Скандинавія

План Фінляндія
Офіційна назва — Фінляндська Республіка— Suomen Tasavalta Republiken Finland.
Державний устрій — республіка. Глава держави — Президент, який обирається шляхом прямих і таємних виборів усіма громадянами країни, які мають право голосу, строком на 6 років. Законодавча влада здійснюється однопалатним парламентом, що складається з 200 депутатів, які обираються прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 4 роки. Виконавча влада здійснюється президентом і урядом.
Географічне розташування — країна розташована в Північній Європі. Межує зі Швецією (спільний кордон — 586 км), з Норвегією (729 км), із Російською Федерацією (1313 км). Загальна довжина сухопутного кордону — 2628 км. Берегова лінія — 1126 км.
Площа території — 337 030 кв. км (63 місце у світі).
Адміністративний поділ — 5 ляні (laani — губернія), без Аландських островів, які з травня 1991 р. мають статус самоврядування. Ляні поділяються на комуни (kunta).
Чисельність населення — 5175,8 тис. осіб (станом на липень 2001 року).
Столиця — Гельсінкі (Helsinki) — 574 тис. мешканців.
Інші великі міста: Еспу (224,4 тис. мешканців), Тампере (199,2 тис.), Вантаа (186 тис.), Турку (176,6 тис.), Оулу (122,9 тис.).
Державна мова — фінська, шведська.
Релігія — лютеранство.
Державне свято — 6 грудня (1917 р.) — День Незалежності.
Державний прапор. У 1861 році Костянтин Миколайович, брат імператора Олександра II, затвердив особливий прапор для Нюландського яхт-клубу — білий з синім хрестом і гербом у кантоні. Цей прапор вважається одним із прообразів сучасного фінського прапора.
Державним гербом Фінляндії є коронований лев із піднятим над головою мечем, який топче криву шаблю.
Державний гімн. У його основу покладено вірш, написаний спочатку шведською мовою. Написав його фінський поет Йоган Рунеберг у 1846 році. Цей вірш відображає зростання національного самовизнання у Фінляндії. Того ж року з'явилися перші варіанти мелодій, а в травні 1848 року пісня «Наш край» на музику Ф. Паціуса вперше прозвучала шведською мовою у виконанні Академічного хору. Вірш Рунеберга багато разів намагалися перекласти фінською, але сучасний варіант фінського гімну у перекладі П. Каяндера з'явився лише у 1889 році.
Грошова одиниця — євро (EUR).
Членство у міжнародних організаціях — ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС та інші. Історичний розвиток
Перші люди з’явилися на території країни у 8-7 тис до н. е., це були мисливці на північного оленя. Корінними мешканцями країни вважаються лапі. У 1-8 столітті на нинішній території країни розселилися угро-фінські племена, які прийшли до цього регіону зі сходу. Прибулі витіснили коріне населення у крайні північні райони. За доби вікінгів південна Фінляндія знаходилась якраз на торгівельному шляху “із варяг у греки”. У 12-14 ст значну частину території країни завоювали шведи, які в Карелії зіткнулися з новгородцями. Орєховський мирний договір 1323 року визначив кордон між Швецією та Новгородом. Згідно з цим договором уся Фінляндія вважалася частиною Швеції. Статус герцогства шведської корони Фінляндія отримала 1556 року, згодом країні дозволили мати власний парламент і користуватися внутрішньою автономією. Суперництво між Росією та Швецією за контроль над Фінляндією розпочалося давно. У 1714-1721 країну окупували російські війська. 30 серпня 1721 року за мирним договором між Росією та Швецією Росія одержала Карелію та м. Виборг. У 1743 році до Росії відійшла південно-східна частина Фінляндії. Після перемоги у російсько-шведській війні 1808-1809 років Росія відібрала у Швеції Фінляндію та Аландські острови. 29.03.1809 року Фінляндію проголосили великим князівством у складі Російської імперії. Цей статус зберігався впродовж понад століття. На практиці це означало досить широку автономію законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Цар намагався запровадити російську мову, призов на військову службу, але це наражалося на сильний опір фінів. У 1812 році столицею стало Гельсінкі (до цього- Турку). У 1863 році цар дозволив скликати фінській сейм, фінська мова, поряд із шведською, стала державною. У 1906 році фінські жінки одержали право голосу на виборах, вперше в Європі. Російська революція надала фінам шанс стати незалежними, і вони ним успішно скористалися. 15.11.1917 року фінський парламент перебрав усю владу в країні. 6.12.1917 року Фінляндію проголосили незалежною державою. Радянська Росія визнала цю незалежність. З 28.01. по 25.04 1918 року існувала Фінляндська Соціалістична Робітнича республіка, у країні точилася громадянська війна. 17 липня 1919 року країну було проголошено республікою, прийняли нову конституцію. У 1932 році Фінляндія та СРСР уклали договір про ненапад, однак 30.11.1939 року СРСР напав на Фінляндію з наміром відсунути державний кордон, що проходив дуже близько від Ленінграда. Фіни чинили жорстокий опір. Червона армія зазнала великих втрат. І все ж таки згідно з умовами мирного договору від 12.03.1940 СРСР одержав значну частину території Фінляндії (Карельський перешийок і район Петсамо). За агресію проти Фінляндії СРСР виключили з Ліги Націй. Світ був захоплений мужністю фіннів, але практичної допомоги їм не надав. Коли Німеччина напала на СРСР, Фінляндія стала на сторону Гітлера. Вони вийшли до нещодавно втраченого кордону, але просуватися далі, всупереч сподіванням фашистів, вони не квапились. Завдяки цьому Ленінград витримав блокаду, а Фінляндії довелося капітулювати у 1944 році. За те, що Фінляндія підняла зброю на СРСР, вивезла багато матеріальних цінностей і завдала великих збитків у Карелії та Ленінградській області, Сталін стягнув з неї значні репарації. Після Другої світової війни Фінляндія дотримується нейтралітету. 6.04.1948 року між СРСР та Фінляндією укладено договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. СРСР для Фінляндії був великим і надійним ринком збуту, тому його розпад спричинив значні втрати для фінської економіки, керівництво країною запровадило спеціальні заходи для її оздоровлення. 1.01.1995 року країна вступила до Європейського Союзу. Фінляндія-багата, демократична і стабільна країна. Характерними рисами фінського способу життя є власні дача, сауна та човен. Економіка держави
Економіка Фінляндії базується на приватному підприємництві, але уряд контролює ряд галузей економіки і навіть монопольно володіє деякими з них. Після Другої світової війни Фінляндія була переважно аграрно-індустріальною країною, краще були розвинуті лісівництво, гірничодобувна промисловість. Упродовж перших післявоєнних десятиліть економіка була переорієнтована зі сфери виробництва на сферу послуг. Країна стала своєрідним торговельним мостом між країнами Західної Європи і СРСР. На початку 1990-х років економіка Фінляндії пережила сильну кризу, викликану розпадом Радянського Союзу й втратою великого замовника. А з середини 1990-х років почався плавний економічний підйом: Фінляндія стала працювати на ринки західних країн. Сільське господарство
На сьогодні у Фінляндії переважають невеликі селянські господарства. Механізація ферм призвела до значного скорочення числа зайнятих у цій галузі, а доходи фермерів істотно зросли. Фінляндії довелося скасувати традиційні обмеження на імпорт сільськогосподарської продукції, оскільки це було обов'язковою умовою вступу в ЄС. Виробництво молочних продуктів, м'яса і яєць перевищує попит на внутрішньому ринку, і ці товари домінують в експорті сільськогосподарської продукції. Експортуються також деякі специфічні товари, наприклад, копчена оленина. В цілому на частку сільськогосподарської продукції у 1997 припадало всього 1,3% доходів від експорту.
