ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ І МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
1. Виникнення, основні етапи і напрями розвитку економічноїтеорії. Виникнення і розвиток економічної думки в Україні
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі.Істотного розвитку вона зазнала в епоху рабовласництва. Про це свідчать праціКсенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля(384-322 рр. до н.е.), а також інших мислителів античного світу, ДревньогоЄгипту, Китаю, Індії. Так, в працях Ксенофонта («Економіка»,«Про доходи») зроблено спробу обґрунтувати мотиви господарськоїдіяльності людей, висловлено ряд інших цікавих економічних думок. З праць Аристотеля(«Політика» та ін.) випливає, що його цікавили такі проблеми, якефективне використання майна та справедливий обмін продуктами. Йому належитьгеніальне прозріння щодо справедливої рівності обміну: «Отже, розплатабуде мати місце, — писав він, — коли справедлива рівність встановлена так, щобземлероб ставився до шевця, як робота шевця до роботи землероба». Протепройде майже дві тисячі років перш ніж економічна теорія заново відкриє і почнерозвивати ідею трудової основи обміну. Але ні в рабовласницькому, ні навіть уфеодальному суспільстві ще не існувало економічної теорії як самостійної науки.
Як самостійна галузь науки вона виникла тільки в ХУІІ-ХУІІІстоліттях, в період становлення капіталізму. Першою школою, з якої, власне,починається її розвиток як науки, виступає школа меркантилізму (відіталійського «мерканте» — торгівля, купець). Родоначальником школибув англійський економіст Томас Мен (1571-1641 рр.). Предметом дослідження в меркантилістівбула торгівля. Вони вважали, що багатством нації (держави) є гроші — золото ісрібло: чим більше залучається їх у країну, тим вона багатша. Джереломбагатства вважали торгівлю. Представник цього напряму Антуан Монкретьєн(франц.) у 1615 р. випустив книгу «Трактат політичної економії», тимсамим давши назву економічній теорії як науці. Саме під цією назвою тривалийчас вона і розвивалася.
На противагу меркантилізму виникає школа фізіократів(від грец. «фізіс» — природа, «кратос» — сила, влада).Родоначальником школи був французький економіст Франсуа Кене (1694-1774 рр.).Фізіократи вважали, що джерелом багатства країни є природа і праця (сільськегосподарство), а не торгівля. Кроком вперед було те, що предмет дослідженнявони перенесли з сфери обігу у сферу виробництва. Але обмеженість їх вченняполягала в тому, що тільки землеробство оцінювалося ними як продуктивна сфера.Промисловість розглядалася як «безплідна» галузь. Особливо значимим уФ.Кене є те, що він у своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.)вперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав якцілісну систему процесу виробництва, обміну і споживання.
Найбільш ґрунтовні відповіді на економічні питання дала класичнашкола політекономії, визначними представниками якої були англійськіекономісти Вільям Петті (1623-1687 рр.), Адам Сміт (1723-1790 рр.) і ДавидРікардо (1772-1823 рр.). Вони вважали, що: 1) багатство нації створюється уматеріальному виробництві, причому в усіх його галузях; 2) джерелом багатства єпраця в сфері матеріального виробництва; 3) універсальною формою багатствавиступає у них вартість товарів (власне втілена, уречевлена, затрачена праця навиробництво товарів); 4) держава не повинна втручатися в розвиток економіки.Створена ними система понять і категорій давала наукове відображення багатьохоб'єктивних економічних процесів. Тим самим були закладені фундаментальніоснови економічної теорії як науки.
Велике значення мають праці представників класичної школиполітичної економії: В.Петті «Трактат про податки і збори» (1662 р.),А.Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776р.), Д.Рікардо «Начала політичної економії та оподаткування» (1817р.).
Подальший розвиток економічної теорії йшов у двох прямопротилежних напрямах: перший — марксистський, другий — маржіналістський (абонеокласичний і кейнсіанський).
Марксизм завершив створення трудової теорії вартості,розпочате класиками, і виступив як революційне вчення, яке проголошувалошвидкий кінець капіталізму. Економіка розглядалася ним як система, щознаходиться в стані розвитку, руху від нижчих до більш високих форм. Капіталізм- один із ступенів цього розвитку. На основі відкриття К.Марксом двоїстогохарактеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обгрунтування поняття додатковоївартості було розкрито економічну суть експлуатації. Логічно доводилось, щорозвиток капіталізму вестиме до подальшого зубожіння робітничого класу,зростання безробіття, злиднів, депресії, які неминуче приведуть капіталізм дозагибелі. Головна праця К.Маркса «Капітал» (том 1, який вийшов здруку в 1867 р.) стала віхою в історії.
