Виховання учнів у науковій літературі

ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
Виховання учнів у науковій літературі
РОЗДІЛ 1
СТАН ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
УЧНІВ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Поняття “естетична культура особистості”, його зміст та рівні сформованості
В суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальної і духовної культури у взаємодії їх змісту та форми. Людина відображає реальну дійсність у єдності і протилежності не тільки раціонально, за допомогою узагальнень і понять, а й емоційно, шляхом створення художніх образів. Їх естетичне ставлення характеризується категоріями прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного, потворного. Естетика як наука вивчає суть і закономірності розвитку естетичних явищ в природі, суспільстві і людській діяльності.
Реально оцінити оточуючі явища, дати їм свою оцінку зможе тільки людина з високим рівнем сформованості естетичної культури.
Термін “культура” (від лат. cultura – оброблення, виховання, освіта, розвиток, шанування), специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, уявлень в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, в духовних цінностях, в сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе. Культура характеризує також особливості свідомості, поведінки й діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя (“культура праці, екологічна культура, політична культура”), — так тлумачить це поняття філософський енциклопедичний словник [46. – С.293].
В культурі може фіксуватися спосіб життєдіяльності всього суспільства в цілому (суспільна культура), соціальної групи (наприклад культура класу), чи спосіб життєдіяльності окремого індивіду (особиста культура). Поняття “культура” пройшло довгий час, з`явившись в європейській суспільній думці лише в другій половині XVIII ст. Спочатку воно являло собою цілеспрямований вплив людини на природу, потім виховання й освіту самої людини, пізніше воно стало показником особистої досконалості людини. В епоху Відродження під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а надалі – ідеалу просвітителів.
Як свідчать відомі вчені-філософи Булка О.В., Аверинцев Е.О., Іллічов Л.П., для домарксистської філософії характерне ототожнення культури з формами духовного і політичного саморозвитку суспільства і людини. Французькі просвітителі XVIII ст. Вольтер, Тюрго, Кондорсе зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку людського “розуму” і вимірювали сукупністю досягнень в галузі науки і мистецтва. Мета культури, — на їх думку, — зробити всіх людей щасливими, такими, що живуть в злагоді з запитами і потребами своєї “натуральної” природи.
Німецькі ж філософи пошуки культури продовжили в сфері “духу”, в сфері моральної (Кант), естетичної (Шиллер, романтизм) або філософської (Гегель) свідомості і вона постає як галузь духовної свободи людини.
Вивчення спеціальної наукової літератури переконує, що поняття “культура” розвивалося філософами і в рамках антропології, і етнографії, і неокантіанства.
Марксистська концепція культури заснована на принципах історичного матеріалізму. Культура є специфічною характеристикою суспільства і виражає досягнутий людством рівень історичного розвитку, що включає в себе певне ставлення людини до природи і суспільства, а також розвиток творчих сил і здібностей особистості.
Культура включає в себе не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми права й моралі), а й суб`єктивні людські сили і здібності, що реалізуються у діяльності (світогляд, знання й уміння, виробничі й професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, способи і форми взаємного спілкування людей в колективі і суспільстві).
Культуру зазвичай поділяють на матеріальну і духовну відповідно до двох основних видів виробництва – матеріального і духовного. Найбільше цікавить духовна культура людини, а точніше – естетична культура, що є предметом дослідження естетики. Являючись філософською наукою, естетика вивчає два взаємопов`язані кола явищ: сферу естетичного, як специфічне виявлення ціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей. Естетика – наука про національно, класово, історично зумовлену суть загальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінку і опанування [2. – С.9]. Згідно з положеннями, висловленими в “Естетиці”, автором якої є Ю.Б.Борев, природа естетичного і його різноманітність у реальності і мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, суть і закономірності мистецтва – такі основні питання естетики. Тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ за найбільш загальними принципами опанування світу за законами краси. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з точки зору його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин. Естетична культура – системне утворення, що має складну структуру. “Системоутворюючим елементом естетичної культури являються естетичні відносини і відповідна їм система естетичних цінностей. До структурно-функціональних елементів естетичної культури належать: сукупність функціонуючих в суспільстві художніх цінностей, в яких об`єктивовані естетичні відносини і цінності; професійно-спеціалізована група діячів культури, що забезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, тиражування і комунікації художніх цінностей; інститути, що знаходяться під контролем суспільства (музеї, театри, бібліотеки, клуби), що забезпечують функціонування естетичної культури й управління нею”. [56. – С.169]. Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні і об`єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше. Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються на організацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне – індивіда. “Для того, щоб стати суб`єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались” [56. – С.170]. Як частина культури суспільства естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світової художньої культури в духовний здобуток народу.
Останнім часом у філософській літературі поняття “естетична культура” утвердилось як загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу й самої людини за законами краси. Вона органічно включає в себе як всі елементи естетичного духовного споглядання, так і всі здібності естетичної творчості. В загальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з філософом М.С.Каганом, який розглядає її як систему “засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ” [12. – С.18].
Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тісно пов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у відповідності з потребами суб`єкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистості як органічну єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості в різноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культури складає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.
Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання).
Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці “Принципи естетики”, свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, що являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору мистецтва визначається дві властивості:
безпосередність естетичного сприймання;
його цілісність.
Безпосередність – важлива якість повноцінного естетичного сприймання. Адже саме наочне, чуттєве, образне вираження ідеї у словах, у звуках, кольорах складає специфіку мистецтва в порівнянні з науковим пізнанням.
Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його як єдності. Людина, що сприймає художній твір, повинна вміти завжди відчувати у творі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний зв`язок окремих частин, епізодів подій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі зростання його загальної культури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури, мистецтві. Для естетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його навички аналізу, синтезу, порівняння.
Безпосередність естетичного сприйняття тісно пов`язана з чуттєвістю людини.
Розвинена естетична чуттєвість забезпечує людині можливість чуттєво пізнавати, засвоювати такі життєво важливі для неї властивості предметів, в яких їх суть виражається з найбільшою повнотою, впорядкованістю, організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки предмета одночасно. Причому таке чуттєве пізнання-оцінка здійснюється незалежно від безпосередніх утилітарних цілей. Як правило, такого роду естетичне опанування світу здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого його сприйняття.
Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини [44. – С. 48].
Аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж подія одну людину вимушує хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а й іншу залишає байдужою, не викликає ніяких емоцій. Що ж це таке – емоції?
Емоційна сфера як складне і багатогранне явище вивчається в психології з різних сторін, проблематика досліджень досить широка. Питання про виникнення і функції емоцій вивчались У.Джемсом, Ж.П.Сартром, П.К.Анохіним, П.В.Симоновим, П.В.Якобсоном та ін. Наприклад О.С.Никифоров розглядає емоції, як “узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов`язково спричиняють певні зміни в фізіологічному стані організму” [27. – С.10].
К.К.Платонов на відміну від попереднього визначення, вважає, що емоції відбивають певні об`єктивні відносини між предметами і явищами реального життя та потребами людини і тому в свідомості вони викликають не образ предмета, а переживання.
П.В.Симонов відносить емоції до людських потреб. Він вважає, що емоції – це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потреби людини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду [41. — С.179].
Аналіз психологічної літератури дозволяє говорити про те, що ряд вчених не розрізняють специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н.Д.Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т.І.Єготов), психічні стани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого середовища і самого себе (В.Я.Семке).
Останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і дотримуються думки про те, що емоції – поняття, ближче до потреб, а почуття — ближче до переживань. Ми дотримуємося думки К.К.Платонова про те, що почуття — складна форма відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін. [34. – С.111].
Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини як організму з середовищем, то почуття регулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством..--PAGE_BREAK--
На думку К.К.Платонова, почуття поділяються на моральні, інтелектуальні або пізнавальні й естетичні. Пізнавальні почуття виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, в зацікавленості новим і боязні його.
Естетичні почуття – це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра та ін.)
За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:
стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;
астенічні, що знижують дієздатність людини.
Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічні емоції, але в певних умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших видах діяльності, іноді перетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.
Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань: задоволення – невдоволення; напруга – вирішення; збудження – заспокоєння.
Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображення зв`язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цього зв`язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання “приємного” і “неприємного” розвиваються у людини по принципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх в звичку.
Звичайно, в жодному з переживань учнів не доводиться зустрічатись тільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розуміння емоційного життя учнів. Педагогічна робота повинна проводитись в напрямку формування вищих позитивних моральних, пізнавальних і естетичних почуттів і витіснення ними негативних. Чим змістовніше наше естетичне сприймання, тим змістовніше й почуття, що його супроводжує.
Якщо витвір мистецтва звинувачує, висміює зле, відстале в житті, що викликає відразу, воно може викликати естетичну насолоду від яскравості й майстерності художнього звинувачення.
Емоційний відгук на витвір мистецтва завжди своєрідно забарвлений. При сприйманні твору мистецтва – радість, обурення, сум (за героїв), ненависть (до злодія), глибоке хвилювання з приводу подій, що стались, потрясіння з приводу трагічної розв`язки обов`язково пов`язані зі своєрідною художньою радістю від глибокого втілення в досконалій формі близької й важливої ідеї.
Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку з досконалістю художнього образу, тобто єдності ідеї й її втілення – обов`язкова умова естетичного сприймання.
Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяє людині інтелектуально пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу, дати йому оцінку, виробити ідеальний теоретичний образ сприйнятого об`єкту. Найбільш повно і специфічно ця частина естетичної свідомості виявляється в умінні визначати закономірний зв`язок кількісних і якісних сторін предметів і явищ. Причому суспільна практика сама виступає важливим джерелом мислення, всієї пізнавальної діяльності людини, основним критерієм її істинності. Розумна людина – це людина, яка вміє думати, розмірковувати, самостійно робити висновки про речі, людей, події, факти з точки зору вищих норм і критеріїв людської духовної культури, виявляти “силу судження”, — за словами Іммануїла Канта.
Для того, щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби. “Потреба – це необхідність людини в певних умовах життя і розвитку” [28. – С. 81]. Психолог В.В.Богословський стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити люди створюють і розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. В зв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів і засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності, задоволення чи невдоволення.
Потреби – основна збуджуюча сила пізнавальної та практичної діяльності людини. Згрупувавши потреби, можна виділити матеріальні, духовні й суспільні потреби. В основі такої класифікації – принцип спрямованості особистості на той чи інший об`єкт.
Духовні потреби – специфічно людські потреби. До них належать потреби в пізнанні й естетичній насолоді. Потреби в пізнанні бувають загальні (пізнання світу як цілого) й приватні (пристрасть до пізнання специфічних явищ дійсності). На основі потреби в пізнанні утворюється самостійна потреба в творчості. В цьому випадку пізнання стає не метою, а засобом задоволення потреби в творчості.
Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце. Дякуючи їй людина прагне зробити працю, відпочинок, своє життя красивим. Милування естетичними цінностями в дійсності і мистецтві облагороджує особистість, підносить її. Це милування може перерости в потребу художньої творчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними цінностями, а й створює їх за законами мистецтва. “І духовні, і біологічні потреби мають як мінімальний, життєво необхідний для людини рівень вдоволення, так і більш високий, життєво не необхідний, наприклад “естетичні” рівні. Останні є розкошем для людини, вони виникають лише при наявності сприятливих умов життя” [49. – С.33].
Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачує її індивідуальне життя, а завдання школи – формування цих потреб. Найвища естетична цінність – краса – це максимальна відповідність предмета людської потреби в досконалості. Деякі вчені естетичні потреби, так само, як і смаки, судження, погляди, естетичну оцінку включають до змісту естетичного почуття [7. – С.31]. Більшість же естетичне почуття вважають реакцією людини на естетичні властивості предметів дійсності і явища мистецтва; естетичний смак – як конкретне вираження естетичного почуття в оцінці естетичних явищ дійсності і мистецтва; погляди – як прийняті людиною достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції й припущення. Вони слугують естетичним орієнтиром в поведінці, діяльності, відносинах. “Переконання – якісно вищий рівень поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить, як в істину. Вона вважає реалізацію їх в житті необхідною і тому емоційно обстоює їх, готовий задля них постраждати, прагне захопити ними інших людей, робить вольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною властивістю переконань є почуття. Відстоювання, захист, втілення переконань в життя тісно пов`язані з емоційними переживаннями людини” [23. – С.118]. Естетичні погляди виражаються в естетичних смаках і судженнях. Власне, судження і є конкретним та прямим вираженням цих поглядів. В естетичних поглядах – передових чи відсталих, науково обґрунтованих чи ні, неминуче присутнє усвідомлене розуміння того, що людина вважає прекрасним чи потворним, естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвідомленість і логічно-аналітична структура естетичних суджень не є їх єдиною ознакою. На відміну від естетичних смаків, вони є елементами світогляду людини.
Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як в матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі — в її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід у розумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин між індивідами, а також між ними і суспільством в цілому.
В ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети її розуміння прекрасного. Естетичний ідеал – частина загальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального. Істина, добро, краса – три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалось уявлення про вищі духовні цінності.
Істина – це правильне знання, відповідність поняття предмету. Теоретико-пізнавальне розуміння істини доповнюється практично-предметним. Предметна істина – втілене благо. Істину слід не тільки побачити, а й здійснити. Людині потрібна не тільки соціальна програма, а й ідеал, особистий, повсякденний, щось непорушне, як закони моралі. Фундаментом для такого ідеалу можуть стати зразки людяності, самовідданості.
Визначення поняття “ідеалу” подає Н.І.Кондаков, його погляди підтримують більшість вчених вчених-філософів та психологів і узагальнює О.В.Гулига. По-перше, це високий зразок, висока мета. По-друге, ідеал – досконалість, що виходить за межі реального. Ідеалізувати – значить представити щось краще, чим воно є насправді [9. – С.155].
