Кафедра фінансів і кредиту
Допустити до захисту
Зав. кафедри фінансів
і кредиту
___________
«____»_______200___рік
Дипломна робота
Управління оборотними активами підприємства
Київ – 2006р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи управління оборотними активами підприємства
1.1Економічна сутність оборотних активів
1.2Основні завдання управління оборотними активами
1.3Управління товарно-матеріальними запасами
1.4Управління дебіторською заборгованість
1.5Управління грошовими коштами
Розділ 2. Аналіз процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс»
2.1Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.2Аналіз управління оборотними активами підприємства
2.3 Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства
Розділ 3. Шляхи удосконалення процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс»
3.1Рекомендації щодо способів визначення потреби в оборотних коштах
3.2Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства
3.3Рекомендації щодо підвищення ефективності аналізу стану і використання оборотних коштів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Управління виробничим процесом і оборотними активами на підприємстві належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери.
Актуальність питань оптимізації процесу управління оборотними активами підприємства визначається його основними завданнями. Ефективне управління оборотними активами підприємства дозволяє визначити оптимальний обсяг та структуру оборотних активів; мінімізувати витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу; визначити аспекти управління чистим оборотним капіталом підприємства; забезпечити ліквідність та платоспроможність підприємства; сформувати оптимальний обсяг товарно-матеріальних запасів; оптимізувати управління дебіторською заборгованістю та грошовими коштами тощо.
У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер отримує основу для прийняття ефективних управлінських рішень.
Об’єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Київпромстройсервіс» (далі ВАТ «Київпромстройсервіс»).
Предмет дослідження складає система управління оборотними активами підприємства.
Метою дипломної роботи є визначення напрямків удосконалення системи управління оборотними активами підприємства на основі узагальнення теоретичних підходів до управління оборотними активами та результатів аналізу практичного досвіду підприємств.
Зазначена мета окреслюють наступне коло задач:
дослідити економічну сутність оборотних активів підприємства;
визначити основні завдання управління оборотними активами;
охарактеризувати системи управління товарно-матеріальними запасами;
визначити особливості управління дебіторською заборгованістю підприємства;
охарактеризувати систему управління грошовими коштами;
проаналізувати систему управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс»;
проаналізувати особливості управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами ВАТ «Київпромстройсервіс».
Теоретичні та прикладні аспекти проблеми управління оборотними активами підприємств розглянуто в низці праць вітчизняних вчених, серед яких варто відзначити І. Алексєєва, Н. Бицьку, О. Бровкову, О. Василика, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Денисенка, О. Зарубу, О. Захарчука, А. Калинину, Н. Костіну, А. Мороза, А. Пересаду, В. Пелішенка, М. Савлука.
Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано такі методи: порівняльного аналізу – для розкриття економічної сутності оборотних активів; причинно-наслідкових зв’язків – при аналізі процесу управління оборотними активами; логічної аргументації – при обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс».
Теоретичну основу дослідження становили фундаментальні положення теорії фінансів, грошового обігу і кредиту, сучасні концепції фінансового менеджменту.
Інформаційною основою дипломної роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, закони України, нормативно-правові акти державних органів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики, звітні дані балансу, звіт про фінансові результати ВАТ «Київпромстройсервіс».
Розділ 1 Теоретичні основи управління оборотними активами підприємства
1.1 Економічна сутність оборотних активів
Оборотні активи – це активи, що обслуговують господарський процес і забезпечують його неперервність. У бухгалтерському обліку до таких активів відносять активи, які споживаються або реалізуються протягом одного операційного циклу чи протягом року. Оборотними активами підприємства є сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, ліквідні цінні папери, грошові кошти. Такі активи, як дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, є досить специфічними оборотними активами, які певною мірою відображують недосконалість, незавершеність та неперервність виробничого процесу.
Оборотні активи беруть участь як у процесі виробництва, так і в процесі реалізації продукції. Активи, які використовуються у виробничому процесі протягом одного операційного циклу, повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції і часто змінюють свою початкову форму. Активи, що мають грошову форму, безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. Вони обслуговують кругообіг капіталу підприємства та об’єднують процеси виробництва й реалізації продукції.
Кругообіг оборотного капіталу (рис. 1.1) здійснюється протягом одного операційного циклу: грошові кошти авансуються у виробничі запаси, в процесі виробництва створюється нова продукція, продукція реалізується (можливо на умовах комерційного кредиту, що викликає появу дебіторської заборгованості), виручка за реалізовану продукцію надходить на розрахунковий рахунок і знову авансується у виробництво. Якщо підприємство функціонує ефективно, процес кругообігу оборотного капіталу забезпечує неперервність виробничого процесу та зростання капіталу підприємства, оскільки в цьому випадку виручка за реалізовану продукцію перевищуватиме кошти, авансовані у виробництво.
Рис. 1.1 Кругообіг оборотного капіталу підприємства
Оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов’язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу (рис. 1.2).
Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.
Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.--PAGE_BREAK--
Рис. 1.2 Структура активів підприємства
Високий рівень страхового запасу та потреби в додатковому оборотному капіталі є необхідними для підприємств, що функціонують у країнах з перехідною економікою, оскільки саме додаткові запаси сировини, матеріалів, готової продукції забезпечують безперебійну роботу підприємства при збоях у постачанні та важко прогнозованому збуті.
Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.
Запаси – це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу для управління підприємством, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Запаси включають:
сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, на дання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою й складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;
готову продукцію, виготовлену на підприємстві та призначену для продажу;
товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більш як одного року або одного операційного циклу, якщо він триває більше за один рік.
Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
суми, що сплачуються згідно з договором поста чальнику (продавцю);
суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням зал асів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування;
інші витрати, які безпосередньо пов’язані з при дбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
Первісною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва. Первісна вартість запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається учасниками підприємства на основі середньоринкових цін на подібні активи. Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, є їх ринкова вартість.
При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
середньозваженої собівартості;
ціни продажу.
Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Оцінка запасів за методом ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.
Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.
Оцінка за цінами продажу основана на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну та змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Суму торгової націнки на реалізовані товари обчислюють як добуток продажної вартості реалізованих товарів і середнього процента торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної вартості одержаних у звітному місяці товарів.
У бухгалтерському обліку та звітності запаси відображуються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. За чистою вартістю реалізації вони відображуються тоді, коли на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва та збут [24, с.93-94].
Дебіторська заборгованість – це заборгованість перед підприємством постачальників, споживачів продукції, інших юридичних та фізичних осіб, фінансових і податкових органів.
До складу оборотних активів входять тільки поточна дебіторська заборгованість, яка виникає в процесі нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців із дати балансу.
Довгострокова дебіторська заборгованість, строк погашення якої більш як один рік, включається до складу необоротних активів.
Поточна заборгованість споживачів та постачальників є необхідним результатом операційної діяльності підприємства, має регулярний характер і пов’язана із затримками в оплаті товарів, робіт та послуг або з реалізацією продукції на умовах комерційного кредиту. Така заборгованість визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг і включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.
Чиста реалізаційна вартість відображує суму коштів, яку можна реально отримати при погашенні дебіторської заборгованості. її визначають як різницю між загальною величиною дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів, створеного за даною заборгованістю. Величину резерву сумнівних боргів розраховують виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості, яку здійснюють групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення з установленням коефіцієнта сумнівності (коефіцієнта ризику) для кожної групи. Коефіцієнт ризику встановлює підприємство виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Як правило, цей коефіцієнт зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості.
Величина резерву сумнівних боргів – це сума добутків поточної дебіторської заборгованості на коефіцієнт ризику для відповідної групи. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображується у складі інших операційних витрат. Якщо дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги визнається підприємством безнадійною, тобто такою, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, вона вилучається з активів з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. Поточна дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.
До заборгованості, не пов’язаної з реалізацією продукції, робіт та послуг, відносять заборгованість за розрахунками з бюджетом, заборгованість із нарахованих доходів, інші види заборгованості.
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом – це заборгованість фінансових і податкових органів перед підприємством, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.
Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів показує суму нарахованих, але не сплачених дивідендів, процентів, роялті, інших доходів та винагород, що підлягають надходженню.
Грошові кошти та короткострокові фінансові інвестиції є найбільш ліквідними активами підприємства.
Грошові кошти – це кошти, в національній та іноземній валюті у касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути, використані для поточних операцій: оплати товарів, робіт і послуг, розрахунків із постачальниками, трудовим колективом, податковими органами, іншими суб’єктами ринку.
Короткострокові фінансові інвестиції – це інвестиції на строк не більше як один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. До таких інвестицій належать вкладення в короткострокові державні цінні папери (облігації, векселі, казначейські зобов’язання), комерційні цінні папери емітовані іншими суб’єктами ринку, – фінансовими інститутами та корпораціями, банківські депозити тощо. Часто високоліквідні фінансові інвестиції називають еквівалентами грошових коштів, оскільки вони можуть бути швидко перетворені в грошові кошти і забезпечують виконання зобов’язань підприємства перед кредиторами.
У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє оборотним капіталом, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов’язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.
1.2 Основні завдання управління оборотними активами
Управління виробничим процесом і оборотними активами на підприємстві належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань належать:
визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів; продолжение
--PAGE_BREAK--
мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;
управління чистим оборотним капіталом підприємства;
забезпечення ліквідності та платоспроможності,
формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;
управління дебіторською заборгованістю;
управління грошовими коштами тощо.
У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.
Незважаючи на те що частка оборотних активів в активах підприємства значною мірою визначається його галузевою належністю (близько 40-50% активів промислових підприємств є оборотними активами), основну увагу при управлінні оборотним капіталом зосереджують на формуванні оптимальних для підприємства обсягу та структури оборотних активів. Обсяг оборотних активів має бути достатнім для забезпечення в довгостроковому періоді стабільної виробничої та фінансової діяльності підприємства. Крім того, він повинен бути оптимальним у контексті управління поточною діяльністю підприємства, тобто забезпечувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб’єкта на належному рівні.
Оскільки зміни в оборотних активах, як правило, пов’язані зі змінами в поточних пасивах підприємства та зі змінами в ліквідності, управління оборотним капіталом обов’язково включає управління чистим оборотним капіталом (ЧК), який визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями (при визначенні чистого оборотного капіталу часто виключають короткострокові вкладення, не пов’язані з операційною діяльністю):
ЧК = Товарно-матеріальні запаси +
+ Дебіторська заборгованість +
+ Грошові кошти – Поточні зобов’язання. (1.1)
Іншими словами, управління оборотним капіталом включає не тільки формування необхідного обсягу оборотних активів, а й визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства.
У процесі визначення необхідного обсягу оборотних активів підприємства можуть бути реалізовані різні стратегії інвестування, серед яких граничними є так звані «сильна» та «слабка» стратегії.
При «сильній» стратегії інвестування підприємство підтримує необхідний обсяг реалізації за рахунок мінімального обсягу оборотних активів. Реалізація такої стратегії пов’язана, з одного боку, зі зростанням прибутковості та ефективності використання оборотних засобів, а з другого – зі зростанням ризику можливих втрат внаслідок нестачі грошових коштів або товарно-матеріальних запасів для забезпечення неперервного й стабільного виробничого процесу. Така політика інвестування оборотних активів може використовуватись і приносити значну вигоду лише в умовах стабільного ринку та за наявності на підприємстві висококваліфікованих менеджерів з управління оборотним капіталом.
«Слабка» стратегія інвестування характеризується високим рівнем оборотного капіталу, яким підприємство підтримує визначений обсяг реалізації. Основними результатами реалізації такої стратегії є наявність у підприємства достатнього для стабільної виробничої діяльності обсягу оборотного капіталу й зниження рентабельності виробничого процесу внаслідок неефективного використання ресурсів. Як правило, до такої політики інвестування оборотних активів фінансові менеджери вдаються у разі нестабільної роботи постачальників, зростання цін на сировину та матеріали, а також при можливих не передбачуваних змінах на ринках збуту продукції та в розрахунках з іншими суб’єктами ринку.
У процесі реалізації будь-якої політики управління оборотним капіталом підприємства повинні намагатись прискорити оборотність оборотних активів з тим, щоб вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися на всіх стадіях кругообігу:
на стадії формування запасів – за рахунок ви значення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;
на стадії виробництва – за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;
на стадії реалізації продукції – за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики [19, с.328].
