Екзистенцiальна фiлософiя, ii основнi напрями

Контрольна робота з флософ. Тема 27. Екзистенцальна флософя, основн напрями. План. 1. Проблема буття людини буття свту. 2. Людина в умовах вдчуження, соцальних криз граничних ситуацй, сутнсна особливсть проблематики екзистенцально флософ. 3. Хайдеггера, Ж.П.Сартра,

А.Камю. 1. Проблема буття людини буття свту. Виникнення екзистенцально тенденц в сучаснй свтовй флософ було пдготовлено кризовою ситуацю в розвитку флософ, яка склалася на початку 19 ст. На той час класична флософська парадигма Нового часу, орнтована на отожнення основних характеристик свту з специфчними характеристиками природи або свтового духу, структурно адекватного природ, вичерпала

можливост свого розвитку. В цих умовах формуться нова флософська парадигма з новими акцентами у змст флософствування. Традицйно просвтницькому об ктивзмов протиставляться суб ктивзм, рацоналзмов ррацоналзм, натуралстичному сцнтизмов гуманзм, фаталстично забарвленому детермнзмов волюнтаристський лбертизм, механстичнй унтарност буття втальний унверсум життвого пориву, несвдомих потягв, активних вибухв вол тощо Бичко,159. Ще однм вагомим культурно-сторичним явищем ста набуття сучасною цивлзацю всесвтнього

характеру. Вдповдно флософя ста свтовою, тобто напрями та школи поширюються в планетарному масштаб, збергаючи водночас сво етнчно-ментальне забарвлення. Криза властивого попереднй доб просвтницького способу флософствування виявилась в усвдомленн флософами неспроможност використання традицйних пдходв свтоглядно-методологчних орнтацй для розв язання нових питань, що постають перед флософською думкою. В 19 ст. з являються так нов напрями флософ, як неогегельянство

Ф.Бредл, Дж.Ройс, Б.Бозанкет та н неокантанство О.Лбман, Г.Коген, П.Наторп та н Представники цих напрямв намагаються прочитати класикв нетрадицйно, роблячми акцент на ндивдуалзм та ррацоналзм. Нарешт, одним з найбльш яскравих сторико-флософських явищ 19-початку 20 ст. стала так звана флософя життя А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Нцше, З.Фрейд, В.Дльтей та н яка поставила в центр сво уваги проблеми спввдношення буття

людини буття свту. На противагу класичнй традиц, що розглядала дйснсть як жорстко детермновану первнним упорядковуючим началом сукупнстю механчних законв, розумом, богом тощо систему, представники флософ життя оцнюють навколишнй свт як хаотичний потк життя, нестримно активний життвий унверсумБичко,161. Незважаючи на несхожсть поглядв рзних представникв флософ буття, х спльною рисою ста намагання протиставити рацоналстичнй традиц Просвтництва свою ррацоналстичну антитезу

На думку А.Шопенгауера, розум, свдомсть вдграють у бутт людини скромно, суто технчну роль, позаяк основн життво важлив для не процеси зачаття, розвиток органзму, загоювання ран тощо вдбуваються без участ нтелекту. З.Фрейд вдводить свдомост лише пдпорядковану роль механзму захисту вд руйнвних впливв зовншнього середовища, а основним стимулом всх дй людини вн вважа сферу несвдомих потягв, нестримних, алогчних, аморальних. Подбне тлумачення флософя життя пропону для буття свту.

За свою сутнстю вн нерозумним, алогчним, ррацональним. Упорядковуючу функцю у хаотичному потоц буття здйсню свтова воля. Пзнання прибчники флософ життя розумють не як традицйне пояснення, що зводить невдоме до вдомого, а як так звану герменевтику витлумачення тексту, орнтоване на його мманентне розумння. Фрейд широко застосовував герменевтику для тлумачення сновиднь, замни вихдних принципв теор мфологчними

елементами т Фрейдизм наклав величезний вдбиток на флософю, гумантарн науки, взагал на менталтет захдного суспльства. Це дозволя вважати його свордною передумовою поширення екзистенцалзму. Проте фрейдизм не власне екзистенцалзмом, це нший, самостйний не менш впливовий напрям у флософ 20 ст. Безпосередн витоки екзистенцалзму як флософського напряму викладено в працях С.К ркегора, який вперше сформулював антитезу екзистенц та системи, маючи на уваз флософську систему

