Зміст
Вступ
Розділ 1. Характеристика та економічна суть місцевих податків та зборів
1.1 Характеристика місцевих податків та зборів
1.2 Економічна суть доходів місцевих бюджетів та джерел їх утворення
Розділ 2. Аналіз структури доходів в місцеві бюджети
2.1 Аналіз структури доходів в місцеві бюджетів України
2.2 Місце і роль місцевих податків,зборів (обов'язкових платежів) у загальномурозвитку держави
2.3 Дефіцит місцевих бюджетів України
Розділ 3. Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення
3.1 Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення за кордоном
3.2 Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіксальна децентралізація сприяє ефектному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими податками і уподобаннями.
Але реалізація законодавчо закріпленого права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання,затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.
Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.
Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначив нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.
Ці та інші питання, пов’язані з фінансовою самостійністю місцевих органів влади не є новим. Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення. Саме ця обставина зумовила потребу у вивченні процесу формування і виконання місцевих бюджетів, роль планування в процесі використання коштів та етапів проходження бюджетного процесу на місцевому рівні.
Тому, зважаючи на складність та не однозначність проблеми, що досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а саме:
— складання місцевих бюджетів в сучасних умовах;
— питання розмежування доходів між державними та місцевими бюджетами;
— проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.
Актуальність проблеми місцевих бюджетів і зумовила вибір теми.
Отже мета курсової роботи – проаналізувати існуючи види доходів місцевих бюджетів, а також розглянути недоліки сучасної системи функціонування місцевих бюджетів та розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення.
Виходячи з мети потрібно виділити наступні завдання:
— дослідження економічного змісту місцевих бюджетів та їх роль у соціально-економічних процесах;
— дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів;
— розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування місцевих бюджетів.
Тому вдосконалення системи і методів впливу місцевих органів влади на діяльність суб’єктів управління повинно сприяти їх у пошуку джерел поповнення власної фінансової бази.
Питання щодо функціонування місцевих бюджетів в сучасній літературі надають все більшу і більшу увагу. Серед вітчизняних авторів, які висвітлювали в різних фінансових і економічних періодичних виданнях свої погляди, щодо проблематики місцевих бюджетів є: Гордєєва Л.П., Парижак Н.В., Епіфанова А.О., Полозенко Д.В., Старостенко О.Н.
Розділ 1. Характеристика та економічна суть місцевих податків та зборів
1.1 Характеристика місцевих податків та зборів
До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) 100 % плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 % плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що у власності відповідної територіальної громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10)плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11)надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов'язань;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;!
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
17) інші надходження, передбачені законом. Ці доходи не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.
Верховною Радою України 18.02.1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України «Про систему оподаткування». У ст. 15 цього Закону визначені місцеві по датки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори».
Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати 2 місцевих податки і 15 місцевих зборів. Місцеві податки та збори є головним атрибу том місцевого самоврядування і в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції — 60%, ФРН — 45%, Англії -36%, Японії — 33%.
У зарубіжних країнах склалася чисельна розгалужена система місцевих податків та зборів:
— у Бельгії — 100 місцевих податків та зборів;
— в Італії — 70;
— у Франції — 50.
Але є країни, де застосовується лише кілька, або навіть один місцевий податок як у Англії (по душний податок). Такі країни є винятком, бо знач на кількість місцевих податків та зборів є гарантією стабільності надходжень у місцеві бюджети.--PAGE_BREAK--
Незважаючи на значний перелік видів міс цевих податків та зборів в Україні їх питома вага у податкових надходженнях міс цевих бюджетів незначна. Зокрема, у бюдже ті 2001 року місцеві податки і збори склали бли зько 1% доходів місцевих бюджетів України.
Закріплені доходи місцевих бюджетів
До закріплених законодавством (ст. 140 Конституції, статті 64- 66 Бюджетного загальнодержавних податків, зборів і що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:
1) 25 % прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;
2) 25 % плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної Рес публіки Крим та обласними державними адміністраціями.
До закріплених доходів на рівні районних бюджетів, які використовуються для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:
1) 50 % прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
.2) 15 % плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;
5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при ви значенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) прибутковий податок з громадян на основі таких нормативів відрахувань:
— до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян;
— до бюджетів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% загального обсягу прибуткового податку з громадян;
— до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань зараховується 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян;
2) державне мито в частині, що належить від повідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення де яких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів, автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установлено му порядку адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Перераховані податки і збори (обов'язкові платежі), складають кошик доходів, що закріплюються на постійній основі за бюджетами місцево го самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.
