КУРСОВАРОБОТА
здисципліни “Політична економія”
натему: “Підприємництво:суть, види, роль у
ринковійекономіці”
ПЛАН
Вступ
1. Сутність підприємництва, його функції,принципи та умови існування
1.1 Сутність підприємництва
1.2 Функції, умови існування та принципи підприємницькоїдіяльності
2. Види і форми організації підприємництва
2.1 Види підприємницької діяльності
2.2 Організаційно-правові формипідприємництва в Україні
2.3 Державне регулювання підприємницькоїдіяльності
3. Роль підприємництва у ринковій економіці
3.1 Основні засади функціонуванняпідприємництва в Україні
3.2 Аналіз діяльності ВАТ “Черкасихліб”
Висновки
Список літератури
ВСТУП
Будь-яка націяпишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний їїокремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудьконкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних формпрояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального ідуховного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт дляпрактичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде доєднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.
У своїй роботі яхочу розповісти про підприємництво, або підприємницьку здібність, хист,діяльність. Я не випадково обрала цю тему. Справа в тому, що у зв’язку знесприятливими політичними подіями і, як наслідок, незавершеним і недосконалимзаконодавством, підприємництво переживає протягом багатьох років незалежностінашої держави суттєву кризу. Звичайно, частково відбувається пожвавлення, алецей процес незначний. Проблема становлення та розвиткупідприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуваєв умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категоріїособливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальноїкомфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняноїекономіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умовижиттєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади таорганів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетностілюдського розвитку.
Метою написанняроботи є ознайомлення з підприємництвом, аналіз деструктивних явищ в економіці,які призводять до негативних наслідків в суспільстві, зокрема зниженні інвестиційактивності підприємців, зниженні темпів приросту національного доходу тощо.
Об’єктом практичногодослідження виступає ВАТ “Черкасихліб”, яке є прикладом ефективності таперспектив розвитку здійснюваної діяльності.
Предметомдослідження – підприємницький хист, талант як систематизована,самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована наотримання максимального прибутку.
Япоставила перед собою такі завдання, як дослідження сутності підприємництва,його функцій, принципів, видів, організаційно-правових форм, проблемфункціонування; показ перспектив розвитку – шляхів подолання кризи в економіціна основі досвіду інших країн, зокрема необхідність створення законодавчої базита дієвих організацій.
Тема глибоковивчена у літературних джерелах. Написано не тільки безліч підручників, в яківключена ця тема або вона є провідною, а й існує велика кількість статей ізперіодичних видань. Серед підручників досить цікавими і зрозумілими длясприйняття є “Основи ринкової економіки і підприємництва” Боброва, “Основипідприємництва” Виноградської. А серед статей найцікавішими для мене здалисянауково-дослідницькі роботи І.Вдовиченка, О.Голубенко, Р.Дякова, І.Комарницького, В.Свірона, В.Сизоненка, В. Гончарова, Ю.Дологорукова та інших. Автори використовували у своїх працях такізагальнонаукові методи економічної теорії, як спостереження, аналіз, синтез.
Що такепідприємницька здібність? Яку роль вона виконує в ринковій економіці? Яознайомлю вас з цими питаннями, а також функціями і видами підприємництва,проблемами розвитку в Україні.
1. СУТНІСТЬПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ, ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ
1.1 Сутністьпідприємництва
Визначальноюумовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі якихвиступають підприємці. Підприємництво є невід'ємною ознакою ринку, йогообов'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає ринку, і навпаки. Поняття«підприємництво» надзвичайно широке. Це зумовлено тим, що воно відображуєсукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічнихвідносин. Уявлення про нього формувалося впродовж тривалого історичногоперіоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовних інституцій, психологіїлюдей [13, 110].
Уринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання ілюдей, і держави. Підставою для виникнення та розвитку підприємництва виступаєтака форма організації виробництва товарі в і послуг, яка здійснюється тими,кому належать фактори виробництва. Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об'єктивнообумовлену форму реалізації власності і, перш за все, власності на засобивиробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може, здійснивши наймробочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організуватипроцес виробництва, керувати цим процесом або доручати керівництво якомусьіншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатисьна свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків іплатежів до бюджету [18, 178].
У науковий обіг поняття «підприємець» на початку XVIII ст. увів англійськийбанкір-економіст Р. Кантільйон. Під ним він розумів людей з нефіксованимиприбутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічноюдіяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Головною рисоюпідприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику.
Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII—XIX ст.зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебері І. Шумпетер.
А. Сміт характеризував підприємця як власника, під цим кутом зорувін розглядав його дії в економічному житті, мотивацію, поведінку, психологію.Вчений зазначав, що підприємець керується лише власним інтересом, ризикує, переслідуєвласну вигоду, задовольняючи суспільні потреби [23, 59].
Проте не лише інтереси та вигода зумовлюють діяльність підприємця.Адже в умовах ринкового середовища існує багато суб'єктів підприємницькоїдіяльності, між якими триває конкурентна боротьба за головний приз — прибуток.Одержати його можна тільки за умови застосування найефективнішого варіантавикористання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукуєпідприємця використовувати найкращі якості працівників: творчість, сумліннупрацю, організаторські здібності. Намагання виявити себе як особистість упевній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їхнадбанням суспільства — це також мета підприємця, яка відіграє значну роль ужитті суспільства, є його рушієм. Усе це робить підприємництво локомотивом економічного,соціального і культурного розвитку людського суспільства [13, 110].
Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять,як «господар», «бізнесмен», тобто в значенні «людина, яка організувала своюсправу і розвиває її». Проте як тоді можна класифікувати особу, яка має своюферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає їйможливість лише існувати? І великий власник, багатство якого зростає високимитемпами, і дрібний товаровиробник, який отримує мізерний доход від своєїдіяльності, як і всі інші, хто на свій страх і ризик займаються певною справою,отримуючи від неї доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття ширше, ніжпоняття «підприємець» [13, 111].
Найтиповіші риси підприємця, які виділяють його з-поміж іншихгосподарюючих суб'єктів, схарактеризував австрійський економіст Й. Шумпетер(додаток 1, рис. 1). «Діловий портрет» підприємця схематично зображений в додатку1, рис. 2.
Я вважаю, що формування високої, економічно ефективної тасоціально відповідальної підприємницької культури є одним з основних завдань,що стоять перед Україною, визначальною умовою переходу її до інноваційноїмоделі розвитку. Справжнє підприємництво можливе тільки за умови економічноїсвободи людини, існування права вибору діяльності для якомога повнішоїреалізації її здібностей, а також персональної економічної відповідальності зарезультати роботи.
Щоб більш суттєво зрозуміти сутність поняття «підприємництво»,слід звернутися до додатку 2, де дана сукупність термінів, пов’язаних з підприємницькоюдіяльністю.
Підприємницька діяльність (підприємництво)— це ініціативна,самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку,або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власнумайнову відповідальність [5, 364].
У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що підприємництво— це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність звиробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею зметою отримання прибутку.
В. Сизоненко, проаналізувавши цілий ряд видань про підприємницькудіяльність, наводить таке визначення: «Підприємництво — розвиток інновативноїідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії звнутрішнім і зовнішнім середовищами його функціонування» [22, 50].
Я вважаю, що підприємництво (підприємницький хист, талант,діяльність) – це систематизована, самостійна, ініціативна, здійснювана навласний ризик діяльність, спрямована на таке поєднання факторів виробництва,щоб можна було отримати максимальний прибуток, а підприємець – суб’єкт,що поєднує в собі організаторські новаторські і комерційні здібності для пошукуі розвитку нових методів виробництва і має на меті отримання максимальногоприбутку.
Найбільш влучно завдання підприємців і їх функції висловив відомийавстрійський економіст першої половини XX ст. Йозеф Шумпетер: «Завданняпідприємців — реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхомвпровадження винаходів, а в більш загальному змісті — через використання новихтехнологічних можливостей для виробництва нових товарів або колишніх товарів,але новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринкуготової продукції — аж до реорганізації попередньої і створення нової галузіпромисловості» [25, 199].
