ПРЕДМЕТ І МЕТОДПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
Вступ
Середнаук, які вивчаються студентами спеціальності «Економічна кібернетика» вуніверситеті, провідне місце займає політична економія. Вона досліджуєекономічні відносини, тобто суспільні відносини людей, які складаються впроцесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ на різнихступенях розвитку людського суспільства. Економічні відносини складають основувсього суспільного життя, фундамент суспільного життя, обумовлюють йоговиникнення та розвиток.
Політичнаекономія формує логічні поняття, категорії, які відображають у узагальненомувигляді умови економічного життя людей та досліджують важливі причинні зв’язкита взаємозалежності, які розкривають характер виробничих відносин, тобто вивчаєзакони розвитку суспільства. Такий підхід дає наукове розуміння сутностіекономічних процесів, роз’яснює історичну необхідність та об’єктивнізакономірності виникнення та розвитку різних суспільно-економічних формацій,сучасний стан економічного розвитку.
Значенняполітичної економії особливо зростає на даному етапі у зв’язку з розбудовоюринкової економіки в нашій країні.
Політичнаекономія є теоретичною базою для усіх економічних наук. Вона озброює студентівзнанням теорії та методу наукового аналізу, які забезпечують поєднаннявисновків науки з практикою економічного життя.
Дужевелика роль політичної економії у формуванні майбутніх економістів, адже самевід їхніх зусиль багато в чому залежить підвищення ефективності виробництва таудосконалення механізму господарського управління.
Політичнаекономія, з одного боку, озброює студентів методологією, яка є універсальноюдля будь-якої галузі наукових знань. З іншого боку, вона є теоретичнимфундаментом всієї системи спеціальних та галузевих економічних дисциплін.
Специфічнізакономірності, які вивчають різні економічні науки, являють собою конкретніформи прояву загальних законів, які вивчає політична економія, в умовахконкретної галузі економічних знань. Без глибокого вивчення політичноїекономії, логіки її законів і категорій неможливо зрозуміти закономірності тієїчи іншої галузі економічної науки та оволодіти механізмом їх практичноговикористання.
1.Виникнення політичної економії
Господарсько-економічніпроблеми завжди знаходилися в центрі уваги людей. Донаукові економічні проблемизустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблемизустрічаються також у давнину в рамках єдиної філософської науки.
Накопиченнявеликих об'ємів економічних знань приводить до їх розчленовування івідособлення.
Виникненняспеціальних досліджень відноситься до початку XVII ст. (зародження капіталізмуі формування національних ринків). Термін політекономія був вперше застосованийфранцузьким вченим – меркантилістом Антуаном де Монкретьєном у 1615 р.
Меркантилізм– перша школа політекономії. Походить від італійського слова мерканте (купець).Багатство суспільства ототожнювали із золотом. Джерелом багатства вважалиторгівлю. Меркантилісти сприяли розкладанню феодалізму, первинному накопиченнюкапіталу.
Класичнаполітекономія виникла у зв'язку з проникненням капіталу в сферу виробництва ібула пануючою школою у другій половині XVIII – початку XIX століття.
Першіпредставники цієї школи – фізіократи, які джерелом багатства вважаливиробництво, але лише сільськогосподарське. Головна їх заслуга – перша спробапровести аналіз суспільного відтворення.
Представникикласичної політекономії – Вільям Петті, Адам Сміт, Давід Ріккардо – обґрунтували,що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво.
Заслугакласичної школи в тому, що її представники:
– ввелиметод абстрагування, що відкриває можливості проникнення у глибинну сутьдосліджуваних явищ;
– заклалиоснови трудової теорії вартості;
– досліджувалимеханізм відтворення суспільного капіталу;
– зробилиспробу пояснити закони, які керують економічними явищами;
– виступализа обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі.
Усередині і другій половині XIX ст. у працях Сисмонді і Прудона розвиваласядрібнобуржуазна політекономія. Вона відображала інтереси і погляди дрібнихтоваровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку, і тому виявиласябезплідною.