Пройшли десятиріччя, і стало ясно, що драма розігралася не засценарієм, написаним К.Марксом. Реальні доходи робітників в капіталістичнихкраїнах зростали, робочий день скорочувався, частка робітників в національномудоході збільшувалась. Рівень доходів не набув тенденції до зниження. Капіталізмуспішно розвивається. Як же сьогодні ставитися до вчення К.Маркса? Оцінюючиекономічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати:по-перше, певні їхні висновки, хоч і були правильними для свого часу, невитримали перевірки практикою; по-друге, не викликає сумніву, що праці К.Марксає надбанням загальнолюдської культури, всієї сучасної цивілізації, "їхцінність полягає, насамперед, в тому, — відмічає професор Каліфорнійськогоуніверситету У.Адамсон, — що вони вчать способу аналізу соціально-економічної іполітичної реальності". По-третє, як вважають багато, навіть західних,економістів (П.Самуельсон, Дж. Гелбрейт та ін.), Карл Маркс є великимекономістом, але для «свого часу».
Ленінська теорія імперіалізму вважалася логічним продовженнямвчення К.Маркса. Проте, за сучасними оцінками, це самостійне вчення прореволюційне перетворення світу, яке є далеким від економічної теорії.
Маржіналізм (від франц. «маржінал» — граничний) виник вкінці XIX ст. як реакція на економічневчення К.Маркса. Включає різні напрями (насамперед неокласичний ікейнсіанський) економічної думки, які займають прямо протилежну марксизмупозицію, яку можна охарактеризувати як захисну по відношенню до капіталізму. Цяпозиція, особливо раннього маржіналізму, полягала, насамперед, в небажанніобговорювати соціальні аспекти капіталістичної економіки. Щоб підкреслити своюприхильність до «чистої теорії», представники маржіналізму навітьвідмовились від самого терміну «політична економія» на користь більшнейтрального «економікс».
Неокласичний напрям в економічній теорії представленопрацями цілого ряду економістів, насамперед К.Менгера, Е.Бем-Баверка,. В.С.Джевонса,Л.Вальраса, А.Маршалла, Дж.Кларка та ін. В своїх працях для достовірногоаналізу вони синтезували такі категорії, як «корисність» речей і«витрати» виробництва. Причому такий фундамент для аналізу заклалиприблизно одночасно (1870 р.) і незалежно один від одного троє вчених:В.С.Джевонс (Англія), К.Менгер (Австрія) і ЛІВальрас (Швейцарія), їх теорія«граничної корисності» вивчатиметься в наступних темах даного курсу.
В основі теоретичних розробок неокласиків лежить принципневтручання держави в економіку (принцип: «надайте свободу дії») тазахисту приватного підприємництва, які і забезпечують, на їхню думку, ефективнефункціонування економіки. Більш пізні розробки економістів неокласичногонапряму призвели до появи цілого ряду теорій: 1) монетаризму; 2)«економіки пропозиції»; 3) «раціональних очікувань»; 4)неолібералізму.
Теорія монетаризму (чікагська школа) виникла наприкінці70-х -початку 80-х років XX ст. і базується на: 1) теоретичному обґрунтуванні саморегулюючоїекономічної системи; 2) постулаті, що гроші представляють головну і вирішальнупружину всієї ринкової економіки та що; 3) приватне підприємництво здатневивести економіку з кризи, забезпечити її розвиток і відповідну зайнятістьнаселення. Виходячи з цього, вони допускають вплив держави на економіку,зводячи його, однак, лише до підтримання державою постійних темпів емісії(випуску в обіг) грошей — не більше 3-5% на рік. Цього, на їхню думку, доситьдля нормального функціонування ринкової економіки. Представником цієї школи єекономіст зі світовим ім'ям М.Фрідмен.
В 70 — 80-х роках XX ст. виникла і теорія «Економіка пропозиції»,прихильниками якої виступили економісти А.Лаффер, М.Фелдстайн, Дж.Гілдер,М.Еванс та ін. В цілому відстоюючи позиції невтручання держави в економіку, наїхню думку, для оздоровлення економіки необхідно орієнтуватись на пропозиціюфакторів виробництва, активізувати спонукальні мотиви і стимули індивідів, щобуде сприяти зростанню виробництва і нагромадженню капіталу. Як стимулюючізаходи ними пропонуються зниження податків і надання пільг корпораціям. І вцьому плані неабияка роль належить державі. Головне, — вважають вони, — стимулювати пропозицію приватного підприємництва, а воно за допомогою ринковогомеханізму створить попит на свою продукцію. Причому, позиція їхня така:«соціальні витрати» необхідно скорочувати, а це змусить людейпрацювати.
Представники теорії «раціональних очікувань»Дж.Мут, Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес та ін. вважають, що економічні суб'єкти(корпорації, підприємці, робітники) не просто покладаються на набутий досвід, ауспішно переробляють (засвоюють) всю наявну в них інформацію про перспективирозвитку господарської кон'юнктури (наприклад, рівня цін, безробіття, темпівекономічного зростання тощо). При формуванні своїх очікувань вони використовуютьнаявну інформацію оптимально (раціонально), отже, їхнє очікування слідрозглядати як «раціональне», звідси і назва даної теорії, яказ'явилась ще в 60-х роках XX ст. (засновник — амер. економіст Дж.Мут), але поширення набула лише у80-ті роки. Представники теорії виходять з того, що господарські агенти,«раціонально» оцінюючи «перспективи на майбутнє», швидковловлюють наміри держави, отже всі регулюючі заходи з її боку будуть зводитисьдо нуля. Тим самим вони доводять, що держава не повинна втручатися в економіку.
