Максимізація прибутку фірми-монополіста в короткостроковому і довгостроковому періоді

Зміст
Вступ
Розділ 1. Фірма якучасниця ринку
1.1 Суть, основні ознакиринку, класифікація
1.2 Принципи та функціїфірм
1.3 Сутність монополії
Розділ 2. Аналізповедінки фірми монополіста
2.1 Аналізкороткострокової та довгострокової рівноваги
2.2 Діяльність монополіїв Україні
2.3. Світовий досвідфункціонування монополій
Розділ 3. Підвищенняефективності монополій
3.1 Аналіз господарськоїдіяльності фірми монополіста
3.2 Максимізація прибуткумонополіста
Висновки
Список використанихджерел

Вступ
Сьогодні Українамає статус „країни з ринковою економікою”. Проте, питання переходу до ринковоїекономіки й по цей день гостро стоїть перед нашою державою, оскільки Україна вповній мірі ще не відповідає всім тим „європейським стандартам”, які мають бутинаявні у країни з таким статусом. Це і зумовлює актуальність теми, оскількививчення ринку, його основних елементів, типів, інфраструктури, механізмуфункціонування, нарешті – законів ринку, — дозволить глибше зрозуміти і,відповідно, вдосконалити сучасний стан ринку України.
Звичайно,Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому тереніколишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою,створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, якийпройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цихкраїн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіхнаціональних політичних, економічних, географічних та інших особливостейісторичного розвитку України.
 Однак складністьзавдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великоїдержави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структуроюгосподарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисячпромислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, щозалишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися вУкраїні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної,паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайноутруднений. Проголошення України незалежною державою відкрило реальніможливості переходу її до ринку. Подолання деструктивногототалітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесівшляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіхсфер господарського життя суспільства – основні засади економічної тасоціальної політики української держави.
Об'єктомдослідження виступає ринок. Предметом дослідження являються тенденціїформування й розвитку ринку, форм і методів його функціонування.
 Метою роботи євизначення і дослідження сутності ринку, інфраструктури ринкового господарства,механізму функціонування ринку, а також характеристика ринкової інфраструктуриУкраїни в сучасних умовах.
Для реалізаціїзазначеної мети були поставлені такі завдання:
— розкрити суть, основні ознаки ринку;
— сутність монополії;
— аналізповедінки фірми монополіста;
— аналізкороткострокової та довгострокової рівноваги;
— діяльність монополії в Україні;
— аналізгосподарської діяльності фірми монополіста;
— поняття максимізації прибутку монополіста.

Розділ1. Фірма якучасниця ринку
У підприємницькій діяльності західноєвропейських країн підприємство, якправило, має назву «фірма». Сучасна економічна наука визначає фірму,з одного боку, як організацію, що перетворює вихідні ресурси на кінцевийпродукт, а з іншого — як юридичне самостійну форму існування бізнесу,відповідним чином зареєстровану підприємницьку одиницю, яка має комерційнусамостійність. Нею можуть бути як велика компанія, так і невелике підприємство[2].
Інколи зустрічається визначення фірми як ділового партнера. Під останніммають на увазі вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства,збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірми або входять до їїскладу. Підприємство в такому разі не є юридичною особою, відповідальність занього несе фірма, до складу якої воно входить.
Фірма — основна організаційно-економічна ланка ринкової економіки. Вонавизначає ділову активність національного господарства. До її складу можутьвходити одне або кілька підприємств, які функціонують у будь-яких сферахекономіки. Економічна діяльність фірми впливає на кінцеві результатинаціональної економіки, величину і якість валового внутрішнього продукту. Відефективності функціонування фірми залежить економічний, науковий, технічнийрозвиток країни, добробут усіх верств населення.
Фірма, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійноздійснює обміни, які характеризують її взаємозв'язки в ринковому господарстві:
• обмін грошей на товари і послуги постачальників;
• обмін товарів і послуг на гроші споживачів;
• обмін грошей, що сплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз відінших боржників та орендодавців;
• обмін грошей, що сплачуються зараз, на гроші, що будуть отриманіпізніше від боржників;
• обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на теплопостачання,охорону, оргтехніку) та ін.
Ринкова економіка складається з певних інститутів. Одним з них є фірма.Остання посідає одне з найважливіших місць в інституціональній структуріринкової економіки. З інституціональних позицій, фірма — це діяльність зорганізації виробництва різних товарів і надання послуг. Як система, щовиробляє економічні блага, фірма (підприємство) — це цілісна структура, яка єсамостійною відтворювальною ланкою, відносно відособленою від інших ланок.Фірма (підприємство) самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджаєтьсявипущеною продукцією і отриманим прибутком, який залишається після сплатиподатків та інших платежів.
Ринок і фірма постійно взаємодіють. Фірма може існувати за умовиоб'єктивного контролю з боку ринку. У свою чергу, ринок не може існувати безнаявності фірм, бо тільки організація виробництва у вигляді фірм здатнастворити необхідні товари, надати послуги, виконати роботи, отримати тавикористати прибуток, збільшити або зменшити обсяги вироблюваної продукціїтощо. Функціонування ринку і фірми характеризується як взаємодія іспівіснування в межах єдиної економічної системи традиційно ринкових таальтернативних внутріфірмових відносин. Р. Коуз їх трактує як відносинисвідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливезначення мають такі неринкові методи і форми, як накази, корпоративні правила,традиції, особиста довіра, моральні чинники. Розвиток неринкових відносин Р.Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових інеринкових зв'язків визначається збільшенням або зменшенням ринковихтрансакційних витрат[5].
Стан та поведінка фірм значно впливають на такі суб'єкти підприємницькоїдіяльності, як держава, домогосподарства, зарубіжні партнери та конкуренти.Тому необхідною умовою розробки і прийняття управлінських рішень суб'єктамипідприємницької діяльності як на макро-, так і на мікрорівні є вивченняповедінки фірм.

1.1 Суть, основні ознаки ринку, класифікація
Ринок як один ізінститутів товарного виробництва існує майже 7 тисяч років. Перші спроби датийого наукове визначення були зроблені менше двох століть тому. Навіть у працяхпредставників класичної школи політичної економії А.Сміта і Д.Рікардо термін„ринок” не набув чіткого політ-економічного визначення, оскільки його відносилидо зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому він використовувавсяпередусім для характеристики ринкового попиту.
 Спочатку домінувалопобутове розуміння поняття „ринок” як синоніма терміна „базар” – певноїринкової площі, на якій велась роздрібна торгівля. (Таке побутове спрощенетрактування збереглося в працях окремих сучасних економістів.) З ХІІ ст. умістах відбуваються численні регулярні ярмарки. Замість „ринок” усе частішезастосовують термін „район торгівлі”. Саме тому французький економістАнтуан-Огюстен Курно (1801 – 1877) першим у науковій літературі визначенняпоняття „ринок” починає з терміна „район” []. Ринок, на його думку, це„… будь-який район, у якому відносини покупців і продавців настільки вільні,що ціни на ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вимірюватися”. Позитивниму цьому визначенні є характеристика ринку через відносини його суб'єктів[11].