Ідеал трактується матеріалізмом як висока програма реальної суспільної діяльності (соціальний ідеал), як високий зразок поведінки (моральний ідеал) і як висока краса (естетичний ідеал). Разом з тим такий підхід до ідеалу не зняв проблеми мрії і фантазії в ідеалі. У людини повинен бути особистий ідеал, щось високе, надземне, що кличе здійнятись “вище сонця”, — яскравий вражаючий образ.
На думку О.В.Гулиги, в ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети, її розуміння прекрасного. Слід відзначити, що так, як пов`язане з добрим, так і моральний ідеал пов`язаний з естетичним. Однак, говорячи про естетично досконале, слід підкреслити те, що відповідає нашим уявленням про прекрасне. Моральне захоплення іноді викликають і люди, які зовсім не відповідають нашим естетичним уподобанням, — це загальновідомі речі. І хоч такі люди також можуть подобатись, але не з точки зору ідеалу про прекрасне. Ми не відмовимо у наших найщиріших симпатіях добрим і самовідданим людям, коли вони не мають достатньої освіти, не розвинуті фізично, але ми їх не обираємо за зразок естетично прекрасного. В пошуках особистого ідеалу ми звертаємось до історії, до історії культури. Але в цьому пошуку найбільша духовна міць літератури, а літературні образи стають моральними й естетичними ідеалами.
Про естетичну вихованість особистості крім естетичної свідомості й естетичного інтелекту свідчать також естетичні здібності. В психології поки ще немає єдиного розуміння здібностей. Але найчастіше їх визначають як синтез властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності й забезпечує досягнення в ній (С.Л.Рубінштейн, Б.Г.Ананьєв, В.М.Мясищев, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк та ін.).
К.К.Платонов у своїх наукових працях відзначає, що за своєю структурою здібності бувають простими, елементарними і складними. Здібності проявляються, формуються й розвиваються тільки у відповідній діяльності. Специфіка діяльності визначає, які властивості необхідні для її опанування й успішного виконання. Крім того розрізняють здібності спеціальні (наприклад до музики чи літератури) і загальні. Серед загальних здібностей називають найчастіше форми відображення або розумові здібності (сприймання, мислення, фантазія, пам`ять, воля і т. ін.), що виявляються у всіх видах людської діяльності. К.К.Платонов відносить сюди моральну і правову здібність, а також здібність до мистецтва. Але якщо зробити уточнення, то слід розглядати мистецтво, як вид естетичної діяльності, а здібності до мистецтва в такому випадку – це естетичні здібності [34. – С.125-127].
А.Б.Щербо, Д.Н.Джола вважають, що естетичне виховання повинне сприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Значить, якщо розглядати психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливості особистості, які забезпечують установлення естетичного ставлення її до світу, мова повинна йти про здібності до естетичного сприймання, оцінки й естетичної діяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи складної естетичної здібності.
Кожна з перелічених здібностей відіграє особливу роль в структурі загальної естетичної здібності. Адже естетичним сприйманням постачається “матеріал” для естетичної оцінки; оціночна здібність забезпечує зіставлення сприйнятого з естетичною потребою; дякуючи творчій здібності відбувається матеріалізація, предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського світу.
Складовими частинами здібності до естетичного сприймання виступають такі властивості особистості, як зацікавленість, допитливість, витримка, терпіння і т. ін. Вони сприяють формуванню уміння бачити, чути, спостерігати.
Як бачимо, здатність естетичного сприймання дає змогу людині, не відриваючись від конкретно-чуттєвих особливостей предмета співставити їх з розумінням його змісту і створити в своїй свідомості найбільш повний, цілісний образ предмета.
Естетичне ставлення до світу передбачає певне ставлення сприйнятих явищ до людської потреби в досконалості іншими словами – оцінку їх як прекрасних або потворних, піднесених або комічних. Таким чином виникають певні норми уявлення про існуючі позитивно цінні явища. Естетичні норми – образи, в яких узагальнені характерні ознаки потрібної людям досконалості. В цих образах – критерії досконалості найбільш характерні, типові. Так, еталон (символ) рівної, чистої поверхні – скло, дзеркало; критерій легкості – пушинка; образ “ракета” сьогодні втілює в собі критерій швидкості й потужності руху. Окремі критерії можуть творчо синтезуватись в складні еталонні образи-стереотипи. Наприклад, образ “червона калина” існує в свідомості людей у вигляді асоціацій: як символ України, як мамина хата, обсаджена калиновими кущами, і гарна дівчина, як калина. Здійснений нами цілеспрямований аналіз спеціальної наукової літератури, дозволяє зробити висновок, що вся сукупність, система естетичних критеріїв, нормативів складає зміст естетичного смаку особистості. Як політична позиція, як совість в моралі, смак – суб'єктивна естетична позиція особистості. В формуванні естетичного смаку велику роль відіграють здібності уявлення (репродуктивного і творчого), здатність мислити, усвідомлювати свій і чужий досвід.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Таким чином, ведучою властивістю в оціночних здібностях являється образне мислення, оперування образами сприймання і естетичними уявленнями, зразками. Результат оціночного процесу відображається в естетичних почуттях і судженнях. Емоційна оцінка може стимулювати людину до активної діяльності: зберегти, передати іншим те, від чого вона отримала естетичну насолоду, запобігти трагедії, змінити те, що не задовольняє. Зрозуміло, що естетична діяльність не може існувати окремо від інших видів діяльності. Тому, коли людина діє в будь-якій сфері діяльності, вона прагне щось покращити, керуючись своїми уявленнями й судженнями про красу, при чому мета діяльності не відкидається, а поєднується з естетичною метою. В моральній сфері естетично-оціночне ставлення до своєї й чужої поведінки може продовжуватись в свідомому прагненні чинити красиво. Іншими словами, естетична діяльність тут полягає в пошуку оптимальної внутрішньої і зовнішньої форм високоморального вчинку. Найбільш специфічна форма естетичної діяльності – художня творчість, а найбільш високий рівень естетичних здібностей – творчі здібності, здібності до створення чогось нового, незвичайного.
В результаті представленого вище етапу теоретичного дослідження, аналізу, поширених в науковій теорії підходів до аналізу поняття “естетична культура особистості”, ми маємо можливість зробити такі узагальнення: Таблиця 1.1 Критерії та показники естетичної культури
Критерії Показники
Естетична свідомість
почуття красивого, потворного, високого, низького, трагічного, смішного;
естетичне ставлення до людей, до себе, до справи;
почуття патріотизму, радості від своєї діяльності;
обурення, сум, хвилювання, потрясіння;
задоволення від сприймання або навпаки;
напруга-послаблення;
збудження, заспокоєння Естетичний інтелект
потреба в естетичній насолоді, пізнанні, в удосконаленні світу, у художній творчості;
естетичні ідеї, теоретичні концепції, припущення;
естетичні інтереси, естетична мета;
розуміння прекрасного;
наявність естетичних переконань;
естетичний ідеал;
фантазія
Естетичні здібності
уміння бачити, чути, спостерігати, зіставляти, порівнювати;
наявність естетичних норм;
образне мислення;
вміння давати естетичну оцінку;
усвідомлення свого й чужого естетичного досвіду;
воля, витримка;
творчі здібності
Оскільки, завдання нашої роботи не обмежуються теоретичним аналізом понять і явищ, а передбачають практичну реалізацію змісту естетичного виховання, то ми усвідомлюємо необхідність визначення рівнів сформованості естетичної культури особистості.
Таблиця 1.2 Рівні сформованості естетичної культури особистості Рівні
Показники
Високий
Почуття красивого; естетичне ставлення до людей, до себе, до справи; почуття патріотизму; в діяльності перевага стенічних емоцій; збудження, радість задоволення, хвилювання, потрясіння; стенічні емоції перетворюються в якості особистості; потреба в естетичній насолоді, пізнанні, естетичному удосконаленні; естетична мета; естетичні ідеї, інтереси; розуміння прекрасного, естетична фантазія; використання еталонів, символів; розвинена фантазія уміння бачити, чути, зіставляти, порівнювати; наявність власних естетичних суджень; усвідомлення свого і чужого естетичного досвіду; воля, витримка в досягненні мети; творчі здібності; образне мислення; естетичний ідеал
Середній
Почуття красивого; естетичне ставлення до людей, себе, справи; перевага стенічних емоцій: радості, хвилювання; естетичні потреби в насолоді, пізнанні; естетичні ідеали; естетичні поняття; уміння зіставляти, порівнювати, фантазувати; естетична оцінка на рівні установлених норм; усвідомлення чужого естетичного досвіду; здібності до аналізу; естетичний ідеал
Низький
Невміння відрізнити красиве від вульгарного, байдуже ставлення до людей, до себе, до діяльності; перевага у діяльності астенічних емоцій: спокій, байдужість, невдоволення, відсутність естетичного ідеалу, естетичних норм; розуміння прекрасного на рівні уявлень; В оцінці прекрасного – відсутність власних суджень; відсутня естетична мета діяльності і потреба в ній; невміння аналізувати події
Таким чином, проведена нами робота забезпечила теоретичне обґрунтування оціночної системи, без якої неможливо було б проведення практичного дослідження.
Однак, перш ніж вдатися до цього, нам необхідно визначити сукупність шляхів і методів підвищення ефективності роботи з естетичного виховання, які вже утвердилися у практиці і стали надбанням наукової теорії. Саме цьому й буде присвячено наш наступний етап дослідження.
Шляхи та методи підвищення ефективності роботи з естетичного виховання учнів
Формування естетичної культури — це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності [30. – С.263]. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення й уміння вносити елементи прекрасного в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність до посильного виявлення себе у мистецтві.
Естетична культура формується у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного процесу і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення у людини здатності естетично сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті і у мистецтві.
Саме поняття “естетичне виховання” є багатогранним. На думку багатьох вчених, зокрема Кучерука Д.Ю., Левчука Л.Т., Русина М.Ю., поняття “естетичне виховання”, що склалося на сьогодні, містить безліч протиріч. Воно є багатоструктурним у своєму внутрішньому змісті. По-перше, естетичне виховання, як поняття відбиває своєрідний аспект усіх інших видів виховання. По-друге, у його зміст включається споріднені поняття (художнє виховання; естетична і художня освіта та ін.). Розбіжності у поглядах вчених полягають у тому, що вище названі автори вважають, що у ролі кінцевого результату естетичного виховання має бути естетична культура у всій її багатоаспектності. Інші вчені перевагу віддають формуванню естетичного ставлення особистості до світу. Ми дотримуємося того, що кінцева мета естетичного виховання – формування естетичної культури. У своїх працях педагог і психолог Шевченко Г.П. підкреслює, що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно є частиною морального. трудового, розумового, фізичного виховання. Естетичне виховання має вести за собою естетичний розвиток – результат цілеспрямованого естетичного впливу на школяра, що здійснюється різними шляхами – єдністю процесів навчання і виховання, самовиховання, навчальної, позакласної і позашкільної роботи; єдністю дій школи, сім`ї та культурних закладів.
Проблемам естетичного виховання, пошуку його вдосконалення присвячені роботи таких педагогів, як В.М. Шацької, Б.Т.Ліхачова, О.В.Гулиги, К.В.Гавриловця, М.В.Гончаренка, М.П.Капустіна, А.Б.Щербо та Д.М.Джола. На їх думку, існує багато шляхів естетичного виховання, але найефективніший – це мистецтво. У своїй праці “Проблеми виховання” педагог М.В.Гончаренко зазначає, що знання мистецтва, його історії, культури різних часів, епох – це той шлях, який веде вглиб, зближує сучасне й минуле, дає ключі для роздумів, для розуміння краси і принадності, художньої спадщини [7. – С.111]. Цінність мистецтва у тому і полягає, що воно часто зображає ті сторони дійсності, побачити які людина не має змоги. “Життя коротке – мистецтво вічне”, — говорить латинське прислів`я. І хоч у наш час мистецтво залишається однією з найбільш популярних і поширених форм естетичного виховання, суспільство, що дбає про культуру людей, намагається якнайповніше використати для цієї мети різні форми, прагнучи одночасно до різноманітностей методів виховання.
На думку вченого, до форм естетичного виховання відносять насамперед ту сферу практичної діяльності індивідів або коло їх духовних інтересів, складові елементи чи якості яких можуть бути використані з метою виховання. З цієї точки зору форми естетичного виховання збігаються з формами діяльності і її типами. Методи естетичного виховання, як і методи будь-якого виховання, — це сукупність прийомів, шляхів та засобів для найкращого і найповнішого досягнення поставленої вихованням мети.
Науковець особливо відзначає вплив на естетичний розвиток людини не тільки мистецтва, а й праці, спорту, природи, тобто він поєднує раціональне та емоційне. Особливу увагу він акцентує на тому, що всі існуючі методи виховання стосуються виховання у широкому розуміння слова, однак специфіка естетичного виховання не настільки відрізняє його від загального виховання, щоб загальні методи виховання з певними поправками не були використані в естетичному вихованні. Тим більше, що на думку теоретиків педагогіки теоретичне є тим важливим компонентом методів педагогічного впливу, що надає їм особливої ефективності.
Вчений-педагог Б.Т.Ліхачов теж особливої уваги надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культури учнів. У своїй праці “Естетика виховання” [23] він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів:
естетичне виховання у процесі навчання;
естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.
Серед методів естетичного виховання він виділяє три групи:
методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття);
методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи);
методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний аналіз твору).
Освіта за своїм змістом полягає у тому, щоб дати підростаючому поколінню знання законів розвитку природи і суспільства, можливість успішно увійти у трудове життя, оволодіти уміннями і навичками, необхідними для творчості в галузі виробництва й культури, навчити їх діяти за законами краси і добра. Відповідно цим завданням вчений і розподілив основні предмети, що вивчаються у школі, на групи. На його думку, що висловлена у книзі “Естетика виховання” [23. – С.78-79], в одну групу увійдуть ті предмети, основна мета вивчення яких заключається у розкритті перед учнями об`єктивно закономірного характеру розвитку природи і суспільства, у забезпеченні наукового пізнання, теоретичного ставлення до світу. Це математика, фізика, хімія, історія, біологія, географія.
Друга група включає к себе предмети гуманітарно-художнього циклу: літературу; музику; образотворче мистецтво; факультативні курси з історії живопису, музики, театру, кіно.
Ще одну групу складають предмети, завдання яких – розвинути практичне ставлення до світу, дати школярам практичні навички творчості, навчити піклуватися про здоров`я, побут, — мається на увазі робота у шкільних майстернях, фізкультура, виробниче навчання.
Найбільшого значення в естетичному вихованні вченим надається другій групі предметів, а особливо – літературі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Інший вчений, Гулига А.В., у своїй праці “Що таке естетика” зазначає, що “Особливість літератури як виду мистецтва в її доступності й безмежності розповсюдженості: де людина, там і книга” [10. – С.146].
Друга особливість літератури – близькість до понятійного мислення. Це найбільш “комунікативний” вид мистецтва, який більш чітко, ніж інші, формулює думку. Мова – витвір історії, незмінний засіб людського спілкування, що виробилось у ході соціального розвитку і стало могутнім її стимулом. Слово вимовлене і написане здатне викликати переживання краси. Саме тому література служить основою ряду інших мистецтв. Театр починається з п`єси, кіно – з літературного сценарію, опера й балет – з лібрето.
Літературний образ позбавлений наочності, виникає на основі понять, він вимагає знань і створюється уявою. Далеко не все, що висловлюється мовою, можна передати образотворчими засобами.
Проза і поезія – два основні різновиди літератури. У минулому поезією називалась вся художня література. Пізніше цим терміном стали визначати літературу у віршах, що мала ритм і рифму, протиставляючи її прозі, що являє собою звичайну, неорганізовану мову. Хоча цей поділ і відносний, бо іноді гарна проза звучить, як поезія і діє на людину, як поезія.
Художні твори впливають на людину через образи. В істинному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Первинний чуттєвий образ – результат роботи органів почуттів. Художній образ – творіння творчого мислення, уяви й естетичної культури, він відрізняється від первинного перш за все своєю особого роду емоційною насиченістю, що робить його здатним викликати переживання краси. Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він живе у віках. у художній літературі це образи людей, природи, цілого народу, алегоричні образи тварин, тобто всього об`єктивного світу. саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним, стверджує автор.
“Через красиве – до людського”, — цю думку В.О.Сухомлинського підтверджують у своїх роботах О.Б.Щербо, Д.Н.Джола, К.М.Гавриловець, І.І.Казимирська. Заслуговує на увагу праця О.Б.Щербо і Д.Н.Джола “Краса виховує людину” [54. – С.36]. Здібності, що формуються у процесі естетичного виховання, автори пов`язують з певними якостями особистості. Наприклад, високо розвинена уява обумовлює таку рису особистості, як натхнення, вся діяльність такої людини, ставлення її до життя емоційно піднесені. Людина повна оптимізму, схильна бачити нове й прекрасне в оточуючому світі, що дозволяє людині жити цілеспрямованим і внутрішньо змістовним життям у звичайних, повсякденних умовах.