Неолібералізм (лондонська школа і ін.) виник в30-х роках XX ст., але найбільшого поширення набувпісля другої світової війни. Його фундатором вважають австро-американськогоекономіста Ф.Хайєка (1899-1992 рр). Неоліберали відстоюють принциписаморегулювання ринкової економіки, пріоритет свободи суб'єктів економічноїдіяльності, відкидають надмірну державну регламентацію економіки. В той же час,на відміну від старого лібералізму, який не вбачав в появі монополії ніякоїзагрози конкуренції, неоліберали вважають, що держава повинна протистоятимонополістичним тенденціям.
В неокласичному напрямі виділяють також кембріджську школу,представники якої (А.Маршалл, А.С.Пігу та ін.), хоча і стоять на позиції, вцілому, невтручання держави в економіку, проте доводять, що «уряд повиненпом'якшувати нерівність, компенсувати дію монополій, коригувати стрибки».Власне, відстоюють позицію соціального захисту з боку держави.
Кейнсіанська революція (теорія) припадає на часи великоїдепресії (економічна криза 1929 — 1933 рр.). Важливу роль у становленні даноїтеорії відіграла праця англійського економіста Дж.Кейнса «Загальна теоріязайнятості, процента та грошей» (1936 р.). У ній значне місце відведенодослідженню державного регулювання економіки. Дж.Кейнс одним з першихекономістів XX ст. зрозумів, що капіталізмне виживе за нових умов без активного втручання держави у соціально-економічніпроцеси. Свій висновок він обґрунтовує кризою, яка вибухнула на початку 30-хроків і охопила весь капіталістичний світ. На його думку, здатність ринковоїекономіки до саморегулювання та самоадаптації виявилася вичерпаною у ці роки.Отже, держава повинна взяти на себе відповідальність за соціально-економічнийрозвиток країни і обґрунтовує форми і методи державного регулювання економіки.З часом вони успішно були апробовані більшістю розвинутих західних країн. Такимчином, на противагу неокласичному напряму, кейнсіанці стоять на позиціїактивного втручання держави в економіку.
Інституціоналізм-напрям в економічній теорії, якийвиник в кінці XIX — першій половині XX століть, він базувався нанеекономічному тлумаченні суті економічних процесів. Найбільше поширення набуву СІЛА. Основоположником вважають американського економіста Т.Веблена, найбільшвідомий представник цього напряму — ам. економіст Дж.Гелбрейт, автор широковідомої теорії індустріального суспільства. Категорії "інституції" втрактуванні представників цієї течії досить невизначені, припускали, що ними єрізноманітні соціальні явища як базисного, так і надбудовчого характеру:податки і сім'я, держава і профспілки, конкуренція і монополії, приватнавласність і фінансова система тощо. Але слід віддати їм належне, з появоюінституціалізму відбулися зрушення від опису історичного минулого капіталізмута «абстракцій» маржіналістів до відображення і класифікації дійсноіснуючих явищ і процесів кінця XIX — початку XXстоліть. Інституціоналізм, відчуваючи на собі істотний вплив філософіїпрагматизму, значну увагу приділяв наданню певних практичних рекомендацій дляекономічної політики монополій і держави. Він виявився одним із найближчих інайважливіших попередників кейнсіанства. З певними застереженнями (умовно), домаржіналізму належать теорії, які розробляють ідеологи соціал-демократичних,соціалістичних і лейбористських партій західних країн, їхні теорії тіснопов'язані з рядом течій, викладених нами, але далеко не тотожні їм. Економічнідоктрини, які пропагують «демократичний соціалізм», представляютьсобою модель «трансформації» самого капіталізму в «демократичнийсоціалізм», базисом якого виступає «змішана економіка». Прицьому соціал-демократи не виступають за ліквідацію приватної власності, апроголошують загальнолюдські цінності («свобода»,«справедливість», «солідарність», «рівність»тощо). Причому «демократичний соціалізм» подається як «третійшлях» розвитку між капіталізмом і «реальним соціалізмом», — щоіснував як у колишньому СРСР, так і в ряді інших країн. Разом з тим,соціал-демократи теоретично розробляють і певною мірою реалізують такі проектиреформ, які враховують поточні потреби широких верств населення і, тим самим,значно поліпшують їх становище. Інструментарій, рекомендованийсоціал-демократами для вирішення ряду соціальних проблем (скороченнябезробіття, стабілізація цін, забезпечення їх помірного зростання з врахуваннямполіпшення якості життя тощо), виходить за теоретичні уявлення кейнсіанців і,тим більше, неокласиків, вони більш радикальні. Радикали закликають до замінизаконів ринку «демократичним плануванням», нав'язують контроль зазаробітною платою і цінами як засіб стримування інфляції тощо.
