АНОТАЦІЯ
Предметом курсової роботи є аналіз ринку праці в Україні.
Об’єктом дослідження виступає попит та пропозиція наринку праці.
Виходячи з дослідженого теоретичного аспекту ринкупраці дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку ринку праців Україні.
Розвиток економіки будь-якої держави визначаєтьсянаявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а такожнаявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею,забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинникзабезпечення стійкого економічного зростання держави.
Економічна ситуація в країні потребує передумов длязбільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності йогопраці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей іпідприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивнихчинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці,різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахункамиполітики ринку праці це спричинило низку проблем.
Основними методами дослідження єабстрактно-логічний підхід на базі системного аналізу процесів економічногожиття й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення,функціонування та розвитку відносин зайнятості як історично визначених типів.Застосування принципів порівняльного, структурно-функціонального йекономіко-математичного підходів необхідне для якісного й кількісного аналізудосліджуваних явищ. Ринок праці, система зайнятості та засоби її забезпеченнярозглядалися на макро- і мікрорівнях.
Ключові слова: ринокпраці, зайнятість, рівень зайнятості, державне регулювання.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ1. Теоретичні засади функціонування ринку праці
1.1 Поняттята сутність ринку праці
1.2 Інфраструктураринку праці
1.3 Нормативно-правовезабезпечення ринку праці
Розділ2. Аналіз ринку праці в Україні
2.1 Показникиекономічної активності та рівня зайнятості населення Україні
2.2 Аналіз показників безробіттянаселення України
2.3 Оцінкапопиту та пропозиції на ринку праці
Розділ3. Шляхи удосконалення функціонування ринку праці в України
3.1Проблеми функціонування ринку праці
3.2 Заходита перспективи розвитку ринку праці в Україні
Висновки
Списоквикористаних джерел
Додатки
ВСТУП
Розвиток економіки будь-якої держави визначаєтьсянаявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а такожнаявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею,забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинникзабезпечення стійкого економічного зростання держави.
У свою чергу, стійке економічне зростання розширюєможливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшенняпродуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, колиекономічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць,підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хтопрацює, а у цілому відбувається зростання безробіття та збільшення розриву міжзайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовуєактуальність дослідження ринку праці в контексті забезпечення стійкогоекономічного зростання України.
Предметом курсової роботи є аналіз ринку праці вУкраїні.
Об’єктом дослідження виступає попит та пропозиція наринку праці.
Виходячи з дослідженого теоретичного аспекту ринкупраці дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку ринку праців Україні.
Для досягнення визначеної мети необхідно виконатинаступні завдання:
— дослідити соціально-економічний зміст ринку праці;
— дослідити інфраструктуру ринку праці;
— визначити інструменти регулювання ринку праці;
— дослідити динаміку активності та зайнятості на ринкупраці в Україні;
— дослідити динаміку та причини безробіття населення;
— оцінити попит та пропозицію на ринку праці України;
Інформаційною базою послужили праці вітчизняних ізарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різнихаспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей,матеріали конференцій, журнальні статті, закони й інші нормативно-правовідокументи, що стосуються питань забезпечення зайнятості населення, соціальногопартнерства і регулювання соціально-трудових відносин.
Основними методами дослідження є абстрактно-логічнийпідхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносинзайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування тарозвитку відносин зайнятості як історично визначених типів. Застосуванняпринципів порівняльного, структурно-функціонального й економіко-математичногопідходів необхідне для якісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Ринокпраці, система зайнятості та засоби її забезпечення розглядалися на макро- імікрорівнях.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
1.1 Поняття та сутність ринку праці
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов'язаних ізкупівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сфероюпрацевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можнатрактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці міжроботодавцями і найманими працівниками.
У сучасних умовах поняття«ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінніпоняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає,і продавцем робочої сили.
Насправді наймання робочоїсили – це складніший процес. Акт найму робочої сили – лише завершальний етап удовготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця уробочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передуєдовготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. З огляду на це«ринок праці» у деяких джерелах пропонують замінити адекватними термінами, щобільше відповідають його сутності.
Ринок праці – це специфічнийвид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товаруособливого роду робочої сили або здатності людини до праці». Поняття «ринокпраці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили,її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочоїсили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються вюридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовомузаконодавстві.
Досліджуючи проблеми ринкупраці, О. Грішнова зазначає, що ринок праці – це система суспільних відносин,пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; цетакож економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупцій продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці міжроботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.
В. Петюх пише, що ринок праці– «це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічнихвідносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворенняіндивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всіланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою,системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичниминормами та національними традиціями, а по-друге – система механізмів:
а) купівлі-продажу робочоїсили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці тасоціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;
б) забезпечення зайнятості наіндивідуальному рівні найманою працею як частини механізму забезпеченнязайнятості всього населення;
в) соціального захистунайманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;
г) формування та розвиткуробочої сили;
д) узгодження попиту тапропозиції робочої сили тощо».
Узагальнюючи підходи довизначення ринку праці, зауважимо, що вони, доповнюючи один одного, зробиливажливий науковий внесок у розвиток уявлень про природу ринку праці.
Ринок праці відіграє важливуроль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасноговисокотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудовихресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняєнеефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.
Ринок праці сприяємобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і вміжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливостівирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посиленняекономічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності,прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються векономіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.
У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатнихпрацювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятихрозрізняють такі групи працездатних людей:
- особи, щоне працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які маютьвідповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, якішукають роботу після певної перерви в роботі);
- особи,котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місцеосновної або додаткової роботи;
- особи,які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місцероботи.
Указані категорії людей і визначають пропозицію праціна ринку праці. Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплюєвідносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення. Длявиникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови.Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку,зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного виборуроботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатисясвоєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічногопогляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немаєвсього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержаннязасобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Покупцем товару «робоча сила» на ринку є підприємець,який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі впроцесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошовувинагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засобиіснування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюєтьсярозміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни. Важливоюумовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівникавимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць, як складова ринку праці, щовідбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансійна підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тихпідприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводятьсяв дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники незадовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну. Необхідними умовамифункціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по територіїкраїни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна системапрофесійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації іперепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхіднихфінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботисистеми працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості;соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, якіперебувають на їхньому утриманні, та ін.
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит,пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначнавідповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працючи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринкупраці є індивідуальна робоча сила.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних тадуховних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів іпослуг
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктомкупівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу.При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певнийперіод, залишаючись власником цього товару. Найманий працівник і підприємецьюридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковоюмірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовимдоговором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язкиобох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовимдоговором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця запевною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режимупраці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманомупрацівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаноїроботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю тазайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом). Елементамиринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція.
Попит може бути індивідуальним і сукупним. Сукупнийпопит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють наринку.
Індивідуальний попит на робочу силу — це попитокремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
- попиту напродукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва, іншихтоварів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продуктфірми, організації;
- станувиробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів таефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва йпраці тощо;
- якостіпраці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
- фондузаробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певноїкількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тимбільше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вищазаробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фондузарплати буде найнята
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізуфакторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогоюйого стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць,розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкціюробочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільговогооподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільнозбільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам закожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних ізпошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Водночас мають бути установлені певні юридичніобмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливостііндивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скороченнякількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.
Держава повинна економічно заінтересовуватипідприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможнихверств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цьогодоцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочоїсили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць,організації профнавчання тощо. У разі скорочення попиту на робочу силу доцільнажорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використанняпраці трудівників, зменшення інвестицій тощо.
Формування попиту на робочу силу здійснюється підвпливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношеннязайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних групнаселення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики накожному підприємстві. Пропозиція робочої сили характеризує чисельністьпрацездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікаціїта ін.
Кон'юнктура ринку — це співвідношення попиту іпропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати наконкретні види праці та рівень зайнятості населення. Виділяють три типикон'юнктури:
- трудодефіцитна,коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
- трудонадлишкова,коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
- рівноважна,коли попит на працю відповідає її пропозиції. Кожен тип ринкової кон'юнктури,властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює всукупності загальний ринок праці в країні.
Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиціїскладається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації,зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.
