ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НАУКОВОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1.1 Поняття витрат тасобівартості продукції
1.2 Методика аналізусобівартості продукції
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКАЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
2.1 Загальна економічнаоцінка підприємництва
2.2 Структура витрат погалузям та окремих видах продукції
2.3 Динаміка рівнясобівартості продукції та тенденції її зміни
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ ВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
3.1 Інтенсифікаціявиробництва
3.2 Обґрунтуваннязниження резервів собівартості продукції
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає у тому одне із провідних місць усистемі показників, що характеризують ефективність виробництва, належитьсобівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всісторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використанняматеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівниківі керівництва в цілому.
Положенням про склад витрат визначено, що собівартістьпродукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесівиробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основнихфондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.
Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, утому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництвав цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничогопланування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукціїодин з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то заінших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться зарахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку йсобівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість,тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частингосподарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цьогооб'єкта управління.
Собівартість характеризує ефективність усього процесувиробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організаціївиробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим кращепрацює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижчасобівартість продукції (робіт, послуг).
У дослідженні процесу становленнясобівартості та проблем її розрахунку приділяється багато уваги, оскількивитрати та собівартість продукції є найважливішими показниками функціонуванняпідприємства, особливо на етапі фінансової кризи. Авторами основних робіт присвяченихданій темі є українські науковці Череп А. В, Токар Ф.А., Рибалко О.М, ПетровВ.М., Токар А.В., Мацибора В.І., Особа Н.П., Березівський П.С., Бондур Т.О.,Коваленко О.В., Скрипник М.І. та багато інших.
Мета дослідження — обґрунтування концептуальних засад щодо
управління собівартістю продукції та розробка на ційоснові рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих напошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваногозовнішнього середовища. Об’єктом дослідження є теоретичні, методико-методологічніта практичні аспекти управління собівартістю підприємства.
Предметом дослідження є ключові фактори успіху, їх роль усистемі управління підприємством, процес оволодіння ними та практичне значення.
Для досягнення зазначеної мети нами були поставленінаступні завдання:
1. розглянутисутність собівартості продукції як одного з найважливіших економічнихпоказників діяльності промислових підприємств і об'єднань, охарактеризувавшичотири її види;
2. проаналізуватиметоди формування собівартості продукції;
3. проаналізуватифактори виробництва, які впливають на формування собівартості продукції;
4. розглянутиосновні шляхи зниження собівартості продукції на прикладі господарства СВК«Надія»;
5. економічнообґрунтувати ефективність запропонованих заходів.
У данній курсовійроботі ми маємо розглянемо собівартість продукції як важливий узагальнюючийпоказник, який характеризує ефективність роботи підприємства. У нійвідбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим кращепрацює підприємство, чим економніше і раціональніше воно використовує власніресурси, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО – ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1.1 Поняття витратта собівартості продукції.
Одним із найважливіших показників роботи підприємствата галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартістьпродукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практицінеобхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування,склад виробничих витрат та шляхи зниження.
Собівартість як економічна категорія, притаманнатоварно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництвастали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати,скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком вінреалізований.
Собівартість продукції являє собою грошовий виразвитрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічнийпоказник, який об`єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати наспожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітнуплату робітників підприємств, а також часину чистого прибутку суспільства, якапризначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильськоїаварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.
Собівартість слугує базою ціни товару і її нижчоюмежею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва.Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такомуразі воно матиме збитки.
Собівартість продукції — це виражені в грошовій формісукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).
При обчисленні собівартості важливе значення має складвитрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складувитрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтвореннявсіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природнихресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунокприбутку (див рис1.1).
/>
Рис 1.1 Класифікація витрат щодо формуваннясобівартості
Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт,послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва,охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.
Витрати на підготовку та освоєння виробництвавключають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, івитрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній,удосконаленням технології й організації виробництва [1 c.257].
Обслуговування виробництва містить витрати назабезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою,інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належатьвитрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційнівідрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійсненнятехнологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт,послуг).
До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входятьвиплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції(наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкоюкадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальнізаходи, плату за оренду тощо [16 c.120].
Склад витрат, які входять до собівартості, не єнезмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіхумов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції(робіт, послуг). Витрати також класифікують за способом впливу на собівартістьпродукції (рис 1.2).
/>
Рис 1.2 Класифікація витрат що впливають насобівартість продукції
Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані зтехнологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплюєвитрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витратипідприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробничасобівартість збігається з цеховою собівартістю.
За тривалістю розрахункового періоду розрізняютьсобівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість ісередньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовленняпродукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева —відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.
Індивідуальна собівартість використовується дляпланування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева— головним чином для ціноутворення [11 c.56].
Залежно від часу розрахунку розрізняють: плановусобівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основіпрогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на моментскладання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати навиробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативнусобівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції,розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість,яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується вразовому порядку [1 c.264].
Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг)і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства,пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того,відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва ісобівартість загального випуску продукції не збігаються.
Витрати, що входять до кошторису виробництва,класифікуються за економічними елементами:
1) матеріальнівитрати;
2) витратина оплату праці;
3) відрахуванняна соціальні заходи;
4) амортизаціяосновних фондів і матеріальних активів;
5) іншівитрати, пов'язані з основною діяльністю [10 c. 34 – 38].
Виробнича собівартість валового випуску продукціїрозраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи тапослуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції.Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишківцих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво,а при зменшенні — додається [3 c128].
Собівартість реалізованої продукції розраховуєтьсяшляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величинузміни витрат у залишках нереалізованої продукції.
Порядок розроблення кошторису виробництва може бутирізним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази тастадії планування. Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторисвиробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливимдля аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції (рис 1.3).
/>
Рис 1.3 Структура загальних витрат, щовикористовується у світовій практиці бухгалтерського обліку
Структура собівартості — це поелементний її склад,обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питомавага різних елементів витрат на виробництво продукції. [8. 90 – 95].
1.2 Методика аналізу собівартості продукції.
Собівартість як економічна категоріяявляє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлятьвартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. Вконкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витратпідприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).
Собівартість — один з найважливішихпоказників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, ущо саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції інаскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовахгосподарювання.
Показник собівартості дає можливістьглибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищенняефективності виробництва. За інших ознакових умов підприємство тим більшеодержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки.Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, аотже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.
У сільськогосподарському виробництві, як зазначає Андрійчук Т.В., розрізняють декілька видів собівартості. Індивідуальнасобівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукціїїї рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних,організаційно-економічних і природний умов [1 c.251].
За економічним змістом і видамивитрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну(комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати пов'язані звиробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франко-місцязберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартістьвключають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції[11 c. 55 – 60].
Залежно від досліджень, цілей аналізудіяльності підприємств розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість продукції.
Індивідуальна собівартість продукції слугує реальнимвідображення витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.
На собівартість продукції якекономічний показник впливає велика кількість чинників, що враховують специфікукожної галузі економіки, кожного окремого підприємства. Високий рівеньсобівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілоготехнологічного устаткування, про нераціональне використання робочого часу,низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, щовипускається, дорогу, сировину або високі транспортні витрати, непродуктивнутехнологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку, тощо[9 c. 253].
При проведенні економічного аналізурозрізняють собівартість планову і фактичну. Планова собівартість відображаєіндивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм,тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість — це виражені вгрошовій формі індивідуальні витрати кожного підприємства за даних умов.
На відміну від планової, фактичнасобівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного табухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.
Собівартість одиниці продукції визначається за допомогоюпевних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організаціївиробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарськомувиробництві використовуються такі методи:
1. Пряме віднесення витрат навідповідні види продукції.
2. Вилучення із загальної суми витратпобічної продукції, вираженої у грошовій формі. 3. Розподіл витрат між видамипродукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільноїдля всіх видів одержаної продукції.
4. Коефіцієнтний метод.
5. Пропорційний метод
6. Комбінований метод. [1 c.336].
Собівартість продукції відображає рівень витратпідприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективністьвикористання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничогопроцесу, рівень продуктивності праці тощо. При схваленні рішень щодовдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показникдоцільності впровадження організаційно-технічного заходу. Захід вважаєтьсяекономічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукціїпідприємства знижується.
Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартостіпродукції.
Індивідуальна собівартість характеризує витратиконкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Галузевасобівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізаціюпродукції [5 c. 245].
Залежно від часу формування витрат розрізняютьнормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості продукції. Нормативнасобівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізаціюпродукції, визначених на основі діючих норм витрат ресурсів.
Планова собівартість визначається перед початкомпланового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін наресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою самою, як інормативна собівартість.
Фактична собівартість відображає фактичні витратипідприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерськогообліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або перевищувати її. Востанньому випадку матимуть місце або здійснення додаткових непередбачуванихвитрат внаслідок дії об'єктивних факторів (зростання цін, тарифів тощо), абоперевищення запланованих норм витрат через зростання браку, низьку ефективністьтехнології тощо. і [7 c.168].
Залежно від послідовності формування витрат навиробництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повнусобівартості продукції. (див. рис. 1.4).
/>
Рис 1.4 Склад собівартості реалізованої продукції(робіт, послуг).
Підприємство здійснює й інші, які не включають дособівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду.
Важливо зазначити й те, щоприбутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості.З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливіумови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальноїзаінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментомдля розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарськоговиробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспективрозвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ УСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
2.1 Загальнаекономічна оцінка підприємництва
Досліджуване намигосподарство СВК Надія знаходиться у Калинівському районі Вінницької області,с.Нова Гребля. Територіальне прозмічення даного господарства є вигіднимоскільки в данному районі є достатня кількість пунктів збуту, до них можнавіднести Овечацький і Калинівський спиртовий завод, Іллінецький цукровий заводта інші. У сфері матеріального – технічного забезпечення то дане господарствокорестується системою оперативного лізингу На території СВК Надія знаходитьсяголовний будинок адміністрації, в якому розміщується бухгалтерія, кабінетголови правління, їдальня з кухнею і інші відділення санітарно-господарськогопризначення; капітальний зимній склад для зберігання зерна, насіння імінеральних добрив; будівлі виробничого призначення, автомайстерні; автогаражі;і інші господарські пристройки..
Що ж до земельних ресурсів то 85%, використовуванихплощ під вирощування сільськогосподарських культур, становлять чорноземи, атакож землі знаходять у помірному кліматі. Усі ці фактори сприяють ефективномувиробництву та реалізації продукції.
Розглянемо основні показники розміру господарства утаблиці 2.1.
Таблиця 2.1 Основні показники розміру підприємстваПоказники 2007 р. 2008 р. 2009 р. Відхилення + % Площа сільськогосподарських угідь, га 2822,6 2756 2772 -50,6 -1,83 Площа ріллі, га 2822,6 2756 2772 -50,6 -1,83 Середньорічна чисельність працюючих, чол.: 95 98 102 7 6,86 — основні працівники рослинництва 44 45 47 3 6,38 — основні працівники тваринництва 61 63 65 4 6,15 Прямі затрати праці по підприємству всього, тис. люд.-год. 17570,25 185950 192841 175271 90,89 Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн. 4103,5 4536,5 4101 -2,5 -0,06 Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн. 2842,55 3863,5 4586 1743,45 38,02 Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн. 774,6 1199 954 179,4 18,81 Валовий прибуток (збиток) по підприємству, тис. грн. 610,3 638 761 150,7 19,80 Матеріальні затрати на виробництво, тис.грн. 3156,7 5667 7400 4243,3 57,34
Отже як ми можемо побачити що досліджуване господарствоє середнім сільськогосподарською фермою. Також ми можемо побачити що майже усіпоказники мають тенденцію до росту. Найбільше зросли прямі затрати праці попідприємству на 90,89 тис люд. – год. У порівняні з 2007р… також помітнозросли матеріальні затрати на виробництво на 57,34 тис. грн. у порівнянні з2007р… На фоні такого помітного росту затрат ріст прибутку буде покривати лишезатрати, це свідчить про те що дане господарство не є збитковим, але цей рістприбутку є недостатнім оскільки він є наслідком інфляційних коливань а невиробничого росту.
СВК Надія виробляє як продукцію рослинництва, так ітваринництва. Тому проаналізуємо склад та структуру товарної продукції івизначимо спеціалізацію господарства (табл. 2.2).
Таблиця 2.2 Склад та структура товарної продукціїПродукція 2007 р. 2008 р. 2009р. В середньому за три роки Місце галузі в ранжированому ряду тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % Продукція рослинництва, всього 2328,6 63,1 4644,2 72,1 5438,6 76,5 4137,1 70,5 Х в т.ч. зернові і зернобобові 1451,3 39,3 3453,1 53,6 3470,0 48,8 2791,5 47,2 1 — цукрові буряки 541,3 14,7 701,5 10,9 1054,6 14,8 765,8 13,4 2 — соняшник 93,3 2,5 133,7 2,1 106,9 1,5 111,3 2,0 8 — соя 42,3 1,1 - - 67,2 0,9 36,5 0,7 10 — ріпак 136,0 3,7 263,9 4,1 539,0 7,6 313,0 5,1 5 — інша продукція галузі 64,4 1,7 92,0 1,4 200,9 2,8 119,1 2,0 9 Продукція тваринництва, всього 1208,6 32,7 1591,4 24,7 1604,2 22,6 1468,1 26,6 Х в т.ч. приріст ВРХ 390,9 10,6 440,8 6,8 546,8 7,7 459,5 8,3 4 — приріст свиней 398,6 10,8 162,1 2,5 107,3 1,5 222,7 4,9 5 — молоко 339,1 9,2 819,6 12,7 805,8 11,3 654,8 11,0 3 — мед 0,2 0,07 5,4 0,1 12,3 0,2 6,0 0,09 11 — інша продукція галузі 79,8 2,2 163,5 2,5 132,0 1,9 125,1 2,1 7 Реалізація іншої продукції, товарів робіт і послуг 153,4 4,2 201,3 3,1 65,1 0,9 139,9 2,7 6 Всього по підприємству 3690,6 100 6436,9 100 7107,9 100 5745,1 100 Х /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Спеціалізація сільськогосподарськогопідприємства – це зосередження матеріальних, грошових і трудових ресурсів навиробництво окремих видів продукції, для яких існують найбільш сприятливіумови. Структура товарної продукції відображає спеціалізацію підприємства, якавідображається за допомогою табличної форми (табл 2.2). За даними цієї таблиціми бачимо, що провідне місце в сільському господарстві цього підприємствазаймає рослинництво, а саме — вирощування зернових та цукрових буряків. Впродовжостаніх трьох років кількість зернових у загальній структурі зріс на 9,5%, амолока на 2,1%. Що ж до цукрових буряків то їхня кількість в структурі майже незмінилась. Важливо зазначити що частка ріпаку зросла на 4,7%., це пов’язано ізрозвитком виробництва біопалива на Україні, тому логічно буде очікувати щочастка вирощування ріпаку буде й зростати. В розвитку тваринництва провіднемісце займає виробництво молока.
Структура товарної продукції визначається, якпроцентне співвідношення вартості продукції окремих культур і галузей дозагальній сумі вартості товарної продукції по господарству, яке приймається за100%. Коефіцієнтспеціалізації визначається за такою формулою [ 9 c.415]:
/>
/>
У нашому випадку ми отримаємо такий розрахунок:
/>
/>
За нашими розрахунками коефіцієнт спеціалізаціїстановить 0,7. Отже,як видно з розрахунку СВК Надія має високий рівень спеціалізації. Як видно ізструктури товарної продукції господарство спеціалізується на виробництві продукціїрослинництва, а саме на виробництві зернових культур і цукрового буряку, імолочним напрямом скотарства.
Тепер ми можемо зробити аналіз фінансово –економічного стану підприємства табл. 2.3.
