ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМ. В. СТЕФАНИКАРЕФЕРАТ
НАТЕМУ:
«Види та форми зайнятостінаселення»
Виконав:
Перевірив:
м.Калуш – 2010 р.
Поняття,види та форми зайнятості населення
Зайнятість населенняявляє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту(національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятістьнаселення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиваєдосягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягненнявиробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структуравизначає характер їхніх взаємозв'язків.
Соціальна сутністьзайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенніматеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.
Згідно із законом України “Прозайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни,які проживають на її території на законних підставах, а саме:
• працюючі за наймом на умовах повного абонеповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціяхнезалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україніта за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечуютьсебе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовоюдіяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніхсімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені наоплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільнихоб'єднаннях;
• громадяни, які служать у збройнихсилах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національноїбезпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійнупідготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом відвиробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніхспеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайняті вихованням дітей, доглядом захворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, якітимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані іззабезпеченням діяльності посольств і місій.
Згідно з одним із уявлень, яке можназнайти в нашій економічній літературі, форми зайнятостi являють собоюорганiзацiйно-правовi способи та умови використання людської працi йрозрізняються мiж собою:
— нормами правового регулюваннятривалостi та режимiв працi, згідно з якими робочий день може бути повним абонеповним, а режими працi та вiдпочинку — жорсткими або гнучкими;
— регулярнiстю трудової дiяльностi, якаможе бути постiйною, тимчасовою, сезонною або епiзодичною;
— мiсцем виконання роботи — напiдприємствi або вдома;
— статусом дiяльностi, вiдповiдно доякої прийнято видiляти основну, додаткову, вторинну та спецiальну зайнятiсть(Шевченко Л. С. Занятость в рыночной экономике // Бизнес-информ. —2005. — № 1.,С. 23).
Згідно з іншим уявленням, класифiкаціязайнятості за ознакою регулярностi трудової дiяльностi розрізняє зайнятiсть напостiйному робочому мiсцi та оперативну, яка включає тимчасову, сезонну,випадкову та епiзодичну. Проаналiзувавши постiйну зайнятість з позицiй правовихнорм регулювання тривалостi та режимiв працi, робимо висновок, що вонаподiляється на повну та неповну, спричинену тимчасовими виробничиминегараздами, наприклад з постачанням сировиною та матерiалами.
На наш погляд, потрібно розрізняти видита форми зайнятостi. Види зайнятості характеризують розподiл активної частинитрудових ресурсiв за сферами використання працi професiями, спецiальностями iт. п. Загалом, види зайнятостi можна класифікувати за такими ознаками:
♦ за характеромдiяльностi: робота на пiдприємствах усiх видiв, у органiзацiях, установах i т.п.; робота за кордоном, на спiльних пiдприємствах; виконання державних iгромадських обов’язкiв; служба в армiї; iндивiдуальна трудова дiяльнiсть;навчання в денних загальноосвiтнiх школах, середнiх спецiальних i вищихзакладах освіти; iншi види денного навчання; ведення домашнього господарства;виховання дiтей в сiм’ї; догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiку;iншi види дiяльностi, встановленi законодавством. Зайнятість населення Україниза характером діяльності характеризують дані разового обстеження економічноїактивності населення України в жовтні 2008 р., наведені в табл. 3.1 і 3.2.;
Таблиця 3.1. Обстежене населення зарівнем економічної активності та місцем проживання у 2008році, у %Категорії населення Чисельність всього обстеженого населення Чисельність міського обстеженого населення Чисельність сільського обстеженого населення
Всього
Економічно активне
у тому числі:
зайняті
безробітні
Економічно неактивне
100,0
70,8
64,5
6,3
29,2
100,0
70,2
62,7
7,5
29,8
100,0
72,0
68,0
4,0
28,0
Розраховано за даними: Економічнаактивність населення України в 2008році.: Стат. збірник. — К.: Держкомстат України, 2009.— С. 36.
♦ за соцiальною належнiстю:робiтники; службовцi; управлiнський персонал (менеджери); фермери; пiдприємцi(особи, якi в iнтересах рiзних пiдприємств, органiзацiй i в своїх власнихiнтересах вишукують можливості найкращого використання господарських ресурсiв,органiзують виробництво та обмiн, здобувають вигоду та несуть економічну й iншувiдповiдальнiсть за свої дiї);
♦ за галузевою належнiстю: зайнятiв матерiальному виробництвi; невиробничiй сферi; окремих великих галузяхнародного господарства (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво,побутове обслуговування i т. п.); пiдгалузях (машинобудування,приладобудування, верстатобудування, швейна промисловiсть i т. п.).
