Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічні засади фінансового планування на підприємстві
1.1 Зміст та завдання фінансового планування
1.2Система методів прогнозування та планування
2. Характеристика методів фінансового планування на підприємстві
2.1 Методи експертних оцінок
2.2 Методи екстраполяції
2.3 Методи моделювання й економіко-математичні методи
2.4 Методи економічного аналізу
2.5 Балансовий метод
2.6 Нормативний метод
2.7 Програмно-цільовий метод
Висновки
Вступ
На даному етапі економічного розвиткунашої країни лише невелика кількість функціонуючих підприємств приділяєдостатню увагу такому процесу, як планування. Після переходу України доринкової економіки спостерігалася ейфорія з приводу ринку, що він сам здатнийвирішувати усі економічні проблеми, і не потрібно ніякого планування. Такаситуація призвела до невизначеності і негативних явищ у державі.
На даний час, коли попередня системагалузевого планування втратила своє значення і повністю зруйнована, набільшості підприємств не приділяється належна увага фінансовому плануванню, апланові розрахунки мають короткочасний характер. Увага до складання фінансовихпланів на підприємствах була послаблена через високі темпи інфляції, а постійнозмінювані умови господарювання, нестабільність податкової системи, взаємнінеплатежі підприємств роблять розрахунки фінансових показниківмалодостовірними. Разом з тим відмова від фінансового планування рівнозначнавідмові від розроблення способів фінансового забезпечення поставлених завдань вобласті підприємництва. Фінансове планування на рівні господарюючих суб’єктів –це процес планування надходжень і використання фінансових ресурсів,встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів підприємств.
У ринковій економіці вдосконаленняфінансового планування на макрорівні відбувається безперервно, воно має якіснобільш суттєве значення для підприємств порівняно з директивно-плановоюекономікою.
Без фінансового планування не можебути досягнутий той рівень управління виробничо-господарською діяльністюпідприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійне вдосконаленняматеріальної бази, соціальний розвиток колективу. Жоден з інших видівпланування не може мат для підприємства такого узагальнюючого, глобальногозначення, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони й ділянки йогофункціонування.
Метою дослідження є ґрунтовневивчення теоретичних відомостей про фінансове планування на підприємстві тайого методи, узагальнення, систематизація та аналіз фінансових та економічнихпоказників.
Об'єкт дослідження – методифінансового планування на підприємствах. Предметом дослідження дипломної роботивиступає фінансове планування на підприємстві та шляхи підвищення його ефективності.
Досягнення поставленої метиздійснювалось послідовним вирішенням наступних завдань:
1. Викладення теоретичних основфінансового планування економічного розвитку підприємства в цілому.
2. Розкрити сутність поняттяфінансового планування, дослідити погляди різних економістів щодо цього ісформувати визначення терміну фінансового планування.
3. Розглянути проблеми, що виникаютьпри фінансовому плануванні на підприємстві.
4. Довести необхідність застосуванняфінансового планування в сучасних умовах господарювання.
5. Дослідити різні методи фінансовогопланування.
7. На основі проведеногоаналізуфінансового планування зробити аналіз ефективності фінансовогопланування.
8. Запропонувати шляхи вдосконаленняпроцесу фінансового планування.
1. Теоретико-методологічнізасади фінансового планування на підприємстві
1.1 Зміст та завданняфінансового планування
Планування було прерогативоюкомандно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємстваполягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів убюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над йоговитратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірнацентралізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічністимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатахфінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьохгалузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими абомалорентабельними.
Галузеві Міністерствазаймалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частинаприбутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучаласьдля фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємствгалузі.
За ринкової економіки значнопідвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за йогофінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного таоперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового станута підвищення рентабельності підприємств.
Фінансове планування єнеобхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничихфондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності,створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкістьпідприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування,оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестимесамо підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктурупідприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативниминаслідками для засновників.
Сьогодні фінансове плануваннявимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми маютьбути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальнимиорієнтирами.
За адміністративної економікифінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничогота соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскількипідприємства вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державнезамовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення ірозглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції.Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру,ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделіповедінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими тафінансовими ресурсами.
Фінансове планування — цепроцес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування інапрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговимипоказниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування єзабезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування втілюєвстановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечуєфінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорціїрозвитку.
Значення фінансовогопланування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатністьпроекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансовоїпідтримки від зовнішніх інвесторів.
Отже, основними завданнямифінансового планування на підприємстві є:
* забезпечення виробничої таінвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
* установлення раціональнихфінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховимикомпаніями;
* визначення шляхівефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;
* виявлення та мобілізаціярезервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використанняматеріальних, трудових та грошових ресурсів;
* здійснення контролю заутворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування даєзмогу розв'язати такі конкретні питання:
які грошові кошти може матипідприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження;
чи достатньо фінансовихресурсів для виконання накреслених завдань;
яка частина коштів має бутиперерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватисярозподіл та використання прибутку на підприємстві;
як забезпечується реальназбалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципахсамоокупності та самофінансування.