Сучаснаполітекономія характеризується великою кількістю напрямів, шкіл, течій, основніз яких: неокласичний, кейнсіанський, монетаризм та інституційно-соціологічний.
Вонирозрізняються трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношенням івзаємодією в економічному розвитку.
Неокласикивиходять з корінного положення класичної школи про ринок і конкуренцію як проприродні умови функціонування і розвитку економіки. Ринковий механізмсаморегулювання вважається єдино ефективним способом функціонування економіки.
Державневтручання може привести до порушення економічної рівноваги, до зниженняефективності. Ґрунтується на теоріях граничної корисності і продуктивності.
Кейнсіанствовиникло в 30-і роки XX-го століття у зв'язку з необхідністю виведення економікзі світової кризи 1929–1933 рр. Кейнс випустив у 1936 р. роботу «Загальнатеорія зайнятості, відсотка і грошей».
Основніїї положення зводяться до того, що ринковий механізм не здатний повністюусунути кризи і безробіття, необхідне державне регулююче втручання звикористанням численних економічних важелів та інструментів.
Монетаристськітеорії інтенсивно розвиваються. В центрі їх уваги – антикризові заходи:стимулювання економічної активності з використанням фінансово-кредитноїсистеми, грошового обігу, інфляції для підвищення попиту і підхльостуваннявиробництва.
Вінституційно-соціологічному напрямі об'єктом дослідження є такі суспільніінститути, як корпорації, профспілки, держава. При цьому в центрі уваги –загальнолюдські цінності.
Виступаютьпроти надмірної ідеологізації суспільного життя, проти мілітаризації економіки,за індикативне державне планування економіки, за гарантовані доходи, зарозширення державних соціальних програм, за організацію державоюперекваліфікації працівників у зв'язку з технологічним безробіттям.
2.Предмет політичної економії
Політичнаекономія – це наука, що вивчає виробничі (економічні) відносини між людьми в їхвзаємозв'язку з продуктивними силами. Вона з'ясовує закони, які керуютьвиробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ на різнихступенях розвитку людського суспільства.
Політичнаекономія вивчає не саме виробництво, не технічну його сторону, а суспільнуформу виробництва, тобто економічні відносини, що складаються між людьми в процесівиробництва.
Такевивчення можливе за допомогою абстрактного мислення.
В результаті розкриття суті економічних явищ формуються логічні поняття, щовідображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства. Вониістинні, оскільки є абстракціями існуючих насправді відносин, і історичні,оскільки різним способам виробництва властиві свої категорії.
Дляполітичної економії характерне з'ясування істотного, постійного в економічнихвідносинах.
Економічнізакони – внутрішні, істотні, міцні, стійкі, такі, що повторюютьпричинно-наслідкові зв'язки і залежності в економічних відносинах людей.
Економічнізакони, як і закони природи, мають об'єктивний характер – вони діють незалежновід волі і свідомості людей, що обумовлене такими обставинами:
– виробництвожиттєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, силприроди, що існують незалежно від волі і свідомості людей;
– матеріальноюосновою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вонине можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а томуне можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть довільно маніпулюватиоб'ємами і видами виробництва.
Особливістюекономічних законів є те, що вони, на відміну від законів природи, виявляютьсячерез свідомі дії самих людей. Тобто із зміною суспільних умов, перш за все,форми власності на засоби виробництва, одні закони втрачають силу, іншіпочинають діяти.
Економічнізакони виступають як пануюча тенденція соціально-економічного розвиткусуспільства. Вони виявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всійїх сукупності на достатньо довгих відрізках часу; вони не є демонічнимиповелителями, що перетворюють людей на покірних слуг, вони визначають загальнулогіку економічного розвитку.
Людине безсилі перед цими законами, не позбавлені своїх інтересів і активноїініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей,але не від їх діяльності.
Цезакони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони маютьмісце тільки в людському суспільстві. Пізнаючи економічні закони і здійснюючисвою економічну діяльність в їх руслі, люди досягають високих результатів усвоїй діяльності; діяльність, яка йде врозріз з ними, приносить труднощі.
