Міністерство освіти і науки України
Чернігівськийдержавний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Хіміко-біологічнийфакультет
Кафедра ботаніки, зоології та охорони природи
КУРСОВА РОБОТА
Природо-заповіднийфонд лісової зони України, його структура та зонально-регіональні властивості
Виконав:
студент V курсу
Науковий керівник:
к. б. н, доц. кафедри ботаніки,
зоології та охорони природи
Карпенко Ю.О/>Чернігів- 2007
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Природні умови Українського Полісся як частиниПоліської низовини
РОЗДІЛ 2. Характеристика та особливості природно-заповіднихтериторій лісової зони
2.1 Природні заповідники
2.1.1 Природні заповідники Черемський природний заповідник
2.1.2 Поліський державний заповідник
2.1.3 Рівненський природний заповідник
2.2 Національні природні парки
2.2.1 Швацький національний природний парк
2.2.2 Мезинський національний природний парк
2.2.3 Деснянсько-Старогутський національний природний парк
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на750 км і займає близько 20% території України, складає значну частину Поліськоїнизовини — важливого регіону Європи в межах України, Білорусі, Росії тачастково Польщі. Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені маливплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. Зазбереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце середрегіонів рівнинної частини України.
Полісся — самобутний регіон щодо біологічного різноманіття, втому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видівта угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.
У загальноекологічному аспекті це осередок специфічноїпостгляціальної рослинності та флори, в тому числі гляціальних реліктів, атакож один з основних міграційних шляхів птахів.
За майже чверть сторіччя, що минула з того часу, значнозросла природно-заповідна мережа регіону. З'явились два нові природнізаповідники Рівненський та Черемський (окрім існуючого тоді Поліського), тринаціональні природні парки Шалький, Мезинський та Деснянсько-Староіутський, багатонових заказників та пам'яток природи, регіональні ландшафтні парки. Згідно зЗеленою книгою України були виділені рідкісні рослинні угруповання УкраїнськогоПолісся.
Мета роботи – охарактеризувати природно-заповідний фондлісової зони України.
Завдання роботи:
- проаналізуватиприродні умови українського полісся;
- охарактеризуватизонально-регіональні особливості природно-заповідних територій лісової зони.
РОЗДІЛ1. Природні умови Українського Полісся якчастини Поліської низовини
Українським Поліссям називають частину Поліської низовини,яка знаходиться в межах України. Поліська низовина включає частину Білорусі,України, Росії та Польщі. На півночі вона обмежена Біморуською височиною, насході — Середньоруською височиною, на сході- Подільською височиною, Придніпровською височиною та Придніпровськоюнизовиною. Південна межа добре виявлена на заході (під Західного Бугу доГорині) та на сході (в Сумській області). Українське Полісся являє собоюпівденну частину цієї низовини.
Характерними рисами поліських ландшафтів є слабо почленованийр0лм: ф, значне поширення водно-льодовикових піщаних відкладів, велика заболоченість.Бідність ґрунтів, сформованих на пісках, та заболоченість сприяли збереженнютут природної рослинності, яка займає близько двох третин території (разом злуками).
Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані.Відносні висоти на поперечних профілях через долини і межиріччя здебільшогознаходяться в межах 20-50 м. Надзаплавні тераси мають нечіткі зовнішні межі, усусідніх річок вони часто зливаються. Інший характер мають долини Тетерева,Ужа, Случі, Уборті та їх приток на ділянках, де вони перетинають Українськийкристалічний щит. Тут долини мають меншу ширину, береги круті, з відслоненнямитвердих порід. На Українському Поліссі відомі прадолини льодовикового віку,найбільші з яких — Стир-Словечна, яка проходить від центральної чистиниВолинської області до пониззя Прип'яті на території Білорусі і Замглай наЧернігівському Поліссі.
На Західному Поліссі багато озер. Серед них Шацька групаозер, до якої належать найбільші на Українському Поліссі озера — Світязь (27,5км2) і Пулемецьке (16,5 км2). У формуванні багатьох західнополіських озер велику роль відіграють карстовіпроцеси.
Полісся є неоднорідним за геологічною будовою. Центральне(Житомирське) Полісся знаходиться в межах Українського кристалічногощита.Тут близько до поверхні підходять докембрійські кристалічні породи, які в долинах річок, а інколи іза їх межами, виходять на поверхню. Найбільш піднятою частиною ЖитомирськогоПонісся (і Українського Полісся вцілому) є Словечансько-Овруцькависочина з максимальною висотою 3 16 м над р.м.Частина цього кряжу вкрита лесовими відкладами, в яких розвинена густа мережаярій.
На захід, схід і північ від Центрального Полісся кристалічніпороди занурюються. В західній частині Українського Полісся близько до поверхнізалягають породи крейдового та третинного піку, переважно карбонатні. Вонимають суцільне поширення, залягають вище базису ерозії, с ґрунтотворними назначній площі, в основному на півдні. Поширення карбонатних порід зумовлюєнаявність на Волинському Поліссі карстових форм рельєфу. На Київському таЧернігівському Поліссі дочетвертинні породи є здебільшого некарбонатними(піски, глини). Карбонатні породи крейдового віку характерні також дляНовгород-Сіверського Полісся. Вони відслонюються у долині Десни.
На більшій частині території поверхня складена четвертиннимивідкладами. Найпоширенішими є флювіогляціальні (воднольодовикові) відклади,переважно піщаного та супіщаною механічного складу. На великій площі, особливоу Волинській області, центральній та східній частинах Житомирської області,поверхня сформована льодовиковими відкладами (мореною), яка являє собоюпереважно валунні суглинки та супіски. Дуже поширені алювіальні відклади — яксучасні (в заплавах) так і давні (на надзаплавних терасах та в прадолинах).Потужність четвертинних відкладів на Поліссі в межах України невелика,здебільшого не перевищує 40 м, тоді як на території Білоруського Полісся частоперевищує 150 м.
Під час максимального зледеніння більша частина УкраїнськогоПолісся була вкрита льодовиком. У сучасному рельєфі льдовикові форминайпомітніші на заході Полісся. Тут між Західним Бугом і Горинню знаходитьсяВолинська моренна гряда, яка піднімається приблизно на 30 м над навколишнімиземлями.
Українське Полісся, займаючи північну і північно-західнучастину України, характеризується відповідно дещо нижчими, ніж у середньому поУкраїні, температурами і дещо вищою кількістю опадів. У межах УкраїнськогоПолісся середня температура найтеплішого місяця липня варіює у вузьких межах — від +18,5 °С на заході до +19,2 °С на сході. Значно крутішим є градієнтсередніх температур найхолоднішого місяця року — січня. Середні січневітемператури на заході Українського Полісся близько 4,5 °С, на сході — близько-8 °С. Середня річна кількість опадів знаходиться переважно в межах від 500 до600 мм. При цьому немає істотних відмінностей за кількісно опадів ні міжзахідною і східною частинами Українського Полісся, ні між північною і південноюйого частинами. На Українському Поліссі середньорічна кількість опадів близькадо середньорічної випаровуваності і, як правило, дещо вища за випаровуваність.Показник гумідності-аридності клімату (різниця опадів і потенційноївипаровуваності) для Полісся вищий, ніж для більшої частини України. Він наПоліссі зростає з півдня на північ, а в західній частині Полісся — зі сходу назахід. В Україні вищі значення цей показник має в Карпатах, у верхній частиніКримських гір, а на рівнині — в західних лісових районах у Львівській таІвано-Франківській областях.