До підприємницької діяльності в країнах Заходу висувають високівимоги. Не кожний бізнесмен може бути названий повною мірою підприємцем. Ним невважається, наприклад, власник фірми, яка з року в рік виробляє один товар (безмодифікацій) або надає одні й ті самі послуги (без удосконалення). Вважається,що цей товаровиробник здійснює не підприємницькі, а репродуктивні функції. Хочнині й прийнято називати підприємцями всіх, хто зайнятий бізнесом, насправді жними можуть бути тільки ті ділові люди, поведінка яких на ринку відрізняєтьсяпошуковим характером.
Отже, у особі підприємця мають поєднуватися новаторські,комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивнихметодів виробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективнихсфер застосування капіталу. А термін «підприємництво» означає систематизовану,самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямовану натаке поєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальнийприбуток; тип господарської поведінки підприємців щодо організації, розробки,виробництва і реалізації благ для отримання прибутку та соціального ефекту.
1.2 Функції, умови існування та принципи підприємницької діяльності
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через йогоосновні функції, які характеризують напрями діяльності суб’єкта ринковихвідносин, його цілі та досягнення (додаток 3, рис. 1).
Держава зацікавлена в розвитку підприємництва, тому гарантує рівніправа і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних,фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, забезпечує свободуконкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінноїконкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Рольпідприємця в забезпеченні ефективності виробництва визначається його функціями,провідними з яких є :
• підприємець втілює ініціативу поєднання факторів виробництва вєдиний процес з метою виробництва товару чи послуги;
• підприємець бере на себе важливе завдання — прийняття рішень упроцесі ведення бізнесу;
• підприємець — ценоватор. Він впроваджує на ринку нові товари, нові технології, прогресивніспособи обслуговування споживачів, нові сфери прикладання капіталу;
• підприємець — це людина, котра йде на ризик. Він ризикує своїм часом,працею і діловою репутацією, а також своїми коштами і коштами інших власників[18, 179].
Виходячи з вищевказаних функцій, класичний підприємець — це водночасі власник, і організатор та керівник. Типовий «портрет» підприємця формувавсяісторично. Оскільки підприємницька діяльність колись зароджувалась у торгівлі(відродження ринкових відносин у нашій країні в 90-х роках розпочалося також збурхливого розвитку торгівлі), то спочатку за головну ознаку підприємця вважалийого комерційну діяльність, тобто це був купець. З часом, у XVIII та XIX ст.,економісти зображували портрет «господаря», роботодавця, капіталіста, власникаіндивідуального підприємства чи фабрики (наприклад, добре відомі в УкраїніБобринські, Терещенки, Яхненки, Симиренки).
Сучасний підприємець — це переважно «груповий портрет», де основніпідприємницькі функції виконують різні спеціалісти. Зокрема, в акціонерномутоваристві ризик беруть на себе власники акцій, надаючи грошові кошти,управління виробництвом здійснюють менеджери, а рада директорів приймаєекономічні рішення.
Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонуванняпевної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосередньоговідтворення необхідні певні умови (додаток 3, рис. 2).
Суб’єкти та принципи підприємництва зазначені вЗаконі України «Про підприємництво» (додаток 4, ст. 2 і 5).
На мою думку, щоб успішно виконувати зазначені функції, підприємцюповинні бути притаманні певні здібності, серед них — ініціативність, здатністьсамостійного мислення та прийняття рішень, завзятість щодо досягнення мети,вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групоюоднодумців. Значну увагу, коли мова йде про характеристику особи підприємця,приділяють етичній стороні його діяльності, необхідності дотримання даногослова, виконання взятих зобов'язань, порядності у стосунках, тобто етиціділових відносин. Сучасний підприємець повинен добре розуміти сутністьекономічних процесів, які відбуваються у суспільстві, орієнтуватись вобставинах, що швидко змінюються, вміти приймати нестандартні рішення,розбиратись в людях, правильно оцінювати їх позитивні якості та недоліки.
2. ВИДИ ІФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1 Видипідприємницької діяльності
Видипідприємницької діяльності класифікують за кількома ознаками, а саме:
ü залежно від змісту діяльності;
ü за формою власності;
ü за величиною.
Залежновід змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності.
Виробниче підприємництво — діяльність, пов'язанабезпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. Прицьому функція виробництва стає для підприємця основною, тоді як інші(транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну.Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зробленівитрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише в томуразі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15—20 % відпотрібних витрат.
Комерційне підприємництво характеризуєтьсянасамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим,торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами зкупівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційнадіяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товарувища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку.Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж20—30 % від витрат.
Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажемвалюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперіввиступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремігромадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсівз одержанням процентів.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування.Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своємайно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі непередбаченихобставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.
Посередницьке підприємництво — це підприємництво,суб'єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тількипосередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця —знайти й звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницькоїдіяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірмиспеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних тамаркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [5, 369].
Основною складовою підприємницької сфери є фірма.
Фірма — це організація, яка володіє одним або кількомапідприємствами й використовує кошти й ресурси для виробництва товару абопослуги з метою отримання прибутку.
Фірми класифікують за різними ознаками. Головними з них є дві:форма власності й величина фірми.
За формою власностірозрізняють три види фірм.
Індивідуальним підприємництвом називається бізнес,власником якого є одна особа. Власник індивідуального бізнесу одночасновиступає у функції менеджера. Він несе повну майнову відповідальність.
Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистогодоходу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій ризик. Він маєправо:
• створюватипідприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;
• придбавати майноабо майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;
• наймати абозвільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, якийзалишається після сплати податків; здійснювати операції з валютою.
Він може також виступати як посередник між виробником іспоживачем. Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринковоїекономіки, — це прибуток, котрий він отримує як різницю між витратами назадоволення попиту і ціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.
Товариством, або партнерством, називають бізнес, якимволодіють дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними інеюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичноюособою, є:
а) створення та реєстрація його згідно з законом;
б) самостійна майнова відповідальність;
в) участь від власного імені в господарському обороті;
г) власний розрахунковий рахунок у банку [5, 370].
ü Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницькоїдіяльності як одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено начастини за акціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, асаму корпорацію — акціонерним товариством. Переваги корпорації наведенів додатку 5, рис. 1.
Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.
Власний капітал складається із засобів, отриманих відвипуску та реалізації акцій і облігацій та резервного капіталу, якийутворюється в результаті відрахувань від прибутку та інвестування увиробництво. Позичений капітал утворюється за рахунок банківськогокредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. У США, наприклад, власнийкапітал однієї з наймогутніших у світі корпорацій «General motors» в середині 90-х років становив приблизно 70 млрд. дол., позичений —близько 55 млрд., прибуток — 4,2 млрд. дол.
Нині у розвинених країнах світу кожна велика і навіть середня зарозмірами компанія і частина малих фірм існують у формі акціонерних товариств.Кількість акціонерів у цих країнах, особливо США, постійно зростає. Так, у СШАв 1929 р. їх було близько 1 млн., а наприкінці 90-х років — понад 50 млн.
За ознакою величини фірмирозрізняють: малий, середній і великийбізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малихпідприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за данимистатистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій:найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999),великі (1000 і більше працюючих).
Роль малого підприємництва в суспільстві відображена в додатку 5,рис. 2.
Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, щомалий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботупонад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу сталисистема франчайзингу (від англ. franchise — пільговий) та венчурного (від англ.venture — ризикувати) підприємництва.
Франчайзинг—це система дрібних приватних фірм, які укладаютьконтракт на право користування фабричною маркою великої фірми у своїйдіяльності на певній території та у певній сфері. Вони мають пільги на ціни,допомогу в доставці товарів, придбанні устаткування, кредитах тощо. Дрібніфірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контрактивзаємовигідні, оскільки дрібні фірми отримують фінансову й торговельну підтримкувід великих корпорацій, а останні мають економію на реалізації своєї продукції,а також додатковий прибуток від своїх філій [5, 371].