У фінансовому плануваннівикористовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тількибалансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витратзазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різніспособи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень,економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способуфінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових нормта техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницькоїдіяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, нормиамортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи буваютьгалузевими, регіональними та індивідуальними.
За використаннярозрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставіаналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни вплановому періоді.
Оптимізація планових рішеньполягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з нихнайоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
* максимум прибутку (доходу)на грошову одиницю вкладеного капіталу;
* економія фінансовихресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
* економія поточних витрат;
* мінімум вкладення капіталуза максимально ефективного результату;
* максимум абсолютної сумиодержаного прибутку.
Фінансове планування (крімуже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичногомоделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираженнявзаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, якіхарактеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища іздійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватисяза функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделюваннядає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів.Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількохваріантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства знаступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
1.2 Система методів прогнозування і планування
Прогнозування та плануванняекономіки являє собою складний багатоступеневий процес, в ході якого повинновирішуватися коло різноманітних соціально-економічних і науково-технічнихпроблем. Для їх вирішення необхідно використовувати в поєднаннінайрізноманітніші методи. В теорії і практиці планової діяльності за минуліроки накопичений значний набір різних методів розробки прогнозів і планів. Заоцінками вчених, нараховується більше 150 різних методів прогнозування. Вякості основних на практиці використовуються лише 15-20 (Див. Додаток 1).Розвиток інформатики і засобів техніки створює можливість розширення кола цихметодів прогнозування і планування і їх удосконалення.
За ступенем формалізаціїметоди економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні таформалізовані.
Інтуїтивні методи базуютьсяна інтуїтивно-логічному мисленні. Вони використовуються в тих випадках, колинеможливо врахувати багато факторів через значну складність об’єктапрогнозування або об’єкт занадто простий і не потребує проведення праце місткихрозрахунків. Такі методи доцільно використовувати і в інших випадках зформалізованими методами для підвищення точності прогнозів.
Серед інтуїтивних методівшироко використовуються методи експертних оцінок. Вони використовуються як внашій державі, так і за кордоном для отримання прогнозних оцінок розвиткупідприємства, науково-технічного прогресу, ефективності використання ресурсів іт. д.
Використовуються також методиісторичних аналогій і прогнозування за зразком. Тут мають місце своєріднаекстраполяція. Техніка прогнозування полягає в аналізі високорозвиненої системи(країни, регіону, галузі) одного і того ж наближеного рівня, кий тепер є в меншрозвиненій аналогічній системі, і на основі історії розвитку процесу, щовивчається, у високорозвиненій системі будується прогноз для менш розвиненоїсистеми. Практика свідчить, що такі аналогії можна використовувати привизначені шляхів розвитку нових галузей і видів техніки (виробництво ЕОМ,телевізорів і т. д.), структури виробництва, споживання і т. д. Зрозуміло, щоотриманий таким чином «зразок» — лише початковий пункт прогнозування. Доостаточного висновку можна прийти, лише наслідуючи внутрішні умови розвитку ізакономірності.
До формалізованих методівналежать методи екстраполяції і методи моделювання. Вони базуються наматематичній теорії.
Серед методів екстраполяціїшироко використовується метод підбору функцій, заснований на методі найменшихквадратів (МНК). В сучасних умовах все більшого значення стали надаватимодифікаціям МНК: методу експоненціального згладжування з регульованим трендомі методу адаптивного згладжування.
Методи моделюванняпередбачають використання в процесі прогнозування і планування різного родуекономіко-математичних моделей, що являють собою формалізований описекономічного процесу (об’єкта), що вивчається, у вигляді математичнихзалежностей та відношень. Розрізняють наступні моделі: матричні, моделіоптимального планування, економіко-статистичні (трендові, факторні, економетричні),імітаційні моделі, моделі прийняття рішень. Для реалізаціїекономіко-математичних моделей використовуються економіко-математичні методи.
На практиці прогнозування іпанування широко використовуються також метод економічного (системного)аналізу, нормативний і балансовий методи. Для розробки цільових комплекснихпрограм використовується програмно-цільовий метод (ПЦМ) в поєднані з іншимиметодами.
Слід зазначити, щопредставлений перелік методів і їх груп не є вичерпним. Розглянемо методи, якішироко використовуються в розвинених закордонних країнах.
Розділ 2. Характеристика методів фінансового планування напідприємстві
2.1 Методи експертних оцінок
Основна ідея прогнозування наоснові експертних оцінок полягає в побудові раціональної процедури інтуїтивно-логічногомислення людини в поєднанні з кількісними методами оцінки та обробки отриманихрезультатів.
Сутність методів експертнихоцінок полягає в тому, що в основу прогнозу закладається думка спеціаліста абоколективу спеціалістів, засноване на професійному, науковому і практичномудосвіді. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.
Індивідуальні експертніоцінки засновані на використанні думок експертів-спеціалістів відповідногопрофілю. Серед індивідуальних експертних оцінок найбільш широковикористовуються метод «інтерв’ю», аналітичний метод, метод написання сценарію.