Для ґрунтового покриву Полісся характерна висока мозаїчність.Це пояснюється, з одного боку, високим різноманіттям ґрунтотворних порід(долини мають велику ширину, межиріччя тут не вкриті однорідними лесами, як упівденніших регіонах України), з іншого боку, — великими відмінностями узволоженні, які в свою чергу пов'язані з високим середнім рівнем заляганняґрунтових вод і переважно легким механічним складом грунтів, які з цієї причинислабо втримують воду і легко пересихають. Підвищення поверхні ґрунту лише накілька десятків сантиметрів на Поліссі, як правило, викликає великі зміни у ґрунтотворнихпроцесах і рослинності.
Торфові поклади товщиною понад 0,7 м займають близько 4,3% території.(Брадіс та ін., 1973) Значному розвитку заболочування і торфоутворення наПоліссі сприяє слабо дренована поверхня, що зумовлює високий рівень ґрунтовихвод і їх повільний рух, а також достатньо вологий клімат. Зафізико-географічним районуванням України (Географічна… МЖ) Поліськапровінція включає області Волинське Полісся, Мале Полісся, Житомирське Полісся,Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся. ВолинськеПолісся знаходитися на захід від Українського кристалічного щита, який тут досить швидко заглиблюється.Область характеризується значним поширенням карбонатних порід і наявністю карстовихпроцесів. Житомирське Полісся це частина Полісся в межах кристалічного щита.Київське Полісся знаходиться на східному схилі щита, на захід від Дніпра.Чернігівське Полісся — лівобережна частина Полісся в межахДонецько-Придніпровської западини. Новгород-Сіверське Полісся знаходиться насхід від Чернігівського, на західному схилі Воронезького кристалічного масиву.Тут, як і на Волинському Поліссі, поширені карбонатні породи, які знаходятьсявище базису ерозії і відслонюються. Рельєф досить погорбований. Кліматичніумови Полісся сприятливі для розвитку широколистяних лісів, які тут єклімаксовими зональними угрупованнями. Значне поширення піщаних відкладівзумовлює велику площу соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, їхповільний рух внаслідок рівнинного і низовинного характеру місцевості сприяютьпоширенню тут болотної рослинності. Клімат, хоч і не дуже гумідний, дозволяєрозвиток торфових боліт, і вкомплексі з мінеральною бідністю формуючихповерхню порід, приводить до утворення сфагнових боліт. Перерахованіособливості разом із високою строкатістю ґрунтового покриву є причинамиформування різноманітного рослинного покриву.
РОЗДІЛ2. Характеристика та особливостіприродно-заповідних територій лісової зони2.1Природні заповідники2.1.1 Природнізаповідники Черемський природний заповідник
Черемський природний заповідник (ПЗ) створений УказомПрезидента України від 19 грудня 2001 року № 1234 / 2001 „Про створенняЧеремського природного заповідника у Волинській області, з метою збереженнятипових та унікальних природних комплексів Українського Полісся, що маютьважливе наукове, природоохоронне та естетичне значення". Заповідникпідпорядкований Державному комітету лісового господарства України. Розташованийу північній частині Маневицького адміністративного району Волинської області намежі з Рівненською, на північ від села Замостя. Загальна площа територіїстановить 2975,7 га. На території заповідника збереглися малопорушеніантропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним еумезотрофнимосоково-сфагновим болотом Черемське, в межах якого знаходяться озера Черемськета Редичі. Заповідник створено на базі Черемського заказника загальнодержавногозначення, пл. 903 га, орнітологічного заказника місцевогозначенняУрочище Сузанка, загальнозоологічиого заказника місцевого значення Карасинськийі ботанічного заказника місцевого значення Карасинський ялинник-1.
Основні наукові дослідження Черемського болота в минуломуобмежуються 1970-1980-ми роками. Передусім слід відмітити праці співробітниківІнституту ботаніки їм. М.Г. Холодного. Коротка характеристика рослинності тастратиграфії болота дана в роботі О.І. Прядко (1974). ХарактеристикаЧеремського заказника наводиться в праці: „Растительньїй мир УкраинскогоПолесья в аспекте его охраньї,, (Анд-риенко, Шеляг-Сосонко, 1983). У матеріаліпро Черемський заказник наводяться дані про домінуючі угруповання рослин тарідкісні види флори болота, представлений еколого-ценотичний і стратшрафічнийпрофіль болота Черемське. На сучасному етапі вивченням території Черемського ПЗта його охоронної зони займається науковий відділ заповідника (Коніщук, 2002,2003абв, 2004). Дослідження проводяться в напрямку оцінки різноманітностіекосистем на основі картомоделювання. Спільно з науковим куратором заповідникаВ.К. Коновальчуком (Національний аграрний університет, Інститут лісового ісадово-паркового господарства, кафедра лісівництва) проводиться вивченнязакономірностей угруповань, динаміки, продуктивності журавлини болотної (Oxycoccuspalustris) у заповідному режимі. Закладено еколого-ценотичний профіль тадванадцять науково-дослідних полігонів (постійних пробних площ).
За фізико-географічним районуванням територія заповідника належитьдо Новочервищанського району підобласті Верхньоприп'ятського Полісся областіВолинського Полісся Поліського краю Зони мішаних лісів південного заходуСхідноєвропейської рівнини (Атлас Волинської області, 1991 p.). Заповідникзнаходиться у межиріччі Стоходу і Веселухи, неподалік від межіВерхньоприп'ятської низовини із Волинським моренним пасмом.
Із загальної площі ліси становлять 64,5%, болота — 33/7%,просіки і квартальні лінії — 0,7%, озера (Редичі — 11 га в межах заповідника,всього 14 га, макс. гл. 4,5 м) та Черемське — 7,7 га, макс. гл. 7 м) — 0,6%,дороги — 0,4%, меморіал — 0.1%. За матеріалами лісотаксації 2004 р. розподілосновних лісових культур наступний: сосна звичайна (по суходолу) — 660,9 га,сосна звичайна (в сирих умовах місцезростання) -239,2 га, сосна звичайна (вмокрих умовах місцезростання) — 341,1 га, ялина європейська — 12,6 га (разомхвойні — 125,3,8 га); дуб звичайний високостовбурний — 22,0 га, дуб звичайнийнизькостовбурний — 0,6 га, граб звичайний — 1,8 га (разом твердолистяні — 24,4га); береза повисла — 224,2 га, вільха клейка — 305,9 га (разом м'яколистяні -530,1га). Всього лісовий фонд становить 1808,3 га, в тому числі 240,4 га — лісові культури.
За геоботанічним районуванням територія заповідника належитьдо Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових лісівчорницево-зеленомохових і боліт різних типів, Ковельсько-Сарненського(Західнополіського) округу Поліської підпровінції Східно-Європейської провінціїшироколистяних лісів (Геоботанічне районування Української РСР, 1977).
Найбільш поширеними типами умов місцезростання є субори (53%площі лісів), а типами лісу — вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновийсубір, де головною породою є сосна звичайна. Серед лісів переважають суходільні(1205,8 га, або 40,5 % площі заповідника), хоча частка, заболоченихлісів теж досить значна (589,2 га, або 19,8% загальної площі). Вікова структуралісів наступна: ліси до 20 років — 9,9%, 20-29 — 13%, 30-39 — 7,6%, 40-49 — 23,7%, 50-59 — 8%, 60-69 — 6,4%, 70-79 -22,1%, 80-89 — 7,7%, 90-99 — 11,5%, 100і більше років — 0,1%.
Ялинники, що знаходяться тут на південній межі ареалу,різновікові, трапляються фрагментарно невеликими площами (до 5 га). Утрав'яному ярусі здебільшого домінує квасениця (Oxalis acelosella), добрерозвинений покрив зелених мохів.
