Зміст
Вступ
1. Основні напрями підвищення ефективностісільськогосподарської продукції
2. Регулювання якості і безпекисільськогосподарської продукції
3. Використання ефективного сільськогосподарськогомаркетингу
4. Розробка інституційної і сільськогосподарської політики
5. Удосконалення інвестиційного процесу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В даний часпроблема підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лишешироко обговорюється в науковій літературі, але і виступає найважливішимпрактичним завданням, що стоїть перед державними органами України. Проте вданий час в науковому середовищі відсутня єдність поглядів по проблемах: якимичинниками визначається рівень і динаміка підвищення конкурентоспроможності іякими найбільш ефективними способами можна досягти поставлених цілей, маючизважаючи на специфічні особливості даної національної економіки.
Агропромисловийкомплекс є одним із стратегічних елементів економіки будь-якої держави. Відрівня його розвитку залежить якість і кількість забезпеченості населенняпродовольчими товарами. Стратегічна важливість галузей агропромисловогокомплексу пояснюється ще і тим, що від їх стану залежить продовольча безпекадержави.
Для Українирозвиток агропромислового комплексу має першочергове значення в ціляхзабезпечення економічного зростання, зайнятості населення, зниження рівнябідності в країні. Серед галузей агропромислового комплексу в Україні найбільшрозвинені сільське господарство, харчова і перероблююча промисловість, якіорганічно зв'язані один з одним.
1. Основні напрями підвищенняефективності сільськогосподарської продукції
Сільськегосподарство України має велике значення для країни. Сільськогосподарськийсектор має великий потенціал для розвитку, особливо в області підвищенняврожайності культур і продуктивності тваринництва. Проте, даний потенціал можебути використаний лише за умови вирішення ряду проблем, включаючи питанняадекватного доступу до ринків, ноу-хау і адекватного розміру кредитів.
Для реалізаціїцього потенціалу необхідно удосконалити державну аграрну, фінансову, кредитну іподаткову політику, організаційно-економічний механізм державної підтримкирозвитку аграрного сектора, освіти і науки; підвищити ефективність іконкурентоспроможність аграрного виробництва з переведенням його на інноваційнумодель розвитку в результаті техніко-технологічного переоснащення; розвивативітчизняний науково-технічний і виробничий потенціал, підвищити ефективністьйого використання; створювати належні умови для відродження галузітваринництва, забезпечення виробництва конкурентоспроможної тваринницькоїпродукції на внутрішньому і зовнішньому ринку.
Також необхіднізаходи щодо поліпшення якості і підвищення безпеки сільськогосподарськоїпродукції, поліпшення доступу до інформації, гармонізації стандартів. Серед цихнапрямків можна виділити чотири першочергові заходи:
1. Регулювання якостіі безпеки сільськогосподарської продукції;
2. Ефективнийсільськогосподарський маркетинг;
3. Розробкаінституційної і сільськогосподарської політики;
4. Удосконаленняінвестиційного процесу.
2. Регулювання якості і безпекисільськогосподарської продукції
Україна — цекраїна з розвиненим аграрним сектором, яка володіє великим потенціалом длязбільшення виробництва сільськогосподарської продукції, в т. ч. для переробноїгалузі, висока якість якої забезпечує їй конкурентоспроможність на внутрішньомуі зовнішньому ринках.
В Україніфункціонує стара система забезпечення якості і безпеки продуктів харчування. Нажаль, вона не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Україні необхіднеефективний механізм регулювання якості і безпеки сільськогосподарськоїпродукції і продукції переробних галузей, що забезпечить необхідну високуякість продуктів харчування. Крім того, виробники ставлять завдання порозширенню збуту продукції на зовнішньому ринку, тому вимоги країн-імпортерів дотакої продукції зобов'язані враховуватися виробництвом. Закони, орієнтовані навнутрішній ринок країни, можуть також ненавмисно вплинути на практику веденнябізнесу, прийняту в компаніях, що діють за межами державних кордонів країни. Убагатьох випадках компанії, продукція яких призначена для реалізації назовнішньому ринку, вносять зміни в технологію виробництва, щоб привести цюпродукцію у відповідність з нормативами імпортуючих країн, навіть якщооперації, що виконуються компанією, повністю відповідають вітчизняномузаконодавству.3. Використання ефективногосільськогосподарського маркетингу
Сільськогосподарськиймаркетинг — проявляється в найрізноманітніших формах господарювання, діяльністьяких направлена не лише на організацію кінцевої сільськогосподарськоїпродукції, а також на реалізацію кінцевої продукції, тобто в даному випадкусільський працівник (фермер, селянин) є менеджером, оптовиком, заготівником,перевізником, постачальником своєю продукцією.
Сільськогосподарськомувиробнику доводилося продавати свій товар на місцевому ринку за низькою ціною,у наш час у більшості фермерів відсутні сільськогосподарські устаткування,техніка для транспортування, отже немає виходу на зовнішні ринки. Длядосягнення високої рентабельності просування товару на ринку слід здійснюватидії з маркетинговими підходами. Зараз як правило в одній сільській місцевіймісцевості існує лише одне колективне підприємство, але потрібно щоб їх булабезліч що створить здорову конкуренцію, а з цього витікають інші можливості. Длядосягнення високих результатів та низького рівня безробіття, необхіднооб'єднувати певні приватні сектори, тим самим створювати колективнігосподарства.
