План
Вступ
1.Загальна характеристика підприємства як суб’єкта господарювання
2.Відновна вартість основних фондів та її суть
Висновок
Список використаної літератури
1.Вступ
В умовах переходу до ринкових відносин,питання, що пов’язані зі змінами в обліку та аналізі господарської діяльності, сталипредметом глибокого економічного дослідження. Особливо стоїть питання про використанняосновних засобів. Краще їх використання є одним із головних факторів процесу становленнянашої держави, в цьому випадку можливе збільшення обсягу виробництва без додатковихкапітальних вкладень. Раціональна експлуатація основних засобів важливий факторзниження собівартості продукції.
Ринкове реформування економіки Україниобумовило необхідність змін в методології і техніці ведення бухгалтерського обліку,зокрема основних засобів. Вони зафіксовані в Положенні (стандарті) бухгалтерськогообліку №7 “Основні засоби” (в подальшому ПБО 7), затвердженим наказом МіністерстваФінансів України від 27.04.2000 р. №92 [12].
Забезпеченняпевних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікаціївідтворення та кращого використання діючих основних засобів, і виробничих потужностейпідприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належноготехнічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсягвиробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартістьвиробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації та витрат на обслуговуваннявиробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Основні засоби є необхідним фактором будь-якоговиробництва. Їх стан та ефективневикористання прямо пропорційно впливає на кінцеві результати господарської діяльності підприємства.
1.Загальна характеристика підприємстваяк суб’єкта господарювання
Поняття, місія і різноманітніцілі створення підприємств
Будь-яке суспільство для забезпеченнянормального створення (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльностізаймається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюютьпевні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільновиконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правилі процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні.За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні),що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні),існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницькимхарактером діяльності являють собою підприємства.
Підприємство — це. організаційно відокремлена і економічносамостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, щовиготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Кожне підприємство має історично сформовануконкретну назву — завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо;може включати декілька виробничих одиниць — заводів або фабрик (комбінат, виробничеоб'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниціназивають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльністьв галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлітощо з метою одержання кінцевого фінансового результату ~ прибутку. Кожна з нихпривласнює собі певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державномуреєстрі своєї країни. Фірмове найменування звичайно містить у собі ім'я та прізвищеодного чи декількох власників фірми; відображає характер діяльності, правовий статуста форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменуванняфірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США — корпорацій, країнах континентальної Європи — товариств.
При цьому важливо знати, що кожне підприємствоабо фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійнийбаланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарнийзнак (марку) у вигляді певного терміну, символу малюнка або їх комбінації. Такийфірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця)та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку.
Для ефективного господарювання істотнимє визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну)мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіціприйнято називатиМІСІЄЮ. У більшості випадків місією сучасного підприємства(фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринкуі одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.
На основі загальної місії підприємстваформулюються і встановлюютьсязагальнофірмові цілі. Останні повинні відповідатипевним вимогам.
• По-перше, цілі підприємства мають бутиконкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створюєвихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішеньЩодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити,наскільки ефективно підприємство (фірма) діє у напрямку здійснення своїх цілей.
• По-друге, цілі підприємства повинні бутиОрієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайновстановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонтпрогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) — для передовиху технічному відношенні фірм; короткотермінова — в межах одного року.
• По-третє, цілі підприємства мають бутидосяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжніабо досяжні частково цілі спричинюють певні негативні наслідки, зокрема блокуванняпрагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршенняпоказників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниженняконкурентоспроможності його продукції на ринку.
• По-четверте, з огляду на динаміку ефективностівиробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими,тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджатиреалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуаціїміж підрозділами підприємства, (фірми), відповідальними за досягнення встановленихцілей.
Зрештою цілі підприємства (фірми) маютьбути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим длясуб'єкту господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.Узгодженість місії підприємства, його множинних цілей та видів діяльності показанана рис. 1.1.
Варто також знати, що цілі підприємства(фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому випадку, якщо вонине лише правильно сформульовані і ефективно систематизовані, але й пронихдостатньо інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулюванняїх здійснення.
ринковий реформування економіка підприємство
/>
Рис. 1.1. Взаємозв'язок і узгодженістьмісії, множинних цілей видів діяльності підприємства(фірми).
