Етикет України та Росії
Зміст
Вступ
1. З історії слов’янської етики
2. Український мовленнєвий етикет
3. Особливості спілкування з росіянами
Висновок
Література
Вступ
Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил,законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієїкультурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлятьзміст поняття „етикет".
Етикет — вироблені суспільством норми поведінки.
Етикет має багаторівневу будову:
— вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання,, прощання,подяки, вибачення тощо);
— паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);
— кінетичний рівень (жести, міміка, пози);
— проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місцедля гостей тощо).
Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповнішерепрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальнихвисловів ввічливості — мовленнєвий етикет.
Мовленнєвий етикет — це національно-специфічні правила мовленнєвоїповедінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, щорекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціяхввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства,звертання тощо.
Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показникомзовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на формування їїособистості, на виховання високої моралі, духовності. Для ділової людиникористуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конченеобхідно.
1. З історії слов’янської етики
У Київській Русі вже у 1076 р. побачив світ «Ізборнік», який бувпобудований у вигляді бесіди батька з сином. На питання «Якій бути людині?»дається відповідь: «Перед людьми похилого віку — мовчазним, перед мудрими — слухняним, з рівними дружити, з молодшими — мати дружні взаємини. Не сміятися,коли це недоречно, бути сором'язливим, очі держати долі, а не вгору, несперечатися. Найбільш за все людині треба утримуватися від непристойних слів».
На початку XII століття виходить «ПовчанняВолодимира Мономаха». Серед іншого багато суто етикетних порад: «...їсти і питибез особливого шуму, коли поряд старші — мовчати, до тих, хто розумніший, — прислухатися, старійшинам підкорюватись, з рівними та підлеглими жити взлагоді, вести бесіду без думки про обман, більше поринати в роздуми, нелютувати словом, не сваритися в бесіді, не сміятися занадто, сором'язливо вестисебе зі старшими, з поганими жінками не спілкуватися, очі опустивши долі, адушу — у височінь, суєти уникаючи, не намагатися навчати недбалих привладі...», та далі: «… Куди не підете, де не зупинитесь, нагодуйте та напоїтьзлиденного, але більше за все шануйте гостя, звідкіль би він не прийшов: чипростого він звання, чи знатний — або ж посол, і якщо не можете привітати йогодарунком — їжею та питвом привітайте, а вони ж, усюди буваючи, ославлять людинупо всіх землях — доброю чи злою...»
В XVI ст. побачив світ «Домоустрій», якийскладається з трьох частин: перша — «Як вірувати», друга — про ставлення додержави, третя — «Про устрій дому». У частині про виховання дітей читаємо:«Прищеплювати ґречність». Далі дається кілька порад щодо поведінки жінки вдомата в гостях. «Домоустрій» вчить не розпускати плітки і не казати про те, чогосам не знаєш.
В 1717 р. Петро І повелів зібрати правила поведінки з тим, щоб молодьвчилася, як поводитись вдома, та не соромилася з'являтись при європейськихдворах. Так виникло «Юности честное зерцало». Завдяки йому російський двір ставсхожим на європейські. Цікаво навести деякі уривки з цієї літературно-етичноїпам'ятки: «Найбільше повинні діти батька та матір поважати. І коли батьки даютьїм яку вказівку, завжди капелюх держати в руках, а не стояти в ньому передними, і біля них не сидіти, і попереду них не сідати, при них у вікно всімтілом не виглядати, але все робити непомітно і з великою повагою, не поруч зними, але трішки позаду або в стороні стоячи...», і далі: «Виделками таножиками по тарілках, по скатертині або по стравах не креслити, не колоти і нестукати, але повинні тихо та лагідно, прямо, а не перекосившись, сидіти». Нанаш погляд, доречно буде навести ще один уривок з цитованого твору: «Юнакповинен бути дуже чемним та ввічливим, як на словах, так і в справах, на рукуне зухвалий, та не лізти у бійку, також повинен він, коли кого зустріне, за трикроки капелюх чемно зняти, а не мимо проходячи, назад повернувшись, вітатися.Тому що бути ввічливим словами, а капелюх держати руками не важко, але достойнопохвали. І краще, коли про когось кажуть: він є ввічливий, лагідний кавалер тамолодець, ніж про нього скажуть: він є пихатий бовдур...»