Наш час – це не тільки вік атому, кібернетики, а й вік спілкування. Тому особливого значення автори надають формуванню уміння людини спілкуватись з іншими людьми, розвитку такої якості характеру, як товаристськість. Це якість моральна. Вона передбачає не тільки знання етикету, а й повагу до людини, здатність до самооцінки, доброзичливість, чуйність та інше.
Становлення цих рис характеру людини вчені пов`язують з уявою. Щоб бути чуйним, потрібно на основі знань про життя і характери людей уявити собі її душевний стан у даний час. А тактовність передбачає здатність не тільки відтворити в уяві настрій і переживання іншої людини, а й передбачити, яке враження можуть справити на неї наші слова або дії. Здібності уявляти, розуміти і співпереживати настрій і почуття іншої людини лежать в основі співчуття.
Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу, відрізняється й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджує себе як людину – творця життя.
Виходячи з цього, автори вказують на те, що естетичні здібності сприятливо впливають на всі духовні, творчі можливості особистості.
Думку про взаємовплив і єдність духовності й естетичного виховання розвивають у праці “Морально-естетичне виховання” К.В.Гавриловець і І.І.Казимирська. Вчені зазначають, що “прекрасне у житті відкривається із всією повнотою тій особистості, у якої розвинена моральна сфера, у якої сформовано тонке, ніжне ставлення до всього живого, почуття обов`язку перед людьми і батьківщиною, ціннісне ставлення до дружби, кохання, материнства, батьківства” [6. – С.6]. Як і попередні автори, вони акцентують увагу на тому, що в естетичному вихованні визначна роль належить здатності особистості співпереживати. Механізм її розвитку, як і багатьох інших моральних якостей, виступає уява. Без неї неможливі емоційні передбачення, переживання радості іншої людини і співчуття їй. Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надають різноманітні види естетичної діяльності. У цій роботі вчені дотримуються особистісно-діяльнісного підходу до естетичного виховання і зазначають, що “естетична діяльність є незамінною умовою формування і розвитку творчого потенціалу особистості” [6. – С.6]. Вона вчить дитину приймати оригінальні, нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності.
Розвинений творчий потенціал виступає універсальним засобом самоствердження особистості на моральній основі. Наявність цих взаємозв`язків переконує, що ефективність як морального, так і естетичного розвитку школярів залежить від уміння вчителя синтезувати їх у реальному навчально-виховному процесі. Свою увагу вчені зосереджують на морально-естетичному вихованні учнів у позакласній роботі. Вони підкреслюють, що в організації морально-естетичного виховання класний керівник повинен спиратись на знання й уявлення, отримані учнями на уроках, збагачувати їх, стимулювати перехід знань у переконання. У своєму дослідженні вчені теж не розводять понять “форма” і “метод” виховання і наголошують на тому, краще школярами прекрасне усвідомлюється тоді, коли вони знайомляться з великими творіннями людського розуму і одночасно з особистістю творця, з процесом його творчості. У цьому випадку прекрасне асоціюється з творчістю, напруженою працею, мужнім подоланням труднощів, бережливим ставленням до результатів творчості, а лінь, бездіяльність, бездуховність оцінюється як антиестетичне у людині. Серед форм і методів естетичного виховання вони виділяють: розповідь вчителя, бесіду, усний журнал, диспут, обговорення книг, фільмів, спектаклів, документальних нарисів, тематичні вечори та вечори запитань і відповідей, зустрічі з відомими людьми, виставки-диспути, екскурсії та ін.
Перевагу вчені віддають діалогічним формам і дають методичні рекомендації щодо педагогічного керівництва та дотримання повних вимог в їх організації. Основною вимогою і запорукою успіху вони вважають активність самих учнів: “Колективний аналіз, обмін думками – це шлях взаємозбагачення, накопичення морального й естетичного досвіду” [6. – С.68]. Особливу роль К.В.Гавриловець та І.І.Казимирська відводять участі учнів у виступах, оскільки вони збагачують мову учнів, навчають їх виразному та емоційному читанню, збагачують їх внутрішній світ в цілому, розширюють їх кругозір і знання про мистецтво. Але, не дивлячись на глибину дослідження можливостей позакласної роботи, вчені все ж наголошують на тому, що основні знання учні отримують на уроках.
Цієї ж думки завжди дотримувалась вчена В.Н.Шацька. У своїй книзі “Загальні питання естетичного виховання у школі”, створеній разом з науковими співробітниками інститутів художнього виховання, психології і педагогіки, вона стверджує, що навчання є основним шляхом естетичного виховання у школі. Охоплюючи всіх учнів без винятку, цей суворо організований навчальний процес протікає у системі класних уроків. Він озброює учнів певною сумою знань, умінь, навичок, поглядів, тобто основами художньої освіти. У результаті навчання в учнів виховується стійка, постійна потреба у мистецтві [51. – С.140]. Завдання процесу навчання, на думку вченої, полягає у тому, щоб допомогти учню своєчасно і з дотриманням необхідних умов йти безперервно вперед, накопичуючи знання, збагачуючи розумовий розвиток, вдосконалюючи мислення й чуттєво-емоційне сприймання, озброюючи учня ефективними методами зізнання дійсності.
Призначення вчителя вона вбачає у тому, щоб він зумів організувати процес засвоєння учнями твору мистецтва таким чином, щоб вони не затримувались довго на стадії живого співглядання твору, осмислення його змісту, форми і її відповідності ідейному задуму твору, його естетичним якостям.
В.Н.Шацька вказує на вимоги щодо застосування методів навчання на заняттях з літератури, музики, образотворчого мистецтва в цілому. Методи повинні сприяти виразності, ясності, повноті, цілісності й естетичній глибині сприймання.
Навчання відтворенню сприйнятого (повторення, переказ), діяльність, що завершує процес сприймання, розгортається як найбільш тривалий етап навчання у ньому поєднуються такі моменти:
аналіз і закріплення сприймання та його повторення;
закріплення й перевірка якості усвідомлення і аналізу сприйнятого;
вправи, вироблення вмінь і навичок з необхідним естетичним результатом.
У процесі художнього виховання набувають великого значення принципи навчання. Автор книги наводить приклади, у яких доводить, що естетичне виховання у процесі навчання базується на дидактичних принципах. Перевагу вона віддає тим методам навчання, які збуджують думку й почуття, це і аналіз, порівняння, протиставлення. У літературі порівнюються і співставляються різні жанри, різні твори, у тому числі одного і того ж письменника, ті чи інші образи одного і того ж твору. Роль вчителя В.Н.Шацька вбачає у тому, що він, навчаючи дітей, виховує їх естетичні смаки, спрямовує їх, поступово прищеплює їм певну систему естетичних суджень, які стають міцними тільки тоді, коли вони стануть усвідомленими, стануть їх власними переконаннями. На думку вченої, методи роботи зумовлені завданнями навчання і виховання, а також змістом предмету. Оскільки кожен предмет художнього виховання має свої особливості, тому й методи навчання образотворчого мистецтва, музиці, літературі будуть дещо відмінні один від одного.
Проблемою естетичного виховання учнів на уроках української літератури займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Чепурко О.М., Бугайко Т.Ф., Стеценко В.П., Мірошніченко Л.Ф., Лупейко О.В., Степанишин В., Пасічник Е.А.
Оскільки питання, якому присвячена наша робота на сучасному етапі набуває якісно нового змісту, вважаємо доцільним виявити погляди кількох вчених з цього питання.
Так у статті “Нові підходи до викладання української літератури” [43. – С.20] Степанишин В. Зазначає, що нові підходи до викладання в школі українського мистецтва слова ґрунтується на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, літературознавчих, естетичних і мовних засадах.
З естетики, на думку методиста, літератори черпають засади художнього освоєння життя, мистецького пізнання дійсності, загальні закономірності і тенденції розвитку мистецтва. Без естетичного осмислення літературного твору учень не засвоїть таких понять, як піднесене і низьке, героїчне і буденне, комічне, драматичне і трагічне.
У статті автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:
виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;
формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;
розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення уваги, відтворюючої уяви, образного мислення;
плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;
розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.
Цікавою для нас є праця Цимбалюка Я.М. “Формування особистісного ставлення старшокласників до художнього твору в процесі вивчення української літератури в старших класах” [48. – С.29]. Як зазначає автор, художні твори – важливий засіб естетичного розвитку школярів, удосконалення їх особистості. Цимбалюк Я.М. вважає, що особистісне ставлення до літератури не тільки передбачає розуміння прочитаного, а й забезпечує естетичне сприймання літератури, справжнє вивчення якої неможливе без виховання почуття прекрасного, насолоди художнім образом.
Про виховну функцію літератури говорить Чепурко О.М. у праці “Естетичне виховання учнів під час бесід з позакласного читання” [50. – С.32].
Вчений вважає, що великий вплив має предмет літератури на формування естетичних ідеалів школярів. Художні твори є багатим матеріалом для роздумів. Учні мають можливість образно осмислити проблеми людського буття, що сприятиме формуванню у них відповідних поглядів, переконань, естетичних потреб.
З поглядами Цимбалюка Я.М. та Чепурко О.М. перегукується концепція естетичного виховання учнів Бутенко В.Г. Так автор статті [4. – С.22] наголошує на важливості обов`язкового оволодіння учнями знаннями з естетики. Бутенко В.Г. виділяє такі види естетичної інформації:
а) відомості про естетичні якості художньої форми;
б) обізнаність з законами краси;
в) знання про естетичну довершеність творів мистецтва.
Берхін Н.Б. у науковій статті [1. – С.17] прослідковує та аналізує шляхи формування художніх знань. Методист зазначає, що на уроках літератури формуються два види знань: наукові (літературознавчі та мистецтвознавчі) і художні. Перші виникають в процесі засвоєння за допомогою логічного мислення змісту літературознавчих і мистецтвознавчих концепцій. Другі – у процесі безпосередньо самостійного сприйняття конкретно-чуттєвого змісту твору.
Спираючись на дослідження психології, вчений зазначає, що при сприйманні художнього образу виникає особлива художня емоція – співпереживання образу. Ця емоція здатна викликати асоціації, які відповідають найбільш вагомим установкам.
Суть взаємодії читача з художнім твором полягає в тому, щоб ознайомлення з текстом стало відкриттям дивного в собі, а це в свою чергу є важливим стимулом змінити себе самого.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Підсумовуючи свої дослідження, Берхін Н.Б. зазначає, що на уроках літератури повинні формуватися особливі художні знання, що мають в своїй основі психологічну природу.
На сьогодні залишається не розв`язаною проблема сутності естетичного аналізу твору. Саме ці питання порушують у своїх статтях Борис Степанишин та Зоя Кучерява [21. – С.24].
Степанишин Б. і Кучерява З. Зазначають, що аналіз тексту не може зводитися лише до бесіди за фабулою твору. Недостатнім є і просто визначення теми, художніх особливостей, характеристики образів. Учень повинен увійти у світ письменника, злитися з його героями. І тоді, через естетичне, відбувається вплив на морально-естетичну сферу.
Кучерява З. Пропонує орієнтовані плани аналізу поетичного і прозового твору, які дозволяють торкнутися і побачити красу твору при його аналізуванні.
Погляди попередніх методистів підтримує Українець С. Так у статті “Елементи психодрами на уроках літератури” [45. – С.41] автор зазначає, що важливим є етап “вживання” в роль, наслуховування свого внутрішнього “я”. Головна мета, зауважує Українець С., сприйняти життєвий досвід літературного персонажа не відчужено, а врости в нього чуттям, свідомістю, душею. Добре вписується в контекст цієї роботи така психодраматична методика, як монолог. Вчитель пропонує відтворити і проказати вголос текст героя. Під час відтворення відбувається діалог із незримим світом, в якому кожен залишив своє коріння. На думку методиста проказування монологу героя – один з результативних шляхів до розкриття складного світу літературного персонажа.
З огляду на проблему, що розглядається, вагомою, на нашу думку, є праця Стеценка В.П. “Проблема естетичного виховання учнів у методичній концепції Т.Ф.Бугайко” [43. – С.32].
У своїй роботі Стеценко В.П. простежує розвиток багатьох методичних ідей Т.Ф.Бугайко. Щодо естетичного виховання учнів, то Т.Ф.Бугайко у багатьох своїх працях уточнює поняття “естетичне виховання” та “художнє виховання”. Під естетичним вихованням (за Т.Ф.Бугайко) слід розуміти виховання естетичної чуйності, естетичного ставлення до явищ, предметів, об`єктивного світу. Це невід`ємна частина виховання, яка також включає в себе формування естетичних почуттів та естетичних суджень людини. Художнє виховання, на думку методиста, засіб здійснення загальних завдань естетичного розвитку учнів.
У своїх працях Бугайко Т.Ф., накреслює конкретні шляхи естетичного виховання школярів на уроках літератури. На її думку, необхідно кожний урок зробити виховуючим, творчим. Важливо побудувати роботу так, щоб школярі, сприймаючи твір, перш за все глибоко розуміли його ідейний зміст, відчували красу людських взаємин, усвідомлювали громадську спрямованість роботи письменника. Учитель повинен виховувати в учнів високий естетичний смак, почуття справжньої краси. Бугайко Т.Ф. підкреслює, що на вчителя покладається велике завдання – навчити учнів розбиратись у своїх естетичних оцінках і судженнях, разом з естетичним почуттям вчитель повинен формувати естетичний смак учнів.
Бугайко Т.Ф. обґрунтовує систему такої роботи на уроках літератури:
У 4-5 класах уроки літератури мають підготовчий характер. Їх мета – прищепити учням любов до краси художнього слова. Учитель повинен акцентувати увагу учнів на художніх прийомах, засобах, що використовуються автором. Твір повинен бути прочитаний у класі, щоб кожен учень спробував поспілкуватися, поговорити з учителем.
Для старших класів необхідним є заглиблення учнів у твір, перечитування його епізодів, літературознавчий аналіз. Така робота не знижує емоційно-естетичне враження від твору, а поглиблює його.
Бугайко Т.Ф. вбачає необхідною умовою естетичного сприйняття твору безпосередність вражень учнів. Коли учні сприймають літературного героя як живу людину, то він викликає у них естетичне почуття, стає улюбленим героєм. Коли учень хвилюється, читаючи твір, коли образ стає його улюбленим, значить йому розкрився ідейно-естетичний зміст образу.
Цінними є думки Бугайко Т.Ф. про вивчення образів дійових осіб.
Згідно з її концепцією саме у взаємовідношеннях дійових осіб, у їх боротьбі розкривається ідейно-естетичний зміст художнього твору. Важливо, щоб учні могли вмотивувати логіку поведінки героїв твору, їх переживання, бо саме на прикладах літературних героїв вони вчаться розбиратися у людях, виробляють критерії оцінки якостей людини, вчаться бачити, як формується людина у конкретну історичну епоху. Отже, згідно з концепцією Бугайко Т.Ф., естетично сприйняти літературний образ – значить сприйняти його в усій повноті й багатогранності.
Таким чином, естетичному вихованню учнів засобами літератури у педагогічній концепції Бугайко Т.Ф. надається особлива увага. У її методичній системі не тільки проголошуються певні принципи, а вказуються і конкретні методи їх реалізації.
Суть методів навчання на уроках літератури розкриває Е.А.Пасічник, але при цьому він зазначає, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук, творчість” [29. – С.129].
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані з естетичним вихованням учнів, — показати красу людських стосунків у праці, побуті; красу людської душі, природи, красу слова, твору літератури та естетичних ідеалів письменника. Вчитель може використовувати найрізноманітніші методи навчання, поєднувати їх, головне – викликати відгук у дитячій душі.
Педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями
Пошук шляхів та методів забезпечення ефективності естетичного виховання учнів обумовив необхідність визначення оптимальної системи, що сприяла б формуванню естетичної культури школярів. Оскільки ми у своєму дослідженні розглядаємо передовсім виховні можливості літератури у формуванні цього складного утворення, то і з визначенням оптимальних умов ми зупинимось на процесі вивчення літератури.
Одним з найважливіших завдань вивчення літератури в школі є формування в учнів естетичних потреб. Це – потреби у спілкуванні з прекрасним у всьому багатстві його виявів – в естетичній насолоді, діяльності у різних сферах людського буття. Їх вихованню у школі приділяється особлива увага, оскільки з розвитком їх потреб пов`язується духовне збагачення учня, культура його почуттів і переживань.
Виховання прекрасного означає не лише формування відповідних критеріїв оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію людини.
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані з естетичним вихованням учнів, — показати красу людських стосунків. Спілкування на уроках та в позаурочний час буде цьому сприяти, якщо стосунки між вчителем та учнями будуть побудовані на гуманній основі.
Проблема гуманізації школи хвилювала вчених в усі часи. Ще Ян Амос Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школу людяності; В.О.Сухомлинський – у майстерню радості; І.С.Ферне – у “школу серйозних справ і творчості, школу розваг та ігор”. Проблема гуманізації школи й відносин між вчителем і учнем є активною у наш час. Цій проблемі присвячені праці таких вчених, як Б.М.Неменського, Л.П.Буєвої, Є.Б.Євладової, Ш.О.Амонашвілі, Ю.І.Мальованого, Л.В.Кондрашової та інших педагогів. Основні положення гуманізації навчально-виховного процесу викладені у працях Л.В.Кондрашової “Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки” та “Методика підготовки майбутнього вчителя до педагогічної взаємодії з учнями”. Вчена вважає, що під гуманізацією слід розуміти введення до навчально-виховного процесу людських критеріїв і перш за все моральності, духовності й краси. Гуманістична педагогіка – система наукових теорій, що стверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей.
З позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожний вихованець міг стати повноважним суб`єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною самодіяльною особистістю. Ступінь гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх наявних у ній природних задатків, її прагнення до свободи, відповідальності і творчості. Гуманізацію навчально-виховного процесу слід розуміти як відмову від авторитарної педагогіки [17. – С.23].
Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, духовних запитів, ціннісних орієнтацій.
Для демократичного стилю спілкування є характерне широке залучення школярів до активної взаємодії в класі, намагання зробити їх не лише об`єктами педагогічного впливу, а й суб`єктами дії. Учителі подібного стилю вміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеної розмови, доброзичливо, щиро ставляться до своїх вихованців, прагнуть укріпити у кожній дитині віру в свої сили, справедливі й об`єктивні в оцінці їхніх знань. Спілкуючись з учнями, вони не нав`язують готових суджень про художній твір та творчість письменника, а прагнуть до вироблення колективної думки. Демократичний стиль керівництва будується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і свідомості.
Для того, щоб взаємодія вчителя й учня була ефективною, необхідно турбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, намагатись, щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило в особистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпраці вчителя й учнів.
Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання. При цьому важливо піклуватись про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції (почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог), Учень прагнутиме до активної участі в навчальній і виховній роботі, у нього не згасне бажання вчитись, працювати, діяти в колективних справах, спрямованих на організацію їх праці, відпочинку й дозвілля.
Емоційне благополуччя в співпраці вчителя й учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків учнів з боку вчителя й оточуючих дорослих. “В тому, що кожен хотів, щоб про нього думали добре і говорили добре і полягає виховна сила колективу”, — писав В.С.Сухомлинський.
Школярі хочуть бачити вчителя не тільки як провідника до знань, вони потребують допомоги від вчителя і в своєму особистісному та соціальному ставленні. Віра дорослого у розвиток особистості школяра, у його потенційне “я” – краща умова довірливості у стосунках з ним.
В цілому “установка на створення позитивного психологічного клімату” допомагає вчителю засвоїти основні правила спілкування з гуманістичної психології: установка на аутентичність (справжність), щирість у почуттях і поведінці, безцінність учня як особистості, конструктивність, сприйняття інших, підтримка. Колективна діяльність учнів позитивно впливає на формування естетичної культури тоді, “коли кожен учень включається в процес колективної відповідальності, взаємодопомоги, взаємоконтролю; якщо створена в навчальному процесі сприятлива моральна і демократична обстановка, що сприяє виявленню всього кращого, що має в потенціалі свого розвитку особистість школяра” [7. – С.206].
Спілкування з мистецтвом виключає диктант, грубе нав`язування істин, неувагу до власної думки. Моральні цінності, які нав`язані, але внутрішньо не прийняті людиною, — бездійові. Авторитарність згубно впливає на розвиток творчих можливостей дітей. Як зауважив психолог А.Харам, авторитарний стиль керівництва так чи інакше пов`язаний із втручанням в сферу чужої свідомості. Авторитарність ґрунтується на антагоністичному протиставленні свого – чужому, себе – іншому. Авторитарність часто породжує у дітей негативні емоції, створює атмосферу пригніченості, викликає незадоволення навчальним процесом, пасивність, нерішучість, невпевненість у собі. Спостерігається психологічна загальмованість, відособленість учня від учителя. Страх веде до гальмування розумових процесів, не випадково видатний фізіолог І.Павлов вважав оптимальним такий психологічний стан, за якого найбільш успішно відбувається розумова діяльність і розвивається вольова активність індивіда, коли є нормальна бадьора рівновага між збудженням і гальмівними процесами.
Сучасний урок літератури діалогічним у тому розумінні, що вчитель і учні створюють єдиний ансамбль, в якому дві сторони зацікавлені у пошуку істини. Вдумливий учитель прагне прислухатись до думки учнів, дипломатично зробить ту чи іншу думку надбанням усього колективу.
Вивчення літератури – людинознавчий курс, завдяки якому діти краще пізнають світ людей і себе, а знання індивідуальних і вікових особливостей учня вчителем, їх естетичного сприйняття, допоможе вчителю у формуванні естетичної культури учнів.
Використання найновітніших методів формування естетичної культури учнів буде успішним за умови доцільного їх використання в певні вікові періоди. Знання вчителем певного віку школяра забезпечує ефективність навчально-виховного процесу.
Психолог І.С.Кон, характеризуючи особливості юнацького віку, вважає, що глибоко усвідомлене естетичне сприйняття мистецтва можливе лише в юнацькому віці, коли ціннісно-орієнтаційна система набуває у школярів найповнішого виявлення і вже належним чином сформовані високі критерії оцінки мистецьких явищ, коли ці критерії внаслідок інтеріоризації стали складовою частиною їх диспозиційних структур, тобто вже виробилися стійкі естетичні смаки, естетичні погляди і уподобання. Тільки тоді при сприйнятті мистецтва естетичні потреби можуть ставати домінуючими в загальній ієрархії потреб і виступати на першому плані. Молодші та середні підлітки ще не можуть всебічно оцінити твір з позиції естетичного ідеалу митця за законами краси. Таким чином, найбільш сенситивний період з погляду естетичного підходу до всебічного аналізу мистецьких явищ припадає на старші класи. У більшості учнів він починається десь на межі між 9-ми і 10-ми класами. Але не слід думати, що молодші і середні підлітки зовсім позбавлені естетичного сприйняття художніх явищ. Визнати це – означає нехтувати динамікою їх естетичного розвитку. Закономірно, що критерії мистецької оцінки художніх явищ повинні формуватися в учнів поступово на всіх етапах їхнього навчання в школі. Кожен етап естетичного розвитку має свої неповторні особливості і свої оптимальні межі. Методичні розробки Є.А.Пасічника доводять, що безпідставно вважати, що кожна нова стадія розвитку в усіх відношеннях краща від попередньої. Проте в багатьох методичних працях саме так трактується проблема естетичного сприйняття твору учнями різних вікових категорій. Дитяче сприйняття вважається нижчою, примітивнішою стадією у порівнянні зі сприйняттям літератури дорослим читачем. Подібні твердження науково необґрунтовані. Очевидно, варто говорити не стільки про вищий і нижчий рівні сприйняття твору дорослим та дитячим читачем, як про різні якісні його характеристики. Звичайно, чим старший учень, тим більше нових можливостей відкриває перед ним література.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Нові можливості сприйняття літератури відкриваються перед учнями в ранній юності. Це роки подальшого розвитку фізичних та духовних сил людини, період активного становлення її емоційної сфери. В ранній юності складається система ціннісних орієнтирів, таким чином, формуються сприятливі умови для активного формування художніх смаків. Юність – вік шукань, схвильованих роздумів, високих прагнень і поривань, вік інтенсивного формування світогляду. В роки юності чи не найголовнішим у житті є не лише самоствердитися, самовиразитися, пізнати самого себе як індивіда. У цьому віці гостро постає питання про вибір майбутньої професії, про свою суспільну самореалізацію, соціальне самоствердження.
Юність звернена в майбутнє. Професійне самовизначення помітно впливає на ставлення до предметів шкільного циклу. Відбувається процес своєрідної переоцінки, їх практичного значення, оскільки вони сприймаються вже в новому контексті життєдіяльності. На перший план виступають мотиви самовизначення і самоосвіти. Під впливом цього формуються нові психологічні структури. Відбуваються зміни в системі мотивів. Навчальні інтереси і спонукальні фактори набувають більш диференційованого і усвідомленого характеру. Це новий якісний стрибок у художньому освоєнні моральних цінностей.
Відбувається і переакцентація художнього сприймання творів. У старших класах великою популярністю користуються ті художні твори, в яких ставляться важливі моральні проблеми людського буття, психологічно осмислюються стосунки людини з суспільством, порушуються питання про моральні норми тощо. У художній літературі учні 9-11 класів шукають відповіді на ті проблеми, які їх найбільше хвилюють, осмислюючи і своє місце в житті. Улюблені твори старшокласників – поезія і проза високого громадянського звучання. Серед пісень – передусім твори про кохання.
Учні старших класів дуже люблять читати такі твори, в яких змальовано позитивних героїв. Їм подобається “сміливий, чесний, сильний, справедливий, життєрадісний” герой, “розумний, з лагідною ніжною вдачею, який любить мистецтво, музику”, “людина вольова, уважна до інших, з активною життєвою позицією”, “той, хто цінує дружбу, кохання, з ким є про що поговорити”. Старшокласників приваблює психологічний аспект художніх творів, моральні стосунки між персонажами, проблеми дружби, любові, щастя, духовної свободи і соціальної справедливості.
На відміну від учнів середнього шкільного віку, в яких еталоном може виступати конкретний образ, герой твору, його дії і вчинки, у старшокласників, крім конкретних образів, взятих за зразок для наслідування, може виступати і моральний ідеал узагальненого характеру. Це – своєрідний еталон, на основі якого людина регулює свою власну поведінку. Наслідування ідеалів – вищій прояв моральної зрілості людини. Таке психологічне утворення є результатом інтеріоризації різноманітних впливів, включаючи й результати активного впливу художніх образів, що відповідають внутрішнім потребам особистості.
Сприймання художніх творів у світлі ідеалів, ціннісних орієнтирів вимагає певного підходу до їхнього аналізу. У старших класах необхідно особливу увагу зосереджувати на вихованні цінностей національного характеру, прищеплювати стійкий інтерес до історії народу. Література покликана сприяти відродженню національних традицій, усвідомленню українського народного характеру, його менталітету.
У курсі літератури має виразно виявитися національна ідея. Уроки літератури в старших класах повинні бути уроками роздумів і моральних прозрінь. Тут особлива увага відводиться питанням і завданням проблемного характеру.
Старшокласники виявляють високу самостійність і критичність суджень. Їхні оцінки явищ життя, змальованих письменником відзначаються вмотивованістю та аргументованістю. У старшокласників є вже необхідний життєвий досвід, що допомагає осмислити певні життєві факти. У зв`язку з розвитком абстрактного мислення посилюється інтерес до теоретичних проблем, виявляється здатність до широких узагальнень. Учні цього віку менше надають перевагу тим методам роботи, які ґрунтуються на зовнішній цікавості. Вони прагнуть проникнути в суть явищ. Відбуваються і певні зміни в характері комунікативних потреб. Старшокласники схильні вступати в довірливе спілкування не так з учителем, як зі своїми товаришами.
У роки юності розвивається потреба в саморефлексії, потреба побути на самоті. Потреба в саморефлексії спонукає у школярів до власної поетичної творчості. Цьому сприяє і певна романтична піднесеність, яка властива юності. Найбільше така потреба проявляється на межі 9-10 класів. Багато учнів пишуть вірші, іноді ведуть щоденники. Наявність широкого кола літературних знань, умінь і навичок дає змогу глибше проникати в особливості художнього зображення. Учні старших класів здатні глибше сприйняти письменника як неповторну особистість
Кожна стадія естетичного розвитку учня якісно відрізняється одна від одної, має свої переваги і свої обмежені можливості.
Нові акценти сприйняття літератури, зумовлені психофізичним розвитком учнів, диктують і нові методичні підходи до її вивчення. Таким чином, аналіз художнього твору повинен будуватися, з одного боку, з урахуванням особливостей сприйняття мистецтва дітьми певного віку, їхніх потреб, з другого – з урахуванням перспективи формування особистості. Наприклад, увага до розвитку сюжету в молодшому шкільному віці повинна поєднуватися з вихованням у школярів навичок естетичного сприйняття художніх явищ. Але навіть за наявності одних і тих самих природних даних рівень естетичної вихованості читача може бути різний залежно від характеру вивчення літературних творів.
Естетичний розвиток учнів зумовлюється не лише віковими можливостями. Учні одних і тих самих вікових категорій за характером естетичного розвитку здебільшого помітно відрізняються одні від одних нерівномірністю розвитку, характером відтворюючої уяви, асоціативного мислення, пам`яті, творчими здібностями, емоційною вразливістю, особливостями сприймання художніх творів різних жанрів, читацькими інтересами. По-різному учні милуються заходом сонця, співом солов`я, першим проліском. В одних все це викликає захоплення, в інших – повну байдужість. Для одних художній твір – лише джерело відповідної інформації, для інших – засіб духовного освоєння дійсності, засіб самопізнання, естетичної насолоди чи спілкування з автором твору і його героями. Вони виявляють не однаковий інтерес до художніх творів певної тематики, жанру, стилю. Серед учнів є ті, для яких читання стало духовною потребою, а також діти байдужі до художньої літератури. Закономірно, що один і той же художній текст може не однаково сприйматися.
Є.А.Пасічник, аналізуючи досвід вчителів української мови і літератури підсумовує, що істотним недоліком викладанням літератури в школі є неувага до специфіки мистецтва, природи образного узагальнення. Спілкування учнів з художніми творами далеко не завжди викликає глибокі душевні переживання. Багато вчителів під час підготовки до уроку ще спеціально не ставлять завдання викликати у дітей відповідні емоції, естетичні реакції, що послаблює вплив творів на них. Звідси сенсорна недовантаженість учнів, надмірний раціоналізм. Художні явища засвоюються так, як і логічні поняття, в результаті чого не викликають у дітей належного інтересу. При цьому використовуються такі методи впливу; прийоми роботи, які розраховані переважно на розумове навантаження дітей. Недооцінюються методи і прийоми роботи, що ґрунтуються на сугестій, тобто психологічному навіюванні. А в педагогічній роботі ці методи впливу повинні відігравати особливу роль.
Недостатнє врахування специфіки предмета породжує суперечність між характером матеріалу і способами донесення його до свідомості дітей.
Якщо під час вивчення природничих і математичних дисциплін включення емоційної сфери все ж таки є супутнім елементом, то в художньому пізнанні емоції повинні супроводжувати весь процес, вони невіддільні від нього. Навіть теоретичні поняття, і ті вимагають активізації емоційних переживань.
Для того, щоб формувати особистість учня, вчитель повинен бути чутливим до душевного стану своїх вихованців. Здатність вчителя проникати у внутрішній світ людей, розуміти мотиви їхніх дій і поведінки — називається в педагогіці перцептивно-рефлексивними здібностями. Без здатності до рефлексивного відображення душевного стану учнів, їхніх настроїв, бажань неможливо впливати на них, забезпечувати міцний контакт з колективом, розвивати учнівську активність. Все це вимагає високого розвитку емпатії, педагогічної інтуїції, зміни тактики в різних життєвих ситуаціях, правильної самооцінки своїх дій, поведінки, почуття міри і такту. Педагогічна праця вимагає своєрідних конструкторських умінь, що виражаються в моделюванні педагогічного процесу як творчості. «Урок, — стверджує сучасна дидактика, — це педагогічний твір, неповторний у своїй основі. Планування уроку — усвідомлений цілеспрямований прогноз». Тому перш ніж приступити до нього, важливо відібрати ті шляхи і методи, без яких неможливо передбачити динаміку навчально-виховного процесу, формувати загальну культуру учнів у відповідності з метою виховання.
Проблема прогнозування у навчальному процесі розглядається багатьма вченими, зокрема В.О.Сластьоніним, І.П.Підласим, І.Ф.Ісаєвим, Є.Н.Шияновим. І.П.Підласий у своїй праці «Як підготувати ефективний урок» підкреслює, що «прогнозування — це систематизоване дослідження майбутніх результатів, оцінка кінцевих наслідків за допомогою наукових методів і на основі наукових теорій». Враховуючи специфіку вивчення літератури та завдання естетичного виховання, слід зазначити, що ефект заняття буде залежати від того, наскільки вдається співвідносити мету і майбутню модель естетичної реакції учнів. Під моделюванням слід розуміти створення умов, за яких учень в процесі навчання виконує комплекс завдань і вправ, спрямованих на підвищення рівня естетичної культури, емоційний розвиток особистості. На уроках літератури учні повинні сперечатися, сумніватися, відстоювати свої думки. Тільки таким шляхом можна виховати особистість з високим рівнем естетичної культури. Тут особливо потрібна робота серця, образно-емоційне осягнення мистецтва. Отже, сприйняття цієї інформації повинно бути нерозривно пов`язане з її ціннісним осмисленням її переживанням. А тому прогнозування й моделювання естетичних реакцій — важливе завдання уроку літератури. «Педагогічне прогнозування зазвичай визначається як процес отримання випереджувальної інформації про об`єкт, що спирається на науково обґрунтовані положення й методи». В процесі естетичного виховання об`єктом при цьому виступають естетичні реакції учнів. Методи прогнозування, якими повинен оволодіти вчитель досить різноманітні: моделювання, висування гіпотез, уявний експеримент.
В.О.Сластьонін розрізняє пошукове й нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування спрямоване на визначення майбутніх естетичних реакцій учнів, виходячи з урахування майбутніх естетичних реакцій учнів, виходячи з урахування логіки їх розвитку і впливу зовнішніх умов. Нормативне прогнозування пов`язане зі знаходженням оптимальних шляхів досягнення потрібного стану. Прогнозування в діяльності вчителя дозволяє передбачити результати діяльності дякуючи здатності до цілепокладання. Мета педагогічної діяльності поза залежністю від складених шляхів досягнення — це завжди змодельований результат ще не здійсненої діяльності, що постає в свідомості як проект реальних кількісних і якісних змін педагогічного процесу, його окремих компонентів.