Цей аспектвизначення відтворювався у працях західних економістів і надалі. Так, А.Маршаллрозглядав ринок як будь-яку групу людей, які вступають у тісні ділові відносиниі укладають великі угоди щодо будь-якого товару. Англійський економістА.Маршалл стверджував, що „чим досконалішим є ринок, тим сильнішою є тенденціяу всіх його пунктах у той самий момент платити за той самий предмет однаковуціну...”. Проте у його визначенні, як і у дефініції Курно, відсутня чіткакласифікація самих відносин: Курно називає їх просто відносинами, Маршалл –цільовими. Водночас визначення Курно є досконалішим, оскільки в ньомуакцентуються саме відносини, а у Маршалла – групи людей. Такий самий недоліквластивий трактуванню ринку як сукупності покупців.
К.Макконнелл іС.Брю у підручнику „Економікс” розглядають ринок як „інститут або механізм,який зводить разом покупців (представників попиту і продавців (постачальників)окремих товарів і послуг”. Американський економіст П.Хейне стверджує, що ринок– „це просто набір взаємозв'язків, або конкурентних торгів”. У обох дефініціяхупущено таку важливу властивість ринку, як відносини між людьми і сутнісніознаки цього інституту [6].
Близьке до цьоговизначення дав Л.Тейлор та інші західні вчені. Спільним для наведених визначеньє те, що вони тлумачать предмет економічної науки, не акцентуючи на вивченнівиробничих, або економічних, відносин. Крім того, у перших двох визначенняхзвернено увагу на тенденції до вирівнювання цін, отже, названо важливу функціюринку.
 У сучасній політичній економії,відповідно до предмета цієї науки, у визначенні сутності ринка відповідною єсистема або певна сукупність економічних відносин, робиться спроба пов'язатийого з певними функціями. Виняток із цього правила – твердження російськоговченого Ю.Осипова, що ринок є суспільством підприємців як цілісної самоорганізованої системи, яка виконує функцію соціального організатора суспільноговиробництва і здійснює мікро господарювання. Однак у наведених визначеннях невраховано принцип історизму, тому вони більше відповідають реаліям минулихстоліть, ніж сьогоденню. Врахування цього принципу передбачає передусімвизначення основних суб`єктів сучасного ринку.
Дещо по-іншомуринок як економічну категорію трактують українські вчені. Так, на думкуГ.Климка визначення „самодостатній ринок, автоматично діючий механізм, щосаморегулюється” охарактеризоване як абстракція, яка певною мірою відображаєреалії ХІХ ст. На відміну від цього „сучасний ринок – це один з феноменів, щообслуговує складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють різнізакономірності, численні регулюючі інститути (насамперед державні) і масовасвідомість”. А.Задоя та Ю.Петруня визначають ринок як „спосіб взаємодіїекономічних суб'єктів, що базується на ціновій системі і конкуренції”. Іншіукраїнські вчені розглядають ринок як цілісну систему „економічних відносин ізв'язків між покупцями і продавцями, що будуються на основі ринкових цін”.
Сучасний ринок –регульована система економічних (техніко-економічних, організаційно-економічнихта економічної власності) відносин між суб'єктами різних типів і форм власностіі господарювання, в межах окремих країн і світового господарства з приводукупівлі товарів і послуг згідно з законами товарного виробництва.
Таке визначенняможе бути конструктивним з погляду економічної теорії, але воно недостатнє дляхарактеристики політико-економічного аспекту ринку, тобто з боку відносинекономічної власності.
Говорячи проознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців.Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Втакій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді,коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Томуринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових відносин.Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу усфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу[5].
Другоюобов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає,що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона повідношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкурентних відносин міжучасниками ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базоюякої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Неминучістьконкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетомпокупців над продавцями.
Третя ознакасучасного ринку – стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основіінтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та іншихсуверенних суб'єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований йогосуверенітет і збереження конкурентоспроможності. А це можливо лише при умовіпротидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктівринкових відносин [20].
Класифікаціяринків на системно-структурній основі з урахуванням принципу субординації(підпорядкованості) в економічній літературі відсутня. Але саме такий підхіддає змогу виокремити основну підсистему економічних відносин власності іосновний об'єкт ринку та логічно і послідовно класифікувати ринки.
Найважливішийоб'єкт ринку за капіталізму – товар робоча сила
Наступним зазначенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосередньоговиробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва (риноккапіталу, за класифікацією західних економістів). Але з погляду ємності ринкуважливішу роль, ніж ринок засобів виробництва, відіграє ринок товарів і послуг(без урахування ринку робочої сили).
Ринок товарівпромислового призначення – сукупність економічних відносин між юридичними і фізичнимиособами щодо купівлі ними товарів і послуг, які використовуються длявиробництва інших товарів і послуг, що відтак продаються або здаються в орендуіншим споживачам.
Ринок послуг – це сукупність економічнихвідносин щодо організації та купівлі-продажу послуг, де послуга – особливаспоживча вартість, яка задовольняє певні потреби людини.
Наступний зазначенням ринок цінних паперів. Його об'єктами є акції, облігації, купони дооблігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варіанти(складські свідоцтва) та інші.
Ринок нерухомості – особливий вид ринку, наякому об'єктом купівлі-продажу чи застави для отримання кредиту є нерухомість.У сучасній економіці до нерухомості відносять землю і все, що знаходиться абопід її поверхнею, незалежно від того, створене воно природою чи людськоюпрацею. Тобто нерухомістю є всі природні ресурси і створені людьми ресурси [2].
Ринок землі — сукупність економічнихвідносин з приводу організації та купівлі-продажу землі. Особливістюфункціонування ринку землі є те, що її сукупне пропонування залежить відпозаекономічних сил.
Ринокінтелектуальної власності (у економічному аспекті) – система економічних відносин міжрізними господарюючими суб'єктами з приводу організації, використання ікупівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власностіта привласнення на цій основі первинної частки необхідного і додатковогопродукту.
Ринок інформації(в економічному аспекті) – певна сукупність економічних відносин з приводу збирання,оброблення, систематизації інформації та її продажу кінцевим споживачам, атакож привласнення на цій основі максимального продукту.
Ринок золота – сукупність економічнихвідносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Такими відносинами єорганізаційно-економічні (пов'язані з організацією роботи центрівкупівлі-продажу цих товарів, виконуваними ними функціями) та відносиниекономічної власності (привласнення), що формуються між продавцями і покупцямизолота.
Наступнимкритерієм класифікації ринків (за принципом субординації) є генетичний підхід.У процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільнийринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (втому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональнихорганів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типиринку [20].
Вільний ринок – ринок, на якому відбуваєтьсяторгівля товарами і послугами багатьох незалежних товаровиробників, жоден зяких не виробляє більшу частину продукції й неспроможний внаслідок цьоговпливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізмвільної конкуренції, взаємодію нерегульованого попиту і пропозиції. Часткивиготовленої кожним товаровиробником продукції є такою, що навіть об'єднаннятрьох-п'яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках переважнучастину товарів і послуг певного виду. Певною мірою він існує і нині унемонополізованому секторі економіки, зокрема у сфері сільського господарства,роздрібної торгівлі, сфері послуг.