Гегеля. На противагу панлогзму,переконаному, що буття до найдрбнших подробиць прозрне для думки, без залишку вкладаться в поняття, К ркегор стверджу, що екзистенця те,що завжди випада з розумння за допомогою абстракцй. Звдси виплива теза про непридатнсть наукового метода в самопзнанн людиниСовр.зап.фил 388. За К ркегором, екзистенця внутршн, яке постйно переходить у зовншн, предметне буття. Позаяк предметне буття виража собою несправжн снування людини, знайдення екзистенц передбача виршальний

вибр, за допомогою якого людина переходить вд споглядально-почуттвого способу буття, детермнованого зовншнми факторами середовища, до самого себе, диного неповторного. Впродовж тривалого часу погляди К ркегора снували як зольований феномен духовного життя кран Скандинав. сторичною подю, яка безпосередньо посприяла перетворенню екзистенцалзму на флософський напрям свтового значення, стала Перша свтова вйна. Вона завдала значних потряснь всьому соцально-економчному

укладу вропейського суспльства, передусм його лберально-християнськй деолог. Як вдомо, важливим елементом ц деолог було переконання в нездоланност прогресивного руху людства, спричиненого досягненнями науки й цивлзац. Але Перша та особливо Друга свтова вйна з органзованим фашистами геноцидом виявили разючий брак гуманност в самому фундамент науково-технчно цивлзац у вдносинах мж людьми. Це спричинило значне поширення екзистенцалзму, що став

найпопулярншою течю думки в Захднй вроп в 40-60-х роках 20 ст. До культурно-сторичних передумов становлення екзистенцалзму слд вднести крах моральних норм цнностей у свдомост мльйонв вропейцв, що вдбувся в 20 ст поширення в суспльств нглзму, криза релгйно традиц, справжн руйнування всх пдвалин, якого ще незнала сторя. ндустральна цивзаця змогла завоювати всю землю, але виявилася неспроможною створити сво стйк духовн цнност.

Цю цивлзацю створила людина, яка звльнилася вд будь-яких цехових станових обмежень у пдпримницькй дяльност. Це спричинило технчн й промислов успхи, але не забезпечило автоматичного прогресу ндустр, науки культури, що засвдчили вже перш десятирччя 20 столття. Дв свтов вйни, кривав революц контрреволюц, боротьба за передл свту й колональн вйни, моральне здичавння мешканцв мегаполсв все це реальнсть нашого столття. Зростання технчно могутност зробило людинобога, позбавленого всляких норм, що стримують, ще небезпечншим

спочатку для нших народв, а згодом для само людини-титана, що д на знебоженй землПрометевський бунт, герочне самоподолання, аристократизм вибраних ц теми Нцше були пдхоплен флософами-екзистенцалстами А.Руткевич,13. 2. Людина в умовах вдчуження, соцальних криз граничних ситуацй, сутнсна особливсть проблематики екзистенцально флософ. Словник Современная западная философия пропону таке визначення поняття вдчуження

Вдчуження нм. Entfremdung, англ. alienation вдносини мж суб ктом якоюсь його функцю, що складаються в результат розриву хньо первсно дност, що веде до зубожння природи суб кта змнизбочення, переродження природи вдчужено функц а також процес розриву ц дностСовр.зап.фил 225. З точки зору екзистенцалзму, одним з стотних джерел вдчуження процес перетворення технки в самостйну силу, що сну по власних законах. Так, за Ясперсом, технчне вдчуження стало центральним, позаяк технка

чим дал бльше переповню предметне буття людини, функцонуючи та змнюючись за чужими людськй Самост законами Совр.зап.фил 226. У.Баррет та нш американськ екзистенцалсти вбачають джерело вдчуження не тльки в техниц, а й у рацоналстичнй флософ, особливо в логчному позитивзм.Справа в тому, що прийняття установок рацоналзму, концепцй об ктивно стини об ктивного часу примушу людину жити жити за законами так звано науково картини свту, що причиною вдчуження.

Отже, подолання вдчуження можливо на щляху переорнтац людини на суто особистсне свтосприйняття адекватний йому спосб життя. накшо точки зору дотримувався К.Ясперс. На його думку, подолання вдчуження поляга в розвитку комункац, у глибоко ндивдуальному нтимному сплкуванн, у вихованн в соб здатност до дискус, у протистоянн всякому фанатизму. Ж П.Cартр стверджував, що невдчужувансть свободи людини, з одного боку, фундаментальна конфлктнсть