Таблиця 2.3 Оцінка фінансово економічного стану СВКНадіяПоказники 2007р. 2008р 2009р. Нормативне Відхилення 2009р. до 2007р., ±- Оцінка фінансової стійкості Коефіцієнт автономії 0,92 0,88 0,96 ³0,5-0,6 0,04 Коефіцієнт забезпечення боргів 8,56 21,57 7,03 >1 -1,53 Коефіцієнт фінансового важеля (ліверидж) 0,12 0,05 0,14 - 0,03 Оцінка платоспроможності Коефіцієнт загальної ліквідності 5,25 3,95 12,83 /> 7,58 Коефіцієнт термінової ліквідності 0,18 0,76 0,83 >0.5 0,66 Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,002 0,02 0,04 /> 0,04 Оцінка ділової активності Коефіцієнт оборотності активів 0,65 0,96 1,00 збільшення 0,35 Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів 6,72 9,66 10,41 збільшення 3,69 Коефіцієнт оборотності кредитної заборгованості 3,00 4,23 5,23 збільшення 2,23 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості 55,91 16,80 15,21 збільшення -40,69 Строк погашення дебіторської заборгованості, днів 6,53 21,73 23,99 зменшення 17,46 Строк погашення кредиторської заборгованості, днів 121,75 86,29 69,85 зменшення -51,90 Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) 1,18 1,78 2,11 збільшення 0,94 Коефіцієнт оборотності власного капіталу 0,75 0,99 1,12 збільшення 0,37 Оцінка прибутковості Рентабельність активів, % 10,35 14,27 10,98 >0 0,63 Рентабельність власного капіталу, % 11,68 14,76 12,32 >0 0,64 Рентабельність продажу, % 16,01 14,86 11,00 >0 -5,01 Рентабельність продукції, % 14,76 12,56 9,17 >0 -5,60
1. Оцінкафінансової стійкості
Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням
власного й залученого капіталу. Для цього використовуютьсярізні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільшпоширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.
Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленнямвласного капіталу на підсумок балансу підприємства:
kа = Кв / Кб
Активи підприємства на 96% забезпечено власнимикоштами, то решта (4%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань [1 c.336]Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом.Якщо kа
Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб) є модифікацієюпершого показника і визначається як співвідношення власного та залученогокапіталу, тобто
kзб = Кв / Кз
Отже, якщо власний капітал перевищує боргипідприємства вдекілька раз це надзвичайно позитивне явище для діяльностігосподарства, у нашому випадку на звітний рік цей показник становить 7,03.
Коли плата за кредит є меншою за рентабельністьактивів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості збільшеннявідношення Кз / Кв веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже,залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (левериджем) підвищенняефективності діяльності підприємства. На нашому підприємстві цей коефіцієнтменший 1, але у звітному році він зріс що не є позитивною тенденцією.
2. Оцінкаплатоспроможності
Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчаснорозраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності.Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквіднимиактивами. Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз ) — це відношення оборотнихактивів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) докороткострокових пасивів (розділ III пасиву) [1 c.336]:
kлз = Коа / Кзк
На оптимальну величину kлз помітно впливає часткатоварно-матеріальних запасів у оборотних активах. Оскільки наше підприємствомає велику частку в оборотних активах де високий рівень належитьтоварно-матеріальним запасам, то коефіцієнт загальної ліквідності буде доситьвисоким у нашору випадку 12,83.
Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється яквідношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності докороткострокових пасивів [1 c.336], тобто
kлт = Ктл / Кзк
Величина kлт = 1 є нормальною і свідчить проможливість своєчасної оплати боргів, як у нашому випадку цей коефіцієнтнаближається до 1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла)— це відношенняабсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів[1 c.336].:
kла = Кал / Кзк
Нормальною можна вважати ситуацію, коли kла > 0,5,на нашому господарстві у 2007 цей коефіцієнт становив 0,002, а з 2009 – 0,04,такий низький рівень цього показника пов'язується з тим що активи майже незберігаються у грошовій формі оскільки господарство постійно проводить різнірозрахунки з максимальною близькістю до дати товарного розрахунку. Рівеньліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначнийзв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді.
3. Оцінкаділової активності
Ділова активність підприємства є досить широкимпоняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тутє оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської такредиторської заборгованості.
На досліджуваному господарстві коефіцієнт оборотностіактивів постійно зростає і досягнув 1 у 2009 році. Тобто тепер за період одногороку ми зможемо побачити усі отримані доходи та витрати.
Оборотність товарно-матеріальних запасів (птмз)виражається кількістю оборотів за певний період. Коефіцієнт оборотностіматеальних запасів зростає і він зріс на 3,69 порівняно з 2007р.
4. Оцінкаприбутковості підприємства
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективністьвикористання всього наявного майна підприємства. У нашому господарствірентабельність активів більша 0, що є позитивним показником. Але оглянувшистатистику за 3 роки ми можемо побачити що відбувся різкий спад у 2008р. але унаступному позитивна тенденція відновилась.
Рентабельністьпродукції на даному господарстві знижується щорічно це призведе до того що воностане абсолютно нерентабельним.
У сучасних ринковихумовах кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем рентабельності.Рентабельність виступає одним з найважливіших основних показників роботипідприємства.
Показники рентабельності більш повно,чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльностіпідприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому,прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі.
Величина показників рентабельностіпоказує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Показникирентабельності зазвичай використовуються для оцінки діяльності підприємства іяк інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.
Отже після проведеного дослідження і визначенняпоказників ми можемо зробити висновок що підприємство є достатньо рентабельнимі прибутковим, але ці показники є нестабільними і їх рівень постійнознижується.
2.2 Структура витратпо галузям та окремих видах продукції
Після проведеногозагального аналізу стану досліджуваного господарства, тепер ми можемодетальніше проаналізувати стан витрат які прямо пов'язані з виробництвомпродукції, сюди входять витрати на оплату праці, соціальні відрахування,матеріальні затрати, амортизація та інші витрати пов’язані з основнимвиробництвом.
Отже розпочнемо заналізу виробництва продукції рослинництва оскільки вона є основною галузюдіяльності досліджуваного нами господарстваі і взагалі району в якому вонорозташоване. Проаналізуємо витрати виробництва продукції рослинництва по кожнійстатті за остані три роки та визначимо відхилення звітного 2009 року добазисного 2007року. Обраховані показники наведені таблиці. 2.4.
Таблиця 2.4 Структура операційних витрат привиробництві продукції рослинництваЕлементи витрат Господарство Звітний рік до базисного + 2007 2008 2009 тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % А 1 2 3 4 5 6 7 Витрати на оплату праці 470,20 12,66 889,70 14,31 459,40 6,23 -10,80 Відрахування на соціальні заходи 76,50 2,06 204,50 3,29 136,70 1,85 60,20 Матеріальні затрати: 2651,50 71,42 4433,00 71,30 5713,90 77,50 3062,40 1. насіння та посадковий матеріал 481,40 12,97 516,50 8,31 685,60 9,30 204,20 2. інша продукція сільського господарства - - - - - - - 3. мінеральні добрива 62,80 1,69 626,60 10,08 369,90 5,02 307,10 4. нафтопродукти 856,10 23,06 983,40 15,82 882,90 11,97 26,80 5. електроенергія 15,40 0,41 82,00 1,32 48,20 0,65 32,80 6. запасні частини, ремонтні та будівельні матеріали для ремонту 326,60 8,80 1094,50 17,60 2280,60 30,93 1954,00 7. оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями 909,20 24,49 1130,00 18,18 1446,70 19,62 537,50 Амортизація 116,60 3,14 186,20 2,99 109,60 1,49 -7,00 Інші витрати (включаючи плату за оренду): 397,90 10,72 503,90 8,10 953,40 12,93 555,50 орендна плата за земельні частки (паї) 343,40 9,25 445,40 7,16 904,20 12,26 560,80 майнові паї 15,00 0,40 7,90 0,13 49,20 0,67 34,20 Всього витрат 3712,70 100 6217,30 100 7373,00 100 3660,30
Отже проаналізувавши дані витрати по галузівиробництва продукції рослинництва можна побачити негативну тенденцію дозбільшення витрат майже по всім статтям, окрім амортизаційних витрат.Збільшення матеріальних витрат свідчить про збільшення виробництва, а зменшенняамортизаційних відрахувань у зв'язку з застосуванням системи оперативноголізингу. Також цікавим фактом є зменшення витрат на оплату праці хоча йсередньорічна кількість працівників зросла. В умовах тотальної економіїробітникам на даному господарстві залишили лише мінімальну заробітну плату, атакож зв’язку з постійним збільшенням відрахувань із заробітної плати в різніфонди (відрахування на соціальні заходи зросло на 60,2 тис. грн.) реальназаробітна плата робітників знаходиться за межею бідності. Також важливозауважити що зросли затрати на запасні частини та будівельні матеріали майже у7 раз, більша частина цієї суми є продуктом інфляції але все ж такипідприємство витрачає чималу суму на оновлення та ремонт основних виробничихфондів. Але таке оновлення не має перспектив оскільки воно є лише поверхневим,а потрібно провести повну інтенсифікацію виробництва, звичайно за сторонньоїдопомоги в першу чергу держави. Держава має сформувати законодавчу базу дляможливості підприємствам провести оновлення виробництва і при цьому отриматиприбуток. Ми важчаємо що це мають бути знижені податкові ставки для такихгосподарств. Що ж стосується інших витрат то їх ріст пояснюється інфляційнимиколиваннями а також ростом законодавчо встановлених платежів такі як мінімальназаробітна плата і виплати за земельну оренду.