Тваринництво, особливо розведення молочної худоби, свиней і бройлерів, — важлива спеціалізована галузь сільського господарства Фінляндії. Більша частина орної площі засівається кормовими травами, в основному травосумішшю з райграсу, тимофіївки і конюшини. Вирощують також картоплю і кормовий буряк.
Країна розташована за північними межами вирощування основних зернових культур. За винятком років з несприятливими вегетаційними умовами, Фінляндія на 85% забезпечує себе зерном (головним чином, вівсом, ячменем і пшеницею). Розвиткові зернового господарства сприяло вдосконалювання методів меліорації земель, широке застосування добрив і виведення холодостійких сортів. Пшеницю й інші зернові культури нарівні з цукровим буряком вирощують на родючих глинистих рівнинах південного заходу, яблука, огірки й цибулю — на Аландських о-вах, томати — у теплицях на півдні колишньої губернії Вааса (Естерботтена).
У Фінляндії сільське й лісове господарство нерозривно пов'язані між собою. Більшість селян нарівні з орними землями володіють значними лісовими ділянками. Понад 60% лісопокритих земель належить фермерам. На початку 1990-х років приблизно 1/6 доходів фермери одержували від заготівель лісу.
Ліси Фінляндії в основному складаються із сосен, ялинок і берез. Деревина використовується для виробництва фанери, целюлози, паперу. Гірничодобувна промисловість
Запаси корисних копалин у Фінляндії невеликі, а їх видобуток почався відносно недавно. Серед корисних копалин найбільш важливе значення має цинк, але частка Фінляндії в його світовому виробництві невелика. Наступне місце посідає мідь, яку добувають на рудниках Оутокумпу і Пюхясалмі, потім залізна руда і ванадій. Металеві руди становлять приблизно 40% вартості продукції гірничодобувної промисловості. У Торніо ведеться видобуток хрому і нікелю. Енергетика
Фінляндія має великий гідроенергетичний потенціал, але він використовується лише наполовину, оскільки в умовах невеликих перепадів висот освоєння цих ресурсів ускладнюється. Більше ніж половина гідроенергетичних потужностей Фінляндії зосереджена на ГЕС, побудованих на ріках Кемійокі, Оулуйокі і Віронкоскі. Майже вся важка індустрія Фінляндії базується на споживанні великої кількості електроенергії. Залізниці країни в основному електрифіковані. Фінляндія посідає друге місце у світі з видобутку торфу. Атомна енергетика почала розвиватися в 1970-х роках, коли були побудовані дві АЕС недалеко від Гельсінкі. Реактори і паливо для них були поставлені СРСР. У 1980-х роках були споруджені ще дві атомні станції, закуплені у Швеції. Обробна промисловість
В обробній промисловості домінують «лісові» галузі, що випускають целюлозу, папір і пиломатеріали. Приблизно 2/3 продукції цих галузей йде на експорт. Обробка деревини хвойних порід зосереджена у районі Фінської затоки, куди надходить сировина з Озерного краю. Близько 30% паперової продукції становить газетний папір; крім того, випускаються картон, обгортковий папір і високоякісний папір для банкнот, акцій та інших цінних паперів. Пиломатеріали були важливим експортним товаром ще в середині ХІХ ст. На початку 1970-х років у Фінляндії діяло вдвічі менше лісопильних підприємств, ніж на початку ХХ ст., але продукція цієї галузі утримувалася на рівні 1913 (7,5 млн. куб. м на рік). --PAGE_BREAK--
Після Другої світової війни у Фінляндії почали інтенсивно розвиватися металургія і машинобудування. Ці галузі виникли у зв'язку з необхідністю виплати СРСР репарацій у вигляді суден, верстатів, електричного кабелю й інших товарів. Великий сучасний металургійний комбінат знаходиться в Раахе, а невеликі заводи є в багатьох містах південно-західної Фінляндії. Випускаються машини й устаткування для целюлозно-паперових підприємств, сільськогосподарська техніка, танкери і криголами, кабель, трансформатори, генератори й електромотори.
Хімічна промисловість також почала розвиватися після Другої світової війни. Ця галузь виробляє синтетичні волокна і пластмаси з відходів деревообробної промисловості, фармацевтичну продукцію, добрива і косметику. Фінляндія популярна також високоякісними кустарними виробами — декоративними тканинами, меблями і скляним посудом.
Транспорт і зв'язок
Державні залізниці Фінляндії сконцентровані в південній частині країни. Їх загальна довжина — 5900 км. Хоча система автомобільних доріг була розширена, а парк приватних автомашин значно зріс у 1960-1970-х роках, інтенсивність дорожнього руху у Фінляндії все ще невелика порівняно з іншими скандинавськими країнами. Автобусне сполучення влітку здійснюється аж до крайніх північних районів. Довжина автомобільних доріг сягає 80 тис. км. Мережа судноплавних водних шляхів довжиною 6,1 тис. км, що включає канали між численними озерами, має винятково важливе значення для пасажирських і вантажних перевезень. Взимку судноплавство по каналах здійснюється за допомогою криголамів. Порти: Гельсінкі, Турку, Коккола, Котка, Ловіса, Оулу, Порі, Раума, Усикаупункі, Варкаус.
У 1998 р. у Фінляндії нараховувалося більше мобільних телефонів на душу населення (50,1 на 100 жителів), ніж у будь-якій іншій країні світу. Корпорація «Нокіа», заснована у Фінляндії, є найбільшим світовим виробником мобільних телефонів. Фінляндія лідирує також у розвитку системи Інтернет. Особливо високим рівнем використання цієї системи зв'язку відрізняються університети.
Місцеві лінії — широко розвинута мережа кабельного, радіорелейного і стільникового зв'язку, що забезпечує всі місцеві потреби.
