому приписані неповнолітні, пенсіонери, інваліди. В даному випадку Банк виходить з інтересів соціально незахищених верст населення.
За умов комерційної діяльності банків усі питання, пов’язані з кредитуванням, розв’язуються позичальником і установою банку на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту є підписаний між ним і позичальником кредитний договір. Він укладається в письмовій формі і не може змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або іншій його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін, які його укладають.
Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.
У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, термін кредиту, умови та порядок його видачі й погашення, форми забезпечення зобов’язань, процентні ставки, порядок виплати процентів, зобов’язання й економічна відповідальність сторін за дотримання договірних умов, перелік документів та періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору – до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір (додаток № 9) складається з таких розділів:
Загальні положення (преамбула).
Предмет договору (мета, сума, строк, відсоток).
Забезпечення кредиту (форма забезпечення – договір застави).
Зобов’язання сторін.
Права сторін.
Строки дії даного договору.
Особливі умови (період нарахування відсотків, вирішення спорів тощо).
Юридичні адреси, реквізити, підписи сторін.
Пропозиції банку можуть суттєво відрізнятися від умов, указаних у кредитній заяві клієнта. Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення кредитної угоди, повинен визначити ті обов’язкові умови кредитного договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і ті, які можуть підлягати обговоренню. Зближення позицій банку і клієнта є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та полегшити прийняття об’єктивних рішень, банк встановлює межі повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод.
Потім кредитну справу розглядають юристи банку, звертаючи особливу увагу на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному законодавству. На підставі висновків усіх спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення. 2.3 Процес кредитування клієнтів банку
Кредитування – основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання має важливе значення для ефективної діяльності банку. Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.
Кредитний процес – це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форми власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.
Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банку.
Етапи кредитування в Коростенському відділення №1 АППБ «Аваль» в загальному можна прокласифікувати так:
попередній, що має кілька складових:
інтерв’ю з клієнтом;
визначення кредитоспроможності позичальника;
структурування кредиту;
поточний етап – укладення кредитного договору;
підсумковий етап – контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту.
Інтерв’ю з клієнтом – це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його ціль і вид, термін кредиту та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були залучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес плани, податкові декларації, фінансові прогнози, звіти та обов’язково розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту.
Клієнти банку заповнюють анкету позичальника (для юридичної або фізичної особи).
Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з’ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.
Визначення кредитоспроможності позичальника ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу. Кредитоспроможність позичальника – це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його видатків;
репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);
оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках), попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;
економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника).
Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку при укладанні договору про здійснення кредитної операції, а надалі – не рідше ніж один раз на три місяці. Аналіз фінансового стану фізичних осіб банківська установа здійснює з тією періодичністю, з якою вважає за потрібне.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації продукції;
обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках);
склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
собівартість продукції;
прибутки та збитки;
рентабельність;
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами. Оптимальне значення показника – не менше ніж 0,2;
коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки. Оптимальне значення – не менше ніж 0,5;
коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів. Оптимальне значення – не менше ніж 2,0.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
коефіцієнт маневреності власних коштів – характеризує ступінь мобільності використання власних коштів. Оптимальне значення показника – не менше ніж 0,5;
коефіцієнт незалежності – характеризує ступінь фінансового ризику. Оптимальне значення – не більше ніж 1,0.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
рентабельність активів;
рентабельність продажу.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі промисловості;
наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
ефективність управління позичальника;
професіоналізм керівництва та його ділова репутація.
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи ураховується:
загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України, відповідні підтверджу вальні документи);
соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;
вік клієнта;
інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо.
Визначимо кредитоспроможність позичальника – ТОВ “Тигр”. Для того щоб отримати кредит фірмі для розширення подальшої діяльності треба з’явитися представнику цієї фірми в банк з відповідними документами – баланс за останній рік та звіт про фінансові результати (додаток № 12). Потім представник кредитного відділу вивчає фінансовий стан позичальника, розраховуючи різні показники. До них належать:
показники платоспроможності:
коефіцієнт миттєвої ліквідності: />,
де Ав – високоліквідні активи, продолжение
--PAGE_BREAK--
Зп – поточні (короткострокові) зобов’язання.
/>;
коефіцієнт поточної ліквідності: />,
де Ал – ліквідні активи,
Зп – поточні зобов’язання, що складають з короткострокових кредитів та розрахунків з кредиторами.
/>;
коефіцієнт загальної ліквідності: />,
/>;
коефіцієнт мобільності активів: />,
де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, одержаних векселів,
Ан – необоротні активи.
/>.
Показники ділової активності та прибутковості:
рентабельність продажу: />,
де Пч – чистий прибуток,
Вр – виручка від реалізації.
/>
рентабельність активів: />,
де Пч – чистий прибуток,
А – активи .
/>;
коефіцієнт відношення дебіторської та кредиторської заборгованості: />;
де Дз – короткострокова та довгострокова дебіторська заборгованість,
Зк – залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання).
/>.
показник грошового потоку: />;
де Нсм –середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців;
Зм – щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника;
Зі – сума інших зобов’язань перед кредиторами з рахунка клієнта;
n – кількість місяців дії кредитної угоди;
Ск – сума кредиту та процентів за ним.
Показники фінансової стійкості:
коефіцієнт фінансової стійкості: />,
де Вк – власні кошти позичальника;
Дп – довгострокова дебіторська заборгованість;
П – пасиви.
/>.
коефіцієнт незалежності: />,
де Зк – залучені кошти (довгострокова та короткострокова кредиторська заборгованість);
Вк – власні кошти позичальника.