Підвищення оборотності обігових коштів дає змогу збільшити обсяги виробництва й реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.
При визначенні потреби в оборотному капіталі та реалізації тієї чи іншої політики інвестування оборотних активів потрібно також враховувати стан економіки в цілому. Підприємства, які організовують свою діяльність в умовах перехідної економіки, як правило, підтримують значний рівень оборотного капіталу, зокрема товарно-матеріальних запасів, що обумовлено необхідністю забезпечувати в умовах нестабільного ринку неперервність та рентабельність виробничого процесу.
Залежність між рівнем оборотного капіталу та прибутком показано на рис. 1.3. При низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього рівня прибутку в результаті нестачі оборотних коштів і втрати ліквідності.
/>
Рис. 1.3 Залежність між рівнем оборотного капіталу і прибутком
Зростання рівня оборотного капіталу до деякої величини забезпечує неперервний і стабільний виробничий процес за рахунок оптимальних для даного підприємства обсягу товарно-матеріальних запасів, залишку грошових коштів на рахунку та необхідного в конкретних умовах обсягу дебіторської заборгованості.
В результаті ефективного використання ресурсів прибуток досягає максимальної величини. Подальше нарощення обсягу оборотних активів приводить до виникнення надлишкових товарно-матеріальних запасів, невиправданої дебіторської заборгованості, неефективного використання грошових коштів, що негативно впливає на ефективність усієї виробничо-господарської діяльності підприємства та призводить до зниження прибутку.
Компроміс між ризиком втрати ліквідності при низькому рівні оборотного капіталу та зниженням ефективності виробничо-господарської діяльності внаслідок зростання обсягу оборотних активів можуть забезпечити наявність на підприємстві кваліфікованих фінансових менеджерів та розробка й реалізація ними ефективної політики управління оборотним капіталом.
1.3 Управління товарно-матеріальними запасами
Товарно-матеріальні запаси призначені для використання у виробничо-господарській діяльності. Вони включають сировину й матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію та інші запаси. Оскільки процеси виробництва і реалізації продукції практично ніколи не бувають ідеально узгоджені в часі, обсяг запасів може коливатись у значних межах. Крім того, на обсяг сировини, матеріалів і готової продукції впливає багато інших чинників.
Так, запаси готової продукції залежать від стабільності попиту, змін в обсягах ринку, сезонного коливання цін, строків зберігання, тривалості переробки, сезонності постачання та реалізації тощо. Продукцію також можна випускати і реалізувати партіями з метою економії витрат, що призводитиме до періодичних коливань залишку готової продукції на складі.
Запаси сировини, матеріалів і комплектуючих залежать від стабільності в роботі постачальників та в збуті продукції, сезонності виробництва, мінливості цін на сировину і готову продукцію. Якщо передбачаються збої та зміни цін у постачанні чи збуті, доцільно тримати більші запаси сировини, матеріалів та комплектуючих. Запаси потрібно збільшувати також при розширенні виробництва та зростанні обсягів реалізації. Слід також зазначити, що більші партії сировини можуть поставлятися зі знижкою або потребувати менших транспортних витрат у розрахунку на одиницю обсягу чи ваги.
Крім достатнього обсягу запасів готової продукції, сировини і матеріалів на підприємстві необхідно мати достатній обсяг незавершеного виробництва для забезпечення неперервності та гнучкості виробничого процесу. Правильно визначені запаси сировини, матеріалів і готової продукції забезпечують безперебійну роботу підприємства при збоях у постачанні та важко прогнозованому збуті. Результатом формування недостатнього обсягу запасів можуть бути порушення графіка виробничого процесу, зменшення обсягів збуту, втрата репутації підприємства на ринку.
Утримання певного обсягу товарно-матеріальних запасів на підприємстві завжди пов’язано зі значними витратами, оскільки необхідно витрачати кошти на оренду складських приміщень, пошук покупців і постачальників, оплату праці співробітників, які займаються зберіганням та транспортуванням запасів, тощо.
Найбільш важливішими складовими витрат є:
витрати на фінансування запасів, тобто на сплату процентів за банківськими та іншими позиками, оскільки придбання запасів переважно фінансують за рахунок позикових коштів;
витрати на компенсацію втрат у результаті морального старіння та псування матеріалів, сировини й готової продукції.
З урахуванням того, що більшість промислових підприємств закуповують сировину та комплектуючі партіями, а також реалізують продукцію партіями, тобто здійснюють оптові поставки своєї продукції покупцям, доцільно поділити витрати на утримання запасів на дві групи:
операційні витрати на утримання запасів, які включають витрати підприємства з фінансування, зберігання, страхування запасів, та витрати, пов’язані з моральним старінням і псуванням запасів. Для оцінки витрат з фінансування використовують, як правило, середньозважену вартість капіталу);
витрати на приймання та розміщення замовлень або на організацію замовлень. До них відносять витрати на переговори з партнерами по бізнесу, переобладнання устаткування для виконання конкретного замовлення, відповідні транспортні витрати, а також можливі втрати від збоїв у виробничому процесі в результаті низького рівня запасів, недоотримання виручки через відсутність достатніх запасів готової продукції на складі тощо.
Операційні витрати підприємства пропорційні до середньої величини запасів, оскільки обсяги банківського кредитування, страхові суми чи витрати на зберігання завжди визначаються величиною запасів (рис. 1.4). Чим більші запаси утримує підприємство, тим більшими будуть операційні витрати на їх утримання. Як правило, такі витрати визначаються у процентному відношенні до середнього обсягу запасів. продолжение
--PAGE_BREAK--
Витрати на приймання та розміщення замовлень, навпаки, обернено пропорційні до обсягу запасів, оскільки втрати від збоїв у виробничому процесі чи ризик недоотримання виручки через низький рівень запасів зменшуються при збільшенні рівня запасів, а основні витрати на організацію замовлення практично не залежать від обсягу самого замовлення.
Це свідчить про існування деякого оптимального для підприємства обсягу товарно-матеріальних запасів і відповідно оптимального обсягу замовлення, при якому витрати на утримання запасів будуть мінімальними. Обсяг запасів, менший від оптимального, призводить до збільшення витрат і зростання ризику зупинки виробництва; обсяг запасів, що перевищує оптимальний, також призводить до збільшення витрат на зберігання виробничих запасів, але вже в результаті виникнення надлишкових запасів та знерухомлення грошових коштів.
Основні завдання фінансового менеджера при управлінні товарно-матеріальними запасами полягають в аналізі обсягу та структури запасів, а також джерел їх формування і подальшому формуванні такого обсягу та структури запасів, які б забезпечили неперервність і стабільність виробничого процесу при мінімальних витратах на утримання запасів.
Певною мірою вирішити основні завдання управління запасами дають можливість моделі Баумоля та Міллера – Орра, які з успіхом застосовуються також для оптимізації управління грошовими коштами підприємства.
/>
Рис. 1.4 Визначення найекономнішого обсягу замовлення (НОЗ)
Модель Баумоля, яка ґрунтується на припущеннях про точно прогнозований збут, рівномірне надходження замовлень та рівномірне їх виконання, дає можливість аналітично виразити залежність між обсягом запасів (замовлення) та витратами на їх утримання. Диференціюванням цієї залежності можна визначити найекономніший або оптимальний обсяг замовлення (ООЗ), за якого витрати на утримання запасів будуть мінімальними:
/>, (1.2)
де Р– річний обсяг реалізації в одиницях продукції;
Вз– витрати на організацію замовлення;
Во– операційні витрати на утримання запасів, у процентах до обсягу запасів;
Цз– закупівельна ціна одиниці продукції.
При рівномірному збуті та постачанні й утриманні запасів на оптимальному рівні середній залишок запасів на складі визначається величиною ООЗ: 2, а точка нового замовлення – періодом на підготовку до реалізації чергової партії продукції.
Якщо підприємство підтримує деякий рівень страхового запасу на складі (С), коливання залишку запасів буде визначатись інтервалом {С, ООЗ + С}, середній залишок – величиною (ООЗ + С) : 2(рис. 1.5), а точка замовлення визначатиме рівень запасів, при якому потрібно організувати їх поповнення.
Модель Міллера – Орра, яку іноді називають вдосконаленою моделлю Баумоля, визначає оптимальні обсяг запасів та точку замовлення на основі рівня страхового запасу С, витрат на утримання запасів та дисперсії залишку запасів на складі.
Процедура мінімізації витрат на утримання запасів з урахуванням можливих відхилень залишку запасів від деякого розрахункового значення дозволяє визначити інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку запасів на складі І, який визначає оптимальний обсяг замовлення та рівень запасів Р, що відповідає точці замовлення:
/>, (1.3)
/>, (1.4)
де Вз – витрати на організацію замовлення;
Во – операційні витрати на утримання запасів у процентах до обсягу запасів;
σ – стандартне відхилення залишку запасів на складі;
С – страховий запас.
Рис. 1.5. Стан товарно-матеріальних запасів на складі
Моделі Міллера – Орра і Баумоля, хоча й мають велике практичне значення, можуть слугувати лише орієнтиром при управлінні товарно-матеріальними запасами в умовах нестабільного ринку, характерного для України і багатьох інших країн з перехідною економікою.
У цілому, при плануванні запасів сировини та матеріалів на підприємстві незалежно від політики управління запасами, що буде формуватись менеджерами підприємства, необхідно:
оцінити вартість і доступність коштів для фінансування придбання запасів;
проаналізувати та оцінити найбільш вагомі витрати на утримання запасів, а саме витрати на фінансування, страхування, складування та можливі втрати в результаті старіння й псування запасів;
врахувати сезонну доступність сировини та сезонні коливання обсягів виробництва;
визначити оптимальний розмір закупки сировини чи матеріалів з урахуванням як витрат на зберігання запасів, так і можливої економії від зниження ціни сировини чи вартості доставки при збільшенні розміру закупки;
визначити мінімальний обсяг страхового запасу, який буде достатнім для забезпечення безперебійної роботи підприємства в умовах нерівномірного постачання та збуту.
1.4 Управління дебіторською заборгованістю
Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу – одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.
Якщо підприємство функціонує в умовах перехідної економіки, значні та стабільні обсяги дебіторської й кредиторської заборгованості, як правило, свідчать про низький рівень фінансової дисципліни в розрахунках між підприємствами. Дебіторська заборгованість у цьому випадку є одним із видів іммобілізованих активів, коштами, що тимчасово вилучені з обігу, а кредиторська – коштами, що тимчасово залучені в безоплатне користування. Дебіторська і кредиторська заборгованості знецінюються в умовах інфляції, тому доцільним є зменшення дебіторської і збільшення кредиторської заборгованості в певних межах.
У країнах з розвиненою ринковою економікою, для яких характерний високий рівень конкуренції на ринку товарів та послуг, дебіторська і кредиторська заборгованості свідчать про активне використання підприємствами механізму комерційного кредитування. Як правило, при цьому між обсягами дебіторської та кредиторської заборгованості існує чіткий і контрольований з боку фінансового менеджера взаємозв’язок, а обсяг, структура і середній строк погашення дебіторської заборгованості визначаються кредитною політикою підприємства. Остання виступає одним із необхідних структурних елементів управління дебіторською заборгованістю і комерційним кредитом на підприємстві. Весь механізм управління комерційним кредитом включає:
формування ефективної кредитної політики, яка б забезпечувала як достатньо високі обсяги реалізації, так і низький ризик неповернення з боку покупців-позичальників;
управління кредитним портфелем (дебіторською заборгованістю) підприємства в цілому;
управління процедурою кредитування.
Основними параметрами дебіторської заборгованості, які мають визначатись кредитною політикою підприємства на основі глибокого аналізу особливостей фінансово-господарської діяльності підприємства та конкурентного середовища, є обсяг дебіторської заборгованості (обсяг продаж у кредит) та середній строк погашення заборгованості. Основними проблемами, які повинні вирішити менеджери підприємства, формую чи його кредитну політику, є:
визначення максимально допустимих рівнів ризику;
визначення оптимального кредитного періоду;
встановлення системи знижок;
встановлення механізму інкасації коштів.