Успіх могутньої транснаціональної корпорації «МакДональдс», щообслуговує на своїх 12 тисячах підприємств у різних країнах світу сотнімільйонів клієнтів, криється в залученні тисяч партнерів на основіфранчайзингу. Бізнес у рамках цієї системи при грамотному веденні справи доситьвигідний. Підраховано, що ця корпорація вивела в мільйонери більшу кількістьамериканців, ніж будь-яка інша комерційна організація країни.
Особливості і переваги франчайзингу в порівнянні з бізнесом,пов’язаним зі створенням власних нових виробничих, торгових, сервісних та іншихпідприємств можна прослідкувати у додатку 5, рис. 3.
Можнанавести чимало прикладів успішної діяльності малих фірм у системі франчайзингу.Так, фірма «Зінгер» франчайзирує право на продаж своїх виробів на територіїСША. Компанія «General motors» у 1898 р., не маючи грошей на відкриттямагазину, почала продаж парових двигунів через дилерів. Ця система донинізалишається основним способом продажу автомобілів. Найвищий підйом у розвиткуфранчайзингу припадає на кінець 80-х років. У 1984 р. майже третина обсягупродажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) – була реалізованачерез франчайзингові фірми.
Франчайзингстворює 13 % національного багатства у валовому національному продукті США – цев три рази більше, ніж торгівля автомобілям. Так роботодавець-франчайзинг надаєпонад 7 млн. робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих,котрі не мали іншої можливості знайти роботу.
УРосії Володимир Довгань і Тольятінська науково-виробнича фірма «Дока» сталипіонерами франчайзингу при реалізації широкомасштабних програм «Дока-піца» і«Дока-хліб».
ВУкраїні та у Криму франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З’явиласямережа спеціалізованих магазинів із продажу (і з суміжного сервісногообслуговування) комп’ютерів, телевізорів, відео- і множинної техніки відомихфірм; підприємств з обробки і реалізації фотоматеріалів «Кодак», сервісногообслуговування автомобілів іноземних марок; ряд стоматологічних поліклінік«Cabot». До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу,відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Кока-кола»і «Пепсі-кола», косметичний центр «Пані Анеле», що використовує технології,устаткування і препарати знаменитої іспанської школи «Lady Annl», київськафірма «Денді-Ескім» пропонує на основі франчайзингу рентабельні проекти«Бар-морозиво» і «Бар-піцерія». До масштабних проектів франчайзингового бізнесув Україні відноситься створення мережі ресторанів «Мак Дональдс» і розвитоквиробництва і збуту кока-коли компаній «Coca-cola Amatil Ukraine Ltd» [20,36-37].
Найпопулярнішіфранчайзери в Україні за підсумками 2005 року наведені в додатку 5, табл. 1.
Венчурна фірма — це комерційна організація, що займаєтьсярозробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаютьсянововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світовоївійни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отрималипоширення, як і малий бізнес в цілому [5, 371].
Англійське слово «venture» означає ризик, отже, венчурний капітал– це «ризикований капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікавуідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьомувипадку засновники повинні знайти фізичну чи юридичну особу, що володієнеобхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дужеважливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу знадійним партнером, і що віддача його інвестицій буде досить високою.
Використання венчурного капіталу одержало поширення в США. Досередини 80-х тут діяло більше 650 венчурних фірм. У 1987 р. загальний обсягінвестицій із усіх джерел венчурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд.доларів. Досвід цієї країни показує, що 30 % річних і більше вкладеного венчурногокапіталу – нерідке явище. Власники звичайних акцій, нічим особливо неризикуючи, одержують річний дохід від вкладених коштів у розмірі 10-15 %.Природно, чим більше ризикує власник капіталу, тим на більший відсоток доходіввід своїх засобів він повинен розраховувати [16, 38].
Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йомудоводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті вінпереростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лишеті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції,що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництвоінвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).
Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніжсередній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерноюдля першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацієювиробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах —збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чиіншій галузі.
Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливістьвиявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратамивиробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштабипідприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростаннямвитрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.
Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва,що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіцідомінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствахяких зосереджено близько 20 % усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіхотримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, вЯпонії кількість великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості.
Переваги великого підприємництва наведені в додатку 5, рис. 4.
Історія розвитку підприємництва на Заході показує, що воно вирослоз малого бізнесу. Він і нині сприяє поширенню підприємницької діяльності,без якої не може існувати ринкова система. Про розвиток малого та середньогобізнесу в розвинених країнах світу може дати приблизне уявлення кількість малихі середніх фірм в окремих країнах (з чисельністю до 500 зайнятих): в США їхналічується до 8 млн., в Японії — 5,4, Франції — 3,1, ФРН —1,9, ВеликійБританії — 1,3, Нідерландах — 1,2, Канаді — 0,6 млн. За останнє десятиріччязначні темпи у розвитку малого і середнього підприємництва спостерігалися вПольщі, Угорщині, Чехії та Словенії. Так, у Польщі кількість таких фірм нині перевищує2 млн., в Угорщині їх частка у загальній кількості підприємств більша ніж 70 %.Малі та середні підприємства в розвинених зарубіжних країнах — це юридичносамостійні структури, спеціалізовані на галузях виробництва. Вони належать досфери ризикового бізнесу. Нерідко їх очолюють вчені, інженери, винахідники, якіпрагнуть найшвидше впровадити свої ідеї, розробки або винаходи. Водночас малийбізнес дає можливість вирішити і ряд гострих соціальних проблем, що виникають вумовах ринкового господарства, наприклад проблеми зайнятості (безробіття),збільшення доходів, активізації творчого потенціалу окремої особи або групилюдей, об'єднаних загальним інтересом [5, 373].
За даними зарубіжних досліджень, в економіці розвинених країн намалий та середній бізнес припадає понад 90 % усіх підприємств, до 40—60 %виробництва валового національного продукту. Із приблизно 20 млн. підприємств уСША до малих належать понад 17 млн., у Великій Британії та Італії понад 96 %підприємств є малими і середніми. В Україні нині малих структур підприємствналічується близько 90 % загальної чисельності підприємств, проте вонивиробляють лише 10 % валової продукції. Водночас у Польщі таких підприємствблизько 2 млн. Вони виробляють понад ЗО % ВВП. Частка працюючих у маломубізнесі України на початку 2004 р. становила приблизно 12 %, тоді як урозвинених країнах світу — близько 60 % [7, 97].
Отже, сучасне підприємництво — це синтез великого і малого виробництва.Якщо велике виробництво є «становим хребтом» усієї виробничої та ринкової системи,то малі й середні підприємства (фірми) — «м'які і гнучкі тканини», без якихвелике виробництво в сучасних ринкових умовах існувати не може. Нині стаєочевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні не зможе набратиінтенсивного імпульсу та рухатися безхибним шляхом без узагальнення світовогодосвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинених країн.
2.2 Організаційно-правовіформи підприємництва в Україні
Підприємницькадіяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір формиорганізації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сферидіяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційноїформи. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українськогоюридичного поля діють Закони України «Про власність», «Про підприємництво»,«Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримкумалого підприємництва». Вони визначають умови, напрями формуванняальтернативних форм господарювання.
Підприємницька діяльність в Україні здійснюється згідно з чиннимзаконодавством на таких умовах: без використання найманої праці; з використаннямнайманої праці; без створення юридичної особи; зі створенням юридичної особи.
Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державноюреєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницькоїдіяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єктпідприємництва заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств іорганізацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код.
Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичноїособи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність,здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво.