Метод «інтерв’ю» передбачаєбесіду прогнозиста з експертом за схемою «питання-відповідь», в процесі якоїпрогнозист в залежності від раніше розробленої програми ставить перед експертомпитання стосовно перспектив розвитку об’єкта. Успіх такої оцінки залежить взначній мірі від можливості експерта давати висновок експромтом на різнізапитання.
Аналітичний метод передбачаєдетальну самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану ішляхів розвитку об’єкта. Експерт може використовувати всю необхідну йомуінформацію про об’єкт прогнозу. Свої висновки експерт оформлює у виглядідоповідної записки. Основною перевагою цього методу є можливість максимальноговикористання індивідуальних здібностей експерта. Але він не зовсім придатнийдля прогнозування складних систем і розробки стратегії через обмеженість знаньодного спеціаліста-експерта в суміжних областях знань.
Метод написання сценарію слідвіднести як до індивідуальних, так і до колективних експертних оцінок. Сутністьі основні його характеристики будуть розкриті нижче.
Найбільш достовірними єколективні експертні оцінки. Методи колективних експертних оцінок передбачаютьвизначення одноголосності думок експертів за перспективними напрямами розвиткуоб’єкта прогнозування. В сучасних умовах використовуєтьсяматематико-статистичний інструментарій для обробки результатів опитуванняекспертів. Наприклад, для оцінки ступеня одностайності думок експертів зарішенням тієї чи іншої проблеми вираховуються: дисперсія оцінок,середньоквадратичне відхилення оцінок, а на їх основі – коефіцієнт варіаціїоцінок. Чим менше значення цього коефіцієнта, тим вище одностайність думокекспертів.
Для організації проведенняекспертних оцінок створюються робочі групи, до функцій яких належать проведенняопитування, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертноїоцінки. Робоча група назначає експертів, які дають відповіді на поставленізапитання, що стосуються перспектив розвитку даного об’єкта. Кількістьекспертів, що залучаються для розробки прогнозу, може коливатися від 10 до 150чоловік, в залежності від складності об’єкта. Визначається мета прогнозу,розробляються питання для експертів. Для проведення опитування необхіднозабезпечити однозначність розуміння окремих питань і незалежність судженьекспертів. Після опитування здійснюється обробка матеріалів колективноїекспертної оцінки. Кінцева оцінка може визначатися як середнє судження або яксереднє арифметичне значення оцінок всіх експертів. Можуть використовуватися йінші підходи. При обробці науково-технічних прогнозів методика статистичноїобробки матеріалів передбачає використання сукупності оцінок відносноїважливості, зроблених експертами по кожному із напрямків дослідження. Оцінкиважливості виражаються в балах і можуть набувати значень від 0 до 1, від 0 до10, від 0 до 100 і т. д.
В світовій практиці середметодів колективних експертних оцінок найбільш широко використовуються: методколективної генерації ідей, метод «635», метод «Дельфі», метод «Комісій», методнаписання сценарію. Розглянемо сутність перерахованих методів.
Сутність методу колективноїгенерації ідей (мозкового штурму) полягає в використанні творчого потенціалуспеціалістів при «мозковому штурмі» проблемної ситуації. Це один з методівпошуку ідей, який вперше був розроблений в кінці 30-х років американцем А.Осборном, який прагнув вирішувати проблеми за допомогою спонтанних ідей. Дещоподібне використовували 400 років тому індійські майстри «Хінду» під час своїхзборів: заборонялася критика і дискусії, кожен міг вільно висловлювати своїідеї, оцінка виносилася пізніше.
Метод колективної генераціїідей передбачає реалізацію наступних етапів. Перший етап пов'язаний зформуванням групи учасників «мозкового штурму» (за чисельністю та складом) повирішенню певної проблеми. Оптимальна чисельність групи учасників знаходитьсяемпіричним шляхом. Найбільш продуктивними визнані групи в кількості 10-15чоловік. На другому етапі складається проблемна записка. Вона формується групоюаналізу проблемної ситуації і включає опис методу і проблемної ситуації. Третійетап – етап генерації ідей. Кожен із учасників має право виступати багаторазів. Критика попередніх виступів і скептичні зауваження не допускаються.Ведучий коректує процес, схвалює удосконалення або комбінацію ідей, надаєпідтримку, звільнюючи учасників від замкнутості. Тривалість мозкового штурмурекомендується не менше 20 хвилин і не більше 1 год. в залежності відактивності учасників. Четвертий етап пов'язаний з систематизацією ідей,висловлених на етапі генерації. Формується перелік ідей, виділяються ознаки, заякими ідеї можуть бути об’єднані, ідеї об’єднуються в групи відповідновиділеним ознакам. На п’ятому етапі здійснюється деструктурування систематизованихідей. Кожна ідея піддається багатосторонній критиці зі сторони групивисококваліфікованих спеціалістів. Група формується в кількості 20-25 чоловік.На шостому етапі дається оцінка критичних заміток і складається списокпрактично реалізованих ідей. Цей метод дозволяє якісно і досить швидкопроводити оцінку варіантів розвитку об’єкта прогнозування.