/>.
коефіцієнт автономності: />;
/>.
коефіцієнт маневреності власних засобів;/>;
/>.
коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами:
/>;
/>.
Під час обчислення цих показників напроти кожного коефіцієнта проставляють бали, які містяться у спеціальній таблиці “Показники та їх оцінки”. Після цього підраховують бали та розраховують узагальнений показник для визначення класу позичальника за “Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника”(табл. 2.6).
Таблиця 2.6
Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника
Значення узагальненого показника
Рейтинг
Клас позичальника
Від 250 і більше
І
стандартний
Від 180 до 249
ІІ
під контролем
Від 100 до 179
ІІІ
субстандартний
Від 50 до 99
ІV
сумнівний
Від 49 і менше
V
безнадійний
Після всіх обчислень узагальнений показник ТОВ “Тигр” дорівнює 480,2 і йому присвоюється клас позичальника – стандартний, тобто фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями – погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальник має відмінну репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу або зі сплатою відсотків. Одночасно модна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.
Структурування кредиту– підготовка до укладення кредитної угоди. На цьому етапі банк визначає вид кредиту, суму, термін, способи видачі і погашення, вид забезпечення, процентну ставку за користування кредитом.
Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти – у сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту відіграє також значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути не погашена позичальником. Кредит надається за такими методами:
одноразове видання (строковий кредит);
кредитна лінія;
овердрафт.
Способи погашення кредиту допоможуть позичальникові правильно розпорядитися коштами зі свого поточного рахунку. Важливе значення у процесі кредитування має забезпечення повернення кредиту, тобто застава. Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:
нерухомістю;
цінними паперами;
товарно-матеріальними цінностями;
дебіторською заборгованістю тощо.
Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії).
Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль”, як забезпечення кредиту, використовуються, головним чином, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що ставить банк, дисконтова вартість застави повинна становити не менше 200 % від суми зобов’язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність. Надання забезпечення – лише доповнення до кредиту, так би мовити, його похідне. Клієнт може мати у своєму розпорядженні достатнє забезпечення й усе ж не одержати кредит, якщо його кредитоспроможність не досягає певного рівня. Банківська установа не видає кредит, якщо з самого початку є небезпека, що забезпечення буде використано як погашення. Особливо це стосується кредитів на фінансування оборотних коштів підприємств різноманітних форм власності та організаційно-правових форм власності. Не приймається в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно він буде зобов’язаний здати його в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника). У разі неповернення кредиту і відсотків за його використання банк має право скористатися заставним правом і приступити до реалізації майна з порядку, передбаченому Законом “Про заставу” і договором між банком та позичальником. продолжение
--PAGE_BREAK--
Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюється банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки Національного банку, строку користування кредитом.
Пропозиції кредитного економіста банку можуть зовсім не збігатися з умовами кредиту, поданими у заяві клієнта, тому необхідно вишукувати компромісне рішення.
Після закінчення попереднього етапу кредитування економіст приймає кінцеве рішення про можливість надання кредиту і подає документи до кредитного комітету. На засіданні кредитного комітету економіст аргументує корисність і дохідність угоди. Рішення про видачу конкретного кредиту оформляється протоколом кредитного комітету.
Документальне оформлення кредитної угоди є дуже важливим, тому що відсутність будь-яких документів чи неправильне їх оформлення можуть призвести до втрат і збільшення кредитного ризику.
Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов’язки як банку, так і клієнта. Крім цього, дуже важливим документом є строкове зобов’язання, за яким банк може вимагати погашення боргу і процентів за ним. Уклавши кредитний договір, економіст формує кредитну справу позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групують таким чином:
матеріали з надання кредиту (кредитний договір, форма забезпечення);
фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіт про прибутки та збитки, бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування тощо).
На етапі кредитного моніторингу (контроль за виконанням умов кредитного договору) банк проводить постійний контроль за повнотою повернення кредиту та сплатою відсотків на підставі платіжного календаря, який складається з урахуванням умов договору та техніко-економічного обґрунтування. Проводять перевірку відповідності призначення платежів в платіжних документах, які надаються позичальником, цілям, що визначені кредитним договором. Щоквартально (для товарів в обігу — щомісячно) проводиться перевірка на місці наявності та стану збереження заставленого майна. Проводиться контроль (не менше ніж один раз на тиждень) за рухом коштів та надходженнями на поточний рахунок позичальника, особливо при погіршенні фінансового стану та переведення позичальника до групи з більш високим ступенем ризику. На цьому ж етапі проводиться щоквартальний контроль за динамікою основних показників фінансово-господарської діяльності позичальника та гарантів з метою визначення можливості своєчасного та повного виконання ними своїх зобов’язань перед банком.
Останнім етапом процесу кредитування є повернення кредиту. Воно здійснюється у безготівковій формі з поточного рахунку позичальника та в готівковій формі – шляхом внесення готівки в касу банка. Повернення заборгованості за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжним дорученням. Черговість повернення заборгованості за кредитом та сплата відсотків встановлюється сторонами в кредитному договорі.
У разі виникнення простроченої заборгованості по відсотках, дебітор в першу чергу повинен направити свої кошти на їх сплату. У разі неповернення кредиту в обумовлений термін, банк може здійснити пролонгацію кредиту, але таке можливе лише один раз на строк до одного місяця. При неповерненні кредиту в строк до позичальника застосовують штрафні санкції, визначені у кредитному договорі. 2.4 Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку
Кредитний портфель представляє собою сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку.
Якість і склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи банку. Виходячи з того, що Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль” є невеликим банком, виконання всіх функцій з питань кредитування покладено на один структурний підрозділ – на кредитний відділ.
