/>Зміст
Вступ. 2
1. Проблеми відтворення основногокапіталу в трансформаційний період. 5
2. Формування національних інноваційнихсистем у трансформаційній економіці 9
Висновки. 13
Використаналітература. 16
Вступ
Економічна трансформація – це безперервний процес видозмін, серед якихрозрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі(разові та дискретні зміни) – перехідний період (перехідна економіка,трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») — обмежений в часі процес,який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході відодного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі(систематичні зміни) – це не обмежений в часі постійний процес перетвореньсистеми, її елементів, зв'язків і відносин між ними.
На думку П.М. Леоненка та О.І Черепніна у сучасномусвіті інтенсивновідбуваються п'ять масштабних трансформаційнихпроцесів.
Перший трансформаційний процес, пов'язаний зі значнимиперетвореннями усистемі розвинутої ринкової економіки (30 країн ОЕСР), характеризуєтьсяуспішними переходом від індустріального допостіндустріального суспільства таподальшим його розвитком.
Другий трансформаційний процес має місце у більш ніж 120 країнахАзії,Африки, Латинської Америки, де відбувається затяжний перехід доіндустріальногосуспільства за моделлю «модернізації навздогін».
Третій трансформаційний процес охоплює постсоціалістичні країниЦентральноїі Східної Європи (ЦСЄ) і пострадянські республіки(за класифікацією МВФ 29країн). У найзагальнішому вигляді він знаменуєсобою перехід від планової доринкової економіки.
Четвертий трансформаційний процес також націлений на створенняй ефективнефункціонування ринкової економіки, однак не вкладається нів загальну схему їїгенезису, ні у схему постсоціалістичних ринковихперетворень. Мова йде простановлення соціалістичної ринкової економікив Китаї та В’єтнамі.
П’ятий трансформаційний процес охоплює явища, що відбуваютьсяу світовійсистемі господарства в цілому. Він пов’язаний зі становленнямі функціонуваннямглобальної економіки.
В кінці ХХ ст. близько тридцяти колишніх соціалістичних країнвідмовилисявід системи централізованого планування і здійснили глибокіінституційніперетворення, щоб побудувати ринкову економіку. Всі вони, включаючи Україну,потрапили в ситуацію «потрійного переходу» — доринкової системи і демократичнихполітичних інститутів, а такожінтеграції в глобальний ринок. Це сприяло утвердженнюнової політичноїмоделі, яку можна назвати «трансформаційною державою», і якійприпалона себе брати, особливо на ранніх етапах реформи, функціїагентарозвитку. Крім особливої глибини «потрійного транзиту», підвищеннюролідержави в процесі трансформації мали сприяти слабкістьнаціонального бізнесу ігромадянського суспільства.
Сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми,сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексуколишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісноїекономічної системи, що функціонує на ринкових принципах.
За час існуванняУкраїни як незалежної держави відбулося поглиблення структурної кризи векономіці. Глибина кризових потрясінь економіки України та інших країнколишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х– початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціямикомандно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов’язані знеобхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаногоновим етапом науково-технічної революції.
Державна економічна політика в Україні впродовж останніх років сприяластруктурним деформаціям шляхом фактичного перерозподілу інвестиційних ресурсівна користь так званих базових галузей (через механізм зниження ставок податкуна прибуток та введенням додаткових пільг, скажімо, в чорній металургії). Врезультаті впродовж останнього десятиріччя несприятливий потенціал розвиткуформувався в галузях, які забезпечують виробництво кінцевої продукції,передбаченої для виробничого та споживчого попиту (машинобудування, легка,харчова промисловість тощо), і сприятливий в чорній металургії, паливній,хімічній та нафтохімічній галузях.
1. Проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційнийперіод
економічнатрансформація капітал інноваційний
Практикатрансформаційних перетворень свідчить про те, що в Україні відбуваєтьсявпровадження в економіку методів та структур, скопійованих у розвинутихринкових систем. Ігнорування особливостей дії ринкових закономірностей у періодтрансформації економічної системи спричинює багато негативнихсоціально-економічних явищ. Так, у рамках запозиченої моделі зміни формивласності, яка розпочалася в Україні широкомасштабною приватизацією державнихпідприємств без серйозного економічного, соціального, технологічного,екологічного обґрунтування, без урахування регіональної специфіки, створилосястановище, коли органи регіонального управління, по суті, не впливали наефективність приватизації, а лише виконували плани, розроблені централізованоФондом державного майна України. Внаслідок цього процес приватизації зводивсядо процедури юридичного переоформлення права власності на активи підприємств ініяк не пов'язувався із залученням додаткових інвестиційних ресурсів, зефективним функціонуванням підприємств у постприватизаційний період.Відсутність будь-якого зв'язку приватизації підприємств з розвитком територій,на яких вони розташовані, у свою чергу, призвела до масового безробіття.
Характерна рисатрансформаційного періоду–те, що неефективні виробництва, нежиттєздатні видиекономічної діяльності, які ґрунтувалися на державному замовленні, державномупостачанні та державному фінансуванні, потрапляють у безвихідь і банкрутують. Протеякщо у розвинутому ринковому середовищі дія закону про банкрутство позитивновпливає на економічне зростання підприємств, то в нерозвинутому Ринковомусередовищі наслідком дії такого закону часто є руйнація господарства задопомогою механізму цілеспрямованого доведення підприємств до банкрутства зметою їх продажу за безцінь у тіньовий сектор економіки. Таким чином, діязакону про банкрутство нетільки не сприяє оздоровленню економіки, а навпаки,гальмує позитивні структурні зрушення та перехід від економічного спаду доекономічного зростання.
Нові рисивідтворення основного капіталу, що виникли в Україні в трансформаційний період,можуть бути осмислені правильно лише за умови врахування впливу на цей процесзміни форми власності. За роки реформування 32% основних фондів країнизалишились у державній власності, в комунальній власності їх питома вага сягає24,2%, в колективній — 38,2%, в приватній — 5,3%. Державна форма власностіперестала бути домінуючою. Але відносна прогресивність цієї трансформації простежуєтьсялише в кількісному аспекті, оскільки оптимальний обсяг державної власності назасоби виробництва має не спускатися нижче ЗО — 35%. Необхідні докорінні якіснізміни реформування власності не випливають автоматично з процесуроздержавлення, і тому їх не було досягнуто протягом перехідного періоду. Протепроцеси економічного реформування істотно вплинули на відтворення основнихвиробничих фондів та їх використання. Розглядаючи ефективність розвиткуосновних виробничих фондів як однієї зі складових продуктивних сил, требавраховувати уроки історії, які свідчать, що економічні формації відрізняютьсяодна від одної не тим, що виробляється, а тим, яким знаряддям праці і в якихумовах воно виробляється, тобто засобами виробництва. Отже, ефективність відтворенняі використання основних фондів залежить від науково-технічного прогресу тазміни економічного середовища.
Нестійкістьекономіки України в період ринкових перетворень і економічна криза послабилироль головних факторів зростання –виробничого нагромадження та ефективності виробництва, що безпосередньопов'язане з темпами зростання й оновлення основного капіталу.
Процеси оновленняосновного капіталу в Україні в період ринкової трансформації економічноїсистеми відбувалися на фоні спаду темпів розвитку країни. За 1991-2000 pp. обсяг ВВП скоротився на 57%, обсягпромислового виробництва — на 43%, випуск продукції машинобудування — на 65%,сільського господарства — на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82раза, а реальна виплата пенсій – в4 рази. Питома вага заробітної плати у ВВПстановила у 2000 р. 24,3% проти 43,3% в 1990 р. Світова економічна історія незнає подібних масштабів економічного спаду в мирний час. І хоча в 2000 р.вперше за період трансформації вдалося збільшити ВВП на 6%, виробництвопромислової продукції — на 12%, сільського господарства — на 4,8%, економічнаситуація в країні залишається дуже важкою. Для того щоби подвоїти ВВП на душунаселення, Великобританії знадобилося 58 років (1780 -1838), США — 47 (1839 — 1886), Японії — 34 роки (1885 — 1919), Бразилії — 18 років (1961 — 1979),Південній Кореї — 11 (1966-1977),' Китаю — 10 років (1977-1987).