На практиці загальна і структурна рівновага попиту іпропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньовпливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання наринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:
- підтриматисвою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
- утримуватисім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новоюробочою силою замість тієї, котра вибуває;
- підтримуватинормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язокгромадянина суспільства, що також потребує витрат.
Ринок праці виконує такі функції:
- узгоджуєекономічні інтереси суб'єктів трудових відносин;
- забезпечуєконкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
- забезпечуєпропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потребі розвитку техніки;
- підтримуєрівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
- формуєрезерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільноговідтворення;
- сприяєформуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
- стимулюєпрацю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
- впливаєна умови реалізації особистого трудового потенціалу;
- даєінформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, кон'юнктуру ринкутощо.
Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, єроботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєюздатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили.Роботодавець — покупець цього товару. Для найманого працівника основнимджерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.
Суб'єктами ринку праці є також посередники міжроботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілкироботодавців. Держава як суб'єкт ринку праці виконує такі функції: соціально-економічну,пов'язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулюванняробочих місць у всіх секторах економіки; законодавчу, пов'язану з розробленнямосновних юридичних норм і правил; регулювання ринку праці непрямими методами;захист прав суб'єктів ринку праці. Багатогранна роль роботодавця напідприємствах.
Ринковий механізм являє собою єдність двох складових:стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливудержави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпеченнявідповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має наметі досягнення їх ефективної збалансованості. В умовах ринкових відносинбудь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринкупраці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та їїпропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами;між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.
1.2 Інфраструктура ринку праці
Важливим напрямомпроцесу розбудови соціально-орієнтованих ринкових відносин в Україні єформування такої інфраструктури національного ринку праці, що забезпечує йогоефективне функціонування та відповідає ринковим умовам господарювання.
Для визначеннязмісту категорії "інфраструктура ринку праці" необхідно, перш за все,визначитись із змістом загального поняття «інфраструктура».
В сучаснійекономічній літературі виділяються поняття «виробнича інфраструктура» та «соціальнаінфраструктура». При цьому виробнича інфраструктура визначається як«комплекс галузей, обслуговуючих матеріальне виробництво та забезпечуючипідвищення його ефективності. До складу галузей виробничої інфраструктуривідносять транспорт та зв'язок, енергетичне господарство, водозабезпечення, складськегосподарство, ремонтно-будівельний комплекс, Інформаційне забезпечення та іншів частині обслуговування основного виробництва.
Соціальнуінфраструктуру визначають як «сукупність об'єктів, функціонування якихпов'язано із задоволенням особистих потреб, забезпеченням життєдіяльності,інтелектуального та духовного розвитку кожної людини». До складу соціальноїінфраструктури включають підприємства та установи соціально-побутового ісоціально-духовного призначення. При цьому соціально-побутову інфраструктуру утворюютьдіючі об'єкти торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування,житлово-комунального господарства та частково обслуговуючі населенняпідприємства й установи виробничої сфери. Тоді як інфраструктурасоціально-духовного призначення являє собою сукупність закладів освіти,культури, охорони здоров'я, масової інформації, фізичної культури і спорту таінших. При цьому метою управління соціальною інфраструктурою є «всебічнезадоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення».
Включеннязабезпечення матеріальних потреб населення, основою чого є праця, до завданьуправління соціальною структурою вже дає право віднести об'єкти, щозабезпечують функціонування ринку праці до складу об'єктів соціальноїІнфраструктури. Крім того необхідно врахувати духовний та культурний змістпраці, що надає людині можливості до саморозвитку, культурного і професійногозростання.
Разом з тим,праця являється одним із факторів виробництва, а носії праці являютьсяодночасно безпосередньою продуктивною силою виробництва та споживачамикінцевого продукту виробництва. Це визначає можливість віднесення об'єктів, щозабезпечують функціонування ринку праці до складу об'єктів виробничоїінфраструктури.
Отже, об'єкти, щозабезпечують функціонування ринку праці одночасно обслуговують матеріальневиробництво та забезпечують підвищення його ефективності шляхом регулюванняпопиту та пропозиції на ринку праці, підготовки та перепідготовки працівників,підвищення їх кваліфікації, а також сприяють всебічному задоволенню матеріальних,культурних та духовних потреб населення, вирішуючи таким чином основні завданнясоціальної політики країни. Крім того, безпосередньо від діяльності організаційта установ, що забезпечують функціонування ринку праці, залежить функціонуваннябанківської інфраструктури, інфраструктури страхових послуг та інших видівінфраструктури специфічного характеру, розвиток яких викликаний трансформацієюдо ринкових відносин в Україні.
Отже, правомірнимє виокремлення всіх об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці тавіднести їх до інфраструктури ринку праці, яка серед інших видівінфраструктури: виробничої, соціальної, ринкової, займає провідне місце,забезпечуючи виробництво, соціальну сферу, банківську систему, системустрахування, державні установи кваліфікованими працівниками і сприяючисоціальному та економічному розвиткові країни.
Відповідно дозмісту та функцій ринку праці надамо визначення поняттю „інфраструктураринку праці“.
Інфраструктураринку праці — це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринкупраці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями іпрацівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управліннямміграційними процесами в країні.
При цьомуоб'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці, правомірно поділити на двігрупи:
1) організації таустанови, що забезпечують функціонування ринку праці,
2)нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиціїна ринку праці.
Правомірністьвключення до складу об'єктів інфраструктури нормативно-правового середовищапідтверджується українськими вченими-економістами Буряком П. Ю., Карпінським Б.А., Григор'євою М. І. Так, інфраструктура ринку праці ними визначається як «державніта недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм,громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що взаємодіютьміж попитом і пропозицією праці». Іншими українськими економістамиінфраструктура ринку праці визначається як «сукупність суб'єктів, якізабезпечують організаційно, економічно, правово і науково-методично, тобтовсебічно, функціонування ринку праці, не допускаючи стихійності в його розвитку».При цьому основною задачею інфраструктури ринку праці визначається забезпеченняпідвищення гнучкості та ефективності функціонування ринку праці за рахунок:
- розповсюдженняінформації, яка, по-перше, забезпечить скорочення часу пошуку вакансійбезробітними і необхідних працівників підприємствами, по-друге, сприятиме наймуроботодавцями працівників, що відповідають їх вимогам, по-третє, яка б дозводила працівникам знайти робоче місце з відповідними умовами праці ізадовольняючим їх рівнем заробітної плати;
- професійногоконсультування і навчання безробітних новим професіям та спеціальностям;
- квотуванняробочих місць тим, хто об'єктивно не здатен конкурувати на рівних на ринкупраці; організації і сприяння розширенню сфери докладання праці;
- отриманнямасових звільнень і запобігання масовому безробіттю;
- розвиткуі раціоналізації фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринкупраці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення;
- розробкиі наукового обґрунтування заходів державної політики зайнятості населення таконтролю за їх реалізацією.
До організацій та установ, що забезпечуютьфункціонування ринку праці відносять державні органи управління ринком працікраїни національного, регіонального та місцевого рівня; недержавні закладисприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктівкраїни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце прицьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементомінфраструктури ринку праці і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.
1.3 Нормативно-правове забезпечення ринку праці
Нормативно-правовасистема регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правовізасади і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексузаконів про працю, Законів України „Про зайнятість населення“,»Про Державну програму зайнятості населення на 2010—2013 роки",«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття», «Про охорону праці», «Про освіту»,«Про колективні договори і угоди», «Про підвищення соціальнихгарантій для трудящих», Указом президента «Про Основні напрямирозвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2013 року»,Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Основних напрямівпроведення державної політики зайнятості на період до 2013 року»,регіональними програмами зайнятості населення т. ін. Крім того, існує ряддодаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціальновразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад,Законом України «Про основи соціального захисту інвалідів в України»,«Про державну допомогу сім'ям із дітьми» та ін.
До системизаконодавчо-нормативних документів входять також Генеральна та галузеві(тарифні) угоди, колективні договори та інші правові акти. Багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє наоснові співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучаснихекономічних процесів — роботодавців і найманих робітників при посередництвідержави. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послугв ринковій економіці надходить своє відображення в колективних угодах різнихрівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах).