Соснові ліси, лишайникові та лишайниково-зеленомохові(Cladonio-Pinetum) займають близько 150 га, сформувалися на піщанихпідвищеннях. Близько 110 га зайнято заболоченими сосновими лісами здомінуванням багна болотного (Ledum palustre), чорниці (Vacciniummyrtillus) та сфагнових мохів. Близько 710 га вкрито більш обводненимисфагновими сосновими ценозами, в яких домінують пухівка піхвова {Eriophorumvaginatum), багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccuspalustris). Серед сфагнів у цих ценозах переважають Sphagnum петогешп,S: fallax, S. centrale.
Дубово-соснові ліси (Querco-Pinetum) займають невелику площу(19 га). Мезофільні листяні ліси (lilio-Carpinetum) вкривають близько 11 га. Цедубові ліси з домінуванням тонконога дібровного (Роа nemoralis) взахідній частині заповідника і ірабово-дубові ліси з домінуванням зірочникаланцетовидного (Stellaria holostea), переліски багаторічної (Mercwialisperennis) на північному сході території.
Заболочені вільхові ліси (з Alnus glutinosa) сформувалисьпо периферії Черемського болота (Сагісі elongatae-Alnetum). В трав'яному ярусідомінують осока побережна (Carex гірагіа), осока видовжена (Carexelongata), осока гостровадна (Carex acutiformis) комиш лісовий (Scirpussylvaticus), очерет лісовий (Phragmites australis). Характерними євиди родів Sphagnum і Polytrichum. На менш зволожених ділянкахпоширені вільхові ліси, де домінантами є безщитник жіночий (Athyriumfilix-femma), чорниця (Vaccinium myrtillus), щучник дернистий (Deschampsiacaespitosa), серед мохів найчастіше трапляються види Drepanocladus,Climacium. Значний за площею локалітет евтрофних заболочених лісів (217 га)розташований у південній частині, а кілька дрібних відмічені у північно-східнійчастині території заповідника. Менш трофні заболочені ліси з домінуваннямсфагнів і очерету трапляються у найбільш обводнених екотопах, біля озер і боліт(94 га).
Значні площі зайняті болотною рослинністю. На досліджуванійтериторії домінують мезотрофні та еумезотрофні дуже обводнені болотнікомплекси, по їх «периферії в добре зволожених і проточних умовахсформувалися евтрофні болота, а оліготрофні займають найменші площі йтрапляються невеликими острівцями. Мезотрофні болотні комплекси представленігрупами формацій лісових, рідколісно-сфагнових, трав'яно-сфагнових боліт.Значні площі центральної частини болота зайняті сфагновими угрупованнями здомінуванням очерету (Phragmites australis), осоки зближеної (Carexappropinquata), осоки пухнатоплодої (С. lasiocarpa). Очеретово-журавлиново-сфагновіугруповання зі значною участю зелених мохів є одними з найпоширеніших ценозів(360 га), вони приурочені до берегів каналів та частково проточних ділянокЧеремського болота.
Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки вмежах заповідника відсутні. Невеликі ділянки лучної рослинності трапляютьсяспорадично на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинністьпустищ, доріг, просік, квартальних ліній і чагарників. Чагарникова рослинністьз домінуванням видів роду Salix із різнотравним покривом зустрічаєтьсязрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається в озерах Черемськета Редичі, каналах і від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються,характеризується незначною різноманітністю. Угруповання займають дрібні площі.Найпоширенішими є угруповання рдесника плаваючого (Potamogeton natans), лататтясніжно-білого (Nymphaea Candida), елодеї канадської (Elodeacanadensis), глечиків жовтих (Nuphar luted).
Ряд угруповань занесено до Зеленої книги України. Типові — Pineta hylocomiosa, Pineta myrtillosa, Pineta (sylvestris) juniperosa,Piceeto-Betuleto-Pineta, Piceeto-Alneto-Pineta, Querceto-Pineta corylosa,Carpine-to-Quercetum caricosum (pilosae), рідкісні — Sphagneta (fusci,magellanici) depressipinetosa, Cariceto (rostratae et limosae)-Sphagneta(cuspidati), Scheuchzerieto-Sphagneta (cuspidati), Scheuchzerieto-Sphagneta,Cariceto-Scheuchzeneto-Sphagneta, Aldrovandeta vesiculosae, Nymphaeeta albae,Nymphaeeta candidae, Nuphareta luteae, Sparganieta minimi.
Через ландшафтну неоднорідність, значну відмінністьприродно-територіальних комплексів за фізико-географічними умовами і невеликуїх площу сформувався дуже строкатий рослинний покрив. Незважаючи наосушувально-меліоративні заходи й активну лісогосподарську діяльність, станрослинності у цілому задовільний, що підтверджується добре збереженоюструктурою угруповань і достатньо репрезентує особливості рослинного покривуЗахідного (Волинського) Полісся.2.1.2 Поліський державнийзаповідник
Загальна площастановить 20097 гектарів. Розташований в Житомирській області. Створений у 1968р. на базі трьох лісництв: Копищанського (6935 га) і Перганського (5665 га)Олевського лісгоспзагу та, Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу.Підпорядкований Міністерству лісового господарства УРСР. Заповідник засновано зметою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових іендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся.Тут поширені в основному ліси борового і суборового комплексів з характернимдля цих лісів підліском і трав'янистим покривом. Переважну частішу лісівскладають молоді сосняки; достигаючі і стиглі дерев о стан її займають незначніплощі.
Крім лісових насаджень,у заповіднику добро представлені сфагнові (верхові) і сфагново-осокові, болотаз участю журавлини, карликової берези та сосни. Лісові луки розвинуті слабко.Рідкісні і реліктові рослини, такі як дуб скельний, рододендрон жовтий(азалія), береза темнокора, плющ, ряд цікавих і рідких папоротей (страусовеперо, аспленій, багатоніжка та ін.) трапляються також у лісництвах, що межуютьз заповідником.
Дуже цікава фаунаПоліського заповідника. З копитних тварин тут водяться лосі, косулі, дикісвині, а також вовки, лисиці, зайці, білки і куниці. З цінних мисливськихптахів е тетеруки, глухарі, рябчики, куріпки. Зустрічаються також колоніїбобрів. Заповідник може стати базою для розгортання наукових досліджень вгалузі лісівництва (вивчення продуктивності, штучного і природного поповненнялісів, закладання дослідів по вирощуванню швидкорослих порід і інтродукціїнових рослин), геоботаніки і болотознавства./>2.1.3Рівненський природний заповідник
Рівненський природнийзаповідник було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356на площі 47046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користуванняземельну ділянку площею 42288,7 га.
Територіязаповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статусзаказників загальнодержавного значення: ландшафтний заказник»Білоозерський" (Володимирецький р-н), загальнозоологічний — «Перебродівський» (Дубровицький та Рокитнівський р-ни), ботанічний — «Сира Погоня» (Рокитнівський р-н), гідрологічний — «Сомино»(Сарненський р-н). Це найбільші за площею і найкраще збережені болотні масивиУкраїни, взяті під охорону. Значну роль у їх вивченні та розробці рекомендаційщодо охорони відіграли українські болотознавці на чолі з професоромЄ.М.Брадісом та вчені-орнітологи.
Заповідникстворено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природнихкомплексів Українського Полісся.
В установіпрацюють 206 чоловік, з них у науковому підрозділі — 6, у службі охорони — 69осіб.