Міжнародні лінії — 1 морський кабель, доступ до системи Інтелсат забезпечується через шведський супутник, 1 супутник Інмарсат (над Атлантикою й Індійським океаном). Цей супутник Фінляндія використовує разом зі Швецією, Норвегією, Данією та Ісландією. Зовнішня торгівля
Більша частина зовнішньої торгівлі Фінляндії припадає на частку країн Західної Європи, особливо Німеччини, Швеції і Великобританії, куди в основному експортується продукція целюлозно-паперової промисловості.
Торгівля з колишнім СРСР велася переважно на бартерній основі, що оформлялася п'ятирічними угодами; на початку 1980-х років Фінляндія направляла туди до 25% експорту, особливо продукцію металургії і машинобудування. У 1991 Фінляндія прийняла рішення про переорієнтацію зовнішньоторговельних операцій, і експорт у Росію скоротився до 5%. Це особливо сильно позначилося на стані суднобудування і текстильної промисловості, які давно працювали на стабільний радянський ринок. Норвегія
Норвегія — найпівнічніша країна Європи. Слово «Норвегія» в перекладі означає «шлях на північ».
Офіційна назва — Королівство Норвегія (KONGERIGET NORGE).
Територія — 386,9 тис. кв. км (разом з архіпелагом Шпіцберген, островами Ян-Майєн і Буве).
Населення — 4,416 млн. осіб (1998 р.).
Адміністративний поділ — 19 фюльке (fylke — область), у т.ч. місто Осло, прирівняне до фюльке. Фюльке поділяються на сільські (herreds-kommuner) і міські (by-kommuner) комуни.
Зовнішні території у Північному Льодовитому океані — адміністративний округ Свальбард (Svalbard — група островів у Північному Льодовитому океані). Територія — 62,4 тис. кв. км. Населення — 3,2 тис. осіб (січень 1997 р.). Адміністративний центр — Лонгьїр. Основна частина Свальбарду — архіпелаг Шпіцберген (Spetsbergen). Норвезький суверенітет над Шпіцбергеном встановлено Паризьким договором 9 лютого 1920 р. Офіційно Шпіцберген оголошено частиною норвезької території з 14 серпня 1925 р. Губернатор призначається Державною радою Норвегії терміном на 3 роки з можливим продовженням на два роки.
Зовнішні території в Атлантичному океані — острів Ян-Майєн, острів Буве.
Столиця — Осло (Oslo) — 761, 2 тис. осіб (1999 р.).
Найбільші міста — Берген (228 тис. осіб), Тронхейм (148 тис. осіб), Ставангер (109 тис. осіб), Берум (98 тис. осіб).
Офіційна мова — норвезька. Існує дві форми норвезької мови. Старонорвезька мова «букмол», або книжкова мова, (друга назва — «ріксмол» — державна мова), її використовують 80% населення. Близько 20% користуються новонорвезькою мовою «нюношк» (друга назва — лансмол — сільська мова), яка є сумішшю окремих діалектів норвезької мови. Всі норвежці вивчають обидві форми мови. У Норвегії проживають також представники національної меншини — саамі, які використовують свою рідну мову. Також на півночі широко використовується фінська мова.
Державний прапор Норвегії — був розроблений 13 липня 1821 року і досі не змінився. Тоді на датський прапор помістили синій скандинавський хрест. Всі три кольори, використані у прапорі, символізують свободу (як на прапорах Франції, США, Британії, Нідерландів). Автором дизайну прапора Норвегії, затвердженого резолюцією норвезького парламенту в 1821 році, був парламентарій з Бергена Фредерік Мельцер.
В Акті про прапор (10.12.1898) зазначені пропорції сучасного прапора: довжина — 22 одиниці; ширина — 16 одиниць; ширина синього хреста — 2 одиниці; ширина білого обрамлення хреста — 1 одиниця; відстань від древка до середини хреста — 8 одиниць.
Герб Норвегії. Як свідчать історики, близько 1200 року у правителя Норвегії з'явився власний герб, на якому зображений золотий у червленому полі коронований лев святого Олафа. У передніх лапах лев, який повернутий на захід, затиснув бойову сокиру.
Національний гімн — «Ми любимо цей край» Б’єрнстерна Б’єрнсона (1832 -1910 рр.).
Членство в міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, МВФ, МФКК, НАТО, ОБСЄ, ООН, РЄ та інших.
У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001 рік, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Норвегія посідає перше місце. Щорічні Глобальні звіти з людського розвитку готуються з 1991 року. В них оприлюднюються списки країн за рівнем людського розвитку, враховуючи такі показники, як рівень медичних послуг, освіти, тривалість життя та інші. У 2001 році додався ще один — індекс технологічного розвитку (доступ до новітніх інформаційних технологій і комунікацій). Історичний розвиток
У 4 столітті н. е. В Норвегії поселилися германські племена, чиїм заняттям було примітивне мисливство. Ворожнеча між племенами та брак родючих земель зумовлювали пошуки норвезькими вікінгами кращої долі в інших місцях. Вони допливали до Англії, Гренландії, Ісландії. Епоха вікінгів тривала три століття. Вони наганяли страх на європейські народи. Напади вікінгів були раптовими і залишали після себе лише згарища та вбитих. Нападники ж швидко зникали у відкритому морі. Держава вікінгів утвердилася за правління короля Гаральда 1 Горфагера. Практично ніхто нині не ставить під сумнів те, що саме вікінг Лейф Ериксон, син Ерика Рудого навесні 1000 року відкрив Америку, за 500 років до Колумба. Королі Олаф 1 та Олаф 2 запровадили у країні християнство. Протягом 1028-1035 років країна знаходилась під владою Данії. У 1066 році норвежці спорядили експедицію до Англії, щоб завоювати престол для Гаральда Галдероде — зятя Ярослава Мудрого, але їх спіткала невдача. Протягом 12-13 ст норвезькі селяни вибороли право на особисту свободу і їх не закріпачили. У 1349-1340 роках епідемія чуми винищила половину населення країни. У 1397 році було укладено унію, внаслідок якої на чолі Норвегії, Данії і Швеції став один монарх. У 1523 році унія розпалася, однак Норвегія залишилась у складі Данії і стала її провінцією. У 1814 році Данія передала Норвегію Швеції, згодом вона отримала право на самоуправління. У 1905 році Норвегія вийшла зі складу Швеції. Під час Першої світової країна трималася нейтралітету. Згідно з Паризьким мирним договором, Шпіцберген офіційно став частиною Норвегії. Під час Другої світової гітлерівці порушили заяву про нейтралітет країни, висадившись на її території. Фашисти завдали поразки норвезьким і англо-французьким військам у битві під Нарвіком 8.06.1940 і поставили при владі маріонетковий уряд Відкуна Квінслінга. Король і уряд емігрували до Лондону. Радянська армія 1944 року під час Петсамо-Кіркенеської операції визволила майже всю територію Норвегії. Гітлерівці капітулювали 8 травня 1945 року. Король повернувся до країни, а Квінслінга розстріляли 28.10.1945 року. Норвегія вступила до НАТО у 1949 році. Незабаром розпочалася експлуатація нафтових родовищ Північного моря. Це сприятливо позначилось на стані економіки. Уряд мав намір приєднатися до Європейського економічного співтовариства, але населення на референдумі 1972 року висловилося проти такого рішення. У 1994 норвежці виступили проти приєднання країни до ЄС. Норвегія — “країна європейського соціалізму з людським обличчям”. Традиційні галузі промисловості
Рибальство. Ще з часів середньовіччя Норвегія славиться своїм рибним промислом. Експортується як виловлена в морі, так і вирощена в численних штучних загородах риба. Норвезький лосось з таких штучно перекритих водойм зараз дуже відомий на світовому ринку.