Генеральна угода укладається між Кабінетом МіністрівУкраїни, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців тавсеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, спрямована на удосконаленняколективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвитоксоціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівниківта роботодавців. Положення Угоди діють безпосередньо, поширюються напідприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими якмінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональнихугод, колективних договорів.
Принциписоціального партнерства, цілі та обов'язки кожного соціального партнера щодо їхдосягнення розписані в генеральній угоді за такими розділами: 1) сприяннярозвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості; 2)сфера оплати праці; 3) умови праці та відпочинку; 4) соціальний захист тазадоволення духовних потреб.
Соціальнимипартнерами в генеральній угоді затверджується перелік видів та мінімальнихрозмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівниківоб'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер, длявстановлення у галузевих, регіональних угодах та колективних договорах;узгоджується порядок проведення соціального діалогу Сторонами Угоди, порядокприєднання до Угоди; готується протокол розбіжностей щодо окремих пунктівГенеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннямиорганізацій роботодавців і та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями.
Галузева угода, заключається між галузевим Міністерством,галузевими профспілками і галузевим об'єднанням роботодавців, визначаєузгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічноїполітики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації. Нормигалузевої угоди є нормами прямої дії, обов'язковими, як мінімальні гарантії,для дотримання галузевим Міністерством Автономної Республіки Крим, Головнимиуправліннями обласних, управлінням Севастопольської міської, управліннямирайонних державних адміністрацій, власниками, уповноваженими ними органами абоособами на підприємствах усіх організаційно-правових форм, які за виробничимиознаками належать до даної галузі і виборними органами профспілки працівниківгалузі при укладенні регіональних галузевих угод та колективних договорів, вирішенніпитань регулювання соціально-економічних і трудових відносин, що є предметомгалузевої угоди.
Згода міжсоціальними партнерами галузі досягається за наступними розділами: 1) виробничівідносини, участь працівників в управлінні підприємствами; 2) забезпеченнязайнятості працівників; 3) трудові відносини, режим праці і відпочинку; 4)нормування і оплата праці; 5) умови та охорона праці; 6) соціальний розвиток тасоціальні гарантії та пільги; 7) реформування підприємств галузі; 8) соціальнийзахист студентів галузевих вищих навчальних закладів; 9) соціальне партнерство;10) гарантії діяльності профспілок; 11) контроль за виконанням угоди.
Регіональна угода укладається відповідно до ЗаконуУкраїни «Про колективні договори і угоди» між обласною державною адміністрацієюі правлінням обласної організації роботодавців, з однієї сторони, та президієюобласної ради профспілок, з другої сторони, з метою встановлення основних норм,принципів та взаємних зобов'язань стосовно регулювання на регіональному рівнісоціально-економічних, виробничих та трудових відносин, проведення активноїсоціальної політики, забезпечення конституційних прав і гарантій працюючих тачленів їхніх сімей.
Прийняті за цієюрегіональною угодою зобов'язання та домовленості є обов'язковими для виконаннясторонами угоди, а також для застосування під час ведення переговорів щодоукладання колективних договорів, регіональних угод на районному рівні, якмінімальні гарантії.
Колективний договір укладається відповідно до ЗаконуУкраїни «Про колективні договори і угоди». Виступає як правовий акт,інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин міжробітниками і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішенняважливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій,соціального забезпечення і страхування. Колективний договір між адміністрацієюпідприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників,як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в генеральній, галузевій тарегіональній угодах, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовийстан підприємства і організації, стан розвитку соціально-трудової сфериколективу.
З метою сприяннязайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом МіністрівУкраїни і місцевими державними адміністраціями, органами місцевогосамоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальніпрограми зайнятості населення.
Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
а) сприяннярозвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направленнявивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і впріоритетні галузі народного господарства;
б) запобіганнярозвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічноїзаінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочихмісць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
в) поліпшеннясистеми відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць,професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікаціїнаселення, ефективне використання трудових ресурсів;
г) захистбезробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпеченнязайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівнихумовах конкурувати на ринку праці;
д) формуванняматеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової на науково-методичної базидержавної служби зайнятості;
е) заходисприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.
Проблемирегулювання ринку праці розглядаються з урахуванням конвенцій та рекомендаціїМіжнародної організації праці, членом якої є Україна. Трудові відносинигромадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземнихгромадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України,регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами(угодами) України. Такі двосторонні угоди про працевлаштування та соціальнийзахист працівників-мігрантів, які працюють за межами своєї країни вже укладеніз Росією, Молдовою, Литвою, Вірменією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією,Польщею та В'єтнамом. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якихбере участь Україна, встановлено правила, відмінні від тих, які містить законодавствоУкраїні про працю, у такому випадку застосовуються правила міжнародногодоговору або міжнародної угоди.
Крім правовоїбази регулювання ринку праці здійснюється за допомогою матеріалівнормативно-методичного характеру.
Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринкупраці — це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного,організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного таекономічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики,методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управліннятрудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентнимивідповідними органами.
Нормативно-методичнезабезпечення створює умови для ефективного процесу підготовки, прийняття тареалізацій рішень з питань регулювання рикну праці. Нормативно-методичнідокументи можуть бути такі: нормативно довідкові документи, документиорганізаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичногохарактеру; документи технічного, техніко-економічного та економічногохарактеру.
До документіворганізаційно-методичного та методичного характеру відносяться: комплексніцільові програми; положення з формування регіональних програм зайнятості;програми профорієнтаційної роботи; положення про врегулювання трудовихвзаємовідносин; положення про оплату та стимулювання праці; інструкції продотримання правил техніки безпеки та ін. Розробку цих документів виконуютьпрацівники відповідних ланок системи регулювання ринку праці.
Важливимвнутрішнім організаційно-регламентуючим документом є положення про підрозділита посадова інструкції. Положення про підрозділи (відділи, бюро, групи та ін.)— документ, що регламентує діяльність якогось структурного підрозділу кадровоїслужби: його завдання, функції, права, відповідальність. Посадова інструкції — документ, що регламентує діяльність в межах кожної управлінської посади, — включає вимоги до працівників, які займають дану посаду, їхні обов'язки, правата відповідальність, що складається на підставі типових вимог до посади, яківикладені в кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів таслужбовців, з урахуванням змін соціально-економічних умов.
Право громадян напрацю реалізується шляхом укладання трудового договору. Трудовий договір — цеугода між працівником та власником підприємства, установи, організації чиуповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобов'язуєтьсявиконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, тапідпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства чиуповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату,забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбаченізаконодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої працішляхом укладання трудового договору на одному чи де кількох підприємствах, вустановах, організаціях або з фізичною особою, якщо інше не передбаченозаконодавством, колективним договором чи угодою сторін.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
2.1 Показники економічної активності та рівнязайнятості населення Україні
Ринок праці в Україні являєсобою складну систему, яка постійно розвивається і вдосконалюється. Впродовжостанніх років ситуація на національному ринку праці формувалась під впливомпозитивної динаміки макроекономічних показників, вона є наслідком послідовногоздійснення заходів державного регулювання зайнятості та характеризуєтьсязростанням зайнятості населення та адекватним зменшенням безробіття.
Економічна криза, яка розпочалася наприкінці 2008року, призвела до загострення ситуації на ринку праці у 2009 році. Однією знайбільш серйозних проблем є скорочення обсягів зайнятості та зростаннябезробіття населення. За даними вибіркових обстежень населення(домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількістьекономічно активного населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р.,зменшилась на 1,1% і становила 22,2 млн. осіб, з яких 20,2 млн.осіб або 91,2%були зайняті економічною діяльністю, а решта 2,0 млн.осіб – відповідно дометодології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.
Кількість економічно активного населення працездатноговіку за цей період зменшилась на 1,7% та становила відповідно 20,3 млн. осібабо 91,7% від зазначеної категорії населення віком 15–70 років.
Втімрівень економічної активності населеннявіком 15–70 років у цілому по Україні не змінився та становив 63,3%, щозумовлено скороченням чисельності населення зазначеного віку. Серед населенняпрацездатного віку цей показник знизився з 72,3% до 71,6% через скороченнярівня економічної активності жителів міських поселень. Водночас серед населеннясільської місцевості спостерігалося зростання цього показника, про що свідчатьдані рис 1.1
/>
Рис.1.1 Рівень економічної активності населення віком15–70 років у 2008–2009рр. у % до населення відповідної демографічної групи
Найвищий рівень економічної активності був характернимдля осіб віком 30 — 49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осібвіком 60 – 70 років (табл.1.1).