Розглянемо структуру витрат по тваринництву (табл.2.2).
Таблиця 2.5 Структура операційних витрат привиробництві продукції тваринництваЕлементи витрат Господарство Звітний рік до базисного + 2007 2008 2009 тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % 1 2 3 4 5 6 /> Витрати на оплату праці 332,1 25,2 480,7 22,7 491,3 23,2 159,2 Відрахування на соціальні заходи 54,1 4,1 110,5 5,24 146,2 6,91 92,1 Матеріальні затрати: 872,5 66,3 1465, 69,5 1310, 61,9 438 корми 668,9 50,8 768,2 36,4 788,2 37,2 119,3 інша продукція с/г (підстилка) нафтопродукти 85,6 6,51 219,5 10,4 73,3 3,46 -12,3 електроенергія 46,8 3,56 66 3,13 91,6 4,33 44,8 запасні частини, ремонтні та будівельні матеріали для ремонту 44,4 3,37 363,8 17,2 258,7 12,2 214,3 оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями 26,8 2,04 48,3 2,29 98,7 4,66 71,9 Амортизація 56,1 4,26 51,6 2,4 47,3 2,23 -8,8 Інші витрати (включаючи плату за оренду) - - - - 121,4 5,74 121,4 орендна плата на земельні частки (паї) - - - - - - - майнові паї - - - - - - - Всього витрат 1314,8 100 2108,6 100 2116,7 100 801,9
Отже з показників даної таблиці ми бачимо що витратизросли подібно галузі рослинництва, але загальний рівень витрат нижчий оскількивідсутні витрати на орендну плату на земельні частки і майнові паї. Амортизаційнівитрати постійно знижуються це має дві сторони позитивну і негативну. Позитивнуми можемо спостерігати у короткостроковому періоді оскільки зниження витратамортизації веде до зниження собівартості продукції, але в довгостроковому періодіми побачимо що не маючи оновлення основних виробничих фондів собівартістьпродукція нашого господарства буде зростати оскільки інші господарства оновившизараз матеріально – технічну базу, потім зможе зменшити собівартість за рахунокзниження таких витрат як на паливо, оплату праці й супутні її витрати, запаснічастини та інші. В цей час ціна нашої продукції стане неконкурентоспроможною, аотже господарство стане неприбутковим. Але це не зовсім так, оскільки вони невказуються прямо все-таки певна їх частина входить і на галузь тваринництва увигляді кормів і підстилки, хоча і вони виділяються окремими статтями.
2.3 Динаміка рівнясобівартості продукції та тенденції її зміни
Усі природні та суспільні явищаперебувають в постійному русі, розвитку. Процеси розвитку явищ у часі називаютьдинамікою. Дослідження процесу розвитку явищ у часі є одним з найважливішихзавдань даної курсової роботи, динаміка показників може виявити позитивні абонегативні явища і допомагає в прогнозуванні та плануванні діяльностіпідприємства. Отже обрахуємо динаміку собівартості одиниці виробленої продукціїсільського господарства у табл. 2.6.
Таблиця 2.6 Динаміка собівартості одиниці виробленоїпродукції сільського господарства (грн. на 1 ц)Види продукції Роки Звітний рік до базисного + 2007 2008 2009 /> Зерно 33,53 50,90 61,60 28,07 Цукрові буряки 32,77 33,99 53,94 21,16 Соняшник 77,75 89,13 39,83 -37,92 Соя 431,63 390,70 -40,93 Ріпак 90,07 64,57 122,67 32,60 Молоко 128,45 195,80 212,50 84,05 Приріст великої рогатої худоби 1248,88 1421,94 1932,16 683,27 Приріст свиней 2304,05 2947,27 2900,00 595,95 Мед 9,52 6,94 16,29 6,77
Щороку в порівнянні з базиснимвідбувалося підвищення показника собівартості 1 ц. продукції сільськоговиробництва даного підприємства, окрім таких видів продукції як соняшник та соя.Так наприклад найбільше зросла собівартість приросту ВРХ, в 2009 році впорівнянні з 2007 роком собівартість 1 ц. продукції зросла на 683,27 грн..
Таким чином показники динамікисвідчать про різну інтенсивність зміни собівартості валової продукції в окреміроки. Як можемо побачити з аналізу табл… 2.6 що найбільше зросла собівартістьгалузей тваринництва, це пов'язано з тим що у даній галузі виробництва не можебути застосована система оперативного, сезонного лізингу, а оскільки матеріально– технічне забезпечення підприємства не оновлюється іншими шляхами.
Отже розглянемо формування прибутку і витрат на певнійгалузі нашого підприємства наприклад вирощування ВРХ, це пояснить чомугосподарство зменшує виробництво цього продукту. Ринок цього продукту виглядаєдосить привабливо, оскільки ціна за один кілограм у 2009 р. становила 55грн.[21], також як для виробника позитивним фактором є те що на вітчизняномуринку перебуває велика кількість імпортної неякісної продукції, тому попит на вітчизнянийякісний товар знайде мільйони потенційних покупців.
Розрахуємо собівартість і інші показники длявирощування і реалізації однієї ВРХ. Візьмемо за основу розрахунків породу ВРХяка є найбільш характерним для господарства населення є м’ясо – молочна порода.Теля у середньому коштує 650 грн., після року вигодовування приріст чистогом’яса теляти буде становити 350 кг., що за ціною у 55грн. принесе виручки урозмірі 192500 грн, а за вирахуванням вартості теляти 18591 грн, також можнаврахувати виручку яка буде отримана від реалізації молока це близько 15000.Отже загальна виручка має становити 33591 грн… Тепер розрахуємо затрати 64цсіна, стільки ж свіжих трав влітку і стільки овочів, 51ц зернових, 13ц жмиху,(норми кормів взяті з міжнародного стандарту для вирощування першокласногом’яса) в підсумку отримаємо 21000 грн, але потрібно врахувати оплатуветеринарних послуг, обслуговуючого персоналу та витрат на приведення товару уналежний вигляд а це ще 10000 грн… Отже прибуток з однієї корови становитиме2500грн… Якщо отриману собівартість розділити на приріст м’яса то отримаємоціну у 88 грн. і це без врахування затрат на посередників, оренди торговогомісця. Виникає питання чому ми отримали таку високу ціну, що так відрізняєтьсявід реальної хоча ми врахували лише необхідні витрати.
Для мінімізації витрат більшість виробників незакуповують корми а виробляють їх у підсобному господарстві, в такому випадкуколи не дотримуватись вищевказаних норм то відсоток вмісту м’яса знизився нижче50%, а надої молока на 1,5 т… При такому відгодовуванні знизилась і якістьданої продукції, але ціна залишилась на тому самому рівні. В даній ситуаціїселяни що займаються вирощуванням телятини в кращому разі отримують лишетретину, що виводить їх на мінімальний прибуток. Сьогодні в Україні селянам невигідно вирощувати м’ясо, ось чому падає поголів’я а ціни зростають. Алевиникає питання чому імпорт м’яса має таку низьку ціну. Проаналізуємо методикувирощування ВРХ у світі. Загалом у світі нараховують 250 порід ВРХ, з яких 60 %складають м’ясні породи, у м’ясних порід питома вага м’яса досягає 83%, апороді яка є найбільш поширеною на Україні не перевищує 55%. Корова м’ясноїпороди перед забоєм буде мати вагу від 800 до 1000 кг, а вміст м’яса сягає 85%,а м’ясо – молочна 600 – 700 кг із вмістом м’яса 55%, при чому різниця ухарчуванні та швидкості досягнення відповідної маси незначна, у м’ясній породідо 650 кг м’яса у звичайні 350 кг. В такому положенні вирощувати ВРХ на забійстає нераціональним.