Метод «625» — це один ізрізновидів «мозкового штурму». Цифри 6,3,5 означають наступне: 6 учасників,кожен і яких повинен записати 3 ідеї протягом 5 хвилин. Лист ходить по колу.Таким чином, за півгодини кожен запише в свій актив по 18 ідей, в загальнійскладності – 108. Структура ідей чітко визначена. Можливі модифікації методуЦей метод широко використовується в закордонних країнах (особливо в Японії) длявідбору із безлічі ідей найбільш оригінальних і прогресивних для вирішенняпевних проблем.
Метод «Дельфі». Одна ізперших спроб розробки більш ґрунтовної процедури при експертному прогнозуваннюбула прийнята Т. Гордоном і О. Хелмером – співробітниками однієї із корпораційСША, які в 1964 році опублікували результати узагальнення і статистичноїобробки думок спеціалістів відносно перспектив розвитку в ряді областей науки.Цей метод отримав широке визнання під назвою метод «Дельфі». Використовуєтьсявін при прогнозуванні розвитку науки та техніки, інвестицій та інших аспектів.
Мета методу «Дельфі» — розробка програми поступових багатоступеневих індивідуальних опитувань.Проводиться індивідуальне опитування експертів зазвичай у формі анкет. Потімздійснюється статистична їх обробка на ЕОМ і формується колективна думка групи,виявляються і узагальнюються аргументи на користь різних суджень. Оброблена наЕОМ інформація повідомляється експертам, які можуть коректувати оцінки,пояснюючи при цьому причини своєї незгоди з колективним судженням. Ця процедураможе проводиться до 3-4 разів. В результаті відбувається звуження діапазонуоцінок і виробляється узгоджене судження відносно перспектив розвитку об’єкта.
Особливості методу «Дельфі»:
· анонімністьекспертів. Учасники експертної групи невідомі один одному. Взаємодія членівгрупи при заповненні анкет повністю виключається;
· можливістьвикористання результатів попереднього туру опитування;
· статистичнахарактеристика групової думки.
Цей метод допомагає визначити розвитокпроблемних ситуацій довгострокового характеру. Наші спеціалісти, які роблять вобласті науково-технічного прогнозування, також розробляють методи обробкиекспертних оцінок. Вони носять назву евристичних.
Метод «комісій» — це один ізрізновидів методів експертних оцінок, заснований на роботі спеціальних комісій.Групи експертів за «круглим столом» обговорюють ту чи іншу проблему з метоюузгодження точок зору і розробки єдиної думки. Недолік цього методу полягає втому, що група експертів в своїх судженнях керується в основному логікоюкомпромісу.
Метод написання сценарію заснованийна визначенні логіки процесу або явища в часі за різних умов. Він передбачаєвстановлення послідовності подій, що розвиваються при переході від існуючоїситуації до майбутнього стану об’єкта. Своєрідним сценарієм може бути описпослідовності та умов міжнародної інтеграції господарств країн.
Прогнозний сценарій визначаєстратегію розвитку об’єкта, що прогнозується. Він повинен відображатигенеральну мету розвитку об’єкта, критерії для оцінки верхніх рівнів «деревамети», пріоритети проблем і ресурси для досягнення основних цілей. В сценаріївідображаються послідовне вирішення задачі, можливі перешкоди. При цьомувикористовуються необхідні матеріали про розвиток об’єкта прогнозування.Сценарій повинен бути написаний так, щоб після ознайомлення з ним сталазрозуміла генеральна мета роботи у світлі соціально-економічних задач напрогнозований період. Він зазвичай носить багатоваріантний характер і розглядаєтри лінії поведінки: оптимістичну – розвиток системи в найбільш сприятливійситуації; песимістичну – розвиток системи в найбільш складній ситуації; робочу– розвиток системи з урахуванням протидії негативним факторам, поява якихнайбільш ймовірна. В рамках прогнозного сценарію доцільно розробляти резервнустратегію на випадок непередбачуваних обставин. В розробці сценарію бере участьгрупа спеціалістів. Тому завжди з’являється невизначеність, пов’язана зсуб’єктивністю суджень. Цінність сценарію тим вища, чим менша ступіньневизначеності, тобто чим більша ступінь узгодженості думок експертів.
Метод морфологічного аналізупередбачає вибір найбільш прийнятного рішення проблеми із числа можливих. Йогодоцільно використовувати при прогнозуванні фундаментальних досліджень. Методморфологічного аналізу включає ряд прийомів, які передбачають систематизованийрозгляд характеристик об’єкта. Дослідження проводиться за методом«морфологічного ящика», який будується у вигляді дерева цілей або матриці, вклітках якої розміщені відповідні параметри. Поступове з’єднання одногоякого-небудь параметра першого рівня з одним із параметрів наступних рівнівявляє собою одне із вирішень проблеми.
2.2 Методиекстраполяції
В методичному плані основнимінструментом будь-якого прогнозу є схема екстраполяції. Сутність екстраполяціїполягає у вивченні тенденцій минулого і теперішнього часу з переносом їх намайбутнє. Розрізняють формальну і прогнозну екстраполяцію. Формальна базуєтьсяна передбаченні збереження в майбутньому минулих і теперішніх тенденційрозвитку об’єкта прогнозу. При прогнозній екстраполяції фактичний розвитокпов'язаний з гіпотезами про динаміку процесу, що вивчається, з урахуваннямзміни впливу різних факторів у перспективі.