2. Український мовленнєвий етикет
Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українськогонароду. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиціїукраїнської нації, відповідає її духовним засадам. Без сумніву, в основінаціональних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичніцінності-доброзичливість, повага, привітність, ґречність. Поборникнаціонального відродження, член „Руської трійці" Я. Головацький у статті„Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів" засвідчує:„Його [народу] вітання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословеннядихають одним духом доброти, сердечні, ніжні, богобійні, а заодно чесні тагідні чоловіка ".
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українськогомовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:
Звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, згода, незгода,скарга, втішання, комплімент, несхвалення, побажання, вдячність, прощання.
Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикетустворюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якістьспілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесікомунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видівтональностей спілкування:
висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна.
Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видівтональностей спілкування — високої та нейтральної.
Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули вконкретній ситуації спілкування:
1) вік, стать, соціальний статус адресата;
2) особисті якості співрозмовників;
3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);
4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.
В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвогоетикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання,прощання, подяка, вибачення, прохання.
Звертання — найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Сутьйого полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу,звернутись з проханням чи пропозицією.
Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму історичномурозвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальноїорганізації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжиткускладають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі,товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу(товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний,вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.:високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі,високоповажна святочна громадо, шановні колеги.
Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування.Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані,панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цимзвертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності,напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливезвертання поширилось в українській мові під впливом польської, в якій воно маєнейтральне значення.
Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвоюосіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує „Історичний словникукраїнської мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні зетикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім'ям,іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. Утрадиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферахсуспільного життя, зокрема діловій.
Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою,юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом якосіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов'язки.
Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо„кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучаннячерез часте використання його Президентом Віктором Ющенком під час виборівПрезидента та Помаранчевої революції в Україні.
У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організаціїузвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.:
Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В КиївськійРусі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. Ітільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною,наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власнеукраїнських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак требанаголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно!Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слідїї переймати!
Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів нарізноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертаннязвичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своєрідністьаудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.:Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогідрузі! Вельмишановні пані та панове!
Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті — з ньогопочинається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом.Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальнихвисловів.
Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітновона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна імовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуваєлюдина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків міжлюдьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо21.
Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний іполіфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір!Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних вітань, напр.:Христос воскрес! Христос рождається!
Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завждиможна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловитипошану до особи, напр.:
Добрий день! — найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається яксинонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажанняхорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій танейтральній тональностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуютьсяфамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами пороботі використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!
Прощання — це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються.Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносніформули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай!Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді навласне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!
Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаютьсяособи, тональності спілкування.
Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, якілімітовані високою тональністю і є закритими для варіантності, наприклад:
До побачення! — вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний увисокій тональності. За походженням його вважають калькою з російської Досвидания!.. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговуєтакож ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.
Прощайте! — це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом проситипробачення перед розлукою за можливі провини.
Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У висловахподяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належитьдо обов'язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки вживають як знакввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.
Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують.Наприклад, за їстівне кажуть На здоров'я!; за річ, одяг — Носи на здоров'я! іт. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будьласка!
Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послуги, ситуацію.За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вважають, що вислів Дякую!запозичено в українську мову з німецької через посередництво польської, авислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняттяхристиянства. Первинне це двослівна мовна формула вдячності Сьпаси богь звихідним значенням побажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що взахіднослов'янському аналогічному побажанні закладена ідея „Хай Бог заплатитьтому, кому дякували". Посилюють вдячність слова щиро, сердечна, уклінна,дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!
В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте,прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Приймітьмою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!