Визначення максимально допустимих рівнів ризику полягає в розрахуванні оптимального співвідношення між обсягом продаж у кредит та розміром можливих втрат при кредитуванні покупців різного класу. Збільшення прибутку від зростання обсягу продаж у кредит має перевищувати можливі збитки від реалізації товару менш надійним покупцям. Оцінка можливих втрат від продажу в кредит включає оцінку кредитоспроможності потенційних та реальних покупців, встановлення відповідних кредитних рейтингів і ризиків неповернення для них, а також у подальшому оцінку обсягу можливих втрат від кредитування покупців різного класу. Як правило, для покупців з різним рівнем кредитоспроможності встановлюють різні умови кредитування. Чим нижчий кредитний рейтинг покупця, тим жорсткішими будуть умови кредитування. Коефіцієнти втрат для покупців різних категорій ризику наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Коефіцієнти втрат для покупців різних категорій ризику
Категорія ризику
1-ша
2-га
3-тя
4-та продолжение
--PAGE_BREAK--
5-та
6-та
7-ма
8-ма
Коефіцієнт втрат, %
0-0,5
0,5-1
1-2
2-5
5-10
10-20
Більше 20
При комерційному, як і при банківському кредитуванні, кредитування покупців низьких категорій не здійснюється, покупці 6-8-ї категорій, як правило, оплачують вартість товарів у момент поставки або на умовах передоплати.
При цьому визначаються кредитний період, протягом якого мають надійти кошти за реалізовану продукцію, та розмір дисконту, який надається за оплату продукції раніше від визначеного строку. Слід зауважити, що продаж з дисконтом у разі комерційного кредитування означає продаж за реальною ринковою ціною, а оплата в повному обсязі – компенсацію продавцю ринкової вартості товару та плати за користування коштами протягом кредитного періоду. Умови кредитування мають вигляд «k/n1netn2», що означає дисконт у розмірі kпроцентів, якщо оплата здійснюється протягом періоду n1днів, і оплату в повному обсязі, якщо вона здійснюється в період від n1до n2днів.
Стандартні умови кредитування в умовах розвиненої ринкової економіки передбачають дисконт у розмірі 1-3%, якщо оплата відбувається протягом 10-20 днів, і повну оплату протягом 30-60 днів. Умови «2/10 net30»означають дисконт у розмірі 2%, якщо оплата здійснюється протягом перших 10 днів із дня поставки продукції продавцем, і оплату в повному обсязі, якщо вона проводиться в період 10-30 днів із дати поставки товару [24, с.189-190].
У результаті кредитування покупців різного рівня кредитоспроможності частина дебіторської заборгованості завжди буває непогашеною. При цьому частка безнадійних боргів пропорційна до строку комерційного кредиту. Наприклад, статистичні дані свідчать, що в США безнадійна дебіторська заборгованість підприємств зі строком погашення до 30 днів становить близько 4% загального обсягу заборгованості, до 31-60 днів – 10%, 61-90 днів – 17%, 91-120 днів – близько 26% обсягу дебіторської заборгованості. Резерви, які створюють великі американські корпорації для покриття можливих збитків у результаті непогашення дебіторської заборгованості, становлять 1-6% обсягу дебіторської заборгованості.
Залежно від ситуації на ринку та фінансово-господарського стану підприємства-кредитора ним може проводитись більш чи менш жорстка кредитна політика. Більш жорстка кредитна політика пов’язана з підвищенням вимог до кредитоспроможності покупців, зменшенням кредитного періоду та знижок за ранню оплату, а також збільшенням вимог до інкасації коштів У разі простроченої заборгованості.
М’яка кредитна політика сприяє збільшенню обсягів реалізації продукції і визначається пом’якшенням вимог до кредитоспроможності покупців, збільшенням кредитного періоду та дисконту. Продумана кредитна політика, яка відповідає поточній ринковій кон’юнктурі та фінансовим можливостям підприємства, забезпечує зростання обсягів реалізації, прибутку і в кінцевому підсумку сприяє підвищенню ефективності всієї фінансово-господарської діяльності підприємства.
Отже, ефективність комерційного кредитування, як і банківського, визначається умінням правильно оцінювати й ефективно управляти кредитним ризиком. Однак, якщо банк при поганому управлінні кредитним ризиком може стати банкрутом, підприємство-кредитор при проблемах із погашенням та управлінням дебіторською заборгованістю може звернутись до фінансових посередників – факторингових фірм і певною мірою вирішити свої проблеми.
1.5 Управління грошовими коштами
Кругообіг капіталу на підприємстві супроводжується рухом грошових коштів, внаслідок чого збільшується або зменшується залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. При ефективному управлінні фінансами у підприємства не виникають часті та непередбачувані потреби в поповненні грошових коштів за рахунок банківських чи інших позик. Залишок коштів на рахунку поповнюється надходженнями від реалізації продукції і зменшується в разі оплати сировини, матеріалів, виплати заробітної плати, сплати податків тощо. При збалансованому в часі грошовому потоку при звичайній діяльності підприємства, яка не супроводжується розширенням обсягів виробництва, залишок коштів на рахунку разом зі страховим запасом у вигляді ліквідних цінних паперів, як правило, достатній для здійснення поточних виплат.
Утримання залишку грошових коштів на рахунку пов’язано з витратами, оскільки грошові кошти, як і інші активи підприємства, фінансуються за рахунок джерел, за користування якими потрібно сплачувати певну плату. Незважаючи на те, що деякі зобов’язання підприємства є коштами, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємства на безоплатній основі (кредиторська заборгованість по заробітній платі, перед засновниками тощо), середня вартість ресурсів, розрахована на основі вартості власних та позикових коштів, може бути значною.
Формування страхового запасу у вигляді ліквідних цінних паперів зменшує витрати, пов’язані з утриманням необхідного для забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства рівня високоліквідних активів. Однак крім позитивного моменту при утриманні страхового запасу у вигляді ліквідних цінних паперів – отримання доходу від володіння ними, купівля-продаж цінних паперів супроводжується транзакційними витратами, які зменшують загальний рівень прибутку від вкладення коштів у цінні папери. Упущена вигода від утримання страхового запасу в грошових коштах (втрати, пов’язані з тим, що грошові кошти знерухомлені та не приносять прибутку) визначає, так звані альтернативні витрати на утримання залишку грошових коштів. Останні порівнюють з витратами на зберігання товарно-матеріальних запасів.
Збільшення середнього залишку грошових коштів на рахунку підприємства призводить до зростання альтернативних витрат і одночасно зменшує ризик втрати ліквідності. Зменшення залишку грошових коштів супроводжується зменшенням витрат на їх утримання і зростанням ризику втрати ліквідності та платоспроможності.
Управління залишком грошових коштів полягає у визначенні деякого оптимального для підприємства рівня середнього залишку грошових коштів, який дає змогу з одного боку, підтримувати платоспроможність підприємства на належному рівні, а з другого – отримувати прибуток від інвестування тимчасово вільних грошових коштів.
У цілому управління грошовими коштами на підприємстві включає:
розрахунок фінансового циклу, або періоду обороту грошових коштів;
аналіз руху грошових коштів та його прогнозування;
визначення оптимального залишку грошових коштів і оптимізацію розрахунків;
складання бюджетів поточних надходжень і ви трат тощо [21, с.238].
Фінансовий цикл, або період, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту, визначають на основі даних про тривалість виробничого циклу та середній строк реалізації продукції. Аналіз руху грошових коштів проводять на основі Звіту про рух грошових коштів.
При прогнозуванні грошових потоків розглядають можливі варіанти руху грошових коштів, оцінюють відповідні їм імовірності та виявляють позитивні або негативні тенденції, що дає можливість більш кваліфіковано підходити до складання бюджетів поточних надходжень та витрат і приймати ефективні управлінські рішення щодо управління оборотним капіталом підприємства в цілому.
Для визначення оптимального залишку грошових коштів і оптимізації розрахунків використовують моделі Баумоля та Міллера – Орра, оскільки завдання управління залишком грошових коштів можна трактувати як завдання управління запасами грошових коштів, тобто управління запасами. Альтернативні витрати можна розглядати як витрати на утримання запасів, а транзакційні, пов’язані з перетворенням частини страхового запасу ліквідних цінних паперів у грошові кошти, – як витрати на поповнення запасів (на організацію замовлення).
Застосування моделі Баумоля для визначення оптимального залишку грошових коштів передбачає виконання досить жорстких обмежень щодо руху грошових коштів на підприємстві, а саме:
рух коштів точно прогнозований;
кошти витрачаються з постійною швидкістю;
надходження коштів відбувається періодично і виключно за рахунок реалізації цінних паперів.
Модель Баумоля дає можливість аналітично виразити залежність між залишком грошових коштів та витратами на його утримання (рис. 1.6). Оптимальний залишок грошових коштів, при якому витрати на його утримання будуть мінімальними, розраховують за формулою:
/>, (1.5)
де Р – річні потреби в грошових коштах;
Вт – транзакційні витрати, пов’язані з перетворенням частини страхового запасу ліквідних цінних паперів у грошові кошти;
Ва – альтернативні витрати в процентах до обсягу грошових коштів.
/>
Рис. 1.6 Визначення оптимального залишку грошових коштів
Середній залишок грошових коштів на рахунку становить половину оптимального залишку, якщо підприємство допускає мінімальний залишок на рахунку, який дорівнює нулю, і (ОЗГК + МЗ): 2, якщо підприємство підтримує мінімальний залишок (МЗ) на рахунку на деякому рівні. Коливання залишку грошових коштів на рахунку за моделлю Баумоля (рис. 1.7) визначається інтервалом {МЗ, ОЗГК + МЗ}. При зменшенні залишку до мінімального рівня МЗ здійснюється продане ліквідних цінних паперів в обсязі ОЗГК і поповнення запасу грошових коштів. Кошти витрачаються до моменту, коли залишок знову досягне мінімального значення і відбудеться їх чергове поповнення. продолжение
--PAGE_BREAK--
Рис. 1.7 Рух грошових коштів згідно із моделлю Баумоля
Модель Міллера – Орра є більш прийнятною з практичного погляду, оскільки враховує непередбачені коливання залишку грошових коштів на рахунку, що є характерним для підприємств, які не можуть точно спрогнозувати щоденний рівень надходжень та витрат.
Модель визначає інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку I, при якому мінімізуються сумарні витрати на утримання грошових коштів на рахунку:
/>, (1.6)
де Вт – транзакційні витрати;
σ – стандартне відхилення одноденного чистого потоку грошових коштів;
Ва – альтернативні витрати в процентах до обсягу грошових коштів у розрахунку на день.
Середня величина залишку СЗ та точка повернення Р, що визначає рівень, відносно якого залишок на рахунку може збільшуватись і зменшуватись у певних межах, визначаються з таких виразів:
/>, (1.7)
/>, (1.8)
де МЗ– мінімальний залишок коштів на рахунку.
Коливання залишку грошових коштів, що відповідає моделі Міллера – Орра, показано на рис. 1.8. Щодня в результаті здійснення господарських операцій залишок коштів на рахунку змінюється. При збільшенні залишку до рівня, який визначається верхньою межею коливання залишку (МХЗ = МЗ + I), здійснюється купівля цінних паперів на суму (2 / 3)×Iі зменшення залишку до рівня, що визначається точкою повернення Р. «Точка повернення» Рзгідно з формулою (1.7) ділить інтервал Iу співвідношенні 2: 1. При зменшенні залишку коштів на рахунку до мінімального рівня здійснюється продаж цінних паперів на суму (1 / 3)×Iі поновлення обсягу грошових коштів до рівня Р.
Отже, коливання залишку коштів на рахунку відбувається довільно, поки не досягає максимального чи мінімального рівня. По досягненні верхньої або нижньої межі коливання (які визначаються інтервалом I) залишок коштів на рахунку повертається до рівня Ршляхом купівлі чи продажу цінних паперів.