Методи екстраполяції є найбільшпоширеними і розробленими. Основу екстраполяційних методів прогнозуванняскладає вивчення динамічних рядів. Динамічний ряд – це безліч спостережень,проведених послідовно в часі.
В економічному прогнозуванні широковикористовується метод математичної екстраполяції. В математичному розуміннівін означає поширення закону зміни функцій із області її спостереження наобласть, що находиться поза зоною спостереження. Тенденція, описана деякоюфункцією в часі, називається трендом. Тренд – це тривала тенденція зміниекономічних показників. Функція являє собою найпростішу математико-статистичну(трендову) модель вивченого об’єкта. Слід помітити, що методи екстраполяціїнеобхідно застосовувати на початковому етапі прогнозування для виявленнятенденцій.
Розглянемо методи екстраполяції, якідоцільно застосовувати при переході до ринкових відносин в умовах змінних умовфункціонування економіки.
Метод підбору функцій – один ізпоширених методів екстраполяції. Головним етапом екстраполяції тренда є вибіроптимального виду функцій, який описує емпіричний ряд. Для цього проводитьсяпопередня обробка і перетворення вихідних даних з метою полегшення виборутренда шляхом згладжування і вирівнювання часового ряду. Задача вибору функціїполягає в підборі за фактичними даним (хі, уі) формизалежності (лінії) так, щоб відхилення (Δі) даних вихідного рядууі від відповідних розрахованих уі' на лінії були найменшими. Післяцього можна продовжити лінію і тримати прогноз.
/>
Рис. 1.1. Графічне представленнядинамічного ряду
Розрахунок параметрів (а, в) дляконкретної функціональної залежності здійснюється методом найменших квадратів(МНК) і його модифікацій. Суть МНК полягає в пошуку параметрів моделі тренда,які мінімізують відхилення розрахункових значень від відповідних значеньвихідного ряду, тобто шукані параметри повинні задовольняти рівняння
S=/>-/>)2→ min,
де n – число спостережень.
Вибір моделі здійснюється задопомогою спеціально розроблених програм. Є програми, які передбачаютьможливість моделювання економічних рядів за 16-ма фунціями: лінійній(у=а+bx),гіперболічній різних типів(у=а+b/х), експоненціальній, степеневій,логарифмічній і т. д. Кожна із функцій може мати свою специфічну областьзастосування при прогнозуванні економічних явищ.
Так, лінійна функція (у=а+bx)застосовується для опису процесів, рівномірно протікаючи в часі.
/>
Рис. 1.2. Лінійна залежність
Гіперболи добре описують процеси, якіхарактеризуються насиченістю, коли існує фактор, який затримує рістпрогнозованого показника. Модель вибирається, по-перше, візуально виходячи ізспівставлення виду кривої і її специфічних властивостей і якісноїхарактеристики тенденції економічного явища із значення критерію. В якостікритерію частіше за все використовується сума квадратів відхилень (S). Ізсукупності функцій вибирається та, якій відповідає мінімальне значення S.
Прогноз передбачає продовженнятенденції минулого, вираженої вибраною функцією, в майбутнє, тобтоекстраполяцію динамічного ряду. Програмним шляхом на ЕОМ визначається значенняпрогнозованого показника. Для цього в формулу, що описує процес, підставляєтьсявеличина періоду, на який необхідно отримати прогноз.
У зв’язку з тим, що метод виходить ізінерціальності економічних явищ. Екстраполяція методом підбору функцій враховуєвсі дані вихідного ряду з однаковою «масою». Класичний мето найменших квадратівпередбачає рівноцінність вихідної інформації в моделі. Але, як показує досвід,економічні показники мають тенденцію до «старіння». Вплив більш пізніхспостережень а розвиток процесу в майбутньому суттєвіший, ніш більш ранніх.Проблему «старіння» даних динамічних рядів вирішує метод експоненціальногозгладжування з регулярним трендом. Він дозволяє побудувати такий опис процесу(динамічного ряду), при якому більш пізнім спостереженням надаються великі«маси» в порівнянні з ранніми спостереженнями. В результаті створюєтьсяможливість отримати оцінку параметрів тренда, які характеризують не середнійрівень процесу, а тенденцію, яка склалася на момент останнього спостереження.Швидкість старіння даних характеризує параметр згладжування (а). Він змінюєтьсяв межах 0
В залежності від величини параметрапрогнозні оцінки по різному враховують вплив вихідного ряду спостережень: чимбільше (а), тим більше вклад останніх спостережень у формування тренда, а впливпочаткових умов швидко зменшується. При малому (а) прогнозні оцінкивраховуються всі спостереження, при цьому зменшення впливу більш «старої»інформації відбувається повільно, тобто чим менше (а), тим дані більшстабільні, і навпаки.
В області економічного прогнозуваннянайбільш вживані межі 0,05
Цей метод реалізується на ЕОМ задопомогою спеціально розроблених програм в блоці «часові ряди», який єскладовою частиною пакету економічних розрахунків.