Аналогічна ситуація у свинарстві в Україні найбільшпоширенні м’ясо-сальна порода (95%). Виникає певне непорозуміння чому на ринкутака висока частка сала і мала свинини. Це виникає через невідповіднутехнологію вигодовування, оскільки свиней вирощують у тісних приміщеннях де вонине майже не рухаються, а велику частину кормів займають відходи з високименергетичним вмістом який через невикористання перетворюється у жир. Ось імаємо результат що свині просто обростають жиром, у той час коли в інших країназамість сала отримують бекон.
Нераціональність виробництва спостерігається скрізь вУкраїні частина розораних земель становить більше половини країни, тоді як вЄвропі не більше чверті. І при такому рівні розораності урожайність цукровогобуряку в середньому у два із половиною рази нижче за європейську, врожайністькартоплі у два рази нижче за європейську.
З цих даних ми бачимо, щогосподарству необхідно дуже багато зробити на шляху до підвищення прибутків відреалізації продукції тваринництва і, насамперед, необхідно підвищити рівеньрентабельності. А для того, щоб цього необхідно досягти безперебійногозабезпечення тваринництва різноманітними, повноцінними і дешевими кормами. Томугосподарству потрібно забезпечувати тварин кормами, якій позитивно впливали напродуктивність тварин, забезпечували їх білками і необхідними для нормальноїжиттєдіяльності вітамінами. Необхідно вдосконалювати техніку і технологію. Утваринництві потрібно поліпшити природний стан і племінні якості тварин,поглибити спеціалізацію, досягти оптимальної концентрації поголів'я, освоїтиінтенсивні технології їх утримання. Впровадити нові форми господарювання іорганізації виробництва. Забезпечувати екологічну чистоту навколишньогосередовища. Що ж стосується виробництва продукції рослинництва то ця галузьтакож потребує докорінного оновлення. По – перше продукція яку виготовляєбільшість господарств в тому числі і наше підприємство низькоякісна, і це непросто відмовки європейських країн для того щоб захистити своїх виробників, анасправді зробити з муки, виготовленої з вітчизняної пшениці, хлібо-пекарськівироби до яких звикли європейські споживачі просто неможливо. І це не лишезалежить від якості виготовленого зерна а й технології його переробки,транспортування і інші процеси переробки. Підприємство не зможе конкурувати зіноземним ринком хоча б тому що сьогодні в Україні більшість підприємстввирощують сорти пшениці виведені ще за часів Радянського Союзу тоді як Європівирощують пшеницю заввишки 30 см. З яких 25см. Займає колос рослини.
Після аналізу структури виробництвапродукції, витрат на її виробництво та собівартості і динаміки всіх цихпоказників ми можемо зробити висновки що досліджуване нами господарство працюєна межі збитковості. Продукція даного господарства може бути реалізована лишена теренах нашої держави або країн з низькими вимогами до ввізної продукції.Але якщо не буде вжито заходів до зміни структури виробництва, то в найближчі 5– 10р. підприємство не зможе покрити не лише постійні а й змінні витрати. Причому шляхи зниження собівартості підприємство має визначити самостійно ісамостійно впроваджувати їх в життя. Хоча це здається неможливим оскільки державнавлада не лише не дотує підприємства сільського господарства а й створює умовидля їх краху, прикладом стають платежі за електроенергію, або майбутнійподатковий кодекс.
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
3.1 Інтенсифікаціявиробництва
Інтенсифікація виробництва нині набуває визначальногохарактеру у подоланні кризових явищ в сільськогосподарському виробництві,освоєнні ринкових відносин, у гарантуванні продовольчої безпеки країни. Аналізсвідчить, що тільки на основі системного оновлення матеріально – ресурсногопотенціалу аграрного сектору економіки, забезпечення економічних інтересівсільськогосподарських товаровиробників у підвищенні ефективності суспільноговиробництва та поліпшенні соціальних умов трудівників села можна вивести йогона шлях інтенсифікації, спрямований на інтеграцію країни у світовегосподарство.
Напрями збереження інтенсивного типу економічногорозвитку сільськогосподарських підприємств розглядаються як напрямиінтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Тому в основі формуванняінтенсивного типу економічного розвитку окремих сільськогосподарських підприємствреалізується концепція економічного зростання виробництва в окремих регіонах.Як відомо, існують два типи економічного зростання: екстенсивний таінтенсивний. Екстенсивний тип передбачає розширене відтворення за рахунокприросту кількісних чинників виробництва, таких як поголів’я тварин абопосівних площ, за незмінних технологій. Особливість інтенсивного типуекономічного зростання полягає у збільшенні обсягів виробництва за рахунокякісного вдосконалення всіх чинників виробничого процесу. Тому соціальнаспрямованість економічного зростання вимагає переходу саме до економічного типузростання вимагає переходу саме до інтенсивного типу, який передбачаєінтенсифікацію виробництва на основі використання прогресивних досягненьнауково – технічного прогресу.
Прискорення темпів економічного зростання і визначаєсформований у сільськогосподарських підприємствах тип відтворення, який впливаєна результати виробництва та найважливіші елементи відтворювального процесу. Цеозначає, що у кожному сільськогосподарському підприємстві повинна бутиобґрунтована й реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятнийна найближчу перспективу тип економічного розвитку підприємства з урахуваннямстану розвитку його економіки та умов господарювання.
Слід зазначити, що незважаючи на важливість проблемирозвитку процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, їїкомплексним дослідженням в умовах ринку приділяється невиправдано мало уваги. Упереважній більшості наукових публікації вивчаються окремі, хоча і доситьважливі, чинники розвитку інтесифікаційних процесів.
Інтенсифікація виробництва має на меті перехід дотакого типу економічного розвитку, при якому збільшення масштабів виробництвадосягається в результаті підвищення ефективності витрат. Збільшення ж отриманнякінцевої продукції на одиницю використання живої та уречевленої працізнаходиться в самій тісній залежності від рівня пропорційності ізбалансованості самої економіки, від точної відповідності розподілення міжсуспільною працею і суспільними потребами. Очевидно, що інтенсивний типрозширеного відтворення не сумісний з диспропорціями (дефіцитом) з відсутністюнеобхідного співвідношення у рівні розвитку основних умов процесу виробництва,тому що навіть незначна непропорційність гальмує зростання ефективності [13 c.64]
Процес формування інтенсивного типу розвитку є доситьскладним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох чинників – зовнішніх, притаманнихмікро – та макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх,які діють та регулюються самим підприємством у реальному житті спостерігаєтьсятісне переплетення зовнішніх і внутрішніх чинників, а тому сформуватиінтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально й швидковпроваджують у життя сучасні досягнення науково – технічного прогресу, що єрезультатом змін у макросередовищі та, зокрема, в такій його ланці, як науково– технічне середовище. Тому кардинальне прискорення науково – технічногопроцесу і впровадження його досягнень у практику розглядається як один ізнайважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрнихформувань.
Отже перш ніж вести мову про обґрунтуванняінтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарського підприємства,необхідно виходити з наших міркувань, а саме: під інтенсивністюсільськогосподарського виробництва слід розуміти комплекс організаційно –економічних, технологічних, технічних та екологічних заходів, що базуються напередових досягнення науково – технічного прогресу, спрямованих на формуваннянапруженості й посиленої діяльності сільськогосподарського виробництва черезконцентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельнихугідь, що забезпечує випереджувальне збільшення виробництва продукції з цієїплощі та підвищення ефективності використання вкладених ресурсів, тому процесінтенсифікації сільськогосподарського виробництва напряму пов'язаний іззалученням додаткових матеріальних ресурсів. А звідси, визначення рівняінтенсивності, за якого досягатиметься максимальний прибуток, нерозривнопов'язане з оптимальним розподілом ресурсів між окремими галузями й окремимивидами продукції.