Близько 90% рибопродукції Норвегії експортується. Вилов риби перевищує 500 кг на кожного норвежця.
Сільське господарство. Лише 3,5 відсотка земельних площ Норвегії придатні для обробітку. І, незважаючи на це, сільське господарство країни значною мірою задовольняє потреби населення у харчах. Норвезькі сільськогосподарські продукти експортуються мало.
Основою норвезького сільського господарства є тваринництво, яке повністю покриває потреби населення країни у м'ясі, молоці і молочних продуктах. Внаслідок кліматичних особливостей виробництво зернових лише на 40% забезпечує потреби внутрішнього ринку. У той же час, значна частина овочів і фруктів, незважаючи на складні умови північної країни, вирощується норвезькими селянами.
Лісова і целюлозно-паперова промисловість. Ліс дає важливу експортну сировину у вигляді деревини, паперу, картону, целюлози, будівельного матеріалу і меблів.
Основу целюлозно-паперової промисловості становлять дешева енергія, яку отримують за рахунок використання гідроресурсів, і значні запаси сировини. Норвезькі компанії, найбільшими з яких є «Ношке Скут», «Боррегорд», «Петерсон», виробляють різноманітні сорти целюлози, газетний, журнальний і пакувальний папір, картон, облицювальні панелі, паркет і багато іншого.
Традиційні галузі промисловості мають дуже важливе значення для трудової зайнятості людей і заселення нових районів. Економика
Норвезька промисловість значною мірою базується на використанні природних ресурсів. І водночас знайдеться не багато країн, які б ще більше, ніж Норвегія, залежали від зовнішньої торгівлі. Щоб і далі йти в ногу з часом, в країні проводять інтенсивні наукові дослідження перспективного плану, як у промисловості, так і в державному секторі.
Економічні райони    продолжение
--PAGE_BREAK--
У Норвегії виділяють п'ять економічних районів: Східний (історична провінція Естланн), Південний (Серланн), Південно-Західний (Вестланн), Центральний (Треннелаг) і Північний (Нур-Норге).
Східний район (Естланн) — це найбільш розвинута в економічному відношенні частина Норвегії. У місті Осло представлений широкий спектр промислових галузей, у тому числі металургія, машинобудування, борошномельна, поліграфічна, а також майже вся текстильна промисловість. Осло — центр суднобудування. На долю району Осло припадає близько 1/5 всіх зайнятих у промисловості країни.
На північний схід від Осло знаходиться місто Сарпсборг, другий за величиною промисловий центр країни. У Скагерраку розташовані підприємства лісопильної і целюлозно-паперової промисловості, які працюють на основі місцевої сировини. З цією метою використовуються лісові ресурси басейну р.Гломма. На західному березі Осло-фіорду, на південний захід від Осло, розташовані міста, промисловість яких пов'язана з морем і переробкою морепродуктів. Це центр суднобудування Тенсберг і колишня база норвезького китобійного флоту Саннефіорд.
Південний район (Серланн) в економічному відношенні найменш розвинутий. Третина району вкрита лісами, колись тут був важливий центр торгівлі лісом. Наприкінці ХІХ ст. цю територію залишило багато населення. У наш час населення в основному зосереджене в ряді невеликих прибережних міст, які є популярними літніми курортами. Головні промислові підприємства — металургійні заводи в Крістіансунні, що випускають мідь і нікель.
У Південно-Західному районі (Вестланні) сконцентрована приблизно чверть населення країни. Між Ставангером і Крістіансунном знаходяться 12 великих фіордів. Розвиток сільського господарства обмежений через гірський рельєф фіордів і скелястих островів. Хліборобство поширене в долинах річок і ділянках терас уздовж фіордів. У цих місцях в умовах морського клімату розташовані широкі пасовища, а в деяких приморських районах — плодові сади. Порти південно-західної Норвегії, зокрема Олесунн, є базами зимового промислу оселедця. По всій території району розташовані металургійні і хімічні заводи, які використовують багаті ресурси гідроенергії. Берген є головним центром обробної промисловості району. В цьому місті і сусідніх селищах знаходяться машинобудівні, борошномельні і текстильні підприємства. З 1970-х років Ставангер, Саннес і Сула є основними центрами, в яких підтримується інфраструктура видобутку нафти і газу на шельфі Північного моря, тут знаходяться нафтопереробні підприємства.
Четвертий за значенням з числа великих економічних районів Норвегії — Західно-Центральний (Треннелаг), який прилягає до Троннхеймс-фіорду, з центром у Тронхеймі. Відносно плоска поверхня і родючі ґрунти на морських глинах сприяли розвитку хліборобства, яке виявилося конкурентоспроможним з хліборобством району Осло-фіорду. Чверть території вкрита лісами. В цьому районі розробляються родовища корисних копалин, особливо мідних руд і піритів.
Північний район (Нур-Норге) розташований більшою частиною на північ від Північного полярного кола. У ньому немає великих запасів деревини і гідроенергії, як на півночі Швеції і Фінляндії, на шельфовій зоні знаходяться найбагатші у Північній півкулі рибні ресурси. Берегова лінія має велику довжину. Рибальство, найдавніше заняття населення на півночі, і досі дуже поширене, однак все більшого значення набуває гірничовидобувна промисловість. За розвитком цієї галузі Північна Норвегія посідає провідне місце в країні. Розробляються залізорудні родовища. Видобуток залізних руд і робота на металургійному комбінаті в Му-і-Рані приваблюють у цей район переселенців з інших частин країни, однак кількість населення всього Північного району не перевищує кількості населення Осло.
Експорт: енергоносії, нафта, газ, нафтопродукти, машини й устаткування, кольорові і чорні метали, хімічні товари, судна, добрива, риба і морепродукти, целюлозно-паперові товари.