Наші дослідження за період з 2002 по 2008р. засвідчили значні зміни в структурі зайнятості. Так, у 2002 р. часткапромисловості (за кількістю робітників і службовців) становила 35,7 %,сільського господарства — 7,0 %, транспорту — 7,5 %, будівництва — 9,6 %,охорони здоров’я — 6,4 %, науки і наукового обслуговування — 2,8 %. За п’ятьроків співвідношення змінилось. У 2007 р. частка промисловості становила 32,8%, сільського господарства — 5,7, транспорту — 7,3, будівництва — 7,3, охорониздоров’я — 8,4, науки — 1,8. До того ж варто зауважити, що чисельнiсть трудовихресурсiв в Українi залишається майже стабiльною (2002 — 29,7; 2003 — 29,8; 2004— 29,5; 2005 — 29,7; 2006 — 29,6; 2007 — 29,7 млн чол.).
Для порівняння наведемо дані прозайнятість у трьох крупних галузях економіки в зарубіжних країнах та Україні:
за територiальною ознакою: зайнятi вокремих регiонах, економiчних районах, адмiнiстративно-господарських одиницях;
за рiвнем урбанiзацiї: зайнятi в мiськiйта сiльськiй мiсцевостi;
за професiйно-квалiфiкацiйною ознакою;
за статево-вiковою ознакою: чоловiки тажiнки; молодь, особи середнього та похилого вiку; зайнятi на початку трудовоїдiяльностi, в перiоди створення сiм’ї, набуття професiї, в перiод активноїтрудової дiяльностi, пiдготовки до пенсiї i т. п.;
за видами власностi: зайнятi напiдприємствах i в органiзацiях рiзних форм власностi: державної, приватної абозмiшаної. Данi про динамiку середньорiчної чисельностi та структурипрацiвникiв, зайнятих на пiдприємствах рiзних форм власностi за галузяминародного господарства України (матерiальне виробництво).
У межах кожного з наведених вище видiвзайнятостi органiзацiя працi людей може розрiзнятися рiзноманітнимиорганiзацiйно-правовими формами i нормами регулювання тривалостi та режимiвробочого дня, а саме: регулярнiстю та стабiльнiстю трудової дiяльностi; мiсцем виконанняроботи; статусом дiяльностi. З огляду на цю обставину виокремлюються формизайнятостi, якi, на наш погляд, класифiкуються за такими ознаками (мал. 3.1).
/>
Мал. 3.1. Класифікація форм зайнятостінаселення
За формами органiзацiї робочого часурозрiзняють повну та неповну зайнятiсть. Повна зайнятiсть — це зайнятiстьпротягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход внормальних для даного регiону розмiрах. Неповна зайнятiсть — це зайнятiстьпевної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, абоз неповною ефективнiстю. Виокремлюють видиму та невидиму неповну зайнятiсть.Видима неповна зайнятiсть — це переважно статистичне поняття, яке можнабезпосередньо вимiряти за допомогою даних про заробiтну плату, вiдпрацьованийчас або шляхом спецiальних вибiркових обстежень. Невидима неповна зайнятiсть —переважно аналiтичне поняття, яке вiдбиває фундаментальне порушення рiвновагимiж робочою силою та iншими виробничими факторами. Характерними ознакаминевидимої (прихованої) неповної зайнятостi можуть бути низькi доходи, неповневикористання професiйної компетентностi або низька продуктивнiсть працi.
Виходячи з причин зайнятостi на режимахнеповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровiльну» неповнузайнятiсть.
Вимушеною називається неповназайнятiсть, зумовлена економiчними причинами: скороченням обсягiв виробництва,реконструкцiєю пiдприємства, циклiчним характером розвитку ринкової економіки.
Мiжнародною органiзацiєю працi примусовазайнятiсть зі скороченням заробiтної плати внаслідок зниження дiловоїактивностi пiдприємства визначається як скорочений робочий час або частковебезробiття. Тривалiсть робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цимрежимом працюють на постiйнiй i добровiльнiй основi, вважається неповнимробочим тижнем.