Таблиця 1.1 Рівень економічної активності населенняза статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населеннявідповідної вікової групи)/> Усього У тому числі за віковими групами, років Працездатного віку 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60–70 2008р. Все населення 63,3 43,0 82,2 86,1 85,0 63,5 21,8 72,3 жінки 57,5 37,7 72,7 81,2 83,9 55,4 19,5 68,7 чоловіки 69,8 48,1 91,4 91,1 86,2 73,7 25,3 75,8 міські поселення 62,4 40,9 83,8 86,9 85,7 61,6 13,7 72,3 сільська місцевість 65,6 48,0 77,8 84,2 83,3 68,4 37,3 72,5 2009р. Все населення 63,3 41,9 80,6 84,8 83,7 63,2 23,8 71,6 жінки 58,1 36,5 72,3 79,9 83,2 56,5 21,8 68,4 чоловіки 69,2 47,1 88,6 89,9 84,4 71,5 27,0 74,7 міські поселення 61,8 39,1 81,8 85,2 83,6 60,4 15,6 71,0 сільська місцевість 67,1 48,5 77,2 83,9 84,1 69,9 40,1 73,1
За даними Держкомстату, чисельність зайнятогонаселення віком 15-70 років у середньому за 9 місяців 2009 року становила 20,4 млн.осіб, тоді як у І півріччі 2009 р. – 20,2 млн. осіб, а у І кварталі 2009 р. –20,0 млн. осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років склав 58,2% (уІ півріччі 2009 р. – 57,7%, у І кварталі 2009 р. – 57,2%). Чисельністьбезробітних у середньому за 9 місяців 2009 року становила 1,9 млн.осіб, що на 82,8 тис. менше, ніж у І півріччі 2009 р., та на169,3 тис. менше, ніж у І кварталі 2009 р. Рівень безробіття за9 місяців 2009 року становив 8,6%, проти 9,1% у І півріччі 2009р. та 9,5% – у І кварталі 2009 року.
Поліпшення ситуації щодо зайнятості та безробіттяспостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнахЄвросоюзу за 9 місяців 2009 року рівень безробіття, порівняно з Іпівріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим,ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%),Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія(16,2%) та Іспанія (17,7%).
Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2009р.,порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівеньзайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений періодв цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3%до 64,7%
Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався уосіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у молоді у віці 15 — 24 років та осібвіком 60 – 70 років, табл. 2.2
Таблиця 2.2 Рівень зайнятості населення за статтю,місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населеннявідповідної вікової групи), 2008 – 2009 рр./> Усього У тому числі за віковими групами, років Працездатного віку 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60–70 2008р. Все населення 59,3 37,3 76,4 81,5 79,8 61,0 21,8 67,3 жінки 54,0 32,5 67,5 77,2 78,7 53,4 19,5 63,9 чоловіки 65,2 41,8 85,1 85,9 81,1 70,4 25,3 70,6 міські поселення 58,2 34,8 77,7 82,4 80,4 59,2 13,7 67,2 сільська місцевість 61,8 43,1 72,7 79,3 78,6 65,5 37,3 67,8 2009р. Все населення 57,7 34,5 72,2 77,8 77,0 59,5 23,8 64,7 жінки 53,9 31,0 65,2 74,2 77,5 54,1 21,8 62,7 чоловіки 62,1 37,8 78,9 81,6 76,5 66,3 26,9 66,6 міські поселення 55,8 31,2 72,7 77,9 76,6 56,8 15,6 63,7 сільська місцевість 62,2 42,1 70,8 77,8 78,0 66,2 40,1 67,1
Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось увсіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано уСумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4 в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.)областях. Найвищий рівень зайнятості у 2009р. був у м.Києві (63,1%) там.Севастополі (61,1%), а найнижчий – у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській(52,9%) областях.
Серед зайнятого населення віком 15-70 років, коженп'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості,шостий – в торгівлі.
Зменшення кількості зайнятих у 2009р. порівняно з2008р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночасзбільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту тазв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніхгосподарств та інших видах економічної діяльності.
У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманихпрацівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійноїзайнятості, табл.2.3
Таблиця 2.3 Кількість зайнятого населення застатусами зайнятості та місцем проживання, 2008 – 2009 рр./> 2008р. 2009р. усього міські поселення сільська місцевість усього міські поселення сільська місцевість Усього, тис.осіб 20972,3 14416,8 6555,5 20191,5 13684,8 6506,7 у тому числі у % до підсумку /> /> /> /> /> /> працюючі за наймом 82,0 92,8 58,4 81,5 91,8 59,9 самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї) 18,0 7,2 41,6 18,5 8,2 40,1
Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у2009р. порівняно з попереднім роком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб,або 22,1% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.
Неформальний сектор економіки, як і в попередні роки,залишається переважаючим місцем прикладання праці майже для кожної другої особиз числа зайнятих сільських жителів. Проте у міських поселеннях зайнятість уцьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливійкон'юнктурі на ринку праці.
Сільськогосподарське виробництво є основним видомдіяльності неформального сектору економіки (66,0% зайнятих у цьому секторі, або73,0% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженимивидами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки булиторгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку;діяльність готелів та ресторанів та будівництво. У неформальному секторіекономіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2009р.складала 79,0%.
2.2 Аналіз показників безробіття населення України
ринок праця безробіття попит
Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, абона 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Серед безробітних майже три чвертіскладали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту – сільські жителі(502,0 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 532,6тис. осіб, або на 37,4%). Рівень безробіття населення віком 15–70 років (заметодологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8%економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він був майже на рівнівідповідного показника по країнах Євросоюзу.
Серед населення працездатного віку рівень безробіття(за методологією МОП) зріс на 2,7 в.п. та становив 9,6%. Більш суттєвезбільшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну віджінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільськоїмісцевості, рис.2.2.
/>
Рис.2.2 Рівень безробіття населення (за методологієюМОП) у 2008 – 2009рр.у % до економічно активного населення відповідної вікової групи).
Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП)спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий – серед осіб віком50-59 років, табл..2.4.
Таблиця 2.4. Рівень безробіття населення (заметодологією МОП) за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до кількості економічноактивного населення відповідної вікової групи)/> Усього У тому числі за віковими групами, років Працездатного віку 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60–70 2008р. Все населення 6,4 13,3 7,0 5,3 6,1 4,0 0,0 6,9 жінки 6,1 13,6 7,1 4,9 6,2 3,5 0,0 6,9 чоловіки 6,6 13,1 7,0 5,7 5,9 4,6 0,0 6,9 міські поселення 6,7 14,9 7,2 5,1 6,2 3,9 0,1 7,0 сільська місцевість 5,7 10,3 6,6 5,8 5,7 4,2 - 6,5 2009р. Все населення 8,8 17,8 10,4 8,2 8,0 5,8 0,1 9,6 жінки 7,3 15,1 9,8 7,1 6,8 4,3 0,1 8,3 чоловіки 10,3 19,8 10,9 9,3 9,3 7,3 0,1 10,8 міські поселення 9,6 20,3 11,1 8,6 8,4 6,1 0,3 10,2 сільська місцевість 7,2 13,2 8,3 7,2 7,2 5,3 - 8,2
/>
Слід відмітити, що рівень безробіття населенняпрацездатного віку (за методологією МОП) в 2,8 рази перевищував рівеньзареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активногонаселення працездатного віку (у жінок – у 2,1 рази, чоловіків – у 3,7 рази,міських поселеннях – у 3,5 рази, сільській місцевості – у 1,7 рази більше).
Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населеннявіком 15–70 років збільшився у всіх регіонах України. Найбільше зростання цьогопоказника відбулося у Вінницькій (на 4,2%), Рівненській (на 3,9 в.п.),Донецькій, Сумській та Полтавській (на 3,7 в.п. у кожній) областях./>
Слід зазначити, що максимальне значення цьогопоказника спостерігалось у Рівненській області (12,7%), а мінімальне – ум.Києві (6,5%).