Головні напрямки діяльності підприємства
У практиці господарювання кожне підприємство(фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретнихвидів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головнінапрямки (див. рис. 1.2).
Відповідно до логіки і послідовності стадійвідтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємствав умовах ринкових відносин євивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз.Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможностіі цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналівтоварообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
Результати вивчення ринку товарів слугуютьвихідною базою для обгрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвиткуінноваційноїдіяльності підприємства (фірм) на перспективний період. Інноваційна діяльністьохоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва,впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційноїполітики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. Наступнимнайбільш складним напрямком за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завданьєвиробнича діяльність підприємства (фірми), її організація і оперативнерегулювання у просторі, і часі. Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів,що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обгрунтування обсягувиготовлення' продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку/формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхоптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничоїпотужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рікпрогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально технічнимиресурсами;
розробка і дотримання узгоджених у часіоперативно-календарних графіків випуску продукції.
Ефективність інноваційно-виробничих процесів,постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його(її)комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно зростає.Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємстванайбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповнішехарактеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаногоуспіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збутусвоєї продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.
Ще одним важливим напрямком діяльностіпідприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слідвважати післяпродажний Сервіс багатьох видів товарів-машин і устаткування,автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки;інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервісохоплює пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) купленихна ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну,забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів впродовж нормативногостроку служби тощо. Він є найважливішим джерелом інформації для продуцентів щодонадійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційнихвитрат, яка в подальшому використовується ними для удосконалення своєї продукції,оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.
/>
Рис. 1.2. Взаємоузгоджені головні напрямкидіяльності підприємств (фірм) — продуцентів.
До інтегрованого напрямку, що охоплюєбагато конкретних видів, відноситьсяекономічна діяльність підприємства (фірми).Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення,систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансовудіяльність' тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальнимдля оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві.Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) більш детально висвітлюєтьсяв інших розділах цього підручника. Непересічне значення маєсоціальна діяльність,оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямківі конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічноїдіяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовкиі компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційногомеханізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудовогоколективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішимнапрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціальне орієнтованоїринкової економіки.
Правові основи функціонуванняпідприємства. Закон України “Про підприємства в Україні”. Статут підприємства іколективний договір
Напрямки діяльності взаємозв'язані і усвоїй сукупності характеризують ту або іншу стратегію функціонування і розвиткупідприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) мають діяти і господарюватив межах законодавства, що регулює усі напрямки його (її) діяльності. З-поміж великоїкількості юридичних актів визначальними є Закон України про підприємства та статутпідприємства, а також узгоджений з діючим законодавством колективний договір, щорегулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).
Закон про підприємства. Закон «Про підприємства вУкраїні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, прийнято сесієюВерховної Ради України 27 березня 1991 року. Цей закон: визначає види і організаційніформи підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійсненнянимипідприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємствнезалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійністьпідприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарськоїдіяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою. Основніположення цього закону у формі переліку та головного змісту його розділів зображеніна рис.1.3. З метою правильного їх сприймання і тлумачення варто пояснити найбільшпринципові з них. Створення, реєстрація, ліквідація і реорганізація підприємства.Будь-яке підприємство може бути створене:
1) відповідно до рішення власника (власників)майна чи уповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника;
2) внаслідок примусового поділу іншого підприємствазгідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) шляхом відокремлення зі складудіючого підприємства одного або декількох структурних підрозділів за рішенням Їхтрудових колективів та згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємствомає право створювати свої філіали.
