Роль підприємств в ринковій економіці. Види підприємств в Україні

Зміст
Вступ.........................................................................................................................3
Функціонуванняпідприємства як товаровиробника...........................................4
Характеристика об'єднаньпідприємств, їх особливості та принципи.............12
Форма індивідуальноговідтворення підприємства в ринковій економіці......15
Видипідприємств..................................................................................................18
Висновок.................................................................................................................28
Література..............................................................................................................29

Вступ.
З точки зору права, підприємство — самостійний хозяйнуючийсуб'єкт (який веде ту чи іншу діяльність з метою реалізації її результатів наринку), створений у порядку, встановленному Господарчим кодексом України, длявиробництва продукції, виконання робіт та послуг з метою задовільненнясуспільних потреб та отримання прибутку.
З точки зору економіки, організація –господарча одиниця у якій планомірно та целеспрямованно комбінуються факторивиробництва, щоб після виготовлення та реалізації виробів (работ, послуг) забезпечитидосягнення цілей цієї господарчої одиниці та її власника.
Виробнича діяльність в широкому понятті– діяльність людини, групи людей, держави спрямована на створення новихматеріальних та інших цінностей.
За умов ринкової економіки підприємстводіє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинналанка економіки країни.
У середині XXв.Піхід менеджерів до взаємовідносин фірми та суспільства базувався на такихположеннях:
·   «Що добре для фірми, то добре і для суспільства»;
·   «Справа бізнесу — бізнес».
Цей підхід був прийнятий і суспільством. Але з початкомнаучно-технічної революції з'явилась думка, що така відсутність обмеженьпороджує соціальну несправедливість. Суспільство створило ланку обмежень: законпро дитячу працю, мінімальну заробітну плату, охорону праці, тощо.
В той же час споживач почав пред'являти вимоги до цін,якості товару, невигідних умов придбаня товару, політичного впливу, засмітненнянавколишнього середовища. Бачимо багато зв'язків і очевидно що успіх фірмизалежить від того як відрегульована діяльність, хто і як її контролює. Все цепривело до значного посилення контролю до діяльності фірм.
1. Функціонування підприємства як товаровиробника
Завданняекономічної науки — вивчати підприємство не як технічну одиницю, а якорганізаційну первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієїекономічної категорії, основних організаційно- та соціально-економічниххарактеристик підприємства [ 12 ].
Підприємство- це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.
ЗаконУкраїни «Про підприємства в Україні» дає таке визначенняпідприємства: «Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт,який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку ікомерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».
Зекономічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальневідтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купуєсировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за цеготівкою або бере у кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товарипродає чи тимчасово складеє. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківськийрахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворюєпродукцію у ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквіднийрезерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесувиробництва, і кругооборот починається знову. Одночасно поряд з організаційноюформою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, щоскладається з основного та оборотного капіталу.
Економічнасутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку,його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивнимиумовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва,тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.
Якекономічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивнихсил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, щодає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випускпродукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничогопроцесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності. По-друге, підприємство — це певна підсистема виробничих відносин.Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності: різних видівприватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуютьсябезпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуютьсясуспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація,кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілуконкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривленькомандно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринковоїдіяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різнихвидів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва. За часів єдиногонародногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіцідержавою, підприємства як частки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: небули власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьовуваливиробничий, фінансовий, іноваційний менеджмент, маркетинг, менеджментперсоналу, оскільки усі параметри економічного буття підприємства декларувалисьзгори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в якістроки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифамисплачувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єдинийкритерій оцінки результатів діяльності підприємства — виконання директивнихпланів. Фактичнопідприємства були лише організаційною ланкою єдиного державовласницького комплексу,а не самостійною економічною одиницею. Тому за таких умов економічна теоріякомандно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікроекономічнийрівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдинийосновний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього"єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю невідрізнялась від єдиного комплексу. Докорінно інша економічна ситуація в ринковійекономіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств,форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долюсвого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначаєтьсяпануванням закону попиту та пропозиції [ 16, 4 ].
У ринковійекономіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового,фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини,напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому станічи навіть збанкрутує. Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці,уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої формиорганізації господарювання, яка передбачає: всебічне знання свого конкретногоринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягаєтьсямаркетингом підприємства; чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіхфакторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Цедосягається виробничим менеджментом підприємства; постійну увагу та контроль забюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений віддержавного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства; повсякчаснезабезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників,що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналупідприємства; поточний і періодичний контроль застаном ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язанняперед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетомдержави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку таконтролю підприємства.
Отже,можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не якмікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланкаекономіки країни.
Економікакраїни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організованаця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організаціїгосподарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним факторомекономічного зростання, економіки взагалі. Маючи у своєму розпорядженні достатню заякістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість,підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання абодоведене до банкрутства. Матеріальна відповідальність підприємства вкомандно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення,за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотнихзасобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякогосенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок іншихпідприємств. Булинавіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали своїзбитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збитковіпідприємства стають банкрутами. Існування збиткових підприємств в умовах ринковогогосподарювання — нонсенс. Налагодити ефективну організацію господарювання — цепризначення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребуютькваліфікованих професіоналів-менеджерів [ 10 ].
Сучаснанаука про підприємства, тобто продукуюче господарювання на мікрорівні, вивчаєтрадиційні виробничі фактори — працю, землю, капітал — і як самостійний фактор- організацію господарювання, керівництво господарською діяльністю.
Організаціягосподарювання у різноманітних формах дає змогу: застосовувати виробничіфактори у певній пропорції, що відповідає вимогам індивідуального виробництва;задовольняти попит; досягати позитивних результатів господарської діяльностіпідприємства [ 3, 5 ].
У ринковихумовах господарювання майно не продається підприємству і не закріплюється заним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних таюридичних осіб різноманітних видів).
Майно — цереальний капітал. Крім того, підприємства мають грошовий капітал [ 4 ].
Організовуючигосподарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити новікапітали або принаймні відновити існуючі. Вклад грошового капіталу впідприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощуванняабо поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється якінвестиції (від лат. і'луе5(о — одягаю). В цілому інвестиція — це довгострокове вкладення капіталу(коштів) в економіку.
Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання організаціїгосподарювання полягає у постійному аналізі та розрахунку доцільностіінвестування капіталу. Це можливо, якщо підприємством керуватимуть досвідченіменеджери, що мають відповідні фахові знання. Підприємства нагромаджують свій капіталвласними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці яксамофінансування. Розрізняють інвестиції-брутто та інвестиції-нетто. Не всіможливі фактори виробництва підприємства одночасно використовують угосподарюванні. Частину з них зберігають на складі — це складські інвестиції;частину вкладають у нові споруди, нове устаткування — це споруджені інвестиції.Разом вони розглядаються економічною наукою як інвестиції-брутто. Якщо відінвестицій-брутто відняти знос основного капіталу (амортизацію), отримаємоінвестиції-нетто.
Підприємстваотримують власний доход, прибутки шляхом ринкового (непримусового) обміну своїхтоварів чи послуг за певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку суб'єкти сплачують у вигляді податківдержаві у формі узаконеного обов'язку. Максимально задовольняючи потреби споживачів,господарник відповідною організацією господарювання домагається економіївиробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональнегосподарювання. Цього бракувало підприємствам командно-адміністративноїсистеми, які намагались отримати у своє оперативне управління якомога більшесировини, матеріалів устаткування тощо про всяк випадок, бо все це було чуже іраціонально його використовувати не було сенсу. Така економічна реальність, на жаль,сформувала майже повсюдне порушення керівниками та робітниками норм соціальноїморалі, що призводило до крадіжок, розкрадання чужого (державного) майна.Крадіжка у самого себе — це безглуздя, якого позбавлене підприємство ринковоїекономіки. Проте безгосподарність, низький рівень організації господарювання — це вкрай негативні явища — можуть бути і в ринковій економіці, що є одним зфакторів банкрутства підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- імакроекономічному рівнях господарювання) [ 2, 10 ].