Впродовж 2009р. відбулися структурні зміни середбезробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) за причинами незайнятості.Так, питома вага вивільнених з економічних причин збільшилась на 17,4 в.п тастановила 45,5% від загальної кількості безробітних. При цьому, частказвільнених за власним бажанням зменшилась на 11,6 в.п., непрацевлаштованихпісля закінчення навчальних закладів на 4,2 в.п., звільнених у зв'язку ззакінченням строку контракту на 1,9 в.п., рис.2.3.
/>
Рис.2.3. Причини незайнятості безробітних віком 15-70років (за методологією МОП) у 2008-2009рр. у % до загальної кількостібезробітних
Показник середньої тривалості безробіття населення увіці 15-70 років (за методологією МОП) впродовж 2009р. не змінився та залишивсяна рівні 6 місяців. Питома вага осіб, термін пошуку роботи яких складав до 3місяців та 12 місяців і більше, у 2009р. порівняно з 2008р., зменшиласьвідповідно на 6,0 та 6,6 в.п. Проте, спостерігалось зростання часткибезробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 12,6 в.п.).
Кількість економічно неактивного населення віком 15-70років у 2009р. складала 12,8 млн. або майже третину всього населення цьоговіку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий — учнем або студентом, кожен шостий — зайнятий в домогосподарстві.
До вищезазначеної категорії осіб також включаютьсянезайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію їїзнайти (зневірені). Порівняно з показником за 2008р. ця категорія осібпрацездатного віку зросла на 30,9% та становила 187,4 тис. осіб. Такожзбільшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які незнали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, переконаниху відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2009р. складала146,4 тис. осіб, або 1,8% економічно неактивного населення працездатного віку(у 2008р. відповідно – 107,5 тис. осіб, або 1,4%). Остання категорія громадян,як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон'юнктуримогли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціаломпоповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіттянаселення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 11,1%, проти9,6% (у 2008р. – 8,0% та 6,9% відповідно), рис.2.4.
/>
Рис.2.4 Пропозиція робочої силипрацездатного віку у 2009 році у % до економічно активного населення працездатного віку
За адміністративними даними державноїслужби зайнятостівпродовж 2009р. на її обліку перебувало 2,1 млн. не зайнятих трудовою діяльністюгромадян, що на 14,3% менше, ніж у 2008р. Серед таких осіб кожен другий (51,1%)раніше займав місце робітника, кожен четвертий (28,5%) – посаду службовця,решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії.Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2008р.,збільшилася на 16,3% та становила у 2009р. 693,1 тис. осіб, що складає понадтретину (35,4%) кількості безробітних працездатного віку, визначених заметодологією МОП. Динаміку зареєстрованого безробіття ілюструють нижче наведенідані рис.2.5.
/>
Рис.2.5. Кількість зареєстрованихбезробітних у 2008-2009рр.
Рівень зареєстрованого безробіття всередньому за 2009р. склав 3,4% від економічно активного населенняпрацездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (4,0%), порівняноз чоловіками (2,9%) та у населення сільської місцевості (4,7%), порівняно зміськими жителями (2,9%). Слід зазначити, що на кінець 2009р. рівеньзареєстрованого безробіття становив 2,6% економічно активного населенняпрацездатного віку.
Для зареєстрованого безробіттяпритаманна суттєва регіональна диференціація. Найвищий рівень зареєстрованогобезробіття, розрахований у відсотках до економічно активного населенняпрацездатного віку, у 2009р. спостерігався у Полтавській і Черкаській областях,а найнижчий – у м.Києві та м.Севастополі.
Слід зазначити, що показник середньої тривалостізареєстрованого безробіття зріс з 4 місяців у 2008р. до 5 місяців у 2009р. Як ісеред безробітних, визначених за методологією МОП, упродовж 2009р.спостерігалось скорочення частки безробітних, які перебували на облікудержавної службі зайнятості до 3 місяців (на 15,7 в.п.). Проте, зросла питомавага зареєстрованих безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 13,0в.п.) та 12 місяців і більше (на 2,7 в.п.)
2.3 Оцінка попиту та пропозиції на ринку праці
Незважаючи на скорочення пропозиції робочої сили,попит на робочу силу є низьким, що зумовило напругу на ринку праці. Кількістьвільних робочих місць та вакантних посад на підприємствах, в установах,організаціях на кінець 2009р. становила 65,8 тис., що на 27,7% менше, ніж накінець 2008р.
Зниження потреби в працівниках на заміщення вільнихробочих місць на кінець грудня 2009р. у порівнянні з 2008р., спостерігалося вусіх видах економічної діяльності, крім фінансової діяльності. Найбільшезниження цього показника відбулося в таких видах економічної діяльності, якдобувна промисловість (на 67,8%), виробництво та розподілення електроенергії,газу та води (на 60,8%), освіта (на 54,6%).
У загальній кількості вільних робочих місць (вакантнихпосад), заявлених підприємствами, установами, організаціями на кінець 2009р.,кожне п’яте було на підприємствах переробної промисловості, шосте – удержавному управлінні, кожне дев’яте – на підприємствах торгівлі та ремонтуавтомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку та операцій знерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (табл..2.4.).
Таблиця 2.4 Попит на робочу силу за видамиекономічної діяльності у 2009 році(тис.осіб; на кінець року) Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад) У тому числі на усього, осіб у % до 2008р. місця робітників посади службовців місця, які не потребують професійної підготовки Усього 65,8 72,3 27,7 28,1 10,0 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 2,2 55,1 1,0 0,5 0,7 Промисловість 14,7 62,2 8,8 2,2 3,7 добувна промисловість 0,8 32,2 0,7 0,1 0,0 переробна промисловість 12,1 73,0 7,1 1,9 3,1 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 1,8 39,2 1,0 0,2 0,6 Будівництво 3,2 53,2 2,2 0,6 0,4 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 7,7 86,7 4,4 2,4 0,9 Діяльність готелів та ресторанів 0,6 53,8 0,4 0,1 0,1 Діяльність транспорту та зв’язку 4,9 61,8 2,7 1,6 0,6 Фінансова діяльність 3,6 107,9 0,1 3,3 0,2 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 7,6 89,8 3,0 2,6 2,0 Державне управління 11,2 84,3 2,9 8,1 0,2 Освіта 1,5 45,4 0,3 0,9 0,3 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 6,2 73,8 0,9 5,1 0,2 Інші види економічної діяльності 2,4 85,5 1,0 0,7 0,7
За регіонами найбільше зниження потреби в працівникахна кінець 2009р., порівняно з 2008р., відбулося у Донецькій (на 67,8%) таРівненській (на 64,0%) областях.
Порівняно з даними на кінець 2008р. спостерігалосязначне скорочення потреби у службовцях, пов’язаних з інформацією (на 60,3%), уробітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 55,4%), уробітниках металургійних і машинобудівних професій (на 51,4%), у технічнихфахівцях у галузі прикладних наук та техніки (на 48,1%), у кваліфікованихробітниках з видобутку корисних копалин і на будівництві (на 45,8%).
Найбільшою залишається потреба підприємств укваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від загальної кількості вільнихробочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій(15,3%) і робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботоютехнологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%) (ДодатокБ).
Наявність структурної диспропорції між попитом наробочу силу та її пропозицією за професіями є фактором, що обмежує можливостіпрацевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.Загалом по країні навантаження незайнятого населення на кінець 2009р. становило82 особи на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) проти 96 осіб у 2008р.
Водночас за регіонами навантаження незайнятогонаселення на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) найбільше зросло вІвано-Франківській (з 482 до 810 осіб), Черкаській (з 767 до 909 осіб) таХмельницькій (з 483 до 609 осіб) областях.
Зокрема найвищий рівень навантаження незайнятогонаселення на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) характерний дляпрацівників найпростіших професій у сільському господарстві та подібнихгалузях; кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств,риборозведення та рибальства; службовців, пов'язаних з інформацією.
За показником навантаження на 10 вільних робочих місць(вакантних посад) Україна посідала четверте місце серед країн СНД (Додаток В).
За даними обстеження підприємств, установ таорганізацій (далі – підприємства) середньооблікова кількість штатнихпрацівників у 2009р. порівняно з 2008р. зменшилась на 6,5% (на 736,2 тис. осіб)і становила 10,7 млн. осіб. Використання робочої сили у 2009р. відбувалося підвпливом кризових явищ в економіці та супроводжувалося зниженням рівня їїмобільності та поширенням вимушеної неповної зайнятості.