Обсяг кредитного портфеля на початок 2005 року склав 296 612 тис. грн. і має таку структуру:
короткострокові кредити – 191 291 тис. грн.;
овердрафт – 3 305 тис. грн.;
довгострокові кредити – 75 846 тис. грн.;
кредити фізичним особам – 20 796 тис. грн.;
врахування векселів – 5 374 тис. грн..
Основними критеріями кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність. Розрахуємо коефіцієнт ризику, який характеризує якість кредитного портфеля банківської установи:
/>,
де ПрВ – прогнозовані витрати, що дорівнюють резерву на можливі втрати на позичках;
ЗЗ – загальна сума позичкової заборгованості.
/>.
Коефіцієнт дозволяє кількісно оцінити якість кредитного портфеля з позиції кредитного ризику. Коефіцієнт ризику не перевищує 50 %, а отже якість кредитного портфеля задовільна, його складають переважно “стандартні” позики, за якими рівень ризику складає 2 %.
Для оцінки ефективності (дохідності) кредитних операцій (доходу, отриманого на одиницю активів, вкладених у кредити) розраховується коефіцієнт дохідності:
/>,
де ОД – сума отриманих за аналізований період процентних доходів по кредитних операціях;
СПЗ – середня позичкова заборгованість за цей же період;
/>.
Кредитний портфель банку є дохідним, про що свідчить отримане значення коефіцієнта дохідності, тобто на одну гривню активів припадає 0,61 гривень доходу від здійснення кредитної діяльності банківською установою.
Також розраховуються показники якості управління кредитним портфелем, ними є:
коефіцієнт якості управління (КЯУ) – дає інформацію про якість управління кредитним портфелем, виходячи з наявної бази кредитних ресурсів. Він визначається за такою формулою:
/>,
де СКЗ — середня кредитна заборгованість;
ЗБ – зобов’язання банку;
МБК – міжбанківські кредити.
/>.
коефіцієнт “перевантаження” кредитного портфеля банку:
/>,
/>
Отже, кредитний портфель банку перевантажений, про це свідчить отримане значення показника, яке менше 65 %.
Формуючи кредитний портфель, керуються правилом – видавати кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за певним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику – одне з найскладніших завдань, що стоять перед банківською установою при формуванні кредитного портфеля. Створення резерву за кредитними ризиками є одним з найважливіших напрямків підвищення надійності банку. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 р. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій. Банк самостійно визначає рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників та вартість застави в межах чинного законодавства.
Резерви для покриття втрат від кредитної діяльності створюються для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів клієнтів і є обов’язковими для комерційних банків.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банк здійснює класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредиту.
За ступенем ризику кредити класифікуються на п’ять груп:
стандартні кредити;
кредити під контролем;
субстандартні кредити;
сумнівні кредити;
безнадійні кредити.
Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об’єктом цих операцій є нерухоме майно. У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.
Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а також “безнадійні”.
Резерв під кредитні ризики має формуватися в тій валюті, в якій враховується заборгованість, і використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неважливим.
Банк для нарахування резерву класифікує надані кредити з урахуванням таких критеріїв:
а) оцінка фінансового стану позичальника;
б) погашення позичальником кредиту і процентів за ним та спроможність позичальника надалі обслуговувати борг; продолжение
--PAGE_BREAK--
в) рівень забезпечення кредитної операції.
Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника кредити відносять до таких категорій:
клас “А” – фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати її на такому рівні надалі;
клас “Б” – фінансова діяльність добра або дуже добра, але є негативні тенденції в діяльності позичальника;
клас “В” – фінансова діяльність задовільна, але одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника;
клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року;
клас “Д” – фінансова діяльність збиткова.
Погашення позичальником кредитної заборгованості і процентів за нею є:
добрим – якщо погашення здійснюється у відповідні строки або кредит пролонгований (збільшений термін погашення) не більше ніж 90 днів;
слабким – спостерігається прострочення не більше ніж 90 днів або допускається пролонгація понад 90 днів при умові сплати процентів;
незадовільним – якщо прострочення спостерігається понад 90 днів або кредит пролонговано понад 180 днів.
Відповідно до перелічених критеріїв проводиться класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначаються наступні категорії кредитних операцій (табл. 2.7).
Таблиця 2.7
Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику
Фінансовий стан (клас)
Погашення заборгованості
Добре
Слабке
Незадовільне
“А”
стандартний
під контролем
субстандартний
“Б”
під контролем
субстандартний
сумнівний
“В”
субстандартний
сумнівний
безнадійний
“Г”
сумнівний
безнадійний
безнадійний
“Д”
безнадійний
безнадійний
безнадійний
Сума гарантій на вартість предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.
Отже, сто відсотків вартості забезпечення для розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією береться при умові, що заставою виступають гарантії Кабінету Міністрів України, міжнародних багатосторонніх банків, банків з рейтингом не нижче ніж “інвестиційний клас” (при умові, що кредитні операції відносяться до класу “стандартні”, “під контролем” та “субстандартні”), та якщо в якості застави виступають майнові права на грошові депозити (кредитні операції належать до класу “стандартні”, “під контролем” та “субстандартні”) і державні цінні папери (клас кредитних операцій – “стандартна”). На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 2.8).
Таблиця 2.8
Визначення кредитного ризику
Категорії кредитних операцій
Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику)
стандартна
2 %
під контролем
5 %
субстандартна
20 %
сумнівна
50 %
безнадійна
100 %
Банк здійснює розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів здійснюється банком щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру його доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для погашення місячного балансу.
