Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб
Податок на доходи фізичних осіб стягується безпосередньо з доходів платників — фізичних осіб.
З 1січня 2004 року в Україні вступив в дію Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. №. № 889 — IV.
Згідно цього Закону платниками податку являються:
резиденти, яки отримують доходи як з джерел походження з території України, так і за кордоном;
нерезиденти, які отримують доход з джерел їх походження на території України.
Резиденти сплачують податок із усіх доходів — отриманих із джерелом їхнього походження як в Україні, так і за кордоном (якщо інше не передбачене договорами про запобігання подвійного оподатковування, укладеними Україною). При цьому в них залишається можливість врахувати податок, сплачений за кордоном, при визначенні в декларації річної суми податку, що підлягає сплаті в бюджет (якщо це передбачено відповідними міжнародними договорами України). Нерезидент платить податок також по діючому сьогодні принципу — тільки з доходів, одержаних в Україні.
Об'єкт оподатковування є загальний місячний оподатковуваний доход (ЗМОД) фізичної особи. Перелік доходів, що включаються до складу ЗМНД, закріплений в п.4.2 Закону про податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п. п.4.2.1 ст.4 Закону про податок з доходів фізичних осіб до складу ЗМОД включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платникові податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Обов'язок по нарахуванню, утриманню і сплаті податку з доходів фізичних осіб покладена на роботодавців, які виплачують заробітну плату найманим робітникам. Усі ці особи — підприємства, установи, організації, а також приватні підприємці, що використовують найману працю, — визначені в Законі як «податкові агенти».
При оподаткуванні доходів у виді заробітної плати з нарахованої заробітної плати віднімаються суми пенсійного збору і внесків у фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, що стягуються за рахунок доходу найманого робітника (тобто утримання). Таким чином, податок з доходів стягується із суми зарплати за винятком усіх «соціальних» утримань (пенсійні внески, «безробіття», «тимчасова непрацездатність») та соціальної пільги. .
Доходи в іноземній валюті. При нарахуванні доходів в іноземній валюті їхня сума перераховується в гривни за курсом НБУ, що діє на момент одержання таких доходів.
Доходи в негрошовій формі. При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах податок утримується з вартості нарахування, визначеної за звичайними цінами і помноженої на коефіцієнт, що розраховується за формулою:
ДО =100: (100-Сн),
де: ДО — доход фізичної особи, нарахований у не грошовій формі; Сн — ставка податку.
Такий порядок нарахування доходу застосовується у тому випадку, якщо доход саме нараховується в негрошовій формі (наприклад, у вигляді надання працівникові оздоровчої путівки). Якщо ж мова йде про погашення зобов'язань по заробітній платі, з якої податок вже утриманий, то використання коефіцієнта буде зайвим (приведе до подвійної сплати податку). Тобто не повинний застосовуватися коефіцієнт, якщо виплачується в натуральній формі зарплата на руки (за винятком податку і всіх «соціальних» утримань).
При цьому сума негрошового доходу, визначена за звичайною ціною, збільшується на:
1) суму ПДВ, якщо суб'єкт господарювання, що нараховує доход, є платником ПДВ (мова йде про те, що при передачі товару фізичній особі фактично відбувається його продаж з нарахуванням ПДВ, і в ціні товару, відповідно, повинний «сидіти» ПДВ; цей ПДВ при нарахуванні податку не виключається);
2) суму акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.
Таким чином, оподатковуванню (включенню в ЗМОД) підлягає сума нарахованої заробітної плати за винятком соціальних утримань та соціальної пільги.
Для більшості видів доходів, включаючи заробітну плату, ставка податку складе:
с 1 січня 2004 року — 13% від об'єкт оподатковування (7.7 ст.7 Закону про податок на доходи з обліком і.22.3 ст.22 цього ж Закону);
с 1 січня 2007 року — 15% від об'єкта оподатковування (7.1 ст.7 Закону про податок на доходи).
До того ж та сама ставка застосовується як по основному місцю роботи, так і по сумісництву.
Правда, окремі види специфічних доходів обкладаються податком по своїх ставках. Так, наприклад, максимальна ставка податку 26% (з 1 січня 2007 року — 30%) встановлена для доходів нерезидентів, доходів, отриманих як призи, а також у виді спадщини від спадкодавця-іноземця.
Законом уведене нове поняття в оподатковуванні громадян, як «податковий кредит». П
податковий кредит включає різні виплати, здійснені громадянином протягом року.
Прикладом податкового кредиту є частина витрат на оплату утворення, лікування, на добродійність, сплату відсотків по іпотечному кредиту тощо. Отож, на суму податкового кредиту платник зможе зменшити свій річний оподатковуваний доход у Декларації про доходи.
З одного боку, це нововведення дозволяє багатьом громадянам якоюсь мірою зменшити суму податку до сплати за рахунок життєво необхідних витрат. З іншої — ускладнює декларування і розрахунок податку. Платникові прийдеться збирати розрахункові документи і вести облік витрат.