Економічнанаука, спираючись на практику діяльності підприємств, розробила системи показниківщодо оцінки їх господарювання на мікроекономічному рівні. Вкомандно-адміністративній системі підприємствам згори «спускали»планові показники, рівень виконання яких одночасно перетворював їх у оціночніпоказники господарювання. Це такі, як валова продукція, товарна продукція,прибутковість тощо. За такою формою господарювання підприємства командно-адміністративноїсистеми мали одну мету — отримати якнайнижчі планові показники і якнайбільше їхперевиконати. За це підприємство і його робітники отримували винагороду (чим більшеперевиконання планових показників, тим більша винагорода) і їх не хвилювали ніпотреби споживачів, ні доля їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо. У ринковій економіці інша природаоцінки результатів діяльності підприємств — купив чи не купив споживачпродукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм результатів їх діяльності.Показниками ж можна вважати прибуток чи втрати, продуктивність, прибутковістьтощо.
За умовринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт обчислює показник ступеняраціональності, або господарності, за такими формулами:

  />[ 4 ].
Різниця міжможливим і фактичним визначає ступінь господарності. Господарність реалізується у двох напрямах:
1) задопомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;
2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Зумовлюєтьсявона, як уже зазначалось, ринковими відносинами — купівлею і продажем. Господарність, на відміну від показників продуктивності, прибутковостітощо, не залежить у цифровому вираженні від коливання цін на ринку,господарність не оцінюється через капітал.
Підприємствоз високим ступенем господарності може працювати неприбуткове, якщо не знаходитьдля своєї продукції чи послуги відповідного збуту. Динаміка господарськогожиття підприємства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господарювання,макроекономічними процесами.
Господарськадіяльність підприємств має певні особливості залежно від розміру (велике, середнє,мале), форми власності (державне чи приватне), оренди, акціонування тощо. На це звернули увагу і науковці, ікерівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносиндержавні підприємства почали роздержавлюватись, структурно перебудовуватись,акціонуватись, орендувати майно у власників тощо.
З'явиласьпевна кількість малих підприємств. В Україні відповідно до обсягівгосподарського обороту і кількості працівників (незалежно від форм власності),до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства зкількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери — до 50; в галузі науки та наукового обслуговування — до 100; у невиробничій сфері — до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік. Малі підприємства (як і кооперативи) належатьдо сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання — цепідприємницькі структури.За даними на 1995 р., частка сектора малого бізнесу вкраїнах з розвинутою ринковою економікою в загальній кількості господарюючихсуб'єктів становить 80-90 відсотків, в країнах центральної Європи і Балтії — 60-70; в Україні — 25 відсотків. Частка зайнятих у малому бізнесі до загальної чисельностізайнятих відповідно 50-60; 30-40; 5 відсотків. Кількість малих підприємств на1000чол. населення відповідно 50-60; 30-50; 25 відсотків. Вклад малого бізнесуу валовий національний продукт відповідно 50; 30; 10 відсотків.
Чисельністьмалих підприємств в Україні дорівнювала у 1990 р. — 1 тис. од., 1991 р. — 20; 1992 р. — 50; 1993 р. — 74; 1994 р. — 79; 1995 р. — близько100 тис. одиниць.
Світоваринкова практика вже давно довела, що малі підприємства мають певні перевагиперед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидшепереорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апаратуменеджерів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця,здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленнюмонополізму в економіці тощо.Проте малі підприємства беззахисні передпотрясіннями ринкової економіки, вони потребують всілякої підтримки держави,громадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо [ 5 ], [ 7 ].