Векономічному житті суспільства серед багатьох питань основними є такі:
1) щовиробляти;
2) яквиробляти;
3)для кого виробляти.
Залежновід того, які даються відповіді на ці запитання, можна встановити, що у країніє та або інша економічна система – планова або ринкова. Якщо ці питаннявирішуються централізованою державою (або державними органами), то говорять, щов країні планова (централізована або командна) економіка.
Цевважається однією крайністю. Іншою крайністю вважається той випадок, коли цітри питання вирішуються ринком через ціновий механізм, про який мова підепізніше.
Ценазивається вільною економікою, і тут кожен виробник і покупець приймає рішеннязалежно від ринкових умов (це називається ринковою економікою). Між цими двомакрайнощами знаходиться змішана економіка, в умовах якої три виділені питаннявирішуються спільними зусиллями держави, виробників і споживачів. Коженвідповідає за вирішення конкретних питань в конкретних умовах.
Триосновні питання – що виробляти, як виробляти, для кого виробляти – можна замінитиєдиним питанням: ким приймаються рішення про розподіл ресурсів?
Історіяне знає такого суспільства, в якому питання про розподіл абсолютно всіхресурсів вирішувалося б тільки державою або тільки окремими людьми.
Виходячиз цього, не визнається реальне існування ні планової, ні вільної, ринковоїекономіки в чистому вигляді. Економіка будь-якої країни вважається змішаною,включаючи економіку Куби та економіку Північної Кореї. Основна відмінність тутполягає в тому, що ступінь «змішаності» економіки кожної країни різний. В однихкраїнах велика частина питань про розподіл ресурсів вирішується державою, аменша – споживачами і виробниками. В інших країнах – навпаки.
3.Методи дослідження економічних процесів
Уполітичній економії затвердилися в основному два підходи до вивченняекономічних явищ: позитивізм і нормативізм. Прихильники позитивізму вважають,що політична економія – це чиста наука, така сама, як і природні науки, тому івивчати явища вона повинна за аналогією з природничими науками.
Вонадає опис економічних явищ такими, якими вони є, якими вони постають у реальнійдійсності. Одним з принципів позитивізму є принцип верифікованості(перевірності) теорії або гіпотези, відповідно до якого вона має одержатичасткове або повне підтвердження на практиці.
Якщовона суперечить фактам, тоді її або удосконалюють, або відкидають і розробляютьнову теорію.
Прихильникинормативного підходу заперечують необхідність аналізу реальних фактів зааналогією з природними науками. Під час вивчення економічних явищ, стверджуютьвони, важливо враховувати соціальні, політичні та інші чинники, в оцінці якихістотну роль відіграють досвід, знання, переконання, суб'єктивна думка ученого.
Нормативнийпідхід припускає певну думку, оцінку, рекомендацію з приводу того або іншогоявища. Але ці думки неможливо звірити з реальними фактами, спростуватиемпірично, на відміну від позитивістського підходу.
Слідзазначити, що достовірність і точність результатів залежать від рівня, на якомупроводиться дослідження. Те, що є істинним для окремих елементів або частини,далеко не завжди вірно для множини в цілому.
Так,наприклад, фермер прагне підвищити врожай, щоб мати більший дохід, але коливрожайність підвищується у всіх фермерів, ціни падають, і можлива ситуація,коли дохід як в цілому, так і окремого фермера, скоротиться. Тому нерідкозакономірності економічної поведінки різні на рівні економіки в цілому і нарівні її окремих елементів.
Політичнаекономія вивчає макро- і мікроекономічні проблеми. Хоча макроекономіка імікроекономіка використовують однаковий інструментарій, але розглядаютьекономічні явища під різною точкою зору.
Макроекономікадає уявлення про стан, економічне «здоров'я» країни в цілому; вона досліджуєтакі сукупні величини, як національний дохід, валовий національний продукт,загальний рівень цін тощо. Основними макроекономічними проблемами є економічнезростання, зайнятість, об'єм виробництва в країні, інфляція, цикли та ін.
