--PAGE_BREAK--Проценти, які обчислюються за прихідними операціями, називаються „процентами нарахованими”, при видаткових – „процентами відрахованими”.
На підтвердження прийнятого вкладу вкладникові видають ощадну (вкладну) книжку. Касир, отримавши внутрішнім порядком приходний ордер і ощадну книжку, перевіряє правильність записів у них, підписує ці записи, одержує від вкладника гроші, видає йому ощадну (вкладну) книжку.
Початковий внесок на ім’я вкладника може здійснити інша особа, яка перед своїм підписом в ордері вказує, хто вніс вклад.
При прийомі початкового внеску на ім’я неповнолітнього в установах банків повинні бути оформлені зразки підписів осіб, котрі розпоряджаються вкладом, згідно з чинним законодавством [7].
Для поповнення вкладу вкладник оформляє на суму внеску прихідний ордер. Контролер, одержавши ордер і ощадну (вкладну) книжку, знаходить відповідний особовий рахунок, звіряє реквізити і при їх ідентичності вносить і картку особового рахунку дату операції, прийняту суму, залишок вкладу, суму умовно нарахованих на внесок процентів до кінця року та їх залишок. Ці ж реквізити записує в ордері та в ощадній книжці.
За приходними операціями проценти на вклад додаються до попереднього залишку процентів. Після закінчення операційного року проценти за поточний рік дораховують до залишку вкладу і на новий залишок вкладу умовно нараховують проценти на цілий рік вперед.
Якщо залишок вкладу в ощадній книжці не збігається із залишком у рахунку (розбіжності не пов’язані з надходженням суми безготівковим шляхом), то контролер повідомляє про це керівника банку і на основі одержаного дозволу здійснює чергову операцію.
Якщо вкладник чи вкладник не подають при додатковому внеску ощадної книжки, то контролер на підтвердження прийнятої суми виписує квитанцію, копія якої прикладається до приходного ордера.
Для одержання часткової суми вкладу вкладник оформляє видатковий касовий ордер, пред’являє його разом з ощадною книжкою працівникові. Без пред’явлення ощадної книжки вклад не видається.
Працівник банку обов’язково звіряє підпис вкладника на ордері і в особовому рахунку. Після чого здійснює видаткову операцію, відрахувавши умовно до кінця року на видану суму проценти.
При виплаті всієї суми вкладу контролер повинен відрахувати проценти на суму всього вкладу до кінця року, прирахувати залишок одержаних процентів до залишку й оформити його видачу.
Особовий рахунок погашається штампом „Вклад виплачено” та підписом контролера. На суму нарахованих до вкладу процентів складається меморіальний ордер. В ощадній книжці спочатку відображається сума нарахованих процентів, а потім – виплачена сума. Книжка погашається штампом „Вклад виплачено”, ставиться дата і підпис контролера як на останній сторінці, так і на титульній, і книжка надривається зверху і знизу.
Касир після перевірки правильності операцій в ощадній книжці й ордері підписує їх, виплачує гроші.
Закритий особовий рахунок вкладають у картотеку закритих рахунків поточного року, на алфавітній картці роблять позначку „Рахунок закрито”, ставиться дада, підпис контролера, і картку перекладають в архівну картотеку.
Якщо операції з приймання і видачі вкладів автоматизовано, контролер перевіряє правильність операцій тільки в ордерах і ощадній книжці, підписує ці документи і передає касиру, який приймає чи видає готівку [16, c.54].
Вклади до запитання приймають також і комерційні банки. Але порядок оформлення операцій і правила нарахування процентів можуть мати свої особливості.
Установи комерційних банків приймають від фізичних осіб строкові і цільові вклади, режим яких обумовлюється угодами. Документи і порядок їх оформлення за цими вкладами такий же, як і за вкладом до запитання. Але часткові видачі тут не здійснюються. Проценти нараховуються за термін, протягом якого вклад зберігається в банку. Видача доходу (процентів) проводиться згідно з умовами договору – щомісяця (щокварталу) чи при закритті рахунку.
1.3 Депозитна політика банку
Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення нацефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:
зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;
диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;
сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);
диференційований підхід до різних груп клієнтів;
конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.
Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).
У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [10].
Можна зробити висновок про те, що більш стійкі у фінансовому плані банки, які турбуються про підтримку своєї ліквідності і платоспроможності, пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий (зазвичай, середньогалузевим береться процент за вкладами в Ощадному банку).
Високий процент за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що комерційний банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку.
Рівень доходів за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки) [14, c. 54].