Основні експорт-партнери Норвегії: ЄС — 77% (Великобританія — 17%, Німеччина — 12%, Нідерланди — 10%, Швеція — 10%, Франція — 8%), США — 7% (1998 р.).
Імпорт: машини й устаткування, готові вироби, хімічні продукти, продовольчі товари, паливо та електроенергія.
Основні імпорт-партнери: ЄС — 69% (Швеція -15%, Німеччина — 14%, Великобританія — 10%, Данія — 7%), США — 7%, Японія — 4% (1998 р.). Швеція
Офіційна назва — Королівство Швеція (Konungariket Sverige).
Географічне положення — розташоване в Північній Європі, у східній частині Скандинавського півострова.
Площа території — 450 тис. кв. км.
Населення — 8,9 млн. осіб. 85% з них проживають на півдні країни. Близько 85% належать до шведської лютеранської церкви.
Столиця — Стокгольм (Stockholm) — 711 тис. осіб (грудень 1995 р.); з передмістями — 1 млн. 762 тис. осіб (грудень 1997 р.).
Найбільші міста: Ґетеборг (789 тис. мешканців), Мальме (518 тис. мешканців), Уппсала (181 тис. мешканців).
Адміністративний поділ — 24 лена (lan — губернія), які поділяються на 284 комуни. Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до лену.
Офіційна мова — шведська.
Найвища точка: гора Кебнекайзе (2.111 м).
Державний прапор
Точний вік шведського прапора невідомий, але найстаріші зображення синього полотнища з жовтим хрестом датуються XVI століттям. Згідно з королівським указом 1569 року, на шведських бойових штандартах і прапорах повинен був зображатися жовтий хрест, оскільки гербом Швеції був синій щит, поділений на чотири частини золотим хрестом. Можливо, взірцем для шведського прапора був датський прапор, а синій і жовтий кольори взято з герба. Лише з 1620-х років, тобто з часів правління Ґустава II Адольфа, існують переконливі свідчення того, що синій прапор із жовтим хрестом був на шведських кораблях. Відповідно до найдавнішого в Швеції указу від 1663 року про прапор на кораблі, на всіх суднах, за винятком торговельних, мав бути трикутний прапор, а на торгових — квадратний. Нині трикутний прапор використовують тільки на суднах королівської родини і на військових кораблях. На вимпелі королівської родини в центрі хреста може бути зображений Малий або Великий герб Швеції.
Починаючи з 1916 року 6 червня святкують як День Шведського Прапора. У 1983 році цей день оголошено також Національним Днем Швеції. Таке рішення пояснюється двома причинами: 6 червня 1523 року Ґустава Васу було обрано королем Швеції, що поклало початок Швеції як незалежної держави, і цього ж дня 1809 року Швеція ухвалила нову Конституцію, яка визначала права громадян і надавала їм значну свободу.
Від 1 березня по 31 жовтня прапор піднімають о 8.00, в останні дні — о 9.00. Опускають прапор із заходом сонця. В офіційні дати (їх близько 15), наприклад, урочистості в житті королівської родини, Травневе Свято, День Виборів, День ООН (24 жовтня) і Нобелівський День (10 грудня), прапори вивішують скрізь. Прапори можуть вивішувати також на честь місцевих свят або ж урочистих подій у якійсь родині.
Як визначено в Акті про національні герби 1982 року, Швеція має два національні герби — Великий і Малий.
Малий Герб, який використовують частіше, є синім щитом з трьома золотими коронами, дві вгорі, одна внизу. Зверху щит увінчує корона, іноді щит облямовує золотий ланцюг Ордена Серафима (Орден Серафима, заснований у 1748 році, є найпочеснішою нагородою у Швеції). Зображення трьох корон використовувалося як емблема Швеції приблизно з 1336 року, коли три корони були вже відомі як символ «Трьох мудрих королів». Згідно з іншою теорією, король Маґнус Ерікссон (1319-1364) затвердив емблему трьох корон як символ свого титулу — «Король Швеції, Норвегії та Сканії».
Великий Герб — це герб монарха, який використовують в особливих випадках уряд і ріксдаг. Герб бере початок від 1440-х років, коли служив печаткою короля Карла Кнутссона Бонде і відколи почав використовуватися. Щит на цьому гербі поділений на чотири частини, на ньому зображені три корони і «лев Фолькунґів» (тобто герб королівської династії, яка правила в Швеції від 1250-го по 1364 рік). У центрі міститься герб нинішньої королівської династії. На початку XIX ст. цей герб ухвалив щойно обраний наступником шведського трону французький маршал Жан-Батист Бернадот, який почав правити як король Карл XIV Юган. Герб складається з «мантії Васи», уособлення королівської династії Вас (1523-1654), мосту, що символізує князівство Понте-Корво в Італії (дароване Бернадотові імператором Наполеоном 1806 року), Наполеонового орла та семи зірок. Історичний розвиток
До 10 ст. н. е. про територію Швеції відомо мало. Існують здогадки, що германські племена заселили ці землі ще в давнину, зокрема про племена суйонів згадував римський історик Публій Корнелій Тацит. Першими державами на території Швеції були королівства готів. Протягом 8-9 ст. шведи брали участь у походах вікінгів у Балтійському морі, до давньої Русі, Багдадського халіфату. У першій половині 9 століття місіонери-франки принесли до країни християнство, але повністю воно розповсюдилося значно пізніше. Об’єднана шведська держава виникла у 10 столітті, її першим конунгом був Ерик Кривава Сокира. Міць Швеції значно зросла за короля Ерика Святого, який завоював Фінляндію. У 1240 році шведські війська пішли в похід на Новгород, але він закінчився поразкою. 1323 року укладено Орєховський мирний договір, який встановив кордон між Швецією та Руссю. Протягом 1396-1523 років країна входила до унії, де домінувала Данія. Вона ввійшла до неї за часів правління королеви Маргарити Датської. У 1426-1423 роках Швеція вела безуспішну війну проти Ганзи, а 1471 року домоглася від Данії внутрішньої автономії. Шведи неодноразово поставали проти датського панування. Збройне повстання 1521-1523 закінчилося перемогою і встановленням незалежності. У 30-тих роках 16 століття державною релігією Швеції стало лютеранство. Шведські королі боролися проти Данії, 1561 р завоювали Естонію. Протягом 16-17 століть Швеція вела війни за панування на Балтиці. Особливо інтенсивною була територіальна експансія за короля Густава 2 Адольфа (1611-1623). Швеція брала участь у Лівонській війні, інтервенції в Росію на початку 17 столітті, Тридцятирічній війні 1618-1648 років, війнах проти Польщі, Данії. За правління Карла 10 було укладено Вестфальський мирний договір про припинення Тридцятирічної війни, який знаменував пік могутності Швеції. Вона одержала Бремен і Померанію, Данія повернула Швеції її південну частину. Нещасливі для Швеції часи настали за правління Карла 12. вторгнення в Росію під час Північної війни 1700-1721 закінчилося розгромом шведської армії під Полтавою1709 року.