Неабиякуроль у ринковій економіці відіграють різноманітні господарські товариства,акціонерні підприємства і об'єднання. Відповідно до чинного законодавства вУкраїні діють такі організаційні форми господарських товариств: акціонерні, зобмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і командитні. Господарськимитовариствами є підприємства, організації, установи, створені на засадах угодиюридичними особами і громадянами об'єднанням їхнього майна та підприємницькоїдіяльності з метою одержання прибутку.
Акціонернітовариства — це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції,статут, що регулює всі внутрішні питання організації господарювання товариства.
Акція для господарюючих суб'єктів маєзначення в різних аспектах. Це: частка основного капіталу акціонерноготовариства; документ про членство в певномуакціонерному товаристві;цінний папір, що надаєправо брати участь в управлінні акціонерним товариством чи лише отримуватипевний доход — дивіденд.
Усі іншігосподарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні членивходять до товариств зі своїм капіталом. Товариства є юридичними особами, маютьвласне майно, статут та ін. Проте ці товариства — з обмеженою відповідальністю,з додатковою відповідальністю, повні, командитні — не мають акцій, а його членине є акціонерами, а пайовиками.
Пай — нецінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.
Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче ізалишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчоготовариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства [ 1 ].

2. Характеристика об'єднань підприємств, їхособливості та принципи.
Урозвинутих економічних країнах для вирішення різноманітних задач підприємстваоб'єднуються тимчасово або на постійній основі. Українські підприємства такожпотребують в цьому.
Зупинимосьна головних видах об'єднань:
Консорціум– цетимчасове об'єднання господарюючих незалежних підприємств. Його ціль –зміцнення зусиль для реалізації конкретного проекту, часто у сфері головноїдіяльності. Організаційно – правова  форма консорціума як юридичної особи можебути у вигляді акціонерного товаривства або іншого господарчого суспільства, атакож часто можуть бути організовані як  неприбуткові організації.
Особливістьще у тому, що підприємства можуть одночасно входити в скад декількохконсорціумів.
Корпорація– договорнеоб'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, научних і комерційнихінтересів.
Особливотікорпорації – це те, що капітал створюється в грошовій формі і розділяється наоднакові паі у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від господарськихтоваривств.
Упідприємницькій діяльності в настоящий час домінують, як найбільш зручна форма,саме корпорації. Весь прибуток є власністю акціонерів корпорачії. Функціїконтроля поділені між акціонерами.
Концерн – це форма об'єднаннясамостійних підприємств, пов'язаних з допомогою системи участі у капіталі,фінансових зв'язках тощо. Крупні концерни об'єднюють від 10 до 100 та більшекомпаній.
Асоціація– одна ізсамих розповсюджених форм договірних об'єднань підприємств (фірм, компаній),які є юридичними особами, з метою постійної координації господарської(комерційної) діяльності.
Асоціаціяне має права втручатися в виробницбку та комерційну діяльність осіб які берутьучасть. Головна мета об'єднання – участь в захисті зацікавленностейнаціональних товаровиробників.
Картель– цеоб'єднання, як правило підприємств однієї отраслі, які вступають між собою узгоду. Ця згода торкається різних сторін комерційної діяльності компанії –згода про ціни, про ринок збуту, об'єм виробництва та збуту, асортименту, тощо.В першу чергу під регулювання підпадає збут продукції, тому така форма цікаваторговим і збутовим підприємствам. У більшості країн картель законодавчозаборонена, але заборона знімається з таких картелей, які освоюють нові ринкі,тобто приносять користь всій державі.
Трест – це об'єднання в якомузливаються в єдинийвиробничий комплекс всі підприємства, які в нього входять.При цьому ці підприємства втрачають свою юридичну, виробничу та комерційнусамостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру.Загальний прибуток треста ділиться згідно пайової участі окремих підприємств.Всі підприємства підлягають під одну компанію, яка здійснює єдине керівництво.
Франчайзинг– цеспеціфічна форма організації бізнеса. Як відомо, не всі бажаючі фізичні особи зрізних наслідків можуть успішно займатися бізнесом, тому для таких людей можестати привабливим франчайзинг.