мжособистсних вдносин, з ншого, антитеза творчо ндивдуально практики безликого, нертного соцального буття з необхднстю породжують вдчуження. Цей флософ розрзняв синхрончне та дахрончне вдчуження. Останн результатом опредмечивання, воно постйно присутн у предметнй дяльносчт людини. М.Хайдеггер розглядав вдчуження як форму снування людини в обезличеному свт повсякденност. На його думку, вдчуження виявляться у виконанн ндивдом соцальних ролей, в пдпорядкуванн його суспльним

нормам поведнки, мислення, мови. Важливе мсце в екзистенцальнй флософ посда проблема буття людини в умовах соцальних криз. Можна навть сказати, що екзистенцалзм немислимий без психолог катастрофи, вдчуття кризи. Невпевненсть людини в майбутньому, страх перед завтрашнм днем, збитками в бзнес чи втратою зайнятост зробили страх онтологчною, тобто властивою буттю, характеристикою людини. Вихд з соцально кризи екзистенцалсти шукаютбь не у змн суспльних вдносин, а в ндивдуальному житт, в

обмеженн сплкування вузьким колом духовно аристократ. Релгйне крило екзистенцалств шука подолання трагзму ндивдуального снування в мстичному сплкуванн з богом Спиркин,87. Поняття гранично ситуац нм. die Grenzsituation запровадив у флософю екзистенцалст К.Ясперс. Граничними ситуацями можуть бути смерть, страждання, страх, провина, боротьба. Така ситуаця ставить людину на межу мж буттям небуттям.

Опинившись у граничнй ситуац, людина, згдно Ясперсу, звльняться вд усх умовностей, що ранше сковували , зовншнх норм, загальноприйнятих поглядв, як характеризують сферу Ман, таким чином вперше осяга себе як кзистенцю Фил.слов 317. Граничн ситуац дозволяють людин перейти вд несправжнього буття до справжнього, вилучають його з полону повсякденно свдомост. Згдно поглядам екзистенцалств, цього не може зробити теоретичне, наукове мислення.

Все те, чим ранше жила людина, у граничнй ситуац поста перед нею як люзорне буття, як свт видимостей. В такй ситуац людина почина розумти, що цей свт вддляв його вд нбито реального буття, трансцендентного щодо емпричного свту. Таким чином, граничн ситуац дозволяють особистост стикнутися з трансценденцю, Богом. Сутнсна особливсть проблематики екзистенцально флософ визначаться тим, що екзистенцалсти вважають завданням флософ займатися не проблемами науки, а питаннями суто людського буття снування, екзистенц.

Людина попри свою волю закинута в цей свт, у свою долю, вона живе в чужому й свт буття з усх бокв оточено тамничими знаками, символами. Життя глибоко ррацональне, страждання в будь-якй форм переважа в нйСпиркин,86. Одним з найважливших понять екзистенцально флософ страх. Свт тим бльше страшний, що в ньому нема сенсу, вн не пддаться людському розумнню. Непримност чатують на людину на кожному кроц. Пд маскою один для одного люди дють один проти одного.

Екзистенцалзм виходить з того, що людина живе насмперед емоцями. На все, що оточу вона реагу не тльки теоретично чи нтелектуально, але передовсм емоцйно. Велике мсце в екзистенцалзм посда проблема свободи, що розумться як вибр людиною само себе людина такою, якою вона себе вльно обира. Свобода трактуться в екзистенцалзм в дус повного ндетермнзму, тобто поза всяко закономрност причинно залежност Спиркин,87. Свобода не потребу н причини, ан пдстави.

Вона передбача незалежнсть сучасного вд минулого, а майбутнього вд сучасного. Таким чином, свобода не не повязу, а розрива час людського буття, утворюючи дру в бутт. Екзистенцальна флософя тлумачить свободу як свободу вибору або свободу ставлення суб кту до незалежного вд нього оточення вн може або вльно змиритися з свом становищем, або вльно не приймати його. Об ктивна ситуаця не сама по соб обмежу нашу свободу, а в якост переживання як обмеження.

Наприклад, вльним може бути в язень або раб, вдповдно визначаючи сво ставлення до свого становища. Свобода сприйматься екзистенцалстами як невдворотня доля. Людина приречена бути вльною. Свобода перетворються в болсну необхднсть. 3. Виршення проблеми життя смерт, сутност та снування людини в флософських концепцях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю. Видатний нмецький флософ

Мартн Хайдеггер 1899-1976 вважаться засновником екзистенцалзму. Саме вн у книз Буття час 1927 сформулював флософське вчення, центральним поняттям якого постала екзистенцявд англ. existence снування. З огляду на знелюднення людини в сучасному техногенному свт, який спираться на рацоналстично-об ктивстськи спрямовану науку Хайдеггер категорично заперечував цннсть наукового об ективного аналзу реальност.На його думку, об ктивне флософське дослдження да змогу фксувати лише зовншнсть

буття, зводити знання до усереднено, вкрай збднено, абстрактно, мертво схеми свту. Заперечуючи об ктивний аналз реальност, Хайдеггер пропону звернутися до екзистенцально аналтики буття, яка може розкрити свт не як суще повторюване в речах явищах, а як снування реч та явища в х неповторност та цлснй ункальност. Хайдеггер вважа, що людське снування завжди буття-у-свт в той же час спв-буття, тобто людина не вддлена китайською стною вд навколишнх речей процесв, а тим бльше вд нших людей.