Швеція втратила значні території за умовами Ніштадтського миру 1721 року. У 1743 році до Росії відійшла південно-східна частина Фінляндії. Імперія розпалася. Роль парламенту зросла, а влада короля звузилася. Так тривало до 1771 року, коли король Густав 3 повернув престолові значні повноваження. У 1805 році Швеція приєдналася до антифранцузької коаліції. Профранцузькі політичні сили вчинили державний переворот у 1809 році. Після поразки у російсько-шведській війні 1808-1809 років Швеція передала Росії Аландські острови та Фінляндію. У 1809 році у країні було проведено демократичні реформи, прийнято конституцію. Після 1814 року Швеція не брала участі у війнах. Того ж року до складу Швеції ввійшла Норвегія. Шведський монарх був одночасно й правителем Норвегії (унія тривала до 1905 року). У 1815 році Швеція поступилася Прусії Померанією. У 1914 році після початку Першої світової війни країна проголосила нейтралітет і уклала угоду з Норвегією і Данією про спільний захист нейтралітету і спільних економічних інтересів. У роки Другої світової країна допускала значні відхилення від принципів нейтралітету на користь фашистської Німеччини (транзит військ через шведську територію, постачання сировини). Швеція вступила до ООН у 1946 році. У грудні 1982 року уряд Швеції висунув пропозицію про створення у центральній Європі зони, вільної від ядерної зброї. У 20 столітті Швеція перетворилася на одну з найзаможніших країн світу. Вона має одну з найдосконаліших систем соціального захисту. Загальне виборче право у Швеції було запроваджено 1921 року. У 1995 році Швеція вступила до Європейського Союзу, але 2002 року утрималася від введення євро замість власної крони. Природні ресурси
Швеція багата на хвойні ліси, гідроенергію, залізну й уранову руди та інші мінерали, однак не має значних покладів вугілля і нафти. Залізорудні копальні розташовані на крайній півночі. Продукція їх видобутку переважно експортується.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Шведські хвойні та змішані ліси забезпечують сировиною високорозвинуті галузі деревообробної промисловості — лісопильну, целюлозно-паперову та меблеву. Швеція є значним експортером продуктів деревообробної промисловості на світовий ринок. У 1997 році обсяг експорту в цій галузі становив 91 млрд. шведських крон.
Дешева гідроенергія була визначальним фактором промислового розвитку Швеції. Нині майже 15% енергії країна одержує від гідроелектростанцій, більшість з яких збудовані на великих північних річках. Понад 40% споживаної енергії в Швеції припадає на імпортовану нафту, 7% — на імпортовані вугілля і кокс. Дванадцять шведських атомних реакторів забезпечують майже 50% електроенергії. Решту енергії дають біопаливо, торф, спалювані відходи тощо.
Здійснюється масштабна політична програма з енергозабезпечення, спрямована на розвиток екологічно безпечної та економічно ощадної системи. Ця програма має полегшити зміни попиту і пропозиції на ринку електроенергії в середньостроковій і довгостроковій перспективах, на шляху до реструктуризації енергосистеми. Попереднє рішення про виведення з ладу всіх атомних реакторів у Швеції до 2010 року було скасовано, а закриття першого реактора в Барсебеку було відкладено до закінчення його робочого періоду. Економіка країни
Швеція — високорозвинута індустріальна країна з добре розвинутим сільським господарством. Шведська економіка відзначається високим ступенем концентрації виробництва і капіталу. Частка Швеції у світовому виробництві становить близько 1%, а у світовій торгівлі перевищує 2% (при кількості населення, що дорівнює близько 0,2% населення земної кулі).
Основні природні багатства: ліс (за запасами деревини посідає перше місце в Західній Європі), залізна руда, гідроенергія (друге місце в Західній Європі). Має запаси уранової сировини, достатні для забезпечення ядерної енергетики.
Основні галузі промисловості: целюлозно-паперова і деревообробна, металургійна, гірничовидобувна. Провідна галузь — багатогалузеве машинобудування (електротехнічне, електронне, турбіно-, верстато-, судно-, автомобілебудування). Швеція посідає третє місце у світі за виробництвом целюлози, п'яте — за видобутком залізної руди. Розвинуті хімічна, харчова, лісопильна, текстильна, взуттєва промисловість.
В країні виробляється електроенергія, деревна маса, папір і картон, чавун, сталь, прокат чорних металів, цемент, синтетичні смоли і пластмаси, автомобілі — легкові, вантажні та автобуси.
Високорозвинуте, механізоване сільске господарство з надлишком забезпечує потребу країни в основних видах сільськогосподарської продукції. Переважають фермерські господарства. Головна галузь — м'ясо-молочне тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Вирощують пшеницю, жито, ячмінь, овес, картоплю, цукрові буряки. Близько половини виготовлюваної продукції і значна частина продукції сільського господарства експортується.
Приватні фірми виробляють близько 90% продукції, причому 50% продукції та експорту припадає на інженерний сектор. Сільське господарство займає лише 2% ВВП і 2% внутрішнього ринку праці. Проте за останні роки ця надзвичайно позитивна загальна картина була дещо затьмарена бюджетними труднощами, високим рівнем безробіття і поступовою втратою конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Швеція гармонізувала свою економічну політику з нормами ЄС, до якого вона приєдналася на початку 1995 року. ВВП у 2001 році становив 4%.
ЕКСПОРТ: 95,5 млрд. дол. США (2000 р.).
Експортні товари: продукція машинобудування (35%), папір і картон (перше місце в світі), целюлоза і залізна руда (друге місце), деревина і пиломатеріали (четверте місце), хімікати.
Партнери по експорту: ЄС — 55% (Німеччина — 11%, Велика Британія — 10%, Данія — 6%, Фінляндія — 5%, Франція — 5%), США — 9%, Норвегія — 8% (1999 р.)
ІМПОРТ: 80 млрд. дол. США (2000 р.).
Імпортовані товари: машини, устаткування, мінеральне паливо, метали, продовольство, хімікати, автомобілі, харчові продукти, одяг.
Партнери по імпорту: ЄС — 67% (Німеччина — 18%, Велика Британія — 10%, Данія — 7%, Франція — 6%), США — 6%, Норвегія — 8% (1999 р.)