Особливістю завдань, які вирішує менеджер у процесі управління грошовими коштами підприємства, є їх оперативний характер і необхідність знаходити компромісні рішення (як, наприклад, щодо формування залишку грошових коштів, який би був, з одного боку, достатнім для забезпечення платоспроможності, а з другого – не потребував значних витрат на його утримання). Ці завдання ускладнюються в умовах нестабільного ринку, коли підприємству важко спрогнозувати надходження коштів, оперативно вирішити питання щодо короткострокового кредитування або інвестування коштів у ліквідні цінні папери. У таких випадках особливого значення набуває складання бюджетів поточних надходжень та витрат, які на основі майбутніх чітко визначених у часі надходжень і витрат грошових коштів дають змогу визначити рівень забезпеченості підприємства грошовими коштами та своєчасно виявити потреби в додатковому фінансуванні.
/>
Рис. 1.8 Рух грошових коштів згідно з моделлю Міллера – Орра
Такі бюджети виступають не тільки необхідним елементом у системі управління оборотним капіталом, а й відіграють важливу роль у процесі оперативного фінансового планування.
У цілому, якість управління грошовими коштами підприємства суттєво залежить не лише від кваліфікації фінансового менеджера, його уміння планувати потребу в грошових коштах та оперативно приймати фінансові рішення, а й від макроекономічної ситуації в державі та рівня розвитку ринків цінних паперів, кредитних ресурсів і банківських послуг.
Розділ 2 Аналіз процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс»
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
ВАТ «Київпромстройсервіс» засноване згідно з наказом Управління комунального майна м. Києва від 20 червня 1994 року №131 шляхом перетворення державного комунального підприємства ВАТ «Київпромстройсервіс» у відкрите акціонерне товариство відповідно до розпоряджень Представника Президента України у м. Київ від 13 серпня 1993 року №862 «Про порядок корпоратизації підприємств комунальної власності м. Києва та від 23 вересня 1993 року №1018 «Про затвердження переліку підприємств комунальної власності, що підлягають корпоратизації, та графіку їх проведення».
Дочірні та спільні підприємства до складу ВАТ «Київпромстройсервіс» не входять. ВАТ «Київпромстройсервіс» має в своєму складі 7 промислових та допоміжних цехів, підрозділи заводоуправління та складські приміщення, а саме:
1. Основні:
цех металоформ і оснастки;
цех металоконструкцій;
механічний цех;
цех по виготовленню металевих та броньованих дверей.
2. Допоміжні:
інструментальний цех;
енерго-механічний цех;
автотранспортний цех.
А також:
монтажну ділянку;
ремонтно-будівельну ділянку;
охорона;
склад сировинних матеріалів;
склад готової продукції та інструментів.
Метою діяльності товариства є задоволення потреб промислових підприємств та будівельних організацій у металоформах, металопрокаті, оснастках, товарній арматурі та реалізація, на основі отриманого прибутку, інтересів акціонерів та трудового колективу.
Основні види діяльності підприємства:
виготовлення і реалізація металоформ, оснастки та товарної арматури для виробництва залізобетонних конструкцій;
виготовлення і реалізація будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій;
виробництво товарів народного споживання та надання послуг населенню;
проведення зовнішньоекономічних операцій;
надання виробничих, транспортних, експедиційних, ринкових, посередницьких, брокерських та інших послуг;
реалізація столярних виробів, пиломатеріалів;
виготовлення металевих конструкцій і виробів для населення.
Основною продукцією ВАТ «Київпромстройсервіс» є:
металоформи та оснастка для виготовлення залізобетонних конструкцій;
освітлювальні опори та металеві огорожі;
металеві броньовані двері.
Протягом 10-ти років товариство було провідним у випуску металоформ для залізобетонних конструкцій. Основними споживачами до реформування ВАТ «Київпромстройсервіс» були заводи ЗБК м. Київ. За всі ці роки на підприємстві постійно вдосконалювалась технологія випуску, методи зварювання, конструктивне виконання металоформ та оснастки з метою зменшення собівартості, підвищення якості та технологічного удосконалення.
В результаті довготривалої співпраці підприємства з основними споживачами виробився певний інтелектуальний потенціал та гнучкі підходи щодо вимог замовників. Значна частина замовлень виготовляється по технічним завданням замовників і являє собою переважно вироби індивідуального виконання. За цей час було запатентовано два нові підходи технологічного зварювання та методика зміцнення жорсткості металоформ за допомогою ексреактивних ребер жорсткості. Крім того в співпраці з заводом ЗБК №1 були розроблені та введені в експлуатацію металоформи для виготовлення полегшених залізобетонних панелей для перекриття, які дозволили при виробництві економити близько 20% цементно-керамзітного розчину. Також була розроблена та виготовлена металоформа для виготовлення монолітних гаражів.
ВАТ «Київпромстройсервіс» приймало активну участь у реконструкції м. Київ. У 2004 році був виготовлений комплект металоформ та оснастки УБ-1 та УБ-2 для залізобетонної розділювальної смуги доріг.
Таким чином, підприємство є провідним у галузі виробництва та проектування металоформ та оснастки. Об’єктне орієнтування комплектів, яке враховує особливості обладнання заводів ЗБК, доробка та, як правило, пусконалагоджувальні роботи проводяться силами власних спеціалістів ВАТ «Київпромстройсервіс», що являється досить вагомим рушієм підвищення конкурентоспроможності виготовляємої продукції. продолжение
--PAGE_BREAK--
Виготовлення освітлювальних опор та металевих огорож освоєно ВАТ «Київпромстройсервіс» не так давно. Освітлювальні опори, що виготовляються підприємством, - досить високотехнологічний продукт. Завдяки використання верстатів внутрішнього плазмового зварювання металоконструкцій (ВВПЗ-4) освітлювальні опори мають підвищену жорсткість конструкції та зменшену масу і матеріаломісткість.
Освітлювальні опори ОП-1, ОП-4, ОП-7, ОП-8/2, ОП-12/П є альтернативною заміною вже застарілих залізобетонних опор, більшість з яких потребує заміни в зв’язку з закінченням строку безпечної експлуатації. Вищевказані опори не піддатливі процесам вивітрювання та мають у 10-12 разів вищий коефіцієнт статичної міцності ніж залізобетонні опори (Акт випробування Державно інституту міцності при Академії наук України від 26 квітня 2003 року №131). Завдяки цьому строк безпечної експлуатації зазначених металевих опор складає 35 років. Основним недоліком металевих опор є те, що вони потребують періодичного фарбування, що збільшує експлуатаційні витрати замовників. Але спеціалістами підприємства розроблений метод покриття металевих опор полімерною фарбою, яка забезпечує гарантований надійний антикорозійний захист на протязі 25 років. Такі освітлювальні опори мають кращий естетичний дизайн, завдяки чому покращується благоустрій вулиць, на яких вони встановлюються.
Виготовлення металевих дверей розпочато на ВАТ «Київпромстройсервіс» в 2005 році на діючому виробництві, використовуючи наявні потужності. Але збільшення обсягів виробництва даної продукції потребує розширення виробничих площ, закупки та монтажу додаткового обладнання згідно з технологічним циклом.
Для здійснення своєї основної діяльності товариство забезпечує:
проведення науково-технічної політики, що забезпечує підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення технології та виробничого процесу;
поліпшення якості продукції, створення та впровадження нового перспективного асортименту металевих виробів;
раціональне використання сировинних, матеріальних та трудових ресурсів, застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів;
підвищення продуктивності праці;
збільшення прибутку;
створення безпечних умов праці на виробництві.
Майно ВАТ «Київпромстройсервіс» складається з основних засобів, позаоборотних активів та обігових коштів, вартість яких відображається в бухгалтерському балансі.
ВАТ «Київпромстройсервіс» є власником:
майна, переданого йому засновником у власність;
продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;
одержаних доходів;
іншого майна, набутого на підставах, незаборонених законодавством.
Підприємством створюються наступні фонди:
резервний (страховий);
споживання;
нагромадження;
дивідендів;
інші.
Обсяги виробництва у 2004-2006 роках наведені у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Динаміка обсягів виробництва продукції ВАТ «Київпромстройсервіс»
за 2004-2006 роки, тис. грн.
Показники
2004 рік
2005 рік
2006 рік
Обсяг продукції (робіт) в оптових цінах підприємства без ПДВ (у порівняних цінах)
1605
1623
4151,5
Собівартість виготовленої продукції
1524,2
1649,8
3945,5
Біля 50% виробничих затрат у собівартості складають сировина, основні матеріали та комплектуючі вироби, тобто продукція заводу характеризується високим рівнем матеріаломісткості.
Дані по основним засобам заводу наведені на рис. 2.1 та у таблиці 2.2.
Основні засоби товариства мають незначний знос (на кінець 2005 року 34%, 2006 року - 36%). Але спостерігається негативна тенденція до збільшення цього показника. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів невисокий: у 2005 році він склав 0,64%, що не достатньо при наявному ступені зносу. Віковий склад груп основного обладнання за станом на кінець 2005 року наведено у таблиці 2.3.
/>
Рис. 2.1 Вартість основних засобів ВАТ «Київпромстройсервіс»
Використання застарілого обладнання (у «віці» 10 років і більше -44%) потребує збільшення витрат на його ремонт та підтримку в працездатному стані. Наявність незначної кількості нового обладнання (у «віці» до 5 років -8,8%) та низький коефіцієнт оновлення морального та фізичного зношеного обладнання погіршує положення, що склалося. Особливе занепокоєння в цьому відношенні викликає стан металоріжучого та вантажно-розвантажувального обладнання, майже половина якого знаходиться у «віці» більше 10 років.
Коефіцієнт завантаження технологічних груп обладнання ВАТ «Київпромстройсервіс» по видам виробництва за 2006 рік складає:
Технологічна оснастка (метало форми, бортоснастка) 0,75
Нестандартне обладнання 0,54
Товарна арматура 0,69
Металеві та броньовані двері 0,89
Величина коефіцієнту завантаження обладнання свідчить про наявний резерв збільшення обсягів випуску продукції.
Таблиця 2.2
Вартість основних засобів ВАТ «Київпромстройсервіс» у 2004-2006 роках, тис. грн
Показники
01.01.2005
01.01.2006
01.01.2007
Залишкова вартість
Знос
Первісна вартість
10377,90
4748,90
15126,80
10085,10
5126,10
15211,20
9764,900
5537,900
15302,800
Надійшло (введено за рік)
-
83,20
98,000
Вибуло за рік
-
9,10
7,000
Коефіцієнт вибуття
-
0,06
0,050
Коефіцієнт оновлення продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
34
30
30
3. Всього спеціалістів
57
48
57
а також за віком:
212
185
294
до 19 років
6
3
15
19-30 років
49
44
58
31-50 років
117
103
187
більше 50 років
40
35
34
Таким чином, виходячи з потреб і можливостей по поповненню кадрового складу заводу, можна зробити висновок: підприємство має можливість відбору кадрів на якісній основі в залежності від вимог виробництва. Для поліпшення умов праці розробляються заходи, що відображені у щомісячних планах з підготовки виробництва, НТП і контролю головним інженером. Заробітна плата кожного робітника складається з постійної частини (тариф оклад) і перемінної (премії, надбавки, доплати). Диференціація тарифних ставок та посадових окладів залежить від:
умов складності, кваліфікації (визначається сітками, схемою посадових окладів);
значення виробництв, служб;
умов праці (її важкість, шкідливість).
Таким чином, ВАТ «Київпромстройсервіс» має високий виробничий та науковий потенціал.
2.2 Аналіз управління оборотними активами підприємства
За наведеним балансом (таблиця 2.8) підприємства визначимо необоротні та оборотні активи підприємства, власні та залучені кошти, оборотний, чистий оборотний та власний оборотний капітал.