Також важливе значення відіграє політика банку щодо дострокового припинення договору, має поєднувати в собі інтереси не тільки банку, але й клієнта. Несприятливі для клієнта умови дострокового повернення вкладу, які закладено депозитному договорі, можуть відштовхнути потенційних споживачів депозитних послуг. Ефективне вирішення цієї проблеми можливе при балансуванні інтересів сторін депозитної угоди. З точки зору лояльності банку до випадків передчасного зняття коштів з депозитного рахунку існує два підходи: жорсткий та помірний. Прикладом жорсткого підходу може бути пункт депозитного договору „при достроковому знятті коштів з клієнта стягується 2 проценти від суми вкладу в доход банку і за поточний період проценти не нараховуються”.в умовах економічної нестабільності, слабкої довіри до фінансово-кредитних установ подібне становище відштовхує потенційних клієнтів і, відповідно, ніяк не сприяє зміцненню ресурсної бази банку.
Привабливим, лояльним для потенційних клієнтів підходи слід вважати виплату процентів за зменшеною, порівняно з договірною, ставкою за фактичний термін розміщення коштів в установі банку. В іншому випадку можлива виплата вкладнику нарахованих процентів за зберігання вкладу протягом повних місяців, а за місяць, протягом якого було розірвано угоду – проценти нараховують як за вкладом „до запитання”.
2. Аналіз ефективності проведення операцій комерційних банків з депозитами
2.1 Порядок нарахування та сплати відсотків по вкладах населення
При визначенні умов функціонування рахунків фізичних осіб слід враховувати:
термін залучення коштів;
процентну ставку по депозитах;
порядок нарахування та сплати процентів;
мінімальну суму внеску на депозитний рахунок.
Найбільш складним є визначення трьох останніх позицій.
Максимальна сума вкладу не обмежується, визначається тільки його мінімальна величина. Такий підхід обумовлений тим, що залучення великої кількості вкладників з малою сумою внеску призводить до зростання операційних витрат банку. Кожна установа банку самостійно визначає мінімальну суму внеску, виходячи із стану ресурсної позиції, можливостей щодо залучення коштів населення, ціни ресурсів відносно вартості інших джерел поповнення пасивів установи банку, терміну вкладу тощо.
Розрахунок процентної ставки потребує врахування таких факторів, як:
ставка рефінансування НБУ;
максимальний розмір процентної ставки по депозитах, визначений тарифами банку;
розмір процентної ставки по депозитах в основних банках-конкурентах у регіоні;
статус клієнта, кошти якого банк залучає (наскільки вигідним є потенційний клієнт з точки зору доходності від усіх видів обслуговування в установі банку);
питома вага вкладів клієнтів (окремого клієнта) у формуванні ресурсів банку;
рентабельність депозитних операцій.
У разі потреби та економічної доцільності керівникам регіональних установ необхідно дозволити самостійно встановлювати тарифи на банківські послуги, виходячи з умов регіону та інтересів банку. Вони повинні мати право у разі необхідності переглядати процентні ставки по вкладах з урахуванням фінансових можливостей та впроваджувати нові види вкладів, умови яких були б розроблені самостійно. Для клієнта, який має в установі банку декілька видів вкладів на певну суму, можна запропонувати систему бонусів [17, c. 20].
У разі наявності широких повноважень установи щодо визначення ціни на депозитні продукти у межах загальної цінової політики банку мова іде про децентралізований порядок ціноутворення. Такий підхід виправданий при розвинутій збутовій мережі банку, при використанні методу спільного збуту, комплексному (пакетному) обслуговуванні приватних клієнтів та у разі роботи з численними цільовими ринками. Звичайно такий метод водночас є і найбільш ризикованим і найбільш ефективним, оскільки вимагає прийнятття від установ банку самостійних рішень.
Най поширенішою на сьогоднішній день у практиці діяльності комерційних банків України є централізована система ціноутворення. Вона передбачає щорічне затвердження процентних доходів вкладників правліннями банків та періодичне їхнє коригування. Не важко помітити, що у цьому випадку неможливо реалізувати концепцію гнучкого ціноутворення з урахуванням комплексу відносин клієнта з банком і регіональних особливостей збуту депозитних продуктів.
Одним з варіантів ціноутворення може бути змішана система, що поєднує в собі централізований процес установлення цін на депозитні продукти з можливістю у разі потреби та економічної доцільності переглядати процентні ставки на місцях та впроваджувати нові види вкладів. Цей варіант є найбільш оптимальний в умовах переходу від централізованого до децентралізованого порядку визначення ціни. Він дає можливість враховувати специфічні умови діяльності установ банку в регіонах.