Кількість вибулих із причин плинності кадрів іприйнятих на вакантні робочі місця порівняно з попереднім роком скоротилася майжена чверть, а кількість звільнених працівників з причин скорочення штатів зросламайже у двічі, про що свідчать нижче наведені дані табл..2.5
Таблиця 2.5 Динаміка руху робочої сили/> Кількість штатних працівників
2009р. у % до середньооблікової кількості штатних працівників
тис. осіб у % до 2008р. /> 2008р. 2009р. /> Прийнято 2400,0 74,5 28,3 22,5 /> Вибуло у тому числі 3055,8 81,8 32,8 28,7
у зв’язку зі скороченням штатів 169,5 191,3 0,8 1,6
з причин плинності кадрів 2544,9 77,5 28,8 23,9
Слід зазначити, що серед вибулих переважна більшістьпрацівників (83,3%), як і у 2008р., залишили робочі місця за власним бажанням.
Утім, якщо коефіцієнт вибуття (28,7%) перевищувавкоефіцієнт прийому (22,5%) в цілому по економіці на 6,2 в.п., то більш суттєвурізницю між цими показниками зафіксовано у будівництві (на 23,3 в.п.), водномутранспорті (на 21,4 в.п.), фінансових установах (на 15,3 в.п.), напідприємствах торгівлі, ремонту автомобілів та предметів особистого вжитку (на12,4 в.п.) і готелях та ресторанах (на 11,2 в.п.), а серед промислових видівдіяльності – у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (на 22,0в.п.), виробництві транспортних засобів та устаткування (на 15,9 в.п.),виробництві машин та устаткування та в металургійному виробництві тавиробництві готових металевих виробів (на 13,8 в.п. та 13,7 в.п. відповідно).
Обсяги скорочення кількості працівників могли б бутище більшими, якби адміністрація підприємств не поширила практику застосуванняформ вимушеної неповної зайнятості. Зокрема, кількість працівників, якіпрацювали у режимі скороченого робочого дня (тижня), збільшилася в 1,7 разапорівняно з 2008р., а кількість працівників, які знаходилися в адміністративнихвідпустках, – у 1,5 рази відповідно.
Кожен працівник, який перебував у вимушеній відпустці,не працював з цієї причини протягом 2009р. в середньому 272 годин, а черезскорочення тривалості робочого дня (тижня) – 330 год., в промисловості – 282 та329 год. відповідно. Загалом питома вага втрат із названих причин у фонді робочогочасу, що відповідає режиму роботи підприємств, становила 3,7% проти 0,9% у2008р.
Загалом показники використання фонду робочого часу у2009р. порівняно з попереднім роком були значно нижчі, про що свідчать данінаведені нижче, табл..2.6
Таблиця 2.6 Використання робочого часу штатнихпрацівників/> 2008р. 2009р. Фонд робочого часу на одного штатного працівника, год. /> /> табельний 2011 2004 оплачений 1855 1773 з нього /> /> відпрацьований 1687 1599 у % до оплаченого 90,9 90,2 Коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу, % 83,9 79,8
Виходячи з обсягів виконаних робіт (послуг) і випускупродукції, у 2009р. завантаження працівників, відповідно до встановленоїтривалості робочого часу на підприємствах, в цілому по економіці становило94,7% штатної кількості (10,1 млн. осіб). Найбільший надлишок робочої силиспостерігався у виробничих видах діяльності, де рівень їх повної зайнятостістановив: у будівництві – 79,9% (0,3 млн. осіб), промисловості – 89,4% (2,5млн. осіб), діяльності транспорту та зв’язку – 91,3 (0,9 млн. осіб).
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУПРАЦІ В УКРАЇНИ
3.1 Проблеми функціонування ринку праці
Майже половину незайнятих громадян, зареєстрованих удержавній службі зайнятості як безробітні, становить молодь. Протягом 2009 рокуна обліку в державній службі зайнятості перебували 975,5 тис. осіб віком до 35років, у тому числі 74,1 тис. осіб — випускники вищих та професійно-технічнихнавчальних закладів. Основними причинами молодіжного безробіття єневідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки таринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільніумови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочихмісцях. Така ситуація виникла, зокрема внаслідок недосконалого функціонуваннясистеми фахової підготовки працівників, спричиненого відсутністю належногомеханізму її фінансування та формування державного замовлення на підготовкукадрів, системи незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальнихзакладів, дієвих взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями тамісцевими органами виконавчої влади, недостатньою мотивацією молоді дооволодіння робітничими професіями, низьким рівнем професійної адаптації молодихпрацівників на виробництві.
Основною причиною невідповідності підготовки робочоїсили потребам сучасного виробництва є відсутність належної системи професійногонавчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Періодичність підвищеннякваліфікаційного рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як українах Європейського Союзу — близько 5 років.
Серед негативних наслідків безробіття молоді доцільнозгадати зокрема посилення криміногенної ситуації в країні (розквіт алкоголізмуй наркоманії, зростання венеричної захворюваності, скорочення тривалості життя,зростання кількості суїцидів, збільшення смертності, зростання кількостіадміністративних і кримінальних порушень). Неадекватна політика у сферісоціальної захищеності молоді призводить до посилення відтоку молодих фахівціву розвинені країни, розвитку тіньового сектору економіки, зниженнюзацікавленості в одержанні вищої освіти. Поглиблення бідності та зниженнябюджетів молодих родин призводить, у свою чергу, до зниження народжуваності,зростанню кількості дітей-сиріт, безпритульних і кинутих дітей.
За даними Міжнародної організації праці, останнімчасом кількість безробітних у світі серед молоді віком 15-24 роки зросла, сотнімільйонів працюють, але живуть на межі зубожіння. Щоб забезпечити повнуреалізацію продуктивного потенціалу нинішньої молоді в світі необхідно створитипринаймні 400 млн. робочих місць. Експерти МОП відзначають, що середмолоді вірогідність стати безробітними в три рази вища, ніж серед дорослоїчастини населення.
На початку 2010 року на обліку в державній службізайнятості перебувало 542,8 тис. осіб, що на 333,4 тис. менше, ніж на початку2009 року, розмір середньомісячної допомоги по безробіттю становив 630,1гривні, що в 1,4 рази більше, ніж у 2008 році.
Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятостііснує ряд проблем, які потребують розв’язання. Насамперед це недостатняекономічна активність населення (чисельність економічно неактивного населенняпрацездатного віку становить понад 8 млн осіб), кількісно-якісний дисбаланс міжпопитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, якішукають роботу.
Серед основних причин недостатньої економічноїактивності населення найвагомішими є значне відставання ціни робочої сили відїї вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів державноїпідтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливогопідприємницького середовища.
На сьогодні в Україні питома вага витрат на робочусилу в собівартості виробництва становить майже 9 відсотків, тоді як у державахЄвропейського Союзу вона досягає 45 відсотків. Робота пропонується з низькимрівнем заробітної плати, важкими та шкідливими умовами праці, на застаріломуобладнанні. Якщо у 2008 році лише на 7,9 відсотка вакантних робочих місць,інформацію про які було подано роботодавцями державній службі зайнятості,заробітна плата пропонувалася не менш як середньомісячна заробітна платаштатних працівників, то у січні — грудні 2009 р. лише на 7 відсотках вакантнихробочих місць заробітна плата дорівнювала або була вищою, ніж середньомісячназаробітна плата штатних працівників.
В Україні розв’язати проблеми зайнятості молоді можнатільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьомудержава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеностімолоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці – корегування політики в областіпрацевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчаснефінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільгрегіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).
3.2 Заходи та перспективи розвитку ринку праці вУкраїні
Мінімізація впливу фінансової кризи на станнаціонального ринку праці здійснюватиметься шляхом створення законодавчої бази,спрямованої на: зміцнення позиції молоді на ринку праці; збереження робочихмісць; організацію загальнодержавних оплачуваних громадських робіт з метоюстворення умов для зайнятості безробітних громадян; здійснення заходів щодопрофілактики настання страхових випадків з метою запобігання безробіттю; удосконаленняпроцедури надання незайнятим громадянам статусу безробітного.