Законом передбачені обмеження по одержанню права на податковий кредит і види витрат, що можуть бути включені в нього:
1. Податковий кредит може бути нарахований винятково резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.
2. Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника, отриманого протягом звітного року у виді заробітної плати.
3. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за результатами звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.
Витрати, що включаються в податковий кредит, перераховані в п.5.3 Закону:
частина суми відсотків, сплачених по іпотечному кредиті;
сума коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям (у розмірі, що перевищує 2%, але не перевищуючому 5% від суми його загального оподатковуваного доходу за звітний рік);
сума коштів, сплачених платником закладам освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої освіти такого платника або іншого члена його родини першого ступеня споріднення (але не більше величини місячного прожиткового мінімуму, помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 грн., — у даний час це складає 570 грн);
суму власних коштів платника, сплачених закладам охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг по лікуванню такого платника або члена його родини першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання лік, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань (за винятком деяких витрат, зокрема: на косметичне лікування або косметичну хірургію; аборти, крім абортів, проведених за медичними показниками, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування; операції по зміні статі; лікування венеричних захворювань, крім СНІДУ і венеричних захворювань, причиною яких стало не полове зараження або зґвалтування; лікування тютюнової або алкогольної залежності і т.п.);
частина суми витрат платника на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувальникові-резидентові за договором довгострокового страхування життя і недержавного пенсійного страхування як самого платника, так і членів його родини першого ступеня споріднення;
суму витрат платника податку на штучне запліднення, оплату вартості державних послуг, включаючи сплату державного збору, зв'язаних з усиновленням дитини.
Законом про податок з доходів передбачаються податкові соціальні пільги.
Суть податкових соціальних пільг полягає в наступному. Якщо заробітна плата працівника не перевищує визначеного рівня, то йому дозволяється зменшити ЗМОД на суму однієї з податкових соціальних пільг, передбачених підпунктами 6.1.1 — 6.1.3 Закону про податок з доходів. Причому, якщо працівник одночасно має право на кілька пільг, то йому встановлюється одна — найбільша з них.
Граничний рівень зарплати, що дає право на застосування податкових соціальних пільг, визначається на рівні розміру місячного прожиткового мінімуму, встановленому на одна працездатну особу, помноженого на 1,4 і округленого до найближчих 10 гривень.
Необхідно відзначити, що податкова соціальна пільга може застосовуватися до зарплати тільки по одному місцю роботи. По якому — згодом зможе визначити для себе кожен працівник шляхом подачі заяви про застосування пільги. При цьому, відповідно до п. п.6.3.2 Закону про податок з доходів, податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів із дня одержання роботодавцем такої заяви.
Кожен платник податку має право зменшити свій сукупний оподатковуваний доход на суму соціальної пільги в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (в розрахунку на місяць), яка встановлена Законом на 1 січня звітного податкового року.
Більш того, для окремих категорій громадян неоподатковуваний мінімум може дорівнювати 150 і навіть 200% мінімальної заробітної плати.
Правда, є одне істотне застереження: діяти соціальна пільга буде тільки у відношенні тих громадян, у яких місячна зарплата не перевищує 140% прожиткового мінімуму для працездатної особи, округлених до найближчих 10 грн. (на сьогоднішній день це складає 570 грн). До того ж розмір соціальної пільги буде збільшуватися поступово і тільки починаючи з 2007 року досягне100% установленого розміру (у 2005 році — 50%).
Законом про доходи фізичних осіб введено ще нове поняття — податкові агенти.
Податкові агенти це особи, що зобов'язані утримувати і сплачувати в бюджет податок при виплаті доходів фізичним особам.
Не є податковими агентами лише нерезиденти і фізичні особи, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому юридичні особи і приватні підприємці при виплаті доходу (у тому числі при виплаті зарплати) фізичним особам зобов'язані утримувати податок у джерел виплати.
Правда, у деяких випадках такий обов'язок може бути покладений на інших осіб (наприклад, на нотаріусів при нотаріальному запевнянні договорів про покупку нерухомості в громадян).
Згідно п. п.8.1.2 ст.8 Закону про податок з доходів податок сплачується в бюджет при виплаті оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Причому банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, що не передбачають сплату (перерахування) податку в бюджет.
У разі, якщо оподатковуваний доход нараховується, але не виплачується, податок, що підлягає сплаті з такого доходу, повинний бути сплачений у бюджет у терміни, установлені законом для місячного періоду, тобто до 30 числа (включно) наступного місяця.
Обов'язок по нарахуванню, утриманню і сплаті податку в бюджет, у залежності від виду доходу, покладається або на податкового агента, або на самого платника.