Франчайзинг– це отримання прав на виробництво та збут продукції з практичною допомогою вділі організації та управлінні бізнесом. Розрізняють три види франчайзинга:торгівельний, чистий і франчайзинг розповсюдження. Торгівельний франчайзинг –цікавий молодим торгівельним підприємствам. Вони отримують правовикористовувати назву і товарний знак фірми вже знайомої спживачу. Чистийфранчайзинг передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача івключає право на використання імені франчайзодателя, ліцензію на продаж товару,тощо. Франчайзинг розповсюдження продукції – це отримання ліцензії на продажокремих видів продукції під товарним знаком виробника. Франчайзингові відносинивигідні двум сторонам, тому що дають змогу збільшити прибуток.
Конгломерат– цеорганізаційна форма інтеграції компаній, які об'єднують під загальнийфінансовий контроль цілу низку різних видів підприємств. Вони зберігаютьюридичну самостійність. В структуру конгломерата входять також крупні фінансовіта івестиційні компаніі.
Холдинг– це особливийвид об'єднання капіталів, державне утворення, яке не займається виробничоюдіяльністю, а використовує свої фінансові ресурси для придбоння контрольнихпакетів акцій інших підприємств, які приймають участь у концерні або іншомудобровольному об'єднанні. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль задіяльністю підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності [ 13,2, 6 ].
Внастоящий час при необхідності утворюються і інші форми обєднань підприємств,наприклад, синдикати, фінансово-промислові групи та інші, які при становленніта розвитку риночних відносин допомагають підприємствам ефективно співпрацюватита створювати конкурентні переваги. В Україні з'являються та розвиваютьсярізноманітні форми обєднання підприємств. За законом підприємства мають праводобровільно обєднувати свою виробничу, научну, комерційну, фінансову та іншівиди діяльності, якщо це не заперечує законодавству України [ 11 ].

3. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковійекономіці.
Формоюіндивідуального відтворення підприємства є відтворення його основних виробничихфондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин,устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовахринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів(просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва іреалізації товару (розширене відтворення).Досвід засвідчує, що індивідуальневідтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначенеперіодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навітьдепресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певніциклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурніцикли. Рух індивідуальноговідтворення підприємства від авансування до авансування характеризуєтьсякругооборотом основних виробничих фондів [ 10 ].
У ринковихвідносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власностіта господарювання мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючипевні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету поверненняїх через певний час (5-7 років тощо) якмінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти якскладова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційнихвідрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення,знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи йогозбереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використаннячастини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці таоборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням ізаміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартостівиготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничихфондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукціїмає не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фондзаробітної плати працівників.
Завершуєтьсявиробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволенняпотреб споживача — головний і єдиний спосіб досягнення прибутку [ 15 ].
Задовгу історію свого існування західна економічна наука розробила багатоконцепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удосконалення товару таінтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг(50-і роки XX ст.); соціально-економічногомаркетингу (70-і роки XX ст.). Маркетинг підприємстваформується завдяки взаємодії ринкових елементів регулювання виробничогопроцесу. До його складувходять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво,вибір ринку і його сегментів, структура, організація маркетингу, маркетинговийконтроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно відобсягу ринкової діяльності підприємства. Концепціямаркетингу — це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняєтьсяспоживчий попит у межах певного ринку. Вона є основоюбізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, даєзмогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізаціїтоварів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системиуправління підприємством та формування організаційної структури виробництва. Стратегія маркетингу — це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно дозмін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійсненнямаркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживачата ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування маркетингу,вироблення тактики виконання планів, маркетинговий контроль. Стратегічне планування передбачаєзбалансування цілей підприємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воноспирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжнихзавдань, планів розвитку і стратегію зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненоїринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечуєдосягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завданькомпанії, стимулює координацію зусиль різних функціональних напрямів.
План маркетингу — це тактика ринкової діяльності. Підприємства розробляютьдовгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) ікороткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу являютьсобою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах:мінімальному, оптимальному, максимальному [ 16 ].
Підприємницькадіяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів;залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян, атакож матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів,використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; самостійніформування програми діяльності та вибір постачальників і споживачіввироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільненаймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається післявнесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-якимпідприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд. Підприємництво- це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності товаровиробника,успішної маркетингової діяльності.
Вумовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себедостатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуальноговідтворення, економічного і соціального розвитку тощо [ 8 ].

4. Види підприємств
Формування ринкової структури економікиУкраїни призве­де до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нуютьу розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями,найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності [ 15 ].
 
Види підприємств за формою власності.
Залежно від основних форм власності (приватна,колектив­на, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств —одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (ак­ціонернетовариство), державне підприємство (рис. 1).
/>Рис.1. Види підприємств за формами власності
Одноосібне володіння— підприємство,в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весьдоход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. Доперших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високийбезпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати.Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансовихресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційніструктури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітністьобов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній,технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стаютьпричиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібніволодіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменшстійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так іприпиняє свою діяльність [ 11, 17].
Партнерство, або товариство, — формаорганізації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майнарізних влас­ників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержаннятовариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромаджен­някапіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге,надання права голосу. Кількість їх кожний член отри­мує пропорційно до йогопаю.
Товариства, як правило, — цезакриті компанії, де зміна влас­ників паїв відбувається лише зі згоди більшостіїхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхнійроботі, віднос­но невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
• повне товариство (товариство з необмеженоювідповідальністю);
• товариство з обмеженою відповідальністю;
• змішане (коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство знеобме­женою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність зароботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів.Найчастіше статус повного партнерства використовують не­великі фірми у сферіпрофесійних послуг (юридичних, аудиторсь­ких, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майновавідпо­відальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при ство­реннітовариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненнямбудівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістюта іншими видами діяльності в капітало­містких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднуєчастину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійснічлени), а частину — за принципом обмеженоївідповідальності, май­нова відповідальність яких поширюється лише на внесок,зробле­ний учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах маютьлише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносноневелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються узростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів;зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту;вдосконаленні управління в результаті роз­поділу управлінських функцій міжпартнерами. Недоліками цієї фор­ми організації є можливі розходження впоглядах, інтересах парт­нерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) — провіднаформа сучас­ного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те,що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього про­дукту їмналежить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюєтьсяоб'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) іналежить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кож­ний акціонервідповідає за свої зобов'язання лише власним капіта­лом. Отже, майновий ризикакціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, щоїхній ка­пітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові заномінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняютьсявід партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні тафізичні осо­би, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акуму­люєбільшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищиморганом управління акціонерних товариств, оби­рає керівні та контролюючі органи(раду директорів, правління, ре­візійну комісію тощо).
На практиці ж рішення приймає невелика групаакціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50від­сотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що увеликих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників,які володіють мізерним пакетом. Подібні влас­ники не беруть участі у зборах абоукладають трастові угоди на уп­равління акціями, які їм належать, з банками,страховими компанія­ми, соціальними фондами, членами яких вони є, абоспеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назвуінституціо­нальних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного това­риства наприкладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Вонооб'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільнихпідприємств (рис. 2).
/>
Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником зрозгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами(дочірніми, спільними, орендними).
Вищим органом управління концерну є загальні збориакціонерів.
Для практичних функцій управління підприємствомзагальні збо­ри призначають відповідні інституції: президента, правління,ревізій­ну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.
Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які вис­тупаютьвласниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношеннюдо останніх виступає материнською компа­нією, а компанії, акціями яких володієхолдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бутидочірньою компа­нією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетомакцій холдингу. Такий механізм називають системою участі
Залежно від специфіки утворюваних корпоративнихструктур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути вироб­нича,інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяль­ність тощо. Якпоказує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні танавіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілейфінансово-промислових груп.