Монополізованийринок – ринок,на якому здійснюється купівля-продаж товарів і послуг одного товаровиробникаабо їх незначної кількості, кожен з яких виробляє частку продукції, яка можевпливати на рівень цін. Об'єднання кількох таких товаровиробників дає їм змогузосередити більшість товарів і послуг у своїх руках і диктувати ціни на ринку.
Олігополістичнийринок – економічнівідносини між кількома наймогутнішими компаніями в галузі в умовах боротьби заобсяг продажу, частку ринку, рівень цін, впровадження передових досягнень наукий техніки у виробництво тощо з метою привласнення максимального прибутку. Ринкиє олігополістичними, якщо кілька фірм постачають основну частку галузевоїпродукції і виникає ефект конкуренції між небагатьма. За олігополії фірмивеликі, порівняно з розміром сукупного ринку, який вони обслуговують, а увипадку великих корпорацій – вони великі не лише відносно, а й абсолютно.
Регульованийринок – ринок,регульований і контрольований передусім державою та наднаціональними органамиза допомогою адміністративних, правових та економічних заходів [5].
За формамивласності виокремлюють приватний (продажем займається одна особа або сім'я),колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований(наднаціональний в межах ЄС та інших економічних об'єднань) ринки.
За географічнимиознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві (обмеженийконкретною місцевістю, що включає в себе певну сукупність населених пунктів),регіональні (ринок окремого територіального підрозділу (області, району) абочастини різних територіальних підрозділів, пов'язаних між собою господарськимизв'язками), національні(сукупність соціально-економічних відносин у сферіобміну всередині країни, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарівта послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили), міжнародні (світовий)ринок(форма організації економічних відносин купівлі-продажу(відчуження-привласнення) товарів між державами, юридичними і фізичними особамикраїн світу, що регулюються притаманними товарно-грошовим відносинамекономічним законам (законам вартості, попиту, пропозиції, конкуренції тощо), атакож міждержавними угодами та наддержавними міжнародними організаціями).
Конкретизацієюзазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, щоформується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок,нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу,взуття, автомобілів тощо).
За способоморганізації купівлі-продажу товарів розрізняють: оптовий ринок, роздрібнийринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції.
З урахуваннямєдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняютьлегальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки.
Засоціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили,засобів виробництва, фінансовий ринок та інші.
У цій системіекономічних відносин виокремлюють також пов'язані з маркетингом та менеджментоморганізаційно-економічні відносини у сфері обміну. Найдинамічнішим сегментомринку предметів споживання є ринок послуг.
Розрізняють,також, короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів)фінансовий ринок [15].
Розглядаючи такурізноманітність видів ринку можна зробити висновок, що ринок – явищебагатогранне, і вивчення його в якомусь одному аспекті було б помилковим. Томунеобхідним є дослідження усіх ринкових варіацій з метою більш чіткогопрогнозування майбутнього стану економіки країни.
1.2 Принципи тафункції фірм
Фірма виконує рядфункцій. Основні з них такі:
1. Економічні: задоволення потреб споживачав продукції; упровадження досягнень НТП; забезпечення конкурентностіпідприємства; створення необхідного й додаткового продукту.
2. Соціальні: формування колективу; поліпшенняумов і змісту праці; удосконалення кваліфікаційного складу працівників; поліпшенняжитлових умов працівників; культурно-освітня та спортивно-оздоровча робота.
3. Екологічні: вдосконаленнятехнологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; науковіі технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціональногоприродокористування[11].
Головна мета фірми- це виробництвопродукції, надання послуг, виконання робіт для задоволення потреб ринку чиспоживача і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.
Для забезпеченняданої мети фірма має діяти на принципах господарського (або комерційного)розрахунку.
Дві найважливішісторони господарського розрахунку такі:
1) отримання прибутку на основістворення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективностівиробництва;
2) економічнавідповідальність за невміння господарювання, неефективне використання ресурсів.
1.3.Сутність монополії
Монополія – цеокремі крупні підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства,які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займаютьмонопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримуютьбільш високі (монопольні) прибутки.
Історія монополіївираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатнийдавньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтванаживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщохтось зуміє захопити будь-яку монополію”.
Що ж являютьсобою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополіяозначає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів.В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму абооб’єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певноговиду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку.Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку,набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних длясебе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже,найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку[6].
Природнамонополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, колипопит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількомафірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговуванняспоживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом могутьслугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровіднийтранспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільствообслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повиненбув би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін.Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона аборозукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.
Адміністративнамонополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання однійабо декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Зіншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вониоб’єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Вцьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступаютьна ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції.
Економічнамонополія є найпоширенішою. Її поява зумовлена економічними причинами, вонавиростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов’язаніпередусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змінбула промислова революція кінця XVIII — початку ХІХ ст., поява цілої низкивинаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвитоквиробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості[20].

Розділ2. Аналіз поведінки фірми монополіста
Модельдосконалої конкуренції, що була покладена в основу всіх теоретичних узагальненькласичної та неокласичної шкіл, була досить умовною і за основу розглядалась якоднією з ситуацій монопольного володіння товаром, — наслідком економічноїрівноваги.
Алевплив такого чинника, як монополія, був настільки пов’язаним, що ринок таконкуренція в економічній теорії, починаючи від Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мілляі закінчуючи Маршаллом, розглядаються як ідентичні категорії та аналізує самапо собі поведінку монополіста.
Класичнаі, значною мірою, неокласична теорії протягом тривалого часу користувалисяпоняттям досконалої конкуренції, яке, хоча й зазнає певних уточнень, у ціломусприймається як аксіома.
А.Маршалл досконалу конкуренцію трактує як ситуацію на ринку, за якої існуєвелика кількість продавців (покупців) і кожен продає (купує) визначену йобмежену, тобто таку, що не забезпечує йому «вирішального голосу», частинуоднорідного продукту. Ні продавець, ні покупець не можуть диктувати ціни наринку, вони можуть тільки пристосовуватись до них. На ринку і між продавцями, іміж покупцями встановлюються конкурентні відносини. Продавці змагаються міжсобою за покупців, а покупці — за кращого продавця товарів, за якісніший товар.Конкуренція є також характерною рисою взаємовідносин між продавцями йпокупцями. Вони конкурують один з одним, намагаючись встановити взаємоприйнятніумови купівлі-продажу. Унаслідок цієї конкуренції ціни встановлює ринок залежновід того, скільки запропоновано товарів, який попит на них існує і які граничнівитрати покладено в основу ціни[2].
Монополіюавтори класичного та неокласичного спрямування завжди розглядали як антиподконкуренції.