Для формування інтенсивного типу відтворення слідобов'язково враховувати що кожен напрям інтенсифікації має граничну межувикористання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічнусистему. Йдеться про екологічно допустимий рівень того чи іншого чинникаінтенсифікації. Зокрема, застосування азотних добрив призводить, як відомо, допідвищення в біомасі вмісту нітратів, а тому максимальний рівень внесення цихдобрив повинен контролюватися межею, за якою забруднення продукції нітратамиперевищуватиме гранично допустимий рівень, передбачений стандартом.
При визначенні шляхів удосконалення сучасногоаграрного природокористування необхідно враховувати окремі напрями інтенсифікаціїв галузі сільського господарства:
- спеціалізаціясільськогосподарських підприємств – це складний і різнобічний процес, щовключає економічно вигідне розміщення основних видів продукції, яківідповідають природно – кліматичним умовам і мають перспективу збільшенняобсягів виробництва. В процесі реформування і у відповідності до розробленоїУрядом довгострокової програми “Україна – 2010” аграрна політика направлена назацікавленість виробників сільськогосподарської продукції переходити на більшвузьку спеціалізацію що обумовлюється вимогами ринкової економіки та ціновоюполітикою держави. Чим вищою буде ступінь суспільного розвитку і більшдосконалі його продуктивні сили, тим ширше будуть застосовуватись нові технологіїі технічні засоби, що призведе до необхідності поглиблювати спеціалізаціюсільськогосподарського виробництва;
- новіформи організації праці дозволяють аграріям швидше пристосовуватись до вимогринку і намагатися задовольнити його потреби;
- рістінвестицій і капіталовкладень. Подолання негативної дії затратного типурозвитку виробництва можливе лише шляхом запровадження прогресивних технологій,що потребує проведення оновлення технічного оснащення виробництва. Це має бути направленона значне зменшення загальної потреби технічних засобів виробництва, якіповинні бути набагато продуктивнішими і досконалішими. Для цього потрібнізначні інвестиції з боку держави. Одним з джерел інвестування може статилізинг. Слід також приділяти увагу не тільки технічній стороні виробництва, алеі розвитку соціальної сфери села, покращенню мережі сільських автодоріг;
- механізаціята автоматизація дозволяє підвищити технічний рівень виробництва, що суттєвовпливає на якість виконання технологічних робіт, їх своєчасність підвищує продуктивністьпраці, її оплату, тим самим роблячи привабливою для робітників;
- ресурсно– та енергозберігаючі технології. Світова тенденція до мінімалізації обробітку ґрунтузумовлена як спробою зменшити витрати коштів і, безумовно, можливістю керуватиґрунтотворним процесом з виходом на відтворення ґрунтової родючості яке дужедороге на фоні оранки. З появою у виробництві високоефективних гербіцидіввиникла можливість частково або повністю відмовитись від механічних прийомівобробітку ґрунту та боротьби з бур'янами залежно від його щільності імеханічного складу, а залишення на поверхні ґрунту поживно – кореневих,рослинних решток є головним фактором який запобігає виникненню водної івітрової ерозії ґрунтів;
- хімізаціяє провідним напрямком інтенсифікації, тому що дозволяє застосовувати новітехнології в рослинництві та вирощувані тварин.
- біотехнологіїдозволяють мати екологічно чисте агровиробництво яке може конкурувати насвітових ринках, і дуже актуальне в теперішній час, коли проблемам екологіїприділяється велика увага. Попит на екологічно чисті продукти у всьому світідуже великий, тому що охоплює велику кількість споживачів, а саме в сферідитячого харчування, лікування та профілактика багатьох захворювань [14 c.10].
Усі фактори інтенсифікації залежно від походження таролі у цьому процесі об’єднуються в окремі групи. Серед них важливе місцепосідають природні ресурси, використання яких залишається поки що на низькомурівні не більше 5 – 10 %. Решта 90 – 95 % наявних природних ресурсів практичнобезповоротно втрачається для людини. Більша частина таких втрат є джереломзабруднення води, атмосферного повітря і ґрунту. Саме у процесі виробництвапроявляється органічний зв'язок проблеми раціонального використання природнихресурсів з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. За цихумов необхідне впровадження безвідходних технологій з рециркуляцією природнихресурсів, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання. Йдеться проте, щоб в ідеалі відходи однієї галузі виробництва слугували сировиною дляіншої галузі, що означатиме перехід до замкнутих екологічних циклів.
Як відомо, особливості сільськогосподарськоговиробництва безпосередньо зв’язані з впливом на нього сонячної радіації, ґрунтовогопокриву, вологозабезпечення, наявних елементів мінерального живлення рослинтощо, яких практично замінити неможливо. Проте їх ефективне використання маєбути важливою умовою організації виробництва сільськогосподарської продукції [4 c.17 – 20].
У нинішніх умовах значної обмеженості можливостей щодовикористання мінерально-ресурного потенціалу у розвитку аграрного секторуекономіки, здійснення подальшої інтенсифікації сільськогосподарськоговиробництва, на наш погляд, слід більше використовувати природні фактори длявиробничої діяльності. До найважливіших, найактивніших факторів інтенсифікаціїаграрного виробництва, як відомо, належать технічні засоби, застосування яких,як правило, знаходиться у тісному взаємозв'язку з використанням природнихфакторів.
Техногенні фактори інтенсифікації аграрноговиробництва мають два різновекторні завдання – одне полягає у скороченні затратпраці на одиницю продукції, а друге – у досягненні оптимальних умов зовнішньогосередовища для забезпечення необхідних вимог вирощування сільськогосподарськихкультур. Адже при застосуванні засобів механізації у виробничих процесах –обробітку ґрунту, сівбі, збиранні врожаю – можна ефективніше використовувати ґрунтовіта кліматичні умови. До того ж, за допомогою техногенних факторів є можливістьоптимізувати абіотичні й біотичні умови зовнішнього середовища.
Основним обмежувальним засобом широкого використаннятехногенних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва єнедостатність енергоресурсів і матеріально – технічної бази для їхзастосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногеннихі природних факторів.
В окрему важливу групу об’єднуються соціальні факториінтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатністьенергоресурсів і матеріально – технічної бази для їх застосування. Томуважливого значення набуває комплексне використання техногенних і природнихфакторів.
В окрему важливу групу об’єднуються соціальні факториінтенсифікації аграрного виробництва, що суттєво впливають на виробничіпроцеси. Це зумовлюється тим, що використання техногенних факторівбезпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю людей, з рівнем володіння їхтехнічними засобами, зі ступенем раціональної організації праці, з економічноюзаінтересованістю працівників сільського господарства у результатах своєївиробничої діяльності.
Отже, в результаті застосування кращих за якістю йефективніших соціальних факторів діяльності досягається економія робочого часу,підвищення продуктивності праці. У цьому полягає найбільш глибока соціально –економічна сутність інтенсифікації. Соціальні фактори мають дійсний характер, аїх включення у раціональну інтенсифікацію проявляється через вплив напродуктивність праці, на ефективність виробництва.
Природні, техногенні й соціальні факториінтенсифікації функціонують у комплексі, у взаємозв’язку, що вимагаєобґрунтованого підходу до розкриття сутності їх взаємодії при розробленні тареалізації державних програм розвитку агропромислового виробництва. Длярозвитку інтенсифікаційних процесів важливою складовою має стати інформаційнийфактор, який поки що недостатньо досліджений і має дискусійний характер.Сутність його, на наш погляд, полягає в тому, що на основі наукової тастатистико – економічної інформації створюються можливості виборунайефективніших варіантів забезпечення виробничих процесів за умов значноїекономії матеріально – технічних ресурсів і праці.