Таблиця 2.8
Баланс підприємства, тис. грн
Активи
Пасиви
Основні засоби
450
Статутний капітал
400
Нематеріальні активи
70
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
90
ТМЗ
320
Довгострокові кредити банків
200
Дебіторська заборгованість
100
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги
120
Грошові кошти
50
Інші поточні зобов’язання
180
Усього
990
Усього
990
До необоротних активів підприємства належать основні засоби та нематеріальні активи (450 + 70 = 520 тис. грн.), до оборотних – товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти (320 + 100 + 50 = 470 тис. грн.). Власні кошти підприємства складаються зі статутного капіталу та нерозподіленого прибутку (400 + 90 = 490 тис. грн.); залучені кошти – із довгострокових кредитів, кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань (200 + 120 + 180 = 500 тис. грн.). Поточними зобов’язаннями є кредиторська заборгованість та інші поточні зобов’язання (120 + 180 = 300 тис. грн.). Оборотний капітал, який визначається обсягом оборотних активів підприємства, становить 470 тис. грн. Чистий оборотний капітал визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями, тобто 470 – 300 = 170 тис. грн. Власного оборотного капіталу підприємство не має, оскільки всі власні кошти вкладено в необоротні активи (490 – 520
На початку 2005 року ВАТ «Київпромстройсервіс» придбало обладнання для цеху металоконструкцій на суму 50000 грн. Транспортні витрати на доставку обладнання становили 300 грн., витрати, пов’язані з монтажем та введенням в експлуатацію – 600 грн. Протягом року було проведено модернізацію обладнання, витрати на яку дорівнюють 3000 грн., нараховано знос у розмірі 12000 грн., частину обладнання вартістю 10000 грн. наприкінці року передано у фінансовий лізинг. За цей час ринкові ціни на подібне обладнання знизились до 47000 грн., а з урахуванням ступеня зносу – до 34000 грн.
Визначимо первісну вартість обладнання, а також балансову та відновну вартість через рік після придбання, тобто на кінець 2006 року.
Первісна вартість обладнання становить: 50000 + 300 + 600 = 50900 грн., оскільки до неї включаються витрати на придбання, доставку, монтаж та введення в експлуатацію обладнання. Відновна вартість дорівнює 34000 грн. Вона визначається сумою коштів, які необхідно в даний момент витратити на придбання такого обладнання. Витрати на модернізацію становлять 6% балансової вартості обладнання на початок року (3: 50 × 100%), отже, збільшують балансову вартість і підлягають амортизації. Слід зазначити, якщо витрати на модернізацію не перевищують 5% балансової вартості обладнання на початок року, вони можуть бути віднесені до валових витрат підприємства.
Вартість обладнання, переданого у фінансовий лізинг, зменшує балансову вартість обладнання на відповідну величину. У результаті цього балансова вартість обладнання на кінець 2006 року становила
50900 + 3000 – 12000 – 10000 = 25900 грн.
На початку 2006 року для потреб автотранспортного цеху придбано автомобіль, за який було сплачено 25,5 тис. грн. Ринкові ціни на такий автомобіль коливаються в межах 26-27 тис. грн. На зборах засновників його оцінено на суму 26,8 тис. грн. Визначимо, первісну вартість автомобіля, враховуючи, що автомобіль передано як внесок до статутного капіталу, в безоплатне та безстрокове користування, причому придбаний він за кошти ВАТ «Київпромстройсервіс».
При передачі автомобіля як внеску до статутного капіталу його первісна вартість становила 26,8 тис. грн., оскільки її визначали збори засновників. Оскільки автомобіль придбано за кошти підприємства, його вартість дорівнює сумі сплачених за нього коштів і становить 25,5 тис. грн. У разі передачі автомобіля в безоплатне і безстрокове користування його вартість визначається на основі середньоринкових цін, і становить 26,5 тис. грн.
Первісна вартість основних засобів цеху металоформ і оснастки (Вп) – 50 тис. грн. Строк корисного використання (n) – 5 років.
Визначимо щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації (таблиця 2.9) для наступних варіантів: Вл= 0; Вл= 5 тис. грн.
За формулою А = Вn: n= 50: 5 = 10 тис. грн.
За формулою А = (Вn – Вл): n= (50 –5): 5 = 9 тис. грн. продолжение
--PAGE_BREAK--
Первісна вартість обладнання інструментального цеху – 12 тис. грн. Строк корисного використання – 5 років.
Визначимо норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ) (таблиця 2.10).
Згідно з формулою Na= 100%: n= 100% : 5 = 20%.
Ліквідаційна вартість обладнання (вартість на кінець 2006 року) для методів зменшуваного залишку та подвійного зменшуваного залишку становить відповідно 3,93 і 0,93 тис. грн.
Таблиця 2.9
Амортизаційні відрахування та балансова вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації
Рік
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість, тис. грн.
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість, тис. грн.
2002
10
50 – 10 = 40
9
50 – 9 = 41
2003
10
40 – 10 = 30
9
41 – 9 = 32
2004
10
30 – 10 = 20
9
32 – 9 = 23
2005
10
20 – 10 = 10
9
23 – 9 = 14
2006
10
10 – 10 = 0
9
14 – 9 = 5
Таблиця 2.10
Результати застосування методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ)
Рік
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість(МЗЗ)
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість (МПЗЗ)
2002
12 ×2,4 = 2,4
12 – 2,4 = 9,6
12 ×2 ×0,2 = 4,8
12 – 4,8 = 7,2
2003
9,6 ×0,2 = 1,92
9,6 – 1,92 = 7,68
7,2 ×2 ×0,2 = 2,88
7,2 – 2,88 = 4,32
2004
7,68 ×0,2 = 1,54
7,68 – 1,54 = 6,14
4,32 ×2 ×0,2 = 1,73
4,32 – 1,73 = 2,59
2005
6,14 ×0,2 = 1,23
6,14 – 1,23 = 4,91
2,59 ×2 ×0,2 = 1,04
2,59 – 1,04 = 1,55
2006
4,91 ×0,2 = 0,98
4,91 – 0,98 = 3,93
1,55 ×2 ×0,2 = 0,62
1,55 – 0,62 = 0,93
Первісна вартість устаткування цеху по виготовленню металевих та броньованих дверей (Вn) –40 тис. грн., а ліквідаційна (Вл) – 4 тис. грн., строк корисного використання – 4 роки, загальний виробничий ресурс (К) – 400 тис. виробів. Кількість виробленої продукції за роками наведено у таблиці 2.11.
Визначимо щорічні амортизаційні відрахування методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції.
Таблиця 2.11
Кількість вироблених металевих та броньованих дверей
Рік
2003 рік
2004 рік
2005 рік
2006 рік
Кількість, тис. шт.
100
110 продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
11-й
12-й
Обсяг оборотних активів, тис. грн.
200
195
203
212
253
266
281
290
272
267
243
229
Системна складова, яка визначається мінімальним значенням ОК, становить 195 тис. грн. Змінна складова визначається як різниця між максимальним і мінімальним значеннями ОК, тобто 290 – 195 = 95 тис. грн. Середнє значення ОК обчислимо за формулою середнього арифметичного:
/>
Чиста виручка від реалізації освітлювальної опори – 2000 грн. Для виготовлення освітлювальної опори використовується 3 комплектуючі (К1, К2, К3), інші витрати на виготовлення та реалізацію становлять 200 грн.
Визначимо прибуток підприємства від реалізації цього виробу, розраховуючи собівартість комплектуючих за методами ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості. Дані для розрахунку собівартості комплектуючих наведено у таблиці 2.15.
Таблиця 2.15
Вихідні дані для розрахунку собівартості комплектуючих освітлювальної опори
Дата поставки
K1
K2
K3
Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
05.01.2006
680
200
450
200
300
200
14.03.2006
695
500
480
500
310
500
25.04.2006
710
300
500
300
320
300
За методом ФІФО собівартість комплектуючих визначається собівартістю перших за часом надходження, тобто собівартістю комплектуючих, які надійшли 05.01.2006 року. Прибуток від реалізації виробу дорівнює:
П = Чиста виручка – Витрати =
= 2000 – 680 – 450 – 300 – 200 = 370 грн.
За методом ЛІФО собівартість комплектуючих визначається собівартістю останніх за часом надходження, тобто, собівартістю комплектуючих, які надійшли 25.04.2006 року. Прибуток від реалізації виробу буде таким:
П = Чиста виручка – Витрати =
= 2000 – 710 – 500 – 320 – 200 = 270 грн.
Собівартість комплектуючих (Ск) за методом середньозваженої вартості обчислимо діленням сумарної вартості комплектуючих на їх загальну кількість:
Ск = (680 × 200 + 695 × 500 + 710 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 696,5 грн.;
Ск = (450 × 200 + 480 × 500 + 500 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 480 грн.;
Ск = (300 × 200 + 310 × 500 + 320 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 311 грн.
Прибуток від реалізації виробу дорівнює:
П = Чиста виручка – Випрати=
= 2000 – 696,5 – 480 – 311 – 200 = 312,5 грн.
Визначити необхідний рівень резерву сумнівних боргів з дебіторської заборгованості. Загальній обсяг дебіторської заборгованості –200 тис. грн. Ризик неповернення 30% заборгованості становить 2%; 40% заборгованості –5%; 20% заборгованості – 10%; 10% заборгованості є безнадійною.
Визначимо середній ризик неповернення та величину резерву сумнівних боргів за всім обсягом заборгованості. Встановимо, як зміниться рівень ризику, якщо 50% заборгованості, яка мала ризик неповернення 10%, стане безнадійною.
Резерв сумнівних боргів формується відповідно до ризику неповернення та обсягу дебіторської заборгованості.
Середній ризик неповернення за всім обсягом заборгованості дорівнює:
РН= 0,3 ×0,02 + 0,4 ×0,05 + 0,2 ×0,1 + 0,1 ×1 = 0,146, або 14,6%.
Величина резерву сумнівних боргів:
РСБ= 0,146 ×200000 = 29200 грн.
50% заборгованості, що має ризик неповернення 10%, становить 20%: 2 = 10%загального обсягу заборгованості. Якщо ця заборгованість стане безнадійною, 10% усієї заборгованості буде мати ризик неповернення 10%, а 20% стане безнадійною. Середній ризик неповернення РНза всім обсягом заборгованості в цьому випадку становитиме:
РН= 0,3 ×0,02 + 0,4 ×0,05 + 0,1 ×0,1 + 0,2 ×1 = 0,236, або 23,6%. продолжение
--PAGE_BREAK--
Підприємство протягом 2006 року реалізувало освітлювальні опори, металоформи та металеві огорожі чотирьом фірмам. Обсяги продаж та заборгованість, яка з різних причин залишилась непогашеною, за підприємствами наведено у таблиці 2.16.
Таблиця 2.16
Обсяги продаж та непогашена заборгованість за підприємствами
П1
П2
П3
П4
Обсяги продаж, тис. грн.
200
350
400
560
Заборгованість, тис. грн.
4
7
12
28
Визначимо ризик неповернення за кожним підприємством. Крім того, визначимо який резерв сумнівних боргів ВАТ «Київпромстройсервіс» має сформувати, оскільки в наступному році має намір реалізувати продукцію тим самим фірмам у таких самих пропорціях.
Ризик неповернення за кожним з підприємств визначається співвідношенням обсягу непогашеної заборгованості до обсягу продаж:
Р1 = 4: 200 = 0,02, або 2%;
Р2 = 7: 350 = 0,02, або 2%;
Р3 = 12: 400 = 0,03, або 3%;
Р4 = 28: 560 = 0,05, або 5%.
Середній ризик неповернення за всіма підприємствами:
РН = (4 + 7 + 12 + 28): (200 + 350 + 400 + 560) =
= 51: 1510 = 0,0338 або 3,38%.
Таким чином, резерв сумнівних боргів, який ВАТ «Київпромстройсервіс» має сформувати у наступному році, має становити близько 3,4% від загального обсягу продаж, оскільки середній ризик неповернення, розрахований на основі даних за попередній рік, дорівнює 3,38%.
2.3 Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства
ВАТ «Київпромстройсервіс» займається реалізацією наборів столярних виробів і пиломатеріалів. Набори купують у виробників за закупівельною ціною, що дорівнює 100 грн. Після цього на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів становлять близько 20% від їх обсягу, а витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання для нанесення нових надписів на вироби – 500 грн. Замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року. Визначимо оптимальний обсяг замовлення.
Оскільки мають місце рівномірні постачання та збут продукції, для визначення оптимального обсягу замовлення можна використати модель Баумоля. Витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання фактично є витратами на організацію замовлення, тому згідно з формулою (1.2) оптимальний обсяг замовлення становитиме:
/>
Отже, при річному обсязі реалізації 13000 наборів підприємству з метою мінімізації витрат, пов’язаних з утриманням запасів, доцільно замовляти і купувати для остаточної обробки й реалізації набори в кількості 806 шт. в одному замовленні. Таких замовлень по 806 шт. протягом року при рівномірному постачанні буде здійснено: 13000: 806 » 16. Тобто приблизно раз на півтора місяці підприємство купуватиме для обробки 806 наборів.