2.3 Методимоделювання й економіко-математичні методи
Моделювання передбачає конструюваннямоделі на основі попереднього вивчення об’єкта або процесу, виділення йогосуттєвих характеристик або ознак. Прогнозування економічних та соціальнихпроцесів з використанням моделей включає розробку моделі, її експериментальнийаналіз, співставлення результатів прогнозних розрахунків на основі моделі зфактичними даними стану об’єкта або процесу, коректування і уточнення моделі. Взалежності від рівня управління економічними і соціальними процесамирозрізняють макроекономічні, міжгалузеві, міжрайонні, галузеві, регіональнімоделі та моделі мікрорівня (моделі розвитку фірми).
За аспектами розвитку економікивиділяють моделі прогнозування відтворення основних фондів, трудових ресурсів,цін та ін. Існує ряд інших ознак класифікації моделей: часовий, факторний,транспортний, виробничий. В сучасних умовах розвитку моделювання і практичномузастосуванню моделей стала надаватися особлива значимість у зв’язку зпосиленням ролі прогнозування і переходом до індикативного планування.
Розглянемо деякі із найбільшрозроблених економіко-математичних моделей, які отримали широке застосування впрактиці прогнозування економіки за кордоном (особливо в США).
Матричні моделі. До них належатьмоделі міжгалузевого балансу (МГБ): статичні та динамічні. Перші призначені дляпроведення прогнозних макроекономічних розрахунків на короткостроковий період(рік, квартал, місяць), другі – для розрахунків розвитку економіки країни наперспективу. Вони відображають процес відтворення в динаміці і забезпечують зв'язокпрогнозу виробництва продукції (послуг) з інвестиціями.
Статична модель МГБ в системінародного господарства має вигляд:
/>
де /> коефіцієнти прямих витрат(середньогалузеві нормативи витрат продукції галузі і, яка використовується вякості засобів виробництва для випуску одиниці продукції галузі j); /> — обсяг виробництва продукції j-йгалузі-споживача (j=/>; /> — валове виробництво продукції(послуг) і-й галузі-виробника (j=/>; /> — об'єм кінцевого продукту і-йгалузі-виробника.
Рівняння /> характеризує міжгалузеві потоки ізагалом проміжний продукт; /> — кінцевий продукт; /> — валовий суспільний продукт.
Спрощена динамічна модель має вигляд
/>=/>+/>+/>, (j=/>,
де t- індекс року; /> — продукція галузі і, яка направленав якості виробничих інвестицій в t-му році для розширення виробництва в галузьj;/> — об’єм кінцевого продукту і-ї галузів t-му році за виключенням продукції, яка направлена на розширення виробництва.При переході до системи національних рахунків (СНР) моделі міжгалузевогобалансу зазнають деяких змін. Рівняння /> характеризує проміжне споживання всферах матеріального виробництва і нематеріальних послуг; /> - кінцеве використання валовогонаціонального продукту (ВНП) в і-й галузі, яке включає кінцеве споживання(споживання домашніх господарств і державі витрати), валове накопичення іекспорт.
Моделі оптимального плануваннявикористовуються для визначення оптимального варіанту функціонування економікив цілому і її окремих складових. Економіко-математична модель являє собоюформалізований опис економічного процесу. Модель складається із цільової функціїта системи обмежень. Цільова функція описує ціль оптимізації і являє собоюзалежність показника, за яким ведеться оптимізація, від незалежних змінних.Вплив кожної із змінних на величину цільової функції виражається коефіцієнтом –значенням показника, екстремум якого використовується в якості критеріюоптимальності. Система обмежень відображає об’єктивні економічні зв’язки ізалежності і являє собою систему рівностей і нерівностей. На макрорівнікритерієм оптимальності є максимум валового національного продукту. Намікрорівні в якості критерію оптимальності можуть бути використані екстремумипоказників: максимум прибутку, мінімум витрат, максимум випуску продукції(послуг) та ін.
Загальний вигляд моделі зарозрахунком оптимального варіанта виробництва продукції:
Цільова функція
f(x)=/>→ext, (i=/>
Система обмежень
/>≤/>, (g=/>,
/>≤/>, (k=/>,
/>≤/>≤/>
де /> - значення і-го показника на одиницюj-го виду продукції, /> - норма розходу g-го виду сировинина виробництво одиниці j-го виду продукції; /> — шукана кількість j-го видупродукції; /> — наявний фонд g-го виду сировини; />затрати часу на k-м виді устаткуваннядля виробництва одиниці j-го виду продукції; /> — дійсний фонд часу роботи k-го видуобладнання; />, /> — нижня та верхня межі випуску j-говиду продукції. Нижня межа встановлюється з урахуванням завдань на поставкупродукції для державних потреб, верхня – з урахуванням попиту на продукцію. Намакрорівні розрахунки проводяться в агрегованому вигляді. Система обмеженьзазнає деяких змін. Замість обмеження по фонду часу роботи обладнання вводятьсяобмеження по фондовмісності або виробничій потужності (на галузевому рівні),розширений асортимент (конкретні види продукції) замінюється на груповий.
Слід зазначити, що, не зважаючи набагатоманітність розроблених моделей і наявність пакетів програм для проведеннябагатоваріантних розрахунків, оптимізаційні задачі носять, як правило,експериментальний характер.