Депозитне обслуговування банком фізичних осіб пов’язано з нарахуванням процентів, які і відносяться на собівартість банківських продуктів.
Нарахування процентів по вкладах в установах комерційних банків України проводиться відповідно до „Порядку нарахування, обліку, сплати та стягнення процентів і відображення їх на рахунок бухгалтерського обліку в установах банку”, затвердженого постановою Правління НБУ від 16 вересня 1994 року № 155 з відповідними змінами та доповненнями.
Розмір процентних ставок і порядок їх нарахування на вкладні рахунки за всіма видами вкладів визначаються в договорах між банком та клієнтом і регламентуються відповідними положеннями про порядок ведення вкладних операцій у комерційних банках.
Проценти нараховуються за календарну кількість днів.
За всіма видами вкладів у разу функціонування їх менше одного місяця (якщо від дати відкриття вкладу до дати його закриття пройшло менше одного місяця) проценти нараховуються як за вкладом „до запитання”.
Для нарахування процентів необхідно такі дані:
сума, на яку нараховують проценти;
період, за який вони нараховуються;
процентна ставка.
Сума нарахованих процентів визначається за формулою:
Нп=Пч/Пд (1)
де, Пч – процентне число;
Пд – постійний дільник.
Пч=С·К/100 (2)
де, С – сума вкладу;
К – кількість днів (зберігання вкладу у банку).
Пд=365/Вс (3)
де, Вс – річна відсоткова ставка за вкладом.
Застосування процентних чисел значно спрощує роботу щодо нарахування процентів. Її можна проводити у два етапи: спочатку по рахунках клієнтів обчислюється за відповідний період кількість процентних чисел, а потім загальна кількість процентних чисел за цей період – сума нарахованих процентів.
Період нарахування процентів по вкладах „до запитання” вважається календарний місяць [3, c. 225].
Нарахування процентів та віднесення на собівартість проводиться в останній робочий день місяця. Процентне число обчислюється з урахуванням вихідних днів до кінця місяця.
За строковими депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою:
В = (С Вc К) / (365 • 100%) (4)
де, В — сума нарахованих простих відсотків.
Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:
Р(1+R)n (5)
де, n — період вкладу;
R — відсоткова ставка по депозиту;
Р — сума угоди.
Наприклад, до Приватбанк було покладено на депозитний рахунок 6000 грн. під 10% річних строком на півроку. Сума, нарахованих простих відсотків які отримає вкладник після закриття рахунку дорівнюватиме:
6000·10·180/365·100=295,89 грн.
Отже, загальна сума, яку отримає вкладник після закриття рахунку дорівнює 6295,89 грн.
По складному відсотку ця сума дорівнюватиме:
6000·(1+0,1/2) =8040,57 грн.
По строкових (договірних) вкладах нарахування процентів здійснюється:
по вкладах строком зберігання 1 рік і більше – по закінченні року, наступного за роком відкриття рахунку;
по вкладах з невеликим обумовленим строком зберігання до 1 року – в кінці строку зберігання;
щомісячно або щоквартально, якщо це передбачено умовами договору;
при виплаті всього вкладу – з розрахунку кількості днів, протягом яких зберігався вклад, та річної процентної ставки, передбаченої умовами договору в цьому випадку.
Для строкового вкладу із щомісячною виплатою процентів період нарахування встановлюється від дати зарахування коштів до аналогічної дати наступному місяці.
У разі сплати установою банку процентів щоквартально або після закінчення строку вкладу нарахування проводиться щомісячно з віднесенням суми процентів на операційні витрати місяця, за який вони нараховані у зазначеному порядку. Такий самий період нарахування процентів встановлюють і для строкових вкладів із щомісячною виплатою, з розбивкою періоду нарахування на відрізки.
Якщо за строковим вкладом проценти виплачуються щомісячно, то при достроковому закритті такого вкладу перерахунок процентів проводиться, виходячи з фактичного строку зберігання вкладу і процентної ставки по вкладах „до запитання”. При другому варіанті застосовується метод нарахованих та відрахованих процентів. Проценти, нараховані по прибуткових операціях, називаються „проценти прираховані” та проценти, нараховані по видаткових операціях – „проценти відраховані”. При заповнені особового рахунку нараховані проценти додаються до виведеного після попередньої операції залишку процентів, а проценти відраховані віднімаються від цього залишку.
продолжение
--PAGE_BREAK--