Доролі монополій у ринкових відносинах зверталося багато економістів, серед ниханглійський економіст Ф. Еджуорт. У своїй праці «Чиста теорія монополії» (1897)він пише про негативний вплив монополії на конкуренцію та ціноутворення. Танайголовнішим його висновком був той, що монополія з часом призведе до знищеннямеханізмів саморегулювання.
Завершеноговигляду класична теорія монополії набула в працях Маршалла. Він підсумував усітеоретичні досягнення попередників, але, на відміну від них, розглядаввідхилення від чистої конкуренції скоріше як виняток: у нього монополіст«певною мірою бажає сприяти інтересам споживача». Ці намагання монополістазумовлені тим, що він правильно оцінює роль споживацького попиту на ринку яктакого, що забезпечує дальший розвиток виробництва. Маршалл вказує, щомонополії пропозиції завжди протистоїть конкуруюча сила — споживацький попит.Отже, конкуренція лише набуває нової форми і не втрачає свою регулюючу функцію.
ЗгодомГелбрейт зазначав: «Світ Маршалла з його конкуруючими підприємцями,споживачами, які прагнуть максимізації задоволень, і сьогодні продовжує служитицілям ортодоксії… Значні сучасні корпорації… — це є реальність, і на цемають бути звернені погляди економістів. Але вивчати Маршалла було варто. Длятого, щоб знати, що є правильним, потрібно твердо знати, що є неправильним. Річне в тім, що застаріли «Принципи» Маршалла, головне — змінилися економічніумови, змінилася структура ринку» [11].
ЯкщоМаршалл обмежувався характеристикою недоліків ринків, то його послідовникиписали про зміну умов і характеру ринкової конкуренції, про поділ ринків на рядвідособлених. Критики теорії Маршалла зазначали, що від аналізу вільноїконкуренції слід перейти до аналізу конкуренції за умов монополії.
Так,італієць П. Сраффа вважав монополізацію всезагальним явищем, яке потребуєтеоретичного відображення. У статті «Закони утворення доходів за умов конкуренції»(1926) він зазначає, що виникнення монополій зв'язане зі зростанням масштабіввиробництва, перевагами великих фірм, тому поведінку фірми на ринку требаописувати в категоріях монополії, а не конкуренції, як це робить Маршалл.
ТезуМаршалла про наявність певних відхилень кривої попиту на окремих ринках Сраффапояснював тими перевагами, які споживач, не зважаючи на коливання ціни, віддаєпевним видам товарів. Такі переваги завдячують своєю появою особливимхарактеристикам товару, торговій марці фірми, місцезнаходженню продавця тощо.На його думку, беручи до уваги цю обставину, слід замислитись над новимихарактеристиками конкурентної боротьби за умов поширення монополій на ринку.
За цезавдання взялися два молоді економісти — англійка Дж.Робінсон (1903—1983) іамериканець Е. Чемберлін. Вони переглянули теоретичне уявлення про механізмфункціонування ринку й розвитку суспільної економіки, механізм формуваннявитрат і цін, закономірності взаємодії попиту і пропозиції та обгрунтувалиможливість досягнення економічної рівноваги через дію ринкових механізмів напідставі положення, що монополія не заперечує конкурентної боротьби, а лишепередбачає зміну її форм[11].
Основнарізниця полягає в тім, що Робінсон у своїй праці розглядає монополіюпідприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну увагу монополії продукту(товару).
Виходячиз цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якоюмонополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створюєможливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинитидію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичноїконкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбуваєтьсядиференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує новістимули.
Ітеорія недосконалої конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренціїЧемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку.Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаютьсяціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотивипідприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізаціївиробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки цідослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючиїї недоліки та переваги.
2.1Аналіз короткострокової та довгострокової рівноваги
Важливоювластивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння дорівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага міжсукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр. Рівновага між нимипороджує рівноважний ВВП і рівноважні ціни[19].
/>
Мал. 1.Економічна рівновага на основі моделі СПо–СПр
На цьому графікукрива СГІО1 – це початкова крива сукупного попиту; крива СПр1– початкова короткостро­кова крива сукупної пропозиції; СПрд –довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точціпотенційного ВВП (О1). Точка Ті є точкою короткостро­кової рівновагияк результат перетину кривих СПОї і СПр1 і одночасноточкою довгострокової рівноваги як результат перетину кривих Спо1,СПр1 і СПрд. Отже, в точці Т, має місце подвійнарівновага (короткострокова і довгостроко­ва). Вона може забезпечуватися лише вумовах повної зайнятості
Якщо припустити,що при незмінній сукупній пропо­зиції (СПр1 сукупний попитзменшиться порівняно з потенційною величиною (СПо1, а його кривапереміс­титься вліво в положення СПо2 то короткострокова рівновагабуде забезпечуватися в точці Т2 що порушує довгострокову рівновагу.Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (СПо1)короткострокова сукупна про­позиція зменшиться відносно потенційної величини(СПр1), a u крива переміститься в положення СПр2 токороткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т, L теж порушитьдовгострокову рівновагу[19].
Короткостроковарівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнюєтій кількості яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння скупного попитузнизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівнясукупно попиту (О,). Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то цінавикличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції(О,).
Довгостроковарівновага означає, що кількість товар яку покупці бажають придбати, дорівнюєпотенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупногопопиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишаєтьсянезмінні» Виключення може мати місце лише за умов економічного буму, колипідприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягаєнижче природної норми.
Рівновага векономіці постійно порушується. Її порушення може викликатися змінами всукупному попиту внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або сукупнійпропозиції внаслідок зміни середніх витрат. Адже вона постійно відновлюєтьсяринком за іншого рівня ВВП і за інших цін.
Механізмвідновлення економічної рівноваги, яка порушується падінням сукупного попиту.
/>
Мал. 2.Короткострокова і довгострокова рівновага в умовах повної зайнятості
Точка Т,, в якійперетинаються всі криві, є одночасної точкою короткострокової та довгостроковоїрівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли О, дорівнює потенційному ВВП.Ціна Ц, – це початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівеньзарплати, яка урівноважує ринок прац[2].
Припустимо, щосукупний попит суттєво зменшився. Незалежно від причин, які викликали падіннясукупного попиту, неминучим результатом цього буде не заплановане збільшення товарнихзапасів. Переконавшись у тому, що товари розпродуються повільніше, ніжвиробляються, підприємства переглянуть свої плани, їхня короткострокова реакціяна скорочення сукупного попиту буде обумовлюватися тим, що зарплата (та іншіресурсові умовах падіння сукупного попиту і ціни тимчасово не знизяться.
Перетин кривихСПо2 і СПр2 у точці Т2 відповідає умовам, колизарплата ще не відреагувала на зниження товарних цін від Ц1 до Ц2.Звичайно, така ситуація не може продовжуватися надто довго. Поступово зарплатапід впливом конкуренції на ринку праці почне зменшуватися до рівня, адекватногоцінам Ц2.