Загальний пiдхiд до визначення вимушеноїнеповної зайнятостi та часткового безробiття грунтується на положеннях 44-ї,166-ї та 168-ї Конвенцiй МОП. У цих конвенцiях, зокрема, вiдзначається:
«У разі часткового безробiттявiдшкодування або допомога виплачується особам, зайнятiсть яких скорочено вмежах, передбачених законодавством країни» (Конвенцiя 44).
«Якщо вважається, що тимчасовескорочення нормальної тривалостi робочого часу може запобiгти звiльненням черезтимчасові економiчні труднощі або звести їх кiлькiсть до мiнiмуму, то потрібнорозглянути можливiсть часткової компенсацiї втрат у заробiтнiй платi заневiдпрацьованi нормальнi години робочого часу, що фiнансується згiдно знацiональним законодавством та практикою» (Конвенцiя 166).
У Конвенцiї 168 вказується нанеобхiднiсть розробки прiоритетної полiтики на ринку працi, що сприятимедосягненню всiлякими засобами повної, продуктивної та вiльно обраної зайнятостi.Конвенцiя мiстить перелiк правових норм, соцiальних гарантiй на випадокбезробiття, які потрібно враховувати та на якi слiд орiєнтуватись державам прирозробцi законодавства. Зокрема, система подання допомоги по безробiттю можеохоплювати й осiб, що працюють неповний робочий час, але фактично шукаютьроботу на повний робочий день.
В Українi вимушена неповна зайнятiстьпоки що не регламентована законом, i тому об’єктивно та неминуче це призводитьдо порушення мiжнародних норм. Так, у Законi України «Про зайнятiсть населення»працюючих в умовах повного i неповного робочого часу вiднесено до однiєїкатегорiї зайнятого населення. У Законi вiдсутнє поняття «часткове безробiття».Тобто вiдсутнi законодавчi норми, що визнають безробiтними або такими, щопотребують соцiального захисту, працiвникiв, якi фактично є безробiтними, але втой же час перебувають у трудових вiдносинах зі своїми пiдприємствами.Урегулювання цiєї проблеми вимагає: внесення вiдповiдних змiн до нацiональногозаконодавства, встановлення нормативу робочого часу i законодавче визнаннякатегорiї частково безробiтного вiдповiдно до мiжнародних норм; поданнядержавою та пiдприємствами допомоги частково безробiтним; запровадженнястрахування на випадок часткового безробiття.
Вимушена неповна зайнятiсть в Українiнабула загрозливих розмiрiв. Так, ще у першому пiврiччi 2003 р. нормальназайнятiсть працiвникiв через вимушені невиходи на роботу або вимушені вiдпусткиз причин вiдсутностi матерiалiв, сировини та обсягу робiт зменшилась на 3,4 млнлюдино-днiв з вiдповiдним зменшенням заробiтку. Оскiльки в цьому показникувраховано працiвників, що вимушенi були працювати вiд кiлькох днiв до кiлькохмiсяцiв, то в перерахунку загальна кiлькiсть частково безробiтних протягомкалендарного мiсяця становила 1,6 млн осiб.
Найбiльша питома вага вимушенихневиходiв на роботу із зазначених причин припадала на промисловiсть (61,8 % їхзагального обсягу), транспорт (11,3 %), будiвництво (10,9 %) i сiльськегосподарство (10,5 %). У промисловостi найвищий обсяг вимушених невиходiв нароботу (у середньому на одного працiвника) спостерiгався в легкiй промисловостi(9,7 дня), а також кольоровiй металургiї (4,88 дня), харчовiй i нафтопереробнiйпромисловостi (вiдповiдно 4,41 і 4,1 дня) [14, с. 45].
Таблиця 3.6. Кількість працівників, якіперебували в умовах вимушеної неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, вгалузях економіки регіонів у 2008 р.
/>
Джерело: Праця в Україні в 2008 р. Стат.збірник / Мін-во статистики. — К., 2009. — С. 29.