Проте проголувана днсть виявляться значною мрою чимось зовншнм. Буття-у-свт Хайдеггер тлумачить як закинутсть у свт, а спв-буття як формальний колектив. Недаремно сам Хайдеггер назива спв-буття несправжнм, неаутентичним снуванням людини. За Хайдеггером, у процес спв-буття окрем людськ снування нби взамно гасять ункальнсть свох ндивдуальних проявв, люди перетворюються на безлик одиниц, натовп.

Взамонвелюючий вплив людських снувань призводить, зрештою, до виникнення анонмно, безособово влади ншого над кожним Хайдеггер назива das Man, яка вирвню будь-як вдмнност спричиня втрату власного снування. Панування das Man призводить до того, що кожний уподбнються кожному Бичко,167. М.Хайдеггер намагаться знайти рятвний вихд з-пд знелюднюючо влади das Man. Вн вважа, що для цього треба абстрагуватися вд повсякденного буття прислухатися до голосу з глибин

само самост людини, який, мовляв, покликом земл кров, покликом само дол. Проте дине, що може, на думку Хайдеггера, звльнити людину з-пд влади das Man, це смерть, яка виража найпотамншу суть людського снування. Дещо оптимстичнше виршу проблему сутност снування людини один з найбльш авторитетних французьких екзистенцалств Жан-Поль Сартр 1905-1980, який вважа, що сутнсть людського снування виража не смерть, а свобода.

Вн протиставля речове буття, природу людському буттю. Матеральний свт розглядаться Сартром як постйна загроза нашому життюБичко,167. Проте людина, на думку Сартра, повсякчас намагаться подолати ворожсть матерального свту, уподбнюючи сво буття буттю речей, щоб злитися з свтом у стйку, гармонйну цлснсть. Проте. подбн спроби виявляються для людини марними, ба й навть трагчними, позаяк призводять до втрати

нею сво специфчност та перетворення на рч серед нших речей. Внаслдок цього вдбуваються перетворення, цлком аналогчн тим, як назива Хайдеггер, описуючи снування людини пд владою das Man. За Сартром, вихд з лещат вдчуження можливий на шляху гуманзац людсько ситуац у свт. Отже, екзистенцалзм, у цьому зв язку, поста диною справд гуманстичною флософю.

На думку Сартра, людина цлком подбна до нших людей щодо свох тлесних природно-бологчних, соцально-рольових, класових, професйних характеристик. Особливсть людини розкриваться в неповторност, ункальност людсько особи, що знаходить сво безпосередн втлення в цлях, задумах, проектах, звернутих у майбутн. Таким чином, специфчнсть людини пов язана з постйною нацленстю на майбутн. Проте, майбутн завжди ма багато можливостей, отже людина постйно перебува в ситуац вибору, що власне

диною справд людською ситуацю. Навть якщо людина вдмовляться вибирати, це теж свордний вибр вибр не вибирати. Отже, свобода унверсальною характеристикою людського снування. Сартр вважа людську свободу унверсальною, тотальною. Ця свобода не знма, а посилю чужсть людини свту речей. Так, герой Сартрово п си Муха Орест, досягши стану тотально свободи, змушений визнати, що коли свобода

раптово вдарила по ньому, природа вдсахнулася, вн залишився сам як людина, що втратила свою тнь. Чужсть надлено свободою людини навколишньому свту виразно пдкреслена в словах Юптера, який докоря Орестов за його свободу Ти у свт як скабка в тл, як браконьр у панському лс Бичко, 168. Подбно до всх флософв-екзистенцалств, Камю вважа, що найважливш стини вдносно самого себе свту людина вдкрива не шляхом наукового пзнання чи флософських спекуляцй, але за допомогою почуття,

яке немовби висвтлю снування, буття-у-свт. Камю посилаться на тривогу Хайдеггера нудоту Сартра, вн пише про нудьгу, що нсподвано оволва людиноюРуткевич,13. Якщо К еркегор надав онтологчного характеру таким почуттям, як меланхоля, страх, то в Камю почуттям, що характеризу буття людини, виявляться почуття абсурдност. Воно з являться не за нашим бажанням, народжуться з скуки, перекреслю значущсть всх нших переживань.