Загальні положення
- підприємство і його основні цілі
- об’єднання підприємств
- види підприємств
- законодавство про підприємство Створення підприємства і порядок його реєстрації
- загальні умови створення
- створення відокремлених підрозділів
- ліцензування видів діяльності
- />державна реєстрація
- статут підприємства Майнго підприємства
- формування і використання майна
- володіння і користування природніми ресурсами
- участь підприємства у випуску і торгівлі цінними паперами
- гарантія майнових прав Управління підприємством і самоврядування трудового колективу
- загальні принципи управління
- трудовий колектив і його самоврядування
- керівництво підприємством
- колективний договір Господарська, економічна, соціальна діяльність підприємства
- прибуток (доход);
- планування діяльності;
- господарські відносини із іншими суб’єктами господарювання
- забезпечення засобами виробництва
- фінансові відносини
- трудові доходи працівника
- ціноутворення
- соціальна діяльність Підприємство і держава
- гарантія прав
- облік і звітність
- контроль за діяльністю
- правові та економічні умови господарювання
- комерційна таємниця
- відносини з місцевими Радами Ліквідація і реорганізація підприємства
- умови ліквідації і реорганізації
- задоволення претензій кредиторів
- ліквідаційна комісія
МАл. 1.3. Основні положення Закону України«Про підприємства в Україні».
Кожне створене підприємство підлягає державнійреєстрації за його місцезнаходженням у відповідному виконавчому комітеті Ради народнихдепутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву,рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів Українидокументи. Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствам економіки істатистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України.
Підприємство має бути ліквідоване (реорганізоване)у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом,заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідаціяпідприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створеного власником або уповноваженимним органом, а при банкрутстві — судом чиарбітражем. Про таку акцію повідомляється в офіціальній пресі з визначенням строківпретензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінитинаявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти і передативласнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим)з моменту виключення його з державного реєстру України.
• Загальні принципи управління підприємствомі самоврядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюєтьсявідповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядуваннятрудового колективу. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньоабочерез уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делегованіраді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємстває загальні збори (конференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.
Підприємство самостійно визначає структурууправління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власникбезпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладаєтьсяконтракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов'язки і відповідальність,умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Керівник призначає на посадуі звільняє від неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділівпідприємства.
Трудовий колектив підприємства діє (господарює)за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодовирішення широкого кола питань з господарської і соціальної діяльності підприємства.Зокрема, трудовий колектив з правом найму працівників розглядає, затверджує абобере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного договору; наданнясоціальних пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці, клопотанняпро представлення працівників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства,де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна перевищує 50 відсотків,разом з засновником або власником: розглядає зміни і доповнення статуту підприємства;визначає умови найму керівника підприємства; приймає рішення про оренду підприємства,його вступ до добровільного об'єднання або вихід з нього, створення нового підприємствана базі використання певних структурних підрозділів.
• Формування і використання майна підприємства.Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності,вартість яких відображається у самостійному його балансі. Воно належить йому заправом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджанняним за своїм розсудом). Джерелами формування майна підприємства слугують:
грошові і матеріальні внески засновників;доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності, цінних паперів;кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення, дотації з державногоі місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбаннямайна іншого підприємства (організації); безплатні або благодійницькі внески підприємств,організацій та окремих громадян.
Підприємство, якщо інше не передбаченейого статутом, має право продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безплатнов тимчасове користування другим підприємствам та громадянам (з дозволу власника)засоби виробництва і інші матеріальні цінності. Воно може також випускати і продавативласні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяєтьсяза певну плату або пільговими умовамиволодіти і користуватися землею і іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійсненняприродоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутствапідприємства фінансування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажуйого майна, а за їх браком — бюджету відповідного органу місцевої влади або держави.• Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність.
Кожне підприємство самостійно планує своюдіяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на вироблюванупродукцію (виконувану роботу, послуги) та необхідності постійного збільшення власногозиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через системупрямих угод (контрактів) з постачальниками. або торгових бірж. Воно реалізує своювироблену продукцію на основі прямих угод із споживачами, державного замовлення(у випадку його існування), через мережу бірж і власних торговельних підприємствза цінами (тарифами), встановлюваними самостійно, договірними, регульованими державоючи вільними (ринковими).
На всіх підприємствах основним узагальнюючимпоказником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток(доход). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємстваабо уповноважений ним (ними) орган. При цьому державний вплив на вибірнапрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг,різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, певначастина чистого прибутку може передаватися у власність трудового колективу (йогочленів). За умови зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку(доходу) складають валютні кошти, що зараховуються на кого валютний рахунок у банкута використовуються ним самостійно. В залежності від величини доходу підприємствавизначається фонд оплати праці його персоналу. Причому мінімальний розмір оплатипраці різних категорій персоналу усіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковиймінімум, встановлений державою. • Підприємство і держава: гарантії прав. умовиі контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законнихправ та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльностіпідприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинногозаконодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державнихі громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється.Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємствуз вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунокостанніх.
