Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса

--PAGE_BREAK--AD Y = AD

AD1

AD AD*

Розрив інфляції










Y

Y* Y1

Рис. 1.2.1. „ Кейнсіанський хрест”

Графік показує, що в економіці можлива рівновага за повної зайнятості ресурсів (У*), а також за надлишкового попиту (У1).

Розрив інфляції — це надлишок попиту () над тим природним по­питом (AD*), який забезпечує повну зайнятість.

Розрив інфляції розраховують за формулою (1):

= (1) ,

де m – витратний мультиплікатор.

Інфляція, спричинена надлишковим попитом, може переростати в інфляцію витрат тому, що надлишковий попит на товари формує надлишковий попит на працю і як наслідок — завищення заробітної плати. Це може статися принаймні через конкуренцію між підприємцями за кваліфікованих працівників. До того ж завищення заробітної плати може виправдовувати втручання держави у переговорний процес між профспілками і підприєм­цями.

Загалом пояснення інфляції надлишковим попитом ґрунтується на логічному ланцюжку: ADLDWP.

Дж. М. Кейнс вважав, що «справжня інфляція» на­стає тоді, коли «подальше збільшення ефективного попи­ту вже не веде до збільшення обсягу виробництва, а пов­ністю витрачається на підвищення одиниці витрат, яке відбувається строго пропорційно до збільшення попиту».

Найважливіший момент кейнсіанського тлумачення інфляції — виділення певного «критичного рівня», який відокремлює просте збільшення грошової маси в обігу від інфляції. «Аж до цього моменту наслідки грошової екс­пансії відрізняються один від іншого тільки кількісно, і до досягнення цього положення немає таких точок, де можна було б провести риску і оголосити, що умови інфляції вже наявні. Всяке попереднє збільшення кількості грошей, оскільки воно збільшує ефективний по­пит, витрачатиметься частково на зростання витрат на одиницю продукту і частково на збільшення обсягу виро­бництва».

Збере­ження тривалої стійкої галопуючої інфляції та немож­ливість її подолання при спиранні на кейнсіанскі заходи стимулювання розвитку привели наприкінці 70-х років до різкого падіння авторитету кейнсіанства і в теоретичному, і в практичному плані. В цей період розпочинається рене­санс антипода кейнсіанської теорії — теорії неокласичної, насамперед у вигляді так званого монетаризму (монетаристська контрреволюція).

Монетаризм є економічною теорією, в якій проблемі інфляції належить визначальна роль. Найвідомішими представниками цієї теорії є М. Фрідман, К. Брюннер, М. Паркін.

Основний зміст монетаристського пояснення) інфляції відображає відомий вислів Мілтона Фрідмана, що "інфляція скрізь і завжди є інфля­цією грошей".

Отже, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію грошей. Таке пояснення інфляції цілком узгоджується з монетаристським тлума­ченням змінних

рівності (2):

МУ =РУ (2)

Якщо це так, то справедливе рівняння:



де т — відсоткова зміна грошової пропозиції;

- відсоткова зміна цін.

Економічний зміст останнього рівняння такий: відсоткова зміна грошової пропозиції визначає відсоткову зміну рівня цін, тобто темп інфляції.

Відомо, що монетаризм — теорія антиактивізму. Це означає, що прихильники виступають проти активних дій уряду на грошовому ринку, а також у фінансовій (податково-бюджетній) сфері. Причому обґрунтування антиактивізму у фінансовій сфері також пов'язується з поясненням інфляції як виключно грошового явища. Логіка в цьому випадку така:

якщо , а m=, то (3)

Перший дріб у формулі можна тлумачити як дефіцит бюджету, який фінансується за рахунок емісії . Підставою для такого тлумачення є те, що у практиці реального господарювання саме перевищення державних видатків над надходженнями до бюджету стає причиною додаткової емісії, не підкріпленої змінами реального ВВП.

Другий дріб є показником швидкості обігу грошей, що випливає з монетаристської рівності:

V= (4)

У такий спосіб формула інфляції трансформується в рівняння:

(5)

Економічний зміст цього рівняння такий: темп інфляції виз часткою дефіциту бюджету у ВВП і швидкістю обігу грошей. швидкість є незмінною, то інфляція залежить лише від дефіциту бюджету.

Саме так обґрунтовується застереження монетаристів щодо регулювання економіки податково-бюджетними інструментами, тобто щодо активних дій держави у фінансовій сфері.

Монетаристське пояснення інфляції як виключно грошового явища викликає небезпідставні заперечення.

По-перше, під сумнів може бути поставлене твердження про незмінність швидкості обігу грошей. Дані не лише щодо перехідних економік, а й щодо розвинених ринкових свідчать, що такі зміни швидкосі можуть бути досить значними. Наприклад, швидкість обігу грошей у Великій Британії за показником МЗ скоротилася з 1980 по 1990 рік у 1,74

З формули Фішера, якою послуговуються монетаристи (, випливає: (v –відсоткова зміна швидкості обігу грошей; у – відсоткова зміна реального ВВП). Отже, зв'язок між зміною цін і зміної пропозиції опосередковується принаймні швидкістю обігу грошей та зміною реального продукту.

По-друге, при аналізі інфляції навряд чи можуть ігноруватись інші функції, які виконують гроші, а саме: функція засобу платежу, що передбачає існування кредиту, функція засобу збереження вартості.