Особистсть випада з перебгу повсякденного життя стикаться з питанням Чи варту життя того, щоби бути прожитою Камю згаду твердження К ргекора Самогубство негативна форма нескнченно свободи. Щасливий той, хто знайде позитивну. Пошуком тако позитивно форми буття у свт, в якому померла релгйна надя, ста флософське есе Камю Мф про Сзфа, написана в 30-т роки 20 ст.

Камю замислються над питанням як жити без вищого сенсу без благодат Свт як такий не абсурдним, вн просто нерозумний, бо вн позалюдською реальнстю, яка не ма нчого спльного з нашими бажаннями й нашим розумом. На вдмну вд агностикв Камю високо цну емпричне пзнання, методи науки, яка вдшуку чимдал досконалш науков теор. Проте ц теор завжди витворами людського розуму. У свт нема остаточного, останнього сенсу, свт не прозорим

для нашого розуму, вн не да вдповд на наш нагальн питанняМи закинут в цей космос, в цю сторю, ми конечн смертн, на питання про мету снування, про сенс всього сущого наука не да жодно вдповд. Не дала його вся сторя флософсько думки запропонован нею вдповд не рацональними доказами, але актами вриРуткевич,14. Камю розгляда два неправомрн висновки з констатац абсурду самогубство та флософське самогубство. Абсурд становлять людина свт, отже зникнення одного з них означа припинення абсурду.

Абсурд першою очевиднстю для розуму, отже самогубство це затемнення ясност, примирення з абсурдом, лквдаця його. Флософське самогубство ж уявля собою стрибок через стни абсурду. Якщо при самогубств бува знищений той, хто запиту, то в раз флософського самогубства на мсце ясност приходять люз, бажане видаться за дйсне, свту приписуються людськ риси розум, любов, милосердя тощо. Флософськ доктрини уподбнюються до релг, стверджуючи наявнсть останнього сенсу, порядку.

Очевидна несентниця перетворються в замасковану, людина мириться з свою долею. Але нема ясност мислення.Камю назива цей шлях ухиленням. Камю заперечу релгю, вважаючи сумнвними вс докази снування трансендентного порядку. Камю проповду яснсть розумного мислення, заповдану всю вропейською традицю метафзики свту, починаючи вд Платона аж до Гуссерля, де розум уподбнються баченню, стина свтлу, лжа птьм, бог джерелу свтла чи

самому свтлуВ Камю яснстю бачення надлена тльки конечна стота, закинута в чужий для не свтРуткевич,15. З абсурду Камю виводить заперечення етичних норм, доходячи висовку Все дозволено. диною цннстю ста яснсть бачення повнота переживань.Абсурд не треба знищувати самогубством або стрибком ври, його треба якомога повнше зживати. Камю пропону людин мф про затвердження самого себе з максимальною яснстю розума, з розумнням сво дол,

людина мусить нести тягар життя, не змиряючись з ним самовддача повнота снування важливше за вс вершини, абсурдна людина обира бунт проти всх богв. З плином часу флософська концепця Камю певною мрою трансформувалася. Вд анархчно самотност мфа про Сзфа, де абсурд долаться сам по соб, Камю переходить спочатку до ндивдуалстичного бунту Калгули Непорозумння, а потм до до колективстсько морал

Чуми Стану облоги, яка виража людську солдарнсть у боротьб проти зла.Чума, яка означала для людей вигнання, яка була найглибшою розлукою, породила в них прагнення до возз днання сплкування одне з одним Тому, вважа Камю, бльше пдстав захоплюватися людьми, анж зневажати хСовр.зап.фыл 121. Список використано лтератури. 1. Руткевич А. Философия А.Камю Камю А. Бунтующий человек. Философия.

Политика. Искусство Пер. с фр. М. Политиздат, 1990. С.5-22. 2. Современная западная философия Словарь Сост. Малахов В.С Филатов В.П. М. Политиздат, 1991. 414 с. 3. Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. М. Политиздат, 1988. 592 с. 4. Флософя. Курс лекцй

Навч. посбник Бичко .В Табачковський В.Г. та н. 2-е вид. К. Либдь, 1994. 576 с. 5. Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. Изд. 3-е. М Политиздат, 1975. 496 с.