У країнах з ринковою економікою помітна роль векономічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюютьконтроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливістьсформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшимисвітовими компаніями. Недолік їх поля­гає у створенні монополії, що потребуєзастосування методів антимонопольного регулювання [ 3].
Державні підприємства засновані на державнійвласності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функ­ціонуютьі два види підприємств.
Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодер­жавнихпідприємств розпоряджається вищий орган державної влади.
Комунальні підприємства є власністюадміністративно-терито­ріальних одиниць влади, які використовують їхнійпотенціал у своїх власних інтересах.
Об'єктами державної власності можуть бутирізноманітні засо­би виробництва. Це залежить від конкретних історичних,кон'юнк­турних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, удержавному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення або капі­таломістку, яка не може бути прибутковою, протеконче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науко­вогопотенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове ' розвинених країнахдержавні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігаєтьсятенденція до скорочення їхньої чисельності.
З метою глибокого реформування державного сектораекономіки України, частка якого у виробництві промислової продукції стано­витьдещо менше ніж 52 відсотки, передбачено здійснити структур­не розмежуваннядержавного сектора на дві підгрупи.
До першої групи ввійдуть підприємства, якимбуде надано ста­тус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимутьу прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державногоуправління. До них належать такі підприємства: що ви­пускають продукцію, яказабезпечує обороноздатність і національ­ну безпеку; потребують високоїмобілізаційної готовності; виробля­ють особливо екологонебезпечну продукцію;здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти,трубо­проводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, ви­робництволікеро-горілчаних виробів).
Власністю казенних підприємств, їхнім управліннямбудуть роз­поряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд [ 13 ].
До другої групи державних підприємствналежатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щобне мен­ше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься групанових для нашої країни підприємств — державних акціонер­нихтовариств.
Формуватиметься ще одна група підприємств з часткоюдержав­ної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управлін­няцією групою підприємств здійснюватиметься за участю представ­ників державнихорганів у наглядових радах.
Підприємства з часткою державної власності встатутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку.Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку,підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого —створювати ринкове сере­довище [ 17 ].Види підприємств за розміром.Розрізняютьпідприємства малі, середні та великі.
Малими вважають підприємства з певною кількістюпрацюю­чих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнятодо 500, у Японії — до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємстввіднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі абовиду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формівласності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій,страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіцісхематично подано на рис. 3.
/>
Рис. 3. Сутність і значення малих підприємств
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковійекономіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни,забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють по­слабленнюмонополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотківвалового національного продукту. Особ­ливо важливе значення цих підприємств урозвитку сфери послуг і торгівлі.
Через свою масовість малі підприємства забезпечуютьвдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великіпідприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'я­зану збезробіттям.
У період переходу до соціальне орієнтованої ринковоїекономіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній пе­ребудовіекономіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які єсоціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності рухуукраїнської економіки до ринку.
Малих підприємств в Україні ще небагато. Заекспертними оцін­ками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотківвсього зай­нятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприєм­ствами,в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.
Триває процес розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств,яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуваннізнаходилося 1 млн га сільськогосподарсь­ких угідь, в тому числі 0,9 млн гаріллі.
Для того щоб малі підприємства стали невід'ємнимелементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони вико­нуютьу розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.
Середні підприємства здійснюють виробництвоневеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатнішвид­ко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою ітехнологією, можливості впровадження нових ідей у ви­робництво. Це надає їмпевних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ціпереваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів длязастосування науко­во-технічних досягнень, а великим — мобільностідля переналаго­дження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великихобсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо напочатковому етапі випуску нової продукції.
Великі підприємства виготовляють масовупродукцію стабіль­ного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництвотакої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною длямасового споживача.
Переваги великих підприємств полягають і в тому, щовони ак­тивно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такіпідприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розроб­кунауково-технічних проектів [ 5 ].