В умовах вимушеної неповної зайнятостiпрацiвники використовуються нижче своїх можливостей, здiбностей, знань,квалiфiкацiї, наслідком чого є низька продуктивнiсть працi. Крiм працiвникiв,якi зайнятi неповний робочий час i отримують вiдповiдну заробiтну плату, зайвихпрацiвникiв, якi одержують повну заробiтну плату, осiб, якi перебувають увiдпустках зі збереженням або з частковим збереженням заробiтної плати, доприхованих безробiтних вiдносять також тих, хто формально не має роботи, але незареєстрований офiцiйно службою зайнятостi. Останнє виникає за умов низькогорiвня розмiрiв допомоги по безробiттю, невисоких шансiв отримати роботу черездержавнi служби зайнятостi, існування можливостi одержання доходiв вiд«нерегламентованої» (незареєстрованої) зайнятостi населення. Вибiрковiсоцiологiчнi обстеження чисельностi та складу незайнятого працездатногонаселення, прихованого безробiття на пiдприємствах показують, що в сферiнерегламентованої зайнятостi основнi доходи одержує не менше третинипрацездатного населення. З них близько половини офiцiйно не мають роботи, аiншi беруть участь у нiй на засадах вторинної зайнятостi. Частка осiб, якiмають додатковi заробiтки та активно їх шукають, вiдносно стабiльна i становить30 — 35 % працюючих [53, с. 29 — 30].
Добровiльною називається неповназайнятiсть, зумовлена соцiальними причинами: необхiднiстю пiдвищенняквалiфiкацiї, набуттям професiї, станом здоров’я, вихованням дiтей,необхiднiстю змiни професiї та iншими соцiальними потребами.
Нормативно встановленого порогутривалостi робочого тижня, вiд якого роблять вiдлiк при визначеннi неповноїзайнятостi, в бiльшостi розвинених країн немає. У деяких країнах зайнятiстьвважається неповною, якщо тривалість робочого часу менша від нормативної. Вiнших країнах встановлено точну тривалiсть робочого часу, нижче якогопочинається неповна зайнятiсть. У деяких країнах неповнiстю зайнятими вважаютьсятi, хто сам заявив, що працює неповний робочий час.
Неповна зайнятiсть має двi суттєвiознаки: по-перше, зайнятiсть може стосуватися лише осiб найманої працi,по-друге, неповнiстю зайнятими вважаються особи, якi регулярно, постiйнозайнятi протягом певної кiлькостi годин, рiдше — кожного мiсяця.
Саме тому до неповнiстю зайнятих неналежать тимчасовi, сезоннi та випадковi працiвники, хоча тривалість їхньогоробочого часу, як правило, менша від нормативної. Це правило не стосуєтьсятимчасових працiвникiв на пiдприємствах Японiї. Це пояснюється тим, що такiпрацiвники в статусi «тимчасових» на японських пiдприємствах можуть працювативсе своє трудове життя. Тому такi працiвники, якщо тривалiсть робочого перiодунижча від нормативної, належать до неповнiстю зайнятих.
За статусом дiяльностi розрiзняють:
первинну зайнятiсть, тобто основнузайнятiсть на основному мiсцi роботи. Вона є основним джерелом доходiв дляпрацiвника;
вторинну зайнятiсть, тобто добровiльнудодаткову постiйну або тимчасову трудову дiяльнiсть осiб, якi вже мають основнуроботу або навчаються очно; трудову дiяльнiсть осiб, якi старшi або молодшiпрацездатного вiку; додаткову трудову дiяльнiсть осiб, якi зайнятi в домашньомуабо особистому пiдсобному господарствi. Ця зайнятiсть приносить додатковийдохід i називається сумiсництвом. Найбiльший ефект вона приносить, якщо мiсцеїї застосування збiгається з основним.
За стабiльнiстю трудової дiяльностiрозрiзняють:
постiйну зайнятiсть, яка вiдзначаєтьсявiдносною стабiльнiстю мiсця роботи;
тимчасову зайнятiсть, яка пов’язана зтимчасовим, епiзодичним або сезонним характером роботи.
За характером органiзацiї робочих мiсцьта робочого часу розрiзняють:
стандартну зайнятiсть, якахарактеризується роботою у виробничому примiщеннi роботодавця; стандартним навантаженнямпротягом дня, тижня, року; наявнiстю стабiльного робочого мiсця; чiтковизначеним часом початку та закiнчення робочого дня; законодавчо встановленоютривалiстю робочого дня (тижня, року). Вiдсутнiсть однiєї з цих рис дає змогуговорити про альтернативнi (нестандартнi) форми зайнятостi;
нестандартну альтернативну зайнятiсть,тобто трудову дiяльнiсть працiвникiв певної класифiкацiйної групи, яка невiдповiдає стандартним (типовим) правилам i потребує спецiального правовогорегулювання та органiзацiйно-економiчного забезпечення. До альтернативних формзайнятостi можна вiднести надомну працю та форми зайнятостi на умовах гнучкогоробочого часу в межах робочого дня, тижня, всього перiоду трудової активностiлюдини (часткова зайнятiсть або вiдпрацювання неповного робочого часу,стиснений робочий тиждень, сумiсництво, тимчасова та епiзодична зайнятiсть i т.п.).