На початку минулого століття Швеція була переважно аграрною країною, однією з найбідніших у Європі. Однак завдяки багатим внутрішнім запасам залізної руди, лісам та гідроенергії, талановитим інженерам і кваліфікованим робітникам стала можливою швидка індустріалізація, що перетворила Швецію на державу з сучасним рівнем добробуту. Особливо прискорився економічний розвиток у повоєнний період, до середини 1970-х років, коли шведська експортна промисловість відзначалася високою конкурентоспроможністю. Проте протягом останніх двох десятиліть ВНП у розрахунку на душу населення в Швеції зменшився до рівня, нижчого від середнього в країнах-членах ОЕСР.
У другій половині 1980-х років Швеція відчувала великий дисбаланс на макроекономічному рівні, що призвів до стрімкого підвищення цін і видатків, а також до росту дефіциту державного бюджету.
На початку 1990-х років Швеція зазнала найбільшого з 1930-х років економічного спаду. Завдяки широкій програмі заходів загальнобюджетний дефіцит було скорочено більше ніж на 10 % ВВП 1994 року, і вже в 1998 році отримали надлишок у розмірі 2,5 % ВВП. Такого якісного стрибка не знає жодна з країн ОЕСР.
Зміцнення бюджету супроводжувалося значним поліпшенням макроекономічних показників. В останні роки зменшилися відсоткові ставки на довгострокові позики. Різниця у відсоткових ставках порівняно з іншими європейськими країнами скоротилася до 0,4 відсотка. Темпи інфляції як і раніше низькі і сталі, а продуктивність праці і виробництва значно зросли після знецінення шведської крони у 1992 році.
Протягом 1990-1997 років продуктивність праці зросла на 60 % в наукомістких галузях промисловості і майже на 40 % у капіталомістких галузях. Завдяки успішній експортній діяльності ринкова участь Швеції збільшилась від 1992 року більше ніж на 20 %.
Незважаючи на свою помірну частку у ВВП (22 % у 1997 році), промислове виробництво і досі відіграє провідну роль у шведському експорті. 14% відсотків у ньому становлять продукти лісової промисловості, 10% — продукти хімічної промисловості, з яких 4% припадає на фармацевтичні препарати і 55 % — на металоконструкції, вироби машинобудування і обладнання. 20 найбільших промислових груп, до яких належать зокрема АСТРА, Електролюкс, Екрікссон, Фармація, Вольво та СКА, формують понад половину загального шведського експорту товарів.
Інтенсивність наукових досліджень і розробок у шведському промисловому секторі є однією з найвищих у світі. Близько 80% видатків на наукові дослідження в шведській промисловості здійснюються 20 великими промисловими групами.
Традиційно велику частку шведського виробництва становили капіталомісткі галузі, такі як паперово-целюлозна промисловість і чорна металургія. На сьогоднішній день, однак, все більшої ваги набуває високотехнологічна продукція: телекомунікаційне обладнання, спеціальні прилади, автомобілі, фармацевтичні препарати.
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у Швеції був зафіксований значний витік прямих інвестицій. 80% прямих іноземних інвестицій (ПІІ) надійшли зі Швеції протягом 1986-90 років до країн ЄС, оскільки шведські компанії закріплювалися на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Протягом 1990-х років притік ПІІ до Швеції зріс, і баланс став позитивним.
Нині Швеція є одним із світових лідерів у галузі інформаційних технологій (ІТ). Зокрема, стрімке зростання компаній у таких секторах як Інтернет та ІТ привернув світову увагу. Країна є одним з лідерів на ринку мобільного зв'язку та бездротових інтернетних прикладних програм. Завдяки цьому Швеція стала важливим випробувальним ринком для компаній, які працюють з ІТ. Дуже часто можна почути і прочитати про Стокгольм як про інтернет-столицю Європи. Крім того, багато з найбільш розвинутих компаній, що займаються ІТ та мобільним зв'язком, таких як Microsoft, Nokia, Intel, та IBM, сьогодні переносять свої дослідження і розробки на територію країни.
Шведське "ІТ-диво" стало можливим завдяки високопрофесійному рівневі працівників і сталим традиціям інновацій у сфері комп'ютерів та зв'язку. Ще одним додатковим фактором, якого часто не помічають, є те, що ІТ вже давно широко використовуються і в приватному, і в державному секторах, а також школах, коледжах, університетах і вдома.
Сьогодні кожна друга сім'я у Швеції має найновішу модель персонального комп'ютера з доступом в Інтернет. Кількість домашніх користувачів Інтернету швидко зростає. Ще у 1998 році 72% працюючого населення використовували комп'ютер на роботі. У період з 1995 по 1999 рік кількість користувачів мобільного зв'язку збільшилася з 1,5 до 4,6 млн. В результаті Швеція обігнала Сполучені Штати у глобальному індексі використання ІТ, який був складений американською аналітичною компанією IDC, і зараз вона є найрозвинутішою країною у сфері ІТ. Туризм у країнах Скандинавії
Жителів Скандинавії єднають не тільки спільні традиції, релігія, звичаї, спосіб життя, а й природньо- кліматичні умови. Водночас країни цього регіону мають свої, особливі умови для розвитку туризму та відпочинку. Тут є умови для зимового туризму та розвитку зимових видів спорту. На річках можна займатися водними видами спорту і рибальством.
Ситуація на туристичному ринку в країнах регіону вирізняється постійним розподілом сфер впливу та боротьбою за туриста.Провідними туроператорами регіону є Новасол (Данія), Призма Турз (Норвегія), Сканд Леже Груп (Швеція). Збут своєї продукції-туристичних подорожей-туроператори Скандинавії намагаються здійснювати не тільки через численні турбюро, а й безпосереднім виходом на споживача через мережу Інтернет. Уже сьогодні 30% туристичних путівок продаються за його допомогою. Фахівці вважають, що продаж послуг через канали телебачення найближчим часом теж збільшиться.
Незначна заселеність півночі Скандинавського півострова приваблює туристів, які шукають спокою та усамітнення. Тут вони можуть тішитися так званою робінзонадою.
Літо тут коротке- усьго кілька тижнів, тому місцеві жителі ретельно планують свій відпочинок. Західне узбережжя Норвегії, де впрдовж 230 днів на рік панує нестійка пог7ода із зливами, малопридатне для туризму. Морські води навколо півострова не встигають прогрітися, тому для літнього відпочинку найпривабливішими є внутрішні райони суходолу, де зосереджено безліч озер та невеликих річок.Та й погодні умови тут більш сприятливими, ніж на узбережі. Внутрішні райони Скандинавії також спрятливі для зимового відпочинку, завдяки більш стійкому, порівняно з узбережжям, сніговому покриву. Лижний сезон тут розпочинається в лютому і триває близько трьох місяців. Не випадково, що місто Ліліхаммер було обрано столицею зимових олімпійських ігор 1994 року.