На рубежі 70-80-х років XX ст. переміг неоконсерватизм.Якщо в перші повоєнні роки Захід рішуче пішов шляхом регулювання економіки, тов даному випадку він настільки ж рішуче повернув у зворотному напрямі. Цілкомймовірно, що з поглибленням втручання держави в економіку наступає момент, колизнижується ефективність ринкового механізму, а згодом розпочинається йогоруйнація. Якщо свого часу кейнсіанці показали, що невтручання держави у процесрегулювання економіки веде до саморуйнування ринку, то заслугоюнеоконсерваторів є всебічне обґрунтування недоліків надмірного регулюванняекономіки державою. Високі податки вбивають стимули до праці і підприємницькогоризику, всеохоплюючі програми створюють атмосферу утриманства і апатії. Томуз'явилась настійна необхідність і можливість вивільнити стихійні ринкові силисаморегулювання від стримуючих їх і спотворюючих обмежень.
Таким чином, економічна теорія пройшла три основні етапи всвоєму розвитку. Перший — від древнього світу до меркантилізму, другий — відмеркантилізму до марксизму і третій — від неокласиків до неоконсерваторів.
Ознайомлення з основними віхами історії розвитку економічноїтеорії (а вони викладені нами лише фрагментарне) свідчить, наскільки цескладний і суперечливий процес, що відображає складність економічного життясуспільства. Саме тому ні одна із численних течій, шкіл, теорій не в спромозіпояснити цей процес в повному обсязі і навряд чи може на це претендувати.Монополією на істину не володіє ніхто, як і на звання "єдино вірного іпередового вчення", на яке тривалий час претендував марксизм. Кожнатеорія, напрям, школа роблять свій внесок у розвиток економічної теорії, і лишеспільними зусиллями вони можуть наблизитись до істини.
Саме з цієї позиції доцільним і логічним є з'ясуваннянаступного питання про розвиток економічної думки в Україні.
2. Предмет, Методи і функціїекономічної теорії
Ознайомившись з виникненням і розвитком економічної теорії,можна зробити вже деякі узагальнення щодо предмету, який вона вивчає. А саме,що це наука «про багатство» (суспільне). Проте таке узагальнення невідповідатиме сучасним уявленням про предмет економічної теорії. Приступаючидо з'ясування цього питання, зауважимо, що:
— по-перше, поняття «економічна теорія» тісно пов'язанез назвою «політична економія». Остання походить від грецьких слів«політікос», що означає державний, суспільний, і«ойкономія», що, в свою чергу, складається з слів «ойкос» — дім, домашнє господарство, і «номос» -закон. (Отже, можна зробитивисновок, що це наука «про закони, які управляють суспільним і домашнімгосподарством»);
— по-друге, поняття «економіка» і «економічнатеорія» близькі, але далеко не тотожні. Теорія — це форма науковогопізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему.Отже, економічна теорія — «це наука про економіку як ціліснусистему».
В економічній літературі даються різні тлумачення предметуекономічної теорії як науки. Наведемо найбільш поширені з них. Всесвітньовідомий американський економіст Поль Самуельсон, якому в 1970 році запідготовлений ним підручник «Економікс» (витримав декілька видань)було присуджено Нобелівську премію, пише, що це: 1) наука про видидіяльності людей, пов'язані з обміном і грошовими угодами; 2) наука провикористання людьми рідкісних чи обмежених економічних ресурсів для виробництварізних товарів і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання; 3)наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, Досягнення ними засобів доіснування і використання цих засобів; 4) наука про те, як людство розв'язуєсвої завдання у галузі споживання і виробництва; 5) наука про багатство.
Шведський економіст К.Еклунд в роботі «Ефективнаекономіка» зазначає, що економічна теорія вивчає, як організувативикористання різних ресурсів суспільства, щоб задовольнити потреби людей.
Американські економісти, автори підручника«Економікс» К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю вважають, що«економікс» досліджує проблеми ефективного використання обмеженихвиробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимальногозадоволення матеріальних потреб людини.
Цей перелік може бути досить великий, але продовжувати його,очевидно, нема рації. Жодне визначення не охоплює всієї системи економіки, томуне є повним. Втиснути у декілька рядків точний опис предмету просто неможливо.Але ні одне з тлумачень не можна і відхилити, оскільки у кожному з них єраціональне зерно, відображається та чи інша сфера економіки. Очевидно, що іпретендувати на «найбільш повне» тлумачення предмету економічної теоріїнема сенсу, через те що воно теж ніколи не буде повним.