Альтернативнi форми зайнятостiрозкривають додатковi можливостi бiльш повного та результативного використаннятрудових ресурсiв, залучення до працi тих груп населення, для яких традицiйнiформи зайнятостi неприйнятнi або незручнi.
Наведенi нестандартнi форми зайнятостi,які постiйно урізноманітнюються, перетинаються зі стандартною зайнятiстю. Однакнавiть у разі значного поширення цих форм стандартна зайнятiсть все однолишається основною. Не пiдлягає сумнiву, що потреба виробництва в тимчасових iчасткових працiвниках буде помiтно поступатись потребам у тих, хто працюєпостiйно i повний робочий час. Можна орiєнтовно припустити, що потреба економiкиi населення в рiзних формах зайнятостi задовольниться, якщо їхнє спiввiдношеннястановитиме приблизно 75 + 15 + 10 (75 % — постiйно та повнiстю зайнятi, 15 % —тимчасовi працiвники, 10 % — частково зайнятi).
За формами правового регулюваннявикористання робочої сили розрiзняють:
регламентовану (легальну) зайнятiсть;нерегламентовану (нелегальну) зайнятiсть (дикий ринок працi), тобтонерегламентовану жодними державними документами дiяльнiсть громадян, вилученузi сфери соцiально-трудових норм i вiдносин. Це така дiяльнiсть, якавідбувається без укладання трудового договору, не враховується державноюстатистикою, нерiдко перебуває на межi кримiналу без сплати податкiв.Нерегламентована зайнятiсть може мати вигляд самозайнятостi та зайнятостiнайманою працею. На зайнятих найманою працею не поширюються вимоги Кодексузаконiв про працю; вони, як правило, отримують заробiтну плату меншу, нiжпрацiвники на аналогiчнiй роботi в умовах регламентованої зайнятостi.Нелегальна зайнятiсть найманою працею завжди є дискримiнацiйною щодо працiвникаi не обмежується вiком.
Розглянутi поняття мають суттєвезначення в сферi формування робочої сили. По-перше, вони визначають бiльш точнотрудовий потенцiал суспiльства з точки зору створення нацiонального доходу,зважаючи на те, що участь або неучасть у суспiльно кориснiй працi визначаєтьсяне тiльки економiчними факторами, а й потребами самої людини, її прiоритетами всферi зайнятостi та можливостями їхньої реалiзацiї. По-друге, вони дають змогубiльш точно прогнозувати обсяги трудового потенцiалу та їх використання як умасштабах держави, так i в регiонах з урахуванням їхнього економiчногорозвитку. По-третє, з’являється можливiсть бiльш диференцiйовано розроблятисоцiальну полiтику, обирати прiоритети, розробляти соцiальнi програми,визначати джерела їх фiнансування та умови реалiзацiї [27, с. 29 — 30].
Звернемо також увагу на те, що з двохтипiв зайнятостi — продуктивної та корисної — в цьому розділі ми розглядаємосаме продуктивну, пов’язану з найманою працею. При цьому зауважимо, щозайнятiсть у формi найманої працi в Українi базується на економiчномупримушеннi iндивiда до працi та виражається у взаємному примушеннi найманихпрацiвникiв до спiльної працi в умовах конкуренцiї за найсприятливiші умовипродажу iндивiдуальної робочої сили. Саме конкуренцiя власникiв iндивiдуальнихробочих сил за робоче мiсце та система трудових вiдносин мiж роботодавцями танайманими працiвниками складають соцiально-економiчний механiзм економiчногопримусу до працi.
Література
1.Шевченко Л.С. Занятость в рыночной экономике // Бизнес-информ. —2005. — № 1.
2.Праця в Україні в 2008 р. Стат. збірник / Мін-во статистики. — К., 2009.
3.Стат. збірник. — К.: Держкомстат України, 2009.