1.2 Економічна суть доходів місцевих бюджетів та джерел їх утворення
Як зокрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіона.
Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу – Конституція України, Бюджетний кодекс, Закони України «Про податкову систему України», «Про місцеве самоврядування в Україні», та інші нормативні акти.
У законі «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах формуються відповідно до обсягів повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У дохідній частині місцевого бюджету починаючи з 1998 року окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Починаючи з 2000 року доходи включають загальний фонд і спеціальний фонд. Сьогодні на формування місцевих бюджетів існує два погляди. Прихильники одного з них вважають, що місцеві бюджети мають формуватися «знизу», тобто, забезпечивши потреби конкретної адміністративно-територіальної одиниці, надлишок коштів передавати до вищих бюджетів. Прихильники іншої точки зору вважають навпаки, стверджують, що необхідно насамперед забезпечити загальнодержавні потреби, тобто місцевим бюджетам залишати тільки для забезпечення мінімальних потреб, і в разі наявності коштів – розподіляти їх між двома відповідними адміністративно-територіальними одиницями.
Для досягнення оптимальної забезпеченості загальнодержавного та місцевих бюджетів та пропорційності між ними мають бути дотримані такі умови:
— Єдність бюджету та державного плану економічного та соціального розвитку.
— Забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов’язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону.
— Збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягів закріплених за ним дохідних джерел.
— Заінтересованість державних і місцевих органів влади в успішному виконанні планів загальнодержавних доходів (податкових і неподаткових) на території конкретного регіону.
— Забезпечення рівномірності надходжень коштів і усунення будь-яких затримок через незбігання термінів здійснення видатків і отримання доходів.
Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України. Доходи міських, районних, селищних, сільських формується згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.
У перше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001році, були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:
1. Доходи місцевих бюджетів мають плануватися на формульній основі
2. Обласними радами заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені законом України «Про Державний бюджет України на 2001 рік».
У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.
Розділ 2. Аналіз структури доходів в місцеві бюджети
2.1 Аналіз структури доходів в місцеві бюджетів України
Місцеві податки і збори в Україні є складовою системи оподаткування. Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені Законом України «Про систему оподаткування» 1997 р.
Місцеві податки
Назва податку
Платники податку
Об’єкт оподатку-вання
Ставка податку
Комунальний податок
Юридичні особи (крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств)
Середньо спискова чисельність працівників
Гранична ставка -10% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць за кожного працівника
Податок з реклами
Юридичні особи та громадяни (замовники реклами)
Вартість послуг за встановлення і розміщення реклами
— 0,1% від вартості послуг за розміщення одноразової реклами продолжение
--PAGE_BREAK--
— 0,5% від вартості послуг за розміщення реклами на тривалий термін
Місцеві ради (сільські, селищні, міські): запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами; за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладе ний на органи Державної податкової служби; мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або від строчки у сплаті місцевих податків і зборів (Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»); обов'язково запроваджувати (за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження певних податків і зборів) комунальний податок, а також збори: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.
Місцеві збори
Ринковий збір
Посідає друге місце після комунального податку за обсягами надходжень.
Ринковий збір — це плата за право займання місця для. торгівлі на ринках усіх форм власності, у тому числі в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках (включаю чи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.
Платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їхні філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи.
Ринковий збір справляється за кожен день торгівлі.
Ставка ринкового збору встановлюється в розмірі:
• від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб;
• від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб за кожне місце.
Не справляється ринковий збір із:
• підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, які розташовані у стаціонар них приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на території ринку;
• власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця.
Збір за видачу ордера на квартиру
Платниками є особи, які одержують документи, що дають право на заселення квартири.
Сплачується збір за послуги, пов'язані з видачею від повідних документів.
Граничний розмір ставки збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 % від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Облік платників даного збору проводять органи з об ліку та розподілу житла.
Курортний збір
Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають до курортної місцевості. Винятки становлять:
• діти віком до 16 років;
• інваліди та особи, що їх супроводжують;
• учасники Великої Вітчизняної війни;
• воїни-інтернаціоналісти;
" учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
• особи, що прибувають за путівками і курсівками до санаторіїв, у будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;
• особи, що прибувають до курортної місцевості у службові відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків і близьких родичів;
• особи, що прибувають за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також ті що здійснюють подорож за маршрутними книжками;
• чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.
Граничний розмір курортного збору не повинен перевищувати 10 % від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Збір стягується з платників за місцем їхнього тимчасового проживання. При зміні місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не сплачується. Сплата збору повинна бути проведена протягом триденного строку з дня прибуття в курортну місцевість.