На наш погляд, більшість як вітчизняних економістів, так ізарубіжних, схиляються до того, що найбільш вдалою дефініцією предметуекономічної теорії можуть бути визначення, що подаються в підручниках«Економікс» К.Макконнелл і С.Л.Брю або ж за редакцією П.Самуельсона(за номером два). Ці визначення можна розширити, уточнити, але суть залишаєтьсята ж. Так, Пруссова Л.Г., автор посібника «Основи ринковоїекономіки», пише, що предметом економічної теорії є «вивченнязакономірностей розвитку суспільного виробництва і обґрунтування виборугосподарюючими суб'єктами способів оптимального використання обмежених ресурсівз метою задоволення зростаючих потреб індивідуумів і суспільства]
Сучасна економічна теорія виконує такіосновні функції:по-перше, пізнавальну. Вона полягає в тому, щоб розкрити суть економічних явищі процесів, форми їх прояву, притаманні суперечності тощо, щоб дати відповідіна питання, які є важливими для суспільства в цілому і кожного індивіда зокрема.По-друге, практичну функцію. Вона полягає в розробці принципів і методівраціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політикидержави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії — довгострокової господарської політики суспільства (про це йшла мова у другомупитанні, при з'ясуванні стану розвитку економічної теорії в Україні в сучаснихумовах). Посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативностісуспільного виробництва. Для світових лідерів тепер звична справа, — пишутьК.Р.Макконнелл і СЛ.Брю в „Економікс“, — отримувати від економістівабо просити у них порад і рекомендацій з проблем економічної політики,»політеконом нині входить як обов'язковий член у вищі урядові ради",- зазначають вони.
По-третє, економічна теорія виконує методологічну функцію. Цеозначає, що дана наука виступає теоретичною основою для конкретних економічнихнаук, таких як бухгалтерський облік, фінанси і кредит, статистика, економікапромисловості тощо. Вона розробляє загальні методологічні принципи, без яких неможе обійтися жодна з них, дає визначення (тлумачення) категорій (наприклад, щотаке гроші, прибуток, собівартість тощо), якими користуються всі іншіекономічні науки. Крім вказаних, виділяють ще і такі функції економічноїтеорії, як прогностичну, суть якої полягає в тому, що економічна теорія єбазовою наукою при обґрунтуванні прогнозів, програм і планів, а також виховну,оскільки економічна теорія формує економічний тип мислення кожної людини тасоціальної чи професійної груп населення. З точки/зору обґрунтуваннянеобхідності ресурсозбереження і охорони навколишнього середовища економічнатеорія за окремими оцінками виконує і таку функцію, як екологічна.
Виконуючи дві перші названі нами функції, економічна теорія використовуєтьсядля того, щоб, по-перше, описати і пояснити економічні процеси і явища (рухвиробництва, інфляцію, доходи тощо), по-друге, для обґрунтування економічноїповедінки. В обох випадках ми маємо справу спочатку з позитивною, а потім знормативною економічною теорією.
Позитивна економічна теорія описує факти, відносини в сферіекономіки. Наприклад: який сьогодні рівень інфляції або безробіття?
Нормативна економічна теорія обґрунтовує економічну поведінкулюдей в тому чи іншому суспільстві. Наприклад, обґрунтовує, яким є допустимийрівень інфляції чи безробіття, або чи варто через систему податківперерозподіляти доходи на користь бідних верств населення, як мають зростати витрати держави наоборону — на 3,5 чи 10 відсотків в рік тощо.
Саме по широкому колу політичних і морально-етичних проблемекономіки, які обґрунтовує нормативна економічна теорія, існують суттєвірозбіжності між самими економістами і різними економічними школами, течіями,теоріями.
Економічна теорія тісно пов'язана з іншими науками. Цезумовлено насамперед тим, що різні сторони і процеси розвитку суспільства, атакож суспільства і природи тісно зв'язані і взаємодіють один з одним. Отже,існує певний взаємозв'язок економічної теорії як з гуманітарними, так іприродничими науками. Їх предмет вивчення нерідко пересікається з предметом економічної теорії.Прикладом може бути її близькість хоча би з історією. Чи можна вважати простимзбігом обставин той історичний факт, що після того, як Колумб відкрив Америку зусім її золотом, ціни в Іспанії Європі підвищувалися протягом століть? Длятлумачення подібних фактів історії необхідні аналітичні засоби економічноїтеорії, бо факти інколи не свідчать самі за себе.
Високий рівень і швидкі темпи розвитку природничих наук, якправило, відкривають можливості вирішення тих чи інших техніко-виробничих задачне одним, а декількома способами. Впровадження їх досягнень у виробництвовимагає великих затрат. Тому для їхнього вирішення все більш важливе значеннянабуває економічне обґрунтування тих чи інших варіантів. Причому економічних обґрунтуваньвимагають все нові і нові галузі людської діяльності, але розвиток природничихнаук одночасно веде і до розширення рамок економічних досліджень (використаннярізних математичних методів в економічних дослідженнях, ЕОМ тощо).