Ситуація воновленні основних фондів також складна; ступінь їх спрацювання у 2000 р. сягав42,8%, в 1990 р. — 37,1%; у промисловості цей показник становить 51,1 і 43,6%,відповідно, і наближається до критичної межі. На цьому фоні лишається низькимзагальний рівень інноваційної діяльності, зокрема, в промисловості інноваційнеоновлення в 2000 р. здійснювалося лише на 19,8% підприємств. У розвитку малогобізнесу також немає відчутних позитивних зрушень. Протягом останніх роківвнесок малих підприємств у загальний обсяг виробництва продукції, робіт тапослуг не перевищив 6,9%; для порівняння: в країнах з розвинутими ринковимивідносинами цей показник сягає 40%.
Обраний шляхекономічного реформування, зорієнтований на швидке і повне роздержавлення,призвів до переходу основного капіталу, створеного народом Українив рукивузької групи підприємців. Такий перерозподіл є своєрідною характерною рисоюетапупервісного нагромадження капіталу в перехідний період.
Негативнітенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвиткунауково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності вперіод реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючимпоказником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, щоґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років вУкраїні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників,зайнятих ручною працею), частка другого –близько 48%, автоматизованого виробництва –близько 12%. Таким чином, за роки трансформаціїекономіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, щоґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та моральногоспрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршиласьякість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способівиробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деякихсферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосібвиробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах–до капіталізму доби XVIII — початку XX ст., коли основою виробництва була працямашинна.
Закономірностівідтворення основного капіталу й особливості цього процесу в Україні відбиваютьпричинно-наслідкові зв'язки зміни форми власності, реалізації обраної моделіприватизації державної власності. Аналіз головних факторів і характерних рис,притаманних відтворенню основного капіталу в Україні протягом трансформаційногоперіоду, дає можливість висвітлити цілий ряд явищ, які допровадили доекономічного спаду. Сучасні ринкові економіки дуже різняться залежно відступеня індустріалізації, рівня розвитку соціального забезпечення і т. ін.Тому, розбудовуючи вітчизняну соціально орієнтовану економіку з ринковимирегуляторами, необхідно застосувати метод трансформації, який дасть змогувпровадити ці регулятори з найменшою руйнацією економічної системи, щореформується. Адже різноманітність ринкових моделей пов'язана з особливостямизастосування різних ринкових елементів – малого та середнього бізнесу, типівринку, решти складових Суб'єктивно зумовлене копіювання та перенесеннябудь-якої готової моделі на фунт національної економічної системи об'єктивнопризводять до негативних соціально-економічних наслідків.
2. Формуваннянаціональних інноваційних систем у трансформаційній економіці
Утвердженняінноваційної моделі економічного зростання тісно пов'язане з системнимрозвитком інноваційної діяльності. Для забезпечення такого розвитку необхідносформувати в країні ефективну національну інноваційну систему (НІС), оскількиокремі елементи інноваційного процесу створюють основу для стабільногоекономічного зростання лише за умови їх системної взаємодії. При цьомувідбувається збільшення загального ефекту внаслідок узгодженої дії елементівсистеми, порівняно з дією кожного елемента окремо.
Досвід економічнорозвинених країн свідчить, що системний підхід до розвитку інноваційної сферидозволяє забезпечити динамічний розвиток національних економік і підвищуватиїхню конкурентоспроможність. Тому формування НІС для країн з трансформаційноюекономікою є першочерговим завданням на сьогодні. Тільки перехід доінноваційної моделі розвитку дасть змогу цим країнам розв'язати проблеми, якінакопичились за роки ринкових перетворень і перейти до нової якостіекономічного зростання.
Аналіз останніхдосліджень і публікацій. З кінця 80-х pp. XX ст. поняттянаціональної інноваційної системи перебуває в центрі уваги як учених, які займаються проблемамитехнологічного розвитку, так і державних та міжнародних організацій,відповідальних за розробку інноваційної і промислової політики.
Визначають тритипи НІС — адміністративно-командну,ринкову та НІС перехідного типу.Характерними рисами першої є одержавленнявласності, в т.ч.інтелектуальної,закритість і опора лише на власні сили, мобілізаційний тип розвитку імілітаризація, відомча організація й управління суб'єктами, відсутність малихформ організації інноваційної діяльності. Така НІС відзначається низьким рівнеммобільності і гнучкості, але має переваги щодо можливостей концентрації значнихінтелектуальних і матеріальних ресурсів.