Припустимо, щопісля певного короткострокового відрізка часу зарплата зменшиться пропорційнозниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництвотоварів і адекватне збільшення сукупної про­позиції. Внаслідок цього на графікукороткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положенняСПр2. При незмінному сукупному попиті підприємства відреагують назниження зарплати і середніх витрат новим зниженням товарних цін до Ц, і збіль­шеннямвиробництва до 0„ а економічна рівновага пере­міститься в точку Т2,яка знаходиться на перетині кривих СПо2 і СПр2.
Точка Т2– це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще незабезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т2знову від­булося зниження товарних цін, то в черговий раз виникне диспропорціяміж ними і зарплатою. Тому, як і в поперед­ній ситуації, коли зарплата відстаєвід товарних цін, в економіці буде виникати тенденція до зростання зарплати. Вміру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції будезміщуватися вниз[6].
Щоб нерозтягувати надовго цей процес, перейдемо відразу до кінцевої ситуації, коликороткострокова крива сукупної пропозиції займе положення СПр2. Уцьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривоюсукупного попиту в точці. Але в цій же точці крива сукупного попиту СПо2перетинається із довгостроковою кривою сукупної пропозиції. Таким чином, всітри криві знову перетинаються в одній точці, тобто в точці Т4. Цеозначає, що економіка знову повер­нулася до стану подвійної рівноваги –короткострокової та довгострокової.
Процеспристосування зарплати до товарних цін, про­тягом якого ресурсові ціни (і впершу чергу зарплата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився.Товарні піни і ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чогореальна зарплата повернулася до початко­вого рівня. Якщо знову не виникнечергової зміни сукуп­ного попиту, економіка буде знаходитися в рівноважнійточці Т4 невизначено тривалий час.
Незважаючи на те,що на нашому двомірному графіку відображена лише залежність між цінами івипуском реального ВВП, за його допомогою є можливість прос­тежити також змінурівня безробіття. Як уже відомо, змен­шення реального ВВП порівняно зпотенційною величи­ною завжди викликає падіння фактичного безробіття сто­совноприродної норми. Отже, при переміщенні економіки із точки Т, в точку Т, рівеньбезробіття збільшу­ється порівняно з природною нормою. Потім, внаслідок рухуекономіки з точки Т3 до точки Т4, безробіття зновузменшується до свого природного рівня.
Скорочення су­купноїпропозиції досить часто набуває форми шоків су­купної пропозиції. Під шокамисукупної пропозиції розуміється неочікувана різка зміна умов функціонуванняекономіки, яка негативно впливає на середні витрати, і як наслідок, на товарніціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні,так і ресурсові ціни.
Існуютьнесприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються черезрізке падіння виробництва і зростання цін, інші –через різке збільшен­нявиробництва і зниження цін[20].
Для економікиУкраїни актуальними є несприятливі шоки. Вони можуть породжуватися факторамидовгострокової дії, наприклад, зростанням цін на імпортні енерго­ресурси. Алевони можуть бути і наслідком дії коротко­строкових факторів, наприклад,неврожай або стихійне лихо.
На мал. 3відображено порушення економічної рівноваги під впливом несприятливого шоку.

/>
Мал. 3.Короткострокова та довгострокова рівновага в умовах скорочення сукупноїпропозиції
Згідно з мал. 3,початкова рівновага в еконо­міці досягається в точці T1, якійвідповідає рівноважний ВВП (О1) на потенційному рівні, і рівноважніціни (Ц1), а також певний рівень зарплати в умовах природного рівнябезробіття.
Тепер припустимо,що ціни на енергоресурси, які імпортує Україна, суттєво зросли. Це викличезбільшення середніх витрат, внаслідок чого короткострокова крива сукупноїпропозиції зміститься вліво в положення СПр2. Така зміна їїрозташування на графіку є наслідком підвищення ресурсних цін і причиноюзростання то­варних цін. Точка Т2 є точкою нової короткостроковоїрівноваги, в якій реальний ВВП впаде до Од, а товарні ціни зростуть до Ц2 — Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції[5].
Перелічені змінив рівноважних параметрах економіки є наслідками короткострокового періоду. Дляаналізу довгострокових наслідків потрібно врахувати поведінку зарплати, реальнавеличина якої впала внаслідок зростан­ня товарних цін. У такій ситуації реальнопередбачити, що номінальна зарплата повинна підвищитися пропорційно зростаннютоварних цін. Якщо це відбудеться, то більш висока зарплата викличе подальшезбільшення середніх витрат, що змістить короткострокову криву сукупної про­позиціївліво від кривої СПр2 і ще більше підніме товарні ціни. Якщопродовжити процес пристосування зарплати до товарних цін і періодично підніматиномінальну зар­плату у відповідь на кожний рух товарних цін вгору, то виникнеспіраль «ціни – зарплата». Короткострокова крива сукупної пропозиції будепереміщуватися дедалі вліво, виробництво ВВП невпинно скорочуватиметься, атоварні ціни – зростатимуть. Стагфляція стає хронічною і буде постійнозагострюватися. Це тупикова ситуація, яка може призвести країну до економічногокраху.
Як альтернативуможна припустити протилежний сценарій розгортання подій в економіці, якщовідмови­тися від адаптаційного підходу до формування зарплати. Припустимо, щосуспільно-політичні сили країни, і зок­рема профспілки, зрозуміють неперспективність цінової індексації зарплати і погодяться на її регулювання підвпливом попиту і пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметьсязакриття і банкрутство підприємств та збільшення безробіття. Скорочення попитуна ринку праці буде достатнім фактором, який викличе падіння номіналь­ноїзарплати і зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупноїпропозиції, викликане зростанням ресурсних цін. У кінцевому підсумку це повер­некороткострокову криву сукупної пропозиції вправо в положення СПр1.Отже, товарні ціни повернуться до рівня Ц1 а реальний ВВП будевідновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійнурівновагу.
Проте такийсценарій не є раціональним. Часова неви­значеність періоду, необхідного длязниження зарплати, та великі економічні і соціальні втрати, які при цьомупонесе суспільство, свідчать про неефективність ринкового само­регулювання привирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і мінімізувати йогонегативні наслідки, у вирішення цієї проблеми повинна втрутитися держава.
Світовий досвідпоказує, що більш ефективним варіан­том подолання стагфляції і відновленняподвійної рівно­ваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніхвитрат на величину, адекватну їхньому зростанню з метою збільшення сукупноїпропозиції. Основними еле­ментами такої політики можуть бути введення тимчасово­годержавного контролю за цінами і зарплатою; зниження податків з підприємств іскорочення бюджетних витрат, стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій;залу­чення іноземних інвестицій в національну економіку тощо.
2.2Діяльність монополії в Україні
Специфікаекономіки України полягає в тому, що ще в період її входження внародногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнівконцентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогоднінадмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навітьзбільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль надвиробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення іпідтримки конкуренції.
Промасштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючинаближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких назагальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші рокизначних змін не відбулося[6].
Українаявляється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, атакож монопольно виробляє рідкісноземельні метали. Найбільш монополізованими вУкраїні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості —75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. Напочаток 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займалимонопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані такожпосередницькі структури в агропромисловому комплексі.
Антимонопольнезаконодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму,недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності таздійснення державного контролю за його дотриманням. Україна, формуючи ефективнеринкове середовище, в Законі “Про обмеження монополізму та недопущеннянедобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, теж зробила першікроки до цивілізації конкурентних процесів. В ньому зокрема:
1.Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з Законом,монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного перевищує35%.
2.Визначено, що кваліфікується як зловживання монопольних становищем:
а)нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівнестановище; пропонування прийняти додаткові умови або купити непотрібні товари;
б)обмеження чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіциту наринку і встановлення монопольних цін;
в)часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутностіальтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту івстановлення мінімальних цін;
г)інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку іншихпідприємств;
д)встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремихспоживачів[2].
3.Дається тлумачення поняття “недобросовісна конкуренція”. Це:
а)неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування абомаркування товару або імені іншого підприємця;
б)умисне поширення неправдивих або неточних відомостей про свого конкурента;
в)отримання, використання й розголошення комерційної таємниці з метою заподіянняшкоди іншим підприємцям.
Безумовно,від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовахУкраїни чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведенняантимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб людизнали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами.Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
2.3Світовий досвід функціонування монополій
Форми монополійрізноманітні, вони змінювалися з розвитком імперіалізму. Вперше монополіївиникли в кінці XIX ст., насамперед у важкій промисловості, а потім почалирозповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873 рокувони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили йінші галузі економіки. На початку XX ст. монополістичні об’єднання сталиосновою господарського життя.
Монополіїпроникають в усі сфери суспільного відтворення – безпосереднє виробництво,обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основівиникають найпростіші форми монополістичних об’єднань — картелі і синдикати[2].
Картель ( від франц.– “союз” ) — це така форма монополістичного об’єднання, учасники якогозберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а такожвиробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво і збутпродукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно.Учасники картелі складають угоди про регулювання об’ємів виробництва, умовзбуту продукції ( розподіл ринків збуту ), визначають єдині монопольно високіціни, обмін патентів на нову техніку, найм робочої сили з метою вилученнямонополістичного прибутку.
Оскільки кожнепідприємство, як було сказане вище, здійснювало виробництво і збут продукціїсамостійно, було зобов’язане продавати свої товари по єдиній, встановленійкартельною угодою, ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку:встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати своюпродукцію. Іноді картельна угода встановлювала для кожного підприємства частку( квоту ) його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти( норми ) кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва ізбуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу.Встановлювалася також так звана картельна ціна – різновид монопольної ціни, якавстановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для полученнямонопольного прибутку. Картельна ціна була корисна для розвитку монополій.Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничуі комерційну самостійність.
Картелі булирозповсюджені досить широко в Германії, складалися навіть міжнародні картелі.Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися угоди пророзподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін,використання патентів. Як правило, такі міжнародні картелі існували в рамкаходнієї галузі[5].
На сучасномуетапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів,консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.
Синдикат ( відгрец. – “згода” ) – це така форма монополістичного об’єднання, де розподілзаказів, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснювався черезєдину збутову контору або інший аналогічний орган. Наприклад, в дореволюційнійРосії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, Сахарний синдикат.
Синдикатзв’язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці об’єднання підприємстввиробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме підприємство вньому не продавало своєї продукції самостійно, а здавало її синдикату, якийздійснював збут через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власністьна вироблений продукт, вони зберігали виробничу самостійність, але втрачаликомерційну. Кожен учасник, будь – то підприємство чи фірма, одержує від конторивідповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.Тобто прибуток розподілявся відповідно до частки кожного підприємства в обсязіпродажу[2].
В Україні, якправило, синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вонипідпорядковують собі необ’єднаних підприємців шляхом встановлення цін насировину, матеріал, свою продукцію.
Трест ( від англ.– “довір’я” ) — це такий вид монополій, де учасники втрачають не тількикомерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиномуконтролю. Хоча трести є найбільш тіснішою формою об’єднання, кожне зпідприємств окремо вже не могло вирішувати, що і як виробляти. Вони не могливести справи і укладати угоди на свій страх і риск. Ними управляв і від їхімені вів усі справи трест. Реальна влада в тресті сконцентровувалася в рукахправління або головної компанії. Кожний з власників підприємств получає певнукількість акцій у відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самимполучає право на участь в правлінні та на відповідну частину прибутку –дивіденди.
Як правило,трести об’єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третиніXIX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія"“Стандарт ойл" ( 1879 ). Поширення трестів у Європі почалося післяпершої світової війни.
В наші днісиндикати і трести майже не трапляються, а картельні угоди об’єднують вже неокремі підприємства, а монополістичні об’єднання – великі акціонерні компанії.( корпорації ). Зате з’явилася і стала поширена нова форма монополістичногооб’єднання – концерни. На відміну від старих форм, концерн є багатогалузевоюмонополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.
Концерн ( відангл. – “підприємство, фірма” ). Це об’єднання формально самостійнихпідприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків істрахових компаній на основі повної фінансової залежності від власниківконтрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство,трест, банк або спеціально створене головне товариство — холдинг. Ця формамонополістичних об’єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характернадецентралізована система управління підприємствами (по основним групампродукції або регіонам), великий об’єм внутрішньо-фірмених постачань;централізованими в ньому являються, як правило, капіталовкладення та фінанси[2].
Охоплюючинайрізноманітніші підприємства, концерни відображають потребу розвиткупродуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення додиверсифікації. Диверсифікація – нове явище в економіці розвинутих країн світу,яке почало розвиватися з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її полягає впроникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв’язку зосновною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікаціїє:
а) прагненняпом’якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон’юктури ринку взв’язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції;
б) прагненняпом’якшити наслідки економічних криз.
На початкувиникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною булата чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росіїі Франції – синдикати, у США – трести, в Японії — концерни. В сучасних умовахсиндикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються, а картельні угодиоб’єднують уже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання — великіакціонерні компанії (корпорації). При цьому картельні угоди найчастішеукладаються негласно, часто вони навіть не оформляються юридично, щоб зберегтицілковиту таємницю. Переважною формою монополістичних об’єднань сталибагатогалузеві концерни. Ця форма набула великого поширення. На відміну відстарих форм, концерн охоплює найрізноманітніші підприємства. Така формаоб’єднання відображає потреби розвитку продуктивних сил, які диктуютьнеобхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації, впровадження вінші галузі виробництва, що полегшує боротьбу з конкурентами і дає можливістькраще використовувати кон’юнктуру ринку. В концерни входять не тільки підприємства,які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, алепостачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги[2].
Як прикладсучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або“Ford motor”, американську фірму “International business machines”, яка випускаєтри чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин,або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні,машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортнікомпанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільшепідприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствамиконцерну.
В мірурозростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси.Конгломерат ( від лат. “зібраний”) – це одна з форм монополії, в якій підєдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних,технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належатьодній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різноріднінеконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності управлінняними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можутьрозпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання –американський “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляєтелекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюдивходять деревообробні підприємства, готелі тощо.