Якщо для переналагодження обладнання та виконання інших робіт, пов’язаних із виконанням чергового замовлення, необхідно приблизно один тиждень (протягом тижня продається у середньому: 13000: 52 = 250 наборів), підприємству варто замовляти нову партію наборів при залишку запасів на складі 250 шт.
У разі, якщо підприємство з метою зменшення ризиків формує страховий запас на рівні 150 наборів (обсяг страхового запасу підприємство встановлює самостійно, враховуючи можливі збої в постачанні, нерівномірний збут тощо), кількість наборів на складі з урахуванням оптимального обсягу запасів буде коливатись в інтервалі {150, 150 + 806}, а середній рівень запасів визначатиметься кількістю (150 + 806): 2 = 478 наборів. Обсяг запасів, що відповідає точці замовлення, становитиме: 150 + 250 = 400 наборів (рис. 2.4), максимальний обсяг запасів: 150 + 806 = 956 наборів.
Рис. 2.4 Коливання залишку запасів на складі підприємства
У 2007 році для виготовлення будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій ВАТ «Київпромстройсервіс» планує закуповувати сировину на умовах комерційного кредиту. Строк кредитування – 45 днів. При сплаті за сировину протягом перших 10 днів надається знижка 2%. Підприємству необхідно закупити сировини на суму 200000 грн., очікувати надходження коштів для розрахунків за неї через 45 днів і розглядати можливість розрахуватись зі знижкою за рахунок банківського кредиту (ставка кредитування – 12% річних).
У таких умовах необхідним є прийняття управлінського рішення щодо вибору варіанту більш прийнятного для підприємства: розрахуватись вчасно власними коштами чи протягом перших 10 днів за рахунок банківського кредиту. Вигода від знижки дорівнює: 200000 × 0,02 = 4000 грн., оскільки оплата за сировину протягом пільгового періоду становить 98% її вартості, тобто: 200000 × 0,98 = 196000 грн.
При розрахунках банківським кредитом підприємству треба взяти позику на 35 днів, тому що знижку можна отримати лише при розрахунках протягом перших 10 днів, а кошти на підприємство надійдуть через 45 днів. Проценти за кредит становлять 196000 × 0,12 × (35: 365) = 2255 грн. Чиста вигода від знижки дорівнює: 4000 – 2255 = 1745 грн.
Отже, ВАТ «Київпромстройсервіс» доцільно отримати кредит у банку і розрахуватись за сировину протягом пільгового періоду зі знижкою.
Підприємство вважає за потрібне на початку 2007 року поповнити запаси сировини для виготовлення металоформ, оснастки та товарної арматури для виробництва залізобетонних конструкцій на суму 100000 грн. Постачальник пропонує придбати сировини у 1,5 рази більше зі знижкою 5%. Річні витрати на утримання запасів становлять близько 20% їх вартості. Придбана надлишкова сировина не буде використана для виробництва продукції протягом кварталу. Визначимо, чи доцільно ВАТ «Київпромстройсервіс» створювати надлишкові запаси сировини.
Отже, підприємству пропонують придбати сировини на суму:100000 × 1,5 = 150000 грн. Вигода від придбання сировини зі знижкою становить:150000 × 0,05 = 7500 грн. Вартість утримання протягом кварталу додаткових запасів дорівнює: 50000 × 0,2 × 3: 12 = 2500 грн.
За рахунок створення надлишкових запасів можна заощадити: 7500 – 2500 = 5000 грн., тому підприємству доцільно скористатись пропозицією постачальника і придбати сировини на суму 150000 грн., або з урахуванням знижки – на суму: 150000 × 0,95 = 142500 грн.
ВАТ «Київпромстройсервіс» реалізує будівельно-монтажну оснастку та нестандартне обладнання промисловим підприємствам та організаціям на умовах комерційного кредиту. Річні обсяги реалізації та ціна реалізації продукції однакові для обох видів продукції. Порівняємо виручку від реалізації в кредит будівельно-монтажної оснастки і нестандартного обладнання за 2006 рік.
Умови комерційного кредиту наступні:
для будівельно-монтажної оснастки: «2/10 net30», 65% покупців здійснюють оплату протягом перших 10 днів, 35% –в період 10-30 днів;
для нестандартного обладнання: «3/15 net 45», 60% покупців здійснюють оплату протягом перших 15 днів, 40% –в період 15-45 днів.
65% покупців будівельно-монтажної оснастки сплачують 98% коштів за придбану продукцію, оскільки купують її зі знижкою 2%, 35% покупців сплачують 100% вартості. Якщо прийняти річну виручку від реалізації продукції за 1, то реальне надходження коштів від реалізації будівельно-монтажної оснастки протягом року становить: 0,65 × 0,98 + 0,35 × 1 = 0,987, або 98,7% виручки.
60% покупців нестандартного обладнання сплачують 97% коштів за придбану продукцію, оскільки купують її зі знижкою 3%, 40% покупців сплачують 100% вартості. Якщо прийняти річну виручку від реалізації продукції за 1, то реальне надходження коштів від реалізації нестандартного обладнання протягом року дорівнює: 0,6 × 0,97 + 0,4 × 1 =0,982, або 98,2% виручки.
Отже, кошти, отримані ВАТ «Київпромстройсервіс» протягом 2006 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.
Тобто, якщо річні обсяги реалізації становлять, наприклад, 1 млн. грн., річна вигода від реалізації будівельно-монтажної оснастки порівняно з реалізацією нестандартного обладнання становитиме: 1000000 × 0,005 = 5000 грн. продолжение
--PAGE_BREAK--
ВАТ «Київпромстройсервіс» реалізує металеві броньовані двері на умовах комерційного кредиту. 50% покупців виступають позичальниками 2-го класу, 20% – 3-го і 30% – 4-го класу. Річна виручка від реалізації металевих броньованих дверей становить 5000000 грн. За рахунок кредитування покупців 5-го класу обсяг реалізації у 2007 році планується збільшити на 25%. Визначимо, як при цьому зростуть чисті надходження підприємства.
Якщо для розрахунків використовувати максимальні ризики неповернення для покупців різних класів (таблиця 1.1), середній ризик неповернення у результаті реалізації продукції позичальникам 2-4-го класів становитиме: 0,5 ×0,005 + 0,2 ×0,01 + 0,3 ×0,02 = 0,0045, або 0,45%.
Чисті надходження коштів дорівнюватимуть 100% – 0,45% = 99,55% виручки, або 5000000 ×0,9955 = 4977500 грн.
Збільшення виручки на 25%, або на: 5000000 ×0,25 = 1250000 грн., у результаті кредитування покупців 5-го класу означає, що покупці цього класу складатимуть 25: 125 = 0,2; покупці 2-го класу – 50: 125 = 0,4; 3-го – 20: 125 = 0,16; 4-го – 30: 125 = 0,24 загальної чисельності покупців. Середній ризик неповернення у цьому випадку становитиме: 0,4 ×0,005 + 0,16 ×0,01 + 0,24 ×0,02 + 0,2 ×0,05 = 0,0184, або 1,84%.
Чисті надходження коштів з урахуванням ризику неповернення будуть такими: 100% – 1,84% = 98,16% виручки, або 6250000 ×0,9816 = 6135000 грн.
Отже, при зростанні обсягів реалізації на 1250000 грн. чисті надходження коштів зростуть на: 6135000 – 4977500 = 1157500 грн.
Використовуючи модель Міллера – Орра, розрахуємо інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ВАТ «Київпромстройсервіс» та точку повернення.
Дохідність високоліквідних цінних паперів підприємства – 11,7% річних, середні витрати, пов’язані з придбанням чи продажем одного цінного папера, – 10 грн., дисперсія Dодноденного коливання залишку грошових коштів на рахунку – 8410000 грн.2. Мінімальний залишок коштів на рахунку підприємство встановило на рівні 20000 грн.
Згідно з моделлю Міллера – Орра (формули (1.6)-(1.8)) інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку грошових коштів на рахунку, при якому мінімізуються сумарні витрати на утримання грошових коштів, дорівнює:
/>.
Середню величину залишку СЗта точку повернення Р, що визначає рівень, відносно якого залишок на рахунку може збільшуватись і зменшуватись у певних межах, визначимо з виразів:
/>;
/>.
Враховуючи те, що транзакційні витрати (Вт) у розрахунку на один цінний папір становлять 10 грн., дохідність високоліквідних цінних паперів фактично визначає альтернативні витрати, які в розрахунку на день становлять: Ва= 11,7: 365 = 0,032%, дисперсія одноденного чистого потоку грошових коштів D= 8410000 грн.2, мінімальний залишок коштів на рахунку МЗ= 20000 грн., отримаємо:
I= 3(3 ×10 ×8410000: (4 ×0,00032))1/3= 9238 грн.;
Р= 9238: 3 + 20000 = 23079 грн.;
СЗ= (4 ×23079 – 20000): 3 = 24106 грн..
При зростанні залишку коштів на рахунку до максимального рівня, що визначається величиною МЗ + I= 20000 + 9238 = 29238 грн., необхідно придбати цінні папери на суму МЗ + I–Р= 29238 –23079 = 6159 грн. з тим, щоб залишок коштів знизився до точки повернення. При зниженні залишку коштів на рахунку до мінімального рівня потрібно продати цінні папери на суму: Р – МЗ= 23079 – 20000 = 3079 грн., щоб поповнити запас грошових коштів до рівня, що визначається точкою повернення.
Таким чином, результати застосування моделі Міллера – Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ВАТ «Київпромстройсервіс».
Розділ 3б Шляхи удосконалення процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс»
3.1 Рекомендації щодо способів визначення потреби в оборотних коштах
Діяльність підприємства неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об’єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності ВАТ «Київпромстройсервіс». Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.
Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.
У практиці ВАТ «Київпромстройсервіс» доцільно використовувати два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.
Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.
Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку ВАТ «Київпромстройсервіс».
Визначення потреби в оборотних коштах необхідно здійснювати через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємства. Для ВАТ «Київпромстройсервіс» до них належать:
умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;
організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;
умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.
За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації ВАТ «Київпромстройсервіс» в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.
У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.
Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.
Значення нормування оборотних коштів полягає в наступному:
по-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва;
по-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти підприємства;
по-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;
по-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.
Визначення планової потреби в оборотних коштах повинно передбачати розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період – рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:
1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.
Норма оборотних коштів – це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70%-80% загальних витрат за статтею в цілому.
2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. продолжение
--PAGE_BREAK--
Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5. Заключний етап нормування – визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємства, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.
Слід відзначити, що найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.
Нині підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року № 279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів установлено Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей.
Виробничі запаси створюються ВАТ «Київпромстройсервіс» для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.
Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули:
H = ON,
де Н – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. грн.);
О – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);
N – норма оборотних коштів (днів).
Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.
Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів ВАТ «Київпромстройсервіс» включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.
Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника До споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.
Так, якщо час руху вантажу від постачальника до споживача становить 20 днів. Поштовий пробіг документів – 12 днів. Обробка документів у постачальника і в банківських установах – 4 дні. За цих умов транспортний запас дорівнює чотирьом дням (20 – 12 – 4).
За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.
Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.
Підготовчий запас – це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.
Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається умовами роботи ВАТ «Київпромстройсервіс» і тривалістю підготовчих операцій.
Поточний запас – норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.
У норму оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс», як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.
У разі, коли за розробки норм оборотних коштів у частині поточного запасу щодо окремих видів матеріалів відсутні планово-календарні строки поставок, середній інтервал між поставками визначається на підставі даних про фактичне надходження матеріалів. Для цього кількість днів у році (360) слід розділити на загальну кількість поставок даного виду матеріалів за звітний рік. У розрахунках середнього інтервалу не враховуються дрібні партії та надміру великі надходження.
Поставки від кількох постачальників можуть суттєво різнитися за обсягом і за величиною інтервалів між окремими партіями, що залежить від різних причин – особливостей транспортування, періодичності випуску тих чи тих матеріальних цінностей постачальниками, умов конкретних договорів на постачання тощо. У такому разі середній інтервал між поставками розраховується як середньозважена величина. Для її визначення обсяг кожної поставки сировини й матеріалів множать на інтервал у днях до наступної поставки і суму одержаних добутків ділять на загальний обсяг поставки, узятий для розрахунків середньозваженого інтервалу.