Серед великої кількості наук, зв'язаних з економічноютеорією, особливої уваги заслуговує з'ясування її взаємозв'язку з різнимиекономічними науками: загальними (ті, що вивчають економічну структурусуспільства в цілому, наприклад такі, як економічна історія, історіяекономічних вчень тощо); спеціальними або функціональними, такими як економічнастатистика, фінанси і кредит, бухгалтерський облік, аналіз господарськоїдіяльності та ряд ін.; галузевими, які складають найбільшу групу економічних наук,наприклад економіка промисловості, економіка сільського господарства, економікабудівництва, економіка охорони здоров'я тощо. Функціональні і галузевіекономічні науки є складовою частиною комплексу прикладних економічних наук,кожна з яких несе відповідальність за ефективне функціонування тієї чи іншоїділянки народного господарства чи певної сторони економічної діяльності.Об'єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної зних є відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності, тому економічнінауки взаємодіють між собою через обмін інформацією, використання суміжнихдосліджень тощо. Якщо для функціональних і галузевих економічних наук питанняпро вихід на суспільну практику носить прямий, то вихід економічної теорії напрактику носить опосередкований прикладними економічними науками характер.Економічна теорія визначає вихідні позиції, напрями і шляхи для конкретнихекономічних досліджень, для вирішення тих чи інших виробничих задач.
Економічні процеси і явища аналізуються на мікро-, макро- іглобальному рівнях. Мікрорівень економіки починається з сім'ї; фірма(підприємство) є його основною ланкою. Макрорівень охоплює господарство цілоїкраїни, а глобальний — міждержавні економічні об'єднання та всесвітнє господарство.
Мікроекономіка як наука вивчає механізм прийняття рішеньокремими економічними суб'єктами, досліджує взаємозв'язки виробництва іспоживання. Об'єктами мікроекономічного аналізу є процеси функціонування ринкуокремих товарів і послуг; економічні процеси в рамках конкретного виробництва;проблеми ціноутворення, попиту і пропозицій; проблеми ефективності виробництвана рівні фірми, окремого робочого місця тощо.
Макроекономіка — розділ економічної теорії, який вивчаєекономічні процеси на рівні держави, народного господарства в цілому, зокремапроблеми суспільного відтворення, проблеми виробництва суспільного продукту,розподіл, перерозподіл та використання національного доходу; проблеми інфляції,безробіття тощо.
Макро- і мікроекономічні процеси взаємозв'язані між собою. Цезумовлено тим, що межа, між макро- і мікроекономікою є певною мірою умовний.Виділення макро- і мікроекономіки не слід розуміти таким чином, ніби предметекономічної теорії настільки різко розділений на окремі ланки, що будь-яку темукурсу, який вивчатиметься, можна віднести або до макро-, або до мікроекономіки.Більшість тем входять до обох сфер. Але якщо макроекономіка вивчає «неокремі дерева», а ліс, робить огляд економіки ніби з пташиного польоту, томікроекономічний аналіз необхідний для того, щоб побачити з найближчої віддалідеякі досить специфічні компоненти нашої економічної системи. Образновисловлюючись, в мікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а окремі дерева.
3. Методи дослідження економічнихпроцесів і явищ
Поняття методу походить від грецького слова«методос» — шлях до чого-небудь. У чому ж полягає діяльністьекономістів? Що вони мають на меті? Які методи використовують?
Діяльність і методи, які використовуються економістами,наочно зображені на рис. 1.
Економісти нерідко вирішують свою задачу, починаючи з рівнятеорії, перевіряючи або відкидаючи дану теорію, звернувшись до фактів. Такийметод, від теорії чи гіпотези (гіпотезою виступає неперевірений принцип) дофактів, називається дедуктивним. Дедукція і індукція являють собою непротилежні, а взаємодоповнюючі методи дослідження.
Нарешті загальні уявлення про економічні явища і процеси, аточніше економічну поведінку, які формуються на основі економічних принципів,можуть потім бути використані для вироблення економічної політики. Підостанньою розуміють всю сукупність дій держави по відношенню до економіки.Держава впливає на різні сторони економіки з допомогою адміністративно-правовоївлади в поєднанні з зосередженими в її руках економічними важелями, такими якбюджет, грошова система, фінансова тощо.
Для того, щоб держава могла справляти ефективний вплив наекономіку, потрібно володіти умінням передбачувати. Економічні принципидопомагають зробити можливим таке передбачення і служать базою для реальноїекономічної політики.
В економічній теорії виділяють загальні закони — ті, що діютьна всіх етапах людського розвитку, наприклад закон зростання продуктивностіпраці; особливі або проміжні — ті, що діють на декількох етапах, але не навсіх, до них належать закони ринкової економіки — попиту і пропозиції,грошового обігу тощо; специфічні — ті, що діють на одному етапі, скажімо, законпородження монополії концентрацією виробництва.
Поняття «принцип» дещо меншою мірою передбачаєступінь точності. Економічні принципи — це узагальнення, які випливають зсамого терміну і втілюють в собі дещо неточні кількісні визначення, нерідкопостають у формі ймовірностей. Модель — це спрощена картина реальності,абстрактне узагальнення того, яка дійсна поведінка відповідних статистичнихданих. В працях західних економістів, підручниках «Економікс» цітерміни здебільшого вживаються як синоніми. Вибір вживання того чи іншого з нихдиктується нерідко доцільністю або звичкою.