Збір за участь у перегонах на іподромі
Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.
Об'єктом оподаткування стає кожен кінь, виставлений на змагання.
Граничний розмір ставки збору за участь у перегонах на іподромі встановлений у розмірі 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Облік платників збору здійснює адміністрація іподрому, яка несе відповідальність за своєчасне й повне його пере рахування до місцевого бюджету.
Збір за виграш на перегонах на іподромі
Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір за виграш на перегонах на іподромі.
Стягують цей збір адміністрації іподромів під час ви дачі виграшів.
.Розмір збору не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.
Об'єктом оподаткування збором за виграш на перегонах на іподромі є сума виграшу, одержаного при грі на тоталізаторі.
Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
Стягується з учасників гри на тоталізаторі на іподромі під час придбання ними квитків.
Справляється збір у вигляді процентної надбавки до плати за участь у грі. Об'єктом оподаткуваня є плата за участь у грі.
Граничний розмір ставки збору становить 5% від суми плати, визначеної за участь у грі. Стягнення збору та перерахування до місцевого бюджету здійснює адміністрація іподромів.
Збір за право використання місцевої символіки
Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою.
Ставки збору за використання місцевої символіки не повинні перевищувати:
• для юридичних осіб — 0,1% від вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг;
• для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю -с 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збір за право проведення кіно- і телезйомок
Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, у тому числі з іноземними інвестиціями, та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від міс цевих органів державної виконавчої влади додаткових за ходів.
(Об’єктом оподаткування є сума витрат на проведення додаткових заходів (надання наряду міліції, оточення території зйомок тощо).
Збір стягується в розмірі, який не повинен перевищу вати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.
Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей
Юридичні особи та громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей сплачують місцевий збір за право проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.
Об'єктом оподаткування є вартість заявлених на аукціон і конкурсний розпродаж товарів з урахуванням їхньої початкової ціни або сума, на яку випускається лотерея.
Ставки збору не повинні перевищувати 0,1% від вар тості заявлених на місцеві аукціони та конкурсний розпродаж товарів або суми, на яку випускається лотерея.
Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон
Платниками цього збору є юридичні особи та громадяни, що виїжджають за кордон.
Об'єктом оподаткування є автотранспорт, який прямує за кордон.
Збір стягується у диференційованому розмірі залежно від марки та потужності автомобіля. продолжение
--PAGE_BREAK--
Ставки збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон:
• для юридичних осіб і громадян України — не більше 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
• для юридичних осіб і громадян інших держав — від 5 до 50 доларів США.
Не справляється даний збір за проїзд автотранспорту, який здійснює перевезення за кордон:
• вантажів за державним замовленням і державним контрактом;
• громадян України, які прямують у закордонні відрядження;
• спортсменів, що від'їжджають на міжнародні змагання;
• громадян, які від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей), за телеграмою на похорон близьких родичів.
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг
Збір є платою за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.
Платники збору — юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари.
Граничні ставки збору встановлені в таких розмірах:
• 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно ведуть торгівлю у спеціально відведених для цього місцях;
• 1. неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день — за одноразову торгівлю.
Диференціація ставок збору здійснюється залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.
Збір із власників собак
Надходження цього збору незначні, незважаючи на його обов'язковість, і тому він є яскравим прикладом обов'язкового платежу, витрати зі справляння якого перевищують надходження коштів (питома вага надходжень збору з власників собак у цілому по Україні становить приблизно 0,04% від усіх надходжень місцевих податків і зборів).Збір стягується з громадян — власників собак (крім службових).
Збір сплачується щорічно, його граничний розмір за кожного собаку не повинен перевищувати 10 % від неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Стягнення збору з власників собак провадять органи житлово-комунального господарства.
Збір за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов’язаних з їхньою діяльністю, які знаходяться в центральній частині населеного пункту та в будинках, що є пам'ятками історії та куль тури.
Цей місцевий збір вводиться з метою залучення додаткових коштів для погашення заборгованості з виплати заробітної плати та соціальних виплат працівникам навчальних закладів системи загальної середньої освіти. Платниками збору є:
• юридичні особи всіх форм власності, їхні філіали, від ділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, у тому числі представництва іноземних юридичних осіб;
• фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали відповідний дозвіл на право використання зазначених приміщень.