Гарантійний (страховий) запас ВАТ «Київпромстройсервіс» доцільно створювати з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50% поточного запасу.
Для матеріалів, що надходять зі складів постачальницьких і збутових організацій з доставкою автотранспортом, страхового запасу здебільшого не передбачається.
В окремих випадках, пов’язаних із підвищеним ризиком несвоєчасного надходження матеріалів, норму оборотних коштів у частині страхового запасу щодо окремих видів матеріалів можна збільшити понад 50% норми оборотних коштів на поточний запас.
На підставі норм оборотних коштів, обчислених за складовими елементами, необхідно визначити норматив для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.
До виробничих запасів ВАТ «Київпромстройсервіс» входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані предмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребують визначення оптимальної потреби в них.
Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за видами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.
Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Величина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборотних коштів на основні матеріали.
Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива у непромислових господарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.
Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році. Норматив розраховується для різних видів тари: покупна, власного виробництва і разова тара, яка надходить з матеріалами і не підлягає поверненню постачальникам; яка підлягає поверненню; тарні матеріали, які враховуються за статтею «Тара».
Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн. товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації).
Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування і транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.
Оскільки для ВАТ «Київпромстройсервіс» вкладення оборотних коштів у запасні частини незначні, а прямий підрахунок перехідних залишків їх утруднений, норматив оборотних коштів на запасні частини може бути розрахований укрупненим методом (виходячи із даних про залишки запасних частин для ремонтів і вартості діючого виробничого, силового обладнання і транспортних засобів). Для цього необхідно визначити середньорічні залишки запасних частин за виключенням зайвих, непотрібних, віднесених до недіючого обладнання за звітний рік. Далі розрахувати середню вартість діючого виробничого, силового обладнання і транспортних засобів, виходячи із даних про їхню вартість на початок і кінець звітного року. Потім визначають вартість запасних частин на 1000 гривень діючого обладнання діленням вартості середньорічних фактичних залишків запасних частин на середню вартість виробничого, силового обладнання і транспортних засобів.
Розраховану норму оборотних коштів слід взяти за основу розрахунку нормативу оборотних коштів на запасні частини на плановий рік. Ця норма може коригуватися з урахуванням продовження строків міжремонтних періодів у запланованому році.
Норматив оборотних коштів на запасні частини в планованому році визначається множенням середньорічної вартості виробничого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на скориговану норму оборотних коштів на запасні частини.
Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предметів залежить від складу цієї статті. Малоцінні та швидкозношувані предмети ВАТ «Київпромстройсервіс» служать, як правило, менше одного року і, беручи участь у процесі виробництва, не є предметами праці. Свою вартість на вартість готової продукції вони переносять не повністю, а частинами.
Норматив оборотних коштів для малоцінних і швидкозношуваних предметів слід визначати окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: малоцінний і швидкозношуваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змінне обладнання; виробнича тара.
Потреба в оборотних коштах для кожної групи розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв’язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знаходяться в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив, слід брати з рахунку 50% їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передачі зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані предмети враховуються за їхньою повною вартістю. продолжение
--PAGE_BREAK--
Незавершене виробництво – один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20% загальної вартості оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).
Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається з формули:
Н = З × Д × К,
де З – одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;
Д – тривалість виробничого циклу, днів;
К – коефіцієнт зростання витрат.
Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.
Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей.
Оскільки кількість виробів у незавершеному виробництві ВАТ «Київпромстройсервіс» велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об’єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити середньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, за плановою собівартістю.
Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції. Послідовність і темпи зростання витрат у різних виробництвах різні. Вони залежать від особливостей продукції, що виробляється, технології та організації виробництва. Що більше витрат припадає на перші дні циклу, то вищим є коефіцієнт зростання витрат і більшим – норматив оборотних коштів.
Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:
К = (А + 0,5Б) / (А + Б),
де А – витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу;
Б – наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.
До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.
До наступних витрат відносять усі інші витрати – заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.
Так, якщо виробнича собівартість виробу дорівнює 250 грн. Витрати в перший день виробничого циклу становлять 150 гривень. Протягом решти днів витрати розподіляються рівномірно. Відтак коефіцієнт зростання витрат дорівнюватиме (150 + (100 × 0,5)) / 250 = 0,8.
Якщо витрати на виготовлення одиниці продукції за днями виробничого циклу розподіляються нерівномірно, коефіцієнт зростання витрат (К) визначається як середньозважений показник.
Витрати майбутніх періодів включають виробничі витрати, здійснені в даному плановому періоді, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди.
Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається за формулою:
Н = Со + Рп – Рв,
де Н – норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;
Co – сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів;
Рп – витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами;
Рв – витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.
Витрати на освоєння виробництва нових видів продукції включаються в розрахунок потреби в оборотних коштах на витрати майбутніх періодів на основі розроблених підприємством кошторисів для кожного виробу, який підлягає освоєнню. Ці витрати визначаються на весь період освоєння з розподілом по роках, а також на плановий рік по кварталах.
Розрахунок нормативу оборотних коштів на витрати майбутніх періодів здійснюється на кожний рік.
До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.
Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.
Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю:
Н = З × Р,
де З – одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);
Р – норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів).
Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк. Час на окремі операції визначається розрахунковим способом.
За великої номенклатури продукції, що випускається, норма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена стосовно норм для груп продукції, які включають не менше 70%-80% запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.
Сукупний норматив оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» на плановий рік слід визначати підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих оборотних коштів. Виходячи із загальної потреби підприємства в оборотних коштах, розраховують приріст (зменшення) їхнього нормативу в запланованому періоді. Ці дані використовуються під час складання фінансового плану. У фінансовому плані для покриття приросту нормативу оборотних коштів мають бути забезпечені відповідні джерела.
Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив повинен щорічно коригуватися ВАТ «Київпромстройсервіс» з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції доцільно використовувати економічний метод розрахунку.
Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).
Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.
Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми.
Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.
Так, наприклад, якщо норматив оборотних коштів підприємства на початок планового року становив 1000 тис. грн., у тому числі виробничий – 800 тис. грн., невиробничий – 200 тис. грн. Зростання виробничої програми на плановий рік передбачене в розмірі 10% проти минулого року. У плановому році в результаті реалізації заходів для поліпшення використання оборотних коштів передбачається прискорення їх обертання на 2%.
Виходячи з наведених даних виконаємо такі розрахунки.
1. Визначаємо виробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:
(800 × 110%) / 100% = 880 тис. грн.
Визначаємо невиробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:
(200 × 105%) / 100% = 210 тис. грн.
3. Загальний норматив на плановий рік становитиме 1090 тис. грн. (880 + 210).
4. У зв’язку з прискоренням обертання оборотних коштів у плановому році на 2% визначаємо очікувану суму вивільнення з обігу оборотних коштів:
(1090 × 2%) / 100% = 21,8 тис. грн. продолжение
--PAGE_BREAK--
5. Отже, норматив оборотних коштів на плановий рік з урахуванням прискорення обороту коштів становитиме 1068,2 тис. грн. (1090 – 21,8). Приріст нормативу становитиме 68,2 тис. грн. (1068,2 – 1000).
На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.
Слід зазначити, що метод прямого розрахунку застосовується, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах.
Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об’єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.
3.2 Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста ВАТ «Київпромстройсервіс». Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Як правило, мінімальна потреба ВАТ «Київпромстройсервіс» в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Для ВАТ «Київпромстройсервіс» власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу ВАТ «Київпромстройсервіс», а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.
З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними ВАТ «Київпромстройсервіс» має змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.
Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину – 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.
Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.
Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.
Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу ВАТ «Київпромстройсервіс», її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.
Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.
На покриття приросту нормативу оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.
Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за ВАТ «Київпромстройсервіс», не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості ВАТ «Київпромстройсервіс» щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.
У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.
Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.
Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.
Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.
Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.
Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.
Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємства, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.
Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.
За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо – від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.
Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан ВАТ «Київпромстройсервіс», сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами. продолжение
--PAGE_BREAK--
3.3 Рекомендації щодо підвищення ефективності аналізу стану і використання оборотних коштів
Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.
Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші позаоборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) «Баланс», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку «розділу І пасиву балансу Ф. 1». «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (рядок 080).
Отже, з суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).
Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.
Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.
Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.
Брак власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.
Надлишок власних оборотних коштів створюється у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.
Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.
До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Крв). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:
Крв = Фн / М,
де Фн – фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);
М – вартість майна підприємства, грн.
Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів доцільно використовувати різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообертання на підприємстві:
О = С × Т / Р,
де О – термін обертання оборотних коштів, днів;
С – середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;
Т – тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;
Р – обсяг реалізованої продукції, грн.
Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.
Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме так:
/>,
де С1, С2,… С12 – сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);
С13 – сума оборотних коштів на початок наступного року.
Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою:
/>.
Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за останньою формулою, статистика вважає точнішим.
Нехай вартість оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» у звітному році на початок кожного місяця становила, тис. грн.: січень – 830, лютий – 860, березень – 780, квітень – 820, травень – 770, червень – 840, липень – 810, серпень – 750, вересень – 790, жовтень – 800, листопад – 780, грудень – 810, січень наступного року – 870.
Виходячи з формули середньої арифметичної, сума оборотних коштів становитиме 808,5 тис. грн. ((830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790 + 800 + 780 + 810 + 870) / 13).
Сума оборотних коштів за рік, розрахована за середньою хронологічною, становитиме 805,0 тис. грн. ((1/2 × 830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790 + 800 + 780 + 810 +1/2 × 870) / 12).
Тривалість обертання коштів – це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період – і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей (таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Розрахунок обертання оборотних коштів за рік
№
Показник
Одиниці виміру
За планом
Фактично
Відхилення від плану
1.
Реалізація товарної продукції
тис. грн.
5580,0
6120,0
+ 540
2.
Середні залишки нормованих оборотних коштів
тис. грн.
785,0
805,0
+ 20
3.
Одноденний обсяг реалізації продукції
тис. грн.
15,5
17,0
+ 1,5
4.
Час обертання оборотних коштів
дні
50,6
47,3
– 3,3 продолжение
--PAGE_BREAK--
Дані таблиці 3.1 свідчать, що фактичний час обертання коштів за рік скоротився проти плану на 3,3 дня (50,6 – 47,3). Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. У нашому прикладі за рахунок прискорення часу обертання оборотних коштів з обороту вивільняється 56,1 тис. грн. (17,0 × 3,3).
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:
Ко = Р / С,
де Ко – коефіцієнт обертання оборотних коштів.
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.
У нашому прикладі кількість оборотів збільшилась за рік на 0,5 обороту ((6120 / 805) / (5580 / 785)), що позитивно позначилось на діяльності підприємства.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:
Кз = С / Р,
де Кз – коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.
Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.
У нашому прикладі (таблиця 3.1) фактично у 1 грн. реалізованої продукції авансовано 13 коп. (805,0 / 6120,0), тоді як за планом передбачалось 14 коп. (785,0 / 5580,0), що свідчить про підвищення ефективності витрат.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:
Ке = П / С;
Р = (П / С) × 100%,
де Ке – коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;
П – прибуток від реалізації продукції, грн.;
Р – рентабельність оборотних коштів, %.
Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів, порядок їхнього визначення та їхній економічний зміст наведено у таблиці 3.2.
Таблиця 3.2
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів
№
Показник
Визначення
Економічна сутність
1.
Наявність оборотних коштів
[Вк+ З] – [Оз+ Пк]
Характеризує величину власних оборотних коштів
а) брак
Фн
Перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю
б) надлишок
Фн> Н
Перевищення фактичної наявності оборотних коштів над нормативом
2.
Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства
Фн/ М
Відображає питому вагу вартості оборотних коштів у загальній вартості майна підприємства
3.
Оборотність
СТ / Р
Характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот
4.
Коефіцієнт обертання
Р / С
Характеризує кількість оборотів за період, що аналізується
5.
Коефіцієнт завантаження
С / Р
Показує, скільки оборотних коштів авансовано у 1 грн. реалізованої продукції
6.