Різниця міжбагатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняттяважливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильнішіпідприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, якийздійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільномууправлінні має обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).
Останнього часурозвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми. Консорціум — це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуютьсямонополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад длянадання позички якій – небудь країні. Консорціум може створюватися і длярозмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збутупевного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними“картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування українах, що розвиваються[2].
Таким чином,організаційні форми монополій різні. Розвиток продуктивних сил, загостренняконкурентної боротьби між монополіями викликають до життя нові або змінюютьстарі форми. Але якою б не була організаційна форма монополістичногооб’єднання, вона в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяяммонополії одержання найбільших прибутків.

Розділ3. Підвищення ефективності монополій
Ефективністьдіяльності виробництв України залежить від підвищення рівня мотивації трудовоїдіяльності робітників. Постає необхідність, щоб свідомість окремо взятогоробітника працювала на рівні самомотивації (вищому усвідомленому рівні). Векономіці значне місце посідає підприємницька діяльність (новий вид трудовоїдіяльності), тому доцільне опрацювання соціологічної дефініції:соціально-екологічна мотивація підприємницької діяльності. Для досягненняконкурентоспроможності необхідно, щоб вітчизняні підприємства розвивалисязавдяки поєднанню технічного та соціального факторів, що сприятиме підвищеннюпродуктивності праці та забезпечить кваліфікованим кадровим персоналомпідприємство. Різні методи оцінки праці сприяють налагодженнюсоціально-психологічного клімату в трудовому колективі. Угрупування загомогенним та гетерогенним складом залежно від поставлених задач підсилюєякісні показники трудових операцій. Правомірність ризику та досягнення успіхувизначається кінцевим результатом праці[11].
Необхідністьформування дієвої мотивації трудової діяльності робітників підприємств якоднієї з головних умов підвищення ефективності виробництва давно зрозуміли якурядові кола, так і власники капіталів у країнах з ринковою економікою.Підвищення ефективності виробництва неможливе без впровадження сучаснихтехнологій у вітчизняне виробництво. Україна зазнає гострої нестачі власнихфінансових ресурсів для розв’язання таких проблем, як технічна модернізаціявиробництва, скорочення розмірів дефіциту державного бюджету та платіжногобалансу, розширення джерел фінансування інвестицій у народне господарство,скорочення обсягів товарного імпорту та розмірів дефіциту товарного балансу,підвищення рівня зайнятості в країні. Тому необхідною є державна політиказалучення іноземних інвестицій.
Прямііноземні інвестиції мають суттєві переваги порівняно з іншими видамиекономічної допомоги. По-перше, вони слугують джерелом капіталу для вкладень увиробництво товарів і послуг, а також в розробку технологій, ноу-хау, передовихметодів управління та маркетингу. По-друге, прямі іноземні інвестиції нелягають додатковим тягарем на зовнішній борг, а навпаки, сприяють отриманнюкоштів для його погашення. По-третє, прямі інвестиції забезпечують ефективнуінтеграцію національної економіки в світову, завдяки виробничій інауково-технічній інтеграції [1].
Об’єктивнітенденції розвитку промислового виробництва, досвід передових компанійпередових країн світу дає право стверджувати, що конкурентоспроможними можутьбути ті підприємства, котрі розвиваються за соціотехнічними системами,об’єднуючи воєдино технічний та людський фактори. Ефективне функціонуванняпідприємства, його своєчасне пристосування до змін зовнішнього середовищаможливо забезпечити тільки за умови взаємоузгодження функціонування технічноїта соціальної підсистем. Реалізувати на практиці цю узгодженість важко, але нацей факт потрібно звернути увагу керівників підприємств при здійсненнітехнічних нововведень.
Якщоспроби забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств зведутьсявинятково до збільшення витрат на технічне переоснащення при одночасній недооцінціважливості соціaльних компонентів у їх життєдіяльності, то вкладення коштівможе виявитися неефективним.
Усвоїй соціальній (людській) спрямованості підприємства (фірми) повиннівраховувати потреби та інтереси своїх робітників, мотиви та стимули трудовоїдіяльності, оскільки та чи та програма переборювання ситуації, що склалася(того чи того окремо взятого підприємства), приречена на невдачу, якщо вона незнайде підтримки у більшості робітників.
Найбільшау світі промислова корпорація «Дженерал моторс», ефективно діючі американськіфірми, японські підприємці (у США та у себе вдома) вважають основним напрямомудосконалення організації праці та виробництва залучення всіх (в тому числі іробітників) в ініціативні управління та удосконалення діяльності фірми. Яксвідчить досвід, це допомогло вивільнити досить значний потенціал творчоїенергії, закладений в працівниках, яким припало до душі використання їхрозумових здібностей. А це підвищує у них почуття відповідальності тасамоповаги [4].
Впровадженняна виробництвах ефективного мотиваційного механізму безперечно сприятимезміцненню його економічної стабільності, підвищенню якості праці таконкурентоспроможності продукції.
3.1Аналіз господарської діяльності фірми монополіста
Ефективність використання виробничих тафінансових ресурсів характеризується кількісним співвідношенням інтенсивних іекстенсивних факторів.
Показниками екстенсивного розвитку єкількісні показники використання ресурсів: чисельність працюючих, величинавикористаних предметів праці, об’єм основних виробничих фондів, величинаамортизації та авансованих оборотних засобів.
Показники інтенсивного розвитку – якісніпоказники використання ресурсів: продуктивність праці, матеріаловіддача,матеріало місткість, фондовіддача, фондомісткість, кількість оборотів оборотнихзасобів або коефіцієнт закріплення оборотних засобів.
Процес екстенсивного нарощуваннявиробничого потенціалу є необхідним, але обмежується фінансовими можливостямипідприємства монополіста. Економічно виправданим є таке нарощування виробничогопотенціалу, яке супроводжується більш високим проростом фінансових результатів.
Визначальним напрямком мобілізаціїрезервів виробництва є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності, тавикористання виробничого потенціалу. Кінцеві результати діяльності формуютьсяпід дією як інтенсивних так і екстенсивних факторів. Особливістю інтенсивного іекстенсивного використання ресурсів є їх взаємозамінність. Так нехватку робочоїсили можна поповнити підвищенням продуктивності праці.
Оцінка результатів інтенсифікаціївключає таку систему розрахунків:
 а) визначення динаміки показників інтенсифікації;
б) Визначення співвідношення приростувикористання виробничих ресурсів в розрахунку на 1% приросту обсягувиробництва;
в) розрахунок частки впливу змінипоказників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва;
г) розрахунок відносної економіївиробничих ресурсів;
д) комплексна оцінка всебічноїінтенсифікації виробництва.
3.2Максимізація прибутку монополіста
/>
Мал. 4. Максимізація прибутку монополією
 
Фірма – монополіст одночасно приймаєрішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірмавизначає лише обсяг. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовуєуніверсальне правило граничного випуску />, справедливе як для моделі />, так і длямоделі />.[5]
Мал. 4 ілюструє прийняття рішеннямонополістом за моделлю />. Точки перетину кривих /> і />/> і /> є точкамибеззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, єприбутковим. Відстань між кривими /> і /> по вертикалі показує величинуекономічного прибутку, крива якого /> побудована на графіку окремо. Відрізок/> відповідаєйого максимальній величині.