Як результат науково обґрунтованого прогнозування синтезується змістовна мотиваційна й операціональна сторони діяльності педагога і школяра. Педагог формулює педагогічне завдання спочатку для себе і лише потім включає вихованців у їх вирішення.
Кваліфіковано здійснене педагогом прогнозування і цілепокладання складають базу для педагогічного проектування освітнього процесу, що спирається на найближчі резервні можливості особистості і колективу, на їх емоційний стан.
У своїх методичних розробках Є.А.Пасічник звертає увагу на особливості уроків української літератури і вивчення літературних творів, він підкреслює, що почуття – це пусковий механізм і сприйняття твору, і розвитку відтворюючої уяви, і творчого мислення, і волі. Дефіцит емоцій, сухий раціоналізм на уроках літератури породжує у дітей душевну глухоту, байдужість до мистецьких цінностей, а основне – при цьому не може бути повнокровним сам процес спілкування з митцем, бо не реалізується найголовніша з функцій мистецтва – формування цілісної, духовно багатої особистості. А тому так важливо, щоб кожен урок літератури відзначався не лише високим інтелектуальним, а й емоційним фоном. Співпережиття є необхідною умовою повноцінного спілкування з мистецтвом. Але аналіз шкільної практики вказує на те, що досить часто вчителі нехтують емоційним забарвленням уроку, уроки проходять мляво, діяльність учнів на уроках одноманітна.
Причини такого ставлення слід шукати в недооцінюванні необхідності поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.
У сучасній школі, особливо у старших класах, міцно утвердилось таке вивчення літератури, де основний акцент робиться не стільки на формуванні особистісного ставлення до морально-естетичних цінностей, скільки на запам`ятовуванні готових положень, висновків, фактів, історико-теоретичних знань. Подібне знайомство з художніми творами збіднює
Морально-естетичний вплив на учнів, гасить інтерес до мистецтва, бо при цьому недостатньо формуються здорові естетичні потреби. Звичайно, дати учням певну суму знань і фактів необхідно. Без них сам процес ознайомлення з художніми творами був би неповноцінним. Однак набуття знань – не найголовніша мета вивчення літератури. Перевантаження учнів інформацією приводить до негативних наслідків. На багатьох уроках літератури ще має місце сухий раціоналізм, надмірна логалізація прочитаного. Наука про літературу витісняє саму літературу, живе спілкування з мистецтвом, бо в процесі вивчення твору недостатньо включається емоційна сфера учнів.
Без сумніву, ґрунтовні знання виникають на базі максимальної розумової активності, чого не можуть повністю забезпечити інформаційні методи навчання. А тому закономірно, що вони повинні бути доповнені методами і формами роботи пошукового характеру: внаслідок створення проблемних ситуацій у школярів починають діяти ті безумовні рефлекси, які, за свідченням психологів, у звичайній ситуації перебувають у загальмованому стані. Але не слід зневажливо ставитись і до звичайного запам`ятовування фактів. Протиставлення форм і методів роботи пошукового та репродуктивного характеру не може бути виправданим.
По-перше, далеко не кожна інформація, яку засвоюють учні на уроках, вимагає пошукових форм її осмислення. Прикладом може стати вивчення біографій письменників, історія написання творів.    продолжение
--PAGE_BREAK--
На уроках літератури необхідна і робота з підручником, і конспектування літературно-критичних праць, і переказ, близький до тексту твору, складання плану, відповіді на запитання, які вимагають репродуктивного способу відтворення нових знань.
По-друге, інформаційні методи є економними, дійовими способами передачі учням нової інформації, тоді як пошукові методи вимагають великої затрати часу – у три-чотири рази більше, ніж пояснювально-ілюстративний підхід.
По-третє, загальновідомо, що без певної суми знань конкретних фактів, необхідних учням як фундамент для їх естетичного розвитку, не може бути і самостійних суджень, глибоких роздумів, а отже, і належної активності у учнів. Це твердження ми знаходимо в підручнику з педагогіки під редакцією Ю.К.Бабанського.
Проблемність можлива лише на базі знань, певних умінь і навичок, на які учні могли б спиратися у процесі розв`язання поставленого завдання. Думка про те, що проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій висловлюється в працях таких відомих педагогів, як Кудрявцев Т.В., Матюшкін О.М., Махмутов М.І.
Проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій. Відкриваючи для себе наукові істини, учні відчувають радість пізнання. Все це дуже потрібне. Проте література як навчальний предмет має і свою специфіку. Осмислення художніх творів вимагає пильної уваги як до інтелектуальної сторони людської особистості, так і до розвитку естетичної культури. У цьому плані важлива роль належить виразному читанню та іншим видам навчальної діяльності репродуктивного характеру, яка зовсім не ґрунтується на проблемній основі. Більшість методистів, наприклад, вважають виразне читання творів музикою живого слова. Слово живе в звуках голосу, в цьому його природа. Чим частіше звучатиме на уроці художнє слово, тим активніше прилучатимуться учні до великих цінностей, духовної культури. І, навпаки, де перша зустріч з художнім твором в цілому підмінюється розмовою про нього, де аналіз не опромінений тими почуттями, які охоплюють учнів від зустрічі з мистецтвом, там ніколи не може бути стійкого інтересу навіть до найвизначніших шедеврів.
Психологічні експерименти підтверджують, що залежно від того, як учні знайомляться з твором, — слухають виразне його читання, чи самостійно читають, змінюється вплив художнього слова на них. У першому випадку вони живуть у полоні тих почуттів, які викликані читцем. Читець не тільки знайомить слухачів з текстом, а й “нав`язує” їм свою оцінку мистецького твору, своє розуміння дійсності. В другому випадку вони самостійно роблять оцінку подій. Емоційний фактор тут відіграє меншу роль. Уміло поєднуючи ці два шляхи оцінки твору, вчитель добивається успіхів у повнішому сприйманні учнями літератури. На уроках може звучати виразне читання вчителя, учнів, а також художнє читання майстрів сцени. Особливо важливе значення відводиться грамзаписам. Якщо учням пропонується порівняння двох грамзаписів у виконанні різних майстрів мистецтва, вчителі створюють проблемну ситуацію, в процесі якої учні шляхом пошуку виявляють суть творчої концепції автора і роблять висновки про те, чи вдалось її передати обом виконавцям. Виникає поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.
Слід відзначити, що проблемний підхід має обмежені можливості у формуванні практичних навичок учнів. Добиватись того, щоб кожен урок був побудований на проблемній основі, не варто. Інформативні види роботи з учнями відкривають широкий простір для безпосереднього виявлення живого слова вчителя.
Таким чином, лише вдале, методично виправдане поєднання репродуктивних і пошукових форм набуття нових знань створює сприятливу основу для успішного навчання учнів, глибокого осмислення наукової інформації, підвищення загального рівня культури.
Одним із шляхів підвищення ефективності роботи з естетичного виховання є впровадження у шкільну практику системи нетрадиційних форм організації навчально-виховного процесу.
Опрацювавши на сторінках літератури шляхи і методи формування естетичної культури школярів ми цілком закономірно прийшли до необхідності визначення оптимальних форм їх функціонування.
Нашу увагу привернули дослідження, що стосуються проблеми впровадження в освітню діяльність нетрадиційних форм організації навчального процесу. Особливо важливим, з огляду на зміст і завдання даної роботи, нам видалося те, що авторитетні вчені наголошували на ефективності впровадження у канву нестандартного уроку методів і прийомів поєднання репродуктивних і пошукових форм роботи, засобів емоційного розкріпачення школярів.
Успішність формування естетичної культури, як кінцевого результату естетичного виховання вимагає і дотримання певних педагогічних умов.
Отже, логічним є висновок, що система нетрадиційних підходів до організації навчально-пізнавальної діяльності є оптимальною формою комплексного впровадження системи шляхів і методів та педагогічних умов підвищення ефективності естетичного виховання. Сказане є, звісно, тільки теоретично обґрунтованим припущенням, яке треба перевірити у ході експериментального дослідження.
Висновки до першого розділу
Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі висновки:
Проблема, якій присвячена робота, має давню історію, але на сучасному етапі наповнюється новим змістом і потребує подальшого дослідження.
Теоретичним обґрунтуванням поняття “естетична культура особистості” присвячені праці філософів М.С.Каган, А.А.Біляєва, А.В.Гулиги; психологів К.К.Платонова, В.К.Віслюнаса, В.А.Крутецького, П.В.Симонова, А.С.Никифорова та ін.; педагогів Б.Т.Ліхачова, В.О.Сластьоніна, І.Ф.Ісаєва, О.І.Міщенко, Є.М.Шляпова.
Існує багато визначень поняття “естетична культура особистості”, а ми зупинимось на такому: “Естетична культура особистості – це органічна єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості у різних видах життєдіяльності”.
Структурними компонентами естетичної культури є естетична свідомість та естетичні здібності до творчості.
Критеріями естетичної культури є естетична свідомість (почуття красивого, потворного, трагічного, комічного; допитливість, радість від своєї діяльності; естетичне ставлення до оточуючого світу і т. ін.); естетичний інтелект (потреба у пізнанні, естетичній насолоді; естетичні переконання; естетичний ідеал, фантазія; теоретичні концепції, припущення); естетичні здібності (уміння бачити, чути, спостерігати, зіставляти, порівнювати, наявність естетичних норм, образне мислення, уміння давати естетичну оцінку, воля, витримка, творчі здібності).
За яскравістю вираженості показників естетичної культури визначено три рівні сформованості естетичної культури: високий, достатній, низький.
Естетичне виховання і шляхи його здійснення вивчали такі педагоги, як Д.Ю.Кучерук, Л.Т.Левчук, М.Ю.Русина, Б.Т.Ліхачов, О.В.Гулига, М.В.Гончаренко, А.Б.Щербо, Д.М.Джола. Кінцеву мету естетичного виховання вони вбачають у високому рівні сформованості естетичної культури особистості учня. Вчений-педагог Г.П.Шевченко підкреслює, що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно дуже тісно пов`язане з моральним, трудовим, розумовим, фізичним вихованням.
Особливий вплив літератури як частини мистецтва вивчають у своїх роботах Б.П.Ліхачов, К.М.Казимирська, К.М.Гавриловець, А.В.Гулига.
Аналіз наукової теорії, спрямований на визначення шляхів і методів підвищення естетичного виховання, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує застосування активних форм і методів у навчально-виховному процесі.
“Виховувати через навчання” – це оптимальний шлях вирішення проблеми.
Методичні розробки з проблем естетичного виховання у процесі вивчення літератури визначають завдання, що вирішують на уроці української літератури; тут проголошується принципи й методи їх реалізації; підкреслюється, що на уроках важливо, щоб учні вчились аналізувати, співставляти, порівнювати. Естетично сприйняти літературний образ – значить сприйняти його в усій повноті й багатогранності.
Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування естетичної культури, як кінцевого результату естетичного виховання вимагає:
гуманізації навчально-виховного процесу;
врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів;
прогнозування й моделювання естетичної реакції учнів;
поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ РОБОТИ З ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
2.1. Визначення вихідного рівня сформованості естетичної культури учнів
Навчальний експеримент проходив на базі середньої школи № м. Кривого Рогу. У ньому брали учні 10-х класів (62 учні).
Проведенню дослідно-експериментальної роботи передував констатуючий експеримент. Мета констатуючого експерименту:
визначити вихідний рівень естетичної культури учнів;
встановити вплив характеру навчання на формування естетичної культури школярів;
визначити типові труднощі, що виникають у вчителів-практиків у процесі формування естетичної культури учнів і виявити, як часто учителі використовують нові методи навчання на уроках української літератури.
Методична частина експерименту передбачає використання таких методів дослідження:
спостереження;
бесіда, інтерв`ю;
анкета;
контрольні роботи;
педагогічний експеримент.
В процесі експерименту перевірялось припущення про те, що естетичне виховання школярів буде ефективним, якщо при пошуку шляхів і методів виховання врахувати індивідуальні й вікові особливості учнів; гуманізувати навчально-виховний процес; поєднати репродуктивну й пошукову діяльність учнів, прогнозуючи й моделюючи естетичні реакції учнів.
Основними критеріями, за якими ми визначали рівень сформованості естетичної культури старшокласників є: естетична свідомість особистості; естетичний інтелект та естетичні здібності. Яскравість вираженості окремих показників, що характеризують зазначені вище критерії, вказують на рівні сформованості естетичної культури старшокласників.
З метою визначення труднощів, які заважають вчителям середньої школи № у роботі по формуванню естетичної культури учнів, визначення рівня оволодіння вчителями методикою використання активних методів навчання на уроках та розуміння вчителями педагогічних умов, що забезпечують ефективність естетичного виховання учнів у навчально-виховному процесі, було проведене інтерв`ю з учителями.
Вчителям було запропоновано такі запитання:
які труднощі виникають у вас у процесі естетичного виховання учнів?
які засоби естетичного виховання частіше всього ви використовуєте у своїй роботі?
які умови, на вашу думку, сприяють підвищенню ефективності естетичного виховання у навчально-виховному процесі?
які нові нетрадиційні форми і методи навчання і як часто ви використовуєте у роботі з учнями?
Аналіз одержаних результатів вказує на те, що більшість вчителів (60%) використовують традиційні, стандартні форми і методи навчання і виховання; нові методи використовує 25% вчителів. Але частота використання дуже низька: приблизно один раз у 3-4 місяці. 10% вчителів постійно використовують нові нестандартний форми і методи навчання та виховання з метою підвищення ефективності естетичного виховання на уроках української літератури.
Серед умов, що сприяють підвищенню рівня естетичної культури учнів, частіше всього згадуються умови, перелічені нижче. До них належать: врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів; гуманізація відносин у системі «вчитель-учень»; поєднання репродуктивної й пошукової діяльності учнів, прогнозування й моделювання естетичної реакції учнів.
Основні труднощі у роботі по підвищенню естетичної культури учнів багато вчителів пов`язують з недостатньо розробленим методичним апаратом підручників (59%), перевантаженням програм (68%). У числі труднощів зазначається відсутність технічних засобів, методичної літератури.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Серед засобів підвищення рівня естетичної культури учнів увага вчителів здебільшого акцентувалась на бесіді, аналізі творів, постійному контролі знань учнів; використанні активних методів навчання, хоча самі вони дотримуються традиційних форм і методів, вважаючи, що на нові витрачається надто багато часу, а результат однаковий.
З метою визначення естетичних цінностей школярів, їм було запропоновано дати відповідь на запитання анкети. зміст якої запропоновано у «Практикумі з педагогіки» [37. — С.85].
Запитання анкети:
у чому ви бачити головне призначення мистецтва у наш час?
що вас більше всього приваблює у художніх творах?
ваш улюблений художник, письменник, композитор. Чим вони вам дорогі?
якщо б вам запропонували у вільний час подивитися цікавий спектакль, переглянути фільм, телепередачу, почитати цікаву книгу, відвідати філармонію, художню виставку, чому б саме ви віддали перевагу?
чи змогли б ви взяти участь у шкільному конкурсі з будь-якого виду художньої творчості?
які риси, з вашої точки зору краще всього характеризують естетично виховану людину?
Аналіз результатів анкети показав, що зіткнення з мистецтвом у 60% старшокласників просто поліпшує настрій; 30% не замислювались над його призначенням, а 10% учнів вважають, що «краса врятує світ». У художніх творах 40% учнів цікавить захоплюючий сюжет, 40% взагалі не люблять читати, і тільки у 20% старшокласників художні твори викликають переживання, роздуми, емоції, сприяють формуванню ідеалу.
Відповідь на третє запитання вказує на те, що улюблених художників в учнів зовсім немає, композиторів-класиків ніхто не назвав, а сучасні улюблені композитори названі 65% учнів; у 5% є улюблені поети, а у 30% — письменники сучасного детективу.
У вільний час старшокласники люблять переглядати фільми й телепередачі (60%), читають лише 15% учнів, а нічого не бажають робити — 35%.
У шкільному конкурсі художників можуть взяти участь 4% учнів; музикантів — 7%; літераторів — 5%; останні учні ніяких талантів у собі не знаходять.
Щодо якостей, які характеризують естетичну вихованість людини, учні визначають такі: обізнаність у мистецтві, розуміння прекрасного, наявність естетичних норм і естетичного смаку, уміння бачити, чути прекрасне, давати йому оцінку, творі здібності.
Учням хотілося б розвивати в собі творчі здібності. Висновок з цих результатів можна зробити такий: естетичний інтелект, естетична свідомість на високому рівні у 12% старшокласників; у 40% — на достатньому рівні, а у 48% — на низькому.
Наступним етапом експериментальної роботи одна зрізова контрольна робота. Вона проводилась з метою перевірки рівня естетичних здібностей учнів. Завдання були поставлені таким чином, щоб учні могли показати естетичні знання, своє уміння захоплюватись красою, засуджувати непристойне, смішне, зле; зіставляти, порівнювати; робити теоретичні припущення; фантазувати, образно мислити; красиво формулювати свої думки. Були запропоновані також творчі завдання з метою виявлення їх творчих здібностей.
Таблиця 2.1
Результати зрізової контрольної роботи з
української літератури серед учнів 10-х класів
Бали
1 б.
2 б.
3 б.
4 б.
5 б.
6 б.
7 б.
8 б.
9 б.
10 б.
11 б.
12 б.
Клас
10-А
(30 учнів)