Найкращий період для туризму- початок літа, коли найдовші дні та короткі ночі, не дошкуляють комарі. Жителі Скандинавії добре пристосувалися до нетривалого відпочинку, використовуючи для цього вихідні дні.Більшість з них мають невеликі будиночки за містом, яхти, човни. Використовують також вагончики-автопричепи з усім необхідним.
Для всіх туристичних ареалів у країнах Скандинавії величезне значення мають транспортні зв’язки. Надійне транспортне сполучення вже давно зробило ці країни доступними для туристів з Європи. Цьому сприяє передусім мережа добре облаштованих доріг з твердим покриттям. Проте заасфальтовано не всі автошляхи. Порівняно з іншими європейськими країнами тут мало автобанів- швидкісних багатосмугових автострад найвищого класу. Пояснюється це тим, що асфальтове покриття потребує постійного відновлення в умовах льодового обмерзання в зимовий період. Значною подією в регіоні стало введення в дію 16-кілометрового мостового переходу між Копенгагеном (Данія) та Мальме (Швеція) через протоку Ерезунн. Щодня міст пропускає близько 20 тис. автомобілів. Якщо раніше, до спорудження мосту, паромом через протоку цю відстань можна було подолати за 50 хвилин, то тепер усього за 10 хвилин.
З мостовим переходом пов’язані інтереси 3.5 млн людей регіону. Тільки 120 тис. студентів з 11 університетів та інших вищих навчальних закладів користуються мостом в обох напрямках. Із спорудженням мосту поромні компанії втратили монополію на перевезення через протоку Ерезунн, натомість, з мостовим переходом пов’язують великі надії численні підприємницькі, брокерські й туристичні фірми. Однак поромні сполучення продовжують відігравати велику роль, зокрема у сполученні між півостровом Ютландія та численними островами через фіорди, морські затоки і протоки. Традиційно популярними є морські круїзи вздовж норвезького узбережжя з заходом у фіорди, до мису Нордкап, Шпіцберген, Санкт-Петербурга, Риги, Талліна, столиць скандинавських країн Балтійським морем.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Розвитку туризму в регіоні спряє залізничне та повітряне сполучення. Залізницею туристи можуть з комфортом перетинати півострів з півдня на північ та у зворотньому еапрямку. Повітряним сполученням пов’язані між собою найбільші міста, столиці з районами відпочинку.
У Норвегії найкращими туристичними об’єктами є райони на північ від Осло. Це території середньовисотних ландшафтів, озер, сонячної погоди та постійним сніговим покривом взимку. До послуг туристів, що віддають перевагу природним особливостям Півночі,- узбережжя країни- Фіорланд. Особливо хочеться відзначити лижний спорт. Вперше згадка про людину на лижах залишена тут 4000 років тому. Це наскальні малюнки, на яких зображено лижника. І сьогодні це є один з найулюбленіших норвежцями видів спорту.
Столицю країни м. Осло засновано в 1048 році. Після пожежі 1642 року вона змінила свою назву на Христианію, а у 1925 столиці повернуто попередню назву. У центральній частині міста та головній вулиці Карл Йоганс Гате містяться театри, залізничний вокзал, кав’ярні, ресторани, університет і ратуша, у великій залі якої щороку 10 грудня Нобелівським лауреатам вручають премії. З-поміж музеїв найбільшу увагу привертає Норвезький музей судноплавства, експозиції якого пов’язані з іменами Амундсена та Нобіле. У Фрам-музеї можна ознайомитися з експедиціями Свердрупа, Нансена, Амундсена, у музеї “Кон-Тікі”- з подорожами Тура Хеєрдала.
Швеція має невеликі, порівняно з іншими скандинавськими країнами, можливості щодо відпочинку і туризму. Найбільше відвідують південну частину країни з її піщаними пляжами на узбережжі. Половина території країни вкрита лісами, тут налічується близько 100 тис. озер. Населення зосереджено на півдні країни.
Узбережжя внутрішніх озер- найважливіші райони відпочинку. Сприятливими для зимового туризму є гірські ландшафти країни. Спуск на лижах у долину можливий з висоти 1500-1700 метрів.
Найпривабливішим дла туристів є Стокгольм – столиця країни. Місто розташоване на 14 островах, у ньому налічується 40 мостів. Центральна частина забудована у барокко та готичному стилі. Цікавими для туристів є собори, замки, а особливо ритуал зміни почесної варти біля Кьонігліхе Шлос (Королівського замку). На сценах 70 театрах вирує культурне життя столиці.
Найулюбленішими місцями прогулянок у місті є парки Гартен фон Розендаль та Вальдемарзульде. Улітку в теплі та сонячні дні тут відбуваються різноманітні концерти, численні виставки. На острові Д’югарден можна ознайомитися із значним зібранням суден різних епох з усього Балтійського моря. Додає колориту Стокгольму і музей вікінгів, розташований на острові Бьорка.
Стокгольм- один з найбільших на Балтиці центрів круїзного судноплавства. Туристичними маршрутами пов’язані також Гельсінборг, Мальме, Гетеборг.
Країною, що приваблює насамперед відпочинком на природі є Фінляндія. Найбільш відвідувані місця- піщані пляжі на берегах численних озер (на території країни розташовано близько 64 тис великих і малих озер). Турфірми влаштовують водні прогулянки озерами. Фінляндія має великі можливості щодо зимових видів відпочинку, туризму і спорту. Сніговий покрив на півночі країни встановлюється вже у жовтні- листопаді. Зимовий туризм інтенсивно розвивається у Лапландії, готельне господарство якої потребує значних інвестицій.
Основний потік туристів іде через Гельсінкі. Місто засноване у 1550 році у місці падіння р. Вантаа у Фінську затоку. Пожежа 1807 року знищила його, після чого місто відбудували. Сенатська площа та Успенський собор- головні визначні місця фінської столиці. На Сенатській площі є пам’ятник російському царю Олександру 1, неподалік містяться університет і урядовий палац. Визначним місцем є також Торгова площа, де продають овочі, фрукти і рибу. Пропонують свої послуги туристам численні кав’ярні, магазини, театри, музеї та виставкові зали. У програмі прогулянок містом- відвідування Олімпійського стадіону з вежею заввишки 72 м, з якої відкривається чудова панорама. З північного порту пароплавом можна дістатися до зоопарку Коркесаарі з акваріумом. Острів музеїв Суоменліна занесено до списку ЮНЕСКО як одну з найвизначніших культурних пам’яток світу. З-поміж інших міст країни, що приваблюють туристів, слід назвати насамперед Тампере, Турку, Оулу. Список використаної літератури
Дергачев Н. П. География М.: Просвещение, 1998.
Земин С. У. Швеция как она есть. Минск, 1999.
Ковнатор Г. С. Скандинавия глазами туристов. М., 2002.
4. Экономическая география. Учебник. М.: 1999.