Держава забезпечує будь-якому підприємствурівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвиткуринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольнізаходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивнітехнології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхомнадання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондівсприяння розвитку малих підприємств тощо.
Контроль за окремими видами діяльностіпідприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконуютьнагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєїкомпетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимогицих органів виходять за межі їх повноважень, підприємство має право не виконуватитакі вимоги.
За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахунковоїта податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції і інших правил здійсненнягосподарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чиннимзаконодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує заподіяні збитки). Проте цебез згоди споживача не звільняє підприємство від виконання зобов'язань щодо поставокпродукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі та відповідні строки.
Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільнеоб'єднання підприємств) діє на підставі власногостатуту, тобто певного зібранняправил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючимисуб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства;він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства(добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власникоммайна за участю відповідного трудового колективу.
У статуті підприємства мають бути визначені:його точне найменування і місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники);основна місія і цілі діяльності;
органи управління та порядокїхформування; компетенція (повноваження) трудового колективу і його виборних органів;джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.В найменуванні підприємства повинні бути відображені його конкретна назва (завод,фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство)та інше.
У статуті повинен бути визначений орган,що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу,рада підприємства, профспілковий комітет тощо). В нього можуть включатися положення,зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникаютьна основі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства;про товарний знак тощо.
Колективний договір. На підприємствіважливу соціальну роль відіграє колективний договір— угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власникомчи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечитидіючому законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі,трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником)усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайноохоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку іудосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпеченняпрацюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов'язаннями по основнихнапрямках життєдіяльності колективу.
У колективний договір включаються зобов'язаннящодо проведення конкретних заходів по створенню сприятливих і безпечних для здоров'ялюдей умов праці; по впровадженню нових технологій та устаткування, що полегшуютьпрацю і поліпшують стан навколишнього середовища. В колективному договорі передбачаютьсязаходи щодо забезпечення зростання продуктивності і оплати праці, професійної підготовкиі підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства.Значне місце у колективному договорі відводиться зобов'язанням у галузі будівництважитла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчихкомплексів. Колективний договір має містити у собі виокремленім розділ, що висвітлюєпитання участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо це передбаченейого статутом.
Сторони, які уклали і підписали колективнийдоговір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про йоговиконання на зборах (конференції) трудового колективу.
2. Відновна вартістьосновних фондів та її суть
Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошовевираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягуосновних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарськоїдіяльності підприємства за певний період часу.
У зв'язку з тривалим функціонуванням тапоступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існуєдекілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: взалежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновноювартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введенняв дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємстваза кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якоговиробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортуванняі установленім на місці використання.
Відновна вартість основних фондів— це вартістьїх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первіснавартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однаковіелементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основнихфондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулюванняпроцесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показниківдіяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основнихфондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінкаосновних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992року.
Повна (первісна і відновна) вартістьосновних фондів — це їх вартістьу новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуютьсяна балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.
Залишкова вартість основних фондівхарактеризуєреально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції(виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначаєтьсярізницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчисленнясумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненогозношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарюванняїї використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначеннянаслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Класифікація і структура
Необхідною умовою правильного обліку іпланування основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значеннямає видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібностіїх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певнівиди (рис. 5.2).
У практиці господарювання з метою спрощенняобліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строкомексплуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а такожусі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно відстроку використання і вартості.
Зображена на рис. видова класифікаціяосновних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики.Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційнихсум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основнихфондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праціаналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строкамиексплуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграютьнеоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на двічастини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдякицьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створюєумови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносятьпереважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі приладиі пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічнимипроцесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт,газові і нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основнихфондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначаєвидову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівнихумов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чимбільша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьохфакторів. Найбільш суттєвими серед них є:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовленийним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організаціївиробництва;
• відтворювальна структура капітальнихвкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об'єктіві рівень цін на технологічне устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
По всій сукупності промислових підприємствУкраїни у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовжостанніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування— 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствахі організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарськихвиробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальнихпристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої тапродуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів— 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризуєтьсяпоступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.