Згідно зфізико-географічним районуванням України територія заповідника належить доВолинського Полісся Зони мішаних лісів. Вона добре виражає основні рисиландшафту, притаманні цій частині України, — рівнинність рельєфу, переважанняпісків, позитивний баланс вологи, високі залісненість та заболоченість.Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьськогофізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так ізаплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви«Сомино», «Сира Погоня» та «Переброди» належатьдо Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільшзаболоченою частиною Українського Полісся. Болота тут займають близько 20%площі.
Клімат районурозташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадівстановить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зонадостатнього зволоження з середньою температурою липня +18,5°С, січня — -5,5°С ісередньорічною температурою + 6-7 °С.
Загеоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає наглибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими таалювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявленалише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок — переважно торфи.
У рослинномупокриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках удеревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в сосновихмасивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси зучастю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формаціївільхи чорної.
Болотнарослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні(перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класівформацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх болітзаповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника(решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні таеумезотрофні).
Характерноюознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіхтипів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю болітвизначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота збагатим живленням — низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагновіболота: ті, що досягли високого ступеня розвитку — верхові (оліготрофні) таменш розвинені — перехідні (мезотрофні).
Кожна ділянказаповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринногосвітів.
На територіїзаповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань,занесених до Зеленої книги України.
Кількість видівсудинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відміченонаявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідниказареєстровано 101 вид грибів.
У складі флоризаповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книгиУкраїни. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребуютьзанесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна,торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 видизанесено до Європейського червоного списку, 1 вид — до Додатку 1 Бернськоїконвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.
Фауна заповідникапредставлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видівссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки- лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. Наособливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.
Із 165 видівпредставлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу.Характерною є наявність північних, тайгових видів — тетерева, рябчика, зрідка — глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дужехарактерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляєтьсярідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, щомежують з болотами, — лелека чорний. Досить поширені хижі птахи — боривітерзвичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.
На територіїзаповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширенігадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка,черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види.Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.
До Червоної книгиУкраїни занесено 25 видів тварин: із ссавців — кутора мала, заєць білий, норкаєвропейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів — підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд,глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий,очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів,серед них, крім «чевонокнижних», тут відмічено вовка, вовчкаліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видівтварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15видів, віднесених до «червоного» списку Міжнародного союзу охорониприроди (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідникапотребує подальшого вивчення.2.2Національні природні парки2.2.1 Швацькийнаціональний природний парк
Перший національний природний парк на Поліссі – Швацький –був створений у 1983 р. на площі 32830 га. У 1999 р. площа парку була збільшенадо 48977 га. У постійному користуванні парку знаходиться ) 8810,0 га. Площаземель Шацького держлісгоспу — 11291,0 га.
Шацький НПП знаходиться в крайній північно-західній частиніУкраїни, із заходу він межує з Польщею, а з півночі — з Білоруссю. На ційтериторії знаходиться відомий комплекс озер, який і зумовив створення тутнаціонального природного парку.
В адміністративному відношенні територія парку знаходиться уШацькому районі Волинської області, дирекція парку міститься в с. Світязь.
За фізико-географічним районуванням України територія паркуналежить до Верхньоприп'ятського фізико-географічного району області ВолинськеПолісся Поліської провінції зони мішаних лісів.
За геоботанічним районуванням (1977) територія належить доРатнівсько-Любешівського (Верхньоприп'ятського) геоботанічного району сосновихлісів чорницево-зеленомохових та евтрофних осокових боліт. Цей район належитьдо Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) округу соснових тадубово-соснових лісів та евтрофних боліт Поліської підпровінції Східноєвропейськоїпровінції Європейської широколистянолісової області.
Територія Шацьких озер давно привертала увагу вчених. Першівідомості про озеро Світязь знаходимо в роботі П.А. Тутковського ще у 1901році. Перші відомості про флору та рослинність деяких боліт цього регіонузнаходимо в роботах польських вчених, пізніше більш детально болотнарослинність була висвітлена в роботі Т.Л. Андрієнко, А.І. Кузьмичова, О.І.Прядко (1971). У зв'язку зі створенням Шацького національного парку проводитьсядетальне вивчення флори і рослинності цієї території, результати якоговисвітлені в цілій низці робіт (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983; Ященко та ін.,1983; Ященко, 1983, 1984, 1985а, б). Проводиться вивчення поширення окремихвидів на території парку (ІДурик, Жижин, Ященко, 1973; Карпова, Зуб, 2002).Узагальнюючі роботи про парк знаходимо у монографічних зведеннях «Шацькийнаціональний природний парк. Наукові дослідження 1983-1993 pp.» (1994),„Щацький національний природний парк. Наукові дослідження 1994-2004 рр" (2004).«Заповідники і національні природні парки України» (1999). Відомостіпро флору та рослинність парку знаходимо також у низці науково-популярнихвидань.
Територія парку, яка до розширення була цілісною, складаєтьсяз кількох ізольованих ділянок, оскільки розширення в північно-західномунапрямку відбувалося лише за рахунок державних лісів, а населені пункти таземлі сільськогосподарських виробників до складу парку тут не увійшли. Натериторії парку знаходиться 24 озера. Найбільшими з них є Світязь (2621 га).Озеро має карстове походження. Максимальна глибина 58,5 м. Серед інших озернайбільшими є Пулемецьке (1569 га), Луки (673 га), Острів'янське (257 га),Пісочне (189 га). «Шацькі озера» включені до переліку водно-болотнихугідь, які мають міжнародне значення (Рамсарська конвенція).
Вкрита лісом площа у парку становить 24503,4 га (50,0%), втому числі 9142,9 га — лісові культури. Луки займають в парку близько 3300 га(6,8%), болота 1947,4 га (4,0%). Площа, вкрита водою, становить 6961,7 га(14,2%), площа орних земель — 4726,4 га (9,7%), забудовані території — 1709,2га (3,5%).
Серед лісів основні площі займають ліси з домінуванням соснизвичайної (Pinus sylvestris) (62%), вільхи чорної (Alnus glutinosa) (20%),берези повислої (Betula pendula) (16%). Найпоширенішими сосновими лісамиє ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus). У деревостані зневисокою участю трапляються береза, дуб звичайний, (Quercus robur). Підлісокрозвинений слабо, в ньому переважає крушина (Frangula alnus), трапляєтьсягоробина (Sorbus aucuparia). Звичайними видами цих угруповань є молініяголуба(Molima coerulea), брусниця (Vaccinium vitis-Шаеа), верес (Callunavulgaris). Як правило в цих лісах добре розвинений моховий покрив, у якомупереважають Pleurozium schreberi та Dicranum rugosum. Ці ж видимохів домінують у зеленомохових соснових лісах, які займають дещо сухішіділянки. За флористичною класифікацією переважаючі у парку свіжі та вологісоснові ліси належать до ас. Peucedano-Pinetum та Molinio (caeraleae)-Pinetum.
Найбільш високі елементи рельєфу займають соснові ліси зпокривом лишайників (Cladonio-Pinetum). Трав'яно-чагарничковий ярус у цихценозах утворюють чебрець повзучий (Thymus serpyllum), костриця овеча (Festucaovina), агалик-трава гірська (Jasione montana), нечуй-вітерволохатенький (Hieracium piloselld) та ін; трапляються мучниця {Arctostaphylosuva-ursi), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus). Доситьпоширені у парку і заболочені соснові ліси ас. Vaccinio uliginosi-Pinetum.