Ознаками ринковоїНІС є відкритість, поєднання різних форм власності, підтримка конкурентного середовища ірівноправність суб'єктів інноваційної діяльності. Перевагами цієї системи єорієнтація на потреби споживачів, гнучкість і відкритість системи. Протенедоліками є значна ризикованість інноваційної діяльності, орієнтаціядосліджень на ринкову вигоду і швидку окупність.
Упостсоціалістичних країнах формуються НІС перехідного типу,в поєднуються елементиадміністративно-командної і ринкової НІС. До адміністративної частини НІС належатьнауково-технічні організації академії наук, державних наукових центрів івійськово-промислового комплексу. Ринкову частину НІС утворюють інноваційніпідприємства, недержавні аналітичні, наукові, консалтингові, венчурні компанії.Вони працюють на засадах ринкової вигоди.
Формуванню НІС вкраїнах з трансформаційною економікою перешкоджає слабка координація учасниківінноваційної системи при розробці інновацій, фінансовій підтримці інноваційноїдіяльності та впровадження її результатів. У більшості країн з трансформаційноюекономікою існуюча структура управління науково-технологічною та інноваційноюдіяльністю є недосконалою і переобтяжена великою кількістю нескоординованихорганів, які функціонують без належної взаємодії, комплексного і системного розподілуповноважень, ієрархії підпорядкування. Характерною рисою НІС країн зтрансформаційною економікою є диспропорційність регіонального розвитку в межахНІС. Розвиток інноваційної діяльності відбувається переважно у промисловорозвинених регіонах. Водночас інноваційна політика не спрямована на вирішенняпроблем слаборозвинених регіонів.
Низьким є ірівень захисту прав інтелектуальної власності. Незважаючи на значні зусилля зузгодження національного законодавства зі світовим нормами, залишаєтьсянедосконалим механізм контролю за дотриманням цих норм.
Ще однієюпроблемою є низький рівень бюджетного фінансування інноваційної діяльності танеефективний розподіл цих коштів. Незважаючи на зростання фінансування науковихдосліджень і розробок за 2001—2008pp., їхня частка у ВВП залишається незначною.
Значноюперешкодою для формування НІС в постсоціалістичних країнах є нерозвиненістьінноваційної інфраструктури (особливо фінансової, що ускладнює доступ суб'єктівінноваційної діяльності до додаткових джерел фінансування). Розвитокінноваційної інфраструктури обмежується, як правило, створенням окремихтехнопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів. Проте і для них нестворюються сприятливі умови для розвитку в результаті невиконання нормзаконодавства щодо фінансування і стимулювання інноваційної діяльності.
Негативнітенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвиткунауково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності вперіод реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючимпоказником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, щоґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років вУкраїні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників,зайнятих ручною працею), частка другого — близько 48%, автоматизованого виробництва — близько 12%. Таким чином, за роки трансформаціїекономіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, щоґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та моральногоспрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршиласьякість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способівиробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деякихсферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосібвиробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах- до капіталізму доби XVIII — початку XX ст., коли основою виробництва була працямашинна.
Світовий досвідвказує на те, що в житті будь-якої країни першочергове значення маєтехнологічний прогрес. Будучи головним фактором економічного зростання, віндедалі більше впливає на структуру, обсяг і рівень виробництва в усіх сферахекономіки. Понад 80% зростання валовогонаціонального продукту, за даними західних економістів, пов'язане не зкапіталовкладеннями, а з технологічними нововведеннями.
Значнетехнологічне відставання від промислово розвинених країн обумовлює проблемиінтеграції країн з трансформаційною економікою в процес міжнародногонауково-технічного співробітництва. На сьогодні експорт продукції майже всіхкраїн СНД має сировинну орієнтацію.
Висновки
Побудувавшипланово-ринкову економічну систему, тобто регульовану соціальну ринковусистему, Україна зможе рівноправно увійти у світове господарство. Характернаособливість сучасного економічного розвитку — діалектичне поєднання плануванняі ринку, що підтверджується досвідом країн Західної Європи. Думки, що сьогодні ринокрозвивається саме як регульований, дотримуються багато вчених.