Графічно оптимальний обсяг випускувідповідає рівню виробництва, для якого криві /> і /> мають однакові кути нахилу. Награфіку 4 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні /> і />. Нахил кривої сукупноговиторгу />,визначає величину граничного виторгу />, а нахил кривої сукупних витрат /> – величинуграничних витрат />. Отже, на рівні випуску, щовідповідає однаковому нахилу кривих /> і />, монополія максимізує прибутокзгідно з правилом />.
 На мал. 5. зображено процедурувибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівнянняграничного виторгу і граничних витрат />. Якщо фірма вирішить виробляти,то вона максимізуватиме прибуток на обсязі />, для якого граничний виторгдорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополіявикористовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку цінубажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 5монопольна ціна /> відповідає точці /> на кривій попиту.

/>
Мал..5. Максимізація прибутку монополістом.Модель MRMC
Якщо на оптимальному обсязі випуску /> ціна /> перевищуєвеличину середніх сукупних витрат />, монополія максимізує економічнийприбуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою намзагальною формулою:
/>.
 На графіку 5 прибуток чисельнодорівнює площі прямокутника />.
У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентнафірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий часмонополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збиткивиникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча,ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становищеможе виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на якийще існує, але є досить незначним.
Як і для конкурентної фірми, длямонополії існують також умова беззбитковості, коли /> і умова закриття, коли />. У всіхвипадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівнявипуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковомуперіоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття длямонополії трапляються досить рідко[6].
У довгостроковому періоді монополіст, так само, як іконкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупнівитрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свогоперспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнозищодо ринкового попиту на продукцію.
/>
Мал. 6. Довгострокова рівновага фірми
На мал. 6 зображені варіанти розвиткуфірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, атакож нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат /> і />. Короткостроковарівновага монополії може встановлюватись у точках /> і />. Кращим варіантом розвитку будестан рівноваги />, який одночасно є коротко- ідовгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничноговиторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду:
 />.
Монополія завжди може вибрати з усіхваріантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним єте, що рівноважна ціна /> і в довгостроковому періодіперевищує довгострокові середні і граничні витрати: />.
/>
Ма.л 7. Модель монопсонії
Поведінка монопсоніста є нібидзеркальним відображенням поведінки монополіста (мал. 7). Якщо монополістстикається з спадною кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста,то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривоюринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару />. Висхіднийхарактер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товарупотребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видаткимонопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничнихвидатків /> відхиляєтьсяліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спаднуграничну вигоду монопсоніста /> від купівлі кожної одиниці товару/>.[5]
Оптимальна кількість товару, якукупить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізаціїприбутку за рівнянням />, що графічно відповідає точціперетину кривої попиту з кривою граничних видатків (точка />). Ціну товарумонопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці />. Точка /> є точкою рівноваги монопсоніста.Відповідно рівноважний обсяг покупок буде />, а рівноважна ціна />.
 Рівняння /> є правилом максимізації вигодимонопсоніста.
 Монопсонічна влада над ринкомзалежить головним чином від еластичності пропонування: чим вона менша, тимбільшу владу над ринком має монопсоніст.
монополія прибуток торгівля попит

Висновки
Ринок – цесукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами(промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також міждержавами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитнимиінститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послугвідповідно до законів товарного виробництва.
На ринкускладається певна кон'юктура, що являє собою найважливіші ознаки, риси,показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економікисвітового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринкутоварів і послуг.
Основнимифункціями ринку є: ціноутворююча функція, регулююча функція, спонукаючафункція, інтегруюча функція, контролююча функція, функція розвитку, функціясанації, інформаційна функція. Дисфункціональними є: функція провокування таздійснення банкрутства, функція породження монополістичних тенденцій векономіці, функція диспропорційності, функція нерівномірного розвитку, антисоціальнафункція, анти економічна функція, анти екологічна функція, платіжнозвужуючафункція. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи:організаційні й економічні.
Складовимимеханізму функціонування ринку є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.Основними законами ринку є: закон попиту, закон пропозиції, закон вартості,закон конкуренції і закон грошового обігу.
Україна робить лише перші крокина шляху до формування досконалого ринку. Розуміння сутності ринкових явищ, їхвзаємозв'язків, є необхідною умовою забезпечення стабільності ринкової системи.Як наслідок цього постає необхідність вдосконалення сучасної інфраструктуриринку та інших його аспектів з метою ефективної побудови економіки України.

Списоквикористаних джерел
1.  Базилевич В.Д… Макроекономіка. Навчальний посібник.\ В.Базилевич, ЛБаластрик. – К.: Атака, 2002. – 368с.
2.  Бутук О.І. Мікроекономіка: Навч.посіб. – К.: Знання, 2004. – 214с.
3.  Єщенко П.С.Сучасна економіка: Навч.посіб. П. Єщенко, Ю. Палкін. – К.:Вища шк.., 2005. – 325с.
4.  За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії.Підручник. 3-тє вид.-Київ: ЦУЛ,2003. – 140с.
5.  Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. – К.:Знання, 2006.- 24с.
6.  Міжнародна економіка та міжнародні відносини: практикум. [Козик В.В.,Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О.] – К.: Вікар, 2003. – 86с.
7.  Козик В.В., Міжнародні економічні відносини: навч.посіб. – 4-те вид.,стер. – Козик В.В., Панкова Л.а., Даниленко Н.Б. К.: Знання – Прес, 2003. – 306с.
8.  Косік А.Ф., Мікроекономіка: навчальний посібник. Косік А.Ф.,Гронтковська Г.Е. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 116с.
9.  Макконел К.Р., Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер.16-гоангл.вид. Макконел К.Р., Брю С.Л. – М.: ІНФРА – М, 2006. – ХХХVІ, 40с.
10. Мочерний С.В., Економічна теорія: Підручник. –Мочерний С.В., Довбенко М.В. К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 156с.
11. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальнийпосібник – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – 236с.
12. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні:Довідник з правових питань. – К.: Юрінком, 1997. – 216с.
13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект:Підручник/ [Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко] та інші.; – К.: Вищашк… – Знання. 1997. – 334c
14. Основи економічної теорії: Підручник/ [О.О.Мамалуй,О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.] – К.6 Юрінком інтер, 2003. – 68-70c.
15. Панчишин С. Макроекономіка: Навч.посібник.Вид.2-ге, стереотипне. – К.: Либідь, 2002. – 216с.
16. Рибалкіна В.О. Політична економія. Навчальнийпосібник для студентів вищих навчальних закладів/За ред., В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.6 Академвидав, 2004. – 37с.
17. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основамиспеціального) – Тернопіль: Астон, 2004. – 528 c.
18. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібникдля самост. вивч. дисц./[О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін.] – К.: КНЕУ,2003. – 101с.