Етикетні вислови подяки обмежено вживають у науковому мовленні вситуаціях усного спілкування — після закінчення наукової доповіді чи лекції,практичного чи семінарського заняття, при захисті курсових, магістерських робітчи дисертацій. Висловлюють вдячність за активну співпрацю, допомогу, корисніпоради, напр.: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякуюрецензентові за слушні зауваження! Дякую керівникові за допомогу та цінніпоради!
Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її спокутуватиза допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханнямвибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.
У ситуації невеликої провини використовують у високій тональностіконструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за….Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за… .
У нейтральній тональності вживають вислови:
Вибачте! — нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запозичений зпольської мови, де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати".Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові вибачення — дія скерована насамого мовця.
Пробачте! — поширилось під впливом слова польської мови „недобачити,пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають вукраїнській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.
Прохання — спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогосьдомогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як висловипривернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формуламипозитивних реплік-відповідей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!
Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність,доброзичливість.
Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкуваннявикористовують формули:
Будь ласка! — функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання,запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших завіком осіб вживають вислови Будьте (такі) ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашоїласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.
Прошу! — форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуговуватикілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! — прохання; 2) Прошу! — дозвіл; 3) Прошу?- спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова,другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексикиукраїнської мови та етикетних мовних засобів.
Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльностілюдини, висловлених думок тощо, їх мовне забезпечення пов'язане з уміннямвибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліментучи згоди.
Комплімент (франц. — вітання) — слова, які містять невелике перебільшенняпозитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а такожстосуються зовнішнього вигляду тощо.
Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету — викликатисимпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Віндопомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. „Коли людину підтримати,похвалити, підкреслити щось хороше в ній, — зазначає дослідниця А. Коваль, — вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неїсклалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою всобі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань".
Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досягненняприхильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад,керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Меніприємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завждиспонукає до зворотної люб'язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашимкерівництвом!
Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Виперебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.
Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, ане містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова завансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам — це мірило шляхетності,доброго тону.
Згода — це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженнямспіврозмовника. Виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре!Будь ласка! Погоджуюсь!
Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок небажання,відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саметак); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але… та ін.
3. Особливості спілкування з росіянами
Російська людина здебільшого незнайома із золотою серединою в проявахсвоїх почуттів — чи це радість, чи горе. Разом з цим, росіяни люблять і вміютьжартувати, часто самі над собою. Іноземців завжди прикро вражають грубістьманер та відверте нехтування етикетними правилами. Але при цьому гість, якийзайде до росіянина в дім, буде нагодований і йому обов'язково господар наллєчарку горілки. До речі, широта російської натури стоїть поруч з національноюбідою — пияцтвом, що здавна є частиною «російського духу».
За натурою своєю росіяни — максималісти. Це проявляється і в переговорахросійських бізнесменів з іноземцями. Росіянин може заплатити не торгуючисьбудь-яку суму — і в той же час з недовірою ставитись до партнера по бізнесу. Доречі, на Заході більшість бізнесменів з недовірою сприймають так званих «новихросіян»: їх насторожує те, з якою легкістю вони кидаються грошима — приукладанні угод, а надто в казино та на інші розваги. Спостерігаючи це, починаєшрозуміти вислів І.Канта про те, що російський характер ще не сформувався. Алечи може сформуватись те, що характеризується як «безмежність, безформність,широта, що спрямована у нескінченність» (М. Бердяєв).
Висновок
Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві тана етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправильність його єпричиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху довзаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.
Література
1. Богдан С.К.Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К., 1998.
2. Білоус М.П.Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп.регіон, наук. конф. — Львів, 1989.
3. Коваль А.П.Слово про слово. — К., 1986.
4. Коваль А.П.Ділове спілкування. — К., 1992.
5. Коломиец В.Т.,Линник Т.Г., Лукинова Т.Б. й др. Историческая типология славянских языков.Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А.С. Мельничука. — К., 1986.
6. Кубрак О.В.Етика ділового та повсякденного спілкування: Навчальний посібник з етикету для студентів.- Суми: ВТД «Університетська книга», 2001. — 208 с.: іл.