Ставки збору мають встановлюватися за 1 м2площі приміщення, за використання якого справляється цей збір, з розрахунку на один рік:
• на території міст Києва, Севастополя, Сімферополя та обласних центрів у розмірі, що не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• на території інших населених пунктів — у розмірі, що не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. зарубіжний досвід місцевого оподаткування.
Місцеві податки
Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на 3 групи:
• перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий по даток, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії — акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;
• друга група: податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних по датків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від Прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);
• третя група місцевих податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).
Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції — 40 %. У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.
2.2 Місце і роль місцевих податків,зборів (обов'язкових платежів) у загальномурозвитку держави
Як правило місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) не відіграють вирішальної ролі у формуванні консолідованого і місцевих бюджетів. Вони виступають як додаткові джерела фінансування, що доповнюють над ходження від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного і місцевих бюджетів. Перехід регіонів на місцеве самоуправління і самофінансування вимагає створення відповідної системи фінансування регіонального господарства. Тому об'єктивно зростає роль і значення системи місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) у сучасних умовах!
Динаміка та стан надходжень коштів до місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) свідчить про їх низьку питому вагу у порівнянні з доходами державного бюджету, що має такі показники:
В місцеві бюджети надійшло:
у 2003 р.
у 2004 р.
у 2005 р.
у 2006 р.
310 тис. грн.
9019,2 тис.грн.
125016,7 тис.грн.
279,5 млн. грн.
0,67%
0,27%
0,88%
1,17%
У цілому, сума надходжень за рахунок місцевих по датків, зборів (обов'язкових платежів) становить лише 1,2 % доходів місцевих бюджетів. З урахуванням особливостей кожного регіону, держава, шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин, надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.
Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів).
2.3 Дефіцит місцевих бюджетів України
Аналіз стану місцевих бюджетів України за останні роки свідчать про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування і використання, про наявність дефіциту бюджету.
Бюджетний дефіцит — це сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.
Для покриття бюджетного дефіциту держава вдається до позик, що спричиняють державний борг.
Державний борг — це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.
Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям і окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватись за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.
Внутрішній державний борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов’язання уряду, виражене у валюті перед юридичними і фізичними особами. Тобто зобов’язання можуть мати форму певних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені Уряду. продолжение
--PAGE_BREAK--
Бюджетний дефіцит вимагає вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це – це скорочення витрат бюджету, про те цей шлях дуже складний. Реальнішим і досконалішим є зміни у податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефективності.
Розділ 3. Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення
3.1 Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення за кордоном
У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки, які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.
У середині 90-х рр. за рахунок місцевих податків формувався 61 % комунальних доходів у Швеції, 51% — у Данії, 46% — у Швейцарії, 43% — у Норвегії, 36% — у Франції, 34% — у Фінляндії, 31% — в Іспанії. Дуже високий цей показник у СІЛА. Водночас у Греції він становить лише 2%, у Словенії, Румунії, Нідерландах – 5%, в Угорщині – 4%, в Болгарії – 1%, в Латвії — 6%.
Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:
— численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих по датків і зборів, в Італії — 70, у Франції — більш як 50. Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, — лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, який також вважається майновим);
— масовість: податки сплачуються фактично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу та рівня доходів. Наприклад, у США в бюджеті сім'ї з чотирьох осіб з річним доходом 50 тис. дол. платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4.4 тис. дол. щорічно — 8,9 % її доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює 3.5 %, а в інших сягає 14 % доходів сімей зазначеної категорії;
— регресивність: частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн щодо головних місцевих податків застосовують прогресивні ставки оподаткування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподаткуванні особистого майна громадян;
— застосування права податкової ініціативи. В унітарних країнах місцеві органи влади, як правило, такого права не мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки і збори, а центральна. влада обмежує їхні максимальні ставки. З 1983 р. така практика діє в Норвегії та Бельгії. У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюються органами влади штатів у США, кантонів — у Швейцарії, владними структурами провінції Квебек — у Канаді. Ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніципалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн законодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів. Основні моделі податкових систем місцевих органів влади. В основі лежить спосіб, за допомогою якого встановлюються і зараховуються до місцевих бюджетів окремі місцеві по датки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.
Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований від соток (частку) від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівнів бюджетів.
Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.
Третя модель. Місцеві органи цілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада) та в деяких інших країнах. У США місцеві ставки прибуткового податку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.
Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на 3 групи:
• перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий по даток, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії — акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;
• друга група: податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних по датків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від Прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);
• третя група місцевих податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).
Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції — 40 %.
У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.
3.2 Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення в Україні
Одна із основних особливостей унітарної держави – концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.
Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов’язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.