Мікроекономікадосліджує окремі економічні одиниці та особливості їх індивідуальної поведінки.Вона вивчає ціни і об'єм виготовленої продукції на окремих ринках, чинники, щовпливають на зміну попиту і пропозиції окремих товарів, з'ясовує спонукальнімотиви в поведінці окремих індивідуумів.
Великийарсенал методів наукових досліджень. Вони поділяються на дві групи – емпіричніі теоретичні.
Емпіричні– полягають у зборі фактів, обліку всіх змін, що відбуваються з ними, в їхугрупуванні, математико-статистичній обробці.
Теоретичніметоди є засобом проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ, розкриттязаконів їх функціонування і розвитку.
Уполітекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактнихвисновках, у висуненні і перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванніекономічних процесів.
Широковикористовується метод абстрагування: відвернення від другорядних, неістотнихсторін даного явища з метою виділення першорядних глибинних властивостей, щорозкривають його суть.
Задопомогою методу абстракції формуються поняття економічних законів і категорій.Кращим засобом перевірки гіпотез, що висуваються, є експерименти, тобтовідтворення відповідних процесів у лабораторних умовах. У політекономіїлабораторні експерименти неможливі, а економічні вельми обмежені.
Алепевною мірою це компенсується широкими масштабами теоретичних дискусій учених-економістів,що ведуться у пресі, на конференціях, симпозіумах, а також методом єдностілогічного та історичного.
Дослідженнязавжди виходять з історично реальних чинників. Спостерігаються всі зміни, яківідбуваються в часі. Абстрактно зроблені логічні висновки постійно звіряються,уточнюються відповідно до реального протікання досліджуваних економічнихпроцесів.
Підчас вивчення фактів, висунення і перевірки гіпотез використовуються методианалізу і синтезу, індукції та дедукції.
Аналіз– розкладання, розчленовування об'єкта, що вивчається, на складові частини.Один з методів проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ.
Синтез– вивчення предмета в єдності і взаємодії всіх його складових частин, йогосистемній цілісності.
Індукція– конструювання узагальнених висновків, теоретичних висновків, економічнихзаконів на основі емпіричних спостережень великих кількостей явищ, щовивчаються.
Дедукція– зустрічний, протилежний рух дослідницької думки від загальних науковихвисновків до приватних явищ з метою наукової оцінки, а також поглиблення,уточнення, підвищення якості загальних наукових висновків.
Будь-якагалузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію безлічі явищ, щовивчаються. Результатом цих узагальнень у політекономії є економічні категорії.
Економічнакатегорія – наукове збірне поняття, що узагальнено характеризує суть багатьоходнорідних, аналогічних економічних явищ. Це інструмент наукового пізнаннявиробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковійсвідомості дійсні економічні відносини.
Економічнікатегорії істинні, оскільки існують ті відносини, віддзеркаленням яких вони є.
Політичнаекономія вивчає відносини між людьми у вирішальній сфері їх життєдіяльності –економічній. Значення політекономії в житті суспільства може бутиохарактеризоване її функціями.
Політичнаекономія, як одна з галузей наукового знання, виконує:
1)пізнавальну функцію – шляхом забезпечення накопичення наукових знань у областівиробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощуванняінтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей,озброює їх знанням об'єктивних законів економічного розвитку суспільства, силоюнаукового передбачення;
2)методологічну функцію – шляхом вивчення економічних відносин людей у глибиннійїх суті. Це фундаментальна наука, вона є методологічною основою всіхекономічних наук. Це свого роду економічна філософія;
3)практичну функцію – шляхом реалізації теоретичної основи економічної політикидержави, підприємств, фірм. На основі законів, що відкриваються нею, і їїтеоретичних висновків органи державного управління, фірми визначають своїпрограмні цілі, економічну стратегію і тактику.
Політичнаекономія здійснює екскурси в інші науки, торкається політичних, ідеологічнихвідносин, особливо економічної і соціальної політики, психології, юриспруденціїв області господарського і цивільного права. Також стикається з науками, щовивчають техніку, технологію виробництва і людину.