Дубово-соснові ліси в парку є малопоширеними. У деревостаніосновним домінантом найчастіше є сосна звичайна {Pinus sylvestris), значноює участь дуба, інколи — берези або вільхи. У цих лісах переважно с добревиявлений підлісок з домінуванням крушини (Frangula alnus). У трав'яно-чагарничковомупокриві переважають веснівка дволиста {Majanthemum bifolium), чорниця (Vacciniummyrtillus), молінія голуба(Molinia caerulea), квасениця звичайна (Oxalisacetosella). Ці угруповання належать до ас. Querco roboris-Pmetum.
Ліси з домінуванням берези повислої (Betula pendula) утворилисяна місці корінних соснових та дубово-соснових і зберігають значною мірою їхвидовий склад. Невеликими ділянками в парку відмічені і лісові угруповання зпереважанням ялини європейської (Picea abies). Значну участь в їхдеревостані беруть сосна, вільха, береза. В парку наявні невеликі ділянкиграбово-дубових лісів (ас. Tilio-Carpinetum). Звичайними видами трав'яногоярусу цих лісів є квасениця звичайна (Oxalis acetoselld), зірочникланцетовидний (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarumeuropaeum), печіночниця звичайна {Hepatica noibilis).
Незаболочені вільхові ліси мають деревостан, в якому, крімвільхи чорної (Alnus glutinosa), звичайними видами є береза повисла (Betulapendula), осика (Populus tremula), дуб звичайний (Quercus robur),ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Підлісок утворює крушина (Frangulaalnus), на підвищених ділянках — з ліщиною (Corylus avellana). Характернимивидами трав'яного ярусу є безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропивадводомна (Urtica dioica), костриця велетенська (Festuca gigantea), пшінкавесняна (Ficaria verna), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), копитнякєвропейський (Asarum europaeum).
Серед нелісових боліт найбільшу площу займають евтрофніболота, серед них переважають відкриті болота класу Phragmito-Magnocariceteaз домінуванням осоки омської (Сагех omskiana) та осоки зближеної (С appropinquata),значно менше поширені високотравні ценози з домінуванням очерету (Phragmilesaustralis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia). Флористичнеядро осокових та високотравних видів утворюють типові болотні бореальні видивовче тіло болотне (Сотагит palustre), бобівник трилистий (Menyanthestrifoliata), осока здута (Сагех rostrata), осока жовта (Сагехflava), хвощ річковий (Equisetum fluviatile), кизляк китицецвітий (Naumburgiathyrsiflora). Різноманітність евтрофних боліт у парку доповнюютьугруповання осоково-гіпнових боліт.
Характерними для парку є мезотрофні болота, які переважають вурочищах Князь Багон, Мальоване та Лука. Болото Князь Багон серед них є лісовиммезотрофним болотом. По периферії цього болота в деревостані переважає сосна, вцентрі є берези. Зімкнутість деревостану тут 0,2-0,4. У трав'яному покривіцього болота переважає очерет (Phragmites australis), місцями куничниксіруватий (Calamagrostis canescens), співдомінує бобівник трилистий (Menyanthestrifoliata), значну домішку місцями угворюс журавлина болотна (Oxycoccuspalustris). У майже суцільному сфагновому покриві переважає Sphagnumfallax. На болотах Мальоване та Лука переважають відкриті мезотрофні болотаз домінуванням Сагех lasiocarpa на сфагновому покриві (ас. Caricetumlasiocarpae Koch! 926). Тут відмічені такі рідкісні види, як шейхцеріяболотна (Scheuchzeria palustris), росичка англійська (Droseraanglica), росичка середня (D. intermedia), береза низька (Betulahumulis).
Оліготрофних боліт у парку мало. Одним з найвідоміших єболото Втенське в Ростанському лісництві. Це лісове, з Pinus sylvestris, сфагновеболото, горби на якому утворюють Sphagnum magellanicum та S.acutifolium. Домінантами трав'яно-чагарничкового ярусу є пухівка піхвова (Eriophorumvaginatum), місцями зі снівдомінуванням журавлини болотної (Oxycoccuspalustris). Лише тут відмічений вид з Червоної книги — журавлинадрібноплода (Oxycoccus microcarpus). Незначні площі по периферії цьогоболота займають угруповання мезотрофного типу. У трав'яному покривіспівдомінантом пухівки піхвової є очерет (Phragmites australis), асфагновий покрив утворений Sphagnum fallax. Торфовий поклад цього болотамає глибину до 3 м (Ященко та ін… 1983). Вивчення стратиграфії довело, щоболото Втенське утворилось, як і деякі інші'болота парку, шляхом заростанняозера.
Серед лук у парку переважають болотисті з домінуванням осокигострої (Сагех acuta), мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), тонконогалучного (Poa palustris) та торф'янисті з переважанням щучника дернистого(Deschampsia caespilosa).2.2.2 Мезинський національнийприродний парк
Мезинський НІШ створено 10 лютого 2006 р. Площа парку 31035,21 а, в тому числі 8543,9 га передано парку у постійне користування.Територія розташована на півночі Коропського району Чернігівської області.
У системі фізико-географічного районування України територіяНПП належить до Новгород-Сіверського району області Новгород-СіверськогоПолісся. НПП презентує ландшафтні комплекси лесових островів, які є особливістюцієї фізико-географічної області. Низка лесових островів тягається вздовжправого берега р. Десни. В межах України вздовж Десни знаходиться чотирилесових острова: Грем'ячський, Новгород-Сіверський, Блиставський та найбільший,де і розташований Мезинський НПП, — Понорницький. Схожі ландшафти маютьпродовження і на півночі, в Росії, це так звані опілля: Брянське, Трубчевськета Стародубське (Присудоеьке).
Понорницький лесовий острів являє собою підвищену рівнину.Максимальна відмітка висоти — 212 м. в.р.м. біля с. Рихли на самій межі НПП. Дор. Десни спускається стрімкий схил висотою до 70-85 м. Низький базис ерозії ілегкість розмиву лесових порід сприяють розвитку яружно-балкової мережі. Томуповерхня всіх лесових островів, і Понорницького зокрема, сильно розчленованаярами і глибоко врізаними долинами малих річок — приток р. Десни. Більшістьберегових ярів являють собою великі розгалужені системи, що відкриваютьсягирлом у балку. На схилах корінного берега р. Десни та глибоких ярів на деннуповерхню виходять антропогенові, палеогенові і подекуди крейдяні відклади. Основнимиґрунтоутворюючими породами є лесовидні суглинки, які підстилаються мореною. У товщілесу простежуються викопні ґрунти. У ґрунтовому покриві переважають сірі опідзоленіпилувато-легкосуглинисті й супіщані та дерново-середньопідзолисті супіщані ісуглинкові, дерново-слабопідзолисті та опідзолені чорноземи. На схилах ярівпоширені грунти різного ступеня змитості. У заплаві р. Десни ірунтовий покривстрокатий. На відносно дренованих ділянках його формують різноманітні за потужністюдернового горизонту та оглеєння алювіально-дернові грунти. Серед гігроморфнихтипів грунтів поширені торф'яно-болотні та торфовища. На території МезинськогоНПП беруть початок і протікають малі річки Студинка, Хвостинка, Восковуха,Криска, Бистриця. Найбільша з них Студинка. Вона має широку долину, зайняту долинно-зандровимимісцевостями.
За геоботанічним районуванням України, ця територія належитьдо Новгород-Сіверсько-Понорницького району дубово-соснових, дубових лісів тазаплавних лук Чернігівсько-Новгород-Сіверськош (Східнополіського) округудубово-соснових та соснових лісів. Особливості геологічної та геоморфологічноїбудови зумовили формування тут не характерного для Полісся рослинного покриву.Основу його становлять дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові, менше — грабово-дубові ліси.