-


2%


12%


10%


10%


25%


10%


12%


10%


16%


2%


1%
10-Б
(32 учні)


-


5%


11%


12%


10%


22%


10%


9%


12%


5%


4%
-
Якісно-кількісний аналіз отриманих даних дозволяє говорити про те, що низький і дуже низький рівень естетичних здібностей у 59% учнів 10-А класу й 60% учнів 10-Б класу; високий рівень — 9% 10-А класу і 9% 10-Б класу. Низький рівень естетичних здібностей більше, ніж у половини учнів в обох класах, а високий лише у 9% учнів. Ці результати засвідчують у більшості робіт традиційний підхід до розкриття питань, у них не простежується оригінальності, своєрідності, творчості. Виконані завдання мають ознаки констатації, прямого відбиття дійсності, «норм» красивого і вимог життя. У більшості випадків учні не висловлюють власних міркувань, а користуються усталеними у суспільстві поглядами. У письмових роботах не відчувається наявності естетичного ідеалу, яскравого авторського «я», індивідуальності автора. Із цих робіт видно, що учні здебільшого не можуть творчо мислити, творчо підходити до розв`язання поставлених завдань, виявляти бажання дати власну естетичну оцінку, зіставляти, аналізувати, порівнювати, робити свої висновки і узагальнювати. Привертає увагу і невміння красиво, використовуючи епітети і порівняння, висловлювати свою думку. Все це свідчить про низький рівень сформованості естетичної культури учнів.
З метою аргументації результатів анкетування та зрізових контрольних робіт, проводилося спостереження. У результаті спостереження ми виявили, що у більшості випадків учні нудьгують на уроках, не виявляють ні цікавості, ні допитливості. На уроках переважають негативні емоції: напруга під час опитування, байдужість під час сприймання нового матеріалу. Причому, здебільшого учителі не прогнозують естетичну реакцію учнів, в їх поведінці переважає авторитаризм. Учні в основному тільки сприймають готові естетичні оцінки об`єктів, фактів і подій. Пошукових, проблемних завдань школярі майже не виконують. Відповідають на запитання вчителя за критичним матеріалом підручника. Мова учнів бідна, не яскрава, вони не вміють фантазувати, уявляти, красиво висловлювати свою думку.
Комплекс використаних методик дослідження, аналіз результатів діяльності учнів дав змогу виявити рівні естетичної культури учнів.
Таблиця 2.2
Рівні естетичної культури учнів
/>Клас
10-А
10-Б
Рівень
/>високий
10%
10%
достатній
36%
35%
низький
54%
55%
Таким чином, низький рівень сформованості естетичної культури та недооцінювання педагогічних умов її формування зумовили необхідність проведення формуючого експерименту.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Програма дослідно-експериментальної роботи по підвищенню ефективності роботи з естетичного виховання школярів
Результати констатуючого експерименту свідчать про те, що необхідна цілеспрямована робота по формуванню в учнів естетичної культури у процесі вивчення української літератури. Це визначило розробку програми формуючого експерименту.
Мета:формування естетичної культури учнів засобами української літератури.
Завдання експерименту:
забезпечити єдність теорії і практики;
перевірити умови формування естетичної культури учнів на уроках української літератури;
встановити залежність рівня естетичної культури учнів від використання дослідно-експериментальної програми.
Експеримент проводився у 10-х класах. 10-А клас — експериментальний, у ньому проводились уроки української літератури за розробленою нами програмою.
Таблиця 2.3
Експериментальна програма по формуванню естетичної культури учнів на уроках української літератури за темою
«Життя і творчість Лесі Українки»
№
п/п
Тема уроку
Форми і методи роботи
Показники естетичної культури, що формуються
Кіль-
кість
годин
1
Леся Українка. Сторінки життя і творчості
Урок-вистава
Почуття красивого, високого; почуття патріотизму, хвилювання; естетичний ідеал; воля, витримка
1
2
Людина у поезії Лесі Українки «Contra spem spero!»
Урок-лекція
Почуття патріотизму; потреба в удосконаленні світу, образне мислення, уміння давати естетичну оцінку
1
3
Патріотичний пафос вірша "І все-таки до тебе думка лине…" Образ «слова-зброї» у поезії «слово, чому ти не твердая криця?..»
Естетичне кредо Лесі Українки у вірші «Як я люблю оці години праці…»
Поезія у прозі «Твої листи завжди пахнуть зів`ялими трояндами»
Проблем-ний семінар
Вміння бачити прекрасне злиття слова і музики, ніжності і мужності; потреба у пізнанні; хвилювання; краса взаємостосунків; віра, воля; уміння бачити, відчувати прекрасне; образне мислення; уміння зіставляти, порівнювати, давати естетичну оцінку
1
4
Єдність людини і природи у поезії «Стояла я і слухала весну»
Урок-фантазія
Почуття краси, радості, хвилювання; розуміння поетичного стилю й краси мови; естетична фантазія, уміння чути, зіставляти; образне мислення, уява
1
5
Тема служіння поета народові у поемі «Давня казка»
Урок-елегія
Почуття високого; почуття патріотизму; естетичний і моральний ідеал; усвідомлення естетичного досвіду; уміння давати естетичну оцінку; творчі здібності
1
6
Своєрідність жанру і системи образів у «Лісовій пісні». Картини природи у драмі-феєрії
Урок-проблем-на бесіда
Почуття красивого і потворного; розуміння краси природи, людських почуттів; уміння спостерігати; формування естетичних ідеалів; уміння спостерігати; уміння давати естетичну оцінку; образне мислення
1
7
Драма-феєрія «Лісова пісня» як джерело духовності, гімн красі рідного Полісся
Урок-елегія
Естетична уява, краса людських почуттів, вольові якості; трагічне і потворне; духовність, почуття краси рідного слова
1
8
Проблеми національної історії у поемі «Бояриня»
Урок-диспут
Любов до рідного народу; патріотизм; естетичні почуття; гуманність; розуміння краси слова; усвідомлення свого призначення в житті; естетична уява; вольові якості
1
9
«Мрії зламане крило» (за творами Лесі Українки)
Театралі-зований урок
Відчуття краси поетичного слова; краси природи; любов до рідної землі; чутливість до чужих переживань; естетична насолода від красивої музики; вольові якості; образне мислення; самовідданість; потреба в удосконаленні світу
1
10
Підсумковий урок за творчістю Лесі Українки
Тесту-вання
Уміння спостерігати, зіставляти, порівнювати, давати естетичну оцінку; усвідомлення естетичного досвіду поетеси; творчі здібності
1
Наводимо приклади розроблених нами уроків за темою «Життя і творчість Лесі Українки»
Урок № 3
Тема:Лірика Лесі Українки
Форма проведення:проблемний семінар
Мета: ознайомити учнів з поетикою символізму; розширити знання учнів про жанри літератури, про поезію взагалі; виробити вміння та навички порівняння, співставлення, узагальнення; розвивати в учнів образне мислення, вміння бачити злиття слова і музики, ніжності і мужності; виховувати потребу у пізнанні й емоційність, вольові якості.
Питання семінару.
Яким чином ліричний цикл Лесі Українки «Сім струн» пов`язаний з музикою?
Які вислови у вірші "І все-таки до тебе думка лине…" є афористичними? Як вони вплетені у тканину художнього тексту?
Які образи вірша «Contra spem spero» є символічними? Як ви їх тлумачите?
У чому особливість образу весни у ліричному циклі «Мелодії» (звукове, зорове, символічне, емоційне, філософське його наповнення)?
Яку художню роль відіграє герой українських народних міфів Перелесник у вірші «Як я люблю оці години праці…»?
Чому листи коханого пахли зів`ялими трояндами (за віршем у прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами»)?
Пояснення до кожного питання.
Ліричний цикл «Сім струн» відкриває першу збірку Лесі Українки «На крилах пісень». Уже у назві книжки піднесено пісню — чарівне злиття слова з музикою. «Сім струн» — це сім віршів, у заголовку кожного — нота, повторена першим складом тексту. Жанри більшості творів пісенні: гімн, пісня, колискова, рондо, ноктюрн. Тільки вірш «Fa» написаний у чисто літературній формі сонета. Завершуючи твір «Si», авторка визначає як Settina, підкреслюючи особливу роль семирядкової строфи, яка символізує сім нот у музиці, сім віршів у циклі, сім струн, що їх героїня торкає на кобзі. Українська народна пісня впливає на поетику віршів. Пісня є одним з центральних художніх образів циклу: у вірші «Do» вона патріотично-урочиста, у «Re» — вільна, у «Mi» — ніжна материнська, у «Fa» — чарівна, химерна, у «Sol» — соловейкова, весняна, у «La» — лагідна, тривожна. Музика не тільки підноситься, а й буквально лунає завдяки багатому художньому звукопису: алітерація, асонанси поєднуються з точними глибокими прикінцевими і внутрішніми римами. Стилістичні фігури-паралелізм, послідовно дотримані віршові розміри — ямб, дактиль, амфібрахій, анапест — створюють ритмічну та вишукану мелодію циклу «Сім струн».
У вірші "І все-таки до тебе думка лине…" афористичними, тобто стисло, влучно, образно висловленими, є думки: «Сором сліз, що ллються від безсилля»; «Що сльози там, де навіть крові мало». Зазначимо, що афористичність — характерна риса поетики Лесі Українки. Твір "І все-таки до тебе думка лине…" починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала за межами України), туга посилюється риторичним звертанням «Мій занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине». Цей сумний мотив є виявом жіночого характеру лірики Лесі Українки — ніжної, вразливої, загострено-емоційної. Контрастно, як вияв прометеїзму, мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм: «Що сльози там, де навіть крові мало». У ньому сльозам протиставлено образ крові, цей символ містить не жорстоке прагнення помститися ворогам, а готовність пролити власну кров за волю батьківщини.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Ми вже переконалися у тому, що творчості Лесі Українки притаманна поетика символізму. Вона присутня у вірші «Contra spem spero». Символ — це поєднання іманентного з трансцендентним. Конкретний, сприйманий органами чуття образ набуває глибинного, багатозначного, абстрактного змісту. Символічними у «Contra spem spero» є образи, поєднані у пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого каменя і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Вони тлумачаться багатозначно, тому що кожна контрастна пара символів розшифровується і через творчу долю Лесі Українки, і водночас співзвучно певним переживанням кожного читача, має загальнолюдський зміст, свідчить, що вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Наприклад, розглянемо рядок «Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки». Для Лесі Українки квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю, а для вчителя-філолога — уроки краси і любові, які потрібно давати дітям всупереч атмосфері меркантильності і жорстокості. «Contra spem spero» — це незвичайний твір, це вірш-друг, він прийде завжди на допомогу у скрутну хвилину, потрібно лише прошепотіти:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
(Леся Українка. Твори у 2 т. — К, 1986. — т.1- С.92)
Цикл «Мелодії», вміщений до збірки «Думи і мрії», має мотиви, близькі юним читачам: увага до внутрішнього світу людини, боротьба почуттів, палка мрія про щастя приваблюють десятикласників. Образним утіленням журби і зневіри у віршах є лірична героїня. Лихі спогади, усвідомлення трагізму сучасного становища б`ються у скроні холодно і безнадійно. Журливий мотив посилюється образами темної ночі, сліз, чорної хмари, останньої лебединої пісні. Надія ж оживає у персоніфікованому образі весни, виписаному авторкою яскраво, із застосуванням усієї палітри художніх засобів. Весна звучить то дзвінко, то притишено-манливо:
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
(Леся Українка. Твори у 2 т. — К, 1986. — т.1- С.86)
Звукопис передає це дивне двоголосся. Весна рухається: «Вона летіла хутко, мов стокрила»; міниться барвами: «замиготіло листячко зелене, посипались білесенькі квітки». Це цариця, якій кориться природа і кожне людське серце, яке «ще б`ється». Весна — це всевладна надія на щастя, яка зникає але обов`язково повертається до людини крізь будь-яку зимову журу.
Білий вірш «Як я люблю оці години праці…» відкриває завісу над таємницею творчості. Ми заглядаємо у святая святих поета — мистецьку майстерню, бачимо ліричну героїню у момент натхнення. Тайни творення прекрасного не розгадати нікому й ніколи, тому поетеса вдається до казкових образів. Старовинний міф про Перелесника — красеня-парубка, який чарував дівчину, спокушав її, ставав таємним коханцем і щоночі, даруючи щастя, спивав кров, — є паралеллю станові поетеси у час мистецької творчості: "І любо так, і серце щастям б`ється, Думки цвітуть, мов золоті квітки… І хтось немов схиляється до мене, І промовляє чарівні слова…" (Леся Українка. Твори у 2 т. — К, 1986. — т.1. — С.198). Ця праця є чарівною і солодкою, проте важкою і виснажливою: «А ранком бачу я в своїм свічаді Бліде обличчя і блискучі очі…». Традиційно розглядаючи на уроках вірш «Слово, чому ти не твердая криця…» як проголошення громадянського обов`язку поета, звернімося і до вірша «Як я люблю оці години праці…» з його цікавим мотивом народження поетичного слова і оригінальним використанням народної міфології.
Учні часто мають стереотипне уявлення про вірш – обов`язково римований, з рядком, строфою, поетичним розміром. Лірика Лесі Українки розширює їх розуміння поезії. Вірш у прозі “Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами…” має такі ознаки ліричної поезії, як емоційність, образність, своєрідний ритм, звукова організація тексту. За жанром це лист-відповідь. Інтимна лірика Лесі Українки своєрідна, навіть віддалено ніким не повторена у мотивах і образах, ніколи не друкована за життя поетеси. Вона є виразом найболючішої, найпрекраснішої, найшляхетнішої часточки жіночої душі. Стосунки поетеси із Сергієм Мержинським – це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і … кохання без відповіді, нездійснених мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось вище і сильніше за щасливу земну любов. Тому і пахли листи від любого друга ліричної героїні вірша зів'ялими трояндами. Вони дарували трояндну красу щирості, взаєморозуміння, спільності прагнень і гармонії найтонших душевних порухів. “Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині” (Леся Українка. Твори у 2 т. — К, 1986. — т.1. — С.201). Але писані вони були тонкою, тремтячою рукою смертельно хворої людини, душа друга готувалася до останньої дороги, його очі, дзеркало душі, — “се очі з іншої країни…”. Тому в`янули троянди. Без страху перед смертю, з вірою у вічне потойбічне життя лірична героїня просить: “Візьми, візьми мене з собою; ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на місці, де ми були в житті, нехай троянди в`януть, в`януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…”.
Домашнє завдання: читати напам`ять вірш Лесі Українки “Стояла і слухала весну…”.
Урок 8.
Тема: проблеми національної історії у поемі Лесі Українки “Бояриня”.
Форма проведення:диспут.
Мета:подати учням навчальний матеріал про поему “Бояриня”; розвивати уяву учнів, уміння аналізувати, аргументувати свої відповіді; виховувати вольові якості, поняття про етику, любов до рідного народу, гордість за його історичне минуле.
Обладнання: портрет Лесі Українки, репродукції картин до твору “Бояриня”.
Хід уроку.
Організація учнів на навчальну діяльність.
Оголошення теми і завдань уроку.
Записи на дошці:
“Леся Українка була якнайщільніше зв`язана з українським національним рухом. Він був для неї потрібне, як свіже повітря для її хворих легенів”.
Михайло Драй-Хмара.
“Леся Українка пристрасно проголосила право і обов`язок жінки брати активну участь у вирішенні долі своєї нації”.
Роман Веретельник
Слова ведучої.
“Бояриня” – драматична поема, що була створена Лесею Українкою протягом трьох днів весною 1910 року в Єгипті, за тисячі кілометрів від рідної землі. Твір, який більше сімдесяти років на друкувався через своє виразне національне спрямування. Головну ідею в ньому знову втілює жінка.
Це єдиний твір Лесі, створений на матеріалі історичної минувшини України. У ньому і думка авторки про українські біди, і правдиві психологічні типи українців, і глибокий підтекст, звернений до своїх земляків. Саме він змушує й нас замислитися над власною громадською позицією, спонукає до роздумів і про минуле, і про сучасне.
Орієнтований план і хід диспуту.
Перелік основних питань:
Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла зі своєї сім`ї Оксана?
Чим зачарував романтичну дівочу душу Степан?
Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найбільші розчарування?
Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаність у необхідності жити Степанові?
Як сприймається назва драматичної поеми?
Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Під керівництвом учителя учні згадують потрібні епізоди, цитують діалоги і роблять узагальнення стосовно теми диспуту.
Орієнтований план відповідей учнів:
Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла зі своєї сім`ї Оксана?
а) Розуміння святості патріотичного обов`язку, необхідності служіння Україні (дівчина каже з гордістю: “Я перша братчиця в дівочім братстві”; готує перед смертю заповіт не тільки родині, а й однодумцям – “братчикам, хто ще живий лишився”).
б) Право на власну думку про політичну боротьбу (засуджуючи національний розбрат, Оксана звіряється коханому у внутрішніх терзаннях: “Якби ти знав, як туга кров гнітить”).
в) Необхідність у стосунках з людьми дотримуватися взаємоповаги і щирості (це, зокрема проявляється і у бажанні прижитися до чужини і нової родини: “І знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини… Та ж віра там однакова, і мову я наче трохи тямлю…”).
г) Відчуття власної людської гідності і шанування гідності інших (відмовляється принести братові свіжу страву, коли той зверхньо, різко наказав, а не попросив; згладжує його особисті випади проти гостя, остерігається вразити докором чоловіка, коли сама вже перебуває у критичному стані: “Се я недобра! Так немов не знаю, що бідний мій голубонько страждає за всіх найгірше…”).
Чим зачарував романтичну дівочу душу Степан?
Найперше — своїми гуманними способами допомоги Україні: “І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?”
Глибоко зворушує Оксану Степанова трепетна любов до покинутої не з власної волі батьківщини. Він і на свою наречену дивиться як на своєрідний образ рідного краю. Свою справу робили, звичайно, освіченість, шляхетність, красномовство, поетичність світосприйняття вихованця Київської Академії.
3. Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найбільші розчарування?
тягар домостроївських приписів щодо життя жінки, крайнє обмеження її людських прав, примітивізація життєдіяльності навіть на побутовому рівні;
атмосфера страху, лицемірства, підлабузництва у середовищі царської свити, з якою було пов`язане існування родини;
приреченість Степана на компроміси з власною совістю, на постійне приниження своєї людської й національної гідності заради як виживання сім`ї, так і мінімальної змоги допомагати землякам;
неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої Оксани, а звідси – відмирання національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності Україні.
4. Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаність у необхідності жити Степанові?
Найболючіших страждань молодій активній жінці завдає не так фізична розлука з батьківщиною, як беззмістовне пусте життя. У пам`яті спливає образ шаблі, заіржавілої у піхвах, що втратила своє призначення. Все це означає, що героїня сама над собою вершить своєрідний суд, вважає невільницьке життя позбавлене смислу й особливого опору хворобі вже не чинить.
Так глибоко, по-Лесиному, трактується традиційна з часів Антея істина: джерелом людської снаги є зв`язок з рідною землею, коли ж його втрачено – сили залишають людину. Звідси стає зрозумілою думка Оксани, що існування Степана, який хоч і виразно деградує, хитруючи, пристосовуючись, все ж має певну доцільність: “…ти на світі потрібніший, Тобі ще є про ще й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою Подоланим подати пільгу зможеш, Як ти не раз давав…”.
5. Як сприймається назва драматичної поеми?
Зміст назви художнього твору здебільшого розкривається після прочитання. Традиційно зі словом “бояриня” пов`язується образ розкішної, величної дами. Та замість неї в однойменній п`єсі бачимо безправну жінку, її душу з`їдає туга за втраченою волею, за рідним краєм. З вуст самої Оксани чується з гіркою іронією: “Бояриня! Отака з мене бо-я-ри-ня”.
6. Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Розглянувши вищезазначені питання на основі різнобічного аналізу тексту, маємо змогу, як це й передбачалося, зробити певний висновок: хворобливий стан головної героїні зумовлений її невільництвом як жінки, як людини і як національно свідомої особистості. Окремо слід акцентувати увагу на ідейній спорідненості образу Оксани з іншими характерними для Лесі Українки героями, які не уявляють життя без волі, не можуть жити рабами. Це й поет з “Давньої казки”, і Мавка з “Лісової пісні”, і Антей з “Оргії”…