Резерв під кредитні ризики розраховується та формується як головним банком, так і філіями. За повноту формування резервів несе відповідальність головний банк. Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль” проводить резервування за встановленим чинними нормативними актами порядком. Основу кредитного портфеля банківської установи становлять “стандартні” кредитні операції, а тому й резервування проводиться в основному за врахуванням коефіцієнта резервування, який складає 2 %, це видно зі структури кредитного портфеля (табл. 2.9).
Таблиця 2.9
Структура кредитного портфеля на 01.01.2005 р.
Група кредитів
Заборгованість,
тис. грн.
У % до
підсумку
Рівень
ризику
Абсолютна сума витрат, що прогнозується.
тис. грн.
стандартна
87797
29,6
2
1756
під контролем
81865
27,6
5
4093
субстандартна
77713
26,2
20
15543
сумнівна
21059
7,1
50
10529
безнадійна
28178
9,5
100
28178
Разом
296612
100
–
60099
Більшу частину застави за кредитними операціями складає рухоме та нерухоме майно. Відповідно, в основному відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією складає 50 % та 25 %.
Резерв формується у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.
Розділ 3. Менеджмент кредитного портфеля Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
3.1 Способи захисту від кредитного ризику
Кредитний ризик представляє собою ймовірність невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором. Причинами того, що виникають кредитні ризики на рівні окремого позичальника є недостатньо ефективна діяльність позичальника, ризик ліквідності застави тощо. Виникнення сукупного кредитного ризику (ризик кредитного портфеля банківської установи) вникає з причин надмірної концентрації, тобто надання великих сум кредитних коштів одному позичальнику, спрямування їх в одну галузь. Також негативним є і надмірна диверсифікація кредитних коштів по галузях економіки, що потребує наявності висококваліфікованих кадрів, компетентних в діяльності багатьох галузях. Неабиякий вплив на підвищення ризикованості кредитного портфеля має валютний ризик, якщо портфель сформовано лише виходячи з потреб та інтересів клієнтів і не враховано інтересів банку. Також неабиякий вплив на ризикованість кредитного портфеля має і наявність кваліфікованого персоналу в банківській установі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Методи управління кредитним ризиком поділяються на методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики та в цілому на рівні кредитного портфеля банку.
До методів першої групи належать аналіз кредитоспроможності позичальника, аналіз та оцінка кредиту, структурування позики, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом та станом застави. Головне в цих методах є послідовність в їх застосуванні, бо одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо ж на кожному етапі кредитування перед кредитним працівником поставлено мету мінімізації кредитного ризику окремої позики, то етапи кредитування можна розглядати як методи управління ризиком або способи захисту від кредитного ризику окремої позики. В Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль” ці методи в процесі кредитування кожного позичальника застосовуються в повній мірі. Особлива увага приділяється аналізу кредитоспроможності позичальника, заставі, документуванню кредитної операції.
Методами управління кредитним ризиком (способи захисту від кредитного ризику) кредитного портфеля банківської установи виступають:
Диверсифікація– полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняють один від одного як за індивідуальними характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за сферами діяльності, географічною характеристикою (позичальники перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними економічними, природними умовами). Диверсифікація за географічним показником в повній мірі банку не доступна, бо він за своїм обсягами є невеликим. Застосовування цього методу дозволяє пом’якшити вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на фінансовий стан позичальника. Застосування галузевої диверсифікації дозволяє розподілити кредитні ресурси в багатьох галузях економіки (див. додатки). Єдиною проблемою є вибір найбільш прибуткових та найменш ризикованих галузей. З наведеної класифікації кредитів по галузям економіки можна сказати, що прибутковими галузями на даний час є торгівля (яка розвивається швидкими темпами) та промисловість (надання кредитів в ці галузі складають майже 77 % усіх кредитів). Важливим при цьому є постійний контроль за вибраними галузями, аби при економічному спаді перекинути кредитні ресурси в більш прибуткову. Застосування портфельної диверсифікації означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників, починаючи з окремої фізичної особи і аж до відомих великих компаній. Найвигіднішими в плані прибутковості є кредити, надані у сферу малого бізнесу бо вони обмежені у виборі кредитів і тому банк може їм диктувати свої правила, але вони є й найбільш ризикованими. При кредитуванні великих компаній ризик є мінімальним, але й прибутки є незначними. Вигодою при такому кредитуванні виступає підвищення рейтингу та популярності банку. Застосування методу диверсифікації в даній банківській установі виявляє наявність висококваліфікованого персоналу, який глибоко володіє знаннями в багатьох галузях економіки, знає специфіку різних географічних територій, має практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.
Установлення лімітів– це встановлення максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити кредитний ризик. Завдяки застосуванню цього методу банку вдається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель банку та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників чи групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в окремої галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражається як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів беруть обсяг капіталу банку або розмір кредитного портфеля, чи валюту балансу. При визначенні ліміту кредитування потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Прикладом лімітування може також виступати норматив НБУ “Максимальний розмір ризику на одного позичальника”, який розраховується як відношення суми всіх вимог банку до цього позичальника та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього позичальника, до капіталу банку. Нормативне значення цього показника не має перевищувати 25 %. Максимальний розмір кредиту, який може дати банк, складає 50 % від оціночної вартості заставленого майна позичальника по всім видам кредиту. Це відноситься як до фізичних так і до юридичних осіб. Але фізичним особам може надаватися кредит у розмірі 60 % або 70 % від заставленого майна якщо у позичальника високі та стабільні доходи і бездоганна репутація. Остаточна сума кредиту обговорюється індивідуально та при погодженні обох сторін підписується договір. Взагалі максимально допустимий розмір наданих позик складає 10 % від статутного капіталу (тобто більше ніж 2935,8 тис. грн. банк не може дати у кредит).