Знос основних виробничих фондівта методи його оцінки
Просте і розширене відтворення основнихвиробничих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв'язанихрізних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці;технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв іпідприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.При цьому необхідною передумовою нормального перебігу
У сільському господарстві робоча та продуктивнахудоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів,в інших галузях виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугуютьпостійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.
Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом своготривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання,а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміютьявище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживноївартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості —економічногоспрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливаютьїх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання,особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування,кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддяпраці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини — одну його частинуперіодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо.З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншогозасобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобтонастає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддяпраці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне(тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремоїодиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строкомїї експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуваннямліквідаційної вартості);
2) за даними обстеження технічного станувідносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеноїна вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основнихфондів — це процес знецінення діючих засобівпраці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.
Воно характеризується втрачанням засобамипраці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створеннянових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваноїпродукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам,зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілутехніку.
Ступінь техніко-економічного старіннятого чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносногопоказника) Ктес, який розрахований за формулою:
/>
деb0, В1 — повна вартість (ціна)застосовуваного і нового засобу праці;По, П1 — відповідно продуктивністьтих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетнийтехніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старінняможе дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад10, 15 або 20 років. Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядьпраці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодуванняіснує певний взаємозв'язок
Амортизація та методи нарахування
Амортизація. Безперервний процес виробництвавимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основнихфондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодуванняу вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів— це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартістьвиготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартостізношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки,тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічногостаріння.
Ці відрахування включають до собівартостіпродукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційномуфонді, що слугує відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування справляютьза певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках добалансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахуваньна повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою
/>
де Ф — балансова (первісна чи відновна)вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап —амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
/>
Рис. Види фізичного спрацювання і техніко-економічногостаріння засобів праці та форми їх усунення.
-Шляхи покращення використання виробничоїпотужності підприємства (економічна оцінка)
При встановленні норм амортизаційних відрахуваньслід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці,необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахуваннятехніко-економічного їх старіння.
При цьому найбільш складним є правильневизначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретнихвидів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючихфакторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітальногоремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічногостаріння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореноїамортизації тощо.
В міру розвитку техніки, удосконаленнятехнології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використанняокремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативнихстроків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодичнопереглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційнихвідрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.
Забезпечення нормального відтворення основнихфондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічнусуму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множеннясередньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнтидо них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці.Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додаваннядо вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинамивведення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення(вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнтафункціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в діюі вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.
В промисловості та інших галузях народногогосподарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватисьна всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за виняткомзаконсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реноваціюосновних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодуванняповної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на це існуючуна підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатаціїосновних фондів треба вважати економічно не виправданою.
Строки експлуатації. Ефективність рідтворювальнихпроцесів певною мірою залежить відстроків експлуатації перш за все активноїчастини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно доїх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшенняперіоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використаннязнарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машині устаткування, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення техніко-економічногостаріння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивностіпраці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — обумовлює збільшеннясобівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягомінвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машині устаткування дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праціі за рахунок цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, алевикликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшеннявидатків на їх утримання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин іустаткування повинні бутиоптимальними, тобто такими, що забезпечують найменшівитрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому про тесіпротягом всього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначенняоптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиноютак званих питомих витрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприкладсумарної продуктивності устаткування при різних строках його функціонування). Протерезультати спеціальних осліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічнодоцільний строк експлуатації справляють щорічні амортизаційні відрахування та середньорічніремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методуоптимізації строків експлуатації — шляхом мінімізації сумарної величини цих економічнихпоказників.
Шляхи кращого використання. Головною ознакою підвищення рівняефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи іншогопідприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукціїпри наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часупродуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їхекстенсивного завантаження, а з другого, — від ступеня використання знарядь праціза одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційнихта економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностейпідприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша— збільшення екстенсивного завантаження; друга ~підвищення інтенсивногонавантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використанняосновних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певнукількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 5.6).
