Джерела екологічної кризи ХХ століття та її вплив на біосферу
Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, що пов'язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою. Кризи за своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися,
В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій-екологічна катастрофа, в результаті якої гине велика кількість живих організмів і це веде до економічних збитків, та екологічна небезпека, при якій з'являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров'я людини, стан природних об'єктів та господарську діяльність.
Кризи, катаклізми та інші порушення, як можна бачити за палеографічними даними, не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Одна з перших екологічних криз розігралася наприкінці плейстоцену, коли в результаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини — мамонтів, шерстистого носорога, гігантського оленя, степового зубра. Вона спонукала людину перейти від полювання як основного способу отримання їжі до землеробства та скотарства. Інша криза спостерігалася в деяких районах північно-західної Індії та Передньої Азії, де швидка деградація ґрунтів та запустелювання, що розвилися в міру інтенсивного ведення господарства та неправильної системи зрошування, зробили ці найродючіші райони мало придатними для життя людини. Але в минулі століття вихід з таких криз був порівняно простим — центр економічного розвитку зміщувався в інший район або людина змінювала спосіб господарювання.
Наприкінці нашого століття людство почало відчувати приближения ще однієї екологічної кризи. Екологічна криза XX століття має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза, що охопила всю планету та цілком зумовлена не природними процесами, а технолого-виробничими причинами. Темпи зміни параметрів біосфери, причиною яких є ця екологічна криза, виявилися в сотні і тисячі разів більшими, ніж темпи її природної еволюції. Почалася загальна глобальна деградація природного середовища.
Чималу роль грає в розвитку екологічної кризи складний соціальний фон з розколом людського суспільства на конкуруючі блоки: соціалізм — капіталізм, Захід — Схід, країни, що розвиваються — економічно розвинуті країни, сільське населення — міське населення. Соціально-економічні умови в цих блоках не однакові. Так, за даними ООН у 1990 році в розвинутих країнах світу середній прибуток однієї людини складав 11 тисяч доларів США в рік, тоді як в країнах, що розвивалися, проживало 1 млрд. 125 млн. людей із середнім прибутком всього 370 доларів в рік Економічна та соціальна нерівність породжує прагнення досягти більш високого рівня за будь-яку ціну. Національний сепаратизм веде до ігнорування глобальних екологічних проблем. Сільські жителі не можуть сприймати гостроту екологічних проблем великих міст.
Як елементи тиску цивілізації на природне середовище виступають високовідходні та високо витратні технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація. Чималу роль в розвитку екологічної кризи грає гонка озброєння. Майже неконтрольовані громадськістю військово-промислові комплекси розвинутих країн світу є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.
Відомий канадський соціолог Мюррей Букчин (1979) головною причиною екологічної кризи вважав тип організації людського суспільства.
На думку чеського вченого Р.Колярського (1989), екологічна криза — це криза філософії, криза духовності. Деградація природного середовища є результатом не просто та не тільки техногенного тиску на нього, а наслідком зубожіння моральності суспільства, сліпоти щодо майбутніх наслідків прийнятого стилю життя. Чималий внесок у розвиток кризових явищ додає існуюче протиріччя особистих та суспільних інтересів, переважання регіонального мислення над глобальним.
Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів. Так, тільки з 1958 р. до 1986 р. в світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. В одному тільки колишньому Радянському Союзі в рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірської породи, корисна частина якої складала менш ніж 20%. Відбуваються ці процеси й в інших країнах світу. У результаті порушуються геологічні структури масивів гірських порід, виникають кар'єрно-відвальні комплекси, хвосто- та шламосховища, рови. Змінюється ландшафт величезних територій.
У світі зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезні масштаби отримав штучний синтез органічних речовин: у 1950 році світова промисловість виробляла їх 7 млн. тонн, а у 1985 році вже 250 млн. тонн. Асортимент штучних органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них токсичні для живих організмів, але гранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них. ГДК для речовин, що токсичні для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації їхньої наявності в природному середовищі.
Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1 — 1,5% споживаних ресурсів включаєтеся в кінцевий корисний продукт. Решта — це відходи, що забруднюють природне середовище. Загальний їхній об'єм в світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік. Високовідлодним є сільське господарство та промисловість.
У цілому, екологічна криза кінця XX століття виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів. Тому простого шляху виходу з неї немає, хоча варіантів вирішення кризової ситуації розглядається чимало. Один із них зорієнтований головним чином на контроль демографічних процесів у формі обмеження народжуваності. Другий націлений на докорінне перетворення менталітету людини, формування біосферної етики, екологічну конверсію усіх форм промисловості та сільськогосподарське виробництво.