Економіко-статистичні моделі. Вонивикористовуються для встановлення кількісної характеристики зв’язку, залежностіі взаємообумовленості економічних показників. Система такого роду моделейвключає: однофакторні, багатофакторні і економетричні моделі. Прикладиоднофакторних моделей:
y=a+bx; y=a+b/x; y=a+b lg x та ін.,
де у – значення прогнозованогопоказника; а-вільний член, який визначає положення початкової точки лініїрегресії в системі координат; x- значення фактора; параметр b характеризуєнорму зміни у на одиницю x.
Багатофакторні моделі дозволяютьодночасно враховувати вплив декількох факторів на рівень прогнозованогопоказника. При цьому останній виступає як функція від факторів:
у=f (х1, х2, х3…,хn),
де х1, х2, х3…,хn – фактори.
При лінійній залежностібагатофакторні моделі можуть бути представлені наступним рівнянням:
у=а0+а1х1+а2х2+…+аnхn,
де а0 – вільний член; а1,а2,…аn – коефіцієнти регресії, які показують ступіньвпливу відповідного фактора на прогнозований показник при фіксованому значенніінших факторів.
При нелінійній залежностібагатофакторна модель може мати вигляд
y=a·/>·/>·…·/>.
Багатофакторні моделівикористовуються при прогнозуванні макроекономічних показників, попиті напродукцію, собівартості, цін, прибутку та інших показників.
Економетричною моделлю називаютьсистему регресійних рівнянь, які описують взаємозв’язки і залежності основнихпоказників розвитку економіки. Вони дозволяють прогнозувати широке колопоказників (ВНП, доходи населення, споживання товарів і послуг, та ін.).
Імітаційні моделі. Мета імітаційногомоделювання полягає в відтворенні поведінки системи на основі результатіваналізу більш суттєвих взаємозв’язків між її елементами. Імітаційні моделідозволяють відтворити реальні процеси і передбачити результати різноманітнихдій.
Моделі прийняття рішень засновані натеорії ігор. Вони застосовуються в умовах невизначеності або ситуаціях, колиінтереси сторін не співпадають. Кожна із сторін приймає таке рішення, тобтовибирає таку стратегію дій, яка з їх точки зору забезпечує найбільший виграшабо найменший програш. Причому кожній із сторін зрозуміло, що результатзалежить не тільки від своїх дій, але й від дій партнерів. Наприклад,протиборство конкурентів в процесі боротьби за ринок збуту конкретного видупродукції.
Моделі мережевого плануваннязастосовуються з метою скорочення термінів виконання складних проектів та іншихробіт і оптимального використання призначених для цього ресурсів. Термін«мережеве планування» набуває в останній час все більшої популярності. Основоюмережевого планування служить зображення комплексу взаємопов’язаних робіт увиді графа, зазвичай названого мережевим графіком, діаграмою, логічною мережеюабо мережевою моделлю. В мережевому графіку відображається послідовність етапів,необхідних для досягнення раніше поставленої мети.
Метод міжгалузевого балансу базуєтьсяна принципах розробки міжгалузевого балансу, які були обґрунтованіспеціалістами бувшого СССР і розвинуті за кордоном. (В. Леонтьєвим в США).Використання методу на основі моделі міжгалузевого балансу дозволяє виконуватипрогнозування розвитку економіки і її галузевої структури, виходячи із кінцевихпотреб (кінцевого використання ВНП).
В математичній формі міжгалузевийбаланс являє собою систему рівнянь:
/>+/>…+/>+/>=/>,
/>+/>+…+/>+/>=/>,
…………………………………
/>+/>+…+/>+/>=/>.
Для рішення системи рівняньскладається матриця коефіцієнтів прямих витрат. Шляхом математичних перетвореньформується матриця коефіцієнтів повних витрат. Потім на основі представленоївище системи рівнянь проводиться розрахунок міжгалузевих поставок, в ціломупроміжного продукту і формується таблиця міжгалузевого балансу.
До методів оптимізації належатьлінійне програмування і цілочисельне програмування. За допомогою методівоптимізації створюється можливість вибору оптимального варіанту використанняресурсів і задоволення потреб в продукції, розміщення виробничих сил,раціонального прикріплення поставщиків до споживачів і вирішувати інші задачі.Оптимізаційні розрахунки здійснюються на основі розробленихекономіко-математичних моделей і вихідної інформації з використаннямспеціальних пакетів програм. Результати оптимізаційних розрахунків носятьрекомендаційний характер.
Сутність кореляційно-регресивногометоду полягає в визначенні залежності показника від різних факторів. Цей методпередбачає встановлення наявності кореляційного зв’язку між прогнозованимпоказником і факторами, які на нього впливають. Форма зв’язку характеризуєзміну значень однієї ознаки від зміни іншої. Вона може бути лінійною інелінійною, відповідно виражається рівняннями. Одночасно з встановленням формизв’язку визначається тіснота зв’язку, яку характеризує коефіцієнт кореляції(R).