Прийняті Верховною Радою України Закони «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про бюджетну систему України» визначають, що «місцеві ради народних депутатів у межах свої компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних територій». Здавалося б, що все логічно, але «межі своєї компетенції» так замикаються на рівні Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, що ось уже протягом ряду років і держава в цілому, і регіони «звично» затверджують бюджети зі значними запізненнями, а в деяких випадках – і наступного року. Немає необхідності говорити про те, як негативно це впливає на розвиток економіки.
Але такого стану на регіональному і місцевому рівнях могло б і не бути, якби кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу.
Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:
висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;
регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів низька;
практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;
відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;
відсутність єдиних правил ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обгрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів.
Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.
Розглянемо в цьому зв’язку три найбільших джерела доходів – ПДВ, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.
Частка ПДВ у доходах бюджету становила у 1996 році 26,09 відс. Таким чином, закріплення ПДВ за державним бюджетом не могло негативно не позначатися на формуванні доходної частини місцевих бюджетів. Очевидно, що ПДВ (як і акцизний збір) не можна «прив’язувати» до конкретної території за принципом: де стягується більше податку в розрахунку на 1 жителя, там населення має право і на більші бюджетні витрати. Відомо, що ПДВ виплачується підприємствами, хоча його тягар, врешті-решт, несуть громадяни, які є «замикаючими» споживачами продукції та послуг. В тому і полягає специфіка діяння ПДВ, обчислюваного за прийнятим у Європі кредитним методом (шляхом вирахування з податку на продажі податку на купівлі), що, мобілізуючи до бюджету відповідні суми коштів, він розподіляється по ланцюгу платників пропорційно вартості, доданій ними до кінцевого продукту. Тому, щоб визначити величину податкового тиску даного обов’язкового платежу на доходи жителів даної території, необхідно провести спеціальні розрахунки, вірогідність яких забезпечити досить складно. Так, наприклад, у Німеччині надходження від ПДВ розподіляється не за принципом джерела (тобто не за місцем виплати податку), а в основному (на 75 відс.) залежно від чисельності жителів (тобто в розрахунку на душу населення). продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновки
В результаті опрацювання матеріалів виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу яких становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальних розрізах. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.
Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:
— високим рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів вирішенні життєво важливих для населення задач;
— домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходження коштів до місцевого бюджету низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;
— нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращення умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести пайові податки, податок на землю, податок за промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок громадян. У всякому випадку за рахунок податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80% своїх потреб.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вимірювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вимірювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили території та мінімального рівня, до якого повинно вимірюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріває необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.
Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країн. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.
Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростій вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та метод управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про плату за землю» у редакції від 19.09.1998 №378/96 – ВР7.
2. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» прийнятий 9.05.1999.
3. Діденко В.О. Предко В.І. Фінанси – Чернівці;2004 – с.234-240.
4. Черник В.Д. Основи податкової системи.: Навчальний посібник. – М. 1999р.
5. Кравченко В.М. Місцеві фінанси Украіни – К.; 2003, с.160 – 179.
6. Черник В.Д., Починок А.П., Морозов В.І. Основи податкової системи. – Фінанси: ЮНИТИ, 1998 – с.342 – 349.
7. Фінанси: Посібник для вузів / під редакцією Дробозиной Л.А. – М.: Фінанси – ЮНИТИ, 2003р.
8. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України. – К.: Знання – 2006р., с.536 – 542.
9. Піхоцький В.Р. Ресурсні платежі та місцеві податки та збори – К.: «Професіонал», 2005р., — с.375.
10. Місцеве фінансування в Європі/ Видавництво Ради Європи – 1999р.
11. Кириленко В.П. Місцеві бюджети України. – К.: 2000р.
12. Опарін В.М. Фінанси. – К.: Ліра,2001. – с.54 — 64.
13. Даниленко О.П. Земельний податок та порядок обчислення його сплати.// Все про б/о. – 2005 — №21(524) 7. Якуль І.Є. Бюджетна політика України// Фінанси України – 1998 — №2. с.48 – 51.
14. Павлюк К.В. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини// Фінанси України – 2006 — №6 – с.24 – 30.
15. Крисоватий А.І. Мельник В.І. Місцеві податки та особливості їх спрямування// Фінанси України – 2005 — №1, с.100 – 106. 16. Про комунальний податок.: Лист ДПАУ// Урядовий кур’єр – 2006 — №20, — с.6.
16. Місцеві податки: плата за право голосу// Дзеркало тижня – 2006р. – с.8.