В Україні за формами власності та організацією виділяють такі основнівиди підприємницьких господарств (фірм):
ü індивідуальне– засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (ремісники,фермери, що не застосовують постійно найману працю);
ü сімейне –грунтується на приватній власності громадян – членів однієї сім’ї з можливістювикористання найманої робочої сили;
ü приватнеабо партнерське – зі створенням юридичної особи з обмеженою відповідальністю(малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманоюпрацею);
ü акціонерне– засноване на власності акціонерів (власників цінних паперів);
ü орендне –береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому праворозпоряджатися майном та бути власником результатів праці, доходів;
ü колективне(народне) – засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію йдоходи;
ü інноваційне– грунтується на інтелектуальній власності;
ü спільне – створюєтьсяоб’єднанням майна різних власників [13, 115-116].
Види підприємств за видами власності та господарські об’єднаннянаведені в додатку 6, ст. 2.
Згідно зі ст. 79 Господарського Кодексу України господарськими товариствамивизнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичнимиособами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі впідприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Види господарських товариств показані в додатку 5, рис. 5.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутногофонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарнепідприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для тогомайно, формує статутний фонд, розподіляє доходи тощо. Корпоративне підприємствоутворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням,діє на основі об’єднання майна.
Отже,підприємництво —це багатогранна творча діяльність, необхідна для веденнябізнесу. Впродовж багатьох років люди в Україні, котрі мають схильність доділової активності, не могли стати підприємцями, оскільки така діяльність незаохочувалася і взагалі вважалася суспільно недоцільною. Це стало однією зпричин, які призвели до занепаду економіки, її значного відставання від рівнябагатьох західних країн. В Україні, яка обрала шлях ринкових реформ, необхідностворити умови для відродження і широкого розвитку підприємництва.
2.3 Державнерегулювання підприємницької діяльності
Необхідність державного регулювання ринкової економіки беззаперечна.В усіх країнах світу держава «втручається» в економіку більшою чи меншою міроюяк розширенням державного сектору економіки, так і регулюванням її підприємницькогосектору. Як свідчить досвід економічних реформ у промислово розвинених країнах,це регулювання здійснюється у широких межах і являє собою надзвичайно складнийта професійний механізм, який ґрунтується на синтезі економічних та адміністративнихметодів впливу.
У науковій літературі традиційно виділяють чотири основнівнутрішні функції держави — економічну, соціальну, політичну та ідеологічну,а іноді додають ще дві: екологічну та правоохоронну. Як правило, економічну функціютрактують як встановлення державою умов та порядку економічної діяльності урегулюванні економіки.
У сучасних умовах суть економічної функції перебуває у процесі далеконе безболісної трансформації від тотального управління до виправлення«недоліків» ринку, яке в ідеалі повинно не порушувати природні ринкові механізмисаморегуляції. На практиці це має вираз у конкретних організаційно-правовихзаходах.
Наприклад, заборона провадити певні види господарської діяльностіприватному бізнесу (ст. 4 Закону України «Про підприємництво»); обмеженнянедобросовісної конкуренції (Закон України «Про захист економічноїконкуренції»); організаційно-правові засади державного регулювання діяльностісуб'єктів природних монополій (Закон України «Про природні монополії»); основніпринципи встановлення і застосування цін і тарифів (Закон України «Про ціни іціноутворення»); прогнозування та планування соціально-економічного розвиткукраїни (Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програмекономічного і соціального розвитку України»); приватизація державної власності(Закон України «Про державну програму приватизації»); регулювання інвестиційноїдіяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність» та «Про захистіноземних інвестицій в Україні»); загальні організаційно-правові засади лізингу(Закон України «Про лізинг»); регулювання зовнішньоекономічної діяльності(Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»); організаційно-правовізасади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків (Закон України«Про банки і банківську діяльність»); про цінні папери і фондову біржу (ЗакониУкраїни «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні»); захист прав споживачів (Закон України «Про захистправ споживачів») тощо [16, 125].
Отже, організаційно-правовий вплив держави має дуже різноманітнийхарактер і здійснюється у багатьох формах та різними засобами.
Ґрунтуючись на чинному законодавстві, центральні й місцеві органидержави здійснюють безпосередню діяльність з державного регулювання у межах їхкомпетенції. Державне регулювання підприємництва дістало своє законодавчезакріплення у ст. 15 Закону України «Про підприємництво» (додаток 4, ст. 15).
Російський економіст Б. Райзберг поділяє управління економікою намакро- та мікроекономічне. До макроекономічного вчений відносить управліннятакими великомасштабними об'єктами, як економіка країни, господарство найбільшихтериторій (регіонів), економіка галузей і сфер народного господарства.Макроекономічне управління поширює свою дію на процеси, які охоплюють широкіінтереси, поля діяльності, зв'язки та відношення, що стосуються всьогонаселення чи значної його частини. На відміну від макроекономічного,мікроекономічне управління поширює свою дію на окремі, відносно маломасштабнігосподарські одиниці, на організації, підприємства, компанії, фірми, нагосподарство невеликих територій, на ринки [15, 536].
Слід підкреслити, що державний сектор економіки є необхіднимсегментом будь-якої економічної системи, оскільки є специфічні сферигосподарювання, у яких приватна ініціатива або неможлива, або неефективна з оглядуна ті чи інші причини (слід зауважити, що в Україні коло цих причин значно ширше,а іноді вони кардинально відрізняються від аналогічних у так званих промисловорозвинених країнах).
Перехідний етап до ринку в Україні зумовлює наявність урегулюванні залишків від колишньої командно-адміністративної системи, з одногобоку, та правовий вакуум у певних аспектах регулювання підприємницької діяльності,що стосуються функціонування власне ринкового механізму, — з іншого [16, 127].
На підтвердження цієї думки можна навести положення ст. 15 ЗаконуУкраїни «Про підприємництво»: «Втручання державних органів у господарську діяльністьпідприємців не допускається...»; «державні органи і службові особи можутьдавати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції...»; «недопускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейованестановище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодосуб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності»; «збитки, завданіпідприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхслужбових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідокненалежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбаченихзаконодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами».
Такі норми закону віддзеркалюють реальний етап розвитку державногорегулювання в Україні, оскільки є специфічними для законодавства пострадянськогопростору, хоча, поза сумнівом, є необхідними і мають бути конкретизовані зточки зору посилення відповідальності посадових і службових осіб з метоюзахисту прав та законних інтересів підприємців у подальших нормативно-правовихактах.
На мій погляд, вітчизняну специфіку визначають певні чинники, якінеможливо не враховувати при здійсненні реформ і які, безумовно, матимуть впливна концепцію державного регулювання, а саме:
> економічні реформиздійснюються під політичним тиском, а звідси непослідовність, полярнопротилежні рішення, непрофесіоналізм;
> недієвий апарат державноїслужби, визначальними рисами якого є некомпетентність та корумпованість (Українастаном на серпень 2005 р. входить до двадцяти найбільш корумпованих країн світу);
> припинення інвестицій уреальну економіку як внутрішніх, так і зовнішніх, що є наслідком непевноїврегульованості питань власності, а також нестимулюючої податкової політики;
> значний зовнішній борг України,що збільшує її залежність від світової співдружності; внутрішній борг урядуперед населенням, що викликає негативне ставлення населення до здійснюванихекономічних перетворень;
> вкрай важкими єпсихологічні наслідки здійснення реформ, на що не завжди звертають увагу, а цевідіграє велику негативну роль. Зубожіння населення досягає моменту, коли люди«звикають» бути бідними і їх економічна поведінка стає пасивною. Це негативновпливає на розвиток малого та середнього бізнесу, який є рушійною силоюекономічних реформ у будь-якій країні та головним чинником зайнятості населення.
> з огляду на те, щовідсутня цілісна, методологічно обґрунтована концепція державного регулюванняпідприємницької діяльності, воно розвивається спонтанно, зміни у законодавствів основному спрямовані на надшвидке «латання дірок» шляхом видання підзаконнихнормативно-правових актів, а також існують випадки державного управління, більшсхожі на відомче чи кланове лобіювання тих чи інших інтересів.