Незвичайним буде, зважаючи на довготривале існування класового літературознавчого міху про елементарну побутово-націоналістичну основу сюжету “Боярині”, наголосити на відсутності будь-яких проявів зневаги до росіян як нації. Гнів поетеси спрямований на ту Москву, що перетворювала Україну у свою колонію, де “просвітку нікому не дають московські посіпаки”.
Леся Українка ніколи не дозволяла собі принижуватися до примітивних крайнощів у зображенні міжнаціональних взаємин, але водночас їй було огидним підлабузницьке, запобігливе декларування “родинних” почуттів до старшого брата з боку компромісно налаштованих українських діячів: “Се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть не зважають, що ми є на світі”.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як бачимо, думки з приватного листа поетеси органічно накладаються на сюжетні перипетії “Боярині”, в яких висловлена відповідна авторська позиція.
Формулюємо провідну ідею драми: духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і без служіння батьківщині.
Слова ведучої.
Ось звідки бере початок українська Руїна! І колишня, і сьогоднішня. З душ, у яких посилилася безвідповідальність за долю свого народу перед нащадками, бажання купити сите життя навіть в обмін на власне сумління й національну гідність.
Мабуть, ви відчули, наскільки актуальною є драма у сучасному прочитанні. Це привілей лише найкращих, найталановитіших класичних творів – бути потрібними багатьом поколінням читачів, кликати їх до роздумів над сучасністю, над власним життям.
Давайте ж спираючись на вивчення, спробуємо відповісти на запитання: “Як же треба жити, щоб не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і нащадками?”.
Учні висловлюють свої думки.
Оцінювання відповідей учнів і мотивація оцінки.
Домашнє завдання.
За бажанням прочитати одну з драм (“Одержима”, “Кассандра”, “Дон Жуан”).
Підготуватися до театралізованого уроку за творами Лесі Українки.
Урок 9.
Тема: “Мрії зламане крило”.
За творами Лесі Українки.
Форма проведення: театралізований урок.
Мета: вчити учнів виразно читати поетичні твори; розвивати образне мислення, уяву; виховувати уміння отримувати естетичну насолоду від прочитання красивої поезії, чутливість до чужих переживань, потребу в удосконаленні світу.
Обладнання: магнітофон, музичні інструменти, рушники, квіти, портрет Лесі Українки.
Дійові особи: Леся Українка.
Мати.
Доля.
Муза.
Коханий.
Хід уроку.
(Звучить українська мелодія. Виходить Леся із сімейним альбомом, який притискає до грудей. Вона сідає біля столу і переглядає фотокартка. Звучить фонограма).
Леся.
Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже немає…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?
Мати.
Ні, не кожна.
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, -
Ще зосталась пташина маленька.
Леся.
Чому ж вона не втіка?
Нащо морозу чека?
Мати.
Не боїться морозу вона.
Жде, що знову прилине весна.
Леся.
Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!
Мати.
Спів пташині — потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні.
Ще твоя дума літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
(Леся відриває погляд від альбому).
Леся.
Знов весна і знов надії
В серці хворім оживають.
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.
Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…
(Звучить фортепіано тихо і лагідно, мов пестить її своїми чарівними звуками).
Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
“Ні не клич мене, весно – казала я їй, —
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне”.
Та весна гомоніла…
(Муза виходить із засвіченою свічкою у руці. Ставить свічку на стіл біля альбому. А світло у цю мить згасає).
Муза.
Послухай мене!
Все кориться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді.
Леся. Тихо думка шепоче…
Доля. Не вір тій весні! (Сміється).
Леся.
Та даремна вже та осторога, —
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, Весно – твоя перемога!
(Звучить музика. Доля зникає у розпачі. Муза підходить до Лесі).
Муза.
Сім струн я торкаю, струну по струні:
Нехай мої струни лунають.
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
І може де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
(Муза повільно відходить за куліси, а Леся дивиться їй у слід).
І може заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її –
Знайдуть послухання у світі пильніше.
І буде та кобза гучна…
(Раптом починає звучати фортепіано, спочатку стиха, дедалі голосніше і голосніше, а потім вже зовсім гучно. Леся хапається руками за голову і затуляє вуха, щоб не чути цих рідних, але важких тепер звуків).
Леся.
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я журитися журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитяче моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізно йшло!
Розстанемось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти у самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же давній, любий друже мій!
(Леся, схиливши голову, занурилась у спомини. У цей час входить Доля. Вона кружляє над Лесею і сміється).
Доля.
Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні широкі крила.
Погасли вечірні огні,
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить – покорись темній силі.
Леся.
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка…
Навколо темнота тяжка,
Навколо все спить, як в могилі.
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну може де і шлях барвистий?
Чи до мети я твердо дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях барвистий.
Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця.
Леся.
Ой! Де ж бо ти, воле, ти зоре таємна?
Чому ти не зійдеш із неба?
Осяяти землю безщасную треба!
Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?
Ти чуєш, як правду неправда крізь боре?
Ой, горе!
Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця!
Леся.
Коли ж се минеться, чи згинем без долі?
Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!
Ой, леле!
Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця!
(Доля задуває свічку і зникає, сміючись. Леся деякий час залишається у темряві. Потім з`являється Муза).
Муза.
Якщо прийде журба, то не думай,
Її рознеси у веселощах бучних,
За столом, де веселії друзі твої
П`ють, гуляють при покликах гучних
Ти не йди в тихий дім, де музика бринить,
Де танцюють веселії пари, —
Там ще гірше серденько тобі заболить,
Чоло вкриють ще тяжчії хмари.
Краще йди в темний гай, у зелений розмай,
Або в поле, де вітер гуляє,
На розвіллі із лихом собі розмовляй.
Може там його вітром розмає.
Або пісню утни голосну, не смутну,
Щоб, мовляв, засміялося лихо.
Проженем тоді, певне, потвору страшну,
І на серденьку знов стане тихо…
Леся.
Ні я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу!
Геть думи сумні!
(Звучить музика. Леся охоплює голову руками і схиляється над альбомом, поглинаючись своїми думками. Вмикається світло. Виходить коханий і, побачивши Лесю в розпачливому стані, стривожено дивиться на неї. Але звертається веселим голосом).
Коханий. На добридень, ти моя голубко!
Леся. На добридень, мій коханий друже.
Коханий. Що ж сьогодні снилось тобі, любко?
Леся. Сон приснився та дивненький дуже.
Коханий. Що ж за диво снилося тобі, мила?
Леся. Мені снились білії лелії…
Коханий.
Тішся, мила, лелія біла —
Квітка чистої та любої надії.
Леся.
Мені снинлись білії лелії,
Що хитались в місячному світлі,
Мов гадали чарівнії мрії,
І пишались гордії, розквітлі.
Приступила я до квітів ближче, —
Всі лілії раптом затремтіли,
Почали хилитись нижче, нижче,
Та й пожовкли, далі почорніли.
Коханий.
Дивний сон твій, любко моя гожа…
А мені червоні снились рожі.
Леся.
Тішся, милий, бо червона рожа, —     продолжение
--PAGE_BREAK--
То кохання квітка та розкоші!
Коханий.
Мені снилося, чарівні рожі
Променіли в промені златистім.
І були на райські квіти схожі,
Запашнії, з листячком барвистим.
Приступив я до одної рожі,
Пригорнуть хотів я до серденька.
Зблідли раптом рожі прехороші
І найкраща роженька ясненька.
Та й умилась дрібною росою
Та моя найкраща рожа мила.
Мов підтята гострою косою,
Полягла мені до ніг змарніла.
Доля (З-за куліс говорить у зал).
Засмутилась пара молодая,
Зрозуміти снів своїх не може… (Сміється).
(Леся пильно дивиться на коханого. Він її обіймає і пильно дивиться у вічі).
Коханий.
Що ти говориш, любко моя мила?
Се наче грім з ясного неба впав?
Чи я тебе не щиро покохав?
Ні! Певне ти мене ніколи не любила!
(Леся хитає головою).
Журливо ти хитаєш головою
І кажеш: «В нас дороги розійшлись!»
О ні, я вірю — знайдуться колись,
З`єднаємось навіки ми з тобою.
Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…
Твоя душа за мною не жалкує,
А тільки серце вражене сумує
І жаль тобі, що ти мене кохаєш.
Леся.
Не жаль мені, що я тебе кохаю.
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні не кажи: «Ще зійдуться колись!»
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання — то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ, похилий та смутний -
Плюща обійми гублять силу дуба.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені розмови
Від мого дуба любого в діброви, -
І спогад любих літ повік не згине.
(За цією розмовою стежила Доля, стоячи поодаль. Після закінчення розмови Доля підходить до Коханого і кладе йому руку на плече).
Доля.
Хвилини йдуть,
Пора у путь.
(Коханий обертається і звертається до Долі).
Коханий.
Я йду. (До Лесі) Тверда звага
Веде мене в шлях,
У серці одвага,
Хоч сльози на очах…
Я все покидає: садочки рясні,
І темні діброви, і ниви ясні,
З собою несу я лиш рідні пісні.
Прощай, моя люба дружина смутна!
Я, може, навіки іду в чужий край…
Прощай, — добрим словом мене спогадай!…
Бо літа не ждуть,
Пора мені в путь!
Доля.
Далека путь,
Хвилини не ждуть.
(Доля задуває свічку і забирає Коханого із собою. Звучить музика. Леся кидається за ним, але не встигає. Коханий зникає).
Леся.
Що я тепер, о Боже! Жить мені для чого?
Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,
Тінь марна я, мене жаль – туга обійма,
Самої смерті прагну, Більше вже нічого.
(Обертається до залу).
Згадайте, друзі, — ви, котрі мене любили, —
Що я без щастя – долі у житті сьому
Нічого доброго зробити немала сили.
Кінця бажайте безталанню моєму,
Бо вже коли я тут недолі досить маю,
Хай буду я щаслива там, у іншім краю!
(Леся плаче, схиливши голову. Потім піднімав голову. Музика затихає).
Леся.
Прилинь до мене, чарівнице мила,
І запалай зорею наді мною,
Нехай на мене промінь твій впаде,
Бо знов перемогла мене ворожа сила,
Знов подолала, я не маю сил до бою.
(З`являється Муза у вінку і з книжкою у руці).
Муза.
Ти, дівчино, життям розбита, грай!
Грай на оцих, людьми розбитих струнах.
Дей же так гармонії осягнеш,
Її ж було в твоїм житті так мало…
О, не вважай, що криком, а не співом,
Акорди перші залунають. Грай! (Дає їй книжку).
Адже й твоє життя так починалось.
Де ж потім ти взяла ті ніжні тони,
Що навіть злих людей до тебе привертали?
Ти їх знайшла в своїм розбитім серці.
Невже не знайдеш їх в своїх розбитих струнах?
Грай!
Шарпни струну безжалісно, потужно
І брязни в неї, наче на пожежу
(Леся втомлено підіймає голову).
Леся.
Я знаю, так, се хворії примари, -
Не час мені вмирати, є пора.
Та налягли на серце чорні хмари
Лихого передчуття: душа моя вмира!
Уста говорять: “Він навіки згинув”.
А серце каже: “Ні, він не покинув”!
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить, бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б`ється враз зі мною:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”
Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі втомлені від мрії,
Та крізь важкі ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”
Стій, серце, стій! Не бийся так шалено,
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, Музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!
Дай руку, притули мене до свого лона,
Тобі я віддала усе, що мала.
Подай мені великую пораду,
Скажи мені, пораднице надземна,
Куди мені подітись у просторі?
Муза.
Грай!
Грай на оцих, людьми розбитих струнах.
Грай!
(Звучить музика. Муза обходить Лесю, котра сидить, опустивши руки і дивиться кудись у далечінь).
Муза.
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
І, може, де кобза знайдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
(Муза благословляє Лесю).
І, може, заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її
Знайдуть послухання у світі пильніше:
І буде та кобза – гучна…
(Леся піднімає голову, ніби звертаючись до неба).
Леся.
О, знаю я, багато ще промчить
Злих хуртовин над головою в мене,
Багато ще надій із серця облетить,
Немов од вихру листячко зелене.
Не раз мене обгорне, мов туман,
Страшного розпачу отруєне дихання.
Не раз в душі наступить перелом,
І очі глянуть у бездонну яму,
І вгледжу я в кохання над чолом
Строкату шапку блазня або пляму.
Не раз мій голос дико залуна,
Немов серед безлюдної пустелі,
І я подумаю, що в світі все мана
І на землі ніде нема святині.
І, може, приведуть не раз прокляті дні
Лихої смерті грізную примару,
І знову прийдеться, покинутій мені,
Не жити, а нести життя своє, мов кару.
Я знаю се і жду страшних ночей,
І жду, що серед них вогонь той загориться,
Де жевріє залізо для мечей,
Гартується ясна і тверда криця.
(З-за куліси виглядає Доля).
Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,
Скажіть тоді: нова людина народилась;
А як зломлюсь, не плачте по мені!
Пожалуйте, чому раніше не зломилась.
Доля. (Сміється, відчуваючи свою здобич).
Натура гине…
Останній усміх ясний посила.
Недавно ще була вона в турботі,
Жила і працею щасливою була,
Тепер останнії дарунки роздала
І тихо умира… Кінець її роботі!
(Звертається до Лесі).
Пора у путь!
Хвилини не ждуть!
Леся. Хто ти така?
Доля.
Чи ти мене не знаєш?
Я поведу тебе в далекий край,
Незнаний край, де тихі темні води
Спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі.
Спокійно там: ні дерево, ні зілля
Не шелестить, не навіває мрій,
Зрадливих мрій, що не дають заснути.
Гострі блискавиці
Ламаються об скелі і не можуть
Пробитися в твердиню сна й спокою.
Тебе візьму я… Ти туди належиш.
(Обгортає Лесю своїм покривалом. Але Леся намагається вирватись з її чіпких рук. Звучить музика. Вони борються).
Леся.
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!…
(Але Доля все-таки перемагає. Свічка згасає і встановлюється темрява. На деякий час встановлюється тиша. Потім стиха починає лунати музика.
Входить Муза із запаленою свічкою, її голова вкрита чорною хусткою. Вона піднімає свічку над головою і починає звучати фонограма):
Голос Лесі.
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну,
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.
(Стиха звучить музика, а потім раптом замовкає і вмикається яскраве світло).
Результати дослідно-експериментальної роботи по підвищенню ефективності роботи з естетичного виховання старшокласників.
Завдання, що ставились у формуючому експерименті вимагали своєчасної оцінки результативності їх рішення, що обумовило необхідність проведення діагностуючого експерименту у процесі реалізації програми дослідної роботи і по її закінченні.
Мета діагностуючого експерименту полягала у тому, щоб перевірити ефективність сукупності умов, створених у ході формуючого експерименту для підвищення ефективності роботи з естетичного виховання учнів.
Ефективність рішення поставлених завдань визначалась за такими критеріями:
естетична свідомість;
естетичний інтелект;
естетичні здібності.
Динаміка показників кожного з вищезазначених критеріїв дозволили зробити висновок по їх сукупності про рівень сформованості естетичної культури учнів, що брали участь у дослідно-експериментальній роботі. Виявлення змін за даними критеріями передбачало співставлення цих рівнів за результатами констатуючого й формуючого експерименту.
У кінці формуючого експерименту ми провели контрольне тестування з метою визначення рівня естетичних здібностей учнів.
Зміст тестових завдань до теми “Життя і творчість Лесі Українки” ми наводимо. Оскільки результативність зрізової контрольної роботи на етапі констатуючого експерименту перевірялась рік тому при “5”-бальному оцінюванні і за трьома рівнями, то й тестові завдання ми давали трьох типів: високого, достатнього й низького.
Запитання і завдання третього типу
Розкрийте зміст вислову “Лиш боротись – значить жить…” (Іван Франко) на матеріалі подвижницького життя Лесі Українки.
У чому, на вашу думку, полягає творчий подвиг Лесі Українки?
Соціально-політичні та естетичні погляди поетеси.
Леся Українка і літературний гурток “Плеяда”.
Окресліть тематику творчості Лесі Українки.
Патріотичні мотиви у творчості Лесі Українки.
Поетичний образ України у поезії Лесі Українки.
Як трактує Леся Українка роль і призначення поета та поетичного слова.
Чим близька вам інтимна лірика Лесі Українки.
Проблема боротьби за вільне, творче, духовно багате життя у драмі “Лісова пісня”.
Як розкривається проблема духовного і матеріального у драмі-феєрії “Лісова пісня”?
Дайте порівняльну характеристику Мавки і Лукаша.
У чому трагедія матері Лукаша та Килини?
Проблема щастя у драмі “Лісова пісня”.
Ваші роздуми над останнім монологом Мавки. Чим вона вам імпонує?
Напишіть твір-роздум на тему “Якби я був Лукашем…”
Яке враження справила на вас драматична поема “Бояриня”?
Складіть твір на тему “Перечитавши твори Лесі Українки …”
У чому краса мистецького слова поетеси?
Чим співзвучна поезія Лесі Українки нашій сучасності?
Сценічне життя творів Лесі Українки.
Запитання і завдання другого типу
Назвіть жанрові різновиди творів Лесі Українки.
Дайте рецензію на одну з поетичних збірок поетеси.
У чому своєрідність композиції вірша “Досвітні огні”?
Розкрийте алегорії поезії “Досвітні огні”.
Чим приваблює вас поет з “Давньої казки”?
Які проблеми порушила Леся Українка в “Лісовій пісні”?
Як ви розумієте визначення жанру “Лісової пісні” як драми-феєрії.
Які творчі джерела “Лісової пісні”.
Назвіть фольклорні образи драми-феєрії.
Як ви розумієте слова Мавки: “Не зневажай душі своєї цвіту…”
Складіть план порівняльної характеристики образів Мавки і Лукаша.
Які засоби творення образів і прийоми їх типізації ви знаєте? Які з них є в “Лісовій пісні”?
Хто ще з письменників і в яких творах порушував ту ж тему, що й Леся Українка у драмі “Камінний господар”?
Яка основна думка драматичної поеми “Бояриня”?
Висловіть своє враження про “Бояриню” Лесі Українки.
Назвіть ознаки драматичної поеми як літературного жанру.
Розкрийте ідейний зміст вірша “Напис в руїні”.
Прокоментуйте слова Лесі Українки: “Слово, моя ти єдиная зброя, ми не повинні загинуть обоє…”
Розкрийте тему та ідею поезії “Дим”.
Як ви розумієте слова “своїм життям до себе дорівнятись” (“Лісова пісня”)?
Що таке поезія в прозі? Доберіть приклад з творчості Лесі Українки.
Які ознаки білого вірша? Назвіть твори Лесі Українки, написані цим розміром.
До якого виду лірики належить поезія “Хотіла я тебе, мов плющ, обняти”? Які ще поезії Лесі Українки цього виду ви знаєте?
Що ви знаєте про елегію? Яка елегія Лесі Українки вам добре відома?
Визначте жанр твору і назвіть тропи, використані в уривку:
Талого снігу платочки сивенькії,
дощик дрібненький, холодний вітрець,
проліски в рідній травиці тоненькії
се була провесна, щастя вінець?
Визначте віршовий розмір:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
“ Слово, моя ти єдиная зброє …”
Визначте віршовий розмір:
“Що болить?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда –
Щоб не плакать, я сміялась.
“Як дитиною бувало…”
Визначте віршовий розмір:
Проти діла соромного
Виступає слово праве –
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве.
“Давня казка”.
Запитання і завдання першого типу
Леся Українка народилася у:
а) с. Колодяжному;
б) м. Звягелі;
в) м. Гура-Гумора.
Справжнє ім`я Лесі Українки:
а) Марія Олександрівна Вілінська;
б) Наталія Іванівна Кобринська;
в) Лариса Петрівна Косач.
Літературний псевдонім матері Лесі Українки:
а) Ганна Барвінок;
б) Олена Пчілка;
в) Дніпрова Чайка.
Мати Лесі Українки походила з роду:
а) Драгоманових;
б) Костомарових;
в) Косачів.
Батько Лесі Українки був:
а) священиком;
б) юристом;
в) учителем.
Лариса Косач здобувала освіту:
а) у Київському університеті;
б) у Петербурзі;
в) вдома.
Перша літературна спроба майбутньої поетеси:
а) “Надія”;
б) “Конвалія”;
в) “Любка”.
Літературне ім`я Ларисі Косач дали:
а) вона сама;
б) її мати;
в) Іван Франко.
Уперше поезії Лесі Українки були опубліковані в журналі:
а) “Літературно-науковий вісник”;
б) “Життє і слово”;
в) “Зоря”.
Як називалася, де й коли вийшла перша поетична збірка Лесі Українки:
а) “Подорож до моря”;
б) “На крилах пісень”;
в) “З вершин і низин”;
а) у Львові;
б) Чернівцях;
в) Києві;
а) у 1884;
б) у 1891;
в) у 1893.
Леся Українка була членом гуртка:
а) “Плеяда”;
б) “Київська громада”;
в) “Жіноча громада”.
Розташуйте поетичні збірки Лесі Українки у порядку їх виходу у світ і вкажіть роки появи:
а) “Відгуки”; 1902
б) “На крилах пісень”; 1893
в) “Думи і мрії”. 1899
Який з перелічених нижче творів не друкувався за життя поетеси:
а) “Одержима”;