Основу рослинного покриву території становлять ліси, якізаймають 38% площ. Дещо меншою є частка орних земель (35%). Якщо лісирозташовані по схилах ярів та корінного берега р. Десни, то орні землі займаютьлегкохвилясті плато. На лучну рослинність сіножатей та пасовищ припадає 16%території НПП (днища та схили крупних ярів, заплава р. Десни). Частка земельпід річками, озерами у заплаві р. Десни та ставками на малих річках у структуріземель НПП становить 3%. Заболоченість низька — 1%. Під дорогами та забудовоюперебуває 7% земель (Андрієнко, Шеляг-Сосонко, Устименко, 1982). Тутрозташовані такі села: Великий Ліс, Ваньків, Будище, Радичів, Вишеньки,Свердлівка та ін.
Більшість лісів Мезинського НПП (67% лісовкритої площі)становлять похідні угруповання, які являють собою протиерозійні насадженнярізного складу вздовж корінного берега р. Десни та на схилах ярів. Решту (33%)площ займають корінні лісові угруповання. Головною лісоутворюючою породою натериторії НПП є дуб звичайний. Корінні ліси тягнуться у комплексі з похіднимиберезово-осиково-широколистяними лісами майже суцільною смугою із заходу насхід у середній частині лесового острова. Вони представлені такимисубформаціями: дубовою, липово-дубовою, кленово-липово-дубовою, липовою, вурочищі „Рихлівська дача" — грабово-дубовою, а в урочищі „Вишенськадача" ясеновою.
Дубові ліси зростають на дерново-підзолистих супіщаних ісуглинкових, а також на сірих опідзояених суглинкових грунтах. За віком середдубових лісів переважають середньовікові і достигаючі деревостани з домішкоюясена звичайного (Fraxinus excelsior), клена гостролистого (Acercampestris), в'язів граболистого (Ulmus carpinifolia) та шорсткого (U.glabra), осики (Populus tremula), берези бородавчастої (Betulapendula). У складі підліска у дубових лісах переважає ліщина (Corylusavellana), трапляються бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa\ крушиналамка {Frangida alnus), горобина звичайна {Sorbus aucuparid), клентатарський {Acer tataricum). Основними асоціаціями дубових,кленово-липово-дубових та липово-дубових лісів є ліщиново-волосистоосокова(займає верхні частини схилів), ліщиново-яглицева (середні та нижні частинисхилів), ліщиново-зірочникова (поширена на освітлених місцях верхніх тасередніх частин схилів), ліщиново-різно-травна (на дренованих ділянках зрозрідженим деревосіланом). Основу трав'яного ярусу дубових лісівстановлять типові неморальні види: копитняк європейський (Asarum europaeum),чина весняна (Lathyrns vernus), фіалка дивна (Viola mirabilis), переліскабагаторічна (Mercuria-lis perennis). У розріджених лісах зростає участьзлаків і узлісних видів: тонконогів лучного (Poa pratensis) тавузьколистого (P. angustifoUd), грястиці збірної (Dactylisglomerata), пахучки звичайної {Clinopodium vulgare), конваліїзвичайної (Convallaria majalis), куцоніжки лісової {Brachypodiumsylvaticum), материнки звичайної (Origanum vulgare).
У складі синузій в корінних лісах налічується 6-7 (до 8)видів. Загальне проективне покриття ефемероїдів 15-40%. Домінантами є анемонажовтецева (Anemone ranunculoides) (з проективним покриттям 5-20%),пшінка весняна (Ficariaverna) (3-25%), рясти порожнистий (Corydaliscava) (5-15%) та, зрідка, проміжний (С. intermedia) (3-5%).
Болотна рослинність поширена у заплаві р. Десни. Правобережначастина заплави, де розташований НПП, заболочена менше, ніж лівобережна.Найбільш поширеними є мінеральні болота, де домінують лепешняк великий (Glyceriamaxima) та осока гостра (Carex acuta). У долинах малих річокпоширені осокові болота, подекуди трапляються невеликі ділянки заболочених вільшняків.
Найбільш поширеними серед справжньої водної рослинності єценози глечиків жовтих (Nuphar luted), латаття білого (Nymphaeaalba), плавуна щитолистого (Nymphoides peltata), рдесниківпронизанолистого (Potamogeton perfoliatus) та блискучого (P. lucens),куширу темнозеленого (Geratophyllum demerswn), різака алоевидного (Stratiotesaloides). Серед ценозів прибережно-водної рослинності найчастішетрапляються ценози формацій ленешняка великого (Glyceria maxima), кугиозерної (Scirpus lacustris), сусака зонтичного (Butomus vmbellatus), стрілолистастрілолистого (Sagittaria sagittifolia).
Флора парку різноманітна, за оцінкою TLM. Устименка (1984),орієнтовна кількість судинних рослин становить близько 500 видів. Нині зтериторії Мезинського НПП відомо місцезростання 12 видів, занесених до Червоноїкниги України.
На території парку виявлено місцезростання таких рідкісних,реліктових та малопоширених у регіоні видів: страусове перо звичайне (Matteucciastruthiopteris (L.) Tod.), ряска горбата (Lemna gibba L.), каулініямала (Caulinia minor (All.) Coss. et Germ.), вільха сіра (Alnusincana (L.) Moench), багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum (L.)Roth), граб звичайний, верба мирзинолиста (Salix myrsinifolia Salisb.),суниці мускусні (Fragaria moschata Duch.).
Створення Мезинського НПП дозволить забезпечити охорону такихрідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. До нихналежать:
1. Група асоціацій дубових лісів з дуба звичайного ліщинових-Querceta (roboris) corylosa (типові угруповання).
2. Асоціації грабово-дубового лісу волосистоосокового -Carpinetum-Quercetumcaricosum (pilosae) та грабово-дубового лісу яглицевого — Carpineto-Querceturnaegopodiosum (типові угруповання).
3. Асоціації липово-дубових та кленово-липово-дубових лісів злипи серцелистої, клена гостролистого" та дуба звичайноговолосистоосокових — Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) caricosum (pilosae),Acereto (platanoidis)-Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) caricosum (pilosae),а також липово-дубового та кленово-липово-дубових лісів з липи серцелистої, кленагостролистого та дуба черещатого яглицевих — Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris)aegopodiosum, Acereto (platanoidis)-Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris)aegopodiosum.
4. Формація сальвінії плаваючої — Salvinieta natantis.
5. Формація плавуна щитолистого — Nymphoideta peltatae.
6. Формація латаття білого — Nymphaeeta albae.
7. Формація лататгя сніжно-білого — Nymphaeeta candidae.
8. Формація глечиків жовтих — Nuphareta luteae.