Зараз як правило водній сільській місцевій місцевості існує лише одне колективне підприємство,але потрібно щоб їх була безліч що створить здорову конкуренцію, а з цьоговитікають інші можливості.4. Розробка інституційної ісільськогосподарської політики
Конкурентнесередовище формується на основі ринкової відособленості економічних суб'єктівна базі приватної власності. Але сільське господарство об'єктивне тіснопов'язано як з висхідним сектором, що забезпечує його засобами виробництва, такі з низхідним — що переробляє і доставляє сільськогосподарську продукціюспоживачам. Через це зруйновані господарські зв'язки поступово відновлюються наринковій основі, формуючи нову систему аграрної економіки — системуагробізнесу, основними елементами якої стають агрохолдінги з інтегруючоюініціативою, витікаючою від фірм трансакционного сектора, — закупочних,посередницьких, забезпечуючих сільське господарство, перш за все паливом. Знаходячисьв цілому в руслі загально цивілізаційної тенденції розвитку агробізнесу, вУкраїні ці процеси здійснюються у формі неефективних інститутів — череззамовлені банкротства досить сильних, але таких, що мають невеликі боргипідприємств агропромислового комплексу. Це ставить проблеми формуванні системиагробізнесу в Україні, так і розробки інституційно-правового механізму моніторингуринку злиття і поглинань, що набирає силу, в АПК.
Черезневідповідність процесу формування інститутів в сільському господарстві іншимнапрямам ринкових перетворень як вихідна основа аналізуфункціонально-організаційної структури агробізнесу виступає необхідністьвикористання наявних умов для її оптимального розвитку і виявлення способівадаптації до неї формальних і неформальних обмежень української економіки.5. Удосконалення інвестиційногопроцесу
При обговоренніможливих заходів підвищення інтенсивності і ефективності інвестиційного процесув українському АПК необхідно виходити з послідовно ринкового розумінняінвестицій як процесу безризикового розміщення і максимально можливого приростуфінансового капіталу шляхом виробництва і збуту продукції (в даному випадку — сільськогосподарськійпродукції).
Українськісільгоспвиробники за наявності інтенсивного тиску імпорту, будуть вимушені раночи пізно включитися в гонку безперервного підвищення рентабельності іконкурентоспроможності своєї продукції. Вдосконалення ринкових відносин вукраїнській економіці залишає сільгоспвиробникам все менше можливостей штучногопідвищення рентабельності агропромислового виробництва за рахунок змінспіввідношень цін на сільгосппродукцію і на матеріально-технічні ресурси, зарахунок державної підтримки у вигляді пільг, прямих фінансових вливань і томуподібне.
Сільгоспвиробникибудуть вимушені зайнятися вирішенням питань виживання і розвитку в умовахконкуренції за рахунок безперервного вдосконалення виробничо-технічної,корпоративної і ринкової стратегії, розробляючи і реалізовуючи з цією метоюінвестиційні проекти і програми:
1. Комплексноїмеханізації виробничих процесів, переходу на інтенсивні високі машинніагротехнології;
2. Корпоративнихперетворень, створення економічно-ефективних вертикальних і горизонтальнихінтегрованих структур, вдосконалення господарського механізму і корпоративногоменеджменту;
3. Оптимізаціїринкової ситуації і вдосконалення інфраструктури ринку як сільгосппродукції і продуктівїї переробки, так і матеріально-технічних ресурсів для АПК.
Висновки
Проблемипідвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції єодними з найбільш складних і актуальних. На короткому відрізку часу необхіднозробити зусилля як з боку виконавчої влади, так і бізнесу, щоб сільськегосподарство могло відновити застарілі сільськогосподарські машини,використовувати досягнення науково-технічного прогресу і переймати досвід іншихкраїн.
Поряд з підтримкоювітчизняних виробників конкурентної продукції, треба удосконалювати ринковуінфраструктуру на товарному і споживчому ринках, усувати негативну дію наконкуренцію з боку монополістів і різного роду посередників. Необхідноспростити доступ виробників сільгосппродукції на споживчий ринок.
Реалізаціяподібних заходів підсилить позиції українських підприємств як на внутрішньому,так і на зовнішньому ринку, сприятиме нарощуванню їх потенціалу по виробництвуконкурентоздатної продукції і насиченні товарного і споживчого ринків якісноювітчизняною продукцією.
Список використаних джерел
1. АПК: економіка і управління «Підвищення конкурентоспроможностіпродукції харчової промисловості», — № 1, 2007.
2. Міжнародний с/х журнал «Підвищення конкурентоспроможностісільськогосподарського виробництва», — № 1, 2006.
3. Проблеми прогнозування «Оцінка конкурентоспроможностіпродукції в умовах сучасної торгівлі», — №3, 2006.
4. Економіка галузей АПК; Під ред. І.А.Мінакова. — М.: Колос, 2004. — 464 с.
5. Економіст «Малий і крупний бізнес: тенденції становленняі специфіка функціонування», — № 4, 2001