Таким чином, викладене вище слугує підставою длянаступних висновків:
1. інтенсифікаціяаграрного виробництва має багатофакторний характер свого розвитку і томувимагає комплексного, системного підходу до цього дослідження;
2. важливимнапрямом інтенсифікації аграрного виробництва є застосування безвідходнихтехнологій з метою підвищення рівня використання природних ресурсів зрециркуляцією, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання;
3. в умовахнеоднорідності природного середовища доцільне виділення екологічно однотипнихтериторій, що сприятиме диференційованому підходу щодо використання природнихресурсів;
4. техногенніфактори, які відіграють визначальну роль в інтенсифікаціїсільськогосподарського виробництва, слід спрямовувати на виконання двохрізновекторних завдань – скорочення затрат праці й забезпечення оптимальнихумов зовнішнього середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;
5. важливо забезпечитикомплексний підхід використання техногенних і природних факторів;
6. необхіднозначно підвищити роль соціальних факторів в інтенсифікаціїсільськогосподарського виробництва, створити умови для економічноїзаінтересованості працівників у розвитку аграрного сектору економіки [15 c.74 –77].
У сучасних умовах важливо забезпечити адаптаціюінтенсифікації агропромислового виробництва до ринкових відносин, формуваннявнутрішньодержавного і міждержавного аграрного ринку.
Аграрні підприємства Європи з високрозвинутимсільським господарством для знаходження найбільш ефективних галузейсільськогосподарського виробництва складають по кожній з них виробничий бюджет.Він являє собою визначені по відповідній галузі всі види постійних і змінихвитрат, а також доходи в розрахунку на одну одиницю площі з метою визначенняприбутковості. Особливістю розрахунку таких бюджетів у названих краінах є те,що нерідко до уваги беруться, крім загальноприйнятих видів витрат, ї так званавіддача на землю. Вона розглядається як специфічний елемент витрат, якийповинен відшкодовуватися вартістю реалізованої продукції і який маєбутидостатній для покриття витрат, пов’язаних з відтворенням землі. Віддача наземлю за умови, що вона є товаром, може бути визначена як добуток процентноїставки за довгостроковими банківськими вкладами на ринкову вартість гектараземлі або може бути розрахована з орієнтацією на величину орендної плати наземлю.
Доходи від галузі визначаються за рівня товарності100%, а продукцію оцінюють за ринковими цінами. Всі елементи постійних тазмінних витрат ділять посівну площу, підсумовують їх і додають до них віддачуна землю, отримуючи таким чином всю суму витрат. Отриманий дохід такожрозраховують на гектар посіву. Прибутковість галузі визначається як різниця міжсукупним доходом (обсяг продукції, помножений на ціну) і загальною сумоювитрат. Одержаний результат у західній економічній практиці функціонуванняприватних підприємств називають віддачею на менеджмент. Якщо підприємство береземлю в оренду, то віддача на землю в даному випадку є реальними витратами, щодорівнюють сумі орендної плати за цей ресурс. За умови, що підприємство неорендує землю, вказана віддача переходить у категорію умовних витрат.
Зниження собівартості продукції є важливою умовоюпідвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеноговідтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва всільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництвасільськогосподарської продукції і зменшення затрат праці і виробничих ресурсівна її одиницю.
Головний шлях зниження собівартості продукціїсільського господарства – це підвищення врожайності сільськогосподарськихкультур і продуктивності тварин. Основні витрати по вирощуванню культур іутриманню тварин здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності,а збільшення витрат пов'язано лише з отриманням додаткової продукції. Томувитрати з розрахунку на одиницю продукції, як правило, зменшуються. Дляскорочення витрат необхідно, щоб темпи збільшення врожайностісільськогосподарських культур і продуктивності худоби значно випереджализростання витрат на гектар посіву і голову худоби.
Збільшення виробництва та поліпшення якості продукціїза рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур іпродуктивності тварин відбувається на основі інтенсифікації сільськогогосподарства, яка є важливою умовою зниження собівартості сільськогосподарськоїпродукції. Тому фактори, що сприяють інтенсифікації виробництва, можна вважатифакторами зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Найвижливішісеред них такі:
a) ефективневикористання землі на основі впровадження інтенсивних технологій вирощуваннясільськогосподарських культур;
b) використаннявисокопродуктивних сортів і гірбіцидів сільськогосподарських культур та порідтварин;
c) зміцненнякормової бази тваринництва і підвищення рівня годівлі тварин на основізбалансованих раціонів [ 1 c.336].
Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничихвитрат на 1га сільськогосподарських культур і голову худоби, але водночассприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.
Одним із шляхів зниження собівартостісільськогосподарської продукції є підвищення продуктивності праці на основівпровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкоговикористання прогресивних форм організації і оплати праці. З підвищенням рівнямеханізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяєзменшенню витрат на її оплату і зниження собівартості сільськогосподарськоїпродукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат усобівартості продукції, підвищення продуктивності праці має вирішальне значеннядля її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, колиекономія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахуваньі витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються ввиробництво [6c. 3 – 7].
Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивневикористання машинно – тракторного парку, сільськогосподарських машин і знарядь,механізмів і обладнання тваринницьких ферм, транспортних та інших засобівпраці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт,що сприяє зниженню собівартості продукції.
Значний резерв зниження собівартості продукції – раціональневикористання матеріальних оборотних фондів (насіння, мінеральних добрив,пального, кормів тощо). Особливого значення набуває додержання науковообґрунтованих норм витрачання кормів на виробництво тваринницької продукції.Внаслідок незбалансованості кормових раціонів за перетравним протеїном таіншими речовинами господарства перевитрачають значну кількість кормів наодиницю продукції. При такому самому обсязі витрат повноціних кормів можназабезпечити збільшення продуктивності тварин і здешевлення виробництвапродукції [12 c.293 – 298].
Важливим напрямом зниження собівартості продукції єпоглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва і досягнення йогооптимальних розмірів відповідно до особливостей природно – економічних умовгосподарської діяльності сільськогосподарських підприємств.
Велику роль в зниженні собівартості продукції займаютьвитрати на управління та обслуговування виробництва. Вони значно зменшуються вумовах впровадження прогресивних форм організації виробництва, передачісільським трудівникам в оренду землі, будівель та інших засобів виробництва.
Значну частку в структурі зниження собівартостіпродукції відіграє такий фактор, як підвиження матеріальної заінтересованостіпрацівників у кінцевих результатах господарської діяльності.
Зниження собівартості сільськогосподарської продукціїзабезпечується сукупністю основних напрямів використаннявнутрішньогосподарських резервів скорочення витрат на виробництво і реалізаціюодиниці продукції. Фактори, які забезпечують збільшення виробництвасільськогосподарської продукції, органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. Зурахуванням цього в окремих галузях і господарствах розробляються конкретнізаходи щодо зниження собівартості продукції. При обґрунтуванні шляхів зниженнясобівартості сільськогосподарської продукції, насемперед, потрібно пам'ятати,що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижуєтьсясобівартість. Отже, фактори, що зумовлють таке підвищення, можна розглядати якфактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції (рис. 3.1). Середних особливе значення мають:
1. Впровадженняпрогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозміни і передовоїтехнології виробництва;
2. Послідовнаінтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінногополіпшення землі;
3. Впровадженняу виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин,дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;
4. Зміцненнякормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанніраціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншимипоживними компонентами;
5. Удосконаленнягалузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення прицьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використанняресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передовоїпрактики [2 c. 18 – 25].
/>
Рис 3.1 Класифікація резервів зниження собівартостіпродукції
Важливим фактором зниження собівартості продукції єпідвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації таавтоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структуриприватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарськогоекономічного механізму та ефективних орендних відносин. Резервом зниженнясобівартості є інтенсивне використання машинно – тракторного парку,сільськогосподарських машин і знарядь, механізмів і обладнання твариницькихферм, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати зрозрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості продукції.
Необхідно також забезпечити ефективніше використаннямашинно – тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Цедасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити виртратина амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.
Значні резерви зниження собівартості криються всуворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально – грошовихзасобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практикапереконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотнихфондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні,збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачаєтьсякоштів на одиницю продукції
Істотного знмження собівартості продукції можнадосягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженнюнаукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат,а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально– економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальназаінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використанняморальних стимулів.
Розглянуті фактори зниження собівартості продукціїокреслюють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. В кожномупідприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режимуекономії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивностітварин, враховуючи місцеві природно – економічні умови.
У результатіінноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витратвиробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведенняв усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській іт. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверхвитрат. А це можливо, коли фірма здійснить ряд заходів, спрямованих напідвищення продуктивності праці.