Нині на території Мезинського НПП знаходиться 9природно-заповідних об'єктів загальною площею 2940 га (Природно-заповідний ...,2002). У гідрологічному заказнику місцевого значення „Покошицьке" (62 га) охороняютьсяевтрофні осокові болота у верхів'ях річок Студинка та Гусинець. Ландшафтний заказник„Мезинська Швейцарія" (154 га) розташований на стрімких схилах корінногоберега р. Десни та ярів, де можна спостерігати виходи крейдяних відкладів. Уландшафтному заказнику місцевого значення „Криничне" (36 га) охороняється придеснянськиймальовничий ландшафт з виходами джерел біля правого корінного берега. Іншийландшафтний заказник місцевого значення „Змєєвщина" (247 га) створений дляохорони дубово-соснових лісів з березою, що знаходяться у прирусловій частинір. Десни, а також на схилах і ярах. Територія ландшафтного заказника місцевогозначення „Жуків яр" (118 га) включає ділянки листяних лісів з дуба, ясена,сосни та липи на стрімких схилах, які мають водоохоронне значення. У центрімасиву — осокове болото. Ботанічний заказник місцевого значення „Дубравка"(742 га) також створений для охорони дубових та липово-дубових лісів віком80-100 р. на схилах балок крутизною 5-35°. Трав'яний покрив неморальногохарактеру. У флорі цих лісів лілія лісова, коручки темно-червона та чемерниковидна,любка дволиста, гніздівка звичайна. Середньовікові культури сосни, а у заплаві- тополеві насадження типові для ландшафтного заказника місцевого значення„Коропський" (114 га). У лісовому заказнику місцевого значення „Вишенськадача" (678 га) представлені дубові та дубово-соснові ліси ліщинові злюбкою дволистою та гніздівкою звичайною. У ландшафтному заказникузагальнодержавного значення „Рихлівська дача" (789 га) переважаютьнетипові для Полісся дубові, липово-дубові, грабово-дубові ліси із значною кількістюстарих дерев дуба віком 200-300 років. Трав'яний покрив із неморальних видів.
Новостворений Мезинський НПП посідає чільне місце векологічній мережі Новгород-Сіверського Полісся. Його територія визначена якекологічне ядро національного рівня.2.2.3 Деснянсько-Старогутськийнаціональний природнийпарк
Створений 23 лютого 1999 року (Указ Президента України№196/99) на площі 16215,1 га. НПП «Деснянсько-Старогутський» (НППДС)розташований у Середино-Будському районі Сумської області. Адміністративнийцентр знаходиться у м. Середина-Буда.
У системі фізико-географічного районування України територіяпарку належить до Придеснянського (Шосткинського) району Новгород-Сіверськоїфізико-географічної області Українського Полісся. Це витягнута з півночі напівдень терасова низовина долини Десни, що закінчується на сході високою давньо-антропогеновоютерасою і межує з відрогами Середньоросійської височини.
За особливостями ландшафтів, рослинності, використання тарежимів охорони на території парку чітко простежуються дві ділянки: західнаПридеснянська та східна Старогутська, їх розділяє залізниця Ворожба-Унеча.Старогутська ділянка являє собою дещо витягнутий із заходу на схід суцільниймасив, зайнятий головним чином лісами. Більша частина земель цієї ділянкипередана у постійне землекористування НПП. Придеснянська ділянка витягнута зпівночі на південь вздовж лівого берега р. Десни. Внаслідок того, що лісовіурочища борової тераси загальною площею майже 2.5 тис. га не увійшли до складу НПП,територія цієї ділянки має складну конфігурацію меж і складається з 8-мивідокремлених частин. У Придеснянській ділянці землі знаходяться у користуваннімісцевих сільськогосподарських підприємств та перебувають у приватнійвласності, що суттєво ускладнює дотримання режиму охорони.
Ліси на території парку займають 52,9% площі (8583,9 га),лучні угруповання (сіножаті та пасовища)- 33,0% (5315,8 га). Заболоченістьтериторії становить 4,1% (662,7 га). Під водою (річки, ставки, канави)знаходиться 2,1% території парку (350,2 га). 2% (325,4 га) території паркузайнято пісками, торфорозробками, кар'єрами, лісосмугами та ін. Землі піднаселеними пунктами, виробничими будівлями та шляхами становлять 1,4% (249,7га) всіх земель парку. Орними землями зайнято 4,5% (727,4 га) території.
Флора НПП відносно багата завдяки високій ландшафтнійрепрезентативності території та різноманіттю рослинності. Вона налічує 796видів вищих судинних рослин (Панченко, 2005). До загальної кількості видіввключені лісові інтродуценти (11 видів), а також рослини, що дичавіють ітрапляються на місці залишених сіл та біля житла (слива, вишня, яблуня домашнята ін.). На території парку виявлено два нові для флори України види. Це осокабурувата (Сагех brunnescens) та аксіріс щирицевидний (Axirisamaranthoides) (Данилик, Панченко, 2001; Панченко, Мосякін, 2005). Влітку2005 р. були знайдені вужачка звичайна (Ophyoglossum vulgatwn L.) тадзвоники ріпчастовидні (Campanula rapunculoides L.) З урахуванням цихзнахідок у флорі 798 видів, 402 роди та 109 родин.
У систематичній структурі флори перші три позиції займаютьродини Айстрові (Asteraceaea), Злакові (Роасеае) та Розоцвіті (Rosaceae)Особливістю флори НПП стосовно до флори інших НПП та заповідниківУкраїнського Полісся є четверта, а не третя, позиція родини Осокових (Сурегасеае)у спектрі провідних родин. Іншою відмінністю у спектрі 10 провідних родинпорівняно Із флорою Українського Полісся є відсутність Зонтичних (Аріасеае) Іпоява Хрестоцвітих (Brass ісасеае), що може свідчити про досить високийантропогенний тиск на флору.
У географічній структурі флори приблизно рівне представництвоєвразійських, циркумполярних, європейських та європейсько-західно-азіатськихвидів. За довготним типом ареалу суттєва, як для локальної флори УкраїнськогоПолісся, є роль видів, поширених у Субмеридіональній зоні, і низька видів,ареал яких охоплює Бореальну зону.
Флора сформована мезофітами за рівної участі ксеромезофітівта гігрофітів. Багатою є флора гідрофітів. В еколого-ценотичній структурі флорипереважають лісові та лучні види. Значний рівень антропогенної трансформаціїландшафту сприяє поширенню синантропних видів, котрі є більш численними, ніжводно-болотні та псамофітні. У флорі НППДС найбільшу частку становлять лісові види(272, 34,2%). Переважаючими тут є листянолісова та узлісна еколого-ценотичнігрупи. Хвойно-лісова еколого-ценотична група поступається за кількістю видівцим двом, незважаючи на переважання соснових лісів на території НППДС. Справжньолучнаеколого-ценотична група є найбільшою за чисельністю у флорі, а лучні види разомстановлять 24,4% флори (195). Багаточисельною є болотистолучна еколого-ценотичнагрупа, що узгоджується з високою заболоченістю території НППДС і наявністюзаплавних типів місцевості. Водно-болотні види займають четверте місце. Вонистановлять 14,8% флори НППДС (118 видів). Найбільш чисельними тут єевтрофноболотна та водна еколого-ценотичні групи. Нечисленною є групапсамофітних видів, поділених між боровою та алювіальною еколого-ценотичними групами.Псамофітних видів (борова та алювіальна еколого-ценотичні групи) 6,9% відзагальної кількості видів у флорі. Обидві еколого-ценотичні групи представлені врівній мірі. Синантропні види за кількістю посідають третє місце (155, 19,4%).Абсолютна їх більшість — рудерали. Синантропний елемент у флорі НППДС налічує304 види (38,09%). з них 170 апофітів та 134 види адвентивних рослин. Цеприблизно дорівнює рівню синантропізації Українського Полісся в цілому (38,5%)(Протопопова, 1988). У складі синантропного елементу флори НППДС виявлено новийдля флори України адвентивний вид — Axiris amaranthoides. Отже, рівеньсинантропізації флори НППДС є достатньо високим і наближається до такого приморськихзаповідників і національних природних парків (Дубина, Жмуд, 2003; Дубина,Тимошенко, 2004).