Позиції молоді на ринку праці зміцнюватиметься шляхом:
підвищення конкурентоспроможності випускників вищих іпрофесійно-технічних навчальних закладів на ринку праці, забезпечення якості їхпрофесійної підготовки відповідно до потреб сучасного виробництва та сферипослуг;
проведення профорієнтаційної роботи з молоддю, зокремавипускниками навчальних закладів;
впровадження механізмів сприяння працевлаштуваннювипускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів відповідно дозаконодавства, зокрема механізму стимулювання роботодавців для працевлаштуваннямолоді на перше робоче місце;
удосконалення порядку працевлаштування випускниківнавчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, участині підвищення ефективності використання праці випускників, сприяння їхпрофесійній адаптації на виробництві та посилення соціального захисту,запровадження відшкодування вартості навчання у разі відмови випускника відпрацевлаштування за направленням.
Посилення мотивації до легальної продуктивноїзайнятості, детінізація відносин на ринку праці здійснюватимуться шляхом:
забезпечення захисту прав працівників на своєчаснеотримання заробітної плати в повному обсязі;
посилення інституційної спроможності державногонагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю з метою забезпеченняреалізації прав і гарантій працівників;
урегулювання питання визначення статусу зайнятостігромадян — власників (користувачів) земельних ділянок, які провадять на нихтрудову діяльність, та посилення їх соціального захисту.
Повернення безробітних до трудової діяльності,забезпечення їх соціального захисту здійснюватимуться шляхом:
посилення ролі державної служби зайнятості в регулюванніпроцесів на ринку праці (співпраця з роботодавцями у формуванні банку вакансій,працевлаштуванні безробітних громадян і молоді на перше робоче місце з наданнямдотації роботодавцю, професійному навчанні безробітних на замовленняроботодавців та з органами управління освітою у забезпеченні функціонуваннядержавної системи професійної орієнтації населення);
активізації участі безробітних громадян,зареєстрованих у державній службі зайнятості, в оплачуваних громадськихроботах;
надання населенню, в першу чергу молоді, державноюслужбою зайнятості профорієнтаційних та навчальних послуг;
налагодження співпраці державної служби зайнятості зроботодавцями у працевлаштуванні осіб з обмеженими можливостями, які шукаютьроботу, у межах нормативу робочих місць на підприємствах, в установах таорганізаціях відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні».
У 2010–2011 роках зусилля центральних та місцевихорганів виконавчої влади у сфері зайнятості будуть спрямовані на мінімізаціюнаслідків фінансової кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. З цією метоюпередбачається забезпечити розширення сфери застосування праці шляхом створенняробочих місць більш як для 1,3 млн осіб.
Забезпечуватиметься також здійснення заходів щодосприяння зайнятості населення відповідно до законодавства про зайнятість таЗакону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшеннявпливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення».
ВИСНОВКИ
У сучасних умовах поняття«ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінніпоняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає,і продавцем робочої сили.
Ринок праці – це специфічнийвид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товаруособливого роду робочої сили або здатності людини до праці». Поняття «ринокпраці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили,її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочоїсили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються вюридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовомузаконодавстві.
Ринок праці відіграє важливуроль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасноговисокотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудовихресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняєнеефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.
Ринок праці сприяємобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і вміжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливостівирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посиленняекономічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності,прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються векономіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.
Інфраструктураринку праці — це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринкупраці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями іпрацівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управліннямміграційними процесами в країні.
Нормативно-правова система регулювання ринку праці вУкраїні має досить різноманітні правові засади і ґрунтується на основнихположеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України«Про зайнятість населення», «Про Державну програму зайнятостінаселення на 2010—2013 роки», «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування на випадок безробіття», «Про охоронупраці», «Про освіту», «Про колективні договори іугоди», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих»,Указом президента «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу вУкраїні на період до 2013 року», Постановою Кабінету Міністрів України«Про затвердження Основних напрямів проведення державної політикизайнятості на період до 2013 року», регіональними програмами зайнятостінаселення т. ін. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сферізайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такігарантії регламентуються, наприклад, Законом України «Про основисоціального захисту інвалідів в України», «Про державну допомогусім'ям із дітьми» та ін.
Ринок праці в Україні являєсобою складну систему, яка постійно розвивається і вдосконалюється. Впродовжостанніх років ситуація на національному ринку праці формувалась під впливомпозитивної динаміки макроекономічних показників, вона є наслідком послідовного здійсненнязаходів державного регулювання зайнятості та характеризується зростаннямзайнятості населення та адекватним зменшенням безробіття.
Економічна криза, яка розпочалася наприкінці 2008року, призвела до загострення ситуації на ринку праці у 2009 році. Однією знайбільш серйозних проблем є скорочення обсягів зайнятості та зростаннябезробіття населення. За даними вибіркових обстежень населення(домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількістьекономічно активного населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р.,зменшилась на 1,1% і становила 22,2 млн. осіб, з яких 20,2 млн.осіб або 91,2%були зайняті економічною діяльністю, а решта 2,0 млн.осіб – відповідно дометодології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.
Кількість економічно активного населення працездатноговіку за цей період зменшилась на 1,7% та становила відповідно 20,3 млн. осібабо 91,7% від зазначеної категорії населення віком 15–70 років.
Втімрівень економічної активності населеннявіком 15–70 років у цілому по Україні не змінився та становив 63,3%, щозумовлено скороченням чисельності населення зазначеного віку. Серед населенняпрацездатного віку цей показник знизився з 72,3% до 71,6% через скороченнярівня економічної активності жителів міських поселень
Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, абона 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Серед безробітних майже три чвертіскладали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту – сільські жителі(502,0 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 532,6тис. осіб, або на 37,4%). Рівень безробіття населення віком 15–70 років (заметодологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8%економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він був майже на рівнівідповідного показника по країнах Євросоюзу.
Незважаючи на скорочення пропозиції робочої сили,попит на робочу силу є низьким, що зумовило напругу на ринку праці. Кількістьвільних робочих місць та вакантних посад на підприємствах, в установах,організаціях на кінець 2009р. становила 65,8 тис., що на 27,7% менше, ніж накінець 2008р.
Зниження потреби в працівниках на заміщення вільнихробочих місць на кінець грудня 2009р. у порівнянні з 2008р., спостерігалося вусіх видах економічної діяльності, крім фінансової діяльності. Найбільшезниження цього показника відбулося в таких видах економічної діяльності, якдобувна промисловість (на 67,8%), виробництво та розподілення електроенергії,газу та води (на 60,8%), освіта (на 54,6%)
Майже половину незайнятих громадян, зареєстрованих удержавній службі зайнятості як безробітні, становить молодь. Протягом 2009 рокуна обліку в державній службі зайнятості перебували 975,5 тис. осіб віком до 35років, у тому числі 74,1 тис. осіб — випускники вищих та професійно-технічнихнавчальних закладів. Основними причинами молодіжного безробіття є невідповідністьобсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці,недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, якіпропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях.
Позиції молоді на ринку праці зміцнюватиметься шляхом:
підвищення конкурентоспроможності випускників вищих іпрофесійно-технічних навчальних закладів на ринку праці, забезпечення якості їхпрофесійної підготовки відповідно до потреб сучасного виробництва та сферипослуг;
проведення профорієнтаційної роботи з молоддю, зокремавипускниками навчальних закладів;
впровадження механізмів сприяння працевлаштуваннювипускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів відповідно дозаконодавства, зокрема механізму стимулювання роботодавців для працевлаштуваннямолоді на перше робоче місце
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від01.03.91 зі змінами та доповненнями.
2. ЗаконУкраїни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р.№875-ХІІ зі змінами та доповненнями.
3. АнпілоговаЖ.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. — №2. –С.6-9.
4. АфендіковаН.О. Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільськомугосподарстві України //Держава та регіони. – 2006. — №6. — С. 25-28.
5. БараникЗ. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контекстіінтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. — №2. – С. 14-27.
6. БольшаяО. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007.- №1. – С 45-49.
7. БондарчукВ. Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. — №156. – 29.08.2006. –С3-4.
8. БункинМ.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.:АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.
9. БурякП.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічнівідносини: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
10. ГайдуцькийА.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка тадержава – 2007. — №9. – С.88-92.
11. ГаркавенкоН.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №4. – С.168-172.