ВИСНОВКИ
Дана курсова робота показуєважливість та необхідність впровадження аналізу собівартості у діяльностісільськогосподарського підприємства. Сучасний стан аналізу є достатньорозробленою, у теоретичному плані, наукою. Ряд методик використовується вуправлінні виробництвом на різних рівнях.
Важливим показником, якийхарактеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції.Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпирозширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.
Аналіз собівартості продукціїдозволяє з'ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначитивплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарствапо використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартостіпродукції. Подальший розвиток аналізу собівартості в теоретичному і практичномуплані тісно пов'язаний з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики,статистики, бухгалтерського обліку та інші.
Найбільш важливим моментом у вивченнітакого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показникі визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, якпідприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту знайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних іфінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукціїі залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чиномістотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва.Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організаціївиробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на їївиробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартостіповинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства:вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використаннявиробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили,господарських зв'язків; а також усіх складових собівартості.
Аналіз показників собівартості тавитрат ми проводили на базі даних СВК Надія що розташоване у Калинівськомурайоні Вінницької області.
Дане господарство більшспеціалізоване на виробництві та реалізації продукції рослинництва, на яку всередньому по всьому сільському господарству припадає 76,51 %. Найбільшу питомувагу в структурі виробництва та реалізації продукції рослинництва займає зерно,немалу частину займає також цукровий буряк. А на тваринництво в середньому посільському господарстві припадає 23,49 %, найбільшу питому вагу в структурівиробництва та реалізації продукції якого займає продукція молочногоскотарства.
В 2009 році в порівнянні з 2007 рокомплоща сільськогосподарських угідь в господарстві зменшилась на 2%, площа ріллі.Середньорічна вартість основних виробничих запасів сільськогосподарськогопризначення в 2008 році становила 4536,5 тис.грн., а в 2009 році – 4101тис.грн., що на 10% менше, ніж в 2008 році.
Середньорічна чисельність працюючих,в тому числі зайнятих в сільському господарстві, в 2008 році становила 98 чол.,а в 2009 році – 102 чол., що на 5% більше ніж в 2008 році.
Доход господарства в звітному роцістановив 7191,1 тис.грн., що на майже на 55% більше, ніж в базисному., колидоход становив 3915,8 тис.грн. Наше господарство отримало в звітному роціприбуток від реалізації продукції в розмірі 954 тис.грн., що на 19,3% менше заприбуток базисного року (1199тис.грн.). Отже як бачимо існує певнанепропорційність між ростом доходом і прибутком, це пояснюється що витратизростають набагато швидше і господарство має мінімальний прибуток.
Прямі затрати праці в 2009 роцісклали 192 тис.люд.-год., в 2008 році – 185 тис.люд.-год., що на 10 % більше,ніж в 2008 році. А собівартість реалізованої продукції в базисному періодістановила 3493 тис.грн., в звітному – 3689 тис.грн., що на 5,6% більше, ніж вбазисному. В основному це зумовлено умовами високих темпів інфляції ігіперінфляції внаслідок чого формується інфляційна собівартість. Незважаючи наістотне зростання даного показника під впливом цих процесів, усе ж йоговеличина була набагато нижчою за реальний рівень. Це зумовлено тим, що заіснуючої в ці роки методики визначення собівартості її формування здійснюєтьсяпідсумовуванням витрат на спожиті ресурси за вартістю їх придбання протягомроку. Але оскільки за цей період вартість ресурсів, що виробничоспоживаються іповинні бути відшкодовані, зростає в десятки разів, то показник собівартостінадто занижується і втрачає свій реальний зміст. Саме з цієї причини вінзумовлює виникнення інфляційного прибутку
Отже після виконання даної курсовоїроботи ми визначили що собівартість продукції є одним із найважливішихпоказників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології,організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві. Зниженнявитрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростанняприбутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.
На сучасному етапі розвиткупідприємницької діяльності вивчення складу, структури і тенденцій зміни витратвиробництва виходять на перший план господарської діяльності. Це дозволяєвиявити джерела і фактори їх зниження на конкретних підприємствах. Основнимишляхами зниження собівартості є скорочення тих витрат, які мають найбільшупитому вагу в її структурі. До них відносять:
1) скороченнявитрат уречевленої праці або зниження норми витрат та ціни на них, що може бутидосягнуто шляхом кращого використання засобів і предметів праці, економічногостимулювання економії живої та уречевленої праці;
2) зростанняпродуктивності праці за рахунок механізації та автоматизації виробництва,застосування прогресивних технологій, зниження цін на засоби виробництва;
3) зниженняадміністративно управлінських витрат, що досягається шляхом прогресивних змін уструктурі виробництва, зокрема, вдосконалення структури управління, здешевленняутримання апарату управління, раціонального розміщення виробництва;
4) змінуструктури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.
Найважливішим моментом у вивченнітакого показника, як собівартість є розгляд чинників, що впливають на показникі визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішуєпідприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшимивитратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансовихресурсів. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинникивиробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології,організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витратна її виробництво.
Собівартість продукції є якіснимпоказником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства.Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції,виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як вузагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всісторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва іосвоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці,ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовуванняматеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризуютьвиробничо-господарську діяльність.
Систематичне зниження собівартостізабезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державідодаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і дляпідвищення матеріального добробуту трудящих
собівартість витрата продукція вартісна
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. АндрійчукА.Г. Економіка аграрних підприємств. К.: Вища школа, 2002.- 336с.
2. БерезівськийП.С., Особа П.Н. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарськихпідприємств // Економіка АПК. – 2009. – №6. – с.18 – 25.
3. Боліох М.А., Бурчевський В. 3., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник // Заред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка.-К.: КНЕУ, 2001.-540с.
4. БондурТ.О. Загальновиробничі витрати як елемент виробничої собівартості врослинництві // Економіка АПК. – 2008. – №1. – с.126 – 130.
5. ВітковМ.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний періоддо ринку // Економіка АПК. – 2009. – №2. – с.17 – 20.
6. Волков О.И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003.-484 с.
7. ГловачО.К. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції// Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – №10. – с.3 – 7.
8. Економікапідприємства: Підручник / За заг. рсд. С. Ф. 1 Покропивного.- Вид. 2-е,перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2001.- 528 с.
9. ЗаконУкраїни «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-Х1Увід 16. 07. 99 р.
10. ЗаконУкраїни «Про оплату праці» від 24. 03. 95 р. № 108/95-ВР // Все о бухгалтерскомучете.- 1999.- 1№ 12.
11. ЗаконУкраїни від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибуткупідприємств».
12. КоваленкоО.В. Класифікація витрат ресурсів як основа оцінювання собівартості продукції// Економіка АПК. – 2008. – №4. – с.90 – 95.
13. МацибораВ.І. Економіка сільського господарства: Підручник. – К.: Вища школа, 1994. –415 с.
14. Передконтрактні витрати: місце в структурі собівартості БМР та вплив на показникНБВ // Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. – №5. – с.34 – 38.
15. ПетровВ.М., Токар А.В. Методичні підходи до формування собівартостісільськогосподарської продукції та її вплив на ефективність виробництва //Економіка АПК. – 2008. – №1. – с.55 – 60.
16. РибалкоО.М. Шляхи вдосконалення собівартості та тенденції зміни структури накладнихвитрат для прийняття управлінських рішень // Держава та регіони серія:Економіка та підприємництво. – 2008. – №4. – с.293 – 298.
17. СкрипникМ.І. Ідентифікація витрат з метою визначення собівартості продукції // Облік іфінанси АПК. – 2010. – №2. – с.61 – 65.
18. ТкалічО.В. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва // Економіка АПК. –2009. – №23. – с.8 – 12.
19. ТокарФ.А. Управління процесом інноваційного розвитку промисловості таінтенсифікацією виробництва // Економіка та держава. – 2008. – №1. – с.74 – 77.
20. Череп А.В. Управління собівартістю й ціною в умовах ринкової економіки // Держава тарегіони. Сер. Державне управління. — Запоріжжя, 2007.- № 1.- С. 119 — 120.
21. Державнийкомітет статистики України:[Електрон. ресурс]. – Режим доступу:www.ukrstat.gov.ua/