Податковий агент зобов'язаний нараховувати, утримувати і сплачувати податок при виплаті фізичній особі доходів у вигляді заробітної плати, а також інших доходів із джерелом їхнього походження з України. Законом передбачені наступні терміни сплати податку в бюджет податковими агентами:
одночасно з представленням документів на одержання засобів для виплати доходів — у випадку виплати доходу податковим агентом за рахунок засобів, отриманих на ці цілі в банку;
не пізніше одного банківського дня, що випливає за удень виплати, — у випадку виплати доходу в негрошовій формі або готівкою з каси (треба розуміти, за рахунок готівкового виторгу);
не пізніше 30 календарних днів, що випливають за місяцем нарахування доходу, — якщо доход нараховується, але не виплачується.
Утримані суми податку перелічуються на розподільні рахунки в територіальних органах Держказначейства по місцезнаходженню податкового агента — юридичної особи і його філій. Якщо податковий агент — фізична особа, то перерахування здійснюється по місцю його реєстрації в податкових органах.
Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити податок у випадку одержання іноземних доходів, а також доходів від осіб, що не є податковими агентами (у тому числі від простих громадян).
Термін сплати на підставі річної декларації — протягом 30 календарних днів після одержання податкового повідомлення, у якому податковий орган визначить податкове зобов'язання платника, виходячи з поданої їм декларації (абз. другий п. п.5.3.1 ст.5 Закону № № 2181). Для деяких видів доходу Законом встановлені інші терміни сплати податку (як, наприклад, у випадку з доходами від надання нерухомості в оренду).
Сплата податку здійснюється по податковій адресі платника, яким, згідно 1.14 Закону, вважається місце постійного або переважного проживання платника податку або ж місце податкової реєстрації.
Законом передбачений обов'язок платників подавати річну декларацію. Називається вона — декларація про майнове положення і доходи.
Правда, подавати її в обов'язковому порядку зобов’язані не всі громадяни. Згідно п. п.18.2 Закону, декларацію можуть не подавати громадяни, що одержували доходи винятково від податкових агентів, зобов'язаних звітувати по податку з доходів фізичних осіб у встановленому порядку. Тобто громадяни, що одержують доходи тільки у виді заробітної плати, декларацію можуть не подавати взагалі.
Причому незалежно від розміру заробітної плати по сумісництву, адже вже не буде «шкали по основному місцю роботи» і «20% — за сумісництвом», буде «скрізь 13%».
Утім, ті платники, що захочуть скористатися правом на податковий кредит, усе-таки будуть змушені подать декларацію. Інакше про податковий кредит прийдеться забути назавжди — на наступний рік він не переноситься. До декларації повинні бути прикладені документи, що підтверджують факт понесення витрат, що дають право на податковий кредит.
Декларацію зобов'язані подавати ті фізичні особи, що не потрапили під дію звільняючих л.18.2 Закону, тобто одержували свої доходи не тільки від податкових агентів, що звітують по податку з доходів фізичних осіб. Це, наприклад, громадяни, що одержують доходи від надання своєї нерухомості в оренду іншим фізичним особам.
Термін представлення податкової декларації фізичними особами встановлений п. п.4.1.4 «м» ст.4 Закону № 2181 — до 1 квітня року, що випливає за звітним.
Декларація може бути заповнена як самим платником особисто, так і уповноваженою особою з дотриманням вимог, установлених п.18.5 Закону.
Зробити платникові сприяння в заповненні декларації може і податковий орган. Для цього платникові потрібно не пізніше ніж за місяць до граничного терміну представлення декларації (тобто до 1 березня) звернутися з запитом у відповідний податковий орган, що, у свою чергу, зобов'язаний надати безоплатну допомогу. Відмовлення посадової особи податкового органа надати допомогу звільняє платника податку від якої-небудь відповідальності за неповне або неправильне заповнення декларації (п.18.10 Закону).
Для платників податку і податкових агентів міра відповідальності за порушення, допущені при нарахуванні, утриманні і сплаті податку на доходи фізичних осіб визначена ст.17 Закону № 2181.
Принциповою новацією Закону є те, що він установлює відповідальність держави в особі органів податкової служби і Держказначейства:
за порушення термінів представлення розрахунку суми зайво сплаченого податку, у тому числі в результаті застосування права на податковий кредит (відповідальність несе відповідний податковий орган);
за порушення термінів повернення суми зайво сплаченого податку або заниження його розміру (відповідальність несе відповідний орган Держказначейства).
За неповне або несвоєчасне повернення суми зайво сплаченого податку, у тому числі в результаті застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються наступні штрафи:
при затримці до 30 календарних днів, що випливають за останнім днем граничного терміну повернення суми зайво сплаченого податку — у розмірі 10% такої суми;
при затримці від 31 до 90 календарних днів — у розмірі 50%;
при затримці від 91 календарного дня — у розмірі 100%.
Причому, якщо посадові особи державних органів, на яких покладена відповідальність за розрахунок і повернення сум зайво сплаченого податку, відмовляються здійснити таке відшкодування (його частина), то платник вправі оскаржити такі дії або бездіяльність у господарському суді без попередньої сплати держмита.
Література
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»
Податкова система України — за ред. Онищенко Я.Ф. — К. 2008 р.