Резервування– полягає в акумулюванні частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Це є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів, акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банку в цілому. Даний метод базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітів – принципі обережності, згідно з яким банк оцінює кредитний портфель з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. Банк здійснює розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів здійснюється банком щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру його доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для погашення місячного балансу. Банк проводить резервування за встановленим чинними нормативними актами порядком. Основу кредитного портфеля банківської установи становлять “стандартні” кредитні операції, а тому й резервування проводиться в основному за врахуванням коефіцієнта резервування, який складає 2 %, це видно зі структури кредитного портфеля. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим. Якщо такий резерв не сформовано, втрати за кредитними операціями списуються за рахунок капіталу банку, а це може призвести до повної втрати капіталу банку, а отже, до його банкрутства. Крім спеціального резерву банк створює загальний резерв (він становить 6 505 тис. грн.), джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством. Здебільшого кошти загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових втрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилось недостатньо.
Отже, у власній діяльності Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль”, аби запобігти значних кредитних втрат за кредитними операціями, повинен проводити ретельний аналіз кожного окремого позичальника, проводити кредитну діяльність при застосуванні всіх способів захисту від кредитного ризику, тобто здійснювати у певних обсягах диверсифікацію кредитного портфеля, здійснювати лімітування обсягів кредитних операцій, проводити структурування кредитного портфеля та на основі цього проводити вчасне та відповідне резервування. Також важливим є контроль за кожною окремо взятою позикою (тобто контроль за діяльністю позичальника в період його роботи з кредитом; проведення детального аналізу результатів господарсько-фінансової діяльності клієнтів банка, як потенційних позичальників) та своєчасне застосування відповідних заходів, аби мінімізувати кредитний ризик від здійснюваної кредитної операції.
3.2 Методи управління проблемними кредитами в Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль”
Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, дана банківська установа, як і всі інші банки стикається з проблемою неповернення кредитів, несвоєчасним виконанням зобов’язань позичальником умов кредитного договору або невиконанням зовсім. Такі кредити називаються проблемними. І в кредитному портфелі Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”, відповідно є такі кредити. Ними виступають головним чином кредити, надані сільськогосподарським виробникам. Це пов’язано з тим що дані позичальники ведуть специфічну діяльність, тобто вона у них сезонна, і в заставу, відповідно, можуть запропонувати майбутній врожай або наявних тварин (свині, коні тощо). Ця застава є дуже не надійною в плані того, що врожаю може не бути, на момент закінчення строку кредитування може змінитися ринкова вартість застави і в разі неспроможності повернути кредит, від заставленого майна банківська установа повного задоволення за кредитами не отримає. А отже, доводиться самостійно покривати збитки за даними кредитними операціями та списувати їх.
Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов’язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.
Проблемні кредити в основному не виникають раптово. Вони часто є наслідком непродуктивної кредитної політики банку, непрофесійної діяльності кредитних працівників банку. Кожний проблемний кредит має свої особливості, але й існують спільні риси, за якими можна його своєчасно ідентифікувати. Ними є:
припинення контактів з працівниками банку;
подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;
несприятливі зміни цін на акції позичальника;
наявність чистих збитків протягом одного, або декількох звітних періодів;
негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності;
відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту;
різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та не пояснені.
Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх та ринкових джерел інформації. Ринкові джерела інформації є найціннішими, оскільки дають змогу передбачити негативний розвиток подій і вжити заходів щодо їх упередження.
У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Вибір того чи іншого методу в процесі управління проблемними кредитами здійснює керівництво банку, залежно від конкретних обставин та результатів попереднього аналізу проблемного кредиту. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. В Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль” при управлінні проблемними кредитами використовують в більшості випадків метод реабілітації і за дуже рідких випадків – ліквідацію. Це є більш ефективним, ніж застосування до кожного позичальника ліквідацію, адже це потребує неабияких фінансових і часових витрат, і ще не відомо чи будуть задоволені всі вимоги банку після цього.
Реабілітація проблемних кредитів. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту.
Процес реабілітації складається з декількох етапів:
збір і підготовка інформації;
зустріч із позичальником;
розробка плану дій;
реструктуризація боргу;
постійний контроль за виконанням плану.
Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов’язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов’язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Наступним етапом є зустріч з проблемним позичальником та обговорення можливих варіантів розв’язання питання. У процесі бесіди виявляють готовність позичальника до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також наявність потенційної фінансової і матеріальної бази для успішного вирішення проблеми. Співробітники банку оцінюють якість, компетентність та чесність керівництва компанії-боржника, відвідають підприємство і на місці оцінюють його майно та діяльність. продолжение
--PAGE_BREAK--
Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складові грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:
введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;
прискорення стягнення дебіторської заборгованості;
відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;
продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;
пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;
вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;
пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;
пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;
зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;
повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної структури.
Банк проводить оцінку витрат на впровадження розробленого плану, адже він сам несе певну частину витрат на ці заходи. Якщо ж існує реальна можливість врятувати позичальника та отримати кредитні ресурси назад, то банк приступає до реалізації запланованих заходів. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.
Ліквідація проблемних кредитів. Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії боржника. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.
Ліквідація – це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку.
Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії.
Як ліквідація, так і реабілітація є досить дорогими методами управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат. А отже, найкращою політикою по управлінню втрат за кредитними операціями є їх уникнення шляхом своєчасного аналізу позичальників, своєчасного виявлення ускладнень та застосування відповідних заходів та вірного підбору позичальників. 3.3 Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком.
Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:
розмір банку (капіталу);
правила регулювання банківською діяльністю;
офіційна кредитна політика банку;
рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.
Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банку.
Національним банком України встановлено ряд пов’язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.
Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду. Установленні обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.
Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Одним з правил кредитних фахівців є те, що банк не повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені ними. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.
У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому керівництву банку необхідно враховувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів.
Формуючи кредитний портфель, керівництво банку звичайно керується правилом – видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.
Для оцінювання прибутковості кредитів банк має ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику – одне з найскладніших завдань, що стоїть перед банком при формуванні кредитного портфеля.
Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов’язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її:
попит і пропозиція на ринку кредитів;
рівень конкуренції;
рівень кредитного ризику, що пов’язується з конкретним клієнтом;
кредитна політика банку;
категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником;
загальний рівень прибутковості всіх зв’язків з клієнтом;
вартість кредитних ресурсів для банку ;
рівень базових ставок;
форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.
За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятий для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низкою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на високо конкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до скорочення. Значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. В Коростенському відділенні №1 АППБ „Аваль”застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.
Метод “базова ставка плюс”. Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків; інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.
Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5 % і вище (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Визначення кредитного спреду
Категорія ризику
Премія за ризик
Мінімальний
0,25
Стандартний
0,50
Особливий
1,50
Ризик вище стандартного
2,50
Сумнівний кредит
5,00
Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньо ринкова и становить 14 %, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат. Ціна за цим методом буде становить 17-24 %, в залежності від кредитного спреду, який визначає банк.
Метод “надбавки”.Цей метод полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку (вона залежить від класу позичальника та становить 3-5 %). Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів). З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали змогу самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури.
Метод “аналізу дохідності клієнта”.Цей метод базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов’язаних із кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв’язки з банком. Визначення кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів. продолжение
--PAGE_BREAK--
Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання консультативних ті інформаційних послуг. Витрати, пов’язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.
Метод “вартість плюс”.Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов’язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:
вартість залучення кредитних ресурсів для банку (гранична вартість становить 14-16 %);
операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо – всі ці витрати оцінюються в 3-5 %);
премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом (вона встановлена у розмірі 1 %);
премію за ризик, пов’язаний зі строком кредитування (вона складає 1%);
бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку (банк встановив відсоток, який становить – 1-2 %).
Кожний із зазначених компонентів виражений у формі річних відсотків щодо суми кредиту. Ціна за кредит за цим методом становитиме 20-25 % в залежності від розміру кредиту та строком кредитування. Банк надає перевагу цьому методу.
Приклад: Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль” одержало кредитну заявку від одного зі своїх корпоративних клієнтів на суму в 10 тис. грн. Гранична вартість коштів по даному конкретному кредиту складе 14 %. Операційні витрати по аналізу, видачі і контролю за кредитом оцінені в 3 % за заявкою в 10 тис. грн. Кредитне управління банку рекомендує додати 2 % суми кредиту для компенсації ризику того, що кредит не буде виплачений вчасно й у повному обсязі. Нарешті, банк установлює маржу прибутку в 1 % понад фінансові, раціонні витрати і витрати, пов'язаних з ризиками по даному кредиту. Таким чином, даний кредит буде запропонований позичальнику по ставці в 20 % (14 % + 3 % + 2 % + 1 %).
Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації. Висновок
Дослідження проведене в дипломній роботі показало, що на сучасному
етапі розвитку економічних відносин багато уваги кредитуванню, зокрема, умовам та методам надання позичок приділяють як науковці так і практики. У дипломній роботі економічний зміст кредитування показаний як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.
Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обґрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.
Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначив чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.
Стосовно фінансової діяльності досліджуваного банку, слід відзначити, що:
активи банку зросли на 80,07 % за останні два роки. Зростання відбулося за рахунок росту кредитного портфеля. Ці дані свідчать про те, що в банку проводиться активна політика по зміцненню ліквідності та платоспроможності, підвищенню дохідності банку;
доля залучених коштів клієнтів в структурі пасиву становить 76,5 %. Це свідчить про довіру до банку клієнтів – як юридичних осіб, так і населення. Тому зменшилась потреба в міжбанківських кредитах та депозитах, які складають 17866 тис. грн. за 2002 р. (порівняно з 73847 тис. грн. у 2000 р.) та їх доля в загальній структурі становить 4,16 %;
усі питання, пов’язані з кредитуванням, розв’язуються позичальником і установою банку на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту є підписаний між ним і позичальником кредитний договір. Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банку;
основними критеріями оцінки кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність. Коефіцієнт ризику дорівнює 0,203 та не перевищує 50 %, а отже якість кредитного портфеля задовільна, його складають переважно “стандартні” позики, за якими рівень ризику складає 2 %. Кредитний портфель банку є дохідним – на одну гривню активів припадає 0,61 гривень доходу від здійснення кредитної діяльності банківською установою;
резерви для покриття втрат від кредитної діяльності створюються для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів клієнтів і є обов’язковими для комерційних банків. Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику.