2.4 Методекономічного аналізу
Економічний аналіз є необхідноючастиною і одним із основних елементів логіки прогнозування та планування. Вінповинен здійснюватися як на макро-, так і на макрорівнях. Сутність методуекономічного аналізу полягає в тому, що економічний процес або явищерозбивається на складові частини і виявляються взаємний зв'язок і вплив цихчастин одна на одну. Аналіз дозволяє розкрити сутність процесу, визначитизакономірності його зміни в прогнозованому періоді.
В процесі економічного аналізузастосовуються такі прийоми, як порівняння, групування, індексний метод,проводяться балансові розрахунки, використовується нормативний таекономіко-математичні методи. Метод угрупувань передбачає об’єднання об’єктівекономічного аналізу і якісно однорідні групи, що дозволяє дослідитизакономірності їх розвитку, вивчити вплив окремих факторів, які визначають їхдинаміку, характер взаємодії і виявити тенденції розвитку даної однорідноїгрупи економічних явищ і процесів. Індексний метод використовується для аналізутемпів і пропорцій розвитку економіки на основі використання макроекономічнихпоказників, цін і т. д. Індекси показників можуть відображати фактичні іпрогнозовані темпи їх зміни. Вони дозволяють отримати реальну картинуекономічного і соціального розвитку.
2.5Балансовий метод
За допомогою балансового методу реалізуєтьсяпринцип збалансованості і пропорційності. Він застосовується при розробціпрогнозів, планів, програм.
Розробка балансу починається звизначення потреб. Для визначення потреб в ресурсах може використовуватися рядметодів. Найбільшого поширення набув нормативний метод: за допомогою норм,нормативів і об’ємів виробництва продукції (робіт) визначаються потреби вконкретному виді ресурсу.
Ресурсна частина балансу формуєтьсяпісля визначення потреб. Ресурси розраховуються за всіма джерелами надходження.Головним джерелом ресурсів є їх виробництво. Заключним етапом розробки балансує процес поєднання потреб з ресурсами.
2.6Нормативний метод
Нормативний метод є одним із основнихметодів прогнозування та планування. В сучасних умовах йому надається особливаувага.
В практиці прогнозування і плануваннязастосовується система норм і нормативів, яка включає норми витрат сировиннихта паливно-енергетичних ресурсів; норми витрат праці норми і норматививикористання основних виробничих фондів; нормативи капітальних вкладень ікапітального будівництва; норми і норматив, які характеризують ефективністьсуспільного виробництва; фінансові норми та нормативи (норми амортизації,нормативи рентабельності, ставки податків і т.д.); соціальні норми та нормативи(мінімальний споживчий бюджет, мінімальна заробітна плата, норми споживанняпродовольчих і непродовольчих товарів на душу населення, норми житлової площі всільській та міській місцевості); екологічні норми і нормативи (норми викидушкідливих речовин в оточуюче середовище, нормативи вмісту у воді шкідливихречовин); Фінансові, соціальні, екологічні норми і нормативи є важливимирегуляторами економіки.
Всі норми і нормативи поділяються напоточні і перспективні. Перші застосовуються при розробці планів-прогнозів напоточний період (рік, місяць), інші – на перспективу.
За характером поширення нормиподіляються на місцеві, галузеві, міжгалузеві.
2.7 Програмно-цільовий метод
В порівнянні з іншими методамипрограмо-цільовий метод (ПЦМ) є відносно новим і не досить розробленим. Цейметод передбачає розробку плану з оцінки кінцевих потреб, виходячи із метирозвитку економіки при подальшому пошуку і визначенні ефективних шляхів ізасобів для їх досягнення і ресурсному забезпеченню. За допомогою цього методуреалізується принцип пріоритетності планування.
Сутність ПЦМ полягає у відборіосновних цілей соціального, економічного і науково-технічного розвитку,розробці взаємопов’язаних заходів для їх досягнення в намічені строки призбалансованому забезпеченні ресурсами з урахуванням ефективного їхвикористання.
ПЦМ застосовується при розробціцільових комплексних програм, які являють собою документ, в якомувідображається мета і комплекс науково-дослідних, виробничих,організаційно-господарських, соціальних, та інших завдань і заходів.
Цільові комплексні програми можутьрозроблятися на різні періоди: 3-5, 10-15 років і короткострокові періоди(квартал, рік).
Висновки
Таким чином, планування діяльностіпідприємства здійснюється за допомогою різних методів:
— нормативний метод – плановіпоказники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів;
— балансовий метод — цілеспрямованеузгодження напрямків використання ресурсів із джерелами їх утворення(надходження) по всій системі взаємозалежних матеріальних, фінансових ітрудових балансів;
— метод екстраполяції — виявлені вминулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період;
— метод інтерполяції — підприємствовстановлює ціль в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість плановогоперіоду та проміжні планові показники;
— факторний метод — на основірозрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни плановихпоказників;
— матричний метод — шляхом побудовимоделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами й показниками;
— економіко-математичного моделюванняіз застосуванням ЕОМ – розробляється кілька варіантів плану, в якому показникиокремих найбільш важливих розділів мають бути оптимізовані.
Фінансове планування є необхідним для фінансовогозабезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високоїрезультативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, якізабезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринокставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині занегативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство.За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стаєбанкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками длязасновників.