По-третє, реальні факти свідчать на користь того, що інфляційне зростання цін спричиняють й інші (негрошові) чинники.

Інфляція, в розумінні монетаристів, є чисто грошовим явищем, яке викликане їх надмірною емісією. «Під інфляцією, — пише М. Фрідман, — я розумію стійке і не­впинне зростання цін, що завжди і скрізь виступає як грошовий феномен, викликаний надлишковою масою грошей у відношенні до випуску продукції». Отже, причини інфляції теоретики школи монетаризму вбачають лише у сфері обігу [7; 51].

Крива Філіпса

Висновки, яких дійшов економіст А. Філліпс досліджуючи динаміку безробіття і заробітної плати, близькі до кейнсіанського поясненням ін­фляції.

Йдеться, зокрема, про ту частину логічного ланцюжка з кейнсіан­ського пояснення, що стосується зростання попиту на працю і підвищен­ня рівня заробітної плати: LDW.

Узагальнення були зроблені А. Філліпсом на основі дослідження ста­тистики за 1861-1913 та 1923-1958 роки. Аналіз підтвердив існування за­лежності між змінами рівня заробітної плати і безробіття. На основі цих конкретних даних і було побудовано криву Філліпса, що спочатку мала такий вигляд (рис. 1.3.1.)



0,5



4,0 4,5

Рис. 1.3.1. Крива Філіпса

А. Філліпс встановив, що за високого безробіття (такого, що перевищує 4,5%) річна відсоткова зміна заробітної плати (W’) є незначною і може дося­гати від'ємних значень.

Із скороченням безробіття до 4% відбувається річне підвищення заро­бітної плати на 0,5%. Власне обернений зв'язок і став основою для побудови кривої.

3. Існує певна межа рівня безробіття (на графіку — 4,5%), за якої скоро­чення безробіття робить заробітну плату еластичною до змін зайнятості.

Традиційно у підручниках з макроекономіки криву Філліпса зображу­ють у координатній площині, де по вертикалі відкладають не річну від­соткову зміну заробітної плати (УУ'), а рівень інфляції (). Трансформація кривої Філліпса його послідовниками була здійснена шляхом віднімання від змін заробітної плати тренду продуктивності на тій підставі, що від­соткова зміна заробітної плати «містить» не лише зміни цін, а й зміни продуктивності: (6)

Сама крива Філліпса в її сучасній модифікації є набором точок, що відповідають альтернативним комбінаціям рівнів інфляції і безробіття й тлумачиться як відображення можливого компромісу між безробіттям та інфляцією. На рис. 1.3.2. зображено криву Філліпса в координатах U’ та , а також показано, що вона може зміщуватися.



Ph1 Ph2










U*

Рис. 1.3.2. Крива Філіпа в координатах та

Кожна точка на кривій Філліпса — це поєднання певного рівня безро­біття і рівня цін. Розміщення кривої (зліва направо вниз) ілюструє обернений зв'язок: .

Підставою для зміщення кривої Рh є інфляційні передбачення. Напри­клад, передбачаючи зростання цін до рівня , працівники вимагатимуть від­повідного підвищення заробітної плати за незмінної пропозиції праці (на рів­ні безробіття U*).

Ціни наступного періоду під впливом підвищення заробітної плати зростуть до очікуваного рівня. Отже, на новій кривій Рh2 безробіттю U* від­повідатиме не 0-інфляція, як це було раніше, а інфляція рівня .

2. Тенденції інфляційних процесів в Україні

Трансформаційні економічні перетворення системного ха­рактеру в Україні були започатковані ще під час її перебування у складі колишнього СРСР. Сукупність їх зводиться до перехо­ду від планово-розподільчої економічної системи до ринкової. Проте з розвитком цих перетворень все гостріше в Україні по­стає проблема інфляції.

В економічній теорії існує кілька поглядів на сутність та при­чини інфляції. У вітчизняній науці та у правлячих колах України нині переважають погляди на це явище виключно як на грошо­вий феномен, пов’язаний із надмірною емісією. Через це боротьба з нею проводиться у напрямі адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявом її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання бюджет­ної, взаємної та інших видів заборгованості, помітне посилення кризи неплатежів тощо. Проблема інфляції, хоча й змінила фор­му, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють реальну загрозу вітчизняній економічній безпеці.

Саме такий стан речей виводить на перший план комплекс­ний підхід до розгляду причин та наслідків сучасної інфляції. Він мав багато прихильників у західній літературі, а нині його по­дальша розробка та застосування щодо умов ринкової транс­формації економічної системи України стає надзвичайно важ­ливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов [6; 25].

Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі факто­ри, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноут­ворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специ­фічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, на­самперед співвідношення між групами «А» (виробництво засобів вироб­ництва) і «Б» (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції ста­новила 60,5 %, то у 1989 р. — лише ЗО %. В Україні з 1990 по 2001 рік частка групи «Б» скоротилася з ЗО до 24 %. Це означає, що в галузях групи «А» ви­робляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи «А» отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на воєнні цілі витрачалося наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як зазна­чалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на вироб­ництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавлення металу для військових потреб). Після здобут­тя незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась пос­пішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40 %;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верхов­ної Ради у 1992—1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Ні­чим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35 % ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Го­ловною причиною інфляції в Україні у 1991—1993 рр. була невиважена грошо­ва емісія;
    продолжение
--PAGE_BREAK--