З урахуванням закономірностей та тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей, визначне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ процесу банківського кредитування, а також поліпшення охорони праці. Серед яких автор даної дипломної роботи порекомендував би такі:
індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта кредитних відносин;
збільшення обсягів споживчого кредитування можна шляхом розширення клієнтової бази за рахунок позичальників з різними рівнями доходів зі стійким фінансовим станом;
особлива ретельність при визначенні всіх умов, які фіксуються в кредитній угоді;
застосовувати систематичний аналіз виробничо-фінансової діяльності позичальників, якій би виступав не лише формою контролю, а й сприяв би вдосконаленню методів кредитування;
розробляти нові та перспективні види кредитів, оскільки це може зацікавити, як постійних клієнтів, так і привернути увагу нових (видача банком різдвяних, новорічних, відпускних та інших видів кредитів з пониженою процентною ставкою);
розробляти нові і ефективно використовувати вже існуючи методи установлення відсоткової ставки за кредит;
співпрацювати з іноземними фізичними та юридичними особами;
ретельніше проводити маркетингові дослідження, що дасть можливість швидко реагувати на ринкову кон’юктуру;
заходи щодо розміщення, реконструкції санітарно-побутових приміщень, з метою доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень.
Таким чином, організація банківської роботи з визначенням оптимальних умов і методів кредитування має бути спрямована на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом яких має стати найбільш ефективне використання наданих у позику коштів, що позитивно впливають на загальний стан економічного розвитку країни, яка прагне знайти шлях справжніх відносин.
Список використаної літератури
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121 III.
Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ
Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.
Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»
від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.
Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.
Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ —2000- №9-с.50.
Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения й учет /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.: Консалтбанкир, 1995. -88с.
Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит, й банки.-М.: Финсгатинформ, 1995.-272с.
Банковское дело / Под ред. В.И. Колесникова й Л.П. Кроменецкой. М. ФинансьІ й статистика. 1996. С.216.
Банки й банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова. — М.: Банки й биржи,
1997. -471с.
Банківська енциклопедія / Під ред. проф. Мороза А.М.—К.: Ельтон, 1993.— с. 147
Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.—К.: КНЕУ, 2000.— 384с.
Банковские операции. 4.2. — Учетно-ссудньїе операции й агентские услуги банков: Учебное пособие / Под ред.О.Й. Лаврушина. — М.: ИНФРА-М, 1996. -208с.
Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О.Й. Лаврушина. — 4.1. М.:
ИНФРА-М, 1995-96с.
Банковские учреждения в развивающихся странах. — Т. 11. / Интерпретация финансовьіх отчетов. Крис Дж. Балтроп й Диана МакНотон. Всемирньїй банк. -Вашингтон, 1994.
Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.- М.: Банковский й биржевой научно-конссультационньш центр. 1992. — с.169.
Банковское дело: стратегическое руководство.—М.: „Консалтбанкир“, 1998-432 с.
Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. — М.: ИКЦ. „ДИС“, 1997. -288с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. — К.: Т-во „Знання“, КОО,2000р.—243 с.
Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. — 2005, №12.
Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його
врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. — 2005, №5. Вітлінський В., Пернаковський О. Інтелектуалізована оцінка кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України.- 1998, №6. продолжение
--PAGE_BREAK--
Волохов В. «Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій в кредитному процесі» // «Вісник НБУ» — №1 2002 р. — с.30.
Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2000р.- с. 11.
Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. —
К.:«Лі6раМ998.—344с.
Галасюк Б.Б., Галасюк Б.Б. Понятия денежньїх потоков й условньїх денежньїх
потоков в контексте финансовой концепции капитала МСБУ // — 2000.— С. 17-Версаль І. Показники ефективності банківської діяльності. // Фінанси України.
1998. №7.
Галасюк В. В., Галасюк В'. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. — 2001. — №5. — С. 54—56.
Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. — 2001,- №9 — с. 54-57
Галасюк В.В. О необходимости использования понятия „условньш денежньїй поток 'У/ Финансовьіе риски. — 2000. — МУ. — С. 125-128.
Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ — 1999.- №2-с. 35.
Гриджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -К.: “Істина», 2001.-256с.
Гроші та кредит / За ред. Б.С.Івасіва. Тернопіль: Карт-бланки, — 2000. — с.268;
Гроші, та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва — К:. ККЕУ, 1999. -404 с.
Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.
Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях/ За ред. Б.А.Луціва. — Тернопіль.: Карт-бланки, 2000.-С. 141.
Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях. Навч. посібник / За ред. Б.Л.Луціва.—Тернопіль: Карт-бланш,2000.—225 с.
Заруба О. Вдосконалення кредитної політики в комерційних банках. //Банківська справа. — 1996.-№ 1
Заруба О. Фінансовий менеджмент в банках. — К., 1997.
Зимовець В. Сукупний банківський кредит та дисконтна ставка в перехідній економіці. // Економіка України. — 1998, №7.
Иванов В.М. Деньги й кредит -К.: МЛУП, 1999.- с.12
Иванов Д. Л. Международньїй банковский бизнес. — М, 1994. Коган М. Л. Предприятие — клиент банка. М.: Аркаюр, 1994.
Карлин Т.Р., Макмин А.Р. Анализ фннансових отчетов (на основе СААР). Учебник — М.: ИНФРА-М. 1999. — 448с.
Ковалев В.В… Финансовий анализ: Управление капиталом. — м.: ФинансьІ й статистика, 1995-432 с.
Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник / За ред. В.В.Вітлінського — К.: Т-во «Знання», КОО,2000.—251 с.
Кредитування: теорія і практика: Навч. посів. — К.:.Т-во «Знання», КОО, 2000 —215с. (Вища освіта XXI століття).
Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник .—К.: Т-во «Знання», КОО,2000.—215 с.
Лексис В. Кредит й банки. — М.: Перспектива, 1994. — 118с.
Львов В.С., Иванов В.В. Анализ финансового состояния коммерческого банка. -М.: Издательство агенства «Яхтсмен», 1996. — 144с.
Панова Г.С. Кредитная политика комерческого банка. — М., 1997. — 644с.
