МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКОГОНАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Кафедрафінансів, обліку і аудиту
ІНДИВІДУАЛЬНАРОБОТА
здисципліни « Фінансовий менеджмент »
натему: « Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансовогоменеджменту »
Виконала:
студенткаекономічного факультету
денної форминавчання
групи СФП-10
спеціальності8.050104 «Фінанси» ____________ Х.О.Колмогорова
Перевірив:
канд. екон. наук,доцент ____________ Г.М.Фадєєва
Харків
2010
Податковезаконодавство при регулюванні обліку орієнтується на те, щоб зменшити витратипідприємства та збільшити статті доходів, щоб таким чином забезпечити високийприбуток, відповідно високий податок на прибуток. Підприємство ж зацікавлене втому, щоб платити менші податки. Цієї мети допомагає досягти такий інструментбухгалтерського обліку, як облікова політика.
Фінансоваполітика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багатоскладових, таких як:
— обліковаполітика;
— кредитнаполітика;
— політикауправління грошовими засобами;
— політикауправління витратами;
— дивіденднаполітика тощо.
Вибір варіантуоблікової політики підприємство здійснює у відповідності до Закону України “Пробухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. танаціональних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Зміна підходів доорганізації обліку та його ведення зумовлена переходом України до ринковоїекономіки, що проявляється у вигляді самостійного формування всього обліковогопроцесу.
Суть новихпідходів до організації бухгалтерського обліку полягає в тому, що на основівстановлених державою загальних правил бухгалтерського обліку підприємстваповинні самостійно розробляти облікову політику для розв'язання поставленихзавдань.[1].
Аналіз останніхдосліджень та публікацій дає можливість стверджувати, що велика кількістьвітчизняних вчених у своїх працях вивчають питання впливу обраної обліковоїполітики на результати діяльності підприємств. Серед них: Ф.Ф. Бутинець, Т.В.Войтенко, О.М. Костенко, О.А. Подолянчук, П.Т. Саблук, В.В. Сопко та ін.
Методика обліку вбагатьох питаннях визначається обліковою політикою, яка обираєтьсяпідприємством самостійно. Правильне формування облікової політики має вагомийвплив на розмір доходів, витрат, активів та зобов’язань, що у свою чергувизначає кінцевий стан господарювання суб’єкта підприємницької діяльності тастратегію його розвитку в майбутньому.
До об’єктівоблікової політики, які мають найбільший вплив на фінансові результати,належать: 1) облік основних засобів (порядок визнання основних засобів;визнання термінів корисної експлуатації; визначення ліквідаційної вартості;вибір методу нарахування амортизації); 2) облік запасів (вибір методу вибуттязапасів); 3) облік дебіторської заборгованості (вибір методу визначення оцінкирезерву сумнівних боргів); 4) облік забезпечень наступних витрат і платежів(визначення резерву, які забезпечують наступні витрати і платежі); 5) обліквитрат (встановлення переліку та складу статтей калькулювання виробничоїсобівартості продукції).[3].
Управлінняфінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітнихметодів і прийомів обґрунтування фінансових рішень.
Важливоюметодологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика, тобтосукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесіскладання фінансової звітності. [6].
Облікова політикасуттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим меншезарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методівбухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів дляманевру під час розробки фінансових рішень.
Принциповезначення в обґрунтуванні фінансових рішень мають методи оцінки активів, списанняматеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілунакладних постійних витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін.
Так, згідно ізпринципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило,використовується метод фактичних затрат (придбання за початковою вартістю). Вподальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати іншіметоди:
• метод поточноїабо остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуваннямфактичного рівня і ступеня зносу;
• метод чистої(ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки відреалізації активів у поточний момент;
• метод затрат назаміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво)аналогічних активів за поточними ринковими цінами;
• методліквідаційної вартості. Використовується для оцінювання потенційної виручки відрозпродажу активів збанкрутілого підприємства.
У випадку, колиактиви надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватисяметодом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційногодоходу від використання активів.
У разі придбанняактивів у кредит допускається їх оцінювання методом ринкової вартості абометодом визначення теперішньої вартості майбутніх виплат та погашення борговихзобов'язань, пов'язаних із купівлею активів.
Довгостроковіфінансові інвестиції підприємства можуть оцінюватися двома методами:
— методом участіу капіталі, якщо певне підприємство є асоційовим підприємством для емітента;
— методом нижчоїз двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).
Значний вплив нафінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів насобівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися триосновні способи:
— методсередньозваженої ціни — списання матеріалів за середньою собівартістю;
— метод«ФІФО» — списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістюнайперших із закуплених партій сировини;
— метод«ЛІФО» — списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партійсировини.
При використанніметоду «ЛІФО» завищується собівартість продукції, занижуються залишкиматеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі«ФІФО» за рахунок зниження собівартості й завищення залишків матеріалівприбуток завищується.
У практицісвітового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сферазастосування згаданих методів. Так, метод «ЛІФО» застосовується вуправлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування іпрогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогувиробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод «ФІФО»використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, утому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.
Слід зауважити,що в країнах з ринковою економікою метод «ЛІФО», незважаючи наподаткові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішнійфінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшеннячистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринковоївартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливостіпідприємства.
У процесіобґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядокрозподілу загальних або накладних постійних витрат. До основних методіврозподілу накладних постійних витрат на продукцію відносять такі:
• повний розподілнакладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітнійплаті, вартості всіх прямих витрат, розміру виручки від реалізації або іншимспособом;
• розподілнакладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції;
• включення дособівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійнихвитрат за рахунок прибутку.
Діючий порядокрозподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає йогокомерційну таємницю.
Одним ізнайвпливовіших елементів облікової політики на фінансовий результат діяльностіпідприємства є вибір методу нарахування амортизації. Відповідно до Положення(Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», встановлені такі методинарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості(відсотковий), прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний,виробничий та податковий. Щодо визначення найдоцільнішого з них не існує єдиноїдумки.[2].
Перевагоюпрямолінійного методу є простота розрахунку амортизації, а також можливийрівномірний розподіл амортизації для кожного звітного періоду. Це даєможливість зіставляти собівартість продукції, що виготовляється, з доходами відїї реалізації. При використанні прямолінійного методу показники фінансовихрезультатів не будуть коливатися в різних періодах за більш-менш аналогічнихумов виробничого процесу. Основою прискореного методу нарахування амортизації єнакопичення великої суми коштів, що необхідні для відтворення основних засобівпротягом перших років їх використання, коли виконується значна кількістьремонтів і відповідно збільшуються витрати на їх здійснення. Виробничий методамортизації передбачає, що функціональна корисність основних фондів залежить невід часу, а від результатів їх використання. Разом з тим, на термін корисноїслужби впливає кількість продукції або обсяг послуг, які підприємство плануєвиготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. Недолік цього методуполягає у тому, що в умовах нестабільності ринкової економіки важко передбачитиобсяги продукції на майбутні періоди.
Вагомий вплив нафінансові результати має також вибір методів оцінки вибуття запасів. Найбільшдоцільним є метод оцінки вибуття запасів за середньозваженою собівартістю, щовикористовується більшістю підприємств. Метод оцінки ФІФО викривлює фінансовийрезультат в умовах інфляції, адже при цьому занижується собівартість внаслідоксписання запасів з нижчою собівартістю, ніж вони реально коштують на момент їхсписання. [4].
Значно впливає наформування фінансових результатів метод визначення резерву сумнівних боргів,від якого залежить сума витрат підприємства. Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторськазаборгованість» передбачено три методи нарахування такого резерву: на підставіплатоспроможності дебітора; на основі класифікації дебіторської заборгованості,на основі коефіцієнта сумнівності. Застосування будь-якого з трьох методівнарахування резерву сумнівних боргів є чи не найбільш суб’єктивним моментом,адже будь-які норми чи базові показники, наприклад, для визначення коефіцієнтусумнівності, зовсім відсутні.[2].
Непомітний впливна фінансові результати діяльності підприємств має вибір порогу суттєвості.Суттєвою вважається та інформація, відсутність якої може вплинути на прийняттярішень сторонніми користувачами звітності. Від того, яке значення цього порогубуде обрано, залежить фінансовий результат, адже придбані активи, які неперевищують суттєве значення, одразу ж будуть списані на витрати підприємстваі, як наслідок, зменшують його прибутковість [3].
Отже, фінансовийрезультат діяльності підприємства прямо залежить від обраної обліковоїполітики. У зв'язку з цим, головному бухгалтеру необхідно врахувати всіваріанти та переваги забезпечення облікової політики, для того, щоб кінцевийфінансовий результат суб'єкта господарювання був максимально позитивним. [5].
Таким чином,сукупність дій відповідального за облікову політику на підприємстві спрямованана результативність обліку — ефективність наданої ним інформації, оскількиоблікова політика при підприємницькій діяльності, яка пов'язана із виживаннямна ринку товарів, робіт і послуг, орієнтацією на ефективність роботи та якість,нестандартністю підходів до вирішення проблемних питань та ризиком, маєслугувати підтримкою оперативних та стратегічних інформаційних потребкористувачів, у тому числі тих, які мають особисту зацікавленість у результатахдіяльності підприємства. [7].
Списоквикористаних джерел:
1. Закон України “Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV із змінамиі доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. № 1707-ІІІ, від08.06.2000 р. № 1829-ІІ.
2. Войтенко Т.В. Облікова політика –2010: головне / Т.В. Войтенко // Податки і бухгалтерський облік. – 2010. — №½. – С. 16-22.
3. Костенко О.М. Облікова політика яквнутрішньогосподарський інструмент впливу на формування прибутковостіпідприємства / О.М. Костенко // Економіка і держава. – 2009. — № 6. – С. 71-78
4. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М.«Вплив облікової політики на результати управлінських рішень» — К. 2008.- № 7.-С. 23-27.
5. Подолянчук О.А. Облікова політиката її вплив на доходи підприємств / О.А. Подолянчук. –К. 2008. — № 4. – С.103-108.
6. Коваленко Л.О. « Облікова політикапідприємства як методологічна основа фінансового менеджменту », 2008. — С.12-15.
7. Шпаковська Н., Мушникова С.,Котенко Н. Місце облікової політики підприємства в системі фінансовогоменеджменту // Становлення облікової політики в Україні: Тези доп. Всеукр.Наук. Конф. 18 – 19 травня 2007 р. – Тернопіль: економ. Думка, 2007. – С. 228 –230.