Флора Старогутської ділянки налічує 621 вид. Ця ділянка — єдине місце в Україні, де достовірно зростають осоки кулястоподібна (Сагехglobularis) та бурувата (С. brunnescens). Особливістю цієї локальноїфлори є наявність бореальних рис, що виражається у і-ретій позиціїродиниОсокових (Cyperaceae) у систематичній структурі. Разом з тим, багата закількістю видів широколистянолісова еколого-ценотична група; значна участьвидів з європейським ареалом; переважання видів, ареали яких охоплюютьїемператну та Субмеридіональну зони, над видами, поширеними у Бореальній,виявляє зональні риси флори. Незначно антропогенне навантаження на ландшафтСтарогутської ділянки не сприяє поширенню адвентивних видів, частка якихстановить близько 10 %, включаючи лісові інтродуценти. У Старогутській ділянціпоширена більшість раритетних видів флори і серед них 18, занесених до Червоноїкниги України. Характер рослинного покриву цієї ділянки зумовлює багатстволісової та болотної еколого-ценотичних груп.
Флора Придеснянської ділянки (без с. Нововасилівка та орнихземель) налічує 594 види. У систематичній структурі флори цієї ділянки зростаєчастка Розоцвітих (Rosaceae), а у географічній — участь видів із широкимареалом — євразійських та циркумполярних.
Видів, занесених до Європейського червоного списку, натериторії НППДС не виявлено. Видів, що занесені до Додатку 1 Бернськоїконвенції, на території НІІІІДС виявлено 4: сальвінія плаваюча (Salvinianatans), водяний горіх плаваючий (Trapa natans), сон широколистий (Pulsatillapatens) та гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum).
З числа занесених до Червоної книги України (1996) у флоріНППДС налічується 21 вид. Найбільша кількість рідкісних видів виявлена уСтарогутській ділянці. Тут зростає 18 видів вищих судинних рослин, що занесенідо Червоної книги України. Це свідчить про вищий рівень збереженості тутприродних комплексів. Шість занесених до Червоної книги України видів відомідля Придеснянської ділянки парку. На обох ділянках поширені верба Старке (Salixмаrкеапа) та пальчатокорінник м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnata). Специфічнимидля Придеснянської ділянки є водні види: плавун щитолистий, водяний горіхплаваючий та сальвінія плаваюча.
У НППДС охороняється 36 видів судинних рослин, які єрідкісними і зникаючими на території Сумської області (Заповідні скарби ...,2001). При цьому лише у НППДС охороняється гронянка багатороздільна (Botrychiummultifidum), водяний горіх плаваючий (Trapa natans) та плавунщитолистий (Nymphoides peltata). Іншою особливістю флори НППДС єнаявність бореальних видів у складі раритетної компоненти, таких якдіфазіаструми стиснутий (Diphasiastrum complanatum) та Зейлера (D.zeillerf), іудайєра повзуча (Goodyera repem), баранець звичайний (Huperziaselago), а також болотних рослин: шолудивника королівського (Pedicularissceptrum-carolinum), верб Старке (Salix starkeana) та чорничної (S.myrtilloides). Вони є найбільш рідкісними представниками флори НППДС іза невеликим винятком не представлені у флорі інших природно-заповідних територійНовгород-Сіверського Полісся.
У системі геоботанічного районування України (1977) територіяНПП належить до Шосткинського району соснових лісів зеленомо-ховихЧернігівсько-Новгород-Сіверського (Східнополіського) округу Поліськоїпідпровімції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісовоїобласті.
ВИСНОВКИ
Кліматичні умови Українського Полісся сприятливі дляформування широколистяних та мішаних лісів, які тут є зональними угрупованнями.Значне поширення флювіогляціальних відкладів зумовлює переважання піщанихґрунтів і пов'язаних з ними соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод,знижений характер поверхні сприяють розвитку торфових боліт. Все це обумовлюєформування різноманітного рослинного покриву.
Природна рослинність збереглась значною мірою. Розораністьрегіону досягає 30-40%, збільшуючись у південній та центральній частинах.Середня залісненість регіону за різними джерелами 26-29%, вона зменшується внапрямку з півночі на південь та із заходу на схід. Переважають і становлять65-70% всіх лісів соснові та дубово-соснові ліси, співвідношення між ними взв'язку зі збільшенням площі культур змінюється весь час на користь сосновихнасаджень. Заболоченість Українського Полісся до проведення осушувальної меліораціїстановила 6,3%, найбільша вона на Західному Поліссі. Нині близько половини площболіт осушено та трансформовано. В останнє десятиріччя відбуваєтьсяренатуралізація осушених боліт.
Нині в регіоніналічується 3 природні заповідники, З національні природні парки (МезинськийНПП створений 10.02.2006 p.), 52 заказники та 18 пам'ятокприроди загальнодержавного значення. Запроектоване створення 5 національнихприродних парків. Для кожного із заповідників і парків висвітлюються йогоприродні умови, рослинність та флора, їх раритетна компонента, науковазначущість їх територій. Дається ботанічна характеристика заказників тапам'яток природи загальнодержавного значення. Ряд існуючих та проектованихприродно-заповідних територій охарактеризовані вперше — Рівненський природнийзаповідник, проектовані НПП „Прип`ять-Стохід", „Надслгучанський" таін.
/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрієвський І.Д., Коржнев М.Н., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та ін. Природно-ресурсний аспект розвиткуУкраїни. – К.: КМ Academia, 2001. –110 c.
2. БойчукЮ.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища:Навч. посібник. – Суми, 2002. – 284 с.
3. Геоботанічнерайонування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 302 с.
4. Збереженняі невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. / Заред. Шеляг-Сосонка Ю.Р. – К.: Хімджест, 2003. – 248с.
5. Зеленая книгаУкраинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительныесообщества. / Под общ. ред. Шеляг-Сосонка Ю.Р./ – К.: Наук. думка, 1987 – 216с.
6. ЗлобінЮ.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. – Суми, 2003. – 416 с.
7. Єлін Є.Я. Рослининаших лісів. – К.: Радянська школа, 1983. – 239 с.
8. Ємельянов І.Г.Оцінка біорізноманіття екосистем у контексті оптимізації мережіприродно-заповідних територій // Заповідна справа на межі тисячоліть. – Канів, 1999. – 110 –127 с.
9. Конвенціяпро біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь / Відп. ред. Т.В.Тардашук. – К.: Стилос, 1997. – 154 с.
10. РослинністьУРСР. Ліси. – К.: Наук.думка, 1971. – 460 с.
11. Сукачев В.Н.,Дылис Н.В. Основы лесной биогеоценологии. – М.: Наука, 1964. – 374 с.
12. Физико-географическоерайонирование Украинской ССР. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. – 684 с.
13. Шеляг-СосонкоЮ. Р., Стойко С. М., Вакаренко Л.П. Ліси України. Сучасний стан, збереження,використання. – К.: Наук. еколог. центр. Укр., 1996. – 32 с.
14. Шеляг-СосонкоЮ.Р. Ліси України: біорізноманітність та збереження. – Укр. ботан. журн., 2001,т.58, №5
15. Шеляг-СосонкоЮ.Р., Устименко П.М., Вакаренко Л.П., Попович С.Ю. Ценотаксономічнерізноманіття лісів України: методи оцінки та синфітосозологічна класифікація //Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, №1. – С. 74-78.
16. Шеляг-СосонкоЮ.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю., Вакаренко Л.П. Зелена книга України. Ліси.К.: Наук. думка, 2002. – 253 с.
17. Чернявский М.В. Ліси Українита збереження їхнього біологічного різноманіття. Охорона пралісів України //Конвенція про біологічне розмаїття; громадська обізнаність; участь. – К.:Стилос, 1997. – С. 75-89.