Маркова О.М. й др. Комерческие банки й их операции: Учебн. Пос./ О.М. Маркова, Л.С. Сахарова, В.Н. Сидоров. — м.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1995 -288с.
Матвієнко В. Держава і банки — К: Демократична Україна, 1996. — 159с.
Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий й населення. — К.: Національная академия управлення, 1996-278с.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ, за ред. С.Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 1998. -736с.
Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ. М: Аудит, ЮНИТИ, 1999. -663с.
Олексієнко М. Д. Банківські гарант та поручительства // Фінанси України, № 2000р.-с. 112.
Ольшаньїй А.Й. Банковское кредитование: Российский й зарубежньїй опьіт: Предоставление кредита, обеспечение возврата, предупреждение поступлений.
Операції комерційних банків: Курс лекцій. — Львів Центр Європи, 1997. — 280 с.
Опорний конспект лекцій семінару №4 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності для співробітників служби банківського нагляду НБУ. — Одеса, 1997.
Основи банківської справи / Під ред. Л.М. Мороза. К.: Лібрп. 1994. — с.62
Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. — М., 1997.-464с.
Полфреман Д., Форд Ф. ОсновьІ банковского дела.-М.ИНФРА — М, 1996. — 622с.
Поляков 'В.П., Московкина Л.А. ОсновьІ денежного обращения й кредита: Учебное пособие — 2-е изд. -М.: ИНФРА-М, 1997 — 192 с.
Потійко Ю. Ще раз про кредит/ Вісник НБУ — 2000.- №12 — с.4.
Пуховкіна М.Ф., Клименко В.В. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ, №5/1999 р.-с.37
Роуз П.С. Банковский менеджмент: Предоставление финансовьіх услуг. Пер. с
англ. — М. Дело, 1997.- 768с.
Савченко Г. Кредитування у формі овердрафт // Банківська справа -2000.-№5-с.56.
Синки Дж. Ф. Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. -М.1994-947с.
Словарь-справочник финансового менеджера. — К.: «Ника-Центр», 1998. — 480 с. (Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вьіп. 1).
Словник-посібник економічних термінів: Рос.-укр.-англ. / О.М.Дрозд, В.В.Дубічинський, А.С.Д'яков та ін.; За ред. Т.Р.Кияка. — К.:. Вид. Дім 1997. —264с. — Бібліогр.: С. 9—12.
Соколов Я. В. Основи теории бухгалтерского учета — М.: ФинансьІ й статистика, 2000.— 496с.
Стратегия й тактика антикризисного управлення фьіирмой/ Под общей редакцией проф., д.з.н. А.П.Градова й проф., д.з.н. Б.Я.Кузина. — Санкт-Петербург: Спеціальная литература, 1996. — 510с.
Сугоняко О., Кампо В., Жуков А. Конституція і розвиток банківської діяльності: актуальні правові проблеми // Вісник НБУ, 2000. — №6. — С.26-28.
Сусіденко В. «Принципи банківського кредитування: зміст і реалізація в умовах перехідної економіки» / «Банківська справа», № 3 /1999 р.—с.37.
Техника финансового анализа / Пер. с англ. Под ред. Л. П. Бельїх. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.-663с.
Тимоти У. Кох. Управление банком. 41. — Уфа: Спектр, 1993.- 132с.
Тиркало Р.І.Андрушків Т.І. Кредитний ринок у системі фінансових ринків України // Банківська справа, -1998-№2-с. 26
Уайтинг Д.П. Осваиваем банковское дело: Пер. с англ. — М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1996.-240с. Додатки
Додаток 1
Баланс Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” за станом на 31 грудня 2005 року (тис. грн.)
Рядок
Найменування статті
2005 рік
2004 рік
1
2
Кошти і залишки в НБУ
Казначейські та інші папери, що рефінансуються НБУ, і цінні папери, емітовані НБУ
56 727
37 866
3
Кошти в інших банках
37 688
48 262
4
Цінні папери на продаж
13 376
19 594
5
Кредити і заборгованість клієнтів
291 244
236 641
6
Інвестиційні цінні папери продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
11
12
13
14
15
16
17
18
19
Процентний дохід
Процентні витрати
Чистий процентний дохід
Комісійний дохід
Комісійні витрати
Чистий комісійний дохід
Дивідендний дохід
Чистий торговий дохід
Дохід/збиток від інвестиційних цінних паперів
Дохід від довгострокових інвестицій
в асоційовані компанії
і дочірні установи й інші інвестиції
Інший операційний дохід
Операційний дохід
Загально адміністративні витрати
Витрати на персонал
Доход від операцій
Витрати на безнадійні заборгованості
Дохід до оподатковування
Податок на дохід
Дохід після оподатковування
Непередбачені доходи/витрати
Чистий прибуток/збиток банку
Чистий прибуток на одну просту акцію
Скоректований чистий прибуток
на одну просту акцію
63 985
(34 849)
29 135
20 694
(1 928)
18 766
3 551
708
52 160
(16 152)
(14 740)
21 268
(1 692)
19 576
(3 914)
15 662
15 662
0,04 645
49 858
(27 060)
22 798
16 412
(1 599)
14 813
1 924
22
103
39 662
(12 563)
(10 086)
17 012
(1 195)
15 817
(3 436)
12 381
15
12 396
0,03 895
Додаток 3
/>
Структура активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Додаток 4
Динаміка росту активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
/>/>
/>/>
/>/>
/>/>
Додаток № 5
/>
Структура пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Додаток 6
Динаміка росту структури пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
/>/>
/>/>
/>/>
/>/>
Додаток 7
/>
Структура кредитного портфеля Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Додаток 8
/>
Класифікація кредитів по галузям економіки