Економічні теорії чи принципи обов'язково виявляютьсяабстракціями. Вони не відображають всієї гами реальної дійсності. Методнаукової абстракції в економічній теорії є одним з найважливіших. Він полягає увиділенні найсуттєвішого, що вивчається, абстрагуванні від усякогодругорядного, випадкового, аналізі взаємозв'язків між двома явищами,припускаючи, що інші відсутні тощо.
Важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ євикористання методу аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмету(явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Синтез, навпаки, означаєпоєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяєрозкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливістьпоказати, в яких формах це притаманне економічній дійсності, веде доузагальнення Наукове пізнання передбачає використання і таких методів, якпоєднання логічного і історичного підходів до вивчення економічних процесів іявищ; кількісного і якісного їх аналізу. Логічний метод дослідження єісторичним методом, звільненим від історичної форми і випадковостей історичногопроцесу. Не можуть досліджуватись економічні явища тільки з боку кількості абоякості. Розкриваючи кількісні зміни процесів економічного життя, економічнатеорія викреслює і перехід кількості в нову економічну якість. Використаннякількісного і якісного аналізу обумовлює використання математичних істатистичних методів і інструментів дослідження економічних явищ.
Завершальною ланкою методу пізнання економічних процесів іявищ, критерієм істини виступає суспільна практика.
Окремої уваги заслуговує проблема ролі графіків в процесіпізнання економічних явищ і процесів. Відзначимо, що графіки служать засобом, здопомогою якого економісти виражають свої теорії і моделі. Більшість принципіві моделей, з якими зустрічається графіків є зручним засобом як демонстрації цихзв'язків, так і маніпуляції ними. Отже, графіки служать зручним і інформаційнимзасобом ілюстрації економічних взаємозв'язків чи принципів. При вивченні курсуекономічної теорії, цілком ймовірно, неодноразово доведеться звертатися до графічнихзображень.
Цю науку важливо вивчати хоча би тому, що: 1) вона дає ціннізнання про наше соціальне середовище і поведінку; 2) озброює демократичнісуспільства спроможністю розумно приймати фундаментальні рішення; 3) не будучипереважно професійною дисципліною, вона тим не менш може забезпечити менеджера(керівника), підприємця чи споживача цінною інформацією; 4) відкриваєможливість студентові, майбутньому кваліфікованому спеціалістові, стати людиноюерудованою, економічно мислячою, почерпнути знання, які слугуватимуть їїособистим інтересам, а також інтересам розбудови економіки незалежної України.
4.Економічна теорія і економічна політика і їх взаємозв’язок
Економічна теоріяє основою для вироблення державної економічної (господарської) політики. Міжтим її зв'язок з господарською практикою опосередкований багатьма чинниками йумовностями. Економічна теорія,
по-перше, пізнає економічні процеси та явища, економічнізакони, форми їх прояву і механізм дії; по-друге, вона визначає принципиекономічної поведінки агентів економіки; по-третє, допомагає виявити чинникирозвитку господарства; по-четверте, вона сприяє ухваленню раціональних рішень.
Економічна політика держави контролює економічну поведінкуабо її наслідки, або ж впливає на них. У багатьох випадках її результативністьвизначається компетентністю державних діячів і службовців, їх здатністюсвоєчасно приймати рішення та передбачати короткі та довгострокові, бажані абонебажані наслідки своїх дій.
Політика активного втручання держави в суспільне життя можевпливати на економічний прогрес у трьох напрямках:
• сприяти його розвитку;
• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічнийрозвиток;
• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи йогов одному напрямі і стримуючи в іншому.
Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силоюрозвитку суспільства і людини, якщо вона науково обґрунтована. Такою єполітика, що ґрунтується на об'єктивно діючих законах, враховує різноманітніінтереси суспільства, передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.
Якщо ж політика засновується на помилковій теорії, яка невиходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства,підпорядковує одні інтереси іншим, вона є антинауковою. Така політика ведесуспільство до кризових явищ, а відтак до регресу. Це стосується й економічноїполітики. З огляду на це першоосновою вироблення науково обґрунтованоїекономічної політики є економічна теорія.
У той же час економічна наука не дає готових рекомендацій,які застосовуються безпосередньо в господарській політиці. Але незважаючи нате, що економічна політика представлена багатьма напрямами, нерідковзаємовиключаючими твердженнями, незважаючи на абстрактність і нібито вдаванунадуманість її міркувань, справедливі слова американського економіста П.Самуельсона (лауреата Нобелівської премії — 1970 р.), що економічні принципиволодіють такою ж витонченістю, яку ми знаходимо, наприклад, в геометріїЕвкліда. Економічна теорія виступає скоріше методом, ніж ученням,інтелектуальним Інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володієнею, робити правильні висновки. Ці слова належать одному з найвизначнішихекономістів XX століття Дж. Кейнсу.
Узагальнюючи вище сказане, можна відзначити, що економічнатеорія, розкриваючи й науково аргументуючи економічні принципи та закони,закладає лише основи обґрунтування державної активності й прийняття рішень векономічній політиці.
Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращоюекономічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання державив економіку, кейнсіанська економічна теорія, навпаки, дотримується поглядубезумовного втручання держави в економічне життя суспільства. Неоліберальнаконцепція відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в господарськийпроцес і водночас принцип втручання держави, в процес формування захистуконкуренції. Моиетаристська концепція концентрує увагу на антиінфляційнихзасобах економічної політики, регулювання обсягу грошової маси.
Отже, в сучасних умовах жоден із напрямів економічної теоріїне відкидає участі держави в економічному регулюванні економіки. Мова йде лишепро механізм, ступінь, напрями та межі втручання держави в економіку.
Сучасна економічна політика держав з ринковою економікою — цецілісна система заходів спрямованих на регулювання поведінки економічнихагентів або наслідки діяльності цих агентів для досягненних поставленихекономічних цілей. Крім цілей вона включає напрями, шляхи, методи, важелірозвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.
У цивілізованому суспільстві, що г мова ґрунтується наринкових засадах економіки, визначають такі традиційні цілі (рис. 6).
Стосовно визначених цілей слід зауважити. По-перше, у різнихкраїнах і в різні періоди такі цілі мають свої специфічні форми прояву. По-друге,виникає проблема адекватного тлумачення перелічених вище економічних цілей, атакож розробки специфічних політичних програм, спрямованих на досягнення цихцілей. Якщо окремі цілі можуть бути досить точно виміряні (1,4,8), то кількісновиміряти інші — проблематично, що призводить до виникнення суперечок з приводуїхнього точного значення. По-третє, деякі цілі доповнюють одна одну, оскільки здосягненням однієї з них можна досягти інших цілей. Але окремі цілі можутьсуперечити, або взаємно виключати одна одну. За цих умов суспільство змушеневизначати пріоритети у здійснені завдань.
Для виробленняекономічної стратегії на основі всебічного врахування вимог об'єктивнихекономічних законів першочергове значення має забезпечення реалістичної,об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічнихзавдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого— такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшогосоціально-економічного розвитку.
5. Економічні цілі суспільства
1. Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництвобільшої кількості високоякісних товарів та послуг, що дає змогу досягти вищогорівня життя людей.
2. Повна зайнятість. Відповідну роботу слід забезпечитиможливість знайти роботу всім, хто бажає і здатний працювати.
3. Економічна ефективність. Необхідно за мінімальних витратодержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебуваютьу розпорядженні суспільства.
4. Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищенняабо зниження загального рівня цін.
5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники іспоживачі мають володіти високим ступенем свободи у своїй економічнійдіяльності.
6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян неповинна злидарювати, коли інші купаються в розкоші.
7. Економічна захищеність. Слід забезпечити гідне існуванняхронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто неспроможний заробити собі на прожиття хоч би мінімальний дохід.
8. Торговельнийбаланс. Кожна країна має підтримувати розумний баланс міжнародної торгівлі таміжнародних фінансових операцій.
У кожний період часу важливо визначити конкретні напрямиекономічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бутидовільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнемрозвитку продуктивних сил, конкретними історичними умовами, ситуацією у світі.
Після проголошення в серпні 1991 року державної незалежностіУкраїна одержала можливість скористатися правом на реалізацію національнихекономічних інтересів, вироблення і здійснення власної економічної політики.Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власнінаціональні інтереси виявився значно складнішим, ніж це очікувалось.
Економічна політика, яка здійснювалась у перші рокинезалеяшості в Україні, характеризувалася відсутністю уявлень прозміст та напрями
формування нової економічної системи, місце та роль держави вздійсненні трансформаційних перетворень адміністративно-командної економіки і,як наслідок, прийняттям суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владою,непослідовністю і нерішучістю у здійснені економічних реформ.
В умовах проведення радикальних економічних реформв Україні відбувається:
• звільнення економіки від адміністративно-командних методівуправління, утвердження ринкових відносин;
• формування багатоукладної ринкової економіки, в якійвзаємодіють різноманітні форми власності, домінуючою з яких є приватнавласність на засоби виробництва;
відродження класу реальних власників, формування середньогокласу;
• економічне зростання (протягом 2000-2003 рр. ВВП зріс на132,9%) тощо.
Перед українською державою сьогодні постало одне з ключовихзавдань — знайти розумне співвідношення між державним регулюванням економіки Іїї ринковим саморегулюванням.
Основною метою соціально-економічної політики насередньострокову перспективу є формування такої моделі розвитку економіки, якаб мала довгостроковий потенціал зростання, здатність забезпечувати послідовнепідвищення добробуту населення, зміцнення конкурентоспроможності українськоїпродукції.
Перехід до ринку,економічні реформи, економічне зростання не можуть бути для України самоціллю.Це лише інструменти, які поряд з посиленням державного впливу на економікумають забезпечити досягнення важливих економічних цілей. Такими цілями вУкраїні на сучасному етапі, безумовно, є не просто вихід економіки з кризовогостану і забезпечення стабільного економічного зростання, а підвищення рівняжиття широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, досягненнясоціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах між самими людьми,людиною та природою, забезпечення українській державі економічної самостійностіта гідного місця у світовому співтоваристві тощо.