На жаль, без надійної та якісної нормативно-правової бази,передусім публічно-правового спрямування, вирішення існуючих системних проблемвидається нереальним. Полярно протилежні економічні рішення, які визначалиекономічну політику України в кінці 80-х — на початку 90-х років, викликалинеобхідність їх правового обґрунтування, надання їм, так би мовити, легітимності,що зумовило появу все нових і нових нормативно-правових актів, переважнопідзаконних. Але законодавець фактично ігнорує розробку та прийняття такихважливих документів з позицій розбудови громадянського суспільства, якГосподарський та Податковий кодекси України, а ці кодифіковані акти могли бстати правовою базою для економічного зростання країни та поліпшення добробутулюдей — основної мети економічної політики держави.
Форми, способи та масштаби впливу держави на конкурентний підприємницькийсектор економіки залежать як від економічних чинників (рівень індустріальногорозвитку економіки, рівень економічної активності тощо), так і від національноїспецифіки (традиційна роль держави у суспільстві, соціальний менталітет тощо).Державне регулювання підприємництва у перехідний період має бути спрямованимна:
• економічне зростання, підвищення економічної ефективності;
• появу нових робочих місць;
• збільшення самозайнятості населення;
• поліпшення добробуту людей.
Лише ці показники є інтегральними критеріями ефективності тадоцільності державного регулювання приватного бізнесу. Хоча, поза сумнівом,інші критерії (суспільна безпека, ті чи інші пріоритети державної економічноїта соціальної політики на конкретному етапі розвитку тощо) є важливими. Протена відміну від економічного зростання вони мають змінний та динамічнийхарактер, оскільки тактичні пріоритети соціально-економічного розвитку, поняттясуспільної безпеки не є усталеними і можуть змінюватися залежно від тієї чиіншої ситуації в суспільстві.
Основним завданням держави, на мій погляд, вбачається:
• створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи;
• компенсація негативного впливу дезінтеграційно-руйнівних процесіву сфері господарювання, а також відсутності усталених ринкових механізмівсаморегуляції.
Удодатку 7 подано дані по фінансуванню програми сприяння розвитку малого підприємництвав Україні. Вони є доказом закорумпованості влади, її неорганізованості тазловживання.
Ужурналі «Вісник Податкової служби України» зазначено: «Метою державної підтримкималого підприємництва є стимулювання його розвитку, формування умов длязабезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створеннянових робочих місць. У 1999 р. було зареєстровано 28,6 тис. осіб, щоздійснювали підприємницьку діяльність, у 2000 р. – 66,6 тис., у 2001р. – 91,7тис., у 2002 р. – 115,6 тис., у 2003 р. – 133,1 тис., у 2004 р. – 133,2 тис.,то за дев’ять місяців 2005 р. – 131,8 тис. юридичних осіб. Станом на 01.10.2005р. суб’єкти малого підприємництва – платники єдиного податку здійснювали своюдіяльність у таких сферах: 52 871 – надання послуг (40,1%), 34 401 –матеріальне виробництво (26, 1%), 36 801 – торгівля та громадське харчування(27,9%), 5946 – сільське господарство (4,5 %), 1771 – інші види діяльності(1,4%)» [19, 26].
Отже,мале підприємництво розвивається переважно у сфері надання послуг, торгівлі тагромадському харчуванні, матеріальному виробництві.
Оскількив Україні ще не сформовано визначеного та усталеного механізму контролю задіями державних службовців, це може являти певну загрозу для нормальногофункціонування підприємницького середовища. Це стосується насампередекономічної свободи суб'єктів підприємництва та конкретизується у нестримномузростанні чиновницького апарату, пріоритетом силових відомств, розширенням тапосиленням владно-імперативних засад у житті суспільства, тенденціями до домінуваннякомандно-адміністративного управління, а звідси — із укоріненням бюрократичнихсторін функціонування державної служби, намаганнями до чиновницького всевладдя,подальшими пориваннями до втручання у все і вся та, як показує життєвапрактика, із зловживаннями владою, корупцією, хабарництвом. Тому в першу чергутреба сформувати владу, яка б піклувалася про інтереси народу і прагнулапокращити його добробут.
3. РОЛЬПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ/>/>
3.1 Основнізасади функціонування підприємництва в Україні
Здійснювані в Україні соціально-економічні перетворення зумовлюютьнеобхідність суттєвого реформування господарсько-правових відносин. Ценасамперед стосується проблем становлення вітчизняного підприємництва та товаровиробництваяк матеріальної основи забезпечення життєдіяльності держави. Окремі позитивнізрушення в економічному процесі, що відбуваються протягом останніх роківнезалежного державного статусу України, не можуть компенсувати ті паралітичні,гальмівні явища, якими оплутане суспільне виробництво і які стримують йогорозвиток, не даючи можливостей долучити до господарського обороту колосальніприродно-матеріальні ресурси, нагромаджені та заморожені резерви розвиткупродуктивних сил.
Беззаперечними і нагальними, що вимагають якнайшвидшогорозв'язання, є проблеми розвитку підприємництва і особливо малого та середньогобізнесу. Адже за нинішніх умов фінансового голоду, недорозвинутого інвестиційногоринку відновлення та розвиток потужних виробничих галузей народногогосподарства є вкрай проблематичними. Натомість середній і малий бізнес є тієюлегкою «кавалерією», яка здатна без порівняно великих витрат доситьмобільно вивести економіку із занепаду. Для здійснення цього є відповідніприродно-ресурсні, матеріальні, соціальні передумови [12, 56].
Незважаючина велику різноманітність методів, зумовлених історичними та національнимиособливостями, а також економічним кліматом, найбільш поширеним засобомдержавного втручання в підприємницьку діяльність у розвинутих країнах, є прямерегулювання або галузева політика.
Модельдержавної політики США сформувалася історично і може бути виражена короткоюформулою: поєднання регулювання і дерегулювання. Перша хвиля урядового контролюв США розпочалася в кінці минулого сторіччя і забезпечувала захист інтересівмалих підприємств. Такого ж типу підприємства очолили рух проти державноїінтервенції в підприємницьку діяльність у кінці 70-х — на початку 80-х років. Утой же час великий бізнес, який завжди чинив шалений опір регулюванню,принаймні за останні роки, в окремих випадках підтримує режим державного регулювання.
Європейськікраїни, на відміну від США, в державному регулюванні підприємницької діяльностідемонструють досвід галузевого індикативного управління. Та єдиного підходу впідприємницькій політиці в державах Західної Європи не вироблено. У Франціїдомінує політика щодо націоналізованих галузей, у Німеччині надають перевагуіндикативному методу управління галузями, а у Великобританії скорочуєтьсядержавна власність у галузях. Такий різнобій значно ускладнює вироблення єдиноїполітики Європейського Союзу.
Втой же час можна узагальнити спільні підходи європейських країн допідприємницької діяльності. Зокрема, подібним у цьому угрупованні єдиференціація політичних засобів щодо різних груп галузей: традиційних старихгалузей, які на даний час переживають свої не найкращі часи, і здебільшогонових наукомістких галузей, стосовно яких проводиться технологічна політика,метою якої є зміцнення конкурентоспроможності національної промисловості напротивагу США та Японії.
Віндикативному управлінні більшості західноєвропейських країн використовуютьсяоднакові засоби — фінансова підтримка, податкова і науково-технічна політика.Субсидії, кредитні гарантії та гранти найчастіше використовують для підтримкитрадиційних галузей абр середнього й малого бізнесу. З допомогою податківзаохочуються науково-дослідні роботи в окремих галузях.
УФранції визначаються перспективи децентралізованого стимулювання малого бізнесув так званих «зонах економічного пожвавлення» за умови координуючоїролі місцевих структур управління, які давали б можливість оцінювати основніекономічні показники діяльності малих підприємств, полегшувати пошук джерелфінансування тощо.