При цьому треба відзначити дві важливіобставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищуватидо певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивногонавантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними.По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальнихвитрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язанезі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за рахунокодержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.
Великим резервом збільшення продуктивноїроботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв.На підприємствах з
дискретним виробництвом кількість не працюючоговпродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінніпростої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістю пропускноїспроможності окремих цехів і дільниць;
незадовільною організацією технічно-профілактичногообслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій;перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортнимизасобами тощо.
/>
Рис. Шляхи кращого використання основнихфондів і виробничих потужностей підприємства
Для підприємств ряду галузей індустріїі перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищеннякоефіцієнту змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівнихпідприємствах України цей показник впродовж останніх років практично не змінюєтьсяі по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізміннихпростоїв ще менше — всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервівкращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробногоустаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випускмашинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаженнядіючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якогоє значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України,а також виведення З експлуатації зайвого та неефективно використовуваного устаткуванняі організація, які цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими рахунками здійсненнятаких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузейпромисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівняінтенсивного використання основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодозаміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування.Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствахтреба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткуваннята інших видів знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростанняпродуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньоїтехнології, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властивісвої специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконанняробіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерногометоду виплавлення сталі у чорній металургії; різних каталізаторів, високих температурі тиску — у хімічній промисловості;
обробки металу тиском, точних методівлитва — у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разомзі збільшенням температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростаннявиробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаженняустаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивнихформ і методів Організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперуваннята комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяютьвикористовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальнихдосліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічнооднорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткуванняна 20-30%.
Досить істотні за величиною резерви кращогоекстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностеймають бути реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей, введенихв дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибірковогообстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості та будівництва,середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6 років. Разомз тим технічно і економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливістьдосягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об'єктів на підприємствахвидобувної промисловості за півтора-два роки, а обробної — за одни'рік і навітьшвидше.
В умовах ринкової економіки діюча системагосподарювання система господарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічністимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усьогонаявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальнихекономічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства Українипоки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізаціяпрограми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств,система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатіввиробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримказдійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічноїдіяльності тощо.
Висновки
Господарська діяльність кожного виробничо-комерційногопідприємства базується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошовихресурсів.
Бухгалтерський облік у промисловості,як і в інших галузях народного господарства, є одним з найважливіших джерел економічноїінформації, засобом контролю за роботою підприємства і знаряддям охорони власності.
Основу матеріально-технічної бази промисловоговиробництва становлять основні засоби, оскільки вони служать каталізатором успішногорозвитку науково-технічного прогресу і забезпечують технологічний процес виробництва.
Більш повне та раціональне використанняосновних фондів та виробничих потужностей підприємства сприяє покращанню всіх йоготехніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці, підвищенню фондовіддачі,збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.
Ефективне використання основних засобівсприяє прискоренню оборотності оборотних засобів. Чим краще експлуатуються основнізасоби, тим швидше оборотні засоби проходять фазу і тим менше потреба в їх прирості.
Правильне використання основних засобівв значній мірі залежить від збільшення інтенсивного та експлуатаційного навантаженняна основні засоби, автоматизації і механізації виробничих процесів, мобілізаціїзастарілих машин, швидкої реалізації основних засобів і максимальної ефективностінової техніки.
підприємство господарювання основні фонди
Література
1.Закон України “Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність в Україні” №996-XIV від 16.07.99 р. // Урядовий кур’єр№162, 1 вересня 1999 р., ст. 7 – 10.
2.Закон України “Про оподаткуванняприбутку підприємств” №283-ВР від 22.05.1997 із змінами та доповненнями. // Урядовийкур’єр 12 червня 1997 р. № 105 – 106.
3.Закон України“Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування”від 02.03.2000р. №1523-ІІІ.
4.Закон України“Про оренду майна державних підприємств і організацій”№145 — ВР із змінами і доповненнями,викладеними у новій редакції від 14.03.95р. // Урядовий кур’єр № 93, 28 березня1995р.
5.Економіка підприємства. Підручник /За ред.С.Ф.По кропивного. – К., 2001р.