б) “Бояриня”;
в) “Давня казка” .
“Веселий пан”, “Практичний пан”, “Пан народовець” – сатиричні твори Лесі Українки, написані для журналу:
а) “Рідний край”;
б) “Шершень”;
в) “Жизнь”.
Леся Українка написала дев`ять ліро-епічних поем. Назвіть три з них.
Перший драматичний твір Лесі Українки:
а) “Блакитна троянда”;
б) “Одержима”;
в) “Осіння казка”.
Назвіть три відомі вам драматичні поеми Лесі Українки.
Цю поему Леся Українка написала в Мінську біля вмираючого Сергія Мержинського всього за кілька годин. Мова йде про:
а) “Кассандру”;
б) “Одержиму”;
в) “В катакомбах”.
Біблійні теми лягли в основу творів Лесі Українки:
а) “Оргія”;
б) “Одержима”;
в) “Кассандра”.
Які три драматичні поеми, за висловом М.Рильського, становлять “діамантовий вінець” Лесі Українки:
а) “В катакомбах”;
б) “Одержима”;
в) “Оргія;”
г) “Осіння казка”;
д) “Лісова пісня”;
е) “Кассандра”;
є) “Камінний господар”;
ж) “Адвокат Мартіан”.
Вершина драматичної майстерності Лесі Українки – твір:
а) “Одержима”;
б) “Лісова пісня”;
в) “В катакомбах”.
“Біда навчить”, “Лелія”, “Метелик” – це:
а) ранні поетичні твори Лесі Українки;
б) казки для дітей;
в) байки.
Цикл поезій “Сльози-перли” присвячений:
а) Михайлові Драгоманову;
б) Івану Франкові;
в) Михайлові Обачному.
В якому вірші Леся Українка пише:
Вільні співи, гучні, голосні
В ріднім краю я чути бажаю, -
Чую крізь голосіння сумні!
Ох, невже в тобі, рідний мій краю,
Тільки й чути вільні пісні –
У сні?
а) “Сторононька рідна! Коханий мій краю!”;
б) “Мій шлях”;
в) “Sol” з циклу “Сім струн”.
Уславлення творчого генія народу звучить в вірші
а) “Напис в руїні”;
б) “Зоря поезії”;
в) “Contra spem spero”.
26. Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Сповідувать думки веселі і сумні, —
це рядки з поезії:
а) “Співець”;
б) “Татарочка”;
в) “До мого фортеп`яно”.
27. Оспівування краси рідного краю – тема циклу:
а) “Ритми”;
б) “Подорож до моря”;
в) “Пісні про волю”.     продолжение
--PAGE_BREAK--
З якої поезії слова:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
а) “Contra spem spero”;
б) “Скрізь плач, і стогін, і ридання…”;
в) “Слово, чому ти не твердая криця”
“Contra spem spero” українською мовою перекладається:
а) “завжди те саме”;
б) “марево”
в) “без надії сподіваюсь”.
Михайлові Драгоманову присвячений цикл поезій:
а) “Сім струн”;
б) “Сльози-перли”;
в) “Пісні про волю”.
31. З якої поеми слова:
До зброї всі! Чи ще живе
Міцна одвага ваша?
За волю згинуть ми клялись,
А де ж присяга наша?
Хто волі ще не відцуравсь,
Нехай іде до бою!
Хто пам`ятав про славу й честь, —
До зброї! Хто за мною? –
а) “Самсон”;
б) “Роберт Брюс, король шотландський”;
в) “Давня казка”.
Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі, —
Це слова з поеми:
а) “Роберт Брюс, король шотландський”;
б) “Давня казка”;
в) “Самсон”.
33. У якому з віршів Леся Українка пише:
Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!
а) “Сторононька рідна! коханий мій краю!”;
б) “До товаришів”;
в) “Напис в руїні”.
34. Заклик: “Хай гине цар” – звучить у:
а) поемі “Роберт Брюс, король шотландський”;
б) вірші “Напис в руїні”;
в) поемі “Давня казка”.
35. Жанр твору “Лісова пісня”:
а) поема;
б) драма-феєрія;
в) казка.
Не зневажай душі своєї цвіту,
бо з нього виросло кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший –
Він скарби творить, а не відкриває…
Ці слова адресовані:
а) Мавці;
б) Лукашеві;
в) Килині.
“О, не журися за тіло!” – так починається монолог:
а) Лісовика;
б) Мавки;
в) Лукаша.
Як звали бояриню з однойменної драматичної поеми Лесі Українки:
а) Катерина;
б) Оксана;
в) Марія.
У “Боярині” згадується:
а) Полтавська битва;
б) битва під Берестечком;
в) Переяславська Рада.
Які гетьмани України згадуються в “Боярині”:
а) Брюховецький;
б) Б.Хмельницький;
в) Дорошенко
г) Сомко;
д) Тетеря.
41. Поезія “До мого фортеп`яно” за жанром:
а) елегія;
б) послання;
в) медитація.
42. Для кого виду лірики належить вірш “Досвітні огні”:
а) громадсько-політичного;
б) пейзажного;
в) інтимного.
43. Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає сили,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
“Епілог”
Ця строфа написана:
а) амфібрахієм;
б) ямбом;
в) хореєм.
44. Визначити віршовий розмір:
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш на весні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні, —
а) амфібрахій;
б) ямб;
в) хорей;
г) дактиль;
д) анапест
45. Та пісня, як море, і стогне, й рида,
І барвами грає,
І скелі зриває,
Як чиста прозора вода.
Визначити художні засоби:
а) фразеологізми;
б) порівняння;
в) метафори;
г) епітети;
д) метонімії;
е) протиставлення.
46. Щовечора, як зіронька
До місяця сходить,
Молодая дівчинонька
В садочок входить.
Тут використано засіб:
а) протиставлення;
б) порівняння;
в) художнього паралелізму.
47. Що характеризує драматичну поему як жанр:
а) поєднання драматичного, епічного й ліричного розкриття теми;
б) широкий фон подій;
в) стислість і лаконізм у викладі матеріалу;
г) глибока психологічність конфлікту;
д) повчально-моралізаторський характер;
е) смерть головного героя.
48. “Леся Українка не тільки один з найбільших, але один їз найоригінальніших поетів світу”, — сказав так:
а) І. Франко;
б) Д. Павличко;
в) М.Рильський.
49. “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини”. Ці слова належать:
а) М. Коцюбинському;
б) І. Франкові;
в) О. Маковею.
50. “Її поезія – то огнисте оскарження того дикого гніту самоволі, під яким стогне Україна”, — зазначав в одній із своїх літературних праць:
а) М. Коцюбинський;
б) О. Маковей.
в). І. Франко.
51. “На свій вік це геніальна жінка… Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя”, — писав про зустріч з поетесою:
а) І. Франко;
б) М. Павлик;
в) С. Мержинський.
52. “На залізний вівтар свого убогого краю вона поклала все, що мала: талант, і серце, і свої недовгі дні”, — писала про Лесю Українку:
а) Людмила Старицька-Черняхівська;
б) Ізидора Косач-Борисова;
в) Ольга Кобилянська.
53. Нова доба над нами розцвітала,
Та слава Лесі вічно з нами буде,
Як меч проти неправди і облуди,
В борні за правду зброя золота, —
сказав в одній із своїх поезій:
а) М. Рильський;
б) Д. Павличко;
в) В. Сосюра.
54. На основі поезій “Стояла я і слухала весну…”, “Дивлюсь я на яснії зорі…”, “Хотіла б я піснею стати…” романси створив:
а) П. Майборода;
б) К.Стеценко;
в) В. Кирейко.
55. Літературна премія імені Лесі Українки за кращі твори для дітей та юнацтва присуджується в:
а) 1963;
б) 1972;
в) 1981.
56. За кордоном пам`ятники Лесі Українці споруджено у:
а) Вашингтоні (США);
б) Саксатуні (Канада);
в) Сурамі (Грузія);
г) Батумі (Грузія);
д) Брюсселі (Бельгія);
е) Торонто (Канада).
Результати тестування ми об`єднали у таблицю.
Таблиця 2.4
Результати тестування на етапі формуючого експерименту
Рівень
Високий рівень
Достатній рівень
Низький рівень
Клас
10-А
експериментальний
19%
43%
38%
10-Б
контрольний
9%
33%
58%
Кількісний аналіз показників дозволяє говорити про те, що учні 10-А класу значно краще впорались з тестуванням. Кількість учнів, що показали високий рівень естетичних здібностей у 10-А класі на 10% більша, ніж у 10-Б; кількість учнів з достатнім рівнем здібностей у 10-А класі теж на 10% більша, ніж у 10-Б класі, а низький рівень здібностей у 10-А класі на 205 нижчий, ніж у 10-Б.
Результати контрольного тестування свідчать про те, що зміна характеру діяльності учнів на уроці, поєднання репродуктивних і пошукових методів принесли вагомі результати. Письмові відповіді та їх якісний аналіз вказує на те, що учні 10-А класу навчились мислити самостійно, висловлювати свої власні міркування; орієнтовані на свій естетичний ідеал. Мова творчих робіт стала більш яскравою, образною, а естетичні оцінки і судження влучнішими і аргументованими. Відчувається також усвідомлене ставлення до добра і зла, до красивого і потворного. Виконання завдань третього типу показало розвинену фантазію і образне мислення учнів, їх творчі здібності й естетичні потреби.
З проведеного опитування ми дізнались, що найвищу оцінку красі, як основі людського життя дають 20% учнів, зіткнення з мистецтвом зацікавило й доторкнулося кращих струн душі у 7% старшокласників, а замислились над призначенням мистецтва 10%. 50% школярів, що художні твори викликають у них переживання, роздуми, потребу давати естетичну оцінку явищам і подіям, викликають потребу творити добро, формують естетичний смак і моральні та естетичні ідеали; 30% учнів у літературних творах захоплює більш всього сюжет і наявність хоробрих, вольових героїв; 20% не люблять читати. Любителів поезії — 30%, детективу — 30%, а перевагу телебаченню віддають 40% учнів. З задоволенням беруть участь у літературознавчих вечорах, театралізованих святах 40% старшокласників; 40% — беруть участь у них не завжди, а тільки у тих, які їм подобаються, або в яких їх зобов`язує брати участь вчитель, а 20% учнів залишились байдужими до заходів естетичного характеру.    продолжение
--PAGE_BREAK--
На основі цього опитування ми зробили висновок про те, що естетичний інтелект, естетична свідомість на високому рівні у 35% учнів; на достатньому — у 43%, а на низькому у 22% старшокласників. Таким чином, у порівнянні з результатами констатуючого експерименту високий рівень естетичного інтелекту й свідомості учнів у 10-А (експериментального) класу зріс на 23%, достатній — на 3%, а низький рівень знизився на 26%.
В ефективності застосування сукупності запропонованих педагогічних умов ми переконались і у результаті проведеного спостереження.
Аналіз відвіданих уроків дозволяє говорити про те, що учням дуже подобаються нетрадиційні форми проведення уроків і активні методи навчання. Підвищився інтерес учнів до виразного читання, допитливість, активність на уроці, вони з задоволенням дискутують, відстоюючи свій естетичний ідеал, їхня мова стала значно багатшою, у ній з`явились порівняння, красиві поетичні вирази. На уроках переважають позитивні емоції, панує атмосфера співтворчості й співпраці, навіть учні з низьким рівнем естетичної культури прагнуть брати участь в обговоренні цікавих естетичних і моральних проблем, а у колективній роботі на уроці переважає естетичне ставлення до справи, один до одного.
Застосування індивідуального підходу до особистості учня дало змогу виявити їм свої потенціальні можливості, нахили і здібності, задовольняти свої естетичні потреби через надану їм вчителем свободу вибору завдань. Школярам подобаються театралізовані уроки, де вони можуть виявити свої естетичні здібності.
Беручи до уваги результати формуючого експерименту, ми можемо визначити результативність експериментальної програми дослідження.
Таблиця 2.5
Порівняльна таблиця рівнів сформованості
естетичної культури учнів
Класи
Високий рівень
Достатній рівень
Низький рівень
конст.
форм.
конст.
форм.
конст.
форм.
Експериментальний
10-А
9%
27%
32%
43%
59%
30%
Контрольний
10-Б
9%
9%
31%
33%
60%
58%
Порівнюючи результати констатуючого і формуючого експериментів, можна зробити висновок про те, що майже ніяких змін у контрольному 10-Б класі не відбувалось: кількість учнів з високим рівнем сформованості естетичної культури 9% — 9%; з достатнім — 31% — 33%; з низьким — 60% — 58% (знищилась на 2%).
Динаміку росту рівня сформованості естетичної культури учнів ми спостерігаємо в експериментальному 10-А класі. У ньому кількість учнів з високим рівнем естетичної культури зросла з 9% до 27%, з достатнім — з 32% до 43%, а кількість учнів з низьким рівнем естетичної культури знизилась з 59% до 30%.
Таким чином, експериментальна програма була досить результативною — значно зріс рівень естетичної культури учнів.
Цьому сприяло комплексне застосування визначених раніше педагогічних умов для підвищення ефективності естетичного виховання учнів і перехід від традиційних форм та методів навчання до їх творчого урізноманітнення з метою підвищення естетичної культури учнів.
Висновки до другого розділу
Результати, одержані у ході проведеного дослідження, дозволяють стверджувати, що низький рівень естетичної культури, виявлений у ході констатуючого експерименту пояснюється несформованістю потреб в естетичному пізнанні, в естетичній насолоді, у несформованості естетичного смаку, естетичного ідеалу і фантазії, естетичного ставлення до людей, почуття красивого і потворного, у несформованості емоційної сфери, почуття патріотизму, уміння бачити красиве, спостерігати, зіставляти, порівнювати, давати естетичну оцінку, відстоювати свої естетичні погляди й переконання, у відсутності творчих здібностей.
Було встановлено, що ефективним шляхом підвищення ефективності естетичного виховання школярів являється введення у технологію шкільного навчального процесу активних форм і методів, групового навчання, проблемності, нетрадиційності.
Рівень естетичної культури учнів значно підвищується, якщо у процесі занять вони усвідомлюють залежність між рівнем естетичної культури й результатами навчальної роботи.
Аналіз результатів дослідної роботи свідчить про те, що у ході навчальної роботи, побудованої на принципах гуманізації навчально-виховного процесу з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей учнів, коли вчитель прогнозує й моделює естетичну реакцію учнів у процесі організації й поєднанні їх репродуктивної й пошукової діяльності створюються необхідні умови, що позитивно впливають на становлення естетичної культури учнів.
Було доведено, що ефективність естетичного виховання визначається характером відносин у шкільному колективі: чіткість співпраці; зацікавленість у справах і успіхах кожного учня; пріоритет естетичних ідеалів у всіх справах; добрі етичні стосунки; персональна відповідальність і вольові зусилля кожного за якісне виконання навчальних завдань складають основу поведінки школярів, важливою характеристикою якої являється естетична культура.
Динаміка рівня естетичної культури у позитивний бік обумовлюється змінами суті навчального процесу, його організації й технології, коли вчитель і учні активні й діяльні, а стосунки будуються на принципах співтворчості й співробітництва, взаємної поваги й естетизації всіх сторін шкільного життя.
У ході проведеного дослідження доведена необхідність організації навчальної підготовки таким чином, щоб естетичне ставлення до всього оточуючого, до навчання послідовно проводилась на всіх етапах, щоб естетичні переконання закріплювались як моральна сторона особистості школяра.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Берхин Н.Б. Формирование первоначальных художественных знаний //Педагогика. — 1993. — № 1. — С.16-19.
Борев Ю.Б. Эстетика. — М.: Политиздат, 1975. — 399 с.
Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. — К.: Радянська школа, 1973. — 176 с.
Бутенко В.Г. Формирование у старшеклассников эстетического отношения к искусству //Советская педагогика. — 1990. — № 5. — С.21-23.
Волошина Н.І. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. — К.: Радянська школа, 1985. — 102 с.
Гавриловец К.В., Казимирская И.И. Нравственно-эстетическое воспитание школьников: Книга для учителя. — Минск: Народна асвета, 1988. — 128 с.
Гончаренко М.В. Проблеми естетичного виховання. — К.: Мистецтво, 1976. — 224 с.
Гришин В.В., Лушин П.В. Методики психодиагностики в учебно-воспитательном процессе. — М.: Знание, 1990. — 64 с.
Гулыга А.В. Принципы эстетики. — М.: Политиздат, 1987. — 286 с.
Гулыга А.В. Что такое эстетика?: Книга для учащихся. — М.: Просвещение, 1987. — 173 с.
Изучение личности школьника учителем /Под ред. З.И.Васильевой, Т.В.Ахоян и др. — М.: Педагогика, 1991. — 136 с.
Каган М.С. Эстетическая культура советского человека. — Л.: ЛТУ, 1976. — 126 с.
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1997. — 304 с.
Киященко Н.И., Лейзеров Н.Л. Эстетическое творчество. — М.: Знание, 1984. — 112 с.
Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1989. — 255 с.
Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. — М.: Политиздат, 1975. — 428 с.
Кондрашова Л.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы: история, теория, поиски. — Кривой Рог: КГПИ, 1996. — 76 с.
Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию с учащимися: Учебное пособие. — М.: Издательство «Прометей» МГПИ им. В.И.Ленина, 1990. — 158 с.
Кривицкий Н.Е. Школьникам об эстетике. — М.: Просвещение, 1979. — 168 с.
Кульчицкая Е.И. Родителям о воспитании культуры детей. — К.: Радянська школа, 1980. — 126 с.
Кучерява З. Торкнутися краси //Українська мова і література у школі. — 1995. — № 5-6. — С.23-25.
Лихачов Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учебное пособие для студентов пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — М.: Юрайт, 1999. — 464 с.
Лихачов Б.Т. Эстетика воспитания. — М.: Педагогика, 1972. — 196 с.
Мазуркевич А.Р. Литература в школе: поиск новой методики //Советская педагогика. — 1991. — № 11. — С.10-12.
Машенко Н.М. Слово, музыка, образ. — К.: Радянська школа, 1982. — 96 с.
Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений: В 3 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛ АДОС. — М., 2000. — Кн.3: Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование. — 640 с.
Никифоров А.С. Эмоции в вашей жизни. — М.: Советская Россия, 1974. — 189 с.
Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов /под ред. В.В.Богословского и др. — М.: Просвещение, 1981. — 383 с.
Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури у середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384 с.
Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений /В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. — 3-е изд. — М.: Школа — Пресс, 200. — 512 с.
Петрова Ю.Н. Динамика эстетического развития личности в процессе ее общения с искусством //Искусство и эстетическое воспитание молодежи. — М.: Наука, 1981. — С.137-166.
Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок: Книга для вчителя. — К.: Радянська школа, 1989. — 204 с.
Платонов К.К., Голубев Г.Г. Психология: Учебное пособие. — М.: Высшая школа, 1977. — 247 с.
Платонов К.К. О системе психологии. — М.: Мысль, 1972. — 235 с.
Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед. вузов: В 2 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛАДОС. — М., 1999. — Кн.2: Процесс воспитания. — 256 с.
Пойя Д. Как решать задачу. — М.: Учпедгиз, 1961. — 186 с.
Практикум по педагогике /Под ред. З.И.Васильевой. — М.: Просвещение, 1988. — 134 с.
Психология эмоций. Тексты /Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. — М.: Изд-во Московского университета, 1984. — 228 с.
Психология: Учебное пособие для учащихся пед. училищ /Под ред. В.А.Крутецкого. — М.: Просвещение, 1977. — 301 с.
Рувинский Л.И. Нравственное воспитание личности. — М.: Изд-во Московского университета, 1981. — 184 с.
Симонов П.В. Теория эмоций //Психология эмоций. — М.: МГУ, 1984. — С.23-27.
Словарь по этике /Под ред. И.С.Кона. — М.: Политическая литература, 1981. — 430 с.
Степанишин В. Нові підходи до викладання української літератури //Дивослово. — 1995. — №1. — С.31-34.
Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. — М.: Молодая гвардия, 1971. — 136 с.
Українець С. Елементи психодрами на уроках літератури //Дивослово. — 1995. — № 5. — С.41-44.
Философский энциклопедический словарь /Сост. С.С.Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичов. — 2-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1989. — 814 с.
Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащихся и ученических коллективов. — М.: Просвещение, 1988. — 206 с.
Цимбалюк Л.М. Формування особистісного ставлення старшокласників до художнього твору у процесі вивчення української літератури у старших класах //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ. — 1990. — С.111-115
Чайковская В.И. О целостности этико-эстетического воздействия литературы на молодежь //Искусство и эстетическое воспитание молодежи. — М.: Наука, 1981. — С.122-137.
Чепурко О.М. Естетичне виховання учнів під час бесід з позакласного читання //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ, 1990. — С.91-96.
Шацкая В.Н. Общие вопросы эстетического воспитания в школе. — М.: АПН РСФСР, 1955. — 181 с.
Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе. — К.: Радянська школа, 1985. — 148 с.
Шевчук Т. Тестові завдання до теми «Творчість Лесі Українки» //Дивослово. — № 8. — 1995. — С.37-39.
Щербо А.Б., Джола Д.Н. Красота воспитывает человека. — К.: Радянська школа, 1980. — 102 с.
Эмоциональная регуляция учебной деятельности /Под ред. Чебыкина А.Я. — М.: АН СССР, 1988. — 241с.
Эстетика: Словарь /Сост. А.А.Беляев и др. — М.: Политиздат, 1989. — 447 с.
Эстетическое воспитание школьников /Под ред. А.И.Бурова. — М.: Педагогика, 1984. — 164 с.
Эстетическая культура и эстетическое воспитание: Книга для учителя /Под ред. Лабковской А.М.: Просвещение, 1983. — 211 с.
Эстетическое воспитание школьной молодежи /Под ред. Б.Т.Лихачова. — М.: Педагогика, 1981. — 306 с.
Эстетическое воспитание школьников: Вопросы теории и методики /Под ред. Паборидзе. — М.: Педагогика, 1988. — 179 с.
Якобсон П.М. Психология художественного воспитания. — М.: Искусство, 1964. — 86 с.