Підприємницькаполітика в Японії формувалася в специфічних умовах, зумовлених історичними таприродними факторами. Тут її безпосередньо проводять Економічний плановийкомітет, Міністерство фінансів, Міністерство міжнародної торгівлі та промисловостіі Банк Японії. Основною метою управління галузями став розвиток життєздатноїсоціальної й економічної галузевої структури.
Головнимикритеріями вибору галузей, що підлягали державному втручанню, були: рівеньвиробництва, галузева економія масштабу та потреба в продукції для економіки вцілому. За умови належності галузі до стратегічних, до неї застосовувалися такізасоби впливу, як торговельні тарифи, податки на користь внутрішньоговиробництва, обмеження імпорту та іноземного капіталу, а також спеціальніпроцентні ставки на позики, субсидії, звільнення від імпортних мит нанайважливіші машини і устаткування і т. п.
Важливимнапрямком стимулювання та державного регулювання розвитку малих формпідприємництва є формування відповідної податкової політики держави. Системаоподаткування, в якій малий бізнес користується тими чи іншими податковимипільгами, сприяє залученню капіталу саме до цієї сфери підприємницькоїдіяльності. У такий спосіб здійснюється державна підтримка малих та середніхпідприємств у багатьох країнах світу.
Наприклад,в США малі фірми з чисельністю не більше 35 акціонерів функціонують яккорпорації, але мають право сплачувати податки за шкалою податків на особистіприбутки, ставки якої менші, ніж ставки для корпорацій. Значно менші податкитаких фірм і на капітальний дохід, оскільки 60% капітального доходу такихкорпорацій, як для індивідуальних платників, взагалі звільнено відоподаткування. Ще однією перевагою таких корпорацій є те, що їх дивідендиоподатковуються лише один раз. Якщо решта корпорацій сплачують податки передвиплатою дивідендів, то для цих корпорацій подвійного оподаткування немає.
УВеликобританії індивідуальні фірми не зобов'язані проходити державну реєстрацію,сплату податків вони здійснюють на підставі декларування індивідуальних доходівчленів фірми. Але якщо фірма зареєструвалася в державних органах, то податкисплачуються не одразу. На початку своєї діяльності їй надається можливістьзорієнтуватись на ринку, знайти свого споживача. У діючих 3 млн. малихпідприємств дві третини не зареєстровані для сплати податків. Власники фірмсплачують ПДВ тоді, коли оборот становить понад 47,5 тис. фунтів стерлінгів зарік. Крім того, 1 млн. малих підприємств не зареєстровані для сплати податку наприбуток. Прибуток, менший ніж З тис. фунтів стерлінгів не оподатковується.Загалом величина і кількість податків, які сплачують малі підприємства, менші,а процедура оподаткування значно простіша, ніж для великих підприємств.
Щеоднією формою державного стимулювання розвитку малого бізнесу з допомогоюподатків є прогресивне оподаткування доходів чи прибутків корпорацій: ставкиподатків для корпорацій з меншими доходами (що властиво для малих підприємств)менші, ніж для корпорацій з великими доходами. Таке оподаткування застосовуєтьсяв США, Великобританії та ін.
Суттєвимважелем регулювання розвитку малого й середнього бізнесу є надання йомукредитної підтримки, без чого він просто виявиться неконкурентоздатнимпорівняно з великими підприємствами, концернами чи об'єднаннями, оскільки маліфірми не мають можливості надавати необхідні фінансові гарантії, а тому йодержувати в комерційних банках кредити, брати широку участь в лізинговихопераціях. Тут знову можна звернутися до досвіду Японії, де діє двохступеневасистема страхування, яка складається з державної корпорації страхування кредитута 52 префектурних асоціацій кредитної гарантії малим та середнімпідприємствам. Так, у разі їх банкрутства всі фінансові зобов'язання переходятьдо однієї з названих асоціацій, а державна корпорація відшкодовує їй 70-80%страхування. В державному бюджеті Японії витрати на підтримку малих підприємствстановлять щороку близько 200 млрд. єн.
Зукраїнських організацій кредити на пільгових умовах малому бізнесу нині видаютьлише фонди підтримки малого бізнесу без особливих вимог щодо ефективногоїхнього використання за умови наявності ризику їх неповернення. Тому доцільнобуло б давати пільгові кредити на тих умовах, щоб обсяг виробництва за головнимнапрямком діяльності становив не менш як 70% його загального обсягу, зупевненою гарантією їхнього повернення. У видачі пільгових кредитів незацікавлені комерційні банки. Для стимулювання політики комерційних банків щодонадання позичок малим підприємствам доцільно було б практикувати зниженняставок оподаткування прибутку банку, отриманого від операцій за кредитуванням малогобізнесу.
Середрезервів підтримки підприємництва необхідно виділити нетрадиційні видифінансових послуг для українських банків, зокрема, лізинг. В Україні, як і вЗахідній Європі, лізинг розглядається як ефективний спосіб фінансуваннякомпанії. Він становить 17% боргових зобов'язань. У Західній Європі лізингзаймає 12% у структурі боргових зобов'язань, але для компаній з чисельністюпрацюючих до 50 осіб це третя найважливіша форма фінансування, яка становить17% їх боргових зобов'язань. В Україні на підприємствах з чисельністюпрацівників до 5 осіб 35% у структурі їх боргових зобов'язань займають лізингта купівля в кредит, і це другий за розміром і фактично тільки інший спосібфінансування, що використовується. Така залежність від лізингової формифінансування в Україні, напевно, виникає внаслідок проблем із наданням заставидля інших форм фінансування [14, 50-54].
Світовий досвід і практика господарювання свідчать про те, що найважливішоюознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх імалих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найдинамічнішим елементомструктури народного господарства є малий і середній бізнес, який набувважливого соціально-економічного значення у більшості країн світу як факторсоціально-економічної стабілізації в суспільстві [12, 60].
Малий бізнес в Україні – це більше 7 млн. осіб, забезпеченихроботою (більше 25 % працездатного населення України), і більше 2,6 млрд. грн.надходжень в бюджет країни в 2004 р. тільки від платників податків єдиного іфіксованого податків [24, 125].
За рівнем участі (частки) малих та середніх підприємств усуспільному загальнодержавному виробництві Україна у десятки разів відстає відСША та передових європейських країн. А частка зайнятого тут працездатного населенняУкраїни становить близько 5 відсотків, тоді як в Італії — 73 відсотки, США іФранції — 54, Японії — 78 відсотків. У Польщі, наприклад, на 1000 населенняприпадає 35 діючих малих і середніх підприємств, в Естонії — 25, Росії — 6, вУкраїні — лише 4.
Програма розвитку малого підприємництва в м. Черкаси на 2006-2007рр., подана в додатку 8, містить основні показники розвитку підприємництва вминулі роки, і можна сказати, що він не є досконалим, таким ефективним, як вінших розвинених країнах.
Результати досліджень показали, що основними причинами, якістримують розвиток підприємництва в Україні, є:
1. Недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малогобізнесу, як і підприємництва в цілому.
2. Високі податки, що примушую деяких суб’єктів дрібного і малогопідприємництва йти в тіньову економіку.
3. Недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малихпідприємств.
4. Відсутність дієвого механізму реалізації державної політики зпідтримки дрібного та малого бізнесу.
5. Недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних імалих підприємств.
6. Обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.
7. Недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації кадрів для підприємницької діяльності.
8. Відсутність стимулів для інвестицій.
9. Психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринковихперетвореннях серед окремих верств населення.
Однієюз умов стратегії розвитку підприємництва є суттєва перебудова правової бази.Зокрема необхідні:
ü переглядзаконодавства з метою скасування положень тих чинних нормативних актів, якізаважають розвиткові підприємництва;
ü підготовкапроектів актів законодавства з участю підприємців і їх спілок, які б містилигарантії щодо обмеження втручання держави в підприємницьку діяльність тавизначали ступінь відповідальності посадових осіб;
ü упровадженнямеханізму реалізації прийнятих правових і нормативних актів;
ü удосконаленнясистеми правового забезпечення роботи органів державного контролю за фінансовоюта господарською діяльністю малих підприємств;
ü установленняв законодавстві додаткових санкцій за дії, що завдають збитків підприємству;
ü удосконаленняантимонопольного законодавства [12, 62].
Основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльностімалого підприємництва можуть бути:
- підвищення якостіуправління через забезпечення реалізації відповідного законодавства намісцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;
- спрямуваннязусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвиткупідприємництва;
- збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малогопідприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібнихторгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку;
- в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає рольінтеграційних форм підтримки малого підприємництва. Серед них можна виділитидва основних напрями – взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграціюсаме малих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурнефінансування, кооперативне кредитування [10, 269].
Отже,підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, їїпровідним фактором, одним х найважливіших діючих факторів економічного розвиткусуспільства, що спирається на ринкові моделі господарювання.
Світовийдосвід і практика господарювання показують, дуже важливим є оптимальнеспіввідношення між великим, середнім і малим підприємництвом. Ми повиннівикористовувати зарубіжний досвід функціонування підприємництва, створити дієвунормативно-правову базу для його процвітання і процвітання країни в цілому.
3.2 Аналіз діяльності ВАТ “Черкасихліб”
Відкритеакціонерне товариство (ВАТ) «Черкасихліб» засноване відповідно до рішеннязасновника — регіонального відділення Фонду державного майна України поЧеркаській області (Наказ № 602 від 01.11.96) шляхом перетворення державногопідприємства “Черкаський хлібокомбінат” відповідно до “Порядку перетворення впроцесі приватизації державних підприємств у ВАТ”, затвердженого ПостановоюКабінету Міністрів України № 686 від 07.12.92 р.
Правові засадифункціонування ВАТ «Черкасихліб» визначаються його статутом,установчим договором та чинним законодавством про функціонування підприємств, асаме Законами України (зі змінами і доповненнями) “Про підприємства в Україні”№ 887-XII від 27 березня 1991 року, “Про господарські товариства” № 1576-XIIвід 19 вересня 1991 року, “Про підприємництво” № 698-ХII від 7 лютого 1991року, “Про внесення змін до Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” №283/97–ВР від 22 травня 1997 р., “Проподаток на додану вартість” №168/97-ВР від 3 квітня 1997 р., “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-XIIвід 16 квітня 1991 року, а такожіншими нормативно-правовими документами законодавчої та виконавчої влади, втому числі такими, що регламентують правила ведення бухгалтерського обліку ізвітності в Україні.
Згідно з статутом ВАТ «Черкасихліб», метою діяльності йогоє задоволення громадських потреб у продукції, забезпечення населення тасуб’єктів підприємницької діяльності хлібом і хлібобулочними виробами та іншимитоварами народного споживання з метою одержання прибутку.
Предметом діяльності ВАТ «Черкасихліб» є:
· виробництво хліба і хлібобулочних, кондитерських,макаронних, сухарно-бубликових та інших продовольчих товарів і виробів;
· виробництво, переробка і реалізаціясільськогосподарської продукції;
· організація і надання різноманітних технічних,побутових, соціальних, медичних та інших послуг; ремонт, технічне та сервіснеобслуговування автомобілів та інших технічних засобів, електромеханічногообладнання, будівельної, обчислювальної та побутової техніки;
· виконання проектних робіт по технічному переозброєнню тарозвитку виробництва;
· здійснення оптової, роздрібної, комісійної, виїзноїторгівлі та бартерних операцій товарами народного споживання, продукцієювиробничо-промислового призначення власного виробництва, інших виробників, а такожімпортною;
· організація мережі оптової та роздрібної торгівлі,будівництво та організація магазинів, ларьків, кіосків, виїзної торгівлі таінших об’єктів обслуговування населення;
· ведення торгово-закупівельної діяльності, виробництво,придбання, переробка та реалізація сировини та матеріалів, в тому числіпромислової та сільськогосподарської продукції;
· виробництво та реалізація алкогольних і безалкогольнихнапоїв, дієтичного харчування, харчових добавок та інших товарів, незаборонених законодавством України;
· організація громадського харчування з відкриттям мережікафе, їдалень, барів та ресторанів;
· надання торгово-посередницьких, експертних,консультаційних, представницьких, сервісних, транспортних, побутових,комунальних, брокерських, маркетингових, юридичних та інших послуг громадянам ісуб’єктам підприємницької діяльності;
· ведення зовнішньоекономічної діяльності,торгово-господарської діяльності в якості імпортера та експортера товарівспоживання та технічного призначення відповідно до чинного законодавстваУкраїни;
· здійснення не заборонених чинним законодавством операційз цінними паперами, відкриття пунктів обміну валюти;
· здійснення інвестицій в розвиток підприємствпромисловості, торгівлі та інших галузей народного господарства;
· створення малих і спільних підприємств, цехів, дільниць,філій та дочірніх підприємств, організація їх виробничої діяльності та ін.
Статутний фонд ВАТ «Черкасихліб» становить 1384 087 грн. Він поділений на 5 536 348 простих акцій номінальною вартістю 25коп.
Прибуток ВАТ «Черкасихліб» утворюється знадходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних таприрівняних до них витрат на оплату праці. З балансового прибутку ВАТ «Черкасихліб»сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносятьсяпередбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистийприбуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повномурозпорядженні акціонерного товариства.
ВАТ «Черкасихліб» створює:
— резервний (страховий) фонд у розмірі не менше 25% статутного фондудля покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків позапланових витрат;до резервного фонду щорічно не менше 5% суми чистого прибутку акціонерноготовариства;
— фонд сплати дивідендів (за рахунок чистого прибутку);
— фонд розвитку виробництва (за рахунок чистого прибутку, відякого щороку відраховується не менше 35%);
— фонд споживання (за рахунок щомісячних відрахувань з чистогоприбутку).
У табл.1 додатку 9 відображені основні показники фінансово-господарської діяльностіВАТ «Черкасихліб» протягом 2003-2005 рр.
Затабл. 1 спостерігається нарощування обсягів виробництва продукції ВАТ«Черкасихліб» у 2005 р. Так, порівняно з 2004 р., коли продукції булореалізовано на суму 20095,1 тис. грн., у 2005 р. реалізовано більше на 34,8%(сума реалізації склала 27082,1 тис. грн.).
Прицьому спостерігається підвищення прибутковості ВАТ «Черкасихліб»протягом 2003-2005 рр. Про це насамперед свідчить зростання прибутків відосновної діяльності на 17,0% у 2004 р. та на 23,2% у 2005 р. в порівнянні зпопередніми роками. Зростає також балансовий прибуток: у 2004 р. на 15,1%, у2005 р. на 22,8%. Зменшується, однак, у 2005 р. рентабельність реалізованоїпродукції.
Утабл. 2 обчислені показники фінансової стійкості ВАТ «Черкасихліб»протягом 2003-2005 рр.
Показникифінансової стійкості (табл. 2) відображають дуже високу фінансову стійкість,яка випливає із структури капіталу підприємства. У 2005 р. ситуація дещопогіршується, однак загрози не виникає.
Утабл. 3 обчислені показники платоспроможності ВАТ «Черкасихліб» протягом2003-2005 рр.
Затабл. 3 коефіцієнт покриття та проміжний коефіцієнт ліквідності свідчать провисоколіквідну структуру балансу ВАТ «Черкасихліб» протягом 2003-2005рр., яка зберігається, незважаючи на вплив ряду факторів динаміки, зокремазростання суми поточних пасивів (короткострокової кредиторськоїзаборгованості).
Утабл. 4 показані коефіцієнти ділової активності ВАТ «Черкасихліб»протягом 2003-2005 рр.