12. КовальовП.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
13. КотырлоЕ. Региональные особенности регулирования рынка труда с позиций маркетинга / Е.Котырло // Управление персоналом. – 2000. – № 12. – С. 23-26.
14. Кочура І.Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку іекономічного зростання / І. Кочура // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. –С. 19-23.
15. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М. Б. Махсма.– К.: Атіка, 2005. – 304 с.
16. На ринкупраці – шок [Електронний ресурс] // День. – 08.12.2009. – № 222. – Режимдоступу: www.day.kiev.ua/288763/.
17. НиконенкоА.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формуванняринкових відносин в Україні – 2007. — №4. – С.163-167.
18. Петюх В.М. Ринок праці: навч. посібник / В. М. Петюх. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.
19. СавченкоА.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 2005.-288с.
20. СтаровойтоваЛ. И. Занятость населения и ее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш.учеб. заведений] / Л. И. Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. – М.: Издательскийцентр «Академия», 2001. – 192 с.
21. Статистичнийзбірник «Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., — К., — 2007.
22. СтепановаВ.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / В. О.Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009. –№ 2 (6). – С. 108.
23. ТаршинаО.С. Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринкуробочої сили //Економіка та держава. – 2006. — №4. – С.92-94.
24. ТерюхановаІ. Н. Інваліди на ринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №7. – С.149-152.
25. ТерюхановаІ.Н. Регіональні проблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їх вирішення.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №10.- С.142-147.
26. УшенкоН.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України //Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. — №11. – С.72-75.
27. ЧернявськаЮ.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці вУкраїні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №8. – С.102-106.
28. ЧернявськаЮ.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №3. – С. 175-
29. ШебанінаО.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК.– 2006. — №6. – С.115-122.
30. Экономическаятеория: учеб. для студ. вуз. обуч. по экон. напр. и спец. / под ред. А. И.Добрынина, Л. С. Тарасевича. – [3-е изд.]. – СПб: Питер, 2000. – 544 с.
31. Офіційнийсайт Державного комітету статистики України: www.ukrstat.gov.ua
ДОДАТКИ
Додаток А
ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РИНКУПРАЦІ/> Одиниця виміру 2008р. 2009р. 2009р. до 2008р., у % Економічно активне населення тис. осіб /> /> /> у віці 15-70 років 22397,4 22150,3 98,9 працездатного віку 20675,7 20321,6 98,3 Рівень економічної активності населення у % до населення відповідної вікової групи /> /> /> у віці 15-70 років 63,3 63,3 х працездатного віку 72,3 71,6 х Зайняте населення тис. осіб /> /> /> у віці 15-70 років 20972,3 20191,5 96,3 працездатного віку 19251,7 18365,0 95,4 Рівень зайнятості населення у % до населення відповідної вікової групи /> /> /> у віці 15-70 років 59,3 57,7 х працездатного віку 67,3 64,7 х Кількість населення віком 15-70 років, зайнятого у неформальному секторі економіки тис. осіб 4563,8 4469,9 97,9 у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи 21,8 22,1 х Безробітне населення (за методологією МОП) /> /> /> /> у віці 15-70 років тис. осіб 1425,1 1958,8 137,5 працездатного віку 1424,0 1956,6 137,4 зареєстроване у державній службі зайнятості, працездатного віку 596,0 693,1 116,3
Рівень безробіття населення
(за методологією МОП) у % до економічно активного населення відповідної вікової групи /> /> /> у віці 15-70 років 6,4 8,8 х працездатного віку 6,9 9,6 х Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку у % до економічно активного населення працездатного віку 2,9 3,4 х у % до населення працездатного віку 2,1 2,5 х Рівень економічної неактивності населення у % до населення відповідної вікової групи /> /> /> у віці 15-70 років 36,7 36,7 х працездатного віку 27,7 28,4 х Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року тис. осіб 2500,7 2143,3 85,7 з них /> /> /> працевлаштовано 1084,0 702,7 64,8 Рівень працевлаштування у % до тих, які перебували на обліку 43,3 32,8 х Взяли участь у громадських роботах тис. осіб 428,5 240,9 56,2 Проходили професійне навчання тис. осіб 245,2 157,1 64,1 Потреба в робочій силі
на кінець періоду,
тис. осіб 91,1 65,8 72,3 Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад на кінець періоду, осіб 96 82 85,4 Середній розмір допомоги по безробіттю у грудні, гривень 571,07 655,56 114,8 у % до законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати 94,4 88,1 х Кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю
на кінець періоду,
тис. осіб 652,1 408,6 62,7 у % до тих, які перебували на обліку на кінець періоду 77,2 76,9 х Кількість працівників, які знаходились у відпустках з ініціативи адміністрації у % до середньооблікової кількості штатних працівників 1,6 2,6 х Кількість працівників, які з ініціативи адміністрації працювали неповний робочий день (тиждень) у % до середньооблікової кількості штатних працівників 10,6 19,4 х Рівень прийому робочої сили у % до середньооблікової кількості штатних працівників 28,3 22,5 х Рівень вибуття працівників у % до середньооблікової кількості штатних працівників 32,8 28,7 х Середньомісячна заробітна плата: - номінальна гривень 1806 1906 105,5 — реальна у % до відповідного періоду попереднього року 106,3 90,8 х Сума заборгованості із виплати заробітної плати на кінець періоду, млн. грн. 1188,7 1473,3 х у % до 1 січня 177,8 123,9 х
Кількість працівників, яким вчасно
не виплачено заробітну плату на кінець періоду, тис. осіб 371,7 325,0 87,4
Додаток Б
Попит та пропозиція робочої сили запрофесійними групами/> Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад), тис. осіб Навантаження на 10 вільних робочих місць, (вакантних посад), осіб 2008р. 2009р. 2008р. 2009р. Усього 91,1 65,8 96 82 у т.ч. за професійними групами: /> /> /> /> Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) 7,0 6,5 96 80 Професіонали 10,9 10,0 50 45 з них /> /> /> /> Професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук 2,4 1,9 61 72 Професіонали в галузі наук про життя та медичних наук 4,3 3,7 12 8 Фахівці 12,1 9,1 59 56 з них /> /> /> /> Технічні фахівці в галузі прикладних наук та техніки 2,6 1,4 60 89 Фахівці в галузі біології, агрономії та медицини 2,7 2,6 23 15 Технічні службовці 3,8 2,4 122 129 з них /> /> /> /> Службовці, пов'язані з інформацією 1,6 0,6 203 244 Службовці, що обслуговують клієнтів 2,2 1,8 66 89 Працівники сфери торгівлі та послуг 8,4 8,0 126 83 з них /> /> /> /> Працівники, що надають персональні та захисні послуги 6,2 5,3 104 74 Продавці та демонстратори 2,2 2,6 188 100 Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства 0,8 0,7 534 284 Кваліфіковані робітники з інструментом 20,1 11,4 58 68 з них /> /> /> /> Робітники з видобутку корисних копалин і на будівництві 6,7 3,6 45 54 Робітники металургійних та машинобудівних професій 11,6 5,7 51 71 Робітники в галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування 0,2 0,2 211 130 Інші кваліфіковані робітники з інструментом 1,6 2,0 139 81 Робітники з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин 14,4 7,7 123 139 з них /> /> /> /> Робітники, що обслуговують промислове устаткування 2,2 1,9 153 119 Робітники, що обслуговують машини, та складальники машин 5,5 2,4 84 94 Водії та робітники з обслуговування пересувної техніки та установок 6,7 3,4 144 184 Найпростіші професії (включаючи осіб без професії) 13,6 10,0 143 93 з них /> /> /> /> Найпростіші професії торгівлі та сфери послуг 8,3 5,9 64 48 Найпростіші професії в сільському господарстві та подібних галузях 0,3 0,2 1515 1022 Найпростіші професії у видобувних галузях, будівництві, промисловості та на транспорті 5,0 3,9 165 98
Додаток В
Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочихмісць (вакантних посад) (осіб; на кінець року)/> 2008р. 2009р. Україна 96 82 Азербайджан 43 39 Білорусь 11 18 Вірменія 1153 1169 Казахстан 33 68 Киргизстан 190 187 Молдова 33 289 Росія 19 32 Таджикистан 43 54
Джерело інформації: Експрес-доповідьМіждержавного Статкомітету СНД «Социально-экономическое положение странСодружества Независимых Государств в 2009 году », січень 2010р.