Прибутковість
П / С
Характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів
7.
Рентабельність
(П / С) ×100%
Визначає ступінь використання оборотних коштів
Вк – власні кошти;
З – забезпечення наступних витрат;
Оз – основні засоби та інші позаоборотні активи;
Пк – позикові кошти;
Фн – фактична наявність оборотних коштів;
Н – норматив оборотних коштів;
М – вартість майна підприємства;
С – середня вартість оборотних коштів;
Т – тривалість періоду, за який обчислюється обертання оборотних коштів;
Р – обсяг реалізації продукції;
П – прибуток від реалізації продукції.
Поліпшення використання оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:
скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;
прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним. продолжение
--PAGE_BREAK--
Абсолютне вивільнення оборотних коштів – це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).
Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.
За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.
Ураховуючи це, ВАТ «Київпромстройсервіс» слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції тощо.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.
Практика господарювання ВАТ «Київпромстройсервіс» підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.
Доцільним для практичного застосування ВАТ «Київпромстройсервіс» є наступні показники:
коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.);
коефіцієнт покриття (Кп);
коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).
Перший показник (Кз.к.) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) «Баланс» цей показник (Кз.к.) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260):
/>,
де Кз.к. – коефіцієнт забезпечення власними коштами;
Вк – власні кошти, грн.;
åз.к. – загальна сума оборотних коштів, грн.
Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.
Коефіцієнт покриття (Кп) – це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (підсумок IV розділу пасиву балансу):
/>,
де Кп – коефіцієнт покриття;
åп.а. – сума усіх поточних активів, грн.;
åк.з. – сума короткострокових зобов’язань, грн.
Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу):
/>,
де Кабс.л.– коефіцієнт абсолютної ліквідності;
Гк.– грошові кошти, грн.;
Кв– короткострокові вкладення, грн.;
åк.з.– сума короткострокових зобов’язань, грн.
Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25-0,35. За значення меншого ніж 0,2підприємство вважається неплатоспроможним.
Отже, фінансова стійкість ВАТ «Київпромстройсервіс» визначається ситуацією, коли підприємство за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості повинна стати виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Однак це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства повинно бути створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.
Висновки
Дослідження теоретичних основ управління оборотними активами підприємства показало, що оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов’язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу.
Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.
Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.
Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.
При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
собівартості останніх за часом надходження за пасів (ЛІФО);
середньозваженої собівартості;
ціни продажу.
У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє оборотним капіталом, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов’язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.
Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань належать: продолжение
--PAGE_BREAK--
визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів;
мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;
управління чистим оборотним капіталом підприємства;
забезпечення ліквідності та платоспроможності,
формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;
управління дебіторською заборгованістю;
управління грошовими коштами тощо.
У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.
Іншими словами, управління оборотним капіталом включає не тільки формування необхідного обсягу оборотних активів, а й визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства.
У процесі реалізації будь-якої політики управління оборотним капіталом підприємства повинні намагатись прискорити оборотність оборотних активів з тим, щоб вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися на всіх стадіях кругообігу:
на стадії формування запасів – за рахунок ви значення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;
на стадії виробництва – за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;
на стадії реалізації продукції – за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики.
В роботі визначена залежність між рівнем оборотного капіталу та прибутком. При низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього рівня прибутку в результаті нестачі оборотних коштів і втрати ліквідності.
Операційні витрати підприємства пропорційні до середньої величини запасів, оскільки обсяги банківського кредитування, страхові суми чи витрати на зберігання завжди визначаються величиною запасів. Чим більші запаси утримує підприємство, тим більшими будуть операційні витрати на їх утримання. Як правило, такі витрати визначаються у процентному відношенні до середнього обсягу запасів.
Основні завдання фінансового менеджера при управлінні товарно-матеріальними запасами полягають в аналізі обсягу та структури запасів, а також джерел їх формування і подальшому формуванні такого обсягу та структури запасів, які б забезпечили неперервність і стабільність виробничого процесу при мінімальних витратах на утримання запасів. Певною мірою вирішити основні завдання управління запасами дають можливість моделі Баумоля та Міллера – Орра, які з успіхом застосовуються також для оптимізації управління грошовими коштами підприємства.
Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу – одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.
Кругообіг капіталу на підприємстві супроводжується рухом грошових коштів, внаслідок чого збільшується або зменшується залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. При ефективному управлінні фінансами у підприємства не виникають часті та непередбачувані потреби в поповненні грошових коштів за рахунок банківських чи інших позик.
У цілому управління грошовими коштами на підприємстві включає:
розрахунок фінансового циклу, або періоду обороту грошових коштів;
аналіз руху грошових коштів та його прогнозування;
визначення оптимального залишку грошових коштів і оптимізацію розрахунків;
складання бюджетів поточних надходжень і ви трат тощо.
Модель Баумоля дає можливість аналітично виразити залежність між залишком грошових коштів та витратами на його утримання.
Модель Міллера – Орра є більш прийнятною з практичного погляду, оскільки враховує непередбачені коливання залишку грошових коштів на рахунку, що є характерним для підприємств, які не можуть точно спрогнозувати щоденний рівень надходжень та витрат.
В роботі проаналізовано процес управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс». Визначено:
необоротні та оборотні активи підприємства, власні та залучені кошти, оборотний, чистий оборотний та власний оборотний капітал; щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації;
норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ);
щорічні амортизаційні відрахування методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції. Щорічні амортизаційні відрахування відповідно до обсягу виробленої продукції;
щоквартальні амортизаційні відрахування за методом, який використовують у податковому обліку, а також залишкову вартість основних засобів за групами на кінець кожного кварталу;
системну та змінну складові оборотного капіталу (ОК), а також середнє значення оборотного капіталу за рік.
Визначено прибуток підприємства від реалізації освітлювальних опор, розраховуючи собівартість комплектуючих за методами ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості.
Дослідження дебіторської заборгованості показало, що резерв сумнівних боргів, який ВАТ «Київпромстройсервіс» має сформувати у 2007 році, має становити близько 3,4% від загального обсягу продаж, оскільки середній ризик неповернення, розрахований на основі даних за попередній рік, дорівнює 3,38%.
Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства дозволив визначити оптимальний обсяг замовлення наборів столярних виробів і пиломатеріалів. Набори купують у виробників за закупівельною ціною, що дорівнює 100 грн. Після цього на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів становлять близько 20% від їх обсягу, а витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання для нанесення нових надписів на вироби – 500 грн. Замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року.
Оскільки мають місце рівномірні постачання та збут продукції, для визначення оптимального обсягу замовлення використана модель Баумоля.
У 2007 році для виготовлення будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій ВАТ «Київпромстройсервіс» планує закуповувати сировину на умовах комерційного кредиту. Строк кредитування – 45 днів. При сплаті за сировину протягом перших 10 днів надається знижка 2%. Підприємству необхідно закупити сировини на суму 200000 грн., очікувати надходження коштів для розрахунків за неї через 45 днів і розглядати можливість розрахуватись зі знижкою за рахунок банківського кредиту (ставка кредитування – 12% річних). У таких умовах необхідним є прийняття управлінського рішення щодо вибору варіанту більш прийнятного для підприємства: розрахуватись вчасно власними коштами чи протягом перших 10 днів за рахунок банківського кредиту. Отже, ВАТ «Київпромстройсервіс» доцільно отримати кредит у банку і розрахуватись за сировину протягом пільгового періоду зі знижкою.
В роботі визначена доцільність ВАТ «Київпромстройсервіс» створювати надлишкові запаси сировини. За рахунок створення надлишкових запасів можна заощадити: 7500 – 2500 = 5000 грн., тому підприємству доцільно скористатись пропозицією постачальника і придбати сировини на суму 150000 грн., або з урахуванням знижки – на суму: 150000 × 0,95 = 142500 грн.
ВАТ «Київпромстройсервіс» реалізує будівельно-монтажну оснастку та нестандартне обладнання промисловим підприємствам та організаціям на умовах комерційного кредиту. Річні обсяги реалізації та ціна реалізації продукції однакові для обох видів продукції. В роботі порівняно виручку від реалізації в кредит будівельно-монтажної оснастки і нестандартного обладнання за 2006 рік. Отже, кошти, отримані ВАТ «Київпромстройсервіс» протягом 2006 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.
Використовуючи модель Міллера – Орра, розраховано інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ВАТ «Київпромстройсервіс» та точку повернення.
Дослідження показало, що результати застосування моделі Міллера – Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ВАТ «Київпромстройсервіс».
На підставі проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано шляхи удосконалення процесу управління оборотними активами ВАТ «Київпромстройсервіс», а саме: рекомендації щодо способів визначення потреби в оборотних коштах; пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства; рекомендації щодо підвищення ефективності аналізу стану і використання оборотних коштів.
Поліпшення використання оборотних коштів ВАТ «Київпромстройсервіс» і підвищення ефективності виробництва можна досягти через: скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками; прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Список використаних джерел
Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.
Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 р.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. продолжение
--PAGE_BREAK--
Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» від 22 травня 1997 р.
Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р.
Закон України від 22 лютого 2000 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво».
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 2 березня 2000 р.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ 26.04.96 p. №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ 9.02.96р. №186.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 «Про складання фінансової звітності».
Абрютина М.С. Грачев А.В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. Учебно-практическое пособие. – М.: «Дело и сервис», 1998.
Абрютина М.С. Экономический анализ торговой деятельности. Учебное пособие. – М.: « Дело и сервис», 2000.
Авилов А. Государственная поддержка мелкого и среднего бизнеса в развитых странах мира. – М.: ЮНИТИ, 1994.
Анализ хозяйственной деятельности в промышленности / Под ред. В.И. Стражева. – Мн.: Выш. шк., 1999.
Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению // Под ред. Г.П. Иванова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – Н.: Финансы и статистика, 1997.
Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1997.
Бандурака О.М., Коробов Н.Л., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. – К.: Либідь, 1998.
Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. – М.: ЮНИТИ, 1998.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. – М.: Финансы,1997.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – К.: Знання, 1996.
Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
Бородина О.И. Финансы предприятий. – М.: ЮНИТИ, 1995.
Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: Знання, 1997.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. – М.: Финансыи статистика, 1996.
Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М.: Издательство «Бухгалтерский учет», 1998.
Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы, 1996.
Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Ковалев В.В., Патров В.В. Как читать баланс. – М.: Финансы и статистика, 1998.
Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет, анализ хозяйственной деятельности и аудит в условиях рынка. – М.: Перспектива, 1992.
Кравченко Л.М. Анализ хозяйственной деятельности в торговле: Учебник для вузов. – Мн.: Выш. шк., 1995.
Любушин М.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ: Учебное пособие. Ростов на Дону: Издательство Рост. ун-та, 1994.
Мищеракова О.В. Налоговые системы развитых стран мира. – М.: Фонд «Правовая культура», 1995.
Налоговые системы зарубежных стран: Учеб. пособие / Ред. В.А. Сленов, В.И. Смирнов. – М.: Рос. экон. академия, 1995.
Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях рынка. – М.: Выш. шк., 1997.
Павлова Л.Н. Финансы предприятия. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.
Риполь-Сарагоси Ф.Б. Финансовый и управленческий анализ. – М.: Издательство Приор, 1999.
Ришар Жак. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Аудит. ЮНИТИ, 1997.
Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. – М.: Перспектива, 1995.
Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1998.
Томас П. Кармен, Альберт Р. Макмин. Анализ финансових отчетов. – М.: Инфра-М, 1998.
Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 1996.
Финансовый менеджмент / Под ред. акад. Г.Б. Поляка. – М.: Финансы, 1997.
Финансовый менеджмент / Под ред. д. э. н., проф. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы, 1999.
Финансы / Под ред. А.М. Ковалевой. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Финансы предприятий / Л.М. Павлова – М.: Финансы ЮНИТИ, 1998.
Фисенко М.А. Финансы предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998.
Холт Роберт. Основы финансового менеджмента. – М.: Дело, 1993.
Шеремет А.Д. Финансы предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1997.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализ предприятия. – М.: Инфра-М, 1996.
Шишкин А.К., Микрюков В.А., Дышкант И.Д. Учет, анализ, аудит на предприятии: Учебное пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.
Шкбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993.