Затабл. 4 у 2004 р. спостерігається зниження ділової активності ВАТ«Черкасихліб», однак у 2005 р. помітне істотне пожвавлення порівняноз 2004р.
Утабл. 5 показані коефіцієнти рентабельності ВАТ «Черкасихліб» протягом2003-2005 рр.
Затабл. 5 у 2005р. при зниженні ефективності реалізації продукції (зниженнярентабельності на 1,3 пункту) спостерігається підвищення прибутковості активів(зростання рентабельності на 5,0 пункту) та власного капіталу (зростаннярентабельності на 7,2 пункту) ВАТ «Черкасихліб».
Отже, ВАТ «Черкасихліб»є підприємством з досить високим рівнемприбутковості, що дає змогу говорити про високу ефективність його діяльності іподальший прогресивний розвиток, незважаючи на вплив деяких негативних факторів.Так як товариство виробляє продукцію для споживання, вона завжди за умовихорошої якості буде мати попит, а отже, підприємство буде отримувати прибуток.Тому воно є досить перспективною організацією.
ВИСНОВКИ
Отже, підприємництво – це систематизована, самостійна,ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована на такепоєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальний прибуток,а підприємець – суб’єкт, що поєднує в собі організаторські новаторські і комерційніздібності для пошуку і розвитку нових методів виробництва і має на метіотримання максимального прибутку. Підприємницька діяльність людини є головноюумовою її виживання і задоволення особистих потреб та потреб членів її родини.
Функціямипідприємницької діяльності є інноваційна, ресурсна, організаційна, мотиваційнаі функція пошуку. Принципи зазначені в Законі України «Про підприємництво» (ст.5), а форми організації в Законі «Про підприємства». Види підприємництварозрізняються за залежно від змісту діяльності; заформою власності; за величиною.
Заразв Україні є велика проблема, адже треба не тільки сформувати відповідну законодавчубазу, а й підняти авторитет підприємництва, створити умови для інвестицій,подолати тіньове підприємництво. Досвідфункціонування зарубіжних підприємств дає підстави вважати за доцільнезаконодавчо закріпити їх створення та функціонування у нашій країні з певноюдержавною підтримкою як необхідної умови подальшого розвитку підприємництва(інвестування, надання пільг, кредитування тощо). І це лише одна зперспективних можливостей.
Велику роль для функціонування підприємництва відіграє держава. Основнимзавданням держави, на мій погляд, вбачається:
• створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи;
• компенсація негативного впливу дезінтеграційно-руйнівних процесіву сфері господарювання, а також відсутності усталених ринкових механізмівсаморегуляції.
Проблемами функціонування підприємництва є недосконалість законодавстваз питань розвитку дрібного та малого бізнесу і підприємництва в цілому; високіподатки; недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малихпідприємств; відсутність дієвого механізму реалізації державної політики зпідтримки дрібного та малого бізнесу; недосконалість системи обліку тастатистичної звітності дрібних і малих підприємств; обмеженість інформаційногота консультативного забезпечення; недосконалість системи підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницькоїдіяльності; відсутність стимулів для інвестицій та психологічне несприйняття позитивноїролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.
Проведене дослідження дозволяє заключити, що основними напрямамипідвищення ефективності функціонування діяльності підприємництва можуть бути:
- підвищення якостіуправління через забезпечення реалізації відповідного законодавства намісцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;
- спрямуваннязусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвиткупідприємництва;
- зменшення рівняпрямої фінансової підтримки підприємництва, зокрема малого, з боку уряду. Відзагального фінансування лише частина його має покриватися державою. З метоюпідвищення ефективного розподілу фінансових ресурсів фонди підтримкипідприємництва повинні бути відокремлені від уряду, що дозволить попереджуватикорупцію;
- збереження спрощеноїсистеми оподаткування для суб'єктів підприємництва та встановлення лише двохвидів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а такожподальшого спрощення податкового обліку;
- в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає рольінтеграційних форм підтримки підприємництва. Серед них можна виділити дваосновних напрями – взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграцію самемалих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурнефінансування, кооперативне кредитування.
На мою думку, вищевказане буде сприяти підвищенню ефективностідіяльності підприємств по всій Україні.
На основі проведеного аналізу ВАТ «Черкасихліб» можна сказати, щопідприємство є прибутковим та перспективним, адже воно забезпечує потребу унайголовнішому, у тому, без чого неможливе людське життя, — у харчуванні. Вономає стійку до змін форму організації (акціонерне товариство), що сприяє його розвиткуі процвітанню.
Мабуть,було б невірно погоджуватися з думкою про те, що майбутнє України — запідприємництвом. Майбутнє України — за всіма нами і багато в чомувизначатиметься нашою здатністю виробити ефективну концепцію задоволення потребгромадян. Але майбутнє України — і за підприємцями. Тому потрібен професійнийпідхід кожного, хто вирішив зайнятися цією формою економічної діяльності, довиконання своїх підприємницьких функцій./>
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про господарські товариства:Закон України // Відомості Верховної Ради України. –1991. — № 49.
2. Пропідприємництво: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — №14.
3. Про підприємствав Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — № 24.
4. Безтелесна Л.Підприємництво у контексті людського розвитку // Економіка України. 2003. № 12.с. 62-68.
5. Бобров В. Я.Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. – К.: Вища шк., 2003.стр. 360-393.
6. Вдовиченко І.Проблеми розвитку підприємництва в Україні // Формування ринкових відносин вУкраїні. 2004. № 7. с. 20-22.
7. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероб. і допов.– К.: Кондор, 2005. стр. 1-544.
8. Голубенко О.Проблеми підприємництва в Україні // Діловий вісник. 2004. № 1. с. 11-14.
9. Гончаров В. Допитання розвитку інфраструктури малого підприємництва // Формування ринковихвідносин в Україні. 2005. № 5. с. 7-9.
10. Гончарова Н. Основнінапрями розвитку інтеграційних форм фінансової підтримки малого підприємництвав Україні // Регіональні економіка. 2004. № 2. с. 265-270.
11. Долгоруков Ю., Кружман О.Про розвиток малого підприємництва // Економіка України. 2005. № 12. с. 11-19.
12. Дяків Р. Підприємництво:економіко-правові важелі підтримки та розвитку // Віче. 2001. № 9. с. 56-64.
13. Єщенко П. С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2005. стр.110-119.
14. Комарницький І., СвірінВ. Напрями активізації підприємницької діяльності малого підприємництва впроцесі становлення ринкової моделі господарювання // Регіональна економіка.2001. № 2. с. 50-58.
15. Курс экономики. За ред.Райзберга. – М., 1997. – стр. 528-559.
16. Ластовецький А. Зміст іспрямування державного регулювання підприємництва за умов перехідної економікив Україні // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 5. с. 125-129.
17. Мокряк В., Мокряк Е.Проблеми формування і розвитку підприємництва в процесі пострадянськоготрансформування суспільства. // Економіка України. 2004. № 11. с. 49-57.
18. Основи економічної теорії/ За редакцією Предборського В. А. – Київ. – Кондор. – 2002. стр. 177-181.
19. Перспективи розвиткумалого бізнесу в Україні // Вісник Податкової служби України. 2005. № 45. с.24-28.
20. Підприємництво / Заредакцією В. А. Подсолонко, Т. Л. Миронової. – Київ: Центр навчальної літератури,2003. стр. 1-551.
21. Сарахман О. Проефективність підприємницької діяльності в регіоні // Регіональна економіка.2001. № 1. с. 177-182.
22. Сизоненко В. Теоріяпідприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. 2002. №9. с. 45-51.
23. Смит А. Исследование оприроде и причинах богатства народов. Кн. I-III. – М., 1993. стр. 59.
24. Страна ЧП // Бизнес.2005. № 18-19. с. 125-135.
25. Шумпетер Й. Теорияэкономического развития (исследование предпринимательской прибыли, капитала,кредита, процента и цикла конъюнктуры). М.: Прогресс, 1982. стр. 165-184.
26. www.ckrada.com