Аргументом на користь великих підприємств є і те, якпоказує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомісткихгалузей, які спеціалізуються на виготовленні персональ­них комп'ютерів,роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період доринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критеріємтрансформації вели­ких підприємств має бути тільки соціально-економічнаефективність.
Отже, перехід до ринкової економіки передбачаєоптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств [ 14].
Види підприємств за сферою діяльності.
Підприємства класифікують також за сферою, видом гос­подарськоїдіяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно доякого утворюються підприємства сільськогос­подарські, промислові, будівельні,транспортні, фінансові, торго­вельні, наукові, сфери обслуговування.
Підприємства різних сфер господарювання відрізняютьсяміж со­бою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вонивиробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва(верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання(взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник,цукровий буряк — предмети вироб­ництва сільського господарства. Банки збираютьвільні кошти і на­дають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяютьприско­ренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходя­чи зцього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так:виробничі, фінансові, посередницькі, страхові [ 10 ].

Висновок.
Підприємство повинно мати наявність юридичної особи,самостійного баланса, розрахункового та інших рахунків у закладах банків,печатки з власною назвою, наяаність товарного знаку, відсутність у своємускладі інших юридичних осіб. Налагоджати ефективне функціонування підприємствау ринковій економіці, уникати кризи та банкрутства можна лише при наявностічіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає: всебічнезнання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чипослуги. Проведення підприємницької діяльності на власний ризик по виробництвупродукції, реалізації товарів, виконання робіт, послуг з метою задовільненняпотреб споживачів і одержання прибутку.
Як економічне явище підприємство характеризується певноюсукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певнукількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконуватизакінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємствотакож характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого надосягнення економічної ефективності. По-друге, підприємство — цепевна підсистема виробничих відносин.
Підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення,тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину іматеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або береу кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимчасовоскладеє.
Формування ринкової структури економіки України призве­лодо появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нують урозвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями,найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності.
Отже, можна підкреслити, що за умовринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарськогокомплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Література
1.        Задоя А. А.,Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб.пособие. — М: Рыбари, 2000.
2.        Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основыэкономики. — Киев, 1998.
3.        Базилевич В. Д.Економічна теорія: політекономія. Підручник. -2003. — 581с.
4.                 БашнянинГ.І., Лазур Б.Ю. Політична економія: Підручник  для вузів. — К., 2002. — 526 с.
5.                 Гальчинський А.С.Основи економічних знань: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 2002. — 544 с.
6.                 Макконелл К., БрюС. Экономика: принципы, проблемы,   политика. — Т. 1, 2. — М., 1992.
7.                 Мочерний С.В.,Устенко О.А., Фомішин С.В. Політична економія: Навчальний посібник. — Херсон: Вид-во Дніпро,2002. — 794 с.
8.                 Ніколенко Ю.В.Основи економічної теорії. Підручник. — К.,2003. — 540с.
9.                 Основиекономічної теорії: Підручник / За ред. Предборського В.А. -К.: Кондор, 2002. — 621 с.
10.     Основи економічної теорії:політекономічний аспект. / За ред.        Г. Н. Климка, В. П.Нестеренка. — К., 1997. — 743 с.
11.            Бай С.І. Опорний конспект лекцій з дисципліни“Менеджмент підприємства”. Частина 2. К.: КНТЕУ, 2002. – 79 с.
12.            Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. Менеджментпідприємства: Підруч. – К .: Київ. Нац. Торг.-екон. Ун-т, 2002. – 371 с.
13.            Менеджмент организации. Учебное пособие. Румянцева З.П.,Саломатин Н.А., Акбердин Р.З. и др. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 432 с.
14.            Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджменторганізацій: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 860 с.
15.            Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегическийменеджмент: Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник длявузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. –576 с.
16.            Хачванкян В.В. Менеджмент предприятия: Учеб. Пособие. – К.:Знання, 2005. – 422 с.
17.            Экономическая стратегия фирмы. Учебное пособие. Под ред. проф.Градова А.П. СПб: «Специальная литература», 1995. – 414 с.