Що стосується соціально-класової структури, то поряд ізкланово-корпоративними угрупованнями в Україні (як і скрізь в СНД)сформувалисяпрошарки середньої і дрібної буржуазії (переважно, у сферіторгівлі) і вузький,але активний прошарок «професіоналів». Інтелігенціявкрай диференційована: маса«рядової» (вчителі, лікарі, інженери і т.п), переважно бідної, та прошарок«елітної», в значній мірі зрощеноїз владою. Робітничий клас теж диференційованийзалежно від типівпідприємств.
Безперечно, що тривалі ринкові реформи принципово змінилисоціально-економічне становище України. Вже мало хто сумнівається в доцільностірозбудови ринкової економіки. Однак відкритим залишається питання щодозавершення перехідного етапу трансформації національної соціально-економічноїсистеми та стратегії подальших реформ.
Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системистратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічноїстратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційногопроцесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.
В Україні не відбувалося швидкого та гнучкого пристосування до змін векономічному середовищі внаслідок недостатньої кваліфікації менеджментупідприємств, галузей та в цілому народному господарстві, який не змігвикористати світовий досвід антициклічного регулювання, нераціональноїміжгалузевої структури та структури основних фондів, а також внаслідок сильнихполітичних впливів (в основному демагогічно-популістських). Після 1991 рокупоглиблюється технічна відсталість значної частини підприємств. Через спадвиробництва та нестачу інвестиційних ресурсів майже припинилося оновленняосновних виробничих фондів, катастрофічно збільшується їх моральний та фізичнийзнос. Має місце структурна деформація промислового виробництва у бік сировиннихгалузей, орієнтованих на експорт (передусім чорної металургії), якасупроводжується глибокою деградацією виробництв, що повинні задовільнятипотреби внутрішнього ринку. Найбільше потерпіли наукоємні галузі –машинобудування, високотехнологічні галузі хімічної промисловості, а такожлегка промисловість і виробництво товарів широкого вжитку.
В Україні, на жаль, переважна більшість важливих реформ досі недоведенадо логічного і результативного завершення. У президентськомупосланні 2008 рокузнову повторювалося, що попри зростання, економіцібракує стратегії реформ, уній досі відсутні реальні структурні зміни – запасивності виконавчої влади національнегосподарство залишаєтьсянеконкурентним і енерговитратним.
Таким чином, для формування позитивного тренда в умовахпостіндустріальноїтрансформації необхідний державний вплив наекономіку, який полягає внаступному: вибір національних пріоритетіврозвитку, зокрема в областівисокотехнологічного і наукоємного секторів; збалансованість як державних, так іприватних інвестицій в НДДКРі формування на цій основі приватно-державногопартнерства; створеннянових структур національної інноваційної системи у формі кластерівновітніхтехнологій, що є технопарками, науковими центрами; стимулювання університетівдля переходу від класичної схеми «наука +освіта», до схеми «наука + освіта +інноваційний бізнес»; вдосконаленняінституційної бази нової економіки,зв'язаної з використаннямінтелектуальної власності.
Особлива організуюча роль держави у вітчизняній економіціпов'язується знедостатньою або заниженою активністю суспільства таіндивідів. В ході ринковихреформ черговий раз виявилася неготовністьзначної частини населення досамостійного заняття бізнесом. Замістьактивної участі в ринкових відносинаходна його частина відійшла у біксамоізоляційної пасивності, інша – спекуляції ірекету, і лише третяповелася відповідно до етики підприємництва. Відповідно мистикаємосяз викликами, які вимагають певних змін.
Використана література
1. Дорогунцов С., Чижова В.Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційнийперіод//Актуальні проблеми економіки. – 2010. — №6.
2. Прощалкіна А.М. Формуваннянаціональних інноваційних систем у країнах із трансформаційноюекономікою//Економіка України. – 2002. — №12.
3. Світ. Європа. Україна.Трансформація економіки та інтеграція/Ю.В. Гончаров, Ю.О. Петін, О.М. Сальник.– К.: Знання України, 2007.